Кам'янецьке староство львівської землі руського воєводства в ХVI-ХVIII ст. (у світлі фіскальних джерел)
Вивчення ранньомодерної історії українських земель у складі Речі Посполитої під кутом зору історичної географії. Динаміка заселення окремих теренів, поява, та зникнення населених пунктів. Географічне розташування Кам’янецького староства Львівської землі.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.07.2017 |
| Размер файла | 238,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.Allbest.ru/
Кам'янецьке староство львівської землі руського воєводства в ХVI-ХVIII ст. (у світлі фіскальних джерел)
Богдан Смерека
Вивчення ранньомодерної історії українських земель у складі Речі Посполитої під кутом зору історичної географії представляє собою значне поле для досліджень. Інтерес викликають, насамперед, питання динаміки заселення окремих теренів, появи, а також зникнення населених пунктів, що в умовах постійних воєнних загроз ззовні було надзвичайно частим явищем. Інший аспект, що потребує окремих досліджень, - це адміністративно-територіальний устрій Речі Посполитої, що також перебував у стані перманентних змін. Причому, слід зауважити, що останні стосувалися не лише приватних територіальних одиниць (ключів, волостей), а й королівських маєтностей, гарантами цілісності яких виступали самі монархи.
Староства - базові адміністративні одиниці на королівських землях, часто ставали предметом вивчення дослідників ранньо-модерного періоду1. Як правило, вони охоплювали один міський осередок (виняток - Львівське староство, до якого належали міста Щирець та Глиняни), який служив резиденцією старости, та кілька навколишніх сіл, що з самого свого заснування перебували в орбіті міста-центру. Старостами2 ставали представники шляхти, які часто старалися зробити ці посади спадковими, що в деяких випадках фактично перетворювало староства на дідичні володіння. Не слід також забувати й про те, що, окрім їхньої влади, у містах існували такі традиційні для системи магдебурзького права інституції, як рада та лава, представники яких не завжди могли знайти спільну мову зі старостинськими очільниками.
Зрештою, староства як королівщини, завдяки підтримці королями їхнього загосподарення наданнями привілеїв жителям, відповідно краще, аніж шляхетські маєтки. Вони осаджувалися новоприбулими селянами, які, шукаючи, у першу чергу, родючих ґрунтів, залишалися там, де їхні права були захищені більшою мірою.
Кам'янецьке староство у складі Львівської землі розглядалося (як окреме територіальне утворення) лише Броніславом Фаліньським, якому належать також кілька досліджень, присвячених історії Кам'янки-Струмилової3. Інформацію про окремі населені пункти, що входили до складу староства, вміщено в ряді довідкових видань4.
У даній статті Кам'янецьке староство розглянуто в пізній період його існування - з XVI - до кінця XVIII ст., у час, коли стабільність Речі Посполитої була розхитана рядом внутрішніх (слабкість централізованої влади і, як наслідок, шляхетське засилля, що проявлялося в численних конфліктах на ґрунті володіння маєтностями та у фіскальному тиску щодо селянства) і зовнішніх (іноземні набіги та інтервенції) причин. Окрім окреслення географічного положення староства, встановлено сусідні територіальні одиниці, з якими межувала королівщина, а також імена власників самого староства, здійснено аналіз стану господарства та залюднення цього адміністративного утворення.
У роботі використані опубліковані та неопубліковані джерела фіскального та розпорядчого характеру. Серед перших - опубліковані Михайлом Грушевським люстрації Львівської землі 156415655 та 15706 рр., люстрація 1662 р.7, опублікована фахівцями Інституту історії Польської АН, люстрація 1765 р.8, що вперше з'явилася друком на сторінках «Тижневого додатку до Львівської газети» за 1869 р., а також матеріали поборових реєстрів 1515 та 1578 рр., опублікованих Александром Яблоновським9. Серед неопублікованих джерел - поборові реєстри Руського воєводства другої половини XVI ст.10, інвентарі Кам'янецького староства XVI11, першої половини XVII12 та другої чверті XVIII ст.13, угоди про оренду староства14 та окремих об'єктів у ньому15.
Географічне розташування. Кам'янецьке староство складалося з двох частин - одна (Кам'янецька дільниця) знаходилася на півночі Львівського повіту однойменної землі, інша (Добротвірська дільниця) була розташована північніше й становила анклав, з усіх сторін оточений дібрами Белзького воєводства. Староство за весь час свого існування включало в себе наступні населені пункти - міста Кам'янка (Кам'янка-Струмилова) та Добротвір, а також у різний час такі села, як Батятичі, Воля-Честинська, Воля-Новос- тавська16, Дернів, Желдець, Купичволя, Кривулянка, Лани, Лапаївка, Новий Став, Обидів, Руда, Сілець, Середній Став, Стремінь, Стриганка, Честині, Ясениця-Забужанська та Ясениця-Руденська. Староство при накладанні його території на сучасний адміністративний поділ України майже повністю знаходилося на території Кам'янка-Буського району Львівської області (за винятком сіл Купичволя, яке перебуває зараз в Жовківському районі тієї ж області, та Стремінь - у Сокальському районі), серед густих лісових масивів Малого Полісся, які в окреслений у дослідженні період практично впритул підходили до берегів Західного Бугу. Тут, у своїй верхній течії, ця ріка була вже достатньо повноводною, щоб служити роботі млинів (їхній перелік подано в таблиці 4а і 4б) і, поряд з цим, не настільки бурхливою, щоб ставати причиною повеней (принаймні згадок про подібного роду стихійні лиха в джерелах знайти не вдалось). Тому саме на ній були осаджені основні населені пункти староства. Узагалі, ця територія (як видно з табл. 1) осаджувалася доволі інтенсивно. Починаючи з XV ст., цей процес, незважаючи на дію ряду несприятливих факторів (самочинне захоплення шляхтичами старостинських угідь, зовнішня загроза з боку татар тощо), не переривався аж до падіння Речі Посполитої.
На півночі староство межувало з Белзьким староством однойменного воєводства, на сході - з Буським того ж воєводства (дібра Соколя й Спас). Із заходу та півдня староство оточували шляхетські маєтності - на заході це була дідична власність Жолкевських (у першу чергу, дібра Туринки17), яка згодом перешла до Даниловичів, а від них до Собеських. Дібра на південь від староства станом на середину XVII ст. також належали Собеським (Соколів18, Нагірці, Колоденці, короткий час також Зіболки19). Окремі села, що межували зі староством з півдня, перебували в руках дрібної шляхти, як-от Стрептів, Спас, Тадані (у середині XVII ст. власність Станіслава Рогальського20), Печихвости та Колодно (у кінці XVI ст. ними володіли відповідно Софія Блоїнська та Миколай Печихвостський21, у середині XVII ст. села перебували у власності судді Львівської землі Шимона Олевіньського22, у кінці XVIII ст. - Ксаверія Браніцького23).
Очільники Кам'янецького староства. На жаль, не всі імена кам'янецьких старост вдається встановити за існуючими джерелами24. Те саме можна сказати про визначення років перебування на чолі староства тих осіб, імена яких були зафіксовані в документах. Так, з інвентарів староства 1544 та 1583 рр. довідуємося, що очільником королівщини в ці роки був Ян Рихціцький25. Можливо, мова йде не про одну особу, а про батька й сина, оскільки в 50-60-х рр. XVI ст. староство очолював краківський каштелян Спитко Йордан26. 1588 р. кам'янецьким старостою на короткий час став люблінський воєвода Миколай Фірлей. 5 вересня того ж року він помер, тому права на королівщину перейшли до Францішка Рильського27. Імен інших осіб, котрі очолювали староство в XVI ст., точно встановити не вдалось28.
