Більшовизм у революційній публіцистиці Сергія Єфремова 1917-1920 років

Єфремов не вірив у швидкі революційні перемоги, віддавав перевагу поступовим еволюційним змінам, вважав їх значно надійнішими, тому дуже скептично, холодно і відверто вороже ставився до більшовицького експерименту, вважав, що рано чи пізно він завершиться. Натомість його не покидала віра у майбутнє України. В одній з останніх статей у травні 1920 р. він відзначає стрімкий ріст національної самосвідомості, яка за останні роки «розходиться все більше поміж широкими масами». Більшовицький та денікінський режими в Україні своєю антиукраїнською національною політикою, на переконання Єф- ремова, лише сприяли поширенню думки про власну державність. Маси на власному гіркому досвіді пересвідчувались, що «тільки власна організація державна може дати й забезпечити найкращі форми громадського життя й матеріального існу- вання»54. Можливо саме завдяки цій вірі для нього не поставало дилеми між еміграцією і адаптацією до більшовизму.

З поверненням радянської влади Сергій Єфремов залишився в Україні, але ніколи не висловлював жодних слів лояльності до більшовицького режиму, він робив свою справу, розбудовуючи інтелектуальну Україну в стінах академії наук, а критичне ставлення до влади фіксував на сторінках свого щоденника, який вів у 20-х роках. Більшовицький режим змушений був якийсь час його терпіти, але лише чекав на зручні обставини для розправи. Протягом 20-х років чекісти не випускали його з свого поля зору, квартиру академіка обшукували, йому погрожували висилкою за кордон. З осені 1928 р. почалася публічне цькування Єфремова, він був різко розкритикований газетою «Комуніст», а згодом звільнений з адміністративних посад в академії наук за контрреволюційну діяльність. У липні 1929 р. Єфремова арештували як організатора та керівника «Спілки визволення України» та наступного року засудили до 10 років позбавлення волі. З в'язниці він так і не вийшов, помер 31 березня 1939 р. Комуністичний режим не прощав своїх ідеологічних опонентів.

Діяльність народного міністерства військових справ по формуванню та устрою Армії УНР (грудень 1917 р. -- квітень 1918 р.)

Після надходження у Київ відомостей про більшовицький переворот у Петрограді та подій у Києві останніх днів жовтня 1917 р. до Української Центральної Ради (УЦР) перейшла уся повнота влади. Виконавчий орган останньої, Генеральний секретаріат (ГС), був доповнений сімома новими секретарствами, в тому числі й військових справ під керівництвом С. Петлюри. Оскільки в ніч на 1 листопада начальник Київської військової округи (КВО) зі своїм штабом, у віданні яких було усе військове керівництво, без попереднього повідомлення, залишили підлеглі установи, С. Петлюрі було доручено призначити нового начальника КВО. 2 листопада Генеральний секретаріат призначив підполковника В. Павленка на посаду виконуючого обов'язки командуючого КВО.

Головним завданням військового відомства стало відновлення постачання армії на фронті і в тилу. А у заяві голови військового секретаріату про вступ на посаду вказувалося, що на ньому лежить здійснення вищої військової влади в Україні, невтручання у розпорядження головнокомандуючих фронтами та визнання повноти їх влади. До компетенції голови військового секретарства належали усі військові розпорядження у тилу. Тобто, УЦР та її військове відомство стояли на позиції неухильного виконання своїх обов'язків на фронті і в тилу до початку мирних переговорів. Постанову про нагальну потребу припинення війни та підписання мирного договору український уряд ухвалив 9 листопада 1917 р.

Вже 6 листопада було оприлюднено домовленості представників Генерального секретаріату зі штабом Верховного головнокомандуючого -- при ньому мав перебувати представ-ник секретарства військових справ для узгодження роботи по українізації частин фронту та для забезпечення безпосереднього контакту військового секретарства зі штабом Главковерха. Ставка брала на себе зобов'язання по переведенню українських частин на Південно-Західний і Румунський фронти з інших фронтів, а також не заперечувала принцип територіальної комплектації військових частин. Було також досягнуто домовленості щодо схеми формування українських частин; фронтові українські комітети дорівнювалися у правовому відношенні до загальноармійських комітетів. Призначення начальників Київської та Одеської військових округів, а також вищого командного складу українських частин фронту мало відбуватися тільки за згодою ГС. Секретар військових справ отримував право, по згоді з командуванням, викликати на роботу до свого штабу офіцерів та інших співробітників. Від Ставки документ був підписаний заступником верховного головнокомандуючого генерал-лейтенантом М. Духоніним.

16 листопада 1917 р. був створений Генеральний штаб для координації дій усіх українських формувань на території України, а також для переведення українізованих частин в УНР з інших фронтів та організації національного війська за територіальним принципом. Очолив його генерал-майор Б. Бобровський.

Наступним кроком військового відомства стало об'єднання 23 листопада Південно-Західного та Румунського фронтів в один Український фронт. Одночасно український уряд брав на себе зобов' язання по переведенню усіх українських частин інших фронтів на Український з урахуванням загального військового стану першихУкраїнська Центральна Рада. Документи і матеріали. -- Т. 2. -- К., -- С. 472.. 4 грудня у відозві Генерального секретаріату про створення єдиного Українського фронту, підписаній В. Винниченко та С. Петлюрою, повідомлялось, що ГС через неспроможність російського більшовицького уряду забезпечити стабільність фронту та загрозу його розвалу, бере на себе справу ведення переговорів про перемир'я у тісному контакті зі Ставкою верховного головнокомандуючого як технічним центром російської армії: «... Мир повинен бути встановлений негайно». Український уряд перебирав на себе функції постачання та забезпечення Українського фронту. В документі вказувалося і на підготовку реорганізації армії на демократичним принципах.

Однак, зовнішньополітичні обставини змінювалися дуже швидко. У цей період різко загострилися відносини з Росією. Свідомо намагаючись уникнути конфлікту з новим більшовицьким урядом Радою Народних Комісарів (РНК), Центральна Рада неухильно втягувалася у збройне протистояння. Після обміну низкою документів 6 грудня, згідно відомого ультиматуму РНК, Україна опинилася у стані війни з радянською Росією.

