Голодомор та його історія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Голодомор

На переламі 1932 і 1933 рр. Й. Сталін усвідомив неможливість прямого включення колгоспного ладу в державу-комуну, внаслідок чого відмовився від ідеї влаштування економічних зв'язків між містом і селом на засадах продуктообміну. Поворот в економічній політиці на селі ознаменувався заміною продрозверстки продовольчим податком і дозволом колгоспам та одноосібникам реалізувати за цінами вільного ринку всю продукцію, вироблену понад зафіксовану норму державних поставок. 19 січня 1933 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) ухвалили постанову «Про обов'язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами».

С. Косіор постарався оперативно донести до українського компартійно-радянського апарату зміст постанови від 19 січня. На лютневому (1933 р.) пленумі ЦК КП(б)У він заявив: «Закон про обов'язкову поставку хліба державі -- виняткової господарсько- політичної важливості документ, який повинен стати могутньою зброєю в успішному проведенні сівби і в усій нашій роботі по зміцненню колгоспів. Суть закону полягає в тому, що замість системи заготівель зернових культур по контрактації, яка існувала раніше, встановлюються певні тверді зобов'язання по здаванню зерна державі. Кожний колгосп знатиме тепер завчасно, скільки і коли він повинен здати. Чим краще колгосп проведе сівбу, чим більший урожай він збере, тим більше хліба у нього залишиться після виконання своїх зобов'язань»¹.

Щоб усі селяни знали про відмову держави від трирічної прод- розверстки, яка вщент зруйнувала продуктивні сили сільського господарства, секретаріат ЦК КП(б)У затвердив різноманітні заходи. Зокрема, 26 січня 1933 р. було узгоджено план публікації видавництвами тексту постанови у вигляді брошур: «Партвидав» -- 200 тис., «Український робітник» -- 300 тис. примірників. 27 січня видавництво «Український робітник» зобов'язали видати цю брошуру російською мовою у кількості 100 тис. примірників, «Сільгоспви- дав» -- 300 тис. українською і російською мовами, а «Нацменвидав» -- 80 тис. примірників сімома мовами¹. Республіканські, обласні та районні газети друкували детальні роз'яснення. Газета «Колгоспне село» 31 січня писала: «Райвиконкоми мають не пізніше як 15.03.33 р. вручити кожному колгоспові зобов'язання щодо здавання зерна по культурах, зазначивши строки виконання його. Виходитимуть з фактичного засіву озимини та з встановленого плану засіву ярини. Ніяких додаткових, ніяких зустрічних планів додаватись не буде. Заборонено місцевим органам влади припускати зустрічні плани або накладати на колгоспи зобов'язання зі здаванням зерна, що перевищують погектарні норми, визначені в законі. Отже, коли колгосп перевищить визначений йому план засіву ярини і дістане більшу проти запланованої врожайність, то це тільки збільшить його запаси зерна, якими він цілком розпоряджатиметься після виконання твердого завдання і розрахунку з МТС за її роботу».

Одночасно з відмовою від продрозверстки, тобто від наміру будувати суспільство на засадах безгрошового продуктообміну між містом та селом, Сталін завдавав свій «сокрушительный удар» по голодуючому українському селянству. Впродовж трьох років воно знаходилося в епіцентрі репресивної політики. На переламі 19321933 рр. чекісти реєстрували зростаючий повстанський потенціал українських селян, не кажучи вже про їхню рішучу відмову брати участь в сільськогосподарських кампаніях, й передусім -- у посівній кампанії 1933 р.

Ухиляючись від відповідальності за провал хлібозаготівель з урожаю 1932 р., Сталін в інтересах власного політичного виживання перекладав провину за голодування десятків мільйонів радянських громадян на селян. Органам державної безпеки доручалося довести, що саботаж посівної і збиральної кампаній був не природною реакцією селян на намір держави відмовитися від товарообороту і ринку, а організованою дією контрреволюціонерів. Найменша спроба представників місцевого компартійно-радянського апарату захистити селян від наслідків сталінського «сокрушительного удара» починала сприйматися в цій ситуації як змикання з контрреволюцією. Л.Каганович, який завжди повторював те, що чув від свого патрона, писав Сталіну з Краснодара 5 листопада 1932 р.: «Головне завдання тут тепер -- зламати саботаж, без сумніву, організований і керований з єдиного центру»Сталин и Каганович. Переписка. 1931-1936 гг. -- С. 299..

