Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму

Бикова Тетяна

Анотація

Ключові слова: більшовики та їх політика на півострові, Кримський обласній комітет, боротьба за владу, Кримська АСРР, Міллі-Фірка, татарізація.

З погляду на сучасний стан і перспективи розвитку кримської автономії важливого значення набуває вивчення питання про національно-культурне будівництво на півострові у 20-х рр.

Першою проблемою національно-культурного будівництва в Криму стала багато національність його населення. Тут мешкало 59 національностей, кожна з яких мала власні культурні особливості. Як доповідав у 1921 р. М. Бухаріну представник Наркомнацу РРФСР в Криму З. Булушев «44% населення Криму складають татари, і більша частина татарського населення мешкає в селах. Якщо виключити мурзаків (дворянського походження. -- авт), то середній прибуток цього населення нижчий за середняцький. Міське населення мешкає в умовах ще гірших: завжди на околиці, в слобідках, в антісанітарних умовах, напівголодні, перебиваючись випадковими заробітками. Серед татар поширений туберкульоз. Шкіл мало, й вони не облаштовані. З навчальних посібників на рідній мові є тільки буквар. Мало обізнаних вчителів. ... Татарське питання в Криму -- це не національне питання у вузькому сенсі слова, питання соціальне. Поруч з татарами мешкають й інші дрібні народності, котрі підпали в більшій або меншій мірі під вплив татар. До татаризованих народностей належать місцеві цигане, караїми, кримчаки й деякою мірою кримські вірмени та греки»¹.

З вищенаведеного випливала інша проблема -- відсутність єдності поглядів на форму національно-культурного будівництва під час обговорення цього питання в першій половині 1921 р. Представники російського населення пропонували створити в Криму область у складі РСРФР, українського -- республіку у складі УСРР, татарського -- національну автономію з правом «міжнародних відносин», німецького -- національно-територіальну автономію. Вся ця дискусія висвітлювалася в газеті «Красный Крым».

Коли радянська влада остаточно закріпилася в Криму, перед ЦК РКП(б) постало питання про дальшу долю півострова. Було вирішено створити автономну республіку, яка входила б до складу РСФРР. Більшовики України, яких заздалегідь попередили про ці наміри, спочатку намагалися протестувати, але потім слухняно погодилися. 12 листопада 1920 р. на засіданні членів ЦК КП(б)У, які були в наявності (С. Косіор, Терлецький, В. Мануїльський, Мінін) було ухвалено рішення: “Крим перебуває поза компетенцією ЦК КП(б)У»².

Ця згідлива відповідь не відображала дійсного ставлення всіх членів ЦК КП(б)У. Пам'ятаючи діяльність Закордота, котрий розміщувався на території України і керував всією повстанською боротьбою більшовиків в Криму, місцеві керівники намагалися власноруч керувати цією територією. Протягом кінця 1920 -- першої половини 1921 рр. український уряд активно втручався у процеси, що відбувалися в Криму. В свою чергу, Москва теж вважала Крим власною територією, а тому надсилала до півострову свої вказівки та вимагала їх негайного виконання. Деякій час питання про пріоритет залишалося відкритим, але страшенний тиск з боку Москви змусив харківських працівників відступити. Було ухвалено рішення про ліквідацію на півострові всіх організацій, котрі відали справами Закордота. Українські представники більшовицької партії, що мешкали в Криму, повернулися до Харкова. Начальник Закордота при ЦК КП(б)У Ф. Маркус у доповіді на ім'я Ф. Кона зазначав, що протягом січня -- березня 1921 р. з території Криму до України було вивезено всіх українських керівних працівників, а також матеріальні ресурси КП(б)У, котрі раніше були привезені на півострів для потреб Кримської повстанської армії (зброю, гроші, обмундирування, спорядження та ін.).

Керівники України змогли зберегти в своїх руках лише так звані виконавчі функції: Москва залишила «українським товаришам» право деякою мірою вирішувати військові справи на півострові. Війська, якими командував М. Фрунзе, продовжували, як і раніше, називатися «Збройними силами України та Криму».

