Зовнішньополітичні вектори діяльності Богдана Хмельницького

Оцінюючи цей, без сумніву, політичний крок, погодимося з міркуванням польського дослідника З. Вуйцика: шлюб Тимоша з Розандою потрібен був гетьманові для посилення впливу на Молдавію, зміцнення позицій Української держави, а також для піднесення авторитету своєї родини. З іншого боку, гетьман не врахував негативних наслідків втручання у співвідношення політичних сил у даному регіоні могло швидко перекинути потенційних союзників (Валахію та Трансільванію) у ворожий табір. Дізнавшись про невдачі воєводи, Хмельницький вважав себе зобов'язаним відновити його на престолі. Цей крок гетьмана був серйозною політичною помилкою, оскільки не лише втягнув Україну в гостру конфронтацію з Валахією й Трансільванією, а й підштовхнув їхніх правителів до ускладнення військового союзу із Польщею [9, 46]. У сина Тимофія окрім хоробрості, не було ні здібностей, ні політики, вирізнявся упертістю та запальністю. 8 квітня із В'язівок козацькі полки виступили в похід до Молдавії. Торкаючись характеристики тогочасної політики гетьмана стосовно Молдавії, не можна поділяти міркування Я. Качмарчика, буцімто Богданові вдалося добитися від нового великого візира Дервіш-паші права на володіння Молдавією та Валахією. Становище Богдана й справді було скрутне. В перших числах червня надійшли новини про поразку козацьких полків під Торговітне.

Посиленню українського впливу у Молдові протидіяла Річ Посполита, Трансільванія і Валахія. Трансільванці і валахи вигнали Лупула з Молдовського князівства. 1653 р. українці на чолі з Тимошем Хмельницьким знову зайняли Молдову і відновили владу Лупула. Він умовив Тимоша продовжувати війну з валахами, у ході якої син Хмельницького загинув.

Молдовські походи відвернули значну частину української армії на південь і не принесли бажаного результату.

Неважко було здогадатися, що нерозважливі дії Тимофія підштовхнуть Трансільванію й Валахію до створення разом із Польщею ними антиукраїнської коаліції.

4.2 Валахія та Трансільванія

В цей час гетьман отримав листа від Д'єрдя ІІ Ракоці з повідомленням про вступ у війну проти Лупу, а 31 травня трансільванський князь прийняв пропозицію польського уряду про об'єднання військ обох держав та їхній спільний похід проти України, якщо армія останньої розпочне воєнні дії проти Польщі чи Валахії. Саме тому гетьман робить спробу порозумітися з правителями Валахії й Трансільванії: приблизно 11-12 червня відправив паволоцького полковника М. Сумітича до Д'єрдя ІІ Ракоці та М. Басараба, переконуючи їх у доцільності збереження миру з Лупу. Прибувши до Бірок, Богдан отримав тривожного листа від Тимоша, який просив допомоги. Не гаючи часу, Георгіце повідомив уряди Польщі, Криму й Трансільванії про прибуття російського посла з пропозицією прийняти підданство царя. 21 червня Хмельницький зустрічає антіорхійського патріарха Макарія і під час розмови патріарх попросив написати його доброзичливі листи до правителів Молдавії та Валахії, передав надіслані ними подарунки [13, 137-138].

Потім, через деякий час, Валахія внаслідок повстання народних мас відпала як союзник (на початку червня Д'єрдь ІІ Ракоці повідомив польського канцлера, що не зможе надіслати своїх підрозділів).

На початку квітня гетьман одержав листи від Георгіце та Д'єрдя ІІ Ракоці про подальший розвиток дружніх відносин, що і зробив аналогічно гетьман. Від молдавського воєводи довідався про намір правителя Трансільванії допомагати Карлові Х в боротьбі проти Польщі.

З Д'єрдю ІІ Ракоці та гетьманом відбулися переговори, де повинні були заключити договір про мир та одне одному присягнути. Таким чином, договір із Трансільванією і її союзником Швецією став реальністю, який був укладений з Хмельницьким у 1656 р. проти Польщі [22, 236].

