9 травня 2014-2015 рр. в Україні: старі традиції - нові церемонії відзначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

9 травня 2014-2015 рр. в Україні: старі традиції - нові церемонії відзначення

Т.В.Пастушенко,

Д.М.Титаренко, О.І.Чебан

Анотація

Представлено попередні результати двох проектів із дослідження церемоній відзначення в Україні 9 травня, проведених 2014-2015 рр. у Києві, Донецьку та Одесі. Завданням цих проектів було шляхом зовнішнього спостереження та коротких інтерв'ю з'ясувати у присутніх на врочистих заходах їхнє ставлення до цього дня та пов'язаних із ним місць пам'яті. У центрі уваги дослідників перебували такі питання: як змінилися публічні презентації відзначення Дня перемоги, яку роль у цих нововведеннях відіграє громадянське суспільство, яке ставлення до нових практик у безпосередніх учасників заходів?

Ключові слова: Друга світова війна, політика пам'яті, меморіальні церемонії та ритуали, День перемоги.

травень врочистий перемога пам'ять

Пам'ять, або традиція, передається наступним поколінням не текстуальним шляхом, а через ритуали** У статті використано матеріали, зібрані для публікації: Pastushenko Т. The War of Memory in Times of War: 9th of May Celebrations in Kyiv in 2014-2015 // The Burden of the past: History, memory and identity in contemporary Ukraine / Eds. A. Wylegala (у друку). Коннертон П. Як суспільства пам'ятають. -- К., 2004. -- С.158.. Одночасно свята й ритуали є засобом здійснення політики, а також інтеґрації людей до суспільства. 9 травня -- одне з небагатьох радянських свят, яке продовжують активно відзначати в Україні та інших країнах колишнього СРСР. Соціологічні опитування, проведені в нашій країні у квітні 2013 р., показали, що 82% респондентів уважають День перемоги великим святомДень победы: Пресс-релиз «Research & Branding Group» [Електронний ресурс]: http://rb.com. uaZPR_Pobedy_2013.pdf. У 2016 р. на запитання, сформульоване дещо інакше («Яке для вас свято найпопулярніше?»), 9 травня назвали таким 35% опитанихСтавлення українців до державних свят: Прес-реліз Київського міжнародного інституту соціології [Електронний ресурс]: http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=619&page=1. Для сучасної України, територія якої остаточно сформувалася якраз під час цього світового збройного протистояння, характерний різноманітний досвід війни, який передбачає різну пам'ять про ці події. В українському суспільстві виникла своєрідна конкуренція серед різних категорій її «жертв» та «героїв», котрі воювали як у складі Червоної армії, на боці союзників, так і у формуваннях нацистської Німеччини, або ж позиціонували себе «борцями за незалежну Україну».

Це стало приводом для політиків і дослідників говорити, що пам'ять про війну -- причина «розколу суспільства» й нової «війни за війну»Wylegala A. Podzielona czy zroznicowana? Jeszcze raz o pami^ci spolecznej na Ukrainie (z toz- samosci^ w tle) // Kultura i Spoleczenstwo. -- 2015. -- №2. -- S.99--116; Гриневич В. Війна за війну // Критика. -- 2012. -- Червень [Електронний ресурс]: http://krytyka.com/ua/articles/viyna-za-viynu; Журженко Т. «Чужа війна» чи «спільна Перемога»? // Там само. -- 2011. -- Червень [Електронний ресурс]: http://krytyka.com/ua/articles/chuzha-viyna-chy-spilna-peremoha; Jilge W. The Politics of History and the Second World War in Post-Communist Ukraine (1986/1991 - 2004/2005) // Jahrbьcher fьr Geschichte Osteuropas. -- Bd 54. -- Mьnchen, 2006. -- S.50-81..

Для Російської Федерації перемога у «Великій Вітчизняній війні» на сьогоднішній день -- головний символ, який інтеґрує націю, найбільш значущий епізод в історії Росії, основний образ національної свідомостіДив.: Гудков Л. «Память» о войне и массовая идентичность россиян // Неприкосновенный запас. -- 2005. -- №2/3 (40/41) [Електронний ресурс]: http://magazines.russ.ru/nz/2005/2/gu5.html. Соціологи відзначають неухильне нарощення символічної ваги цієї події в російському суспільстві, особливо після обрання президентом В.Путіна. Перемога над нацизмом стала також одним із центральних компонентів концепції «російського світу» («русского мира»), а пам'ять про радянське минуле слугує важливим ле- ґітимізуючим чинником сучасного домінування Москви над пострадянським просторомВавжонек М. Місце та роль православ'я у концепції «руського мира» // Схід -- Захід. -- Вип.16/17: Нео-анти-колоніалізм vs нео-імперіалізм: релевантність постколоніального дискурсу на пострадянському просторі / За ред. Г.Грінченко, Т.Дзядевич. -- Х., 2013. -- С.311..

Конфлікт інтерпретації пам'яті про війну відобразився й на традиції відзначення в пострадянських країнах перемоги над нацистською Німеччиною. Особливо відчутні зміни в комеморативній практиці України відбулися після подій Євромайдану 2013--2014 рр., російської анексії Криму та початку воєнних дій на Донбасі. Нижче буде представлено результати двох проектів дослідження святкування дня 9 травня в Україні. У 2014 р. німецький історик Й.Гелльбек виступив ініціатором проекту «Історія та діалог в Україні: Документаційний проект про 9 травня», під час якого шестеро українських істориків та стільки ж фотографів, а також французький фотохудожник Е.Ґорлан працювали в Києві, Одесі, Харкові, Львові й Донецьку, спостерігаючи та записуючи короткі інтерв'ю з учасниками заходівHellbeck J., Gourlan E. Victory Day in Ukraine // Eutopia: Ideas for New Europe [Електронний ресурс]: http://eutopiamagazine.eu/en/jochen-hellbeck/columns/victory-day-ukraine. У 2015 р. ця ж група істориків з України приєдналася до міжнародного проекту «Перемога - свобода - окупація: Військові меморіали й церемонії пам'яті, присвячені 70-й річниці завершення Другої світової війни в постсоціалістичній Європі» (керівники -- М.Ґабович, К.Махотіна), який реалізовувався у двадцяти містах Східної Європи та в РосіїДив.: Gabowitsch M. Der Tag des Sieges // Stuttgarter Zeitung. -- 2015. -- 5 May. -- S.6; Hellbeck J. Das zerklьftete Gedenken // Frankfurter Allgemeine Zeitung [Електронний ресурс]: http://www.faz.net/aktuell/politik/die-gegenwart/70-jahre-nach-dem-zweiten-weltkrieg-zerklueftetes- gedenken-13572281.html; Makhotina E. Der 9. Mai in Berlin: Gedenkfeier als Protest und Selbstvergewisserung // Erinnerungskulturen Erinnerung und Geschichtspolitik im цstlichen und sьdцstlichen Europa [Електронний ресурс]: http://erinnerung.hypotheses.org/144; Pastushenko T. Der 9. Mai in Kiew: Krieg der Erinnerung in «Friedenszeiten» // Ibid [Електронний ресурс]: http:// erinnerung.hypotheses.org/297. Завдання в обох проектів були схожими: шляхом зовнішнього спостереження та коротких інтерв'ю з'ясувати у присутніх на церемоніях їхнє ставлення до свята та місць пам'яті. Загалом в Україні впродовж 2014--2015 рр. було записано понад сто інтерв'ю. Оскільки матеріали проекту ще опрацьовуються, у цій статті зосередимо увагу на подіях у Києві, Донецьку та Одесі, в яких автори брали безпосередню участь.

