Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема походження козацтва в історичній науці

Горбань Володимир Іванович

Полтава 1998 р.

План

Вступ

1. Класифiкацiя iсторичних версiй походження козацтва

2. Аргументацiя версiй: етимологiчна i етнографiчна

3. Аргументацiя версiй: з писемних джерел та археологiї

Висновки

Додатки

Вступ

Козацтво вiдноситься до однiєї з найбiльш помiтних в iсторичнiй науцi тем, яка здавна привертала до себе увагу фахiвцiв та любителiв в Українi й iнших країнах свiту. Разом з тим явище козацтва викликає великий подив у дослiдникiв, як тiльки постає найперше i, здавалось би, найпростiше питання при вивченнi цiєї теми: коли, де i звiдки з'явились козаки? В такому випадку одразу ж виникає досить складна проблема, схожа з тiєю, про яку так добре висловився вiдомий з давнини мислитель Августин: "Що найзвичайнiше буває у нас предметом розмови, як не час? I ми, напевне, розумiємо що це, коли заходить про нього мова. Поки нiхто не спитає, що таке час, я його розумiю без нiяких труднощiв. Але як тiльки потрiбно дати вiдповiдь про це, я стаю в цiлковиту безвихiдь."

Так i з козацтвом. Проблема його походження не вiчна i виникла не з ним самим, а з пiзнiшою появою iсторичних дослiджень про козакiв у XVI - XVII столiттях серед польських i власних козацьких iсторикiв України. Мiсце i час початку iсторичної науки про козацтво та її перший об'єкт - козацтво України - назавжди зафiксували виключне суспiльне значення "козацької нацiї" й "козацької держави", якi заявили про себе й утверджувалися в той час на Українi. Проте властива вже першим iсторичним дослiдженням неоднозначнiсть iнформацiї про витоки козацтва України i формулювання на цiй основi суперечливих версiй виявила такi широкi хронологiчнi, географiчнi, етнiчнi й соцiальнi зв'язки вiд початкового об'єкту уваги iсторикiв в давнiшi глибини свiтової iсторiї, що сприяла еволюцiї самої проблеми за вузькi межi нацiональної iсторiї України до синхронiзацiї її з всесвiтньою iсторiєю.

Протягом п'яти столiть iсторичних дослiджень проблеми загальною тенденцiєю наукових пiдходiв до її розв'язання було зростання кiлькостi iсторичних версiй та джерел iнформацiї, якi залучалися дослiдниками до вивчення. При цьому проблема не ставала простiшою i яснiшою, а, навпаки, все бiльше ускладнювалась. Не допомогали й перiодичнi спроби українських i зарубiжних iсторикiв узагальнити нагромаджену iнформацiю i вивести з неї єдину "вiрну" концепцiю, бо одразу ж з'являлися її заперечення. Див., наприклад: Антонович В. Коротка iсторiя козаччини // Днiпро -1992. - № 1. -С.116-119.; Грушевський Михайло. Iсторiя України.- Руси.- Т.VII. - Козацькi часи до року 1625. - К.,1995.- С.69-78; Голобуцький Володимир. Запорозьке козацтво.-К., 1994.- С.97-105; Наливайко Дмитро. Козацька християнська республiка.- К.,1992. -С.29-55; Историческая справка о козаках по материалам "Козачьего словаря-справочника" под ред. Г.В. Губарева и А.И. Скрылова. - Калифорния. - США, 1968 // Роман-газета. - 1993. - №9-10. -С.65-66; Гордеев А.А. История казаков.-М.,1992.

Причини кiлькiсного урiзноманiтнення iсторичних версiй походження козацтва i хаосу у висвiтленнi цiєї проблеми в iсторичнiй лiтературi, зокрема, в пiдручниках та навчальних посiбниках для загальноосвiтнiх шкiл i вищих навчальних закладiв України, полягають у методологiї дослiджень. Iсторики XVII - XVIII столiть взагалi ще не знали методiв об'єктивностi та iсторизму, розроблених у XIX-XX столiттях, i не проводили критичного аналiзу джерел на їх достовiрнiсть, повноту та iн. Саме коло джерел, якi використовувались, було дуже обмежене.

Iсторики XIX-XX столiть створили наукову методологiю iсторичних дослiджень, вiдшукали i вивчили величезну кiлькiсть джерел iнформацiї про козацтво, в т.ч. залучили на допомогу новi науки - археологiю, антропологiю, лiнгвiстику, етнографiю, математику та iнформатику, соцiологiю та iн. Разом з тим навiть найсолiднiшi з цих iсторикiв вибiрково й бездоказово вiдкидали однi версiї та джерела i зосереджувалися на iнших, водночас не турбуючись про доказовiсть i переконливiсть власних суджень, намагаючись утвердити авторську версiю на основi ймовiрних припущень, суб'єктивних трактувань далеко не однозначних за змiстом iсторичних свiдчень, iгнорування й замовчування iнформацiї, що суперечила їх думцi. Все це свiдчило про те, що над науковою методологiєю iсторикiв тяжїли тi чи iншi нацiональнi, класовi, релiгiйнi та iн. стереотипи, а багато з них i самi поєднували наукову роботу з iдеологiчною та полiтичною дiяльнiстю.

Зокрема, нацiональнi iдеологiчнi догмати багатьох українських iсторикiв i такi ж панславiстськi догмати iнших українських та росiйських, польських iсторикiв обумовлювали iзоляцiю українського чи слов'янського козацтва як "свого" вiд тюркського козацтва як "чужого" i розривали iсторичний взаємозв'язок у розвитку козацтва як єдиного, загального, цiлiсного явища з особливими мiсцевими рисами на рiзних етапах iсторiї. Iншi ж стереотипи класового пiдходу до козацтва обмежували науковi пошуки витокiв козацтва рамками антифеодального протесту.

В кiнцi ХХ ст. виявлена дослiдниками сума iнформацiї про походження козацтва та iнтенсивнi процеси деiдеологiзацiї i деполiтизацiї науки створили умови для наукового прориву у вирiшеннi давньої проблеми второваним ще Платоном методом "єдностi на основi багатоманiття", тобто синтезу суперечливих версiй i неоднозначної iнформацiї з iсторичних джерел (усних, письмових, матерiальних). Багатство нагромадженої наукової iнформацiї про козацтво продемонструвала Всеукраїнська конференцiя в Днiпропетровську 1993 року Див.: Українське козацтво: витоки, еволюцiя, спадщина. У трьох випусках. - К.,1993.. Переваги подолання старих стереотипiв i застосування математичних методiв до аналiзу iсторичної хронологiї та письмових iсторичних джерел виявляють роботи росiйських i українських дослiдникiв А. Гордеєва, Г. Носовського, А. Фоменка, А. Желєзного Див.: Гордеев А.А. Назв.праця; Носовский Г.В., Фоменко А.Т. Новая хронология Руси. - М., 1997; Железный Анатолий. Новая концепция отечественной истории. // Товариш,1997.- № 29 та iн. .