Посилаючи у листопаді 1932 р. в Україну В.Балицького в якості особоуповноваженого ОДПУ, Сталін поставив перед ним завдання, який той незабаром озвучив в оперативному наказі по ДПУ УСРР №1 від 5 грудня 1932 р. Наказ починався з твердження про те, що в Україні існує «організований саботаж хлібозаготівель та осінньої сівби, організовані масові крадіжки у колгоспах і радгоспах, терор щодо найбільш стійких і витриманих комуністів та активістів на селі, перекидання десятків петлюрівських емісарів, розповсюдження петлюрівських летючок. Перераховуючи всі ці явища, Балиць- кий робив висновок про «безумовне існування на Україні організованого контрреволюційного повстанського підпілля, яке пов'язане із закордоном та іноземними розвідками, головним чином польським генеральним штабом», Закінчувався наказ постановкою завдання -- нагальний прорив, викриття та розгром контрреволюційного повстанського підпілля та нанесення рішучого удару по всіх контрреволюційних куркульсько-петлюрівських елементах, які активно протидіють і зривають основні заходи Радянської влади та партії на селі»Шаповал Ю.І., Золотарьов В.А. Всеволод Балицький. Особа, час, оточення. -- К., 2002. -- С. 189..

В оперативному наказі В. Балицького по ДПУ УСРР №2 від 13 лютого 1933 р. підбивалися підсумки дій ударно-оперативної групи, створеної з метою «нагального прориву і викриття контрреволюційного підпілля». Ударно-оперативна група, як указувалося у преамбулі до наказу №2, виконала те, чого від неї очікували: «Викрито контрреволюційно-повстанське підпілля на Україні, що охопило до 200 районів, близько 30 залізничних станцій і депо, ряд пунктів прикордонної смуги. В процесі ліквідації встановлено зв'язок підпілля із закордонними українськими націоналістичними центрами (УНР, УВО, УНДО) і польським Головштабом». Підбиваючи підсумки, Балицький запевняв: «Аналіз ліквідованих за цей час справ говорить про те, що в даному випадку ми зіткнулися з єдиним ретельно розробленим планом організації збройного повстання на Україні навесні 1933 року з метою повалення Радянської влади і встановлення капіталістичної держави -- так званої Української незалежної республіки» Голод-геноцид 1932-1933 років в Україні. За заг. ред. Ю. Шаповала. -- Без місця видання (Канада), 2005. -- С. 297-298.

Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 336.. розкрадання урожай сталін контрреволюційний

Аналізуючи обидва накази Балицького як певну сукупність, ми бачемо в них зображення, протилежне реальному. Проте це не означає, що чекісти будували відірвані від реальності повітряні замки. Накази Балицького треба читати, так би мовити, із дзеркалом в руках, і тоді ми побачимо, як причини стають наслідками, а наслідки -- причинами. Ударно-оперативна група ДПУ УСРР здійснила між груднем 1932 р. і лютим 1933 р. акцію, покликану забезпечити лояльність владі всіх службових осіб від сільського до республіканського рівня. Йшлося про те, щоб попередити будь- який опір терору голодом, спрямованому проти українського селянства. Терор голодом виявився тим самим «сокрушительным ударом», про який Сталін заявив на об'єднаному засіданні политбюро ЦК і Президії ЦКК ВКП(б) 27 листопада 1932 р.

Наприкінці грудня Сталін знав завдяки обшуковій кампанії, здійсненій чекістами Балицького, що в українському селі не існує прихованих від обліку запасів хліба у кількостях, які могли б забезпечити виконання хлібозаготівельного плану. Тим не менш, у повітрі носилися поширювані його поплічниками поголоски про підземні «пшеничні міста», утворені українськими куркулями з метою задушити робітничий клас кістлявою рукою голоду. Спусковим гачком стала телеграма за підписом Й.Сталіна, адресована керівництву УСРР в Харків. Ось її повний текст:

«Повідомляється постанова ЦК від 1 січня 1933 р.: Запропонувати ЦК КП(б)У і РНК УСРР широко сповістити через сільради колгоспи, колгоспників і трудящих одноосібників, що: а) ті з них, які добровільно здають державі раніше розкрадений і прихований хліб, не репресуватимуться;

б) щодо колгоспників, колгоспів та одноосібників, які вперто продовжують приховувати розкрадений і прихований від обліку хліб, застосовуватимуться найсуворіші заходи покарання, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. (про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцнення суспільної соціалістичної власності)»¹.

