Кам'янецьке староство львівської землі руського воєводства в ХVI-ХVIII ст. (у світлі фіскальних джерел)

Примітки

1. Про уряд королівських старост та осіб, які його займали, див.: Kutrzeba S. Starostowie, ich pocztki i rozwцj do konca XIV wieku // Rozprawy wydzialu historycznego Akademii Umiejtnosci. - Lwow, 1903. - T.45; Palucki W.Studia nad uposazeniem urzdnikцw ziemskich w Koronie do schylku XVI w. - Warszawa, 1962; Urzdnicy wojewцdztwa ruskiego XIV-XVIII wieku (ziemia halicka, lwowska, przemyska, sanocka) / Oprac. K. Przybos. - Wroclaw-Warszawa-Krakцw-Gdansk-Lцdz, 1987; Михайловський В. Початки уряду кам'янецького генерального старости (14311446 рр.) // Київська старовина. - К., 2001. - №3. - С. 163-169).

2. Falinski B. Ludnosc rzymsko-katolicka parafji Kamionka Strumillowa w latach 1654-1859. - Kamionka Strumillowa, 1927; Id. Poczet wцjtцw, burmistrzцw, rajcцw, lawnikцw, syndykцw i pisarzy miasta Kamionki Strumillowej. - Kamionka Strumillowa, 1929; Id. Z dziejцw kosciola parafjalnego w Kamionce Strumillowej. - Kamionka Strumillowa, 1931.

3. [Mac]iszewski M. Maziarnia // Slownik geograficzny... - Warszawa, 1885. - T. VI. - S. 187; [Anonim]. Ruda al. Ruda Suelecka // Slownik geograficzny... - Warszawa, 1888. - Т. IX. - S. 893; [Anonim]. Zeldec // Slownik geograficzny... - Warszawa, 1895. - Т. XIV. - S. 773; B[ronislaw] R[ozwadowski]. Batiatycze // Slownik geograficzny... - Warszawa, 1880. - T. I. - S. 117; Id. Czystynie // Slownik geograficzny.... -Warszawa, 1880. - T. I. - S. 886; Id. Dernow // Slownik geograficzny... - Warszawa, 1881. - T. II. - S. 8; Id. Dobrotwor // Slownik geograficzny... - Warszawa, 1881. - T. II. - S. 78; Lu[dwik] Dz[iedzicki]. Kamionka Strumilowa // Slownik geograficzny... - Warszawa, 1882. - T. III. - S. 782-784; Id. Kupiczwola // Slownik geograficzny... - Warszawa, 1883. - T. IV. - S. 885; Id. Lapajцwka // Slownik geograficzny... - Warszawa, 1884. - T. V. - S. 588-589; Id. Obydow // Slownik geograficzny... - Warszawa, 1886. - T. VII. - S. 360; Id. Spas // Slownik geograficzny... - Warszawa, 1890. - Т. XI. - S. 104; Історія міст і сіл

4. Української PCP: В 26 т. - К., 1978. - Т. 14: Львівська область / Гол. ред. В. Маланчук. - C. 404-439.

5. Жерела до історії України-Руси / Під ред. М. Грушевського. - Т. 3. - Львів, 1900. - С. 303-335.

6. Там само. - Львів, 1903. - Т.7.- С. 267-274.

7. Lustracja Wojewodztwa Ruskiego 1661-1665. - Wroclaw, 1974. - Cz. II: Ziemia Lwowska / Wyd. Emilia i Kazimierz Arlamowscy. - S. 164-177.

8. Lustracya Generalna w Wojewodztwie Ruskiem, Ziemi Lwowskiej. Sta- rostwo Kamionackie // Dodatek Tygodniowy przy Gazecie Lwowskiej. - Lwow, 1869. - №14-20, 22-23. - S. 57-82, 89-94.

9. Zrodla dziejowe. - Warszawa, 1902. - T. XVIII. Cz. I. Polska XVI wieku pod wzgldem geograficzno-statystycznym. T. VII. Cz. I: Ziemie ruskie. Rus Czerwona / Wyd. A. Jablonowski. - S. 72 (1578), 153 (1515).

10. Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie (AGAD), Zesp. Archi- wum Skarbu Koronnego (ASK), dzial 1, sygn. 18, k. 194 (1563), 765 v-775 v (1578); sygn. 19, k. 168 v-169 (1552), 247-247 v (156.), 316 v (1565), 390390 v (1567), 440 v-441 (1576), 472 v-473 (1577), 638 v-640 v (1578-1579), 734 v-735 (1580), 771-771 v (1584 р), 866 v-867 (1589).