Завдання даної авторської роботи полягають:

1) в класифiкацiї iсторичних версiй походження козацтва i їх аргументацiї;

2) в узагальненнi i систематизацiї наявної основної iнформацiї з проблеми, та спробi її комплексного критичного аналiзу.

Розв'язання поставлених завдань дасть змогу створити унiкальнi в сучаснiй iсторичнiй науцi України класифiкацiйнi таблицi та карту-схему до iсторичних версiй походження козацтва, етимологiї слова "козак" в його змiстовнiй багатоманiтностi. Включення такої iнформацiї до навчальної лiтератури з iсторiї України та всесвiтньої iсторiї матиме пiзнавальну цiннiсть в iсторичнiй освiтi. Разом з тим в авторських пiдходах до вивчення проблеми науковці можуть виявляти перспективнi напрямки i окремi аспекти розвитку наукових пошукiв багатої за змiстом теми козацтва.

1. Класифiкацiя iсторичних версiй походження козацтва

З появою перших iсторичних описiв козацтва України з'явилась iсторична версiя його мiсцевого походження з соцiальних причин в XV - XVI ст.ст. В ХIХ - ХХ ст. ст. ця версiя пiд найбiльш поширеною назвою "уходництва" стає панiвною серед українських iсторикiв. Основний змiст "уходницької" версiї ще в 1518 р. виклав поляк М.Меховiта в "Трактатi про двi Сарматiї": козак - руське слово, ним називають хлопа, пiдданого, бродягу пiшого або кiнного. При цьому козакiв як слов'янських селян-втiкачiв у степу М.Меховiта вiдокремив вiд "казакiв" як iншого, татарського явища. Див.: Наливайко Дмитро. Назв.праця. -С.44-45. Польський iсторик XVII ст. С.Грондський конкретизував цю версiю: "Тi з руського (українського) народу, якi... не хотiли терпiти владу мiсцевих панiв, йшли в далекi краї, тодi ще не заселенi, набували собi право на волю..., засновували новi колонiї i, щоб вiдрiзнятися вiд пiдданих що належали панам, стали називати себе козаками." Цит. за: Голобуцький Володимир. Назв.праця. -С.104.

Категоричного характеру надав "уходницькiй" версiї походження українського козацтва вiдомий iсторик ХIХ ст., вчитель М.Грушевського - В. Антонович. Першим свiдченням про козакiв вiн беззаперечно назвав польську хронiку М. Бельського, в якiй запевнялося, що в 1489 р. козаки очолили похiд проти татар i були вони мiсцевим українським станом, який видiлився з народу силою деяких умов. Iншi припущення iсторикiв i фiлологiчнi трактування слова "козак" В. Антонович без будь-якого критичного аналiзу аргументацiї назвав "легковажними". Сам же вiн бездоказово описав як першу причину виникнення козацтва на Українi роздачу литовськими князями незаселених степових земель громадам людей для охоронної служби на кордонах князiвства проти татарських нападiв. Цi громади й стали козацькими товариствами, до яких згодом втiкали вiд панiв селяни. Див.: Антонович В. Назв. праця. - С.116-118. Характерно, що В. Антонович зарахував до своїх однодумцiв сучасних йому українських iсторикiв М.Грушевського, М. Костомарова, М. Максимовича, хоч критична перевiрка цього твердження виявляє неточнiсть автора (про це буде йти мова далi).

Саме слово "уходи" чи "ухожай" прокоментував iнший прихильник цiєї версiї росiйський iсторик А. Ставровський у книзi "Россия. Полное географическое описание нашего отечества. - Т.VII. - Малороссия" (Спб., 1903): так називалися збройнi артiлi та хутори, що їх створювали на вiльних степових землях козаки для занять рибальством, полюванням, скотарством i землеробством.

Аналогiчно описують походження українського козацтва, протиставляючи його "неукраїнському" татарському - М. Драгоманов, А. Кримський, I. Крип'якевич, Н. Полонська-Василенко, О. Субтельний, Д. Наливайко, Г. Сергiєнко та iн. Див.: Драгоманов М. Про українських козакiв, татар та туркiв. - К.,1991, - С.18-19; Кримський А. Твори в п'яти томах. - Т.4. - К., 1974. - С.411-412; Крип'якевич I.Iсторiя українського вiйська. - Частина II. - Львiв, 1936. - С.169-170; Полонська-Василенко Н.Iсторiя України.- Т.I.- К.,1992.- С.361; Субтельний О. Україна: iсторiя.- К., 1991. - С.100-101; Сергiєнко Г. Бiля витокiв українського козацтва й Сiчi // Укр.iстор.журн. - 1992.- №12. - С.123-130; Українська минувшина. - К., 1993. - С.149-150; Наливайко Дмитро. Назв. праця.-С.30-34. За нових умов, коли iсторична наука нагромадила незрiвнянно бiльшу iнформацiю про походження козакiв, вражає "зацикленiсть" сучасних прихильникiв "уходницької" версiї в її вузьких рамках. Автори довiдника з iсторiї України М. Котляр i С. Кульчицький нав'язують цю версiю читачам з абстрактним посиланням на те, що є рiзнi думки щодо часу й корiння виникнення козацтва. В новiтньому ж дослiдженнi В. Щербака безапеляцiйно говориться, що вiдомi на сьогоднi джерела "не дають пiдстав для твердження про пряму спадковiсть козацтва вiд войовничої давньоруської людностi, яка проживала в цьому регiонi. Див.: Котляр М., Кульчицький С. Шляхами вiкiв: довiдник з iсторiї України. - К.,1993.- С.58; Щербак В.О. Формування козацького стану в Українi (друга половина XV - середина XVII ст.). - К., 1997. - С.15.

На вiдмiну вiд вказаних сучасникiв видатнi українськi iсторики ХIХ ст.- поч. ХХ ст. М. Костомаров, М. Грушевський, Д. Яворницький за набагато меншого обсягу наукової iнформацiї до проблеми проявили значно бiльшу проникливiсть та iнтуїцiю. Так, М. Костомаров хоч i писав про походи мiщан з мiст України на промисли в степ як джерело формування козацтва (на цi слова й посилався В. Антонович), проте далi вiн вiдзначав: "Козацтво, без сумнiву, має татарське походження". При цьому М. Костомаров вказував на прямий i безпосереднiй зв'язок мiж татарськими й українськими козаками, хоч i вважав їх рiзними за часом, мiсцем i умовами походження: "Пiсля заснування Кримського царства... татарськi вершники почали турбувати руських мешканцiв... за своїм бажанням, без наказiв i часто без дозволу своїх старшин. Таких називали козаками... руськi змушенi вiдбивати татарськi набiги i мимоволi повиннi були засвоювати тi ж засоби i заходи вiйни... i, таким чином, у руських з'явилось таке ж козацтво". Цит. за: Голобуцький Володимир. Назв.праця. - С.100.