На УІІІ сесії УЦР В. Винниченко 13 грудня вказував, що військова справа, яка є опорою державного існування, знаходиться під пильною увагою, а військове секретарство працює над формуванням української армії для забезпечення утримання Українського фронту. Він також додав, що всі українські військові, що перебувають за межами краю, повертаються в Україну і з них формуються нові частиниУкраїнська Центральна Рада... -- Т. 1. -- С. 501.. 15 грудня був створений Особливий комітет оборони України, до якого увійшли М. Порш, С. Петлюра та В. Єщенко, а 18 грудня командуючим українськими частинами, що протистояли більшовицьким військам, став полковник Ю. Капкан.

Проте, УЦР та її виконавчий орган виявилися неготовими до військової боротьби, яку їй нав'язали. 15 грудня генеральні секретарі В. Єщенко та С. Петлюра на засіданні ГС наголосили, що сил для боротьби з більшовизмом у них немає, становище з кожним днем стає все більш загрозливим. Трохи пізніше

С. Петлюра знову доповідав українському урядові про брак українських частин та вимушене залучення військ дієвої армії для охорони кордонів Української Народної Республіки (УНР).

У цих обставинах С. Петлюра разом з командуючим КВО підполковником В. Павленком зробив спробу утворити дві боєздатні українські сердюцькі частини із залученням військових фахівців високого рангу. Наказ про формування І Сердюцької дивізії датується 7 грудня. ІІ дивізія тільки почала складатися. Однак, ці кроки викликали хвилю критики з боку членів ГС та прем'єра В. Винниченка. В результаті конфлікту С. Петлюра пішов у відставку, В. Павленка на посаді начальника КВО замістив М. Шинкар, а сердюцькі частини 18 грудня були приведені до звичайного стану рядових частин російської арміїТинченко Я. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 -- березень 1918 рр.). -- К., 1996. -- С. 16..

Був відсутнім належний зв'язкок між генеральним секретарством військових справ, Генеральним штабом, КВО, командуючим українськими військами. Становище ускладнювалося діяльністю великої кількості різних військових комітетів і комісій, що діяли в армії. У доповідній записці начальника КВО до секретаря військових справ від 20 грудня 1917 р. вказувалося на відсутність необхідного військового апарату, що унеможливлювало виконання важливих постанов військової влади, так само і на загрозливий і заплутаний стан справ взагалі. Для виправлення ситуації ним пропонувалася наступна схема побудови системи оборони і охорони країни:

- Генеральний секретар військових справ очолює оборону і охорону краю, причому оборона поділяється на зовнішню та внутрішню. Зовнішня оборона належить до компетенції головнокомандуючого Українським фронтом, внутрішня і охорона порядку в округах -- командуючого військовими округами, при яких створюються особливі польові штаби.

- Генеральний штаб при військовому секретарстві виконує обов'язки Головного та Генерального штабів. Оперативні

справи -- відпрацювання загальних планів операцій, затвердження їх військовим секретарем -- подаються головнокомандуючим фронту та військових округів до виконання. При відсутності таких оперативних планів уся оперативна частина фронтів доручається головнокомандуючому Українським фронтом, а в округах -- командуючим військами.

- Командуючі військовими округами підпорядковуються безпосередньо секретарю військових справ та відповідним начальниками служб постачання. Права та обов'язки командуючих військами зберігалися за відповідною статтею Положення про польове управління військами Російської імперії.

- Для боротьби із анархією у розпорядженні командувачів округів мали бути спеціально виділені частини військ з фронту.

- Діловодство у військовій справі передавалося з різних комісій до відповідних польових штабів при командуючих округамиЦДАВО України. -- Ф. 1076. -- Оп. 3. -- Спр. 11. -- Арк. 46..

Невідомо чи був розглянутий і прийнятий цей план військовим керівництвом. Проте, наприкінці грудня М. Порш, який обійняв посаду військового секретаря після відставки С. Петлюри, знову повідомляв уряд про стан справ на фронті і в тилу і його висновок був невтішним -- «армія з кожним днем розвалюється». Українізовані частини російського війська не виправдали покладених на них сподівань. В ході обговорення доповіді М. Порша О. Жуковський цілком слушно вказував, що перед ГС стоїть три головних завдання: перше -- фронт, друге -- боротьба з анархією і більшовиками та третє -- організація нової армії. Він зазначив, що на теперішній момент зберегти фронт неможливо, тому «треба будувати армію на нових підставах, однією з них є платність армії». На його думку для її організації треба зберегти штаби фронтових корпусів, як гото- вий технічний апарат, і за півтора -- два місяці можна буде мати невелику, але міцну армію у 100 тисяч осіб. Окрім цього, негайно треба було приступити до розробки нового армійського статуту. Цей документ, перш за все, мав забезпечити невтручання військових частин у політичні перевороти. Ця ідея була ухвалена у такому формулюванні: «... приступити до організації добровольческої армії на платних підставах, яко начаток міліційної армії»Українська Центральна Рада... Т. 2. -- С. 68-69.. Відповідний проект був представлений М. Пор- шем Генеральному секретаріату 30 грудня. У документі збройні сили називалися «українська міліційна армія» і мали формуватися на основі гайдамацьких корпусів, як кадрів інструкторів армії.

У грудні місяці секретарство військових справ впровадило зміни у військову форму (були затверджені С. Петлюрою 17 грудня). За основу було взяте військове обмундирування російської армії із певними змінами -- відмовилися від застосування погонів та петлиць; вид зброї та номер частини позначалися на комірці. А оскільки були скасовані звання і чини, особливим шевроном на рукаві позначалася тільки посада військового (козака). Зовнішньою відміною козака від військових інших країн стала спеціальна нашивка у кутах коміру у вигляді трикутника синього кольору з жовтою смугою по краях, на якому позначалося також вид зброї і номер або назва частини. Посада козака мала позначатися шевронами срібного галуна, що нашивалися на правому рукаві вище ліктя. Шеврони мали відмінності за військовими посадамиЦДАВО України. -- Ф. 1076. -- Оп. 3. -- Спр. 11. -- Арк. 44-45.. До забезпечення новою формою усі співробітники військового міністерства та військові КВО мали носити на лівому рукаві блакитну перев'язь. Старшини додатково мали на цій перев'язі срібний галунТам само. -- Ф. 1074. -- Оп. 1. -- Спр. 5. -- Арк. 2; Спр. 12. -- Арк. 27.. більшовицький влада сепаратний військовий

