3. Аргументацiя версiй: з писемних джерел та археологiї

Етимологiчна й етнографiчна аргументацiя версiй походження козацтва важлива для встановлення iсторичного зв'язку мiж рiзними частинами цього цiлого суспiльного явища, проте недостатня для їх конкретного розмiщення в системi координат iсторiї: часу та мiсця. Коли i де розпочалося українське козацтво, чи було воно iсторично безперервним на територiї сучасної України - вiдповiдь на таке питання потребує взаємоузгодження двох попереднiх видiв iнформацiї iз свiдченням письмових джерел та матерiальними археологiчними знахiдками.

Опорною точкою вiдлiку у порiвняльному аналiзi сукупної iнформацiї до проблеми є Поднiпров'я кiнця ХV ст., вiдколи козацтво України є безперечним фактом. Iсторики "уходницької" версiї вважають цю точку за початок українського козацтва i заперечують будь-якi давнiшi свiдчення про козацтво якщо не взагалi (В. Антонович), то як такi, що не мають нiякого вiдношення до українського козацтва (В. Щербак). Автори iнших версiй дуже вибiрково вiдносяться до письмових iсторичних джерел i майже не користуються археологiчною iнформацiєю.

Отже, чи iснують письмовi документальнi свiдчення про козацтво на Українi до кiнця XV ст.? Так i нi - двi взаємовиключнi вiдповiдi можна почути вiд рiзних iсторикiв на це запитання, а проблемну ситуацiю створюють, насамперед, суперечностi мiж польськими i руськими письмовими джерелами.

У польських iсторикiв XVI ст. М. Бєльського, Л. Горецького, М. Стрийковського наводиться багато даних про козакiв на Українi вiд ХII до кiнця XIV ст.: це i гетьман Семен - козак на службi в литовського князя Вiтольда в 90-х рр. XIV ст.; i подiльськi козаки на службi в литовського князя Ольгерда в 1339 р. та iншi "литовськi козаки" в 1307 р.,1297-1299 рр.; це "козацькi дороги", якими в 1213-1216 рр. литовськi князi вели свої вiйська в руськi землi; "волинськi козаки" в 1182, 1143-1147 рр. у бойових дiях руських князiв. Див.: Пепа Вадим. Назв. праця. -С.140-142; Дячок Олег. Українське козацтво на сторiнках "Хронiки Європейської Сарматiї" О.Гваньїнi // Там само.- Випуск II. - С.78-79,83. Проте багато дослiдникiв козацтва ХIХ-ХХ столiть вважають свiдчення польських iсторикiв неточними й такими, що основанi на екстраполяцiї сучасного вiдомого їм явища та назви козацтва на минулi часи. За доказ використовуються руськi лiтописи з приводу деяких iдентичних подiй, де козаки не згадуються.

Класичним прикладом подiбних розходжень є опис М. Стрийковським боротьби руських князiв Iзяслава i Юрiя за Київський престол, в якiй Iзяслав у 1147 р. здобув перемогу завдяки "волинським козакам". В. Голобуцький як i багато iнших iсторикiв заперечує М. Стрийковському на основi опису тих же подiй у бiльш ранньому, нiж М. Стрийковський, письмовому джерелi: Галицько-Волинському лiтопису. В ньому писалося: "...Iзяслав пiшов на Гольсько й Купилю до Чорних Клобукiв. Сюди приїхали до нього всi чорнi клобуки з великою радiстю, з усiм своїм вiйськом. А Юрiй того не знав. ... Тепер Юрiй не мiг бути в Києвi й утiк за Днiпро...". На пiдставi цього джерела В. Голобуцький робить висновок, що М. Стрийковський назвав козаками чорних клобукiв i такими ж "козаками" були iншi, згадуванi польським iсториком, литовськi козаки в 1298 р., подiльськi козаки в 1339 р. та iн. Див.: Голобуцький Володимир. Назв.праця. -С.97-98. У "Повiстi минулих лiт" в тих же подiях 1143-1147 рр. також описуються не козаки, а чорнi клобуки та берендичi, вказує дослiдник В. Пепа. Див.: Пепа Вадим. Назв. праця. -С.143.