Історичний екскурс у відзначення 9 травня

Історія дня 9 травня у СРСР та пострадянських країнах лише нещодавно стала предметом наукових студійДив. тематичний випуск журналу «Неприкосновенный запас» (2015, №3) та вступну статтю: Габович М. Памятник и праздник: этнография Дня Победы [Електронний ресурс]: http://magazines.russ.ru/nz/2015/3. Більшість досліджень політики пам'яті про Другу світову війну зосереджуються або на репрезентації цієї події в публічному просторі, або загалом на вивченні свят (радянських, пострадянських)Rolf M. Das sowjetische Massenfest. -- Hamburg, 2006.. Узагальнюючих праць, котрі представили б особливості відзначення Дня перемоги в Україні, поки що немаєSvet A. Staging the Transnistrian Identity Within the Heritage of Soviet Holidays // History and Anthropology. - 2013. - Vol.24. - №1. - Р.98-116 [Електронний ресурс]: http://dx.doi.org/10.1080/0 2757206.2012.759326. Вітчизняні автори фокусуються переважно на вивченні локальної динаміки святкування (наприклад у Харкові), або на подіях у коротких хронологічних проміжкахYekelchyk S. The Leader, the Victory, and the Nation: Public Celebrations in Soviet Ukraine under Stalin (Kiev, 1943-1953) // Jahrbьcher fьr Geschichte Osteuropas: Neue Folge. - Bd 54. - H.1 (2006). - S.3-19; Журженко Т. «Чужа війна» чи «спільна Перемога»? Націоналізація пам'яті про Другу світову війну на україно-російському прикордонні // Україна модерна. - 2011. - №18. - С.100-126; Склокіна І. Офіційна радянська політика пам'яті про нацистську окупацію України (за матеріалами Харківської області 1943-1989 рр.): Дис. ... канд. іст. наук. - К., 2014., не розглядаючи сценаріїв цього свята у всій діахронічній ретроспективі 1946--2016 рр.

Відзначення Дня перемоги в нашій країні пов'язане з традицією відзначення цієї дати у СРСР. Умовно її можна розділити на три періоди. Перший починається 8 травня 1945 р., коли указом Президії Верховної Ради СРСР 9 травня було оголошене «Днем всенародного торжества -- святом Перемоги»[Електронний ресурс]: http://base.garant.ru/198106/#friends#ixzz3wMQduQJ7. Від грудня 1947 до травня 1965 рр. це державне свято не мало статусу вихідного дня, але саме у цей час започатковуються традиції покладання квітів до могил «Невідомому солдату», запалювання біля них «вічних вогнів», організації зустрічей школярів з учасниками війни тощо. Від квітня 1965 р., коли День перемоги було проголошено вихідним, і до розпаду СРСР тривав другий період, котрий характеризувався розквітом культу «Перемоги у Великій Вітчизняній війні» як найвищого досягнення радянського суспільства. Третій період триває в наш час і знаменується трансформаціями врочистих церемоній 8--9 травня в пострадянських і постсоціалістичних країнах.

Пересічний сценарій відзначення 9 травня у СРСР складався з воїнських церемоній, присвячених пам'яті загиблих на війні, та вшанування живих ветеранів. У Києві, наприклад, від 1965 р. й до сьогоднішнього дня залишився в незмінному вигляді офіційний ритуал покладання квітів до обеліску Слави й могили Невідомого солдата, інших пам'ятників, пов'язаних із війною. У цей день, або напередодні, проходили врочисті збори представників органів влади за участі ветеранів війни, на вулицях організовували колективні частування «солдатською кашею», виступали самодіяльні та професійні артисти, завершував день святковий салют. Лише в окремих випадках День перемоги над нацизмом відзначали проведенням військових парадів. У Москві, зокрема, вони відбувалися тричі: в ювілейні 1965, 1985, 1990 рр.Див. номери газети «Радянська Україна» за 10 травня 1965, 1985, 1990 рр. У радянському Києві такі паради проходили в 1965, 1990 рр. Інколи на Хрещатику відбувалися ще й демонстрації ветеранів, а також мітинґ або військово-спортивна вистава на центральному стадіоні столиці УРСР (1975, 1985 рр.). Загалом, як зазначає у своєму дослідженні І.Склокіна, упродовж радянського часу характер святкування змінювався й у брежнєвський період з'являлося дедалі більше елементів розваг і споживанняСклокіна І. Офіційна радянська політика пам'яті про нацистську окупацію України (за матеріалами Харківської області 1943--1989 рр.). -- С.153.. Натомість європейські традиції комеморації 8 травня робили наголос на скорботі, передбачали участь у релігійних службах у пам'ять про загиблих на війні. Центральним елементом радянської святкової системи залишалися річниці «Жовтневої революції» (7 листопада) та «Міжнародний день солідарності трудящих» (1-2 травня) - саме у ці дні щорічно проводилися масові демонстрації та військові парадиРольф М. Советские массовые праздники. -- Москва, 2009. -- С.141.. Тобто День перемоги певною мірою конкурував зі «старими» «червоними» датами й не мав універсального значення в радянському святковому календаріYekelchyk S. The Leader, the Victory, and the Nation: Public Celebrations in Soviet Ukraine under Stalin (Kiev, 1943--1953). -- S.3--19; Tumarkin N. The Living and the Dead: The Rise and Fall of the Cult of WWII in Russia. -- New York, 1994; Weiner A. Making Sense of War: The Second World War and the Fate of the Bolshevik Revolution. -- Princeton, 2001..

