Оборонні бої Червоної армії у 1941-1942 рр. на Кримському півострові

12 травня 1944 р. Радянське інформбюро констатувало завершення наступальної операції у Криму. Повідомлялося, що всього з 8 квітня до 12 травня знищено: танків і самохідних гармат -- 188, літаків -- 529, гармат -- 775. Противник втратив убитими понад 50 тис. солдатів та офіцерів. Захоплено: танків і самохідних гармат -- 111, літаків -- 49, гармат -- 2304, ешелонів із військовою технікою -- 14, окремо вагонів із різним військовим майном -- 2865.

За даними С. Михальова, з 260-тисячного угруповання, від початку зосередження 17-ї армії у Криму, німцям удалося евакуювати морем та повітрям 137 тис., потрапило в полон 53 тис. осіб. У праці «Україна в полум'ї війни: 1941-1945» стверджується, що при евакуації німці та румуни в морі втратили близько 42 тис. За даними П. Карелля, з 8 квітня до 13 травня німці втратили вбитими та пораненими 31 700 осіб, румуни -- 25 800, разом 57 500 вояків. Крім того, втрати в ході евакуації морем оцінюються у майже 20 тис. Зауважимо, що в розрахунках німецького дослідника не враховані полонених, яких було близько 61 500 осіб. Отже, загальне число втрат мало б сягнути 139 тис. Цифри дещо суперечливі, проте однозначно зрозуміло, що А. Гітлер зазнав нищівної поразки у Криму на кшталт сталінградської.

Втрати радянської сторони також були суттєвими і становили: 84 819 чол., у т.ч. 17 754 чол. -- безповоротні, 171 танк та САУ, 521 гармата й міномет, 179 бойових літаків.

Операція у Криму тривала 35 діб. В її ході було знищено 13 дивізій противника. Найважливішу стратегічну позицію на Чорному морі було вирвано з рук ворога. Перебазування головних сил Чорноморського флоту з Кавказького узбережжя в порти Криму забезпечувало сприятливіші умови для ведення бойових дій. Завершення протистояння у Криму дало змогу вивільнити значні сили сухопутних військ та авіації для використання на інших ділянках фронту. Втрата кримського плацдарму ослабила південний фланг німецьких військ, різко змінила стратегічну обстановку на Чорноморському театрі воєнних дій.

Згідно з сучасними поглядами російських військових істориків, Кримська стратегічна наступальна операція поділялася на Перекопсько-Севасто- польську 4-го Українського фронту і сил Чорноморського флоту (з 8 квітня до 12 травня) та Керченсько-Севастопольську -- Окремої Приморської армії, 4-ї повітряної армії та сил Чорноморського флоту (з 11 квітня до 12 травня). На нашу думку, Севастопольську операцію (5-12 травня 1944 р.) слід виокремити як фронтову у складі Кримської стратегічної наступальної операції. Відповідно до цієї логіки на першому етапі Кримської стратегічної операції війська 4-го Українського фронту здійснили Перекопську фронтову наступальну операцію (8-15 квітня 1944 р.), а війська Окремої Приморської армії -- Керченську фронтову наступальну операцію (11-6 квітня 1944 р.).

Як діяв Чорноморський флот ВМФ СРСР під час війни?

Початковий етап війни на Чорноморському театрі воєнних дій (ТВД), порівняно з іншими морськими театрами мав певні особливості. Головним противником Чорноморського флоту у цей час став не морський, як передбачалося, а повітряний і сухопутний.

Передвоєнними планами на Чорноморський флот (ЧФ) покладалися такі завдання: активними мінними постановками і діями підводних човнів ускладнити прохід суднам противника в Чорне море; створення перешкод для перевезень через Чорне море військ і військових вантажів у порти ворожих держав; недопущення висадки морських десантів противника на радянське узбережжя; сприяння приморському флангу військ Червоної армії в її наступальних операціях; захист власних морських комунікацій.

