Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму

3 листопада розпочала свою роботу V Кримська обласна партійна конференція, котра стала останньою репетицією перед проведенням І Всекримського установчого з'їзду рад. Вона підбила підсумки роботи Кримського обкому РКП(б) та його секретарів І. Акулова і С. Кірова за період з травня по листопад 1921 р. Всі, хто виступав на конференції, висловили різке незадоволення роботою Кримської партійної організації. Так, наприклад, депутат Макаров сказав: «Всі ці недогляди відбулися тому, що в старому обласному комітеті сиділи Поляків й Акулов, а у новому знову засіли ці ж друзі, й проводили свою лінію, із травня п' ять місяців займаючись виключно склокою»⁷⁷. Інший депутат, Хамзін, висловився таким чином: «Тов. Акулов на минулій конференції протестував проти самостійної татарської республіки, імовірно боячись її, а тепер тов. Акулов говорить, що для створення республіки немає працівників. Їх просто не вміють використовувати. Обласний комітет намагався всіх відповідальних пра- цівників-татар якнайшвидше відкликати звідси»⁷⁸. Шабулін зазначив: «В обкомі існує та склока, про яку говорили майже всі товариші, що виступали тут. Звичайно, коли мова йде про розмежування правильності чи неправильності позицій груп, які беруть участь у цій склоці, то говориться передовсім про існування чи ні Кримської Республіки»⁷⁹.

Підсумок обговоренню звітної доповіді Акулова підбив делегат від Севастопольської організації Виноградові «Причини всіх тих невдач у роботі обкому, котрі відзначені тими, хто говорив раніше, у тій так названій склоці. Полягає вона не в діях окремих товаришів, справа полягає у принципі. Товариші в обкомі повинні були нарешті вирішити: організовувати їм Кримську Республіку чи ні? Чи організована вона зі сваволі деяких товаришів або груп населення, або вона організована з більш важливим завданням? Товариш із Євпаторії відзначав: організація Кримської Республіки з'явилася певною мірою рішенням Інтернаціоналу щодо питання про Схід. Якщо ми звернемося до резолюції на Х з'їзді нашої партії з цього питання, то побачимо, що саме утворення дрібних республік є системою радянської влади й усім необхідно дотримуватися цієї системи як знаряддя й форми диктатури пролетаріату. ...Ми думаємо, що сьогодні існування Кримської Республіки необхідне як засіб боротьби із світовим імперіалізмом, тобто необхідне виконання рішення Х з'їзду. Якщо це так, то обов' язково потрібно в момент загострення нашого становища по відношенню до західного імперіалізму й до всієї світової боротьби пролетаріату з буржуазією, Республіку цю удержати. Якщо це так, то перший висновок, який повинні були зробити товариші в обласному комітеті після того, як питання про створення республіки було вирішено, поставити собі головним завданням цю республіку насамперед зміцнити. Як це зробити? Само собою зрозуміло, що не можна зміцнювати республіку, збуджуючи в ній населення проти тієї сили, яка цю республіку допомогла організувати, збуджуючи його проти РКП, котра керує радянською владою. Частина товаришів, очевидно, не хотіла цього зрозуміти. Звідси й випливли не помилки окремих товаришів, а дві лінії поведінки в обкомі й в його роботі. Ці дві політичні лінії створили те, що тут називали обивательським словом “склока”».

По закінченні обговорення була прийнята резолюція по звітній доповіді Кримського обласного комітету: «V Кримська обласна партійна конференція РКП(б), заслухавши доповідь про роботу обласного комітету за звітний період, знаходить: .3) конференція відзначає недостатнє керівництво роботою профспілок і кооперації, а головне: загальна лінія обкому в партійному й радянському будівництві не відповідала факту необхідності створення Кримської Автономної Республіки. Ця невідповідність проявилася особливо в тому, що: по-перше, не було звернено належної уваги на роботу в селі й зокрема на роботу серед татар, як основної групи сільського населення в Криму; по-друге, у запізненні проведення земельної реформи; по-третє, необережно різкому підході до заходів у продовольчій політиці й, зокрема, у недостатньому обліку особливостей кримських умов при збиранні продподатку; у четвертих, відзначені вище загальні несприятливі, умови (за виключенням чистки партії) [а саме: продовольча й фінансова криза, перехідний момент до нового курсу економічної політики, бандитизм, недостатньо обережний підхід до роботи місцевих партійних організацій з боку Повноважної комісії ВЦВК. -- авт.] й недоліки в роботі обласного комітету призвели до тимчасового послаблення впливу на кримське село обласного комітету й частково стали причиною виникнення угруповань у самому обласному комітеті, котрі заважали його нормальній роботі»⁸¹ .

