Одеські купці брати Янніс і Томас Раллі та їхні нащадки: соціальна адаптація й еволюція родини (XIX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеські купці брати Янніс і Томас Раллі та їхні нащадки: соціальна адаптація й еволюція родини (XIX ст.)

В.В. Томазов

Грецькі купці Раллі, вихідці з острова Хіос в Егейському морі, упродовж декількох століть відігравали важливу роль у міжнародній торгівлі й економічному житті низки країн -- Османській імперії, Франції, Великобританії, італійських держав. На початку ХІХ ст. кілька представників цього роду облаштувалися в Одесі, яка на той час була одним із найпотужніших світових торговельних центрів, зокрема завдяки надприбуткам, що їх забезпечував експорт південноукраїнської та бессарабської пшениці.

За однією з версій, поширеною в генеалогічній літературі, рід Раллі походив від Рауля По де Лу, підданого герцоґа Апулії Робера Ґвіскара з дому Отвіль. Однак ця гіпотеза малоймовірна. Вона не підтверджується джерелами й не відповідає історичним реаліям. Прізвище «Раллі» було широко розповсюджене серед греків різних реґіонів -- Константинополя, Смирни, Пелопоннесу, Епіра тощо. Причому ці роди не мали спільного походження Argenti P. Libro d'oro de la noblesse de Chio: 2 vol. -- London, 1955. -- Vol. 1 -- P. 101--102..

Перша згадка про хіоських Раллі датується 1511 р., коли Міхаліс разом з іншими представниками місцевої аристократії підписав петицію щодо власності Нового Монастиря. Із того часу імена представників роду постійно зустрічаються у хіоських документах, причому можна зробити висновок про їх високе соціальне становище на острові Ibid. - P.103.. Різним родинам Раллі належали великі маєтки -- замки та палаццо, оточені сільськогосподарськими угіддями, по всьому Хіосу, зокрема в Камбосі -- аристократичному районі острова Ibid. - P. 104..

Засновником однієї з найбільш потужних гілок роду в Одесі був Янніс (Іван, Джон, Джованні) Раллі. У 1825 р. він У білеті на проживання наводиться опис Івана Степановича: років 25 (помилка, має бути 35 -- В.Т.), зріст 2 аршина 6 й вершків, волосся та брови чорні, очі карі, ніс довгастий, рот звичайний, борода поголена, обличчя чисте (див.: Державний архів Одеської області (далі -- ДАОО). -- Ф. 4. -- Оп. 2. -- Спр. 653. -- Арк. 5 зв.). прибув до Одеси з Ліворно й 14 березня 1826 р. разом із дружиною Люцією отримав річний білет на проживання в місті ДАОО. - Ф.4. - Оп.2. - Спр. 653. - Арк. 5.. На початку серпня 1826 р. неґоціант, «придбавши трудами своїми капітал, необхідний за законом», звернувся до виконуючого обов'язки одеського градоначальника С.І. Могилевського з проханням про долучення його до 1-ї гільдії купецтва за гостинною статтею для здійснення торгівлі Там само. - Арк. 2-2 зв.. 29 грудня 1829 р. бажання Івана Степановича Раллі, як його називали на новій Батьківщині, було задоволене Российский государственный исторический архив (далі - РГИА). - Ф.1343. - Оп. 39. - Д. 4022. - Л. 2..

Цікаво, що поручителями, котрі взяли на себе обов'язки «відповідати у сплаті за нього [...] податків та повинностей», стали одеські 1-ї гільдії купці Костянтин Папудов та Федір Родоканакі ДАОО. - Ф. 4. - Оп. 2. - Спр. 653. - Арк. 3.. Обидва вони були родичами Івана Степановича Раллі: Федір Павлович Родоканакі через свою матір -- Янгу Пантеліївну Раллі -- доводився йому троюрідним братом Argenti P. Libro d'oro...- Vol.2. - P. 141-143., а Костянтин Фотійович Папудов був одружений із двоюрідною сестрою Федора Родоканакі -- Деспіною Пантеліївною Ibid. - P. 176, 178.. Троюрідна сестра Івана Раллі - Локсандра Федорівна Раллі - була дружиною одеського купця Амвросія Пантелійовича Маврогордато Ibid. - P. 141, 143, 146..