Яке вiдношення мають чорнi клобуки до козакiв? - Саме з таким питанням як риторичним ще В. Антонович виключав зi сфери наукового аналiзу вказану суперечнiсть, нiби-то створену неточною iнформацiєю польських iсторикiв. Проте iншi дослiдники не вбачають в наведеному прикладi нiяких суперечностей в зв'язку з тлумаченням давньоруських письмових джерел у Воскресенському лiтопису XVI ст., де записано: "Чорныя Клобуки, єже зовутся Черкасы". Цит. за: Голобуцький Володимир. Назв.праця. -С.97. М. Карамзiн, Д. Бантиш-Каменський, М. Погодiн, С. Соловйов, М. Маркевич вказували, що черкасами в московських письмових джерелах завжди називали козакiв Поднiпров'я.

Наведена в другому роздiлi цiєї роботи етимологiчна й етнографiчна аргументацiя в сукупностi дає пiдстави стверджувати, що iсторики ХIХ ст. мали пiдстави вважати назви чорних клобукiв, козакiв i черкасiв тотожними одному й тому ж явищу. Тим бiльше, що письмовi джерела i Московської, i Литовської Русi незалежно пiдтверджують факт переселення черкесiв П'ятигiр'я з Пiвнiчного Кавказу i їх постiйне проживання з кiнця ХIII - поч. XIV ст. в Поднiпров'ї. Див.: Горленко Василь. Назв. праця. - С.28-31.

Разом з тим iсторики вiд М. Карамзiна до сучасних авторiв курсу лекцiй з iсторiї України за ред. Л.Мельника звертають увагу на рiзноманiття козацтва як явища навiть на однiй територiї України. Давньоруськi лiтописи вiдносили до чорних клобукiв торкiв, берендеїв, бродникiв та iн. Зокрема, торки i берендеї вперше згадувались в Iпатiївському лiтописi як союзники князя Володимира Святославовича у Поднiпров'ї нижче Києва, а з початку ХII ст. вони з печенiгами селилися за згодою руських князiв у степах поблизу Київського i Переяславського князiвств. Тi з них, хто не пiдкорялися князям, жили на важкодоступних островах Днiпра. Див.: Iсторiя України. Курс лекцiй...- Т.1.- С.159. Про бродникiв писали не тiльки руськi лiтописи, але й перськi географи вiд IХ до ХIII ст. Див.: Историческая справка о казаках...-С.65.

З Х ст. по ХIст. в руських лiтописах зустрiчаються й записи про косогiв, землю яких в 965 р. завоював князь Святослав. Слово косоги в руських лiтописах писалося в рiзних тотожних варiацiях - хозари, козари, кассаги, козяги та iн. Для прикладу можна навести опис однiєї подiї: вiйни проти них сина Володимира Святославовича - Мстислава. П. Симоновський про неї вказує, що в 1021 р. Мстислав воював з кассагами i посилається на свiдчення руських лiтописiв. Див.: Краткое описание о козацкомъ малороссiйскомъ народh... - С.2. Мiж тим французький iсторик Ж.Шерер цитує "Руськиий лiтопис" Нестора в iншому записi: "Року 6530 чи 1022, Мстислав, князь Тьмутороканський, пiшов на хозарiв або козакiв. Князь козакiв вийшов йому назустрiч...". Цит.за: Шерер Жан Бенуа. Назв. праця.-С.21. Автори козачого словника-довiдника стверджують, що Тмутараканське руське князiвство об'єднувало пiдкорених кассакiв вiд Дону до Чернiгова i посилаються на лiтописний запис росiйських Четiй-Мiней про них: греки-козарами, римляни-газарами називали, а були вони народом скiфським, мови слов'янської i жили поблизу Меотiйського озера (тобто в Приазов'ї).Див.: Историческая справка о казаках...-С.65.

