Донбас на "чорній дошці": 1932-1933 роки

15 листопада 1932 р. Троїцький райпартком та райвиконком постановив занести на «чорну дошку» Бабічевську, Багачківську сільради за «явний саботаж і зрив виконання пляну хлібозаготівлі як по колгоспах, так і по одноосібному сектору», а одноосібників Маньківської, Новоніканорівської сільрад та колгосп «Новий побут» останньої -- «за опортуністичну практику і ганебне плентання в хвості по виконанню плану хлібозаготівлі». Щоправда, покарання як на той час було не дуже суворим -- тільки припинення завезення дефіцитного промкраму до «остаточного виконання річного плану хлібозаготівлі».

Одним з мотивів занесення колгоспів та населених пунктів на «чорну дошку» слугувало вичерпання інших засобів впливу на селян. Двомісячне (листопад -- грудень) перебування на обласній «чорній дошці» с. Городище Ворошиловської міськради мало мізерні наслідки у виконанні плану хлібозаготівель: здано 373 ц. (5,6% річного плану), повернуто «незаконно виданого і розкраденого» -- 69 ц. У січні 1933 р. з 1753 працездатних мешканців виходило на роботу всього 170-180 колгоспників. Оскільки згадане село знаходилося неподалік великої залізничної станції Дебальцеве, що заохочувало нелегальну привокзальну торгівлю, а значна частина населення працювала на копальнях, в кустарних майстернях і мала гарні присадибні ділянки, звичайні репресивні заходи режиму «чорної дошки» не давали бажаних результатів. Навіть 10 уповноважених міськкому КП(б)У не могли подолати пасивного опору селян, тому місцеве парткерівництво просило у Донецького обкому партії дозволу на ще більше «закручування гвинтів»: накладання штрафу м'ясом у розмірі 15-місячної норми, вилучення найкращих ділянок землі для продбази вугільників, звільнення з промислових підприємств як мінімум 150 членів родин мешканців Городища, звинувачених у зриві хлібоздавання і, в разі продовження «саботажу» -- виселення винуватців на Північ. Ворошиловський міськком КП(б)У винайшов і такі засоби надзвичайні тиску: встановлення закритого списку відпуску товарів, з якого вилучено більше тисячі членів родин колгоспників та одноосібників, котрі працювали на виробництві; дотермінове стягнення понад 23,5 тис. крб. кредитів; вилучення посівного фонду колгоспу в рахунок хлібозаготівель.

Варто розрізняти формальний бік справи («статистические показатели» за визначенням уповноваженого ЦК ВКП(б) П. Пости- шева) та політичну складову обґрунтування застосування «чорної дошки». Дуже часто поруч із «зриванням хлібозаготівель» чи «відставанням у виконанні відповідного плану» вказувалися інші, суто політичні, звинувачення -- «саботаж», «укривання хліба від держави». Такі причини застосування репресивних заходів, як «опір виконанню плану хлібозаготівель та злісний саботаж», називалися в Донецької області.

Траплялися випадки, коли відповідні репресії застосовувалися навіть щодо людей, які взагалі не мали відношення до сільського господарства. Ще в травні 1932 р. на «чорну дошку» потрапив Новолимарівській конерадгосп Біловодського району, який не мав жодного відношення до виконання плану хлібозаготівель.

Одним із звичайних заходів морального покарання, ганьблення, насамперед колгоспів, стало позбавлення їх тих гучних назв, якими називалися артілі й колективи під час їхнього створення. Оскільки при цьому використовувалися імена членів Політбюро ЦК ВКП(б) та КП(б)У, інших живих та померлих «вождів» (Маркса, Леніна, Сталіна, Молотова, Ворошилова, Калініна, Будьонного, Луначарського, Фрунзе, Косіора, Петровського, Постишева, Чубаря, Якіра та ін.), то зрозуміло, що покарані колективи «ганьбили» такі імена. Насамперед, це стосувалося імені Сталіна. Троїцький райком КП(б)У Донецької області постановив зняти із сільгоспартілі Бабичівської сільради, занесеної на «чорну дошку», «назву Сталіна, як не виправдавши почесної назви ім'я Сталіна перед партією...».