Закон «Про утворення Українського Народного Війська» був ухвалений 3 січня 1918 р. Документом передбачалося створення війська «для оборони рідного краю від зовнішнього нападу», для чого секретарство військових справ мало розробити ще один законопроект -- про народну міліцію. До його впровадження останнє мало негайно приступити до набору кадрів інструкторів, завданням яких було створення народної міліції УНР. Інструктори об'єднувалися в окремі військові частини -- сотні, курені, полки, дивізії, корпуси -- за територіальним принципом та набиралися на умовах вільного найму на певний строк із платою у 100 карб. на місяць із повним утримання. Проектом передбачався набір інструкторів з чоловіків не молодше 19 років, які формувалися у три корпуси відповідно до трьох військових округів -- Київського (Київщина, Поділля, Волинь), Харківського (Харківщина, Чернігівщина, Полтавщина) і Одеського (Херсонщина, Катеринославщина, Таврія). Одночасно військове міністерство приступало до демобілізації колишньої російської армії, після закінчення якої регулярна армія скасовувалася. Завданням корпусів, що формувалися, була охорона Республіки «від всяких зовнішніх нападів». Для проведення цієї роботи передбачалося асигнувати 400 млн. карбованців. На військове секретарство покладалося вироблення відповідних штатів і кошторисів для подання їх на затвердженняУкраїнська Центральна Рада... -- Т. 2. -- С. 88-91..

Цей закон виглядає досить дивним, зважаючи на той факт, що УНР перебувала у стані війни з Росією. Більшовицькі війська розпочали наступ по території України 25 грудня і, не зустрічаючи організованого спротиву, все ближче підходили до Києва. Симптоматичними були й виступи Є. Нероновича та М. Рафеса при обговоренні законопроекту, які висловили своє повне «нерозуміння» для чого треба створювати армію, якщо у Брест-Литовському йдуть мирні переговори. Аргументом М. Порша на захист документу стало твердження, що в процесі стихійної демобілізації треба зберегти військове майно та врятувати армію, а не оборона України від зовнішньої агресії.

6 січня військовий секретар доповідав Малій Раді про створення партизанських та добровольчих загонів, на які тільки, за його словами, і можна зараз покластися в умовах повного розкладу регулярної армії. Повідомив він і про відновлення посади генерал-квартирмейстера при штабі КВО на основі вже існуючого апарату. Військові частини, що прибували з фронту, після реорганізації по вилученню непевного елементу, поповнювали лави української армії. М. Порш також закликав докласти усі можливі зусилля для формування дійсно дисциплінованої армії.

Але спротив українських сил був слабким, частина з них взагалі оголошувала нейтралітет. Як вказують автори колективної монографії «Військове будівництво в Україні у ХХ столітті...», «захоплення українізацією військових частин без належного організаційного підкріплення на ділі виявилося безрезультатною втратою часу: в перших же зіткненнях із російськими частинами українські підрозділи виявилися деморалізованими, розпорошеними і небоєздатними»Військове будівництво в Україні у ХХ столітті: історичний нарис, події, портрети. -- К., 2001. -- С. 49.. Тим не менш закон УЦР, який в документах, ще раз звернемо на це увагу, має назву «Про утворення Українського Народного Війська», підтверджує курс Центральної Ради на формування саме «народної міліції», а не регулярних військових частин, як можна було б сподіватися, та початок «керованої» українською владою демобілізації старої армії. ІУ Універсал УЦР знову констатував, що армія має демобілізуватися, а після підписання мирного договору взагалі розпущена. Замість неї на службі «робочого народу», вказувалось у документі, постане народна міліціяУкраїнська Центральна Рада. -- Т. 2. -- С. 103. Офіційно О. Жуковський був призначений на посаду 12 лютого 1918 р.. Зрештою, Цент-ральна Рада та український уряд змушені були залишити Київ 26 січня 1918 р.

Отже, розрахунок українського уряду та його військового відомства на бойову силу українізованих частин російської армії, відмова від формування армійських частин з свідомих українських військових та курс на перехід від регулярної армії до народної міліції виявилися хибними.

29 січня 1918 р. у селі Ситняки, за 65 кілометрів від Києва, де опинилася після відходу зі столиці частина міністрів, членів УЦР та її голова М. Грушевський, було проведено спільне засідання, на якому О. Жуковський, на той момент товариш військового міністра, погодився взяти на себе обов'язки міністра '. Тоді ж на нараді командирів окремих частин, що перебували у районі містечка Ігнатівка, було вирішено об'єднати розпорошені сили в один військовий підрозділ, що дістав назву Окремого Запорізького загону під командуванням генерала К. Прісовського. Він складався з трьох куренів (полків). Окремо існував Гайдамацький кіш Слобідської України, до якого увійшли вільні козаки М. Ковенка. Із залишків артилерії утворили гарматний дивізіон під командуванням полковника О. Алмазова ЦДАВО України. -- Ф. 3543. -- Оп. 2. -- Спр. 1. -- Арк. 28. Стефанів З. Українські збройні сили 1917-1921 рр. -- Ч. 1. Доба Центральної Ради й Гетьманату. -- Б. м., 1947. -- С. 41.. Ці військові частини започаткували формування нової української армії.

За свідченням О. Жуковського, до евакуації з Києва у військовому відомстві працювало біля 400 співробітників, з Києва вийшло 20 ЦДАВО України. -- Ф. 3543. -- Оп. 2. -- Спр. 1. -- Арк. 33 зв.. Серед них не було міністра військових справ А. Немоловського, який займав цю посаду лише кілька днів, з 18 січня 1918 р. Залишилися у столиці начальник Генерального штабу генерал Б. Бобровський з підлеглими, а також більшість працівників штабу КВО. За відомостями дослідника Я. Тин- ченка, серед цих 20-ох, окрім О. Жуковського, були начальник канцелярії матрос С. Письменний, який встиг евакуювати усі військову казну, начальник оперативного відділу Генерального штабу О. Сливинський, генерал В. Бронський та капітан МаксимовичТинченко Я. Українські збройні сили березень 1917 -- листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії). -- К., 2009. -- С. 195.