Того ж 1826 р. Іван Раллі повідомив Одеському міському магістрату про себе таку інформацію: сицилійський уродженець Не зрозуміло, чому його так названо; можливо він мав відповідне підданство., років йому 36, дружині Луцилїї Так у документі. -- 24, народився «в турецькому володінні на острові Хіо від батька тамтешнього мешканця Стефана, а матері Юлії» ДАОО. - Ф. 4. - Оп. 2. - Спр. 653. - Арк. 4, 6. У всіх російських документах названа саме Юлією, зокрема в метричному виписі брата Івана - Томазо (Томаса) Степановича (див.: РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 39. - Д. 4024. - Л.2).. У пізніших документах зазначається: на 1834 р. йому було 44 роки, а його дружині Люції У російських документах фіґурує переважно як Лукія Осипівна. -- 30 ДАОО. - Ф. 4. - Оп. 17. - Спр. 126. - Арк. 5., на 1856 р. йому -- 66, а його дружині Лукії -- 56 років Там само. - Ф. 16. - Оп. 125. - Спр.2. - Арк. 34 зв.. Таким чином, Іван Степанович народився близько 1789 р., а його дружина -- близько 1801 р. За грецькими ж відомостями, Іван Раллі народився на Хіосі 3 листопада 1785 р. і був сином Стефана Івановича Раллі (1755 р., Хіос -- 24 січня 1827 р., Марсель) з гілки Шавіара-Аксескуфотос та Лули Секіарі (2 грудня 1768 р., Хіос -- 4 жовтня 1848 р., Константинополь), дочки хіоських аристократів Августа Секіарі та Вергінії Раллі, з гілки Пітсіс Argenti P. Libro d'oro. - Vol. 2. - P. 141, 143., а дружина його -- італійка Люція, дочка Джузеппе Сторні (Шторні), -- народилася 1797 р. в Пізі Ibid. - P. 143..

У серпні 1827 р. Іван Раллі виявив бажання отримати російське підданство й був приведений до присяги на вірність престолу ДАОО. - Ф. 4. - Оп. 2. - Спр. 653. - Арк. 7., а 24 лютого 1830 р. визнаний російським підданим РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 39. - Д. 4022. - Л. 2.. 4 травня 1840 р. новоросійський і бессарабський ґенерал-ґубернатор, за представленням керуючого цивільною частиною м. Одеси, звернувся до Урядуючого Сенату з проханням надати Іванові Раллі, на той час уже членові Одеського відділення Комерційної ради Месяцеслов и общий штат Российской империи на 1841. - Ч.2. - Санкт-Петербург, 1841. - С.115., а також його дружині Люції та синові Степану почесне спадкове громадянство РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 39. - Д. 4022. - Л. 1-1 об.. У довідках, доданих до клопотання, зазначалося, що купець «неспроможності не піддавався, добровільних угод із кредиторами своїми не робив та судовими вироками знеславлений не був» Там же. - Л. 2.. Указом Сенату від 5 вересня 1840 р. він разом із родиною був затверджений у новому статусі, про що йому було видано відповідну грамоту Там же. - Л. 11 об. - 12.. У березні 1841 р. Іван Степанович спрямував в Одеську міську думу документи про надання спадкового почесного громадянства, зокрема грамоту, та просив внести родину до списку почесних громадян і виключити з числа купців, що й було зроблено ДАОО. - Ф.4. - Оп.17. - Спр.126. - Арк.1-7.. Імовірно, на той час Іван Раллі був відсутній в Одесі, оскільки довіреною особою було обрано іноземця Костянтина Маврогордато Там само. - Арк.1., який, без сумніву, є однією особою з турецьким підданим одеситом Костянтином Амвросійовичем Маврогордато. Саме його дочку Марію Костянтинівну хрестила в одеській грецькій Свято-Троїцькій церкві 20 грудня 1828 р. дружина Івана Раллі -- Лукія Осипівна Греки Одессы: Именной указатель по метрическим книгам Одесской Греческой Свято-Троицкой церкви / Авт.-сост.: Л.Г. Белоусова, Т.Е. Волкова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. - Ч. І. - Одесса, 2000. - С. 156-157..

На початку 1827 р. Іван Степанович Раллі заснував в Одесі торговий дім «Брати Раллі» ДАОО. - Ф.2. - Оп. 1. - Спр. 237. - Арк. 1, 4., який, імовірно, був філіалом відомої однойменної компанії, започаткованої 1818 р. в Лондоні Іваном разом із братами -- Августом (1792-- 1878 рр.), Пандією (1793-1865 рр.), Томазо (1799-1858 рр.) та Євстратієм (18001884 рр.) Терентьева Н., Тіщенко Г. Підприємницька діяльність грецьких купців - братів Раллі // Подвижники й меценати: Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII-ХІХ ст. - К., 2001. - С. 134-135; Argenti P. Libro d'oro... - Vol. 1. - P. 103; Морозан В.В. Деловая жизнь на Юге России в XIX-начале XX в. - Санкт-Петербург, 2014. - С. 164-169.. Грецький дослідник історії хіоської аристократії Ф. Аргенті дає таку характеристику підприємству Раллі:

«Ця компанія мала багато філіалів у Росії, дунайських князівствах, Персії, Індії, а також Америці; вона вважається однією з перших комерційних компаній у світі, не стільки завдяки важливості та поширеності їхнього бізнесу, скільки завдяки високим моральним рисам, принципам і чесності, які вирізняли завжди її директорів» Argenti P. Libro d'oro. - Vol.1. - P. 103..