25 січня 1921 р. голова РНК України Х. Раковський підписав постанову про те, що командуючому збройними силами України підпорядковуються всі морські сили Чорного та Азовського морів⁴. Серед допризовників Криму було виділено 1 500 осіб для того, щоб вони пройшли спеціальну морську підготовку.

З червня 1921 р. на півострові з'явилися перші частини особливого призначення (ЧОП) та Всеобучу України та Криму, що підпорядковувалися українському уряду. Військові з'єднання допомагали місцевим керівникам та чекістам боротися з «бандитизмом». Ці частини, котрі очолювалися українськими працівниками, використовували в своїй роботі переважно кримські кадри. Кількість кадрів Кримського ЧОПу з плином часу зростала. Згідно доповіді, котра була складена командуючим ЧОП та начальником Всеобучу України та Криму Малиновським для секретаря ЦК КП(б)У Д. Лебедя, на 15 листопада 1921 р. в Криму вже перебувало 2 477 чоловіків та 216 жінок, котрі входили до складу ЧОП та всеобучу України та Криму.

На початку 20-х рр. з'явилася ще одна сфера діяльності українського уряду в Криму. Коли в Криму запанував голод, Україна почала ввозити на півострів продовольство.

Тільки цими сферами й було обмежено вплив керівництва України на справи в Криму. Надавати владу в стратегічно важливому Криму лише частково скореній українській республіці в Кремлі вважали ризикованим.

Тим часом місцеві більшовики не сиділи склавши руки. 21 січня 1921 р. відбулось спільне засідання членів Кримревкому та Кримського обласного комітету РКП(б), на якому були присутні А. Лідє, Ю. Гавен, С. Вульфсон (Давидов), С. Ідрісов, С. Меметов, І. Фірдевс, М. Бабахан і В. Ібраїмов. Розглядалося одне питання: «Про політичні взаємовідносини Криму з РСФРР та УСРР». У прийнятій постанові зазначалося: «Визнати найбільш бажаним підпорядкувати Крим безпосередньо Москві в якості автономної одиниці, надати їй назву “Кримська автономна область”». Приймаючи постанову про автономний статус Криму, учасники засідання виходили з «далекого окраїнного положення Криму з його внутрішньою національною структурою та соціальних й економічних обставин, а також беручи до уваги українське черезсмужжя». У протоколі зазначалося: «Ю. Гавен залишається при своїй особливій думці: з метою революціонізування мусульманського Сходу доцільно створити видимість самостійного Криму, й тому Кримську автономну область треба назвати “Кримською Комуною”».

20 лютого до Сімферополя приїхав М. Поляков, якого призначили новим головою Кримревкому і членом Кримського обласного комітету РКП(б). Під його головуванням відбулось засідання Кримревкому. Газета «Красный Крым» надрукувала звіт, в якому зазначалося: «В адміністративному положенні Крим буде підпорядкований Москві. Щодо його майбутньої долі, то вона буде вирішена трудовими масами Криму, але ЦК стоїть за створення автономної області»⁹.

На засіданні Кримревкому 27 лютого було розглянуте питання «Про декрети та постанови Радянської влади». Було ухвалене рішення, в якому, між іншим, зазначалося: «Визнати, що оскільки в Криму існує радянська влада, на території Криму повинні застосовуватися видані в РСФРР декрети». Для перегляду наказів Кримревкому з метою їх погодження з декретами РСФРР при Кримревкомі була утворена комісія по перегляду в складі Ануфрієва, Гордона, Лебедєва, Тарасова та Корчевського.

На початку березня 1921 р. до Криму приїхав І. Акулов, який за наказом ЦК РКП(б) повинен був стати новим секретарем Кримського обкому РКП(б). Наприкінці квітня з таємною місією приїхав С. Кіров. В його функції входило: зміцнити керівництво Кримського обкому, сприяти вивезенню з півострова якомога більшої кількості продовольства та матеріальних цінностей, та сприяти утворенню в Криму республіки.

