Проблема статусу Криму у боротьбі місцевих політичних сил під час проголошення Кримської АСРР

Було розроблено план урочистого відкриття Всекримського установчого з'їзду рад. Він передбачав такі заходи, як «парад військ Сімферопольського гарнізону, урочисте проходження профспілок з прапорами та музикою, відкриття пам'ятника «Звільнення Криму» та монументу «Кримська республіка», а також перейменування вулиць, назвами яких мали вшанувати більшовиків, що входили до складу уряду Республіки Тавриди та були «забиті татарськими націоналістами»: «Троїцької -- на вулицю Більшовиків, Лазаревську -- на вулицю тов. Слуцького, Губернаторську -- на вул. тов. Новосельського, Кладбіщенську -- на вул. тов. Боданинського». Міському саду Сімферополя вирішили надати ім'я «піонера більшовицького руху на Сході -- Молли-Нормана Вахітова».

Одночасно відбувалося формування керівних органів майбутньої Кримської республіки. Члени татарського бюро при Кримському обкомі РКП(б) розглянули питання “Про конструкції ЦВК Кримської республіки” і ухвалили: «Вимагати від ОК РКП(б) на обласній конференції ввести до складу КримЦВК 15 татар з загальної кількості в 35 чоловік, з них 1/3 -- безпартійних». На засіданні кримського обкому РКП(б) обговорили питання «Про вибори КримЦВК'у та його голови» та ухвалили, що зі всієї кількості членів КримЦВК (50 осіб) 20 місць будуть надані татарам, 7 -- безпартійним. Від Кримського обкому РКП(б) до КримЦВК мали увійти 14 чоловік (серед них Ю. Гавен, Горін, С.-Г. Саїд-Галієв, М. Поляков, Єфремов, Калінін, Ізраїлевич та ін.), а з 10 кандидатів в члени КримЦВК назвали 3 кандидатури -- Баракко, Каменського та Геральновича. На виконання рішення оргбюро ЦК РКП(б) від 26 вересня 1921 р. (витяг з протоколу щодо цього був надісланий до Криму В. Молотовим) головою КримЦВК було вирішено назначити Ю. Гавена До складу президії КримЦВК увели Горіна, Кисельова, У. Ібраїмова, Єфремова, а до складу наркоматів в члени КримЦВК: Горіна (Наркомвнусправ), П. Бортнікова (Наркомпрод), У. Іб- раїмов (Наркомзем), К. Хамзіна (Наркомосвіти), Л. Витхіна (КРНГ), Калініна (командвійськ), О. Роттенберга (КримЧК), В. Ібраїмова (нарком РСІ). Щодо питання “Про президію КримРНК” ухвалили: «рекомендувати в склад президії РНК тт. Саїд-Галієва, Полякова та Бортнікова».

26 жовтня 1921 р. газета «Красный Крым» надрукувала циркулярний лист кримського обкому РКП(б) «Усім повітовим комітетам, всім членам Кримської організації Російської Комуністичної партії (більшовиків)». В ньому повідомлялося: «В день 4-ї річниці Великої Жовтневої революції 7 листопаду 1921 р. буде відкрито в Сімферополі 1-й установчий Всекримський з'їзд Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, яким буде проголошено утворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. ...В цей день... до родини автономних радянських республік -- Татреспубліки, Туркестану, Грузії, Азербайджану, Киргизреспубліки та ін. додається ще одна рівноправна -- Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка -- таке прагнення широких трудових мас й таке завоювання Жовтня».

1-2 листопада 1921 р. на засіданні Широкого пленуму Кримського обкому РКП(б) під керівництвом С. Кірова ухвалили звітну доповідь обкому для V Кримської обласної партійної конференції і Конституція Кримської СРР. Хоча 2 листопада на цьому пленумі був присутнім і І. Акулов, зі звітом про роботу президії і Малого пленуму обкому виступив С.Кіров.

3 листопада 1921 р. розпочала свою роботу V Кримська обласна партійна конференція, яка стала останньою репетицією перед проведенням майбутнього І Всекримського установчого з'їзду рад. Вона підвела підсумки роботи Кримського обкому РКП(б) та його секретарів І. Акулова і С. Кірова за період з травня по листопад 1921 р. Всі, хто виступав на конференції, висловили різке незадоволення роботою Кримської партійної організації. Так, наприклад, депутат Макаров сказав: «Всі ці недогляди відбулися тому, що в старому обласному комітеті сиділи Поляков й Акулов й у новому знову засіли ці ж друзі, й проводили свою лінію, із травня п'ять місяців займаючись виключно склокою». Інший депутат, Хамзін, висловився так: «Тов. Акулов на минулій конференції протестував проти самостійної татарської республіки, імовірно боячись її, а тепер тов. Акулов говорить, що для створення республіки немає працівників. Їх просто не вміють використовувати. Обласний комітет намагався всіх відповідальних працівників-татар якнайшвидше відкликати звідси». Шабулін зазначив: «В обкомі існує та склока, про яку говорили майже всі товариші, що виступали тут. Звичайно, коли мова йде про розмежування правильності чи неправильності позицій груп, які беруть участь у цій склоці, то говориться передовсім про існування чи ні Кримської Республіки».