Даючи на вимогу одеського градоначальника від 11 березня 1849 р. пояснення Одеській міській думі, Іван Степанович повідомляв, що торговий дім складається з наступних компаньйонів: його самого; брата його -- одеського 1-ї гільдії купця Томазо (Томаса) Раллі, котрий мешкає в Константинополі; Санкт-Петербурзького 1-ї гільдії купця за гостинною статтею Пандія Скараманга, який мешкає у Санкт-Петербурзі; керченського 1-ї гільдії купця за гостинною статтею Євстратія Скараманга, мешканця Таґанроґа; керченського 1-ї гільдії купця Івана Скараманга, мешканця Ростова-на-Дону. їхній загальний внесок у компанію становить 200 тис. руб. сріблом, покладений на кожну особу в рівних долях. Письмового договору між ними не було, оскільки підприємство засноване рідними братами та найближчими їхніми родичами -- Скараманга. Але за загальною згодою між ними визначено, що прибуток поділяється на дві рівних частини, з яких одна належить братам Раллі, а інша -- братам Скараманга ДАОО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 237. - Арк. 1-1 зв..

Основою експорту хіосців, зокрема й братів Раллі, була південноукраїнська та бессарабська пшениця, інша продукція сільського господарства, а імпортувалися, як правило, колоніальні товари та предмети розкоші -- фрукти, кава, вина, тканини, меблі тощо Терентьева Н., Тіщенко Г. Підприємницька діяльність грецьких купців... - С. 135; Томазов В.В. Греки-хіосці в Російській імперії: соціальна адаптація та національна самоідентифікація // Український історичний журнал. - 2014. - № 4. - С. 100-108.. Компанія Івана Раллі на середину 1840-х рр. входила до десяти найбільших в Одесі. Обіг капіталу в міжнародних торговельних операціях становив понад 1,5 млн. руб. щорічно. Комерційна діяльність поєднувалася з банківською Морозан В.В. Деловая жизнь на Юге России. - С. 168..

Багато років Іван Раллі представляв інтереси США в Одесі: з 1828 р. -- віце-консул, а з 1832 р. і до кінця життя -- консул Там же. - С. 464; Новороссийский календарь на 1860 високосный год. - Одесса, 1859. - С.276; Вовчук Л. Російсько-американські дипломатичні зв'язки (1832-1919 рр.): на матеріалах Південної України // EywaKO. - № 1/4 (4). - Січень - грудень. - К.; Миколаїв, 2009. - С. 75-76; Сидун І. Діяльність консулів США в Одесі в другій половині ХІХ ст. // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. - № 3 [Електронний ресурс]: http://www.history.odessa.ua/publication3/ stat34.htm.. Американська дослідниця П. Герліґі пише, що на посаду консула Івана Степановича запропонував американський дипломат Чарльз Рінд, котрий відрекомендував його Державному департаменту як «заможного та респектабельного» Герлігі П. Одеса: Історія міста: 1794-1914. - К., 1999. - С. 98.. Слід зазначити, що Іван Степанович, як і більшість хіоських купців першої ґенерації, російської мови не знав. Його автографи на документах свідчать, що він надавав перевагу італійській та підписувався «Джованні Раллі» ДАОО. - Ф. 4. - Оп. 17. - Спр. 126. - Арк. 1; Оп. 2. - Спр. 653. - Арк. 2 зв., 4.. Помер 8 жовтня 1859 р. в Парижі, а його дружина - 24 грудня 1873 р. в Ліворно Argenti P. Libro d'oro... - Vol. 2. - P. 143..

Ф. Аргенті повідомляє, що єдина дитина подружжя Раллі -- Степан В європейській літературі часто іменується Етьєном. Іванович -- з'явився на світ 1 серпня 1821 р. в Лондоні Argenti P. Libro d'oro. - Vol.2. - P.147.. Це підтверджується формулярним списком від 5 листопада 1881 р., де зазначено, що йому 61 рік РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 28. - Д. 562. - Л. 4 об., а також відомостями з інших документів: за ревізією 1834 р. Степанові -- 14 ДАОО. - Ф. 4. - Оп. 17. - Спр. 126. - Арк. 5., а за списком почесних громадян на 1856 р. -- 38 років Там само. - Ф. 16. - Оп. 125. - Спр. 2. - Арк. 34 зв.. Степан Іванович за восьмою ревізією 1834 р. був записаний разом із батьками серед одеських купців 1-ї гільдії Там само. - Ф. 4. - Оп. 17. - Спр. 126. - Арк. 2.. Однак 1835 р. він був одноосібно приписаний до 3-ї гільдії Там само. - Оп. 11. - Спр. 1132., що, імовірно, робилося з метою зменшення ґільдійських зборів.

