Участь запорозького козацтва у російсько-турецьких війнах XVIII століття

На початку кампанії 1774 року дунайська експедиція складалась з 1197 чоловік і була поділена на дві команди. Першу команду очолював Іван Мандро, другу - полковник Кіндрат Гук. Ці загони забезпечували переправу російських військ на правий берег Дунаю. Після підписання 10 липня 1774 року Кючук-Кайнарджійського мирного договору, запорожці залишались на Дунаї у розпорядженні російського командування. Лише 15 вересня за розпорядженням головнокомандувача, генерал - поручик М. Ф. Каменський наказав запорожцям повертатися на Січ. По списку від 15 вересня кількісний склад обох команд становив 997 чоловік. 17 вересня команди І.Мандра і К. Гука вирушили додому. В ніч на 21 вересня на Чорному морі запорожці потрапили у шторм. Загибель спіткала 7 човнів з дев'ятьма гарматами і частину екіпажу. В рапорті Івана Мандра і Кіндрата Гука до кошового отамана говориться, що Іван Мандро повернувся із своєю командою на вцілілих човнах водою і румом (берегом) добрався до Січі 14 листопада. Команда ж Кіндрата Гука пішки через Бендери, понад річкою Ягорлик і територєю Польщіз великими труднощами повернулася на Cіч лише 27 січня 1775 року. Дніпровська човнова команда запорожців на протязі кампанії 1773 - 1774 років під проводом полковника Герасима Малого стояла біля Кизого мису і постійно проводила пошуки проти ворога на лимані. В останні роки війни з боку Очакова і Кінбурна в останні роки війни турки активності не виявляли. Через це команда Г. Малого мала з ворогом тільки невеличкі зачіпки. Крім того, частина запорозьких човнів була задіяна командуванням Другої армії для перевезення різних вантажів. По закінченню війни команда залишалась на Кизому мисі до самого скасування Січі у 1775 році [22].

Як показали події війни 1768 - 1774 років, особливостями тактики запорозьких піхотинців були раптовість удару, заманювання ворога в засідку, стрімкість атаки і зосередження вогню на найважливішому напрямі. Так, наприклад, коли в 1769 році команда Пилипа Стягайла вступила в бій з турецькою ескадрою в Костирських плавнях, запорожці зосередили вогонь по авангарду ескадри, де знаходився її командир. Це дало змогу відразу ж спантеличити ворога і не дати вступити в ближній бій усьому турецькому загону. Можливості запорозької флотилії в порівнянні з турецькими кораблями були дуже обмежені і тому козаки не могли вступати в довготривалий бій з ворогом і використовували природні фактори - темряву, туман, очерет, кущі, вузькі місця рік, їх повороти тощо. В бою команди Данила Третяка з Очаківською ескадрою, який стався 15 липня 1770 року, запорожці вдало заманили ворога до урочища Кизий мис і при сприятливих умовах вдарили по ворогу. Зразком воєнного мистецтва запорозьких піхотинців можна вважати пошук майора Беліча 25 вересня 1771 року, коли козаки за допомогою майстерно влаштованої засідки оволоділи турецькою ескадрою і розбили ворога на березі, не втративши при цьому жодного убитим або пораненим. Ця перемога стала можливою завдяки фактору раптовості, прицільному вогню і вдалому тактичному рішенню, а саме: охопленню ворога з обох боків. Бойові якості і військовий досвід запорозьких піхотинців дуже цінувався російським генералітетом. Так, в одному з ордерів до генерал-майора Вейсмана граф П. О. Рум'янцев писав: «поищите способов к одержанию поверхности над неприятелем, посоветовав с старшинами запорожскими, каким образом они лучше найдут возможным предприятие» [33].

Збройні сили Туреччини майже на століття відставали від європейських. Регулярної армії в Османській імперії до початку XIX століття не існувало. Яничарський корпус у порівнянні з ХVІІ століттям мав набагато нижчий рівень. На флот набиралися люди іноді зовсім далекі від військової і морської справи, які тікали з кораблів при першій нагоді. Ополченці, з яких складалась армія Порти, були озброєні різноманітною зброєю і не знали лінійної тактики. Дисципліна в армії і на флоті була дуже слабкою. Турецька артилерія складалась з гармат різноманітних зразків і калібрів.