Ф. Рильський керував староством до кінця століття. 1599 р.29 він передав права на володіння ним Станіславу Жолкевському та його дружині Реґіні30 (з Гербуртів). Після них королівщина перейшла у власність коронного підканцлера Вацлава Лещинського, після смерті якого 1628 р. старостинський уряд обійняв Лукаш Опаліньський31. 1633 р. він передав староство белзькому та руському воєводі, князю Константину Вишневецькому32 (15641641), з іменем якого була пов'язана тривала боротьба мешканців передмістя Лани проти старостинської влади (детальніше про це нижче). 1637 р. князь надав староство власному сину від другого шлюбу з Уршулею Мнішек - Єжи. 1642 р., через рік після смерті останнього33, його дружина Євфросина Євлалія Тарновська вийшла заміж вдруге - за Ієроніма Радзеєвського (1612-1667), який став новим кам'янецьким старостою34. Він був надзвичайно колоритною постаттю в польській історії XVII ст. - прихильник перемовин із Б. Хмельницьким під час козацького повстання, він, будучи підданий інфамії, втік 1652 р. до Відня, а 1655 р. - до Швеції, де вів переговори з Карлом Х Густавом про похід проти Польщі. Після нетривалого ув'язнення він повернувся на батьківщину, де йому були прощені всі його колишні вчинки. Під час проведення люстрації 1662 р., поки Ієронім ще знаходився за кордоном, на чолі староства перебував його старший син - Станіслав35 (1643-1670). Імена очільників староства в останній третині XVII ст. виявити не вдалося.
Починаючи з 1702 р., Кам'янецьким староством володіли представники родини Цетнерів (герб Пшевоза) -- спочатку Францішек (помер 1732 р.), згодом його син Ян36, який помер через 2 роки після батька. Єдиною спадкоємицею залишалася донька від другого шлюбу з любельською воєводиною Анною Тарло -- Францішка37, яка 1733 р.38 одружилася з подільським воєводою Міхалом Жевуським (1699--1769). 1752 р. М. Жевуський передав права на володіння королівщиною сину Яну, а після його смерті 1759 р. знову повернув їх собі39, залишаючись посесором Кам'янецького староства аж до смерті40. З цього часу й аж до інкорпорації Г аличини до монархії Габсбургів власницею старостинських дібр залишалася вдова Жевуського -- Францішка.
Огляд староства у світлі фіскальних документів
Люстрації 1564--1565 та 1570 рр. На момент проведення люстрацій другої половини XVI ст. до складу Кам'янецького староства входили два міста, Кам'янка-Струмилова (з виокремленим та окремо облікованим передмістям Лани) і Добротвір, та шість сіл -- Батятичі, Дернів, Желдець, Руда, Сілець, Честині (див. мапу 1).
Старостинський центр, місто Кам'янка, що знаходиться на ріці Західний Буг, включало в себе, окрім середмістя, також і Лани, Підзамче, Белзьке та Львівське передмістя (розташовані на лівому березі) та Забужанське передмістя на правому. Засноване воно було в третій чверті XV ст.41 вихідцем із мазовецького Дмошина Єжи Струмилом, який прибув до Львівської землі невдовзі після надання йому королем Владиславом Варненчиком тутешніх сіл за участь у поході на Угорське королівство42. Окрім Кам'янки, Єжи Струмило, на думку Анджея Янечека, осаджував у долині Бугу й інші поселення, зокрема Дернів та Лани43, що згодом увійшли до Кам'янецького староства. Отримавши 1471 р. магдебурзький привілей (1509 р. Сигізмунд І підтвердив надання), місто доволі швидко розросталося44 - у першій половині XVII ст. Кам'янка-Струмилова за чисельністю населення була шостою серед міст Галичини45.
Мапа 1. Кам'янецьке староство та прилеглі території 1570 р.
Із загальної площі міста, яка охоплювала 39 і півтори чверті ланів угідь, станом на 1565 р. четверо осіб осаджувало по одному лану, серед них - отець церкви св. Миколая (ориг. pop mikulinski)46. Ще 27 особам у місті належало по півлану. У їхньому переліку знаходимо міського мельника та двох парохів - «урівського» та «п'ятницького» (ориг. pop vrowski, pop pyathniczki)41. Інші землевласники (загальним числом 68 осіб) осаджували менші площі земель. У місті (разом із передмістями, за винятком Ланів) було 302 будинки.
Лани - передмістя Кам'янки-Струмилової, що розкинулось відокремленим масивом на північ від міста на лівому березі Західного Бугу, нараховувало 13 і півчверті зайнятих ланів, а також 4 пусті чверті. Жителі передмістя проживали в 38 будинках.
Дещо меншим за розмірами було інше місто староства - Добротвір, яке нараховувало 171 будинок. Кількість ланів у місті М. Грушевському не вдалося розчитати, однак загальний чинш з них - 14 злотих і 2 гроші (по 16 грош з лану) - дозволяє обчислити кількість зайнятих ланів - 26 і три півчверті. Відомо, що один лан у місті перебував у власності міського пароха. Люстрація також зазначала назви вулиць - Млинську, Мостову, Надбужну (або Закостельну) і Волоську48.
Серед сіл Кам'янецького староства найперше слід виокремити Батятичі - велике село на захід від Кам'янки з добре розвинутим бортництвом. Люстрація зафіксувала тут 109 кметів, серед яких 69 були бортниками та сплачували чинш власним медом. Великим було і с. Сілець - на 18 ланах з чвертю тут проживали 53 кметі. Двадцять два дворища в с. Руда місцеві жителі осаджували на волоському праві - тут, зокрема, серед 29 кметів згадано кнеза Матіаса (ориг. Matthias kniasz). Менше число кметів зафіксовано в селах Дернів (28), Желдець (24) та Честині (19), поміж яких знаходимо тивуна Івашка (ориг. Iwasko tywon)49.
Наступна люстрація Львівської землі, що була проведена всього через 5 років після попередньої, зафіксувала демографічне зростання (див. табл. 2а), особливо значне в Кам'янці-Струмиловій, де кількість будинків зросла до 355. Хоча документ не зафіксував числа осілих кметів, ми можемо стверджувати, що міська територія не лише була повністю зайнята, а й те, що її не вистачало, адже площа міста на цей момент становила 40 з половиною ланів50.
Населення інших поселень староства зросло значно меншою мірою, у двох селах - Желдець та Батятичі - кількість кметів навіть дещо зменшилась. Можливо, місцеві господарі покинули свої угіддя задля осадження нового села, що на той момент ще було вільним від податків. Мова йде про Середній Став, осаджений, як було зазначено, за 10 років до ревізії з ініціативи тодішнього кам'янецького старости, краківського каштеляна Спитка Йордана. Однак до цієї вказівки потрібно ставитись із застереженням, оскільки вперше подібний топонім фігурував у попередній люстрації 1565 р. як означення ставкової водойми (ориг. Szredni staw), розташованої неподалік села Желдець, у сосновому бору. Біля водойми знаходився невеликий млин, однак ще не було людських жител. Тепер тут проживало 12 осіб51.
