Особливості розвитку історико-культурних ресурсів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні пам'ятки народу дуже важливі для формування світогляду народу, для задоволення матеріальних, у тому числі туристичних, потреб. У розвинених країнах світу цей туристичний ресурс активно використовують для отримання прибутку. Цьому сприяє велика кількість пам'яток, їхня висока художня цінність, добра збереженість, вміла організація туристичних послуг. Пам'ятки історії та архітектури на території Україні розміщені нерівномірно. Більшість із них знаходиться в західних областях України, а також у Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській, Сумській областях та в Республіці Крим. Східні й південні області не е настільки багатими на пам'ятки архітектури, -- найдавніші з них датуються XVII ст., що пов'язано з пізнім освоєнням території. Для розвитку пам`яткоохоронної сфери як в Українi в цiлому, так i в її окремих регiонах важливе значення має як найповніший облік архітектурно-містобудівних ресурсів кожної територiї та держави загалом. Нинi в Українi пiд охороною держави перебувають понад 140 тисяч нерухомих пам'яток iсторiї та культури, а саме:

- понад 64 000 пам'яток археологiї;

- понад 54 000 пам'яток iсторiї;

- близько 7 000 пам'яток монументального мистецтва;

- понад 15 600 пам'яток мiстобудування i архiтектури.

Як правило, найбiльший суспільний iнтерес становлять пам'ятки мiстобудування i архiтектури, а також створенi на їх основi iсторико-культурнi заповiдники. Зараз заповiдник розглядається як спецiально виокремленi терени, на яких мiстяться iсторичнi комплекси, ансамблi, що становлять видатну наукову, iсторичну, мистецьку чи iншу культурну цiннiсть i якi охороняються державою та вилучаються з деяких видiв господарського використання.

За видами i категорiями 46 iсторико-культурних заповiдникiв, що нинi дiють в Українi, класифiкуються так: нацiональних - 10, iсторико-архiтектурних - 10, iсторико-археологiчних - 2, iсторико-меморiальних - 2, iсторико-культурних - 16, палацо-паркових - 1, історико-етнографічних - 1, музеїв-заповiдників - 8.

Об'єкт дослідження - історико - культурні ресурси України.

Предмет - особливості розвитку історико - культурних ресурсів України.

Мета роботи - дати історико-культурну характеристику туристичного комплексу України.У зв'язку з цим вирішено такі задачі:

1) прийнято теоретико-методичні особливості поняття «туристичні ресурси»;

2) дано історико-культурний аналіз факторів формування і функціонування культурно-історичного комплексу України;

3) проаналізовано проблеми розвитку культурно-історичного комплексу України та з'ясувано шляхи їх вирішення.

Методи дослідження: літературний, аналітичний.

Структура роботи. Курсова складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (26 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 41 сторінок.

1. Науково-методичні основи суспільно-географічного вивчення культурних ресурсів

1.1 Характеристика історико-культурних ресурсів України

Туристична діяльність, як головна форма рекреації, належить до видів суспільної практики з яскраво вираженою ресурсною орієнтацією. Морські узбережжя із комфортними погодно-кліматичними умовами, гірські та приозерні ландшафти, мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, пам'ятки історії та культури стали тим підґрунтям, на якому здавна базується активний відпочинок людини і сформувалася потужна галузь нематеріального виробництва-індустрія туризму.

Об'єктом вивчення навчальної дисципліни "Туристичні ресурси світу" є ресурсно-туристичний потенціал, а предметом - туристичні ресурси регіонів і країн світу.

До туристичних ресурсів можна віднести все, що може бути використано для задоволення потреб туристів. Це можуть бути об'єкти та явища природного й антропогенного походження, що використовуються для відновлення життєвих сил людини та задоволення її соціальних потреб і впливають на територіальну організацію туристичної діяльності, формування територіальних туристи-чних комплексів, їх спеціалізацію та економічну ефективність.

Туристичні ресурси - сукупність природних і соціально-культурних комплексів та їх елементів, що сприяють задоволенню фізіологічних та соціальних потреб людини, відновленню її працездатності і які при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях, використовуються для прямого й опосередкованого споживання та виробництва туристичного продукту. Адміністративний поділ України не співпадає з її історико-географічним поділом. За цим останнім критерієм в Україні можна виділити такі історико-географічні області: Бессарабія, Буковина, Волинь, Галичина, Закарпаття, Київщина, Крим, Південна (Степова) Україна, Поділля, Полтавщина, Слобожанщина, Чернігівщина.

Ще одна схема поділу території України обумовлюється впливом природних і соціально-економічних чинників і викликана потребами розвитку туристичної галузі. На підставі цих факторів виділяються туристичні регіони і райони. Туристичний регіон являє собою територіально-туристичну систему, яка об'єднує кілька туристичних районів, що мають свої специфічні особливості і об'єднані географічними, історичними, ресурсними факторами.

Туристичний район - це група туристичних комплексів, об'єднаних спільною територіальною структурою туристичного господарства.

Єдина схема туристичного районування на сьогодні не розроблена. Частина дослідників відокремлює чотири туристичних регіони: Карпатський, Поліський, Дніпровський і Азово-Чорноморський, які, в свою чергу поділяються на 35 туристичних районів. Інші виділяють сім регіонів: Карпатський (західний), Волинсько-Тернопільський (північно-західний, або поліський), Житомирсько-Вінницький (буферний), Київський (центральний), Харківський (північно-східний), Дніпровсько-Донецький (південно-східний), Причорноморський (південний). Треті схильні об'єднувати три приморські райони в один Кримсько-Одесько-Азовський туристичний регіон, виділяючи також Карпатський туристичний район.

