Повідомлення Анналів Яна Длугоша про коронацію Данила Романовича та їх походження

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Повідомлення Анналів Яна Длугоша про коронацію Данила Романовича та їх походження Автори щиро дякують усім колегам -- учасникам Літописного семінару Центру досліджень з історії Київської Русі Інституту історії України НАНУ за зацікавленість при обговоренні цього тексту та корисні поради. А також висловлюють особливу вдячність О.П. Толочку, без порад та зауважень якого, цей текст був би гіршим. Разом із тим, усі помилки та недоліки статті належать тільки авторам

Галицько-Волинський літопис (далі -- ГВл) є єдиним оригінальним та, як вважають, сучасним джерелом, яке згадує про коронування Данила Романовича легатом римського папи Інокентія IV в Дорогичині. Проблематичне у багатьох відношеннях, літописне повідомлення ще й надто лаконічне, що спонукає дослідників залучати іншого роду джерела для реконструкції причин, обставин та наслідків цієї події. Коло цих текстів добре відоме і визначене віддавна: документи папської канцелярії (регести папських булл) та різного роду наративні пам'ятки (зокрема, реляції Плано Карпіні та францисканських місій, Життєпис Інокентія IV та деякі тогочасні хроніки). На їх основі покоління істориків, починаючи зі Михайла Гарасевича (тобто з кінця ХУШ ст.), намагаються з'ясувати послідовність подій та розкрити інтереси і наміри сторін.

Крім ГВл про коронування Данила розповідають також Аннали Польщі Яна Длугоша. Створені значно пізніше літопису, у 1460-1480-х рр., саме вони найдетальніше описують коронацію Данила у Дорогичині. Цю подію, утім, інтерпретовано з прямо протилежної до літопису перспективи, хоч, здавалося б, із додатковими і немаловажними деталями.

Серед дослідників давно узвичаїлись переконання, ніби Ян Длугош при створенні Анналів Польщі користався з незбережених оригінальних джерел. В такому разі, його повідомлення про коронацію Данила Романовича могли б отримати статус незалежного джерела, рівноцінного до Галицько-Волинського літопису.

Подібна можливість спонукає до спеціального дослідження джерелознавчої основи повідомлень Длугоша, зокрема, необхідно з'ясувати, які тексти міг використовувати автор Анналів і як він працював з їх інформацією.Історіографія питання

Джерелам «руських» повідомлень Анналів Яна Длугоша присвячено чимало розвідокҐрунтовний аналіз історіографії, присвяченої «руським» джерелам Длугоша див.: Карнаухов Д.В. Проблема русских летописных источников Яна Длугоша и Мачея Стрыйковского в отечественной и зарубежной историографии. Вестник Томского государственного университета, №346. История. Томск, 2011, 69-73..

Олександр Семкович, один з перших ретельних дослідників джерел Длугоша, дійшов висновку, що повідомлення про коронацію Данила «засноване на невідомому джерелі»Aleksander Semkowicz, Krytyczny rozbiфr Dziejфw Polskich Jana Dlugosza (do roku 1384) (Krakow, 1887), 266.. З того часу і до сьогодні цей висновок уточнюється різного роду припущеннями про руське чи польське походження такого тексту.

Серед здогадних джерел Длугоша Семкович розпізнавав текст, близький до ГВлAleksander Semkowicz, Krytyczny rozbiфr Dziejфw Polskich, 53-54.. Цю думку пізніше розвинув Ю.О. Лімонов, перелічивши повідомлення Анналів, що могли б походити із подібного джерелаЛимонов Ю.А. K)i.льтурные связи России с европейскими странами в XV--XVII вв. Л., 1978, 86-89.. Та з часом дослідники стали означувати джерела Длугоша більш розпливчасто, віддаючи перевагу припущенням про невідомі або ж загиблі пам'ятки південно-руського літописання. Так, Євген Перфецький головне руське джерело Длугоша визначив як «особливий звід Іпатіївського літописання» в особі втраченого «Перемишльського літописного кодексу 1225 р.» Перфецький Е. Перемишльський літописний кодекс першої редакції в складі Хроніки Яна Длугоша. ЗНТШ. Т. 149. Львів, 1928, 1-54; Evgenij Perfeckij, Historia Polonica Jana Dlugosze a ruske letopisectvi (Praga, 1932). Подібним чином літописні джерела Анналів сумарно окреслено у незавершеному, на жаль, дослідженні Н.І. Щавєлєвої. Як вважала дослідниця, «південноруське літописання» Длугош знав завдяки літописному зводу смоленського походження першої третини XV ст., де відобразилися оригінальні повідомлення літописів Іпатіївської редакціїЩавелева Н.И. Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша (книги I--VI). М., 2004, 47-50.. У дисертації Р Наливайка зроблено висновок про використання Длугошем якогось літопису, створеного на території Галицько-Волинської Русі у першій третині XV ст. Цей гіпотетичний літопис мав би включати повідомлення давнього літописання до 1238 р. та особливий русько-литовський літописНаливайко Р.А. Древняя Русь и Великое княжество Литовское в «Annales Poloniae» Яна Длугоша. Автореф. дис. канд. ист. наук. СПб., 2007.. Натомість в останньому за часом дослідженні Д. Карнаухова відроджено ідеї Семковича та Лимонова: Длугош використав саме повідомлення ГВл, які переробив відповідно до власних уявлень та поглядів^рнаухов Д.В. История русских земель в польской хронографии конца XV--XVII в. Новосибирск, 2009.. Отож, історіографічна думка описала повне коло, повернувшись до ідеї ГВл як головного чи навіть єдиного джерела руських повідомлень Анналів.

Між тим, у недавніх публікаціях Даріуша Домбровського категорично заперечено можливість запозичення Длугошем інформації з ГВл, як загалом в повідомленнях про події ХІІІ ст., так і в описі коронування Данила зокрема. Як наполягає дослідник, повідомлення про коронацію Данила Романовича у ГВл та в Анналах містять настільки різні подробиці, що зближення двох текстів неможливе (названо абсолютно різних людей довкола головних героїв; по-різному викладено умови коронації -- збереження грецького віровизнання та допомогу у війні з татарами у ГВл, перехід до латинського обряду в Анналах; неспівмірною є активність ключових персонажів: у літописі коронування є ініціативою папи та його легатів, у Длугоша -- настійливим проханням самого князя тощо)Dariusz D^browski, “Czy Jan Dlugosz piszc siodmksi$g$ “Annalium” korzystal z Kroniki halicko- wolynskiej lub zrodla jej pokrewnego?” Ruthenica 3 (2004), 150-185; Dariusz D^browski, “Koronacja Daniela Romanowicza w relacjach Jana Dlugosza i jego szesnastowiecznych polskich kontynuatorow,” Княжа доба: історія та культура. Вип. 2. Львів, 2008, 109-122.. Версія Анналів, на переконання дослідника, заснована на якихось втрачених текстах ХІІІ ст. польського походження, що містили відомості про коронацію. Ними мали бути або документальна реляція якоїсь особи із оточення краківського єпископа Прандоти (недарма ж Длугош називає його ім'я), або ж повідомлення у гіпотетичному рочнику, який мав би протягом ХІІІ ст. вестись у Кракові як продовження Хроніки Вінцентія Кадлубка (що закінчувалася описом подій 1202 р.)Dariusz D^browski, “Koronacja Daniela Romanowicza w relacjach Jana Dlugosza,” 111..