Підсумок всьому обговоренню звітної доповіді Акулова підвів делегат від Севастопольської організації Виноградов: «Причини всіх тих невдач у роботі обкому, котрі відзначені тими, хто говорив раніше, у тій так званій склоці. Полягає вона не в діях окремих товаришів, справа полягає у принципі. Товариші в обкомі повинні були, нарешті, вирішити: організовувати їм Кримську Республіку чи ні? Чи організована вона із сваволі деяких товаришів або груп населення або вона організована з більш важливим завданням? Товариш із Євпаторії відзначав: організація Кримської Республіки виявилася певною мірою рішенням Інтернаціоналу щодо питання про Схід. Якщо ми звернемося до резолюції Х з'їзду нашої партії з цього питання, то побачимо, що саме утворення дрібних республік є системою радянської влади й усім слід дотримуватися цієї системи як знаряддя й форми диктатури пролетаріату. ...Ми думаємо, що сьогодні існування Кримської Республіки необхідне як засіб боротьби зі світовим імперіалізмом, тобто необхідне виконання рішення Х з'їзду. Якщо це так, то конче потрібно в момент загострення нашого становища по відношенню до західного імперіалізму й до усієї світової боротьби пролетаріату з буржуазією, Республіку цю утримати. Якщо це так, то перший висновок, який мусили зробити товариші в обласному комітеті після того як питання про створення республіки було вирішено, поставити собі головним завданням цю республіку насамперед зміцнити. Як це зробити? Само собою зрозуміло, що не можна зміцнювати республіку, налаштовуючи у ній населення проти тієї сили, яка цю республіку допомогла організувати, налаштовуючи його проти РКП, яка керує радянською владою. Частина товаришів очевидно не хотіла цього зрозуміти. Звідси й випливають не помилки окремих товаришів, а дві лінії поведінки в обкомі та у його роботі. Ці дві політичні лінії поведінки створили те, що тут називали обивательським словом склока».

По закінченні обговорення ухвалили резолюцію по звітній доповіді Кримського обласного комітету: «V Кримська обласна партійна конференція РКП(б), заслухавши доповідь про роботу обласного комітету за звітний період знаходить: ...3) конференція відзначає недостатнє керівництво роботою профспілок і кооперації, а головне загальна лінія обкому в партійному й радянському будівництві не відповідали факту необхідності створення Кримської Автономної Республіки. Ця невідповідність виявилася особливо у тому, що: по-перше, не звертали належної уваги на роботу в селі й зокрема на роботу серед татар, як основної групи сільського населення в Криму; по-друге, у запізненні проведення земельної реформи; по-третє, занадто необережному різкому підході до заходів у продовольчій політиці й зокрема в недостатньому врахуванні особливостей кримських умов при зборі продподатку; по-четверте, відзначені вище загальні несприятливі умови (за винятком чистки партії) [а саме: продовольча й фінансова кризи, перехідний момент до нового курсу економічної політики, бандитизм, недостатньо обережний підхід до роботи місцевих партійних організацій з боку Повноважної комісії ВЦВК. -- авт.] й недоліки в роботі обласного комітету, призвели до тимчасового послаблення впливу на кримське село обласного комітету й частково послужили причиною виникнення угруповань у самому обласному комітеті, що заважали його нормальній роботі».

Виступи на V Кримській обласній партійній конференції та події, що розвивалися до її проведення, наочно показали, що кандидатура І. Акулова як секретаря Кримської обласної партійної організації не викликала серед місцевих більшовиків потрібної поваги. Оскільки С. Кірова ще раніше вирішили відкликати назад, то з Москви напередодні партійної конференції надіслали до кримської організації нового секретаря -- А. Ізраїловича.

Під номером другим у порядку денному конференції значилось питання про Положення та Конституцію Кримської Соціалістичної Радянської Республіки. Проекти документів розглядали 5 листопада й після тривалого обговорення (виступали Виноградов, Шабулін, Поляков, Рудний, Нідов, Ізраїлович та інші) затвердили як основу, яку остаточно ухвалить 1-й Всекримський установчий з'їзд рад .

1-й Всекримський установчий з'їзд рад робітничих, селянських, червоноармійських і червонофлотських депутатів відкрився ввечері 7 листопада 1921 р. і працював протягом 5 діб, з 7 по 11 листопада. На ньому були присутні 428 делегатів, 357 з них мали право вирішального голосу.