Застосування режиму «чорної дошки» до артілі або села автоматично викликало репресії щодо місцевих партійних, радянських та господарськиї керівників. Слід відзначити, що звинувачення на адресу низового радпартактиву виносилися навіть у деяких формулюваннях причин занесення об'єктів на «чорну дошку». Здебільшого вони мали загальну форму: «За опортуністичну практику і ганебне плентання в хвості по виконанню плану хлібозаготівель». Або розгорнуту: «За надзвичайно погану організацію скирдування та молотьби, за опортуністичне відношення до виконання хлібоздачі, шкідливу опортуністичну благодушність до своєчасного проведення осінньої сівби». При застосуванні відповідних санкцій проти с. Михайлівки Гришинського району конкретно вказувалося на те, що «виявлене угруповання, яке займалося систематичним розкраданням хлібу (голова колгоспу, комірний, рильник), яких було заарештовано і віддано під суд».

Цікава картина випливає з порівняльного аналізу застосування режиму «чорної дошки» та плану порайонного розміщення в областях УСРР переселенців з інших регіонів СРСР, що був надісланий до Москви наркомом землеробства УСРР О. Одинцовим. По Донбасу в такий спосіб планувалося залюднити 10 районів, з яких на «чорній дошці» було представлено половину. З цього можна зробити висновок, що операція з винищення українського села перебувала в останній стадії, і вивільнені після таких ефективних репресій землі вже були підготовлені для заселення переселенцями з Російської Федерації та інших місцевостей СРСР.

Важко говорити про вплив режиму «чорної дошки» на виконання селянами і колгоспниками доведених їм планів. Закономірним результатом цілеспрямованої політики компартії -- винищення цілих сіл, районів, що проявили себе раніше як центри (або могли стати потенційними центрами) спротиву більшовицьким реформам, стали масове голодування і загибель селян. Сумлінність і результати роботи окремих колгоспників при цьому не мали жодного значення.

Дивовижним є той факт, що відома маса документів -- офіційних актів, постанов, протоколів, рішень, газетних повідомлень, свідчень, у яких ідеться про застосування режиму «чорної дошки». Але її антипод -- «червона дошка» пошани й відзнаки, навпаки, згадується лише зрідка. Наявне системне порушення засадничої дихотомності комуністичного світосприйняття. «Червона дошка», звичайно, фігурувала і в газетних матеріалах, проте випадки паралельної публікації «червоних» та «чорних списків» не були досить частими, обов'язковими. Ще менше разів «червона дошка» згадувалася в компартійних та радянських офіційних актах. Удалося віднайти лише кілька таких випадків. Один з них є дуже красномовним. Бюро Луганського міськкому КП(б)У, розглядаючи практичні заходи із завершення виконання річного плану, звернуло увагу на те, що «Агітмасовий відділ міськккому і редакція газети «Луганська Правда» недостатньо ведуть контроль щодо занесення колгоспів, які виконали річний план хлібозаготівель, на червону дошку, організовану редакцією газети «Социалистический Донбасс»...». Натомість занесення на «чорну дошку» господарств і населених пунктів в Донецькій області набуло значного поширення.

Найбільшої адміністративною одиницею Донбасу, яка потрапила на «чорну дошку», став весь Старобільський район, з усіма його мешканцями, господарюючими об'єктами, освітніми, культурними та ін. закладами. Рішення щодо цього було опубліковане в обласній газеті «Степова комуна» 16 червня 1933 р. Тому це і най- останніший з об'єктів застосування режиму «чорної дошки», відомих на сьогодні. Проте матеріали з інших областей свідчать, що такі занесення відбувалися і пізніше, до 1934 р. включно.