Виступи на V Кримській обласній партійній конференції й попередні події показали, що кандидатура І. Акулова як секретаря Кримської обласної партійної організації не викликала серед місцевих більшовиків ентузіазму. Оскільки С. Кірова ще раніше було вирішено відкликати в центр, то з Москви напередодні партійної конференції надіслали до кримської організації нового секретаря -- А. Ізраїловича.

Під номером другим в порядку денному конференції стояло питання про Положення та Конституцію Кримської Соціалістичної Радянської Республіки, розглянуті 5 листопада. Після обговорення було запропоновано затвердити подані проекти як основу, котра остаточно буде прийнята на 1-му Всекримському установчому з'їзді рад.

Конституція Кримської АСРР затверджувала рівність та право на вільний розвиток всіх національностей півострова, скасовувала національні й національно-релігійні привілеї та заборони, котрі раніше існували. Проголошувалося створення умов, які були б сприятливі для культурно-економічного розвитку всіх національностей, поширення їх співробітництва. Державними мовами оголошувалися російська й татарська.

III Всекримський з'їзд рад, який проводив свою роботу з 10 по 14 грудня 1923 р., дійшов висновку, що низький культурній рівень татар, обмежені кошти місцевого бюджету й недостача татар-робітників не дозволили реалізувати прийняття партією курс на коренізацію у формі татарізації. Цей курс починався з декрету КримЦВКу та Раднаркому від 10 лютого 1922 р. про створення постійної комісії щодо татаризації у складі 5 осіб (на чолі з головою КримЦВКу).

28 квітня 1924 р. вийшла постанова КримЦВКу та Раднаркому, згідно з якою ставало обов'язковим:

- народним комісаріатам та центральним управлінням мати у власному штаті особу, котра володіла б татарською мовою;

- п'ятьом районним виконавчим комітетам, де переважало татарське населення (Бахчисарайський, Карасубазарський, Алуштинський, Ялтинський, Судак- ський) та сільським радам з переважаючим татарським населенням треба було впровадити діловодство на татарській мові;

- народному комісаріату освіти потрібно проробити питання про введення в школах ІІ-го ступеню обов'язкового викладання татарської мови;

- народному комісаріату юстиції вмінювалося в обов'язок розробити інструкцію щодо проведення до життя цієї постанови.

Для реалізації зазначених завдань проводився такій комплекс заходів:

- організація (з 1925 р.) довготривалих курсів з підготовки кадрів татарських працівників при оргвідділі КримЦВКу для голів й секретарів сільських рад та татарських юридичних курсів при Наркомюсті. Це призвело до появи у травні 1926 р. 22 висококваліфікованих спеціалістів;

- організація короткострокових курсів при Наркомфіні, кримському відділенні залізничного транспорту, обласній конторі Наркомзв' язку для навчання робітників-росіян татарській мові;

- організація в судових органах 13 осередків Народного суду, двох слідчих осередків, двох осередків судового виконання на татарській мові (взагалі в органах юстиції у 1929 р. вже працювало 63 татарина, тобто 13% від загальної чисельності)⁸⁷;

- організація наркоматом освіти 12 татарських, 5 німецьких й 36 змішаних шкіл П-го ступеню (з 53 наявних);

- випуск на татарській мові щоденної газети «Єни Дунья» («Новий світ») накладом у 2 тис. примірників й два рази на тиждень -- газети «Яш Кувет» («Південна сила») таким же накладом.

Ще однією проблемою для Криму став розвиток соціально-культурної сфери для національних меншостей. Важливість цієї проблеми полягала у відсутності необхідної кількості кваліфікованих національних кадрів. Незважаючи на фінансові ускладнення, в Криму було створено 164 татарських лікпунктів, 67 хат-читалень, 8 дитячих будинків.

