Кургани на території України: символіка та призначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

З курсу «Історія української культури»

на тему: «Кургани на території України: символіка та призначення»

Київ-2013

Зміст

Вступ

1. Кургани. Їх символіка, значення та походження

2. Дослідження курганів

3. Кургани на території України

3.1. Скіфські кургани

3.1.1 Гайманова могила

3.1.2 Огуз(могила)

3.1.3 Козел (могила)

3.1.4 Мелітопольський курган

3.1.5 Мельгунівський курган

3.1.6 Олександропільский курган

3.1.7 Солоха (могила)

3.1.8 Чортомлик (могила)

3.1.9 Товста могила

3.2 Кургани ямних і зрубних культур. Кургани кіммерійців

3.2.1 Степанівський курганний комплекс

3.2.2 Висока могила

3.3 Давньоруські кургани (могили)

3.3.1 Чорна могила

3.3.2 Кургани «Безіменний» і «Гульбище»

Висновок

Література

Вступ

Існує велика кількість курганів, які дуже відрізняються один від одного. Видатний археолог В. О. Городцов першим зміг розібратися в поховальних спорудах, пов'язав їх із обрядом та речами, що були знайдені в похованнях. Саме Городцов висунув припущення, що кургани «містять у собі розвиток спеціальної ідеї». Основним матеріалом для побудови курганів слугували земля, камінь і дерево. Відомі приклади, коли для побудови курганів каміння транспортували з місць, віддалених на сотні кілометрів, тільки тому, що воно мало певний колір. Кожний компонент будівлі мав сакральне значення; зверху насипався шар землі певної форми. Наприклад, курган Висока Могила мав досипки у вигляді Місяця, Сонця, Тільця.

Поховану в кургані людину інколи розміщали у вигляді ембріона всередині викладеної з каменів фігури вагітної жінки, навхрест розміщувалася чоловікоподібна фігура. Злиття чоловічого і жіночого начал символізувало воскресіння небіжчика. Так виглядало поховання у часи кемі-обинської культури. Воскрешений мав приєднатися до «старших братів», дерев'яних ідолів, від яких залишились ямки біля ніг жіночої фігури. Археологічні знахідки підтвердили існування у древніх культу жертвоприношення. У дар богам приносилися як живі істоти, так і кам'яні ідоли, інші витвори давнього мистецтва. У відповідь люди сподівалися отримати тепло, добробут, здоров'я, сприятливу погоду.

Складність структури курганів і поховальних обрядів яскраво ілюструє уявлення древніх про те, що смерть не є кінцевою точкою на шляху існування людини. Якась невизначена частка людської сутності, очевидно, на їх переконання, продовжувала жити після припинення існування фізичної оболонки. Сучасні біофізики називають цю частку біополем.

Наші давні предки уявляли себе невід'ємною часткою Всесвіту, зв'язок із яким символізував гармонію співіснування людини і природи.

Історія - це та ж музика: можна її вивчити, розповісти, а потім - забути. Але можна знайти ту мелодію, пізнавши яку, не забудеш потім ніколи жодної ноти у величезному творінні, яким є історія України. Ключем до цієї мелодії є таємниці степових курганів.

1. Кургани. Їх символіка, значення та походження

курган поховальний пам'ятник обряд

Могила, також «Курган» -- різновид поховальних пам'ятників, у формі земляного насипу над поховальною ямою; ізольоване округле підвищення, розташоване на рівнині з різко вираженою підошовною лінією, має штучне походження. В Україні поховальні кургани-насипи здавна називають могилами.

Чим більше пагорб, тим більше заслуг і слави в похованого. За своїми масштабами будівництво могил перевершило багато типів підземних споруд, охопивши десятки різних народів і кілька історичних епох (від 4-го тис. до н.е. - . до XIV--XVI ст.). Найбільше в Україні кіммерійських, скіфських та сарматських могил. Могили зводилися звичайно напівсферичної або конічної форми, висотою до 20 м. Будівельним матеріалом служили для них ґрунт, брикети дерну, камінь. На відміну від інших підземних споруд, які зводилися в гірських масивах або у виробках під поверхнею землі, погребальні камери могил ставали «підземними» завдяки створенню насипу над ними. У деяких випадках могильна камера споруджувалася після зведення могили методом прохідницьких робіт.

Кургани-могили збереглися в багатьох регіонах землі (за винятком Австралії), причому Північне Причорномор'я, землі України зосередили досить численну й представницьку їхню частину. Примітно, що перша відома згадка про могили причорноморських степів зроблена Геродотом в V ст. до н.е . У своїй «Історії» він розповідає, що місцеві жителі показали йому в гирлі Дністра величезну могилу, в якій за переказами були поховані останні кіммерійські царі. Незважаючи на інтерес до могил шукачів скарбів згадки про них в епоху середньовіччя були досить рідкісні. У середині XVII ст. турецький мандрівник Евлія Челебі (1611--1682) описав деякі могили України, у тому числі т.зв. «Пагорб Сулеймана», з вершини якого він бачив всю турецьку армію (свідчення значних розмірів кургану).

Кургани виконували роль культових споруд. Вони були своєрідними язичницькими храмами наших предків і відображали потяг людей до таємниць Всесвіту, намагання встановити енергетичний зв'язок людини з Землею та Космосом.

Протягом тисячоліть земля України накопичувала в собі пам'ятки про різні археологічні культури, носії яких залишали після себе сліди, які допомагають нам лише здогадуватися про їхній спосіб життя і традиції. Найдавніші скотарі українських степів залишили після себе небагато поселень (таких, як Михайлівське на Херсонщині, наприклад), але увійшли до світової історії як творці степових пірамід - курганних могил.

Ю.О.Шилов стверджує, що найдавніші кургани на території України були насипані за 500 років до початку будівництва перших єгипетських пірамід. Він пише: “Могили подібні до літописів. Аркуші їхні - це досипки, кожна з яких перекриває одне чи кілька поховань. Висока могила, наприклад, досипалась над первинним насипом десять років і перекрила 18 поховань IV-ІІ тис. до н. е.”. Саме Висока Могила біля села Старосілля на Херсонщині була першим об'єктом археологічних досліджень Шилова. Її розміри не можуть не вражати: «Двохсотметрова довжина й десятиметрова височінь могили вдвічі перевершувала розміри кромлеха (кам'яного кільця) Стоунгенджу».

Кургани - це немов книги відвідувань, у яких збереглися відомості про представників близько 15 археологічних культур, що залишили свої підписи у вигляді поховань, досипок, магічних предметів і знаків на стінках гробниць. У прадавні віки місця поховань були священними і мовби переходили від представників однієї культури до іншої.