На Х-ХI столiттях руськi (тим бiльше польськi) письмовi джерела щодо козацтва обриваються за вiдсутнiстю самих джерел. Проте iснують грецькi письмовi свiдчення: про народ "кос-сахи" в горах Закавказзя в I ст.н.е. в творах Страбона; з IV-V столiть грецькi згадки про "касакос" в надписах на кам'яних плитах у пiвнiчному Приазов'ї виявив дослiдник В. Латишев i до Х ст., як стверджують упорядники козачого словника-довiдника, грецькi (або ж вiзантiйськi) письмовi свiдчення про козакiв зустрiчались, поки не змiшалися з руськими лiтописними назвами щодо тих же самих народiв- касагiв, касогiв, казяг. Див.: Там само.

За пiдтвердження даних козачого словника-довiдника можна вважати, також, виявленi сучасною українською дослiдницею Г. Сизоненко письмовi свiдчення грекiв з мiст-колонiй Приазов'я про своїх сусiдiв як "черкесiв" i давнiшi посилання козацького лiтописця Г. Грабянки на грецькi та римськi лiтописи, в яких вiн вбачав свiдчення про козакiв-хозар на територiї вiд Бiлого (на Пiвночi) до Азовського (на Пiвднi) морiв. Див.: Горленко Василь. Назв. праця. - С.32-33.; Лiтопис гадяцького полковника...- С.16. Г. Грабянка не вказував якi саме конкретно письмовi джерела вiн мав на увазi, проте з усього його iсторичного опису походження козакiв видно, що вiн писав про прихiд з Азiї i розселення скiфiв.

Продуктивність пошуків письмових джерел про козацтво залежить не тільки від знаходження в них згадок самої назви "козак", але й від виявлення інформації щодо аналогічних козацьким звичаїв, способів життя та ін. Прикладом ефективних пошуків у цьому напрямку можуть служити сучасні дослідження А. Желєзним письмових свідчень араба ібн Руста та ієромонаха Никона про стародавніх русів.Див. : Железный Анатолий. Назв. праці.

Радикально новим пiдходом до оцiнки письмових руських джерел взагалi i про козацтво, зокрема, є дослiдження 80-90-х рр. ХХ ст. Г. Носовського i А. Фоменка. Застосованi ними методи математичного аналiзу iсторичних текстiв i всесвiтньої iсторичної хронологiї Скалiгера й Петавiуса дали вражаючi результати. Загалом в руськiй iсторiї до XVI ст. виявленi сторiчний i чотирьохсотрiчний хронологiчнi "зсуви" (тобто помилки). Сумнiви багатьох iсторикiв щодо достовiрностi руських лiтописiв не просто пiдтверджуються, а обгрунтовано доводиться свiдоме знищення руських письмових джерел царською династiєю Романових i створення фальсифiкованих письмових джерел з панславiстських християнсько-православних позицiй. Див.: Носовский Г.В., Фоменко А.Т. Назв. праця.