Основою туристичного районування є рекреаційне районування, тобто поділ території на окремі таксономічні одиниці, що відрізняються туристичною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів і напрямом їх освоєння. Рекреаційні ресурси характеризуються природними умовами, площею їх поширення, тривалістю використання. Рекреаційне районування сьогодні теж не є остаточно розробленим і жорстко усталеним

У географічній енциклопедії України наводяться дві схеми поділу території країни на чотири рекреаційні регіони (Азово-Чорноморський, Дніпровсько-Дністровський, Карпатський, Кримський) і вісім рекреаційних районів (Євпаторійський, Донецький, Одеський, Приазовський, Придніпровський, Придністровський, Феодосійський, Ялтинський).Азово-Чорноморський рекреаційний регіон, до складу якого входять Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, включає Одеський і Приазовський рекреаційні райони. Регіон багатий на лікувальні грязі. Дніпровсько-Дністровський рекреаційний регіон (Вінницька, Волинська, Житомирська, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області) охоплює Донецький, Придніпровський і Придністровський райони. Регіон славиться мінеральними і радоновими водами.

Карпатський рекреаційний регіон включає Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Чернівецьку області. В ньому виявлено близько 800 джерел мінеральної води, половина яких знаходиться на Закарпатті. Регіон має най-густішу річкову мережу в країні: 8729 річок. У ньому багато історико-культурних пам'яток. Регіон розташований на перехресті шляхів, які з'єднують Західну і Східну Європу. Кримський рекреаційний регіон є унікальним осередком, що поєднує багаті природно-рекреаційні, історико-культурні та спортивно-оздоровчі ресурси. В їх числі - Чорне і. Азовське моря, лікувальні грязі, термальні і мінеральні води бальнеологічних курортів, численні пам'ятки, що належать різним епохам і культурам, створені різними народами. Через порти Чорного і Азовського морів Україна здійснює інтенсивні зв'язки із зарубіжними країнами. Вихід до Дунаю забезпечує їй водне сполучення з 7 країнами Західної Європи. В Україні наявна розвинена автомобільна, залізнична, авіаційна мережа. Морськими, річковими, повітряними, сухопутними шляхами Україна зв'язана майже з усіма куточками земної кулі. Вона являє собою своєрідний міст між Європою і Азією.

Україна має все необхідне для розвитку подорожей і оздоровлення: сприятливі природні умови, історико-культурні, матеріальні та людські ресурси. Туристично-рекреаційний потенціал створює можливості для всебічного задоволення пізнавальних, оздоровчо-спортивних і духовних потреб вітчизняних та іноземних туристів. Адміністративний поділ України не співпадає з її історико-географічним поділом. За цим останнім критерієм в Україні можна виділити такі історико-географічні області: Бессарабія, Буковина, Волинь, Галичина, Закарпаття, Київщина, Крим, Південна (Степова) Україна, Поділля, Полтавщина, Слобожанщина, Чернігівщина.

Ще одна схема поділу території України обумовлюється впливом природних і соціально-економічних чинників і викликана потребами розвитку туристичної галузі. На підставі цих факторів виділяються туристичні регіони і райони.

Туристичний регіон являє собою територіально-туристичну систему, яка об'єднує кілька туристичних районів, що мають свої специфічні особливості і об'єднані географічними, історичними, ресурсними факторами.

Туристичний район - це група туристичних комплексів, об'єднаних спільною територіальною структурою туристичного господарства. Єдина схема туристичного районування на сьогодні не розроблена. Частина дослідників відокремлює чотири туристичних регіони: Карпатський, Поліський, Дніпровський і Азово-Чорноморський, які, в свою чергу поділяються на 35 туристичних районів. Інші виділяють сім регіонів: Карпатський (західний), Волинсько-Тернопільський (північно-західний, або поліський), Житомирсько-Вінницький (буферний), Київський (центральний), Харківський (північно-східний), Дніпровсько-Донецький (південно-східний), Причорноморський (південний). Треті схильні об'єднувати три приморські райони в один Кримсько-Одесько-Азовський туристичний регіон, виділяючи також Карпатський туристичний район. Основою туристичного районування є рекреаційне районування, тобто поділ території на окремі таксономічні одиниці, що відрізняються туристичною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів і напрямом їх освоєння. Рекреаційні ресурси характеризуються природними умовами, площею їх поширення, тривалістю використання. Рекреаційне районування сьогодні теж не є остаточно розробленим і жорстко усталеним. У географічній енциклопедії України наводяться дві схеми поділу території країни на чотири рекреаційні регіони (Азово-Чорноморський, Дніпровсько-Дністровський, Карпатський, Кримський) і вісім рекреаційних районів (Євпаторійський, Донецький, Одеський, Приазовський, Придніпровський, Придністровський, Феодосійський, Ялтинський).

Азово-Чорноморський рекреаційний регіон, до складу якого входять Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, включає Одеський і Приазовський рекреаційні райони. Регіон багатий на лікувальні грязі.

Дніпровсько-Дністровський рекреаційний регіон (Вінницька, Волинська, Житомирська, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області) охоплює Донецький, Придніпровський і Придністровський райони. Регіон славиться мінеральними і радоновими водами.

Карпатський рекреаційний регіон включає Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Чернівецьку області. В ньому виявлено близько 800 джерел мінеральної води, половина яких знаходиться на Закарпатті. Регіон має най-густішу річкову мережу в країні: 8729 річок. У ньому багато історико-культурних пам'яток. Регіон розташований на перехресті шляхів, які з'єднують Західну і Східну Європу.