М. Грушевський у популярному викладi iсторiї України також описував "уходницьку" версiю Див.: Грушевський М. Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх.- К., 1993.- С.94-95. . Проте в фундаментальному науковому дослiдженнi про козакiв цей видатний iсторик вперше диференцiював козацтво як побутове явище вiд власного його iменi "козак" i окремої суспiльної верстви. Таким чином, була визначена методологiя вивчення козацтва, за якою його виникнення з багатоетнiчного слов'янсько-тюркського населення як явища М.Грушевський вiднiс до староруських часiв; козацьке iм'я українськi козаки дiстали в II пол. XV ст. вiд татар, а в суспiльну верству сформувались в XVI ст. Див.: Грушевський Михайло. Iсторiя України - Руси. - Т.VII ... - С.74,77. Однак цей вчений не підтвердив свої висновки скільки-небудь вагомими доказами щодо козацтва староруських часів і татарсько-руських козацьких взаємин. Документальнi свiдчення про татарських козакiв XV-XVI століть i їх службу в литовських князiв (а отже i проживання на Українi серед мiсцевого населення та їх взаємовпливи) наводив Д. Яворницький. Див.: Яворницький Д.I. Iсторiя запорзьких козакiв у 3-х томах. Т.2.- К.,1990.- С.7-8. Отже, татари, а в М. Грушевського i турецькi та iн. тюркськi кочовники розглядалися трьома iсториками як складовий елемент, що безпосередньо вплiтався в тривалий процес формування українського козацтва ще до кiнця XV ст.

Мiж тим ряд дослiдникiв сформулювали окрему "татарську" версiю походження козацтва, зокрема, й українського. Серед перших авторiв були польськi iсторики А. Яблоновський, М. Любавський, Я. Длугош, якi заперечували проти ототожнення українських козакiв з "уходниками" й наводили факти приходу й поселення на Українi татарських козакiв з Волги, Криму i змiшування iх з мiсцевим населенням. Зокрема, київськi князi Олелько й Семен у XIV ст. поселили в князiвствi вiйськово служилих "татар київських". Француз Вольтер в своїй iсторiї Карла ХII i Петра I писав про козакiв України як частину тих татар, якi змiшалися з мiсцевими жителями i створили окремий суспiльний стан. Див.: Антонович В. Назв.праця -С.117; Яворницький Д.I. Назв. праця.- С.7; Дорошенко Д.I. Нарис iсторiї України.- Львiв, 1991. - С.154, Грушевський Михайло. Назв.праця.- С.8-11.

Аргументацiю "татарської" версiї походження козацтва значно збагатила робота сучасного росiйського iсторика А. Гордєєва. На основi виявлених ним нових документiв козаки описуються як частина вiйськ Орди - легка кiнота - якi брали участь у вiйнах в складi руських вiйськ, швидко обрусiли й стали руськими. Див.: Гордеев А.А. Назв.праця. - С.8-11.

Емiгрантськi автори козачого словника-довiдника також вказують, що запорозькi козаки були колись ординськими й пiшли вiд ханiв тодi, коли тi пiдкорились туркам. До XVI ст., таким чином, днiпровськi або запорозькi козаки були татарсько-ординськими, а Запорозький Низ називався юртом Кримських козакiв. Див.: Историческая справка о казаках по материалам "Казачьего словаря - справочника" под ред. Г.В. Губарева и А.И. Скрылова. - Калифорния. - США, 1968 //Роман-газета. - 1993. - №9-10. -С.66. Виключно результатом татарського впливу вважає походження українських та iнших козакiв австрiйський дослiдник походження козацтва Г.Штекль. Див.:Голобуцький Володимир. Назв.праця.- С.75.

Окрема версiя "татарського" походження козацтва є, разом з тим, лише промiжною ланкою в бiльш загальних версiях iнших дослiдникiв. Однiєю з таких є "тюркська" версiя. Ще молдавський історик XVII ст. Мирон Костін, який здобув освіту у Польщі, посилався на твердження багатьох людей (імен яких він не наводив) про походження імені руських козаків від козацького племені за річкою Волгою. Проте він відкидав ці свідчення як "пустопорожні казки". Див.: Костін Мирон. Літопис землі Молдавії від господаря Аарона в цей бік //Укр.iстор.журн.- 1992.- № 10 - 11. - С.98. Поширену аргументацiю та мiркування з приводу "тюркської" версiї ми знаходимо у багатьох iсторикiв. Зокрема, М. Карамзiна, Д. Бантиш-Каменського, М. Погодiна, С. Соловйова, М. Маркевича. Див.: Голобуцький Володимир. Назв.праця.-С.97-99; Пепа Вадим. Про передумови виникнення козацтва // Українське козацтво: витоки, еволюцiя, спадщина... -Вип.III.- С.140-143; Iсторiя України. Курс лекцiй у двох книгах. Кн.1./ Кер. автор. кол. Л.Г. Мельник.- К., 1991. С.159-160; Жук В.Н. Сторiнки з iсторiї козацтва.- Полтава, 1992.- С.12-13. Багато дослiдникiв вказують на точнi факти iснування козакiв у ХII - ХIV ст.ст. у половцiв, з якими i воювали, i спiлкувались та асимiлювались слов'яни. Вiдомий росiйський вчений ХХ ст. Л. Гумiльов, зокрема, стверджував, що українцi або ж козаки (що було їх тюркською назвою) якраз i утворились в результатi асимiляцiї руських дружинникiв на пiвденних кордонах Русi з половцями та iншими степними тюрками. Див.:Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая Степь. -М.,1992.- С.550. А.Гордєєв вказує на цiлi козацькi орди iнших тюркських народiв в складi татарських вiйськ у ХII ст. Див.:Гордеев А.А. Назв.праця.-С.5-8. козацтво історичний охоронний

Загалом же суть версiї полягає в тому, що на пiвденних кордонах Русi в ХI-ХII столiттях кочували рiзнi тюркськi орди (торки, берендеї та iн.), вiдомi в руських лiтописах пiд загальною назвою чорнi клобуки. В ХII ст. вони об'єднались з деякими руськими князями й були поселенi на прикордонних землях для їх охорони, а з часом поступово асимiлювались з мiсцевим населенням. Так тюркське козацтво трансформувалося в українське.

Певну особливiсть - "тюркськiй" версiї надав iсторик-декабрист В. Сухоруков, який пiдкреслював безсумнiвну найдавнiшiсть днiпровських козакiв з-помiж усiх iнших. Їх початок вiн вiдносив до берендеїв-черкесiв, торкiв i печенегiв, якi з 1146 р. звалися чорними клобуками й появилися в Київському князiвствi у 1103 р. Згодом Польща органiзувала їх для охорони кордонiв, а король Сигiзмунд - назвав козаками та дарував Канiв i Черкаси. Назва ж "козаки" поширилась вiд монголiв, у яких вони були охоронним вiйськом Див.: Казьмирчук Григорiй. Iсторiя запорозьких козакiв в iсторiографiчнiй спадщинi декабриста В.Д. Сухорукова //Українське козацтво: витоки, еволюцiя, спадщина...- Вип.II. -С.90. .

