Проблема статусу Криму у боротьбі місцевих політичних сил під час проголошення Кримської АСРР

Размещено на http://www.allbest.ru/

проблема статусу Криму у боротьбі місцевих політичних сил під час проголошення кримської асрр

У статті розповідається про те, які саме труднощі стояли перед кримською місцевою владою під час проголошення на Кримському півострові республіки, які причини покликали її до життя та як саме відбувалося створення Кримської АСРР.

Коли радянська влада остаточно закріпилася в Криму, перед ЦК РКП(б) постало питання про подальшу долю півострова. Було вирішено створити автономну республіку у складі РСФРР. Більшовики України, яких заздалегідь попередили про ці наміри, спочатку намагалися протестувати, але потім погодилися. 12 листопада 1920 р. на засіданні членів ЦК КП(б)У, що були в наявності (а саме: у присутності С. Косіора, Терлецького, В. Мануїльського та Мініна) було ухвалено рішення: «Крим перебуває поза компетенцією ЦК КПУ». Ця сумирна відповідь не відображала дійсного ставлення членів ЦК КП(б)У до кримського питання. Пам'ятаючи, що Закордот створювався як спеціальний відділ у структурі ЦК КП(б)У і певний час керував більшовицьким підпіллям у Криму, місцеві партійці намагалися залишити керівництво цією територією у своїй компетенції. Тому протягом кінця 1920 -- першої половини 1921 рр. український уряд активно втручався у процеси, що відбувалися в Криму. Москва, вважаючи Крим російською територією, вимагала негайного виконання власних вказівок і деякий час питання про пріоритет залишалося відкритим. Але посилений тиск з боку Москви змусив харківських керівників відступити й ухвалити рішення про ліквідацію на півострові усіх організацій, якими керував Закордот. Українські представники більшовицької партії, що мешкали в Криму, повернулися до Харкова. Начальник Закордоту при ЦК КП(б)У Фріц Маркус у доповіді на ім'я Фелікса Кона зазначав, що протягом січня -- березня 1921 р. з території Криму до України повернули всіх українських керівних працівників, а також усі матеріальні ресурси КП(б)У, раніше завезені на півострів для потреб Кримської повстанської армії (зброю, гроші, обмундирування, спорядження та ін.).

Керівники України змогли зберегти у своїх руках лише так звані виконавчі функції. Москва залишила «українським товаришам» право певною мірою вирішувати військові справи на півострові: загони червоноармійців, якими командував М. Фрунзе, як і раніше, називалися «збройні сили України та Криму». 25 січня 1921 р. голова РНК України Х. Раковський підписав постанову про підпорядкування командуючому Збройними силами України усіх морських сили Чорного та Азовського морів. Серед допризовників Криму виділили 1 500 осіб для проходження спеціальної морської підготовки. З червня 1921 р. на півострові з'явилися перші частини особливого призначення та всеобучу України та Криму, підпорядковані українському урядові. Військові з'єднання допомагали місцевім керівникам та чекістам боротися з «бандитизмом». Ці частини, очолювані українськими працівниками, використовували у своїй роботі переважно кримські кадри. Кількість кадрів Кримського ЧОПу з плином часу неухильно зростала. Так, згідно доповіді командуючого ЧОП та начальника всеобучу України та Криму Малиновського для секретаря ЦК КП(б)У Д. Лебедя, на 15 листопада 1921 р. в Криму вже перебувало 2 477 чоловіків та 216 жінок, які входили до складу ЧОП та всеобучу України та Криму.

На початку 20-х років український уряд опанував ще одну царину діяльності у Криму: після того, як півострів охопив голод, Україна почала ввозити туди власне продовольство.

Однак цими ділянками вплив керівництва України на справи в Криму й обмежувався. Дати владу у стратегічно важливому регіоні керівництву української республіки, яку ще остаточно не упокорили, Кремль вважав занадто ризикованим.

