Життєвий шлях та діяльність І. Богуна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іван Богун

Зміст

Вступ

Розділ І. Життєвий шлях Івана Богуна

Розділ ІІ. Битви за участі Івана Богуна

2.1 Битва під Жовтими водами

2.2 Битва під Корсунем

2.3 Битва за Вінницю

2.4 Битва під Берестечком

2.5 Перемога на Батозькому полі

Розділ ІІІ. Останні роки життя Івана Богуна

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

В історії України XVI-XVII століття важливе місце належить козацтву. Східне Поділля нерозривно пов'язане з ним. Саме тут формувалися перші козацькі загони, широко розгортався повстанський рух, а спалах непокори 1648 року невдовзі переріс у Національно-визвольну війну, яка тривала до 1657 року, збурила мільйони людських доль, вплинула на усю Центральну та Східну Європу. Душею козацької революції став полководець Богдан Хмельницький. Вже після перших перемог у 1648 році чимало люду на Правобережжі покозачилося і взяло до рук зброю. Одним із сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького і став - Богун Іван Федорович - козацький лицар, кальницький полковник, безмежної відваги воїн, талановитий полководець, блискучий майстер польових боїв і захисту міст, які він перетворював на неприступні фортеці.

Іван Богун був одним із найвідоміших козацьких полководців в Україні середини XVII ст., слава про якого гучно лунала не лише на українських землях, а й за їх межами. У джерелах, історичних романах і спогадах про козаччину, про козацьке військо та про видатних осіб козацької доби постійно зустрічаються тільки згадки про Івана Богуна, хоча жодному іншому діячеві ранньої Гетьманщини, крім нього, не вдавалося утримувати полковницький пірнач протягом 15 років і отримати стільки блискучих перемог під час Визвольної війни. Він без усякого сумніву уклав кілька своїх цеглин в історію боротьби українського народу проти нападів турків, татар і польського поневолення. Благородний шляхтич і відважний лицар-козак, він став легендою ще за життя.

Полковника Івана Богуна шанували і союзники і навіть його вороги. Татари називали його «демір адам» (залізна людина), ніби за звичку завжди носити під одежею тонкий сталевий панцир, який не брали кулі. Він взагалі здавався невразливим і серед татар про нього розповідали багато байок, різних вигадок і страшних пригод. Для цього козака найголовнішою була ненька-Україна.

Незважаючи на те, що історичні джерела скупо зафіксували різні етапи життя цього видатного ватажка і стратега козацької доби, істориками проводились певні дослідження з цього питання. Однією з головних проблем сучасної вітчизняної історіографії є недостатнє вивчення біографій окремих осіб козацької доби. Протягом багатьох десятиліть, зважаючи на різні обставини, українські науковці не зверталися до висвітлення життя та діяльності одного із сподвижників Богдана Хмельницького, видатного представника козацької старшини періоду Визвольної війни середини ХVІІ ст. Івана Богуна. Однак існує ряд праць-біографій про різних діячів епохи Хмельниччини, які заповнюють довгий провал у вивчені козацької старшини цього періоду. До них належить стаття О.І.Гуржія, присвячена Івану Богуну, який був однією з найяскравіших фігур в історії України середини XVII століття. О.Гуржій та воєначальниця Т. Яковлєва зазначають про ідентичність Івана Богуна та Івана Федоровича.

Актуальність теми дослідження. В історії України особливе місце належить полковнику Івану Богуну. Він найяскравіше проявив себе у Національно-Визвольній війні 1648-1654 рр. Сьогодні він є для нас прикладом військового і державного діяча, оборонця рідного краю. Йому характерні риси, які вирізняють представника національної еліти - мужність, мудрість і шляхетність. В наш час не вистачає таких людей, в центрі інтересів яких би була українська держава.

Метою курсової роботи є дослідження історичної постаті І. Богуна в контексті тогочасних подій, дослідити відоме та невідоме у його біографії, а також роль талановитого полководця під час Визвольної війни.

Поставлена мета обумовила наступні завдання:

1) на підставі першоджерел і напрацювань істориків “відновити” найбільш виразні епізоди з життя одного із соратників Богдана Хмельницького того періоду - Івана Богуна;

2) показати легендарне ім'я українського полковника, патріота, його популярність за період Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, його відданість служіння своєму народові;

3) охарактеризувати його військову і політичну діяльність;

4) розкрити його віддану любов до своєї України;

5) розповісти про роль Івана Богуна у битвах під Жовтими Водами (29 квітня - 16 травня 1648р), під Корсунем (15-16 травня 1648р), під Вінницею (березень 1651 р.), під Берестечком (червень- вересень 1951 р.), під Батогом (травень 1952 р.), під Монастирищем (березень 1653 р.).

Об'єктом дослідження є історична постать Івана Богуна, а предметом дослідження - особливості державотворчої діяльності та роль Івана Богуна як полководця у Національно-Визвольній війні.

Методи дослідження. Курсову роботу виконано на основі загальних наукових принципів - системності, об'єктивності, логічної послідовності. З метою об'єктивного осмислення теми застосовувались порівняльний та описовий методи пізнання, метод історіографічного аналізу і синтезу та хронологічний.

Структура дослідження: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел та Додатки.

Розділ І. Життєвий шлях Івана Богуна: відоме та невідоме

Славне ім'я Івана Богуна знає кожний освічений та патріотично налаштований українець.То хто ж він, цей лицар, ім'я якого вже три з половиною сотні літ продовжує зачаровувати своєю відвагою, мужністю, самопосвятою, героїзмом? Звідкіля витоки його родоводу, його наймення?

Звернувшись до “Етимологічного словника української мови ”, слово “Богун” має два пояснення:

1) “жердина”, тобто горизонтальна перекладина, призначена для розвішування та сушіння риби. Записав це слово в місцях неподалік від берегів Азовського моря етнограф Гаврило Стрижевський.

2) “шлунок”, “рубець”.

Є ще одне слово - “богувати”. Може, від нього теж походить етнонім “Богун”? “Богувати” - це означало “панувати по-божому”. Коломієць О. Національний герой Іван Богун // Історичний календар. - 2004. - С.122.

У наукових дослідженнях та джерелах значилося, що рід Івана Богуна був шляхетсько-козацького походження. У цінній книзі “Малоросійський гербовник” Д. К. Лукомськоговиданій у Санкт-Петербурзі 1914 року, на сторінці 13 описано герб роду Богунів. Щит, на блакитному полі якого золота підкова з кавалерським хрестом посередині. Вгорі - нашоломник, на якому зображений шуліка, що тримає в лапі схожі, тільки в зменшеному вигляді, підкову та хрест. Там само.

