Створення "замовних" творів історичного змісту на початку XVI ст.: Велике князівство Литовське та Московське князівство
Аналіз спільного та відмінного у методах створення ідеологічних творів, що виникають у Східній Європі на початку XVI ст. у Молдавському, Московському та Великому князівстві Литовському. Погляди науковців-істориків на функції літописів у суспільстві.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.09.2017 |
| Размер файла | 50,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru//
Размещено на http://www.allbest.ru//
Створення «замовних» творів історичного змісту на початку XVI ст.: Велике князівство Литовське та Московське князівство
Катерина Кириченко
У статті аналізується спільне та відмінне у методах створення ідеологічних творів, що виникають у Східній Європі на початку XVI ст. у Молдавському князівстві, Великому князівстві Литовському та Московському князівстві. Також звертається увага на коло використаних при укладанні джерел та ставленні до них авторів цих творів.
Ключові слова: Велике князівство Литовське, літописи, текстологія, Велике князівство Московське, «Посланіє» Спиридона-Сави.
В статье представлен анализ общего и различающегося в методах создания идеологических произведений, которые возникают в Восточной Европе в начале XVI века в Молдавском княжестве, Великом княжестве Литовском и Московском княжестве. Также внимание фокусируется на круге источников, использованных при создании этих памятников и отношении к этим источникам авторов.
Ключевые слова: Великое княжество Литовское, летописи, текстология, Великое княжество Московское, «Послание» Спиридона- Саввы.
The article presents an analysis of common and different in methods of creating ideological works appeared in Eastern Europe at the beginning of the XVI century in the Moldavian Principality, Grand Duchy of Lithuania and Muscovy. Author also pay attention to the range of sources used in the creation of these monuments.
Keywords: Grand Duchy of Lithuania, chronicles, textology, Grand Duchy of Moscow, The Epistle of Spiridon-Savva.
Б Гене, відштовхуючись від того, як залежали історичні тексти від офіційної ідеології, запропонував поділ середньовічної історіо- графії на три групи. По-перше, це неофіційні твори, автори яких працювали поза замовленням і закладали у них свої власні ідеї та переконання. Влада не впливала на процес написання цих текстів та не винагороджувала авторів1. Другу групу представляють твори, на створення яких надихали володарі, і в яких відбивалися їхні погляди. Володарі сприяли їхньому поширенню, але приховано. Ці твори були, за означенням Б. Гене, офіціозними, але не офіційними. Нарешті, третю групу становить офіційна історіографія, це твори, які були замовлені владою історикам, що згодом стають офіційними історіографами Гене Б. История и историческая культура средневекового Запада / Пер. с фр. Е.В. Баевской, Э.М. Береговской; Отв. ред. И.И. Соколова. -- М., 2002. -- С. 382. Там само. -- С. 382-383.. Резюмуючи, можна сказати, що твори насправді діляться на замовні та незалежні (умовно кажучи, оскільки і незалежні історики теж виражали певну політичну позицію). історичний літопис князівство
Ця класифікація більше відноситься до історіографії Західної Європи, для якої характерні авторські історичні твори. Для анонімної історіографії, до якої належать пам'ятки, що нами розглядатимуться, цей поділ не підходить, оскільки нам невідомі мотиви, якими керувалися автори, що їх створювали. Якщо говорити про літописання, то, починаючи із праць О. Шахматова, вважається, що літописи -- це політично ангажовані тексти (див., наприклад, аналіз гіпотези про «політичну ангажованість» київського літописця ХІІ ст. Аристов В. Проблемы происхождения сообщений Киевской летописи // ИиШетса. -- Т. X. -- К., 2011. -- С. 117-136.). Д. Ліхачов виразив цю точку зору таким чином: «Уявлення про те, що літописи укладалися за особистою ініціативою у тиші монастирських келій, давно облишені» Лихачев Д.С. Текстология. На материале русской литературы Х-ХУШ веков. -- Изд. 2-е, перер. и доп. -- Ленинград, 1983. -- С. 358.. Соціальний склад літописців визначався вченим як різноманітний, із помітним переважанням осіб, що мали високий суспільний статус та брали активну участь у політичному житті, дипломати Лихачев Д.С. Текстология... -- С. 365; Его же. Русские летописи и их культурно-историческое значение. -- Москва-Ленинград, 1947. -- С. 354.. Отже, на думку Д. Ліхачова, основною функцією літописання була політична.
Однак останнім часом з' являються і інші погляди на функції літописів у суспільстві Гимон Т.В. Для чего писались русские летописи? // Журнал «ФИНН». -- М., 1998. -- № 1 (2). -- С. 8-16; Данилевский И.Н. Повесть временных лет: Герменевтические основы изучения летописных текстов. -- М., 2004. -- С. 235-267; Водолазкин Е.Г. Всемирная история в литературе Древней Руси. -- СПб, 2008. -- С. 41-159.. Найцікавішою версією функцій літописання є «контамінована», яку запропонував Т. Гімон. Він вважає літописи документом, «до якого зверталися з метою отримання автентичної інформації про минуле для вирішення будь-яких практичних завдань у теперішньому» Гимон Т.В. Для чего писались русские летописи? -- С. 13.. Це, очевидно, більш ніж справедливо для історіографії ХУ-ХУІ ст., коли у Східній Європі з'являються твори, що належать до історичного жанра, але несуть в собі певне свідоме політичне ядро, тобто створені заради якоїсь певної ідеї.
Це невеликі за обсягом тексти, які стисло (у різний спосіб) доводять походження влади певного князівства від Риму. Ці твори можна назвати замовними, оскільки є всі підстави стверджувати, що причиною виникнення цих текстів було замовлення. М. Бичкова, аналізуючи політичні тенденції, що містяться у цих пам'ятках, називає їх «особливими генеалогічними пам'ятками» або «великокняжими родослів'ями», також виділяючи їх в окрему групу Бычкова М.Е. Общие традиции родословных легенд правящих домов Восточной Европы // Культурные связи народов Восточной Европы в XVI в. Проблемы взаимо-отношений Польши, России, Украины, Белоруссии и Литвы в эпоху Возрождения. -- М., 1976. -- С. 295.. Однак викладена у цих пам'ятках великокнязівська генеалогія вписується у більш загальний контекст. Це вписування відбувається як на очевидному рівні (вибір протопласта князівської династії, часу «приходу» римлян на описувані території, пов'язаність протопласта із певним часовим та історичним контекстом), так і на неочевидному (вибір історичної перспективи, вибір джерел для викладу, використання посилань на ці джерела).
