Месопотамська цивілізація

У стародавні часи було складено перший перелік "Семи див світу": єгипетські піраміди, висячі сади Вавилону, храм Артеміди в Ефесі, статуя Зевса Олімпійського, мавзолей у Галікарнасі, статуя Колосса на острові Родос, Олександрійський маяк. Усі названі споруди, крім пірамід, зруйнувалися і не дійшли до нашого часу. Це стосується славетних садів Вавилону, які невірно називають садами Семіраміди - ассирійської цариці, яка правила значно раніше за вавилонського царя Навуходоносора Н, за чиїм наказом вони і були створені. Після перемоги над Ассирією він узяв за дружину доньку мідійського царя Амітиду. Вірогідно, це був шлюб за політичним розрахунком, оскільки існувала небезпека перетворення колишнього союзника на запеклого завойовника. У спекотній Вавилонії Амітида дуже сумувала за горами Мідії, вкритими багатою рослинністю. Щоб розвіяти її смуток, цар наказав звести штучну чотириповерхову піраміду, на терасах якої висадити сади, які б нагадували дружині про її батьківщину. Це дійсно було дивом інженерії та праці. Зеленіючу споруду бачили здалеку, тому виникало враження, що сади насправді висять у повітрі. Проте з плином часу, як й інші споруди, висячі сади зрівнялися із землею, підтверджуючи відоме "Sic transit Gloria mundi" - "Так минає слава світу". Адже і слава Вавилону зникла в минулому. Щоправда, наприкінці XX ст. правитель Іраку Саддам Хусейн надумав відновити перше Велике місто в історії людства у всій його колишній красі і на кожній цеглині вибити власне ім'я. Проте його задумам не судилося збутися, а американська агресія вкоротила його власний вік.

За переказами, Навуходоносор знав про майбутнє. Одного разу йому наснився сон: цар побачив величезне тіло з головою з чистого золота, груди та руки - із срібла, черево та стегна - мідні, гомілки - залізні, а ступні - із глини. Потім від гори відірвався великий камінь, вдарив по істукану, по напівзалізних, напівглиняних його ногах і все відразу розвалилося, перетворившись на порох. Біблійна легенда розповідає, що сон розтлумачили так, що через кілька царств Вавилонська держава розвалиться, бо як залізо і глина не можуть поєднуватися міцно, так і держава загине від ворожнечі.

У жовтні 539 р. до н. е. Вавилонію захопили перси. Цей факт також згадується в Біблії, де розповідається про подію, яка передувала перемозі персів. На бенкеті царя Валтасара (Белшарусу-ра) з'явилася людська рука, що написала на стіні таємничі слова "мене", "текел", "перес". Пророк Даниїл розтлумачив напис так: "Мене - обчислив Бог царство твоє і поклав край йому; текел - тебе зважили на терезах і з'ясувалося, що ти дуже легкий; перес - поділено царство твоє між мідійцями і персами". Далі в Біблії йдеться про те, що тієї ж самої ночі Валтасара вбили, і Дарій - цар персів захопив країну. Проте з погляду історії, вкралася неточність: тоді царем персів був не Дарій, а Кір. Він знав про свято, коли всі будуть бенкетувати і не звертатимуть уваги на те, що коїтиметься навкруги. За його наказом швидко побудовами канали, до яких відвели води Євфрату, що протікав через місто. Через сухе річище його військо увірвалося до Вавилону.

Персидське завоювання та втрата Вавилонією незалежності не означали кінця вавилонської цивілізації1. Для самих вавилонян прихід персів здавався спершу лише черговою зміною правлячої династії. Завдяки колишній величі та славі Вавилону місцеві жителі не відчували перед завойовниками своєї неповноцінності. Перси, зі свого боку, також ставилися до святинь і культури місцевих жителів з належною повагою. Значну роль відіграла позиція самого перського царя Кіра, оскільки він не вдавався до жорстокості щодо підкорених народів - із царів шкіру на здирав, святинь не руйнував (можливо, розраховував на допомогу не тільки своїх, а й чужих богів). Вавилон зберіг статус одного з найвеличніших міст тогочасного світу.