Тим часом у Криму місцеві більшовики не сиділи склавши руки. 21 січня 1921 р. відбулось спільне засідання членів Кримревкому та Кримського обласного комітету РКП(б), де були присутні А. Лідє, Ю. Гавен, С. Вульфсон (Давидов), С. Ідрісов, С. Меметов, І. Фірдевс, М. Бабахан і В. Ібраїмов. Розглядалося одне питання: «Про політичні взаємовідносини Криму з РСФРР та УСРР». У прийнятій постанові зазначалося: «Визнати найбільш бажаним підпорядкувати Крим безпосередньо Москві в якості автономної одиниці, надати їй назву “Кримська автономна область”». Приймаючи постанову про автономний статус Криму, учасники засідання виходили з «далекого окраїнного положення Криму з його внутрішньою національною структурою та соціальних й економічних обставин, а також беручи до уваги українське черезсмужжя». У протоколі зазначалося: «Ю. Гавен наполягає на своїй особливій позиції: з метою революціонізування мусульманського Сходу доцільно створити видимість самостійного Криму, й тому Кримську автономну область треба назвати “Кримською Комуною”».

Ввечері 20 лютого з Москви до Сімферополя приїхав М. Поляков, якого призначили новим головою Кримревкому і членом Кримського обласного комітету РКП(б). Під його головуванням 21 лютого відбулось засідання Кримревкому. За кілька днів у газеті «Красный Крым» оприлюднили звіт про перебіг цього засідання, де поміж іншим зазначалося: «В адміністративному положенні Крим буде підпорядкований Москві. Що стосується його майбутньої долі, то її вирішуватимуть трудові маси Криму, але ЦК стоїть за створення автономної області».

27 лютого на засіданні Кримревкому розглядалося питання «Про декрети та постанови Радянської влади». Під час обговорення ухвалили рішення, де зазначалося: «Визнати, що оскільки в Криму існує радянська влада, на території Криму повинні застосовуватися видані в РСФРР декрети». З метою погодження наказів Кримревкому з декретами РСФРР при ньому створили комісію з перегляду наказів Кримревкому у складі Ануфрієва, Гордона, Лебедєва, Тарасова та Корчевського.

На початку березня до Криму приїхав І. Акулов, який за наказом ЦК РКП(б) мав очолити Кримський обком РКП(б), а наприкінці квітня з таємною місією на півострів прибув С. Кіров. До його компетенції належало: «зміцнення» керівництва Кримського обкому, сприяння вивезенню з півострова якомога більшої кількості продовольства та матеріальних цінностей, підготовка до майбутньої війни з військами Антанти і Врангеля. Крім того, він мав сприяти створенню в Криму республіки.

Проте питання створення республіки в Криму не викликало задоволення серед певної частини членів Кримського обласного комітету РКП(б). Виходячи з аналізу документів, що зберігаються в кримському архіві, можна зробити висновок, що відрядження С. Кірова до Криму було пов'язане з дуже слабкими на той час позиціями РКП(б) на півострові. Адже секретар Кримського обкому І. Акулов, який перейняв цю посаду, не зміг налагодити належним чином ні його роботу, ні організувати роботу повітових партійних організацій. І. Акулов і М. Поляков, що надто побоювалися проявів «сепаратизму» з боку кримських татар, повели рішучу боротьбу з тими членами обкому, які виступали за створення на півострові республіки -- Ю. Гавеном, І. Фірдевсом, С. Меметовим, С. Ідрісовим, М. Бабаханом В. Ібраїмовим та ін.

Для остаточного роз'яснення приналежності Криму ряд місцевих більшовиків (серед них -- В. Ібраїмов), запропонували включити до порядку денного IV обласної партійної конференції питання «Про політичне становище Криму». Пленум Кримського обкому РКП(б), який відбувся 2 квітня 1921 р., відхилив цю пропозицію і ухвалив таке рішення: «У циркулярному листі про скликання конференції запропонувати повітовим комітетам обмінятися думками до початку конференції щодо питання про майбутнє політичне становище Криму.

З цього питання знестися з Москвою для з'ясування думки ЦК РКП». Виконуючи рішення пленуму обкому, президія Сімферопольського повітового парткому на засіданні 4 квітня 1921 р. доручила комісії у складі С. Меметова та В. Хайкевича підготувати доповідь «Про форми державного будівництва Криму».

Для виконання рішення ЦК РКП(б) щодо відрядження до Москви представників з метою розробки положень Кримської автономної республіки, того ж з квітня у Сімферополі відбулося об'єднане засідання Кримського обласного комітету РКП(б) та Кримревкому. На ньому були присутні: М. Поляков, І. Акулов, А. Лідє, Д. Ульянов, Кисельов, Г. Шидарев, Оскар, О. Дерен-Айерли (Ібрагім), С. Ідрісов, Ю. Гавен, С. Меметов, Артьомов. Вирішили: «Акулову, Полякову та Ю. Гавену скласти доповідь в ЦК від ОК та Кримревкому. Просити Лідє інформувати ЦК про стан справ у Криму, добитися негайного вирішення питань, порушених у доповіді. В основу доповіді покласти те, що Крим у всіх відносинах потрібно зв'язати з Москвою».