Відомо, що Іван Богун мав сина Григорія та внука Леонтія, які значилися як знатні козацькі військові товариші (вже після загибелі Івана Богуна).

Давайте прослідкуємо долю та бойовий шлях легендарного козацького ватажка. Іван Богун - кальницький (вінницький) полковник, герой Визвольної боротьби українського народу. На превеликий жаль, невідомо, де і коли народився Іван Богун. Мало відомостей і про ранній період його життя. Деякі історики стверджують, що він вже брав участь у козацьких повстаннях в Україні в 1637-1638 роках.

Про його молодість нічого не відомо. Мабуть, як і інші сини шляхти, навчався у Могилянській академії в Києві; з молодих літ вправлявся у військовій справі, бо часи були тяжкі. Мало відомостей і про ранній період його життя: лише можна припускати, що молоді роки Іван провів у Дикому полі. Сюди часто навідувались запорожці у пошуках здобичі. Богун міг бути одним з тих, хто ще за часів Остряниці поселився в Чугуєві. Деякі історики писали, що Богун брав участь у козацькому повстанні 1637- 1638 рр.

Перші ж найвірогідніші дані про ратні справи І. Богуна пов'язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637-1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма. Іван Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через р. Сіверський Донець.

Влітку 1648 року очолював селянсько-козацькі повстанські війська на Брацлавщині. Ще раніше був знаний серед козацтва як активний учасник оборони Азова від турецьких військ 1637-1642 років, а також проти нападів татар. Про це йдеться в пісні, присвяченій Богунові, яка збереглась до нашого часу - “Ой, з-за гори чорна хмара”. Один із найголовніших діячів доби Богдана Хмельницького. Брав участь у всіх видатних боях Хмельниччини. 1650 року призначений кальницьким полковником.

Особливо відзначився Іван Богун як талановитий військовий тактик і стратег, майстер маневренного бою 1651 року при обороні Вінниці та в боях під Монастирищем і Жванцем, де виявив високу тактичну майстерність козацького полководця. Виняткову, й можна сказати, рятівну роль Богун відіграв у битві під Берестечком, коли Хмельницького захопив із собою хан Іслам-Гірей, залишивши козацьке військо без гетьмана. Козаки обрали наказним гетьманом Івана Богуна, і він вивів з польсько-шляхетської облоги козацьке військо, тобто вирвав його з оточення. Завдяки винахідливості Богуна українську армію було не лише врятовано, але й поповнено. В наступні роки Визвольної війни Іван Богун неодноразово здобував значні перемоги над шляхтою в молдавському поході разом із Тимошем Хмельницьким, у битвах під Батогом, Баром, Бушею… Там само. - С.123.

Іван Богун був противником компромісів зі шляхтою, з магнатською верхівкою Речі Посполитої, в той час, як до такого компромісу схилялись І. Виговський, П.Тетеря, а часом і сам Б. Хмельницький. І в той же час кальницький полковник відкидав орієнтації на союз із Москвою, як за часів Богдана Хмельницького 1654 року, так і при його синові Юрію 1659 року. Відмовився скласти московському цареві присягу.

Після смерті Б. Хмельницького підтримував курс І. Виговського на розрив із Москвою, але не схвалював його орієнтації на спілку з Варшавою і, зокрема, критикував Гадяцьку угоду. І надалі Богун залишався одним із найвміліших командирів козацтва.

Воєначальниця Т. Яковлєва переконана в тому, що він походив із старовинного православного роду Федоровичів. Дійшла такого висновку, оскільки ототожнює І. Богуна з полковником І. Федоровичем, котрий, згідно з джерелами, діяв приблизно в той же час. Гуржій О. І. Іван Богун: деякі міфи та реальність // УІЖ. - 1998. - № 1. - С. 99 .

Давайте прослідкуємо: звідки взагалі взялася ідея, що Богун і Федорович - одна особа? козацький полководець богун корсунь

Справа в тому, що до складу Кальницького полку, за реєстром 1649 р., входило м. Вінниця, а до складу Вінницького полку, згідно з присягою 1654р., - Кальник. Ці два незаперечні факти роблять неможливим існування водночас "кальницького полковника Федоровича" і "вінницького полковника Богуна". Це просто був один полк і полковник у ньому в один період міг бути тільки один. Але через дивну причину в 1649-1655 рр. в різних обставинах полковником кальницьким і вінницьким виступають то Іван Богун, то Іван Федорович (Федоренко).

У хронології появи то одного імені, то другого відсутня будь-яка логіка: з весни 1648 р. і протягом 1649 р. ми постійно бачимо полковника Федоренка (Федоровича) під Львовом, у Барі, під Меджибожем, під Збаражем. Але одразу після цього він несподівано зникає, а вже в серпні 1650 р. з'являється відсутній у реєстрі "якийсь полковник Богун", який мав уже такий вплив при Чигиринському дворі. З січня 1651 р. Богун - кальницький і вінницький полковник, який відзначився під Вінницею, Берестечком і т. д., аж до осені 1653 р., коли знову з'являється Іван Федоренко, полковник кальницький, який зустрічає посольство Бутурліна, присягає в Переяславі і знову зникає на кілька років - аж до 1657 р., коли підписує Корсунський договір зі Швецією, знову як полковник. Між цими подіями, протягом нескінченних битв з поляками 1654-1655 рр. постійно виступає кальницький-вінницький полковник Іван Богун, який 1657 р. бере участь у знаменитому поході на допомогу Ракові. А Іван Федорович знову зникає - аж до Чудновського договору 1660 р., ще раз поступившись місцем Богуну.

Як пояснити ці провали в біографіях двох людей (якщо це дві різні особи) та існування двох полковників у ті ж самі роки? Куди зникає Федоренко в 1650 р.? Припустимо, що він був поранений під Збаражем і довго хворів. Але тоді чому його призначили реєстровим полковником - більш як через місяць після поранення? Куди він зник, щоб потім з'явитися через чотири роки на чолі почесної й відповідальної місії - зустрічі російських послів? І що ще більше незрозуміло - звідки в 1650 р. з'являється полковник Іван Богун, чиє ім'я жодного разу ніким не згадується протягом 1648 - 1649 рр.?