Якщо розглядати цей документ поза простором і часом, ми не відчуємо в ньому вибухової сили. Упорядники документального збірника з Інституту історії партії при ЦК Компартії України, які у 1990 р. опублікували цю сталінську телеграму, не проігнорували її, бо не так багато документів ішло в столицю Радянської України за підписом генсека. Крім того, вони, мабуть, оцінили унікальність телеграми, яка адресувалася прямо селянам через голову всіх інстанцій, хоча й не зрозуміли її реального змісту. Вони навіть спробували пояснити причини звернення Сталіна до українського селянства і зробили таку примітку до документа: «За свідченням секретаря ЦК КП(б)У М. М.Хатаєвича, у 1932 р. приховуванням зерна займалися від 85 до 90% колгоспників».

Телеграма Сталіна мала один сюжет -- розкрадання урожаю 1932 р. Примітка упорядників доповнювала сталінську телеграму даними про поширеність «крадіжок» хліба (Хатаєвич делікатно не згадав про одноосібників, яких теж звинувачували в тому, що вони крали вирощений ними врожай). Проте ці дані не давали уявлення про обсяги «крадіжок». Ми можемо уявити собі ступінь розлюченості міського населення, яке перед новим, 1933 роком стало одержувати зменшену норму мізерної хлібної пайки внаслідок того, що «українські куркулі розікрали врожай». Можемо також оцінити майстерність сталінської режисури, яка гротескно перебільшувала масштаби «вкраденого» і обтяжувала виною за голод у Радянському Союзі українських селян. Однак не варто забувати про те, чого не знали радянські громадяни, яких держава-комуна годувала одержаним по заготівлях хлібом, -- що селяни «крали» хліб кілограмами і колосками, а «вкраденого» виявилося замало, щоб вижити.

Жахливий зміст сталінської телеграми розкривається при її аналітичному вивченні, у зв'язку з контекстом, в якому стала можливою її поява. Перший пункт телеграми був попередженням: здавайте хліб, бо буде погано. Здавати вимагалося весь необлікований хліб, а не тільки зерно, яке вважалося «вкраденим». Сталін не розраховував на одержання хліба, бо знав, що його вже нема в українському селі. Чому ж він вимагав здавати хліб?

Відповідь прихована в другому пункті телеграми, який стає зрозумілим тільки у зіставленні з першим пунктом. Цей другий пункт адресувався селянам, які проігнорували попередження. Але таких селян треба було якось виявити. Як саме? Досі не придумали нічого, окрім обшуку. Отже, сталінська телеграма була сигналом до масових обшуків.

У ході обшуків хліб могли знайти або не знайти. Коли знаходили, все було ясно: швидкий суд на основі закону від 7 серпня 1932 р. По це телеграма попереджала. А які дії передбачалися, коли хліб не знаходили? Про це в телеграмі не повідомлялося. Однак селяни знали, що з листопада 1932 р. на тих, у кого не знаходили хліб, накладали натуральні штрафи. Натуральні штрафи передбачали вилучення м'яса (сала) і картоплі. А якби у «боржників» по хлібозаготівлі не знайшли ні хліба, ні м'яса з картоплею? Тут уже бригади «заготівельників» не мали жодних писаних інструкцій. Про те, що вони керувалися усними інструкціями, свідчить однотипність їх дій на велетенських просторах України і Кубані. Сталінська «хлібозаготівельна» акція була спрямована на вилучення всього наявного продовольства. Це засвідчили у своїх спогадах тисячі тих, хто вижив у 1933 р.

Історики не знайдуть письмовий документ, в якому керівники радянської держави давали б розпорядження конфіскувати все продовольство в селянських господарствах з метою створити їх власникам умови, несумісні з життям. Який уряд зважився б зафіксувати на папері намір позбавити життя певну сукупність громадян своєї країни, включно з малими дітьми і вагітними жінками, і то в такий жахливий спосіб? Ішлося вже не про окреме село, поставлене на «чорну дошку». Такою сукупністю стало все українське селянство. Купка кремлівських можновладців мала намір виморити голодом сільську місцевість, але не на всі сто відсотків. Для забезпечення посівної кампанії 1933 р. насіннєве, фуражне і продовольче зерно вже було приготовлене в тій же Україні, щоб уникнути проблем з транспортуванням. Однак на самому початку 1933 р., ще до розгортання весняної посівної кампанії вимагалося створити на кілька тижнів в українському селі ситуацію абсолютного голодування, щоб потім під фанфари налагодити державну допомогу голодуючим. Експеримент на «чорнодошкових» селах показав, що така репресія цілком здійсненна, якщо забезпечити абсолютну блокаду -- фізичну та інформаційну.