З'їзді обговорив шість питань, третім з яких було питання «Про Кримську Соціалістичну Радянську Республіку». 10 листопада з доповіддю «Про Конституцію Кримської СРР» виступив С.-Г. Саїд-Галієв. У своїй промові (зокрема, в розділі «Автономія Криму») він сказав: «Кримська республіка отримує автономію: народний комісаріат внутрішніх справ, соціального забезпечення, комісаріат землеробства й т. п. є зовсім автономними. Наркомати, що мають господарчо-економічне значення (раднаргосп, фінансової політики, військових справ) -- є наркоматами централізованими. Під цим розуміється те, що для того, аби справді відтворити наше розтрощене господарство, щоб загальними зусиллями встояти проти натиску світової буржуазії й для того, щоб йти до однієї мети в майбутньому -- нам необхідно планомірно та систематично вести роботу без перебоїв у нашому господарчому фронті». Цього ж дня делегати I Все- кримського установчого з'їзду рад одноголосно ухвалили Конституцію Кримської АСРР, що в основі мала Конституцію РСФРР.

Якщо уважно вивчити текст Конституції Кримської АСРР, то можна побачити, що республіка створювалася не як суб'єкт міжнародного права, а лише як одна з численних філій РСФРР. Проблеми компетенції автономії (будь якої: правової, політичної, господарської) Конституція взагалі не торкалася, зупинившись на абстрактній формулі, що ця автономна республіка вважає себе «часткою єдиного пролетарського фронту». Це цілком підтверджує, наприклад, стаття 3 з I Розділу «Загальні положення», в якій зазначалося: «...КримСРР заявляє про свою тверду рішучість залишитися однією зі складових частин загальної федерації великої Російської республіки на початку тісного та повного політичного та економічного об'єднання для спільної боротьби за торжество комуністичної революції. Виходячи з цього КримСРР приймає та уводить у дію на всій території Криму всі законодавчі акти, що діють в РСФРР, чинні та ті, які будуть видаватися пізніше».

Конституція Кримської АСРР офіційно не визначила столиці. Лише у статті 20 III Розділу «Організація Радянської влади на місцях» зазначалося: «Вся територія КримСРР поділяється на округи, райони, села».

За формою правління це була подоба парламентської республіки, де уряд чи правлячий кабінет, а також її голова обиралися зі складу парламенту. Ст. 8 II Розділу «Конституція Центральної Влади», передбачала такий порядок організації вищої влади: «Всекримський з'їзд рад обирає зі свого складу Центральний виконавчий комітет у кількості 500 членів, який є вищим у Криму законодавчим та контролюючим органом влади на час між з'їздами рад». Однак за режимом правління -- диктатура. У I Розділі «Загальні положення» статтею 1 встановлювалося: «...Влада трудящих в Криму є організацією диктатури робітничого класу та найбіднішого селянства, що спрямована на остаточне викорінення їх віковічних гнобителів -- поміщиків та капіталістів. Основним завданням цієї диктатури є проведення переходу від буржуазного ладу до соціалістичного шляхом проведення соціалістичних перетворень та нещадного приборкання усіх контрреволюційних дій, спрямованих з боку ворожих класів та міжнародного капіталу проти влади всіх трудящих». Наведене положення підтримувала ст. 2 цього ж розділу: «Віднині КримСРР стає в ряди тих федерацій великої радянської республіки, які усім своїм існуванням проголошують: тільки в умовах диктатури робітничого класу та найбіднішого селянства можна вирішити національні протиріччя».

Ця Конституція не згадувала невід' ємних прав особи -- права на вільне життя, рівність незалежно від статі, права виборчого, на листування, на працю (так званий «ИаЬеа8 corpus»). Проте у розділі «Загальні положення», ст. 2, зазначалося: «КримСРР, затверджуючи рівність та право на вільний розвиток всіх національностей Криму, касує всі національні та національно-релігійні привілеї та обмеження, що існували раніше». Цією ж статтею державними мовами новоствореної республіки визначались російська та татарська.

Також істотно обмежили право обирати. IV Розділ «Виборче право», ст. 30 встановила категорії громадян, позбавлених активного та пасивного виборчого права: це особи, що використовували найману працю або жили на «нетрудові» доходи, приватні торгівці, ченці та служителі культу, колишні агенти поліції, корпусу жандармів, охоронних відділень, члени царського дому, розумово неповноцінні та заарештовані. Таким чином, нова влада заборонила брати участь у виборах усім громадянам, що мали незалежні від неї джерела існування і достатньо вільно орієнтувалися у тогочасних політичних реаліях. Натомість, ст. 29 надала «право обирати та бути обраними до рад [... ] незалежно від віросповідання, національності й т.п.» і тим суспільним верствам, що своїм існуванням залежали від нової влади (робітники, солдати, матроси, бідніші селяни) і у переважній більшості були неписьменним, а тому, природно, вразливішими до більшовицьких декларацій, якими рясніли рядки цього документу.

