Сторінки життя Бориса Грінченко

На початку 1902 р. розпочався київський період інтелектуальної біографії Б. Грінченка. Його переїзд із Чернігова до Києва був зумовлений необхідністю завершення ним «Словаря української мови», унікальної лексикографічної праці, укладання якої розпочалося українськими діячами від кінця 50-х рр. ХІХ ст. Впродовж кількох років Б. Грінченко значно розширив лексичну базу від 49 до 68 тис. слів, додавши велику кількість нових значень до вже зафіксованих слів, збагативши працю додатковою фразеологією, ілюстративним матеріалом. Це була величезна інтелектуальна праця, яка впродовж останніх року - півтора забирала по 10-11 годин щодня. У 1906 р. фундаментальний «Словарь української мови» здобув другу премію М. Костомарова Російської академії наук, а у 1907-1909 рр. побачив світ Грінченко Б. [Автобіографія]. С. 570; КолесникВ.Ф. Українські ліберально- демократичні партії в Російській імперії на початку ХХ століття. С.40; Тараненко О.О. «Збирайте, як розумний садівник, достиглий овоч у Грінченка...» (Післямова до «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка) // Словарь української мови / упорядк. з додатком власного матеріалу Борис Грінченко: в 4 т. Т.4. Р - Я / НАН України. Ін-т укр. мови. К., 1997. [С. 1 - 3]..

У київський період Б. Грінченко, поряд з національним культурництвом, активно працював на полі суспільно -політичної діяльності. Вже 23 вересня 1902 р. він разом з І. Стешенком і С. Єфремовим за підтримки низки рядових членів організації поставив на засіданні Ради ВЗБДО питання про необхідність ведення політичної діяльності окрім культурницької. Впродовж 1902-1903 рр. за участю Б. Грінченка відбувалися тривалі інтелектуальні обмірковування, дискусії та дебати членів Ради ВЗБДО стосовно політичної платформи організації, проект якої прийняли на ХІІІ з'їзді ВЗБДО восени 1903 р. Документ передбачав автономію України у складі федератив - ної й демократичної Росії.

Подальша політична діяльність Б. Грінченка пов'язана з утворенням упродовж 1904-1905 рр. українських ліберально-демократичних партій. Так, він належав до ідейних лідерів Української демократичної партії (входив до Ради УДП), яка функціонувала як єдина організація з грудня 1904 р. до квітня 1905 р. Проте в середині партії точилися гострі ідейні дискусії між радикал-лібералами, очолюваними Б. Грінченком, і лібералами-поступовцями на чолі з В. Науменком. До кола однодумців Б. Грінченка в цих дискусіях входили С. Єфремов, М. Левицький та Ф. Матушевський, які вимагали політичної активності.

Як ідейний лідер поміркованих радикалів, що вже не знаходили можли - вості співпрацювати з діячами старогромадівського ліберально-поступового типу в УДП, Б. Грінченко шукав однодумців радикально-ліберального спрямування по всій Україні, активно співпрацював з галичанами та східними емігрантами в Галичині, проводив переговори з Революційною українською партією та «Союзом визволення». У своїх спробах утвердити нову Українську радикальну партію Б. Грінченкові не вдалося уникнути дискусій та суперечок ані з представниками інших українських політичних партій, ані навіть зі своїми колишніми союзниками УРП Колесник В. Ф. Українські ліберально-демократичні партії в Російській імперії на початку ХХ століття. С. 85-87, 108 - 109, 196, 197..

Однак за умов наростання подій Першої російської революції в серпні 1905 р. Б. Грінченко запропонував Є. Чикаленкові об'єднати УРП і УДП на новій партійній основі задля консолідації українських ліберально -демократичних сил. Унаслідок кількамісячного політичного діалогу в грудні 1905 р. постала об'єднана на основі УДП і УРП Українська демократично -радикальна партія (УДРП). Б. Грінченко входив до Ради УДРП впродовж каденцій 1905-1906 та 1907-1908 рр. До кола його однодумців по Раді партії належали С. Єфремов, Ф. Матушевський, М. Левицький, Є. Чикаленко та інших.

