9 травня 2014-2015 рр. в Україні: старі традиції - нові церемонії відзначення

Спогади про День перемоги у старшого покоління розчиняються у загальному наративі про радянські часи, що вказує на ще одну причину популярності цього свята -- воно дає можливість повернутися в минуле. Найбільш чітко це артикулював чоловік у безкозирці, із медалями свого діда та батька на грудях, з яким автори проекту розмовляли в Києві 9 травня 2015 р. Хоча його дід, який пройшов усю війну в піхоті, ніколи цей день не святкував, для одягненого «як матрос» чоловіка - це перш за все привід для радості. День перемоги для нього - це спогади про його молодість, службу в радянській армії, роботу на будівництві військових заводів, повагу до його професії. «Как я могу сказать, что мы жили неправильно?!» -- підсумовує він свою розповідьІнтерв'ю від 9 травня 2015 р., чоловік 50 років, Київ, територія поблизу Києво-Печерської лаври.. Тобто, у цьому випадку, свято 9 травня асоціюється не з війною, а з пам'яттю про радянські свята, пам'яттю про відзначення цієї «пам'яті про війну» у СРСР, у більш широкому контексті -- пам'яттю про радянське минуле, яке багато хто сприймає з ностальгією.

Загалом дискурс свята представляє дві опозиції, що їх умовно можна окреслити як неорадянську (російську) та національної ідентичності (українську). Перша складається з найбільш поширених риторичних фіґур на кшталт «діди воювали», «борг пам'яті», «перемога одна на всіх» й т.ін. Важливо зазначити, що неорадянським наративом користуються також респонденти, які зайняли нейтральну позицію стосовно влади та нових ритуалів на святі. За словами Дж.Браун, така риторика демонструє локальну й наднаціональну пострадянську солідарністьБраун Дж. Перформативная память: празднование Дня Победы в Севастополе // Неприкосновенный запас. -- 2015. -- №3 [Електронний ресурс]: http://magazines.russ.rU/nz/2015/3/12b.html#_ftn39. Участь Росії у воєнних діях на Донбасі зробила вразливою риторичну формулу «боргу пам'яті», особливо якщо в ній вживається слово «мир» («люди гинули за те, щоб зараз був мир»). Ось приклад такої декон- струкції в роздумах киянки, котра прийшла на свято зі своїм 90-річним дідом і сином-школярем: «Зараз -- 2015-й рік. У нас немає миру, ми піддалися агресії з боку країни-брата. Важко дуже. Тепер ветерани знову говорять про мир, якого немає. Ось це найстрашніше»Інтерв'ю від 9 травня 2015 р., жінка 30 років, Київ, територія музею війни.. Для Донецька, що перебуває у зоні бойових дій, навпаки -- це спосіб висловити власну ідентичність:

«Наложило свой отпечаток то, что мы живём, фактически, в зоне войны. И для людей -- это особый всплеск памяти, особый всплеск благодарности, потому что погибали не только в Великую Отечественную, а погибают сейчас наши земляки, наши люди, страдают наши дети»Інтерв'ю від 9 травня 2015 р., учителька, 72 роки, Донецьк, парк ім. Ленінського комсомолу, меморіал «Визволителям Донбасу»..

Фіґура єдності («це для всіх нас свято», «ми -- єдиний один великий народ слов'янський») теж піддалася критиці й переоцінці носіями різних дискурсів.

Сучасні воєнні дії зруйнували цей логічно побудований наратив і спричинили відчуття коґнітивного дисонансу. «Вот и сейчас, когда мы с вами беседуем, где-то стреляют. Стреляют по мирному городу, стреляют по мирным людям. Стреляют, увы, свои [...] Но свои -- нам они не свои, нам они чужие»Інтерв'ю від 9 травня 2015 р., журналіст, 70 років, Донецьк, поблизу пам'ятника «Тим, хто не повернувся до редакції».. У Києві дискурс єдності оповідачі доповнювали посиланням до того, хто цій «єдності» нібито заважає («а нас намагаються розділити», або у формі риторичних питань: «Кому потрібно було нас ділити?»), на що є і «зручна» відповідь, мовляв «влада - є влада, а народ - є народ».

