Гендер: взаємодія в українському радянському соціумі

Робочі місця для основних видів діяльності створення, обслуговування техніки і підтримання її в робочому стані поповнювались переважно чоловіками. Причому якщо потреба в чоловічій робочій силі зростала в результаті насичення виробництва технікою, то потреба в жіночій робочій силі була результатом відставання за рівнем технічного оснащення окремих ділянок виробництва і сфери послуг. Загалом за 1960-ті рр. жінки склали 55% приросту чисельності робітників і службовців у промисловості, 38% на транспорті і в будівництві, 90% в торгівлі і громадському харчуванні, заготівлі і матеріально-технічному постачанні.

Дослідники вказували, що структура зайнятого населення за гендер - ними показниками у різних сферах господарства неоднакова: в одних більшість серед зайнятих складали чоловіки, в інших - жінки. Відмінності в інтенсивності такого зростання у різних галузях і областях були зумовлені характером праці, спеціалізацією та рівнем професіональної підготовки чоловіків та жінок, співвідношенням рівнів зайнятості працівників розумової і фізичної праці, територіальним розміщенням місць праці.

Отже, численні статистичні показники місця і ролі чоловіків і жінок у суспільних процесах дають нам можливість охарактеризувати певні зміни, які відбувалися протягом двох десятиліть після Другої Світової війни. По-перше, була значно порушена демографічна ситуація, в результаті якої тривалий час жінки складали переважну більшість серед населення країни. Наявна диспропорція мала вплив на всі без винятку сфери суспільного життя. Водночас варто вказати на залежність тієї чи іншої ситуації у сфері тендерних відносин від політики держави, яку вона провадила щодо своїх громадян.

Таким чином, вивчаючи радянське суспільство, безперечно варто окрему увагу приділяти дослідженню гендерних взаємовідносин, чи радше з'ясуванню місця і ролі держави у формуванні стосунків чоловіків та жінок та визначенню їх ніші в радянському соціумі.

Однією з характерних ознак досліджуваного періоду є діяльність влади з піднесення престижу жінок, формування їхньої активної громадянської позиції, залучення в діяльність за межами приватного життя. Актуалізація «жіночого питання», що мала на меті остаточно подолати дискримінацію жінок (а точніше - вивільнити їхню працю з приватного господарства), в радянській практиці першого повоєнного десятиліття реалізовувалася не лише під пильним наглядом держави, а й супроводжувалася широкомасштабною пропагандистською кампанією, підкріпленою численними юридичними документами. Своєю чергою наступне десятиліття можемо розглядати як час, коли масово проголошувані постулати принципу рівності статей активно закріплювалися в свідомості громадян через призму представлення жінок різних вікових груп уже як усталено рівноправних учасниць всіх сфер суспільного життя.

Держава фактично формувала у суспільстві такий тип взаємовідносин коли жінки, залишаючи традиційно приватну сферу, масово переключали свою увагу на діяльність поза межами домашнього господарства. При цьому змін у становищі чоловіків не відбувалося, оскільки жінки не витісняли їх, а радше, будучи втягненими у виробничу діяльність у державному секторі виробництва, заповнювали ті ніші які залишалися поза інтересами чоловіків.

Постулат рівноправності чоловіків і жінок у радянському суспільстві проголошувався на рівні основного закону держави і закріплювався іншими нормативними документами. Правова база досліджуваного періоду дає нам можливість відстежити процес закріплення принципу рівноправності у різних сферах суспільного життя.

Оскільки існувало багато документів, які тією чи іншою мірою стосуються гендерних відносин чи навіть мають опосередкований вплив на формування певної рольової моделі поведінки в публічних сферах діяльності, маємо підстави говорити про значущість для керівництва держави визначення місця жінок і чоловіків у житті суспільства. Закріплені в Конституції СРСР права жінок давали їм можливість на рівні з чоловіками брати участь у всіх сферах господарчого, державного, культурного і громадсько-політичного життя; вони своєю чергою уточнювались у численних республіканських, союзних та міжнародних документах, що були чинними в Українській РСР.

У результаті реалізації положень згаданих документів відбулося масове залучення жінок різних вікових груп у виробничу діяльність. Разом з тим, освоєння жінками публічної сфери не зменшувало коло обов'язків, які покладалися на жінку у приватному житті. Пропоновані владою акценти на підтриманні жінок під час виконання ними функцій материнства можна розглядати не лише з позицій реального піклування про своїх громадян. Це можна потрактувати і як вивільнення для жінок якнайбільшої кількості часу, який вони могли і повинні були застосовувати у професійній діяльності (для прикладу, створювалися різноманітні дитячі установи, реорганізовувалися існуючі).

Проголошувана державою політика рівноправності призводила до того, що в суспільстві формувалася ситуація, коли жінки все більше і більше завойовували свої позиції у чоловічому світі (освоювали нові професії, масово здобували спеціальну і вищу освіти, включалися в громадсько-політичну діяльність тощо). Іншою стороною даної ситуації ставало подвійне навантаження на жінок за рахунок необхідності поєднувати виробничу діяльність з виконанням обов'язків у приватній індивідуальній сфері. Річ у тім, що попри анонсовані заходи з полегшення ведення домашнього господарства у позаробочий час, радянському керівництву так і не вдалося створити дієвої мережі закладів з налагодження побутового обслуговування населення як засобу розвантаження жінок у домашньому господарстві.

Згідно правових документів можемо говорити не лише про наявність засад, що гарантували рівність прав чоловіків і жінок у різних сферах суспільного життя, передусім йдеться про участь у громадсько-політичному житті, трудовій діяльності з обов'язковим елементом залучення у цей процес не лише громадян старших вікових груп, а й молоді та дітей, доступу до освіти різних рівнів тощо. Паралельно існували норми, які стосувалися регулювання прав і обов'язків кожної соціальної статі окремо, що свідчить про перенесення і закріплення на державному рівні традиційного розподілу стосунків між чоловіками і жінками із зазначенням їхньої окремішності: соціальним замовленням для жінки було материнство, для чоловіків - виконання військового обов'язку. Показово, що держава не просто пропонувала громадянам опановувати вищезгадані ролі, а й жорстко контролювала їх (за невиконання передбачалися кримінальні покарання).

Размещено на Allbest.ru