Діяльність громадських і політичних об’єднань УСРР у контексті соціальної політики більшовицького режиму в 1920-х – на початку 30-х років XX ст

Особливе політично-ідеологічне місце в тодішньому українському суспільстві надавалося товариству МОДР. Ця громадська організація, на нашу думку, зробила свій помітний внесок не лише у поширення комуністичної ідеології за межами республіки, а й сприяла зміні світогляду громадян УСРР. Не оголошуючи відомостей про тих, хто вимушений був емігрувати з СРСР, більшовики, використовуючи МОДР, вели точні підрахунки порушень прав людини у країнах капіталу. Впродовж 1927 р. МОДР зареєстрував 220 тис. засуджень та вбивств революціонерів, 318 тис. поранень та побиттів, 370 тис. випадків арештів. Не без допомоги СРСР, зокрема фінансової, організації МОДР існували поза межами Радянського Союзу. Так, на початку 1923 р. у Німеччині діяло 760 комітетів МОДРу, Франції - 142 комітети, Італії - 46, Югославії - 45, Румунії - 21, Австрії - 16 та ін. Загальна кількість закордонних членів МОДРу становила 400 тис. чоловік.

Більшість членів вище зазначених, абсолютно політизованих організацій становили робітники та селяни. Охоплені більшовицькою демагогією та пропагандою, вони, як правило, й гадки не мали про те, яка справжня роль відведена тій чи іншій організації у системі нової влади.

У підрозділі 3.3 “Реєстрація громадських товариств в органах влади та фінансове забезпечення їх діяльності” розкрито становлення та формування законодавчої й фінансової бази для функціонування такого виду громадських організацій. У суспільному значенні всі законодавчі ініціативи зводилися лише до забезпечення через ці організації соціальних потреб робітничо-селянських мас. У політичному - наявність відповідних нормативних актів забезпечувала тотальний контроль з боку держави відносно членства, статутних положень та сфери діяльності існуючих об'єднань.

Показово, що контроль за діяльністю громадських організацій та товариств республіки спочатку здійснював НКВС, а також окружні та районні адміністративні відділи виконкомів. У 1926 році при них були створені спеціальні комісії, а при НКВС - Центральна міжвідомча комісія по справам товариств і спілок. Вона реєструвала статути організацій, розглядала скарги на діяльність місцевих адміністративних органів по відношенню до громадських об'єднань, а також вирішувала питання, пов'язані з припиненням їхньої діяльності.

Основними фінансовими джерелами існування товариств були членські внески. Постійно збільшуючи кількість своїх членів, керівні органи товариств встановлювали таку систему внесків, яка б враховувала матеріальні можливості членів. Наприклад, Всеукраїнський ЦК МОДР запропонував своїм осередкам таку модель збирання членських внесків: члени першої категорії (селяни, червоноармійці, учні) сплачували по 24 коп. на рік; члени другої категорії (робітники, службовці, ремісники) - по 50 коп. на рік; третьої категорії (робітники та службовці котрі отримують більше 50 крб. на місяць) -по 1 крб. на рік.

Надійною статтею доходів для окремих товариств стало поширення лотерей, наприклад, Укравтодора (Товариство друзів автомобіля, трактора і доброї дороги). З дозволу ВУЦВК, Український Червоний Хрест міг реалізовувати не лише лотереї, значки, іншу атрибутику, а й проводити так звані “кружечні” збори. Періодично, на користь цієї організації, встановлювалися надбавки на проїзд у громадському транспорті, театральні квитки, парфумерні вироби.

Період НЕПу - пік у роботі товариств - сприяв активній комерційній діяльності останніх. Часто з метою отримання прибутків товариства виступали як орендатори підприємств, приміщень, торгових точок ін. Наприклад, товариство “Друзі дітей” мало у своєму розпорядженні кіоски, буфети, казино, магазини. Значна мережа торгівельних закладів належала товариству Червоного Хреста України. Проте, в березні 1929 р. ЦК КП(б)У в своїй постанові зазначив, що товариства повинні рішуче відмовитися від заходів, пов'язаних із комерційною діяльністю. В подальшому їм заборонялося не лише займатися підприємницькою діяльністю, а й захищати правові, економічні та соціальні права своїх членів.