Розпад СРСР призвів до поступових змін культурного ландшафту в колишніх союзних республіках, переосмислення святкових дат і церемоній. У Росії відбулася інкорпорація 9 травня до національного святкового календаря. Починаючи з 1995 р. щорічно на Красній площі військові паради організовувалися винятково 9 травня (а не, скажімо, 12 червня -- на День Росії)На державне свято Російської Федерації -- День Росії (12 червня) -- військовий парад проводився лише один раз, у 2003 р.. Із 2008 р. на цих парадах почали демонструвати сучасну військову техніку. Поступово відбулося перетворення Дня перемоги на одне з центральних свят, яке сиґналізувало про «могутність», а також амбіції Москви на роль ґлобаль- ного геополітичного гравця, апелюючи саме до перемоги СРСР над німецьким націонал-соціалізмомРольф М. Советские массовые праздники. -- С.352.. У пострадянській Україні 1995 та 2010 рр. на 9 травня було організовано два паради за участі підрозділів збройних силУрядовий кур'єр. -- 1995. -- 11 травня; 2010. -- 12 травня. Починаючи з 1994 р. в Києві започатковано традицію проведення військових парадів 24 серпня -- до Дня незалежності України. Загалом уже відбулося 12 таких заходів, у тому числі 8 -- за президентства Л.Кучми (1994-- 2005 рр.), 2 -- за часів В.Ющенка (2005--2010 рр.). У період перебування на найвищій державній посаді В.Януковича (2010--2014 рр.) паради до Дня незалежності не проводилися, натомість 2010 р. з нагоди 65-ї річниці «Перемоги у Великій Вітчизняній війні» церемоніальні проходження військ відбулися в Києві, Одесі, Севастополі та Керчі. Після анексії Кримського півострова й початку воєнних дій на Донбасі в Києві відновилася традиція військових парадів на Хрещатику з нагоди головного державного свята нашої країни..

Загалом збереглися універсальні елементи святкування, тобто ритуал пам'яті загиблих і заходи зі вшанування ветеранів. Залишилася без змін традиційна радянська естетика та музичний супровід урочистостей, утім обов'язковим символічним елементом став державний прапор України. Окрім цього дня до офіційного календаря поступово було включено інші дати, пов'язані з подіями Другої світової війни на території України, як-от День пам'яті жертв Бабиного Яру (з 1991 р.)Від вересня 1991 р. щороку відбувається церемонія покладання квітів у Бабиному Яру (виступ Л.Кравчука на мітинґу-реквіємі, присвяченому 50-річчю трагедії, див.: Демократична Україна. -- 1991. -- 8 жовтня; Київська правда. -- 1991. -- 8 жовтня)., річниця визволення від «німецько-фашистських загарбників» України та Києва, День партизанської слави (з 2001 р.), Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту (з 2012 р.).

Поступово, під впливом активізації святкувань у Росії, із 2000 р. офіційний сценарій загальнодержавних заходів на 9 травня в Києві та інших містах України обов'язково включав урочисту ходу ветеранів по центральних вули- цяхХрещатик. -- 2000. -- 11 травня.. Прихід до влади 2010 р. В.Януковича позначився проведенням на День перемоги, уперше за 15 останніх років, масштабного військового параду, коли Хрещатиком крокували 3 тис. українських солдатів та майже 200 військовослужбовців із Росії й Білорусі, а також 17 військових оркестрів[Електронний ресурс]: http://www.umoloda.kiev.ua/number/1651/378/58261/. У цей день паради відбулися в Одесі, Севастополі, Керчі. У 2011-2013 рр. у центрі столиці почали організовувати військово-історичні театралізовані шоу, в яких брали участь активісти громадських організацій. Загалом для пострадянської України характерна фраґментація святкового ландшафту та його надзвичайна політизація. Це виявлялося в роздробленості суспільства й децентралізованій хореографії міського свята. Наприклад, у 2013 р. після офіційної церемонії по центральних вулицях Києва свої демонстрації провели ліві партії та об'єднання - під партійними політичними гаслами, прапорами з радянською символікою. Натомість представники демократичної опозиції провели окрему церемонію покладання квітів до могили Невідомого солдата. У Донецьку центральним святковим дійством стало масове (до 2 тис. учасників) виконання пісні «День Перемоги»[Електронний ресурс]: http://tsn.ua/ukrayma/u-donecku-tisyachi-lyudey-zaspivali-dlya-rekordu- den-peremogi-293609.html, а у Дніпропетровську пройшов військовий парад і відбулася хода «Безсмертного полку»[Електронний ресурс]: https://www.youtube.com/watch?v=UnCc5I9TT_Y; http://www.uman. net/politics/785821-po-ulitsam-dnepropetrovska-proshla-kolonna-bessmertnogo-polka.html. У Львові ж на День перемоги міська влада взагалі заборонила проводити будь-які масові публічні акції9 травня 2011 р. у цьому місті відбулися сутички між демонстрантами з георгіївськими стрічками та червоним прапором і членами партії «Свобода». Напередодні Верховна Рада України ухвалила закон, який зобов'язував використовувати радянську символіку під час відзначення 9 травня.. Усе це свідчило про нездатність конкуруючих груп досягти компромісу або монополізувати символічні (та матеріальні) ресурси для закріплення своєї версії мину- лого[Електронний ресурс]: http://krytyka.com/ua/artides/chuzha-viyna-chy-spilna-peremoha?page =2#sthash.34htMeW.dpuf. З іншого боку, конфлікти навколо інтерпретації історії Другої світової війни та проведення врочистих заходів інспірувалися не лише внутрішніми чинниками, але і прямим втручанням із боку Російської Федерації. Від початку 2000-х рр. відзначення Дня перемоги фактично стало для українських президентів «тестом на лояльність»Zhurzhenko T. Russia's never-ending war against “fascism” (Memory politics in the Russian-Ukrainian conflict) [Електронний ресурс]: http://www.eurozine.com/artides/2015-05-08-zhurzhenko-en.html, а геополітична боротьба за гегемонію на пострадянському просторі маскувалася під конфлікт історичних наративів про війну й описувалася мовою війни.