* До 15 квітня було сформовано 4 залізничні охоронні сотні. Українська Центральна Рада... -- Т. 2. -- С. 163.. Отже, новому керівнику довелося фактично все починати з нуля.

Вже 30 січня міністр виступив з військовою програмою, яка передбачала: призначення одного командуючого всіма військовими силами, що вийшли з Києва; формування з них трьох груп -- загонів; організацію сторожової охорони на залізничних коліях та шосейних шляхах (вже 10 лютого О. Жуковський доповідав РНМ про призначення комендантів на залізничних станціях з уповноваженнями організувати залізничну міліцію ) ; запровадження суворої дисципліни і субординації у військах.

У рамках цієї програми було здійснено низку заходів -- зорганізований похідний штаб, виданий наказ про скасування усіх комітетів у військових частинах, гарнізонах і штабах; підготовлений статут про право вступу до армії та платню за військову службу. Було також створене центральне бюро по набору поповнення до військових частин; почало діяти управління постачання фронту; проводилося призначення керівників головних управлінь; набиралися фахівці. Міністр особисто почав розробляти головні військові статутні документи та інструкції.

У докладі О. Жуковського українському урядові від 8 лютого повідомлялося, що у розпорядженні військового міністерства було тільки коло 2 тисяч військових та оперативний штаб. 12 лютого 1918 р. він підписав наказ про створення Генераль-ного штабу на чолі з генералом О. Осецьким, 15 лютого -- про створення управління постачання армії. Зважаючи на падіння дисципліни у військових частинах, особливим розпорядженням приписувалося дотримуватися суворої субординації. Цікаво, що вказувалося навіть на обов'язок козаків стояти струнко при отриманні наказів, їх повторенні та поводженні зі старшими за званням гідно. Документом підкреслювалося, що у час, коли перед армією стоїть завдання рятування краю від ворога, безлад і порушення військової дисципліни та порядків є неприпустимимиЦДАВО України. -- Ф. 1076. -- Оп. 1. -- Спр. 12. -- Арк. 111.. Окремо було приділено увагу щодо чіткого застосування впроваджених раніше військових рангів -- хорунжий, півсотенний, сотенний, курінний, осавул, полковник, отаман. Намагалося військове міністерство боротися із випадками грабування вояками як державного, так і приватного майна. 14 лютого за підписом міністра вийшов наказ про сувору відповідальність українських козаків та старшин у разі порушення прав громадян УНР, насильство та інші протиправні дії.

Підписання Брестського мирного договору між країнами Четверного союзу та УНР, звернення УЦР по військову допомогу до Німеччини та Австро-Угорщини, повернення української влади до Києва у перших числах березня 1918 р. поклали початок новому етапу діяльності Центральної Ради та її виконавчого органу у військовій сфері. Міністерство розпочало складний процес формування української армії. Новий проект її створення (середина березня 1918 р.) містив наступні положення:

проведення теоретичної і практичної роботи для встановлення принципів організації нової армії;

підготовка для неї нових, переклад та модернізація старих статутів, положень та інструкцій;

встановлення меж корпусних, дивізійних, полкових округів та їх комплектація;

розробка плану дислокації військових підрозділів;

складання мережі призивних пунктів та відновлення облікового апарату.

У практичній площині документ передбачав поступове впровадження в життя послідовного розгортання армії, починаючи від розміщення військових частин у місцях дислокації із збереженням невеликих старих частин та доведення їх кількісного складу до повних штатів в умовах мирного часу. Спочатку це стосувалося офіцерського та унтер-офіцерського складу, згодом -- повного складу за штатним розписом Там само. -- Ф. 1074. -- Оп. 1. -- Спр. 11. -- Арк. 26..

9 березня в урядовому засіданні О. Жуковський пояснював, що його відомством проводиться активна робота по створенню Осібної армії, яка включатиме 8 корпусів (по одному у кожній губернії). Міністр доповів принципи, за якими йшла організація інструкторської школи, а також управлінь губернських комендантів. На його думку, тільки після завершення цієї роботи можна буде приступати до першого військового призовуУкраїнська Центральна Рада... -- Т. 2. -- С. 188..

Більш докладний звіт військовий міністр зробив 15 березня, вказавши на формування відділів управління по усіх військових галузях, утворення технічного апарату на місцях у формі губернських і повітових комендантів, на яких покладалася робота з обліку військових та формування корпусів. Для підготовки офіцерського складу створювалася інструкторська школа, що мала підготувати 1200 фахівців. Вже 1 травня Інструкторська школа старшин, що відкрилася у Києві 14 березня під командуванням О. Астаф'єва, випустила перші 763 перепідготовлені фахові кадри від хорунжих до осавулівТинченкоЯ. Українські збройні сили... -- С. 203.. У планах міністерства було й відкриття Академії Генерального штабу. 22 березня

Цікаво, що говорячи про призив 1920 р. та додатковий не означає створення постійної армії і не суперечить принципу міліційної армії. Він також додав, що армія формується на демократичних засадах, тобто субординація торкається тільки суто військової служби, поза якою усі військові користуються однаковими правами. Отже, керівник військового відомства, фактично працюючи над формуванням національних збройних сил, змушений був робити певні «реверанси» у бік інших членів уряду, стверджуючи, що міністерство не відступає від положення про «міліційну» армію, проголошеного законом 3 січня 1918 р.

Після обговорення доповіді військовому очільнику було доручено представити відповідні законопроекти на затвердження УЦР, а для інструкторської школи відкрили кредит у майже 762 тисячі руб.Українська Центральна Рада... -- Т. 2. -- С. 207.. Урядова декларація від 24 березня 1918 р. визначила завдання військового міністерства у формуванні на демократичних принципах регулярної армії з пізнішим переформуванням її на міліційну. Отже, український уряд ще наприкінці березня не спромігся відмовитися від ідеї побудови армії на «міліційній основі».

Одночасно із заходами по створенню українських збройних сил з березня 1918 р. керівництвом військового міністерства була розпочата робота по приведення до ладу внутрішньої структури відомства. До формування Головного управління Генерального штабу, очолюваного підполковником О. Сливин- ським, як свідчать документи, приступили 10 березня. Воно поділялося на кілька великих підрозділів. 1-е отаман-квартир- мейстерство, очолюване генералом Л. Дроздовським, займалося складною та відповідальною роботою по підтриманню зв'язку з військами союзників та їх командуванням, що знаходилися на території України. До його компетенції входила оперативна робота, розвідка у районах підконтрольних більшовикам та спостереження за Румунією. Займалося це управління розробкою інструкцій, а також питаннями з'ясування значення для УНР Криму, Чорного моря та Чорноморського флоту.