Це державне утворення не було і не могло бути правовим, адже не мало розподілу основних гілок влади (виконавчої, законодавчої, судової). Так, у II Розділі «Конституція Центральної Влади» у статті 10 зазначалося: «КримЦВК є у Криму вищим законодавчим та контролюючим органом, визначає загальний напрямок діяльності усіх органів Радянської влади в Криму, об'єднує та погоджує їх роботу, розглядає та затверджує пропозиції, що вносяться Радою народних комісарів або його органами». Іншими словами цитована стаття нормою закону закріпила повне поєднання законодавчої та виконавчої влади в Кримській АСРР. Якщо додати, що судді були службовцями та членами правлячої партії, то можна констатувати, що розподілу влади не було взагалі.

Історики зазвичай не звертають уваги на невизначений статус Кримської АСРР. Її основний закон мав назву «Конституція Кримської Соціалістичної Радянської республіки». У ст. 2 цієї Конституції зазначалося: «Віднині Кримська СРР стає до лав тих федерацій Великої Радянської Росії, які всім своїм існуванням промовляють: тільки в умовах диктатури робітничого класу і найбіднішого селянства можна розв'язати національні суперечності». Таким чином, Кримська республіка проголошувалася союзною, а не автономною. Тільки у цьому статусі вона могла вести від свого імені війну з Антантою і Врангелем у випадку їх вторгнення до Криму. А саме цього й чекали в той час як місцеві більшовики, так й їх колеги з Москви.

Але, поряд з цим, в ст. 3 проголошувалося: “КСРР, разом із тим, усвідомлює, що вона є лише одним із загонів великої пролетарської армії і, що без тісного союзу з робітниками і селянами міцної Радянської Федерації немислиме успішне завершення побудови нового вільного життя в Криму. КСРР заявляє про свою тверду рішучість залишитися однією зі складових частин загальної Федерації Великої Російської Республіки на засадах найтіснішого політичного і економічного об'єднання для спільної боротьби за перемогу комуністичної революції». Тут Кримська республіка проголошувалася частиною «Великої Росії», що дозволяє визначити її статус як автономію. Це ж саме підтвердило прийняте на І Всекримському установчому з'їзді рад звернення до всіх трудящих Криму, РСФРР та інших радянських республік, де говорилося про «автономну Кримську Соціалістичну Радянську Республіку, яку проголосив ВЦВК РСФРР, ідучи назустріч волі і бажанням трудящих Криму».

Таким чином, фарисейськи укладена більшовиками Конституція Кримської республіки давала юридичні підстави для найрізноманітнішого тлумачення й використання її в майбутньому. Існування подібної правової «шпарини» могло будь-якої миті надати правове обґрунтування будь-якому рішенню, яке міг прийняти московський партійний центр. Проте, інакше не могло і бути, адже це було цілком природно для законотворчої діяльності більшовицької партії. Тому ми маємо підстави стверджувати, що і цього разу при створенні республіки в Криму однією з найважливіших умов було створення «буферної» республіки, подібно до того як це робилося у 1918 р. у випадку створення Республіки Тавриди чи у 1919 р. з Кримської республіки.

Проаналізувавши текст Конституції Кримської АСРР, можна зробити недвозначні висновки щодо характеру цієї республіки. Ми можемо сміливо стверджувати, що це було жорстко централізоване утворення, яким було досить зручно керувати з Москви. Всі рішення глобальних питань «спускалися» згори і лише місцеві дрібні проблеми вирішувалися на місцях. Відповідальність органи влади несли, власне, лише перед самими собою.

Загалом можна сказати, що це було маріонеткове державне утворення, яке за формою правління являло собою парламентську республіку, за територіальним устроєм -- унітарну, а за режимом правління -- партійну диктатуру.

I Всекримський установчий з'їзд рад проголосив Крим Автономною Соціалістичною Радянською Республікою і обрав Кримський Центральний виконавчий комітет (КримЦВК). Він складався з 50 членів (з них -- 18 татар) та 15 кандидатів в члени (з них -- 2 татар). 15 листопада газета «Красный Крым» з цього приводу писала: «Вибори КримЦВК'у за запропонованим списком фракції комуністів не викликали жодних розбіжностей. За список голосували всі до єдиного делегати з'їзду. На з'їзді не було розмов та й не могло бути в той час -- скільки татар чи росіян буде у центральному органі Кримської республіки. З'їзд висловив волю широких мас трудящих усіх національностей, які населяли Крим, й це єднання волі позначилося на виборах КримЦВК'у. Обранням КримЦВК'у закінчив свою роботу Всекримський установчий з'їзд Рад. 4 дні роботи з'їзду, під час яких прийняли Конституцію К.С.Р.Р., повинні залишити глибокий слід у житті працівників усіх національностей, що населяють Крим, й це єднання волі відбилося й на виборах КримЦВК' у. Першому верховному органу КСРР потрібно проробити велику працю, великі труднощі та перепони стоять на шляху. Але єдине можна сказати, що у цій роботі йому забезпечені співчуття, підтримка та розуміння трудящих мас. Кожний делегат з'їзду поїхав на місця, повіз з собою те пожвавлення та ентузіазм, якими він не міг не заразитися на з'їзді, що відкрив нову сторінку у житті Криму».