Категоричне твердження Домбровського цілком логічно продовжує традиції досліджень Анналів польскими вченими у 1980-х рр. Саме тоді Герард Лябуда обґрунтовував ідею про використання Длугошем незбереженої хроніки ХІІІ ст., створеної, на його думку, при краківському домініканському монастирі. Більше того, дослідник на основі повідомлень Анналів за 12051259 рр. навіть спробував реконструювати зміст цього здогадного текстуХроніка ця мала би охоплювати період 1205-1259 рр. Див.: Gerard Labuda, Zaginiona kronika z pierwszej poiowy XIII wieku w Rocznikach krцlestwa Polskiego Jana Diugosza: prцba rekonstrukcji (Poznan, 1983). Попри високий авторитет Лябуди, ця джерелознавча процедура, проте, нагадує неодноразово висміяні спроби М. Брайчевського реконструювати давній «Літопис Аскольда» ІХ ст. з повідомлень пізнього Никонівського літопису XVI ст.. Аналізуючи повідомлення про коронацію Данила, він зауважив: «Не варто сумніватися, що в краківському середовищі уважно стежили за коронацією Данила, тож це мало би відобразитися у якихось місцевих хроніках»Gerard Labuda, Zaginiona kronika, 151-152..

Між тим, гіпотезу «уважного стеження за коронацією Данила» «у краківському середовищі» важко підтвердити текстуально. Адже з усіх текстів, що хронологічно з'явились від часу Кадлубка до Длугоша, лише в одному -- в Рочнику Красінських -- вміщено коротку згадку про коронування Данила у 1253 р. Показово, що ані так звана Хроніка Дзежви, ані Великопольська хроніка, ані (що особливо показово) Рочник краківського капітулу (доведений до 1266 р.) нічого не знають про коронацію Данила. Можливо, ця подія не була аж такою знаменною в очах польських хроністів ХІІІ ст., як це здається сучасним дослідникам, на відміну, наприклад, від загибелі батька Данила -- Романа Мстиславича під Завихвостом 1205 р., згадану чи не в усіх польських історичних пам'ятках. Тож, чи можна мати бодай якусь впевненість у гіпотезі про існування певної реляції про коронацію у Кракові, яку бачив тільки Длугош?

Одним із ключових аргументів цієї гіпотези є наявність імені краківського єпископа Прандоти в Анналах. Однак пояснити згадку цього імені може не лише гіпотеза про існування якогось доступного Длугошу (і більше нікому) документу з цим іменем, але й значно економніша, що не вдається до «творення» невідомого тексту. Як ми спробуємо продемонструвати нижче, присутність в тексті Анналів такого персонажу, як єпископ Прандота, цілком пояснима в рамках специфічного стилю історіописання та ідеологічних упереджень самого Длугоша.

Подібно до гіпотез про «невідоме руське джерело», розвиток Домбровським ідей Лябуди про «невідоме польське джерело» очевидним чином підносить і утверджує значимість Анналів як історичного джерела: якщо тут відображено оригінальні тексти ХІІІ ст., то повідомлення про коронування Данила мусять вважатися рівноцінними до повідомлень ГВл. Іншими словами, Аннали -- витвір ранньої польської ренесансної історіографії -- здобувають статус незалежного джерела, у якому знайшла відображення паралельна і сучасна до ГВл версія з польського боку.

Наслідком культивованих з ХІХ ст. уявлень про оригінальні джерела Длугоша стала певна методологічна розкутість дослідників: текст кінця XV ст. раз по раз залучали для реконструкції «ланцюга подій» середини ХІІІ ст. Так, вже М. Дашкевич у студії про Данила Романовича 1873 р. (зауваживши, що Длугош «спотворює справу коронації») вдавався до повідомлень Анналів, з'ясовуючи перебіг контактів папи і князяДашкевич Н. Княжение Даниила Галицкого по русским и иностранным известиям. K., 1873, 153-155, прим. 5.. Згодом М. Чубатий спирався на Длугоша в аналізі місії папського легата на Русі 1249 р.Чубатий М. Західна Україна і Рим у ХІІІ віці у своїх змаганнях до церковної унії. ЗНТШ. Т. 123124. Львів, 1917, 48-50., і так само, апелюючи до «документального джерела» Длугоша, чинив це В.Т. Пашуто Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950, 254. Див. тотожно: Котляр М.Ф. Галицько-Волинський літопис. Дослідження. Текст. Коментарі. K., 2002, 280-282; Киселёв М. Внешняя политика Даниила Галицкого на рубеже 1240-1250-х годов. Исторический формат. №4. 2015, 327-343.. Залучення тексту Длугоша для реконструкції та інтерпретації подій, пов'язаних з коронацією Данила, все ще вважається нормою у дослідженнях політичної історіїДив., наприклад: Andrzej Wawryniak, “Daniel Romanowicz w dyplomacji europejskiej XIII wieku. Zarys problematyki,” Daniel Romanowicz i jego czasy [Rocznik Instytutu Europy Srodkowo-Wschodniej 12/6] (Lublin, 2014), 86.. Можна очікувати, що нова спроба підвищення джерелознавчого статусу Анналів у дослідженнях Домбровського додаватиме дослідникам мотивацію до залучення свідчень Длугоша для реконструкції обставин коронації Данила. Перші жертви довірливості вже єДив.: Войтович Л. «Подвійна» коронація Данила Романовича: загадка легенди чи реальний факт? Княжа доба: історія і культура. Вип. 9. Король Данило Романович 1264--2014. Львів, 2015, 131-143; передрук.: Войтович Л. Галич у політичному житті Європи XI--XIV століть. Львів, 2015, 310-319..