14 квітня члени кримського обласного татарського бюро при кримському обласному комітеті РКП(б) І. Фірдевс, С. Меметов, Ш. Ібраїмов, О. Дерен-Айєрли, Булушев та Нагаєв обговорили питання «Про телеграму Ради національностей «Про проголошення Криму Радянською Республікою та її кордони». У постанові зазначалося: «Дати відповідь: проголосити Крим Радянською Соціалістичною інтернаціональною республікою в кордонах Кримського півострова, починаючи від Сиваського моста».

Разом з тим до Криму продовжували надходити телеграми з центральних партійних та радянських органів з вимогою довести свої пропозиції щодо створення на півострові автономної республіки. Так, в телеграмі, надісланій до Кримревкому та кримського обкому РКП(б) за підписом заступника наркома національностей РСФРР Каркліна, зазначалося: «Рада національностей при Наркомнаці визнала за необхідне виділення Кримського півострова в Автономну Республіку. Наркомнац просить терміново надати свої висновки з питання про кордони майбутньої Автономної Республіки». Пропозиція здобула підтримку у керівництва партійної організації півострова. У телеграмі за підписом заступника голови Кримревкому Ю. Гавена, яка була надіслана 15 травня на адресу Ради національностей при Наркоматі у справах національностей РСФРР, зазначалося: «Більшість Кримревкому в складі членів Ю. Гавена, І. Фірдевса, С. Меметова, С. Ідрісова стоїть на точці зору необхідності проголошення Кримської Автономної Республіки в межах Кримського півострова, включаючи Чонгарський півострів та м. Генічеськ. Точні кордони повідомить представник».

7 травня 1921 р. відбувся пленум Кримського обкому РКП(б), на якому розглядалося питання «Про державну форму Криму». Разом з місцевими більшовиками в його роботі брав участь С. Кіров. Виходячи з матеріалів пленуму, що збереглися в архіві, можна зробити висновок, що «ліві» на чолі з І. Акуловим спромоглися переконати Кірова у необхідності почекати зі створенням Кримської республіки. В резолюції зазначалося, що «надіслана ЦК директива, яка підтверджує постанову об'єднаного засідання ОК та Кримревкому від 21 січня ц.р. про оголошення Криму автономною областю, цілком відповідає об'єктивним умовам Криму в теперішній момент». Проте додавалося, що «означену форму правління Криму неможливо вважати постійною», а, окрім того, «остаточна форма цього устрою може бути встановлена лише після того, як широкі працюючі маси національностей Криму, особливо татари, будуть залучені у справу партійного та радянського будівництва». Далі у постанові зазначалося: «тільки після того, як всі ці заходи будуть впроваджені у життя та з' являться їхні результати, можна буде остаточно вирішити питання щодо державного устрою Криму, щоб забезпечити дійсно революційний вплив півострова на Схід». Однак варто зауважити, що І. Акулов і його команда в цей час не лише не вела, але й не намагалася проводити жодної роботи ні в кримському селі, ні серед татар; не займалися ні національним, ні земельним питаннями.

Татарська партія «Міллі-Фірка» неодноразово пропонувала організувати співробітництво кримських татар з радянською владою. Проте Кримський обком та Кримревком відмовилися не тільки від її послуг, але й взагалі не легалізували «Міллі-Фірка». Це було цілком зрозуміло, адже більшовицька партія вже не допускала багатопартійності.

Протягом півроку (починаючи з травня 1921 р.) у Кримському обкомі відбувалися процеси, що їх пізніше самі більшовицькі працівники охарактеризують як «гризня». На думку кримського дослідника П. Гарчева, С. Кіров (як і Акулов) належав до команди Й. Сталіна, яка скориставшись посиленням хвороби В. Леніна, у 1921 р. вже впритул підійшла до початку боротьби за владу. Через це, за його висловом, у Кримському обкомі протягом 1921 р. розпочалися кадрові зміни, які були «яскравим зразком зміцнення Сталіним власних позицій на місцях».