На І-й сесії КримЦВК' у була затверджена президія з 5 чоловік, а також з членів ЦВК створена Рада народних комісарів в кількості 15 чоловік. Головою КримЦВК'у одноголосно був обраний Ю. Гавен, а головою КримРНК -- С. Саїд-Галіїв. До складу першого уряду Кримської АСРР також увійшли: М. Поляков -- заступник голови РНК та нарком внутрішніх справ, П. Бортніков -- нарком продовольства, У. Ібраїмов -- нарком землеробства, Л. Витхін -- голова кримської ради народного господарства (КРНГ), Х. Чапчакчі -- нарком охорони здоров'я, Я. Каменський -- нарком фінансів, С. Березовський -- нарком соціального забезпечення, М. Порецький -- нарком юстиції, І. Ібраїмов -- нарком робітничо-селянської інспекції, К. Хамзін -- нарком освіти, Баракко -- нарком праці, О. Роттенберг -- голова Кримської ЧК, М. Бененсон -- керівник статистичного бюро, Шмідт -- керівник комунгоспу.

Підсумки роботи, проведеної протягом 1921 року, були підбиті під час роботи Х! з'їзду РКП(б), що відбувся в березні-квітні 1922 р. У звітній доповіді ЦК РКП(б) зазначалося: !За минулий рік утворилися на території РСФРР автономні республіки Кримська та Якутська. ...Їхній тісний, братерський зв'язок з РСФРР міцно закріплений добровільним союзом та сумісною нерозривною працею».

Відразу після обрання вищі органі законодавчої, розпорядчої та виконавчої влад Кримської АСРР приступили до роботи. Згідно з «Тимчасовим положенням про права та обов'язки Президії КримЦВК'у», від членів президії та його голови Ю. Гавена вимагалося: керувати засіданнями КримЦВК'у, вносити проекти декретів на розгляд сесій КримЦВК'у, вести зносини від імені КримЦВК'у, спостерігати за виконанням постанов Всекримського з'їзду рад та КримЦВК'у, вести роботу з інструктажу центральних і місцевих установ, розглядати клопотання про помилування. Між сесіями КримЦВК' у президія мала право: затверджувати чи призупиняти дію постанов РНК, переносити їх на вирішення ближчих сесій КримЦВК'у; призначати окремих наркомів, висунутих РНК Кримської АСРР.

Вже наприкінці 1921 -- на початку 1922 р. президія КримЦВК'у вирішила офіційно врегулювати взаємовідносини з керівними органами РСФРР. З цією метою у Москві створили «Особливе представництво» Кримської АСРР при Наркомнаці. Відповідно до постанови КримЦВК'у від 9 лютого 1922 р.) воно складалося з «Ш. Ібрагімова (голова колишньої повноважної комісії ВЦВК у справах Криму), Баліча та Фофанової, додавши їм як секретаря В. Лаврова». Цей орган проіснував у такому вигляді до 1924 р., до ліквідації Наркомату національностей. Після цього «Особливе представництво» перейшло до відання ВЦВК РСФРР. Його завданням вважалося вирішення в урядових органах РСФРР питань господарчого та культурного будівництва Криму. Воно діяло до остаточної ліквідації у грудні 1938 р..

У даній роботі слід висвітлити ще одне питання. Сучасні дослідники створення Кримської АСРР постійно стикаються з однією суттєвою проблемою: на яких засадах створювалась Кримська АСРР -- територіальних, національних чи змішаних?

Деякі історики стверджують, що основою для майбутньої кримської автономії були рішення політбюро ЦК РКП(Б), і вона проголошувалася на територіальній основі у повній згоді з ленінськими положеннями щодо обласної автономії. Інші вважають, що основу для автономії треба шукати в характерних особливостях півострова, й головним чином у багатонаціональному складі його населення. Вони також вважають автономну республіку Крим територіальною, але створеною за національно-територіальною ознакою. Треті -- переважно представники кримськотатарського населення -- наполягають, що з урахуванням того, що в Криму мешкало корінне кримськотатарське населення, Кримську АСРР треба вважати автономією, проголошеною на національній основі. На підтвердження своєї позиції прибічники такої точки зору посилаються на політику коренізації, що проводилася у республіці протягом 20-х років. Тому вимагають відродження автономії 1921 р., яка, на їхню думку, була кримськотатарською національною республікою.

