Більшовизм у революційній публіцистиці Сергія Єфремова 1917-1920 років

Союзу Кирилова у складі: полковника Невдахова, представниів від демобілізаційного відділу, за призначенням Ф. Кудрі, державного контролю та Союзу містЦДАВО України. -- Ф. 1076. -- Оп. 2. -- Спр. 41. -- Арк. 26..

Наприкінці березня була створена ліквідаційна комісія у справі закриття справ Земсоюзу під головуванням В. Кола- чевського. До її складу увійшли представники: від інтендантства Іванюк, демобілізаційної комісії -- Нікітін, Земсоюзу -- Гамбургер й Ентеліс та державного контролю. Майно організації мало реалізовуватися переважно спілкам та кооперативам Там само. -- Ф. 1074. -- Оп. 2. -- Спр. 41. -- Арк. 11..

Для ліквідації установ «Червоного хреста» та часткового продажу їх майна 8 квітня запрацювала комісія на чолі з головним уповноваженим «Червоного хреста» Іваницьким. До неї увійшли полковник Мендельов, член демобілізаційної комісії по призначенню Ф. Кудрі, представники державного контролю, Головної військової санітарної управи (2 особи), санітарної управи (2 особи) та «Червоного хреста» (2 особи) Там само. -- Ф. 1076. -- Оп. 2. -- Спр. 41. -- Арк. 22..

Для визначення методів роботи та за для ефективної діяльності демобілізаційних комісій на початку березня був розроблений та оповіщений окремий статутТам само. -- Оп. 1. -- Спр. 12. -- Арк. 21-22..

Демобілізаційний відділ при Головному начальнику постачання припинив своє існування 10 квітня. Його справи передавалися до відповідних відділів Головних управлінь постачання армії, а урядовці ще на один місяць прикріплювалися до останніх із збереженням оплати. Голова відділу Ф. Кудря переходив у розпорядження Головного начальника постачанняТам само. -- Спр. 14. -- Арк. 22.. Справи, рахунки та інші документи передавалися до архіву Генерального штабу у Києві по вул. Банковій, 2Там само. -- Спр. 4. -- Арк. 5..

Отже, фактично демобілізаційний відділ працював трохи більше місяця і за цей час його головні завдання по демобілізації особового складу військових частин російської армії були виконані. Одночасно ліквідовувалися усі демобілізаційні комісії та посади уповноважених. Збирання і охорона військового майна, яке ще залишалося на колишніх Південно-Західному та Румунському фронтах і знаходилося на території України, відповідно до наказу від 15 квітня, продовжувалося вже під керівництвом губернських та повітових комендантів. Для проведення цієї роботи при них утворювалися комісії із залученням до роботи осіб, що працювали до того у демобілізаційних органах. До новостворених установ залучалися фахівці з гарматної, інженерної та інтендантської справи з певними правами та обов'язками.

Таким чином, діяльність міністерства військових справ у листопаді 1917 р. -- квітні 1918 р. можна умовно поділити на два періоди. Перший розпочався відновленням роботи військового секретарства у листопаді 1917 р. і завершився 26 січня 1918 р., коли українські підрозділи залишили Київ. Другий -- з моменту взяття О. Жуковським на себе обов'язків міністра військових справ до гетьманського перевороту у кінці квітня 1918 р.

Протягом першого періоду провід Центральної Ради і відповідно військове відомство планували неухильно дотримуватися своїх зобов' язань на фронті і в тилу до початку мирних переговорів та поступово переводити українізовані частини на створений Український фронт. Останні мали стати основою майбутньої «міліційної» армії. В умовах розпочатих РНК сепаратних переговорів про мир з країнами Четверного союзу та більшовицької агресії з боку радянської Росії ставка у захисті території УНР робилася на українізовані та добровольчі загони. Спроба голови військового секретарства С. Петлюри утворити дві боєздатні сердюцькі дивізії наштовхнулася на жорстку протидію українського уряду на чолі з В. Винниченком. У результаті конфлікту С. Петлюра був змушений піти у відставку, а 3 січня був ухвалений закон «Про утворення Українського Народного Війська», за яким військове секретарство мало підготувати законопроект про народну міліцію. ІУ Універсал УЦР підтвердив курс на демобілізацію армії та заміну останньої народною міліцією. У таких обставинах більшовицькі війська, зустрічаючи на своєму шляху слабкий та неорганізований спротив українських сил, неухильно просувалися до Києва. Не виправило положення створення партизанських загонів в умовах розкладу регулярної армії і врешті українська влада залишила столицю наприкінці січня 1918 р.