Одним із перших таких творів, що належить слов'янській культурі, можна назвати т. зв. «Слов'яно-молдавський літопис 1359-1504 рр.» Славяно-молдавские летописи ХХ-ХХ вв. -- М., 1976. -- С. 55-59.. Він є одним із 13 додатків до Воскресенського літопису початку XVI ст. Оригінальна назва літопису -- «Сказание вкратці о молдавскых господарехъ, отколе начасА МолдовскаА земли въ літо 6867» Там же. -- С. 55. Там же. -- С. 55-57.. Текст умовно розділяється на три частини: перша являє собою епонімічну легенду про походження молдаван та валахів від православних братів Романа і Влахати, які переселилися з Венеції до Риму. Нащадки цих «старих римлян» у XIII ст. поселилися у Марамуреші з дозволу угорського короля. У цій частині є також опис легендарного утворення Молдавського князівства Драгошем- воєводою, який прийшов на ці землі на полювання та поселився тут11. Друга частина вміщує в собі тільки перерахування князів із вказанням років княжіння. Третя частина суттєво відрізняється від попередніх тим, що вона датована. Як вважає А. Болдур, остання частина була приписана московським книжником, компілятором Воскресенського літопису Болдур А.В. Славяно-молдавская хроника в составе Воскресенской летописи // Археографический ежегодник за 1963 г. -- М., 1964. -- С. 78.. А загалом «Слов'яно-молдавський літопис» був створений при дворі Стефана Великого для потреб Москви, з широкою оповіддю про походження молдаван від римлян Там же. -- С. 79.. Створення подібного тексту пов'язується А. Болдуром із шлюбом дочки Стефана Великого Олени із Іваном Молодим, сином Івана Ш. Над усім викладом літопису домінує ідея про римське походження молдаван, що було важливим при переговорах щодо вказаного шлюбу. Стефану важливо було продемонструвати, що молдавани мають давнє походження Там же. -- С. 81..
Таким чином, можна говорити про «Слов'яно-молдавський літопис» як про офіційний замовний твір (очевидно, що Стефан Великий мусив замовити його для переговорів про весілля дочки) із певною політичною ідеєю, що уподібнює його до пам'яток, які розглядатимуться. Сама структура пам'ятки є дуже цікавою, адже до римської легенди про походження молдаван доданий перелік молдавських князів (дуже скупий та короткий), і це нагадує структуру Другого зводу літописів ВКЛ. А опис полювання Драгоша- воєводи на тура та поселення народу на місці цього полювання надзвичайно співзвучне легенді про заснування Вільнюса, у якій також описується полювання Гедиміна на тура. Ця легенда з'являється у легендарній частині Другого зводу літописів ВКЛ Наприклад, за списком Рачинського (ПСРЛ. -- Т. 35. -- С. 153): «Некоторого часу поехал князь великии Кгидимин з столца своего, с Кернова, в ловы за пять миль за реку Велью, и наидеть у пущы гору красную, дубровами и ровнинами обляглую, и сподобалося ему вельми, и он там поселился, и заложыл город, и назоветь имя ему Троки, гді тепер Старые Троки, и с Кернова перенесеть столец свои на Троки. И в малых часех поехал после того князь великии Кгидимин в ловы от Трок за чотыри мили, и наидеть гору красную над рекою Вилнею, на которои знаидеть звера великого тура, и вбъеть его на тои горе, гді тепер зовуть Туря гора. И велми было позно до Троков ехати, и станеть на луцэ на Швинторозе, гді першых великих князеи жыгали, и обночовал тут. И спечи ему там, сон видел, што ж на горе, которую зывали Крывая, а тепер Лысая, стоить волък желізньїи великии, а в нем ревуть, як бы сто вильков. И очутилъся от сна своего и мовить ворожбиту своему, именем Лиздеику, которыи был наиден у-в орлове гнезде, и был тот Лиздеико у князя Кгидимина ворожбитом наивышъшым, а потом попом поганским: «Видел деи есми сон дивныи» и споведал ему въсе, што ся ему у-во сне видело, И тот Лиздіико мовить господару: «Княже, волк великии жэлТзныи зна- менуеть -- город столечныи тут будеть, а што в нем внутры ревуть, то слава его будеть слынути на весь світ. И князь великии Кгидымин назавтрее ж, не отеждчаючы, и послал по люди и заложыл город, один на Швинъторозе Нижнии, а другии на Крывои горе, которую тепер зовуть Лысою, и наречеть имя тым городом Вилня. И збудовавшы городы перенесеть столец свои с Троков на Вилню, и вчынить першым воеводою у Вилни гэтмана своёго Кгаштолта с Колюмнов, которыи был поиман от німцов на Куно-сове. И кнежыл князь великии Кгидимин много літ на князстве Литовском, Руском и Жомоитском, и был справедливыи, и много вальк мевал, и завъжды зыскивал, и пановал фортунливе, оли ж до великое старости своее.». Пор. з версією «Слов'яно-молдавського літопису»: «И в нихъ бе чловекъ разуменъ и мужественъ именемъ Драгожь и поиде себе со дружиною на ловъ зверинъ и наидоша под горами высокими следъ туров и поидоша следомъ за туромъ чрез горы высокие и перейдоша высокиа планины, сии рече горы и преидоша за туромъ на место долние и краснейшие и наехаша тура у рекы на брегу под вербою и его убиша и настишася от лова своего. И прииде имъ от бога во сръдце мысль, дабых разсмотрили себе на жительство место и вселися ту и съвокупишася едино- мышлено и восхотеша все пребыти ту и возвратишася воспять и поведаша своимъ всем о.
Молдавська легенда могла бути відомою в Литві, адже дружиною Стефана Великого була Євдокія Олельківна, дочка київського князя Олелька. Але це тільки гіпотеза, оскільки списків, що походили б з теренів Великого князівства Литовського, ми не маємо.
Майже нічого невідомо про методи роботи укладача «Слов'яно-мол- давського літопису» із джерелами, однак можна припустити, що механізм був саме таким, як його описує А. Болдур: перша частина «Сказания вкратце» написана під впливом якоїсь «угорської хроніки», друга базується на протографі, що спільний для багатьох молдавських хроніккрасоте земли и о реках и о криницахъ, дабы вселися ту, и ихъ дружина мысли их похвалиша и восхотеша пойти тамо, где они быша и место зглядаша занеже бе место пусто и во край татарьскых кочевнищь, и биша челомъ Владиславу, королю угорьскому, дабы их отпустилъ пойти. Владиславъ же король отпусти их с великою милостию. И поидоша они от Марамуриша со всею дружиною и з женами и з детми через горы высокие, ово лес просекаа, ово камение прибирая, и прейдоша горы божиею помощию и прийдоща на место где Драгошь тура уби, и возлюбиша и вселишася в ту и выбра из своей дружины себе мужа разумна именемъ Драгоша и назваша его себе господаремъ и воеводою. И оттоле начашася божиимъ произволениемъ Молдавская земля. И Драгошь воевода насади пръвое место на реке на Молдаве и потомъ насадиша место Бани и иные места по рекамъ и по криницамъ и учиниша себе печать воеводскую во всю землю турью голову, и господствовалъ на воеводстве лета два» (Славяно-молдавские летописи ХХ-ХХ вв. -- С. 58).
16 Болдур А.В. Славяно-молдавская хроника в составе Воскресенской летописи. -- С. 78.. Подібним чином створений і Другий звід Літописів ВКЛ, де Легендарна частина поєднана із «Літописцем великих князів литовських», який з'являється у Першому зводі літописів ВКЛ.
Тобто ми спостерігаємо певну структурну подібність пам'яток: як у «Слов'яно-молдавському літописі», так і у Другому зводі літописів ВКЛ була використана подібна схема побудови історичного наративу. Спочатку викладається історія приходу римлян (у випадку «Слов'яно-молдавського літопису» -- Романа і Влахати; у випадку Другого зводу -- Полемона із чотирма родами), яка продовжується історичним текстом, що на той період вже існував.