Справедливо виникає питання: чому наші пращури так трималися за одне місце поховання, чи не краще було б будувати могили окремо - як доказ своєї винятковості?

Одна з найбільш вірогідних відповідей на це питання грунтується на матеріалі досліджень сучасних учених-геофізиків. З'ясувалося, що більшість курганів стоїть на місцях з підвищеною геомагнітною активністю. Мимоволі замислишся: як прадавні люди вміли визначати без сучасних приладів такі місця?

Є тільки фантастичні здогадки, істинність яких може бути підтверджена численними науковими дослідженнями або інтуїтивними прозріннями вчених, вільних від скептицизму й упередженості. Дуже вірогідно, що наші предки сприймали реальність інакше, ніж ми, - з більшою любов'ю, відкритістю, жертовністю, вірою в безсмертя і божественне призначення людської душі.

Існує велика кількість курганів, які дуже відрізняються один від одного. Видатний археолог В. О. Городцов першим зміг розібратися в поховальних спорудах, пов'язав їх із обрядом та речами, що були знайдені в похованнях. Саме Городцов висунув припущення, що кургани «містять у собі розвиток спеціальної ідеї». Основним матеріалом для побудови курганів слугували земля, камінь і дерево. Відомі приклади, коли для побудови курганів каміння транспортували з місць, віддалених на сотні кілометрів, тільки тому, що воно мало певний колір. Кожний компонент будівлі мав сакральне значення; зверху насипався шар землі певної форми. Наприклад, курган Висока Могила мав досипки у вигляді Місяця, Сонця, Тільця.

Поховану в кургані людину інколи розміщали у вигляді ембріона всередині викладеної з каменів фігури вагітної жінки, навхрест розміщувалася чоловікоподібна фігура. Злиття чоловічого і жіночого начал символізувало воскресіння небіжчика. Так виглядало поховання у часи кемі-обинської культури. Воскрешений мав приєднатися до «старших братів», дерев'яних ідолів, від яких залишились ямки біля ніг жіночої фігури. Археологічні знахідки підтвердили існування у древніх культу жертвоприношення. У дар богам приносилися як живі істоти, так і кам'яні ідоли, інші витвори давнього мистецтва. У відповідь люди сподівалися отримати тепло, добробут, здоров'я, сприятливу погоду.

Складність структури курганів і поховальних обрядів яскраво ілюструє уявлення древніх про те, що смерть не є кінцевою точкою на шляху існування людини. Якась невизначена частка людської сутності, очевидно, на їх переконання, продовжувала жити після припинення існування фізичної оболонки. Сучасні біофізики називають цю частку біополем.

Кургани будувалися не тільки з поховальною метою. Можливо, в першу чергу, вони мали календарно-обрядове призначення. Як відомо, життя всього живого підпорядковується циклам, які складаються з днів, місяців, років. Прадавні намагалися на основі багаторічних спостережень за зірками, Сонцем, Місяцем та подіями, які відбувалися на Землі, виробити систему, за якою можна було б визначати час місячного або сонячного затемнень, параду планет, заздалегідь намагалися передбачити, який період року буде сприятливим для життя народу, а який - ні. Їхні спостереження відбилися в особливостях побудови курганів, відобразилися в малюнках на стінах поховань, в ритуально-обрядових предметах.

Своєрідні святилища-храми древніх - кургани - протягом тисячоліть супроводжували хліборобські поселення на території України. Об'єднані в потужну цілісну систему, такі ж величні кургани-обсерваторії існували на величезній території, де проживали представники індоєвропейської спільноти людей, - від Англії до Індії.

Наші давні пращури не віддавали своєї долі у руки провидіння. Вони намагалися не тільки передбачати події, а й впливати на них. Єдиним місцем, звідки це можна було зробити, були кургани. Зв'язуючою ланкою між живими людьми і потойбічним світом, під впливом якого відбуваються всі зміни на Землі, на думку наших предків, був небіжчик. У багатьох могилах знаходять подоби човнів, возів, залишки тварин, які повинні були допомогти небіжчикові дістатися до потойбічного світу. Мерця клали у яму на вершині кургану, над ямою робили перекриття з очерету, дерева, трави. Через деякий час у могилі збиралося багато вологи, перекриття перегнивало і провалювалося у могилу, після чого там починала буйно рости трава. На думку пращурів, це було свідченням того, що небіжчик успішно попрацював на тому світі: земля буде родючою, погода - сприятливою, врожай - добрим.

Як вважають дослідники, кургани виконували роль культових споруд. Вони були своєрідними язичницькими храмами наших предків і відображали потяг людей до таємниць Всесвіту, намагання встановити енергетичний зв'язок людини з Землею та Космосом. Прадавні жерці, використовуючи магічні обряди й ритуали, здійснювали певні маніпуляції з кістяками та черепами небіжчиків, намагалися зробити з них пристрій для зв'язку з біополем Землі. Для посилення цього зв'язку вкористовувалися зовнішні «підсилювачі» - різноманітні споруди, а також шляхом трепанацій змінювалася топологія черепів. Таку несподівану гіпотезу щодо призначення курганів, характеру поховань у них висунули геолог Р.Фурдуй та фізик Ю.Швайдак.

Найбільш приголомшливо те, що сьогодні вчені знаходять підтвердження віруванням древніх. У журналі «Русская мысль» у 1993 році було опубліковано статтю Г.Петраковича, у якій він запропонував суто наукове, біофізичне, розуміння безсмертя душі. На думку Петраковича, душа людини є своєрідною голограмою, яка створюється енергетичними струменями людини. І за життя людини, і після її смерті ця голограма входить до загального біополя Землі і Всесвіту.

Смерть людини - це лише загибель її фізичної оболонки. Душа ж є безсмертною й існує як невидимий для людського ока енергетичний згусток і після припинення звичної для нас біологічної форми існування. Частина душі-голограми, очевидно, залишається і продовжує діяти разом із кістяком, дозволяючи здійснювати енергетичний зв'язок з інформаційним полем Землі. Володіючи особливими знаннями і виконуючи древні магічні ритуали, жерці отримували доступ до найбільших таємниць Всесвіту і використовували їх на благо своїх сучасників і прийдешніх поколінь.

Тепер стає зрозумілою і відповідь на питання про вибір місць для побудови курганів. Кандидат геолого-мінералогічних наук Р.Фурдуй з'ясував, що вони знаходяться в особливих місцях, де потужні гравітаційні потоки пов'язують ядро планети із Всесвітом. З огляду на теорію можна припустити, що інформаційний зв'язок душ наших предків із живими та з полем Всесвіту якнайкраще міг здійснюватися саме на курганах, розміщених у місцях з підвищеною геомагнітною активністю.