На гранi "татарської" i "тюркської" версiй походження козацтва оригiнальну нову версiю сформулювали сучаснi росiйськi дослiдники iсторiї Г. Носовський та А. Фоменко. Вони заперечують версiю А. Гордєєва, що козаки були частиною татарської Орди, i обгрунтовують, що вся Орда була козацьким регулярним вiйськом, яке постiйно поновлювалось за рахунок 1/10 частини населення i майна, що їх збирали збирачi податкiв - баскаки. Причому Орда козакiв була руською, що тотожно татарськiй, оскiльки слов'янськi племена в I тис. н.е. розселялись помiж давнiших тюркських племен i серед трьох руських племен, названих в Х ст. арабом iбн Хаукалем, одне - Артанiя з центром в Артi - i було Ордою на Волзi. Iнший арабський автор Абул - Феда твердив, що руси були народом турецької нацiональностi. Так зване "татаро-монгольське завоювання Русi", як обгрунтовують Г. Носовський та А. Фоменко, було насправдi об'єднанням Ордою всiх руських племен в одну державу i встановленням у нiй панування ординської ханської династії, баскаки ж набирали в козацтво (тобто в Орду) 1/10 майна й населення по всiй Русi. Таким чином, козацтво й поширилось по всiй Русi, а згодом розпалось на осiлих i кочових, на яїцьких, донських, волжських, терських, днiпровських, запорозьких, рязанських, азовських, кримських, ногайських та iн. Водночас частина його слов'янiзувалася й приймала християнську вiру. Iнша частина залишалася тюркською, приймала мусульманство й значною частиною пiдкорилась турецько-сельджукськiй iмперiї, яка ранiше була й створена русами-тюрками пiсля завоювання ними в ХI ст. Персiї. Див.: Носовский Г.В., Фоменко А.Т. Назв. праця. - С.11-15, 65-68.

В зв'язку з аргументованою версiєю Г. Носовського та А. Фоменко наповнюється певним змiстом i "вигадка" (як її називав В.Антонович) польського iсторика Духiнського про якийсь народ, що завоював колись Україну й став вiдомий пiд назвою козакiв. Див.: Антонович В. Назв. праця. - С.118.

Спорiдненою з тюркською, але осiбною iсторичною версiєю походження козацтва можна вважати "черкеську" версiю. На її ймовiрнiсть вказував свого часу М. Грушевський, посилаючись на запис у 1552 р. канiвськими ревiзорами переказiв мiщан про те, що в давнину кавказькi черкеси були поселенi литовським князем на своїх землях, заснували мiста Черкаси i Канiв, i були вони козаками, або, за назвою мiста й походження - черкесами. Див.: Грушевський Михайло. Назв. праця.- С.70.

Сучасний український дослiдник В. Горленко узагальнив велику кiлькiсть рiзноманiтної iнформацiї i уточнив названу версiю: татарський баскак Ахмат заселив у Курському князiвствi двi слободи вихiдцями з П'ятигiр'я (Пiвнiчний Кавказ), яких у 1284 р. курський князь Олег прогнав i вони переселились в Поднiпров'я; там їм були видiленi незаселенi землi iншим баскаком, вони збудували м. Черкаси й вiд нього отримали назву, хоч називалися й козаками за способом життя та зброєю. Див.: Горленко Василь. Про походження назви "черкаси" щодо українців XVI-XVII ст. // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина.- Вип. ІІ.- С.28-33.

Росiйський iсторик В. Татiщев розвинув "черкеську" версiю i встановив iсторичний зв'язок українських козакiв з Єгиптом: там було мiсто Черказ, звiдки люди переселились на Кавказ i стали там вiдомi пiд назвою косоги. Див.: Антонович В. Назв. праця. - С.117-118.

Не зважаючи на численні свідчення про тюркських козаків і їх вплив на походження руського, а згодом і українського козацтва, серед істориків все ж існує версія руського, слов'янського родоводу козаків. У XVII ст. таку позицію, на противагу тюркській, відстоював Мирон Костін. Цей історик, щоправда, без будь - якої аргументації, виводив козацькій рід із залишків руських воїнів, які після занепаду їх князівств поселилися в понизов'ях Дніпра і жили під владою польських королів вільним життям. Останні ж - Август та Баторій - організували їх у платне військо з клейнодами, гетьманом та столицею в м. Терехтемирові. Див.: Костін Мирон. Назв. праця.

Прихильниками названої версії серед сучасних українських істориків є М.Ф. Котляр, О.Б. Головко, які вбачають початок козацтва в руських бродниках і берладниках ХІІ - ХІІІ століть. Див.: Котляр М,Ф, Хто такі бродники (До проблеми виникнення українського козацтва) // Укр. істор. журн.- 1969.- № 5; Котляр М,Ф, Давньоруські попередники козацтва// Укр. істор. журн.- 1990. - № 12; Головко О,Б, Слов'яни Північного Причорномор'я доби Київської Русі та проблема витоків українського козацтва //Укр. істор. журн.- 1991. - № 11.

Рiдко згадується в iсторичнiй лiтературi версiя роксоланського походження козацтва. На неї звернув увагу й описав О. Рiгельман на основi свiдчень росiйського Синопсису: козаками називався роксоланський народ, що був частиною сарматiв-слов'янського походження. Прославились козаки як першi переможцi татар. Див.: Рiгельман О.I.- Лiтописна оповiдь про Малу Росiю та її народ i козакiв узагалi. - К., 1994. - С.43. Автор "Iсторiї Русiв" також називає козакiв-хозар серед слов'ян, що вiд роксоланiв, або русiв походили; в наведеному автором унiверсалi Б. Хмельницького козаки теж ототожнюються з роксоланами й русами в минулому.Див.: Iсторiя Русiв... - С.38,56.

Та ж сама за назвою, але інша за змістом версія руського походження козацтва прослідковується в історичних дослідженнях А. Желєзного. Хоч цей автор і не формулює своїх висновків у чітку версію, проте їх суть можна виразити так: войовничі руси - нормани (варяги), а не слов'яни, створили на Кубані осередок, аналогічний майбутній Запорозькій Січі. Згодом вони передали свої звичаї дружинникам Київської Русі, а ті - половцям, які надали цьому явищу свою назву "козак". Від русько-половецького козацтва пішло й українське.Див. : Железный Анатолий. Происхождение украинцев //Товариш. - 1997. - № 37, Железный Анатолий. Кем були древние руси? // Там само. - № 43; Железний Анатолий. Накануне образования Киевской Рус.// Там само. - № 47.