Тут далися взнаки передвоєнні стратегічні прорахунки. Основними об'єктами знищення вважалися великі надводні кораблі. Оборона баз із суші не була розроблена у теоретичному плані та недостатньо підготовлена практично, оскільки вважалося, що противник їм загрожуватиме головним чином з моря і не зможе просунутися на значну глибину радянської території. Тобто, все націлювалося на боротьбу з противником на морському напрямі.

Проте вже у перші дні війна внесла свої корективи. Так, в оперативних планах Німеччини, зокрема групи армій «Південь», море визначалося лише межею зони її дії, тому у Чорному морі вона не мала своїх надводних кораблів і розраховувала на використання румунських. Але румунський флот, незважаючи на надану Німеччиною допомогу, був надто слабким порівняно з Чорноморським флотом ВМФ СРСР. Загалом він налічував лише: 4 ескадрені міноносці, 3 міноносці, підводний човен, 3 торпедних катери, 3 канонерські човни, 2 мінних загороджувачі, 12 переобладнаних тральщиків, 10 катерів-тральщиків і малі допоміжні судна, що базувалися у Констанці та Суліні, 7 моніторів, 3 плавучих батареї і 13 сторожових катерів на Дунаї.

Радянський Чорноморський флот (командувач флотом віце-адмірал Ф.С. Октябрський, начальник штабу контр-адмірал І.Д. Єлісеєв, член Військової ради дивізійний комісар М.М. Кулаков) на початок війни був досить потужним оперативно-стратегічним об'єднанням, корабельний склад якого налічував 1 лінійний корабель, 6 крейсерів, 3 лідери і 14 есмінців, 2 сторожових кораблі, 12 тральщиків, 24 малих мисливців за підводними човнами та інші. Основну ударну групу становили 47 (44 боєготових) підводних човнів, 78 торпедних катерів та військово-повітряні сили (625 літаків різних типів) і доволі сильна берегова оборона. До складу сил флоту входили Дунайська (до листопада 1941 р.) і Азовська (з липня 1941 р.) військові флотилії. На початок війни Чорноморський флот мав у своєму розпорядженні розвинену систему базування (головна база Севастополь, військово-морські бази (ВМБ) Одеса, Миколаїв, Новоросійськ, Батумі). Водночас одним із катастрофічних недоліків системи базування флоту, що проявилися у перші ж місяці війни, стала відсутність підготовлених опорних пунктів на Кавказькому узбережжі. Загалом же, на початок війни Чорноморський флот володів значною перевагою над флотом противника, що забезпечувало його повне панування на морі.

Готуючись до війни, військово-політичне керівництво Німеччини, врахувало цю обставину і вирішило протидіяти переважаючому противнику силами своєї авіації, ще напередодні війни зосередивши на румунських аеродромах (1135 літаків, у тому числі 420 бомбардувальників).

З початком війни характерним особливим і важливим завданням німецької авіації на Чорноморському ТВД було ведення блокадних дій з метою «закупорювання» сил радянського флоту у військово-морських базах, пунктах базування і портах шляхам мінування донними неконтактними морськими мінами стратегічних фарватерів, вузькостей, маневрених плес флоту, акваторій портів, гаваней з подальшим його знищенням. Це мало забезпечити безперешкодне просування приморських флангів німецьких армій до Одеси, Миколаєва і Севастополя та припинити підвезення до них озброєння, боєприпасів і продовольства, а надалі -- забезпечити сприятливий оперативний режим для дій німецьких сил на чорноморських морських комунікаціях, запобігти можливим операціям радянського флоту проти румунських портів, насамперед Констанци, звідки поставляли нафту для німецької армії та італійського флоту.

Бойові дії на Чорному морі почалися о 03.15 год 22 червня 1941 р. раптовим груповим нальотом німецької авіації на головну базу радянського Чорноморського флоту -- Севастополь, на Одесу та Ізмаїл, а також артилерійським обстрілом населених пунктів і кораблів на Дунаї.