2- е отаман-квартирмейстерство під керівництвом полковника М. Какуріна розробляло загальні положення формування армії, статут про військовий обов'язок, проект поділу України на корпусні та дивізійні округи, план дислокації військових частин. Оперативне керівництво військовими частинами, перебуваючими на фронті, здійснював Штаб армії.

У 20-х числах березня відповідним наказом міністра при Головному управлінні Генерального штабу створювався Комітет по формуванню та організації армії. Його завданням стала розробка штатів корпусних та дивізійних штабів з урахуванням обліково-призивних органів; підготовка переходу до комплектування армії за територіальним принципом; складання проекту формування армії; встановлення компетенції та взаємодії вищих управлінь військового міністерства та зв'язок з нижчими інстанціями.

До складу комітету входили два отамани-квартирмейстери Генерального штабу (чи їх представники), начальник Головного гарматного управління, помічник начальника Головного штабу, представники Генерального, Головного штабів, Головної шкільної управи, Головної військово-санітарної управи, Військово- юридичної управи, Головного управління повітряного флоту (або його представник), інспектори гарматної частини, Головного управління по ремонту армії, отаман Київської міської бригади та начальник його штабу, а також, за призначенням військового міністра, отамани корпусів, дивізій, штабів. До комітету мали ще увійти представники міністерства внутрішніх справ, земельних справ та освіти. Загальне керування діяльністю комітету покладалося на начальника Генерального штабу. Члени комітету мали зібратися на своє перше засідання 22 березня у Головному управлінні Генерального штабу. Його головою призначався отаман М. ДроздовськийЦДАВО України. -- Ф. 1076. -- Оп. 1. -- Спр. 4. -- Арк. 42.. Пленарні засідання комісії скликалися начальником Генерального штабу. 22 березня 1918 р. також було оголошено текст військової присяги.

Початком роботи по формуванню української армії стало збереження найбільш дієздатних військових управлінь та частин, що в умовах загальної розрухи і анархії, за своїми бойовими традиціями та досягненнями мали скласти надійний фундамент майбутньої арміїТам само. -- Ф. 1074. -- Оп. 1. -- Спр. 11. -- Арк. 25.. Так, наказом від 27 березня усі військові частини, інституції, установи і управління поділялися на дві категорії. Перша -- це ті, що не були скасовані українською владою та продовжили свою діяльність. Друга -- частини і установи, що організовувалисяТам само. -- Ф. 1076. -- Оп. 1. -- Спр. 12. -- Арк. 68.

* До одного з перших списків увійшли окремі підрозділи 10-го, 31-го, 25-го армійських корпусів, 2-ої гарматної бригади. (ЦДАВО України. -- Ф. 1074. -- Оп. 2. -- Спр. 42. -- Арк. 23-23 зв.)..

У цей же час були затверджені списки військових штабів, управлінь і частин, що залишалися на утриманні, як основа майбутньої української армії*. Зберігалися й технічні військові частини -- панцирні дивізіони, автомобільні роти та майстерні, інженерні полки, понтонні курені, радіодивізіони тощо. До видання відповідного розпорядження військові підрозділи зберігали старі назви і номери. Для виконання цього наказу отаману постачання надавався кредит на утримання військових підрозділів. Цим же документом діючим отаманам корпусів передавалася уся повнота влади в округах по відношенню до розташованих в окрузі військових частин і інституцій. Їм також підлягали й губернські комісари. Особливу увагу вони мали звернути на охорону та збір державного майна. Планувалося передати до відомства окружних отаманів й усі обліково- призивні органи та створити інструкторські курси підстаршин для підготовки піхотинців, кавалеристів і гарматниківТам само. -- Ф. 1074. -- Оп. 2. -- Спр. 42. -- Арк. 2-3..

Були розроблені основи організації військових одиниць:

Корпус як основна маневрова бойова одиниця.

Піхотна дивізія у складі 16 батальйонів та двох запасних батальйонів -- 4 полки по 4 батальйони у мирний час та 4 полки по 3 батальйони -- у військовий. У складі полку мала бути кулеметна рота (16 кулеметів у мирний час та 32 -- у військовий). Рота у мирний час складалася з 119 багнетів, у військовий -- з 237.

Артилерійський полк, як основна тактична бойова одиниця (під керівництвом інспектора артилерійського корпусу). Польовий полк у складі двох легких батарей і однієї гаубичної. Полки важкої артилерії двох типів: 1) 6-дюймові важкі гаубиці та 42 лінійні довгі гармати. Кількість гармат у батареях усіх типів -- 4. Загальна кількість артилерії в корпусі -- 144 гармати; 2) артилерія спеціального призначення, що складається з проти- повітроплавного дивізіону у кількості 3-х батарей по 4 гармати. У мирний час при корпусі мав формуватися мінометний полк з 24-х гармат. Окремі корпуси передбачалося забезпечити гірською артилерією.

Як вказує у своїй монографії Я. Тинченко, через захоплення навесні 1918 р. німецькими військами артилерійських складів, стало неможливо отримати гармати для формування артилерійських частин. Тому організація української артилерії обмежилася лише підготовкою старшинських кадрів .

Був збережений попередній принцип організації кінноти. Полк складався з 4-х ескадронів; у складі кінної дивізії мало бути по одному самокатному батальйону 4-ротного складу. У кожній дивізії -- окремий артилерійський полк з двох кінно- гірських батальйонів та легкогаубічної батареї (12 гармат)Тинченко Я. Українські збройні сили... -- С. 337. Там само. -- Ф. 1074. -- Оп. 1. -- Спр. 11. -- Арк. 26.. До кінця квітня 1918 р., за даними Я. Тинченка, кіннота Армії УНР складалася з трьох кінних дивізій. До них були включені військові частини російської армії.

1-ша кінна дивізія на початку березня формувалася на базі 9-ої кавалерійської дивізії, двох гусарських та уланського полків і мала у своєму складі чотири кінно-козачих, драгунський та гусарський полки. 15-ий гусарський Український полк був включений у квітні місяці.