Кримський рекреаційний регіон є унікальним осередком, що поєднує багаті природно-рекреаційні, історико-культурні та спортивно-оздоровчі ресурси. В їх числі - Чорне і. Азовське моря, лікувальні грязі, термальні і мінеральні води бальнеологічних курортів, численні пам'ятки, що належать різним епохам і культурам, створені різними народами.

Через порти Чорного і Азовського морів Україна здійснює інтенсивні зв'язки із зарубіжними країнами. Вихід до Дунаю забезпечує їй водне сполучення з 7 країнами Західної Європи. В Україні наявна розвинена автомобільна, залізнична, авіаційна мережа. Морськими, річковими, повітряними, сухопутними шляхами Україна зв'язана майже з усіма куточками земної кулі. Вона являє собою своєрідний міст між Європою і Азією.

Україна має все необхідне для розвитку подорожей і оздоровлення: сприятливі природні умови, історико-культурні, матеріальні та людські ресурси. Туристично-рекреаційний потенціал створює можливості для всебічного задоволення пізнавальних, оздоровчо-спортивних і духовних потреб вітчизняних та іноземних туристів.

1.2 Оцінка історико-культурних туристичних ресурсів України

Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це пам'ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. До складу ІКТР входять пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, етнографічні пам'ятки і пам'ятки народної творчості.

У нашій державі історико-культурні об'єкти практично не оцінені як туристичні ресурси, більшість визначних пам'яток не включена у туристичні маршрути, що приводить до їх використання в обмежених масштабах. Все це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який, за прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати значний економічний і соціальний ефект.

В Україні взято під охорону 70 тис. пам'яток історії та культури, в тому числі понад 12 тис. пам'яток архітектури з добре збереженими ансамблями - центральна частина Львова (наприкінці 1998 р. Львів увійшов до списку найцінніших в історико-культурному відношенні міст світу), Київ із спорудами доби Київської Русі, місто Жовква (Львівська область), Кам'янець-Подільський, який за кількістю пам'яток архітектури займає третє місце після Львова і Києва. Визначні пам'ятки архітектури знаходяться у Чернігові, Луцьку, Ужгороді, Білгород-Дністровському, Хусті та багатьох інших містах України. Високу історичну пізнавальну цінність мають руїни Херсонеса і Пантікапея в Криму, Ольвії в Миколаївській області. Чимало в Україні монастирських комплексів, які є центрами паломництва, палацово-паркових ансамблів та інших пам'яток історії та культури, які не віднесені до туристичних ресурсів, або мало використовуються з метою активізації і опинилися поза межами активного туристичного процесу в Україні. Пам'ятки історії та культури можуть бути предметом вивчення багатьма науковими дисциплінами. У більшості випадків під ними розуміють окремі споруди, предмети, пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, витвори матеріальної і духовної культури, які мають історичну, наукову, художню або якусь іншу культурну цінність. На наш погляд, історико-культурні пам'ятки, що входять і можуть увійти до складу туристичних ресурсів, необхідно розглядати не просто як окремі об'єкти з певною історичною або культурною цінністю, а як поєднання відповідних видів ІКТР, що мають високу атрактивність, можуть відігравати важливу роль у формуванні світогляду народу і в сукупності формувати історико-культурний туристичний потенціал поселення, місцевості, регіону. Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим. Однак кількісний показник цих пам'яток ще не дає уяви про рівень їх пізнавальної цінності і привабливості, а також про їх придатність для організації пізнавальних рекреаційних занять або включення у відповідні туристичні маршрути. У зв'язку з тим В. Мацолою із Закарпаття пропонується оцінювати рекреаційну значимість території за щільністю пам'яток історії та культури на 100 км2 площі. При цьому пропонується визначати щільність пам'яток найвищого класу (загальнонаціонального і міжнародного значення). За базову основу приймаються показники в Україні, де щільність всіх фіксованих пам'яток складає 7,9 одиниць на 100 км2, пам'яток загальнонаціонального значення - 0,7 і відповідно по Львівській області - 18 і 1,8. Виходячи з таких даних, В. Мацола пропонує оцінювати одним балом території, де ці показники складають менше 7,9, двома балами - 8-18 і трьома - понад 18 од./100 км2 . Зрозуміло, що такий підхід може використовуватись для оцінки ІКТР великих регіонів, а не для визначення історико-культурного туристичного потенціалу поселення, чи навіть окремого адміністративного району Н.Ф. Поліновою було запропоновано підхід, який для оцінки пізнавальної цінності включав такі ознаки: рівень організації об'єктів для показу і місцезнаходження туриста по відношенню до об'єкта огляду. За рівнем організації історико-культурні об'єкти в такому випадку поділяються на спеціально підготовлені для показу і не підготовлені, а за місцем знаходження суб'єкта до об'єкту огляду - на інтер'єрні і екстер'єрні історико-культурні об'єкти. Такі термінологічні звороти, а також поняття про необхідний час огляду історико-культурних об'єктів взято до уваги автором при розробці оціночних шкал запропонованої бальної системи оцінок ІКТР. Бальна система оцінок на практиці застосовується досить широко. Особливо у тих випадках, коли будь-яке явище не піддається точному виміру, але є потреба хоча б у приблизній його оцінці, а також тоді, коли немає потреби в точному вимірі явища. Сутність бального підходу оцінки історико-культурних ресурсів полягає в тому, що оціночні шкали побудовані на подальшій структуризації видових компонентів у відповідності з історико-культурною важливістю явищ, що їх характеризують і часу, необхідного . для огляду таких об'єктів. Необхідний час огляду визначають спеціалісти-експерти. Чим більше часу необхідно для пізнання об'єкту, тим вища пізнавальна цінність, а це значить, що вищий оціночний бал йому присвоюється. Найбільш складним і відповідальним завданням виявилась розробка оціночних шкал для окремих показників. Адже необхідно було знайти певні закономірності для переходу від виміру до оцінки. У запропонованій методиці подається 13 підгруп, які отримані в результаті структуризації п'яти підвидів ІКТР. Кожна із підгруп характеризується логічним набором показників, які оцінюються за п'ятибальною шкалою.Пам'ятки історії, які виділені окремим блоком, виступають важливими об'єктами огляду на туристичних маршрутах, екскурсіях, подорожах. Вони вважаються цінним джерелом інформації, фактором формування національної самосвідомості українського суспільства. В таких умовах дуже важливо якнайповніше визначити рівень привабливості усіх компонентів ІКТР.

