Втрати міського й сільського населення України внаслідок голодомору в 1932-1934 рр.: нові оцінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Втрати міського й сільського населення України внаслідок голодомору в 1932-1934 рр.: нові оцінки

Левчук Наталія Михайлівна - доктор економічних наук, головний науковий співробітник відділу демографічного моделювання та прогнозування Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України

Боряк Тетяна Геннадіївна - кандидат історичних наук, доцент кафедри документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Воловина Олег - доктор соціології й демографії, дослідник Центру славістики, Євразії та Східної Європи при Університеті Північної Кароліни (Чапел-Гілл, США), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка

Рудницький Омелян Павлович - науковий співробітник відділу демографічного моделювання та прогнозування Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України

Ковбасюк Алла Борисівна - головний економіст відділу демографічного моделювання та прогнозування Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України

Незважаючи на значну кількість публікацій про голод 1932-1933 рр., питання міського й сільського виміру втрат від нього малодосліджене. У статті вперше проведено оцінку демографічних наслідків Голодомору окремо для жителів українського міста та села, доводиться, що не лише сільські, а й міські мешканці зазнали відчутних втрат. Загальні ж втрати населення УСРР впродовж 1932-1934 рр. становлять 4,5 млн, у тому числі 3,9 млн - через надсмертність і 0,6 млн - ненародженими. Втрати через надсмертність за цей період у розрахунку на 1000 населення становлять 39,3 - у міських поселеннях та 164,5 - у сільській місцевості. На основі реконструкції демографічної динаміки міського й сільського населення у 1927-1939 рр. виявлено значні відмінності не лише в рівні показників надсмертності, а й в їх динаміці та повіковій структурі. Історико-демографічний аналіз показав, що ці відмінності слід розглядати в тісному зв'язку з багатьма соціально-економічними факторами. Важливе значення в міських поселеннях у роки голоду мала ієрархічна карткова система продовольчого забезпечення, що обумовлювало неоднакові можливості виживання для різних груп населення залежно від ступеня виробничої значущості.

Ключові слова: Голодомор, демографічні втрати, карткова система продовольчого забезпечення, надсмертність, дефіцит народжених, втрати міського та сільського населення.

продовольчий голодомор село

Історія досліджень Голодомору в Україні пройшла складний шлях: від тотального замовчування трагедії, приховування окремих груп архівних документів у радянські часи до гострої дискусії й полеміки -- у сучасний період1.Першими працями, які фактично відкрили світові та Україні цю сторінку вітчизняної історії, стала студія Р.Конквеста 1986 р. та публікація результатів слухань у Конґресі США, коли світ побачили спогади очевидців голоду й висновки фахівців із даної тематики (друга половина 1980-х рр.). Джерельною базою цих досліджень стала усна історія, оскільки архівні документи в той час були ще недоступними дослідникам. Подальша публікація тисяч архівних матеріалів в Україні відкрила шлях для студій, що базувалися не лише на усній історії та фраґментарних джерелах. Так, С.Кульчицький підготував низку монографій, в яких запропонував хронологічну й фактографічну концепцію Голодомору, відмінного від всесоюзного голоду початку 1930-х рр. Г.Папакін дослідив так звані «чорні дошки» як один з інструментів терору. Окремим напрямом наукових розробок стала хронологія повсякдення голодо- вої катастрофи, що знайшла відображення у працях Л.Гриневич, В.Марочка та О.Мовчан. Популярною формою оприлюднення останніх результатів досліджень стали також публікації, підготовлені в Україні й за її межами до роковин ушанування пам'яті жертв Голодомору. В.Марочко завершує роботу над масштабною «Енциклопедією Голодомору».

Важливим інструментом впливу на масову свідомість суспільства стала фундаментальна 19-томна публікація -- «Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932--1933 рр. в Україні», зведений том якої містить концептуальні розробки з досліджуваної тематики , а обласні -- містять як документи, так і усні свідчення по певному реґіону. У Канаді побачила світ своєрідна хрестоматія з Голодомору з ключовими публікаціями та документами для англомовної аудиторії11. Науковим відкриттям і поштовхом для подальшої концептуалізації проблематики стало оприлюднення Р.Сербіним публікації фундатора студій із геноциду Р.Лемкіна, в якій автор самого цього терміна визначає Голодомор класичним прикладом геноциду. Окреме місце посідають новітні праці американських дослідників Т.Снайдера та Н.Наймарка.

Певним підсумком «архівної революції» у введенні до наукового обігу першоджерел стало створення впродовж 2003-2015 рр. електронного архіву Голодомору, що містить як повнотекстові документи (переважно опубліковані), так і солідний бібліографічно-довідковий масив. Український науковий інститут Гарвардського університету з використанням новітніх технологій та за участю вітчизняних і зарубіжних дослідників створює інтерактивний атлас Голодомору. Загалом на сьогодні бібліографія відповідних праць нараховує понад 18 тис. назв, у тому числі публікації усної історії, архівні документи, численні наукові та науково-популярні студії.

Існує думка, що слід розрізняти принаймні два періоди в історії голоду 1932-1933 рр. в УСРР. Упродовж першого (охоплював більшу частину 1932 р.) він став наслідком хлібозаготівельних кампаній та часткової або повної конфіскації зерна й був подібним до голоду в інших хліборобних реґіонах СРСР. Другий період (кінець 1932 - перша половина 1933 рр.) характеризувався катастрофічним зростанням смертності в Україні, спричиненим тотальною конфіскацією зерна та інших харчових запасів, забороною виїзду за межі республіки, застосуванням карального механізму «чорних дошок». Вилучення продовольства, організація інших жорстких репресивних заходів мали на меті не лише змусити українських селян віддати все зерно державі та працювати в колгоспах. По суті терор голодом було використано для того, щоб придушити опір селянства, зруйнувати національну ідентичність та економічну самодостатність українського народу.