Проте питання створення республіки в Криму не викликало особливого задоволення серед певної частини членів Кримського обласного комітету РКП(б). Виходячи з документів, що зберігаються в кримському архіві, можна зробити висновок, що відрядження С. Кірова до Криму було пов'язане з слабкими на той час позиціями РКП(б) на півострові. Секретар Кримського обкому І. Акулов, який перейняв цю посаду, не зміг наладити його роботу, а також організувати роботу повітових партійних організацій. І. Акулов і М. Поляков, які побоювалися проявів «сепаратизму» з боку кримських татар, повели рішучу боротьбу з тими членами обкому, які виступали за створення на півострові республіки -- Ю. Гавеном, І. Фірдевсом, С. Меметовим, С. Ідрісовим, М. Баба- ханом, В. Ібраїмовим та ін.

Для остаточного вирішення питання про приналежністі Криму ряд місцевих більшовиків (серед них -- В. Ібраїмов), запропонували включити до порядку денного IV обласної партійної конференції питання «Про політичне становище Криму». Пленум Кримського обкому РКП(б), якій відбувся 2 квітня 1921 р., відхилив цю пропозицію і ухвалив таке рішення: «В циркулярному листі про скликання конференції запропонувати повітовим комітетам обмінятися думками до початку конференції щодо питання про майбутнє політичне становище Криму. З цього питання знестися з Москвою для з'ясування думки ЦК РКП».

Виконуючи рішення цього пленуму, президія Сімферопольського повітового парткому на засіданні, що відбулося 4 квітня 1921 р., доручила комісії у складі С. Меметова та В. Хайкевича підготувати доповідь «Про форми державного будівництва Криму».

Для виконання рішення ЦК РКП(б) щодо командирування до Москви представників з метою розробки положень Кримської автономної республіки того ж 4 квітня 1921 р. в Сімферополі відбулося об'єднане засідання Кримського обласного комітету РКП(б) та Кримревкому. На ньому були присутні: М. Поляков, І. Акулов, А. Лідє, Д. Ульянов, Кисельов, Г. Шидарев, Оскар, О. Дерен- Айєрли (Ібрагім), С. Ідрісов, Ю. Гавен, С. Меметов, Артьомов. Було вирішено «Акулову, Полякову та Ю. Гавену скласти доповідь в ЦК від ОК та Крим- ревкому. Просити Лідє інформувати ЦК про стан речей у Криму, добитися негайного вирішення питань, піднятих у доповіді. В основу доповіді покласти те, що... Крим у всіх відносинах потрібно зв'язати з Москвою».

14 квітня члени кримського обласного татарського бюро при кримському обласному комітеті РКП(б) І. Фірдевс, С. Меметов, Ш. Ібраїмов, О. Дерен- Айєрли, Булушев та Нагаєв обговорили питання «Про телеграму Ради національностей “Про проголошення Криму Радянською Республікою та її кордони”». В прийнятої постанові зазначалося: «Дати відповідь: проголосити Крим Радянською Соціалістичною інтернаціональною республікою в кордонах Кримського півострову, починаючи від Сиваського мосту».

Разом з тим до Криму продовжували надходити телеграми з центральних партійних та радянських органів з вимогою довести свої пропозиції щодо створення на півострові автономної республіки. Так, в телеграмі, надісланій до Кримревкому та кримського обкому РКП(б) за підписом заступника наркома національностей РСФРР О. Каркліна, зазначалося: «Рада національностей при Наркомнаці визнала необхідним виділення Кримського півострову в Автономну Республіку. Наркомнац просить терміново надати свої висновки з питання про кордони майбутньої Автономної Республіки».

Ця пропозиція здобула підтримку у керівництва партійної організації півострову. У телеграмі за підписом заступника голови Кримревкому Ю. Гавена, яка була надіслана 15 травня 1921 р. на адресу Ради національностей при Наркоматі у справах національностей РСФРР, зазначалося: «більшість Кримревкому в складі членів Ю. Гавена, І. Фірдевса, С. Меметова, С. Ідрісова, стоять на точці зору необхідності проголошення Кримської Автономної Республіки в межах Кримського півострова, включаючи Чонгарській півострів та м. Генічеськ»¹⁴.