Текст «Слов'яно-молдавського літопису 1359-1504 рр.» вплинув на московську версію походження влади від Риму. О. Зимін вважав текстуальні співпадіння московської версії («Сказання про князів Владимирських») із «Слов'яно-молдавським літописом» доказом того, що першою пам'яткою московського цикла була т. зв. Чудовська повість17 Зимин А.А. Россия на рубеже ХХ-ХХ! столетий: (Очерки социально-политичес-кой истории). -- М., 1982. -- С. 157-158.. Однак використання тексту «Слов'яно-молдавського літопису» могло відбутися у будь-який час, адже і сам Воскресенський літопис походить з першої третини XVI ст.
Твір, про який йдеться, пов'язується із історією створення легендарної частини. Це «Послання» Спиридона-Сави, яке включає у себе московську версію походження литовських князів від «Гегиминика», що був «рабом та «конюшцем» Витенца, який у свою чергу залежав від смоленського князя Ростислава Мстиславича Дмитриева Р.П. Сказание о князьях владимирских. -- М.-Л., 1955. -- С. 166..
Існує кілька версій походження цього тексту Голдберг А.Л. К истории рассказа о потомках Августа и о дарах Мономаха // Труды Отдела древнерусской литературы. -- Л. -- 1976. -- Т. 30. -- С. 204-216; Дмитриева Р.П. Сказание о князьях владимирских. -- С. 70-71; Ее же. О тексто-логической зависимости между разными видами рассказа о потомках Августа и о дарах Мономаха // Труды Отдела древнерусской литературы. -- Т. 30. -- С. 217-230; Ее же. О некоторых источниках «Послания» Спиридона-Саввы» // Труды Отдела древнерусской литературы. -- Т. 13. -- М.-Л. -- 1957. -- С. 441-445; Ульяновський В. Київський мит-рополит Спиридон і його догматичний твір «Изложеніє о Православней істинне нашей вере» // Просемінарій. Медієвістика. Історія Церкви, науки і культури. -- К., 1999. -- Вип. 3. -- С. 80-155., однак видається найбільш переконливою версія, яку висловила Р. Дмітрієва. Вона визнає першість «Послання» Спиридона-Сави у колі творів, пов'язаних із «Сказанням про князів Владимирських». А також пропонує датувати створення цього тексту часом між 1505 та 1523 рр.
Деякі дослідники виникнення литовської версії римської легенди вважають, що саме ця принизлива для литовських князів генеалогія і стала поштовхом для створення власної версії походження литовських князів Jucas M. Lietuvos metrasciai. -- Vilnius, 1968. -- Р. 7, 55-56; Idem. Legenda o rzymskim pochodzeniu Litwinow // Przegl^d Wschodni. -- 1997. -- T. IV. -- Z. 2 (14). -- S. 294-297.. Однак -- що для нашого дослідження більш важливе -- «Послання» Спи- ридона-Сави містить також оповідь про походження князівської влади московських князів та виводить цю владу від імператора Августа.
Типологічно перша частина «Послання» є подібною до легендарної частини Другого зводу літописів ВКЛ. Крім часу створення, обидва тексти мають однакове ідеологічне навантаження (щоправда, різнонаправлене), що виявляється навіть у подібності добору сюжетів та історичних осіб, які згадуються. Різниця є тільки в тому, що пам'ятки належать до різних жанрів: історичний твір, що претендує на літописний жанр («Літописець Великого князьства Литовьского и Жомоицьского») та «Послання», що належить епістолярному жанру До того ж «Послання» має форму особистого (неофіційного), а не офіційного (адресованого великому князю) послання. Див.: Дмитриева Р.П. Сказание о князьях владимирских. -- С. 91; Синицына Н.В. Третий Рим. Истоки и эволюция русской средневековой концепции (XV-XVI вв.). -- М., 1998. -- С. 143. Епістолярність «Послання» видають також часті фрази «сия о сих», які розбивають текст на смислові фрагменти. Зауважимо, що у офіційному «Сказании о князьях Владимирских» ці фрази, в основному, зняті. Натомість вони зустрічаються, наприклад, у «Послании Иосифа Волоцкого Нифонту» (Казакова Н.А., Лурье Я.С. Антифеодальные еретические движе-ния на Руси XIV -- начала XVI в. -- М.-Л., 1955. -- С. 433) чи «Послании иконописцу» («Послание иконописцу и «Слова» о почитании икон») // Казакова Н.А., Лурье Я.С. Указ. соч. -- С. 332, 346, 360, 364, 369 (варіативні форми).. Однак при детальному розгляді можна побачити близкість мети написання: обґрунтування переходу священної влади від римлян до Литви/Москви. Це дозволяє об'єднувати їх під назвою ідеологічних творів.
Спільність часу, мети створення і (певною мірою) мови та різниця політичної направленості й кіл, у яких вони виникли (церковне середовище для «Послання» і світське, канцелярське -- для Легендарної частини) дозволяють поставити питання: наскільки різними були методи роботи при створенні «замовного» тексту із заданою направленістю. Для того, щоб відповісти на це питання, треба розглянути методи роботи Спиридона-Сави та порівняти їх із методами творців Легендарної частини.
Замовними обидва ці твори можна назвати умовно, хоча у «Посланні» Спиридона-Сави прямо вказується на замовний характер:
«Слышание мое, еже потребовал еси от нас своим писанием и нашими чернецы, ищючи от нас некыи прежних лет ото историкиа Ханаонова предела, рекомо ото Арфаксадова, перваго сына Ноева, рождшегося по потопе» Дмитриева Р.П. Сказание о князьях владимирских. -- М.-Л., 1955. -- С. 159..
Формульний початок «О святем дусе, Спиридон рекомый, Сава глаголемый, сынови смирениа нашего имя рек радоватися» Там же. не подає нам імені замовника (вважається, що замовником був або Вассіан Патрикеєв Там же. -- С. 66, 71, 81., або великий князь московський Василій ІІІ Там же. -- С. 80-81.), але вказує, що для Спиридона- Сави конкретне ім' я замовника не було важливим, оскільки вживання звороту «имя рек» говорить про те, що при переписці у це місце можна було вставити будь-яке ім'я (див., наприклад, митрополичі формулярники, в тому числі із посланнями Черепнин Л.В. Русские феодальные архивы XIV-XV веков. -- Ч. 2. -- М., 1951. -- С. 18-25; Абеленцева О.А. Формулярник новгородского архиепископа Феодосия (РНБ, Q.XVII.50) и его рукописная традиция в XVI-XVII вв. // Труды Отдела древнерусской литературы. -- 2003. -- Т. 53. -- С. 123-158.).
На відміну від «Слов'яно-молдавського літопису» та «Послания» Спи- ридона-Сави, із замовним характером Другого зводу виникають проблеми. Літописи Великого князівства Литовського є анонімними творами, тому ми можемо лише робити певні припущення щодо того, хто і як долучався до процессу їх укладання.