Між тим, висновки Домбровського, що Длугош не використовував ГВл (в жодній версії чи редакції) перекреслюють і відкидають результати майже всіх попередніх джерелознавчих досліджень Анналів, починаючи від Семко- вича. Те, що в тексті Длугоша очевидний вплив ГВл, було зрозумілим навіть для тих з істориків, які не заглиблювалися у питання джерел польського хроніста. Так, в одній з приміток, М.С. Грушевський, із властивою йому безпомильною джерелознавчою інтуїцією, зазначив, що повідомлення про зносини Данила з папою «Длугош викомбінував з літописної звістки» про Опізо, висланого для коронації ДанилаГрушевський М. Історія України-Руси. Т. 3. Львів, 1905, 69-70, прим. 3.. Очевидним був вплив ГВл і для А. ГенсьорськогоПор.: «Головним джерелом, яким користувався Длугош при описі галицько-волинських подій ст. (а майже всі руські звістки з того часу в хроніці Длугоша обмежуються виключно Галицько-Волинським князівством), був, безперечно, якийсь галицько-волинський літопис, остання руська звістка якого повідомляє про пошесть на Русі після відходу Телебуги в 1287 р. (у Длугоша під 1288 р.). Дальші руські повідомлення починаються у Длугоша з другої половини ст. (період литовсько-руської держави) і були, очевидно, взяті з іншого джерела» (див.: Генсьорський А. Галицько-Волинський літопис (процес складання, редакції і редактори). К., 1958, 58-59). Дослідник навіть зближував деякі фразеологізми ГВл із текстом Длугоша: «Галицько-волинські вістки у Длугоша, з яких деякі, навіть у скороченому латинському перекладі, за фразеологією дуже близькі до відповідних вісток нашого літопису, закінчуються вісткою про епідемію на Русі і в Польщі після походу Телебуги. Цю саму вістку знаходимо і в Галицько-Волинському літописі (Іпатіївський список, 1284 р.)» (Генсьорський А. Галицько- Волинський літопис (Лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). К., 1961, 5).. Генсьорський також підтримав точку зору Семковича (щоправда, не зазначивши джерело) про хронологічну рамку запозичень Длугошем з «галицького джерела» 1288 р.Так, Семкович зауважив, що «руські» повідомлення Длугоша закінчуються 1288 р., а далі йде велика (майже на сто років) лакуна у повідомленнях, запозичених з «руських» джерел (йдеться про запозичення з Першого зводу літописів ВКЛ)..

Аргументація Домбровського, як зазначалось вище, заснована на тому, що версії ГВл і Длугоша прямо протилежні ідеологічно, що нібито означає: хроніст не міг знати версії літопису, інакше представив би події в близькій, або й тотожній до літопису інтерпретації. Останнє, однак, не враховує того факту, що Длугош -- не середньовічний компілятор, навпаки, він є представником гуманістичного історієписання, який вільно поводиться зі своїми джерелами -- відповідно до мети свого твору цитує їх, або запозичує їхню інформацію і «переплавляє» у рамках власних інтерпретативних стратегій. Не варто очікувати від ренесансного гуманіста постійного сумлінного компілювання фрагментів своїх джерел. Далі ми спробуємо продемонструвати, що версія Длугоша про коронацію створена на основі інформації ГВл, яку польський хроніст переосмислював за канонами гуманістичного історіє- писання і відповідно до власних конфесійних упереджень. При цьому ми безпосередньо звернемось до рукописного автографу Анналів, що дасть нам змогу з'ясувати спосіб і послідовність роботи Длугоша з літописною інформацією, а в кінцевому підсумку пояснити, чому його версія про коронацію стала дзеркальною протилежністю до відповідних повідомлень ГВл.

Автограф Анналів Польщі Длугоша: особливості створеннязагального тексту та повідомлення про коронацію

Важливим внеском Д. Домбровського є звернення уваги до спостережень Ванди Семкович-Зарембіної щодо рукопису так званого «автографу» Яна Длугоша. Як показала польська дослідниця, повідомлення Длугоша про коронацію Данила під 1246 р. не було єдиним: в автографі Анналів наявне ще одне повідомлення про коронацію, вміщене під 1253 роком у вигляді приписки, що була на якомусь етапі закресленаWanda Semkowicz-Zarembina, Powstanie i dzieje autografu Annalium JanaDlugosza (Krakow, 1952), 27-28. Огляд спостереження див.: Dariusz D^browski, “Koronacja Daniela Romanowicza w relacjach Jana Dlugosza,” 109-111.. Цього другого повідомлення не знав перший серйозний дослідник джерел Анналів Олександр Семкович, не відали про нього також і дослідники ХІХ -- першої пол. ХХ ст. Закреслена в автографі, приписка 1253 р. очікувано не відобразилася у пізнішій рукописній традиції Анналів, на якій ґрунтувалися ранні латинські та польські видання Анналів XVIII--XIX ст. Іншими словами, ані рукописна традиція (крім автографу), ані доступні видання Длугоша не містили подвійного повідомлення про коронацію Данила Романовича. На відміну від «повідомлення 1246 р.», «повідомлення 1253 р.» не увійшло до видання Анналів, а, відповідно, не потрапило й до наукового обігуЩоправда, як переконливо показав Домбровський, про цю приписку знав Мацей Меховський, вочевидь, користуючись безпосередньо рукописом автографу Длугоша (Dariusz D^browski, “Koronacja Daniela Romanowicza w relacjach Jana Dlugosza,” 113-116)..

Дослідники часто користувалися (чи користуються й дотепер) або польським перекладом Анналів, або ранніми латинськими виданнями, які не орієнтувались на текст автографу. Йдеться не тільки про відоме «липське» видання 1711-1712 р.Перше видання Анналів Яна Длугоша 1615 р. було доведено лише до книги VI., а й про публікацію Олександра Пшездецького 6070-х років ХІХ ст.JoannisDiugosz senioris canonici Cracoviensis Opera omnia, A. Przezdziecki, t. 2-14, (Krakow, 1878-1887). Проблема останньої полягає у слабкості опрацювання величезної кількості рукописів (за списком, вміщеним у першому томі, їх майже 70Joannis Diugossii seu Longini canonici Cracoviensis Historia Polonicae Libri XII. Tomus I (Cracoviae, 1872), I-VII.): видавці пішли за усталеними у той час принципами видання, що полягали у своєрідному пошуку загального для усіх рукописів тексту та подачі малозначимих відмінностей між рукописами без встановлення залежностей списків, а головне -- без акценту на автографу Див. детальнішу характеристику цього видання: Wanda Semkowicz-Zarembina, “Autograf Dlugosza i jego warsztat w nowej edycji „Annales”,” Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellonskego, t. 561: Prace historyczne, z. 65: Dlugossiana. Studia historyczne w piзcsetlecie smierci Jana Dlugosza (Krakow 1980), 269.. Показово, коли рукопис автографу у 60-х роках ХІХ ст. потрапив до видавців, вони були розчаровані, адже це виявився скромний том, писаний різними руками з великою кількістю дописок, що нагадував радше Ьгиііоп, тобто зошит для нотаток Wanda Semkowicz-Zarembina, “Autograf Dlugosza i jego warsztat w nowej edycji „Annales”,” 270. Ioannes Dlugossii Annales Poloniae ad annum 1406. Autographum. Fundacja XX. Czartoryskich, 1306 IV Rkps, 1078 s. [https://dlugosz.polona.pl/pl/rekopisy-i-edycje/autograf]..