Чорноморський флот з початком війни не встиг повністю розосередитися та розгорнутися. Але завчасне та швидке переведення усіх сил флоту у бойову готовність № 1 (Директива наркома ВМФ СРСР М.Г. Кузнєцова від 21.06.41р. № зн/87 про перехід на підвищену бойову готовність та директива від 22.06.41р. № зн/88 про можливість раптового нападу німців) забезпечило успішне відбиття першого нальоту німецьких літаків, який тривав до 03.50 год. Ще 03:06 год. начальник штабу флоту І.Д. Єлісеєв наказав відкрити вогонь по німецьких літаках, що вторглися у повітряний простір СРСР і йшли курсом на Севастополь: фактично це був перший бойовий наказ на відсіч агресії. Тоді в результаті вжитих заходів флот не втратив жодного бойового корабля та літака.

Але у перші дні війни німецькі мінні постановки створили надзвичайну напругу для судноплавства в районі Головної бази Чорноморського флоту і спричинили серйозні втрати в бойових кораблях і допоміжних суднах: 22 червня на зовнішньому рейді Севастополя на міні підірвався та затонув морський буксир «СП-12» (це була перша втрата радянського Чорноморського флоту у війні); 24 червня -- 20-тонний плавучий кран; 30 червня -- парова шаланда «Днепр»; 1 липня -- есмінець «Быстрый».

В умовах початкового періоду війни головними завданнями Чорноморського флоту стало сприяння приморському флангу сухопутних військ в оборонних і наступальних операціях, порушення морських комунікацій противника, захист власних комунікацій і забезпечення перевезень, оборона ВМБ, завдавання ударів (силами надводних кораблів і авіації) по об'єктах противника на його території та узбережжі. Це дало змогу стримати перший натиск німецько-румунських військ, не допустивши форсування ними прикордонних річок.

У перші дні війни командування Чорноморського флоту припустилося низки неприпустимих помилок з трагічними наслідками. Так, з 23 червня до 21 липня Чорноморський флот відповідно до планів перших операцій без урахування обстановки, що склалася в районі Севастополя, Одеси, Новоросійська, Туапсе, Батумі, Керченській протоці та біля оз. Устричне, в оборонних мінних загородженнях виставив понад 7300 мін і 1378 мінних захисників, що становило відповідно 61% і 50% усього наявного на флоті мінного запасу. Ці загородження створили насамперед загрозу радянському судноплавству та спричинили втрати власних кораблів і суден. Помилки в оцінці обстановки зумовили витрату невиправдано великих зусиль флоту на підготовку відбиття висадки морських десантів спочатку на Кримське, а згодом і Кавказьке узбережжя. Значні сили призначалися для ведення розвідки і несення дозорної служби, утримання упродовж тривалого часу на високому рівні готовності значних угруповань авіації, надводних кораблів і підводних човнів.

З перший днів війни одним із головних завдань Чорноморського флоту вважалися дії з порушення морських комунікацій противника, які для нього мали важливе значення. Ворог здійснював ними перевезення стратегічної сировини (румунської нафти) та військових вантажів. Чорноморський флот завдавав ударів по нафтопромислах у районі Плоєшті, нафтовій комунікації Плоєшті -- Констанца та порушував морські перевезення по лінії Констанца -- Босфор. Це завдання виконувалося надводними кораблями, підводними човнами та авіацією.

Першого удару по Констанці завдала авіація флоту (2-й мінно-торпедний авіаційний полк і 40-й бомбардувальний авіаційний полк) вже у ніч на 23 червня. Всього за перший місяць війни лише на Констанцу було здійснено 25 нальотів за участю 191 літака.

Показовою і трагічною виявилася набігова операція на Констанцу, що виконувалася з метою обстрілу нафтосховищ 25-26 червня загоном легких сил у складі лідерів «Харьков» і «Москва» за підтримки крейсера «Ворошилов», есмінців «Сообразительный» і «Смышленый». Кораблі з відстані 100140 кабельтових змогли випустити всього 350 снарядів 130-мм калібру і самі потрапили під вогонь 280-мм берегової батареї противника. Під час операції загинув лідер «Москва», який підірвався на мінному загородженні противника. Результати операції виявили безліч недоліків -- насамперед у питаннях планування, розвідки та взаємодії різнорідних сил флоту.