О. Гуржій вважає одним з головних доказів факт, що, за реєстром 1649 р., існував кальницький полковник Іван Федоренко і козак у Чигиринському полку Іван Богун. Та й як міг рядовий козак, чиє ім'я жодного разу не згадувалося в джерелах за 1648 - 1649 рр., у мирний час протягом півроку зробити феєричну кар'єру - стати полковником іншого полка? Яковлєва Т. Г. Іван Богун - проблеми біографії // український історичний журнал. - 2000. - №2. - С. 148-149.

Якщо звернутися до історії призначення інших полковників, то можна свідчити про загальне правило: полковниками ставали або сотники, або найавторитетніші козаки того ж полка. І. Крип'якевич зазначає, що полковниками, як правило, призначалися особи з того ж полка, а причиною заміни найчастіше була смерть. І, звичайно, ні в якому іншому полку не було постійного чергування двох людей - полковників, причому в жодному з джерел не зустрічається навіть намагання пояснити таку недоладність. Чому ж Кальницький полк став таким винятком з правил? О. Гуржій вважає, що Богун був головним полковником, а Федорович - наказним. Гуржій О. І. Іван Богун: деякі міфи та реальність // УІЖ. - 1998. - № 1. - С. 99 . Але така практика абсолютно не була поширена у Війську Запорозькому, і саме таку можливість і заперечували експерти Гетьманщини, починаючи з М. Грушевського. Крім того, незрозуміло, чому "наказний" полковник значиться в усіх основних юридичних документах Гетьманщини, він підписує корсунський договір, а знаменитий Іван Богун не фігурує ні в одному офіційному документі того часу. Про Богуна, як правило пише О. Гуржій, - " найлегендарнішу особу періоду Визвольної війни ", жодного разу не згадує Хмельницький - тільки про Федоровича. З іншого боку, якби Федорович був настільки впливовим, що міг підписувати найважливіші документи гетьманщини, то чому ж він не мав ніяких звань, крім " наказного полковника ", чому не дістав жодної з вакансій вищого кола козацької старшини і чому, зрештою, немає жодного документа того часу - ні польського, ні російського списку старшин, в якому б фігурували водночас і Богун, і Федорович?

Доцільно звернутися до доказу ідентичності Богуна - Федоровича, який наводить Ю. Мицик. Це список реєстрових полковників, складений невідомим поляком у липні - серпні 1649 р. Документ зберігається в бібліотеці Чарторийських у Кракові. Список повністю збігається з аналогічними, але стосовно Кальницького полка в ньому зазначено: "Іван Федоренко: Іван Богун". Ю. Мицик вважає, що ці імена не відокремлені ніякими знаками, а на нашу думку, там є двокрапка. І те, й інше може означати тільки одне: автор має на увазі одну особу. Яковлєва Т. Г. Іван Богун - проблеми біографії // український історичний журнал. - 2000. - №2. - С. 149-150.

І останній аргумент, що вимагає додаткових коментарів експертів. Автор спробував провести графологічний аналіз почерку Богуна і Федоровича. На жаль, якщо в нашому розпорядженні є цілий універсал Богуна від січня 1651 р., то рукою Федоровича написано лише кілька слів, а саме - його підпис ( Іwaн Федоренко полковник комісар ) на Корсунському договорі у жовтні 1657 р.

(причому дві літери написані латиною). Крім того, минуло майже сім років, і почерк будь-якої людини за цей період значно змінюється, тим більше за період таких бурхливих років. Однак Санкт - Петербурзькі експерти вважають, що, як мінімум, немає підстав стверджувати, що перед нами почерк двох різних осіб.

Є ще ряд збіжностей, які, нагромаджуючись, також стають доказами. І Федорович, і І. Богун були людьми письменними - є лист Федоровича з Бара, його підпис на Корсунському договорі, а також універсал Івана Богуна. Всі три документи - власноручні, хоча ні в одному з них це окремо не зазначається, в чому помітна скоріше польська, ніж українська традиція. Причому Федорович однаково вільно володів як українською, так і польською мовами. Вже один цей факт дає право з великою вірогідністю говорити, що йдеться про шляхтичів.

На мою думку, наведених фактів досить, щоб, як мінімум, визнати, що припущення про ідентичність Богуна - Федоровича має право на існування.

Які ж існують аргументи проти цієї теорії? М. Петровський висунув інші докази проти цих двох діячів. Так, у 1658 році Федоренко вирушив до польського короля з метою переговорів. Тоді ж Богун за наказом І.Виговського займався придушенням анти гетьманського повстання поблизу Полтави. І другий доказ Петровського - це посилання на те, що на початку грудня 1653 року Іван Богун брав участь у переговорах з кримським ханом, а Іван Федорович - у прийомі російського посольства Бутурліна. Гуржій О. Іван Богун // Історія України. - 1999.- листопад . - №41.- С.2.

Отже, як випливає з вищенаведених фактів, І.Богун й І. Федоренко це різні особи. І цілком можна припустити, що другий був спочатку полковником, а потім наказним кальницьким полковником під час відсутності першого.

В біографії Івана Богуна є багато невідомого, неузгоджених між собою фактів. Усе це, безперечно, вимагає нових наукових пошуків, більш об'єктивних оцінок, ґрунтовних досліджень про визначного військового і політичного діяча періоду Визвольної війни. Але, попри всі затемнені колізії його життєвого шляху, із джерел і матеріалів, що нам відомі, вимальовується постать людини непересічної, яскравої. Це був мужній, безстрашний і відважний воїн-козак, талановитий полководець, безкомпромісний у своїй відданості ідеї служіння своєму народові. Воїн-стратег, далекоглядний політик, Іван Богун був християнином з вражаючою інтуїцією і пророчим даром. Матінка-природа щедро нагородила його статурою, глибоким розумом та крицевою силою волі. Іван Богун - Людина-Символ багатьох чеснот - був високоморальний, мужній, з глибокою інтуїцією і пророчим відчуттям - як Надлюдина. Іван Богун не прагнув слави, ні верховенства в командуванні, мав братерську повагу до козаків і надзвичайне вболівання за долю свого народу, тому-то усі так любили його. Богуна природа наділила винятковою красою вроди, статури, глибини розуму і крицевою силою волі - все в одній людині, чим вражав він усіх прихильників і ворогів - народів інших націй. Івана Богуна знав і цінував весь світ, про що залишилися згадки у літературі на різних мовах. Зокрема, польский критик Роллє писав, що "з 80-ти діячів Хмельниччини Іван Богун - найпрекрасніший: поєднав розум, військові здібності, не заплямував себе жорстокістю, відзначився високою моральністю і вірністю високим ідеалам".