Таким чином, ревізії Львівської землі 1564-1565 та 1570 рр. зафіксували загалом сприятливу економічну ситуацію в Кам'янецькому старостві, демографічне зростання (подекуди - стрибкоподібне). Розвиток землеробства, тваринництва (особливо у с. Руда, осадженому на волоському праві) і промислів (зокрема бортництва, найкраще розвинутого в Батятичах) вимагали угідь для ведення господарства, що вело до появи нових поселень. Очільники староства (на момент проведення вищезазначених ревізій - краківський каштелян Спитко Йордан) не лише не протидіяли, а й сприяли цьому процесу.
Інвентар 1588 р. З віднайдених нами інвентарів Кам'янецької королівщини XVI ст. найінформативнішим є документ 1588 р., що був укладений у зв'язку зі зміною власності у старостві - королівщину очолив люблінський воєвода Миколай Фірлей, який помер невдовзі після зайняття уряду. На відміну від інших господарських ревізій (інвентарів 1544 та 1583 рр.), що фіксували лише кількість млинів (див. табл. 4а), цей інвентар, подібно до люстрацій, фіксував імена господарів у населених пунктах староства. Окрім цього, його укладачі ретельніше, аніж люстратори 1565 та 1570 рр., підійшли до питання повуличного обліку власників у містах - так, документ фіксує назви вулиць Кам'янки-Струмиловій та кількість власників на кожній з них, чого не було зазначено в люстраціях (див табл. 2а).
Загалом, порівняння даних, вміщених у інвентарі, з попередніми ревізіями засвідчує подальше зростання кількості населення у старостві - особливо помітне у містах, де кількість будинків та їхніх власників зросла зі 195 до 214 у Добротворі та з 355 до 439 у Кам'янці-Струмиловій, з чого можемо зробити висновок, що площа старостинського центру, яка складала 1570 р. 40 з половиною ланів, знову зросла. Деякі села королівщини також демонстрували демографічне зростання - зокрема, у Дернові, де 1570 р. проживало 34 кметі й 10 загородників, тепер нараховувалось 69 кметів і 14 загородників. У Руді кількість кметів виросла із 33 (1570 р.) до 52.
Поборові реєстри XVI ст. Менш інформативними, однак також цікавими для дослідження стану заселення теренів староства служать матеріали поборових реєстрів (лат. Regestrum Contribucionum). В Архіві Коронного скарбу нами було виявлено 12 поборових реєстрів, укладених у період з 1552 р. до 1589 р.52, у яких були зафіксовані населені пункти Кам'янецького староства та розміри зібраних з них податків. Як видно (див. табл. 3), реєстри часто дублювали одне одного, лише інколи в окремих документах подавалася інформація, що стосувалась, як правило, кількості окремих категорій жителів у населеному пункті (комірників, загородників чи ремісників). У цьому контексті можна виокремити реєстр 1552 р. - єдиний, що містить інформацію про загальне число кметів у кожному селі. Варто також зауважити, що реєстр 1578 р., опублікований А. Яблоновським у першій частині XVIII тому «Історичних джерел»53, і оригінал дещо відрізняються між собою, оскільки дослідник не подавав інформацію про млини, тому ми зверталися до першоджерела54.
Окрім фіксації кількості окремих категорій жителів та наявності господарських об'єктів, матеріали поборових реєстрів допомагають з'ясувати обсяги займаних селянами площ. У цьому контексті серед сіл королівщини особливо виділяються Батятичі з 14 ланами (подібні площі осаджували жителі містечок Львівської землі55). Крім того, поборовий реєстр 1552 р. зафіксував тут 80 кметів, а реєстри 70-80-х рр. XVI ст. зазначали, що тут проживають ремісники - ковалі та шевці, чого в інших селах не спостерігаємо.
Окремо слід сказати й про те, що серед виявлених нами реєстрів шість із них зафіксували існування в межах староства с. Руденська Воля (ориг. Rudzienska Volia, Rudzieniska Vola, у інвентарях 1544 та 1583 рр. фігурує назва Rudna Vola). Імовірно, ревізори називали так с. Руду, що зустрічається в чотирьох реєстрах (1578, 1578-1579, 1584, 1589 рр.), де згадок про Руденську Волю немає. Окрім того, у певних реєстрах (1567 р., де зафіксована Руденська Воля, і 1578-1579 рр., де присутня Руда) обидва села мають однакову площу зайнятих ланів - 2%.
Таким чином, інвентар 1588 р. та поборові реєстри, укладені в XVI ст., дають змогу підтвердити тезу про сприятливе економічне та демографічне становище у старостві станом на другу половину XVI ст.
Люстрація 1662 р. Наступна люстрація була проведена у Львівській землі після фатальної для польської монархії війни зі Швецією, більш відомою як «шведський потоп» (1655-1660). Документ фіксував різке падіння господарського та демографічного потенціалу в королівських маєтках краю. Однак, варто зауважити, що шведська інтервенція не була єдиним епізодом нападу ворожої армії на окресленій території. Зокрема, Кам'янецьке староство зазнало чималих збитків унаслідок спустошливих татарських набігів у 20-х рр. XVI ст.56, а також спільного козацько-татарського походу 1649 р.57
Значною мірою така несприятлива ситуація вплинула на кількість населення Кам'янки-Струмилової. Хоча в документі не було вказано кількості тутешніх кметів, можна стверджувати, що на той момент місто принаймні на третину складалося з неосаджених ланів. Так, один міський лан належав фарному костелу Успіння Пресвятої Марії Діви, ще майже 1 лан (без півчверті) належав плебанові58 (у документі лан названий Вжещавським - пол. Wrzeszczawski59). Отцю церкви св. Миколая також належав 1 лан. Чверть лану займав війт с. Батятичі. Шляхта в Кам'янці-Струмиловій володіла 4 ланами й півтора чвертями угідь. 18 і півтори чверті ланів належали міщанам. Інші лани (13 з половиною) нікому було обробляти. Цей факт, а також те, що в місті було нараховано лише 90 будинків60 (ще 16 належало місцевим євреям, громада яких тут почала формуватися наприкінці XVII ст.61), дає змогу уявити масштаб спустошень, які пережило місто внаслідок перелічених вище ворожих нападів.
Окрім спустошень, завданих ворожими військами, давалися взнаки проблеми із найближчими сусідами. Піддані м. Кам'янки скаржилися ревізорам на свавілля буського старости полковника Юзефа Лончиньського, який вирубував кам'янецькі ліси, знищуючи борті. Ця скарга, уперше озвучена 1565 р., залишалася без відповіді протягом наступних двох століть (детальніше про це нижче).
Інший міський осередок староства - Добротвір - демонстрував ще більший масштаб спустошень. У місті, яке охоплювало 28 і півтори чверті ланів угідь, зайнятими були лише трохи більше п'яти з половиною62, тобто пустими були понад 80% угідь. Будинків, які сплачували чинш, було нараховано лише 15 («до війни» - 250). Податок сплачували також з 14 городів («до війни» - з 54). У місті проживало двоє стельмахів та четверо рибалок (1565 р. - 16 рибалок).