Отже, намагаючись посварити 2 сторони (польсько-московський союз), і таким чином протестувати проти Віленського перемир'я, гетьман всупереч волі московського царя вступив у 1656 р. у спілку з правителями Трансільванії, Бранденбургу та Швеції проти Польщі.

Україна, Швеція і Трансільванія не досягли домовленості про узгоджені спільні дії проти Речі Посполитої. У липні 1657 р. трансільванські війська в Польщі були розбиті і капітулювали. Це означало крах усіх планів Хмельницького.

Розділ V. Роль Швеції та Австрії в міжнародній політиці України

Боротьбу за Україну, починаючи з ІІ пол. 50-х рр., Речі Посполитої і Московської держави, розпочала Швеція. Влітку 1655 р. Карл Густав зі своїм військом перейшов кордон Польщі. У 1657 р. шведи запропонували гетьману договір згідно з яким гетьман ставав удільним князем у межах Київського воєводства. Річ Посполита і Московська держава прагнули вивести Швецію за рамки боротьби за Україну. Кожна з них намагалась укласти мир зі Швецією, щоб мати змогу воювати один на один за Україну.

Уряд Швеції відправив до Москви посольство Яна Розенлінда, яке мало повідомити про припинення мирних переговорів з урядом Речі Посполитої й готовність напасти Карла Х на її землі у Ліфляндії та Польському Помор'ї. Щоб добитися союзу з Росією, швецький уряд пропонував їй зберегти за собою майже всю Україну в сучасних кордонах, значну частину Білорусії, включаючи басейни Прип'яті, Західної Двіни, а в деяких випадках - і низов'я Десни.

Як слушно зауважив Л.В. Заборовський, це були б значно більші територіальні надбання, ніж Росія отримала після тривалої боротьби за Андрусівським (1667 р.) миром із Польщею. Виходячи з реальної оцінки співвідношення сил у східній Європі, вважаємо, що Росії слід було прийняти запропоноване Швецією компромісне вирішення проблеми, оскільки основним противником залишалася Польща. В Росії тоді не вистачало сил, які б дозволяли вести боротьбу за вихід до Балтійського моря. Коли Україна підключила б договір із Швецією, то мала б можливість направити війська в центральні та південні райони Польщі. Росія повинна була направити посла до Карла Х, щоб пришвидшити процес створення союзу Росії, України та Швеції проти Польщі, але українських послів до уваги не взяли.

Коли Польща зазнала поразки під Городком, шведська армія вже зайняла Варшаву. Швеція взяла під свій протекторат Литву, і повідомила про це гетьмана. До Хмельницького з'явилися посли Карла Х, де він натякав, що послуги гетьмана вже не потрібні. Хоча є думка, що це все зробив Радзейовський, щоб розірвати відносини союзників. Хмельницький, уникаючи зіткнення зі Швецією, вирішив залишити західний регіон України. Разом із тим, гетьман намагався не допустити утвердження у Львові шведського гарнізону й таким чином позбавити Карла можливості контролювати західно-українські землі [17, 269-273]. Коли у жовтні 1655 р. Москву відвідало австрійське посольство, яке запропонувало укласти мир з Польщею й розпочати воєнні дії проти Швеції, цар погоджується на мир. Наступного дня на аудієнції зі шведськими послами російська сторона відхиляє переговори з Карлом Х про союз. У зв'язку з цим доречно торкнутися характеру стосунків Швеції із Трансільванією. Тому в 1657 р., ця зустріч відкривала шлях до подальшого зміцнення українсько-шведських зв'язків і сприяла ускладненню договору Швеції із Трансільванією проти Речі Посполитої.