Характеризуючи військову і політичну діяльність полковника Війська Запорозького Івана Богуна, відзначимо, що він палко любив свою Україну й досить боляче реагував на кроки українських гетьманів, що могли ущемити права останньої або козацькі вольності. Тому Іван Богун в політичному спектрі Української козацької держави займав місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору (28.10.1651 р.), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 р. Іван Богун був у числі противників курсу Богдана Хмельницького на союз із Москвою, так і не склавши присяги московському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.

Іван Богун через Переяслав ніколи не мав належної шани. В літературі його постать постійно спотворювалась через святу вірність Україні. Тільки є одна найвища рецензія серця - нашого Національного Генія Тараса Шевченка, який знаємо як висловлювався про гетьманів, а сам їздив під Берестечко на поклін тій землі "де полягли, а не здались..." , де здійснив вражаючий подвиг Іван Богун.

Український народ зберіг світлу пам'ять про свого героя. Ім'я Івана Богуна звучить в українських народних піснях і думах. Про його подвиги складено багато легенд. Дума "Іван Богун" змальовує оборону богунцями Вінниці, де Богун чекав допомоги Хмельницького на річці Буг і особливо вславився хоробрістю і кмітливістю.

У джерелах, історичних романах і спогадах про козаччину, козацьке військо і видатних осіб козацької доби постійно зустрічаються тільки згадки про Івана Богуна, хоча жодному іншому діячеві ранньої Гетьманщини, крім нього, не вдавалося утримувати полковницький пірнач протягом 15 років і отримати стільки блискучих перемог під час Визвольної війни. Він без усякого сумніву уклав кілька своїх цеглин в історію боротьби українського народу проти нападів турків, татар і польського поневолення.

Благородний шляхтич і відважний лицар-козак, він став легендою ще за життя. Польський історик середини XVIIст. В. Коховський писав про І. Богуна - "сміливий, розумний ... надзвичайно популярний, вміє, як ніхто інший, вдало діяти; сильний і хитрий, як лис; людина відважна і завзята".3 Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела скупо зафіксували різні етапи життя цього видатного козацького ватажка і стратега козацької доби.

Наші знання, на жаль, про Івана Богуна до цього часу досить обмежені, тому що літописці залишили поза увагою його життя. Достеменно нам невідомо, коли і де він народився, скільки років прожив і в якому віці був страчений. Не маємо також відомостей про його родину, крім того, що батько належав до шляхти і жив поблизу с. Олекшичів. Відомий український історик Гетьманщини В. Липинський писав, що у документах 20-х років XVII ст. згадується про шляхтича Федіра Богуна, який міг бути батьком Івана.4 Точки зору, що І. Богун "виходець з дрібної української шляхти" дотримуються і сучасні українські історики М. Котляр і С. Кульчицький.

Мало відомостей і про ранній період його життя: лише можна припускати, що молоді роки Іван провів у Дикому полі. Сюди часто навідувались запорожці в пошуках здобичі. Богун міг бути одним із тих, хто ще за часів Остряниці поселився в Чугуєві. Деякі історики писали, що Богун брав участь у козацькому повстанні 1637- 1638 рр. Перші ж найвірогідніші дані про ратні справи І. Богуна пов'язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637-1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма, І. Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через р. Сіверський Донець. Таким чином, протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичне для запорозького спочатку, а потім і реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти турків і кримських татар та обороняв українські землі від набігів останніх.

Наведемо деякі рядки народної пісні про ці епізоди воєнної біографії І.Богуна:

Ой з-за гори чорна хмара, мов хвиля, іде.

То ж не хмара - запорожців Богуня веде.

Доганяли вражих турків коло трьох могил, -

Уже по тих яниченьках та пугач завив.

Серед ночі в Дикім полі рушниці ревіли,

А в Очакові туркені та від страху мліли.

Ой в середу ізвечора турків обступали,

А в п'ятницю до полудня всіх упень рубали.

Ой наточив Іван Богун невірам вина, -

Та було ж їх сорок тисяч, а тепер нема.

В цих словах ми бачимо відгомін тих далеких часів і камертон народної пам'яті доніс спомин про носія колись грізного імені.

Ім'я Івана Богуна - цього видатного полководця та політичного діяча України середини XVII ст. навіки залишилося в пам'яті нащадків, про що свідчать численні народні перекази та думи. Як говорилося сучасниками великого полковника в одній з них: «А кобзарі грали, в струни дотикали та Богдана з Богуном піснями вихваляли!»

І хоча досі немає в Україні належного пам'ятника Богуну, та є один вічний пам'ятник: висока гора над Десною, де пролилася священна кров Героя. Народ назвав ту гору Івановою Горою. Там, на вершині, лежить камінь із написом: "Тут спочиває полковник, наказний Гетьман Іван Богун". Нині на місці страти славетного полководця зведена символічна могила - вмурована гранітна плита і тесаний дубовий хрест заввишки чотири метри. Кожного року в річницю смерті Івана Богуна сюди приходять на панихиду "по убієнному".

Розділ ІІ. Битви, в яких брав участь Іван Богун

2.1 Битва під Жовтими водами

Повстання під проводом Богдана Хмельницького стало початком великомасштабної війни українського народу проти польського панування. Приводом цього повстання було те, що польський уряд супроводжував своє панування на українських землях, маючи на меті загарблення і підкорення їх. На початку 1648 року Б. Хмельницький сформував перший повстанський загін та у лютому-березні 1648 році уклав угоду з кримським ханом Іслам - Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні про Речі Посполитої.

Першою битвою Національно-визвольної війни була битва під Жовтими Водами, яка відбулася у травні 1648 року. 29 квітня невеликі відділи Потоцького - молодшого підійшли до верхів'я річки Жовті Води, притоки Інгульця, де вперше зіткнулися з козаками і татарами. Оскільки сили за чисельністю були не рівними, Потоцький і Шембрек вирішили, не приймаючи бою, окопатися табором і тримати облогу. Хмельницький же, лишивши частину війська біля обложених, рушив навперейми реєстровому козацтву. Після переговорів з реєстровими козаками без жодного пострілу перейшли на бік повсталих і разом з ними рушили під Жовті Води. Яковенко Н. М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Генеза, 1997. - С. 183 .