З усiх iсторичних версiй походження козацтва виключне значення має "хозарська" версiя, оскiльки їй здебiльшого вiддавали перевагу самi козаки. В першiй Конституцiї Вiйська Запорозького 1710 р. стверджувалось, що народ козацький ранiше звався хозарським. Див.: Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Iсторiя української конституцiї.- К.,1993.- С.25. У XVIII-XIX столiттях такої ж думки дотримувались козацький лiтописець Г. Грабянка й iсторики О. Шафонський, М. Арандаренко, невiдомий автор "Iсторiї Русiв". Офiцер росiйської армiї О. Рiгельман, який перебував на Сiчi, а також французький дослiдник Ж. Шерер передавали хозарське походження козакiв як їхнiй усний переказ. З iсторiї вiдомо, що хозарська держава, розташована в Поволжi та Приазов'ї, панувала й над слов'янськими племенами, поки в Х ст. не була пiдкорена князем Святославом. Хозарське вiйсько наймали на службу вiзантiйськi iмператори i один з них - Костянтин Мономах - назвав хозарiв козаками ще в IХ ст.Див.: Лiтопис гадяцького полковника Григорiя Грабянки. К., 1992. - С.15, 20-22; Iсторiя Русiв. - К.,1991. - С.38,56; Рiгельман О.I.Назв. праця.- С.34-35; Шерер Жан Бенуа. Лiтопис Малоросiї або iсторiя козакiв-запорожцiв та козакiв України, або Малоросiї.- К., 1994. -С. 21,50-51; Жук В.Н. Назв.праця.- С.12-13.

У версiї скiфського походження козацтва "хозарська" версiя, в свою чергу, є лише складовою частиною. Навiть Г. Грабянка перед докладним описом хозарського походження козакiв неясно згадує їх "щонайдавнiше походження вiд скiфського роду", який жив "бiля гiр Алянськi Аляни, бiля рiчки, що протiкає через Бухарську землю в Хвалинське море". Див.: Лiтопис гадяцького полковника... - С.15. Iнший козацький iсторик П. Симоновський писав точнiше: козаки - роду скiфослов'янського - жили в Кавказьких горах, де римлянами була названа провiнцiя Гiрканiя (тобто область, де багато кiз). На Русi вони стали вiдомi як косоги, що їх пiдкорив i переселив князь Мстислав Володимирович у 1021 р. Аналогiчно про косогiв як початок козаччини на Українi писав i польський граф Ян Потоцький. Див.: Краткое описание о козацком малороссiйскомъ народъ и военныхъ его дълахъ, собранное изъ разныхъ исторiй иностранныхъ, нъмецкой - Бишенга, латинской - Безольди, французской - Шевалье и рукописей русскихъ, чрезъ Бунчуковаго Товарища Петра Симоновського, 1765 года. - С.1-2; Антонович В. Назв.праця. - С.117-118. П. Симоновський розташував початкову скiфську Касахiю (за посиланням на вiзантiйського iмператора Костянтина Порфирогенета i його книгу " Про управлiння iмперiєю" в IХ ст.) мiж Чорним i Каспiйським морями, з пiвдня Кавказу. Там здавна жили татари, вiд яких походили Кавказькi козаки, а вiд них i росiйськi - так дивно поєдналися декiлька версiй у П. Симоновського. Див.: Там само. Отже, версiя П. Симоновського встановлює своєрiдний iсторичний зв'язок мiж скiфською, татарською i черкеською версiями.

Д. Яворницький прослiдкував iсторiю козацтва вiд запорожцiв до татарських козакiв i, зрештою, також до скiфiв, вiдомих у персiв як саки ще з середини I тис.до н.е. на територiї Середньої Азiї i до Алтаю (тобто там, де розмiщав предкiв козакiв i Г. Грабянка). Див.: Яворницький Д.I. Назв.праця.- С.6-8.

Дещо iнакше формулюють ту ж таки скiфську версiю редактори козачого словника-довiдника Г. Губарєв i А. Скрилов. Вони вказують на Закавказзя як батькiвщину скiфського народу кос-саки, який був описаний у I ст.н.е. географом Страбоном. Вiд нього й утворились козаки на шляхах мiграцiй i асимiляцiй кос-сакiв з приазовськими слов'янами, алянами та рiзними тюркськими племенами. В Хозарськiй державi козаки були самостiйним племiнним союзом, а на Русi, згодом, називалися й чорними клобуками, косогами, бродниками. Див.: Историческая справка о казаках...-С.65.

Результати узагальнення і класифікації викладених в iсторичнiй лiтературi основних версiй походження козацтва доцільно представити у виглядi таблицi (див. додаток № 1). Географiя походження козацтва, описана в iсторичних версiях, може бути унаочнена на картi - схемi (див. додаток № 2).

Загалом значна чисельність версій самим своїм фактом стверджує багату різноманітність інформації про походження козацтва. Однак не всі версії рівнозначні у своїй аргументації, а саме вона й має бути критерієм істини в цій проблемі.

2. Аргументацiя версiй: етимологiчна i етнографiчна

"Спочатку було слово" - цей релiгiйний догмат викликав чимало суперечок серед мислителiв людства. Та все ж через слова як смисловi символи люди передають iнформацiю про себе. Отже, вслiд за авторитетним iсториком козацтва Д.I. Яворницьким ми, його нащадки, маємо шукати початки козацтва насамперед в "етимологiчних мiркуваннях". Порiвняння iсторичних версiй походження козацтва на предмет того, як обгрунтовується в них поява слова "козак" дає змогу (хоч ще й не повну) робити науковi висновки про достовiрнiсть цих версiй.

Що перш за все стає помiтним при такому порiвняннi, так це неоднакове описання рiзними авторами iсторичних праць походження i змiсту слова "козак". Можна припустити, що у минулому iсторики ще не знали всiєї iнформацiї, але ж цього не можна сказати про сучасних iсторикiв! Тому доводиться думати, що деякi вченi вибiрково вiдносяться до етимологiчної iнформацiї про козацтво залежно вiд власних уподобань, а iншi - iгнорують етимологiю як метод пiзнання. Саме так зневажливо вiдкидав його В.Антонович. Iсторики "уходницької" версiї загалом протиставляють українське чи слов'янське козацтво - тюркському i якщо й згадують тюркське походження слова "козак", то лише побiжно й не вдаючись до глибокого аналiзу словесної символiки козацтва.

Приклад вiдповiдального наукового дослiдження проблеми походження козацтва показав Д. Яворницький, який не тiльки вивчав мiсцевi умови й причини появи козацтва на Українi, але через з'ясування його назви намагався прослiдкувати iсторичнi витоки українських козакiв.

Слово "козак", писав цей видатний iсторик, або, вiрнiше, "казак", безумовно, схiдне слово, як слова "аксак, кунак, сугак, табак, чупрак, чумак, бузак, айрак" та багато iнших, що мають поширене у багатьох тюркських мовах закiнчення "ак". Мiсцевi жителi Середньої Азiї - сарти - вживали це слово у значеннi порохiвницi. Назву цю, вказував Д. Яворницький, запозичено сартами вiд киргизiв- войовничого кочового народу Середньої Азiї, що завжди називали себе "казаками". Осiлi жителi Середньої Азiї, вимовляючи слово "козак", розумiли пiд ним неосiлу, рухливу, завжди готову до вiйни людину, схильну до грабунку i розбою. Споконвiку козаки, що жили в Середнiй Азiї, називали себе цим iменем. Ученi-мовознавцi у словi "козак" або, точнiше, "кай-сак" вбачають два слова: "кай" - легко i "сак" - в'юк, тобто легков'ючний. Тi ж ученi слово "сак" бачать в iменi найдавнiших мешканцiв Турану (або Туркестану, як називав Середню Азiю Д. Яворницький) сакiв - народу арiйського походження.