До з'ясування проблеми походження козацтва автори залучили знайденi iсториком А. Гордєєвим окремi письмовi свiдчення про козакiв з Московських хронiк XIV-XV ст.ст., а головним чином узагальнили письмовi документи арабських, перських, угорських авторiв Х-ХIII столiть i здiйснили їх порiвняльний аналiз з письмовими свiдченнями Бiблiї про землi Магога, Роша, Мешеха й Фувала. В результатi Г. Носовський i А. Фоменко роблять такi обгрунтованi висновки: 1) населення древньої Русi аж до XVII ст. мало змiшаний татарсько (чи тюрксько) слов'янський склад пiд однiєю "руською" назвою; 2) першим письмовим документом про козакiв був запис iбн Хаукаля в 967 р. про руське плем'я Артанiя з царем в Артi, оскiльки козаки були в той час Ордою, тобто регулярним вiйськом i розмiщалися на Волзi; 3) описане в багатьох документах "татаро-монгольське нашестя на Русь" насправдi було пiзнiшою фальсифiкацiєю руських письмових джерел царською династiєю Романових i не пiдтверджується тогочасними угорськими письмовими джерелами, з яких слiдує, що татарська династiя Георгiя-Ярослава об'єднала пiд своєю владою всi тодiшнi татарськi й слов'янськi руськi племена й держави в одну руську державу i завоювала значнi територiї в Азiї та Європi. Вiдтодi козацтво-Орда з'явилося й на територiї сучасної України; 4) в XV-XVI столiттях татарсько-слов'янська руська iмперiя розпадалася, а з нею й козаки, доки в XVII ст. слов'янська династiя Романових остаточно не перемогла татарську династiю Ярославичiв (чи Георгiєвичiв) i не "переписала iсторiю" на свiй лад, виключивши з неї й козакiв, татар.

Наскiльки науково достовiрними й доказовими є аргументи та висновки Г. Носовського i А. Фоменко - покажуть дослiдження iнших фахiвцiв.

Чи пiдтверджуються свiдчення про козакiв з письмових джерел археологiчними даними? I чи пiдтверджують цi данi iдентичнiсть козацтву хозар, бродникiв та iн.? Першi принциповi висновки в цьому напрямку наукових дослiджень зробив Л.Гумiльов. Вiн здiйснив археологiчнi розкопки в долинi р. Терек i встановив територiальне спiвпадiння хозарських селищ та пiзнiших станиць терських козакiв, а також однаковий їх побут, схожий антропологiчний тип хозарiв i терських козакiв. Див.:Гумилев Л.Н. Назв.праця.-С.266-268; Гумилев Л. От Руси до России.- М.,1995.-С.45. Характернi курганнi поховання торкiв вiд III-II ст. до н.е на Закавказзi i Пiвнiчному Кавказi до V ст.н.е. мiж рiчками Волгою та Уралом прослiдковують упорядники козачого словника-довiдника. Див.: Историческая справка о казаках...-С.65. Французький дослiдник Ж. Шерер вказав на звичай насипати кургани над похованими як спiльний в українських козакiв, туркiв i татар. Див.: Шерер Жан Бенуа. Назв. праця.-С.68-69. До Ж. Шерера можна додати, що кургани властивi й скiфам.

Дослiдження сучасних українських археологiв на островах Днiпра дають аргументи до висновку про безперервне постiйне проживання там козакiв-бродникiв з Х до ХIV ст. Так, А. Сокульський i А. Козловський вказують на виявленi в результатi розкопок козацьких Сiчей (Хортицької, Кам'янської i Олешшя на Великотьомкiнському островi в гирлi Днiпра) ранiшi культурнi шари. Зокрема, найдавнiшi житловi комплекси, в тому числi курiнь на мiсцi пiзнiшої Кам'янської Сiчi виявленi в культурних шарах ХII - ХIV ст. Бродницькi поселення ХII ст. виявленi пiд культурним шаром Кам'янської Сiчi, а також в Олешшi i на островi Хортиця. На Хортицi археологами загалом виявлено три культурних шари вiд Х до XIV ст.: першi два-руськi - А. Сокульський ототожнює з бродниками на основi спiвставлення археологiчних знахiдок з руськими лiтописними свiдченнями щодо Протолче, де князi мали вiйськову базу i де бродники допомагали їм в органiзацiї походiв; третiй культурний шар ХIII-XIV ст.ст. мiстить в собi змiшанi татарсько-руськi ознаки. Пiдтвердження висновкам археологiчних дослiджень щодо цього пiзнiшого шару А. Сокульський знаходить на географiчнiй картi 1459 р. - копiї з карти португальського короля Альфонса V: на нiй понизов'я Днiпра зображено роздiленим на два рукава з островом посерединi, на якому символiчним значком будинку з добудовою позначено поселення. Див.: Сокульський Арнольд. Iсторико-археологiчнi дослiдження бродницьких поселень на нижньому Днiпрi //Українське козацтво: витоки, еволюцiя, спадщина... Вип.II. - С.123-129; Козловський Аркадiй. Археологiчнi дослiдження Кам'янської Сiчi //Там само.- С.143-144.