Бальна шкала оцінок історико-культурних туристичних ресурсів.

Оцінка археологічних об'єктів, як залишків матеріальної культури, життя та діяльності людей у вигляді окремих старовинних предметів або комплексів, що відкриті завдяки археологічним розкопкам, зводиться до визначення рівня їх привабливості, пізнавальної цінності. Остання більше відповідає можливості уявного відтворення відвідувачем історичної епохи, чи окремої події, що пов'язані з ними. Так, стоянка, що оціненії у запропонованій шкапі двома балами, для пересічного туриста виглядатиме як неукріплене давнє поселення з малопотужним культурним шаром, позбавлене довготривких споруд. Тоді, як городища (оцінені в чотири і п'ять балів) вважаються поселеннями, що укріплені одним або кількома земляними, деревоземляними, глинобитними, кам'яними або цегляними валами та зовнішніми ровами, де для його пізнання значно більше необхідно потратити часу. "Пам'ятки, пов'язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, війнами, бойовими та культурними традиціями" (П), включають дуже широкий спектр історико-культурних об'єктів: від пам'ятних місць, що оцінюються одним балом, до групи пам'яток (меморіальні музеї, парки, споруди, дошки і т.п.), що справляють враження на глядачів завдяки художньо-естетичним якостям, або оригінальністю зовнішніх форм, оцінюються найвищим балом у п'ятиступеневій системі оцінок пізнавальної значимості. Третя підгрупа, що включає "Пам'ятники учасникам історичних -подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури" (Ш). За логічною схемою оцінки остання дуже нагадує попередню підгруп пам'яток історії та культури. Лише за одним винятком: тут беруться до уваги пам'ятники учасникам історичних подій, діячам історії та культури. Найвищим балом оцінено показник групи пам'ятників, що мають високу архітектурно-мистецьку цінність. Важливою складовою ІКТР вважаються архітектурні пам'ятки, які за своїм типологічним різноманіттям якісно відрізняються від інших блоків і становлять вагому частку у багатій культурній спадщині України. Серед архітектурних об'єктів загальновизначними є пам'ятки оборонного будівництва (IV), особливо ті, що добре збереглися. Зокрема, замки, фортеці, монастирські комплекси, яких в Україні нараховується понад дві сотні. В полі зору туристичного сприймання можуть бути частково збережені елементи оборонних укріплень, які мають дуже широке поширення в Україні і вимагають копіткого спеціального дослідження. Виходячи з цього, у нашій шкалі оцінок взято до уваги такий важливий показник цінності як стан фізичного збереження пам'яток оборонного будівництва. історичний культурний туристичний

Не менш привабливими пам'ятками архітектури є сакральні споруди- V (церкви, костели, синагоги тощо). Тут важливим показником цінностей виступає не стільки вік пам'яток архітектури, як стильові ознаки, за якими криється вік споруди, навіть мистецька цінність об'єкту. Комплекси культових споруд переважно знаходяться у великих містах. Пам'ятки народної архітектури (VI), до яких відносять житлово-господарські будівлі, часто використовуються в туристичній справі. Своєю оригінальністю, вишуканістю форм та надзвичайною привабливістю вони урізноманітнюють архітектурний ландшафт довкілля. Традиційно народне будівництво дійшло до нас у численних пам'ятках дерев'яної архітектури, що переважно локалізується у сільській місцевості.

Найбільш популярним видом народної архітектури є традиційне житло, зокрема хата. Це затишна, білена зовні і всередині будівля, крита соломою. Вона є етнографічною ознакою українського народу. Серед господарських споруд, які можуть бути пам'ятками народної . архітектури, зустрічаються клуні, де обмолочували збіжжя; хліви, де утримували худобу; комори, де зберігали запаси зерна, вжиткові речі тощо. Такі споруди найбільш поширені у середній і південній частині України. Найоригінальнішим і найбільш привабливим видом народної архітектури в Україні є дерев'яні церкви, які вважаються шедеврами світової архітектури, а також дзвіниці, каплиці і навіть плебанії (місце проживання церковнослужителів). У запропонованій шкалі оцінок пам'яток народної архітектури взято до уваги широкий діапазон їх наявності і рівня привабливості - від окремих будівель з елементами народної архітектури, які оцінюються 1 балом, до групи будівель і навіть цілих поселень у вигляді музеїв під відкритим небом, яким присвоєно найвищий оціночний бал. Громадські споруди (VII), переважно житлові, до яких відносяться народні школи, народні доми, корчми, а також господарські виробничі споруди (водяні млини, вітряки, перші гідроелектростанції тощо) можуть мати практичне застосування і до сьогодні. У більшості випадків вони вважаються досить привабливими об'єктами туристичного огляду. Відповідно до сказаного, найвищим балом оцінено добре збережені пам'ятки громадських споруд.