«Велика Вітчизняна» уб «Друга світова»

Після подій Євромайдану (осінь 2013 -- зима 2014 рр.) «війна пам'яті» перемістилася з політичного простору у сферу збройного конфлікту, сторони якого намагалися використовувати наративи часів минулої війни для ідеологічного супроводження своїх дій. Російські медіа представляли Майдан не просто «американською інтриґою», але свого роду реінкарнацією ворога, ототожнювали сучасну Росію з СРСР, який «переміг» нацизм, тож «нащадки переможців» мають «захистити світ» від «фашистів» із МайдануПортнов А. «Великая Отечественная война» 2014--2015 // Уроки истории: XX век [Електронний ресурс]: http://urokiistorii.ru/node/52475. Як пропаґандистські приводи для цього використовували візуальні образи С.Бандери та Р.Шухевича, стосовно яких у російському публічному дискурсі склався стійкий стереотип «пособників фашистів», вихоплені телекамерами праворадикальні гасла як нібито такі, що визначали протестне обличчя Майдану, а також відверто провокаційні кроки певних політичних сил, пов'язані з меморіальним простором (наприклад, демонтаж 22 лютого 2014 р. пам'ятника радянському солдатові на площі Ринок у Стрию Львівської обл., що не схвалювали, до речі, і самі місцеві мешканціДив.: [Електронний ресурс]: http://lviv24.at.ua/news/v_striju_demontuvali_pam_96_jatnik_ radjanskomu_soldatu/2014-02-23-2808); інтерв'ю від 29 вересня 2015 р., учитель, 31 рік, м. Стрий, залізничний вокзал (аудіоархів Д.Титаренка).). Натомість учасники протестних акцій черпали бойову риторику з українського національно-визвольного руху. На Майдані лунали повстанські та стрілецькі пісні, а оунівське привітання: «Слава Україні! -- Героям слава!» стало загальновживаним.

Риторику «Великої Вітчизняної війни» використовував російський президент В.Путін як «історичні арґументи» для виправдання анексії Кримського півострова, конструювання «Новоросії» та ідеологічного забезпечення розв'язаних Москвою воєнних дій на сході України. Історико-емоційний місток від «Великої Вітчизняної» до сучасних боїв на Донбасі відіграє провідну роль в обґрунтуванні необхідності війни перед населенням тимчасово окупованих проросійськими незаконними збройними формуваннями районів Донецької та Луганської областей. Показове у цьому плані «привітання» на 9 травня 2015 р. ватажка донецьких бойовиків О.Захарченка, яке рясніє красномовними штампами на зразок «ворога, що ступив на нашу землю», «фашизму, котрий підняв голову», «загарбників, які знову хочуть нас знищити» й т.ін.

В українських і світових медіа російська аґресія також отримала оцінку з погляду розгортання подій Другої світової війни. Але наголос робився не на перемозі 1945 р., а на співучасті СРСР у розв'язанні світового збройного конфлікту в 1939 р. Окупація та анексія Криму напряму порівнювалася з аншлюсом нацистською Німеччиною АвстріїЗубов А. Это уже было: Мы на пороге полного разрушения системы международных договоров, экономического хаоса и политической диктатуры [Електронний ресурс]: http://www. vedomosti.ru/opinion/artides/2014/03/01/andrej-zubov-eto-uzhe-bylo, експансіоністська політика Росії -- з поведінкою на міжнародній арені Третього Райху, а дії президента В.Путіна -- з діями А.ГітлераМотиль О. Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження -- К., 2009; Зайцев О.

Фашизоїдна Росія [Електронний ресурс]:http://zaxid.net/news/showNews.do?fashizoyidna_

rosiya&objectId=1304364. У риторичному опису нинішньої війни з метою мобілізації населення з українського боку також нерідко використовуються мовні звороти з тезаурусу «Великої Вітчизняної». Так, у виступах командирів добровольчого формування «Азов» або керівників політичної організації «Правий сектор» присутні символічні посилання не лише на традицію Української повстанської армії, а й на радянський наратив. Президент України П.Порошенко неодноразово називав сучасні події на сході нашої країни -- «Вітчизняною війною». Дослідники пояснюють це перш за все сильною інерцією пізньорадянської освіти й масової культури, а також родинною пам'яттю про війнуПортнов А. «Великая Отечественная война» 2014--2015 [Електронний ресурс]: http:// urokiistorii.ru/node/52475. Історична риторика також показує, як минуле залишається елементом, інструментом, складовою частиною жорсткої політичної боротьби.

Упродовж останніх років у суспільному просторі нашої країни тривали публічні дискусії стосовно того, чи потрібно «конкурувати» з Росією за перемогу у війні, як відійти від мілітарного та «імперського» дискурсів про Другу світову?Ідеться, зокрема, про виступи й публікації письменниці та історика О.Стяжкіної, істориків В.Нахмановича, А.Портнова та ін. (див.: Інтерв'ю В.Нахмановича на Громадському радіо від 25.01.2015 р. [Електронний ресурс]: http://hromadskeradio.org/2015/01/25/yakshho-mi-vigrayemo- ideologichnu-viynu-todi-mi-vigrayemo-i-viynu-u-poli-vitaliy-nahmanovich; Інтерв'ю О.Стяжкіної для «Української правди» 12 лютого 2015 р. [Електронний ресурс]: http://life.pravda.com.ua/ person/2015/02/12/189239). Окупація й анексія Криму, початок воєнних дій на Донбасі, які вже до весни 2015 р. забрали тисячі життівДив. текст виступу Президента України П.Порошенка у Верховній Раді України з нагоди 70-ї річниці перемоги над нацизмом в Європі [Електронний ресурс]: http://tsn.ua/politika/ emociyna-promova-poroshenka-v-radi-do-richnici-peremogi-povniy-tekst-426136.html, підштовхнули політикум до більш радикальних кроків у публічних презентаціях Другої світової війни. В указі Президента України від 24 березня 2015 р. про відзначення 8 травня як Дня пам'яті та примирення вперше з проголошення незалежності України війну з нацистською Німеччиною названо не «Великою Вітчизняною», а «Другою світовою». Також у документі визначалися основні форми увічнення перемоги над нацизмом та вшанування пам'яті жертв Другої світової війни, скасовувалася низка святкових заходів до 70-річниці Дня перемоги, запланованих ще 2013 р.[Електронний ресурс]: http://www.president.gov.ua/documents/1692015-18657

У комплексі контрпропаґандистських заходів, спрямованих на формування нового політичного та ідеологічного ландшафту, слід розглядати ухвалення Верховною Радою 9 квітня 2015 р. чотирьох законів із декомунізації УкраїниУхвалені нормативні акти викликали критику з ліберальних, юридичних та інших позицій, у тому числі від фахових істориків із нашої країни та з-за кордону. Про дискусію, що

розгорнулася з цього приводу, див., напр.: [Електронний ресурс]: http://krytyka.com/ua/solutions/ opinions; http://krytyka.com/ua/articles/vidkrytyy-lyst-naukovtsiv-ta-ekspertiv-ukrayinoznavtsiv- shchodo-tak-zvanoho. Висновок Венеціанської комісії див.: http://www.venice.coe.int/webforms/ documents/?pdf=CDL-REF(2015)045-e.

