Маріуполь: грецьке забарвлення українського Надазов'я (кінець XVIII - початок XX ст.)
Історія заснування і розвитку Маріуполя на кінець XVIII - початок XX ст. З’явлення греків у козацтві, їх асиміляція в українське середовище. Зв’язки корінного населення з чумацтвом, водні та ґрунтові комунікації, розвиток суднобудування й судноремонту.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.09.2017 |
| Размер файла | 65,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Маріуполь: грецьке забарвлення українського Надазов'я (кінець XVIII--початок XX ст.)
Минуле Маріуполя не окремими літами, а цілими епохами облудно ховалося під грубезним шаром роз'їдаючого пилу -- як радянського періоду, так і царської доби. Ще донедавна, від 1948 року по 1989-й, це українське місто на азовському узбережжі СРСР похмуро огортала тінь небіжчика, прізвище котрого ледь не на символічний штемп депресії затаврувалося тамтешньою географічною назвою, оскільки саме у родині маріупольця Олександра Жданова наприкінці XIX ст. з'явився син Андрій -- прийдешній сумнозвісний більшовицький діяч, котрий загніздився до навкружжя найревніших поплічників Йосифа Сталіна, підхопивши в секретарстві ЦК ВКП(б) функції вбитого 1934 р. Сергія Кірова: обіймав Ленінград, ладнав партійне керування суспільством із застосуванням пропаганди й агітації, виконуючи наріжну роль впливового ідеолога авторитарності -- гнобителя й шельмувальника інтелектуальних надбань драконівськи скутої диктатурою шостої частини всього суходолів. Ще й по смерті йому трапилося стати сватом монстра-вождя, чия дочка Світлана 1949 р. побралася з Юрієм Ждановим -- сином покійного номенклатурника.
Вимученому екологічною задухою за важких атмосферних змін на гірше, індустріальному Жданову (до 1961 р. -- на Сталінщині, тобто у Сталінській області) на тлі гущавини велетенських промислових об'єктів у в'їдливому диму антигуманно прищепленої економіки тоталітаризму випало густо трамбуватися безконтрольними та безкарними викидами виробничого бруду чорної металургії. Дошкульно точилося й масне розповзання «білих», «сірих» та решти ганебних "плям" по занапащених ними природних сторінках цивілізації, повитої предківщиною України. Експлуатовані у такий спосіб різноманітні трударі зазнали фізичного та морального тиску, замулювалися їхні легені й душі, витруювалася пам'ять про повчальні колізії у тому куті помор'я, де тривало вирували репресії та воєнні знегоди, пригнічувалась унікальна місцина із численним її населенням, деструктивно каліченим іржею забуття -- поза системним усвідомленням спадковості від пращурів. Покоління за поколінням фатально впосліджувалися, згубно позбавлені й давнини, й сьогодення, й майбутнього.
«Грецьке» вістря напасливої цариці
У строкатій вітчізняній історії чи не найоригінальніший за національними прикметами -- Маріупольський повіт із рідкісно насиченим під завісу 70-х рр. XVIII ст. квазірезерваційним колоритом Божко Р.П. Мариуполь в системе административно-территориального устройства украинских земель (ХУШ-ХХ вв.) // Донбасс и Приазовье: Проблемы социального, национального и духовного развития. -- Мариуполь, 1993. -- С. 44-45. Панашен- ко В.В. Адміністративний устрій Південної України XVIII ст. // Історія, історіософія, джерелознавство: Статті, розвідки, замітки, есе. -- К., 1996, -- С. 90; Давній Маріупольський повіт протягом своїх перших десятиліть належав і до Катеринославського намісництва 1783 р., Новоросійської губернії 1796 р., Катеринославської губернії 1802 р. (Полное собрание законов Российской империи. -- Санкт-Петербург, 1830. -- Т. 21. -- № 15696; там же. -- Т. 24. -- № 17634; там же. -- Т. 27. -- № 20449; Кабузан В.М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII -- первой половине XIX века. -- Москва, 1976. -- С. 60-64). Його "присутствені місця" встигли побувати у Таганрозі, Великому Токмаку та Оріхові (Мариуполь и его окрестности: Отчет об учебных экскурсиях Мариупольской Александровской гимназии. -- Мариуполь, 1892. -- С. 105, 108).. У ньому за виплеканою в Санкт-Петербурзі перспективою риштовано важливий торговельний, адміністративний і релігійний центр регіонального рівня -- місто, котре українці тоді за звичай кликали "Марнопіль", "Марнопілля", бо на південно-східному попелищі Запорозьких вольностей воно поглинуло поселення Павловськ (Кальміус, Павлівськ, Павлівське) Саенко Р.И. К вопросу об основании г. Мариуполя // Донбасс и Приазовье... -- С. 74-75; Мариуполь: план. -- К., 1993. -- С. 1. Див. також: Пірко В.О. Торгові зв'язки Півдня України в XVI-XVIII ст. // Україна в минулому. -- К.-Львів, 1994. -- Вип. 6. -- С. 52., розмашисто облаштувавшись руїнами Кальміуської паланки, в укріпленні якої передніше, 1762 р., чатувала залога 674 козаків із ватажком у ранзі полковника Скальковский А.А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. -- Одесса, 1846. -- Ч. 1. -- С. 52; там же. -- Ч. 2. -- С. 238. (за російсько-турецької війни 1768-74 рр. штат скоротився до двох сотень Дневник путешествия в Южную Россию академика С.-Петербургской Академии наук Гильденштедта в 1773-1774 гг. // Записки Императорского Одесского общества истории и древностей. -- Одесса, 1879. -- Т. 11. -- С. 222; Чорногор А.М. До історії заснування м. Жданова // Український історичний журнал. -- 1971. -- № 4. -- С. 94; Архів Коша Нової Запорозької Січі: Опис справ 1713-1776. -- К., 1994. -- С. 106-107; Лаврів П.І. Історія Південно-Східної України. -- К., 1996. -- С. 84.).
Знаменно, що начальник Азовської губернії генерал-поручик Василь Чертков 1776 р. зустрів у м. Кальміусі багато православного люду, кам'яну каплицю і при ній ієромонаха київського Межигірського монастиря. З'ясовані обставини сумлінно викарбував 1780 р.: "Кальміуська церква з іконостасом у ній, на полотні писаним, побудована була ще за часів колишнього Запорожжя й існувала в Кальміуській паланці. По знищенні цієї паланки мешканці перейшли до новозаснованого на річці Вовчій, при впадінні в неї річки Солоної, міста Павлоград» Мариуполь и его окрестности... -- С. 115-116.. Предтечею міста Кальміуса на р. Кальміус було козацьке городище Домаха (Адомаха, Адомахія, Адомахи) Там же. -- С. 66-67; Описание городов Азовской губернии // Летопись Ека- теринославской ученой архивной комиссии. -- Екатеринослав, 1904. -- С. 78; Явор- ницький Д.І. Історія запорозьких козаків. -- К., 1991. -- Т. 1. -- С. 161; Лаврів П.І. Про заселення донецьких степів // Україна в сучасному світі. -- К., 1990. -- С. 75; Любавский М.К. Обзор истории русской колонизации с древнейших времен и до XX века. -- Москва, 1996. -- С. 376; Пірко В.О. До питання про методику визначення часу заснування поселень Степової України // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. -- К.-Донецьк, 2001. -- Вип. 18. -- С. 111..