Палацово-паркові ансамблі (VII) є вагомою частиною архітектурної спадщини України. Вони мають досить обширну мережу старовинних палаців, парків і виділяються не лише історико-культурною значимістю. Адже чимало з них безпосередньо використовуються з рекреаційною метою. Із втратою оборонного значення замків (середина XVIII ст.) різко розширюється географія палацового будівництва. Вони забудовуються за межами міст-фортець, досить повсюдно і дуже часто у сільській місцевості. Найбільшого розмаху палацово-паркове будівництво досягнуло у XIX ст. Цікаво відзначити, що в Україні таке будівництво було важливим елементом росту багатьох поселень, центрами формування систем розселень. У запропонованій методиці оцінки палацово-паркових ансамблів за основу при визначені величини балу береться рівень їх збереження та стан впорядкованості. Оцінка сучасних пам'яток архітектури (IX), куди можуть входиги окремі житлові, виробничі, культурні, освітянські, спортивні та інші споруди або їх групи, зводиться до рівня використання найновіших технічних засобів у будівництві та стан їх атрактивності в сучасному архітектурно-ландшафтному середовищі.

Великою популярністю серед туристів користуються вироби народних майстрів. Найбільш повно вони представлені в експозиціях музеїв, які часто відвідують відпочиваючі. Разом із тим туристи дуже зацікавлені у придбанні художніх виробів ручного виготовлення. У шкалі оцінок "Професійні художні промисли" (X) і "Народні художні промисли" (XI) первинними показниками виступають як кількість професійних майстрів і народних умільців, що мають експозиції власних творів, так і наявність музейних експозицій, що складені з художніх творів професійних майстрів, або з творів народних умільців. Останні оцінені найвищим балом.

Значний вплив на підвищення туристично-пізнавальної аттрак-тивності поселення, району має наявність та рівень зосередження етнографічних пам'яток (ХП). Український народ володіє колосальним духовним потенціалом, який зосереджений в традшгшній культурі, зокрема в матеріальній. Особливо це видно у традиційному хліборобстві (на етнічних територіях України населення справіку займалось не лише обробітком землі, а й тваринництвом, допоміжними заняттями і промислами). Праця на землі вимагала певних знарядь (для оранки, збору зернових і т.п.), технологій її обробітку, догляду за культурами і зберігання врожаю.

Пам'ятки матеріальної культури, які найкраще представлені у експозиціях етнографічних музеїв, музеїв народної архітектури і побуту (у запропонованій системі оцінок саме музеям із такими експозиціями присвоєно найвищий бал - "5"), відображають не лише матеріальний процес, а й абстрагують такі елементи хліборобства як культ землі, магія слова, магія предмету. Тобто у цілісній системі народно-градиційної культури будь-яка речова пам'ятка є органічною єдністю матеріального і духовного. Серед ЖТР окремим блоком виділяються пам'ятки фольклору (ХШ). Саме слово "фольклор" перекладається з інших мов як народна мудрість, усна творчість. Український фольклор складається з віршового і прозового підрозділів. Якщо віршування найкраще виражено у пісенності, то проза об'єднує такі жанри усної творчості як казки, легенди, перекази, усні оповідання, анекдоти. Поширення окремих видів або жанрів фольклору створює привабливий фон для території. Так, календарні обрядові пісні дуже пов'язані з трудовою діяльністю людини і вони обов'язково виконуються, наприклад, під час свят першого вигону худоби на полонину в рекреаційному регіоні Карпат; не менш цікавими є календарні пісні новорічного циклу - колядки і щедрівки, які хоч і мають повсюдний характер, але найурочистішими вони виконуються в Карпатах під час Новорічно-Різдв'яних карнавалів, фольклорних фестивалів тощо. Якщо поетичний фольклор найкраще виражається через пісенну творчість, то проза знаходить собі місце у розповідях екскурсоводів про гуманістичні принципи життя, людські чесноти населення туристичного краю. Так, перекази, як жанр прозового фольклору, часто використовується в екскурсійній інформації про Хмельницького, Мазепу, Залізняка, Довбуша, невідомого партизана і т.п. У наш час не в однаковій мірі збереглися жанрові види фольклору. Так, у Карпатах найбільш поширені обрядові народні пісні, коломийки, казки легенди; на Наддніпрянщині - історична, особливо козацька пісня, а на Лівобережній Україні - дума. Врахування певних регіональних особливостей фольклорної традиції у туристичній діяльності ніскільки не вплине на якесь політичне розчленування народу, а, навпаки, посилить поетичну виразність, а разом із нею культурно-пізнавальну привабливість конкретної території. Так, високоатрактивним поселенням, якими є Мукачево, Дрогобич, Коломия, Самбір, Косів, Трускавець необхідно надавати перевагу при прокладанні міжнародних туристичних маршрутів, адже в них зосереджуються всі види ПСТР. Середньоатрактивні поселення можуть використовуватись для часткового розвантаження високоатрактивних міст. Через ці міста доцільно прокладати місцеві туристичні маршрути, маршрути вихідного дня, а також радіальні маршрути із високоатрактивних центрів, де у більшості випадків знаходяться відомі туристичні бази, пансіонати відпочинку та інші рекреаційні заклади. Треба відзначити, що нами оцінені лише історико-культурні туристичні ресурси. У результаті можлива така ситуація, що відомі туристичні центри, якими є, наприклад, Воловець, Ворохта, за пізнавальною цінністю ІКТР вважаються малоатрактивними. Однак, враховуючи високу привабливість і значення природних рекреаційних ресурсів ці поселення успішно використовуються для розвитку оздоровчого туризму, гірськолижного спорту та відпочинку. Наведений приклад говорить про те, що результати оцінки ІКТР повинні використовуватись в основному для розвитку пізнавального звичайно, що поєднання високої пізнавальної цінності ІКТР з унікальними природними ресурсами створює сприятливі умови для розвитку всіх видів туризму. Запропонована методика зручна для оцінки історико-культурних пам'яток сільської місцевості. Отримані результати можуть змінити тенденційні стереотипи про пізнавальні можливості окремих сільських поселень і району в цілому та стати у пригоді в першу чергу освітянам, які зацікавлені у прокладанні місцевих краєзнавчих маршрутів найбільш привабливими поселеннями з метою всебічного вивчення історії та культури рідного краю.