Село Дернів, у якому за люстрацією 1565 р. 35 господарів (28 кметів та 7 загородників) осаджувало 8 ланів, 1662 р. нараховувало лише 9 господарів, які обробляли чверті (1627 р. та ж кількість господарів, з яких двоє були загородниками, осаджували півлани). Крім того, у селі був війт, якому належав лан угідь. У Дернові були корчма та млин, які перебували в єврейській оренді.
Лани, які в другій половині XVI ст. були одним із передмість Кам'янки-Струмилової (хоча облік тут здійснювався окремо від міста), тепер являли собою село. Не в останню чергу така зміна адміністративного статусу мала місце внаслідок спрямованого тиску на передміщан зі сторони місцевої влади, в першу чергу старости князя Константина Вишневецького63. Протягом 1633-1641 рр. він намагався вилучити ланівських передміщан з-під юрисдикції міського права, аби ті (уже в якості селян) відробляли панщину та інші повинності. Після смерті сина Константина - Єжи (який також стояв на чолі староства) - новий очільник Ієронім Радзеєвський продовжив нападки на передміщан, змушуючи їх не лише до відробляння панщини, а й до компенсації збитків (загальною сумою 700 злотих), нібито завданих ще князю Вишневецькому. Ланівці погодилися на останню умову, однак, не маючи змоги заплатити таку велику суму, висловили зустрічне обвинувачення міщанам Кам'янки, а також місцевому плебану, які начебто підбурили їх до конфлікту зі старостинським урядом. Зрештою, ланівцям вдалося відстояти свою позицію на судовому засіданні, яке відбулося з цього приводу 28 серпня 1642 р. і зобов'язало до сплати компенсації 12 міщан64. Однак процес перетворення передмістя в село був, вочевидь, уже невідворотним. кам'янецький староство львівський речь посполита
Під час козацько-татарського походу 1649 р. Лани найбільше постраждали серед поселень староства - його жителі Тимко Пошивайло та Андрушко Відник у спільній заяві окреслили стан села як катастрофічний, оскільки «...у Ланах жодного господаря не залишилося»65. На момент проведення люстрації тут на півтора ланах проживало лише 7 загородників (для порівняння - 1565 р., коли Лани ще були передмістям, 2 особи тут осаджували по цілому лану, 4 - по півлану, 35 - осаджували чверті, а у володінні лише одного війта перебувало більше земель, аніж 1662 р. осаджували всі місцеві жителі - лан та три чверті66). Люстрація 1662 р. вказувала також на існування шляхетської та духовної власності в селі. Так, під юрисдикцією Яна Міхала Люборадзького67 перебував лан землі (названий у документі Завищинським - пол. Zaw- iszczinski), на якому працювали 4 загородники, також двоє підданих було в місцевого пароха. Вони були звільнені від сплати податків.
У селах Руда та Сілець наслідки спустошень були не менш відчутними. У Руді (Руді-Сілецькій), де 1570 р. 33 кметі осаджували 22 дворища «на волоському праві», а 1628 р. - 8 дворищ, згідно з люстрацією 1662 р. не було жодного осадженого дворища. У селі проживало лише 2 загородники, 2 рибалки та мельник, якому належав млин на 4 каменях (зафіксований ще 1565 р., він згорів під час козацько-татарського нападу - див. табл. 4а). Кількість господарів у Сільці також суттєво знизилась: з 35 (за даними в «Жерелах...» - з 53), які осаджували півлани 1565 р., до 15 1628 р. Зрештою, остання люстрація зафіксувала 13 господарів на загородах (окремо війту належав лан землі). Окрім них, у селі проживало 14 бортників та 3 рибалки (1628 р. відповідно 23 і 12).
Люстрація 1662 р. зафіксувала, окрім людських, також і територіальні втрати в Кам'янецькому старостві (див. мапу 2). Такі села, як Честині та Новий Став (згаданий у люстрації 1565 р. як фільварок з млином), залишаючись королівськими, були вилучені з-під юрисдикції старости68 і перебували у спільній власності подружжя Самуеля та Зоф'ї Глужицьких69. Села Желдець, Батятичі, Купичволя і Стремінь 1659 р. стали дідичною власністю одного з найвідоміших грецьких родів Львова - Папарів70.
Незважаючи на це, комісарами 1662 р. було здійснено люстрацію більшості відібраних сіл (не проведена вона була лише в селах Желдець та Купичволя). Порівнявши її результати з попередніми ревізіями, можна констатувати, що на кількості населення означених сіл недавні лихоліття позначилися по-різному. Наприклад, Честині та Батятичі демонстрували зростання кількості господарів у порівнянні з 1627 р. (див. табл. 2а) - у першу чергу, Батятичі (60 кметів проти 18), що могло бути пов'язано з віддаленістю села від Бугу, а відтак - від основного скупчення поселень староства, на який був спрямований основний удар ворожих армій. Варто однак мати на увазі, що збільшення кількості населення зовсім не означало збільшення кількості оброблюваних площ. Наприклад, у Честинях 6 кметів та 4 загородники (1565 р. - відповідно 2471 та 9, 1627 - 6 та 2) обробляли лише півчверті, хоча раніше місцеві господарі осаджували чверті ланів.
В інших селах, дібра яких відкололися від королівщини, кількість населення 1662 р. зменшилася в порівнянні з 20-ми рр. XVII ст. Зокрема, у Новому Ставі проживало лише 2 загородники (1628 р. - 9). Село Стремінь, яке з'явилося приблизно в кінці XVI ст. на однойменному урочищі72, станом на 1662 р. нараховувало лише 2 господарі та війта без власного лану, хоча 1627 р. тут було 10 кметів, які осаджували 17 дворищ.
Мапа 2. Кам'янецьке староство та прилеглі території 1662 р
Таким чином, люстрація 1662 р. засвідчила значне зниження кількості населення Кам'янецького староства внаслідок безперервних спустошень ворожих армій, яких зазнавала королівщина протягом попередніх 40 років. Демографічна криза негативно позначилася на господарстві - велика частина відведених для осадження угідь не оброблювалася у зв'язку з дефіцитом робочих рук. Територіальні втрати староства та самовільні захоплення угідь доповнювалися різким зниженням його економічного потенціалу. Зокрема, знищенню були піддані млини у старостві (див. табл. 4а).
Інвентарі другої чверті ХУШ ст. Передача Кам'янецького староства в руки подружжя Яна та Вікторії Цетнерів 1731 р. супроводжувалося укладенням інвентаря королівщини, внесеного у львівську ґродську книгу, у якому здійснювався облік господарських угідь, встановлювалася їхня платіжна здатність, перераховувалися повинності жителів перед королівськими урядниками, а в підсумку окреслювався загальний економічний стан маєтностей73. Після смерті Я. Цетнера його вдова Вікторія та її чоловік від другого шлюбу, подільський воєвода Міхал Жевуський, почали здавати староство в оренду - спочатку в трирічну, згодом в однорічну74. Це вимагало укладення нових інвентарів. Нами було виявлено чотири таких документи, датованих 1737, 1742, 1747 та 1748 рр. Варто зауважити, що цінність подібних джерел,у першу чергу, в тому, що вони фіксували імена всіх землевласників. І хоча з'ясувати за ними точну кількість господарів доволі складно через недосконалість джерела75, аналіз інвентарів дозволяє отримати уявлення про величину та динаміку процесу заселення населених пунктів (див. табл. 2б), що входили до королівщини, а також виокремити осіб за їхньою етнорелігійною та професійною приналежністю. Так, зокрема, аналіз імен та прізвищ господарів в інвентарях дає змогу зробити висновок про домінування українців у всіх населених пунктах староства - це стосується навіть середмістя Кам'янки-Струмилової, де проживало досить багато євреїв76 та поляків. Зокрема, серед останніх було чимало ремісників77.