Постановою Кримревкому від 8 січня 1921 р. півострів був поділений на 7 повітів й 20 районів. Восени 1921 р. було створено 7 округ й 20 районів. У жовтні 1923 р. округи були ліквідовані, а чисельність районів скорочена до 15, а в 1924 р. залишилося 10 районів. В Криму було створено (окрім татарських) три нацменрайона: Біюк-Онларський (німецький), Ішуньській (український) й Фрайдорфський (єврейській).

Після створення республіки чвари у взаємовідносинах членів кримського уряду не припинилися. З плином часу таке поняття як «перманентні чвари» стає панівним у взаємовідносинах членів кримського обкому та залежних від нього структур. Змінювалися лише ті, хто в різні проміжки часу переймали на себе більшу владу. Спочатку перемогу одержала так звана «татарська» частина, згодом -- російськомовна частина уряду.

З 1924 р. позиції кримських татар в уряді Кримської АСРР посилилися, оскільки Велі Ібраїмов зайняв посаду голови КримЦВКу, а О. Дерен-Айєрли -- посаду голови РНК. Але напередодні цієї події у кримському керівництві відбувся конфлікт.

За рішенням оргбюро ЦК РКП(б) від 19 вересня 1921 р. на посаду голови Раднаркому в новоствореній республіці з Уфи був надісланий казанський татарин С. Саїд-Галієв. Він розпочав масово переводити до Криму так званих «власних» людей, переважну більшість з яких складали казанські татари. Через короткий час в уряді Кримської АСРР розпочалася свара між кримськими і казанськими татарами. Сучасник подій І. Фірдевс пізніше зазначав: «Призначення Саїд-Галієва в Крим було досить неочікуваним. Гадаю, що коли він залишав Татарську республіку, то сам цього не передбачав. Нами очікувалося призначення Ш. Ібрагимова, який так вдало розв'язав кризу кримського уряду й через це отримав досить велику авторитетність та популярність як серед партійних, так й безпартійних місцевих працівників, передусім татар. Призначення, відбулося завдяки грі історичної хроніки -- Саїд-Галієва забалотували в Татарській республіці якраз в той момент, коли однорідна за внутрішнім складом політика Акулова в Криму була ліквідована. І Саїд-Галієв сів на вже готове місце.

Внутрішнє це призначення приховувало в собі ті ж самі конфлікти й по тій же лінії, котрі відбувалися й при Акулові. Питання було лише в часі, необхідному для розгортання його лінії в новій обстановці. Для Криму це означало, висловлюючись грубо, «потрапити з вогню в полум'я». З першої доби приїзду Саїд-Галієва до Криму місцеві татарські працівники стали буцімто особами другого сорту. Одразу після свого призначення Саїд-Галієв став всіляко притискувати місцеві кадри й тягнути до Криму казанських татар. Про його інтриги, котрі він застосовував проти місцевих татарських працівників, можна казати дуже багато. Поляков та Єфремов, які намагалися стримувати його, зусиллями Саїд-Галієва були відкликані ЦК до Москви, після чого він повністю повірив у власну непогрішимість. Тож справи в республіці погіршувалися не по днях, а по годинах» .

Невдовзі це призвело до виникнення в кримському уряді широкомасштабного конфлікту й колективного звернення місцевих татарських працівників з листом до Москви з вимогою «відкликати з Криму Саїд-Галієва та призначити головою РНК кого-небудь з місцевих татарських працівників». Оскільки конфлікт на кінець 1923 р. досяг небаченого розмаху, в Москві було прийняте рішення задовольнити ці вимоги. У 1924 р. обидві ключові посади в радянському уряді очолили представники «корінної» нації. Головою КримЦВК, як вже зазначалося, став Велі Ібраїмов, а головою Раднаркому -- Осман Дерен-Айєрли. Незважаючи на ці поступки, основну посаду -- секретаря Кримської обласної партійної організації, котра й мала реальну керуючу владу на півострові, займав росіянин. Представник цієї ж національності займав й посаду керівника ДПУ.

Призначення на керівні посади в радянському уряді Криму татар призвело до пожвавлення процесу коренізації. Вона охопила всі сфери життя півострову. Перелам у політиці татарізації відбувся після арешту в січні 1928 р. голови КримЦВК Велі Ібраїмова. Проте початок переламу можна побачити ще в середині 20-х років.