Усі вони мають безпосередній вплив на комеморативні заходи, пов'язані з Другою світовою війною, покликані слугувати деконструюванню комуністичної ідеології й леґітимізації нових соціокультурних практикMotyl A. Kiev's Purge: Behind the New Legislation to Decommunize Ukraine // Foreign Affairs. -- 2015. -- April 28 [Електронний ресурс]: https://www.foreignaffairs.com/articles/ukraine/2015-04-28/ kievs-purge. Закон «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939--1945 рр.» усталив щорічне відзначення на державному рівні 9 травня Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, а 8 травня -- Дня пам'яті та примиренняВодночас було визнано таким, що втратив чинність, ухвалений 2000 р. закон України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941--1945 рр.».. Закон про борців за українську незалежність включив до цього кола учасників визвольного руху, членів Організації українських націоналістів і бійців Української повстанської армії. Одночасно інший закон заборонив використання в політичних акціях нацистської та комуністичної символіки.

Червоний мак уб георгіївська стрічка

Символіка, пов'язана з пам'яттю про Другу світову війну, стала чітким маркером як для прихильників європейської інтеґрації, так і для носіїв проросій- ських (або прорадянських) настроїв. Під час подій Євромайдану 2013-2014 рр. учасники протестів використовували державні символи України, а також червоно-чорний прапор Організації українських націоналістів. Натомість основною символікою так званого Антимайдану стали російський триколор, прапори Комуністичної партії України й «георгіївська стрічка», яку в попередні роки використовували на День перемогиУшакин С. Вспоминая на публике: Об аффективном менеджменте истории // Гефтер [Електронний ресурс]: http://gefter.ru/archive/13513. Після втечі президента В.Януковича прихильники Кремля в Україні за її допомогою засвідчували опозиційність до нової влади, а під час окупації та анексії Кримського півострова, розгортання інспірованих Москвою бойових дій на сході України проросійські бойовики теж почали використовувати георгіївську стрічку. Таким чином навесні 2014 р. цей символ для значної частини українського суспільства набув неґативної конотації, стійко асоціюючись з антидержавною діяльністю. Хоча початковою ідеєю використання чорно-помаранчевої стрічки було збалансувати «офіціоз і пафос» державного свята, дати людям можливість «позначити» своє ставлення до Дня перемоги, висловити повагу та вдячність ветеранам-фронтовикамТам же..

Напередодні 9 травня 2014 р. постало питання: чим замінити на тематичних телевізійних логотипах українських медіа «традиційну» георгіївську стрічку? Нову символіку, в основі якої була квітка маку, розробив харківський дизайнер С.Мішакін[Електронний ресурс]: 3z.com.ua, який узяв за основу «Remembrance Poppy» -- відомий у світі знак пам'яті жертв воєнних конфліктів у вигляді червоного маку, і створив чіткий графічний малюнок, стилізований під квітку, схожу на криваву рану. Ідея полягала в тому, щоб не просто розробити нову атрибутику, а й запропонувати переосмислити у свідомості українців це «свято», змістивши акцент із пафосу перемоги на усвідомлення жахіть війни та на важливість збереження пам'яті про всіх загиблихМішакін Сергій: «Квітка маку схожа на рану, чіпляти її на комірець -- це як приміряти на себе постріл» // Українська правда: Життя [Електронний ресурс]: http://life.pravda.com.ua/ регеоп/2014/05/15/168426/.

У травневі дні 2014 р. новий логотип був присутній переважно на телеекранах, а також офіційних урочистостях. З'явився він і у вигляді вуличних ґра- фіті в Києві, Одесі та інших українських містах. Саморобні стилізовані квітки маку можна було бачити на одязі людей у міському транспорті, просто на вулицях далеко від меморіальних місць. Водночас у візуальному просторі свята була ще широко представлена георгіївська стрічка. У Харкові 8 травня 2014 р. антиукраїнськи налаштовані представники різних громадських організацій, прихильники ідеї «федералізації України» розгорнули 100-метровий «георгіївський прапор», пройшовши ходою центральною вулицею міста -- Сумською[Електронний ресурс]: http://www.radiosvoboda.org/content/article/25378993.html. У Києві чорно-помаранчеву стрічку використовували представники організованих груп лівого спрямування, її роздавали волонтери, і пересічні учасники врочистих заходів охоче прикрашали нею свій одяг. Характерною рисою свята в Донецьку 2014 р. стала відсутність національної символіки, виконання державного гімну з деякою технічною затримкою, тотальне домінування георгіївських стрічок, що набули значення своєрідного ідентифікатора у системах координат «свої -- чужі», «свої -- нейтральні», участь у мітинґу представників воєнізованих організацій проросійського спрямування, таких, як «Народне ополчення Донбасу», «Південно-східний фронт» та ін.

У 2015 р. ситуація змінилася. Просування квітки маку отримало сприяння з боку держави. У Києві відбулися різноманітні акції за участі відомих осіб, на яких презентували й пояснювали її значення7 травня 2015 р. за участі дружини й дітей президента П.Порошенка символіку маку презентували в «Мистецькому арсеналі». 1 травня на майдані Незалежності Київська міська державна адміністрація проводила флешмоб «Маки пам'яті»: демонструвалися різні способи власноручного виготовлення значка «Квітка маку», відбувся невеличкий концерт, молоді люди з червоними й чорними повітряними кульками утворили квітку маку.. До поширення нової символіки підключилися комерційні структури, у сувенірних кіосках почали продаватися металеві значки, наклейки, жіночі прикраси у вигляді макової квітки. Безпосередньо 9 травня декілька десятків волонтерів пропонували святкову символіку всім бажаючим безкоштовно. Квіти маку зобразили на ювілейній монеті «70 років перемоги 1945--2015» та художній марці й конверті «Вічна пам'ять героям: 1941--1945». Нова символіка з'явилася на міських рекламних банерах і міжміських автомобільних трасах. Вінок із маків прикрасив навіть центральну 92-метрову скульптуру монументу Батьківщина-Мати в Києві.

Візуально картина святкувань у Києві та Одесі 2015 р. нагадувала карнавал. Люди були одягнуті в народні костюми, військові однострої різних часів, або прикрашали себе (іноді навіть своїх домашніх тварин) національною чи державною символікою. Можна було побачити всі можливі варіанти квіток маку, причому в різних частинах міста, не лише у зоні врочистих заходів. Із георгіївською стрічкою людей у Києві зустрічалося небагато. Можна було спостерігати винахідливість учасників свята в бажанні продемонструвати георгіївську стрічку, коли вони несли нагороди воєнного часу (орден Слави чи медаль «За перемогу над Німеччиною») або стрічки радянської ґвар- дії. Деякі респонденти в інтерв'ю висловлювали бажання одягнути стрічку, але побоювалися конфліктів з іншими присутніми на святі, оскільки цей символ відтепер асоціювався з російською аґресією та загибеллю тисяч людей.