Під Жовті Води, на допомогу Б. Хмельницькому, Іван Богун прибув з Дону, маючи під своїм керівництвом декілька сотень донських козаків. В битві під Жовтими Водами Іван Богун командував окремим полком повстанців, який перший пішов на штурм польського табору. 12 травня, вишикувавшись у бойовий лаштунок, з'єднане вперше за багато десятиліть військо реєстровиків і запорожців пройшло з вітальними залпами повз табір обложених. Наступного дня козаки тих двох полків, що доти знаходились у таборі, теж перебігли до Хмельницького. Усвідомлюючи безвихідність ситуації, Шемберк і Потоцький-молодший погодилися на капітуляцію за умови, що зможуть вийти неушкодженими з облоги. Проте переговори зірвалися, і 14 травня розпочався штурм табору. Потоцький спробував врятувати становище відчайдушним проривом, але в ніч з 15 на 16 травня в урочищі Княжі Байраки у верхів'ї річки Дніпрової Кам'янки його відділи були оточені й розгромлені. Майже всі поляки потрапили в полон, а сам гетьман дістав у бою смертельну рану. Обухов В. В. Полковник Богун - Серия "НАШИ ВЕЛИКИЕ ПРЕДКИ", 2006. - С.21-23. Іван Богун проявив себе в цій битві як справжній керівник.

В. Замлинський вказує: "уже ті перші битви (під Жовтими Водами і Корсунем) дарували Богданові на все життя побратимів - Максима Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна, Івана Ганжу, Михайла Кричевського... З ними були виграні всі наступні битви Визвольної війни."9 Ось ще один доказ того, що один (мається на увазі І. Богун) із найвидатніших полковників Хмельницького бере діяльну участь в операціях під Львовом. Згадка про активну роль полковника Богуна у військах Хмельницького, що наступали на Львів, є й у Кушевича. Безперечно одне: Богун з початку 1648 р. виступає активним прихильником Б. Хмельницького.

2.2 Битва під Корсунем

Після розгрому під Жовтими Водами двадцятитисячне польське військо на чолі з коронним гетьманом М.Потоцьким відійшло до Корсуня, де сховалося в укріпленому таборі. 15 травня до Корсуня підійшов Богдан Хмельницький. Його військо налічувало близько 15 тисяч чоловік, у склад якого входили козаки та селяни. Місцеве населення постійно інформувало Хмельницького про всі заходи і куди рухалося польське військо. Польський гетьман М. Потоцький до ранку 16 травня ще нічого не знав про повстанців, які розташувалися на березі річки Рось.

Б. Хмельницькому було невигідно атакувати польські війська, які мали численну артилерію. Щоб забезпечити собі успіх, він ввечері того ж дня наказав трьохтисячному війську Максима Кривоноса обійти ворога з правого флангу, перекривши дорогу між Корсунем і Богуславом. Крім того, Хмельницький послав до поляків свого козака, який повинен був, здавшись у полон, ввести в оману повстанців. Обухов В. В. Полковник Богун - Серия "НАШИ ВЕЛИКИЕ ПРЕДКИ", 2006. - С.21-22.

Побачивши перед собою великі сили повстанців, М. Потоцький та Мартин Калиновський почали вагатися чи йти у бій. А коли підісланий Хмельницьким козак Самійло Зарудний, показав, що до них підходять великі сили, Потоцький з Калиновським вирішили відійти від Корсуня до Богуслава без бою. Поляки почали готувати свої війська в похід. В центрі в 8 рядів знаходилася артилерія, в авангарді знаходилася кавалерія, а з боку піхота. 16 травня підготовлене військо почало відходити.

24 травня в районі Корсуня з'явився авангард козацького розвідувального війська. За ними рухався передовий загін Хмельницького, який складався з трьох підрозділів. Головні війська Б. Хмельницького вранці 25 травня переправилися через Тясмінь.

Партію, до якої входив Корсунський полк, Б. Хмельницький підсилив кіннотою та артилерією і доручив М. Кривоносу вранці 25 травня здійснити похід за маршрутом Городище - Квитки - Стеблів, переправившись через Рось і в кінці дня вийти в район Горохової Діброви. Там організувати засаду на шляху можливого відступу противника від Корсуня на Білу Церкву через Богуслав.

Мартину Пушкарю і Івану Богуну було дано доручення вранці 25 травня здійснити похід за маршрутом: Городище - Яблунівка, переправившись через Рось і в кінці дня вийти в район, північно-західніше Корсуня. Довжина маршрутів від Городища до району бойових дій становив 38 км. Рухались маршем з 4 години ранку 25 травня по 5 км за годину і зупинилися лише на 5-10 хвилині на привалі. В 11 годин вони вийшли до Росі. Відпочивши, вони почали переправу військ. Обухов В. В. Полковник Богун - Серия "НАШИ ВЕЛИКИЕ ПРЕДКИ", 2006. - С.22.

Щоб вихід повстанців в район засади засекретити, партія Матвія Бороховича розпочала свій маршрут з Городища на Рось разом з виходом партій М. Кривоноса, М. Пушкаря та І. Богуна.

25 травня день пройшов в дрібних сутичках та перестрілці. Татарська піхота, як передовий загін Хмельницького виконала своє завдання. Їй вдалося затримати М. Потоцького біля Корсуня, протягом усього дня, і забезпечити вихід в цей район головних сил Хмельницького, які перекрили шлях до наступу польських військ.

Вранці 26 травня військо Б. Хмельницького вже було готове до виконання бойових завдань. Враховуючи великі сили противника, відсутність надії на допомогу, їжі для коней, поляки вирішили вранці 26 травня відступити на Брацлав. Польський табір, який почав свій відступ, був вилаштований у вісім рядів. Але так як піхоти було мало, то М. Потоцький наказав частині кінноти зайняти бойові позиції біля возів. Коней поставили в середину табору, який рухався. Біля возів встали слуги з вогнепальною зброєю. В передовій та тильній частинах рухались підрозділи осадників.

Опівдні поляки вже були під Гороховим. Коли входили в болотний ліс багато возів загрузили, а деякі перевернулися. І тут же до них відразу підбігли татари і козаки. Поляки відстрілювалися з пушок. Табір увійшов в цю діброву як в пастку, далі вони йти не могли, так як дороги були перекопані. Ззаду були татари, а попереду і по боках - козаки вели вогонь.