Виходячи з цього, не здається дивним, що 25 вересня 1770 року команда Данила Третяка «з рана до полудня» утримувала татарське військо разом в ханом під Кінбурном, доки не скінчилися усі набої. У ході російсько-турецької війни 1768-1774 років за вищезгадані подвиги запорозькі піхотинці були нагороджені імператорськими грамотами, медалями і отримували грошові винагороди. Але з розвитком воєнних подій, значення запорозької флотилії на театрі бойових дій поступово зменшувалосъ. Так, якщо в кампанії 1769-1770 років Росія не мала флоту на Півдні і флотилія Січі була єдиною силою, що могла діяти проти ворога на воді лише в пониззі Дніпра, то вже в 1771 році у складі Першої армії було створено Дунайську флотилію, яка складалася з 67 гребних суден, а в складі Другої армії -- Азовську флотилію, яка складалась з 10 великих «новоизобретенных» парусно-гребних суден, 2 бомбардирських суден, 5 парамів і 57 десантних човнів. На початок кампанії 1773 року до складу Азовської флотилії увійшли 6 фрегатів і 15 менших суден. У ході 1773 року біля Суджук-Кале, Тамані і Балаклави російські ескадри одержали блискучі перемоги над ворогом і змусили турків відмовитись від висадки десантів у Криму. Таким чином, в той час, коли російський флот на Дунаї та Азовському і Чорному морях постійно збільшувався, кількість плавзасобів запорозької флотилії на протязі усієї війни залишалась незмінною. Причиною тому було не гальмування з боку російського командування, яке, навпаки, було зацікавленим в збільшенні чисельності будь яких плавзасобів, а в можливості самої Січі. Справа в тому, що чисельність байдаків на Запорожжі на протязі всього існування Нової Січі була сталою т. [32].

З вищесказаного видно, що на театрі бойових дій російсько-турецької війни 1768 - 1774 років, запорозька флотилія хоча й виконувала скромну роль, але зробила певний внесок у перемогу над Туреччиною. Військове мистецтво запорозького козацтва знайшло всебічний вияв як на воді, так і на суші. В ході боїв запорозькі піхотинці довели свою неперевершеність у військовій і морській справі, і були яскравим прикладом для своїх наступників -- чорноморських і азовських козаків, які наслідували бойові традиції своїх попередників.

Таким чином, початок російському військовому суднобудуванню на Дніпрі було покладено в період російсько-турецької війни 1735 - 1739 рр. Сама ж Дніпровська флотилія почала формуватись задовго до російсько-турецької війни 1735 - 1739 рр.

12 квітня 1736 р. Росія оголосила війну Туреччині. З кінця квітня і до початку червня із Брянська в Переволочну було відправлено 355 суден. . При проходженні порогів близько 150 човнів потерпіли аварії і їх довелось залишити під прикриттям укріплених постів. Галери і прами через літнє обміління Дніпра до порогів взагалі не дійшли; їх залишили в гирлі Самари. Човни, які подолали пороги, йшли до Очакова при сильному зустрічному вітрі на самих лише веслах. Перший загін Брянської флотилії прибув на місце через два тижні після падіння Очакова.

У 20-х числах липня (слідом за першим брянським загоном Хрипунова) до Очакова прибуло 38 дубів зі двома тисячами козаків. Запорожцям неодноразово пропонувалось йти в пошук до гирла Дністра “и далее”. У разі блокади Лиману турецькою ескадрою після виходу запорожців в море, загін дубель-шлюпок Хрипунова мав забезпечити прорив козаків назад до фортеці.

Під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Дніпровська військова флотилія, в яку входив і флот козаків, відіграла помітну роль у бойових операціях росіян у Північному Причорномор'ї, особливо у справі утримання Очакова і Кінбурна. Втім, треба визнати, що результати діяльності флотилії могли б бути значно кращими, якби при будівництві суден пріоритет надавався не кількості, а якості. Розгорнути дії флотилії на Чорному морі не вдалося через недофінансування і цілу низку управлінсько-адміністративних і технічних прорахунків.

На початок російсько-турецької війни 1768 - 1774 років флотилія Нової Січі налічувала 38 байдаків «дубів», які могли прийняти на борт до 2000 чоловік екіпажу: по 50 козаків на кожен човен.

Вцілому, на театрі бойових дій російсько-турецької війни 1768 - 1774 років, запорозька флотилія хоча й виконувала скромну роль, але зробила певний внесок у перемогу над Туреччиною. Військове мистецтво запорозького козацтва знайшло всебічний вияв як на воді, так і на суші. В ході боїв запорозькі піхотинці довели свою неперевершеність у військовій і морській справі, і були яскравим прикладом для своїх наступників -- чорноморських і азовських козаків, які наслідували бойові традиції своїх попередників.