3- тя кінна дивізія -- з особового складу 10-ої Кавказької дивізії. 29 квітня до неї увійшов 9-ий козачий Тираспільський полк.

4- та кінна дивізія -- з кадрів 12-ої Кавказької дивізії, до неї були також включені кінно-козачий та драгунський полкиТинченкоЯ. Українські збройні сили... -- С. 305-336..

У середині квітня були підготовлені та видані програми по підготовці інструкторів гарматників, кінноти, піхоти, які передбачали викладання основних положень про державний устрій України, завдання козаків, розуміння складу і принципу організації армії, види військ, військові чини та ін. Підготовка кадрів військових складалася з вивчення внутрішньої, гарнізонної, муштрової та польової служб, стрільби, розвідки та спеціальних знань з матеріальної частини відповідних видів військ ЦДАВО України. -- Ф. 1076. -- Оп. 1. -- Спр. 4. -- Арк. 51.

* Українські військові частини, що вели бойові дії проти більшовиків, зводилися у добровольчу «Осібну армію», статут якої був затверджений О. Жуковським 10 лютого 1918 р. Документом передбачалося її негайне розформування після закінчення військових дій..

До 15 квітня був виданий реєстр армійських корпусів, піших, кінних та стрілецьких дивізій російської армії, що залишалися в українській армії із зазначенням штатів полків, гарматних бригад і мортирних дивізіонів. До реєстру були внесені і вже існуючі українські військові частини. Усі призначення робитися відповідно до тимчасового Статуту Осібної Армії УНР* Там само. -- Ф. 1076. -- Оп. 1. -- Спр. 4. -- Арк. 30.. Вівся також розподіл армійських підрозділів між частинами Армії УНР.

Одночасно зберігалися місцеві військові установи -- управління місцевих бригад, повітові військові начальники, завдяки чому продовжували діяти обліково-призивні установи.

До кінця квітня 1918 р. розробка постійних штатів усіх управлінь, установ, стройових частин армії та положень про їх службу завершені не були. Ця робота продовжилася за часів Гетьманату. Остаточний реєстр військових підрозділів російської армії, що включалися до Армії Української Держави було видано 25 травня.

Паралельно створювалися спеціальні технічні військові частини. Згідно загального плану формування української армії при корпусі мали бути:

- полк корпусної кінноти 4-ескадронного складу;

- інженерний полк у складі 2-х батарей (1-ша батарея з трьох інженерних та однієї шляхо-мостової роти; 2-га батарея з телеграфною та прожекторною ротами);

- автомобільна рота з 4-ох кулеметних та 2-ох гарматних броньовиків;

- радіо-телеграфний дивізіон з 7-и станцій, у тому числі інформаційної та радіо;

- авіаційний дивізіон (у складі 39-ти літаків та загонів винищувачів, розвідувального та артилерійського); для потреб артилерійського спостереження і розвідки -- повітроплавний дивізіон (3 прив'язних апарати).

Передбачалося також сформувати по одному понтонному батальйону на чотири корпуси і по одному залізничному батальйону на два корпусиТинченко Я. Українські збройні сили... -- С. 203. ЦДАВО України. -- Ф. 1074. -- Оп. 1. -- Спр. 11. -- Арк. 26-27.. Зберігалися старі хімічні військові інституції -- хімічна та біологічна лабораторії, наукова протигазова частина у Києві, старшинські курси протигазової справи, майстерня з ремонту протигазівТам само. -- Оп. 2. -- Спр. 42. -- Арк. 25.. Таким чином, кожен армійський корпус забезпечувався технічними засобами Там само. -- Ф. 1076. -- Оп. 1. -- Спр. 16. -- Арк. 65..

Для полегшення справи військове міністерство рекомендувало скористатися існуючими частинами і їх майном, тобто замість формування нових, йшов процес переустрою визначених частин зі складу військ Південно-Західного і Румунського фронтів. Такий план давав переваги у збереженні кадрів спеціалістів для поповнення та розгортання спеціальних частин. Одночасно засновувалися й учбово-кадрові технічні частини, які мали дбати про підготовку необхідних спеціалістів разом із загальновійськовою освітою. Планувалося відкрити технічно- інструкторську школу.

Головним інспектором військово-технічних частин був підготовлений та затверджений перелік існуючих військових частин, що включалися до процесу складання новихТам само. -- Арк. 65-66., а також вироблені реєстри і штати спеціальних технічних військових частин, учбово-кадрових рот, інструкторських шкіл, технічних парків, майстерень та їх штабів.

В результаті цієї роботи було збережено за скороченими штатами вісім інженерних полків, два понтонних батальйони, вісім автомобільних рот та зведена учбова автомобільна рота, вісім поїздів-майстерень для потреб автомобільних рот та автомобільних броневих дивізіонів, вісім броневих дивізіонів та двадцять вісім радіостанцій. У повітряно-військовій ланці -- збережено три авіаційні і дві повітроплавні інспекції із існуючими при них парками машин, вісім авіаційних дивізіонів, чотири корпусних повітроплавних загонів. За оцінками військового міністерства доби Гетьманату така кількість мала забезпечити майбутню армії на 75%Там само. -- Ф. 1074. -- Оп. 1. -- Спр. 11. -- Арк. 25..

Начальникам і командирам усіх підрозділів доручалося (наказ від 27 березня) передати до Генерального штабу на затвердження установчі документи та списки особового складу. Після проведення необхідних призначень діючими визнавалися лише затверджені. Подальше комплектування особового складу армії мав робити Головний штаб, в тому числі і за поданням командирів окремих частин. Наказом також затверджувалися частини, управління та інституції, що несли службу на користь УНР з часу їх створення ЦДАВО України. -- Ф. 1076. -- Оп. 1. -- Спр. 12. -- Арк. 68, 72..

З метою залучення кадрів, військових частин, управлінь і штабів до майбутніх формувань української армії 1 квітня 1918 р. було видано наказ про збереження управлінь штабів, корпусів, дивізій і муштрових частин, а також отаманів і старшин. Останні вважалися виконуючими обов'язки до призначення Головного штабу, який мав у короткий строк розглянути кандидатури офіцерів, звертаючи особливу увагу на ті кандидатури, що брали участь у війні з більшовиками, затвердити їх, або призначити нових. Усім старшинам-українцям, що залишалися без призначень пропонувалося подати заяви до Головного штабу.