Більшість опублікованих праць із цієї тематики містять аналіз політичних та економічних причин трагедії, тоді як демографічні аспекти розроблено менше. Відповідна ціна сталінської політики насильницької колективізації та прискореної індустріалізації виявилася дуже високою. За нашою оцінкою, упродовж 1932-1934 рр. близько 8,7 млн смертей у СРСР було спричинено голодом. Майже 98% цих втрат припадає на три радянських республіки: Україну (3,9 млн), Росію (3,3 млн) та Казахстан (1,3 млн осіб). Якщо розрахувати відносні втрати, тобто в розрахунку на 1000 населення, Україна посідає друге місце після Казахстану. Втрати від голоду становлять 22% від загальної чисельності населення Казахстану, 17% -- в Україні, 3% -- у Росії та менше 2% -- в інших республіках колишнього СРСР.

Діапазон оцінок людських жертв в УСРР унаслідок голоду 1932--1933 рр., проведених різними дослідниками на основі демографічних підходів, лежить у межах від 2,6 до 5 млн осіб. До кінця 1980-х рр., тобто до відкриття архівів, оцінка втрат населення ускладнювалася з огляду на фраґментарність і нестачу демостатистичної інформації. Ситуація змінилась упродовж останніх двох десятиліть, коли перепони для вивчення раніше забороненої теми голоду поступово почали зникати. Відкриття союзних і регіональних архівів та, як наслідок, доступність статистики населення за 1930-ті рр., створило нові можливості для оцінки демографічних наслідків Голодомору. Так, використання архівних матеріалів переписів 1926, 1937, 1939 рр. і поточної статистики природного й механічного руху населення в 1930-х рр. дало фахівцям змогу провести більш обґрунтовані розрахунки та виокремити втрати через надсмертність і ненародженими (дефіцит народжень). Завдяки наявності детальної демостатистичної інформації стало можливим також застосувати метод демографічної реконструкції для оцінки втрат через надсмертність за віком і статтю, а також втрат ненародженими за статтю.

У більшості досліджень демографічних наслідків голоду 1932-1933 рр. в УСРР обговорюються головним чином обсяги втрат для всього населення. При цьому вони зазвичай розглядаються як втрати селянства, яке найбільше постраждало від непосильного хлібозаготівельного тягарю й конфіскації всіх харчових запасів, натомість оцінки втрат міського населення майже відсутні. Водночас наявні архівні документи доводять, що гостра продовольча криза першої половини 1930-х рр. украй неґативно позначилася й на умовах життєдіяльності та системі життєзабезпечення жителів міст. Вони також голодували, зазнавши втрат під час голоду, хоча й помітно менших, ніж у сільській місцевості. На нашу думку, існує нагальна потреба в поглибленому вивченні міжпоселенської диференціації втрат населення УСРР унаслідок голоду 1932-1933 рр. та з'ясуванні можливих гіпотез, що пояснюють такі відмінності. Це дозволить отримати повніше й достовірніше уявлення про масштаби голоду, його специфіку в містах і селах республіки.

У цій статті представлено оцінку щорічних демографічних втрат України внаслідок голоду 1932-1934 рр. окремо для міського й сільського населення за статтю та віком. Мета авторів полягала в тому, щоб провести якомога точніший розрахунок втрат населення на основі демографічної реконструкції, тобто відновлення суцільних динамічних рядів показників природного й мі- ґраційного руху, статево-вікового складу населення УСРР у розрізі міських і сільських поселень за міжпереписний період 1927-1939 рр. На нашу думку, використання такого підходу разом із попереднім ретельним аналізом якості даних, їх корекцією забезпечило більш точну оцінку міґраційної компоненти та втрат населення. Результати дослідження виявили суттєві відмінності в рівні й динаміці втрат міського, сільського населення республіки внаслідок Голодомору.

Дані

Це дослідження проведено для України в її політико-адміністративних межах станом на перепис 6 січня 1937 р., тобто без Західної України та Криму, але включно з Молдавською АСРР. Для оцінки втрат населення внаслідок Голодомору виконано реконструкцію демографічної динаміки УСРР у 1927-- 1939 рр., в основу якої покладено дані переписів 1926, 1937, 1939 рр., міського обліку населення 1931 р. та статистику природного й міґраційного руху в 1927-- 1938 рр. Детальну інформацію про народжуваність і смертність міського та сільського населення республіки за цей період виявлено у фондах Російського державного архіву економіки, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України й доповнено матеріалами вітчизняного демографа Ю.Корчака-Чепурківського. У нашому розпорядженні були щорічні загальні числа померлих і народжених за статтю в 1927--1938 рр.; розподіл народжених за віком матері й розподіл померлих за статтю та віком за всі роки окрім 1932 р., а також розподіл дітей, померлих у віці до 1-го року, за місяцем народження та місяцем смерті за всі роки окрім 1932 р.

Міґраційну статистику представлено лише для міського населення УСРР, зокрема є дані про щорічне сальдо міґрації в 1927-1938 рр., розподіл міґран- тів за статтю й віком у 1931, 1933-1938 рр. та за напрямами потоків у 19331938 рр. Відновлення статистики міґрації сільського населення проведене на основі аналізу численних досліджень, присвячених оцінці різних видів переміщень, що дало змогу систематизувати й узгодити доступну статистику насильницьких і добровільних міґрацій селян за межі республіки в досліджуваний період.

Методи

Загальна методологія. При оцінці демографічних втрат унаслідок Голодомору постала необхідність вирішення деяких питань. По-перше, незважаючи на наявність у нас майже повних динамічних рядів народжених і померлих за міжпереписний період, виявилося, що використання цієї статистики потребує її попереднього ретельного, критичного аналізу та корекції. Необхідність корекції зумовлено неповнотою реєстрації народжених і померлих та, особливо, значними масштабами недообліку в роки голоду, а також умисною фальсифікацією результатів перепису населення радянської України в 1939 р. з боку офіційної влади СРСР із метою приховування масштабів втрат. Тож для того, щоб правдоподібно відтворити демографічну динаміку того періоду, необхідна корекція як підсумків переписів, так і матеріалів природного й міґраційного руху населення.

По-друге, існують розбіжності у визначенні втрат населення внаслідок голоду та в методичних підходах до їх розрахунку. Демографічний вплив не обмежується зростанням рівня смертності, а включає в себе й дефіцит народжених. Під демографічними втратами внаслідок голоду ми розуміємо різницю між реконструйованими реальними числами народжень і смертей (що зазнали впливу голоду) в 1932--1934 рр. та нормальними, гіпотетичними числами народжень і смертей за умови, якби голоду не було. Таким чином, ми диференціюємо втрати населення від голоду на прямі, спричинені надмірною смертністю, та непрямі, пов'язані з дефіцитом народжень.