Конфлікти у середовищі кримської партійної організації з різною інтенсивністю відбувалися протягом всіх 20-х рр. Після вгамування конфлікту між місцевими більшовиками та «групою Саїд-Галієва» розпочалися нові чвари. У травні 1924 р. відбулася ЇХ обласна партійна конференція. Тоді з'явилися перші ознаки майбутніх політичних утисків та репресій. Присутній на конференції член оргбюро ЦК РКП(б) А. Бубнов виступив з доповіддю про роботу ЦК РКП(б). В ній він зазначив, що ХІЇЇ конференція РКП(б) засудила троцькістську платформу як дрібнобуржуазний ухіл від марксизму й ревізію ленінізму. Але, за його словами, в Криму продовжували існувати троцькісти, які провадили свої «злочинні антипартійні, дезорганізаторські дії». Наприкінці виступу він закликав конференцію «забезпечити єдність дій обласної партійної організації»⁹².

Конференція обрала новий склад обласного комітету партії, якому доручила «вести непримиренну боротьбу з троцькізмом, згуртовувати парторганізацію навколо ленінського ЦК РКП(б)». Замість «троцькіста» М. Уфімцева, якій підтримував тих, хто вважав основою для будівництва нового життя на півострові норми людського співіснування, новим секретарем кримського обкому було призначено секретаря севастопольського райкому І. Носова, який розпочав роботу з «викорінення в межах півострова» з лав партійної організації та з радянських органів всіх опозиціонерів.

Велике значення в «приборканні» опозиції відіграв так званий «ленінський набір». Одразу після смерті В. Леніна до лав РКП(б) була включена велика кількість нових більшовиків (переважно робітничого походження). На зміну тим, хто мав власні погляди на події, прийшли люди, що дивилися на тих, хто переміг у боротьбі за владу в Кремлі, як на богів, рішення яких були «істиною в останній інстанції». Представники «старої гвардії», які могли собі дозволити говорити правду про те, що справді відбувалося, були новій кремлівській владі не тільки непотрібні, але й небезпечні.

У 1927 р. відбувся ще один, так званий «жовтневий призов» до лав більшовицької партії. Він був організований на честь 10-ї річниці жовтневого перевороту. Партія знов поповнилася новими, вже «вірно вихованими» більшовиками. Відсоток «старої гвардії» в лавах кримської партійної організації зазнав ще більшого скорочення. Перевагу при здійсненні цього набору віддавали так званим «робітникам від верстата» та «селянам від сохи». Тобто, загальний курс був на значне підвищення відсотка в партії робітників та селян за рахунок істотного зменшення відсотка службовців та інтелігенції.

Процеси, що відбувалися в центрі, само собою зрозуміло, повинні були знайти відголосок на окраїнах. Саме так відбулося у в Криму.

До політичних проблем серед кримського населення на початку 1926 р. додалися ще й проблеми взаємовідносин всередині кримського керівництва. Голова КримЦВК Велі Ібраїмов і голова КримРНК О. Дерен-Айєрли заявили про свої принципові розбіжності з бюро кримського обкому партії. Їх заява стала предметом розгляди спільного засідання ОК та ОКК 3 лютого 1926 р. В підсумку було вирішено: «1. Відкомандирувати з Криму І. Фірдевса 2. Звільнити з посади Дерен-Айерли, як фактичного й свідомого керівника татарського угруповання, котре протиставило себе партійній організації. 3. Вжити заходів до партійного перевиховання Велі Ібраїмова»⁹³. Це рішення за підписом секретаря обкому С. Петропавловського було надіслано до ЦК РКП(б).

Протистояння опозиції обкомівській лінії в Криму продовжувалося і в подальшому. Воно зіграло свою роль спочатку в долі секретаря обкому С. Петропавловського, який наприкінці 1927 р. був відкликаний з Криму в розпорядження ЦК, а потім призвело до трагічної загибелі Велі Ібраїмова, звинуваченого в багатьох гріхах. Арешт у 1928 р. Велі Ібраїмова, а з ним 17 керівних працівників Кримської АСРР (в тому числі чотирьох народних комісарів) призвів до змін у впровадженні до життя на півострові національної політики. Коренізація впроваджувалася, проте в жорстко встановлених центром рамках, що знаходились під постійним контролем, з чітко визначеними посадами, які могли займати татари й національні меншості. Намагання розбудувати національно-територіальну автономію попереджувалося, головним чином, за допомогою репресій.