26 серпня 1840 р. юнак закінчив юридичний факультет Паризького університету зі ступенем магістра РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 28. - Д. 562. - Л. 4 об. - 5. і розпочав кар'єру в родинній компанії. Він швидко посів чільне місце в одеському суспільстві як завдяки авторитету свого батька та родинним зв'язкам, так і за рахунок особистісних рис. Після смерті Івана Степановича Раллі син очолив фірму, однак невдовзі її було ліквідовано. У некролозі Степана Івановича зазначалося: «Будучи ще порівняно молодим чоловіком, узявся вести залишену йому батьком торговельну справу. Торговий дім “С. Раллі” вів значну колоніальну торгівлю і вважався першим за своїми оборотами на Півдні. С[тепан] І[ванович] вів цю справу декілька років, але потім, як і багато інших торгових домів, закрив його» Цит. за: Решетов С. Род Ипитис и его потомки // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею: 2009. - Вип. 7 [Електронний ресурс]: http://www.history.odessa.ua/publication7/stat16.htm..

Ліквідація фірми була пов'язана зі зміною економічної кон'юнктури -- падінням попиту на російське збіжжя за кордоном. Водночас припинили існування торговельні підприємства й інших хіоських родин, наприклад Севастопуло та Маврогордато. Значна частина представників цих купецьких сімей виїхала в інші країни, а ті, хто залишився, змушені були змінити не тільки напрям діяльності, а й спосіб життя, обираючи російську державну службу та вростаючи в панівні верстви суспільства.

Не став винятком і Степан Іванович Раллі, котрий вирішив залишитися в Одесі. 23 червня 1863 р. за розпорядженням новоросійського й бессарабського ґенерал-ґубернатора він був призначений членом комісії із запровадження в Одесі «височайше дарованого положення про громадське управління м. Одеси», а 2 грудня того ж року обраний виборними купецького розряду старшиною одеського купецького стану і затверджений на цій посаді ґенерал-ґубернатором. Упродовж квітня, червня, листопада 1864 і травня -- червня 1865 рр. виконував обов'язки одеського міського голови. 2 червня 1865 р. за розпорядженням одеського градоначальника призначений членом комітету з облаштування в Одесі окружного будинку божевільних, а 7 серпня того ж року -- членом комітету із запобігання епідемії холери. Від 29 липня 1866 по 11 липня 1868 рр. -- директор Одеського попечительського комітету про в'язниці. 23 січня 1869 р. Степана Івановича обрали попечителем народних училищ в Одесі. 31 січня 1869 р. виборними власницького розряду обраний депутатом міського депутатського зібрання. 22 січня того ж року обраний почесним мировим суддею, 21 березня указом Урядуючого Сенату затверджений у цьому званні, а 27 березня обраний ще й обов'язковим членом Одеського міського союзу мирових суддів. Із 15 травня по 10 серпня 1871 р. за рішенням з'їзду мирових суддів виконував обов'язки тимчасового його голови. 30 грудня 1872 р. Степан Іванович обраний Бендерським черговим земським зібранням у почесні мирові судді по Бендерському повіту, затверджений на цій посаді сенатським рішенням і залишався на ній три триріччя поспіль. 28 жовтня 1880 р. постановою наявних почесних і дільничних мирових суддів обраний головою Бендерського з'їзду мирових суддів. 21 жовтня 1881 р. Степан Раллі переобраний Бендерським повітовим земським зібранням почесним мировим суддею по Бендерському повіту на ще одне триріччя й тоді ж постановою наявних почесних і дільничних мирових суддів затверджений на посаді голови Бендерського з'їзду мирових суддів. Одночасно зібранням Товариства опікунства про поранених і хворих воїнів 13 листопада 1877 р. обраний членом місцевого управління Одеси РГИА. - Ф.1343. - Оп.28. - Д.562. - Л.4-17 об., 58-68..

У 1879 р. Степан Іванович став одним із засновників Одеського облікового банку, який очолив та успішно керував ним до своєї смерті Морозан В. Деловая жизнь на Юге России... - С. 346., а 1900 р. був ще й мировим суддею м. Одеси Решетов С. Род Ипитис и его потомки..

Степан Іванович був членом попечительської ради Одеського комерційного училища, Православного палестинського товариства, одеського міського управління Російського товариства Червоного Хреста, Одеського товариства допомоги бідним, член ради та голова Одеського грецького благодійного товариства, голова правління й почесний член Одеського товариства покровительства тваринам Там же..