Отже, слово "козак" i явище, яке воно символiзувало, уперше зустрiчається у Середнiй Азiї, звiдки козаки, очевидно, прийшли в європейську Росiю, робив висновок Д. Яворницький. В Європу ж слово "козак" принесли половцi з ХI ст. Мовою половцiв це слово означало "вартового, передового, нiчного й денного". Див.: Яворницький Д.I.Назв. праця.- С.6-7.

На половцiв, як перших, хто принiс на Русь слово козак, вказують досить багато iсторикiв. Але при цьому вони посилаються на iталiйсько-половецький словник 1303 р., де наведено тлумачення, використане Д. Яворницьким. Див.: Дорошенко Д.I. Назв. праця.- С.157; Полонська-Василенко Н. Назв. праця.- С.361. Однак пiзнiше дослiдники виявили бiльш раннє й вiдмiнне вiд половецького тлумачення слова козак в Початковiй монгольськiй хронiцi 1240 р.: "одинокий, схильний до розбою, завоювання". Див.: Iсторiя України: Курс лекцiй у двох книгах...-С.159-160

Близьке за змiстом тлумачення слова "козак", але вже з турецької мови, наводив П .Мерiме: "стрiлець, мародер, солдат, який воює заради власного зиску". Див.: Мерiме П. Українськi козаки та їхнi останнi гетьмани. -Львiв, 1990. - С.115-116. Разом з тим французький письменник в силу своєї професiї уважно вiднiсся до проблеми рiзнобою в поясненнях слова "козак", що iснувала з часу поширення iнформацiї про козацтво вiд польських iсторикiв i запорозьких козакiв. П. Мерiме навiв iншi популярнi тлумачення слова козак: 1) вiд слов'янського слова "коза" - тобто прудкi, як кози; 2) вiд слова "коса" - тобто пасмо заплетеного волосся чи вузьке металеве лезо або смуга суходолу, що виступає у воду. Висновок письменника був обережним i зводився до того, що для рiзних тлумачень були свої пiдстави. Див.: Там само.

За весь час вивчення дослiдниками проблеми козацтва нагромаджено багато рiзних пояснень слова "козак". Зокрема, його походження вiд слова "коза" доводили польськi автори П. П'ясецький i В. Коховський, автор "Iсторiї Русiв" i О. Шафонський. Див.: Антонович В. Назв. праця. - С.117-118; Iсторiя Русiв. - С.38,56. Останній автор зробив унiкальну спробу лiнгвiстичного узгодження поняття "козак" в рiзних мовах. На його думку слово "козак" було слов'янським перекладом латинського аналогу "гiркан" (тобто, козел) - так латиняни називали хозар або козар (аналогiчнi свiдчення про римську назву провiнцiї Гiрканiя - країна й народ багатьох кiз - наводив П. Симоновський). В свою чергу, росiяни почали називати козакiв "черкасами", перекладаючи iншу латинську назву: "Цiрка Азiя", тобто "кочiвники з Азiї". Пiдставою для цього висновку були вiдповiдна назва латинських авторiв щодо хозар i факт переселення в XIV ст. частини гiрканiв-черкасiв з Кавказу на руськi землi, де вони заснували м. Черкаси. Див.: Жук В.Н. Назв. праця.- С.12-13.

Сучасна дослiдниця з Черкас Г.Сизоненко суттєво доповнює аналiз О. Шафонського свiдченнями про вживання слова "черкес" боспорськими греками щодо своїх сусiдiв - племен русичiв, адигiв, осетинцiв, кабардинцiв, чорних клобукiв.Див.: Горленко Василь. Назв. праця.- С.32-33.

П. Симоновський, щоправда, по-iншому пояснював слово "козак", яким вiзантiйський iмператор Костянтин Порфирогенет назвав хозарiв: це слово було складовим двох слiв - Кас (тобто, початок вiд назви моря Каспiйського) i Сак (тобто назви скiфiв у римського автора Плiнiя).Див.: Краткое описание о козацкомъ малороссiйскомъ народh... - С.1-2

Ж. Шерер передавав вiдомий усний переказ самих козакiв України про походження їх назви вiд коси в гирлi р. Буг, на якiй вперше вони зiбралися у 800 роцi пiд керiвництвом обраного ними отамана Семена, по iменi якого й косу назвали Семенiв Рiг. Див.: Шерер Жан Бенуа. Назв. праця.-С.50-51.

О. Рiгельман наводив як татарське тлумачення слова "козак" - легкоозброєного воїна-наїзника, який наймався на вiйну i брив голову (Схоже розумiння слова "козак" i у А. Гордєєва, Г. Носовського, А. Фоменка), - так i козацький переказ про Семена й косу, на якiй вiн жив з товарищами та полював там на кiз; пояснення полякiв: В. Коховського - про походження слова "козак" вiд "коза" i М. Стрийковського про ватажка по iменi Козак, який перемагав татар; схожим до останнього було й пояснення з росiйського Синопсису про назву народу Касак, який першим татар перемiг.Див.: Рiгельман О.I. Назв. праця.- С.34-36; Гордєєв А.А. Назв. праця.-С.14; Носовський Г.В., Фоменко А.Т. Назв. праця.- С.11.

Досить великий рiзнобiй в трактуваннi слова "козак" зустрiчається в українських iсторикiв ХХ ст. А. Лотоцький, наприклад, писав про походження його вiд татарського слова "кайзак", тобто вiльної людини й безстрашного воїна. Див.: Лотоцький А. Iсторiя України. - Львiв, 1990. - С.96-97. Разом з тим I. Крип'якевич вважав це слово турецьким за походженням, хоч i в такому тлумаченнi, як у А. Лотоцького. Див.:Крип'якевич I.Iсторiя українського вiйська. - Частина II. - Львiв, 1936. - С.169. Багато iнших iсторикiв дають тлумачення слова "козак" за вже згадуваним iталiйсько-половецьким словником 1303 р. Проте й щодо половецького змiсту цього слова iснують рiзнi думки. А. Желєзний, наприклад, пояснює його як "захисник неба" (вiд слiв "ко" - небо i "зак" - захищати). В козачому ж словнику-довiднику наводиться зовсiм iнший половецький смисл цього слова: бiлий гусак ("каз-ак"). Крiм того наводиться бiльш раннє вiд половецького скiфське походження слова "кос-сахи" у значеннi бiлi оленi, що були тотемом скiфiв. Див.: Железный А. Двуязычие - еще с древности? // Киевские новости - 1996; Историческая справка казаках...-С.65-66

Д.Наливайко спробував досить легко розв'язати проблему етимологiї козацтва шляхом протиставлення слова "козак" як однозначного українського поняття вiд слова "казак" як iншого за походженням i змiстом. Але за аргументацiю взяв поодиноке свiдчення поляка М. Меховiти, який розрiзняв "казакiв" як породження татар i "козакiв" як слов'янських, руських селян втiкачiв. Див.: Наливайко Дмитро. Козацька християнська республiка. - К.,1992. -С.44-45. З точки зору лiнгвiстики така аргументацiя зовсiм не переконлива.