У візуальному просторі Донецька в 2015 р. спостерігалися схожі явища, лише в іншому символічному обрамленні. Тут була характерна своєрідна еклектика, присутність елементів «деенерівської», радянської та російської святкової символіки, що маркували простір, принаймні у центральній частині міста. Учасники святкових урочистостей і гулянь масово носили георгіївські стрічки та прапорці «ДНР», фотографувалися в парку імені Щербакова з дівчатами -- учасницями театралізованого номера, одягненими в радянську військову форму. Присутність святкової символіки була помітною також і на периферії: георгіївські стрічки у транспорті, прапорці й наклейки «ДНР», учнівські малюнки та привітання зі святом у навчальних, культурних закладах, на дверях під'їздів житлових будинків. Свідченням своєрідної реінкарна- ції культу Й.Сталіна як одного з «символів Перемоги» стало розміщення його портретів у парадному мундирі на рекламних площах центральної частини міста, біля театру опери й балету (зазначимо, що принаймні на кінець 2015 р. ці зображення залишалися на своїх місцях).

Топографія свята й церемонія вшанування пам'яті

Просторова драматургія відзначення 9 травня в українських містах сформувалася ще в радянський період. Осередками офіційних вуличних дійств із нагоди Дня перемоги стали встановлені в різних частинах міста пам'ятники на братських могилах або присвячені учасникам війни. У Києві загальнодержавні церемонії традиційно проходять біля двох монументів -- обеліска Вічної слави на могилі Невідомого солдата (споруджений 1957 р.) і на території меморіального комплексу «Національний музей історії України у Другій світовій війні» (відкрився 1981 р.; нинішня назва -- з 2015 р.). Ці меморіали розміщено в парковій зоні поблизу Києво-Печерської лаври, на мальовничих пагорбах уздовж правого берега Дніпра, в улюблених місцях відпочинку киян і гостей міста. Періодично, в ювілейні роки, святкування Дня перемоги проходило на центральній вулиці -- Хрещатику та на площі, яка мала назву імені Калініна, згодом -- Жовтневої революції, нині -- майдан Незалежності. Від 2000 р. на головній вулиці столиці проходила щорічна хода ветеранів. Тобто у цей час в єдиному сценарії заходів до 9 травня остаточно закріпилася пам'ятна церемонія покладання квітів до обеліска Вічної слави, мітинґ біля музею війни та святковий парад.

В Одесі центром офіційних комемораційних заходів до Дня перемоги, а також інших подій, пов'язаних із Другою світовою війною, став пам'ятник Невідомому матросові на Алеї слави (споруджений 1960 р.) та меморіал «Крила перемоги» (відкритий 1984 р.). Ці монументи інтеґровано в парки й зелені зони міста, вони гармонійно вписалися в ландшафт Одеси.

У Донецькій області центром пам'ятних церемоній, присвячених подіям 1941--1945 рр., тривалий час залишався меморіальний комплекс на Савур- Могилі (відкриття відбулося 1967 р.). Після завершення будівництва 1984 р. в парку імені Ленінського комсомолу пам'ятника «Визволителям Донбасу» саме він став центральним місцем проведення комемораційних заходів у Донецьку, присвячених Дню перемоги та Дню визволення Донбасу від нацистської окупації (8 вересня). Цьому сприяв не лише статус обласного центру, а й транспортні труднощі, адже дістатися Савур-Могили доволі непросто. Окрім пам'ятника «Визволителям Донбасу» в меморіальний комплекс поступово ввійшли ново- створені майданчик військової техніки, Сквер ветеранів, Алея солдатських удів, Стела партизанам-підпільникам, Дзвін пам'яті, стела з іменами червоно- армійців, партизанів і підпільників, які загинули під час визволення Донецька. Після 1991 р. практика використання пам'ятників у цьому місті не зазнала серйозних змін -- проводилися святкові мітинги на Савур-Могилі, а наймасовіші заходи проходили поблизу меморіального комплексу «Визволителям Донбасу».

Якщо в Києві в пострадянський час відбулося переміщення врочистих церемоній із «периферії» меморіальних об'єктів на центральну вулицю столиці, де зазвичай проходили також інші державотворчі свята (як День Незалежності України), то в обласних містах Одесі та Донецьку офіційні врочистості до 9 травня так і залишилися біля меморіальних об'єктів. Для всіх зазначених міст характерне зміщення акцентів свята від практик ушанування пам'яті та ґлорифікації учасників війни до його фестивалізації й комерціалізаціїПро подібну тенденцію в пострадянській Росії зазначає у своєму дослідженні німецький історик М.Рольф (див.: Рольф М. Советские массовые праздники. -- С.362-365)..

Сценарій заходів 2015 р. в Києві розроблявся на тлі масштабних приготувань до військового параду в Москві на Красній площі, міжнародної та вітчизняної дискусії про відзначення 70-річчя закінчення війни в Європі, він мав продемонструвати право України проводити День перемоги за своїм власним сценарієм. Найбільш радикальним було рішення відмовитися від запланованого ще за часів президентства В.Януковича військового параду та «відтіснити» всі врочистості до меморіальних об'єктів парку Вічної слави й музею війни. Після трагічних подій 18--21 лютого 2014 р. в Києві, майдан Незалежності та Хрещатик набули не лише символічного, а й меморіального значення. Шануючи пам'ять загиблих у центрі міста заборонили організовувати будь-які розважальні заходи23 квітня 2014 р. голова Київської міської державної адміністрації В.Бондаренко заявив, що на майдані Незалежності відтепер не ставитимуть традиційну новорічну ялинку. Також тут, на місці, де загинули люди, не проводитимуться розважальні шоу (див.: [Електронний ресурс]: http://gazeta.ua/articles/kiev-life/_na-majdani-bilshe-ne-stavitimut-yalinku/554219).. Саме цими обставинами аргументувалося рішення не проводити тут на 9 травня ходу ветеранівУ травні 2014 р. на майдані Незалежності та Хрещатику ще було наметове містечко протестувальників.. Щоб не допустити самочинних демонстрацій на проїжджій частині центральної вулиці Києва виклали з порожніх паперових коробок величезний напис: «1939-1945. Пам'ятаємо! Перемагаємо!»Ініціатори заходу пояснювали, що його завдання -- привернути увагу публіки й зібрати у ці коробки подарунки для українських вояків (див.: [Електронний ресурс]: http://www.uman.

ua/society/1076269-na-hreschatiku-viЫaH-gigantskiy-napis-iz-korobok-pamyataemo-1939-1945-

peremagaemo-foto.html)..