Програмні настанови УДРП викладалися в популярних брошурах та листівках лідерів партії. Зокрема, Б. Грінченко під псевдонімом Я. Яворенка написав такі книжечки програмного характеру, як «Чого нам треба?» (Львів, 1905), «Чого у нас досі нема доброго ладу?» та «Якого ладу нам треба?» (СПб., 1905). Можна констатувати, що Б. Грінченко належав до прихильників поступових національно-культурних та соціальних перетворень у напрямку від автономістсько-федералістичного до самостійного національного життя українців. Роз'ясненню програмних засад партії було присвячено українське віче, організоване в Київському університеті св. Володимира за участю Б. Грінченка, С. Єфремова, О. Косач та М. Лисенка.

Потреба інтелектуального діалогу з широкими масами українців зумовили рішення 8 жовтня 1905 р. Б. Грінченка та С. Єфремова започаткувати випуск першої щоденної україномовної газети в Києві «Громадське слово», хоча у грудні того ж року напередодні виходу у світ першого номеру Київський губернатор заборонив видання. Тоді Б. Грінченко подав заявку на вихід у світ газети «Рада». Окрім того, український діяч увійшов до складу редакційного комітету щоденної української газети «Громадська думка», що стала друкованим рупором УДРП. На шпальтах видання публікувалися статті й замітки Б. Грінченка. Після закриття російським урядом цього видання його естафету з 15 вересня 1906 р. підхопила нова щоденна українська газета «Рада». Перші шість номерів видання редагував Б. Грінченко. Водночас упродовж 1906 р. він же редагував український журнал «Нова громада» Колесник В. Ф. Українські ліберально-демократичні партії в Російській імперії на початку ХХ століття. С. 88 - 90, 118, 142 - 143, 150 - 152, 154, 155. Там само. С. 176 - 177..

У ході Першої російської революції Б. Грінченко вийшов на загальноросійську суспільно-політичну арену. Свідченням цього стала його участь 19-21 листопада 1905 р. в якості делегата на з'їзді представників політичних партій 13 неросійських народів Російської імперії у Петербурзі. На цьому представницькому зібранні 115-ти делегатів Б. Грінченко виступив із доповіддю від українських радикалів .

Однією з важливих громадських ініціатив УДРП стало утворення «Просвіт» у Наддніпрянській Україні. У травні 1906 р. Б. Грінченко разом із В. Дурдуківським, М. Лисенком, Ф. Матушевським, та іншими започаткував культурно-освітнє Київське товариство «Просвіта», яке діяло до 1910 р. Напрями роботи товариства визначали комісії: видавнича, бібліотечна, артистична, шкільно-лекційна, музейна. Серед багатогранної просвітницької діяльності, зокрема влаштування літературних вечорів і вистав, читання рефератів, видавничої діяльності, київські просвітяни впродовж чотирьох років на чолі з Борисом Дмитровичем опікувалися і збереженням історичної пам'яті про Кобзаря, зокрема зібрали чималу суму коштів на пам'ятник Т.Шевченкові Там само. С. 179 - 180; Животенко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка. С. 66; Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії... С. 644..

У центрі діяльності Б. Грінченка зрілого періоду завжди перебували проблеми поступу української мови, літератури, освіти і культури в цілому. 26 лютого 1905 р. з-під його пера з'явилася заява «Нужды украинской школы». Такий хронологічний збіг є цілком невипадковим. Шануючи в цей день пам'ять великого українського поета, Б. Грінченко актуалізував проблему «тяжкого становища народу», серед причин якого було панування в народному середовищі культурної відсталості й неосвіченості. Ім'я Кобзаря стало тим ідейним прапором, під яким український діяч розгорнув своє бачення поступу української народної освіти Животенко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка. С. 170 - 172..