Більшість дослідників вважають, що Другий звід літописів ВКЛ з'являється в оточенні відомого литовського магната Альбрехта Гаштольда, який з 1503 р. обіймав високі посади і був паном-радним, а з 1522 р. і до своєї смерті у 1539 р. був канцлером ВКЛ Див.: УлащикН.Н. Введение в изучение белорусско-литовского летописания. -- М., 1985. -- С. 160-162; Gudmantas K. Alberto Gostauto biblioteka ir Lietuvos metrasciai //
Knygotyra. -- 2003. -- Т. 41. -- Р. 1-16; Его же. Летописи Великого княжества Литовского как памятник культурной полиглоссии // Дыяспара. Культуралогія. Гісторьія: матэрыялы IV Міжнар. кангрэса беларусістау «Беларуская культура у кантэксце культур еурапейскіх краін» (Мінск, 6-9 чэрв. 2005 г.) / пад рэд. А. Мальдзіса, А. Смалянчука -- Мн., 2006. -- С. 249-255..
Тільки останнім часом К. Гудмантас намагається з'ясувати питання пов'язаності із літописанням конкретних осіб з оточення Гаштольда та розкрити механізм створення самого тексту. Він пише: «...нам невідомо, хто конкретно в оточенні Гаштольда був пов'язаний з написанням літописів. У історіографії це питання майже не ставилося, мабуть, у зв'язку з відсутністю досліджень на тему клієнтели і двору канцлера. Швидше за все це були його слуги. Вони були різними. Вищого «рангу» -- писарі (секретарі) Мартін Тур, Венцлав Міколаєвіч Існує версія Є. Охманьського, що Венцлав Міколаєвіч є автором відомого твору «Про нрави татар, литовців і москвітян» (бл. 1550), адресованого Сигизмунду Августу. Див.: Литвин М. О нравах татар, литовцев и москвитян / Перев. В.И. Матузовой, отв. ред. А.Л. Хорошкевич. -- М., 1994. -- С. 35., Богдан Семашко. .Це могли бути і прості дяки. Кваліфікація дяків була скромніша -- швидше за все тільки «мова руська», можливо ще якісь навички польської та латини. Хоча Стрий- ковський і лаяв “дяка простака” (за хронологічні погрішності), створюється враження, що йому особи літописців вже не були відомі. Отже і його слова можна прийняти лише як гіпотезу, не більше того» Гудмантас К. Летописи Великого княжества Литовского... -- С. 250. Там же. -- С. 252..
К. Гудмантас вказує на те, що тексти літописів є гетерогенними, як і «оточення Гаштольда, в якому були присутні професіонали високого классу, у тому числі і члени віленського капітулу. Вони уміли писати за усіма правилами риторики. Досить пригадати меморіали Гаштольда, адресовані королеві Боні Сфорца, особливо меморіал від 1525 р., в якому відчувається рука доброго стиліста. Можна сумніватися, що ним був сам Гаштольд, який, не дивлячись на масштаб своєї особи і високий інтелект, швидше за все не володів латиною на такому високому рівні. Хоча основу даного тексту безумовно складали вказівки канцлера, що було звичайною практикою того часу. Окрім висококваліфікованих професіоналів, існували особи з скромнішою освітою і можливостями» .
Також К. Гудмантас намагається знайти безпосереднього автора літопису. Він наголошує на участі у складанні Легендарної частини «руської людини», хоча і зазначає, що у «редакціях ця участь виявляється різною мірою. Менше всього її в списку Красинського, що передає найбільш ранню з версій Легендарної частини» Там же. -- С. 253.. У той же час він наголошує на досить доброму володінні автором Легендарної частини литовською мовою, а також вказує на добре знайомство із польськими текстами.
Тож, підсумувавши усе вищевказане, К. Гудмантас пропонує звернути увагу на Венцлава Миколаєвича, як на безпосереднього учасника, що створював літопис Там же.. Однак, остання теза вченого є дуже сумнівною: якщо приймати версію, що Венцлав Миколаєвич був Михалоном Литвином (яку розділяє і сам К. Гудманатас), то він навряд чи писав би «руською мовою», з огляду на його негативний погляд на неї.
Так, наприклад, у Михалона Литвина у «Трактаті про нрави татар, литовців і москвитян» зустрічаємо наступні слова: «Ми вивчаємо московські письмена, які не несуть в собі нічого давнього, які не мають нічого, що б побуджувало до доблесті, оскільки рутенська мова чужа нам, литвинам, тобто італійцям» Литвин М. О нравах татар, литовцев и москвитян. -- С. 86..
Крім того, з огляду на систему роботи літописців, видається неправильним шукати одну людину, що створювала увесь цей текст. Більш перспективною, здається, є спроба подивитися на роботу над текстом легенди як на колективну Більш детально про риси, що вказують на колективну роботу над Легендарною частиною, див.: Кириченко К. Галицько-Волинський літопис і створення легендарної частини 2-го зводу літописів Великого князівства Литовського // Укр. іст. журн. -- 2012. -- № 6. -- С. 126.. Для тих, хто працював у канцелярії ВКЛ, колективна робота була звичайною справою Груша А.І. Канцылярыя Вялікаго княства Літоускага 40-х гадоу XV -- першай паловы XVI ст. -- Мінск, 2006. -- С. 83..
Щоб мати певне уявлення про систему роботи авторів замовних творів, до порівняння можна залучити подібний типологічно до Легендарної частини текст: «Послання» Спиридона-Сави («Послання про Мономахов вінець») Дмитриева Р.П. Сказание о князьях владимирских. -- С. 159-170.. Усі джерела першої частини «Послання», у якій він викладає походження влади московських князів від імператора Августа, встановити у даній праці неможливо, але ми і не ставимо такої мети. Порівняння має показати на прикладах із «Послання» подібність чи відмінність системи праці над подібним твором однієї людини.
Як вже було зазначено, у даній роботі приймається точка зору Р. Дмітрієвої про первинність «Послання» по відношенню до «Сказання про князів Володимирських» Дмитриева Р. П. О текстологической зависимости между разными видами рассказа о потомках Августа и о дарах Мономаха. -- С. 217-230. та точка зору О. Алєксєєва про належність «Послання про Мономахов вінець» митрополиту Спиридону Алексеев А.И. «Спиридон рекомый, Савва глаголемый» (заметки о сочинениях киевского митрополита Спиридона) // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. -- 2010. -- № 3 (41). -- С. 5-15..
О. Алєксєєв, аналізуючи твори митрополита Спиридона, пише, що «автор не запозичав безпосередньо з одного джерела у інше, а використовував певні підготовчі матеріали, а також звертався до раніше використаної аргументації, що цитував по пам'яті» Там же. -- С. 13. та що він «(Спиридон. -- К.К.) був переважно компілятором, який складав свої твори з більш чи менш пространних творів, що побутували в руській книжності того часу» Там же. -- С. 16.. Подивимося, яким чином це відобразилося у «Посланні».
Усі дослідники, що вивчали «Послання» Спиридона-Сави, вказували на важливість вивчення джерел цієї пам' ятки. По-перше, джерела допомагали визначити першість «Послання». Наприклад, «Передмова» інока Ісайї до творів Псевдо-Діонісія Ареопагіта 1371 р., процитована Спиридоном-Савою майже повністю, була скорочена наступними редакторами Дмитриева Р.П. О некоторых источниках «Послания» Спиридона-Саввы. -- С. 444-445..
Однак не усі свої джерела Спиридон-Сава цитував настільки широко та дослівно, як «Передмову» Ісайї. Деякі з них (так само, як і у Легендарній частині) відобразилися лише у цитатах, вирваних з контексту іменах, а також сюжетах, що були відредаговані.