Про значний авторитет Степана Раллі як у Російській імперії, так й у світі, його успішність і бездоганну чесність свідчила затребуваність на дипломатичному поприщі. 14 жовтня 1858 р. імператорським указом його призначили американським консульським аґентом в Одесі, яким він залишався до 30 вересня 1861 р. У 1861 Імовірно, Степан Іванович був перським консулом із 1861 р., про що свідчить нагородження його саме того року орденом цієї країни. Але точно був таким уже у серпні 1863 р. (див.: ДАОО. - Ф. 2. - Оп. 6. - Спр. 928. - Арк. 1 -1 зв.) та 1865 р. (див.: Адрес-календарь Херсонской губернии на 1866 г. [Електронний ресурс]: http://www.rodovoyegnezdo.narod.ru/Kherson/Adres-kalendar_1866_ odesgrad.htm).-1869 рр. був перським консулом, а 15 січня 1870 р. імператорським указом призначений грецьким королівським консулом у місті РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 28. - Д. 562. - Л. 4-17 об., 58-68..

За свою службу Степан Іванович неодноразово нагороджувався як російськими відзнаками й орденами, так і закордонними. 21 січня 1861 р. за згодою російського імператора отримав від перського шаха орден Лева та Сонця 2-го ступеня. 19 вересня 1869 р. за неслужбові обов'язки пожалуваний нашийною золотою медаллю з написом «За старанність» на станіславській стрічці. 13 грудня 1869 р. удостоєний ордена Св. Станіслава 2-го ступеня - за виконання обов'язків перського консула. 3 листопада 1870 р. за згодою російського імператора нагороджений грецьким королівським орденом Спасителя офіцерського хреста. 24 березня 1876 р. за відмінну службу почесним мировим суддею пожалуваний орденом Св. Анни 2-го ступеня. 21 вересня 1878 р. одеським місцевим управлінням Товариства опіки про поранених і хворих воїнів відзначений темно-бронзовою медаллю на андріївсько-георгіївській стрічці в пам'ять війни 1877--1878 рр., а 26 квітня 1879 р. від того самого товариства отримав знак Червоного хреста, запроваджений імператорським рішенням від 12 березня 1879 р. 22 липня 1880 р. Степан Раллі нагороджений орденом Св. Володимира 4-го ступеня, а 1 січня 1881 р. пожалуваний кавалером ордена Св. Володимира 4-го ступеня з правом на спадкове дворянство Там же..

Що стосується нерухомого майна, то на 1881 р. Степан Іванович показав себе власником семи будинків в Одесі, з яких три родових, загальною вартістю 150 тис. руб., і чотири придбаних, вартість -- 340 тис. руб., а також родових маєтків у Бендерському повіті Бессарабської ґубернії, населених царанами (особисто вільними, але феодально-залежними селянами), загальною площею 7000 дес., вартістю 75 тис. руб. Там же. -- Л.4 об. Маєтки було придбано ще батьком Степана -- Іваном Степановичем. Однак, за посвідченням Бендерської повітової земської управи, Степан Іванович володів двома маєтками -- Петрівкою («зручної» землі - 3721 дес. 2104 саж., «незручної» - 183 дес. 1272 саж.) та Олексіївкою («зручної» - 1900 дес., «незручної» - 100 дес.), загальною площею 5905 дес. 976 саж. Там же. - Л.21. Майже таку площу маєтків указав і сам С. Раллі у клопотанні до Бессарабського дворянського депутатського зібрання від 16 листопада 1881 р. - 6000 дес. Там же. - Л.22. Дещо інші відомості про майно Степана Івановича містяться в послужному списку його сина Павла, складеному на 17 липня 1882 р.: у батька вісім кам'яних будинків в Одесі, три маєтки у Херсонській, Бессарабській і Подільській ґуберніях, площею 7300 дес. землі Там же. - Л.75 об..

Відомо, що на 1873 р. Степан Раллі точно володів вісьмома будинками в Одесі: на вулицях Італійській Іван Степанович Раллі мешкав у будинку по вул. Італійській, 48 (див.: РГИА. -- Ф.1343. -- Оп. 39. - Д. 4023. - Л. 1--2). (вартість 17000 руб.), Рішельєвській (18900 руб.), Гаванській Так у тексті; вулиця називається «Гаванна». (27000 руб.), Преображенській Степан Іванович Раллі мешкав у будинку по вул. Преображенській (див.: РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 39. - Д. 4025. - Л. 1-1 об.). (30000 руб.), Троїцькій (68000 руб.), Дерибасівській (150000 руб.), Бульварній (130000 руб.), у провулку Театральному (вартість 54000 руб.), і двома дачами на Фонтані (вартістю 12000, 10500 руб.) ДАОО. - Ф. 274. - Оп. 1. - Спр. 2. - Арк. 64-64 зв., 65-65 зв., 68 зв..