Більшість рядів польського табору рухалась по обривах і схилах, тому вози застрягали і переверталися. А козаки, які знаходились за кущами вели вогонь по поляках, тому поляки несли великих втрат. Передня частина табору піднімалась по крутому схилу балки, але тут козаки зробили завали з дерев. Спочатку польські воїни почали розтягувати ці завали, але козаки відкрили по них вогонь. М. Потоцький вирішує повернути табір назад, але це порушило дисципліну та порядок. Між головною, центральною та тиловою табору утворилися розриви рядів, в які відразу ж ввійшла в атаку козацька піхота. Таким чином козаки розділили польський табір на три частини і пішли в атаку. Обухов В. В. Полковник Богун - Серия "НАШИ ВЕЛИКИЕ ПРЕДКИ", 2006. - С.22.

Як тільки прорвали оборону польського табору, на сторону повстанців перейшли козаки в кількості 1800 чоловік, які закінчувалися службу в польському війську.

В 3 фронту в тил польського табору вдарила татарська кіннота.

Їй намагалися дати відпір польські хоругви на чолі з Мартином Калиновським. Осадникам був даний наказ сісти на коней і приготуватися до бою з татарською кіннотою. Але це їм зробити не вдалося та татари прорвалися на центральну вулицю табору, піднявши хоругви польської кінноти. Слуги почали розбігатися в різні сторони на конях.

М. Потоцький намагається відкрити вогонь артилерії. Але болотиста місцевість цьому заважала (так як більшість возів з пушками застряли і втратили свою бойову здатність). Як тільки козаки прорвали оборону цієї частини табору, то польське військо почало тікати.

В результаті польська армія була повністю розгромлена. Лише одному полку, яке налічувало 1000 чоловік, вдалося вирватися. В полон попало два гетьмана та 8,5 тисяч жовнірів.

Татар з-під Корсуні Богдан Хмельницький відправив в Крим, запорожців загонами розпустив по Україні. Сам же гетьман з козаками перейшов до Білої Церкви і почав там формувати нові полки.

Запорожці, приєднавши до себе групи повстанців, ходили скрізь, руйнуючи польські будинки, замки і визволяли людей з неволі. Їх загони росли кожного дня. Створювали групи навколо себе по декілька тисяч козаків і отамани Війська Запорізького - Д. Нечая, І. Богуна, Перебийноса, Морозенка і багатьох інших. Усі їх імена прославилися в народних піснях і думах, як борці за звільнення українського народу. Обухов В. В. Полковник Богун - Серия "НАШИ ВЕЛИКИЕ ПРЕДКИ", 2006. - С.23.

2.3 Битва за Вінницю

Кальницький полковник Іван Богун залишився в історії як безмежної відваги воїн.

Саме з боїв під Вінницею починається історична дума "Іван Богун". Очевидно, людська пам'ять зафіксувала й оцінила ці події як одну з найславетніших сторінок біографії визначного полководця:

"У Вінниці на границі,

Під могилою над Бугом-рікою-

Там стояв Іван Богун вільницький

Під обителем-монастирем кальницьким.

Під кальницькою обителю

Богун стояв,

Із турками-пашами,

Крулувськими ляхами,

Камлицькими князями

Богун воював!

Силу він ляхів-турків стріляв

І шабельками рубав,

На аркан забирав,

В річку Буг їх утопляв" Гуржій О. І. Іван Богун: деякі міфи та реальність // УІЖ. - 1998. - № 1. - С.106 .

Навесні 1651 р. він командував у Вінниці 3-тисячним гарнізоном. До міста рухалося польське військо з по-над 20 тисячами жовнірів.

11 березня до Вінниці підступили передові загони шляхти на чолі з брацлавським воєводою Станіславом Лянцкоронським. Богун належним чином підготувався до зустрічі непроханих гостей. Враховуючи слабкість замку, він обрав за центр оборони чоловічий Вознесенський монастир і звів навколо нього кілька ліній укріплень. Визначні пам'ятки Вінничини: Альбом / Вінницький обласний краєзнавчий музей. - Вінниця. - 2011. - С.86.

За його наказом мешканці міста прийшли з відрами і облили водою крутосхили, які за ніч стали ковзанкою. Залишивши частину козаків у місті, Богун дав перший бій і поспішно відступив, попередньо давши наказ зробити ополонку на Бугу і притрусити їх соломою. Філонов Л. В. Із плину часу. Історико-документальні нариси, публіцистика. - Вінниця: Книга-Вега. - 2006. - С. 59.

Коли корогви Лянцкоронського з'явилися на міських фільварках, на них чекав кінний роз'їзд. Після короткого бою козаки в удаваній паніці почали відступати до річки. Переслідуючи їх, польські кіннотники потрапляли в ополонки та провалювалися під лід. У цей момент з фортеці вдарили з гармат та рушниць, а козаки кинулися в контратаку. Майже весь загін Лянцкоронського був знищений (додаток 2).

Надвечір підійшли основні польські сили. Польський Гетьман М. Калиновський чекав, поки прибудуть гармати. Опівночі козаки та міщани відступили до монастиря, який обороняв Семен Височан, а жовніри розпочали штурм укріплень. Визначні пам'ятки Вінничини: Альбом / Вінницький обласний краєзнавчий музей. - Вінниця. - 2011. - С. 88.

У листі з 20.03.1651 поляк Гулевич, учасник облоги Вінниці, пише: "…Ми пішли далі і дійшли до Вінниці, де застали Богуна, полковника вінницького, чоловіка хоч і шляхетного, але при тому дуже зухвалого… дня 11 березня… ми загнали неприятеля в місто і в першу чергу заволоділи замком, і що там було [людей], витяли… 12 березня рано здобули місто… а сам Богун в монастирі з козаками… при цьому міщани вінницькі та довколишній простолюд замкнулися." Отамановський В. Д. Вінниця в XIV-XVII століттях: Історичні дослідження.- Вінниця: Континент- ПРИМ. - 1993.- С.166.

В ніч з 12 на 13 березня Богун з кількома сотнями вояків зробив вилазку у ворожий табір. У цій сутичці полковника поранили, але він зумів вивести з-під удару козаків. Визначні пам'ятки Вінничини: Альбом / Вінницький обласний краєзнавчий музей. - Вінниця. - 2011. - С.88.