Другий період діяльності військового відомства починається під керівництвом професійного військового-прикордонника О. Жуковського створенням з решток українських сил Окремого Запорізького загону та призначенням єдиного командуючого всіма армійськими частинами. Низка заходів нового міністра започаткувала планомірну розбудову української армії.

Навесні 1918 р., за даними дослідника Я. Тинченка, у розпорядженні військового міністерства були:

- Окрема Запорізька дивізія під командуванням О. Натієва, що знаходилася на фронті. Згодом вона була переформована на Запорізький корус у складі чотирьох піхотних полків, інженерного, гарматного, кінно-гірського полків, автопанцирного дивізіону та повітроплавної ескадрильї з п'яти літаків. До нього увійшов і Гайдамацький кіш під назвою гайдамацький піхотний полкСтефанів З. Згад. праця. -- С. 44..

- 1-ий піхотний полк січових стрільців у складі трьох сотен (начальник штабу -- А. Мельник), який охороняв Київ.

- Офіцерський полк, складений з офіцерів російської армії.

- Кінно-гонецький дивізіон у складі двох сотень (почав формуватися 12 квітня).

- Три дивізії з українців-військовополонених російської армії, створені у Німеччині та Австро-Угорщині. Як вказує З. Стефанів, була сформована І дивізія синьожупанників під командуванням В. Зелінського (з чотирьох полків та гарматного дивізіону) та козацько-стрілецький курінь сотника Ганжи; ІІ дивізія за часів УЦР скластися не встигла. Після 22 березня ці підрозділи знаходилися у Києві.

На кінець квітня збройні сили УНР складалися з восьми корпусів. До гетьманського перевороту встигли розпочати службу та були включені до лав української армії наступні частини.

У 1-му Волинському корпусі -- 1-ша піхотна дивізія з чотирьох піших полків та 2-га піша дивізія, три полки якої знаходились на стадії формування з решток 1-ої Української дивізії.

2- ий Подільський корпус, створений у березні 1918 р., складався з українізованих 12-ої піхотної, 3-ої стрілецької та 12-ої кавалерійської дивізій російської армії.

3- й Херсонський корпус формувався на базі 8-го корпусу російської армії і до нього увійшли ті частини, що на 15 квітня 1918 р. перебували в Одесі -- піхотна та стрілецька дивізії, інженерний полк, курінь «Вільної України», автотранспортний дивізіон та авторота.

4- ий Київський корпус утворився з частин та з'єднань Х корпусу російської армії і включав пішу дивізію з чотирьох полків, що почали наново формуватися 17 квітня 1918 р.

5- ий Чернігівський корпус розпочав своє складання на початку квітня з рештків трьох піхотних дивізій ХХХІ корпусу російської армії.

6- ий Полтавський корпус формувався у складі двох дивізій з 15 квітня. До них зарахували чотири піші полки російської армії.

7- ий Харківський корпус розпочав організацію 17 квітня також з двох піхотних дивізій.

8- ий Катеринославський корпус був створений на базі V Кавказького корпусу російської армії та з 17 квітня до нього входили дві піші дивізії, окрема кінна бригада та 61-ий піший Павлоградський полк. До їх складу мали увійти сім полків та артилерійська бригада російської армії.

Отже, до кінця квітня 1918 р. військове міністерство та РНМ, усвідомивши необхідність створення регулярних військових частин, відмовилися від ідеї «міліційної» армії, як неефективної і неспроможної виконувати бойові завдання. Був не тільки підготовлений план формування українських збройних сил, а й розпочався процес створення національної армії за територіальним принципом та закладений фундамент подальшої її розбудови. До нього були залучені офіцери російської армії різних рангів; йшла підготовка українських старшинських кадрів; створено мережу збірних пунктів територіальних округів; призначалися губернські та повітові коменданти. Провідну роль у цій роботі відігравав голова військового відомства у лютому -- квітні 1918 р. О. Жуковський.

Размещено на Allbest.ru