Все вищесказане може здатися занадто фантастичним, але ніхто не може заперечити, що віра в безсмертя душі протягом тисячоліть об'єднувала численні покоління представників людської цивілізації в різних куточках нашої планети.

Наші давні предки уявляли себе невід'ємною часткою Всесвіту, зв'язок із яким символізував гармонію співіснування людини і природи. Українські кургани, наші степові піраміди, являли собою, на думку Ю. О. Шилова, «вмістилища не стільки тлінного праху, скільки Безвічного Духу». Вони слугували найважливішим механізмом подолання суспільних суперечностей, були втіленням життєдайності громад, відправними точками пізнання себе через пізнання Всесвіту.

2. Дослідження курганів

Піонером у дослідженні слов'янської спадщини виявився ідеолог польського національно-визвольного руху, історик Іоахим Лелевель (1786--1861). Саме він в 1800 р., будучи ще студентом, образно використав символ могили й сформулював ідею, що надихнула цілу плеяду діячів польської культури: «Наша батьківщина лежить у могилі. Ми… повинні трудитися над тим, щоб скинути навалений над нею пагорб і витягти лежачий під ним попіл Фенікса -- нашої Батьківщини».

Першим ідею опису й вимірів «всіх більших могил» висунув у 1818 р. польський учений З. Ходаковський. Детальну програму дослідження могил від Дунаю до Волги розробив і представив в 1837 р. у Товариство історії й стародавностей російських етнограф В. В. Пассек (1808--1842). Мета пропонованої роботи полягала в тім, щоб «відкрити новий шлях для історичних досліджень про ті століття, для яких не існує літопису». Це закладало основи нової науки -- археології, що як історичні джерела розглядала не письмові свідчення, а пам'ятники матеріальної культури.

До середини XIX ст. дослідження могил носили переважно описовий і картографічний характер. Населення України завжди зв'язувало могили з похованнями, вважаючи їх козацькими могилами, однак учені висували й інші версії: оборонні споруди, спостережні пункти, визначники сторін світла, древні святилища, храми й ін. Різноманіттю думок служила та обставина, що в більшості обстежених могил одна сторона була завжди крутішою, ніж інша (із протилежної сторони), причому крутий схил був обов'язково звернений до півночі. Пізніше було встановлено, що це явище не рукотворне, а природне. З південної сторони насипу швидше танув сніг (іноді кілька разів на рік), поступово розмиваючи й подовжуючи саме цей схил. За тисячоріччя крутизна схилів і форма основи істотно видозмінювалися.

Перші розкопки причорноморських могил провів на початку 1850-х років генерал і археолог О. С. Уваров (1825--1885), використовуючи як землекопів. З другої половини XIX ст. починається лавиноподібне зростання розкопок могил на території України, знахідки з яких поповнили кращі музеї країни. Більшість розкопок на території України (понад 500 могил) виконувалися під керівництвом професора Варшавського, потім Московського університетів Дм. Я. Самоквасова (1843--1911). Після завершення розкопок групою Д. Я. Самоквасова великі могили відновлювалися у попередньому вигляді. Це були перші випадки реновації могил у світовій практиці, які, на жаль, одержали лише обмежене поширення.

В останні десятиліття XIX ст. були проведені масштабні розкопки скіфо-сарматських могил українських степів, які проводив професор Петербурзького університету М. І. Веселовський (1848--1918). Його археологічні експедиції істотно поповнили фонди Ермітажу й склали джерельну базу для вивчення скіфо-сарматського світу. Особливо варто виділити розкопки могил епохи бронзи, проведені на початку ХХ ст. В. О. Городцовим (1860--1945) у Харківській і Екатеринославській губерніях (досліджено 187 могил). Аналіз отриманих даних дозволив ученому вийти на виділення ямної, катакомбної й зрубної археологічних культур, які послідовно змінювали одна одну. Ця класифікація (періодизація) археологічних культур давнього світу одержала світове визнання. Відомий скіфська могила «Чортомлик» та ін. могили Січеславщини досліджував у 1862--1863 роках І. Є. Забєлін.

Протягом ХХ ст. були детально досліджені сотні великих могил українських степів. Так у 1924 році академік Д. І. Яворницький (1855--1940) досліджував могили катакомбної культури бронзової доби. Український археолог Б. М. Мозолевський (1936--1993) дослідив відому скіфську Товсту Могилу та відкрив славнозвісну пектораль.

Дослідження не припинялися навіть у період німецької окупації України в роки другої світової війни (за особливим наказом А. Гітлера). Численні могильні знахідки поповнили скарбницю світової культури шедеврами творів мистецтва різних історичних епох, допомогли відтворити історію народів, що колись населяли землі України -- від докімерійського, кімерійського, скіфського, сарматського -- до слов'янського періоду. Наймолодшій могилі на землях середнього Подніпров'я 2,5 тисячі років. Більшість могил українських степів до- і кіммерійського часу (3-2 тис. до Р. Х.), велика частина -- скіфського, менше -- сарматських могил. Насипали могили і кочівники десятого-тринадцятого століть (печеніги, половці).

3. Кургани на території України

На території України, за деякими даними, налічується близько 150 тисяч курганів. Особливо багато їх зустрічається у Північному Причорномор'ї, де ще в IV тисячолітті до н.е. виник курганний обряд поховання. Значна кількість курганів має висоту 1-2 метри з діаметром 20-30 метрів. Чимало курганів зберегли висоту 3-5 метрів, а найбільші з них (переважно кургани скіфської доби) досягають висоти 20 метрів зі 100-метровим діаметром: Чортомлик, Нечаєва Могила, Огуз, Солоха, Олександрополь. Їх видно на рівнині на десятки кілометрів. Справляючи величне враження, вони нагадують єгипетські піраміди.

Кургани є чи не єдиними пам'ятками для вивчення цілого ряду культур від енеоліту аж до середньовіччя. Навіть зародження археології в Україні було насамперед пов'язане з курганами,- з їх розкопками (особливо - багатого скіфського кургану біля сучасного Кіровограду).

3.1 Скіфські кургани

Скіфські могили (або скіфські кургани) -- поховальні пам'ятники скіфських часів, у формі земляного насипу над поховальною ямою.