Одружений Степан Іванович був двічі. У 1842 р. Argenti P. Libro d'oro... - Vol. 2. - P. 143. він вінчався з Оленою Василівною Янопуло, дочкою одеського 1-ї гільдії купця, власника одного з найпотужніших місцевих торгових домів - Василя Івановича Янопуло РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 28. - Д. 562. - Л. 4 об. - 5. (бл. 1770 р. - 25 вересня 1830 р., Одеса) Греки Одессы. - Ч. 1. - С. 530-531. та його другої дружини Марії Михайлівни (бл. 1800 р. - 23 вересня 1861 р., Одеса) Греки Одессы... -- Ч. 3. -- Одесса, 2004. -- С. 234--235.. Олена Василівна народилася 4 серпня 1823 р. в Одесі й була охрещеною в місцевій грецькій Свято-Троїцькій церкві 8 серпня того ж року. її хресним батьком став іноземний грек Павло Маврогордато Там же. -- Ч. 1. -- С. 530--531.. Померла вона також в Одесі 14 грудня 1845 р. у віці 23 років Там же. -- Ч. 2. -- Одесса, 2002. -- С. 254--255.. Від цього шлюбу у Степана Івановича було два сини -- Іван та Олександр. Старший народився 6 липня 1843 р. в Ліворно, а помер 11 грудня 1870 р. в Каїрі у віці 27 років, але відспіваний і похований в Одесі РГИА. -- Ф. 1343. -- Оп. 28. -- Д. 562. -- Л. 4 об. -- 5; Argenti P. Libro d'oro... -- Vol. 2. -- P. 151; Греки Одессы. -- Ч. 3. -- С. 176--177.. Молодший з'явився на світ в Одесі 29 серпня 1844 р. й був охрещений у місцевій грецькій Свято-Троїцькій церкві 9 листопада того ж року. Хрещеними батьками немовляти стали почесний громадянин Лука Скараманга та Марія Амвросіївна Раллі (уроджена Скараманга), дружина одеського купця Івана Раллі. Помер Олександр Степанович 15 травня 1874 р. у віці 29 років у Ліворно РГИА. -- Ф. 1343. -- Оп.28. -- Д. 562. -- Л. 4 об. -- 5 (датою народження вказано 30 серпня 1844 р.); Argenti P. Libro d'oro. -- Vol. 2. -- P. 151; Греки Одессы. -- Ч. 3. -- С. 176--177.. Обидва сини одружені не були й нащадків не залишили Argenti P. Libro d'oro. -- Vol. 2. -- P. 151..

Удруге Степан Іванович у віці 30 років вінчався 30 квітня 1850 р. в одеській грецькій Свято-Троїцькій церкві з дівицею Марією Петрівною Іпітіс, 20 років, дочкою лікаря Петра Іпітіса. Свідками таїнства стали з боку нареченого його батько Іван Раллі, а з боку нареченої -- її мати Олена Іпітіс РГИА. -- Ф. 1343. -- Оп. 28. -- Д. 562. -- Л. 4 об. -- 5, 31--31 об; Греки Одессы. -- Ч. 2. -- С. 254--255, 106--107..

Марія народилася 10 вересня 1829 р. в Одесі, охрещена була в тій самій церкві 15 вересня. її хрещеним батьком став дідусь із материнського боку -- ніжинський грек Федір Серафіно Греки Одессы. -- Ч. 2. -- С. 106--107, 254--255.. Рід, до якого належала Марія, походив з острова Хіос Повідомлення хіоського історика Міхаліса Варласа.. Її батько -- Петро Костянтинович Іпітіс (1795--1861 рр.) -- відомий одеський лікар, доктор медицини, активний учасник етерістського руху. Освіту він здобув у Бухаресті та Відні. Мав австрійське підданство, яке пізніше змінив на грецьке. Спочатку Петро оселився у Санкт-Петербурзі, а потім -- не пізніше 1818 р. -- в Одесі, де згодом мав власний будинок на вул. Ланжеронівській, 3. Він був довіреною особою князя Олександра Іпсиланті, неодноразово виконував відповідальні політичні доручення. В Одесі Петро Костянтинович був відомий через свою готовність завжди безкоштовно лікувати незаможних. Його перу належить видана в місті 1829 р. невеличка за обсягом, але цікава праця «Нотатки про морські ванни й лимани, або озера Одеси», в якій уперше визначалися лікувальні властивості одеських лиманів та хімічний склад води Чорного моря Докл. про Петра Іпітіса та його родину див.: Решетов С. Род Ипитис и его потомки..

26 вересня 1820 р. Петро Костянтинович в одеській грецькій Свято-Троїцькій церкві вінчався з Оленою Федорівною Серафіно (в тексті -- Серафім; ? -- лютий 1873 р., Одеса), дочкою ніжинського грека, а згодом одеського 1-ї гільдії купця та спадкового почесного громадянина Морозан В. Деловая жизнь на Юге России... -- С. 552. Федора Серафіно. Свідками були князь Микола Іпсиланті та одеський купець Ілля Маніс Греки Одессы. -- Ч. 1. -- С. 196--187, 430--431..

Від шлюбу з Марією Петрівною Іпітіс Степан Іванович мав двох синів-близнюків -- Павла й Петра та п'ятьох дочок -- Олену, Лукію, Марію, Юлію, Єлизавету РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 28. - Д. 562. - Л. 4 об. - 5..