Для інтерв'ю, записаних у Донецьку, характерна присутність риторичної фіґури «мы -- не террористы, мы -- мирные люди»Інтерв'ю від 9 травня 2015 р., родина (бабуся, 60 років; дочка, 35 років; онучка, 5 років), Донецьк, Ленінський проспект, пам'ятник «Жертвам фашизму»., притаманна цивільному населенню, що пережило обстріли, смерть близьких чи знайомих, руйнування житла. Водночас подібні наративи частини респондентів характеризуються присвоєнням провини своїм опонентам: «Наш народ вообще -- созидатель по натуре своей: строит, пишет, создаёт. Эти -- пришли разрушать»Інтерв'ю від 9 травня 2015 р., журналіст, 70 років, Донецьк, поблизу пам'ятника «Тим, хто не повернувся до редакції».. Особливо контрастують такі заяви в контексті проведення бойовиками у захопленому місті так званого «параду» з демонстрацією російської військової техніки, яка використовувалася в боях проти сил антитерористичної операції.

Дискурс національної ідентичності має рефлексивну природу, немов відповідає на передбачувану опозицію неорадянському дискурсу. Він складається з фіґур, одну з яких можна назвати «наші діди теж воювали». Наприклад:

«А так, як взяти мою сім'ю, то в мене мій рідний дядя приймав участь, він льотчик, мій другий дядя теж брав участь, і мій батько служив аж на Дальнєм Востокє з японцями. Всі люди служили. Так, це тільки в моїй сім'ї! А ще сім'я в мене є мого зятя, в якого дідусь, наш, українець, який Герой Радянського Союзу.

Так я вважаю, що в нас в кожній сім'ї є щось отаке»Інтерв'ю від 9 травня 2015 р., жінка 50 років, Київ, площа перед музеєм війни..

її доповнює фіґура жертв, але не «жертв в ім'я перемоги», а невиправданих втрат і страждань, які затьмарюють саму цінність перемоги: «Совіти закидали противника тільки трупами, і саме завдяки тому й перемогли»Інтерв'ю від 9 травня 2015 р., чоловік 25 років, Київ, територія музею війни.. Опитані учасники врочистих заходів мислять про війну емоціями, їхня розповідь не потребує широкого історичного контексту, а минуле для них залишається в першу чергу джерелом чуттєвих переживань. Під час реалізації проекту вдалося записати лише одне інтерв'ю, де у центрі розповіді перебувала історія фактів. Це був член «загону самооборони» з Вінниці, якого запросили на заходи наглядати за громадським порядком, тобто «випадковий учасник», котрий за звичайних обставин не відзначає 9 травня. Він також почав свої міркування про День перемоги риторикою жертв: «Стільки знищити людей! Зруйнувати всю країну і після цього ще радіти?! 9 травня -- це свято трауру повинне бути!». А далі свою родинну історію він поставив в історичний контекст ґлобального збройного конфлікту, яким була Друга світова війна, дійшовши радикальних висновків:

«Я надіюсь, що в майбутньому в нас не буде Дня Побєди, ми не побєждали нікого. Україна не була державою, котора захищала себе. Мій батько, которий всю войну пройшов от звонка до звонка, 33-й гвардійський полк 400-ї дивізії, він не свою Вітчизну захищав, понімаєте, він захищав сталінський режим»Інтерв'ю від 9 травня 2015 р., чоловік 50 років, Київ, площа перед музеєм війни..

***

День перемоги в Україні поєднує у собі складний і багатошаровий вузол конфліктів між різними версіями інтерпретації пам'яті про Другу світову (Велику Вітчизняну), різними способами відзначення й конкуруючими групами учасників та свідків війни. Дослідження процесів формування відповідних традицій, вивчення соціального портрету його учасників, їхнього ставлення до меморіальних місць і пам'ятних практик може допомогти знайти спосіб суспільної інтеґра- ції цього свята, сприятиме формуванню консенсусу у суспільстві.