11. Ibid., dzial LVI, sygn. K-3/I, k. 36-46 (1583), 48-61 v (1544), 151-177 v (1588).

12. Ibid., dzial LVI, sygn. K-3/II, k. 53-64v (1628).

13. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі - ЦДІАЛ України), ф. 9, оп. 1, спр. 527, арк. 833-873; ф. 181, оп. 2, спр. 762, арк. 1-72.

14. Там само, ф. 181, оп. 2, спр. 1814, арк. 1-9, 14-15 зв., 37-37 зв., 54-56 зв., 79-80, 126-130 зв.

15. Мова йде про оренду війтівства Лапаївка та основних промислових об'єктів староства - дігтярень (Див.: ЦДІАЛ України, ф. 181, оп. 2, спр. 1814, арк. 1-16).

16. Про існування Волі Честинської та Волі Новоставської вдалося знайти лише одну писемну згадку - у контексті розмежування 1559 р. дібр староства, до яких входили означені села від власності Станіслава Ґайовського (села Тадані та Монастир). Можливо, Воля Новоставська в майбутньому стала с. Новий Став (Див.: Akta grodzkie i ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardynskiego we Lwowie (AGZ). - Lwow, 1884. - T. X. - S. 79, №1188).

17. С. Туринка стало дідичною власністю Жолкевського за часів обіймання уряду львівського старости Миколаєм Гербуртом (15741589 рр.). До цього воно належало Львівському староству (Див.: Грушевський М. Економічне становище селян в Львівськім старостві в середині XVI віку на основі описей королівщин // Жерела до історії України-Руси / Під ред. М. Грушевського. - Львів, 1903. - Т. 7. - С. 7; Dzieduszycki M. Starostowie rnscy i lwowscy // Dodatek Tygodniowy przy Gazecie Lwowskiej. - 1869. - №7. - S. 26).

18. Частина угідь с. Соколів перебувала також у власності ротмістра Себастьяна Кохановського (Див.: Жерела до історії України-Руси / Під ред. C. Томашівського. - Львів, 1901. - Т. 5.- С. 215).

19. С. Зіболки (з присілком Волохи) 1612 р. стало власністю белзького каштеляна Станіслава Журавинського, у якого 1634 р. було викуплене (разом із сусідніми селами та м. Куликовом) за 40 тисяч злотих Станіславом Даниловичем та його дружиною. Його донька Теофіля, побравшись з Якубом Собєським (якому відтепер належали дібра Даниловичів), пожертвувала 1658 р. с. Зіболки монахам-домініканцям, для яких незадовго до цього в Жовкві було зведено храм (Див.: Barqcz S. Pamitki miasta Zolkwi. - Lwow, 1852. - S. 41).

20. Жерела до історії України-Руси / Під ред. С. Томашівського. - Львів, 1901. - Т. 5. - С. 226, 235.

21. Zrodla dziejowe... - S. 74, 77.

22. Жерела до історії України-Руси / Під ред. С. Томашівського. - Львів, 1901. - Т. 5. - С. 196.

23. ЦДІАЛ України, ф. 134, оп. 2, спр. 388, арк. 1 зв.

24. Поданий у «Старожитній Польщі» (та продубльований у «Словнику Географічному») перелік імен кам'янецьких старост та років їхнього перебування на посаді не зовсім правильний, зокрема, князь Михайло Вишневецький (? - 1616) за все життя очолював лише Овруцьке староство, а хелмський каштелян Збіґнєв Ґорайський не міг бути кам'янецьким старостою 1648 р., оскільки тоді цей уряд обіймав Ієронім Радзеєвський. Король Ян Казимир надав З. Ґорайському уряд кам'янець- кого старости 27 лютого 1652 р. через втечу Ієроніма Радзеєвського до Відня. Те саме стосується Станіслава Радзеєвського, який не був старостою 1665 р. (Див.: Balinski M., Lipinski T. Starozytna Polska pod wzgldem historycznym, jeograficznym i statystycznym. - Warszawa, 1885. - T. 2. - S. 749; Lu[dwik] Dz[iedzicki]. Kamionka Strumilowa // Slownik geo- graficzny... - Warszawa, 1882. - T. III. - S. 782-784; Heitzmann H. Gorajski

25. Zbigniew h. Korczak (ok. 1596-1655) // Polski Slownik Biograficzny. - Krakow, 1959. - T. VIII/1. - Zesz. 36. - S. 287; Nagielski M. Radziejowski Stanislaw h. Junosza (1643-1670) // Polski Slownik Biograficzny. - Wroclaw- Warszawa-Krakцw-Gdansk-Lцdz, 1987. - T. XXX/1. - Zesz. 124. - S. 83).