Окрім цього, інвентарі дають змогу уточнити час появи окремих населених пунктів, у яких вівся облік земельних ділянок. Зокрема, у інвентарі 1731 р. уперше зустрічаємо згадку про Обидів, на той момент віддалене передмістя Кам'янки-Струмилової, розташоване на північ від міста між Ланами та с. Зубів Міст (власність Папарів). Такий статус Обидів зберігав до середини століття, а вже з другої половини почав фігурувати в документах як окреме село.
Неподалік Забужанського передмістя Кам'янки, на правому березі Бугу, цей же інвентар уперше фіксує Ясеницю (ориг. Jazienicy Osiadlosc)li, яку можна пов'язувати з Ясеницею-Забужанською, або ж Руською. Аналіз прізвищ 10 землевласників у цьому населеному пункті свідчить про те, що місцевість була заселена виключно українцями. Окрім цього, троє серед них (Федь Смага, Андрушко Скробот та Василь Фік) мали ділянки на Забужанському передмісті, тому, імовірно, перейшли в Ясеницю саме звідти.
У тому ж документі в якості окремого села фігурує Стриганка, осаджена на північ від Добротвора на лівому березі Західного Бугу. Хоча поселення знаходилося достатньо далеко від Добротвора, у наступних інвентарях воно чомусь назване добротвірським передмістям Стриянка (ориг. Stryшnka19), зате в угодах про оренду старостинських маєтків, укладених в цей же час (і аж до кінця століття), Стриганка надалі залишалася селом80. Плутанині з атрибуцією поселення було покладено край після приєднання Галичини до монархії Габсбургів, коли Стриганка остаточно стала селом і центром громади81.
Уперше згадуються в інвентарі 1731 р. також війтівство Лапаївка та Криволука (згаданий лише топонім, без атрибуції). У наступних інвентарях Лапаївка остаточно оформлюється як село82, тоді як Криволуку за цими документами атрибутувати важко.
Інші згадки про населені пункти не завжди певні - зокрема, в угоді про оренду староства 1756 р. в переліку переданих населених пунктів фігурує населений пункт Кузня неподалік Руди83, який, імовірно, є с. Кузня, що зафіксований на польській мапі 1926 р.84 на північ від Сільця-Бенькового на правому березі Бугу.
Ще одним населеним пунктом невдовзі після інвентаризації, вочевидь, став згаданий у переліку ланів, що підлягають замковій юрисдикції, лан Тельмач (згодом - Тлумач, ориг. Telmacz5), розташований неподалік Батятич. Під час складення першого поземельного кадастру Галичини на цьому місці було зафіксовано повноцінне поселення - присілок с. Батятичі Товмач86.
Таким чином, інвентарі Кам'янецького староства, укладені в другій чверті XVIII ст., фіксують появу значної кількості нових поселень (Лапаївка, Обидів, Стриганка, Ясениця), в осадженні яких, вочевидь, брали участь міщани Кам'янки-Струмилової та передмістя Лани, оскільки порівняння кількості парцелів дозволяє зробити висновок про доволі значний відтік населення саме зі старостинського центру. Разом із тим, аналіз прізвищ землевласників засвідчує домінування української громади у всіх населених пунктах староства, навіть у середмісті Кам'янки, де поряд із ними проживало чимало поляків (які дещо переважали серед міського ремісництва) та євреїв.
Люстрація 1765 р. Станом на 1765 р., коли королівськими комісарами проводилася наступна люстрація королівщин Львівської землі, Кам'янецьке староство включало в себе, окрім м. Кам'янка-Струмилова (із поселеннями-передмістями Криволука (Криву- лянка), Лапаївка та Підзамче), села Дернів, Лани, Руда, а також новоосаджені поселення - Ясениця-Руденська, Ясениця-Забужанська, Стриганка й Обидів (див. мапу 3).
Порівнюючи люстрацію 1765 р. із попередніми, неможливо не зауважити, що проблеми міщан Кам'янки-Струмилової за два століття практично не змінилися. Як і раніше, кам'янеччани оскаржували свавільні дії Буського старости, який вирубував ліси на правому березі р. Буг (ліси перебували у власності громад Кам'янки-Струмилової, Ясениці-Забужанської та Руденської), відбираючи тамтешні господарські осередки - борті та буди (в них виготовлявся попіл та дьоготь). Окрім цього, кам'янецький староста повідомляв люстраторам, що ліси довкола с. Руда відбиралися жителями сусіднього с. Сільця, (1764 р., тобто за рік до люстрації, воно самочинно приєднано до Буського староства87).
Мапа 3. Кам'янецьке староство та прилеглі території 1765 р.
Межі із сусіднім с. Батятичі, що вже понад сто років перебувало в дідичній власності, попри те, що були офіційно окреслені комісарами ще 1700 р.88, не зупиняли тамтешніх селян самовільно вирубувати кам'янецькі ліси й захоплювати сіножаті. До цих проблем додалося також свавілля зі сторони власного старости Міхала Жевуського та плебана Валента Сеправського, які відбирали для свого вжитку угіддя у старостві (в Обидові, Ясениці, Криволуці, на ріллі Сулимирщина й на території кам'янецькому фільварку), а також у самому місті (ґрунт Скотня на Белзькому передмісті, півлану Кустовського (Капітанщина) тощо). Окрім земель, під юрисдикцією старости та плебана перебували селяни - зокрема, останньому належало двоє підданих на костельному лані в місті (обидва були звільнені від податків), а також два в с. Лани, яких плебан, щоправда, втратив на користь старости незадовго до люстрації89.
Найчисленнішій у місті українській громаді належало три церкви - св. Миколая (парох якої, згідно з люстраціями 1565 і 1662 рр., володів ланом землі), Різдва Пресвятої Богородиці та
Благовіщення (разом із кляштором монахинь-василіянок). Поляки Кам'янки-Струмилової молились у фарному костелі Успіння Богородиці. На Белзькому передмісті також існував костел св. Духа, однак на момент проведення люстрації він був недіючим.
Меншою, однак також численною станом на другу половину XVIII ст. була єврейська громада міста90, яка володіла тут значною нерухомістю. Люстрація 1765 р. зафіксувала 29 єврейських та 6 «невеликих католицьких домів» на ринковій площі, за якими знаходилося 67 халуп у власності християн та 57 - у власності євреїв.
Тридцять дев'ять ланів міста Кам'янка-Струмилова 1765 р. розподілялися наступним чином: середмістя охоплювало 3 лани й 3 чверті, Львівське передмістя - 7 ланів і 3 чверті, Белзьке (між двірською пасікою та Вжещавським ланом) - 10 ланів, нарешті 1 лан і 1 чверть нараховували угіддя Забужанського передмістя. Фарному костелу належав 1 лан, окремо пароху належало 3 чверті та 3 городи. На інших міських ланах знаходилося с. Лани (колишнє передмістя) з власним млином, війтівство в Завишенському лані (колишня власність шляхтича Люборадзького) разом із с. Лапаївка, с. Криволука91 з млином та ріллями (під назвою Сулимирщина), зрештою Підзамче разом з фільварком, до якого були приєднані двірський ґрунт Глибоке, а також Скіндерівський та Верещавський лани (які, згідно з люстрацією, були викуплені місцевим старостою у шляхтичів, хоча останній, як вказувала попередня люстрація 1662 р., перебував у власності плебана).