7 травня 1921 р. відбувся пленум Кримського обкому РКП(б), на якому розглядалося питання «Про державну форму Криму». Разом з місцевими більшовиками в його роботі приймав участь й С. Кіров. Виходячи з документів пленуму, котрі зберігаються в кримському архіві, можна зробити висновок, що “ліві” на чолі з І. Акуловим спромоглися переконати Кірова у необхідності почекати зі створенням Кримської республіки. В резолюції, котру було ухвалено по закінченні роботи пленуму зазначалося, що «надіслана ЦК директива, яка підтверджує постанову об'єднаного засідання ОК та Кримревкому від 21 січня ц.р. про оголошення Криму автономною областю, цілком відповідає об'єктивним умовам Криму в теперішній момент»¹⁵. Проте негайно додавалося, що «означену форму правління Криму неможливо вважати постійною», а, окрім того, «остаточна форма цього устрою може бути встановлена лише після того, як широкі працюючі маси національностей Криму, особливо татари, будуть залучені у справу партійного та радянського будівництва»¹⁶. Далі в постанові пленуму зазначалося: «тільки після того, як всі ці заходи будуть впроваджені до життя та з'являться їх результати, можливо буде остаточно вирішити питання щодо державного устрою Криму, щоб забезпечити дійсно революційний вплив півострову на Схід»¹⁷. Та треба зауважити, що І. Акулов і його команда в цей час не намагалася проводити жодної роботи ні в кримському селі, ні серед татар, не займалися ні національним, ні земельним питаннями.

Татарська партія «Міллі-Фірка» неодноразово пропонувала організувати співробітництво кримських татар з радянською владою¹⁹. Проте Кримський обком та Кримревком відмовилися не тільки від її послуг, але і взагалі не легалізували «Міллі-Фірка». Це було цілком зрозуміло, адже більшовицька партія в цей час вже не допускала багатопартійності.

Протягом півроку (починаючи з травня 1921 р.) в Кримському обкомі відбувалися процеси, котрі пізніше самі більшовицькі працівники характеризували як «гризню». На думку П. Гарчева С. Кіров (як і Акулов) належав до команди Й. Сталіна, яка в 1921 р., через хворобу В. Леніна, що посилювалася, впритул підійшла до боротьби за владу. Через це, за його висловом, в Кримському обкомі протягом 1921 р. розпочалися кадрові зміни, котрі були «яскравим зразком того, як Сталін зміцнював власні позиції на місцях і готувався до вирішального для нього ХІ з їзду партії» .

С. Кіров також прийняв участь в роботі IV Кримської обласної конференції (проходила з 17 по 21 травня), на якій розглядалося питання про створення Кримської республіки. Під час доповіді «Про національні моменти в радянському і партійному будівництві» І. Акулов виступив проти створення в Криму «самостійної татарської республіки». Завдяки Акулову і Кірову конференція взагалі ухилилася від вирішення цього питання. В ухваленій резолюції щодо необхідності створення Кримської республіки не було сказано жодного слова²².