З огляду на вищесказане, аби зрозуміти спосіб і послідовність роботи Длугоша, а тим самим і встановити джерела Анналів, необхідно працювати з автографом цього твору, а не з пізнішими рукописними списками, незграбно відображеними у згаданих вище виданнях. І в нашому випадку це цілком реальна можливість, адже до нас дійшла перша частина так званого автографу Анналів¹⁹, оповідання у якій доведено до 1406 року. За задумом Длугоша, ця частина розподілялася на три: перша закінчувалася 1140 роком, друга охоплювала події 1141-1338 рр., і, нарешті, третя містила повідомлення за 1339-1406 рр. Щавелева Н.И. Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша, 25-26.

Зрозуміло, що при такому величному задумі та великій кількості джерел, автору необхідна була певна система роботи. Організацію роботи Яна Длугоша над текстом Анналів (спираючись на рукопис автографу) узагальнено подала Семкович-Зарембіна. Отже, спочатку Длугош каталогізував свої матеріали за хронологічним принципом, створивши порічну картотеку виписок з джерел (що давало йому можливість додавати нові матеріали під певні роки чи змінювати розташування інформації); після цього він переробляв текст виписок, згідно певного задуму, групував текст та замовляв переписку цього згрупованого тексту у непереплетені зошити. Дуже вірогідно, що Длугош передбачав подальші доповнення у проміжках між абзацами, на полях та вкладних аркушах. Фактично, як зазначає Семкович-Зарембіна «за життя Длугоша автограф тричі змінював свій вигляд»: з чистовика він став чернетковим зошитом, але при почерговій переписці деяких сторінок він знов ставав чистовиком до наступних доповнень Wanda Semkowicz-Zarembina, “Autograf Dlugosza i jego warsztat w nowej edycji „Annales”, 277. Wanda Semkowicz-Zarembina, “Autograf Dlugosza i jego warsztat w nowej edycji „Annales”, 277.. Дослідниця вважає, що на основі виділення етапів роботи можна говорити про три редакції Анналів³¹. Таким чином, розглянувши місцезнаходження тексту того чи іншого повідомлення у рукописі, можна більш-менш впевнено реконструювати послідовність внесення інформації до тексту Длугошем. Завдяки зусиллям і старанням польських архівістів, на сайті dlugosz.polona.pl нині можна ознайомитися із відсканованим рукописом автографу і з'ясувати напрямок роботи Длугоша у кожному конкретному випадку. Звернення безпосередньо до тексту автографу дають можливість зробити принципово важливі висновки, адже ми маємо справу із робочим текстом. Дописки, вимарування тексту тощо засвідчують, що робота Длугоша над Анналами тривала постійно, й хроніст повертався до тієї чи іншої інформації та редагував її.

Роботу Яна Длугоша над першою частиною Анналів (куди входить і VII книга із повідомленнями про коронацію Данила), згідно дослідників автографу Етапи роботи Длугоша викладаємо тут за публікацією результатів досліджень Н.І. Щавєлєвої: Щавелева Н.И. Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша, 23-34., можна уявити наступним чином: на початку 1460-х років виникає чернетковий текст першої частини Анналів (доведений до 1406 р.), який згодом переписується начисто основним писцем (чи «писцем В» за Семко- вич-Зарембіною) Щавелева Н.И. Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша, 25. у два прийоми: у 1463 р. (частина Анналів до 1240 р.) та у 1463-1465 рр. (частина, що містить повідомлення за 1241-1338 рр.) Щавелева Н.И. Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша, 25-26.. Отримавши переписаний набіло текст, Длугош починає «другий етап» роботи із текстом -- редагування (на це вказують зроблені його рукою маргіналії та приписки у тексті, викреслювання, інколи затирання тексту). Але важливо, що основний текст (переписаний «писцем В») вже існує на початковому етапі роботи Длугоша з текстом і може служити «відправною точкою» для аналізу.

Хронологічно етапи роботи, що стосуються нашої теми, виглядатимуть наступним чином: за спостереженнями Щавелевої, першим етапом роботи над рукописом автографу можна назвати закупівлю паперу, яка відбулася 1461 р. (тобто на 1461 р. «чернетка Анналів, доведена принаймні до 1406 р., вже існувала»)Щавелева Н.И. Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша, 26.. Частина, яка містить усі тексти, що розглядатимуться, була переписана основним копіїстом («писцем В») у 1463-1465 рр., але те, що партія паперу після закупівлі одразу ж була поділена на три частиниЩавелева Н.И. Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша, 26., говорить про те, що і ця частина теж вже існувала у чернетці 1461 р. Редагування Длугошем власного тексту, переписаного набіло на початку 1460-х років, очевидно, не було одномоментним, і продовжувалося фактично до його смерті у 1480 р. Доречно згадати слова самого Длугоша, про те, що кожну сторінку своєї праці він переробляв іноді по шість разівПерфецький Є. Перемишльський літописний кодекс, 2..

Звернімося безпосередньо до повідомлення Анналів про коронацію Данила. Як уже було вказано, Семковіч-Зарембіна показала, що в автографі Длугоша є два тексти про коронацію ДанилаWanda Semkowicz-Zarembina, “Autograf Dlugosza і jego warsztat w nowej edycji „Annales”,” 27-28; Dariusz D^browski, “Koronacja Daniela Romanowicza w relacjach Jana Dlugosza,” 109-111.:

1) повідомлення, датоване Длугошем 1246 рокомIoannes Dlugossii Annales Poloniae ad annum 1406. Autographum. Fundacja XX. Czartoryskich, 1306 IV Rkps, s. 543, що є розлогою оповіддю про коронацію (приписка на нижньому полі (див. рис. 4)) та

2) повідомлення, вміщене під 1253 роком, що значно менше за обсягом та пізніше закреслено (вставка у середині тексту та маргіналія на полі (див. рис. 2)).

На думку дослідниці автографу Анналів Семкович-Зарембіної, першопочатково інформація про коронацію Данила була вміщена Длугошем під 1253 р., а згодом автор перемістив її на сім років раніше -- під 1246 р.Wanda Semkowicz-Zarembina, Powstanie i dzieje autografu Annalium Jana Diugosza, 27-28, суттєво відредагувавши повідомленняЩодо співвідношення текстів див.: Dariusz D^browski, “Koronacja Daniela Romanowicza w relacjach Jana Diugosza,” 109-122.. Причому попередня приписка (повідомлення під 1253 р.) була закреслена, тобто автору йшлося про передатування події, а не про подвоєння повідомлення.