У четвертому розділі “Роль громадських і політичних організацій у суспільних перетвореннях в УСРР в 1920-х - на початку 30-х рр.”, який структурно складається з двох підрозділів, досліджено суспільні функції громадських і політичних організацій у соціально-економічних та політичних кампаній періоду, що вивчається.

У підрозділі 4.1 “Залучення громадських організацій УСРР до суспільних перетворень” проаналізовано не лише шляхи реалізації статутних завдань окремих громадських об'єднань, а й позапрограмові форми роботи відповідно до загальнодержавного економічного чи політичного курсу. Показовим у цьому відношенні є рубіж 1920-х-30-х рр., коли всі громадські організації перейшли на “соціалістичні рейки ударництва”. Розпочалася потужна, підкріплена всіма засобами масової інформації кампанія популяризації прискорених темпів праці у промисловості, сільському господарстві із перерахуванням зароблених коштів у відповідні фонди. Поширення набула така форма діяльності громадських організацій, як проведення в республіці різного роду “тижнів допомоги” чи “декад”. Часто “тиждень допомоги” тривав довше від календарного тижня, що обумовлювалось обсягами планів, зобов'язань і т. п. Звіти місцевих комітетів повністю відповідали поставленим напередодні завданням. Єдиною невідповідністю було значне перевиконання різного роду соціалістичних завдань та власних зобов'язань. На межі 1920-х - 30-х рр. завдяки подібним кампаніям, організованим лише за участю Червоного Хреста України, з населення УСРР було зібрано близько 3 млн. карбованців.

Особливістю діяльності громадських організацій було й те, що вони, виконуючи прямі вказівки вищого партійного керівництва, брали участь у вирішенні не лише соціально-економічних проблем країни, а й піклувалися про боєздатність Червоної Армії. Їхні представники перевіряли казарми, кухні, зовнішній вигляд червоноармійців, переймалися особистими проблемами бійців. Після чого на ліквідацію розривів (за термінологією 1920-х - значних недоліків) від громадськості вимагалося одного - грошей або безоплатної праці. Силами громадських організацій створювалися не лише ударні бригади, а й цехи, зміни, комуни. Так, на початку 1931 р. в Одесі нараховувалося 200 авіахімовських бригад, цехів і комун; у Києві - понад 100. Тим самим реалізовувалося гасло, висунуте Центральною радою Тсоавіахіму: „Жодного тсоавіахімовця поза ударних бригад, жодного ударника поза рядів Тсоавіахіма”.

На кінець 1920-х років у роботі громадських організацій відбулися прогнозовані трансформації. Усі ці сили, раніше об'єднані під різними гаслами, партія влади кинула на “останній рубіж” капіталістичного ладу - село. Методи радянізації села були зрозумілі й очевидні для кожного робітника - бити “куркуля”, боротися за врожай, допомагати сільській голоті організовуватися у колгоспи. Це був лише початок тотальних суспільних змін і трагічних випробувань, через які пройшов український народ.

У підрозділі 4.2 “Робсількори як інструмент формування тоталітарної системи” різносторонньо досліджено діяльність організацій робсількорів. Ініційовані владою у сфері діяльності засобів масової інформації, зокрема преси, вони стали ефективним знаряддям у проведенні більшовицької політики в центрі та на місцях. Робсількорівська робота не вимагала високого рівня грамотності чи спеціальної професійної підготовки. Робсількори повинні були, поряд із оспівуванням радянських умов праці та побуту, стежити за дотриманням, а головне - виявляти порушення так званої революційної (згодом соціалістичної) законності. На кінець 1920-х рр. в УРСР нараховувалося понад 500 тис. робсількорів, що об'єднувалися навколо 206 районних, міських та понад 400 друкованих заводських газет і майже 200 журналів. Преса Радянської України, а разом із нею і всі робсількорівські організації, були повністю підпорядковані та контрольовані командно-адміністративною системою. Це стало основною причиною відсутності будь-яких публікацій з приводу катастрофічного становища, в якому опинилося українське суспільство на початку 1930-х рр., зокрема, селянство.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

1. Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що вона поки не стала предметом спеціального вивчення історичної науки. Залучена до дисертаційної роботи джерельна база є достатньо представницькою й достовірною.

