Голодомор та його історія

Як забирали їжу

Тогда гребли все. Не только хлеб. Моя бабушка, мамина мама, высыпала на чердак фасоль и мякиной присыпала. Так нашли, провеяли и забрали всю фасоль. Отец мамин работал в Кадиевке на шахте по 15 дней (вахта). Отработал, приехал домой, привез кой- какие продукты и грудочку сахара. Мама сидела и лизала эту маленькую грудочку. Так сахар у нее прямо из рук забрали. Она уже позже, когда выросла, упрекала того мужчину из села, который конфисковывал: «Что ж ты у ребенка из рук сахар выхватил!»Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область. -- С. 822-823.

Олександра Овчаренко (1922 р.н.), Ново-Псковський район, с. Новорозсош:

Страшно згадувати про все те, чому була я, тоді десятирічна, свідком у 1932-1933 роках. Уповноважені від сільради ходили по домівках і забирали усе їстівне. А наді мною ще й брутально познущалися тоді. Один з молодих активістів звелів, звернувшись до мене: «Коли хочеш, щоб залишили вам трохи гарбузиння, лізай під стіл і...гавкай!» Що робити було? Полізла й погавкалаНаціональна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область. -- С. 824..

Анастасія Карнаухова, Сватівський район, с. Куземівка:

Була я свідком такого випадку. В родині мого старшого брата представники сільської влади, які прийшли з обшуком, зажадали ключі від сундуків. Ключі були у вагітної дружини брата, вона відмовилася їх віддавати.

Тоді її так притиснув коліном до стіни один з представників, що жінка втратила можливість народити дитинуТам само. -- С. 857..

Тетяна Шкуренко, Старобільський район, с. Верхня Покровка:

Жахливі і страхітливі дні і ночі пройшли над Покровкою. Урожай у 1932 році був не гірший, ніж у попередні роки, але зерно пішло на продрозверстку, яку накладали неодноразово. А потім одна за одною почалися нескінченні пошуки «лишків» по дворах. Було виметене у селян все під мітлу. Всіляки вузлики висіли на горцях і хижках, були забрані спеціально призначеними людьми, яких у народі називали «штрикачами». Вони ходили із загостреними металевими піками і скрізь штрикали ними, вишукували зерно та інші продукти. Очолювали ці групи уповноважені, які ходили в шкіряних куртках або пальтах і галіфе. Були на них хромові чоботи, обов'язково зі скрипом. Уповноважені були при наганах. Заходили до хат з посоловішими очима і чотириповерховим матом на вустах. Заховане знаходили скрізь, ретельність їх просто вражала. Вони не тільки лазили по погребах і ямах, криницях і колодязях, скиртах і печах, а також і за іконами. Говорили, що хліб піде на продаж за кордон, для того, щоб країна мала валютуТам само. -- С. 865..

Пилип Коровка (1916р.н.), Красноармійський район, с. Сергіївка:

Я сам трактористом був (одним із перших в селі) і про той голод людей багато розпитував. Страшні то були розповіді. Люди дичавіли, розум губили од голодних мук. Ось недалеко од мене жив Трокаль Іван, Гарячкуй по-вуличному. Як позабирали комунари все із погреба, як посунула вже голодна смерть у хату, він позбувся розуму і озвірів. Кричить на свою Кулину, щоб дітей не годувала, бо самим їсти нічого... Пам'ятаю як прилетіли куркулити сусіда Луку Семена, то вбили і його, і жінку Параску, і двійко їхніх діток: Дусі було півтора року, а Валькові два з половиною. Старшенька уже дівкою була. Комунарівець Терешко побачив на руці її каблучку і давай пальця одламувати, ледве вирвалася. Втекла до дядька в Печище. А як через день додому крадькома прийшла, то вже всі були побиті і дворище пограбоване. Забігла вона із села аж у місто (Горлівку). А там, щоб на роботу влаштуватися, затребували довідку із сільради, що ти не куркулька, що ти проживаєш там-то й там- то, і що до радянської влади лояльна. Придибуляла дівка в Сергіїв- ку, написав їй сільрадівський секретар потрібну довідку, пішла до голови сільради Івана Савенка за підписом і печаткою. Так той довідку подер, і сорочку на ній розпанахав, саму одлупцював. Страшні то були часиУкраїнський голокост 1932-1933 рр.: свідчення тих, хто вижив. -- Том 9. -- К., 2013. -- С. 30-31..