По-третє, оцінку демографічних втрат України внаслідок Голодомору проведено нами для періоду 1932-1934 рр., а не 1932-1933 рр., як це традиційно прийнято у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Підстави для розширення хронологічних меж періоду втрат від голоду: а) помісячний аналіз смертності виявив доволі значний рівень смертності населення в 1934 р., що перевищував відповідні показники 1935 і 1936 рр.; б) як буде показано нижче, рівень непрямих втрат, тобто дефіциту народжень, у 1934 р. був також високим, як і в 1933 р.

Оцінка втрат населення УСРР унаслідок голоду 1932-1934 рр. включала у себе такі основні етапи розрахунків, виконані окремо для міського й сільського населення: 1) корекція чисельності та статево-вікового складу населення за даними переписів 1926, 1937, 1939 рр. та міського обліку 1931 р.; 2) відновлення й корекція статистики природного руху населення; 3) відновлення та корекція міґраційної статистики; 4) визначення балансу змін загальної чисельності населення в 1927-1939 рр. з урахуванням адміністративно-територіальних перетворень (міських населених пунктів - у сільські та навпаки); 5) реконструкція чисельності населення за статтю й віком за кожен рік між- переписного періоду; 6) розрахунок гіпотетичних некризових чисел народжених і померлих (за умови відсутності голоду) та оцінка прямих і непрямих втрат населення в 1932, 1933, 1934 рр.

Корекція переписів населення 1926, 1937, 1939 рр. Більшість дослідників нині визнають, що якість переписів 1926 й 1937 рр. цілком задовільна, однак мав місце певний недооблік населення через труднощі системи реєстрації, особливо у сільській місцевості. Ю.Корчак-Чепурківський першим здійснив спробу оцінити обсяги такого недообліку під час перепису 1926 р., зокрема стосовно дитячого населення. Спираючись на його методику, ми розрахували ймовірну кількість дітей віком 0--4 роки, які були незареєстрованими в 1926 р., що, за нашою оцінкою, становить 242,8 тис. осіб (або 0,8% від загальної чисельності населення).

Підсумки перепису 1937 р. -- першого, проведеного після голоду й колективізації -- виявили чисельність населення значно нижчу, ніж та, що очікувалася за прогнозними оцінками Центрального управління народногосподарського обліку й заявами Й.Сталіна в 1933 та 1934 рр., що і стало підставою для дискредитації та знищення частини результатів. Лише наприкінці 1980-х рр. стало відомо, що звинувачення, висунуті проти організаторів перепису 1937 р. та якості переписних матеріалів, безпідставні. Відсутність даних щодо статево- вікового складу населення республіки у збережених матеріалах перепису 1937 р. не дає змоги розрахувати поправку на недооблік дітей подібно до такої в 1926 р. Тому для корекції ми скористалися поправкою на недооблік загальної чисельності населення в 1937 р., запропонованою Є.Андрєєвим зі співавторами, що становить 0,43% для міського й сільського населення.

Окрім цього, до підсумків переписів 1926 і 1937 рр. було внесено поправки шляхом перерозподілу військовослужбовців (армія), проведеного пропорційно до чисельності міського й сільського населення. Це було зроблено з метою усунення диспропорцій у віковому складі міського населення, зумовлених тим, що військові ґарнізони дислокувалися здебільшого в містах, і відповідна чисельність військовослужбовців під час переписів записувалася суто до міських поселень.

Натомість офіційні підсумки перепису 1939 р. потребували усунення необґрунтованих поправок, за рахунок яких чисельність населення УРСР, за нашою оцінкою, було навмисно завищено на 803,6 тис. осіб (або на 2,6%). Відкриття архівів наприкінці 1980-х рр. дало змогу встановити кількісні обсяги та структуру таких фальсифікацій, зроблених із метою приховування реальних масштабів наслідків Голодомору. Дослідники встановили, що фальсифікація включала у себе два основних типи необґрунтованих «коректив»: 1) завищені поправки на недооблік і на так звані «контрольні бланки», запроваджені під час перепису 1939 р.; 2) перерозподіл чисельності спецконтин- ґентів, зокрема ув'язнених, для того, щоб приховати місця їх скупчення (переважно на Далекому Сході та Крайній Півночі Росії). Так, на основі архівних даних встановлено, що було перерозподілено 798,8 тис. переписних листків осіб, утримуваних у радянських концтаборах, з яких 383,6 тис. було штучно приписано до України. Вивчення чорнових матеріалів перепису дало змогу встановити, що механізм перерозподілу переписних листків полягав у більших обсягах приписок для реґіонів, які найбільше постраждали від голоду. Окрім цього, було перерозподілено переписні листки військовослужбовців із тим, щоб приховати місця дислокації частин і з'єднань збройних сил.

Детальний опис методики корекції підсумків перепису 1939 р., у тому числі вікової структури населення, викладено у спеціальній праці, натомість тут обмежимося загальним підходом. Так, при коригуванні чисельності населення ми виходили з чисельності цивільних мешканців, переписаних у загальному порядку, до якої додали чисельність так званих спецконтинґентів (військовослужбовці; цивільні, переписані НКВС; співробітники наркомату внутрішніх справ; ув'язнені; спецпоселенці) та елімінували необґрунтовано високі поправки. У записці голови Держплану СРСР М.Вознесенського та начальника Центрального управління народногосподарського обліку І.Саутіна на ім'я Й.Сталіна та В.Молотова (березень 1939 р.) є дані про внесення поправки на контрольні бланки на рівні 0,68% та поправки на недооблік перепису на рівні 1%. Обидві цифри завищені, оскільки перепис 1939 р. було підготовлено та проведено доволі ретельно. За нашими розрахунками, поправка на недооблік населення становить 0,3%, а поправка на контрольні бланки прийнята нами на рівні 0,38%, згідно з оцінкою Є.Андрєєва та співавторів.