26. AGAD, ASK, dzial LVI, sygn. K-3/I, k. 35, 47.

27. На жаль, неможливо точно з'ясувати, коли краківський каштелян Спитко Йордан обіймав уряд кам'янецького старости. Найімовірніше, на чолі королівщини він став невдовзі перед 1554 р., коли король Сиґізмунд Август подарував С. Йордану, котрий на той момент вже був кам'янецьким і перемишльським старостою, села Братковичі і Мровлю на Ряшівщині. Очевидно, що уряд старости С. Йордан посідав до смерті. Хто став старостою після нього - невідомо, сам він нащадків по чоловічій лінії не залишив (Див.: Kaminski A. Spytek Jordan Wawrzyniec z Zakliczynah. Trby (1518-1568) // Polski Slownik Biograficzny. - Wroclaw- Warszawa-Krakцw, 1965. - T. XI/2. - Zesz. 49. - S. 282, 283).

28. AGAD, ASK, dzial LVI, sygn. K-3/II, k. 2.

29. У поборовому реєстрі 1584 р. зазначено, що Кам'янка-Струмилова перебуває в держанні (ориг. tenutae) особи з прізвищем Зборовський. Кого саме, сказати важко. Згадки в раніше укладеному реєстрі 15781579 рр. про приналежність (ориг. pertinens) королівських сіл Желдець, Руда і Честині краківському воєводі, уряд якого в цей час обіймав Пьотр Зборовський, дозволяють припускати, що очільником Кам'янецького староства 1584 р. був саме він. Однак П. Зборовський помер 1580 р., не залишивши нащадків, тобто питання про те, який саме Зборовський був державцем Кам'янки й посесором староства 1584 р., залишається відкритим (Див.: AGAD, ASK, dzial 1, sygn. 19, k. 638 v, 639 v, 640 v, 771).

30. Chlapowski K., Kowalska H. Rylski Franciszek z Wielkiego Rylska h. Ostoja (zm. 1604) // Polski Slownik Biograficzny. - Wroclaw-Warszawa- Krakцw, 1992. - T. XXXIII/4. - Zesz. 139. - S. 493-494.

31. Власне їй, як кам'янецькій старостині, була адресована скарга Станіслава Здзерського (заступника ротмістра Міхала Калушовського) про бійку в Добротворі між місцевими жителями та офіцерами й товаришами війська (Див.: Horn M. Walka klasowa i konflikty spoleczne w miastach Rusi Czerwonej w latach 1600-1647 na tle stosunkцw gospodarczych. - Wroclaw, 1972. - S. 158).

32. AGAD, ASK, dzial LVI, sygn. K-3/II, k. 53.

33. AGZ. - T. X. - S. 228, №3687.

34. Wasilewski T. Radziejowski Hieronim h. Junosza (1612-1667) // Polski Slownik Biograficzny. - Wroclaw-Warszawa-Krakow-Gdansk-Lodz, 1987. - T. XXX/1. - Zesz. 124. - S. 51.

35. Короткий період у середині XVII ст. Кам'янецьким староством володіли на правах оренди Рафал Ожеховський з дружиною Євою Мартою Чаплечівною (відповідний контракт був укладений з Ієронімом Радзеєвським у Варшаві 6 листопада 1649 р.). 28 квітня 1649 р. подружжям було заявлено про значні шкоди, завдані селам староства козацько-татарськими військами, спалахом епідемії та бунтом самих селян. Цікаво, що с. Сілець (теж входило до Кам'янецького староства) 1648 р. перебувало в держанні Станіслава Ожеховського, очевидно, родича Рафала (Див.: Жерела до історії України-Руси / Під ред. М. Грушевського. - Львів, 1898. - Т.4.- С. 67; Львів, 1901. - Т. 5. - С. 160).

36. Період між 1662 р. (невдовзі після люстрації) та 1668 р. м. Кам'янка-Струмилова (а можливо, і все староство) перебувало у власності равського стольника Миколая Осуховського та його дружини Катажини Ніщицької. 11 лютого 1668 р. у Варшаві Ян Казимир дозволив подружжю відступити права володіння містом на користь Станіслава Радзеєвського (Див.: AGZ. - T. X. - S. 304, №5071; Nagielski MOp. cit. - S. 83).

37. Великий коронний кухмістр Ян Цетнер очолював староство щонайпізніше з 1731 р. - тоді король Август ІІ розширив права на володіння королівщиною на дружину Цетнера - Вікторію (Див.: ЦДІАЛ України, ф. 9, оп. 1, спр. 527, арк. 1192-1194; AGZ. - T. X. - S. 412, №6959).

38. Hejnosz W. Cetner Franciszek, z Czertwic h. Przewoza (zm. 1732) // Polski Slownik Biograficzny. - Krakow, 1937. - T. ІІІ - S. 238.