Старшинам старої російської армії, що висловили бажання служити в українській армії, пропонувалося подати про себе відомості у Головний штаб для формування кандидатських списків. В анкеті треба було вказати як особисті відомості про вік, місце народження, національність, так і свідчення про освіту, місця служби, військову посаду, поранення (наказ від 8 березня 1918 р.)Там само. -- Арк. 37..

Стихійна масова демобілізація вивільнила велику кількість офіцерів колишньої російської армії, в основному середньої і молодшої ланки. Через нестачу національних офіцерських кадрів було збережено за зменшеними штатами офіцерські кадри восьми штабів корпусів, десяти піхотних дивізій, чотирьох кавалерійських дивізій з артилерією, а також кадри 31-ої важкої батареї разом з майномТам само. -- Ф. 1074. -- Оп. 1. -- Спр. 11. -- Арк. 25..

Останнім кроком української влади доби Центральної Ради у сфері військового будівництва стала ухвала урядом низки законопроектів. Перший, від 24 квітня, -- про загальні основи формування Української армії -- був розроблений мобілізаційним відділом Генерального штабу на початку квітня 1918 р. Ним передбачалося формування армії УНР на основі загального військового обов'язку та окреслювалося коло питань мобілізаційних заходів. На його основі військовим міністерством був підготовлений законопроект «Загальні підстави військової служби». Другий закон (від 24 квітня) -- «Про старшин і козаків та відносини між ними». Через два дні, 26 квітня, РНМ ухвалила закон про політично-правове становище військовихУкраїнська Центральна Рада... -- Т. 2. -- С. 304, 311..

Результатом роботи військового міністерства у 1918 р. стало формування української армії у складі 8-ми армійських корпусів. Їх командирами 17 квітня були призначені генерал- майори російської армії, учасники бойових дій І Світової війни: І. Мартинюк -- Київського, С. Дядюша -- Волинського, В. Клименко -- Подільського, Ф. Колодій -- Одеського, О. Дорош- кевич -- Чернігівського, О. Осецький -- Полтавського, Г. Васильченко -- Катеринославського корпусів. До того ж в Армії УНР існували дві окремі піхотні бригади, чотири кавалерійських дивізії та окрема кавалерійська бригада. Строк розгортання армії, відповідно до розроблених штатів, визначався червнем- липнем 1918 р. Отже, було не тільки розроблено і ухвалено план формування національної армії за територіальним принципом у такому вигляді структура української армії була схвалена гетьманом П. Скоропадським у травні місяці, з перенесенням строку розгортання на грудень 1918 р. -- січень 1919 р.

Ще одним важливим напрямком роботи військового міністерства було забезпечення майбутньої армії матеріальними засобами. Відповідно до наказу міністра О. Жуковського від 5 березня 1918 р. усе майно військових штабів, управлінь, частин, установ та складів переходило у власність УНР. Воно мало використовуватися виключно українськими військовими частинами та загонами, сформованими для охорони порядку і вій- ськового майна за відповідними розпорядженнями начальників з правами командира полку. Самочинно захоплене майно треба було негайно повернути на військові склади та взяте на облік ЦДАВО України. -- Ф. 1076. -- Оп. 1. -- Спр. 12. -- Арк. 25..

Відпрацьовувалися тимчасові штати корпусних, дивізійних та полкових складів, що відкривалися за для зберігання майна з відповідних військових частин, управлінь, установ Південно- Західного фронту у процесі часткової та повної демобілізації.

Складним завданням виявилося поповнення армії кіньми відповідного ґатунку та у необхідній кількості. Зрозуміло, що головним джерелом став кінський склад російської армії, який після розвалу фронту був розпорошений майже по всій території України. Військове міністерство взяло кредити для організації восьми корпусних ремонтних бригад, восьми корпусних ремонтних комісій та 9-го ремонтного депо із спеціальною комісією для Таврії, що мали у межах корпусних округів відбирати коней для своїх потреб. Для відновлення коней відповідних військових підрозділів було збережено запасні кавалерійські частини, а саме два кавказькі полки за скороченими штатами Там само. -- Ф. 1074. -- Оп. 1. -- Спр. 11. -- Арк. 26..

Окремо, для забезпечення вчасної передислокації армійських підрозділів, управлінням начальника військових сполучень було відновлено управління завідуючих переміщенням військ Київського, Одеського, Харківського та Гомельського районів, поновилися й військові переміщення залізницею. Був підготовлений проект створення продовольчих пунктів, а також сформовані робітничі бригади по 250 осіб для дорожніх робітТам само. -- Арк. 28-29..

Міністр військових справ О. Жуковський приділив пильну увагу створенню Окремого корпусу кордонної охорони, що підпорядковувався міністерству шляхів. Передбачалось, що у його складі буде дев'ять бригад кордонної охорони та одна

учбова. Начальником корпусу з березня 1918 р. став полковник В. Желяхівський⁰ ТинченкоЯ. Українські збройні сили... -- С. 348..

Одночасно із заходами по створенню національної армії перед військовим міністерством стояло завдання проведення демобілізації військових формувань Південно-Західного і Румунського фронтів. Ще 29 листопада ГС був обговорений і ухвалений законопроект про демобілізацію, а 19 грудня 1917 р. Мала Рада прийняла закон про демобілізаційний комітетУкраїнська Центральна Рада... -- Т. 1. -- С. 486; Т. 2. -- С. 49.. Однак, практично, тільки у лютому 1918 р. військове міністерство впритул підійшло до цього питання.

У зв'язку із демобілізацією армії та перебудовою її на добровольчу «народну міліцію» 9 лютого 1918 р. наказом військового міністра фронтові, армійські, корпусні, дивізійні та інші військові ради фронту і тилу розпускалися. Усі документи та гроші передавалися комісарам Південно-Західного та Румунського фронтів. Діючими залишалися лише фронтові комісари ЦДАВО України. -- Ф. 1076. -- Оп. 1. -- Спр. 12. -- Арк. 2-3 зв.. Вже через три дні, 12 лютого, голова демобілізаційної комісії Південно-Західного фронту мав передати отаману К. Прісов- ському (командиру Окремого Запорізького загону) усі матеріали та гроші установи відповідно до наказу по військовому мініс- терствуТам само. -- Арк. 105..