Назва "Павловськ", як і в паралельно будованого під Петербургом архітектурного ансамблю, мала увічнити цесаревича Павла Петровича (згодом -- імператора Павла I), а відтак у слові "Маріуполь" одзеркалювалось ім'я його дружини Марії Федорівни, екс- принцеси віртемберзької Софії-Доротеї. Нетривале азовське губернське правління від 1776 р. до літа 1778-го розташувалось у Більов- ській фортеці, невдовзі зумисне проголошеній Костянтиноградом (нині Красноград Харківської області) Скальковский А.А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края 1730-1823. -- Одесса, 1836. -- Ч. 1. -- С. 136; Мариуполь и его окрестности... -- С. 69-71, 120, 155, 166; Борисова Т.М., Дяченко М.Т., Уманський М.В. Історичні та пам'ятні місця Харківщини. -- Харків, 1966. -- С. 182-183; Топонімічний словник Харківщини. -- Харків, 1992. -- С. 55.. Згадка про "Костянтина" є кодовою для осмислення процесів, що розвивалися: другому Пав- ловому синові Костянтину (Константину), вихованому нею внукові, самодержиця Катерина II намітила престол аж у Константинополі (себто Істанбулі, Стамбулі, Візантії, Царгороді, Царграді).
За пресловутим "грецьким прожектом", коли у фіксації сягли- вих замірів енергійним пособником потентатки виступив її "факто- тум" Олександр Безбородько, передбачалось, обкарнавши володіння Пишної Порти по Азію, воскресити на Балканах православний трон під клейнодами юного Костянтина, претензійно нареченого тезкою василевсів -- східноримських кесарів. Його народження резонувало моделюванням пам'ятної медалі, яка зображувала алегоричні постаті Віри, Надії, Любові з малою дитиною біля візантійського Софійського собору, причому композицію осявав лаконічний девіз "С сими" На рождение великого князя Константина Павловича 26-го апреля 1779 года: Снимок с редкой медали // Русская старина. -- 1877. -- № 5, -- Приложение. Див. ще: Восточный вопрос по внешней политике России: Конец XVIII -- начало XX в. -- Москва, 1978. -- С. 42 - 50; Маркова О.П. О происхождении так называемого греческого проекта (80-е годы XVШ в.) // Проблемы методологии и источниковедения истории внешней политики России. -- Москва, 1986. -- с. 25-26.. Ще 1770 р. гарячою жагою хрестового наїзду на середземноморських "варварів" Катерина II поділилася з Вольтером, який бажав їй перемоги в утіюваній справі Вольтер и Екатерина II. -- Санкт-Петербург, 1882. -- С. 46-119; Гаврюшкин А.В. Граф Никита Панин: Из истории русской дипломатии XVIII века. -- Москва, 1989. -- С. 134.. У пресі красувалися піднесені вірші: "Се Константин восстал! Ликуйте, мудры греки: возобновятся вам прошедши сладки веки, Афины мощною воздвигнет он рукой..." К.Ф.Г. [Голицын Ф.Н.] Песнь на рождение его императорского высочества благоверного государя великого князя Константина Павловича, сочиненная в Сарском Селе апреля 27 дня 1779 года // Академические известия. -- 1779. -- Ч. 2. -- С. 187.. Поблизу імператрициного палацу Царського Села з прозорим натяком було амбітно зведено місто Софія (проіснувало до 1808 р.).
1769 р. Катерина II інструктувала графа Олексія Орлова -- командувача кораблів, направлених із балтійського Кронштадта навколо західного пруга континенту на південь Європи: "З'єднуючи під власною рукою всілякі грецькі народи, пошвидше назбирати з них щось видиме та між собою до спільного кроку згуртоване, яке б світові здалося новим і цілим тілом" Цит. за: История России в XIX веке. -- Санкт-Петербург, [б.г.] -- Т. 2. -- С. 587-588. Для неї, як і для Порти, поняття "грецький" та "греки" охоплювали в Оттоманській імперії "всіх православних, незалежно від їх національної приналежності" (Достян И.С. Россия и балканский вопрос: Из истории русско-балканских политических связей в первой трети XIX в. -- Москва, 1972. -- С. 10).. 1770 р. спритні загони росіян зненацька каталізували визвольну конспірацію на півострові Пелопоннес (Морея) та спалили султанову ескадру в Чесменській бухті Хіось- кої протоки. Маніфест лідера збурених інсургентів Антона Джи- ки (Гики) "Прагнення греків до Європи християнської" розтиражувала газета "Санкт-Петербургские ведомости" ексклюзивним додатком 16 серпня 1771 р. (граф А. Джика перебував при штабі О. Орлова, де, цілеспрямовано ангажуючи охочих до "арнаутського" легіону, тлумаченням характерних тенденцій завідував Сергій Домаш- нев, по поверненні додому, з 1775 р., -- директор петербурзької Академії наук) Под Андреевским флагом: Век XVIII. -- Москва, 1994. -- С. 315-331; Степанов В.П. Домашнев // Словарь русских писателей XVIII века: Выпуск 1. -- Ленинград, 1988. -- С. 284-285; Достян М.С. Русская общественная мисль и балканские народы: От Радищева до декабристов. -- Москва, 1980. С. 24-26; Синица В.И. Восстание в Морее 1770 г. и Россия // Вопросы новой и новейшей истории. -- Минск, 1974. -- С. 13-22..
На цю хистку пору припало прохання, надіслане до Петербурга митрополитом готським (готфійським) і кафським (кефійським) Ігнатіем прийняти його кримську паству до російського підданства Гедьо А.В. Митрополит Цнатій // Подвижники й меценати: Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVП-XIX ст. -- К., 2001. -- С. 93-97. Статус «грецької меншини» в Криму до її очолення архієпископом Енаием було студійовано: Соколов И.И. Мариупольские греки // Труды Института славяноведения Академии наук СССР. -- Т. 1. -- Ленинград, 1932. -- С. 297-317.. Спекулюючи на "европейськості" ефектно загострених жадань,
О.Безбородько сподівався спонукати поділ огрому Османської імперії, вкупі зі змаганням за Північне Причорномор'я демонстративно накресливши черговою гвалтовною метою загарбання одного або кількох островів Егейського архіпелагу Середземного моря "для користі та потреб у торгівлі". 10 (21) вересня 1782 р. лукава петербурзька займаниця цидулею австрійському цісареві Йосифу II під- коригувала: "... Один або два острови в Архіпелазі для безпеки і зручності торгівлі" Григорович Н.И. Канцлер князь Александр Андреевич Безбородко в связи с событиями его времени: Том 1. 1747-1787 гг. -- Санкт-Петербург, 1879. -- С. 385; Соловьев С.М. Сочинения. -- Кн. 16. -- Москва, 1995. -- С. 506-508.. Втім, уже замахнулася не на єдине Європу, а й на Азію та Америку, куди простяглись її володіння.