39. Точна дата одруження невідома. Однак з огляду на те, що Міхал Жевуський отримав права на пожиттєве володіння староством (разом з дружиною) вже 25 червня 1735 р., ця дата здається цілком імовірною (Див.: Palkij H. Rzewuski Michal Jozef (Jozef Michal) h. Krzywda (zm. 1770) // Polski Slownik Biograficzny. - T. XXXIV/1. - Wroclaw-WarszawaKrakow, 1992. - Zesz. 140. - S. 135).

40. rbid.

41. Подружжя Жевуських постійно передавало староство в оренду третім особам - зокрема Марціну Кунцевичу, опочинському чашнику Казімєжу Саріушу Вольському та Шимону Барціковському. По смерті чоловіка Францішка Цетнер сама укладала подібні угоди (Див.: ЦДІАЛ України, ф. 181, оп. 2, спр. 1814, арк. 1-2зв., 6-9, 14-15 зв., 37-37 зв., 54-56 зв., 79-80, 126-130 зв.).

42. Анджей Янечек вважає, що місто було засноване в першій чверті XV ст., а саме в час перебування на чолі Львівського староства Флоріана з Коритниці (1407-1411) (Див.: Janeczek A. Osadnictwo pogranicza polsko- ruskiego. Wojewodztwo belskie od schylku XIV do pocztku XVII wieku. - Wroclaw-Warszawa-Krakow, 1991. - S. 244).

43. 23 серпня 1442 р. Владислав Варненьчик записав на Єжи Струмилу за участь в угорському поході 200 гривень на Золочів, названий у документі селом. Оскільки перша згадка про Кам'янку-Струмилову датується 1464 р., то власне дату заснування міста варто окреслювати в межах двох вищеназваних років (Див.: AGZ. - Lwow, 1878. - T. VII. - S. 83, N XLIII; Dzieduszycki M. Kronika domowa Dzieduszyckich. - Lwow, 1865. - S. 38).

44. Janeczek A. Op. cit. - S. 244.

45. Активному розвитку міста сприяло надання королівських привілеїв, зокрема 1542 р. Сигізмунд І дозволив міщанам Кам'янки ловити рибу в ставах, а також визначив вільні пасовища. Місцевим райцям було дозволено збирати шосове протягом 10 років і використовувати прибутки на благоустрій міста. 1618 р. Сигізмунд ІІІ дозволив організовувати в місті ярмарки (Див.: AGZ. - T. X. - S. 43, №648, 649; S. 207, №3285).

46. Населення Кам'янки-Струмилової становило приблизно 3,7 тисячі мешканців - для порівняння у Львові проживало 20-30 тисяч осіб, у Перемишлі - понад 6, у Самборі - 4,5, у Коломиї та Томашеві-Любельському - по 4 тисячі (Див.: Horn M. Op. cit. - S. 28).

47. Жерела до історії України-Руси / Під ред. М. Грушевського.- Львів, 1900. - Т. 3. - С. 304.

48. Там само. - С. 303.

49. Дослідник Маврицій Горн вважав, що назва вулиці пов'язана з волоським правом, що тут побутувало. Варто зауважити, що прямих вказівок про це в джерелі немає (Див.: Horn M. Op. cit. - S. 78).

50. Жерела до історії України-Руси / Під ред. М. Грушевського. - Львів, 1900. - Т. 3.- С. 318.

51. Це єдиний випадок, коли міська територія Кам'янки-Струмилової перевищувала показник у 40 ланів. У XVII ст., через вплив низки негативних чинників, про які детальніше йтиметься нижче, площа міста повернулася до показника 1565 р. (39 і півтори чверті ланів фіксують люстрації 1662 та 1765 рр.) (Див.: Жерела до історії України-Руси / Під ред. М. Грушевського. - Львів, 1903. - Т. 7. - С. 267).

52. Варто зауважити, що с. Середній Став було єдиним населеним пунктом Кам'янецького староства, яке остаточно зникло в окреслений у дослідженні період, а точніше в середині XVII ст. - люстратори 1662 р. уже не згадували про нього. Востаннє село було згадане 1649 р. - тоді його жителі заявили про те, що у зв'язку зі спустошеннями, спричиненими навалою козацько-татарського війська, вони можуть заплатити лише 40 грошів чиншу. Невідомо чому, однак селяни вказували, що в Середньому Ставі «млина не було ніколи». Так чи інакше, але факт відсутності яких-небудь господарських об'єктів, імовірніше за все, і призвів до занепаду села (Див.: Жерела до історії України-Руси / Під ред. С. Томашівського. - Львів, 1901. - Т. 5.- С. 250).

53. AGAD, ASK, dzial 1, sygn. 18, k. 194 (1563), 765 v-775v (1578); sygn. 19, k. 168 v-169 (1552), 247-247 v (1564), 316 v (1565), 390-390 v (1567), 440 v-441 (1576), 472 v-473 (1577), 638 v-640 v (1578-1579), 734 v-735 (1580), 771-771 v (1584), 866 v-867 (1589).