Найвідоміші скіфські могили на території України -- Жаботинські кургани, могили Чортомлик, Огуз, Куль-Оба, Солоха, Козел, Гайманова Могила,Товста Могила, Мелітопольський курган, Мельгуновський курган, Олександропільська, «Перша Завадська», Чабанцева Могила, Золота і Ак-Мечетська, «Переп'ятиха». Загалом на наших землях датуються VII-VI ст. до н.е тільки 20 скіфських могил, кінцем VI-V ст. до н.е. -- близько 100 курганів-могил. Пік будівництва поховальних споруд-могил припадає на IV ст. до н.е -- розквіт Скіфії. Грандіозні поховальні «Царські кургани», в яких виявлені величезні цінності, у більшості локалізуються на Нижньому Подніпров'ї. Але на межі IV-ІІІ ст. до н.е настає спад їх будівництва та й взагалі проявів скіфської культури, яка занепадає.

Артефакти культури населення України скіфської доби свідчать, що це був етнічно і культурно неоднорідний конґломерат, який включав і кочівників, і хліборобів-протослов'ян. При цьому вони перетиналися, несли частково залишки кіммерійської культури. Тому не є дивним, що поряд зі скотарством, притаманним власне скіфам-кочівникам, у похованнях-могилах знайдені унікальні золоті прикраси характерного скіфського «звіриного» стилю, великі ритуальні бронзові казани, тисячі предметів виготовлені з золота, срібла, заліза тощо, що свідчить про наявність гірничо-металургійних технологій. У скіфському городищі поблизу м. Кам'янка-Дніпровська Запорізької області знайдено залишки гірничо-металургійного ремісничого виробництва -- грудки болотяної залізної руди, залізну крицю, ковальські інструменти.

3.1.1 Гайманова могила

Гайманова могила -- скіфське поховання, яке відносять до категорії «царських» (поховання з великою кількістю коштовних прикрас та предметів побуту), біля села Балки Василівського району Запорізької області України, створення якого датують IV століттям до нашої ери.

Дослідження могили проводилося науковцями Інституту археології АН України у 1969-1970 роках в рамах програми термінового археологічного дослідження майбутньої зони меліорації на півдні України. Створену для цього Північно-Рогачицьку (згодом Запорізьку) експедицію очолював досвідчений український археолог Василь Іванович Бідзіля. До складу експедиції входили також відомі українські археологи Б. М. Мозолевський(дослідник Товстої могили) та О.І Тереножкін (перший керівник Північно-Рогачицької експедиції).

Гайманова могила найбільший насип у групі з 46 скіфських поховальних насипів поблизу села Балки. Походження назви (Гайманова) невідоме.

Висота Гайманової могили 8-9 м, діаметр близько 70 м. Довкола могилу було обкладено крепідою з вертикальних плит з білого вапняка.

Перш ніж приступити до дослідження Гайманової могили експедицією було досліджено більше 20 менших поховальних насипів, бо зазвичай найбільші поховання виявлялися пограбованими ще у стародавні часи. В цьому випадку 22 розкопаних поховання виявились повністю розграбованими.

В процесі розкопки самої Гайманової могили було знайдено чотири розграбованих поховання (2 чоловічих і 2 жіночих), в жіночому збереглися шкіряні черевики з золотими бляшками, а також 2 скелета, ймовірно, рабів без речей і скелет коня та декілька цінних дрібничок і ніша з предметами побуту, переважно посудом. Борис Мозолевський виявив потаємну камеру (тайник) в похованні зі значною кількістю цінних предметів. Експонати оповідають про високорозвинену культуру скіфів. Найцікавіша срібна з позолотою чаша, прикрашена рельєфними зображеннями скіфських воїнів. Також знайдено амфори, бронзові котли, піднос, жаровня, блюдо, відерця, ойнохоя з голівками сатира і сілена на ручці, 2 дерев'яні чаші з золотими оббивками, срібні глеки, 2 срібних ритона із золотими оковами у вигляді голів, барана лева та ін. На дні овальної катакомби знайдено понад 250 золотих прикрас, виконаних у скіфському звіриному стилі. Повне дослідження показало, що Гайманова Могила, скоріш за все, була скіфською родинною царською усипальницею.

3.1.2 Огуз (могила)

Огумз -- курган скіфського царя IV століття до н. е. біля селища міського типу Нижні Сірогози Херсонської області, є найбільшим курганом причорноморського степу.

Отримані з нього знахідки є окрасою скіфських колекцій Ермітажу та Національного музею коштовностей. Досліджувався у різні часи археологами Миколою Веселовським, В. М. Ротом, О. М. Лєсковим та Ю. В. Болтриком. Згідно з дослідженнями Юрія Болтрика, з великою ймовірністю, Огуз може бути усипальницею нащадка скіфського царя Атея.

Дата спорудження кургану: 330-310 роки до нашої ери.

Історія дослідження

Дослідження Веселовського

У 1890 році археолог М. Веселовський, який вже зажив слави розкопками багатих скіфських курганів у Криму та Приазов'ї, вирішив почати дослідження найбільшого кургану причорноморського степу -- Огуза. Влітку того ж року Нижньосірогозька сільська громада ухвалила дозволити розкопки цього кургану, що стояв на громадській землі, на околиці села Нижні Сірогози.

Розкопки кургану тривали чотири польові сезони (1891-1894 роки). За цей час М. Веселовський встиг, крім невеликого розкопу у північній полі кургану (1891), перерізати центральну частину насипу траншеєю, орієнтованою з півдня на північ (ширина 21 м), що поступово звужувалася до дна.

Під центром насипу була виявлена гігантська (16,3*16,3 м) квадратна яма глибиною 6,4 м, заповнена величезним дикарним камінням. На дні ями, в центрі її, відкрито квадратну (6,4*6,4 м) кам'яну гробницю з кам'яною долівкою. Вона була складена з добре обтесаних блоків, поставлених вертикально. Стінки гробниці та її перекриття у вигляді уступчастого склепіння кріпилися за допомогою масивних залізних скріп. Для цього в блоках були просвердлені спеціальні отвори, куди вставлялися скріпи, а потім їх заливали свинцем. Сама гробниця-склеп та принципи її побудови є суто грецькими. У жодному скіфському кургані Нижнього Подніпров'я не зустрічається подібна споруда. Це, поза сумнівом, справа рук грецьких майстрів, яких запросили для зведення царської усипальниці.

З південного боку до склепу вів коридор завдовжки 34 м і шириною понад 2 м. На відстані чотирьох метрів від входу у склеп лежав охоронник, біля якого виявлено спис, ніж, набір бронзових і кістяних вістер до стріл. Поховання слуг виявлені у нішах, викопаних в північній і західній стінках ями. Біля них знайдено два срібні персні з плоским щитком, пастові намистини, бронзові сережки і бронзове дзеркало.

Ще одна ніша у східній стінці виявилася порожньою. На жаль, склеп був неодноразово пограбований. В ньому знайдено лише кілька десятків золотих бляшок різних типів, розбиті амфори, уламки списів. Біля входу у склеп знайшли також золоті ґудзики. На цьому дослідження Веселовського були закінчені.