З Україною й Росією греків певним штибом зближував династичний зв'язок Палеологів із Рюриковичами. Духовно засадничим уважалося вірування, прийняте Києвом од священиків Херсонеса (Корсуня, де нині Севастополь). Грецькою мовою у двох московських церквах правились обряди, а Миколаївським монастирем, неподалік Нікольської брами Кремля та Слов'яно-греко-латинської (у XVII ст. -- Елліногрецької) академії, взагалі порядкували греки. їх чимало мешкало і в Ніжині, і в Петербурзі, де в 70-х рр. XVIII ст. відкрилася Грецька гімназія. 1787 р. на крило колишньої Петропавловської обителі на київському Подолі перейшов заснований Астаматієм Ніколаєвим (Астаматісом Стоматі) для ченців із "Сінай- ської гори" Катерининський монастир, обійстя якого прозивалося "грецьким подвір'ям" Семенов П. П. Географическо-статистический словарь Российской империи: В 5-ти т. -- Санкт-Петербург, 1865. -- Т. 2. -- С. 168; Брикнер А.Г. История Екатерины Второй. -- Санкт-Петербург, 1885. -- С. 388-396; Харлампович К.В. Нарис історії грецької колонії в Ніжені (ХУІІ-ХУІІІ ст.) // Записки історично-філологічного відділу Української Академії Наук. -- К., 1929. -- Т. 24. -- С. 183-190; Киселев Н.И. Греческая печать на Украине в ХУІІ веке // Книга. Исследования и материалы. -- Москва, 1962. -- Сб. 7. -- С. 192-197; Москва: Энциклопедия. -- Москва, 1980. -- С. 457, 566; Смолицкая Г.П., Горбаневский М.В. Топонимия Москвы. -- Москва, 1982. -- С. 37, 96; Кирсенко М.В., Терентьева Н.А. Из истории культурных связей между Украиной и Грецией (ХУІІІ-ХІХ вв.) // Культурные и общественные связи Украины со странами Европы. -- К., 1990. -- С. 73-88; Костенко І.П. Грецька община у Ніжині // У Всеукраїнська конференція "Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України". -- К.-Кам'янець-Подільський, 1991. -- С. 185-187; Любченко В.Г. З історії громади в Ніжині // Україна -- Греція: історія та сучасність. -- К., 1993. -- С. 8486; Грецький Схід і Україна: Листи грецького духовенства ХУІІІ ст. у фондах Інституту рукопису ЦНБ ім. В.І. Вернадського НАН України. -- К., 1994. -- С. 7879; Берлінський М.Ф. Історія міста Києва. -- К., 1991. -- С. 16; Болховітінов Є. Вибрані праці з історії Києва. -- К., 1995. --С. 196, 230, 231, 246, 447; Томазов В.В., Ясь А.В. Греческие страницы украинской истории. -- К., 2009. -- С. 115. Є припущення, що А. Ніколаєв для відкриття й утримання Катерининської церкви використаний як підставна особа справжніми засновниками -- сінайським ігуменом Євгенієм і київським митрополитом Рафаїлом Заборовським (Семесько Т. Греки в Києві // Україна. -- 1995. -- № 13. -- С. 18-19)..
Греки з'являлись у козацтві, їх асимілювало українське середовище (як відомо, "заволоці з Греччини" судилося стати предком Михайла Драгоманова, Олени Пчілки та Лесі Українки). До 1734 р. Кіш запорожців безпосередньо зносився з константинопольською патриархіею, курені опікувалися перенесеним з Криму старим храмом. Коли низовики потрапили під султанову та ханську протекцію, настоятелем у них "був архімандрит Гавриїл, родом грек". Скальковский А.А. История Новой Сечи. -- Ч. 1. -- С. 174; Яворницький Д.І. Вказ. праця. -- С. 267; Мариуполь и его окрестности... -- С. 115-117. Див. також: Мицик Ю.А. До питання про українсько-грецькі зв'язки доби національно-визвольної війни середини XVII ст. // Україна -- Греція: досвід дружніх зв'язків та перспективи співробітництва. -- Маріуполь, 1996. -- С. 86-88; Чернухін Є.К. Передмова // Грецький Схід і Україна...-- С. 6-8. С. Ч. Прошлое и настоящее Одессы. -- Одесса, 1894. -- С. 11; Сафонов С. Остатки греческих легионов в России, или нынешнее население Балаклавы // Записки Одесского общества истории и древностей. -- Одесса, 1844. -- Т. 1. -- С. 215224; Описание городов и уездов Азовской губернии // Записки Одесского общества истории...-- 1852. -- Т. 3. -- С. 294, 296; Кондараки В.Х. Универсальное описание Крыма. -- Санкт-Петербург, 1875. -- Ч. 14. -- С. 78-79; Орлов А. Исторический очерк Одессы с 1794 по 1803 год. -- Одесса, 1885. -- С. Х!-ХП, 3-9; Герлігі П. Одеса: Історія міста, 1794-1914. -- К., 1999. -- С. 19-31..
Після Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р. до Таганрога і щойно прихоплених російським штандартом Єніколі (Яніколі, Єнікале) та Керчі прямували "архіпелазькі" греки (знаменно, що вказані фортеці швидко опинились у фундованому на порозі 1780-х рр., Маріупольському повіті). Разом із "арнаутами" й "спартанськими легіонами" своїх одноплемінників -- помічників бідових зайд-моряків у Середземномор'ї 1770 р. -- такі волонтери поповнили Албанське військо (на рубежі 70-80-х рр. XVIII ст. -- полк у Ба- лаклаві), а 1789 р. їх перекинули на флот. Рудимент "грецьких вільних дивізіонів", раніше патронованих царициним фаворитом (і негласним чоловіком) найяснішим князем Григорієм Потьомкіним, 1795 р. отаборився під Гаджибеєм, щойно номінованим Одесою співзвучно античній чорноморській стації Одисос (Одесос, Ордесос)2.
Монархиня запровадила фасон на одяг "гречанка". Над колискою юного Костянтина Павловича витали еллінські пісні, годувальницею йому знайшли грекиню, служкою -- грека. По іграх із тією сановитою дитиною компанували ровесники-греки, а вона знайомилася з грецькою мовою Карнович Е.П. Цесаревич Константин Павлович // Русская старина. -- 1877. -- № 5. -- С. 222-225; Яворницький Д.І. До історії степової України. -- Дніпропетровське, 1929. -- С. 502; Тиктопуло Я. Мираж Царьграда: О судьбе греческого проекта Екатерины II // Родина. -- 1991. -- № 11-12. -- С. 57-60., як і новоросійський намісник -- Г. По- тьомкін Ловягин А. Потемкин, Григорий Александрович // Русский биографический словарь. -- Санкт-Петербург, 1905. -- Т. 14. -- С. 650; Н.Б. Россия сто лет назад: 1778 г. // Русская старина. -- 1877. -- № 5. -- С. 37.. Еллінофілія яскраво стимулювалася мрією цього могутнього вельможі про величний (на зразок Афін) і університетський (позірно гадалося -- столичний) красень Катеринослав (нині Дніпропетровськ, а до 1783 р. -- козацька слобода Половиця), де 1787 р. вінценосиця власноруч заклала Преображенський собор. Протегова- ний петербурзьким бомондом видатний грецький вчений Єлефте- рій (Єлевферій) Булгарис (у чернецтві -- ієромонах Євгеній) 1775 р. був призначений слов'янським та херсонським архієпіскопом, після чого посів кафедру в Полтаві Докладніше: Полное собрание законов... -- Т. 20. -- № 14366; там же. -- Т. 22. -- № 16439; Терентьева Н.А. Греческие просветители Евгений Булгарис и Никифор Феотоки // Подвижники. -- С. 81-92. Усенко П.Г. Булгарі (Болгар, Булгарис, Булгаріс, Болгарський, Вулгарис) Євгеній // Енциклопедія історії України. -- К., 2003. -- Т. 1. -- С. 403-404.. Згодом він став одним із Костян- тинових научителів. За завданням Катерини II, отець Євгеній (Булгарис, Булгарі, Булгар, Вулгарис) перелицьовував "Енеїду" й "Георгіки" Вергілія з латини на давньогрецьку, вживаючи народні вирази, а в ініційованій ним полтавській семінарії з 1780 р. вчився Іван Котляревський -- майбутній "батько" запальної вкраїнської травестії "Енеїди". 1794 р. "під рукою преосвященного Євгенія Булгара" Микола Львов російською тлумачив поезії Анакреонта, а Потьомкін- ський протеже Петро Якимов (Акимов, Єкимов), завершивши переклад російською прозою "Іліади" Гомера, удостоївся посади губернського товмача з грецької в азовській канцелярії Гавриил [Розанов В.Ф.] Продолжение очерка о Новороссийском крае: Период с 1787 по 1837 год // Записки Одесского общества истории.-- 1863. -- Т. 5. -- С. 432; Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. -- Днепропетровск, 1989. -- С. 35-36; Брикнер А.Г. Потемкин. -- Санкт-Петербург, 1891. -- С. 72; Арш Г.Л. Евгений Булгари в России // Вопросы истории. -- 1987. -- № 4. -- С. 104; Евгений, митрополит [Болховитинов Е.] Словарь русских светских писателей, соотечественников и чужестранцев, писавших в России. -- Москва, 1845. -- Ч. 2. -- С. 38..