Вилучення всієї їжі в селянських садибах під прикриттям натуральних штрафів за «борги» по хлібозаготівлях було акцією нелюдською, але цілком конституційною. Прийнята в березні 1919 р. Конституція УСРР містила статтю 28, в якій говорилося: «УСРР визнає працю обов'язком усіх громадян Республіки і проголошує лозунг «Хто не працює, той не їсть». Ця стаття була калькою ст. 18 Конституції РСФРР, яку прийняв у липні 1918 р. V Всеросійський з'їзд радІсторія Радянської Конституції в декретах і постановах Радянського уряду. 1917-1936. -- К., 1937. -- С. 75, 118.. Давня мудрість «хто не працює, той не їсть», першови- токи якої сягали біблійних часів, була використана колишнім семінаристом Сталіним як ідеологічне прикриття нелюдської терористичної акції. Адже ніхто і ніколи в цивілізованому світі не розумів її в буквальному значенні.

Харківський субцентр влади прореагував на новорічну телеграму Сталіна негайно. 2 січня 1933 р. сталінський ультиматум з двох пунктів був повторений у постанові ЦК КП(б)У та РНК УСРР, після чого М. Хатаєвич і В. Чубар поставили вимогу негайно скликати пленуми сільрад, наради колгоспного активу і загальні збори колгоспників та одноосібників, на яких досягли «масового добровільного здавання розкраденого і прихованого хліба»Голодомор 1932-1933 років в Україні. Документи і матеріали. -- С. 569-570.. 3 січня телеграма Сталіна була продубльована бюро Луганського міськкому КП(б)УНаціональна книга пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область. -- Луганськ, 2008. -- С. 737.

Сталін Й. Твори. -- Т. 13. -- С. 248-249..

4 січня відбулися районні партійні конференції, присвячені проблемі зимових хлібозаготівель. Пленуми сільрад і загальні збори по селах відбулися, очевидно, 5 січня. На Різдво Христове 6 січня почалися обшуки селянських садиб. Через багато десятиліть свідки Голодомору не могли точно визначити, коли почалася ця чекістська операція із залученням колгоспного активу з колишніх незаможників. Деякі, однак, запам'ятали, що обшукові бригади завітали до них на Різдво.

У лютому 1933 р. на просторах України і Північного Кавказу вже лютував Голодомор, викликаний конфіскацією продовольства у тих селах, які мали добре поставлене присадибне господарство і сподівалися перезимувати без відібраного державою хліба. Незаможники в обшукових бригадах, які першими починали голодувати, тому що не мали такого господарства, висмоктали мов пилососом будь-яке продовольство у своїх більш благополучних односельчан.

19 лютого на Всесоюзному з'їзді колгоспників-ударників Й. Сталін звинуватив українських колгоспників в тому, що вони відмовлялися працювати в громадському господарстві колгоспів, внаслідок чого почали відчувати продовольчі утруднення. Генсек повчав своїх слухачів: «Ленін, наш великий учитель, говорив: “Хто не працює, той не їсть”. Що це значить, проти кого спрямовані слова Леніна? Проти експлуататорів, проти тих, які самі не працюють, а примушують працювати інших і збагачуються за рахунок інших. А ще проти кого? Проти тих, які самі ледарюють і хочуть за рахунок інших поживитися. Соціалізм вимагає не ледарювання, а того, щоб усі люди працювали чесно, працювали не на інших, не на багатіїв і експлуататорів, а на себе, на суспільство. І якщо ми будемо працювати чесно, працювати на себе, на свої колгоспи, -- то ми доб'ємося того, що за які-небудь 2-3 роки піднімемо всіх колгоспників, і колишніх батраків, і колишніх середняків, до рівня заможних, до рівня людей, які користуватимуться достатком продуктів і вестимуть цілком культурне життя»¹.

Коли Сталін виголошував цю промову, радянська держава уже починала вибірково годувати тих, хто зберігав здатність працювати в полі, готуючи урожай 1933 року. Дезорієнтоване суспільство сприймало аргументи вождя цілком позитивно. Навіть самі селяни, не знаючи, що робиться в сусідньому селі, не могли зорієнтуватися в ситуації і за звичкою звинувачували в трагедії голоду місцевих начальників. Операцію «Голодомор» чекісти провели блискуче.