Дослідження Рота

Однак через вісім років про курган Огуз знову почули. Осінніми дощами 1901 року була підмита одна з прямовисних стінок старого розкопу. Після обвалу її місцеві селяни знайшли тут кілька золотих речей. Звістка про це швидко облетіла всю округу і почалися скарбошукацькі розкопки.

У різних місцях кургану, головним чином у південно-західній полі, знаходили все нові і нові золоті речі. Місцевою владою не було вжито ніяких заходів по охороні кургану. Археологічна комісія змушена була звернутися з листом до Таврійського губернатора з проханням встановити на кургані охорону і конфіскувати награбовані коштовності. Навесні 1902 року для додаткового дослідження кургану з бригадою досвідчених землекопів виїхав В. Рот.

З великими труднощами вдалося покласти край хижацьким розкопкам Огуза, але прагнення збагатитися призвело до того, що місцеві жителі почали розкопки курганів в усій окрузі. То в одному, то в іншому кургані грабіжники знаходили золоті речі.

Ажіотаж скарбошукацтва приніс величезну шкоду науці, культурі, мистецтву. Одночасно з розкопками В. Рот вжив енергійних заходів, щоб скупити награбовані коштовності, однак частина цих речей все ж потрапила до приватних колекцій. Серед знахідок, що надійшли до Ермітажу, була велика кількість золотих прикрас. Це різноманітні пронизки, напівсферичні ґудзики з петелькою на звороті, численні бляшки різного розміру із зображенням маски людини, розетки з шістьма і вісьма пелюстками, трикутники, прикрашені пуансонним орнаментом, фігурні бляшки з рослинним орнаментом і багато інших.

Найцікавіші бляшки у вигляді орла, що летить, і левиці, що лежить. Крім того, не можна бути впевненим, що усі речі, зібрані В. Ротом, походять саме з Огузу. Це значною мірою знецінює їх як археологічне джерело, хоча вони, безперечно, є чудовими мистецькими витворами. Досить поглянути хоча б на золоту голівку оленя, яка була, ймовірно, прикрасою головного убору.

Незважаючи на очевидний інтерес і важливість кургану Огуз, царський уряд не надав коштів, потрібних для повного дослідження цієї пам'ятки. В. Рот змушений був обмежитися прокладанням єдиної траншеї у південно-західній полі кургану, там, де за повідомленням місцевих жителів зустрічалися золоті речі.

В цьому полі було виявлено ще одну могилу, пограбовану у давнину. З неї грабіжники пробили хід до центральної могили. Навіть важко уявити, якою грандіозною була здобич грабіжників, адже В. Рот та скарбошукачі, що випередили його, знайшли у грабіжницькому ході сотні масивних виробів із золота й срібла (головним чином, деталі кінського убору).

Щонайменше сім коней в багатих уборах були поховані в Огузі. Чотири убори аналогічні тим, що були знайдені в Чортомлику та Козлі. Це фігурні, пластинчасті, прикрашені гравіруванням налобники зі скульптурною головою звіра, фігурні нащічники двох типів з зображеннями птахів, круглі плоскі або опуклі ґудзики, масивні діжкоподібні пронизки, дзвіночки, серповидні або круглі бляшки, що висять на ланцюжках тощо. Інші вуздечкові набори цілком оригінальні. Це срібний налобник у вигляді фігурки левиці, що готується стрибнути, а також литий ажурний нащічник з гравіруванням, який, певно, належить до цього ж набору.

Взагалі, зображення лева є дуже характерним для кінського убору Огуза. Так, до складу ще одного срібного набору упряжі входить пластинчастий налобник, на якому викарбовані чотири голови левів, причому дві нижні звернені мордами одна до одної. Вершину цього налобника прикрашає голова левиці на високій шиї. У тому ж стилі виконано чотири фігурні платівки: рельєфне зображення голови левиці фланкірують дві викарбовані стилізовані морди тварин. Аналогічне зображення є також на срібних карбованих нащічниках цього набору. Крім того, в центрі нащічників зображений олень з гіллястими рогами; позаду нього, лапами один до одного, лежать два леви з роззявленими пащами.

Найефектнішим є вуздечковий набір, до складу якого входять срібний налобник, прикрашений головою грифона, чотири великі срібні, вкриті золотом, свастикоподібні бляшки, на яких зображені голівки чотирьох загнузданих коней. Незвичайними є нащічники цього убору, що не знаходять собі аналогій у всьому скіфському мистецтві (на жаль, вони дуже погано збереглися). Вони також срібні, вкриті золотою фольгою.

Судячи з фотографій, зроблених одразу ж після знахідки, на нащічниках були зображені три людські фігури. Під час реставрування нащічники не вдалося повністю відновити. Найкраще збереглася права жіноча фігура, зображена у профіль. Жінка боса, у довгому платті з короткими рукавами; зігнута в лікті ліва рука лежить на животі. Від центральної частини композиції вціліла лише людська голова, показана у фас, і частина правої руки, піднятої догори. Найгірше збереглася ліва фігура, яка була, очевидно, аналогічна правій.

Дослідження Лєскова

Як писав у 1971 році О. Лєсков: «…Минуло 70 років після робіт В. М. Рота на Огузі. А найграндіозніший курган Скіфії ще чекає на свого дослідника. Немає сумніву у доцільності повного дослідження цієї видатної пам'ятки». Лєсков справедливо вважав, що в могилі мають бути й інші поховання. Вчений у своїх припущеннях спирався на той факт, що у 1891році М. І. Веселовський у північній розвідковій траншеї виявив материковий викид на дуже значній відстані від центральної могили.

Веселовський вважав, що цей викид походить з двох бокових могил. «Чи був правий відомий вчений? - запитував у свої праці Лєсков. - Відповідь на це питання повинні дати нові розкопки, які, можливо, відкриють нові поховання і, безумовно, дадуть неоціненний матеріал для відповіді на питання, яким чином і у скільки прийомів створювався цей грандіозний пам'ятник Скіфії. Подальші розкопки необхідні.»

Тож у 1972 році Херсонська експедиція Інституту археології АН України під керівництвом О.М. Лєскова продовжила розкоп Огузу.

Проте значних знахідок дослідження в цьому сезоні не дали. Але була отримана і зафіксована картина устрою гігантсько насипу. Надумані звинувачення Лєскова в сіонізмі та загибель в результаті хуліганського нападу його заступника, ленінградського археолога Олександра Румянцева перервали роботи на кургані на кілька років

Дослідження Болтрика

Лише дослідження Юрія Болтрика поставили крапку у вивченні цієї археологічної пам'ятки. Завершальний етап розкопок припав на 1979-1981 роки. Роботи велися протягом трьох польових сезонів.