Важливо наголосити на тому, що обидва тексти є приписками: «фрагмент 1253 р.» є вставкою в текст; «фрагмент 1246 р.» являє собою приписку на нижньому полі аркуша. Тобто обидва фрагменти належать вже до другого етапу роботи Яна Длугоша над текстом. Вони не одночасні, вносилися до тексту послідовно (про що, зокрема, свідчать різні чорнила), хоча про часовий інтервал між їхньою появою немає можливості судити.

Зміна Длугошем дати коронації (з 1253 на 1246 р.) переконує, що відпочатково він взагалі не знав, коли саме відбулася подія, і у нього не було жодних підстав (документальних, текстуальних) для безумовного і переконливого хронологічного приурочення події. Тим самим одержуємо підстави для попередніх висновків про джерела повідомлень Длугоша стосовно коронації Данила. Цілком очевидно, що він не мав перед собою якогось «документу з оточення краківського єпископа Прандоти» чи якоїсь «польської реляції» з інформацією про коронацію, що сталася певного року. Не знав він і короткого повідомлення Рочника Красінських, де стисло сказано про коронацію Данила у 1253 році“Anno domini 1253 Daniel dux Russie in regem coronatur” (Rocznik Krasinskich, wyd, August Bielowski, MPH, t. III (Lwow, 1878), 132.. В протилежному разі, автору не довелося б шукати «нової» дати. Іншими словами, у Длугоша не було текстуального свідчення із проставленою датою, і хронологічне приурочення події йому доводилося вгадувати чи викомбіновувати за якимись непрямими вказівками. Як видно, навіть цей перший досвід не цілком переконав Длугоша у правильності рішення, і він згодом дійшов іншого висновку.

Три повідомлення про коронацію Данила Романовича

Здається, ніхто з дослідників не звертав увагу на те, що повідомлення про коронацію Данила Романовича за латинським обрядом читається в Анналах ще в одному місці: під 1266 роком. Це -- звістка про смерть Данила, де Длугош вміщує також текст булли папи Олександра IV від 13 лютого 1257 р. (див. рис. 1)Ioannes Dlugossii Annales Poloniae ad annum 1406. Autographum. Fundacja XX. Czartoryskich, 1306 IV Rkps, s. 606-607. Д. Домбровський коротко згадує про вплив «повідомлення 1266 р.» на повідомлення «1246 р.», але не йде далі констатації. (Див. Dariusz D^browski, “Koronacja Daniela Romanowicza w relacjach Jana Dlugosza,” 113).. На відміну від повідомлень 1246 р. та 1253 р., текст про смерть «відступника Данила» та інформація про його коронування не є припискою чи вставкою, а знаходиться в основному тексті рукопису, писаному рукою «писця В», як і текст булли папи Олександра, знайденої Длугошем у архіві Краківського капітулуIoannes Dlugossii Annales Poloniae ad annum 1406. Autographum. Fundacja XX. Czartoryskich, 1306 IV Rkps, s. 606-607^{Про це докладніше див.: Wanda Semkowicz-Zarembina,} Powstanie i dzieje autografuAnnalium Jana Dlugosza; Wanda Semkowicz-Zarembina, “Autograf Dlugosza i jego warsztat w nowej edycji “Annales”,” 271-275. Щавелева Н.И. Древняя Русь в «.Польской истории» Яна Длугоша, 24-35.. Тобто ми впевнено можемо говорити про те, що саме це повідомлення про коронацію Данила є хронологічно найпершим в Анналах і з'явилося ще серед тих авторських матеріалів, що згодом були переписані основним писцем автографу.

З огляду на систему роботи Яна Длугоша над текстом Анналів⁴¹, можна припустити наступну послідовність появи інформації про коронацію Данила: на початку 1460-х років (коли копіїсти переписували основний, вже створений текст першої частини Анналів) Длугош знав про коронацію та «зраду» Данила з булли папи Олександра. Інформація про коронацію Данила потрапила у некролог князя саме через те, що інших даних (в тому числі й хронологічних приурочень події) Длугош не мав. Наступним етапом роботи із сюжетом коронації є, очевидно, вставка під 1253 роком, яка згодом була ліквідована Длугошем (закреслена в рукописі), а замість неї було створено розширену версію, що була перенесена під 1246 р. і дописана на нижньому полі аркуша.

Вірогідним виглядає наступне припущення: вперше хроніст дізнався про коронацію Данила з папської булли 1251 р., де, одначе, не було зазначено дати. Згодом Длугош почав «шукати» інші джерела про цю подію. Цілком логічно, що «знахідкою» міг стати ГВл, який надавав більш докладну інформацію, але, на жаль, не подавав дати коронації, адже являв собою недатований текст Як відомо, початкова версія ГВл не мала хронологічної розмітки, порічна сітка з'явилася пізніше.. Останнє водночас пояснює, чому Длугош вважав за необхідне продовжувати шукати дату коронації і водночас почував себе досить вільно у датуванні.

Перейдімо тепер до безпосереднього аналізу повідомлень Длугоша про цю подію. При цьому спробуємо послідовно простежити, як хроніст працював з джерелами і створював власні версії коронації князя Данила та обставин, що їм передували.

Повідомлення про смерть та коронацію Данилапід 1266 роком

Початкова версія Длугоша про коронацію Данила містилася в основному тексті автографу серед повідомлень за 1266 рік Ioannes Dlugossii Annales Poloniae ad annum 1406. Autographum. Fundacja XX. Czartoryskich, 1306 IV Rkps, s. 606. Вважаємо це повідомлення первісним, оскільки, як було сказано вище, воно міститься серед масиву тексту, переписаного набіло з заміток Длугоша основним писцем рукопису ⁽рис. 1⁾.

Отож, під 1266 р. знаходимо повідомлення про смерть «відступника, князя Данила, короля Русі, котрий залишив по собі двох синів -- Лева і Романа». В наступних фразах хроніст викриває «відступництво» Данила: «обіцяв разом зі своїм народом покинути руське визнання і перейти до правдивої віри та єдності з римським костелом». Однак після «урочистого коронування і найменування», володар Русі «відступився від католицької віри і повернувся знову на визнання руське». На доказ достовірності своїх тверджень Длугош посилається на автентичний документ -- буллу папи Олександра IV до Данила, котра «зберігається в архіві краківського костелу», в якій «папа засуджує це відступництво»Jana Diugosza Roczniki czyli Kroniki siawnego Krфlestwa Polskiego. Ks. 7, 194. (під 1266 р.) . Тут же дослівно наведено повний текст булли. У ній папа в рішучих виразах звинувачує князя у тому, що той після коронації «виявив невдячність до великої ласки, зневажив релігію, переступивши через власну присягу, не дотримався того, що обіцяв відносно покори цій церкві й згаданого дотримання віри [...] погордував церквою і зневажив Ісуса Христа». Після цього висловив сподівання: «ми сподіваємось також, що ти візьмеш під увагу те, що не церкву, а самого себе обдурюєш, ганебно відступивши від обіцянки, яку ти нам дав». Наприкінці булли читається доручення папи єпископу оломоуцькому та вроцлавському покарати Данила за допомогою світської влади, якщо він так і не виправить свого відступництва від римського Апостольського престолу.