Коли Іван Богун робив розвідку-вилазку і вступав в бій, майстерно стинаючи голови ворога, то поляки його впізнали по блискучому нагруднику і прагнули захопити в полон. Один із жовнірів вдарив полковника по голові древком, а двоє зависли на його ногах. Блискавична реакція - і невдахи на крихкій кризі. Повертаючи до міста, Богун ледь не провалився в одну зі своїх ополонок, та дужий кінь вирвався з пастки. Наступного дня полковник був знову в бою. Філонов Л. В. Із плину часу.Історико-документальні нариси, публіцистика. - Вінниця: Книга-Вега. - 2006. - С. 59.

Оборона Вінниці тривала десять днів - до 20 березня. На допомогу Богуну та Височану підійшли полки: Уманський - Йосипа Глуха та Полтавський - Мартина Пушкаря. У польському таборі поширилися чутки, що це йде сам гетьман Хмельницький з усім військом. Залишивши поранених і хворих, поляки відступили до Бара.

Брацлавська кампанія, яку поляки назвали "проклятою справою", завершилася поразкою: армія Каліновського втратила майже половину вояків. Завдяки таланту полководця і особистому героїзму І. Богун посів одне з перших місць серед керівників Національної революції. Визначні пам'ятки Вінничини: Альбом / Вінницький обласний краєзнавчий музей. - Вінниця. - 2011. - С.88.

2.4 Битва під Берестечком

Вершиною військової майстерності вінницького полковника можна вважати битву під Берестечком влітку 1651 року. Після другого дня битви перевага частково була на боці українського козацтва. З приводу цих боїв сучасник-шляхтич з сумом писав: “Неприятель напав з рівною запеклістю… і цей день був для нас нещасним внаслідок загибелі багатьох знатних людей і добрих вояк”.

Але все змінилося 20 червня, коли Іслам-Гірей під тиском польських військ вирішив повернути назад татар. Наказним гетьманом було встановлено кропивенсього полковника Ф. Джалалія. А сам Хмельницький разом із писарем Іваном Виговським і чотирма охоронцями подався за татарами, щоб повернути їх назад. Проте вони не лише не повернулися, а й захопили гетьмана в полон. І відпустили лише після великого викупу, що прийшов з Чигирина. Становище козацького війська ставало смертельно-загрозливим. З трьох боків безперервно атакував ворог, а з четвертого знаходились непрохідне болото. До того ж стало відомо, що поляки збираються обійти обложений табір з тилу, і збудувати греблі на річці Пляшівці, підняти в ній воду і затопити табір козаків. В найтрагічніший момент бою саме І.Богуна було обрано наказним гетьманом (30 червня 1651 року).

Іван Богун виводить козаків з оточення під Берестечком у 1651 році.

А хто тоді задумав переправу,

Рятунок для козацтва, як Перун?

Хто тут найбільшу мав в народі славу?...

Шепочуть трави, очерет: - Богун...

(Є. Лещук „Земля Івана Богуна”)

Попри відсутність татарської кінноти і полон Б. Хмельницького наказний гетьман, полковники М. Гладкий та Ф. Джалалій не розгубилися: зміцнивши оборону табору, вони почали готувати прорив оточення. Але несприятлива погода зірвала задум. Тоді вирішили долати непрохідне болото, що знаходилось у тилу табору.

«Вночі, коли табір посполитих заснув, козаки почали гатити болото. У хід пішло все без чого можна було обійтися: вози, шатра, кожухи, міхи, попони, посуд тощо. За ніч більша частина козацького війська переправилась. А на ранок: “Від одного крику сполошився весь табір: Братці! Вже ні одного крику полковника немає в таборі! Всі повтікали!”

Наглий страх опанував юрмищами людськими, всі заметалися наосліп, кинулися притьма туди, звідки гукали їм козаки: “Сюди! Сюди!”, на греблі насунуло одразу тисячі люду, один одного спихав у багно, один поперед одного намагався вискочити на гатку, ніхто не слухав Богуна, який вмовляв з того берега триматися льоду, греблі розгрузли, знищилися, передні стали тонути, задні йшли по їхніх трупах і тонули теж» (П. Загребельний. «Я, Богдан».

Решта сміливців, які не встигли переправитись, але й не вдалися в шаленство, хоробро прийняла бій, вважаючи, краще померти славою воїна, ніж здатися в полон. Їх нараховувалося близько трьохсот; вони подібно до спартанців Леоніда стримували натиск усієї польської армії тим самим, намагаючись прикрити відступ. Пропозиції короля зберегти життя з презирством відкидалися. Ці триста загинули в нерівній боротьбі з шляхетським військом. Мужність усіх трьохсот проілюструє останній(за деякими даними, сотник Нечитайло), в якого влучило чотирнадцять куль, а він продовжував відбиватися. Коли польський король запропонував йому в дарунок життя, той відповів, що хоче вмерти в бою, як справжній козак. Таким чином, Богун виправдав покладені на нього сподівання, вивів із оточення основні сили українського війська.

В червні 1651 р. українське військо разом з татарською ордою зустрілося з польською армією під містечком Берестечком (на Волині) на річці Стир. Тут відбулося одна з найбільших битв Визвольної війни. Проти українського війська, очолюваного Б. Хмельницьким, Польща виставила майже всі свої збройні сили: 150 тисяч вояків. На чолі них стояв король Ян Казимир II. Кудрявцев Л. Іван, син грому // Урядовий кур'єр. - 2007. - 17 квітня. - № 68. - С. 12.

18 червня відбулися перші сутички. Гуржій О. Іван Богун // Історія України. - 1999.- листопад . - №41.- С.3.У битві на другий день польсько-шляхетське військо зазнало тяжких втрат. Багато магнатів і шляхти загинуло від козацьких шабель. З приводу цих боїв сучасник-шляхтич з сумом писав: "…Неприятель напав з рівною запеклістю… і цей день був для нас нещасним внаслідок загибелі багатьох знатних людей і добрих вояк". Перевага була на боці українського війська.

У день вирішальної битви, 20 червня, польські війська спрямували весь вогонь своєї артилерії на лівий фланг армії, де стояли татари, і ті втекли з поля бою. Хмельницький кинувся слідом, щоб змусити їх повернутися, але хан не тільки не повернувся, а й звелів затримати Хмельницького і випустив його за великий викуп з Чигирина. Однак повернутися до свого війська Хмельницький не міг: воно було оточене польською армією. Кудрявцев Л. Вказана праця. - С. 12.Відсутність гетьмана поставила в тяжке становище українське військо. А татари пішли в Крим. По дорозі вони грабували Україну,брали в полон українське населення.