У 1942 р. кораблі Чорноморського флоту зривали постачання і поповнення приморського угруповання ворога на прибережних комунікаціях (Севастополь -- Феодосія -- Керч -- порти Азовського моря).

Одним із основних завдань Чорноморського флоту була оборона військово-морських баз, приморських міст і окремих плацдармів, як важлива складова стратегічної оборони у цілому. Найпоказовішими були оборона Одеси та Севастополя.

Дії в районі Одеси, що тривали у період з 5 серпня до 16 жовтня 1941 р. проти військ 4-ї румунської армії, була оборонною операцією військ Окремої Приморської армії (генерал-лейтенант Г.П. Софронов, з 5 жовтня -- генерал- майор І.Є. Петров), проводилася силами та засобами Одеської ВМБ (контр- адмірал Г.В. Жуков) і Чорноморського флоту (віце-адмірал Ф.С. Октябрський). Незважаючи на п'ятикратну перевагу, противнику не вдалося оволодіти містом з ходу. 19 серпня було створено Одеський оборонний район (ООР), що підпорядковувався Чорноморському флоту, організовано взаємодію сухопутних військ з силами флоту. Постачання міста здійснювалося транспортними суднами та бойовими кораблями Чорноморського флоту. Останні, крім того, підтримували оборону вогнем своїх гармат. Проте просування німецьких військ до Перекопського перешийка і зростаюча загроза Криму позначилися і на обороні Одеси. До кінця вересня 1941 р. місто залишалося в глибокому ворожому тилу і подальша його оборона в цих умовах ставала недоцільною. Ставка ВГК ухвалила рішення евакуювати ООР і за рахунок його військ підсилити оборону Кримського півострова.

Евакуація ООР почалася 1 жовтня та пройшла приховано для противника, який лише через деякий час здогадався про відхід військ з Одеси. До вечора 16 жовтня його передові частини увійшли до Одеси. За цей час було вивезено до 86 тис. захисників Одеси та 15 тис. осіб цивільного населення, 462 гармати, 14 танків, 1400 автомобілів, 25 тис. т вантажів. Тільки у ніч на 16 жовтня з Одеси евакуювали 35 тис. радянських воїнів.

Не менш героїчною і, одночасно трагічною, сторінкою історії Чорноморського флоту є оборона Головної бази флоту -- м. Севастополя, що тривала 250 днів (з 30 жовтня 1941 до 4 липня 1942 р.).

До війни Севастополь був підготовлений для оборони лише з моря і повітря. Система сухопутної оборони почала створюватися в липні 1941 р.

Місто було блоковане з повітря та моря. До блокадного Севастополя з кавказьких портів безперервно доставляли продовольство, боєприпаси, озброєння і поповнення людських втрат. Морські перевезення здійснювалися в умовах панування противника в повітрі, а з весни 1942 р. при протидії його торпедних катерів і підводних човнів.

До середини червня 1942 р. почали відчувати нестачу боєприпасів, сили захисників Севастополя виснажувалися. Командувач обороною міста віце- адмірал Ф.С. Октябрський одержав дозвіл Ставки ВГК на евакуацію. Ганебним планом евакуації передбачалося вивезення лише командного складу армії і флоту, евакуація ж решти частини військовослужбовців, у тому числі поранених, не передбачалася... Вони були приречені.

З 25 липня 1942 р. розпочалася «Битва за Кавказ», що включала сукупність оборонних (25 липня -- 31 грудня 1942 р.) і наступальних (1 січня -- 9 жовтня 1943 р.) операцій радянських військ, проведених з метою оборони Кавказу і розгрому німецьких військ, що вторглися у його межі.

Сили Чорноморського флоту спільно з Азовською військовою флотилією підтримували війська трьох радянських фронтів і діяли на морських комунікаціях противника уздовж західного та північно-східного чорноморського узбережжя, значно ускладнили противнику організацію перевезень, збільшили напругу його сил, що забезпечували рух транспортів.