Шведський уряд запропонував гетьману „Проект союзу”, який мав бути визнаний за умови, що Карл Х визнає незалежну Україну з повним складом всіх її земель. Набуття земель України насамперед хотів трансільванський князь Д'єрдь ІІ Ракоці, і тому багато наобіцяв Швеції. На той час становище Карла помітно погіршилося. Польща мобілізувала сили для вирішального наступу проти нього. Карл зрозумів необхідність піти на зустріч вимогам Богдана в територіальному питанні, обіцяючи не перечити гетьманові в приєднанні до козацької України західно-українських земель. Звертає на себе увагу намагання короля не лише добитися розриву відносин між Україною та Росією, а й утягнути гетьмана проти свого могутнього сусіда. Б. Хмельницький почав хворіти. Не слід поділяти поширеної в історіографії версії, яка грунтується на даних шведського посла, що саме звістка про залишення козаками своїх союзників викликала в гетьмана „удар”, внаслідок якого він пролежав нерухомо й позбавлений мови п'ять днів, а на шостий помер. Ряд фактів спростовує це твердження.

Проти війни між Варшавою та Москвою виступила Австрія.

Вона була зацікавлена у припиненні військового конфлікту за Україну і прагнула направити військові сили обох східноєвропейських держав проти Османської імперії. Однак геополітичні інтереси австрійського двору розходилися з планами українського гетьмана, який не підтримував примирення між польським королем та московським царем, розуміючи, що це неодмінно призведе до поділу України між ними [13, 131].

Ще в 1652 р. молдавський воєвода пішов таємно на угоду з австрійським імператором, спрямовану проти Д'єрдя ІІ Ракоці.

Зближення восени 1656 р. України зі Швецією й Трансільванією викликало занепокоєння не лише в Польщі, а й в Австрії. 21 листопада ці держави підписують трактат, за яким цісар зобов'язувався схилити електора Бранденбурга Фрідріха Вільгельма та Богдана до „послушенства” Речі Посполитої; бути посередником у відносинах Росії з Польщею; відмовити трансільванського князя від нападу на Польщу; виділити на допомогу Польщі 4 тис. воїнів і дозволити їй закупити зброю, амуніцію та набирати воїнів на території Австрії [13, 143].

Таким чином, бачимо Австрія підтримувала Польщу теж у своїх інтересах.

Отже, можна сказати, що національно-визвольна боротьба українців під проводом Хмельницького мала європейське значення і такі країни, як Австрія і Швеція прагнули використати цю ситуацію, що склалася на свою користь. Кожна із держав хотіла реалізувати власні інтереси, шукаючи вигідної нагоди щоб вступити в союз з Україною.

Висновки

На основі здійсненого наукового дослідження на тему: "Зовнішньополітичні вектори діяльності Богдана Хмельницького " можна зробити наступні висновки:

1. Кожна з сторін покладала на ці відносини певні надії. Саме стратегічні геополітичні інтереси примусили Б. Хмельницького піти на такий крок, як підписання угоди з віковими ворогами -- кримськими татарами. А з укладенням цієї вкрай важливої угоди вперше створювалася ситуація, коли на весь період воєнних дій була відвернена загроза грабіжницької навали на Україну з боку татар. Договір козаків з кримськими татарами по суті став превентивним ударом по поновленню відповідного дипломатичного союзу між Польщею та Кримом. Цей воєнний союз був досить-таки специфічним: у союзників завжди жевріла злоба один до одного, яка виливалась у відверту бійку. Таке одвічне ставлення один до одного спричинили з часом об'єктивний розрив відносин, призвело до загострення ворожнечі та воєнного протистояння.

2. Зовнішня політика Богдана Хмельницького була надзвичайно вдалою і тактовною. Він вживав всіх дипломатичних заходів з однією головною метою - знищити найгрізнішого ворога українського народу, шляхетську Польщу. Своїми дипломатичними заходами Хмельницький досягнув мети до якої він прямував. Він частково досягнув ізоляції Польщі і ввійшов у добрі відносини з багатьма країнами. Водночас він забезпечив Україні допомогу Криму, добився прихильної нейтральності Туреччини, підготовляв союз із Швецією, ввійшов в дружні відносини з Венецією. Головне завдання, яке все ж таки ставив перед собою Хмельницький, було увійти в близькі і тісні зв'язки з Російською державою. Виконуючи волю українського народу, він зробив перший крок до возз'єднання України з Росією.