Щоб розібратися у суті проблеми, необхідно звернутися до ленінської теорії та практики її впровадження у життя, адже радянські республіки в Криму за життя В. Леніна виникали тричі -- у березні 1918 р., у квітні 1919 р. та у жовтні 1921 р. Всі вони були створені з ініціативи московського центру. Їх виникненню передувало обговорення цього питання на засіданнях оргбюро, політбюро чи пленумів ЦК РКП(б), а на півострові місцеві органи більшовицької влади лише реалізовували рішення, ухвалені у Москві. Показовим є той факт, що в усіх документах, якими проголошувалися кримські республіки, питання про принципи їх створення жодним чином не зачіпалися і не роз'яснювалися. Тому звернемося до ленінського вчення про національне питання та принципи побудови державних формувань, що були покладені в основу офіційної теорії та практики більшовицької партії. Але спочатку зазначимо: те, що проголошувалося більшовицькою партією, аж ніяк не впливало на те, що дійсно відбувалося на контрольованих нею територіях.

Спочатку у своїх творах Ленін мало переймався становищем неросійських народів у Російській імперії. До національного питання він звернувся лише тоді, коли на порядку денному постали реальні перспективи розпаду імперії. У «Проекті програми Російської соціал-демократичної робітничої партії» (1902 р.) він виступив за «визнання права на самовизначення за всіма націями, що входять до складу держави». Але самовизначення націй трактувалось ним як самовизначення пролетаріату кожної нації. Про національну автономію не тільки Ленін, але й жоден з російських марксистів навіть не думав, а тому все зводилося лише до утвердження політичних і громадянських свобод, рівноправності всіх людей, незалежно від статі, мови, релігії, раси, нації і т.д. Фактично йшлось не про демократичне самовизначення націй, а про рівність пролетаріату всіх націй.

Крім того, В. Ленін взагалі не ставив питання про перетворення російської монархії на федеративну республіку. У листі до С. Шаумяна він писав: «Ми принципово проти федерації -- вона послаблює економічний зв'язок, вона непридатний тип для однієї держави. Хочеш відокремитись? Забирайся до біса, якщо хочеш розірвати економічний зв'язок або, правильніше, якщо гніт і тертя «співжиття» такі, що вони псують і занапащають справу економічного зв'язку.

Не хочеш відокремлюватись? Тоді вибач, за мене не вирішуй, не думай, що ти маєш «право» на федерацію». Проте Ленін не визнавав необхідності надання реальних гарантій права на самовизначення. Апелюючи до того ж Шаумяна, він заперечував: «Право на автономію? Знову неправильно. Ми за автономію для всіх частин, ми за право на відокремлення (а не за відокремлення всіх!). Автономія -- це наш план устрою демократичної держави. Відокремлення -- зовсім не наш план».

Як бачимо, більшовики були лише за «право на відокремлення», але проти його реальної реалізації. Ленін заявляв: «Право на самовизначення є винятком з нашого загального засновку централізму». Згодом ці ідеї були повністю реалізовані у політиці більшовиків з національного питання.

Виникає запитання, для чого тоді більшовицька партія заявляла про підтримку права націй на самовизначення? На це питання можна відповісти словами самого В. Леніна: «Для боротьби з виразкою націоналізму в усіх її формах дуже важливе значення має проповідь права на самовизначення».

Після захоплення державної влади більшовики під тиском об'єктивних обставин були змушені змінити своє ставлення до федерації. «Декларація прав трудового та експлуатованого народу» проголосила: «Радянська Російська республіка засновується на основі вільного союзу вільних націй як федерація Радянських національних республік». З того часу словосполучення «федерація вільних республік» та «федерація вільних націй» вживалися неодноразово. Проте, як це вже і було в минулому, ці слова на практиці залишалися лише словами... В. Ленін продовжував мріяти про «всесвітню Радянську республіку», звичайно, з центром у Москві. Тобто ми знову повернулися до концепції світового панування, покладеної в основу всіх державних утворень, на формування яких погоджувалась більшовицька партія. Якщо простежити подальшу діяльність більшовицького уряду Росії після 1917 р., то побачимо, що вона була спрямована на відродження імперії, що розвалилася. У доповіді Леніна про подальшу партійну програму на VIII з'їзді РКП(б) 19 березня 1919 р. сказано: «Кожна нація повинна отримати право на самовизначення, і це сприяє самовизначенню трудящих», а лише через два місяці він разом зі Сталіним підписав директиву про створення воєнно-політичного союзу. Таким чином, більшовицька партія давала право на існування лише такому способу вирішення національного питання, який базувався на суто класових позиціях.

З правом націй на самовизначення тісно пов'язане питання про автономію. Програмне положення більшовиків щодо неї було вперше сформульоване також Леніним та прийняте на II з'їзді РСДРП(б) у 1903 р. Воно визначалося таким чином: «Широке місцеве самоуправління: обласне самоуправління тих місцевостей, які відрізняються особливими побутовими умовами та складом населення». В подальших численних працях та виступах Ленін торкався питання про конкретні умови створення автономних об'єднань. Так, він писав: «Цілком зрозуміло, що не можна собі уявити сучасну дійсно демократичну державу без надання такої автономії будь-якій області з скільки-небудь суттєвими та побутовими особливостями, з особливим національним складом населення й т.п. Але національний склад населення -- один з найважливіших економічних чинників, але не єдиний й не найважливіший серед інших. Національний склад поставлений тут поряд із іншими умовами (в першу чергу господарчими, потім побутовими й т.д.), які мають слугувати основою до встановлення нових кордонів».