9 травня 2015 р. в Києві відбулася майже незмінна від 1960-х рр. офіційна церемонія покладання квітів до могили Невідомого солдата в парку-меморіалі Вічної слави[Електронний ресурс]: https://www.youtube.com/watch?v=fOpKseU_rRM. Перед музеєм війни новобранці збройних сил склали військову присягу. Із розважальних заходів 9 травня пройшов парад військових оркестрів з України, Польщі, Йорданії, Сербії, Литви та Естонії. Традиційний салют цього, як і 2014-го, року скасували з міркувань безпеки. У цей день кияни побачили також декілька «альтернативних» заходів: урочистий мітинґ прихильників Опозиційного блоку поблизу арки Дружби народів[Електронний ресурс]: http://tyzhden.ua/News/136023 та акцію «Безсмертний полк». Ця громадська ініціатива вперше відбулася 9 травня 2012 р. в Томську (Російська Федерація), коли по центральній вулиці міста її учасники пронесли портрети своїх рідних -- ветеранів війни. Через три роки вона вже проходила у 15 країнах світу. Ці масові демонстрації зі стандартно оформленими зображеннями учасників війни вже почали містити елементи організованості та шаблонності. У Києві акція зібрала близько сотні учасників, які пройшли по території музею війни. Організатором ходи «Безсмертний полк» у 2015 р. виступила Київська міська організація ветеранів і телеканал «Інтер»[Електронний ресурс]:http://polk.mter.ua/rn/news/text/2652-ukraymtsi-vzyaH-uchast-u-

khodi-pamyati-bezsmertniy-polk.

Найбільше нововведень під час святкових заходів було 8 травня -- у День пам'яті та примирення. Уперше відбулося врочисте засідання Верховної Ради України, на якому був присутній ґенеральний секретар ООН Пан Ґі Мун, представники дипломатичного корпусу та іноземних парламентів, члени українського уряду. Місця депутатів зайняли ветерани Другої світової війни, військовослужбовці та члени добровольчих формувань, які воювали на Донбасі. Увечері відбулися загальноукраїнська акція «Перша хвилина миру» й літературно-мистецька постановка «Голос героїв», які мали презентувати нове свято -- День пам'яті та примирення.

Якщо в Києві 8 травня стрижнем урочистостей були виступи Президента України й тематичний вечірній концерт, який транслювався телеканалами по всій країні, то в Одесі на День пам'яті та примирення провели мітинґ і поминальне богослужіння біля пам'ятника Невідомому матросові. На цьому заході представники різних конфесій міста молилися за мир в Україні й за упокій душ загиблих у Другій світовій війні та під час бойових дій на сході нашої країни. З офіційних осіб були присутні міський голова Одеси, представники міської адміністрації. Але на заході їх практично не було помітно, оскільки основну масу учасників становили одесити різних поколінь -- від ветеранів до дітей шкільного віку, які прийшли покласти квіти. Особливо всім запам'ятався флешмоб, улаштований студентами, котрі утворили стилізовану квітку маку з червоних і чорних повітряних кульок, а потім випустили їх у небо:

«В этом году, я просто, кстати, даже честно сказать, не ожидала.

Мне очень понравилось и, дай Бог, чтобы так было каждый раз, и даже лучше. Потому что всё было так трогательно! И когда

шарики отпустили просто аж слёзы на глазах и музыка, и всё... И здорово, вообще, организовали в этом году, просто бесподобно. Во-первых, не было вот этих штампов. Понимаете, каждый говорит, что хочет, а не “по бумажке”. Вот это мне тоже очень, как бы, нравится. Потому что раньше цензор читал: “Вот это -- говорим, это -- молчим, это -- умалчиваем”. Сейчас мы вообще живём в свободной стране, чтобы вы понимали. Вот я это чётко ощущаю»Інтерв'ю від 8 травня 2015 р., Одеса, Алея слави, Людмила. Тут і далі цитати наводяться зі збереженням стилістики, мовою ориґіналу. Усі записані учасниками проекту інтерв'ю зберігаються в аудіоархіві Й.Гелльбека..

Святкові заходи 9 травня 2015 р. у зайнятому проросійськими бойовиками Донецьку вперше відбулися за сценарієм «столичного міста», який, окрім покладання квітів до пам'ятників радянським воєначальникам К.Ґурову, Ф.Гринкевичу, М.Ватутіну, «Жертвам фашизму», традиційного мітинґу біля меморіалу «Визволителям Донбасу», включав ще й проведений бойовиками у центральній частині (вулиця Артема, площа Леніна) так званий «військовий парад». Слідом за членами незаконних збройних формувань, котрі встановили контроль над цим обласним центром восени 2014 р., рухалася колона акції «Безсмертний полк». Потім центральна частина міста -- вулиця Артема, площа Леніна, бульвар Пушкіна -- стали ареною святкової концертно-театралізованої програми. У Донецькому музично-драматичному театрі відбулося вшанування ветеранів. У другій половині дня центр урочистостей перемістився в парк імені Щербакова, де пройшов великий концерт. Характерною рисою свята в 2015 р. стала присутність на ньому великої кількості людей у військовій формі -- не лише під час так званого «параду» бойовиків, але й на масових заходах.

Нові традиції: «зона замовчування»

У Донецьку намагалися відтворити масштабні заходи Дня перемоги відповідно до уявлень про радянський канон «справжнього всенародного свята». У Києві навпаки -- прагнули відійти від шаблонів. І головна ідея святкового сценарію полягала в тому, як сказав один з авторів, актор і режисер Є.Нищук, «щоб було людяно, щоб було не штучно, без сильного пафосу»Інтерв'ю з Є.Нищуком, 9 травня 2015 р., кафе біля музею війни.. Попри очевидну відмінність описаних попередньо офіційних церемоній до Дня перемоги, вони демонструють деякі спільні риси, а головне -- не відображають усіх аспектів пам'яті про війну в Україні. У «зоні замовчування» залишилася пам'ять про Голокост. Фактично, нова комеморативна практика поки що вибудовується в рамках того ж радянського дискурсу про «Велику Перемогу», де 9 травня асоціюється насамперед із бойовими діями і втратами, а не визволенням концтаборів, винищенням мільйонів євреїв, трагедією інших категорій цивільного населення. Жертви Голокосту традиційно не були включені до церемоній ані 9 травня -- на День перемоги, ані 8 травня -- в День пам'яті та примирення. Президент України П.Порошенко тричі публічно виступав у ці дні. Основне його звернення цілком логічно адресувалося в першу чергу до учасників нинішніх воєнних дій, які тривають на Донбасі, а вже потім -- до ветеранів і свідків тієї, минулої, війни. Але у промовах варто було також сказати хоча б декілька слів про жертв Голокосту та нацизму, що дуже важливо для глави держави, котра прагне стати частиною Європейського Союзу. Літературно- мистецька постановка «Голос героїв» із художнього погляду мала багато новацій як для концерту до Дня перемоги -- живий звук, сучасна поезія та рок- виконавці. Уперше в репертуарі практично не було жодної радянської пісні на воєнну тематику. Але історичний зміст сценарію концерту викликає багато запитань. Так, він містив майже півгодинний сюжет про депортацію татар із Кримського півострова, але не було згадок про інші категорії та національності України -- жертв нацизму й сталінізму. Реакція одного з авторів цього дійства - Є.Нищука на подібне зауваження була цілком щирою, яка одночасно свідчила про перебування суспільної думки в полоні радянського дискурсу про війну: «Якось ми про ці акценти забули. Я не думаю, що це свідомо»Там само..