Саме останній археолог, що досліджував Огуз, знайшов Північну могилу кургану. Окрім того, Болтрик встановив, що враховуючі колосальні працевитрати на зведення поховальної споруди, присутність поховань залежних осіб, поховання високопорідних верхових коней та високу якість поховального інвентарю, курган Огуз, безпосоердньо слід вважати усипальницею скіфського царя . Достеменно ім'я цього царя невідомо, проте, цілком вірогідно, що це міг бути спадкоємець скіфського царя Атея, який загинув 339 року до н. е. у битві з батьком Олександра Македонського -- Філіпом II.[5]

Початок дослідження

У 1979 році до дослідження приступила спеціально створена Таврійська експедиція Інституту археології АН України під керівництвом Ю.В. Болтрика.

До початку роботи експедиції більше двох третин насипу і підкурганного простору залишалися недоторканими. Розкопані траншеї, які простояли 7 років після роботи Херсонської експедиції, частково були засипані від руйнування високих бровок. Це положення справ і визначило подальший хід робіт

Хід роботи

· Тож у сезоні 1979 року була знята частина насипу, що залишилася.Були розчищені і зафіксовані ділянки крепіди, під схилами курагану виявлено кільцевий рів, простежено конструктивні особливості насипу.

· У 1980 був повністю знятий насип і досліджена значна частина підкурганного простору. Поблизу центральної могили, відкритої в 1894 р Веселовським, виявлена ??ритуальна доріжка, вистелена камкою (морською травою). У північній межі кургану була виявлена ??невідома раніше бічна північна могила. Ретельний підхід до роботи дозволив знайти безліч загублених раніше речей (як ранніми дослідниками, так і грабіжниками).

· Сезон 1981 року був завершальним у дослідженні пам'ятника. Остаточно досліджені залишки вже відомих поховань, а також виявлені нові, раніше не виявлені поховання: кінська могила, що відноситься до основного захоронення; поховання воїна-лучника;[2]

Оскільки Сірогозький район здебільше аграрний на розкопках використовувалася невелика техніка. Як свідчать археологи, часами використовувалася практично вся відповідна техніка району.

Підсумки дослідження

Таврійська експедиція провела остаточне дослідження залишків насипу і всіх підкурганних споруджень. За цей час були повторно відкриті центральне похоронне спорудження, південна могила, виявлені раніше невідомі північна і західна могили, могила чотирьох коней. Був виявлений і досліджений кільцевий рів, який дав можливість уточнити межі кургану, і залишки крепіди.

Розкопки кургану, що продовжувалися в цілому дев'ять польових сезонів, що розтягнулися на дев'яносто років, були завершені.

Опис кургану та знахідок

Схематична реконструкція кургану Огуз за Ю. Болтриком. Художник -- М. Ієвлєв

За часів М. Веселовського Огуз являв собою гігантський насип понад 20 метрів висотою і більше 380 метрів в окружності. Добре знаючи кургани Причорномор'я, Веселовський писав: «Від Бердянська доСірогоз (тобто протягом 187 верст) і на південь від цієї лінії я ніде не зустрічав кургану таких розмірів і такого стрункого». Курган був оперезаний насипним валом, між курганом і валом був рів глибиною понад 2 метри.

Лише об'єднані зусилля археологів чотирьох поколінь дозволили одержати повну картину будови цієї видатної поховальної пам'ятки. Курган містив: центральну поховальну споруду із ступінчастим склепом і пов'язані з цією спорудою могили вартового й чотирьох коней, а також Північну й Південну могили, впущені до вже існуючого насипу.

Насип кургану, об'ємом 140 тисяч кубічних метрів (за іншими даними -- 117 тисяч метрів кубічних), був споруджений з дернових блоків-вальків у декілька прийомів. Основний будівельний матеріал кургану -- блоки з дерну -- довозився із долини Сірогозької балки, розташованої за 3-5 кілометрів від місця робіт. Курган оточувало кільце крепіди з вапняку, який довозили, ймовірно, з берегів Дніпра за 50 кілометрів. Для крепіди й склепу було доставлено близько 5 тисяч кубічних метрів каменю.

Крепіду було укладено на схилі насипу, а на деякій відстані від неї насип був оперізаний великим ровом, діаметр якого 125-130 метрів, ширина 4--6 метрів, глибина до 3,5 метрів. Глина, яка викидалася із рову, укладалася ззовні і слугувала підмурком валу, оточуючого курган.

Центральна поховальна споруда кургану складалася із вхідної ями з чотирма нішами по кутах й сліпим ходом; довгого підземного коридору, величезного квадратного в плані котловану, у стінках якого містилися три ніші. До котловану вели два спуски-пандуси у його центральній частині було споруджено камінний склеп площею близько 41 квадратних метри. Слід зазначити, що в поховальних пам'ятках Скіфії камінні склепи невідомі. За архітектурними особливостями склеп Огуза можна віднести до тих боспорських склепів, які будувалиДавні греки. Очевидно й склеп Огузу споруджували наймані грецькі майстри.

При закінченні досліджень кургану, 1981 року, було віднайдено відособлену кінську могилу, що знаходилася на захід від котловану на стежці в тілі кургану. Могила лишалася незакладеною до моменту кінцевого формування насипу. Тут було поховано чотирьох коней -- троє прикрашені золотою вуздою й засідлані, на грудях у двох бронзові бляхи, четвертого коня загнуздано «культовою» вуздою з кликів тварин і незасідлано.

Цілком вірогідно, що ці коні призначалися для служників, похованих у нішах центральної поховальної споруди у північній ніші -- поховання жінки, у західній підлітка й дорослого, можливо, жінки, східна ніша була порожня. Коня з культовою вуздою слід, напевно, співвіднести з цією порожньою нішею, решту ж коней з похованнями супроводжуючих осіб із північної та західної ніш, причому кінь без нагрудна, вірогідно, призначався підліткові.

Це кінське поховання, що збереглося неушкодженим, дає можливість пояснити та реконструювати знахідки комплектів кінської амуніції з підземного коридору -- дромосу, здобутих хижацькими розкопками селян. До того ж золоті набори вузди з окремої кінської могили й дромосу були абсолютно ідентичні й різнилися тільки за наявністю золотих нагрудних прикрас, що було зумовлено безпосередньою близькістю до основного поховання.

На жаль, ще у давнину склеп було двічі пограбовано і тому прикраси кінської вузди стали єдиною компенсацією археологам за нелегку працю.