Наприклад, правителі, яким Август роздавав володіння, -- Патрикій «цар Єгипта» та Августалій -- «властодержец Александрии», фігурують у «Хроніці» Георгія Амартола, як реально існуючі особи: Патрикій, прусній- ський єпископ I ст. та Августалій, александрійський єпарх V ст. Дмитриева Р.П. О текстологической зависимости между разными видами рас-сказа о потомках Августа и о дарах Мономаха. -- С. 219. У такий самий спосіб виник і Кіриней, «властодержец Сирии», що був згаданий в «Хрониці» Іоанна Малали як воєвода Сирії при царі Іроді Там же. -- С. 219.. А правителі Ілірік та Піон були утворені Спиридоном-Савою від географічної назви Іллірії та назви племені угрів (класичні епоніми) Там же. . Тож, методи роботи Спиридона-Сави мало відрізняються від методів роботи укладачів Легендарної частини літописів ВКЛ, які так само використовували писемні пам'ятки як джерела імен князів та епоніми Кириченко К. Методи роботи укладачів легендарної частини літописів ВКЛ на прикладі запозичень із тексту Іпатіївського літопису // Укр. іст. журн. -- 2014. -- № 2. -- С. 177-203.
46 Дмитриева Р.П. О текстологической зависимости между разными видами рас-сказа о потомках Августа и о дарах Мономаха. -- С. 220.
47 Детальніше див.: Кириченко К. Галицько-Волинський літопис і створення леген-дарної частини 2-го зводу літописів Великого князівства Литовського // Укр. іст. журн. -- 2012. -- № 6. -- С. 111-129.
48 Хоча А.Л. Голдберг, навпаки, приводить їх як доказ вторинності. Див.: Голдберг А.Л. К истории рассказа о потомках Августа и о дарах Мономаха. -- С. 211.
49 Дмитриева Р.П. О текстологической зависимости между разными видами рас-сказа о потомках Августа и о дарах Мономаха. -- С. 218-225.
50 Там же. -- С. 220.
51 Дмитриева Р.П. Сказание о князьях владимирских. -- М.-Л., 1955. -- С. 161.
52 Рибарова З., Хауптова З. Григоровичев париме_іник. -- Скоще, 1998. -- С. 399.
53 Абрамович Д.И. Жития святых мучеников Бориса и Глеба и службы им. -- Петроград, 1916. -- С. 117.
54 Там же. -- С. 117.
55 Текст приводиться із найважливішими різночитаннями за: Абрамович Д.И. Жития святых мучеников Бориса и Глеба и службы им. -- С. 117.
56 Данилевский И.Н. Повесть временных лет. Герменевтические основы изучения летописных текстов. -- М., 2004. -- С. 60-63.
57 Попов А.Н. Историко-литературный обзор древне-русских полемических сочи-нений против латинян. (ХІ-ХУ вв.). -- Москва, 1875. -- С. 373.
58 Ульяновський В. Митрополит Київський Спиридон. Образ крізь епоху, епоха крізь образ. -- К., 2004. -- С. 136-155.
59 Див., наприклад: «Володимер... и иже и святыимъ крещением вьсю просвіти сию землю Руськую» // Абрамович Д.И. Жития святых мучеников Бориса и Глеба и службы им. -- С. 27, 95.
60 Древнерусские княжеские уставы ХІ-ХУ вв. -- М., 1976. -- С. 13-85.
61 Дмитриева Р.П. Сказание о князьях владимирских. -- С. 162..
Як пише Р. Дмітрієва, «на примере эпизода деления вселенной Августом видно, как свободно Спиридон комбинировал и исторические сведения, относящиеся к разным эпохам и просто вымысел для создания историкополитической концепции». Це повністю збігається із нашими спостереженнями над методами створення Легендарної частини.
Гіпотезу Р. Дмітрієвої про первинність «Послання» пітверджують також деякі цитати, які у наступних текстах, що належать до цього кола пам'яток (це і «Сказання про князів Владимирських», і текст, що читається у складі рукопису № 193 Архангельського зібрання БАН), зникають. Це не дивно, адже редагування тексту неофіційного «Послання» відбувалося у руслі пристосування його до офіційної практики.
Перша цитата зустрічається у описі вінчання Августа на римське «царство» після смерті Юлія Цезаря: «Въсташя же ипати на Улия кесаря: Врутос и Помпие, и Крас; и убиста и мечи своима рукама премудраго Иулиа, кесаря римска. И скоро прииде весть к Августу стратигу в Египет о Улиеве смерти. Он же опечялися много о братнее смерти и скоро съзывает вся воеводы и чиновники, нумеры и препоситы и възвещает им смерть Иулия, кесаря римска. Они же единогласно решя римляне и египти: О пресловый стратиже, Иулия кесаря от смерти въставити не можем, а твое великочестие венчаваем венцем римскаго царства в похвалу добродеем, а в месть злодеем».
Виділена фраза -- це цитата з популярного у середні віки Першого послання апостола Петра: «Аще же князю еко имы слему в месть (убо) злодеемъ а в хвалу добродеемъ» (1 Петр. 2:14).
Вона читається у Апостолі, Паремійнику на 29 липня (пам'ять апостолів Петра та Павла, а також у паремійних читаннях Борису та Глібу. Гадаємо, можна запропонувати як джерело обидві пам'ятки. Спиридон, очевидно, знав обидва тексти і міг мати на увазі обидві пам' ятки, цитуючи Перше послання Петра.
Відсилка до Першого послання Петра, до якого зверталися усі автори, що писали про владу, доволі прозора. Крім того, ситуація, описана у Спи- ридона-Сави (вінчання Августа «вінцем римського царства»), вимагала б подібної цитати. Однак у язичницькому контексті цитата явно виглядала недоречно, тож її мали прибрати наступні редактори, що і було зроблено.
Ця цитата з Першого послання Петра зустрічається також у типологічно подібному сюжеті, що знаходиться у пареміях святим Борису та Глібу: «Слышавъ Ярославъ, яко отьць ему умрі, а Святопълкъ седі Кьіеві, избивая братию свою уже бо бі Бориса убилъ, а на Гліба послалъ и печаленъ бывъ велми о отьци и о брате. Уби бо Бориса на Лті, а Гліба на Дьніпри, обь сю страну Смольньска. Съжаливъ же си велми и сьзва новогорьдци и рече имь: отець мой умьрль, а Святопълкъ сідить Кьіеві избивая братию свою, -- бі бо и самь о ть чинь рагозьнь с новогородьци, и не хотяху ему помогати на Святопьлка. Помянуша апостольское слово: братие, Бога боиться, князя чтіте, Господеви бо слуга есть, не туне бо мечь носить -- въ мьсть (отмщение. -- К.К.) злодЪемъ, в хвалу (варіант: похвалу) же добродЪемъ. И рекоша Новогородци: можемь, княже, боротися по тебе».
Як бачимо, цитата з Послання Петра була використана Спиридоном- Савою для відсилки читача до «пам'яти контексту». І, як можна припустити, саме ця «пам'ять контексту» і змусила редакторів викинути цю цитату (яка була досить впізнаваною).