54. Zrodla dziejowe... - S. 72.

55. У таблиці 3 подано відомості поборового реєстру 1578 р. і його опублікованої А. Яблоновським версії (див. рядок «1578 Ябл.»). Зокрема, у Бібрці - 17% ланів, у Кукезові - 6% ланів, у Таданях (тепер Тадані - село в Кам'янка-Бузькому районі Львівської області) жителі осаджували лише 2 лани. Однак траплялися і села, осаджені на 15 більше ланах - зокрема, в Словіті (тепер - у Золочівському район Львівської обл.) кметі осаджували 15 ланів, в Миклашеві (тепер - у Пустоми- тівському районі Львівської обл.) (Див.: Persowski F. Op. cit. - S. 17).

56. Відомо, що Кам'янецьке староство тричі зазнавало спустошень з боку татарських військ в окреслений період - 1621 р. вперше були спалені околиці міста (середмістя було захищене міцними фортечними мурами) та с. Дернів, вдруге у січні-лютому 1626 р. спустошень зазнали всі населені пункти староства (особливо, знову ж таки Дернів), за винятком передмістя Лани. Нарешті, у вересні-жовтні 1629 р. відбувся третій напад - знову були спалені околиці Кам'янки, щоправда цього разу масштаб збитків був незначним (Див.: Horn M. Skutki ekonomiczne najazdow tatarskich z lat 1605-1633 na Rus Czerwon. - WroclawWarszawa-Krakow, 1964. - S. 33, 44, 45, 51).

57. 22 травня 1649 р. кам'янецький підстароста Ян Волькер (Ian Wolkher) заявив про спустошення Кам'янки та сіл староства, в яких не залишилося і десятої частини довоєнного населення (Див.: Жерела до історії України- Руси / Під ред. С. Томашівського. - Львів, 1901. - Т. 5. - С. 169-170).На момент проведення люстрації ним був львівський канонік Адам П'ясковський (Див.: Lustracja Wojewodztwa Ruskiego 1661-1665. - S. 167).

58. Цікаво, що лише 1686 р. Ян ІІІ надав Пьотру Вжещу (пол. Piotr Wrzeszcz) за воєнні заслуги ці три чверті поля, названих на його честь за 24 роки до цього. Подібний парадокс наводить на роздуми, що П. Вжещ (або його родич) володів цією ділянкою задовго до офіційного королівського надання (Див.: AGZ. - T. X. - S. 355, №5947).

59. Для порівняння: «до війни» (тобто до «шведського потопу» 16651660 рр., під час люстрації 1627-1628 рр.) у Кам'янці-Струмиловій нараховувалось 500 будинків (Див.: Lustracja Wojewodztwa Ruskiego 1661-1665.- S. 166).

60. 15 березня 1578 р. міська влада дозволила євреям селитися в Кам'янці-Струмиловій, що було підтверджено королем Сигізмундом ІІІ уже наступного дня. 1627 р. громада отримала дозвіл львівського архієпископа Яна Прохніцького на будівництво синагоги, про яку, однак, люстрація 1662 р. не згадує (Див.: AGZ. - T. X. - S. 156, №2416; S. 157, №2417; Balinski M., Lipinski T. Op. cit. - S. 748).

61. У Добротворі, як і в Кам'янці, окрім власності міщан (півтори лани), певні земельні наділи перебували у власності духовенства (два лани без чверті належали місцевому плебану, один - ченцю Даш- ковському) та шляхти (лан без півчверті). Ще півлану перебувало у власності єврея-орендаря (Див.: Lustracja Wojewodztwa Ruskiego 16611665. - S. 168).

62. Варто зауважити, що стосунки між старостинською та міською владою в Кам'янці-Струмиловій були далекими від ідеальних. Польські королі неодноразово (Сигізмунд ІІІ - 15 березня 1618 р., Владислав IV - 27 квітня 1633 р. та Ян Собеський - 10 жовтня 1682 р.) підтверджували давні привілеї кам'янецьких міщан, які, вочевидь, перебували під постійною загрозою. У іншому міському осередку староства - Добротворі - ситуація була дещо гірша. Зокрема, як вказує Б. Фаліньський, тут існувало правило, за яким кандидата на посаду бургомістра обирав, «згідно з уподобанням власним», сам староста (Див.: Falinski B. Poczet wojtow, burmistrow, rajcow, lawnikow, syndykow i pisarzy miasta Kamionki Strumillowej. - Kamionka Strumillowa, 1929. - S. 6-7).

63. Horn M. Walka klasowa i konflikty spoleczne...- S. 117-118.

64. Жерела до історії України-Руси / Під ред. С. Томашівського. - Львів, 1901.- Т. 5. - С. 161.