На початку ХХ ст. ім'я Б. Грінченка як українського літератора було дуже відомим і визнаним у наукових колах Наддніпрянської України. Вельми прикметною в цьому сенсі стала «Записка з питання цензури україномовної книжки, підготовлена за дорученням Комітету міністрів спеціальною комісією Харківського університету» від 5 квітня 1905 р. До складу комісії увійшли авторитетні професори, зокрема такі, як Д. Багалій, Д. Овсянико- Куликовський, С. Соловйов, М. Сумцов, М. Халанський, М. Чубинський та ін. Відмічаючи зростання української літератури, попри понад 40-річні заборони, члени комісії вказали на цілу низку талановитих українських авторів. Серед тих, хто став висуватися в новітній період, учені назвали Бориса Грінченка Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії. С. 349 - 350..

Б. Грінченко вважав важливою справою поступ вищої української освіти. Свідченням цього є його лист до відомого українського фольклориста, етнографа і літературознавця, члена-кореспондента Петербурзької академії наук М. Сумцова від 2 січня 1907 р. В ньому Борис Дмитрович дякував харківському вченому за започаткування справи українських лекцій в університеті, що розглядав як покладення підвалин майбутнього українського університету. На думку Б. Грінченка, ця справа була вельми необхідною для «воскресіння нашого народу з його духовної летаргії». Водночас він надіслав М. Сумцову свою «Українську граматку до науки читання й писання» (Київ, 1907) - «відгук давніх учительських часів». Отже, питання української початкової освіти не сходило з порядку денного в інтелектуальному світі Б.ГрінченкаТам само. С. 423, 655..

Як бачимо, київський період інтелектуальної біографії Б. Грінченка (1902-1910 рр.) вирізнявся багатошаровістю інтелектуальних пластів діяль - ності в громадських організаціях (ВЗБДО та київська «Просвіта») та політичних партіях (УДП, УРП, УДРП), у кількох змістових напрямах (мовознавчо - му, літературному, публіцистичному, видавничому). Помітно розширився інтелектуальний простір українського діяча, який вже не обмежувався окремим містом чи селом, навіть регіоном, а опановував всеукраїнський і загальноросійський рівні.

Вищенаведене дає можливість стверджувати, що структура інтелектуальної біографії Б. Грінченка має свої часові, просторові та змістові елементи, які перебували в певній динаміці та взаємозв'язку. Всього можна виділити сім структурних інтелектуально-біографічних періодів.

Два з них - харківський дитячий (1863-1874) та харківський юнацький (1874-1881) - були періодами формування особистості Б. Грінченка, створення основоположних засад його розумової діяльності. Ключовими чинниками в процесі його інтелектуального формування були контакти по сімейно-родинній лінії, в селянському оточуючому світі з його мовною, фольклорно-етнографічною, пісенно-поетичною традиціями, а також достатньо широке коло читання російських, українських та західноєвропейських авторів. За часів юнацтва Б. Грінченко став уперше займатися словниковою евристикою.

Часом становлення інтелектуального життя Б. Грінченка як українського народолюбця стали періоди його ранньої молодості: харківсько-полтавсько-сумський (1881-1885) та херсонський (1885-1887). Основним змістом першого з них була педагогічна діяльність у чотирьох народних школах з опануванням живої української мови в селянському середовищі, записами пісень, приказок, слів, написанням віршів, складанням читанки, розширенням інтелектуального кола спілкування серед учнів та народних учителів, а другого - земська праця статистиком губернського земства зі збиранням по селах різноманітних відомостей з народного життя, написанням оповідань та казок.

Етапом початків інтелектуальної зрілості слід назвати катеринославський (олексіївський) період інтелектуальної біографії.

Партійно-політична, просвітницько-публіцистична, видавнича, мовно- літературна, освітянська й наукова діяльність Б. Грінченка сприяла становленню української національної свідомості, утвердженню відповідної національної ідентичності й переростанню українського національного культурництва в українську національну політику з метою утвердження поступових національно-культурних та соціальних перетворень у напряму від автономістсько-федералістичного до самостійного національного життя українців.

інтелектуальний біографія грінченко

Размещено на Allbest.ru