Статс-секретар Олександр Храповицький узимку 1792/93 рр. занотував, що генерал Олександр Суворов та адмірал Микола Мордвинов "сплять і бачать" як атакувати Царгород. Мовляв, "турки відразу втечуть: отам лишиться до 30 тисяч греків -- ось спадщина великому князю Костянтину Павловичу" Памятные записки А.В. Храповицкого, статс-секретаря императрицы Екатерины Второй. -- Москва, 1862. -- С. 279.. Дехто поспішав величати цього хлопця грецьким ватажком. Катерина переконувала, що її нащадок уторує стезю із Севастополя на престол до Стамбула. Себе ж позиціонувала главою всіх православних, чиє зарубіжжя здебільшого кон'юнктурно афішувалось «грецьким».
Ба більше. По тому як 1780 р. вона звеліла написати парадне поличчя іще крихітки -- онука при прапорі Костянтина Великого -- римського імператора, котрий переніс столицю до Візантії, їй заманулося подарувати свій подібно декорований портрет гросмейстеру мальтійського ордену: царицю було зображено на весь зріст під символічною веселкою, одним кінцем опертою на Крим, другим -- на Мальту Брикнер А.Г. История...-- С. 392, 488..
Не випадково її син на російському престолі оздобився званням магістра цього ордену святого Іоанна Єрусалимського. Сама принаймні від 1789 р. чекала, що Потьомкіна ось-ось здобуде Цар- град Памятные записки. -- С. 488.. Напористу доктрину неугавного устремління на південь визивно супроводила вербальна констатація масштабного сприйняття під петербурським берлом "греко-східної" традиції: Маріуполь, Севастополь, Сімферополь, Левкополь, Нікополь, Катеринополь, Алексополь, Овідіополь, Ольвіополь, Ольгополь, Григоріополь, Ставрополь, Тирасполь... Ужиткуванням сакраментального еллінізму "-поль" гучна топоніміка акордно оздобила розлогий сегмент, де геть утратили шанси на існування і вкраїнська сутність Війська Запорозького, і кримськотатарська суверенність. Між їхнім сплюндруванням (1775-1783) помітною віхою встромилося прощання з Кримом і тих, кого незабаром атрибутували "маріупольськими греками", і вірмен різних конфесій.
Вербунок у депортацію 1778 р.
Сталася та подія по придушенні кримського повстання проти відвертої Катерининої креатури -- хана Шагін-Гірея II. На початку 1778 р. відряджена "Північною Семірамідою" в поміч цьому зверх- никові збройна експедиція побила до 12 000 "заколотників" та й решта кримців жорстоко постраждала. "Під час морозів... безліч втратила життя від холоду. Безліч у них загублено людей і від міжусобиць, оскільки з певного часу скрута змусила один другого грабувати та за шматок хліба вбивати", -- звідти доповів корпусний командир уторгнення князь Олександр Прозоровський, один із ліквідаторів Запорожжя Цит. за: Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России: Рескрипты, письма, реляции и донесения. -- Санкт-Петербург, 1885. -- Т. 2. -- С. 216.. За свідченням хроніста-караїма Рабби Азор'ї (Азар'ї), раптове полишення християнами Криму було зумовлене тим, що "греки і вірмени, з'єднавшись із російським військом, грабували й убивали мусульман і знущалися з їхньої релігії, й тому після відновлення миру та порядку вони боялись, аби татари не помстилися їм за гоніння, звідані під час війни". Цей пильний самовидець зафіксував, що "греки та вірмени -- сільські мешканці, бідні й такі, хто займався ремеслом, не бажали переселятися до іншої країни, тому що багато з них мали городи, сади та поля, звідки вони отримували прибутки", а місцеві правителі, у свою чергу, добре усвідомлювали негативні наслідки від лиха, коли "їхня країна геть позбудеться ремісників" События, случавшиеся в Крыму: в царствование Шагин-Гирей-хана (Перевод с еврейской современной рукописи, сочиненной караимом Рабби-Азорья сыном Илии). -- [Одесса, 1877] -- С. 126.. Подальші конфліктні інцинденти регулярно спиралися на застосуванні російською стороною таких "козирних" важелів як підкупи та шантаж.
Доводиться спростовувати "довідки", чомусь схвалені вченою радою Центру етносоціологічних та етнополітичних досліджень Інституту соціології НАН України і випущені 1996 р. під егідою міністерства у справах національностей та міграції, а 2004 р. ще сливе буквально скопійовані групою викладачів з факультету соціології та психології Київського Національного університету імені Тараса Шевченка під опікою вченої ради цього навчального закладу: "У 1775 р. Кримське ханство потрапило під владу Османської імперії. Грецьке та інше християнське населення Криму було витиснуте в степову і гірську частину півострова. Воно опинилося під жорстким соціальним, національним і релігійним гнітом Туреччини" Ісип Є. Греки // Етнічний довідник. -- К., 1996. -- Ч. 2: Етнічні меншини в Україні. -- С. 35. Пор.: "У 1775 р. Кримськое ханство потрапило під владу Османської імперії. Грецьке та ін. християнське населення Криму було витіснене в степову і гірську частини піво-ва. Воно потрапило під жорсткий соціальний, національний і релігійний гніт Туреччини, що посилило еміграційні настрої християнського населення Криму, які були підтримані зовнішньою політикою царського уряду Росії" (Євтух В.Б., Трощинський В.П., Галушко К.Ю., Чернова К.О. Етнона- ціональна структура українського суспільства: Довідник. -- К., 2004. -- С. 78).. Варто сказати, що за мирним трактатом 1774 р. ханство, навпаки, формально від- ложилося від Порти, хоча її військова присутність, тримаючись за морські наскоки, почасти пробувала продовжуватися, поки правління Шагін-Гірея не утвердилось уповні чужинськими багнетами з півночі.
Хибує й навчальний посібник із кримської історії, рекомендований Міністерством освіти України: "1778 р., літо-осінь. Переселення за царським указом християн з Криму у Приазов'я", "Всього з травня по вересень 1778 р. з Криму за Перекоп, у Пониззя Дону і Приазов'я було переселено понад тридцять одну тисячу християн". Спершу ж рух спрямовувався дещо вбік од Азовського моря -- до Української лінії, а звідти переорієнтувався 1779 р. Автор -- професор Валентин Крисаченко також помилився, датуючи остаточне рішення Катерини II "21 травнем 1778 р." Крисаченко В.С. Історія Криму: Кримське ханство. -- К., 2000. -- С. 322, 312.. Досить химерну схему змальовано в "Історії України" Юрія Мицика, Олега Бажана й Віталія Власова, 2009 р. рекомендованій Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для всіх загальноосвітніх закладів і вже тиражованій третім виданням, доповненим і переробленим: "Репресії та депортації впали й на голови християнського населення Криму, значна частина якого (переважно греки) була виселена в північне Приазов'я, де виникло місто Маріуполь... У той же час царат активно переселяв до Криму росіян, українців, німців та ін." Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України. -- К., 2010. -- С. 201..