Ісмаїл Фірдевс на початку 20-х рр. очолював Мусульманське бюро, а потім -- Татарське бюро при Кримському обкомі РКП(б).

8 серпня 1928 р. з'явилося рішення ЦК ВКП(б) «Про роботу Кримської партійної організації». У ньому зазначалося, що в роботі радянського апарату існують викривлення класової лінії і рекомендувалися засоби їх виправлення. Одразу після цього почалися політичні «показові» процеси проти видатних представників національного руху, колишніх членів партії «Міллі-Фірка».

В 1928-1930 рр. хвиля репресій накрила стару інтелігенцію. Були заарештовані й репресовані майже всі ті, хто брав активну участь в подіях революції та громадянської війни. Ще раніше почалися репресії до так званої традиціона- лістської інтелігенції, пов'язаної з ісламом і вихованої на просвітницьких ідеях І. Гаспринського. Навіть молода «поросль», котра була вихована за більшовицькими стандартами й вела своє походження з комсомольців та висуванців, не була позбавлена остраху потрапити під чергову хвилю репресій.

Література

1 Цит. за: Пащеня В.Н. К решению татарского вопроса в национально-государственном строительстве Автономной Крымской ССР в 1920-х гг. // Сборник выступлений на научных конференциях, публикаций в журналах по истории Украины и Крыма. -- Симферополь, 2009. -- С. 129-130.

2 Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі -- ЦДАГО України). -- Ф. 1. -- Оп. 6. -- Спр. 7. -- Арк. 108.

3 Центральний державний архів вищих органів влади України (далі -- ЦДАВО України). -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 408. -- Арк. 7-8.

4 Там само. -- Спр. 610. -- Арк. 28.

5 Там само. -- Спр. 645. -- Арк. 77 зв.

6 Там само. -- Арк. 76-76 зв.

7 Там само. -- Спр. 1034. -- Арк. 78-78 зв.

8 Державний архів Автономної Республіки Крим (далі -- ДААРК). -- Ф-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 48. -- Арк. 5.

9 Красный Крым. -- 1921. -- 23 февраля.

10 ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 61. -- Арк. 3-4.

11 Там само. -- Спр. 56. -- Арк. 1, 2, 7; Спр. 60. -- Арк. 59.

12 Там само. -- Спр. 55. -- Арк. 1.

13 Там само. -- Спр. 60. -- Арк. 45.

14 Там само. -- Ф-Р. 1188. -- Оп. 3. -- Спр. 20. -- Арк. 152.

15 Там само. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 55. -- Арк. 6.

16 Там само. -- Арк. 6.

17 Там само. -- Арк. 6 зв.

18 Там само. -- Спр. 53. -- Арк. 11, 12; Спр. 56. -- Арк. 1.

19 Там само. -- Спр. 30. -- Арк. 1, 2; Спр. 56. -- Арк. 32.

20 Гарчев П.И. С.И. Киров -- организатор Крымской республики // Культура народов Причерноморья. -- 1998. -- № 4. -- Октябрь. -- С. 53.

21 ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 53. -- Арк. 19.

22 Там само. -- Спр. 52. -- Арк. 2.

23 Там само. -- Ф.-П. 150. -- Оп. 1. -- Спр. 167. -- Арк. 39-41.

24 Крымская АССР (1921-1945). / Сост. Ю.И. Горбунов. -- Симферополь, 1990. -- С. 247-248.

25 Там само. -- Ф.-П. 150. -- Оп. 1. -- Спр. 112. -- Арк. 25.

26 Там само. -- Арк. 25-28.

27 Там само. -- Арк. 28.

28 Там само. -- Арк. 24; ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 53. -- Арк. 9.

29 Там само. -- Ф.-П. 150. -- Оп. 1. -- Спр. 132. -- Арк. 36-37.

30 Ленинский сборник. -- ХХХУЛ. -- М.-Л., 1970. -- С. 300-301.

31 В.И. Ленин. Биографическая хроника. -- Т. 10. -- Январь-Июль 1921 г. -- М., 1979. -- С. 621.

32 ДААРК. -- Ф-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 53. -- Арк. 8.