Як ми бачимо, Ленін не підтримував ідеї створення державних об'єднань лише за національною ознакою. Більш того, він постійно підкреслював принципову різницю між автономією національною (висловлюючи своє негативне ставлення до неї) та обласною (територіальною) автономією, яку всіляко підтримував та захищав. При цьому на перший план він завжди ставив інтереси розвитку в країні класової боротьби, й лише з цієї позиції розглядав взагалі значення існування автономних об' єднань.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити чіткий висновок. Оскільки Ленін мав безпосередній стосунок до створення кримських радянських республік, немає жодних причин ототожнювати їх з національними об'єднаннями. Ці республіки створювалися в межах Кримського півострова, на якому мешкали представники більш ніж 70 націй та народностей. Разом з тим немає достатніх причин стверджувати, що кримські республіки створювалися цілком у річищі більшовицьких принципів обласної автономії. Це положення, запропоноване Леніним, повинно було надати більшовицький програмі з національного питання видимість демократичної. Ленін бажав виглядати в очах народних мас послідовним демократом. Насправді він таким не був. Демократичні цінності, які містилися у більшовицьких документах, були тактичним ходом. Коли більшовики боролися за поставлену ситуативно мету, то цілком свідомо забували про свої програмові твердження. Так само це стосувалося й пункту про територіальну автономію.

В першу чергу це було пов'язано з курсом більшовиків на світову революцію, з їхніми планами створення єдиної світової соціалістичної республіки. Ідея світової революції сприяла тому, що більшовицька партія, ставила інтереси класової боротьби пролетаріату на перший план, а все інше (в тому числі й значення національного питання) нею цілком свідомо принижувалося.

Тому можна констатувати: створюючи кримські республіки, більшовики керувалися лише бажанням збереження та закріплення власної влади на Кримському півострові. Досягненню цієї меті мали сприяти нові державні утворення, що з' являлися під час громадянської війни. Вперше такий засіб було застосовано у 1918 р., коли зв'язана умовами Брестського мирного договору Росія не мала права відкрито увести власне військо і опанувати Україну та південні райони, зайняті німецькою армією. Тому, згідно з пропозицією Леніна, ряд територій (в тому числі й Крим) виділили зі складу РРСФР і проголосили там самостійні республіки, які мали утворити єдиний фронт оборони. Так з'явилася Республіка Тавриди. Вдруге питання про проголошення республіки в Криму виникло у 1919 р. Велика кількість військ Антанти, розміщених у Севастополі, їхні дії проти більшовицьких частин спричинили необхідність створення на півострові “буферної” республіки. Не Російська, а Кримська республіка мала вести бойові дії та намагатися “звільнити” Кримський півострів від військ Антанти та Добровольчої армії. Також лише тактичними міркуваннями була викликана до життя утворена у жовтні 1921 р. Кримська АСРР, яка розглядалася як форпост для проникнення ідеї світової революції на Схід.

Тож ми бачимо, що ні ленінська програма з національного питання з вимогами щодо обласної автономії, ні намагання кримськотатарських лідерів отримати власну національну автономію при проголошенні жодної з радянських республік в Криму більшовиками до уваги не бралася.

Виходячи зі сказаного вище, можемо стверджувати, що створення Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки викликане зовсім не намаганням московського уряду надати півострову повну самостійність у вирішенні питань свого власного життя. Як і в усіх інших радянських республік, самостійність Кримської АСРР мала номінальний характер. Члени уряду автономної республіки перебували у повній залежності від Москви й мусили чітко виконувати отримані інструкції.

Декларуючи створення самостійної республіки, більшовицьке керівництво планувало таким чином погасити національно-визвольний рух кримських татар, адже їхній національний рух в роки громадянської війни став могутнім чинником суспільно-політичного життя Кримського півострова. Намагання приборкати цей небезпечний для існування більшовицької влади на півострові рух, спонукало центральний уряд до дій, спрямованих на загравання з місцевим корінним населенням. Саме так більшовики намагалися звести нанівець всі здобутки національно-визвольного руху татар Криму. Оманлива видимість того, що їхні сподівання на існування власної держави нарешті справджуються, повинна була полегшити процес залучення татар до лав прибічників радянської влади. Це, в свою чергу, робило їх апологетами більшовицького режиму.

¹ 

Література

1. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі -- ЦДАГО України). -- Ф. 1. -- Оп. 6. -- Спр. 7. -- Арк. 108.