С. Кіров узяв найактивнішу участь у роботі IV Кримської обласної конференції (відбувалася 17-21 травня 1921 р.), на якій розглядалося питання про створення Кримської республіки. Під час доповіді «Про національні моменти у радянському і партійному будівництві» І. Акулов рішуче виступив проти створення в Криму «самостійної татарської республіки». Завдяки Акулову і Кірову конференція взагалі ухилилася від вирішення цього питання. В ухваленій резолюції щодо необхідності створення Кримської республіки не було сказано жодного слова.

Дуже чітко й недвозначно стосовно тогочасного стану речей у Криму висловився І. Фірдевс. Значно пізніше, не прикрашаючи дійсності, він розповідав про події того часу: «Період особливо гострої кризи починається із травня місяця й тягнеться до 7 листопада 1921 р. У зв'язку з повстанням, провалом продрозкладки, гострим голодом, загибеллю технічних культур Криму, усередині кримської організації РКП виникають тертя, розбіжності й гостра боротьба, що призвела до розшарування на місцевих й немісцевих, на підпільників і не підпільників й по іншим лініям. Зрештою ця боротьба й тертя виливаються у форму вимоги з одного боку, якнайшвидшої ліквідації ревкомів, оголошення Криму Республікою, ліквідації повстання татар, не зброєю, а шляхом розшарування й розсмоктування і послідовного проведення стосовно татар політики партії з національного питання. Основною групою в організації, яка підняла ці питання, були татарські відповідальні працівники, члени ревкому й бюро татарської секції при обласному комітеті, секретарем якого у той час був я. Ліквідація політичної кризи вимагала прийняття цілого ряду термінових і рішучих заходів, які загалом зводилися до необхідності перенести центр ваги у політиці на національне питання, розуміючи його як татарське, а в економіці орієнтуватися на спеціальні технічні культури Криму. В обстановці воєнного стану й у наявності обласного комітету, не було жодної можливості навіть оформити як суспільно-партійну думка точку зору тієї частини організації, яка бачила й усвідомлювала неправильність політичної й економічної лінії вищих органів Криму. Обком в особі товаришів Акулова, Полякова, Єфремова й Кірова із плеядою більших і малих військових працівників, що слухняно потурали їхнім примхам і велінням, не розумів згубності своєї неправильної політики й тому не бачив потреби змінити напрямок. Кримські питання зрештою перенесли на вирішення до ЦК, де правильність точки зору товаришів, які висловлювалися за оголошення Криму Республікою й зміну курсу політики була підтверджена, а для організації й проведення рішень ЦК відносно кримських питань, була створена спеціальна комісія -- Повноважна комісія ВЦВК на чолі з товаришем Ш. Ібрагімовим. Незважаючи на постанову ЦК, ВЦВК і надсилання спеціальної комісії обком і ревком продовжували свою колишню політику, надавши їй особливу різкість. Вся енергія обласного комітету відтепер була спрямована на вигнання із Криму «республіканців» й у першу чергу невеликої групи місцевих татарських відповідальних працівників. Видаються постанови за постановою про відрядження у розпорядження ЦК Фірдевса, Бабахана, Гавена, вживають заходів до виключення Меметова з партії та інше. Найскандальнішим і найкур- йознішимим моментом, що підкреслив до шаржу й карикатури положення обкому була наступна обставина: 12 травня отримали повідомлення з центру від Наркомнацу про оголошення Криму республікою. 14 травня ВЦВК підтвердив постанову Наркомнацу, 20 травня отримали телеграму від ЦК, що підтверджувала проголошення Криму Республікою. У той же день ранком IV обласна партійна конференція під тиском обласного комітету в особі Акулова приймає постанову, що заперечує доцільність проголошення Криму республікою. Вийшло незручно -- ЦК, ВЦВК, Наркомнац, одна третина організації й населення в особі татар за Республіку, обласний комітет у своїй більшості разом з військовими працівниками -- проти. Акулов без відпочинку їздить по повітах й організовує сили проти Республіки на майбутню через шість місяців V партійну конференцію. Організація в повному розумінні слова занепадає. Доходимо до V конференції, де політика Акулова тріскотить по всіх швах і лінія обкому отримує гідний осуд. От у такій обстановці відбувався перший період моєї діяльності в Криму»3 .