Схоже на те, що Длугош справді працював з автентичним текстом булли (або з одним із її примірників), яка й досі зберігається у краківському архівіНа це вказував ще М. Чубатий, однак без обґрунтування (Чубатий М. Західна Україна і Рим у ХІІІ віці у своїх змаганнях до церковної унії. ЗНТШ. Т. 123-124. Львів, 1917, 62-63).:

Наведений в Анналах текст булли практично ідентичний до того її варіанту, що зберігся у регестах ватиканського архівуДив. публікацію цього тексту в: Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia (1075-1953), collegit intr. Atanasius G. Welykyj (Romae, 1953) (далі -- Welykyj), 49-51, №34. Існує український переклад: Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватикану та унії (X -- початокXVII ст.). K., 1988, 29-30. Док. №26..

Для нашої теми важливо, що під впливом тексту булли Длугош створив образ Данила як «хитрого відступника». В даному випадку неважко помітити тотожність негативних конотацій стосовно персони князя у текстах булли та Длугоша. Булла, як бачимо, на цьому етапі роботи Длугоша стала єдиним джерелом інформації про коронацію, зокрема й того, що вона відбулася на умовах присяги про зміну князем «грецького обряду». її (інформацію) Длугош додав до повідомлення, яке запозичив з Великопольської хронікиПро те, що Длугош працював саме з цими джерелами див. також у: Aleksander Semkowicz, Krytyczny rozbiфr Dziejфw Polskich, 286; Dariusz D^browski, “Czy Jan Diugosz pisz^c siodm^ ksiзgз «Annalium» korzystai z Kroniki halicko-wolynskiej,” 169; Jana Dlugosza Roczniki czyli Kroniki siawnego Krфlestwa Polskiego. Ks. 7, 194. Nota 22, 23.. В останній під 1266 р. містилася наступна коротка згадка: «руський король, батько Лева і Романа, віддавши борг природі, переселився з цього світу до Господа»Цит. за публікацією тексту хроніки у: Великая хроника о Польше, Руси и их соседях. М., 1987, гл. 147..

Як бачимо, вихідне повідомлення одного з найбільш вагомих польських історичних текстів ХІІІ ст. -- Великопольської хроніки -- про смерть руського короля було нейтральним за смислом. До речі, в усіх польських історичних пам'ятках ХІІІ ст. князь Данило не наділений жодними негативними конотаціями (за винятком репутації сина Шварна). Длугош, проте, зображує князя відступником. Це сталося під впливом папської булли. Той факт, що хроніст повністю зацитував її у своєму творі свідчить, що Длугош розглядав буллу як надзвичайної ваги джерело, що єдине, на його думку, могло документувати історичність коронації Данила. Водночас ця обставина виказує міру інтересу хроніста до обставин коронації руського володаря. Очевидно, цей інтерес спонукав Длугоша до пошуку додаткових джерел інформації. Віднаходження ним нових даних та їх осмислення відобразилося у двох приписках до основного тексту, які розглянемо далі. Тут варто звернути увагу на той факт, що Длугош і пізніше повертався до аналізованого тексту про смерть Данила. Як видно з рукопису автографа (див. рис. 1), Длугош вилучив з першопочаткового варіанту приблизно два рядки (до імені Данила -- “Daniel Russiae Rex etc.”) -- вони були затерті (і тепер не читаються взагалі), а поверх затертого Длугош, власною рукою приписав “scismaticus”, уточнюючи характеристику руського князя. Редакторська правка цілком у дусі подальших текстів.

Приписка про коронацію під 1253 роком

Як видно з автографу Анналів, на певному етапі редагування основного тексту Длугош серед повідомлень про події 1253 р. власноруч зробив приписку стосовно коронації ДанилаIoannes Dlugossii Annales Poloniae ad annum 1406. Autographum. FundacjaXX. Czartoryskich, 1306 IV Rkps, s. 558. Приписка розташована між повідомленнями 1253 року, та текст ще й підредагований Длугошем: він вставив на полі слова altera vice priorem coronationem innovando et confirmando. Це може говорити про належність цієї приписки до «каталожного» етапу роботи Длугоша. Тобто вона могла з'явитися під впливом нового джерела, коли Длугош вже почав другу редакцію Анналів, але іще не авторизував текст, а тільки виписував інформацію. Маргіналія на полі до вписки про коронацію Данила починається тими самими словами, що і приписка на попередній сторінці до згадки другої місії Опізо: altera viceIoannes Dlugossii Annales Poloniae ad annum 1406. Autographum. Fundacja XX. Czartoryskich, 1306 IV Rkps, s. 557, що очевидно пов'язує між собою ці фрагменти і може бути аргументом до того, що Длугош шукав дату для визначення коронації, спираючись на відомі з джерела факти (як от, наприклад, місії Опізо).

Наведемо переклад даного фрагменту:

Опізо, аббат Меззано, легат апостольського престолу, за дорученням папи Іннокентія IV у присутності краківського єпископа Прандоти та деяких інших польських єпископів Данила, князя Русі, [вдруге для відновлення та підкріплення попередньої коронації] у замку Дорогичин на королівство Русі помазує та коронує, зобов'язання клятви від нього отримано, що обряд грецький покинувши, як він, так і народ руський, обряд римський приймає та вищості римського понтифіка вірно підкоряється. Й численними інсигніями та дарунками від Данила, нового короля, був удостоєнийЛатинський відповідник: Opiszo abbas de Meszano Apostolice Sedis legatus de mandato Innocentii pape quarto, assumpto sibi Prandotha Cracoviensi episcopo et nonnullis aliis Polonie episcopis, Danielem ducem Russie [altera vice priorem coronationem innovando et confirmando] in castro Drohiczin in regem Russie inungit et coronat, sponsione iurisiurandi ab eo accepta, quod ritu Greco deserto tam ipse quam natio Ruthenica ritum Romanum assumeret et Summo Pontifici Romano fideliter obediret. Et plurimis honoratur a Daniele rege novo insignibus donis. Див.: Dariusz D^browski, “Koronacja Daniela Romanowicza w relacjach Jana Dlugosza”, 109. Відповідне місце автографу у: Висловлюємо вдячність Олексію Смірнову за редагування перекладу даного латиномовного фрагменту..

Як покажемо далі, ця приписка Длугоша з'явилася під впливом ГВл.