Наступна фраза є, скоріше, усталеною характеристикою, аніж цитатою, оскільки вона зустрічається як у літописних текстах, так і у антилатинських пам'ятках (наприклад, «Слові єже на латину»57), які Спиридон-Сава дуже добре знав, з огляду на його догматичне «Изложение о Православней исти- инне нашей вере». Проте, так само вповні можливе запозичення цієї цитати з якогось тексту борисо-глібського циклу чи із «Уставу князя Володимира про десятини, суди та людей церковних»: «И от великаго князя Рюрика четвертое колено князь великий Володимер, просветивый землю Русскую святым крещением, нареченный в святом крещении Василие».
Як і у попередньому випадку, виділена фраза, яка зустрічається лише у тексті «Послання» Спиридона-Сави та пропущена у «Сказании о князьях
Владимирских». Варто зазначити, що загалом поєднання першої характеристики князя Володимира («просветивый землю Русскую святым крещением») та другої («нареченный в святом крещении Василие») зустрічається у ранніх пам'ятках доволі рідко. У приведених прикладах ми бачимо, що у тексті трапляються або перша фраза, або друга. За виключенням тексту «Уставу князя Володимира», де знаходимо обидві фрази, але друга стосується не князя Володимира: «Се азъ кн(я)зъ великыи Володимеръ, нареченный въ с(вя)тімь кр(е)щ(е)нии Василїє, с(ы)нъ С(вя)тославль, вноукъ Игоревъ и бл(а)женныА кнАгыни Млгы, въсъпрїалъ єсмь с(вя)тоє кр(е)щениє Ш греческыихъ ц(а)реи КостАнтина и ВасилиА и Ш ФотиА патриарха ц(а)реградскааго, взахъ пръваго митрополита Лешна на Киевъ и на всю Роусь иже кр(е)сти всю Роускоу землю с(вя)тымъ кр(е)щениємъ».
Отже, як і у попередньому випадку, можна констатувати, що людина, яка знала тексти, використані Спиридоном-Савою (а йдеться не про рідкісні тексти) і так само оперувала сталими формулами із них, могла побачити ці формули (та цитати) та опустити їх, як неналежні.
Крім згаданих цитат та запозичення імен, можна вказати ще запозичення із апокрифічних та хронографічних творів, причому, використання двох текстів дуже подібне до роботи автора Легендарної частини.
Першим запозиченням до «Послання», здається, є започинення з давньослов'янського перекладу «Хроніки» Іоанна Малали, що зберігся у хронографічних пам'ятках (Іудейському63 та Софійському хронографах64).
|
«Хроніка» (цит. за Вільнюським хронографом) |
«Послання» Спиридона-Сави |
|
|
Въ второє лето потопе и жит Сим родив Арфаксада Chronografas is Supraslio vienuolyno. XVI a. 20 m., Lietuvos Mokslp Akademijos biblioteka. -- Rankrascip skyrius. -- F. 19 (Slavp knygos). -- R. 109. -- 1 tomas. -- L. 25. Приведена цитата приписана на верхньому полі із позначкою, що вона мусить стояти у тексті після «арфаксада»: «И си бьпїя сїмова сна ноєва симъ был р літ егда роди арфаксада (тут проставлений крест на позначку, що маргіналія з верхнього поля має стояти тут. -- К.К.) є сот літ». [... ] Въ літа ж та от племени Арфаксадова обретес моуж неки моуринъ моудр индїанинь астреном именем Ганд^ва- рїй иж и списал пръв^ въ Индїох астрономію родижесА инъ от коліна хамова. хоусъ именем муринъ иж родилъ неврода гиганта иж сотворил вавїлон. Его же глють пърси бывша ба и с#ща въ звіздах нбсных его ж наричют кржжилїа тот пръвее наста- ви ловити звірь даише вс^мъ звірину ести и старіи пръсо.м от тогож племене симова обладавшаго соуриею и пръсидою и инніми странами въсточными65 Ibidem. -- L. 31 v. Порівняння з грецьким текстом: Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе // Репринтное издание материалов В.М. Истрина / Подгот. издания, вступ. статья и приложения М.И. Чернышевой. -- М., 1994. -- С. 24. У Софійському хронографі так само читається цей фрагмент: Творогов О.В. Материалы к истории русских хронографов: 2. Софийский хронограф и «Хроника Иоанна Малалы». -- С. 195. Дмитриева Р.П. Сказание о князьях владимирских. -- C. 159. |
Имеяше же и Сим, сын Ноев, сын имянем Арфаксад. От его же рода правнук его имянем Гандуварий, сей первее написа астрономию в Ассирии в пределех Симовех прародителя своего67 |
«Асирія», як можна припустити, з'явилася у Спиридона-Сави замість «Індії» через подальший текст хронографу (тобто того хронографічного джерела, на яке спирався Спиридон-Сава у даному випадку), у якому йдеться про «Асирію». Найяскравіше це видно з тексту Софійського хронографа через те, що у ньому подальший текст скорочений, але із збереженням структури викладу. Тут ми бачимо, що далі у тексті Софійського хронографу йдеться про перше з чотирьох священних царств: Асирійське Творогов О.В. Материалы к истории русских хронографов: 2. Софийский хронограф и «Хроника Иоанна Малалы». -- С. 195: «В та же літа муж нікми обрітеся мудръ астроном от племени Арфаксадова именем Гандуваріе, иже списав прьвие во индіх астрономьу. Роди же ся инъ от коліна Хамова, Хусъ именем, муринъ иже роди Неврота гиганта, иже създа Вавулон, егоже глаголют прьси бога бывша и суща въ звіздах небесных. И тои прьвое настави ловити и дааше всім звірину ясти. Начало царства Кронова. От того же племени Симова родися человікь гигантска рода именем Крон, наречен бысть от Дамия, отца своего, въ имя преходняа зв^ды. Бі же силен зіло. И тьи пріже показа царствовати, сиріч владіти человіки. И царствова в Асурии літа многа. Жена же его Семирамии, нарицаемаа Ареа, и та от колена Симова. Асурииско царство».. У Вілен- ському хронографі також далі йдеться про Асирію «родижесд инь от коліна хамова. хоусь именем муринъ иж родилъ неврода гиганта иж сотворил вавїлон. Его же глють пърси бывша ба и CYща въ звіздах нбсных его ж наричют кржжилїа тот пръвее настави ловити звірь дагаше вймъ звірину ести и старіи пръсом от тогож племене симова обладавшаго соуриею и пръсидою и инніми странами въсточными. Родисд от пръваго сна ноева члкъ гигантска рода именем Кронъ, нареченъ быв от дамид отца своего въ има преходнАА звіздьі бі же силенъ зіло тотъ ж показа пріжде црствовати рекше власти дръжати и ины члкы и црствова тот въ Асурии пръв^ літа многа и новиноу всю землю Персид от Асуриа нареченъ бі ж страшенъ вймъ гако лютъ ратникъ сік^іи всд». (Chronografas і§ 8ирга8Ііо уіепиоіупо. XVI а. 20 т., Ьіеїиуо8 Мокєіц ЛкаДеті^ ЬіЬііоїека. -- Капкгавсщ єкугіиє. -- Б. 19 (81ауц knygos). -- Я. 109. -- 1 їотає. -- Арк. 31 зв. Порівняння з грецьким текстом: Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе. -- С. 24..