За результатами проведеної корекції чисельність міського й сільського населення УСРР на початок 1927 р. порівняно з офіційними даними збільшилася на 0,6% і 0,9% відповідно та становила 5318,6 тис. містян і 23969,4 тис. селян. Чисельність міського й сільського населення на початок 1937 р. підвищилася на 0,4% і складала 9720,2 тис. та 19137,8 тис. осіб відповідно. У результаті елімінування необґрунтованих поправок із підсумків перепису 1939 р. чисельність населення республіки зменшилася на 1,2% в містах і на 3,4% -- у селах та становила 11051,6 тис. і 19091,0 тис. осіб відповідно.

Корекція статистики природного руху населення (народжуваності та смертності) в 1927-1938 рр. Реконструкція статистики природного руху населення базувалася на щорічних зареєстрованих числах народжених і померлих у 1927--1938 рр.; повіковому розподілі померлих та розподілі народжених за віком матері за всі роки міжпереписного періоду, окрім 1932 р. Дані для 1932 р. ми розрахували на основі екстраполяції відповідних повіко- вих показників у 1927--1931 рр. Як уже зазначалося, для відновлення повної й достовірної картини демографічної динаміки України у 1927--1938 рр. необхідна корекція статистики природного руху населення, що означає розрахунок недообліку, тобто поправок до зареєстрованих чисел народжених і померлих. При її проведенні ми виходили з таких міркувань.

По-перше, демографічні дослідження та контрольні перевірки, започатковані Центральним статистичним управлінням (ЦСУ) наприкінці 1940-х рр. показали, що у системі державної реєстрації демографічних подій був недооблік, котрий стосувався як народжень, так і смертей, при цьому недооблік смертей був помітно більшим за недооблік народжень, що призводило до завищення природного приросту й поточних оцінок чисельності населення. По-друге, реєстрацію народжень і смертей було краще налагоджено в містах, аніж у сільській місцевості. Тому неповнота обліку природного руху міського населення нижча, ніж сільського. По-третє, недооблік народжень і смертей у роки голоду був значно більшим, ніж у до- та післякризовий періоди. Масовий голод і катастрофічне зростання смертності населення в 1932--1934 рр. спричинили значне погіршення, а подекуди й розвал роботи органів реєстрації актів цивільного стану. Так, обстеження обліку природного руху населення у сільській місцевості, проведене в березні 1934 р., показало значний недооблік смертей; у сільрадах бракувало навіть книг їх реєстрації, котрі виявилися заповненими дочасно. Це обумовило необхідність застосування різних методичних підходів до коригування даних у кризові 1932-1934 рр. та некризові 1927-1931, 19351938 рр. Оскільки детальний опис цієї методології представлено в іншій нашій праці, тут ми подаємо лише загальну характеристику основних етапів.

Три основних компоненти підлягали обчисленню поправок на недооблік: щорічні числа народжених, померлих немовлят (у віці до 1 року) та померлих у віці 1 рік і старше. Для некризових 1927-1931 та 1935-1938 рр. розрахунок поправки смертності немовлят у віці до 1 року базується на підході А.Хоменко й Р.Кольнер, що передбачає порівняння смертності немовлят упродовж перших 6-ти місяців життя з відповідними показниками Угорщини як країни з подібним режимом смертності. Корекцію числа народжених проведено на основі поправки для смертності немовлят, розробленої Ю.Корчак-Чепурківським (1929 р.). Число померлих у віці 1 рік і старше скориговано з урахуванням поправки, установленої ЦСУ СРСР, та додавши 149,7 тис. чоловіків, розстріляних у роки Великого терору (1937-1938 рр.), смерті яких не було зареєстровано. Ці розрахунки проведено окремо для міського й сільського населення України.

Для кризових 1932-1934 рр. корекція проводилась у такій послідовності. Спочатку на основі методичних підходів, використаних нами для некризового періоду, було скориговано числа народжених і померлих усіх вікових груп для міського населення. Далі ми провели корекцію кількості народжених і померлих дітей у віці до 1 року для всього населення. За нашими розрахунками недооблік смертей у віці до 1 року становив близько 50% від абсолютної кількості незареєстрованих народжень у 1932 р., 66% у 1933 р. та 100% недообліку народжених у 1934 р. Для сільського населення скориговані числа народжених і померлих було визначено як різницю між відповідними показниками всього й міського населення. Заключний етап полягав у повіковому розподілі обчисленого недообліку померлих.

За результатами проведених розрахунків недооблік загального числа смертей в Україні до початку кризи, тобто у відносно спокійний період, становив у середньому 7% -- у містах та 12,8% -- у селах, а недооблік числа народжених -- 1,7% та 2,7% відповідно. У кризових умовах реєстрація демографічних подій значно погіршилася, насамперед у сільській місцевості. Так, у 1932 р. не було зареєстровано приблизно кожного п'ятого померлого (21,9%) та 13,6% народжених серед сільських жителів, тоді як у містах ці показники становили 8,1% та 3,2% відповідно. Наступного, 1933-го, року, тобто в пік голоду, неповнота обліку смертей, за нашою оцінкою, досягла 141,2% серед селян та 11,9% -- серед містян, а недооблік народжених підвищився до 45,6% у селах і 8,4% -- у містах. У 1934 р. ці показники відчутно знизились: у міських поселеннях не було зареєстровано близько 6,4% померлих та 2% народжених, а у селах -- 10,5% і 5,3% відповідно.

Відновлення статистики міґраційного руху міського населення в 1927-1938рр. Реконструкція механічного руху населення -- найбільш складне завдання, зважаючи на неповноту, а подеколи й фраґментарність статистики. Інтенсивний приплив населення в міста впродовж 1920-х рр. вимагав налагодження системи обліку переміщень та реєстрації міських мешканців. На той час функцію такого обліку виконували адресні столи, однак вони діяли не в усіх міських поселеннях. Фактично, розробка матеріалів міґрації на основі даних адресних столів проводилася лише для великих міст та окремих індустріальних центрів. Із запровадженням у 1932 р. паспортної системи основним джерелом даних про рух населення стали статистичні талони на прибулих/ вибулих, які реєструвалися в паспортних столах у містах. Паспортна система хоч і поліпшила повноту обліку міського населення та його переміщень, проте загалом якість даних про міґрацію залишалася проблематичною через вади заповнення звітності прибулих/вибулих, невизначеність інструкцій стосовно реєстрації різних груп міґрантів (як-от тимчасово прибулі) та через інші причини. Тому зібрані нами зареєстровані дані щодо міґраційної статистики міського населення потребували систематизації й корекції на неповноту обліку.