ГВл, як вже було зазначено на початку, є єдиним джерелом, що містить інформацію про місце коронації Данила -- в замку Дорогичині. Його згадка в приписці Длугоша зроблена під явним впливом літопису, оскільки раніше -- в четвертій книзі Анналів, у повідомленні під 1112 роком -- хроніст назвав Дорогичин центральним містом і фортецею ятвягівJana Dlugosza Roczniki czyli Kroniki slawnego Krolestwa Polskiego. Ks. 4, 323 (очевидно, сплутавши До- рогичин з Райгродом). Утім, для нас важливо інше: лише під впливом вказівки ГВл можна було ідентифікувати Дорогичин як місце коронування Данила.

Крім того, лише з літопису можна було дізнатися, що Данила коронував легат Опізо, і притому з волі папи Інокентія IVПСРЛ 2: 826.. Жодне інше джерело подібних відомостей не міститьНа цю обставину звертав увагу Грушевський (Грушевський М.С. Історія України-Руси, 69-70, прим. 3)..

Нарешті, літопис давав важливу «підказку», коли відбулася коронація. Хоч ГВл і не містив порічної сіткиУ Іпат. повідомлення про коронацію вміщено під 1255 р. Грушевський обґрунтував датування «не пізніше осені 1253 р.» (Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису. ЗНТШ. Львів, 1901. Т 41, 1-72)., однак давав важливу хронологічну прив'язку: відомості про коронацію і переговори з папськими послами вміщено після згадки про похід князя Данила в Чехію. За послідовністю літописної оповіді, папські посли намагалися зустрітися з князем на його зворотньому шляху з походу (здійсненого до Опави на допомогу угорському королю Белі IV), а опісля тут же сказано про коронування князя легатом Опізо у ДорогичиніПСРЛ 2: 826.. Літопис, отже, міг створити враження, що коронація відбулася одразу ж після повернення з Чехії. Що саме так це сприйняв Длугош, підтверджує та обставина, що приписка в автографі про коронацію Данила зроблена саме після оповіді про Опавський похід. Для нас важливо, що вставку, як видно зі стану аркуша, хроніст міг зробити й в іншому місці, наприклад, на вільному від тексту, достатньо великому нижньому полі. Однак він зробив її у менш зручному, зате -- у більш вірогідному місці, відповідно до того, як підказувало літописне джерелоЦі спостереження спростувують тезу Домбровського, ніби Длугош не знав літописної прив'язки коронації до Опавського походу (Dariusz D^browski, “Czy Jan Dlugosz piszc siodm ksi$g$ “Annalium” korzystal z Kroniki halicko-wolynskiej,” 156-157). Ця прив'язка зникла в остаточній версії Анналів, тобто у повідомленні про коронацію під 1246 р..

Загалом, приписка Длугоша про коронацію не містить жодних оцінок: судячи з того, що текст було дещо підредаговано (слова altera vice priorem coronationem innovando et confirmando були дописані на полі із позначкою місця вставки до тексту, див. рис. 2), можна припускати, що тут ми маємо справу із «каталожним записом» (див. вище). Тобто фрагмент належить до «другої редакції» за Семкович-Зарембіною -- тієї стадії роботи над Анналами, коли чистовик стає чернеткою.

Однак вже тут почерпнута з літопису інформація подана у власній інтерпретативній рамці польського хроніста. Остання, як ми вже знаємо, сформувалась під впливом тексту папської булли 1257 р., що ясно зазначає умови коронації -- присяга про відмову від «грецького обряду» та прийняття зверхності папи. У літописі умови подано інакше: тут навпаки йшлося про збереження «обряду» в недоторканності. Цілком очевидно, що в очах Длугоша умови коронації, викладені в папській буллі, мали більший авторитет, аніж версія «літопису схизматиків».

Уже зкомпонувавши фрагмент про коронування Данила, Длугош зробив до нього вставку в тому смислі, що ця коронація була «повторна» задля «відновлення та підкріплення попередньої коронації». Слова Длугоша не варто розуміти як вказівку на «першу» коронацію під 1246 р. і свідчення того, що, працюючи над «фрагментом 1253 р.», Длугош задумував ідею подвійної коронації Данила Романовича. У цей час «версія 1246 р.» ще не існувала; коли ж виникла вона, зникла (була ретельно викреслена) «версія 1253 р.» Іншими словами, в історії автографу Анналів не було моменту, коли б обидві версії існували одночасно. Це, своєю чергою, означає, що в жодний момент роботи над текстом Длугош не передбачав можливості двох коронацій Данила. Отже, ремарка намагається донести якусь іншу ідею.

Насправді автор Анналів мав на увазі не повторну коронацію Данила, а відновлення королівського титулу на Русі. Ремарка Длугоша є алюзією на попередню коронацію, якою, власне, королівство на Русі й було вперше встановлено -- угорського королевича Коломана, по відношенню до якої нинішня (Данила 1253 р.) була другою.

Сюжет коронування Коломана досить виразно фігурує в Анналах під 1208 р.: сина угорського короля Андрія запросила галицька знать задля припинення безладдя і міжусобиць, що запанували після загибелі 1205 р. Романа Мстиславича. Однак після церемонії коронації католицькими єпископами (зокрема, краківським Вінцентієм Кадлубком) галицька знать почала побоюватись, чи не призведе коронація до втрати їхнього традиційного обряду, що, зрештою, й стало причиною вигнання Коломана з Русі Jana Diugosza Roczniki czyli Kroniki siawnego Krolestwa Polskiego. Ks. 6, 286-287. І хоча Коломан повертається до Г алича, з його скорою смертю королівську традицію можна вважати перерваною. Упродовж сорока п'яти років після Коломана на королівство Русі ніхто не був помазаний, отже, коронування Данила осмислювалось Длугошем як відновлення «королівства Руського» під зверхністю римського понтифіка.

Крім того, коронація осмислювалась Длугошем як подія з еклезіастичними наслідками: отримання корони передбачало перехід до латинського обряду. Це пояснює, чому в приписці 1253 р. свідками коронації названо латинських ієрархів -- краківського єпископа Прандоту та «деяких інших єпископів». Постать єпископа Прандоти є особливо значимою в цьому контексті, і до причин, що спонукали Длугоша виопуклити його роль у коронації Данила, звернемося у своєму місці.

Поза тим, вставка Длугоша про коронацію Данила явним чином пов'язана за смислом і за топографією в рукописі з іншою вставкою до Анналів (судячи із кольору чорнил, зробленою не одночасно), яка стосується коронації іншого східноєвропейського володаря -- литовського князя Міндовга (рис. 2, 3). Так, до повідомлень під 1252 роком Длугош вписує інформацію про коронацію Міндовга, який удав із себе християнина та був коронований (рис. 3)Ioannes Dlugossii Annales Poloniae ad annum 1406. Autographum. Fundacja XX. Czartoryskich, 1306 IV Rkps, s. 559.