Висновки

Незважаючи на сталу історіографічну традицію відносно твердження, що пік козацького мореплавання був досягнутий у перших десятиліттях XVII ст., не можна сказати, що потім тенденція запорожців виходити в морські походи згасає. Після короткої перерви у кінці 40 - початку 50-х рр. XVII ст. пов'язаною із зовнішньополітичною ситуацією, козаки знову виходять у море і продовжують там війну з турецько-татарськими силами, і як раніше, їх союзниками виступають донські козаки. Поступово починають використовувати запорізький флот для своїх цілей Гетьманщина і Росія, які залучають козаків до своїх військових операцій у регіоні. Фактично, не одне збройне протистояння між російсько-українськими і турецько-татарськими силами в той період не обходилося без козацьких морських рейдів. Росія не змогла обійтися без українських козаків ні на суходолі, ні на морі, як свого часу й Річ Посполита.

Не маючи свого потужного морського флоту, важливим союзником царату в Чорноморсько-Азовському регіоні залишались флотилії запорізьких та донських козаків, саме їх дії вирішували, хто буде домінувати на морях та в прибережних регіонах. Превентивні морські рейди запорожців змушували турецько-татарсьі сили бути в постійному напруженні. Вони відволікали великі людські і матеріальні ресурси на укріплення прибережних міст і фортець, змушували тримати велику кількість військових кораблів у регіоні, замість того, щоб використати їх у Середземноморському протистоянні з державами Європи тощо.

Щодо військово-тактичного компоненту козацьких походів, то він фактично не змінився. Основними рисами козацького воєнно-морського мистецтва на той час були: рішучість і активність дій, завдавання превентивних ударів з метою перехоплення ініціативи; висока маневреність та мобільність; швидка і більш-менш точна оцінка та урахування реальних обставин; ретельна підготовка удару; жорстка військова дисципліна, тверде і безперервне управління особовим складом під час морських походів; раптовість нападу; постійна висока підготовка до ведення бойових дій за будь-яких умов; вміння проводити бій незалежно від кількості супротивника; стійкий морально-психологічний стан запорожців. Все це не було новим для запорожців, ці елементи військового мистецтва, які допомагали козакам досягти заданої мети, вони відтачували у морських баталіях починаючи ще з XVI ст.

Фактично не змінилися й маршрути козацьких походів як по річках, так і по морях. Турецько-татарські намагання перешкодити козакам ходити у походи закінчилися майже нічим, незважаючи на будівництво нових фортець та модернізацію старих. Козаки, як і раніше, військовою хитрістю, обхідними шляхами а інколи й збройним проривом досягали намічених цілей.

Дещо змінилося матеріально-технічне забезпечення козацьких флотилій. Стала складнішою та більш надійнішою будова козацьких човнів, за рахунок збільшення гармат на чайках зросла й їх вогнева міць, а все більше застосування навігаційних приладів змогло зробити козацький флот більш ефективним у своїх рейдах.

Головними епізодами морських походів запорожців у XVIII ст. стаюсь російсько-турецькі війни, де козаків залучає до боротьби з османами і татарами Російська імперія. Під час війни 1735-1739 рр. козацькі морські сили були включені у так звану російську Дніпровську флотилію, яка була створена на верфях Брянську, Київу, Хортиці, Нової Січі та інших кораблебудівельних потужностях як Росії, так і козаків. Протягом всієї російсько-турецької компанії 1736-1739 рр. Дніпровській гребній флотилії так і не вдалося повністю виконати поставлені перед нею завдання. Першою і головною причиною цього були непродумані і незбалансовані кораблебудівні програми. Ні головнокомандувач, ні члени Адміралтейства-колегії, виявилися не в змозі визначити головний стратегічний напрямок в діяльності флотилії, зробити висновки з вже наявного досвіду Азовських походів і Північної війни. Як наслідок, величезні фінансові та людські ресурси були витрачені на створення флоту, який завідомо поступався противнику в класі і озброєнні. Ядро флотилії складали судна допоміжного призначення, тому в кінцевому результаті її дії так і не переросли в боротьбу за Чорноморський басейн.

На театрі бойових дій російсько-турецької війни 1768-1774 років, запорозька флотилія хоча й виконувала скромну роль, але зробила певний внесок у перемогу над Туреччиною. Військове мистецтво запорозького козацтва знайшло всебічний вияв як на воді, так і на суші. В ході боїв запорозькі піхотинці довели свою неперевершеність у військовій і морській справі, і були яскравим прикладом для своїх наступників -- чорноморських і азовських козаків, які наслідували бойові традиції своїх попередників.

Загалом, можна сказати, що козацькі морські та річкові походи XVIII ст. є логічним продовженням традицій рейдів козацьких флотилій. Вони ввібрали в себе весь накопичений запорожцями досвід у мореплаванні та змогли його гідно використати у нових складних зовнішньо та внутрішньополітичних обставинах. В зазначений період Російська імперія починає посідати провідну роль у протистоянні гегемонії турецько-татарської військової машини на Чорному та Азовському морях. Запорозькі козаки виступають природним союзником Росії у русько-турецьких війнах, своїми морськими силами активно підтримуючи дії своїх військ на суші.