У місті нараховувалося 39 ділянок з городами. Серед передміщан налічувалося 108 господарів з власними ґрунтами та 52 загородники й городники. Люстрація зафіксувала 98 необроблюваних півчвертей та 198 «пустих» городів на передмістях. У Кам'янці також проживало 2 рибалки.
Серед кметів Підзамча 4 обробляло півдворища, 8 - чверті дворищ, а шістьом належали загороди. Неосадженими залишались 3 дворища та 3 загороди. Також тут знаходився святоянський став (назва якого, імовірно, походить від назви неіснуючої на той момент обителі, оскільки подібних храмів люстрація не фіксує) з однойменним млином.
У Ясениці-Забужанській (уже згаданій у інвентарях другої чверті XVIII ст.) станом на 1765 р. 17 кметів осаджувало чверті дворищ, ще 4 підданих були забрані під юрисдикцію кам'янецького старости разом із частиною угідь за 8 років до проведення люстрації. Цей факт, а також свавілля пана Міра, власника Сільця, який самочинно відбирав угіддя, подаровані колишнім старостою І. Радзевським василіянським черницям92, стало причиною скарги очільника жіночого монастиря.
В остаточно відокремленому від Кам'янки с. Обидові 12 кметів осаджували чверті дворищ.
Село Лани 1765 р. включало в себе півтора лани угідь у власності громади та 1 лан у власності 4 місцевих мельників. Півчверті з загальної площі громадської власності належало церкві Покрови Матері Божої. 9 господарів у селі осаджували півдворища, троє обробляли четвертини дворищ.
Угіддя с. Дернів, як зазначає люстрація, зазнавали постійного зменшення внаслідок відбирання їх селянами Батятич (підданими Папарів93) і станом на 1765 р. складали «не більше 16 чвертей». Одне дворище перебувало у власності місцевої церкви св. Микити, на двох був осаджений лісничий. На півдворищах тут проживало 16 селян, на чвертях дворищ - 4, а також 2 загородників.
Село Руда включало в себе 32 чверті угідь, одна з яких перебувала у власності церкви св. мученика Юрія. 22 тамтешніх кметі осаджували 8 чвертей, або ж 25% наявних дібр, інші угіддя - 22 чверті з 3 четвертинами залишалися необробленими. Окрім кметів, у селі проживало 2 мельники, 5 городників та 13 працівників місцевої залізної руди, які були звільнені від сплати податку. У присілку Руди - Ясениці-Руденській - власниками ґрунтів виступало 7 осіб, також тут проживали 4 городники та 6 рудників.
Місто Добротвір разом з навколишніми угіддями, яке згідно з рішенням конвокаційного сейму 1764 р. підлягало люстрації спільно з іншими дібрами Кам'янецького староства, надалі з усіх сторін було оточене дібрами Белзького воєводства. Серед 28 і півчверті ланів, на яких знаходилося місто, два належало місцевому костелу94. Володів місцевою землею також парох церкви св. Онуфрія, про що зазначалося в привілеї Августа ІІІ, даного у Варшаві 14 грудня 1754 р., однак точна їхня площа не обумовлювалася. Всього в місті було 74 власники угідь, на передмістях - 58, на урочищі Комори («На Коморах») - 3, на Язвинах (згодом тут з'явився однойменний фільварок95) неподалік жіночого монастиря - 1. Також у місті було 39 городників, ще 33 городи власників не мали. Серед ремісників у місті згадано 14 токарів та 5 колодіїв. Були в місті також млин, лісничівка та корчма.
Чимало добротвірських дібр у громади міста було самочинно відібрано - перш за все, це стосується сіножатей на південь від міста, які були забрані мешканцями сіл Сілець та Батятичі, вочевидь, з ініціативи їхніх власників. На північ від Добротвора, у лісових угіддях, які поки не стали предметом переділу між шляхетськими та королівськими підданими, у колонії Стриганка, що перебувала під юрисдикцією староства, 22 місцевих кмети обробляло чверті дворищ, ще 4 не мали власної землі. Також у селі був власний млин.
Варто зауважити, що, окрім млинів та руди, у старостві також було два осередки виробництва дьогтю96 - мазярні. Одна з них знаходилася на добротвірських ґрунтах (тут було 2 працівники), інша - на руденських97 (на цій було задіяно 4 особи). Як і багато інших господарських об'єктів на території староства, вони перебували в оренді місцевих євреїв98, які щорічно сплачували за неї 700 злотих99.
Надалі люстрація була присвячена селам, які в різний час були відірвані від староства. Так, с. Стремінь незадовго до ревізії (16 січня 1765 р.) було викуплене в Яна Богдановича і його дружини Анни де Дорнфельд добжинським підчашим Миколаєм Ґадомським спільно з дружиною Катажиною. Воно було занепалим, займало «ледве міру одного лану», яку осаджувало 5 кметів. Крім цього, тут перестав існувати війтівський уряд. У селі не було також своєї церкви - стремінська обитель згоріла за 40 років до люстрації. Новий власник скаржився люстраторам на те, що піддані сусідніх сіл («з усіх сторін») відбирають стреміньські угіддя (ліси, поля та сіножаті). Очевидно, Ґадомському не вдалося покінчити із цим або ж дійти до порозуміння із сусідами, оскільки він уже через 2 роки зрікся цієї власності на користь коронного підкоморія князя Казимира Понятовського та його дружини Аполонії Устшицької100.
Села Новий Став та Честині, у яких протягом XVIII ст. змінилося кілька власників101, станом на 1765 р. перебували в посесії галицького старости, коронного підстолія Францішка Ксаверія Браніцького102. У с. Новий Став знаходився фільварок, що включав 6 дворищ і 3 загороди. Тут проживало 12 кметів включно з мельником, 3 городники та стільки ж халупників. Село Честині нараховувало 17 дворищ, три з яких належало місцевим солтисам (що разом становило лан землі), а один - пароху церкви св. Миколая. У селі проживало 28 кметів та 3 городники.
Таким чином, люстрація 1765 р. засвідчила значне покращення економічного та соціального становища населення в Кам'янецькому старостві порівняно з минулим століттям. У ньому спостерігалося демографічне зростання (див. табл. 2а і 2б), в окремих випадках доволі значне (наприклад, у випадку с. Руда, де налічувалося 22 кметі, 2 мельники й 5 загородників проти 2 городників та 1 мельника в післявоєнному 1662 р.). Зростала кількість населення новоосаджених сіл - зокрема, Стриганки (22 кметі) та Обидова (12 кметів). Не в останню чергу, цьому сприяло зникнення загрози зовнішнього фактору, зокрема татарського. Щоправда, попри позитивні зрушення в плані оселення нових угідь неможливо не помітити зв'язку його інтенсивності із активністю сусідів кам'янеччан (буського старости, батятицьких підданих тощо), які самочинно відбирали угіддя в селян королівщини. Схоже на те, що осадження останніми нових сіл мало на меті компенсувати ці втрати.