У першій половині 1932 р. мільйони українських селян знялися з місць і кинулися в Росію та Білорусію, щоб купити чи обміняти хліб для своєї родини. Радянський уряд не перешкоджав, хоч сприймав це явище гостро негативно. Тоді у влади не було наміру нищити селян голодом, і їм дозволяли повертатися додому з продовольством. Більше того, уряд закупив хліб за кордоном, щоб надати продовольчу допомогу голодуючій Україні.

Зовсім інша картина спостерігалася на початку 1933 р. У документальному збірнику «Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание» надруковано три документи, які дають вичерпне уявлення про заходи, запроваджені Сталіним з метою припинення втеч від голоду. Відповідальний редактор третього тому збірника І.Зеленін у вступній статті відзначив, що основний документ -- директивний лист ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 22 січня 1933 р. був написаний Сталіним власноручно (автограф зберігся), і тільки в передрукованому примірнику з'явився підпис голови уряду В.МолотоваТрагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. -- Т. 3. --.

Директивний лист, якщо його аналізувати в комплексі з новорічним зверненням Сталіна до українського селянства й свідченнями тих, хто пережив Голодомор, про конфіскацію будь-якого продовольства, документально підтверджує намір володаря Кремля організувати в уже голодуючій сільській місцевості України абсолютний голод. Варто навести вступну частину цієї шифровки, в якій аргументувалася необхідність блокади: «До ЦК ВКП и Совнаркома дошли сведения, что на Кубани и Украине начался массовый выезд крестьян “за хлебом” в ЦЧО, на Волгу, в Московскую область, Западную область, Белоруссию. ЦК ВКП и Совнарком СССР не сомневаются, что этот выезд крестьян, как и выезд из Украины в прошлом году, организован врагами Советской власти, эсерами и агентами Польши с целью агитации “через крестьян” в северных районах СРСР против колхозов и вообще против Советской власти. В прошлом году партийные, советские и чекистские органы Украины прозевали эту контрреволюционную затею врагов Советской власти. В этом году не может быть допущено повторение прошлогодней ошибки»Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. -- Т. 3. -- С. 635..

Минулорічної помилки не допустили. Україна була заблокована, пересування всередині республіки стали суворо контрольованими. Тим, хто прагнув покинути вичищені від продовольства домівки, доводилося йти пішки до найближчого міста в надії знайти там їжу або хоча б залишити дітей, сподіваючись, що їх підберуть. Олексій Кейс, який народився в 1912 р. на хуторі поблизу Райського Дружківського району, розповідав комісії Конгресу США з розслідування голоду 1932-1933 рр. в Україні: «Був такий випадок: ідемо ми з братом по Єнакієво, по вулиці Туртіна, чи Трутіна, забув як, і дивимося -- під парканом лежить жінка. І вона так не лежить, а так напівсидить, напівлежить. Мертва. Ми підійшли й біля неї дитинка. І жінка мертва, а дитинка жива. І вона така, до одного року. Може, один рік, може трошки менше, може, трошки більше. Тяжко, але так приблизно один рік дитинка. І воно витягло в мами грудь і смокче. А мати ж мертва. Ну і ми з братом стали і плачемо. Значить, не так нам шкода тієї мами, як шкода тієї дитини, що вона не знає. Смокче і не розуміє, що там ж нема нічого. І тут їде санітарна машина, яка підбирає ті трупи. А вони там ходили постійно, бо дуже багато було трупів, лежало. І вони хапають, то зскакують два чоловіка там за ноги ту жінку, на гору, то дитину туди, де мертві лежать. Повезли туди на звалку, на цвинтар отак. То була картина, я Вам скажу. Жінка й дитина»Великий голод в Україні. Свідчення очевидців для комісії Конгресу США. -- Т. 1. -- К., 2008. -- С. 490-491.

Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 418..

Здійснивши операцію з вилучення їжі, органи державної безпеки і політвідділи МТС (у складі яких обов'язково перебував співробітник цих органів) від березня 1933 р. почали відслідковувати ситуацію, доповідаючи про факти голодування в партійні органи. У свою чергу, партійні органи передавали інформацію про голодуючих до вищої інстанції партійної вертикалі влади. Заборона на використання слова «голод» торкалася й листування між установами партійної, радянської і чекістської вертикалей влади, яке мало грифи «таємно» або «цілком таємно». Існував, однак, окремий вид цього листування під назвою «особая папка». Термін «особый», якщо він стосується чекістської практики, не може перекладатися як «окремий», так само як українізований термін «чекіст» не має свого відповідника в українській мові. У листуванні зі статусом «особой папки» жахіття Голодомору не мали термінологічних обмежень, але всі документи вищої інстанції після використання підлеглими треба було повертати. Цим самим в усному спілкуванні відповідальних працівників державних установ слово «голод» залишалося забороненим.