Марія Петрівна була відомою громадською діячкою й благодійницею. Як і її свекруха -- Лукія Осипівна, вона стала постійним членом Новороссийский календарь на 1860 високосный год. - С. 401-402., а згодом і членом правління Одеського жіночого благодійного товариства Адрес-календарь Херсонской губернии на 1866 г. [Електронний ресурс]: http://rodovoyegn- ezdo.narod.ru/Kherson/Adres-kalendar_1866_blagotvorit.htm.. Марія Раллі разом з іншими представницями хіоських родин -- Ерато Севастопуло, Аріадною Папудовою, Марією Цицині -- брала активну участь у діяльності Комітету з допомоги знедоленим критським родинам Piatigorskii G. The Cretan uprising of 1866-1869 and the Greeks of Odessa // Modern Greek studies yearbook. - Vol. 14/15. - Minneapolis, 1998/1999. - P. 133..

16 листопада 1881 р. Степан Іванович звернувся до Бессарабського дворянського депутатського зібрання з проханням визнати його у правах дворянства через нагородження орденом Св. Володимира 4-го ступеня та володіння населеними маєтками в Бендерському повіті Бессарабської ґубернії РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 28. - Д. 562. - Л. 22-22 об.. Рішенням Бессарабського дворянського депутатського зібрання від 20 листопада Степана Раллі було визнано у спадковому дворянстві Російської імперії та внесено до 3-ї частини відповідної дворянської родовідної книги, а 16 квітня 1882 р. це рішення затверджено указом департаменту герольдії Урядуючого Сенату Там же. - Л. 29..

15 жовтня 1882 р. Степан Іванович просив Бессарабське дворянське депутатське зібрання долучити до його дворянського роду дружину Марію Петрівну, синів Павла, Петра, дочок Олену, Лукію, Марію, Юлію, Єлизавету та внести до 3-ї частини родовідної книги Там же. - Л. 50-50 об., що й було зроблено рішенням від 18 жовтня 1882 р. Там же. - Л. 51-53 об. Однак Сенат указом від 20 грудня 1882 р. погодився долучити до батьківського роду тільки Єлизавету як неповнолітню, а іншим -- 21 січня 1883 р. рекомендував звертатися до герольдії самостійно Там же. - Л. 54-55 об..

30 квітня 1883 р. Степан Раллі за юридичним дорученням своїх дітей -- Петра, Павла, Олени, Марії та Юлії -- клопотався про долучення їх до свого роду Там же. - Л. 57-57 об. й, нарешті, отримав позитивне рішення департаменту герольдії, викладене в указі Урядуючого Сенату від 21 вересня 1883 р. Там же. - Л. 93-95. Усі вони були внесені до 3-ї частини дворянської родовідної книги й отримали відповідні дипломи 5 листопада 1883 р. Там же. - Л. 98.

Єдина дочка, яка не отримала дворянства під час цієї тривалої процедури, була Лукія Степанівна Кумбарі (уроджена Раллі), оскільки на той час проживала у Санкт-Петербурзі та, імовірно, не надала батькові доручення. Її справа розглядалася окремо від усієї родини. 19 липня 1891 р. Степан Іванович засвідчив належність Лукії до свого роду РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 28. - Д. 563. - Л. 2. й звернувся з клопотанням до Бессарабського дворянського депутатського зібрання про долучення її до дворянства Там же. - Л. 4 об.. Позитивне рішення з'явилося 26 липня 1891 р., яким Лукія вносилася до 3-ї частини родовідної книги та отримувала відповідне свідоцтво Там же. - Л. 5-6.. Указ Урядуючого Сенату від 19 вересня 1891 р. затвердив висновок дворянського зібрання Там же. - Л. 7-8., чим поставив остаточну крапку у справі про дворянство родини Раллі.