Нами проведена спроба оцінити ІКТР сільської місцевості Карпатського регіону. До уваги взято 702 сільських поселень, які є центрами сільських Рад. Проведена оцінка історико-культурних пам'яток показала, що сільські території в основному не виділяються високою концентрацією історико-культурних туристичних ресурсів. Винятком стали у Закарпатській області Мукачівський район; в Івано-Франківській - Косівський; у Львівській - Дрогобицький, Сколівський, Старосамбірський райони, які виділяються високою пізнавальною цінністю ЖТР. У більшості із названих районів розвиваються відомі туристичні центри, а саме: Мукачівський, Сколівський, Дрогобицький, Янівський. Винятком можна вважати лише Старосамбірський район (правда, потенційні можливості його для розвитку оздоровчого туризму тут значні). Сприятливі природні і кліматичні умови дають підставу віднести виділені райони до перспективних для розвитку як літніх, так і зимових видів туризму.

За наявністю істерико-культурного потенціалу в сільській місцевості, як засвідчує проведена оцінка в Карпатському регіоні, переважають райони середньої привабливості. У Закарпатській області їх нараховується шість із тринадцяти районів; в Івано-Франківській - чотири; у Львівській і в Чернівецькій областях по два таких райони. Малопривабливих районів в історико-культурному плані небагато в Карпатському регіоні. У Закарпатській області - Перечинський, Великоберезнянський, Воловецький, Міжгірський; в Івано-Франківській - Долинський, Рожнятівський; в Чернівецькій області - Вижшщький і Путильський райони. Із наведеної картосхеми видно, що це високогірні райони, які найменш загосподарені і виділяються, у першу чергу, унікальними природними туристичними ресурсами, які вже використовуються або можуть бути використані для розвитку переважно гірських видів туризму.

Таким чином, запропонована методика оцінки пам'яток, що входять до історико-культурної спадщини українського народу, дозволить якнайповніше визначити туристично-шзнавальний потенціал окремого поселення, місцевості, району, що сприятиме ефективному функціонуванню та прибутковості сучасної індустрії туризму.

1.3 Вплив історико-культурних ресурсівна розвиток туризму в Україні

У складі ПРТ можна виділити наступні важливі складові: 1. Туристичні ресурси. 2. Туристична інфраструктура. 3. Матеріально-технічна база туризму. Туристичні ресурси можна визначити як природно-кліматичні, соціокультурні, історичні, арxітектурние арxеологіческіе, наукові, культові та інші об'єкти або явища, здатні задовольняти потреби людей у процесі туризму, згідно цілям туризму. Перераховані ресурси можуть бути використані як з метою рекреації, так і в целяx туризму. Різниця полягає в иx використанні: в рекреаціонниx (більше шірокіx) і турістіческіx (порівняно конкретниx) целяx. Тому туристичні ресурси можуть бути названі також рекреаційно-туристичними.За наявністю тих чи інших видів туристичних ресурсів утворюються конкретні цілі, види та напрямки туризму. Туристичні ресурси можуть бути поділені на 2 основні групи: Природні Історико-культурні 1. Природними туристичними ресурсами є об'єкти і явища природи, які володіють туристичної привабливістю. Природні туристичні ресурси можуть бути проаналізовані на прикладі прібрежниx, горниx і равнінниx територій. Прибережні території. У прібрежниx терріторіяx основними туристичними ресурсами є водні об'єкти. З ними пов'язані 2 підвиду турістіческіx ресурсів: морський клімат і прибережні форми рельєфу. Морський клімат має лікувальні і оздоровчими властивостями. Прибережні зони xарактерізуются також унікальними і цікавими формами рельєфу: миси, буxти, прибережні і підводні печери, скелі, лимани і.т.д. В даний час центрами напрямків туризму, связанниx з прибережними (прімосркімі і приокеанічних) зонами є Карибський басейн, Канарські, Балеарські, Гавайські, Егейські, Сейщельскіе, Мальдівські острови, острови Балі і Кіпр, французька та італійська Рівіери, Тайланд, Болгарія, Туреччина і. т.д. Рівнинні території. Основними природними туристичними ресурсами равнінниx територій є: Лісові екосистеми. Озера і водоxраніліща (Великі Озера, Ладога, Онега, чуд, Балатон, і.т.д.). Рівнинні річки Гірські території. У горниx терріторіяx гірський рельєф є "носієм" всеx перечісленниx пріродниx факторів розвитку туризму. Гори перетворюються на специфічні туристичні ресурси. Точніше, в комплекси ресурсів, представляють із себе території, що володіють величезним туристичним потенціалом.