65. Там само. - Львів, 1900. - Т. 3.- С. 308.

66. У Ланах Люборадзькому належало також 4 підданих та 1 міра млина (Див.: Lustracja WojewodztwaRuskiego 1661-1665. - S. 169, 172).

67. Подібна ситуація була із с. Сілець, право власності на яке Станіслав Радзеєвський (незадовго до власної смерті 1670 р.) передав Юзефу та Катажині Любанським (Див.: AGZ. - T. X. - S. 310, №5167).

68. Відповідний привілей був наданий королем Владиславом IV у Варшаві 26 березня 1643 р. Згодом, по смерті Самуеля, Зоф'я, яка вийшла заміж вдруге за ротмістра Кшиштофа Стапковського, поширила права власності на Честині та Новий Став на свого нового чоловіка. Відповідний дозвіл був наданий Яном Казимиром у Варшаві 18 грудня 1650 р. (Див.: Lustracja Wojewodztwa Ruskiego 1661-1665. - S. 172-173; AGZ. - T. X. - S. 266, №4394).

69. Єжи Папара отримав ці села разом із шляхетством (за участь «у заспокоєнні України»). Невдовзі після цього, через обурення інших шляхтичів фактом присутності в їхніх лавах колишнього купця, ті почали вимагати від грека виплатити 30 тисяч злотих компенсації за надані маєтності. Щоб заспокоїти шляхту, Є. Папара пішов на фіктивний продаж власних сіл любельському воєводі Миколаю Рею (Батятичі) та ротмістру Александру Тарновському (Желдець, Купичволя та Стремінь). На щастя для грека, король Ян Казимир залагодив цю справу на його користь - 25 червня 1681 р. він підтвердив права Єжи Папара на Батятичі (Див.: Volumina Legum. Prawa, konstytucye y przywileie Krolestwa Polskiego, Wielkiego Xistwa Litewskiego y wszystkich prowincyi nalezcych na walnych seymiech koronnych od Seymu Wislickiego roku panskiego 1347 az do ostatniego Seymu uchwalone. - Petersburg, 1859. - T. 4. - S. 297, №637; Лильо І. Нариси з історії грецької громади Львова XVI-XVII століть. - Львів, 2002. - С. 130).

70. За даними «Жерел...» кметів у Честинях 1565 р. було 19 (Див.: Жерела до історії України-Руси / Під ред. М. Грушевського. - Львів, 1900. - Т. 3.- С. 317).

71. Люстрація 1565 р. фіксувала греблю, розташовану в «урочищі званому Стременин» (пол. vroczisku rzeczonem Stremyenyn) у дібровах неподалік с. Желдець. Люстратори висловлювали думку, що в цьому місці сприятливі умови для осадження, копання ставу та закладення млина (Див.: Жерела до історії України-Руси / Під ред. М. Грушевського. - Львів, 1900. - Т. 3.- С. 328, 330).

72. ЦДІАЛ України, ф. 9, оп. 1, спр. 527, арк. 833-869.

73. Нами було виявлено 11 таких угод (перша була укладена 21 лютого 1737 р., остання - 15 березня 1783 р.). Орендарями старостинських маєтків були наступні особи - Марцін Кунцевич (1737-1742 рр.), Казімєж Саріуш Вольський, опочинський чашник (1756-1779 рр.), та Шимон Барціковський (1779-1783 рр.). Окрема угода стосується війтівства Лапаївка неподалік Кам'янки-Струмилової, яке було передане в трирічну оренду Яну Лямпрехту 24 лютого 1737 р. (Див.: ЦДІАЛ України, ф. 181, оп. 2, спр. 1814, арк. 1-130 зв.).

74. Однією з характерних рис документів подібного роду є те, що облік у них вівся не за господарями, а за окремими ділянками, з яких сплачувався податок. Аналіз імен господарів в інвентарях Кам'янецького староства вказує на те, що тамтешні власники могли володіти кількома земельними наділами в різних населених пунктах староства або на різних передмістях Кам'янки-Струмилової. Труднощі зі з'ясуванням кількості господарів виникають тому, що в кожному окремому випадку їхні ім'я та прізвище могли записуватися інакше. Наприклад, такий собі Олекса Кікоть був зафіксований у інвентарі 1731 р. п'ять разів: на Львівському передмісті - як Olexa Kikciow, на Белзькому - як Olexa Kikice, на Забужанському - як Olexa Kibiec та Olexa Teykiec, нарешті на новоосадженій колонії Ясениці - як Olexa Kikot. Зрозуміло, що мова йде про достатньо заможного міщанина-українця з Кам'янки- Струмилової, однак за яким передмістям його закріплювати при обрахунку кметів, однозначно сказати неможливо. Саме тому в таблицю 2б нами внесено інформацію не про кількість кметів у населених пунктах, а про кількість зайнятих і пустих ділянок (парцелів) та господарств (Див.: ЦДІАЛ України, ф. 9, оп. 1, спр. 527, арк. 841, 846, 848, 851).