Проте серед тих, хто здійснював обшуки, були порядні люди і вони залишилися в людській пам'яті. Їх не можна оминути мовчанням, коли наводимо страхітливі факти моральної деградації служників сталінського режиму. Часом нерішуче, бо могли дуже постраждати, вони все-таки робили спроби полегшити участь селян, до яких приходили з обшуками.

Агрипина Горбенко (1917р.н.), Білокуракінський район, с. Біло- куракіне:

Від хати до хати ходила комісія. Забирали все: худобу і зерно. Змітали все. В комісії були й добрі люди. За нас хотів заступитись вчитель. Говорив, щоб все не забирали, бо багато дітей. Але його не послухалиНаціональна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область. -- С. 784..

Марія Грицина (1921 р.н.), Старобільський район, с. Байдівка:

Ми дуже не голодували. Мій батько такий смишльоний був. Він сирота був. Батьки померли молодими. Батькові хтось підсказав: «Гляди, Панько Васильович, тебе тоже прийдуть потрусять». Мати до сусідки на другу сторону відер 10 картошки однесла, діжку з помідорами, одежу де лучшеньку до того, як активісти прийшли отбирать. Вони таки до сусідки не пішли. Приїхали позабирали картошку остальну, кадушку з капустою. Кукурудза в двох містах була прихована, забрали. Предсєдатель з активістами ходив. На сараї намощено було і там кукурудза в качанах. Уполномочений з города каже: «Нехай дітворі». А ми троє бігали слідком плакали, щоб не забирали: «Дядько не беріть, не беріть, а чим же ми жить будем?» Все равно предсєдатель сказав: «Заберіть хлопці». Вони полізли, скинули з відро, а те оставили нам. То ото ж і вижили через те, що батько зерно заховав. Принесе батько відтіля зерно, а ми з сестрою намелемо на жорнові. У нас в сараї солома була і батько там вход зробив. Туда ховали жорново. Батько жорново достане, ми намелемо, мати ноччю хліба напечуть і ото ми їлиНаціональна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область. -- С. 885..

Тетяна Великоцька, Міловський район, с. Стрільцівка:

Наш батько їздив по хатах і шукав їжу, а в одній хаті було багато дітей, і в них на горищі він знайшов відро квасолі і промовчав, а його напарник поліз і знайшов цю квасолю. Батька за це арештували і він півроку був на трудових роботахТам само. -- С. 810..

Антоніна Таран-Шкуренко (1903 р.н.), Володарський район, с. Темрюк:

Чоловік влаштувався вантажником у порту. Одержував 1 кілограм хліба на себе та ще по 200 грамів на кожну дитину. Щонеділі ночами, старанно обминаючи міліційні кордони на околицях Маріуполя, чоловік приносив хліб. А інколи приходив з порожніми руками, бо був пограбований міліцією. Така була воля влади.

А ще була така біда. Активісти-комнезамівці, виконуючи накази влади, цілодобово з сатанинською винахідливістю й завзяттям нишпорили по оселях. Люди знали, що голод буде неминучим і невблаганним. Намагалися чи харчі, чи дещо з речей приховати. Знайшли у мене півоклунка ячменю й два шматки сала. Ячмінь однесли до колгоспної комори, а сало з'їли. Я з дітьми плакала і благала у голови сільради. Спасибі, зжалився і дозволив ячмінь забратиНаціональна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Донецька область. -- Частина перша. -- С. 410..

Євдокія Шуровська (Ліхута), 1922 р.н., Костянтинівський район, м. Костянтинівка:

Через те, що мій батько відмовився забирати їжу та одяг від людей, його мали вислати до Сибіру. Хороші люди попередили його, так що батько вночі втік до Донбасуhttp:// www.holodomorsurvivors.ca/video/video/files.html..

«Маленьке непорозуміння з колгоспницями»

Наведена назва -- це фрагмент з промови Сталіна. Так генсек назвав у січні 1933 р. свою невдалу спробу «усуспільнити» селянських корів -- основу основ присадибного господарства. З наведених вище уривків спогадів неясно, забирали чи не забирали корів під час обшуків. Варто навести ще деякі уривки, що торкаються проблеми корів.