Північна могила

Відкрита 1980 року Північна могила також виявилася пограбованою, але в ґрунті заповнення вхідної ями та підземної поховальної камери вдалося зібрати чимале решток поховального інвентарю.

У могилі була похована дружина чи донька скіфського царя, тому серед знахідок домінували дрібні золоті прикраси та аплікативні бляшки від одежі -- загалом близько 6 тис. предметів. Серед них сережка у вигляді скульптурного зображення сфінкса, бляшки з ликом Великої скіфськоїбогині та скіфом, що стоїть перед нею, а також бляшки із зображеннями персонажів античної міфології: Афіни. Аполлона, Геракла, Горгони: підвіски у вигляді лева, барана, чоловічих облич.

Особливе місце у комплексі золотих виробів посідають декілька зразків мікроскульптури (мініатюрних об'ємних виробів), серед яких виділяються антична жіноча голівка розміром 6 мм та триміліметрове зображення протоми грифона. паяне з дев'яти частин і з такою ж мініатюрною підвіскою у вигляді виноградного грона.

Виконавцями цих невеличких шедеврів були давньогрецькі ювеліри, можливо, боспорські майстри. Ці дивовижні знахідки підтверджують повідомлення античних авторів про те, що грецькі ювеліри виготовили золоту квадригу з колісницею, яка була завбільшки з муху.

Скіфську аристократку було поховано у розкішному дерев'яному античному саркофазі, від якого збереглися шматки алебастрової ліпнини з позолотою на голубому тлі й багато фрагментів, вирізаних за контуром гравірованих платівок із слонової та трубчастої кістки, що прикрашали його стінки.

За сюжетами зображень ці кістяні платівки поділялися на дві групи. Першу, нечисленну, складалиантропоморфні зображення, виконані з слонової кістки. До другої відносились фрагменти, що утворювали складний рослинний орнамент, у якому можна виділити стебла рослин, пелюстки, пальметки, листя аканта, квіти, розетки.

Цей набір наштовхнув дослідників на думку про широко розповсюджений сюжет світового дерева, виконаний античним майстром, та перегукується із зображальними рядами на предметах античної торевтики -- пекторалі з Товстої могили, вазі й гориті з кургану Чортомлик. До деталей саркофага відносяться й п'ять кістяних циліндрів з великим наскрізним та малим боковим отворами -- вони були деталями шарнірної конструкції, на якій закріплювалося віко саркофагу.

Серед інших предметів з кістки виділяються: кістяні платівки-накладки до дерев'яної скриньки, форму якої легко встановити саме завдяки цим платівкам; складні веретена, косметична лопаточка.

У придонній частині вхідної ями Північної могили (на глибині 5,7 метрів) збереглося поховання трьох коней з багатими срібними вуздечками«фракійського типу». Нащічні бляхи у них були оздоблені рельєфними зображеннями вершника у легкій одежі, який вбиває пантеру; крилатого божества, що бореться із левом; сценою шматування оленя грифонами. Ці коні були запряжені до візка, розмальовані борти якого закривали вхід до поховальної камери. Візка було вкрито тентом, прикрашеним бронзовими платівками, вирізаними з тонкого листа у вигляді дисків, трикутників, ромбів, стилізованого контурного зображення змієногої богині, великих ажурних платівок у формі пальметок та прикрашених меандром стрічок.

Нагромадження цих прикрас було знайдено у заповненні вхідної ями. Бляхи лежали на ділянці розміром 2х4 метри чотирма-шістьма шарами. Судячи з усього, їх було нашито на тканину, згорнуту й кинуту до вже частково засипаної вхідної ями поховання.

Південна могила

Південна могила знаходилася у 56 метрах на південь від центру кургана, поблизу вхідної ями центральної поховальної споруди та з'єднувалася з нею грабіжницьким ходом. Могила була, власне, катакомбою глибиною 4,4 метри з підземною камерою площиною близько 24 мІ. Через стародавнє пограбування та невдалі розкопки Рота інформація стосовно цієї могили була мінімальною. Можна лише припустити, що поховано в ній було жінку царського роду.

3.1.3 Козел (могила)

Козел -- скіфський курган біля села Новоолександрівка у сучасному Нижньосірогозькому районі Херсонської області. Курган досягав 14 метрів у висоту і близько 320 метрів в окружності. Могила датується другою половиною IV ст. до н.е.

Відомий дослідник Чортомлика І. Є. Забєлін у 1865 році почав розкопки на лівому березі Дніпра. Здійснюючи об'їзд колишньої Таврійської губернії, він зазначив, що тут, на південь від Чортомлика, височать найбільші кургани Скіфії. Археолог відзначив кургани біля сіл Велика Знам'янка (йдеться про Солоху, досліджену М. І. Веселовським у 1912-1913 роках), Новоолександрівка, а також найбільший серед них -- курган поблизу села Нижні Сірогози.

Тоді ж він почав розкопки кургану біля села Новоолександрівка. Місцеві жителі називали його Козел. Неважко уявити собі радість Забеліна, коли він, перерізавши курган широкою траншеєю, виявив, що конструкція центральної могили тут така сама, як і у Чортомлику.

Вхідна яма глибиною 9,6 м закінчувалася чотирма катакомбами, розміщеними в її кутах. Але, на жаль, могила виявилася повністю пограбованою через хід, пробитий у північній частині насипу. Окремі людські кістки, шматки іржавого заліза, уламки кераміки, кілька золотих ґудзиків і одна кругла золота бляшка з рельєфним зображенням профілю голови Афіни у шоломі з маскою лева позаду -- оце і все, що вдалося знайти І. Є. Забеліну в центральній могилі величезного кургану Козел.

Однак, на щастя, до розкопу дослідника потрапила ще одна могила. На захід від центрального поховання знаходилася яма з трьома відділами, де були поховані 11 коней, які, згідно зі скіфськими віруваннями, мали супроводжувати господаря кургану у потойбічному житті. 5 коней були поховані у бронзових вуздечкових наборах, а 6 -- у срібних.

Крім того, на трьох конях були знайдені залишки сідел, а саме -- золоті фігурні та чотирикутні платівки -- окуття передньої та задньої луки сідла. Майже усі срібні та бронзові вуздечкові набори виявилися однотипними. Вони складалися з пластинчастих фігурних налобників, прикрашених гравіруванням та скульптурною головою звіра, вуха якого стирчать, а паща відкрита. До набору належать також фігурні орнаментовані нащічники з зображеннями птахів, почасти вирізаних контурною лінією, а почасти виконаних гравіруванням, круглі бляшки -- ґудзики з вушком на зворотному боці, пронизки у вигляді зрізаного конуса. Аналогічні вуздечкові набори Забелін знайшов уЧортомлику, пізніше вони траплялися і в інших курганах скіфської знаті, тому читач ще зустрінеться з ними.