2. Більшовицька влада вважала діяльність громадських об'єднань складовою і необхідною частиною побудови соціалізму, тому серед завдань, що ставилися перед ними, головним вважалося зосередження їхніх зусиль на практичному втіленні у життя вказівок Компартії й уряду. Виконуючи ці функції, громадські організації співпрацювали і доповнювали роботу окремих контролюючих інстанцій, тим самим сприяючи активізації населення в суспільних перетвореннях.

3. Більшовики України шляхом залучення робітників, селян, інтелігенції, молоді, жінок до активної громадської роботи створювали ілюзію політичного плюралізму, надійно зміцнювали однопартійну систему, отримували всебічну і своєчасну інформацію про настрої населення і вносили відповідні корективи до соціальної політики, яку проводили.

4. Одним із важливих напрямів діяльності громадських і політичних організацій УСРР у соціальній сфері був контроль за інтелігенцією, зокрема, дореволюційною. За їхньої допомоги готувалося підґрунтя, на якому, завдяки наполегливій комуністичній пропаганді, зростали міць і потенціал нової - робітничо-селянської - інтелігенції.

5. Окремі товариства сприяли подоланню дитячої безпритульності, ліквідації неписьменності, розширювали мережу початкових та середніх шкіл, покращували санітарні умови і здоров'я громадян.

6. Важливу роль серед більшовицьких засобів формування нової суспільної свідомості й нових пролетарських традицій відігравали профспілкові організації. Тому, ствердившись у владі в Україні, більшовики повели активну агітацію за надання промисловому пролетаріату виключних пільг при створенні професійних об'єднань. Мало піклуючись про побут та матеріальне становище робітництва, актив профспілкових організацій вимагав від останніх участі у всіх соціально-економічних перетвореннях у республіці. При цьому всі “ударні” роботи і “соціалістичні” змагання були, як правило, важкою безоплатною працею.

7. Засоби масової інформації ефективно використовувалися більшовиками для нав'язування українському суспільству „єдино правильної” думки з усіх питань суспільно-політичного життя. Щоб друковане та ефірне слово швидко і вчасно доходило до якомога чисельної аудиторії, більшовики за допомогою громадських організацій намагалися вдосконалити видавничу систему й розширити мережу радіомовлення в Україні. Для того, щоб засоби масової інформації приносили максимальну користь радянській системі, поряд із робсількорівськими організаціями було ініційовано діяльність ряду технічних товариств: “Друзі радіо”, “Друзі радянського кіно”, “Техніка - масам” тощо. Вони зобов'язані були стежити за ідеологічною “витриманістю” матеріалів преси й радіотрансляцій та сприяти владі у боротьбі з національно-свідомими українськими силами у цій сфері.

8. Великого значення в ході формування “безкласового суспільства” більшовики надавали діяльності громадських організацій на селі: молодіжним, культурно-шефським товариствам, товариствам взаємодопомоги тощо. Своєю роботою вони допомагали Компартії „прищеплювати” народу нові культурні цінності й виховувати його в більшовицькому дусі непримиренного ставлення до класових “ворогів”.

9. Незважаючи на те, що діяльність такого виду громадських організацій, як громадські товариства мала ряд позитивних результатів, вона цілком відповідала політичним інтересам більшовицького режиму, оскільки допомагала удосконаленню радянського державного механізму. Вони були складовою частиною цього механізму, використовуючи який, Компартія посилювала свій контроль над усіма сферами суспільного життя в Україні.

10. Будучи інструментом у руках Компартії й беручи активну участь у всіх суспільних змінах УСРР, громадські організації створювали умови, завдяки яким пануючий тоталітарний режим зміцнював своє владне становище, маючи змогу, через зростаючу мережу місцевих організацій, утверджувати класові пріоритети й виховувати маси в дусі відданості Комуністичній партії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПРАЦЯХ АВТОРА

1. Диференціація селян України щодо їх господарської спроможності в умовах нової економічної політики // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету / За заг. ред. проф. Григорчука П. С. - Вип. 2. Серія: Історія. - Вінниця, 2000. - C. 130-135.