Отже, як бачимо, у Спиридона-Сави було якесь хронографічне джерело, яке містило переклад «Хроніки» Іоанна Малали Ім'я «Гандуварій» зустрічається лише у традиції, що пов'язана із «Хронікою» Іоанна Малали (Див.: Пасхальная хроника / Пер. с греч., вступ. ст., коммент. Л.А. Са- муткиной. -- СПб., 2004. -- С. 143)., де згадувався Гандуварій, якого він і запозичив у свою працю. Він сам називає це джерело «исто- рикиа»: «увидехом ото историкиа Гандуариа некоего имянем от рода Ар- факсадова» Дмитриева Р.П. Сказание о князьях владимирских. -- С. 165., що, скоріше за все, є грецизмом. Але це слово також є важливим. Вперше термін «историкии» зустрічається у назві твору Костянтина Преславського «Историкии за Бога въкратцЪ» (ІХ ст.) Відомий за списком другої половини ХІІ ст. (ГИМ, Синодальное собрание № 262.). «Историкии за Бога въкратц'Ь» -- це пам'ятка, створена за зразком «Летописца вкратце» патріарха Нікіфора Пиотровская Е.К. Византийские хроники IX в. и их отражение в памятниках славяно-русской письменности («летописец вскоре» константинопольского патриарха Никифора) // Православный палестинский сборник. -- СПб., 1998. -- Вып. 97 (34). -- С. 63-64, 71, 80-90., що являє собою короткі замітки з хронології від Адама до імператора Льва Мудрого (886-912) Опублікований: Златарски В.Н. Найстарият исторически труд в старобългарската книжнина // Списание на Българската Академия на науките. -- Кн. XXVII (1923). -- С. 177-182.. Важко визначити, чи знав митрополит Спиридон цю пам'ятку, однак він точно знав текст, де також зустрічається слово «историкиа». Із ім' ям митрополита Спиридона пов' язана ще одна хронографічна пам'ятка -- Троїцький хронограф, один із списків якого мав за джерело рукопис, що належав Спиридону-Саві (РИБ. НСРК. 1918. Б.27) Творогов О.В. Древнерусские хронографы. -- С. 96-97; Его же. Материалы к истории русских хронографов. 3. Троицкий хронограф // ТОДРЛ. -- 1989. -- Т. 42. -- С. 289-290..
У тексті Троїцького хронографу (саме у списку, джерелом якого був список Спиридона-Сави), після оповіді про Ромула та Рема, що взята із VII книги «Хроніки» Іоанна Малали Творогов О.В. Древнерусские хронографы. -- С. 265. («По Ромі же цесарьствова иніх 6 до Трокуниа. И бы Трокуния 7 цесарь, изверъгоша и. По изверъжении же строиша Римъ упати до кесаря Иулиа літ 400 и 60 и 4» Творогов О.В. Материалы к истории русских хронографов. 3. Троицкий хро-нограф. -- С. 294.) бачимо заголовок: «От елиньскаго хронографа пророчествиа о Христі историкиа» Там же.. Далі йде текст із невстановленого джерела, що містить цитати пророцтв, які приписуються давнім філософам про народження Ісуса Христа (згадуються, наприклад, Гомер «Омиръ», Аристотель, Перфурии, Діонісій Афінський, Єв- севій, «РеерЛлъ», «Сувила волъхва Филипова» Там же.) та «о верьтьпі и осл^ъ и о древі крестнім^) Там же.. Закінчується фрагмент: «Си же чтуще елини на ра- зуміша, ни познаша бога творца всЬхъ, но многа бысть лесть в нихъ. В Римі же тогда не бяше цесаревъ, но держаху правила римьскыа иупати літ 300 и 60 и 4 до Улиа Кесаря нероженаго» Там же. -- С. 295.. Крім того, що із Спиридоном-Савою пов'язують сам рукопис, зауважимо, що слово «историкиа» зустрічається у дуже важливому для автора «Послання» місці. Всередині окресленого вище фрагменту, після викладу пророцтв про Христа, бачимо: «Наченъшю бо Августу царствовати в Римі, въ 4 на дісят літо царствиа его родися господь наш Исусъ Христосъ в літо 5000-ное и 500 літо от сотворениа миру. От Августа бо кесаря царство Римъское начинается» Там же. -- С. 294. Не кажучи вже про те, що пророцтва самі по собі мали бути цікавими (Водолаз- кин Е.Г. Всемирная история в литературе Древней Руси. -- СПб, 2008. -- С. 97-102)..
Готуючися до написання «Послання», Спиридон-Сава не міг пропустити цей уривок, адже тут тісно поєднується римська влада (Август Кесар) та початок християнського царства (народження Христа). Подібні фрагменти, очевидно, привертали увагу авторів, що створювали «римські легенди» . Так, скажімо, укладачі легендарної частини літописів ВКЛ таким чином «знайшли» Полемона у тексті Хронографа 1262 р. (Іудейського) Kiricenko K. Replika del ginco apie Polemon^ // Naujasis Zidinys-Aidai. -- Vilnius, 2006. -- № 3. -- P. 116-122..
З'ясування питання, яким (якими) хронографами користувався Спири- дон-Сава, заслуговує на окрему розвідку. Поки що, попередньо, зауважимо, що, принаймні, два хронографічні тексти йому були відомі: текст Троїцького хронографу та хронографу типу Хронографу 1262 р. (Іудейського), можливо, скороченого (типу Софійського).
Сумніви щодо правильності використання митрополитом хронографічних творів Ульяновський В. Київський митрополит Спиридон і його догматичний твір «Изложение о Православнеи істинні нашей вірі» (частина ІІІ.3) // Просемінарій. Медієвістика, історія Церкви, науки і культури. -- Вип. 3. -- К., 1999. -- С. 92. можуть бути легко розвіяні. Відомо, що книги Вітхого Завіту включалися у хронографи, звідки в основному вони і були відомі на Русі до 1499 року (Геннадієвської Біблії). Відношення до хронографів, як до текстів, що містять гідну довіри священну історію, могло формуватися і під впливом заголовків перекладачів книг Вітхого Завіту. Наприклад, у Хронографі 1262 р. (Іудейському) можна знайти такий кіноварний заголовок:
Книгы зав--та бжїа вєтхаго ска/ зоущє обравы новагш зав--та истинй с8щ8 / преложеныа П грєчскагю газыка въ словенскыи при / кнАви блъгарст--м сумєюнє сне бориши грї / горїємь прєввутєром и мнихом вс--х црковникъ / блъгарскыих црквїи повел--нїємь того книго/ любца кнАвА сУмєона истинн-- рєщи бго / любца Передмова стосується Книги Царств, однак хоча хронограф і був компілятивним твором, все ж мав певну єдність і, скоріше за все, сприймався як ціле.