Жертвами режиму «чорної дошки» могли бути не тільки мешканці певного села чи району, трудівники колгоспу. Радгоспи, засновані на іншій, державній формі власності, також підпали під репресії, хоча, здавалося б, у них не було що реквізувати, відібрати, крім низької зарплатні. Така доля, нагадаємо, настигла працівників конерадгоспу «Новолимарівський» Біловодського району ще 14 травня 1932. Також репресії «чорної дошки» поширилися на працівників МТС, співробітників райколгоспспілки, як це сталося у тому ж Біловодському районі в червні 1932 р. Це засвідчує, що місцеві партійно-радянські керівники розглядали репресії, пов'язані зі занесенням на «чорну дошку», як універсальну зброю, яку можна було застосувати до будь-кого: адміністративної одиниці, населеного пункту, об'єкту господарювання, трудового колективу, окремих осіб. А метою такого застосування ставало залякування, долання пасивного спротиву і, найголовніше -- створення на певній території умов, не сумісних з життям.

Варто сказати також про специфіку схвалення рішень про занесення об'єктів на «чорну дошку». Більшість таких актів приймалася в робочому порядку -- як окремий пункт загального протоколу або ширшої постанови, переважно про стан хлібозбирання, здавання збіжжя абощо. Спеціальні акти щодо запровадження режиму «чорної дошки» практично відсутні. Це засвідчує, що для комуністично-радянських органів такі питання носили переважно прохідний, робочий характер, не були чимось винятковим. Так, 5 грудня 1932 р. Донецький облвиконком розглядав занесення на «чорну дошку» колгоспів «Червона вершина», ім. Ворошилова, «Нове життя» та с. Астахове як прохідне, 22-е питання, одразу після вирішення питання про організацію і розміщення Донецького обласного лісомеліотресту і перед обранням членів обласного суду.

Аналіз способу схвалення таких рішень дозволяє також з'ясувати ступінь індивідуальності/колективності його прийняття -- отже, міру відповідальності задіяних у цьому офіційних осіб партійно-радянських органів. Зазвичай рішення приймалися дуже вузьким колом осіб (бюро, секретаріат парторгану, президія виконавчого органу), іноді -- формально колегіально (шляхом опитування), що за компартійною практикою означало ознайомлення членів колегіального органу з уже прийнятим керівництвом рішенням і висловлення своєї згоди або (формально) незгоди, особливої думки. Останнє, як правило, не віталося, тому що порушувало більшовицький принцип одностайності у прийнятті рішень (т. зв. «демократичний централізм»). Опитуванням було схвалене рішення Донецького облвиконкому від 28 грудня 1932 р. про занесення на «чорну дошку» колгоспів «Борець за правду», «Червона Україна» та «Червоне поле».

Траплялося і таке, що комуністично-радянські очільники вважали занесення села на «чорну дошку» недостатнім покаранням. З'явилася особлива категорія репресований територій і господарств -- двічі занесені до ганебного списку із застосуванням усіх репресій режиму «чорної дошки». Така історія трапилася з артіллю ім. Косіора Дубровської сільради Чистяківського району. За результатами виконання плану хлібозаготівель 1932 р. її було занесено на «чорну дошку» за «куркульський саботаж». 25 січня 1933 р. облвиконком розглянув питання про зняття артілі з «чорної дошки», адже вона «розтрощивши куркульський опір хлібозаготівлі серед членів артілі (вичищено з артілі класово ворожий елемент), виконала на 10 січня 1933 р. план хлібозаготівлі на 100%». Урочисто проголошувалося, що артіль відновлено «в правах передових колгоспів». Але доля і комуністично-радянська влада все ж таки були неприхильними до тутешніх мешканців. План змогли виконати лише за рахунок здавання всіх зернових запасів. Уже в лютому артіль знову опинилася на «чорній дошці» за невиконання плану наступної політкампанії -- мобілізації засів матеріалів, адже жодної зернини в коморах не виявилося. Двічі у ганебному списку (15 та 23 листопада 1932 р.) фігурував колгосп ім. Будьонного Сиротинської сільради Троїцького району.