Між тим указ од 11 лютого 1778 р. сформулював завдання головнокомандувачу "по обох боках Дніпра" сатрапові Слобідської України та Малоросії фельдмаршалу Петрові Румянцеву (Румянцо- ву)-3адунайському за уявної екстреної ретиради росіян з півострова конче подбати про лагодження ними поблизу Перекопа (Ора) "безпечного сховища" для кримських християн -- лише гіпотетично "від утисків і люті, які вони за віру свою та відданість нам од заколотників і самих турків неминуче зазнати можуть". 3а два тижні диспозиція імовірного переміщення змінилась: "Християн відтак запрошувати на поселення до Азовської чи Новоросійської губернії". На близьке майбутнє П. Румянцев-Задунайський припускав, що губернське начальство могло б одновірців і собі "заохочувати й переселяти".
Ідея негайно дістала принципову зичливість "нагорі", причому, ще не встигнувши обрати конкретні канали її реалізації, Катерина II рескриптом 9 березня негайно вимагала підштовхнути "греків та інших християн до переселення їх до Росії", насамперед настроївши "тамошнього митрополита" присмаком дланування "всіляких вигод". Докладала зусиль, аби тих, хто спокусився піти з отчини, "напоумити, що се робиться для упередження вірогідної їм помсти від татар та, може трапитись, од турків, коли ті Криму дістануться". Експресивно наполягала на змозі прискорення операції: "Тільки-но хто з таких бажаючих оголосить про намір поселитись у тій або іншій губернії, то без затримки представляти їх до губернаторів оцих губерній".
Одначе втрутився конфуз: інструкції на практиці неабияк саботував генерал-поручик О. Прозоровський. Не посвячений у конфіденційні підспідки великої політики, він 11 березня руба адресувався ескападою графові П. Румянцеву-Задунайському: "Що стосується християн, про вмовлення яких на вихід ваша світлість наказувати зволите, то до сього за нинішнього стану речей і підступитися не можна, хіба Крим на інше становище найвищий двір переведе, -- що мені невідомо. Нині ж не тільки уряд, але й хан не погодяться на це, і я за краще вважаю, що його світлість схилити можна з гарним налаштуванням покинути ханство, ніж до такого він приступиться. А уряд з сього зробить висновок, що Росія певно ними заволодіти хоче; тож, здається, й Порта Оттоманська на той кшталт це від них перейме, тоді коли вона спроможна, то нічим іншим як війною закінчено та стверджено має бути. Всі ж оці християни називаються ясирями ханськими -- те слово, як вашій світлості відомо, означає склавів, котрі єдині тепер і прибуток ханові давати можуть"1.
Контроверсія зле відгукнулася впертому воякові: за непослух його просто ігнорував Румянцев-Задунайський, який передоручив клопіт делікатних проблем речникам із дипломатичними повноваженнями, зобов'язавши активізуватися російського резидента (посла) в Бахчисараї грека Андрія Константинова. Краще потім ознайомлений Потьомкіним із маскованою каверзою, О. Прозоровський квапливо схаменувся й таки інтенсифікував переговори з кримськими немусульманськими елітами духовенства, щоби продукувати "кондиції" задля наміченої евакуації, проте вже у квітні його на посаді заступив ревніший Олександр Суворов, котрий, докладніше зорієнтований у павутинні інтриг, недарма показово ухилився від зустрічі зі своїм попередником, хоч отой був родичем -- братом у других його дружини (в дівоцтві -- княжни Варвари Прозоров- ської)2.
Хвацький військовий геній, майбутній генералісимус, виклав новоросійському, азовському й астраханському генерал-губернаторові Григорію Потьомкіну серцевину питання: "Найвище бажання всіх християн, аби були поселені разом і на вигідних місцях; плід цього виявиться в потомстві. Сумно їм покидати їхню нерухомість родову. За все те обіцяно їм усюди тут на місці задоволення зі скарбу; інакше неможливо"3. Маючи напохваті два бойових корпуси -- Кримський і Кубанський, він дозволяв собі нехтувати самого Шагін-Гірея. Консолідувавши місцеві християнські громади в роздмуханому пориві, без вагань і церемоній заявив, що "всенай- ясніша імператриця всеросійська, зглянувшись на прохання християн, які у Криму живуть, про уникнення ними передгроззя бід
Дубровин Н.Ф. Указ. соч. -- С. 221-225, 295-298, 317-318, 322. Суворов А.В. Письма. -- Москва, 1986. -- С. 505.
Архив князя Воронцова. -- Москва, 1880. -- Т. 24. -- С. 291.
і суцільного знищення, чим засмучені під час минулого заколоту татари помститися їм, за зручної нагоди, явно пообіцяли, за людинолюбством та з обов'язку захисту християнського закону всенайми- лостивіше зволила переселити їх у свої кордони" Суворов А.В. Указ. соч. -- С. 44..
Засмиканий хан, утягнутий у корупцію й скутий переляком перед російською могуттю та страховиддям евентуальних жахів, персонально йому вготованих Туреччиною, був змушений з волі Катерини II відпустити християн, 23 липня зобов'язавши свою старшину не шкодити тим, хто залишав півострів Гедьо А.В. Джерела з історії греків Північного Приазов'я (кінець ХУПІ -- початок XX ст.). -- К., 2001. -- С. 36-37.; Її ж. Переселення греків з Криму до Приазов'я у 1778 р. // Український історичний журнал. -- 2001. -- № 1. -- С. 79.. Супутньо П. Румян- цев-Задунайський наполягав, аби А. Константинов усіма засобами доводив "ханові, урядовцям і решті", що "ту незалежність, яку вони від Росії дістали, ніколи у них не буде забрано", що за російського піклування "вони втішатимуться нею довічно" Дубровин Н.Ф. Указ. соч. -- С. 402-403..
13 листопада 1778 р. В. Чертков склав реляцію, що з Криму до Азовської губернії вийшли 8200 родин. їхнє наступне прийняття у порубіжжі, як гадалося, вартувало не менше мільйона карбованців Гедьо Г.В. Розміщення кримських греків в Призов'ї (1778-1780 рр.) // Південна Україна ХУІП-ХІХ столітя: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету. -- Випуск 4 (5). -- Запоріжжя, 1999. -- С. 153..
Звивиста евакуація в Україну
У другій половині 1778 р. генерал-поручик Суворов, ураз катастрофічно послабивши кримські господарства, хутко повів з півострова ледь не всю багатотисячну "раю" солідарними кавалькадами, котрі довжелезними валками залучених хур долали стовповий Муравський шлях: за Перекопом до Олександрівського форштата (сучасне Запоріжжя). Безпосередньо залагодженням перевезення та харчування на цій стадії займався секунд-майор Іван Синельников, а губернатор В. Чертков, категорично заборонивши завершувати таку тернисту дорогу в назирнутих було землях понад Дніпром і його лівими притоками Самара та Оріль, натомість запропонував "місця в Маріупольському повіті, від верхів'їв Вовчої, подаючись як до Бахмутської провінції, так і до Азовського моря, правим берегом річок Кальчика та Кальця, рівно й берегом того моря" Дубровин Н.Ф. Указ. соч. -- С. 486, 555-562, 581-583, 587-591, 596-598, 608619, 634-639, 670-671, 699, 711-714, 752-753; Скапьковский А.А. Хронологическое обозрение... -- С. 138; Полонська-Василенко Н. Історія України. -- К., 1992. -- Т. 2. -- С. 262-263; Дружинина Е.И. Кючук-Кайнарджийский мир 1774 года (его подготовка и заключение). -- Москва, 1955. -- С. 328; Ее же. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. -- Москва, 1959. -- С. 57-68; Ростунов И.И. Генералиссимус А.В. Суворов. -- Москва, 1989. -- С. 225-227; Кабузан В.М. Народы России в XVIII веке: Численность и этнический состав. -- Москва, 1990. -- С. 196; Яли И.А. "К тебе, с тобою и к славе твоея" // Греки Украины: история и современность. -- Донецк, 1991. -- С. 11-20; Итоги и задачи изучения внешней политики России. -- Москва, 1981. -- С. 158; Крым: прошлое и настоящее. -- Москва, 1988. -- С. 32; Майков П. Румянцев, граф Петр Александрович // Русский биографический словарь. -- Петроград, 1918. -- Т. 17. -- С. 553; Архив. -- С. 291-295; Мурзакевич Н.Н. И.М. Синельников // Русская старина. -- 1882. -- № 4. -- С. 288. Ще про І. Синельникова: Вирський Д.С. Синельников Іван Максимович // Енциклопедія історії України. -- К., 2012. -- С. 561-562.. Як тріумфував перед Катериною II Румянцев-Задунайський, "виведення християн може вважатися завоюванням чималої провінції Петрушевский А. Генералиссимус князь Суворов. -- Санкт-Петербург, 1884. -- Т. 1. -- С. 211; Мариуполь и его окрестности... -- С. 16-17; Заичкин И.А., Почка- ев И.Н. Русская история: От Екатерины Великой до Александра II. -- Москва, 1994. -- С. 165..