Вихідними даними для відтворення динамічних рядів міґраційного руху міського населення України в міжпереписний період слугували: 1) щорічне сальдо міґрації в 1927-1938 рр.; 2) розподіл прибулих і вибулих за статтю та віком у 1931, 1933-1938 рр. Ми використали такий підхід. Спочатку було визначено сальдо міґрації за періоди між трьома переписами та міським обліком населення 1931 р., тобто в 1927-1931, 1931-1937, 1937-1939 рр. Це було зроблено на основі рівняння демографічного балансу, згідно з яким різниця між початковою та кінцевою чисельністю населення за певний період є сумою відповідних природного й міґраційного приростів (або убутків населення в разі від'ємного сальдо). Сальдо міґрації за період можна отримати шляхом віднімання від різниці чисельності населення його природного приросту. Далі розподіл цього сальдо по окремих роках проведено пропорційно до розподілу відповідних зареєстрованих щорічних показників сальдо міґрації в 1927-1938 рр. Статево-вікову структуру міґрантів у 1927-1938 рр. було отримано з детальної реконструкції населення як різницю між загальним і природним приростом.

Відновлення статистики міґраційного руху сільського населення в 1927-1938 рр. Оскільки облік переміщень сільського населення не проводився, то зареєстрованої статистики його міґрацій за досліджуваний період не існує. Різні підходи було використано для обчислення сальдо сільської міґрації у два окремих періоди: 1927-1928 і 1929-1938 рр. Для першого з названих вище періодів сальдо міґрації розраховувалося на основі рівняння демографічного балансу, тобто як різниця між чисельністю на початок та кінець кожного року, з одного боку, та природним приростом за відповідний рік - з іншого.

Для розрахунку міґрації за 1929-1938 рр. використання такого підходу було неможливим, оскільки на даному етапі в нас ще не було скоригованого числа померлих у 1932-1934 рр. у сільській місцевості (корекцію смертності за ці роки для сільського населення було проведено після розрахунку міґрації). Тому оцінку сальдо сільської міґрації за 1929-1938 рр. виконано на основі систематизації та критичного аналізу всіх доступних архівних статистичних джерел, опублікованих матеріалів про внутрішні й зовнішні переміщення сільського населення України.

Внутрішня міґрація - оцінка міґрації з сільської місцевості в міста республіки. Основою для визначення обсягів цієї міґраційної компоненти є поточна міґраційна статистика міського населення, зокрема розподіл прибулих і вибулих серед міського населення за напрямами потоків. За цими даними, ми визначили питому вагу сільських жителів у формуванні міґраційного приросту міських поселень України за кожен рік досліджуваного періоду, яка лежить в межах 75-80%. Перемноживши цю частку на абсолютне сальдо міґрації міського населення, ми отримали абсолютну величину механічного відпливу населення з сіл у міста: -3388 тис. осіб за 1927-1938 рр.

Оцінку зовнішньої міґрації проведено в розрізі дев'яти міґраційних потоків:

Вивезення ув'язнених за межі республіки в 1929--1938 рр. Інформацію щодо кількості засуджених, переміщених у концтабори й колонії, було отримано з досліджень В.Земськова, В.Нікольського, О.Мазохіна, згідно з якими вона становить -285 тис. осіб у 1929-1938 рр.

Виселення «куркулів» за межі УСРР у 1930-1933 рр. На основі архівних даних установлено, що чисельність вивезених у цей період сягала -364 тис. осіб.

Вимушена міґрація селян за межі республіки в 1929-1933 рр. Це найбільший за обсягом міґраційний потік селян з УСРР (-576 тис. осіб), оскільки він припадає на роки колективізації та голоду. При його обчисленні ми спиралися на архівну статистику та окремі публікації.

Організовані сільськогосподарські переселення в інші республіки впродовж 1927-1929 рр. Вони стали продовженням попереднього процесу виїзду українських селян за Урал (Сибір, Далекий Схід). За даними статистики сільськогосподарських переселень це -80 тис. осіб.

Депортація поляків і німців у Казахстан 1936 р. Як свідчать публікації, тоді було вивезено 15 тис. сімей із прикордонних із Польщею територій Вінницької та Київської областей.

Еміґрація євреїв за межі республіки в 1929-1938 рр. Це єдиний із міґраційних потоків, обсяги якого було отримано не безпосередньо з архівних джерел чи публікацій, а шляхом розрахунку. Він становить -57 тис. осіб. При цьому було використано метод етнодемографічного балансу, згідно з яким сальдо міґрації знайдено як різницю між зміною чисельності єврейського населення за міжпереписний період та його природним приростом.

Організований набір робочої сили з сільської місцевості на новобудови за межами України в 1935-1938 рр. За нашою оцінкою, до таких керованих переселень було залучено близько 170 тис. селян Вінницької, Київської, Чернігівської, Одеської областей та Молдавської АРСР.

Переселення селян в Україну з Білорусії та Росії впродовж 1933-1934 рр. Після голоду в обезлюдненні села Харківщини, Дніпропетровщини, Одещини й Донеччини було переміщено майже 138 тис. селян із Білорусії й реґіонів Росії.

Виселення «куркулів» із Середньої Азії в УСРР у 1931 р. Розкуркулення у СРСР зазнали не лише мешканці європейської частини країни, а й заможні селяни (баї), жителі Середньої Азії. Майже 3 тис. сімей «куркулів» із зернових районів Узбекистану було вислано на спецпоселення в радянську Україну.

У підсумку загальне сальдо міґрації в республіці за міжпереписний період 1928-1938 рр. є від'ємним і становить, за нашою оцінкою, -718 тис. осіб, у тому числі -4826,4 тис. -- у сільській місцевості та 4108,3 тис. -- у міських поселеннях.