Список використаних джерел та літератури

1. Брехуненко В. Морські війни українських козаків [Текст] / В. Брехуненко. - К.:2007. - 80 с.

2. Берест Д. Витоки козацтва [Текст] / Д. Берест // Електронний ресурс.

3. Голобуцький В. Запорозьке козацтво [Текст] / В. Голобуцький. - К.: Вища школа, 1994. -- 539 с.

4. Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті 17 ст. [Текст] / В. Заруба. - Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2003. - 464 с.

5. Жавжарова Т. Л. Назви річково-морських суден запорізьких козаків [Текст] / Т. Л. Жавжарова // Електронний ресурс.

6. Сокульський, А. Л. Чайка [Текст] / А. Л. Сокульський // Українське козацтво: Мала енциклопедія. - К., Запоріжжя, 2002. - С. 531.

7. Супруненко, В. П. Запорожская вольница [Текст] / В. П. Супруненко. - М.: Вече, 2007. - 462 с.

8. Тушин, Ю. Русское мореплавание на Каспийском, Азовском и Черном морях [Текст] / Ю. Тушин.- М.: Наука, 1978. - 186 с.

9. Шпитальов, Г. Г. Військова організація запорозького козацтва періоду Нової Січі (1734 - 1775). [Текст] / Г. Г. Шпитльов // Вісник Запорізького юридичного інститутуДніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - Запоріжжя, 2008. - № 3. -С. 252 - 256.

10. Шпитальов, Г. Г. Дніпровська військова флотилія (1737-1739 рр.). Чорноморська минувшина [Текст] / Г. Г. Шпитльов // Записки Відділу історії козацтва на Півдні України Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України. - Одесса: НАН України, 2011. ? Вип.6.- С. 14-37.

11. Кобалія Д. Р. Традиции различных корабельных школ в создании днепровской гребной флотилии [Текст] / Д. Р. Кобалія // Підводні дослідження: Археологія. Історія. Дайвінг. - Запоріжжя, 2010 - Вип. 2. - с. 97-109.

12. Королев В. Н. Босфорская война [Текст] / В. Н. Королев. - М.: Вече, 2007. - 608 с.

13. Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х рр. ХХ ст.) [Текст] / І. Крип'якевич, Б. Гнатевич, З.Стефанів та ін. - Львів: Світ, 1992. - С. 712 с.

14. Кучик О. С., Заяць О. А. Зовнішня політика України [Текст] / О. С.Кучик, О. А.Заяць. - К.: Знання, 2010. - 572 с.

15. Лобко Н. Традиції суднобудування за козацької доби [Текст] / Н. Лобко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - К.: 2006. - №10. С. 25

16. Підкова Ш., Шуст Р. Довідник з історії України [Текст]. У 3 т ./ Ш. Підкова, Р. Шуст. - К.: Генеза, 2002. - 1135 с.

17. Пономарьов, В. Запорожская Сечь. Сборник научных работ [Текст] / В. Пономарьов. - М.: Эксмо; Алгоритм, 2004. - 608 с.

18. Сергійчук, В. І. Морські походи запорожців [Текст] / В. І. Сергійчук. - К.: Фотовідеосервіс, 1992. - 62 с.

19. Скальковський, А. О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького [Текст].Ч. 1--3 / А. О. Скальковський. Дніпропетровськ: 1994.

20. Сланіславський, В. В. Історія українського козацтва: нариси у 2 т. [Текст] / В. В. Сланіславський.- К.: 2006р., - Т.1. - 800 с.

21. Смолій, В. А. Історія українського козацтва. Нариси у 2 т . [Текст] / В. А. Смолій. - К.: 2007.

22. Смолій, В. А. та ін. Козацькі Січі (нариси з історії українського козацтва XVI-XIX ст.) [Текст]. Збірник наукових праць / В. А. Смолій та ін.- К., Запоріжжя: 1998. - 252 с.

23. Сокульський, А. Л. З історії судноплавства в Україні: козацька «чайка» [Текст] / А. Л. Сокульський // Український історичний журнал. - К.: 2001. - №5 - С. 75-81.

24. Сокульський, А. Л. Морські походи запорожців [Текст] / А. Л. Сокульський. - Дніпропетровськ: Січ, 1995. - 221 с.

25. Сокульський, А. Л. Флот Запорозької Січі в XVI-XVIII ст.:структурна організація, технологія та військове мистецтво [Текст]. Автореферат на дисертацію на здобуття наукового ступенякандидата історичних наук / А. Л. Сокульський. Електронний ресурс.

Размещено на Allbest.ru