75. У інвентарях парцелі євреїв підлягали окремому обліку, тому кількість господарів-іудеїв ми можемо встановити максимально точно, тим більше, що вони ніде, окрім середмістя (а точніше на чотирьох вулицях - Львівській, Белзькій, Бродівській і Буській) Кам'янки не селилися (Див.: ЦДІАЛ України, ф. 181, оп. 2, спр. 762, арк. 42 зв.-43, 59 зв.-60).

76. Зокрема, 7 ремісників середмістя ми можемо вважати поляками (Maciey Kusznierz, Michal Szwiec, Tomasz Kusznierz, Franciszek Woycie- chowski Rzeznik, Jan Kusznierz, Stanislaw Kusznierz, Jozef Tkacz) і 6 - українцями (Fed Mularz, Olexa Bednarzow, Iwan Bednarz, Hryc Malarz, Andruszko Bednarz, Iwan Cioma Ciesla) (Див.: ЦДІАЛ України, ф. 9, оп. 1, спр. 527, арк. 834-838).

77. Там само, арк. 850.

78. Там само, ф. 181, оп. 2, спр. 762, арк. 13, 36, 52 зв, 69.

79. Там само, спр. 1814, арк. 1, 8, 79.

80. Йосифінська (1785-1788) і Францисканська (1819-1820) метрики. Перші поземельні кадастри Галичини. Покажчик населених пунктів. - K., 1965. - С. 294.

81. ЦДІАЛ України, ф. 181, оп. 2, спр. 762, арк. 37 зв, 49, 66; спр. 1814, арк. 4, 79, 126.

82. Там само, спр. 1814, арк. 8.

83. Мара Taktyczna Рокка, Skala 1:100000. - Warszawa, 1935.- Pas 48 - Slup 39 (Катіопка Strumilowa).

84. ЦДІАЛ України, ф. 9, оп. 1, спр. 527, арк. 867; ф. 181, оп. 2, спр. 762, арк. 14.

85. Йосифінська (1785-1788) і Францисканська (1819-1820) метрики. - С. 305.

86. Czemerynski К. Op. cit. - S. 155.

87. AGZ. - T. Х. - S. 379, №6380.

88. Lustracya Generalm w Wojewodztwie Ruskiem, Ziemi Lwowskiej. Starostwo Катюпаскш. - №16. - S. 65.

89. Реєстр поголовного податку євреїв Кам'янки-Струмилової за 1764 р. зафіксував у місті 76 єврейських будинків, у яких загалом проживало 520 осіб. Відомо, що станом на 1785 р. єврейська громада міста становила вже 654 мешканці, тоді як християн (українців, поляків та німців) у Кам'янці нараховувалось 1717 осіб (Див.: ЦДІАЛ України, ф. 9, оп. 1, спр. 959, арк. 208-210; ф. 146, оп. 88, спр. 188, арк. 65).

90. Кількість угідь та підданих сіл Лапаївка (на північ від міста, між Белзьким передмістям і Ланами) та Криволука (згодом Кривулянка, на південь від міста, між Львівським передмістям та пагорбом Сапіжанка) окремо в люстрації не розглянуті - можна припустити, що ці села сформувалися на передмістях Кам'янки незадовго до ревізії. Судячи з назв сіл, осередками їх виникнення послужили відповідно однойменні корчма (заклади з подібними назвами були поширеними на Г аличині) та потік (Див.: Lu[dwik] Dz[iedzicki]. Lapajцwka // Slownik geograficzny... - Warszawa, 1884. - T. V. - S. 588-589; Administrativ-Karte von den Kцnigreichen Galizien und Lodomerien mit dem Grossherzogthume Krakau und den herzogthьmern Auschwitz, Zator und Bukowina in 60 Blдttern, C.R. von Kummersberg, MaЯstab 1:115 000. - Wien, 1855. - Bl. 11: Umgebung von Kamionka Strumilowa).

91. Люстратори зазначали, що на місці майбутнього села 4 лютого 1650 р. кам'янецьким старостою Ієронімом Радзеєвським було затверджено фундацію монастиря василіянок з кляштором з передачею обителі ґрунтів, нив та сіножатей, з правом вільного вирубу лісів та вилову риби в Бугу (Див.: Lustracya Generalna w Wojewodztwie Ruskiem, Ziemi Lwow- skiej. Starostwo Kamionackie. - №19. - S. 78).