9 березня 1933 р. заступник начальника Донецького обласного відділу ДПУ Соколов направив першому секретарю обкому партії С. Саркісову довідку, яка починалася так: «За матеріалами райапа- ратів ДПУ, одержаних нами за останню декаду, видно, що в ряді районів області продовольчі утруднення місцями набирають загрозливі форми і розміри. В окремих селах поряд з поголовним голодуванням колгоспників відмічається зростаюча смертність. За період з 27 лютого по 9 березня ц.р. включно по 21 району області зареєстровано 1608 голодуючих сімей». Далі в довідці перелічувалася кількість голодуючих по районах і повідомлялося, що від голоду померло 267 осіб, з них 76 дітей. Найбільша кількість померлих від голоду була зареєстрована в Новопсковському районі -- 111 осіб. В селі Шапарскому цього району стався випадок канібалізму. Саркісов негайно відіслав копію довідки в ЦК КП(б)У і поставив питання про виділення з продовольчої позики Донбасу 50 тис. пудів хліба¹.

Чекісти завжди старалися применшувати кількість голодуючих і померлих з голоду. У довідці Соколова повідомлялося, що в Мілов- ському районі загинуло від голоду 13 осіб, з них 9 дітей. Сама довідка завершувалася таким знаменним твердженням: «Водночас з наведеними фактами дійсного голодування в окремих районах області: Гришинському, Старо-Каранському, Старо-Керменчиксько- му, Слов'янському і Маріупольському за останню декаду відмічено 11 фактів симуляції голоду»Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 420.. А наступного дня обком партії одержав доповідну записку від секретаря Міловського райкому КП(б)У, в якій була змальована інша картина: «В кінці лютого і на початку березня продовольчі утруднення в частині колгоспів району значно поглибилися. В районі по цих колгоспах на ґрунті недоїдання і цілковитого виснаження є смертні випадки, яких за останні три декади зареєстровано до 40; сімей, які перебувають у важкому стані, більшість з них на ґрунті виснаження, опухлі, потребуючі термінової допомоги, в районі є до 200. Більшість смертельних випадків припадає на стариків і дітей, причому частина цих смертельних випадків пов'язана із захворюванням кіром та іншими хворобами, які посилювалися недоїданням, після чого наставала смерть. За даними перевірки працівниками ДПУ встановлено, що всі ці сімейства -- з бідняків і середняків-колгоспників, є окремі сім'ї з сільських активістів. Серед них є незначна кількість ледарів, інші мали від 100 до 250 трудоднів, але багато з них багатосімейні, де мало працездатних». Записка закінчувалася проханням надати району продовольчу допомогу для здійснення весняної посівної кампаніїТам само. -- С. 421-422..

Пізніші повідомлення ставали більш відвертими, тому що голод поглиблювався. Начальник політсектора Донецького облзем- відділу повідомляв обкому партії, що за станом на 6 квітня по шести колгоспам в зоні обслуговування Білокуракінського МТС від недоїдання загинуло 578 осіб, з них 218 дітей, 182 стариків і 189 працездатних. У селі Плещаному Старобільського району померло з голоду 54 особи, в селі Шульгіно -- 96, у Писарівці -- 19, в Була- шовці -- 30. Політсектор облземвідділу попереджав, що невжиття заходів може відбитися на посівній кампаніїТам само. -- С. 496..