Характерно, що сам А. Сокульський власнi висновки з результатiв археологiчних дослiджень узгоджує з позицiєю iсторикiв М. Карамзiна, С. Соловйова, М. Мавродiна та Б. Грекова, якi ототожнювали козакiв з бродниками. Щодо вiдсутностi письмових свiдчень про виявленi археологами поселення в описах цих територiй України митрополитом Пименом у 1368 р., венецiанським послом А. Кантарiнi у 1476 р. i нiмецьким послом С. Герберштейном на початку XVI ст., то А. Сокульський пояснив її асимiляцiєю бродникiв серед iншого населення України в XV ст. Див.: Сокульський Арнольд. Назв.праця. -С.129-130.

Цiннiсть результатiв археологiчних дослiджень, наведених А. Сокульським i А. Козловським, полягає в тому, що вони спростовують поширенi серед деяких iсторикiв думки про пустиннiсть Поднiпров'я пiсля монгольського завоювання Русi до XVI ст., а отже й неможливiсть безперервного козацтва в той час та появу козацьких Сiчей лише в XVI ст.

Сукупнiсть вiдомих на сьогоднi iсторичних свiдчень з письмових джерел i археологiчних розкопок дають пiдстави для загального висновку про появу козацтва у Поднiпров'ї з Х ст., у Пiвнiчному Приазов'ї з перших столiть нашої ери. Гiпотетичним є скiфське козацтво до нової ери на територiях сучасної України, Середньої Азiї i Схiдного Сибiру.

Письмовi й археологiчнi iсторичнi джерела засвiдчують, також, строкатий етнiчний склад козацтва в його окремих об'єднаннях i безперервний зв'язок мiж ними. Проте до X - XIII ст.ст. на територiї сучасної України козацтво було переважно кочовим i найманим вiйськом. Осiле козацтво поступово концентрувалось у Поднiпров'ї протягом X-XV столiть, а в Поволжi, Схiдному Сибiру, Приазов'ї i на Кавказi - протягом I-Х столiть.

Протиставлення слов'янського (в тому числi українського) козацтва тюркському як рiзних i ворожих козакiв прослiдковується в письмових джерелах з XVI ст. i пов'язане з релiгiйними та династичними змiнами на всiх територiях проживання козакiв: розколом i взаємною ворожнечою православ'я, католицизму, iсламу; боротьбою за право "государя всеї Русi" мiж руськими династiями, а також литовськими i польськими їх конкурентами.

Висновки

Авторська спроба аналiзу, класифiкацiї й узагальнення всього комплексу набутої в українськiй i свiтовiй iсторичнiй науцi iнформацiї з проблеми походження козацтва приводить до висновку, що це явище свiтової iсторiї виникло до нової ери як специфiчна професiйна вiйськова органiзацiя на територiях вiд Алтаю до Середньої Азiї, Закавказзя i Кавказу, а з початком нової ери поширилось вiд Приазов'я до Волги i Днiпра, Криму, Балкан, Передньої Азiї. В рiзнi iсторичнi часи козацтво було характерне рiзним племенам i народам, що знайшло своє вiдображення в етимологiчному розмаїттi i великiй кiлькостi дослiдницьких версiй як окремi ланки одного й того iсторичного ланцюга.