длугош галицький волинський коронація данило

Цікаво, що у рукописі автографа при переписуванні були переплутані аркуші, тож два тексти про коронації опинилися на одному розвороті і точно навпроти один одного: стор. 558 -- коронація Данила (рис. 2), стор. 559 -- Міндовга (рис. 3). З цим, можливо, пов'язане і датування Длугошем обидвох коронацій: Міндовга -- під 1252 роком, Данила -- наступним 1253 р. Обидві приписки також логічно між собою пов'язані і в загальній риторичній схемі Анналів: обидва володарі лише вдавали, що приймають католицтво, а після коронації -- повертаються до своїх «заблуджень».

Підсумуємо: під час чергового редагування тексту Анналів Длугош зробив приписку про коронацію Данила. її наповнення міг забезпечити текст ГВл, інформацію якого хроніст інтерпретував відповідно до змісту папської булли, в якій викладено умови отримання Данилом королівського титулу.

Приписка про коронацію під 1246 роком

На одному з пізніших етапів роботи над текстом Длугош, під впливом обставин, які ще потрібно з'ясувати, вирішив радикально змінити задум. Він створив новий, докладніший текст про коронацію Данила і дійшов думки про іншу дату самої події. Попереднє повідомлення (під 1253 р.) було викреслене, а опис коронації був переписаний начисто самим Длугошем під 1246 роком у вигляді приписки на нижньому полі аркуша Ioannes Dlugossii Annales Poloniae ad annum 1406. Autographum. Fundacja XX. Czartoryskich, 1306 IV Rkps, s. 543. Текст знов потрапив до місця, пов'язаного із Опізо: у основному тексті рукопису йдеться про перше посольство Опізо до Польщі.

Це третя і фінальна версія про коронацію Данила. Текст написаний чисто, майже без виправлень та дописок (на відміну від приписки під 1253 р.), що може говорити про його належність до етапу авторської переписки попередньо занотованої інформації.

Рис. Сторінка 543 автографу Анналів з припискою Длугоша про коронацію Данила Романовича 1246 р.

Розглянемо детальніше зміст остаточної версії історії коронації у Длугоша.

Розлоге повідомлення про коронацію «правлячого князя київського і дрогицького» (дорогичинського) розпочинається з констатації існування великого бажання у Данила «мати гідність королівську поміж іншими руськими князями». Воно підсилювалось значним розміром його територій і багатств. Як повідомляє хроніст, Данило дізнався про прибуття папського легата Опізо до Польщі та відправив до нього визначних мужів з коштовними подарунками, що супроводжували прохання коронувати і помазати його «іменем столиці Апостольського престолу». За це князь обіцяв разом зі своїми численними підданими відкинути грецький обряд, визнати владу папи, а також потужно і старанно захищати руські та інші католицькі краї від нападів татар. Опізо, зваживши на перспективу спасіння великої кількості християнських душ, відправив назад княжих послів з ласкавою відповіддю та обіцянкою прийти на Русь і коронувати Данила, в разі його відмови від «заблуджень» грецького визнання та прийняття права католицької віри. Польські єпископи, а особливо краківський Прандота, радили Опізо відмовитись від цієї обіцянки, вказуючи на «хитрість та нестатечність у вірі» Данила. Як зауважує автор Анналів, Опізо цього не зробив з трьох можливих причин: через бажання прислужитися християнській вірі, або через намір уславити свою місію такою коронацією, або через недовіру до поляків, яких запідозрив у заздрощах. Далі читаємо про церемонію коронації і помазання у Дорогичині -- столиці князя Данила, куди з'їхались спеціально запрошені для цього руські князі і «пани». В їх присутності володар присягнув Опізо «з усіма своїми панами, старшиною і підданими прийняти віру, обряд і звичай римської церкви», а також підкорятися римському папі Інокентію IV і його наступникамДослівний переказ даного повідомлення Длугоша подаємо за його останнім польськомовним виданням: Jana Diugosza Roczniki czyli Kroniki siawnego Krolestwa Polskiego. Ks. 7-8. Warszawa, 2009, 69-72.

Стисло підсумуємо основні смислові акценти усього повідомлення: коронація і помазання Данила стала особистим рішенням папського легата, здійсненим у відповідь на обіцянки руського князя визнати латинський обряд і протистояти татарам (хоча про останнє вже не зазначено в описі його присяги). У повідомленні чітко розставлено оцінки героям: могутній та хитрий князь Данило, ошуканий папський легат Опізо та проникливий польський єпископ Прандота.

Представлене вище повідомлення Длугоша виразно відрізняється від змісту попередньої приписки, а також від версії одного зі своїх основних джерел -- ГВл. Порівняно з Длугошевим, літописне повідомлення має «телеграфний» характер. За літописною версією, коронування Данила мало прямо протилежну ініціативу -- виходило від папських послів, котрі кілька разів пропонували, майже нав'язували, князю «коруну і сан королівства». Спершу, коли Данило повертався з Опавського походу у Чехії і відмовився зустрітися з папськими посланцями у Кракові. Вдруге було відмовлено посланому римським папою «біскупу беренському і каменецькому» через відсутність допомоги у війні з татарами («рать Татарьскага не престаеть. злі. живоущи с на^м // то како могоу пригати вініць бес помощи [папи]»)ПСРЛ 2: 826.. І лише з третьої спроби легат Опізо коронував Данила після обіцянок допомогти у війні з татарами та тривалих вмовлянь Данилової матері, польських князів Болеслава та Семовита, а також «бояр лядських», котрі теж обіцяли підтримку «противоу поганымъ». Опису самої коронації у літописі немає: лише коротко зафіксовано, що «Данило же прига. ш Ба вініць. в городі. Дорогьчині». Попередня фраза додатково розкриває, від кого саме прийнято вінець -- від Бога, римських та своїх єпископів: «цнь же вініць ш Ба прига. ш цркве стхь апостоль. и ш стола стго Петра. и ш цца своего папы Некінтига. и ш вси^х еп^сповь своихь». Показово, що літописець особливо наголошує на толерантності папи до східного обряду: «Некентии бо кльнАше тіхь. хоулдщимь віроу Гріцкоую. правовірноую»ПСРЛ 2: 827.^{Dariusz D^browski, “Czy Jan Dlugosz piszc siodm ksi$g$ „Annalium" korzystal z Kroniki halicko- wofynskiej,” 156-159.}. Таким чином, літописна версія містить прямо протилежні акценти -- ініціатива коронування належить папі та його послам, крім того, здійснена на прямо протилежних умовах (збереження грецького обряду і допомога папи та поляків у війні з татарами). Більше того, обидва тексти називають дзеркально відмінне коло «учасників» довкола Данила і легата Опізо: у Длугоша ними є польські єпископи і руські князі, у літописця -- польські князі, бояри та руські єпископи.