Віра Максименко (1919р.н.), Старо-Бешівський район, м. Комсомольське:

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Хто його зна. Була осінь -- були продукти, а весною нічого і ні у кого не було...

Животних не брали. Тільки продукти. А хто тримав худобу, то кормити було нічимТам само. -- С. 369..

Тетяна Муштай (1918 р.н.), Троїцький район, с. Циганівка: Отца в 1932 году посадили в тюрьму. Мать осталась одна з детьми. Забрали корову, лошадь, зерно; все с подвала: картошку, даже из бочек квашеную капусту и огурцы. Мать плакала, умоляла оставить хоть что-то на питание, но нам ничего не оставили. Мы начали менять вещи на кусочек хлеба, питались травой, вареной соломой. Стали от голода отекать. Младшие четверо умерли. Я чудом выжилаНаціональна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область. -- С. 908..

Прасковія Вагера, Міловський район, с. Мусіївка:

Перед моїми очима ще й досі пухлі й голодні діти, люди, які приходили до хати попросити хоч крихітку хліба. Сухі годи тоді були, дощі випадали рідко, але і те, що виросте, треба було здавати державі: картоплю, зерна, яйця, м'ясо. Врожай був не гірший за попередні роки, але все вилучали партійці. Прийдуть було до хати, їх чоловік п'ять чи шість було, точно вже не пам'ятаю, що надо -- те й беруть. Зайде було до хати і дивиться, що подобається, те й беруть: і одежу забирали, в мішки було пруть і несуть. Мати було говорить, як тобі не стидно, ти ж останній кусок забираєш... Але нічого було не вдієш. Ніяких документів вони нам не показували, але якщо люди чинили супротив, то тягнуть було за шкірку, знущалися, а потім невідомо де дівалися ці люди. Бідняків дуже душили. Часто приходили із залізними щупами і щупали зерно, яке люди могли приховати. Пам'ятаю, як мати моя розібрала піч, а туди приховала трішки картоплі, а потім замазала як і було. Ховали було й під настил, де корова стояла, під навоз набросають продуктів і притрусять, виривали ями, засипали туди зерно, притрусювали, щоб не видно було. Але бувало що й там знаходили пильні очі партійців. Були такі випадки, що й корів забирали, взяли і повелиТам само. -- С. 815..

Євдокія Кулачко (1924р.н.), Старобільськийрайон, С. Байдівка: Тоді був урожай. Вилучали хліб, а люди заривали в землю пшеницю. У землю ховали, у копанці ховали м'ясо. Коли зерно знаходили активісти, діти швидко збирали розсипні рештки. Саме більше допікали свої. Вони були грабителі. Діденко-комсомолець ходив із залізякою та Корочанський Палько Дмитрович були дуже прискіпливі і забирали все. Ми з братом ховались на піч, а він нас лякав залізякою. Забігали і хату як бандити (по троє), витрусювали із вузликів все, що було, навіть діжечку з капустою квашеною. Корову вивели, але сусіди почали кричати і плакати і не дали забрати корівку. З матері стягли кожух. Та забирали все і одежу, а потім самі носили її Український голокост 1932-1933: свідчення тих, хто вижив. -- Т. 8. -- К., 2012. -- С. 186..

Отже, корів забирали і не забирали. Забирали в тих випадках, коли на місцях виявляли «революційну законність», тобто, вживаючи російський термін (в українській мові такого слова нема) -- беспредел. Не забирали в тих випадках, коли дотримувалися діючої постанови ЦК ВКП(б) «Про примусове усуспільнення корів» від 26 березня 1932 р.

Наведені уривки зі спогадів людей, які пережили Голодомор на Донеччині, нічим не відрізняються від багатьох тисяч свідчень з інших регіонів України і Північного Кавказу. Можна собі уявити той шок, що пережили люди, ті бар'єри, що виникли між односельчанами та між суспільством і державою-комуною, яка могла зміцнювати себе тільки за допомогою геноциду. Завданий ленінсько-сталінською державою «уничтожающий удар» позначився й на ментальності наступних поколінь.

Размещено на Allbest.ru