3. Богдан Хмельницький сподівався, що Москва допоможе українцям в боротьбі з польською агресією. Проте події, що відбувались у відносинах між Московією, Польщею і Україною, невдовзі переконали Б. Хмельницького і старшину у марності надій, які покладали українці на поєднання з Московією. Своїми вчинками царський уряд, дбаючи лише про свої інтереси, знехтував потребами України. Дбаючи про інтереси України, Б. Хмельницький став шукати вихід зі скрутного становища. Він вирішив, поки що не розриваючи формально угоду з Московією, зробити все можливе для організації антипольської коаліції ряду європейських країн без участі Москви і всупереч її планам.

4. Окрему роль у дипломатії Богдана Хмельницького відігравали Молдавія, Валахія, Трансільванія. Ці князівства - близькі сусіди України - перебували у васальній залежності від Туреччини, а також у близьких зв'язках з Польщею, і було дуже важливо як поставляться вони до визвольної війни українського народу. Найближчим сусідом була Молдова. За гетьманування Хмельницького було здійснено два походи на Молдову і таким чином встановлено союзницькі відносини.Валахія не мала безпосередніх кордонів з Україною, тому і зв'язки з нею були незначними. Трансільванія була у васальній залежності від Туреччини, але завдяки великій території і вигідному розташуванню займала незалежне становище і проводила самостійну політику. Коли ж почалася Визвольна війна, семигородський князь Ракоцій раніше від інших налагодив зв'язки з Хмельницьким. Трансільванія посідала важливе місце як союзник проти Польщі, який міг ударити з півдня від Карпат.

5. Гетьман прагнув налагодити зв'язки з далекою Швецією. Хмельницький передбачав, що Швеція може розпочати війну з Польщею, і бажав використати шведську допомогу для визвольної боротьби українського народу. 1653 р. гетьман вислав до Швеції посольство, але російський уряд відмовився пропустити послів через напружені відносини Росії із Швецією. Тісніші контакти між Україною і Швецією встановилися у 1655-1657 рр., коли король Густав вів війну з Польщею.

Список використаної літератури

1. Антонович В. Коротка історія козаччини. - Коломия, 1912 - 246 с.

2. Антонович В. Коротка історія козаччини з ілюстраціями і картою України. - К., 1991. - 298 с.

3. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 р. Міфи і реальність. - К., 1994. - 112 с.

4. Овсій І. Зовнішня політика України. - К., Либідь, 2002. - 242 с.

5. Берестецька битва в історії України. МТ УІ НТК в м. Рівне 24-25, УІ. 1995 - Рівне, 1995. - 83 с.

6. Бжеський Р. Переяславська умова в планах Б.Хмельницького та Переяславська легенда. - Львів, Каменяр, 1998. - 31 с.

7. Борщак І. Франція і Переяславська Рада „Вісті Європейського Відділу МТШ”, 1954. - 36 с.

8. Брайчевський М, Вступ до історичної науки: Начальний посібник. - К., 1995. - 120 с.

9. Винар Л. Молдавська концепція Б. Хмельницького в 1648-1653 рр. „Розбулова держави”, чч. 21, 22. - Торонто, 1957, 1958. - 60 с.

10. Гайбонюк В. Богдан Хмельницький в українській і світовій історії. - Рівне, 1996.

11.Гайбонюк В. Хмельницький - видатний український державотворець. В. кн. Пам'ять кличе. (Сторінки історії України) - Рівне, 1996.

12. Голобуцький В. Дипламатическая история Освободительной войны украинского народа 1648 - 1654 гг. - К., 1962. - 158 с.

13. Грабовецький В. Західно-українські землі в період народно-визвольної війни 1648-1654 рр. - К., Наукова думка, 1972. - 192 с.

14. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К., 1992. - 294 с.

15. Івашко О. Б.Хмельницький. Нарис. К., Молодь, 1954. - 50 с.

16. Костомаров М. Б.Хмельницький. Історичний нарис. К., Веселка, 1992.-91с.

17. Крип'якевич І. Бутич І. Документи Богдана Хмельницького - К., 1964. -316 с.

Размещено на Allbest.ru