2. Демографічна характеристика та соціальна структура населення Поділля після громадянської війни // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету / За заг. ред. проф. Григорчука П. С. - Вип. 3. Серія: Історія. - Вінниця, 2001. - С. 86-90.

3. Ліквідація заможного селянства - “куркулів” на Поділлі. Матеріали Міжнародної наукової конференції “Політичні репресії на Поділлі”. - Вінниця, 2001. - С. 137-141.

4. Соціальна структура та національний склад жителів м. Вінниці у перші роки впровадження нової економічної політики // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Поділля у контексті української історії”. - Вінниця, 2001. - С. 222-225.

5. Соціальна структура місцевих органів влади в період формування тоталітарної системи в Україні // Матеріали Науково-практичної конференції “Формування самодостатніх територіальних громад як основа підвищення ефективності діяльності органів місцевого самоврядування”. - 2002. - С. 105-108.

6. Адміністративно-територіальні поділи і соціальна структура населення Поділля в період НЕПу // Матеріали Обласної історико-краєзнавчої конференції “Вінниччина очима молодих істориків”. - Вінниця, 2002. - С. 60-66.

7. Місце робітників у соціальній структурі населення Поділля в період нової економічної політики // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету / За заг. ред. проф. Григорчука П. С. - Вип. 4. Серія: Історія. - Вінниця, 2002. - С. 82-85.

8. Робітники України в період побудови соціалізму: герої трудового фронту чи жертви більшовицького ідеологічного міфу? // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Знаки питання в історії України”. - 2002. - С. 163-166.

9. Робсількорівський рух в умовах формування тоталітарної системи в Україні // Голод 1932-1933 рр. в Україні: уроки історії. - Львів, 2003. - С. 175-183.

10. Громадські організації України в системі радянської влади (1920-ті рр.) // ІІ-й Міжнародний науковий конгрес українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку”. - Кам'янець-Подільський, 2003. - С. 218-226.

11. Пролетаризація вищої школи та формування нової інтелігенції в Україні у 1920-х рр. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету / За заг. ред. проф. Григорчука П. С. - Вип. 5. Серія: Історія. - Вінниця, 2003. - С. 96-98.

12. Періодичні видання як джерело у дослідженні громадсько-політичного життя УСРР у 1920-х рр. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету / За заг. ред. проф. Григорчука П. С. - Вип. 6. Серія: Історія. - Вінниця, 2003. - С. 276-280.

13. Органи низової преси та стінкори у соціальній структурі населення України у 1920-х рр.” // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. - Вип. 1. - Вінниця, 2003. - С. 17-19.

14. Соціальні особливості кадрової політики КП(б)У у 1920-х - поч. 1930-х рр. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. Алексієвця М.М. - Тернопіль, 2003. - С. 52-56.

15. Студентство у соціальній структурі населення України у 1920-ті рр. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету / За заг. ред. проф. Григорчука П. С. - Вип. 8. Серія: Історія. - Вінниця, 2004. - С. 177-180.

16. Комсомольці 20-х: представники молодіжного руху чи бойовий резерв партії? // Всеукраїнська наукова конференція “Знаки питання в історії України”. - Ніжин, 2004 - С. 143-146.

17. Діяльність Товариства Червоного Хреста України в 20-ті - початку 30-х рр. XX ст. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. - Вип. 2. - Вінниця, 2004. - С. 27-31.

18. До питання про особливості діяльності окремих добровільних товариств на Вінниччині у 1920-х роках // Матеріали історико-краєзнавчої конференції “Вінниччина: минуле та сьогодення”. - Вінниця, 2005. - С. 117-120.

19. Становище профспілкових організацій України в перші роки впровадження нової економічної політики // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету / За заг. ред. проф. Григорчука П. С. - Вип. 9. Серія: Історія. - Вінниця, 2005. - С. 152-156.

20. Місце робітнича-селянських кореспондентів - робсількорів у системі радянської влади у 20-х - поч. 30-х рр.: аспекти взаємодії // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. - Вип. 3. - Вінниця, 2005. - С. 26-31.

Размещено на Allbest.ru