33 Быкова Т.Б. Создание Крымской АССР // Проблемы политической истории Крыма: итоги и перспективы. -- Материалы научно-практической конференции, Симферополь, 24-25 мая 1996 г. -- Симферополь, 1996. -- С. 20.

34 Очерки истории Крымской областной партийной организации. -- Симферополь, 1981. -- С. 98.

35 Таблицю взято з кн.: Никольский П.А. Население Крыма. -- Симферополь, 1929. -- С. 5.

36 ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 48. -- Арк. 2.

37 Там само. -- Спр. 60. -- Арк. 62.

38 Там само. -- Спр. 48. -- Арк. 43.

39 Там само. -- Спр. 60. -- Арк. 67.

40 Там само. -- Ф.-Р. 1188. -- Оп. 3. -- Спр. 21. -- Арк. 107.

41 Там само. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 55. -- Арк. 10.

42 Там само. -- Спр. 60. -- Арк. 78.

43 Там само.

44 Красный Крым. -- 1921. -- 18 июня.

45 ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 55. -- Арк. 11.

46 Красный Крым. -- 1921. -- 18 июня.

47 ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 55. -- Арк. 11 зв.

48 Там само. -- Ф.-П. 150. -- Оп. 1. -- Спр. 132. -- Арк. 37.

49 Там само. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 56. -- Арк. 15.

50 Там само. -- Спр. 59. -- Арк. 3.

51 Там само. -- Спр. 61. -- Арк. 51.

52 Там само. -- Спр. 56. -- Арк. 16.

53 Там само. -- Спр. 53. -- Арк. 10.

54 Там само. -- Спр. 55. -- Арк. 80.

55 Там само. -- Арк. 80-85.

56 Там само. -- Арк. 85.

57 Красный Крым. -- 1921. -- 31 августа.

58 ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 56. -- Арк. 87-89, 99.

59 Там само. -- Ф.-П. 150. -- Оп. 1. -- Спр. 112. -- Арк. 85.

60 Там само. -- Арк. 138.

61 Там само. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 56. -- Арк. 3 зв.-6.

62 Там само. -- Спр. 60. -- Арк. 84.

63 Там само. -- Спр. 55. -- Арк. 130.

64 Там само. -- Спр. 56. -- Арк. 6 зв.

65 Там само. -- Ф.-П. 150. -- Оп. 1. -- Спр. 312. -- Арк. 218.

66 Там само. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 48. -- Арк. 111.

67 Там само. -- Спр. 64. -- Арк. 243, 253.

68 Там само. -- Арк. 179.

69 Там само. -- Спр. 56. -- Арк. 12-14, 133-139.

70 Там само. -- Спр. 48. -- Арк. 94.

71 Там само. -- Ф.-Р. 1188. -- Оп. 3. -- Спр. 68. -- Арк. 293.

72 Там само. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 64. -- Арк. 146.

73 Красный Крым. -- 1921. -- 4 ноября.

74 ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 64. -- Арк. 249.

75 Красный Крым. -- 1921. -- 26 октября.

76 ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 56. -- Арк. 138-139; Спр. 64. -- Арк. 222.

77 Там само. -- Спр .53. -- Арк. 14.

78 Там само. -- Арк. 19.

79 Там само. -- Арк. 23.

80 Там само. -- Арк. 26-28.

81 Там само. -- Арк. 11-12.

82 Там само. -- Арк. 84.

83 Там само. -- Арк. 40.

84 Там само. -- Ф.-Р.663. -- Оп. 2. -- Спр. 626. -- Арк. 91.

85 Там само. -- Ф.-Р.460. -- Оп. 2. -- Спр. 26. -- Арк. 79.

86 Там само.

87 Там само. -- Арк. 80.

88 Там само. -- Арк. 83.

89 Там само. -- Арк. 90.

90 Там само. -- Ф.-П. 150. -- Оп. 1. -- Спр. 167. -- Арк. 42-46.

91 Там само. -- Арк. 46.

92 Первомайский А.И. Борьба за единство рядов крымской партийной организации в период строительства социализма // Борьба большевиков за упрочение советской власти, восстановление и развитие народного хозяйства Крыма. -- Симферополь, 1958. -- С. 288.

93 ДААРК. -- Ф. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 459. -- Арк. 143-147.

Размещено на Allbest.ru