Недвозначно щодо тогочасного становища в Криму висловився І. Фірдевс. Значно пізніше не прикрашаючи дійсності, він розповідав про події того часу: «Період особливо гострої кризи починається із травня місяця й тягнеться до 7 листопада 1921 р. У зв'язку з повстанням, провалом продрозкладки, гострим голодом, загибеллю технічних культур Криму, усередині кримської організації РКП виникають тертя, розбіжності й гостра боротьба, котра призвела до розшарування на місцевих й немісцевих, на підпільників і не підпільників й по іншим лініям. Зрештою, ця боротьба й тертя виливаються у форму вимоги з одного боку, якнайшвидшої ліквідації ревкомів, оголошення Криму Республікою, ліквідації повстання татар, не зброєю, а шляхом розшарування й послідовного проведення відносно татар політики партії з національного питання . Основною групою в організації, яка підняла ці питання, були татарські відповідальні працівники, члени ревкому й бюро татарської секції при обласному комітеті, секретарем якого в той час був я. Ліквідація політичної кризи вимагала прийняття цілого ряду термінових і рішучих заходів, які загально зводилися до необхідності перенесення центру ваги в політиці на національне питання, розуміючи його як татарське, а в економіці орієнтуватися на спеціальні технічні культури Криму. У ситуації воєнного стану й за наявності обласного комітету не було жодної можливості навіть оформити як суспільно-партійну точку зору тієї частини організації, яка бачила й усвідомлювала неправильність політичної й економічної лінії вищих органів Криму. Обком в особі товаришів Акулова, Полякова, Єфремова й Кірова із плеядою більших і менших військових працівників, прихильних їхнім велінням, не розумів згубності своєї неправильної політики і тому не знаходив потрібним змінити напрямок. Кримські питання зрештою були перенесені на рішення в ЦК, де правильність точки зору товаришів, які висловлювалися за оголошення Криму Республікою й зміни курсу політики була підтверджена, а для організації й проведення рішень ЦК відносно кримських питань була створена спеціальна комісія -- Повноважна комісія ВЦВК на чолі з товаришем Ш. Ібрагімовим. Незважаючи на постанову ЦК, ВЦВК і надсилання спеціальної комісії обком і ревком продовжували свою колишню політику, додавши їй особливу різкість. Вся енергія обласного комітету відтепер була спрямована на вигнання із Криму «республіканців» й у першу чергу невеликої групи місцевих татарських відповідальних працівників. Видаються постанови за постановою про спрямування у розпорядження ЦК Фірдевса, Бабахана, Гавена, вживають заходи до виключення Меметова з партії та інше. Найбільш скандальним і курйозним моментом, що окреслив до шаржу й карикатури становище обкому, була наступна обставина: 12 травня одержали повідомлення із центра від Наркомнаца про оголошення Криму республікою.

14 травня ВЦВК підтвердив постанову Наркомнаца, 20 травня одержали телеграму від ЦК, що підтверджувала оголошення Криму Республікою. У той же день ранком IV обласна партійна конференція під тиском обласного комітету в особі Акулова приймає постанову, котра заперечує доцільність оголошення Криму республікою. Вийшло незручне становище: ЦК, ВЦВК, Наркомнац, одна третина організації й населення в особі татар -- за Республіку, обласний комітет у своїй більшості разом з військовими працівниками -- проти. Акулов без перепочинку їздить по повітах й організує сили проти Республіки на майбутню, через шість місяців V-у партійну конференцію. Організація в повному розумінні слова приходить у стан занепаду. Доходимо до V-ої конференції, де політика Акулова тріскотить по всіх швах, і лінія обкому одержує гідний осуд. Ось у такій обстановці триває перший період моєї діяльності в Криму»²³ .

13 травня в Сімферополі відбулася зібрана за рішенням Кримського обласного татарського бюро конференція комуністів-татар. На ній були присутні 23 депутати від 192 комуністів-татар, які стояли на партійному обліку в повітових парткомах кримського обкому РКП(б). В постанові конференції, між іншим, говорилося: «Цілком революційно-доцільною державною формою для Криму є проголошення його інтернаціональною республікою, котра входить в Російську Федерацію, взявши за основу Конституцію однієї з існуючих республік». Приймаючи таке рішення, учасники конференції виходили з «географічного положення Криму як авангардного поста РСФРР в країнах Близького Сходу, з уже існуючого факту проголошення України Республікою, завдяки чому Крим в адміністративному відношенні перетворився у своєрідний острів, з того, що Радянська влада у відношенні до усіх колишніх колоній царської Росії впроваджувала тактику організації... та визнання вже створених республік Татарії, Туркестану, Башкирії, що Крим протягом перших двох періодів Радянської влади був проголошений автономною республікою з санкції ЦК як федеративної частини РСФРР»²⁴.