На Чорному морі у період кінця 1941-1943 рр. були проведені найбільші морські десантні операції Великої Вітчизняної війни, які мали не лише тактичне, а й оперативне та стратегічне значення. У зазначений період Чорноморський флот (не рахуючи дії флотилій, що входили до його складу) висадив 13 морських десантів. Яскравими сторінками в історії Чорноморського флоту стали десанти в районі Південної Озерейки та Станички (район Мисхако) у лютому 1943 р., оборона «Малої землі», Новоросійська десантна операція 1943 р., Керченсько-Ельтігенська десантна операція 1943 р.

Важливе місце посідає найбільша в історії війни Керченсько-Феодосійська стратегічна десантна операція військ Закавказького (з 30 грудня Кавказького) фронту сил Чорноморського флоту і Азовської військової флотилії, (25 грудня 1941 р. до 2 січня 1942 р.), проведена з метою оволодіння Керченським півостровом, відволікання сил противника від Севастополя і створення умов для звільнення Криму. У результаті цієї операції вдалося запобігти вторгненню противника на Північний Кавказ, очистити від ворога весь півострів, а на захопленому плацдармі розгорнути війська Кримського фронту та зірвати другий штурм Севастополя.

Оволодіння плацдармом у районі Станички позбавило противника можливості використовувати Новоросійський порт і створило сприятливі умови для вигнання ворога з Новоросійська.

У вересні 1943 р. війська Північно-Кавказького фронту спільно з Чорноморським флотом провели Новоросійсько-Таманську наступальну операцію. У взаємодії з військами 18-ої армії флот здійснив Новоросійську десантну операцію (9-16 вересня), яка завершилася звільненням міста-порту.

У результаті Керченсько-Ельтигенської десантної операції (31 жовтня -- 11 грудня 1943 р.), сили Північно-Кавказького фронту, Чорноморського флоту і Азовської військової флотилії захопили важливий плацдарм на Керченському півострові, який утримували до початку Кримської наступальної операції 1944 р.

До квітня 1944 р. для радянських військ на південній ділянці радянсько- німецького фронту склалася сприятлива ситуація для звільнення Одеси і Криму.

Одеська наступальна операція проводилася військами 3-го Українського фронту у період з 26 березня до 14 квітня 1944 р. за сприяння сил Чорноморського флоту і взаємодії з військовими 2-го Українського фронту з метою визволення Одеси і виходом на державний кордон з Румунією.

Її наслідком став розгром одеського угруповання противника і звільнення всієї північно-західної частини Чорноморського узбережжя з портами Одеса, Очаків, Херсон, Миколаїв. Чорноморський флот дістав можливість перебазувати в північно-західний район Чорного моря легкі сили флоту та авіацію. Це ще більше ізолювало з моря кримське угруповання противника.

У період з 8 квітня до 12 травня 1944 р. війська 4-го Українського фронту і Окремої Приморської армії у взаємодії з Чорноморським флотом і Азовською військовою флотилією провели Кримську стратегічну наступальну операцію з метою. В результаті цієї операції противника витіснено з Криму і створено сприятливі умови для подальшого наступу на Балкани.

9 травня ворога вибили з Севастополя, а 12 травня -- розгромлені залишки німецьких військ, що відійшли на мис Херсонес. Чорноморський флот повернувся у свою головну базу -- Севастополь.

Під час бойових дій на морі противник повністю втратив 102, зазнали пошкоджень понад 60 різних суден і бойових кораблів, а під час евакуації німецьких військ з Криму з понад 200 суден, що брали участь в евакуації, 160 були затоплені, або зазнали ушкоджень. За даними противника, з 3 до 13 травня було втрачено на переході морем до 42 тис. солдатів і офіцерів.

Влітку 1944 р. Чорноморському флоту і Дунайській військовій флотилії (створена у квітні 1944 р.) було поставлено завдання спільно з військами 2-го і 3-го Українських фронтів оточити і знищити яссько-кишинівське угруповання противника (Яссько-Кишинівська стратегічна наступальна операція з 20 до 29 серпня) і в подальшому, розвиваючи успіх, вивести Румунію з війни. Чорноморський флот силами авіації, підводних човнів та надводних кораблів прикривав фланги радянських військ від ударів з моря, підтримував вогнем частини, що діяли на приморських ділянках фронту, порушував прибережні морські сполучення противника, висаджував морські десанти у тил і на фланги противника та надавав допомогу при форсуванні Дністровського лиману та Дунаю.