Побудова балансу змін чисельності населення в 1927-1939 рр. з урахуванням адміністративно-територіальних перетворень. Згідно з рівнянням демографічного балансу чисельність населення на кінець року розраховується як сума чисельності населення на початок року та двох основних компонентів: природного й міґраційного приростів/убутків. На даному етапі в нас уже було реконструйовано динамічні ряди народжених, померлих і сальдо міґрації. Водночас, коли йдеться про розрахунки чисельності міського й сільського населення, необхідно враховувати ще один компонент -- адміністративно-територіальні перетворення (АТП), тобто затверджені законодавчими актами перетворення сільських населених пунктів на міські й навпаки. Неврахування цього компонента може суттєво спотворити не лише розрахунок чисельності населення, а й оцінку демографічних втрат.

Адміністративно-територіальні перетворення відбувалися в республіці напередодні міського обліку населення 1931 р. та переписів 1937 і 1939 рр. Так, у 1931 р. ЦСУ УСРР затвердило новий перелік міських населених пунктів, згідно з яким багато з них змінили свій статус із міста на село, тобто чисельність міського населення скоротилася. Винятком були Донецька й Дніпропетровська області, де певна кількість сільських поселень набули статусу міста. У підсумку в 1931 р. чисельність міського населення республіки зменшилася завдяки АТП на 245,6 тис. осіб. Нові зміни до переліку міських і сільських населених пунктів було внесено в 1936 і 1938 рр., унаслідок яких значна кількість сіл стали містами, а приріст міського населення становив 615,8 тис. -- у 1936 р. та 427,8 тис. -- у 1938 р.

На основі відтворених динамічних рядів природного й міґраційного руху населення, а також ураховуючи АТП було обчислено загальну чисельність міського та сільського населення республіки впродовж 1927--1939 рр. (див. табл.1). Так, за нашою оцінкою, чисельність міських мешканців за цей період зросла від 5,3 млн до 11,0 млн осіб, тобто більш ніж удвічі, натомість сільських -- скоротилася з 24 млн до 19,1 млн осіб (на 26%). У зв'язку з цим питома вага сільських жителів у загальній чисельності населення зменшилася з 81,8% до 63,3%. Загальна чисельність населення республіки за 12-річний між- переписний період виросла лише на 2,7%.

Табл. 1 Чисельність міського й сільського населення України та основні складові її змін у 1927-1939 рр. (тис. осіб)

Роль природної та міґраційної компонент у формуванні чисельності міських і сільських жителів неоднакова. Зростання кількості мешканців міст відбувалося за рахунок доволі високого позитивного сальдо міґрації, а також адміністративно-територіальних перетворень. Лише в 1933 р. загальний приріст міського населення був дуже низьким і становив 4,7 тис осіб, оскільки міґра- ційний приплив було знівельовано значним природним зменшенням населення внаслідок підвищення рівня смертності. Того року абсолютна кількість померлих у містах становила 300,1 тис. осіб, що було у 3,3 раза більше за відповідний середньорічний показник 1927--1931 рр.

Чисельність сільського населення УСРР до рубежу 1920-1930-х рр. збільшувалася завдяки високому природному приросту, що перекривав від'ємне сальдо міґрації. Із початком кризи неґативний вплив міґрації, а саме інтенсивного добровільного та примусового відтоку населення з сільської місцевості, значно посилився. У 1933 р. смертність у селах республіки сягнула надзвичайно високого рівня - 3,8 млн осіб, що у 7,7 раза перевищувало середньорічну кількість померлих у 1927-1931 рр. У поєднанні з від'ємним сальдо міґрації це призвело до різкого скорочення чисельності сільського населення в 1933 р. -- на 14,7%.

Реконструкція чисельності міського й сільського населення за віком і статтю в 1927-1939 рр. Детальну реконструкцію щорічної чисельності населення за статтю та віком проведено у два основних етапи. На першому, використовуючи когортно-компонентний метод і гіпотезу нульової міґрації, обраховано чисельність населення за статтю й віком на початок кожного року, починаючи з 1927 і до 1939 р. включно. Для міського населення цей розрахунок здійснено за періоди від 1927 до 1931 рр. і від 1931 до 1939 рр., спираючись на дані міського обліку населення 1931 р. як одну з опорних точок.

Різниця між отриманою під час розрахунків чисельністю населення на початок 1939 р. та чисельністю населення згідно з переписом 1939 р. становить сальдо міґрації за міжпереписний період, яке було розподілено по кожній когорті. На другому етапі розрахункову чисельність населення за статтю й віком узгоджено із загальною чисельністю на початок кожного року згідно з рівнянням демографічного балансу, обчислено сальдо міґрації за віком і, таким чином, отримано остаточний розподіл населення за статтю та віком.

Оцінка втрат міського й сільського населення внаслідок голоду в 1932-1934 рр.

Безпосередня оцінка втрат населення внаслідок голоду потребує наявності насамперед детальної статистики смертності за причинами смерті, котра або відсутня за той період, або незадовільної якості. Як уже зазначалось, наша оцінка демографічних втрат унаслідок голоду включає у себе: 1) прямі втрати (надсмертність), тобто різницю між реальним числом смертей і їх гіпотетичною кількістю, що могла б бути за умови відсутності голоду; 2) непрямі втрати (дефіцит народжень) як різницю між гіпотетичним (за відсутності голоду) й реальним числом народжених.

Щорічні прямі та непрямі втрати населення. Гіпотетична кількість померлих у 1932--1934 рр. за умови відсутності голоду може бути розрахована як добуток некризових повікових коефіцієнтів смертності й некризової чисельності населення за віком.

Гіпотетичні повікові коефіцієнти смертності було отримано шляхом лінійної інтерполяції відповідних показників між 1931 і 1935 рр., тобто перед початком голоду й після його завершення та стабілізації рівня смертності населення.

Однак розрахунок чисельності та структури некризового населення ускладнено через відсутність правдоподібних гіпотез стосовно сальдо міґрації в некризових умовах та його розподілу за віком. Зважаючи на це, при обчисленні некризового числа померлих ми спиралися на показники не гіпотетичної, а реконструйованої чисельності населення.