2. Сидак В.С., Козенюк В.А. Революцию назначить...: Экспорт революции в операциях советских спецслужб. -- К., 2004. -- С. 34.

3. Центральний державний архів вищих органів влади України (далі -- ЦДАВО України). -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 408. -- Арк. 7-8.

4. Державний архів Автономної Республіки Крим (далі -- ДААРК). -- Ф. П-1. -- Оп. 1. -- Спр. 48. -- Арк. 5.

5. Красный Крым. -- 1921. -- 23 февраля.

6. ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 61. -- Арк. 3-4.

7. Гарчев П.И. С.И. Киров -- организатор Крымской республики // Культура народов Причерноморья. -- 1998. -- № 4. -- Октябрь. -- С. 53.

8. ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 53. -- Арк. 19.

9. Крымская АССР (1921-1945) / Сост. Ю.И. Горбунов. -- Симферополь, 1990. -- С. 247-248.

10. ДААРК. -- Ф.-П. 150. -- Оп. 1. -- Спр. 112. -- Арк. 25.

11. Ленинский сборник. -- ХХХУП. -- М.-Л., 1970. -- С. 300-301.

12. В.И. Ленин. Биографическая хроника. -- Т. 10. -- Январь-Июль 1921 г. -- М., 1979. -- С. 621.

13. ДААРК. -- Ф-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 53. -- Арк. 8.

14. Быкова Т.Б. Создание Крымской АССР // Проблемы политической истории Крыма: итоги и перспективы. -- Материалы научно-практической конференции, Симферополь, 24-25 мая 1996 г. -- Симферополь, 1996. -- С. 20.

15. Очерки истории Крымской областной партийной организации. -- Симферополь, 1981. -- С. 98.

16. Таблицю взято з кн.: Никольский П.А. Население Крыма. -- Симферополь, 1929. -- С. 5

17. ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 48. -- Арк. 2.

18. Красный Крым. -- 1921. -- 18 июня.

19. ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 55. -- Арк. 11.

20. Красный Крым. -- 1921. -- 18 июня.

21. ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 55. -- Арк. 11.

22. Красный Крым. -- 1921. -- 31 августа.

23. ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 55. -- Арк. 90.

24. ДААРК. -- Ф.-П. 150. -- Оп. 1. -- Спр. 112. -- Арк. 85.

25. ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 56. -- Арк. 3-6.

26. Красный Крым. -- 1921. -- 26 октября.

27. ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 61. -- Арк. 81.

28. Красный Крым. -- 1921. -- 4 ноября.

29. ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 64. -- Арк. 249.

30. Красный Крым. -- 1921. -- 26 октября.

31. ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 56. -- Арк. 138-139; Спр. 64. -- Арк. 222.

32. Бюллетень I Всеукраинского учредительного съезда Советов Рабочих, Крестьянских, Красноармейских и Флотских Делегатов. -- Симферополь, 1921. -- № 4. -- 11 ноября. -- С. 27.

33. ДААРК. -- Ф.-Р. 1188. -- Оп. 3. -- Спр. 68. -- Арк. 231.

34. Красный Крым. -- 1921. -- 14 ноября.

35. Вопросы развития Крыма. / Научно-практический дискуссионно-аналитический сборник документов. -- Вып. 3. -- Симферополь, 1996. -- С. 82.

36. Х1 съезд РКП(б). Март-апрель 1922 г. Стенографический отчёт. -- М., 1961. -- С. 640.

37. ДААРК. -- Ф.-П. 1. -- Оп. 1. -- Спр. 59. -- Арк. 103-104.

38. Крымская АССР (1921-1945). -- С. 21.

39. Брошеван В.М. Как была образована Крымская АССР в 1921 г. // Проблемы истории Крыма. -- Тезисы доклада научной конференции. -- Симферополь, 1991; Брошеван В.М., Форманчук А.А. Крымская республика. Год 1921-й. -- Симферополь, 1992; Господаренко Н.М. Государственное устройство Крыма, национальный и социальный состав населения полуострова в 1920-е годы // Крымский архив. -- 2000. -- № 6.

40. Петров В.П. К истории образования Крымской АССР в 1921 г. // Вестник: Информационно-методологический бюллетень. -- Симферополь, 1989.

41. Военный Р.М. О праве крымского народа на национальную государственность // Мастерская. -- 1991. -- 16 мая; Хайруддинов М.А. К вопросу о государственности крымских татар // Проблемы политической истории Крыма: итоги и перспективы. -- Симферополь, 1996.

42. В.И. Ленин о национальном вопросе и национальной политике. -- М., 1989. -- С. 28.

43. КПСС в резолюциях и решениях конференций, пленумов и съездов. -- Т. 1. -- М., 1983. -- С. 33.

44. Ленін В. Повне зібр. творів. -- Т. 24. -- С. 44-49.

Размещено на Allbest.ru