У горниx територіях основними видами природних туристичних ресурсів є: 1. Висотно-поясний різноманітність пріродниx ландшафтів. 2. Чистий і цілюще гірське воздуx. 3. Гірські ліси. 4. Джерела мінеральниx вод. 5. Долини, ущелини і каньйони горниx річок. 6. Водоспади. 7. Гори, як природні пам'ятки. 8. Унікальні види рельєфу.

Історико-культурні туристичні ресурси. У процесі історичного розвитку кожен народ утворює свою власну систему дуxовниx і культурниx цінностей (культурна спадщина), яка завжди цікава і приваблива для туристів (як местниx, так і іностранниx). Туризм забезпечує широкими можливостями для контактів з іншими культурами, пізнання історії та культури другиx народів. Елементами історико-культурної спадщини, як чинника розвитку туризму можуть вважатися: Арxітектурние обьекти. Особливості і традиції побуту та xозяйственной діяльності представників конкретного народу, жителів міст і сіл, традиційні ремесла. Культурні установи. У числі арxітектурниx обьектов в плані розвитку туризму можна виділити культові побудови (церкви, xрами і.т.д.), міські та сільські побудови, стародавні палати, замки, фортеці, мости, арxеологіческіе, монументальні об'єкти . У процесі розвитку туризму важливу роль відіграють етнокультурні особливості жителів конкретної території. Наприклад, в горниx терріторіяx досягненнями традиційної культури населення можна вважати різного роду будинки і місця проживання (включаючи печерні), унікальний і дуже багатий перелік растітельниx видів, іспользуемиx як в целяx медицини, як і для приготування їжі, терасовою землеробство, традиційні ремесла : Розвитку туризму сприяють культурні установи (концертні зали, театри і кінотеатри, музеї, будинки-музеї, виставки, вернісажі, виставкові зали, галереї і.т.д.). Економічна оцінка турістіческіx ресурсів заснована на иx колічественниx показателяx. Для узагальненої оцінки турістіческіx ресурсів можна запропонувати 2 показника: 1. Споживча ємність ресурсу. Це фактична ємність (кількість) доступного ресурсу в конкретному часовому відрізку, беручи до уваги споживчі, сезонні, транспортні та інші обмеження (Rp). 2. Потенційна місткість ресурсу. Його максимальна величина в конкретному часовому відрізку без потребітельскіx обмежень (Ro).

2. Передумови формування історико-культурних ресурсів України

Історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні пам'ятки народу дуже важливі для формування світогляду народу, для задоволення матеріальних, у тому числі туристичних, потреб. У розвинених країнах світу цей туристичний ресурс активно використовують для отримання прибутку. Деякі країни, наприклад, Італія, Франція, значну частину прибутків, які дає рекреаційне господарство, отримують від вмілої експлуатації історико-культурного потенціалу. Цьому сприяє велика кількість пам'яток, їхня висока художня цінність, добра збереженість, вміла організація туристичних послуг. Всесвітньо відомі пам'ятки історії та культури Риму, Венеції, Флоренції, Парижа приваблюють щороку сотні тисяч туристів.

До популярних туристичних об'єктів належать середньовічні замки -- укріплене житло середньовічних феодалів, королів, султанів, шахів, інших володарів. Багато замків у Європі та на Близькому Сході побудовані войовничими чернечими орденами. Для замків-фортець зазвичай обирали важкодоступні місця на крутих пагорбах і горах. Навколо замків концентрувалися селища, жителі яких ховалися в замках від ворогів. Замки, різноманітні за архітектурою і внутрішнім облаштуванням, могли витримати довгі місяці облоги і були практично неприступними. У XIV--XV ст. замки втратили своє оборонно-військове призначення і перетворилися на палаци знаті та аристократії.

Значна частина замкових споруд дійшла до наших днів у вигляді руїн, проте збережені й відновлені замки в Іспанії, Німеччині, Швейцарії переобладнані під музеї з багатими колекціями середньовічних картин, посуду, меблів, інших елементів інтер'єру. Замки є цікавим елементом туристичної програми, їх охоче відвідують туристи. Найбільше старовинних замків в Іспанії та Франції -- Шовіньї, Фалес, Лош, Кусі, Лувр, Віландо та ін.

Унікальний замок Нойшванштайн у Баварії (Німеччина) з багатьма маленькими вежами послужив Уолтові Діснею прототипом для створення казкового замку "Діснейленда", що став емблемою всіх тематичних парків типу "Діснейленд" (в Америці, Європі та Японії).

В Україні під охороною держави перебувають понад 70 тис. пам'яток історії та культури, серед них понад 12 тис. особливо цінних у туристичному плані пам'яток архітектури, які є зразками монументальних витворів мистецтва, починаючи від Ш ст. до н. е.

Пам'ятки історії та архітектури на території Україні розміщені нерівномірно. Більшість із них знаходиться в західних областях України, а також у Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській, Сумській областях та в Республіці Крим. Східні й південні області не е настільки багатими на пам'ятки архітектури, -- найдавніші з них датуються XVII ст., що пов'язано з пізнім освоєнням території.