Росiйський iсторик А. Гордєєв, навпаки, узагальнив рiзнi тлумачення слова "козак" i класифiкував їх як, по-перше, расово-етнiчнi (тобто назви цiлих народiв, племен); по-друге, соцiально-побутовi (назви вартових у половцiв i вiльних найманих воїнiв у татар та персiв, назви птахiв i тварин, порохiвниць та iн. предметiв домашнього вжитку). Велика кiлькiсть народiв i мов, в яких вживалося слово "козак" у рiзних значеннях, привела А. Гордєєва до висновку про еволюцiю й змiну цього слова вiд початкового тотемiчного символу (назви предмету, тварини, птаха) до етнiчної назви племенi, народу i, зрештою, соцiально-побутової назви людей рiзних етносiв, об'єднаних спiльними характерними особливостями життя. Доречно згадати, що за меншого обсягу iнформацiї М. Грушевський дiйшов до схожого загального висновку про необхiднiсть розрiзняти назву козацтва, яка в рiзних народiв могла рiзнитися, вiд явища козацтва, яке було в них однаковим, а отже й iсторично взаємозв'язаним. Див.: Гордеев А.А. Назв. праця.- С.5; Грушевський Михайло. Назв. праця. - С.74.

Лiнгвiстика загалом свiдчить, що не одне тiльки слово "козак", але багато iнших слiв у мовi українських (як i росiйських) козакiв були спiльними з словами татар, туркiв, черкесiв та iн. тюркських козакiв: кiш, юрт, отаман, осавул, бунчук, курiнь, сагайдак та iн. Образна система й синтаксична будова козацьких дум, вживанi в них топонiми й гiдронiми, iномовнi вкраплення також переважно тюркськi i спiльнi з епосом Середньої Азiї, Кавказу, Iрану, Турцiї, татар. Слов'янська за граматикою руська, згодом українська мова козакiв - наполовину тюркська за складом слiв. Див.: Голобуцький Володимир. Назв.праця.- С.100; Грица Софiя. Атрибути мiжетнiчних зв'язкiв у думах //Українське козацтво: витоки, еволюцiя, спадщина... - Вип.II.- С.16-20; Железный А. Новая концепция отечественной истории...

Розумiння проблеми походження козацтва значно збiльшується при узагальненнi етнографiчної аргументацiї, розрiзненi елементи якої зустрiчаються у деяких авторiв версiй. Так, сучасний дослiдник С. Грица доводить не тiльки лiнгвiстичну але й музичну спiльнiсть козацьких дум України з тюркськими: сам iнструмент - кобза, тюркський за назвою, а восьмиструнна кобза вiдома в Середнiй i Переднiй Азiї, у кримських татар; музиканти - кобзарi вiдомi як гуслярi й гайдошi на Пiвднi i Сходi, як ханенде й ашуги - на Кавказi, ашики - в Туреччинi, ашуги й жирши - в Середнiй Азiї. Вiдоме в Українi стилiзовано-народне зображення сидячого "по-турецьки" козака з "оселедцем" на головi i кобзою в руках зафiксовано на римських барельєфах ще II ст. н.е. Див.: Грица Софiя. Назв.праця. - С.17-22.

Звiдки були цi козаки - то проблемне питання, але про службу хозар у римських iмператорiв Тiта i Веспасiана в 70 р. писав Г. Грабянка, описуючи, зокрема, завоювання ними для Риму Гiрканiї на Кавказi. Див.: Літопис гадяцького полковника...- С.16.

Полтавський iсторик В. Жук з приводу козацького "оселедця" пише, що вiн походив ще вiд пiдкорених хазарами iнших тюркських племен - болгарiв, у яких "оселедець" звався "хох-гол" (тобто вершина на голенiй головi). Цей "хохол" вiзантiйськi iсторики описували й на головах руських князiв Iгора та Святослава, їх дружинникiв, а згодом вiн став вiдомий i в запорожцiв. Див.: Жук В.Н. Назв. праця. - С.16-17. Саме за єдиною спiльною ознакою - "оселедцем" - боспорськi греки називали однiєю назвою "черкеси" всiх сусiднiх з ними русичiв, чорних клобукiв, адигiв, осетинiв, кабардинцiв, свiдчить Г. Сизоненко. Див.: Горленко Василь. Назв. праця. - С.33.

Якщо згадати, що за версiєю Г. Носовського i А. Фоменко Орда була професiйним регулярним козацьким вiйськом на чолi з ханами - каганами, як до прийняття християнства називалися й руськi князi, то "оселедець" - "хохол" цiлком мiг бути спiльною ознакою приналежностi до такого вiйська. Тим бiльще, що вказанi автори i А.Гордєєв знайшли iсторичнi записи про вiйни Тамерлана, в яких говориться про характерну "манеру" та "прийоми" воювати по-козачому. Див.: Носовский Г.В., Фоменко А.Т. Назв. праця. - С.15.

Деякi основнi прийоми такої манери дослiдив Л. Гумiльов, порiвнюючи козацькi вiйни з татаро-монгольськими: обманний вiдступ для заманювання противника в пастку i застосування прихованого резерву, кавалерiйська "лава", курiнь як органiзацiйна вiйськово-адмiнiстративна одиниця i бунчуковий прапор. Спiльним було й основне озброєння: лук, шабля, спис; кавалерiйська збруя: характерне " татарське" або ж " турецьке" сiдло та нагайка, а також сережка в одному вусi.Див.: Мир Льва Гумилева. "Арабески" истории. Пустыня Тартари. - М., 1995. -С.229-230,241.

Г. Грабянка також вказував на характерний спосiб життя хозар на службi в римлян, який українцi добре знають як запорозький: "проживали коштовностi i єдине чим займалися - лицарської звитяги навчалися". Див.: Лiтопис гадяцького полковника... - С.16.