Підготовка та проведення у 2014--2015 рр. в Україні святкових заходів до Дня перемоги / Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні відбувалися в умовах ідеологічного й відкритого збройного протистояння російській аґре- сії. Це позначилося на формі та способах проведення врочистостей, як і на настроях самих їх учасників. Головною новацією можна вважати запровадження на законодавчому рівні Дня пам'яті та примирення, який відзначатиметься щороку 8 травня, та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (Дня перемоги) -- 9 травняДив. закон України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-- 1945 рр.» (9 квітня 2015 р.) [Електронний ресурс]: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/315-19, використання в офіційному дискурсі терміна «Друга світова війна» замість «Велика Вітчизняна», що створює умови для розширення історичного, а також хронологічного контекстів святкувань, залучення до них нових учасників. У липні 2015 р. меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни» перейменовано на «Національний музей історії України у Другій світовій війні», що свідчить про послідовне намагання виключити радянські ідеологеми з офіційного дискурсу. Натомість святкові заходи в Донецьку та деяких інших населених пунктах області, тимчасово непідконтрольних законним органам влади, характеризуються спробами гіпертрофованого відтворення віджилого радянського сценарію «Дня перемоги», а стратегічна мета ритуалів і церемоній, що проводилися 9 травня, полягає в намаганнях «відмобілізувати» історичну пам'ять на базі відродження неорадянської ідеології.

Зауважимо, що нові комеморативні заходи в Україні все ж не відображають усіх аспектів пам'яті про війну. Так, у «зоні замовчування» залишилася пам'ять про тих, хто не воював, про різні категорії жертв нацизму, у тому числі євреїв, військовополонених, в'язнів концтаборів. 8--9 травня якось не прийнято згадувати жертв сталінізму--депортованих етнічних німців, кримських татар, поляків, мешканців Західної України та ін. Поза увагою залишаються жертви взаємних етнічних чисток на західноукраїнських землях (зокрема на Волині) -- поляки та українці. Фактично нова меморіальна практика здебільшого продовжує формуватися в рамках того ж таки мілітарного дискурсу про «Велику Перемогу», де 9 травня асоціюється з бойовими діями, гігантськими втратами серед військовослужбовцівтощо (водночас на неофіційному, родинному, рівні цей день завжди сприймався не лише як День перемоги, але як день пам'яті про тих, хто не пережив війну або постраждав від неї, що свідчить про наявність у семантиці «старого» Дня перемоги певних ознак «нового» Дня пам'яті та примирення). Зміщення акцентів у пам'яті про війну, включення до неї, окрім героїчного наративу, ще й голосів жертв -- це один із перспективних напрямів подальшого розвитку сценарію свята. Про успішність такого розвитку свідчать результати опитування, проведеного учасниками проекту, які показали, що під час урочистих комеморацій на 9 травня відвідувачі різноманітних заходів також використовували риторичні фіґури «про жертви». Для третини інформантів у Києві ця дата означає день скорботи, пам'яті про загиблих. З іншого боку, ті самі інтерв'ю свідчать, що, власне, пам'ять про події війни відіграє другорядну роль, а основними мотивами відвідування врочистих заходів стає прагнення висловити свою громадянську/політичну позицію, ствердити соціальну чи групову ідентичність, засвідчити почуття ностальгії, відчути позитивні емоції єдності, солідарності тощо.

У медіапросторі, в офіційних промовах, у сценаріях пам'ятних заходів, котрі відбуваються в різних реґіонах нашої країни, чітко вибудовуються емоційні й історичні паралелі між Другою світовою та сучасними подіями на сході України. Подібні порівняння, щоправда з діаметрально різними кваліфікаціями того, що відбувається («російська аґресія», «російсько-українська війна», «війна між Україною та ДНР»), використовували також і учасники врочистих заходів 8-9 травня в Києві, Одесі та Донецьку, з якими вдалося записати короткі інтерв'ю. Хоча насправді така, за словами А.Портнова, «несамовита істо- ризація руйнівного конфлікту»Див.: Портнов А. «Великая Отечественная война» 2014-2015 // Уроки истории: XX век [Електронний ресурс]: http://urokiistorii.ru/node/52475 в категоріях «Великої Вітчизняної війни» не пояснює нічого, окрім активної політики дезінформації. Можливо, ключовим моментом тут є слово «війна». Війна з нацистською Німеччиною - остання з тих, що велися на території України, котру пам'ятають очевидці, про яку згадують у сім'ях. Так само і проведені під час реалізації міжнародних наукових проектів спостереження за церемоніями, опитування їх учасників не дають повної картини, не розкривають глибинної суті подій, які насправді відбуваються в нашій країні, а отже проблема комеморативних практик потребує подальшого об'єктивного та, головне, аполітичного вивчення. Размещено на Allbest.ru