Гіпотетичну кількість народжених у 1932--1934 рр. розраховано як добуток інтерпольованих повікових коефіцієнтів народжуваності між 1931 і 1935 рр. та гіпотетичної чисельності жінок дітородного віку в 1932--1934 рр. Зазначимо, що визначення таких опорних точок для інтерполяції й розрахунку некризових коефіцієнтів пов'язане з тим, що рівень народжуваності в 1931 р. ще не зазнав впливу голоду, але вже знижувався відповідно до загальноєвропейських тенденцій того часу, а показник 1935 р. ще не зазнав впливу заборони абортів 1936 р.

Табл. 2 Прямі втрати населення України внаслідок голоду 1932-1934 рр.

Примітка:

* Зведений показник: втрати через надсмертність у 1932--1934 рр., поділені на середньорічну чисельність населення в 1933 р.

За результатами проведених розрахунків, сукупні демографічні втрати України внаслідок голоду 1932--1934 рр. становлять 4,5 млн осіб, у тому числі 3,9 млн -- через надсмертність і 586 тис. -- ненародженими (див. табл.2--3). 90% людських жертв припадає на 1933 р. Прямі втрати сільського населення досягають 3,6 млн осіб, що становить 92,7% від загального обсягу надлишку смертей в УСРР у 1932--1934 рр. Втрати через надсмертність у містах республіки становлять 287,6 тис. осіб, що у 12,7 раза менше, ніж у селах. Суттєві між- поселенські відмінності спостерігаються не лише для рівня показників прямих втрат, а й для їх річного розподілу впродовж періоду голоду.

По-перше, у сільській місцевості 91% із загального обсягу передчасно померлих припадає на 1933 р., тоді як у містах - 67%. По-друге, втрати селян у 1932 р. були помітно вищими, ніж у 1934 р., натомість втрати міських жителів у 1932 р. -- дещо нижчі, ніж у 1934 р. Так, у розрахунку на 100 населення прямі втрати в містах становили 6,1 у 1932 та 6,7 -- у 1934 рр., а у селах -- 8,5 і 5,6 відповідно.

По-третє, надсмертність серед сільських жителів у 1932 р. (у розрахунку на 1000 населення) перевищувала відповідний показник міських мешканців, а в 1934 р. спостерігалася протилежна ситуація. Тобто розподіл втрат сільського населення впродовж періоду 1932--1934 рр. вирізняється більш ранніми наслідками голоду та максимальною концентрацією надсмертності в 1933 р., тоді як у містах пік голоду в 1933 р. є менш вираженим і розподіл втрат по роках дещо більш рівномірний.

Табл. 3 Непрямі втрати населення України внаслідок голоду 1932-1934 рр.

Примітки:

* Розрахунок непрямих втрат у 1932 р. в містах неможливий через проблеми з даними.

** Зведений показник: дефіцит народжень у 1932--1934 рр., поділений на середньорічну чисельність населення в 1933 р.

Непрямі втрати населення УСРР унаслідок голоду в 1932--1934 рр., за нашою оцінкою, становлять 586,0 тис. осіб, у тому числі 519,1 тис. -- у містах та 66,9 тис. -- у селах. У розрахунку на 1000 населення дефіцит народжень серед міського населення складає 9,1, а серед сільських жителів -- 23,4. Ці втрати зумовлено кількома чинниками. По-перше, відбулося зменшення континґенту породіль унаслідок смерті значної кількості жінок дітородного віку. По-друге, як відомо, в умовах голоду знижується ймовірність зачать та підвищується ризик для вагітності (невиношування, мертвонародження), що в підсумку призводить до різкого падіння рівня народжуваності. Саме цим можна також пояснити й особливості розподілу непрямих втрат населення впродовж періоду голоду: на відміну від надсмертності цей розподіл не є мономодальним. Ідеться про те, що показники дефіциту народжень 1933 і 1934 рр. доволі подібні, оскільки значну частину вагітностей 1934 р. було зачато 1933 р., тобто в пік голодового лихоліття. Окрім цього, динаміка непрямих втрат міського й сільського населення по роках відрізняється. Так, у містах дефіцит народжень у 1934 р. є нижчим, ніж у 1933 р., натомість у селах показники 1933 і 1934 рр. зберігаються на відносно однаковому рівні.

Структура прямих втрат населення за статтю та віком. Відмінності за статтю й віком. Структура прямих втрат населення характеризується значною перевагою чоловіків, на яких припадає 2,4 млн (або 61,5%) із загального надлишку смертей у 1932-1934 рр. Втрати через надсмерт- ність у розрахунку на 1000 осіб у 1933 р. становили 153,5 - для чоловіків і 88,6 - для жінок. Повікова структура прямих втрат серед чоловіків та жінок подібна на інтервалі віку від 0 до 35-39 років. Так, у віці 0-4 роки показники надсмерт- ності доволі високі, досягаючи 181 та 146 в розрахунку на 1000 чоловіків і жінок відповідного віку, після чого знижуються до мінімального рівня у віці 20-24 років, що становить 69 - у чоловіків та 27 - у жінок у розрахунку на 1000 осіб. Відмінності за статтю посилюються після 40 років, коли зростання відносних показників надсмертності у чоловіків значно більш виражене, ніж у жінок.

Відмінності за віком і типом поселення. Поданий нижче графік демонструє криві повікової інтенсивності прямих втрат міського й сільського населення в 1933 р. Спільним для них є підвищений рівень втрат у віці 0-4 роки, зниження показників у молодому віці та їх підвищення у старших вікових групах, тобто найбільш постраждалими є діти молодшого віку та особи похилого віку. Надлишок смертей у віці до 10 років становить близько 25% від загального числа прямих втрат міського й сільського населення.

Однак існують і значні відмінності, що стосуються як величини втрат, так і форми кривої. Зокрема повіковий профіль надсмертності в містах відзначається мінімальним рівнем надсмертності у віці 10-14 років, збереженням показників на відносно низькому рівні до віку 30-34 роки та подальшим помітним зростанням інтенсивності втрат. Так, надсмертність міських жителів у віці 10-14 років становила менше 10 осіб у розрахунку на 1000 населення, а у віці 65 років і старше - 178. Натомість крива надсмертності сільського населення відрізняється: мінімальний рівень втрат спостерігається не у 10-14, а у 20-24 роки, після чого відбувається різкий підйом показників із досягненням максимуму в найстарших вікових групах. Надлишок смертей у сільській місцевості підвищується від 64 у віці 20-24 роки до 591 - на кожну 1000 населення у віці 65 років і старше.