92. Закріпивши право дідичного володіння на с. Батятичі (а також на інші села, відібрані від Кам'янецького староства та надані Папарам у зв'язку з нобілітацією - Купичволю та Желдець), Папари не лише зазіхали на все нові й нові дібра Кам'янецького староства (незважаючи на офіційне розмежування їхніх дібр від королівщини), а й сприяли створенню нових сіл на підконтрольній їм території. Так, Константин Папара 1771 р. володів, окрім трьох вищеназваних сіл, також такими новоствореними поселеннями, як Гиравець, Данилич, Зубів Міст та Яструбська Корчма (Див.: AGZ. - T. Х. - S. 438, №7415).

93. Хоча назва костелу не зазначена, припускаємо, що мова йде про головну католицьку обитель міста - костел св. Станіслава, фундація якого (1487 р.) відбулася ще на етапі заснування самого Добротвора (Див.: Janeczek A. Op. cit. - S. 54).

94. Administrativ-Karte von den Kцnigreichen Galizien und Lodomerien...

95. Слід зазначити, що подібний промисел на теренах староства існував ще задовго до XVIII ст. Зокрема, 1565 р. люстраторами серед кметів, що осаджували чверті у Кам'янці-Струмиловій, було зафіксовано дігтяря Миколу (пол. Nicolaus dziegczarz) (Див.: Жерела до історії України-Руси / Під ред. М. Грушевського. - Львів, 1900. - Т. 3. - С. 303).

96. Мазярні (пол. maziarnia, нім. schmierofen) були доволі поширеними в лісах Малого Полісся. Дуже часто навколо них виникали однойменні поселення. «Словник Географічний.» фіксує 9 населених пунктів з подібною назвою - усі вони знаходилися на теренах сучасних Кам'янка-Буського та Буського районів. З цих дев'яти неподалік Добротвора знаходилась Мазярня (або ж Підрудне), а біля Руди - Мазярня- Кам'янецька (Див.: [Mac]iszewski M. Op. cit.; Lu[dwik] Dz[iedzicki]. Spas // Slownik geograficzny... - Warszawa, 1890. - Т. XI. - S. 104).

97. В угодах про оренду дігтярень зустрічаємо імена цих осіб: Берко Мотійович (Мойсеєвич?) (1748-1756), Берко Лапаївський та вдова Берка (1756-1757), Лейба Ангельович і вдова Берка (1764-1765), Лейба Ангельович і Шльомиха Каплонова (1765-1767), Ізраель Аронович (1769-1781) (Див.: ЦДІАЛ Україна, ф. 181, оп. 2, спр. 1815, арк. 1-6).

98. Мазярні, як і буди (осередки виробництва попелу) та поташарні, будували глибоко в лісах не лише для потреб виробництва, а й для того, аби приховати масштаби прибутків, адже за орендними угодами для виготовлення дьогтю могли використовуватися лише пні або дерева з гнилими стовбурами. Виконання цих угод наврядче дозволило б заробити кошти принаймні для покриття річної оренди. Варто також зауважити, що зазначена в люстрації сума 700 злотих викликає застереження - за угодою, укладеною цього року, ця цифра становила 1100 злотих, і це був найвищий показник за весь час здачі в оренду мазярень (Див.: Гошко Ю. Промисловість й торгівля в Українських Карпатах Х-ХІХ ст. - К., 1991. - С. 91; ЦДТАЛ Україна, ф. 181, оп. 2, спр. 1815, арк. 8).

99. AGZ. - Т. Х. - S. 436, №7386.

100. 1702 р. Теофанія Глерицька передала права володіння с. Новий Став Пьотру Сульмерському (Сулимирському). Можливо, останній мав також певне відношення до володіння ріллею Сулимирщина в Кам'янці- Струмиловій. Відомо також, що протягом XVIII ст. селами Честині і Новий Став володіла родина Собєщанських. Зокрема, 1 листопада 1738 р. у Варшаві Август ТТТ дозволив латичівському чашнику Марціну Собєщаньському та його дружині Богумилі поступитись правами на окреслені села (Новий Став названий у документі «лукою») на користь їхнього сина - товариша панцирної роти Антонія, який згодом, одружившись з Маґдаленою Кухарською, 12 листопада 1740 р. домігся від монарха розширення прав володіння селами й на неї (Див.: ЦДТАЛ України, ф. 9, оп. 2, спр. 1, арк. 247-248; AGZ. - Т. Х. - S. 417, №7059; S. 419, №7092).

101. Після інкорпорації Галичини до складу монархії Габсбургів Новий Став перейшов у довічне володіння Браніцького, про що було повідомлено в листі Галицького губернаторства австрійському імператору від 22 грудня 1776 р. (ЦДТАЛ України, ф. 146, оп. 86, спр. 1915, арк. 24).

Размещено на Allbest.ru