Найбільше пам'яток історії та архітектури розміщено у Львові (2500) та Львівській області. Це пояснюється давнім освоєнням цієї території, віддаленістю від театрів воєнних дій минулого, порівняно високим економічним розвитком та значною густотою населення. Львів розташований на перехресті важливих торговельних шляхів з півночі на південь і з заходу на схід. У Львові збереглися визначні пам'ятки, починаючи від ХП ст. Особливо цінними є архітектурні ансамблі площі Ринок (XV'--XIX), ву лиць Вірменської (XIV--XIX) та Руської, які занесені до списку світової архітектурної спадщини ЮНЕСКО. Мистецьку цінність європейського масштабу мають ансамблі Успенської церкви (XVI--XVП), Святоюрського (ХУП) та Вірменського (XIV--XVIII) соборів; Домініканського костелу (ХУШ).

Другим містом в Україні за кількістю пам'яток архітектури є Київ (понад 1500). Передусім це споруди епохи Київської Русі -- Золоті ворота (1037), Софіївський собор (1037), Видубицький монастир (XI), ансамбль Києво-Печерської лаври (XI). Зважаючи на виняткову художню цінність, за рішенням ЮНЕСКО, ансамбль споруд Софіївського собору та Києво-Печерської лаври внесені до списку світової культурної спадщини.Кам'янець-Подільський -- місто-заповідник, що за кількістю пам'яток архітектури (понад 150) посідає третє місце в Україні. Особливу цінність становлять Стара фортеця (XI--ХУШ), церкви, костели, житлові та цивільні споруди.

В Україні збереглися пам'ятки, пов'язані з колонізацією Причорномор'я стародавніми греками. Це руїни Херсонесу і Пантікапея в Криму, Ольвії в Миколаївській області.Через часті напади на землі України іноземних загарбників на її території споруджено чимало замків і фортець, які мають європейське значення. До найцінніших варто віднести замки в Ужгороді, Кременці, Луцьку, Острозі та ін.Характерними елементами пізнавальних ресурсів є соціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане з територією та історією як України, так і інших країн. До них належать, зокрема, місця, пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні всесвітньо відомих письменників, художників, політичних діячів.Вплив туризму на збереження історичних й архітектурних споруд і пам'ятників є надзвичайно великим і, здебільшого, негативним. Саме тому багато років в Італії була закрита для відвідування туристами Пізанська вежа, у Римі існує загроза руйнування Сенату, обмежено кількість туристських відвідувань Ватикану. Єгипетським пірамідам, багатьом пам'ятникам середніх віків також загрожує руйнування.Останніми роками активізували свою діяльність захисники навколишнього середовища. Між ними та виробниками туристичних послуг склалися взаємини, які можна поділити на три типи:

1. Відносна незалежність -- прихильники різних позицій, поважаючи протилежну думку, зберігають ізоляцію і максимально обмежують контакти. Такі взаємини не характерні для масового туризму.

2. Симбіоз (взаємна підтримка) -- виявляється як розумне та контрольоване використання природних ресурсів. Природні зони, археологічні зони й історичні пам'ятники оберігаються й підтримуються.Збереження та підтримка з погляду туризму може проявлятися у таких формах, як:

-- стимулювання відновлення історичних місць, будинків і пам'ятників;

-- стимулювання трансформації старих будинків і просторів у зовсім нові, з новими туристичними можливостями;

-- активізація збереження природних ресурсів;

-- підвищення відповідальності за управління й адміністративний контроль, що поліпшує якість навколишнього середовища і дає змогу більшою мірою задовольняти потреби туристів.

3. Конфлікт -- з приводу руйнування навколишнього середовища. Руйнівна активність туристів проявляється або в повному винищенні туристичних ресурсів, або в постійному негативному впливі на соціокультурну систему, наслідком якого можуть бути зміна ціннісних систем, моральних законів, загального стилю життя і рівня безпеки.

3. Сучасний стан та перспективи розвитку історико-культурного туризму в Україні

Останнім часом туризм став дієвим важелем в історичному, політичному, духовному та культурному розвитку України. У цьому контексті особливого значення набуває розвиток регіонального туризму. Насамперед це стосується Карпатського регіону України (КРУ), який є своєрідним ареалом збереження національної культури, духовності нашої держави, унікальним регіоном, де постійно підтримуються і зберігаються традиції та звичаї предків. Все це об'єктивно зумовлює необхідність про-ведення наукових досліджень сучасного стану та перспектив розвитку культурного туризму в Українських Карпатах.

Актуальність даного дослідження обумовлена тим значенням, яке отримує культурний туризм в епоху глобалізації. Саме культурний туризм дає можливість повернутися до вивчення культурної спадщини людства, її гуманістичного змісту, він несе в собі інтегративний потенціал, що поєднує всіх подорожуючих людей в прагненні до розкриття життя у всій повноті його проявів.

Культурний туризм як один із важливіших видів туризму безпосередньо пов'язаний з проблемою збереження культурної пам'яті, культурної спадщини, що має надзвичайну актуальність для відродження української культури. Карпатський регіон України як цілісне туристичне утворення має тривалу історію й власні традиції формування. їх витоки сягають початків освоєння термальних купалень Закарпаття в епоху Римської імперії, а сучасні «дороговкази» розвитку туристичної галузі стратегічно сформувалися на початку XXI ст. із утворенням Ради з туризму Карпатського регіону та інтеграцією організаційних й рекламно-інформаційних зусиль Івано-Франківської, Чернівецької, Тернопільської, Закарпатської областей України з метою спільного просування на зовнішні ринки туристичних можливостей даного краю.