У підсумку збірна махиня "товариства кримських християн грецького, вірменського та католицького законів", яка асоціативно скидалася на біблійний вихід іудеїв з Єгипту, розгалуджувалась. Одне її пасмо, вірменогригоріанське, після раптової смерті свого поводаря -- архімандрита Петра (Петроса) Маргоса (Маргосова, Маркосова, Маркісяна) від зими 1779/80 рр. компактно загаздувало в окрузі фортеці святого Димитрія Ростовського, у Нахічевані, на місці придонського стану Полуденка, та в сусідніх селищах, у чому провідну роль відіграв Іосиф (Йосип) Аргутинський, майбутній князь і католікос. Уніати-вірмени, з патером Іаковом (Яковом, Акопом) довше затримавшись у Самарі (Новоселиці, Новоселівці), де побіч споруджувався губернський Катеринослав (Катеринославль), що 1784 р. став Новомосковськом, слідом за утвердженням російського поглинення Криму подалися назад, зокрема, до рідного Ка- расубазара Национальные группы в Крыму // Ватан. -- 1991. -- № 6. -- С. 41; Кого- нашвипи К.К. Краткий словарь истории Крыма. -- Симферополь, 1995. -- С. 143; Айвазовский Г. Заметка о происхождении новороссийских армян // Записки Одесского общества истории...-- 1867. -- Т. 6. -- С. 554; Скапьковский А.А. Хронологическое обозрение...-- С. 139; Присоединение Крыма к Росии: Рескрипты, письма, реляции и донесения / Собраны и изданы под редакциею Н. Дубровина. -- Санкт-Петербург, 1887. -- Т. 3. -- С. 197-198; там же.- 1889. -- Т. 4. -- С. 106-107.. А "кримські християни грецького закону" (термінологія "жалуваної" їм 21 травня 1779 р. грамоти) по виснажливих мандрах між річок Оріль і Кільчень, із Марієнополя (первісний Павлоград, пізніше -- Павловськ, с. Павлівка), слободи Луганської (Лу- ганка, у минулому -- Матвіївка, сьогоднішній Павлоград) битими Солоною і Залозною сакмами (дорогами) влітку 1780 р. надибали вподобану Маріупольщину, на яку обернувся тільки-но накреслений Кальміуський (Павловський) повіт, -- "для поселення та будівництва особливо їхнього міста" Писаревский Г.Г. Из истории иностранной колонизации в России в XVIII в.: По неизданным архивным документам. -- Москва, 1909. -- С. 218; Капоеров С.А., Геде А.В. Из истории переселения греков в Приазовье и основания греческих населенных пунктов (по архивным материалам) // Украша - Грец1я: досввд...-- С. 57..
29 вересня 1779 р. Потьомкін викроїв "вийшлим із Криму грекам" простір для хазяйнування: "Від Азовського моря до гирла річки Берда, де фортеця Петровська, залишаючи тій фортеці... округ у дванадцять тисяч десятин лівим берегом до гирла річки Каратиш, лівим берегом Каратиша до вершини, з неї напрямки на вершину балки Кобильної та правим її берегом до гирла, що впадає у річку Мокрі Яли, правим берегом Мокрих Ял до гирла, яке входить до Вовчої, звідти берегом Вовчої до гирла балки Осикової та лівим її берегом до вершини, з тієї вершини напрямки на вершину річки Березнегуватої, її правим берегом до гирла, що впадає в річку Каль- міус, правим берегом Кальміуса до його гирла, яке впадає в Азовське море, звідки берегом Азовського моря до вище вказаної округи фортеці Петровської" Присоединение ... -- Т. 3. -- С. 370-371..
Воднораз учинилася унікальна "рокировка", коли модифікований Марієнполь (у транскрипції «Маріуполь»), іменований на честь великої княгині Марії Федорівни, химерно "обмінявся" присвятою з Павлоградом-Павловськом (Павлівськом, недавнім Кальміусом), де скупчились як "еллінці", так і тюркомовні ("уруми", або "базаряни", "тюркофони", "греко-татари", в тому числі -- незаможні городяни). Представники тих відрубних лінгвогруп спілкувалися кримськота- тарською Мариуполь и его окрестности... -- С. 38, 70. Висунуто гіпотези, що базаряни -- нащадки "аланів, які пробували в околицях Херсона" (Григорович В.И. Записка антиквара о поездке его на Калку и Калмиус, в корсунскую землю и на южные побережья Днепра и Днестра. -- Одесса, 1874. -- С. 6), чи кримських готів (Браун Ф.А. Мариупольские греки // Живая старина. -- 1890. -- № 2. -- С. 78-92; Любав- ский М.К. Обзор истории русской колонизации. -- Москва, 1996. -- С. 88-89). Див. також: Наулко В.І. Хто і відколи живе в Україні. -- К., 1998. -- С. 45; Греки России и Украины. -- Санкт-Петербург, 2004. -- С. 108-122.. "Греки, покинувши Крим, не покинули ще своїх тамтешніх звичок та звичаїв: говорять і вдягаються по-татарськи", -- констатував у наступному столітті допитливий спостережник, архі- єпіскоп херсонський та таврійський (колишній катеринославський) Гавриїл Гавриил [Розанов В.Ф.] Переселение греков из Крыма в Азовскую губернию и основание Готфийской и Кафийской епархии: Из "Истории Херсонской и Славянской епархии" // Записки Одесского общества истории.-- Т. 1. -- С. 203. В історичній науці висловлено жаль, що етногенез кримських (маріупольських) греків недостатньо з'ясований, хоча розроблено з десяток його концепцій: Терентьева Н.О., Бацак Н.І. Греки Криму: проблема двох переселень (з історії міграційних рухів ХУІІІ-ХХ століть) // Крим в історичних реаліях України. -- К., 2004. -- С. 145; Бацак Н.І. Грецька спільнота Надазов'я: етнокультурні процеси (остання чверть ХУІІІ -- початок ХХ століття). -- К., 2010. -- С. 11..