Із вищевказаного можна припустити, що як і укладачі Легендарної частини літописів ВКЛ, Спиридон-Сава звертався до тієї ж хронографічної традиції. Але якщо укладачів легендарної частини цікавили більше римські часи, то Спиридон-Сава запозичив з цього хронографу також і ранню історію, пов'язану із виникненням першого царства -- царства Крона, за яким слідувало перше із чотирьох священних царств -- Асирійське. Однак «теорія чотирьох царств» не відобразилася чітко у «Посланні». Спиридон- Сава викладає історичний перехід влади через генеалогію: від Сима до Філікса та Нектонава/Ахтанава (батько Олександра Македонського), від Олександра Македонського влада переходить до династії Птоломеїв, тоді до останньої цариці Єгипту Клеопатри, а по смерті Клеопатри та Юлія Цезаря Август об'єднує в собі єгипетське та римське царства, вінчаючися на царство регаліями «царя Сеостра, началного царя Египту», «царя Пора индийскаго» (митрою, що приніс Олександр Македонський) та «царя Филикса, владущего вселеною» . Таким чином, влада над «всею вселенною» переходить до Августа. Первая строка вязью, киноварь. Зиргаєііо уіепиоіупо chronografas // Ьієїиуоє МокПц Ака4етуо8 ЬЇЬИоїека. Капкгавсщ єкугіиє. -- Б. 19-109. -- Т. 2. -- Арк. 242. Про вплив хронографічної традиції на легендарну частину див.: Кириченко К. Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі Віленського списку хронографа 1262 р.) // Укр. іст. журн. -- 2011. -- № 2. -- С. 4-20. Дмитриева Р.П. Сказание о князьях Владимирских. -- С. 161. Манискалько Б.Дж. Некоторые замечания о смысле термина «вселенная» в «Ска-зании о князьях Владимирских» // Римско-константинопольское наследие на Руси. -- М., 1995. -- С. 165-178.
...Подобные документы
Наукова діяльність і історико-культурна спадщина Миколи Петрова. Еволюція правового становища Великого князівства Литовського. Поширення католицизму та польських впливів на терени ВКЛ. Відображення процесу становлення шляхти як окремого соціального стану.
статья [25,4 K], добавлен 17.08.2017Дипломатичне визнання України. Міжнародна політика України на сучасному етапі. Утворення Литовської держави. Становище православної церкви у Великому князівстві литовському. Роль церкви в житті українців. Звільнення від іга монголо-татарських орд.
контрольная работа [30,7 K], добавлен 21.12.2012Структурна зміна суспільного устрою у новому державному утворенні – Великому Князівстві Литовському. Особливості становища верств населення, які входили до вершини соціально-станової ієрархії. Середній прошарок населення, духовенство, міщани та селянство.
реферат [26,0 K], добавлен 30.10.2011Створення Галицько-Волинського князівства та боротьба за галицькі землі. Галицько-Волинське князівство за правління Данила Галицького. Бій під Ярославом як один з найвидатніших боїв галицько-волинського війська. Судова система та князівська адміністрація.
реферат [41,2 K], добавлен 26.08.2013Галицько-Волинське князівство: збереження державницьких традицій Київської Русі. Князівство Данили Галицького та його боротьба з монголо-татарами за незалежність українських земель. Кінець династії Даниловичів та історії Галицько-Волинського князівства.
реферат [40,9 K], добавлен 24.04.2014Найдавніші сліди існування людини на території Молдови. Історія Молдови від стародавніх віків до сучасного часу. Римська експансія. Намісник Молдови. Молдавське князівство. Бессарабія у складі Російської Імперії. Молдавська демократична республіка.
контрольная работа [60,5 K], добавлен 03.10.2008Занепад політичного, культурного, економічного життя Київської Русі. Причини відокремлення від Києва князівств. Правління Андрія Боголюбського. Пiвденно-Захiдна Україна: Галицько-Волинське князівство. Галицькі Ростиславичi. Галицько-Волинські Романовичі.
контрольная работа [898,4 K], добавлен 20.10.2008Поняття "герб" в інтерпретації російських істориків. Проблеми формальної геральдики в роботах істориків XIX – початку XX ст. Теорії походження гербів у Росії у викладенні вітчизняних істориків. Генези особистих гербів дворянських родів Російської імперії.
реферат [37,0 K], добавлен 03.01.2011Місто Путивль під час і після монгольської навали. Розвиток Путивля після входження у Велике князівство Литовське і після входження до складу Московської держави, набуття їм стратегічного значення. Роль Молчанського монастиря в розвитку міста Путивля.
реферат [41,4 K], добавлен 02.10.2015Захоплення українських земель Литвою та Польщею. Геополітична ситуація у Східній Європі на початку XIV ст. Боротьба за Галицько-Волинську спадщину у 1340-1390 рр. Вплив Литви на Наддніпрянську Україну. Кревська унія, її значення для українських земель.
курсовая работа [124,3 K], добавлен 09.05.2014Соціально-економічний розвиток України на початку ХХ ст. Створення і діяльність українських політичних партій на початку XX ст. Україна в роки революції 1905-1907 рр. Громадсько-політичний рух в роки революції 1905 -1907 рр. Земельна реформа П. Столипіна.
лекция [27,3 K], добавлен 29.04.2009Аналіз передумов включення до складу Великого князівства Литовського та Польщі південно-західних руських земель. Особливості політики великих Литовських князів на українських землях та політичного устрою держави. Причини виникнення українського козацтва.
реферат [22,2 K], добавлен 18.05.2010Основні публікації, що висвітлюють розвиток історично-географічних студій та викладання історичної географії у Наддніпрянській Україні у 1840-х рр. – на початку ХХ ст. Аналіз їх змісту. Напрацювання українських істориків у висвітленні даної проблеми.
статья [26,6 K], добавлен 17.08.2017Захоплення влади в Італії фашистами. Падіння авторитету соціалістів та збільшення фашистського табору. Адміністративна та соціальна політика уряду Муссоліні 20-х – 30-х років. Фашизація Італії. Відносини фашистського режиму та католицької церкви.
реферат [33,2 K], добавлен 12.02.2009Дослідження соціально-економічних і політичних передумов утворення Давньоруської держави. Аналіз основних етапів історії Київської Русі. Характерні риси державного ладу Давньоруської держави. Галицько-Волинське князівство та його історичне значення.
реферат [23,0 K], добавлен 18.05.2010Москва як центр формування Московського Князівства, визначення причин і ходу його узвишшя (XІІІ-XV ст). Вигідне географічне положення і внутрішні якості князів змогли зробити це князівство центром духовним, центром народним і центром усієї Русі.
реферат [900,5 K], добавлен 09.04.2009Галицько-Волинське князівство за часів правління Романа Мстиславича і Данила Галицького. Боротьба князівства проти монголо-татарської навали. Особливості розвитку культури та літератури Галицько-Волинського князівства періоду феодальної роздробленості.
реферат [22,1 K], добавлен 27.10.2010Ранній європейський колоніалізм в країнах Сходу: причини і початковий етап. Боротьба європейських держав за території на Сході з початку XVI до середини XVIІІ ст. та її наслідки. Колоніальна система та промисловий переворот в ХІХ – на початку ХХ ст.
дипломная работа [70,4 K], добавлен 13.06.2010Політичні та соціальні перетворення в Україні у кінці XVIII – на початку XIX ст. внаслідок геополітичної ситуації у Центральній та Східній Європі. Зміни у правовому статусі Гетьманщини. Витіснення з домінантних позицій українських ремісників і купців.
реферат [21,5 K], добавлен 15.11.2009Політичний устрій українських земель 10-12 століть. Окружні з’їзди князів, органи управління та адміністративний апарат. Суспільний устрій українсько-руських земель 11-12 століть. Вільні, напіввільні і невільні люди. Галицько-Волинське князівство.
реферат [41,0 K], добавлен 19.02.2011