13 травня у Сімферополі відбулася скликана за рішенням Кримського обласного татарського бюро обласна конференція комуністів-татар. На ній були присутні 23 депутати від 192 комуністів-татар, що перебували на партійному обліку у повітових парткомах кримського обкому РКП(б). В постанові конференції, між іншим, говорилося: «Цілком революційно-доцільною державною формою для Криму є проголошення його інтернаціональною республікою, яка входить у Російську Федерацію, взявши за основу Конституцію однієї з існуючих республік». Ухвалюючи таке рішення, учасники конференції виходили з «географічного положення Криму як авангардного поста РСФРР в країнах Близького Сходу, з уже існуючого факту проголошення України Республікою, завдяки чому Крим в адміністративному відношенні перетворився на своєрідний острів, з того, що Радянська влада у відношенні до усіх колишніх колоній царської Росії впроваджувала тактику організації... та визнання вже створених республік Татарії, Туркестану, Башкирії, що Крим протягом перших двох періодів Радянської влади був проголошений автономною республікою з санкції ЦК як федеративної частини РСФРР» та ін..

Але не всі татари поділяли таку позицію. Голова Повноважної комісії Ш. Ібрагімов разом з «прореспубліканським» угрупованням Кримського обкому зробив важливий крок, скликавши безпартійну татарську конференцію. Її організацією займалися працівники, що підтримували ідею якнайширшого залучення кримських татар до управління республікою, яку, на їхню думку, слід було негайно створити.

У виступі Ш. Ібрагімов, вказуючи на причини виникнення автономної республіки, зазначав, що однією з причин створення автономії є те, що татари є працюючою масою і є потреба в тому, щоб довести населення татар з 300 тис. до 3 млн. Торкаючись питання що таке автономія, він сказав: «В автономних республіках пошта, залізниця, телеграф, економічні справи і армія мають бути пов'язані з центром. Але якщо вони будуть пов'язані з центром, то що ж нам залишиться?».

В обговоренні питань, пов'язаних зі створенням на півострові автономної республіки взяло участь багато депутатів. Вони висловлювали безліч різноманітних пропозицій щодо того який вигляд повинна була мати новостворена Кримська автономна республіка. Так, депутат Блущев вимагав організації в Криму наркомату закордонних справ та призначення на посади наркомів освіти та охорони здоров'я татар. І. Апаз вважав, що окрім негайної організації наркомату закордонних справ в Криму, конче потрібно, щоб очолив його представник кримськотатарського народу. Гасір пішов далі й запропонував передати взагалі всі керівні посади в руки татар. А. Бекіров висловив припущення, що скликання цієї конференції недвозначно підтверджує факт передачі влади на півострові від Кримревкому до рук татарського суспільства. С. Хаттатов зазначив, що треба негайно переглянути рішення, котре було винесено під час проведення ІУ обласної партійної конференції щодо «непотрібності» проголошення в Криму республіки. Окрім цього він запропонував скасувати постанову про максимальне підпорядкування Кримської автономної республіки центру. А. Ісхаканова висловила невдоволення усталеною практикою, спрямованою на те, щоб «закони Кримської автономії писалися в Москві», адже треба, щоб «усі закони писалися там, де власне й знаходиться автономія». О. Дерен-Айерли висловів надію на те, що саме депутати безпартійної татарської конференції візьмуться за виправлення всіх помилок, яких припустилася кримська більшовицька організація за час перебування при владі. Ще далі пішов Ш. Ібрагімов, який прямо закликав усіх присутніх у зв'язку з повним нехтуванням Кримським обкомом інтересів кримських татар, розпочати самим встановлення контактів з Туреччиною, у якої й шукати допомоги. Його гаряче підтримав Іслямов, який закликав усіх присутніх орієнтуватися на Схід і там шукати порятунку від голоду й злиднів, які виникли в Криму через недбале керівництво більшовицьких працівників. Схожі міркування висловив С. Айвазов, який порівняв цю конференцію з Курултаєм, що зібрався і працював у 1917 р., і закликав усіх присутніх наслідувати приклад своїх попередників і вирішувати питання створення власної республіки так, як того вимагають інтереси татарського народу, а не інтереси пролетаріату Москви. Завершуючи свою роботу, безпартійна татарська конференція обрала Раду семи, на яку поклала виконання усіх ухвалених рішень, а саме: створити в Криму автономну республіку з власними урядовими структурами, вільну від диктату з центру, зв'язатися з кемалістською Туреччиною і просити у неї допомоги для подолання широкомасштабної кризи, що виникла на півострові.