Серед "греків" вкрапилися караїми і кримські татари, прихилені до православ'я під рукою Суворова: через те, що домінувала релігійна підоснова поведінки, він залюбки ставав для прозелітів за хрещеного батька, чим заслужив у Румянцева-Задунайського іронічне титулування "рівноапостольний". З надзвичайної шани один із переселенців прибрав собі навіть прізвище "Сувуров". За переказами, Крим принагідно покинули кілька мусульманських родин, на яких очікувало вихрещення вже в Російській імперії Дубровин Н.Ф. Указ. соч. -- С. 699, 702; Карский М.Б. А.В.Суворов: к сегодняшней 100-й годовщине его кончины // Одесский листок. -- 1900. -- 6.05; Браун Ф. Указ. соч. -- С. 83-86; Пор.: Надинский П. Суворов в Крыму. -- Симферополь, 1949. -- С. 55; Мариуполь и его окрестности...-- С. 70.. Натомість частка православних затрималась у Криму Присоединение... -- Т. 4. -- С. 106; Крым многонациональный: Вопросы- ответы. -- Симферополь, 1988. -- Вып. 1. -- С. 33; Араджиони М.А. К вопросу о переселении приазовских греков в Крым // Донбасс и Приазовье. -- С. 115; Конда- раки В.Х. Указ. соч. -- Ч. 16. -- С. 65; Россия: Полное географическое описание нашего отечества. -- Санкт-Петербург, 1910. -- Т. 14. -- С. 785.. Дехто з християн, аби не мандрувати, прийняв іслам.
Розвинувши висунуту за російсько-турецької війни 1768-1774 рр. гадку преосвященного Ігнатія, царат утілив її загонистим трибом. Прийняття вирваних з Криму "милих чад", інспірувавши їхню "загальну та по щирій волі викладену супліку" (до сплеску таких емоцій були причетні емісари Петербурга, котрі пронозливо оперували «іменем монаршим») і заплативши хану Шагін-Гірею та його почту понад 100 000 карбованців "одчіпних" за втрати, Катерина II врочисто номінувала стрижнем "порятунку" залаканих віртуальністю "загрозливого ярма й лиха", а "благонамірені" зусилля митрополита як давнього ініціатора й завзятого промотора акції -- "подвигом сумління" Мариуполь и его окрестности. -- С. 22, 27, 95; Памятная книжка Таврической губернии. -- Симферополь, 1867. -- № 1. -- С. 113.; Дубровин Н.Ф. Указ. соч. - С. 556-557..
Отож, за своїм духовним лідером, узявши чудотворні ікони Божої Матері Одигітрії та святого великомученика Георгія, на пошуки кращої долі влітку 1778 р. з таврійських міст, сіл і монастирів здійнялися 219 грузинів (за іншими даними -- 287), понад 160 "волохів" (румуни чи молдавани) та сливе вісімнадцять з половиною тисяч зафіксованих "греками" (їх меншість, варто підкреслити, -- тільки до 40% -- складали грекомовні "ромеї", або "румеї", "еллінофо- ни", "греко-елліни") Суворов А.В. Указ. соч. -- С. 511; Писаревский Г.Г. Указ. соч. -- С. 212; Араджиони М.А. К вопросу об эмиграции христианского населения Крыма в конце XVIII века // Проблемы истории Крыма: Тезисы докладов научной конференции (23-28 сентября). -- Симферополь, 1991. -- Вып. 1. -- С. 9. Пор.: "У 1778 році в усіх містах Криму й у 60 селах налічувалося лише 15 тисяч грецьких християн" (Хар- тахай Ф.А. Историческая судьба крымских татар // Вестник Европы. -- 1867. -- № 6. -- С. 152). Ю. Іванова навела й інші цифри, знайдені в Російському державному історичному архіві щодо греків у "переселенських контингентах": 13740 або приблизно 16 з половиною тисяч осіб (Греки России... -- С. 118).. Подорожні, хоча на їхній зсув було витрачено великі суми грошей (за різними джерелами, від 75 092 до 130000 рублів, при тому неабияк компенсованих за рахунок тих же свіжо- спечених підданців, оскільки вдалося задешево опанувати їх товарними продуктами і майном, чого збігцям довелось у скруті й ажіотажі позбутись), натерпілися злигоднів і хвороб, масово гинули на засіяному горем маршруті, що проліг манівцями. Декотрі щезали та, ризикуючи, виринали у Криму чи Таганрозі.
Очевидці згадували: "... Цілі родини наклали головами... й жодну родину не обминула згуба батька, матері, брата, сестри та дітей, словом із 9 тисяч душ чоловічої статі вихідців не залишилось і третини..."; "Від негод, зміни клімату і нездорової води з'явилася між них смертність, котра винищила 12 000 душ" Маркевич Арс. Краткий очерк жизни и деятельности генералиссимуса А.В. Суворова в Крыму // Известия Таврической ученой архивной комиссии. -- Симферополь, 1901. -- № 31. -- С. 19-21; Писаревский Г.Г. Указ. соч. -- С. 213-215; Мариуполь и его окрестности... -- С. 33-40; События, случавшиеся в Крыму... -- С. 129.. Уцілілі зупинялися в Олександрівській фортеці та за Дніпровською лінією, на території, позосталої від знищеної Січі, -- аж до Полтавщини та Слобожанщини. Зокрема, у колишній Самарській паланці з головним осе- редженням у Новоселиці, де 1778 р. було освячено Троїцький собор. Притулок і лікування нужденні відшукували в Самарській Пустинно-Миколаївській обителі та слободі Орлівщина.
І мертві, і живі страдники загодилися до намудрованого в Санкт- Петербурзі забезпечення анексії "особливої Татарської області", де- юре представленої як "вільної та ні від кого незалежної, крім єдиного Бога", "вільної області під власним своїм верховним порядкуванням". З припасованого плацдарму затаювалися грандіозні, ледь не вселенські струси. Як доповів Суворов Румянцеву-Задунай- ському, спорожнілими у Криму "християнськими домівками" вже з жовтня 1778 р. розташовувалися російські солдати, таким штибом "кантонір-квартирами" стаціонарно укріпивши окупаційний режим. У цьому ж аспекті привертає увагу обмізкування 1780 р. Потьомкі- ним і Суворовим з Іосифом Аргутинським форматування вірменської держави з демаршем проти Персії. "Албанський" офіцер грек- багатій Іван Варвацці став енергійним спільником командира Астраханської ескадри капітана Марка Войновича у спорядженні ударної морської експедиції на південь Каспію для уфундування факторії заради максимального простування росіян Азією (зазнавши невдачі, граф Войнович пізніше служив у Херсоні та Севастополі, проте 1790 р. вже контр-адміралом узяв під кермо каспійські морські сили) Дубровин Н.Ф. Указ. соч. -- С. 710; Суворов А.В. Указ. соч. -- С. 518; Екатерина II и Г.А. Потемкин: Личная переписка 1769-1791. -- Москва, 1997. -- С. 706; Калоеров С.А. Греческие населенные пункты Приазовья XVIII -- начала XX века // Україна -- Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва. -- Маріуполь, 1999. -- Т. 1. -- Ч. 1. -- С. 255; Усенко П.Г. Войнович // Енциклопедія... - С. 604..
