Гетьманська елекція в традиції, правових нормах і практиках української держави раннього нового часу

Після цього в наметі Велико-Гагіна відбулася коротка нарада, під час якої окольничий запропонував Брюховецькому разом з полковниками і старшиною прослідувати до Ніжина, аби там в кафедральному соборі принести присягу вірності великому государеві. Новообраний реґіментар був не проти такого сценарію розвитку подій. Але попрохав деякий час для того, аби втихомирити пристрасті черні, котра вимагала негайної видачі їм на розправу Сомка і Золотаренка «с товарищи». Коли ж пристрасті трохи вщухли, Брюховецький у соборній церкві Ніжина приніс клятву вірності цареві, цілував Євангеліє. Слідом за ним цей же церемоніал вчинили полковники та старшини. Після складення новообраним гетьманом присяги Велико-Гагін передав йому царську грамоту, «написанную по большей части золотыми буквами на пергаменте». А в цей час «в замке и в городе палили изо всех орудий» .

Автор «Літопису Самовидця» уточнює, що присяга відбулася в церкві святого Миколая. Крім того, він стверджує, що ще напередодні складення новообраним гетьманом присяги царський представник «здавал з своїх рук булаву и бунчук, подтверждаючи гетьманство»Літопис Самовидця. -- С. 90.. Так само й у «Кратком описании Малороссии» стверджувалось, що «князь самъ вторично клейноти вручилъ» БрюховецькомуКраткое описание Малороссии. -- С. 260-261., маючи на увазі, що вперше символи гетьманської влади останній отримав від товариства ще в ході кривавої бійки

17 червня. Твердження Самовидця, яке, як бачимо, знайшло відображення й у інших джерелах, спершу сприймалось дослідниками на віру (С. Соловйовм, Г. Карпов, С. Єгунов), але згодом М. Петровський однозначно його трактував як хибнеДив.: Петровський М. Нариси історії України ХУІІ -- початку XVIII століть... -- С. 268.. Адже всі попередні процедури гетьманського обрання передбачали складання обраним на гетьманство кандидатом присяги на вірність цареві та вже наступне за цим визнання представником російського самодержця цього акту легітимним через вручення йому від імені царя відповідних клейнодів.

У випадку з обранням на гетьманство Брюховецького, якщо вірити інформації офіційної реляції окольничого Велико-Гагіна, процедура протікала в такий спосіб. Брюховецький звертався до окольничого з проханням, аби той надав йому «великого государя булаву и знамя, тем бы ему в войске означить твою, великого государя, к себе милость». Але, як видно з тексту реляції, подібне прохання в Москві було прораховане заздалегідь, отож воно й не застало Велико-Гагіна зненацька -- «и по твоему, великого государя, указу мы, холопы твои, гетману Ивану Брюховецкому говорили, что булава и знамя дана ему будет в то время, как он, гетман, увидит твои великого государя, царские пресветлые очи»Окиншевич Л. Генеральна рада. -- С. 417..

Варто відзначити, що в твердій позиції Велико-Гагіна в цьому питанні не було нічого нового чи нелегітимного з точки зору букви закону. Адже накинуті гетьманському уряду Юрія Хмельницького восени 1659 р. так звані «Прежние статьи Богдана Хмелницкого» таку норма якраз і впроваджували до практики двосторонніх взаємин. Отож вповні можливим міг бути варіант, за якого в червні 1663 р. Брюховецькому довелось би вдовольнитись малим. Тобто після обрання на гетьманство отримати з рук царського окольничого жалувану грамоту Олексія Михайловича на реґіментарство та на володіння -- «на ранг» -- Гадяцьким староством.

Проте як бути із захопленими в Сомка його прибічниками в ході бійки 17 червня бунчуком і булавою? Цілком можливо, що саме їх і вручив Велико-Гагін, реагуючи на прохання Брюховецького та його прибічників. Й у такий спосіб, з одного боку, було дотримано формальних вимог щодо легітимності процедури гетьманського обрання, як це розуміло козацьке товариство, а з іншого -- аби легітимізуватись і в очах царської влади, Брюховецькому, згідно умов Переяславського договору 1659 р., необхідно було їхати до Москви та особисто постати перед ці самі очі.

З погляду доцільності заспокоєння ситуації на Лівобережжі такі дії царського окольничого були вповні адекватними, хоч і не випливали з його посольського наказу, а відтак і не могли увійти до його посольського звіту.

Зважаючи саме на доцільність заспокоєння ситуації на Лівобережжі, аналогічним чином діятиме й сановне оточення Олексія Михайловича, яке за деякий час погодиться на пожалування новообраного гетьмана від імені царя відповідними владними регаліями і без поїздки Брюховецького до царської столиці.

Відразу ж зауважимо, що так детально розглянута процедура гетьманських виборів 1663 р. не була еталоном виборчого процесу. Зазвичай вибори проходили набагато спокійніше. В усіх інших випадках вкладалися в один день, а не розтягувались на два. За результати голосування переможеного кандидата не відправляли до в'язниці, а по тому -- на плаху. Їх переважно задовольняли чи то важливими старшинськими урядами, чи то щедрими матеріальними винагородами. Та й гостре зіткнення кандидатів у боротьбі за гетьманську булаву проходило зазвичай не на етапі голосування, а ще перед тим. Винятками тут були, крім згаданих уже раніше Ніжинської ради 1663 р. та Глухівської ради 1708 р., серія виборчих рад 1661-1662 рр., легітимність яких, утім, була заперечена стороною, що їх програла та знайшла підтримку в російському керівництві. Набагато спокійніше і статечніше відбувалася боротьба за гетьманську булаву на раді 1687 р., де конкуренцію генеральному осавулу Івану Мазепі становив більш заслужений у війську генеральний обозний Василь Дунін-Борковський чи представник полтавського старшинського клану, колишній полтавський полковник Прокіп Левенець.

При обранні на гетьманство Б. Хмельницького, І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Тетері, Д. Ігнатовича, Д. Апостола та К. Розумовського альтернативних кандидатур в силу тих чи інших причин названо не було. Тим часом, як І. Самойлович зумів розправитися зі своїм конкурентом в гонитві за булавою -- Іваном Сірком поза межами елекційної ради, звинувативши в намірах підняти заколот та виславши до Москви, а звідти -- до Сибіру, так само й П. Дорошенко спочатку розбив військову силу свого конкурента Василя Дрозда, а вже потім організував виборчу раду. До того ж, справу обрання на гетьманство І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Тетері, Д. Ігнатовича, І. Самойловича було попередньо залагоджено на старшинських радах, а вже потім винесено на розгляд Генеральної ради.

Анотація

The article investigates the process of free election of the Hetman as a fundamental part of the political culture of the Ukrainian Cossacks in early modern times. The accent is layed on the traditions and regulations governing the electoral process -- from one side and on the analyzis of such practice's implementation -- from the other. The attitude of the Royal government of the Commonwealth and the tsarist government of the Russian state to the issue of free election of the Hetman and the role of their representatives in the electoral process are studied. The electional procedure of the Council is reconstructed on the example of election in 1663.

Keywords: Hetman, right of free election, General Council (Rada), Hetmanate, Zaporozhian Host, Ukrainian state in the Early Modern Times.

Размещено на Allbest.ru