Перси зазнали поразки від армії Олександра Македонського, який у жовтні 331 р. до н. е. після перемоги під Гавгамелами вступив до Вави лону, де "коронувався". За його задумом, Вавилон у Месопотамії й Олександрія в Єгипті мали стати столицями його імперії. Улітку 323 р. до н. е. Олександр на чолі величезної армії знов прибув до Вавилону, але раптово відчув себе дуже погано. Не допомогла навіть прохолода висячих садів, куди він наказав себе віднести. Олександр Македонський помер, а Вавилонія дуже постраждала під час війн його спадкоємців - найближчих соратників і командувачів військами - діадохів. Саме її землі опинилися під владою Селевка, який започаткував династію Селевкидів. Вони правили до 126 р. до н. е., коли країну захопили парфяни. Від розгрому парфян Вавилон через елліністичні симпатії його жителів уже не відновився.

Культура Стародавньої Месопотамії проіснувала ще тривалий час після втрати державності. Слід наголосити, що прихід еллінів у Межиріччя став поворотним пунктом в історії месопотамської цивілізації. її люди, які пережили не одну навалу й асимілювали не одну хвилю прибульців, цього разу зіштовхнулися із культурою, що набагато перевершувала їх власну. Якщо з персами вони могли почуватися як рівні, то еллінам вони поступалися практично в усьому, що усвідомлювали самі. Це не могло не позначитися на подальшій долі їхньої культури. Занепад та кінцеву загибель месопотамської цивілізації слід пояснювати не так причинами економічними й екологічними (засолювання ґрунтів, зміна річищ річок тощо), як соціально-політичними: відсутністю "національної" центральної влади, зацікавленої в підтримці старих традицій; впливом і суперництвом нових міст, заснованих Олександром Македонським і його діадохами, а головне - глибокими та незворотними змінами в етнолінгвістичній і загальнокультурній ситуації.

Дійсно, що могла означати вавилонська "премудрість" для тих, хто мав своїх справжніх учених і філософів? Вавилоняни ж вірили, що земля, повітря, планети є живими істотами. Фетишистські та тотемістичні погляди змушували їх поділяти всі предмети та живі істоти на позитивні та негативні, корисні або шкідливі для людини. Наприклад, чорним каменям приписували благодатні властивості, у той час як білі вважалися "поганими". Традиційні месопотамські цінності стали застарілими і не могли задовольнити попит критичної і динамічної свідомості еллінів й еллінізованих мешканців міст Межиріччя. Греки ж виявили надзвичайну байдужість до культурної спадщини підкорених земель. Вони лише деякою мірою зацікавилися вавилонською математикою, астрологією та астрономією (вважається, що вся карта зоряного неба, яке видно неозброєним оком, прийшла до людської культури з Вавилонії). Водночас грецька, точніше елліністична, культура привертала увагу багатьох вавилонян. Окрім усього іншого, причетність до культури завойовників відкривала шлях до соціального успіху. Адже можна було стати елліном, не будучи македонянином або греком від народження, достатньо одержати освіту за еллінським зразком і вести відповідний спосіб життя. Як і в інших країнах елліністичного Сходу, у Межиріччі еллінізація сприймалася свідомо і зачепила насамперед верхівку місцевого соціуму, а потім уже поширилася до низів, які сприймали її меншою мірою. Для місцевої культури це означало втрату великої кількості активних і здібних людей, що переходили на чуже культурне поле. Однак культурні імпульси, які дали греки та македоняни, поступово слабшали. Почався зворотний процес орієнталізації зайшлих еллінів. Врешті-решт греки і македоняни розчинилися в масі місцевого населення і над тодішнім Заходом узяв гору Схід.

Месопотамська цивілізація має колосальне значення в історії людства, оскільки тоді багато було винайдено й упроваджено в життя: від гончарного кола до моральних норм, від нової техніки виробництва, принципів політичної організації, юридичних канонів до висунення питань, важливих для кожної людини навіть нині. Хоча ця цивілізація зникла, усе ж її впливи відчувалися й надалі. Яскравим прикладом може бути те, що саме в Месопотамії народилася ідея "єдиної справжньої царственості", що спочатку втілилася у Велике місто - Вавилон, а потім переходила з одного Великого міста до іншого. Увійшовши до Біблії як ідея "зміни царств", вона стала надбанням раннього християнства і була використана як одне із джерел теорії "Москва - третій Рим". Зазначена теорія виникла в Московії на початку XVI ст. у писаннях старця Філофея, який доводив, що перший Рим - це Рим, другий - Константинополь, третій - Москва, а четвертому не бути. На той час було скинуто монгольське ярмо і з'явилася претензія стати центром усього християнського світу. Проте бракувало культурного потенціалу, сильною була протидія католицтва, тому запанувала ідея очолити православний світ, що потім у різних варіантах проявлялося в зовнішній політиці Росії.

Размещено на Allbest.ru