Козаки відступили до свого табору і там окопалися.У цей критичний момент, коли українське військо внаслідок зради хана було оточене добре озброєною польсько-шляхетською армією, постало питання хто очолить військо і керуватиме обороною. Потрібна була людина, яка би поєднувала в собі талант полководця, сталеву витримку, сміливість, воєнну винахідливість і користувалася повною довірою у козаків. Козаки одностайно обрали своїм керівником прославленого полковника Івана Богуна, який поставив собі за мету будь-що вивести українське військо з оточення. Почалася 10-денна облога, під час якої точилися майже безперервні бої. Великих втрат завдавала польська важка артилерія. І. Богун вирішив вивести людей з оточення через болото. Богун наказав створювати своєрідні переправи з возів, хмизу, навіть сідел та кожухів. Гуржій О. Іван Богун // Історія України. - 1999.- листопад №41.- С.3.300 чоловік, що прикривали своїх й не встигли вийти з оточення, хоробро билися, не бажаючи здатися в полон, і загинули всі до одного. І все ж, завдяки холоднокровності, залізній волі і енергії Івана Богуна основна частина українського війська була врятована. Він привів до Хмельницького десятитисячний загін козаків. Кудрявцев Л. Вказана праця. - С. 12.

У битві під Берестечком українське військо виявило надзвичайну мужність. Прикладом відваги і стійкості козаків може служити героїчна боротьба загону козаків кількістю до трьохсот чоловіків, який засів на острівці серед болота й оборонявся хоробро і завзято. Потоцький запропонував їм помилування. Але козаки вирішили не здаватися ворогові, атакували шляхту і в нерівному бою загинули всі до одного.

Внаслідок розколу, що стався в польсько-шляхетському таборі, подальше просування на Східну Україну було припинено. Посполите рушення розвалювалося. У Яна Казимира залишилося лише наймане військо та загони тих магнатів, які мали володіння на Україні. Наміри Яна Казимира негайно переслідувати і знищити українське військо були зірвані. Отже, Берестецька битва була для козаків невдалою. Проте вважати її цілковитою поразкою немає підстав. Адже не було капітуляції, не було розгрому козацької армії, значну частину якої врятували рішучі дії Івана Богуна.

30 червня 1651 р. в найтрагічніший час для козаків, в оточеному з трьох боків поляками козацькому таборі гетьманом обрали І. Богуна. Український романіст М. Старицький свідчить як обирали Богуна: "роздались кругом крики пробудженої товпи - вибрати нового гетьмана, да такого, щоб не продав нас ляхам.

- Богун, Богун, - роздались зі всіх сторін вигуки.

- Богун! - заревіла, як одна людина, вся товпа і шапки полетіли догори.

Богун поривався говорити, але голос його губився у реві товпи.

- Богун - гетьман ! Слава гетьману ! - Вся товпа оголила свої голови...

Через годину в палатці Богуна зібралась вся козацька старшина на останню вирішальну раду: Золотаренко, Кривоніс, Тетеря та інші".

І. Богун в найскладніших умовах, коли козацький табір було оточено великими силами польського війська, узяв на себе командування, організував оборону табору, а потім, зробивши переправу через непролазні багнища, вивів значну частину війська із оточення під постійними нападами поляків. Таким чином, Берестецька битва стала важливою сторінкою з-поміж ратних справ полковника І. Богуна, в якій він проявив себе розсудливим полководцем.

Після поразки в Берестецькій битві, коли Б. Хмельницькому потрібна була допомога у відновленні міці Гетьманщини, найближчим помічником стає Іван Богун. Він закликає українців не коритися іноземним загарбникам і допомагати всіма силами українському війську. Завдяки його наполегливій праці та величезному авторитетові, для війська були зібрані чималі кошти. До Богуна прибувало чимало повстанців, що поповнюють ряди козацької армії. Сам полковник з козаками проводив значні роботи з укріплення Білої Церкви та обороняв місто від ворогів до приходу основних сил на чолі з гетьманом Хмельницьким. Внаслідок укладення Білоцерківського договору, польська шляхта і магнати отримували право повертатися до своїх колишніх маєтків. Ця угода викликала бурю протестів серед народу. Особливо гостра боротьба точилась на Брацлавщині, де повстаннями керував І. Богун. Один із шляхтичів свідчив, що «найбільш вперті хвилювання та заколоти самовільних хлопів відбувалися на Брацлавщині внаслідок підбурювання Богуна; тут, на берегах Дністра, великі загони опришків не дозволили повернутися нікому з наших».

В грудні 1656 року Іван Богун в якості одного із керівників козацького корпусу під командою наказного гетьмана Антона Ждановича вирушив у похід проти військ Речі Посполитої. Українські війська разом із союзними арміями Семиграддя та Швеції протягом першої половини 1657 року пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Берестя та Варшаву, хоча в кінцевому рахунку й змушені були відступити в Україну влітку 1657 року.

2.5 Перемога на Батозькому полі

Наступний 1652 р. приніс Україні сподіваний реванш за поразку під Берестечком - перемогу під Батогом. Бій спалахнув уранці 22 травня 1652 р. біля гори Батіг поблизу сучасного села Четвертинівки й закінчився під вечір другого дня повним розгромом ворожих сил. Загинуло майже все польське військо і його верхівка. Безладною втечею із 40 тис. жовнірів і шляхти врятувалося лише кілька тисяч чоловік. "У боях під Батогом, - пише В. Замлинський, - особливо відзначилася козацька кіннота, очолювана І. Богуном, який завершив вдалий окільний маневр і завдав нищівного удару полякам з тилу". В результаті битви під Батогом Правобережна Україна була повністю очищена від польських військ. І ця битва започаткувала новий етап Визвольної війни українського народу проти панської Польщі.

Довідавшись про наміри Богдана Хмельницького одружити сина Тимоша з донькою молдавського господаря Василя Лупула - Розандою, коронний гетьман М. Калиновський вирішив перешкодити цьому. З 20 тисячами вояків (12 тисяч кавалеристів, 8 тисяч жовнірів) та тисячами обозних і слуг він готувався перестріти гетьмана і гетьманича на шляху до Молдови на правому боці Південного Бугу, близько с. Четвертинівка, і став під горою Батіг великим табором, досить недбало укріпивши його валами й шанцями.

У суботу 1 червня 1652 р. чотири козацькі полки та їхні тодішні союзники - кримські татари з'явилися на берегах Бугу і захопили частину коней з слугами, які їх випасали. У польському таборі зчинилася велика тривога. Кавалерійський бій тривав до ночі.

...