Але не всі татари дотримувалися такої думки. Однім з важливих кроків, котрий був зроблений головою Повноважної комісії Ш. Ібрагімовим разом з «прореспубліканським» угрупованням Кримського обкому, було скликання безпартійної татарської конференції. Її організацією займалися ті працівники, які підтримували ідею якнайширшого залучення кримських татар до управління республікою, котра, на їх думку, повинна була негайно створена.

Вказуючи на причини виникнення автономної республіки, Ш. Ібрагімов зазначав, що однією з причин було те, що татари є працюючою масою і щоб довести населення татар з 300 тис. до 3 млн. Торкаючись питання про автономію, він сказав: «В автономних республіках пошта, залізнична дорога, телеграф, економічні справи і армія повинні бути пов'язані з центром. Але якщо вони будуть пов'язані з центром, то що ж нам залишиться?»²⁵

В обговоренні питань, пов'язаних зі створенням на півострові автономної республіки, прийняло участь багато депутатів. Вони висловлювали безліч різноманітних пропозицій щодо того, який вигляд повинна мати новостворена автономна республіка. Так, депутат Блущев вимагав організації в Криму Міністерства закордонних справ та призначення на посади наркомів освіти та охорони здоров'я татар. І. Апаз вважав, що окрім негайної організації Міністерства закордонних справ в Криму, конче потрібно, щоб очолив його представник кримськотатарського народу. Гасір пішов далі й запропонував передати взагалі всі керівні посади в руки татар. А. Бекіров висловив припущення, що скликання цієї конференції недвозначно підтверджує факт передачі влади на півострові від Кримревкому до рук татарської спільноти. С. Хаттатов зазначив, що треба негайно переглянути рішення, котре було винесено під час проведення ІУ обласної партійної конференції щодо «непотрібності» проголошення в Криму республіки. Окрім цього він запропонував скасувати постанову про максимальне підпорядкування Кримської автономної республіки центру. А. Ісхаканова висловила невдоволення практикою, спрямованої на те, щоб закони Кримської автономії писалися в Москві: треба, щоб «всі закони писалися там, де власне й знаходиться автономія». О. Дерен-Айєрли висловів надію на те, що саме депутати безпартійної татарської конференції візьмуться за виправлення всіх помилок, котрі були зроблені кримською більшовицькою організацією за час її перебування при владі. Ще далі пішов Ш. Ібрагімов, який прямо закликав всіх присутніх у зв'язку з повним нехтуванням Кримським обкомом інтересів кримських татар, розпочати самим проведення контактів з Туреччиною, у якої й шукати допомоги. Його гаряче підтримав Іслямов, який закликав всіх присутніх орієнтуватися на Схід і там шукати порятунку від голоду й злиднів, які виникли в Криму через недбале керівництво більшовицьких працівників. Схожі міркування висловив С. Айвазов, якій порівняв цю конференцію з Курултаєм, що виник і працював в 1917 р., і закликав всіх присутніх слідувати прикладу своїх попередників й вирішувати питання створення власної республіки так, як того вимагають інтереси татарського народу, а не інтереси пролетаріату Москви. Завершуючи роботу, безпартійна татарська конференція обрала Раду сімох, на яку поклала виконання рішень, ухвалених на конференції, а саме: створити в Криму автономну республіку з власними урядовими структурами, вільну від диктату з центру, зв'язатися з кемалістською Туреччиною і просити у неї допомоги для подолання широкомасштабної кризи, що виникла на півострові²⁶.

За словами І. Фірдевса: «Обком схаменувся, вирішив виправити становище, що склалося й кооптувати до цієї Ради деяких своїх представників. Але у відповідь отримав рішучу відмову, котра мотивувалася тим, що обком буде заважати їх роботі. Натомість Рада сімох запропонувала долучати до власної роботи з членів обкому тих татарських працівників, які знають умови життя Криму»²⁷.

Через непоступливість татар, не зв'язаних у власних діях сумнозвісним «демократичним централізмом», Кримський обком не мав змоги «керувати й направляти» в потрібне більшовикам русло кримських татар-небільшовиків. Дещо пізніше секретар Кримського обкому І. Акулов зазначав, що обласна татарська безпартійна конференція не була як слід підготовлена (тобто, говорячи відверто: не була «організована» більшовиками), а тому не дала бажаних підсумків²⁸.