На відміну від названих авторів сучасний дослідник А. Желєзний інакше трактує етнографічну інформацію стосовно українського козацтва. Звисаючий з бритої голови "оселедець" і такі ж довгі звисаючі вуса, широкі шаровари, проживання на острові у військовому поселенні і "кормління" військовою здобиччю, неподатливість, сварливість, войовничість - все це в описах арабських авторів та ієромонаха Никона характеризувало давніх русів, які передали пізніше свої риси дружинникам Київської Русі, а ті, в свою чергу, половцям (а не навпаки). Однак русів А. Желєзний твердо ідентифікує з норманами - варягами.Див. : Железный Анатолий. Происхождение украинцев //Товариш. - 1997. - № 37, Железный Анатолий. Кем були древние руси? // Там само. - № 43; Железний Анатолий. Накануне образования Киевской Рус.// Там само. - № 47

Перше узагальнення етнографiчної iнформацiї щодо козацтва як спiльного, iсторично єдиного явища, яке передавалося й успадковувалося рiзними племенами й народами, зробив дослiдник В. Горленко. Те, що в О. Шафонського, М. Маркевича, П. Кулiша, I. Крип'якевича описане фрагментарно (як наприклад, спiльнiсть кунтушiв i черкесок в козакiв Поднiпров'я та деяких народiв Кавказу, спiльнiсть шапок та iн.), у В. Горленка в узагальненому виглядi набуває переконливостi: не тiльки спiльнiсть українських козакiв з адигейцями i кабардинцями в одязi (черкески-кунтушi, кобеняки, "кабардинки", шапки), але й однаковi звичаї побратимства, опалювання житла кизяком, "черкеське" сiдло, тип плуга та iн. Див.: Горленко Василь. Назв. праця. - С.33; Iсторiя української культури пiд ред. I.Крип'якевича. - К., 1994. - С.109-110.

П. Мерiме, Л. Гумiльов, Г. Штекль, Д. Наливайко дослiдили характерну iсторичну закономiрнiсть, яка лежала в основi тривалої козацької спадкової спiльностi. Це був так званий географiчно-прикордонний детермiнiзм, який спричиняв специфiчнi способи й органiзацiю життя. До найбiльш загальних iз них вiдносилися: поєднання виробничої i вiйськової дiяльностi, вiйськова демократiя у виглядi так званого "козачого кола", вiйськове найманство й "пiратство" заради зиску i торгiвля "ясиром" та проживання здобутого добра, постiйнi вiйськовi навчання та iн. Див.: Наливайко Дмитро. Назв.праця.-С.36-38; Мерiме П. Назв.праця.-С.116; Гумилев Л.Н. Ритмы Евразии. - М.,1993. -С.266-268.

Порiвняльний аналiз iсторичних версiй походження козацтва на предмет використання в них етимологiчної аргументацiї виявляє загальний недолiк бiльшостi дослiдникiв: недооцiнку цього виду доказiв. Частина авторiв, як наприклад, В. Голобуцький, О. Апанович, Г. Сергiєнко та iн. взагалi iгнорують етимологiчнi мiркування. Бiльшiсть iнших авторiв версiй лише констатують деякi iснуючi тлумачення слова "козак" без їх аналiзу, або ж вибiрково пiдходять до них (М. Грушевський, А. Лотоцький, I. Крип'якевич та iн.). Лише О. Шафонський, Д. Яворницький П. Мерiме i А. Гордєєв робили спроби комплексного лiнгвiстичного аналiзу слова "козак", але приходили вони до рiзних висновкiв. Звичайно, однiєю з причин цiєї розбiжностi був далеко неоднаковий обсяг iнформацiї, якою вони володiли у XVIII, ХIХ i ХХ столiттях. Етимологiчна iдентифiкацiя змiсту i форми назви козакiв також є складним завданням.

Сучасний стан лiнгвiстичної iнформацiї щодо слова "козак" можна класифiкувати у виглядi етимологiчної таблицi (див.додаток №3).

Разом з тим причиною, що ослаблювала науковi дослiдження вказаних авторiв, була вiдсутнiсть у них взаємозв'язку етимологiчної й етнографiчної аргументацiї. Мiж тим мова є хоч i важливою, але лише однiєю iз ознак соцiальних спiльнот. Поєднання етимологiчної й етнографiчної iнформацiї щодо походження козацтва дає достатньо грунтовнi пiдстави стверджувати, що висновок Л. Гумiльова про козацтво як своєрiдний "iнтернацiональний", на зразок "рицарського ордену", етнос iз подiлом на розгалудженi "субетноси" (зокрема, запорозький i городовий на Українi) не такий уже й вiдiрваний вiд реальностi, як здається багатьом його опонентам. Теоретично науковцi знають, що самосвiдомiсть людей є однiєю з головних складових будь якої суспiльної, етнiчної спiльностi, але практично чомусь майже нiхто з дослiдникiв не пiддав всесторонньому аналiзу загальновiдомий факт самоствердження українських козакiв у XVI-XVII столiттях як окремого "козацького народу", "козацької нацiї". I це при тому, що водночас турки називали запорожцiв "бутхалами", тобто змiшаним народом, потолоччю, про що свiдчив польський iсторик А. Скальковський. Див.: Горленко Василь. Назв. праця. - С.30.

Разом з тим "козацький народ" на Українi в своїй самосвiдомостi утримував стiйкий iсторичний зв'язок з хозарами, а то й готами, як у П. Орлика. У бiльшостi польських, українських, росiйських iсторикiв, особливо прихильникiв "уходницької" версiї, це викликало скепсис i заперечення як нiбито "необгрунтованi посягання" на "лицарсько-шляхетський" статус. Цього, як вiдомо, українськi козаки весь час добивалися вiд польського уряду, а згодом i вiд росiйського царизму. Причому козаки хоч i поповнювались представниками селян та iнших верств населення тих часiв, проте нiяких етнiчних вимог до поповнення не висували, крiм вiри християнської православного обряду. А у визвольних вiйнах вiд С. Наливайка до П. Орлика проти польської влади i московських царiв завжди вирiзняли себе серед всього населення, в тому числi й українського, як у привiлеях i правах, так i в полiтичнiй органiзацiї i, зрештою, в Конституцiї 1710 р.

Деякi сучаснi українськi iсторики (як, наприклад, Ю. Мицик в рецензiї на книгу В. Щербака Див. Мицик Ю.А. В.О. Щербак. Формування козацького стану в Українi (друга половина XV- середина XVII ст.) //Укр.iстор.журн. - 1997.- №5.- С.154.) намагаються довести "чисто" український нацiональний склад козацтва шляхом кiлькiсних пiдрахункiв козацьких iмен i їх трактування та диференцiацiї на "українськi" (яких бiльшiсть) i "неукраїнськi" (яких переважна меншiсть). Наукова неточнiсть подiбної методики полягає, насамперед, в тому, що в нiй використовується метод екстраполяцiї (переносу) сучасного на минуле. Але такий антиiсторизм перевертає, образно кажучи, " з нiг на голову" будь-яке iсторичне явище, яке утворюється, складається в цiле й розвивається якраз навпаки - з минулого в сучасне. Тi iмена, якi в нашi днi видаються як без сумнiву "українськi", або й "слов'янськi", постають зовсiм в iншому виглядi при iсторичному їх аналiзi: по-перше, очевидна "штучнiсть" багатьох iз них як придуманих самими козаками для новопосвячених до їх стану (Перебийнiс, Непийпиво, Безпалко та iн.); по-друге, Г. Носовський i А. Фоменко переконливо продемонстрували методику встановлення татарського походження бiльшостi "руських слов'янських" iмен в XVI - XVII столiттях.