Втрати через надсмертність за віком для міського й сільського населення України (на 1000 осіб)

Аналіз результатів. За нашою оцінкою, загальні демографічні втрати України внаслідок голоду 1932--1934 рр. досягають 4,5 млн, у тому числі 3,9 млн -- через надсмертність та 0,6 млн -- втрати ненародженими. Як уже зазначалося, у вітчизняній та зарубіжній історіографії дотепер немає консенсусу щодо обсягів втрат населення України внаслідок голоду 1932-1933 рр. При цьому можна виділити дві групи оцінок: а) наукові, що базуються на статистичних даних; б) оцінки, котрі ґрунтуються на суб'єктивних здогадах і свідченнях.

Доволі розповсюджена як у нас, так і за кордоном оцінка прямих втрат населення України на рівні 7-10 млн -- сумнівна й не підтверджується статистичними даними. Оцінки втрат через надсмертність, проведені за допомогою демографічних методів, лежать у межах від 2,6 до 5 млн осіб (див. табл.4). Зокрема розрахунки Р.Конквеста (1986 р.) у 5 млн базуються на аналізі динаміки чисельності етнічних українців за період між переписами 1926 і 1939 рр. Згідно з результатами дослідження С.Пирожкова й А.Перковського (1989 р.), прямі демографічні втрати України за міжпереписний період 1927--1938 рр. сягають 4 млн осіб. С.Кульчицький (1989 р.) оцінив кількість людських жертв через надсмертність в Україні 1932--1933 рр. у 3,5 млн; О.Рудницький (1990 р.) -- на рівні 3,8 млн осіб у 1932--1934 рр.; С.Максудов (2010 р.) -- 3,7 млн у 1927--1936 рр. За оцінкою С.Віткрофта (2001 р.) втрати через надсмертність у 1932--1933 рр. становлять 3,5 млн осіб, натомість згідно з результатами дослідження Ж.Валлена та співавторів (2002 р.) -- 2,6 млн63.

Табл.4 Оцінки втрат через надсмертність унаслідок голоду в Україні

Такі розбіжності, на нашу думку, пояснюються кількома причинами. По-перше, через відсутність детальної демостатистичної інформації до відкриття архівів оцінки втрат населення стосувалися широкого міжпереписного (1927-1938 рр.) періоду, а не років голоду (1932-1933 рр.). По-друге, архівна статистика, яка стала доступною в 1990-х рр., потребує належного критичного аналізу, необхідної корекції та внесення поправок, що дослідники не завжди роблять. Так, Ж.Валлен і співавтори (2002 р.) провели розрахунки втрат на основі реконструкції демографічної динаміки України в міжпереписний період 1926-1939 рр., однак при цьому не зробили необхідної корекції офіційних підсумків переписів, зокрема на недооблік дітей під час перепису 1926 р. і на переоблік населення під час перепису 1939 р. Використання нескоригованих переписних даних, насамперед фальсифікованого перепису 1939 р., суттєво впливає на результати оцінок втрат населення в бік їх заниження. По-третє, украй проблематичним є виокремлення із загального обсягу втрат населення за міжпереписний період величини сальдо міґрації та втрат через надсмерт- ність у роки голоду. Оцінка обсягів міґраційного обміну між Україною та іншими республіками СРСР у 1927-1938 рр., проведена різними дослідниками, лежить у межах від -150 до -930 тис. осіб, що має суттєвий вплив на результати обчислення величини втрат. Зокрема низька оцінка надсмертності в Україні у 2,6 млн, проведена Ж.Валленом та співавторами, частково пояснюється значним обсягом зовнішньої міґрації, прийнятим цими фахівцями. Порівняно з іншими дослідженнями наша оцінка надсмертності у 3,9 млн осіб базується на коректному використанні переписних даних, більш повній статистиці природного руху населення й точніших оцінках міґрації.

Дотепер в історіографії Голодомору втрати населення України розглядаються як втрати переважно селянства; відтак науковці були значно менш зацікавленими в дослідженні наслідків голоду в містах. Водночас більш глибокий демографічний аналіз та реконструкція демографічної динаміки міського й сільського населення республіки за період між переписами 1926 і 1939 рр. доводить, що міське населення також голодувало та зазнало втрат, хоча й помітно менших. Зокрема втрати через надсмертність серед селян у 1932-1934 рр. досягають 3,6 млн, натомість серед містян вони менші, але все ж відчутні за обсягом і становлять 287,6 тис. Ці втрати еквівалентні 16,5% від чисельності сільського населення та 4% - від чисельності міського населення в 1933 р.

Дискусія стосовно причин виявлених відмінностей ускладнюється тим фактом, що наукові дослідження, які виходять за межі загальної оцінки втрат населення й містять порівняльний аналіз історії голоду та його наслідків у містах і селах УСРР, є вкрай нечисленними. Ідеться насамперед про недостатню вивченість особливостей життєдіяльності та специфіки виживання в умовах голоду серед різних соціальних груп населення. Збирання усної історії часів Голодомору також традиційно сфокусоване суто на сільських жителях. Між тим, демографічна криза 1932-1933 рр. стала наслідком кризи в усіх сферах суспільного життя, однак сила й механізми цієї руйнації в містах і селах відрізнялися.

У ході соціально-економічних перетворень наприкінці 1920 -- на початку 1930-х рр. у СРСР було зруйновано традиційні товарно-грошові відносини між містом і селом, роль та місце яких у системі виробництва й споживання відтепер чітко реґулювалися та визначалися не ринком, а державою. Така централізована економічна модель не лише нехтувала реальними інтересами сільськогосподарського виробника, відводячи йому роль безправного постачальника сировини, але й провокувала суперечності між економічними інтересами робітників і селян. Кошти від продажу сільськогосподарської продукції спрямовувалися головним чином в індустріальні галузі економіки та на її мілітаризацію. Чисельність населення міст стрімко зростала, відповідно збільшувалася потреба у продовольстві, яке вилучалось у селян. Проте фінансових ресурсів, необхідних для виконання планів прискореної індустріалізації, дедалі більше не вистачало; падіння сільськогосподарського виробництва в колгоспах загострювало проблему загального продовольчого дефіциту.