Цілком очевидно, що конференція висловлювалася за дійсну, а не маріонеткову кримську республіку. І з цією думкою більшовикам, за будь-яких власних планів, потрібно було рахуватися.

Термін «повна автономія», який постійно лунав під час безпартійної татарської конференції, вміщував в собі надання кримській республіці прав самостійного спілкування з закордонними країнами, ведення зовнішньої торгівлі, самостійне вирішення питання про повернення до Криму емігрантів. Татари пропонували створення самостійний кримський комісаріат закордонних справ²⁹. Про це свідчить телеграма наркома закордонних справ РСФРР Г. Чичеріна, котра була надіслана на ім'я уповноваженого НКЗС в Криму. В ній він, зокрема, писав: «Пропозиція забезпечити “Кримський центр” Наркомзаксправом недоладна, безглузда, шкідлива, не має жодного ґрунту й повинна бути безумовно відкинута. Крим не є незалежною державою, а республікою в межах федерації, як Карелія та Башкирія. Такі республіки ніколи Наркомзаксправа не мають. Думка про те, щоб Крим провадив стосовно Туреччини самостійну революційну політику, настільки шкідлива й небезпечна, що її досить, щоб рішуче відкинути цей проект, бо це значить, що там будуть зривати нашу політику, будуть нам уставляти палки до коліс та створювати скандали з урядом Туреччини». Від свого представника нарком вимагав «рішуче протестувати проти цієї недоладної вигадки, категорично заявити, що це в жодному разі не може бути допущено».

30 червня на засіданні президії ЦК РКП(б) питання про статус кримської автономії було поставлено на голосування. У зв'язку з цим Г. Чичерін запропонував таку пропозицію: потрібно «безумовно відкинути які б то ні було натяки на створення в Криму особливого комісаріату закордонних справ. Він буде нашим уповноваженим для технічної мети й більше нічого»³⁰. В. Ленін виступив на підтримку проекту рішення політбюро ЦК РКП(б), запропонованого Г. Чичеріним. Він підготував записку до ЦК РКП(б), в якій зазначалося: «Я цілком за Чичеріна. Ленін»³¹. Цілком зрозуміло, що в кінцевому підсумку прийнята була пропозиція Г. Чичеріна.

Забігаючи наперед, слід додати, що на V обласній партійній конференції 4 листопада секретар обласного комітету І. Акулов заявив: «Ми добре враховували настрої татарської частині населення, що об' ява Автономної республіки тлумачилася ними як об' ява Татарської республіки. Коли б ми нашу політику побудували таким чином, то ця політика була б помилковою»³².

18 травня 1921 р. відбувся пленум ЦК РКП(б), на якому було визнано необхідним виділити Кримській півострів в Кримську автономну республіку. Пленум виходив з того, що створення Кримської АСРР та інших подібних утворень в той період пов'язувалося поряд з іншими причинами й з тактикою партії в тих конкретних міжнародних умовах. Нові прикордонні державні утворення у вигляді автономних республік повинні були, на думку депутатів, відігравати роль буфера між Росією та недружньо налаштованими до неї сусідами.

Далекосяжні плани більшовиків щодо зовнішньої політики вимагали збереження імовірності демократичного вирішення проблем, які вставали на порядку денному нової влади. Тому палке бажання забрати Крим «під власну руку» московський уряд повинен був якимось чином обґрунтувати. Через це більшовики вдалися до фальсифікацій.

Підсумки проведеного в квітні 1921 р. перепису населення півострову були свідомо перекручені. Щоб отримати бажаний владі результат, перепис було проведено не за національною, а за релігійною ознакою. До єдиної графи зводилися а) татари, турки та цигани; б) євреї та кримчаки; в) росіяни, українці та білоруси. Всього було зареєстровано 729 тис. мешканців. Вони належали до 59 національностей і розподілялися таким чином:

Таблиця 1