Висновки
Таким чином, у політичному відношенні Кам'янецька королівщина Львівської землі Руського воєводства була класичним негродовим староством, що надавалося монархами у володіння особам шляхетського походження. Право посесії на розглянуте нами староство часто переходило на дітей власників (так діяли представники родини Вишневецьких та Цетнерів, які передавали це право нащадкам ще за власного життя) або ж на дружин, які, у свою чергу, поширювали право володіння на своїх наступних чоловіків. Усі ці набуття також супроводжувалися відповідними королівськими дозволами.
Меншою мірою, аніж про питання власності, монархи дбали про територіальну цілісність староства, терени якого, починаючи з середини XVI ст., були об'єктом постійних зазіхань зі сторони очільників сусідніх адміністративних одиниць, зокрема Буського староства на сході. 1659 р. проблеми намітилися також на західній межі староства, де в цей час від нього відкололася частина угідь (села Батятичі, Желдець, Купичволя та Стремінь), що стали дідичною власністю заможної львівської родини греків Папарів. Відсутність меж між цими маєтками та королівщиною, а згодом їхнє ігнорування часто призводило до епізодів самовільного захоплення селянських дібр староства. Ще одним зразком негативного впливу зовнішнього фактору були напади ворожих армій - татарської (походи 1621, 1626, 1629 рр.), козацько-татарської (1649 р.) та шведської (1655-1660 рр.), що призвели до затяжної демографічної та господарської кризи в королівщині. Вагомим був і внутрішній чинник, а саме свавілля з боку власних очільників. Кам'янецькі старости протягом ХУП-ХУШ ст. часто намагались обмежити права своїх підданих, закріплені королівськими привілеями, змушуючи їх до оплати додаткових поборів (як К. Вишневецький чи І. Радзеєвський, які задля цього спромоглися навіть перевести міщан передмістя Лани в статус селян, які відробляли панщину) або ж прямо зазіхаючи на їхні угіддя та матеріальну власність (як М. Жевуський разом із місцевим плебаном).
Економічне становище староства було прямо пов'язане з його географічним розташуванням. Староство знаходилося осторонь від важливих транспортних шляхів, а центр королівщини Кам'янка-Струмилова, що виник у середині XV ст., ніколи не належав до значних торгових осередків. Єдиною значною транспортною артерією у старостві був Західний Буг, по якому, вочевидь, сплавлялися основні експортні товари староства - попіл та дьоготь. Масове виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки багатим лісовим угіддям королівщини й розпочалося, вірогідно, у середині XVIII ст., оскільки саме цим періодом датуються документи, що регламентують діяльність дігтярень. У лісах староства селяни займалися ще одним поширеним на цих теренах промислом - бортництвом. Як свідчать матеріали люстрацій, в окремих поселеннях королівщини (зокрема, Батятичі та Сілець), починаючи з XVI ст., більша частина господарів названих сіл збирала мед із бортних пнів. Худобу розводили мешканці с. Руди, єдиного населеного пункту староства, осадженого на волоському праві. Варто відзначити також, що практично в кожному поселенні староства існував один або кілька водяних млинів, оскільки більшість із них були осаджені на берегах рік - Буг (міста Кам'янка та Добротвір, села Руда і Сілець), а також Кам'янка (села Дернів, Новий Став) та Желдець (с. Желдець).
Беручи до уваги всі позитивні (природно-географічні умови) та негативні фактори (в основному, антропогенні), можемо констатувати, що їхній вплив, з точки зору залюднення цієї території, приблизно врівноважувався - терени Кам'янецького староства непогано осаджувалися (за три розглянутих нами століття у старостві зникло одне поселення - Середній Став, а з'явилося дев'ять - Купичволя, Обидів, Стремінь, Стриганка, Лапаївка, Криволука, Ясениця-Забужанська, Ясениця-Руденська та Новий Став), однак нові поселення виникали, як правило, в якомога більш важкодоступних місцях, що було зумовлено не лише потребами виробництва (вони з'являлися на основі промислових осередків, залізних руд, а також буд та мазярень, де виготовлявся попіл та дьоготь, що вимагало багато деревини), а й спробою хоча б на деякий час втекти від старостинського та шляхетського засилля. Таким чином, можна стверджувати, що активне оселення жителями староства (а також підданими сусідніх шляхетських маєтків) нових угідь було наслідком як сприятливих (демографічне зростання, поява нових господарських осередків), так і несприятливих (податковий визиск, спроба компенсувати втрати угідь, відібраних сусідами) причин.
Окремі монографії, присвячені староствам східних воєводств Речі Посполитої, були написані, в основному, в другій половині XIX - на початку XX ст. польськими дослідниками - Елігіушем Пьотровським, Корнелем Чемеринським, Александром Вейнертом, Генриком Гайтцманом, Людвіком Ерліхом. Збором документів з історії Кам'янецького староства займався Броніслав Фаліньський. Колонізаційні процеси Львівськоїземлі вивчав також Францішек Персовський. Серед українських дослідників тієї доби варто відзначити Михайла Грушевського, яким 1892 р. була захищена магістерська дисертація по Барському староству Подільського воєводства (Див.: Piotrowski E. Summariusz krolewszczyzn w calej Koronie Polskiej z wyrazeniem posesorow i sila, ktora placi rocznej kwarty, spisany roku 1770. - Zytomierz, 1861); Czemerynski К. O dobrach koronnych bylej Reczypospolitej polskiej. - Lwow, 1870 - Dzial 1. O dobrach koronnych bylej Rzeczypospolitej Polskiej; WeinertA. O starostwach w Polsce do konca XVIII w., z dolczeniem wykazu ich miejscowosci. - Warszawa, 1877; Heitzmann H. Dochody starostwa ruskiego od pocztku XVI wieku. - Tarnow, 1910; Ehrlich L. Starostwa w Halickiem w stosunku do starostwa lwowskiego w wiekach srednich (1390-1501). - Lwow, 1914; Persowski F. Osady na prawie ruskiem, polskiem, niemieckiem i woloskiem w ziemi Lwowskiej. Studjum z dziejow osadnictwa // Badania z dziejow spolecznych i gospodarczych. - Lwow, 1926. - Zeszyt 3; Falinski B. Zrodla dziejowe starostwa i parafii Kamionka Strumilowa: Kamionka Strumillowa, 1928-1930. - T. I-II.; Грушевський М. Барське староство. Історичні нариси (XV-XVIII ст.). Репринтне видання / Післямова, примітки та покажчики М. Крикуна. - Львів, 1996). Останнім часом також з'являється чимало статей, пов'язаних із тематикою королівщин. Так, у межах Руського воєводства окремі розвідки присвячено Стрийському (Фердинанд Бостель), Дрогобицькому (Анджей Ґтва, Ігор Смуток, Леонід Тимошенко, Тарас Батюк) староствам Перемишльської землі, а в межах Львівської землі - староствам Жидачівському та Долинському у складі Жидачівського повіту (Мирон Капраль). Староства Подільського воєводства досліджував Віталій Михайловський і Януш Куртика (Див.: Bostel F. Z przeszlosci Stryja i starostwa stryjskiego // Przewodnik Naukowy i Literacki. - Warszawa, 1886. - T. 14. - S. 600-615; 691-720; Gliwa A. Starostwo drohobyckie w XVII wieku. Potencial gospodarczy i demogra- ficzny w swietle zrodel skarbowych // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 2011. - Вип. XIV-XV. - С. 159-175; Смуток І., Тимошенко Л. Інвентар Дрогобицького староства 1568 р. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 2006. - Вип. Х. - С. 519-570; Їх же. Люстрація Дрогобицького староства 1621 р. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 2008. - Вип. XI-XII. - С. 452-466; Смуток І. Соляні жупи Дрогобицького староства у XVI-XVIII ст. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 2008. - Вип. XI-XII. - С. 129-137; Капраль М. Жидачівський повіт Львівської землі в XVI столітті (за матеріалами поборових реєстрів) // Збірник наук. праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. - Київ-Львів, 2004. -Т. 1. - С. 546-565; Михайловський В. Документи подільських (кам'я- нецьких) генеральних старост на заставу королівщин (1442-1506 рр.) // Київська старовина. - К., 2003. - №2. - C. 65-81; Michajlowski W. Nuzny czlowiek. Szkic do dziejow starostwa Kamienieckiego w drugiej po- lowie XVI wieku // Historia vero testis temporum. Ksiga honorowa ku czi prof. Krzysztofa Baczkowskiego. - Krakow, 2008. - S. 527-533; Kurtyka J. Nadanie starostwa podolskiego Teodorykowi z Buczacza z r. 1442 (z dziejow krolewszczyzn na Podolu w XV i XVI wieku) // Ksiga jubileuszowa profesora Feliksa Kiryka (Annales Academiae Paedagogicae Cracoviensis. Wydanie specjalne, Folia 21: Studia Historica III 2004). - Krakow, 2004. - S.69-102).