За словами І. Фірдевса: «Обком схаменувся, вирішив виправити становище, що склалося й кооптувати до цієї Ради деяких своїх представників. Але у відповідь отримав рішучу відмову, мотивовану тим, що обком буде заважати її роботі. Натомість Рада семи запропонувала долучати до власної роботи з членів обкому тих татарських працівників, які знають умови життя Криму». Через цю «непоступливість» татар, не зв'язаних у власних діях сумнозвісним «демократичним централізмом», Кримський обком не мав змоги «керувати й направляти» в потрібне більшовикам річище кримських татар-небільшовиків. Дещо пізніше секретар Кримського обкому І. Акулов з сумом зазначав, що обласна татарська безпартійна конференція не була як слід підготовлена (тобто, говорячи відверто: не була «організована» більшовиками), а тому не дала бажаних результатів.

Адже конференція висловилася за справжню, а не маріонеткову кримську республіку. І з цією думкою більшовики, незалежно від власних планів, мусили рахуватися.

Термін «повна автономія», який постійно лунав під час безпартійної татарської конференції, для татар означав надання кримській республіці прав самостійного спілкування з іншими країнами, ведення зовнішньої торгівлі, самостійного вирішення питання про повернення до Криму емігрантів. Татари пропонували створити самостійний кримський комісаріат закордонних справ. Про це свідчить телеграма наркома закордонних справ РСФРР Г. Чичеріна, надіслана на ім'я уповноваженого НКЗС в Криму. В ній він, зокрема, писав: «Пропозиція забезпечити “Кримський центр” Наркомзаксправом недоладна, безглузда, шкідлива, не має жодного ґрунту й має бути безумовно відкинута. Крим не є незалежною державою, а республікою в межах федерації, як Карелія та Башкирія. Такі республіки ніколи Наркомзаксправа не мали. Думка про те, щоб Крим провадив стосовно Туреччини самостійну революційну політику, настільки шкідлива й небезпечна, що її досить, щоб рішуче відкинути цей проект, бо це значить, що там будуть зривати нашу політику, будуть нам уставляти палиці в колеса та створювати скандали з урядом Туреччини». Від свого представника нарком вимагав «рішуче протестувати проти цієї недоладної вигадки, категорично заявити, що це у жодному випадку не можна допустити».

30 червня 1921 р. на засіданні політбюро ЦК РКП(б) питання про статус кримської автономії поставили на голосування. У зв'язку з цим Г. Чичерін запропонував президії: «безумовно відкинути будь-які натяки на створення в Криму особливого комісаріату закордонних справ. Він буде нашим уповноваженим для технічної мети й більш нічого». В. Ленін виступив на підтримку проекту рішення політбюро ЦК РКП(б), запропонованого Г. Чичеріним. Він підготував записку до ЦК РКП(б), де зазначив: «Я повністю за Чичеріна. Ленін». Цілком зрозуміло, що пропозицію Г. Чичеріна прийняли.

Забігаючи наперед, слід додати, що на V обласній партійній конференції 4 листопада 1921 р. секретар обласного комітету І. Акулов заявив: «Ми добре враховували настрої татарської частині населення, що проголошення Автономної республіки тлумачилося ними як проголошення Татарської республіки. Якби ми нашу політику побудували таким чином, то ця політика була б помилковою».

18 травня 1921 р. відбувся пленум ЦК РКП(б), на якому визнали потребу виділити Кримській півострів у Кримську автономну республіку. Пленум виходив з того, що створення Кримської АСРР та інших подібних утворень у той період диктувалося серед іншого і тактикою партії у тих конкретних міжнародних умовах. Нові прикордонні державні утворення у вигляді автономних республік мали, на думку депутатів, відігравати роль буфера між Росією та недружньо налаштованими до неї сусідами.

Далекосяжні плани більшовиків щодо зовнішньої політики вимагали збереження імовірності демократичного вирішення будь-якої проблеми, яка поставала на порядку денному нової влади. Тому бажання забрати Крим «під власну руку» московський уряд мусив якимось чином обґрунтувати. Через це більшовики вдалися до фальсифікацій.

Підсумки проведеного в квітні 1921 р. перепису населення півострова були свідомо перекручені. Для того, щоб отримати бажаний владі результат, перепис проводили не за національною, а за релігійною ознакою. До єдиної графи заносилися татари, турки та цигани; євреї і кримчаки; росіяни, українці та білоруси. Всього було зареєстровано 729 тис. мешканців. Вони належали до 59 національностей і розподілялися таким чином (в %):

крим автономний республіка влада