Кампанія по «викриттю контрреволюційного підпілля», яка була розгорнута ударно-оперативною групою ДПУ УСРР під керівництвом К.Карлсона, відома нам тільки в загальних рисах, за підбитими Балицьким підсумками в наказі №2 від 13 лютого 1933 р. Не можна сумніватися, що вона усунула загрозу активних виступів з боку низових партосередків, які були опорою сталінського режиму. Адресована С. Саркісову записка секретаря Ново-Айдарського райкому партії Торби і уповноваженого від обкому Вермінського від 23 лютого 1933 р. рельєфно характеризує політичний стан, що склався в районі: «В селі Дмитріївка протягом п'яти днів не скликалися загальні партійні збори, а коли вони все-таки були скликані і на них поставили питання про мобілізацію посівматеріалу, якого в колгоспі зовсім не було, то всі комуністи місцевого партосередку поставилися до обговорення вказаного питання пасивно, виявивши цілковиту байдужість... Член партії Штормівського осередку, колишній червоний партизан Чуприна Макар Федорович прийшов до секретаря осередку з таким питанням: «Скажіть, товаришу секретар, яка різниця між капіталістичною системою з її урядом і соціалістичною з її урядом; по-моєму, перша знищувала людство війною, а наша, хоча війни й не хоче, все одно знищує людей го- лодом»Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 389.. Це питання було задане у присутності безпартійних. Коли вказаного комуніста викликали на бюро осередку з приводу його виступу, то він у категоричній формі відмовився від партійного квитка, заявляючи, що він не комуніст. У цих селах, незважаючи на проведені збори партосередків і пленуми сільрад особисто нами, як комуністи, так і безпартійний актив під час обговорення питань про посівну кампанію і мобілізацію посівного матеріалу, в більшості своїй мовчать, а якщо й виступають, то говорять виключно про тяжкий стан і неможливість мобілізувати посівфонд». Закінчувалася ця доповідна записка з оглядкою на на застосовану Кремлем інформаційну блокаду: «Викриття всіх наведених фактів захворювань і смертності на ґрунті голоду, а також надання допомоги окремим сім'ям, проводилося цілком конспіративно через органи ДПУ і уповноважених -- членів бюро РПК, що працювали в цих селахТам само. -- С. 390..

Для місцевих комуністів не було таємницею, що керівник КП(б)У патологічно боявся Сталіна. Відповідальний працівник Мі- ловського райземвідділу М. Шермер 8 лютого 1933 р. висловився так: «Колгоспи залишені без насіння, уряд умисно нереальними планами занапастив справу. Косіор -- людина слабохарактерна, він погодився з тими планами»Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область. -- С. 747.. Цю слабохарактерність аж до глибокої підлоти ілюстрував лист українського генсека до загальносоюзного, відісланий в Москву 15 березня. Косіор чудово усвідомлював різницю між голодом весни 1932 р. і голодом весни 1933 р., але писав Сталіну: «Основна причина голоду -- погане господарювання і неприпустиме ставлення до громадського добра (втрати, крадіжки і розбазарювання хліба) у цьому році перед масами виступає більш опукло і різко. Тому що в більшості голодуючих районів хліба по хлібозаготівлях було взято мізерну кількість, і сказати, що “хліб забрали” ніяк неможливо»Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 443.. Ніби Косіор не знав, що протриматися можна було б до наступного врожаю й без хліба: на м'ясі, картоплі, квасолі та іншій продукції з присадибної ділянки, якби ця продукція залишилася у селян. І тут же, в наступному абзаці Косіор показав, що йому добре відома «виховна» функція влаштованого Сталіним Голодомору: «Те, що голодування не навчило багатьох колгоспників уму-розуму, показує незадовільна підготовка до сівби якраз в найбільш неблагополучних районах»Там само.. Наприкінці листа Косіор випрошував у Сталіна продовольчу допомогу, пов'язуючи її з посівною кампанією: «Уже на початку сівби безумовно знадобиться додаткова продовольча допомога Київській області, Донбасу, АМСРР, а також Дніпропетровській, Харківській і Вінницькій областям. Цю допомогу ми визначаємо в розмірі не менше 2 млн. пудів»Там само. -- С. 444..

Слідом за С. Косіором Голодомор починали замазувати працівники обласної і районної ланок партійного апарату. У січні 1933 р. реєструвалися більш-менш одиничні смертні випадки, але з лютого вони пішли потоком. За повідомленням бригади Донецького обкому, створеної для перевірки випадків голодування селян у Верхньо- Теплівському районі, у селі Велика Чернігівка (три артілі і комуна загальною кількістю 644 двори і 2675 осіб, а також 305 дворів одноосібників з 2014 особами) за січень-лютий загинуло від голоду 37 осіб. У селі Краснооктябрському (шість колгоспів сукупною чисельністю 631 двір з 3154 особами і 155 дворів одноосібників) з 25 лютого по 5 березня налічувалося 7 смертних випадків від голоду. Однак бригада підкреслювала, що є немало незареєстрова- них випадків смертей від голоду, тому що причини смерті записують зі слів працівників ДПУ, секретарів партосередків і голів колгоспівГолодомор 1932-1933 років в Україні. Документи і матеріали. -- С. 797-798..