...Подобные документы
Українські землі у складі Великого князівства Литовського. Устрій українських земель. Політика Литви в українських землях. Від Литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави. Кревська унія. Ліквідація удільного устрою. Люблінська унія та її наслідки.
реферат [25,0 K], добавлен 26.02.2009Розвиток української культури в Добу Польського і Литовського періоду. Етапи зближення Литви і Польщі. Українські землі під владою Речі Посполитої. Зміни державного політичного устрою на українських землях. Польська експансія на українській землі.
курсовая работа [59,4 K], добавлен 26.08.2013Українські землі у складі Великого Князівства Литовського; під владою Речі Посполитої; у складі Угорщини, Османської імперії, Московської держави, Кримського ханства. Виникнення Українського козацтва і Запорізької Січі. Соціально-економічні процеси.
презентация [334,2 K], добавлен 06.01.2014Історія України як наука, предмет і методи її дослідження. періодизація та джерела історії України. Етапи становлення, розвитку Галицько-Волинського князівства. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої. Запорізька Січ.
краткое изложение [31,0 K], добавлен 20.07.2010Українські землі у складі Литви та Польщі, входження українських земель в Річ Посполиту. Становище земель прикордоння. Рушійні сили козацтва. Поява перших Запорізьких Січей. Військово-адміністративний устрій Запорізької Січі. Військова справа козаків.
курсовая работа [74,2 K], добавлен 17.10.2013Приєднання українських земель до Литви. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Великого князівства Литовського. Формування українського козацтва і Запорозька Січ. Берестейська унія і її вплив на українське суспільство.
курсовая работа [72,9 K], добавлен 29.04.2009Особливості становища Речі Посполитої до початку першого розподілу, обґрунтування його причин. Дослідження передісторії та історії розділів, роль у них російської, австрійської і прусської сторін. Визначення здобутків союзників та втрат Речі Посполитої.
курсовая работа [45,7 K], добавлен 17.01.2010Передумови, причини та здійснення першого поділу Речі Посполитої. Політична ситуація в 1770-х – 1780-х роках та другий поділ Польщі. Реформи сеймів та стан земель, окупованих Австрією, Росією та Пруссією. Третій поділ Польщі та ліквідація Речі Посполитої.
дипломная работа [80,0 K], добавлен 06.07.2012Давньогрецькі автори, які залишили відомості про українські землі та про народи, котрі їх заселяли. Джерела до історії, історичної географії та етнографії Північного Причорномор'я. Основні народи України в "Історії" Геродота. Головні ріки Скитії.
реферат [26,6 K], добавлен 16.06.2014Становище українських земель у складі Великого Князівства Литовського. Політичний устрій Гетьманщини наприкінці ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. Голод 1932-1933 рр.: причини і наслідки. Соціально-політичне та культурне життя на Україні в 1945-1953 рр.
реферат [43,9 K], добавлен 28.10.2010Входження українських земель до складу Великого Князівства Литовського. "Оксамитова" литовська експансія, "ослов'янення" литовських правителів. Польська експансія на Україну. Кревська унія 1385 року та її наслідки. Процес закріпачення українських селян.
контрольная работа [38,8 K], добавлен 27.03.2016Діяльність Гедиміна на території України. Похід великого литовського князя Гедиміна в українські землі та його наслідки. Українські землі в складі Великого князівства Литовського. Аналіз процесу і сутності входження до складу Литовської держави.
реферат [49,7 K], добавлен 15.11.2022Аналіз системи прямого оподаткування на українських землях під владою Литви, Польщі та Речі Посполитої в середині XIV-XVII ст. Основні види податків: данина, подимщина, серебщина, стація. Зближення Великого князівства Литовського з Королівством Польським.
статья [27,9 K], добавлен 11.08.2017Розвиток українських земель у складі Австрійської та Російської імперії: аграрна реформа і ліквідація кріпацтва, становлення капіталізму, поява пролетаріату і буржуазії. Суспільні течії та рухи в Україні, діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
контрольная работа [27,1 K], добавлен 19.05.2010Суміжні Україні держави. Реформа феодального землеволодіння. Інтеграція Польщі та Великого князівства Литовського в єдину державу. Головніпричини виникнення козацтва. Порівняльна характеристика становища українських земель у складі Польщі та Литви.
реферат [32,8 K], добавлен 21.12.2008Соціально-економічне становище українських земель напередодні реформи 1861 р. Скасування кріпосного права. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років. Промисловий переворот в країні. Суспільно-політичне життя. Рух народників в Україні.
лекция [35,5 K], добавлен 29.04.2009Загальноросійський адміністративний поділ українських земель на губернії та повіти. Україна в системі міжнародних відносин першої половини ХІХ ст. Антипоміщицький рух на Поділлі Устима Кармелюка. Національне відродження: Кирило-Мефодієвське братство.
реферат [29,1 K], добавлен 29.04.2009Політичний розвиток Волині у складі Галицько-Волинського князівства. Мстиславичі. Волинь в інтеграційному процесі Руської землі на рубежі ХІІ – ХІІІ ст. Соціально економічний розвиток Волинської землі. Культурне життя Волині.
дипломная работа [92,0 K], добавлен 04.02.2004Основні публікації, що висвітлюють розвиток історично-географічних студій та викладання історичної географії у Наддніпрянській Україні у 1840-х рр. – на початку ХХ ст. Аналіз їх змісту. Напрацювання українських істориків у висвітленні даної проблеми.
статья [26,6 K], добавлен 17.08.2017Загальний огляд історії судоустрою українських земель Великого князівства Литовського. Судова реформа 1564-1566 р. Гродські, підкоморські суди. Копні суди як інститут руського-українського звичаєвого права. Судовий процес на українських землях князівства.
диссертация [227,1 K], добавлен 12.05.2011