Біженці з Криму, авантюрно застосовані як неофіти для від- тіснення аборигенів, у тому числі й українців, і тубільців-кочів- ників (не виключено, із прихованою метою поступового накопичення мобільного стратегічного ресурсу для принагідної реанімації "східного питання" Уперше в історіографії викладено думку про це: Усенко П.Г. Маріупольські греки у політиці Російської імперії XVIII-XIX ст. // Сучасна етнокультурна та етнополітична ситуація на півдні України і актуальні проблеми державного управління. -- Одеса, 1996. -- Ч. 2. -- С. 67-68. Про термінові зазіхання: Усенко П.Г. Які причини та найближчі наслідки мала депортація греків із Кримського ханату 1778 р.? // Крим: шлях крізь віки. -- К., 2014. -- С. 175-178.), вабилися рибними промислами, оселями, ріллею вкраїнських ґрунтів. Уряд дедалі відшкодовував їм матеріальні збитки, покликавши сюди "високою ціною" майстрів реконструкції та спорудження церков і житла. Системно заманювався підприємливий контингент новоселів на підняття перелогів --пусток, виниклих за втечею січовиків, і також використання вимушено полишеної останніми худоби Див.: Грушевский Д.Н., Руденко Н.Г. Жданов: историко-краеведческий очерк. -- Донецк, 1978. -- С. 5; Дмитріенко М.Ф., Балабушевич Т.А. До питання про територію запорозьких земель // История запорожского края в дооктябрьский период. -- Запорожье, 1991. -- С. 19; Памятная книжка ...; Скальковский А.А. Хронологическое обозрение ... -- С. 140.. Протягом 1779-80 рр. пришельці одержали 144 коня, 33 корови, 612 пар волів, 483 вози, 102 плуга, 1570 четвертей хліба й зведені для них 5294 хати та комори, а з 1779 по 1784 р. -- розподілені 844 433 десятини землі Маріупольського повіту Кабузан В.М. Заселение Новороссии ... -- С. 134; Кабузан В. Заселення та освоєння земель запорізького козацтва в 1775-1782 рр. // Архіви України. -- 1969. -- № 3. -- С. 45. Той автор, опрацювавши стан Маріупольського повіту за фондами нинішнього Російського державного архіву давніх актів, навів дещо суперечливі результати: «... було переселено 18 407 греків, 12 598 вірмен, 219 грузинів і 162 волоха або 31 386 чоловік. У 1779 р. за новими підрахунками кількість вихідців з Криму становила 30 855 чоловік, серед них греків було 16 234, вірмен 13 695, грузинів 764, волохів 162 чоловіки обох статей. [...] Питома вага українців знизилася тут до 12,33% (4 710 чоловік), а росіян до 5,95% (2 272 чоловік). Переселенці з Криму в 1779 р. становили 80,79% населення повіту..» (Кабузан В. Заселення і освоєння. -- С. 42-43)..
...Подобные документы
Внесок греків у розвиток торгового судноплавства в Азовському морі у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. Діяльність грецьких торгових фірм і їх роль у становленні та економічному розквіті Таганрога і Маріуполя.
статья [13,8 K], добавлен 15.07.2007Біографія. Смерть Хмельницького. Прихід до влади І. Виговського. Гадяцький договір і початок збройного конфлікту. Кінець гетьманування Виговського і його смерть. Виговський започаткував трагічну галерею гетьманів другої половини XVII – XVIII ст.
реферат [25,2 K], добавлен 28.02.2007Утворення Троїстого союзу. Політика США та європейських держав щодо Японії кінець 19 - початок 20 ст. Польське повстання 1863 року та його міжнародне значення. Вихід Росії на міжнародну арену в 18 столітті. Російсько-французькі відносини після Тільзиту.
шпаргалка [227,4 K], добавлен 01.12.2008Процес залучення капіталу іноземних інвесторів в суднобудівну галузь на Миколаївщині. Перші досягнення та прорахунки на початковому етапі діяльності заводу. Вклад директорів заводу в розвиток суднобудування. Діяльність заводу: здобутки та прорахунки.
курсовая работа [48,7 K], добавлен 04.06.2014Український національний рух у першій половині XІX ст. Початок духовного відродження. Розвиток Українського національного руху на західноукраїнських землях. Громадівський рух другої половини XІX ст. Початок створення перших українських партій в Україні.
реферат [28,5 K], добавлен 08.12.2013Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу. Причини і джерела формування цього прошарка. Заснування, устрій і розвиток Запорізької Січі. Формування української державності в ході визвольної війни. Виникнення реєстрового козацтва.
реферат [25,4 K], добавлен 01.02.2016Розвиток важкої промисловості у Румунії з початку 50-х років ХХ ст., що відбувався на екстенсивній основі за рахунок переливання коштів із сільського господарства. Початок правління Чаушеску. Українське населення в Румунії. Груднева революція 1989 р.
презентация [634,0 K], добавлен 28.10.2012Суперечності розвитку української культури у другій половині XVIІ і на початку XVIII століття. Культурний підйом України на межі XVIІ-XVIII століть. Національна своєріднсть і специфіка українського мистецтва у другій половині XVIІ-XVIII століття.
реферат [27,8 K], добавлен 05.10.2008Повоєнні роки в СРСР. Кінець сталінщини. Початок Холодної війни. Адміністративно-карні заходи. Хрущовська Відлига та роки застою. Поширення процессів загальносоюзного розподілу праці, "взаємодоповнення". Правління генсека Ю.В. Андропова та К.У. Черненко.
реферат [32,2 K], добавлен 17.10.2008Формування національної національної буржуазії у XVIII ст. Зміни внутрішньополітичної ситуації в Україні. Поширення мануфактурного виробництва. Формування ринку робочої сили. Становище селянства, поширення панщини. Зміни в національному складі населення.
реферат [33,5 K], добавлен 21.11.2011Причини виникнення проблеми незалежності Тибету. Процес самовизначення тибетської етнічної спільноти. Проблеми взаємин Тибету і Китайської Народної Республіки, процес обрання нового Далай-лами. Військовий конфлікт міжзахіднокитайськими мілітаристами.
статья [18,7 K], добавлен 14.08.2017Визвольна війна українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького в середині XVII ст., її основні причини та наслідки, місце в історії держави. Характеристика соціально-економічного розвитку України в середині 60-х-початок 80-х р. XX ст.
контрольная работа [24,6 K], добавлен 31.10.2010Історія взаємин України та Туреччини протягом останніх віків, інфокомунікаційні зв’язки. Протурецька орієнтація XVI–XVIII ст. в Україні та міжнародні відносини. Лист Хмельницького Мегмеду IV. Битва під Берестечком. Османська імперія в історії України.
контрольная работа [43,4 K], добавлен 20.11.2010Історія формування кримського населення від найдавніших часів до сьогодення, значення Великого переселення народів. Тмутараканське князівство на території Криму та становище півострова після його розпаду. Сучасні проблеми корінного населення Криму.
курсовая работа [66,2 K], добавлен 08.04.2009Зміцнення Київської держави за часів правління Володимира Великого: боротьба з печенігами, об'єднання східно-слов'янських земель; введення християнства на Русі. Запорізька Січ наприкінці XVII–XVIII ст.: початок, занепад і ліквідація запорізького козацтва.
контрольная работа [67,9 K], добавлен 13.09.2012Поява козаків та початок нової доби в історії українського війська. Походження слова "козак". Розвиток козаччини та поява запорізького війська. Д. Вишневецький - засновник Запорізької січі. Реєстрові козаки на державній службі. Перші війни з козаками.
реферат [31,3 K], добавлен 22.12.2010Розвиток судноплавства на островах Егейського моря: Ідрі, Спецце і Псаррі. Роль російсько-турецької війни і французької революції у піднесенні судноплавства. Архіви громад Ідри, Спецце і Псарри і повідомлення французького консула в Греції Ф. Пукевілля.
реферат [30,7 K], добавлен 20.09.2010Культура Італії, як історично обумовлений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя й діяльності людей, у взаєминах, у створюванні матеріальних і духовних цінностей. Епоха Рісорджименто.
дипломная работа [65,9 K], добавлен 27.01.2009Заселення та розвиток Півдня України. Етнічний склад, вірування та населення Бесарабії та Буджака до початку ХІХ століття. Заснування міста Арциз. Руйнування Запорізької Січі. Соціально-економічний розвиток, культурне і духовне життя міста в ХІХ столітті.
дипломная работа [2,8 M], добавлен 11.03.2011Українська державність наприкінці XVII – на початку XVIII ст. Безпосередні наслідки поразки Української революції. Початок гайдамацького руху, його головні причини та історичні передумови. Гайдамацькі повстання, їх соціальні та політичні наслідки.
контрольная работа [29,0 K], добавлен 21.06.2011