Нерідко тероризовані працівники низового партійного апарату звинувачували у смерті самих жертв голоду. Секретар Ново-Айдар- ського райкому партії Повстяний доповідав 5 квітня в обком про таких «симулянтів»: «Перевіркою по окремих селах району голодуючих знайдено ряд симулянтів, уперто приховуючих зерно, як-то: в селі Олексіївка куркуль Нещерет Трохим помер від голоду, а в останнього знайшли яму з кукурудзою, переважна частина якої погнила. У селі Макартятино у Попової Олени чоловік помер з голоду, діти лежать пухлі, а в останньої 25 березня знайдено 7 пудів кукурудзи, 12 кг гороху, 10 кг соняшника тощо. У тому же селі у одноосібника Стрельцова Семена Мироновича, який заявляв, що голодує, 25 березня знайдено 8 пудів жита, 3,5 пуди кукурудзи. У колгоспниці Юрченкової, яка заявила на зборах, що вона пухне з голоду, 24 березня знайдено 8 пудів жита і т.п.»Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 484-485..

Жахливий приклад такої «симуляції» стався в селищі Розсоху- вате: Р. Ф. (подавалися тільки ініціали) з дружиною зарізали і з'їли двох своїх дітей. На закритому засіданні райпарткому 5 березня 1934 р. була винесена така резолюція: «Будучи батьком зарізаних і з'їдених двох дітей, маючи в наявності гроші й продукти, Р. Ф. довів умисно всю сім'ю до виснаження від голоду і бузувірськи змусив свою дружину до того, щоб зарізати своїх двох дітей і з їсти»Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Донецька область. -- Книга перша. -- С. 25..

Нарком землеробства УСРР О.Одинцов бачив під час поїздок голодуючою Україною, як він писав у звіті, «звірино-голодуючих людей, у яких немає іншого бажання, окрім єдиного, -- будь-що і за яку ціну з'їсти». Висновок він робив вкрай цинічний: «Зростає свідомість людей, зокрема голодуючих, і злість проти ледарів і злодіїв. Сумлінні колгоспники -- за смерть від голоду ледарів і злодіїв»Горошко С. Голод як засіб боротьби тоталітарної держави проти селян // Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція. Київ, 9-10 вересня 1993. Матеріали. -- К., 1995. -- С. 102.. Такий цинізм все-одно не врятував наркома, і пізніше він став жертвою сталінських репресій.

Говорять свідки Голодомору

Усна історія (oral history) вже досить давно виділилася в окремий напрям історичного джерелознавства. Людська пам'ять про події минулих часів -- ненадійне історичне джерело. Однак спів- ставлення різних свідчень про одну подію дає в підсумку достовірне значення. Накладене на інші доступні нам джерела, це значення доповнює картину минулого, робить її рельєфною. Це особливо важливо, коли дії влади маскуються, як це було у випадку з Голодомором.

Розглянемо деякі сюжетні лінії, які повторюються у спогадах і частіше за все не зафіксовані в офіційних документах.

Мандат на обшук

Нерідко свідків Голодомору запитували: чи показували обшукові бригади який-небудь мандат? Адже за постановою РНК УСРР «Про заходи до посилення хлібозаготівель» від 20 листопада, яка була опублікована у «Вістях ВУЦВК» 21 листопада 1932 р., натуральні штрафи застосовувалися райвиконкомами з попереднього дозволу кожного окремого випадку облвиконкомами. До того ж в цій постанові йшла мова про штрафи м'ясом, а в неопублікованій постанові ЦК КП(б)У -- додатково про штрафи картоплею. Отже, слово свідкам. Всі знали, що натуральні штрафи беруться тільки двома видами продукції -- м'ясом та картоплею.

Захар Авраїмов (1921 р.н.) і Раїса Авраїмова (1923 р. н.). Ве- лико-Новосілківський район, с. Багатир:

У людей отбирали последнее зерно, продукты. Занимались этим так называемые коммунисты. Документы, которые подтвердили бы правомерность их действий, нам, конечно не показывали. Нас-то и за людей не считали Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Донецька область. Частина перша. -- Донецьк, 2008. -- С. 328..

Михайло Протасов. Старобільський район, с. Проїждже:

Ті, що забирали їжу, не мали ніяких документів, вони нічого нікому не показували, але якщо якась людина попросе їхній документ, то її заарештовують або ізбивають. Вони застосовували побиття, виселення, арешти за те, що люди приховували зерно, не слухалися їх, хотіли щось вкрасти у багатих людей, щоб нагодувати свою сім юНаціональна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область. -- Луганськ, 2008. -- С. 862..

Що забирали під час обшуків?