Зміщення акцентів у пам'яті про війну, включення до неї окрім героїчного наративу ще й голосів жертв - один із перспективних напрямів подальшого розвитку сценарію свята в Україні. Наратив про «жертви війни» руйнує до певної міри імперський (радянський) дискурс «Великої Перемоги», на відміну від намагань вступати в «конкуренцію за перемогу» у Другій світовій війні. Дискурс Голокосту включає до комемораційних практик різні етноси й національності - євреїв, ромів, татар, поляків, а не лише українців чи росіян. Це, своєю чергою, сприятиме об'єднанню суспільства навколо вшанування пам'яті про жертв. Включення Голокосту до комеморацій 9 травня вводитиме пам'ять про цю трагедію до українського суспільства.

«Я прийшла висловити свою громадянську позицію»

Для нашого дослідження традицій відзначення 9 травня важливо було дізнатися, чому люди прийшли у цей день на врочистості? Майже всі опитані у відповідь починали згадувати своїх рідних, які були на війні, говорили, що прагнуть ушанувати їх пам'ять. Утім після кількох хвилин розмови ставало зрозуміло, що нерідко головним мотивом вийти на вулицю було бажання продемонструвати свою політичну позицію. Лише одна жінка сказала, що в неї сьогодні день народження, тож «вона відпочиває й радіє, що навколо багато людей». Наративи респондентів у Києві, Одесі й Донецьку умовно можна розділити на три групи: опонентів нової влади, її прихильників та людей із нейтральною позицією (зауважимо, що в Донецьку було вельми проблематично отримати повний репрезентативний зріз думок про свято). У Києві жінка-хірург заявила: «Ну и я много лет не ходила вот именно сюда -- к парку Славы. А сегодня я пришла потому, что я протестую против позорного правительства Украины [...]. Я пришла высказать свою гражданскую позицию»Інтерв'ю від 9 травня 2015 р., жінка 40 років, Київ, парк Вічної слави.. Представники протилежної сторони, які підтримали нові символи й пам'ятні практики, прийшли на свято, щоб «не віддати» його опонентам. Літня жінка з портретом своєї матері у військовій формі сказала: «А особенно в цьому році. Це мені, знаєте, обідно, то, шо Москва ж, бачите, як вона занижує цінність участі наших українських людей у цій Вітчизняній чи в Другій світовій війні. [...] І так принижувати нас, на весь світ кричати, шо українці начебто там нічого і не значили. Поетому я кожного року це свято відмічаю, а в цьому -- конкретно!»Інтерв'ю від 9 травня 2015 р., жінка 50 років, Київ, площа перед музеєм війни.. Для частини опитаних це був чи не перший за багато років, «ще зі школи», публічний вихід. І зараз вони з подивом відкривали для себе почуття піднесення від співучасті в колективному ритуалі («Мені 76 років і є різниця -- як тоді. Сьогодні приходять по зову серця. Ніхто не заставляє. А ми були студентами, нас примусово заставляли, примусово все було»Інтерв'ю від 8 травня 2015 р., пенсіонерка Лариса, 76 років, Одеса, Алея слави.). У Донецьку для опитаних інформантів участь в урочистостях стала результатом власного, усвідомленого, вибору:

«Именно здесь, в Донецке, мы знаем, что такое война. Когда мы на себе испытали бомбёжку, когда мои дети при взрывах [.] падают под стену и ложатся, лежат и не знают: прилетит к нам или рядом где-то... Сейчас понятие для нас 9 Мая -- это что-то святое [.] Поэтому в этом году отношение у нас к 9 Мая очень огромнейшее, проницательное, пронзительное»Інтерв'ю від 8 травня 2015 р. зі звукорежисером концерту, присвяченого 70-річчю Перемоги, Донецьк, БК «Ювілейний»..

Іншою характерною особливістю цьогорічних урочистостей стали елементи самоорганізації глядачів під впливом святкової ейфорії -- виконання пісень і танці під музичний акомпанемент. Зокрема в Донецьку подібні глядацькі «публічні виступи» відбувалися на бульварі Пушкіна та в парку Щербакова, чого давно вже не відзначалося на вулицях цього міста під час офіційних свят.

Ветерани, з якими учасники проекту записали чотири інтерв'ю, мислять свято канонами знаменних дат, що відзначалися «всім миром». «Раніше було це абсолютне свято. Ішли всі по Хрещатику, ми були самі тоді в перших рядах»Інтерв'ю від 9 травня 2015 р., чоловік 96років,Київ,паркВічної слави.. Хода центральною вулицею залишається для третини опитаних киян ідеалом урочистих заходів до Дня перемоги. Окрім елементів ностальгії за молодістю, що минула («участвовал в парадах, когда был помоложе»), у спогадах ветеранів відбувається зміщення всіх радянських демонстрацій в один парад на День перемоги. «Значит, 9 мая и 1 мая я на мотоцикле открывал парад на Крещатике. Ну, открывали с красным, со знаменем труда -- серпа и молота. А сейчас вот это вот -- не-раз-бе-ри-ха»Інтерв'ю від 9 травня 2015 р., чоловік 82років,Київ,паркВічної слави.; або: «У нас Крещатик традиционно был отдан в День победы: демонстрации, раньше парады были»Інтерв'ю від 9 травня 2015 р., чоловік 92років,Київ,територія музею війни.. Колишні святкові церемонії незмінно викликають в оповідачів позитивні асоціації, мовляв, «тоді поважали більше». Інтерв'ю наочно демонструють, як ритуали мають властивість формувати систему цінностей і наділяти сенсом життя тих, хто бере в них участьКоннертон П. Як суспільства пам'ятають. -- С.75.. Для 90-літніх учасників свята зустріти черговий День перемоги стало буквально смислом їхнього життя. Тому прихильники традиційного способу відзначення 9 травня сприйняли нові символи й церемонії як блюзнірство, мовляв, відбувається «зовнішнє» втручання в ритуал: «Мы не должны примиряться, мы должны праздновать Победу!».