Для продовження роботи по демобілізації армій Південно- Західного і Румунського фронтів, а також штатів, управлінь, частин тилу та інших установ у складі Генерального штабу 5 березня утворювався демобілізаційний відділ, обов'язки начальника якого тимчасово виконував Ф. КудряТам само. -- Оп. 2. -- Спр. 30. -- Арк. 10.. Він складався з підрозділів: загальний відділ, інженерна, санітарна, ветеринарна і гарматна управи та інтендантське управління. Новий підрозділ відав демобілізацією армій всієї України та розформуванням військових частин і установ. Під його керівництвом здійснювалися збір та охорона демобілізаційними органами, при підтримці губернських і повітових комендантів, військового майна. Матеріальні засоби, зброя штабів, управлінь, частин, установ оголошувалося власністю УНР.

При Головних начальниках постачання Південно-Західного і Румунського фронтів створювалися демобілізаційні комісії, підзвітні демобілізаційному відділу Генерального штабу. Для згортання роботи штабів, органів постачання та інших установ у їх складі організовувалися ліквідаційні комісії, що підпорядковувалися демобілізаційним комісіям. До складу останніх мали увійти урядовці польового контролю у повному складі.

На демобілізаційні органи покладалося завдання збирання військового майна, організація його надійної охорони, підрахунок зібраних грошей та матеріальних цінностей, заснування тимчасових складів, припинення грабежів. Звіти про роботу надсилалися повітовим та головному інтенданту двічі на місяць Там само. -- Ф. 1074. -- Оп. 2. -- Спр. 39. -- Арк. 45-47.. Для охорони зібраного військового майна демобілізаційним комісіям надавалося право створювати спеціальні команди на підставі статуту по формуванню військ для охорони порядку у повітах. Фінансування роботи демобілізаційних комісій здійснювалося військовим міністерством.

Водночас командирам не демобілізованих частин було видано розпорядження негайно зв'язатися із Генеральним штабом для отримання необхідних вказівок. Попереджалося про неприпустимість формування нових бойових одиниць без узгодження із військовим міністерством та судову відповідальність за самочинні формування Там само. -- Ф. 1076. -- Оп. 1. -- Спр. 12. -- Арк. 36 зв..

Спочатку планувалося, що демобілізація завершиться ще до 10 лютого 1918 р., однак, як зазначається у наказі по військовому міністерству від 7 березня, на Південно-Західному та Румунському фронтах залишалося ще багато не демобілізованих частин. 28 березня О. Жуковський знов звертається до командирів частин Румунського фронту з наказом негайно приступити до демобілізації та розформувати військові підрозділи, нагадуючи про порядок демобілізації та про той факт, що усі військові установи та частини є скасованими з 10 лютогоТам само. -- Арк. 78.. Штаб самого Румунського фронту був розформований та переданий до ліквідаційної комісії під головуванням отамана В. Тальгрена (колишнього помічника начальника постачання Румунського фронту) 5 березняТам само. -- Спр. 4-4 зв..

З 28 лютого припинялося фінансування військових частин колишньої російської армії. Службовці, що залишалися для роботи по демобілізації та розформуванню частин і установ мали отримувати з 1 березня 1918 р. платню як за гарнізонну службу відповідно до статуту Осібної армії УНР. А відповідним наказом (від 27 березня) усі старшини, військові лікарі, урядовці, священики та козаки вважалися увільненими з військової служби з 12 лютого 1918 р., окрім тих, що залишалися у нерозформованих військових частинах і установах. Звільнені зі служби отримували документи на місці від командування військової частини, або повітового коменданта. Ті ж, хто мав право оформити пенсію, повинен був звернутися до Головного пенсійного управління Головного штабуТам само. -- Спр. 12. -- Арк. 65.. Звільнені військові, посадовці, священики, лікарі при бажанні продовжити службу в українській армії мали право подати відповідні документи до Головного штабу безпосередньо, або через повітових комендантів.

Одночасно у березні розпочалася кампанія по увільненню у запас тих військових, які останні місяці не служили у діючих частинах, перебуваючи у відпусткахТам само. -- Арк. 44.. Відповідно до розпорядження РНМ від 5 березня 1918 р. видача пайків військово- службовцям через закінчення демобілізації припинялася з 15 березня. Термін їх видачі подовжувався для родин полонених (до їх повернення додому) та без вісті зниклих -- на три місяці, до 1 травня. Також міністерству військових справ було доручено розробити законопроект про військові пенсії для громадян УНР -- військових та їх родин¹ Українська Центральна Рада.... -- Т. 2. -- С. 176..

Усі частини, установи і заклади, що підлягали розформуванню, мали надіслати до військово-наукового відділу Генерального штабу описи й точні відомості про стан і місце перебування стягів, прапорів, грамот, ікон та інших коштовних історичних документів і речей (картин, портретів, зібрання зразків зброї, одягу, знаряддя) і книгозбірок. Усі ці речі мали бути передані до Державного українського військово-історичного музею та бібліотеки Генерального штабу ЦДАВО України. -- Ф. 1076. -- Оп. 1. -- Спр. 14. -- Арк. 17..

Демобілізації підлягали й усі установи і відділення Земського Союзу, Союзу Міст, «Червоного хреста» та інших воєнізованих громадських організацій, що працювали на допомогу армії та одержували матеріальне забезпечення з державної скарбниці. Ще 24 листопада 1917 р. Генеральний секретаріат розглянув справу ліквідації Всеросійського союзу міст на Південно- Західному фронті та інших організацій, пов'язаних із війною. Було вирішено доручити секретарю продовольчих справ скласти комісію для розробки плану їх розформування, а також приступити до поступової їх ліквідації і встановити нагляд за їх діяльністю. 28 листопада до комісії вирішили включити представників секретарств військового, продовольчого, торгу і промисловості, контролю, а також від організацій, що ліквіду- ютьсяУкраїнська Центральна Рада. -- Т. 1. -- С. 474, 481.. Вони підпорядковувалися польовому контролю та передавалися до відповідних демобілізаційних комісій для розформування або зменшення штатів. Нова комісія у справах Союзу міст була заснована 10 квітня під керівництвом уповноваженого