Внаслiдок мiграцiй i спiлкування мiж народами, асимiляцiйних процесiв козацтво успадковувалось i поширювалось на великих територiях Азiї та Європи i вбачалося П.Мерiме навiть в шотландському Бордерi (тобто прикордоннi).

З початком нової ери до другої половини XV ст. козаки, переважно тюркських племен, але й норманських зайд, слов'янських бродників та ін. кочували й де-iнде осiдали на Кубані, у Пiвнiчному Приазов'ї та Поднiпров'ї, Подністров'ї. Асимiлюючись iз слов'янами, козаки на територiї сучасної України поєднували в своєму способi життя, звичаях, мовi як спiльнi всьому козацтву риси, так i особливостi мiсцевих соцiально-економiчних, полiтичних, релiгiйно-культурних умов.

В XVI-XVII столiттях специфiка мiсцевих українських умов життя обумовила швидке чисельне зростання козацтва, утворення ним унiкальної державної органiзацiї на Запорозькiй Сiчi i згуртування навколо себе рiзних верств руського населення у визвольнiй боротьбi проти турецько-татарського i польсько-католицького поневолення. В результатi утворився iсторичний феномен козацької народностi - нацiї, козацько-гетьманської державностi i Конституцiї 1710 р., якi привернули до себе виключну увагу в свiтi i поклали початок iсторичнiй науцi про козацтво.

Для повного наукового розумiння проблеми походження козацтва як українського нацiонального й загального свiтового явища необхiдно, також, враховувати його iсторичну еволюцiю вiдповiдно до всесвiтнiх закономiрностей. Вiд найдавнiших часiв (можливо, ще "царських скiфiв" Геродота, спосiб життя яких дуже схожий з козацьким i тим, який Г. Носовський та А. Фоменко описали в Орди) до XVII ст. козацтво могло самозберiгатися як iсторично єдине явище в рiзних мiсцях i серед рiзних народiв (вiд Азiї до Шотландiї) у вiдносно стiйких при натуральнiй економiцi географiчних умовах "прикордоння". При цьому козацтву була характерна своєрiдна соцiально-етнiчна спiльнiсть, що передавалася й успадковувалась. Разом з тим в конкретно-iсторичних умовах мiсця й часу ця загальна спiльнiсть набувала особливих рис, якi, як i всяке виключення по вiдношенню до правила, лише пiдкреслювали загальне. Однак зародження i формування товарно-грошової буржуазної ринкової економiки, зокрема й на Українi в складi Речi Посполитої у XVII ст., руйнувало разом з усiма феодальними станами унiкальний козацький "етнос-стан". Його субетноси у XVII-ХХ столiттях еволюцiонували в загальних спiльностях "громадянських нацiй": української, росiйської, турецької, кримськотатарської, волзькотатарської, монгольської та iн.

На основi авторських висновкiв пропонується внести вiдповiднi iнформацiйнi змiни до змiсту пiдручникiв, навчальних посiбникiв, довiдникiв з iсторiї України та всесвiтньої iсторiї для всiх рiвнiв освiти i подолати в них спрощене й мiфологiзоване висвiтлення питання походження козацтва. Зокрема, до вiдповiдних роздiлiв спецiальної лiтератури доцiльно включити наочнi таблицi й карту-схему, можливi зразки яких додаються до авторської роботи.

В iсторичнiй науцi i сумiжних з нею наукових галузях пропонуються такi перспективнi напрямки роботи: створення й поновлення iнформацiйної комп'ютерної бази даних про козацтво; пiдготовка й видання археографiчних матерiалiв про козацтво; здiйснення спецiальних дослiджень по iдентифiкацiї козацтва в його окремих, особливо дискусiйних, проявах (косогiв, хозар, скiфiв та iн.) i рисах (мовних, звичаєвих та iн.); вивчення загальних спiльних рис козацтва.

Додаток 1.

Додаток 2.

Етимологічна таблиця до слова "козак"

Размещено на Allbest.ru