До кінця дня 23 серпня головні сили 3-ої румунської армії, що діяли на приморському напрямі, виявилися оточеними і притиснутими до моря. У зв'язку з проривом кораблів до Дунаю та висадкою десанту в село Жебріяни противник позбувся останніх шляхів відступу і склав зброю. 26 серпня здалася румунська річкова флотилія. 27 серпня угруповання сил Чорноморського флоту оволоділи важливою військово-морською базою противника -- Суліною, а 29 серпня -- Констанцею. Румунська армія повністю капітулювала, а з 25 німецьких з'єднань 18 були оточені і знищені. Під час цієї операції сили Дунайської військової флотилії переправили через річку понад 178 тис. військовослужбовців, 8159 автомашин, 340 танків, 422 трактори і тягачі, 2204 гармат і велику кількість боєприпасів.

Під час операції у Болгарії, що почалося 8 вересня, сили Чорноморського флоту спочатку блокували порти Варна і Бургас, а потім за допомогою висаджених десантів оволоділи цими портами до підходу сухопутних військ, чим зірвали евакуацію військ противника і вивезення матеріальних цінностей. У цій обстановці понад 70 німецьких кораблів і суден було затоплено поблизу Варни, а 3 підводні човни німці змушені були затопити самі біля берегів Туреччини. О 22.00 год. 9 вересня бойові дії в Болгарії припинилися, а 16 вересня 1944 р. завершилося ведення воєнних дій на Чорному морі. Після цього Чорноморський флот був виключений зі складу діючих об'єднань (він перебував у складі діючої армії 1183 доби).

За роки Другої світової війни Чорноморський флот потопив і пошкодив 508 кораблів і суден противника, знищив значну кількість його опорних пунктів, живої сили та військової техніки, забезпечив перевезення морем близько 2 млн. осіб, понад 8 млн. т військових і народногосподарських вантажів. Загальні ж втрати особового складу Чорноморського флоту були неспівмірно трагічнішими: вони сягали майже 100 тис.

Мужність і героїзм моряків-чорноморців дістали справедливо високу оцінку. За бойові заслуги 18 кораблям, частинам і з'єднанням присвоєно гвардійські звання, 44 удостоєні почесних найменувань, 59 нагороджені орденами, близько 55 тис. чорноморців нагороджено орденами і медалями, 228 присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 травня 1965 р. Чорноморський флот був нагороджений орденом Червоного Прапора. Містами-героями стали Одеса, Севастополь, Новоросійськ і Керч.

Але окрім парадної сторони в оцінці дій Чорноморського флоту й незаперечних заслуг моряків радянська традиція в історіографії Другої світової війни ховає від прискіпливого ока дослідника багато питань, передусім же -- основне: як могло трапитися, що незважаючи на значну кількісну та якісну перевагу Чорноморського флоту Радянського Союзу над противником, його дії були, м'яко кажучи, недостатньо активними й мало ефективними. Це можна пояснити передусім бездарними стратегічними планами радянського військово-політичного керівництва щодо застосування флотів і тактичними прорахунками у довоєнний період; фатальними помилками командування флоту в оцінці воєнно-політичної обстановки, що складалася на театрі воєнних дій у різні періоди війни, ігноруванням набутого досвіду та здобутими висновками у бойовій діяльності флоту; прорахунками у розбудові системи базування флоту, які повно проявилися у перші місяці війни на тлі повної відсутності необхідної інфраструктури на Кавказькому узбережжі; залученням сил флоту до невластивих їм завдань, наприклад, перевезення військових вантажів до обложених міст, дії на суходолі тощо. Етичні ж оцінки діяльності командування під час таких ганебних операцій, як евакуація з Севастополя та багато інших автори залишають на Суд Історії. крим севастополь десантний операція

Размещено на Allbest.ru