Найоригінальнішими виявилися срібні, прикрашені гравіруванням бляшки свастикоподібної форми, які складені з чотирьох голівок тварин, розміщених довкола круглої центральної випуклості, а також бронзовий налобник, прикрашений голівкою коня з піднятими вухами. Два коні, крім вуздечкових наборів, мали бронзові шийні та нагрудні прикраси, що складалися з круглих і серповидних плоских бляшок і дзвіночків, поєднаних за допомогою залізних ланцюжків.

У західному та східному боках кінської могили було знайдено два людські поховання. Очевидно, тут були поховані конюхи. Біля них лежали залізні ножі з кістяними руків'ями, бронзові вістря стріл і залізна пряжка.

3.1.4 Мелітопольський курган

Мелітопольський курган - скіфський курган 4 ст. до н.е. в північно-західній частині міста Мелітополя Запорізької області.

Курган розташований в межах міста Мелітополя, на захід від залізничної станції, в районі, іменованому Юровка, на подвір'ї будинків № 43 і 45 по вулиці Першотравневій. У георгафічному плані тут знаходиться вододіл між верхів'ями балок Кізіяр (Дівочої) і Піщаної, що йдуть паралельно одна одній з півночі на південь, а перед впаданням в долину річки Молочної звертають на схід.

За розповідями місцевих жителів ще в 1930-ті на цьому місці знаходився курганний могильник, що нараховував не менше восьми великих насипів, знищених в подальшому забудовою Юрівки. На момент дослідження Тереножкіна, крім основного кургану збереглася лише одна насип висотою близько 1 метра.

Курган досліджувався у 1954 році експедицією Інституту археології АНУ під керівництвом О.І. Тереножкіна. Окрім всього іншого, ці дослідження стали першими після великої перерви в офіційних розкопках курганів.[2]

Навесні 1954 року, власник будинку № 45 по вулиці Першотравневій, копаючи, за його словами колодязь, зрив полу кургану до підошви. На глибині 0,7-0,8 метрів нижче рівня поверхні він несподівано потрапив в підземелля з куполоподібним склепінням, сильно завалене землею.

Не уявляючи обсягу майбутніх робіт співробітники Мелітопольського краєзнавчого музею вирішили дослідити підземелля, для чого розширили провал до 3,7 Х 2,75 метра. Наткнувшись на рясні золоті знахідки, директор музею звернувся в Академію наук УРСР.

На початок розкопок від насипу зберігся тільки останець центральної частини розмірами 16 X 8 і висотою 3 метри, а також під приватними городами знаходилася північно-західна пола. Значна частина насипу була зірвана до рівня одного метра, а північна була знищена повністю. Східна і західна поли до цього моменту перебували під будинками.

Насип кургану до розкопок був висотою близько 6 метрів, він був складений з вальків, між якими перебувала морська трава-камка (три прошарки). У кургані знаходилися дві усипальні-катакомби. В одній з них, в якій знаходилося поховання знатної скіф'янки і рабині, збереглося близько 4000 золотих прикрас (налобний вінок, підвіски, сережки, кільця, намистинки, ґудзики) і залишки похоронної колісниці. Друга належала скіфові-воїну. У схованці усипальниці влаштованій в підлозі центральної гробниці знайдені горит із золотою обкладкою зі сценами з життя Ахілла, 50 золотих блях, бойовий пояс.

Поблизу другої катакомби було знайдено поховання пари коней.

В даний час колекція артефактів з Мелітопольського кургану зберігається в Музеї історичних коштовностей України.

3.1.5 Мельгунівський курган

Мельгэнівський кургбн (Литий курган, Лита могила) -- один з найдавніших могил-курганів скіфів, царський курган 2-ї пол. 7 ст. до н. е.

Розкопаний у вересні 1763 року біля с. Копані Знам'янського району Кіровоградської області. Роботи проведені за вказівкою генерала-губернатора Новоросійської губернії О. Мельгунова. Додатково досліджувався В. Ястребовим у 1892 та Н. Бокій у 1989.

Відомості про розкопки уривчасті та суперечливі. Висота кургану близько 10,5 м. На вершині знайдена кам'яна баба. Насип складався з перепаленого грунту, в якому знайдені залишки переплавлених металів, горілих кісток, каміння, землі та глини, змішаних з вуглинами.

В кургані знайдено ряд золотих прикрас та оздоб меча, які зберігаються в Ермітажі. На глибині 2-х м під кам'яними плитами знайдені залізнийакінак з окутим золотом руків'ям та вкритими золотою платівкою дерев'яними піхвами, прикрашеною зображеннями фантастичних тварин у передньосхідному стилі, срібні деталі від ассирійського палацевого табурету, золота діадема, 17 масивних золотих платівок з зображенням орла з петлями на звороті, платівки з зображеннями мавп, птахів, бронзова застібка з голівками левів на кінцівках, 40 бронзових наконечників стріл та інше. Прикраси і зброя в скіфо-урартському стилі. Речі не мали слідів вогню.

Пам'ятка має видатне значення, оскільки це єдиний відомий на сьогодні скіфський царський курган того часу в Північному Причорномор'ї. Більшість дослідників вважають, що з розкопок саме цього кургану розпочинається історія археологічних досліджень в Україні.

3.1.6 Олександропільский курган

Олександропільский курган -- скіфський курган IV століттям до нашої ери, один з великих «царських» курганів Північного Причорномор'я, що знаходився у Дніпропетровській області. Серед місцевого населення курган відоміший під назвою Лугова могила.

Курган розташований у села Олександропіль, на схід від річки Базавлук в Солонямнському райомні Дніпропетровської області.

Первинні досілдження проводилися під керівництвом А. Терещенка у 1852--55 роках. Основні дослідження кургану проведені О. Люценком у 1855-1856 роках, під час яких курган був повністю розкопаний.

Олександропільський курган був першим великим скіфським курганом, що спеціально розкопувався із науковими цілями. Оскільки передбачалося, що курган знаходиться в Герросі, області поховання скіфських царів, і прекрасні речі, знайдені селянами напередодні розкопок вказували саме на скіфську приналежність кургану, ставилося завдання дослідження саме гробниці скіфського царя. Вперше досліднику ставилося в обов'язок ведення журналу з докладними описами щоденних робіт. Протягом 1852-1855 роках А. В. Терещенко і О. Є. Люценко повністю розкопали насип, а в 1855-1856 роках О. Є. Люценко досліджував численні підземні споруди.

...