Висновки

Закономірне питання -- чи є інформація про «чорнодощечні» колгоспи, села, сільради, оприлюднена в цій брошурі, вичерпною? Очевидно -- ні, адже з наведеного в додатку списку видно, що у переліку фігурують далеко не всі райони Донбасу. З тих територій 12 міськрад і 23 районів, які в 1932 р. складали Донецьку область, занесення на «чорну дошку» зафіксовано для 6 міськрад та 12 районів, тобто половини з усіх адміністративних одиниць області. Репрезентація окремих об'єктів «чорної дошки» за адміністративними одиницями є неспівмірною. Якщо в Троїцькому районі такими було визначено 14 об'єктів, у Біловодськом -- 12, у Кадіївській міськраді -- 10, то в інших адміністративних одиницях -- від одного до чотирьох. Справа полягає в елементарній відсутності потрібних архівних документів чи матеріалів тогочасної преси. Вони або не збереглися в силу різних обставин, або ще не виявлені в існуючих архівосховищах. Тому відновлення повного списку об'єктів режиму «чорної дошки» на Донбасі -- справа майбутнього, кропіткої й наполегливої праці дослідників.

Усі наведені факти свідчать про те, що режим «чорної дошки» став трагічною реалією й невід'ємною складовою Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Не існувало жодної області, яку б оминуло це рукотворне лихо. І сільські мешканці Донбасу на цьому тлі не стали винятком. Можна хіба говорити про відносно менший відсоток «чорнодощечних» сільрад, сіл, колгоспів, але їхня кількість все рівно була значною.

Масштаби і жорстокість упровадження в життя компартійних настанов із застосування такого режиму, попри ще неповну джерельну базу, дозволяють говорити, що метою запровадження режиму «чорної дошки» на території УСРР ставало не просто «підстьобування» селян до виконання нереальних планів. Наслідки таких репресій свідчать, що найголовнішим завданням такого режиму насправді було остаточне упокорення мешканців українського села шляхом реквізиції всього продовольства, заборони торгівлі, накладання штрафів, вивезення й ліквідації активної їх частини тощо.

Велика увага приділялася також заходам морального нищення селян, розірвання традиційних родинних, сусідських зв'язків, засобів взаємодопомоги, що існували здавна. Поступово розширюючи сферу дій режиму «чорної дошки», комуністично-радянська влада у 1933 р. перейшла до його використання проти працівників радгоспів, МТС, а також інших загонів населення, іноді напряму не пов'язаних з сільським господарством.

Література

1. Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947. Злочини проти народу. -- Дрогобич,: Вид. фірма «Відродження», 2008. -- 273с.

2. Голодомор 1932-1933 років в Україні: док. і мат-ли / Упорядн. Р.Я. Пиріг. -- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. -- 1128с.

3. Голодомор 1932-1933 років в Україні: злочин влади, трагедія народу: док. і мат-ли / Кер. кол. упорядн. В.С. Лозицький. -- К.: Ге- неза, 2008. -- 504с.

4. Голодомор на Луганщині 1932-1933 рр. / Автори-упорядн. М. Старовойтов, В. Михайличенко. -- К.: ВД «Стилос», 2008. -- 288с.

5. Ивницкий Н.А. Репрессивная политика советской власти в деревне (1928-1933 гг.) / РАН. Ин-т рос. истории, Университет г. Торонто (Канада). -- М., 2000. -- 350с.

6. Кульчицький С. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. -- К.: «Наш час», 2008. -- 424с.

7. Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомор 1932-1933 років в Україні: Хроніка. -- К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2008. -- 294с.

Размещено на Allbest.ru