22 серпня 1884 р. Степан Іванович отримав диплом на дворянський герб Лукомский В.К., Тройницкий С.Н. Перечень родам и лицам, гербы которых утверждены или пожалованы российскими монархами, а также утверждены Правительствующим Сенатом Временного правительства России / Подг. и ред. Е.А. Агафоновой, А.А. Шумкова, С.О. Экземплярова. - Санкт-Петербург, 2004. - С. 141., проект якого було затверджено 6 жовтня 1883 р. Герб виглядав так: у золотому щиті -- червлений лев; у лазурній голові щита -- зубчаста башта з відчиненими воротами та двома вікнами, яка супроводжується двома такими ж грецькими хрестами. Щит прикрашено дворянським коронованим шоломом. Нашоломник: три страусових пера, середнє -- червлене, а бокові -- золоті. Намет: праворуч - червлений із золотом, а ліворуч - лазурний зі сріблом. Девіз: «Recta via» (лат. «Прямим шляхом) -- червленими літерами на золотій стрічці. У пояснювальній записці до гербового відділення герольдії Степан Раллі таким чином трактував запропоновані ним гербові фіґури: лев, як частина вірменського герба, указував на походження роду з Вірменії Ця генеалогічна претензія, відображена в гербі, суперечить усім відомим сьогодні легендам і гіпотезам про походження роду Раллі. Судячи з усього, якимось чином вони пов'язували свою ґенезу з Кілікійською Вірменією, гербом котрої був лев, що тримає хрест, та, імовірно, саме з правлінням там династії Лузиньянів., башта -- це нагадування про замок, сплюндрований сарацинами, а хрести -- про чудесний порятунок предків прохача Решетов С. Род Ипитис и его потомки.. Герб одеських Раллі у цілому нагадував давній герб роду: на лазуровому тлі срібний лев із висунутим з пащі червоним язиком, що йде на задніх лапах уліво. Він усіяний блакитними ромбами. Над ними срібний півмісяць між двома срібними хрестами. Щит вінчає лицарський шолом, на якому той самий лев, котрий тримає в передніх лапах срібний хрест. Намет срібний із лазурним. Девіз: «Ва6іЈє тцу єиОєїау» (гр. «Рухатися по прямій») Argenti P. Libro d'oro... - Vol. 1. - P. 104..

Степан Іванович помер в Одесі 28 серпня 1902 р. після кількамісячної хвороби (від «паралічу») у віці 84 років, а відспіваний був 3 вересня в місцевій грецькій Свято-Троїцькій церкві. Похований в огорожі Воскресенського храму ДАОО. - Ф. 37. - Оп. 13. - Спр. 532. - Арк. 66 зв. - 67. на Середньому Фонтані, поряд зі своєю дачею, де він проживав під час недуги У некролозі зазначено деякі подробиці хвороби та підготовки до похоронів С.І. Раллі: «Він помер 83 років від народження від паралічу серця. У березні цього року С.І. серйозно захворів: його спостиг удар. Раніше він мав добре здоров'я, про яке дуже турбувався, причому для його зміцнення їздив на велосипеді. Після удару, завдяки вжитим лікарями заходам, він дещо одужав. С.І. Раллі лікувався на власній дачі, на Середньому Фонтані, де провів літо та зиму. Його лікував місцевий лікар п. Карандоніс. Стан здоров'я С.І., через його похилий вік, викликав серйозні побоювання. Улітку С.І. знову почувався гірше; він втратив можливість рухати рукою та ногою. До Одеси було запрошено відомих професорів, які надали йому певну допомогу. Хворий не міг уже залишати квартиру, його вивозили на дачу у кріслі. [...] Похорони С.І. Раллі відбудуться по прибутті в Одесу його родичів і плануються на суботу. Одес. обліковий банк, Одес. товариство покровительства тваринам, міськ. з'їзд мир. суддів покладають вінки на труну С.І. Раллі. Тіло його покладено у цинкову домовину, що оббита червоним деревом. На Старому християнському кладовищі знаходиться родинний склеп сім'ї Раллі. Учора о 7 г. вечора біля труни покійного проведено панахиду. [...]. Переказують, що небіжчик висловив бажання бути похованим на своїй дачі у склепі при церкві, яку планується там побудувати» (див.: Решетов С. Род Ипитис и его потомки). Відомості про вік померлого не відповідають даті його народження: С.І. Раллі на момент смерті мав бути 81 рік.. Дружина Степана Івановича -- Марія Петрівна -- померла в Каннах 28 жовтня 1903 р. Argenti P. Libro d'oro... - Vol. 2. - P. 147.

Старша дочка подружжя Раллі - Олена Степанівна - народилася 23 травня 1852 р. в Одесі, а охрещена була 27 липня того ж року в місцевій Петропавлівській церкві РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 28. - Д. 562. - Л. 44-45.. 7 липня 1873 р. у віці 21 року вона обвінчалася в одеській Воскресенській цвинтарній церкві з колезьким секретарем Юлієм Ардаліоновичем Андрєєвим, 26 років Там же.. Ю.А. Андрєєв (21 грудня 1845 -- липень 1923 рр.) походив із дворян Тверської ґубернії, згодом став дійсним статським радником (1887 р.) та варшавським ґубернатором (1892--1897 рр.) Докл. про нього див.: Решетов С. Род Ипитис и его потомки.. Олена Степанівна Андрєєва померла в Одесі 23 квітня 1923 р. Argenti P. Libro d'oro. - Vol. 2. - P. 151.

Друга дочка -- Лукія Степанівна -- народилася 13 грудня 1853 р. в Одесі, а охрещена була 31 січня 1854 р. в місцевій грецькій Свято-Троїцькій церкві. Хрещеними батьками дівчинки стали дідусь -- спадковий почесний громадянин Іван Степанович Раллі та бабуся -- Олена Федорівна, дружина доктора Петра Іпітіса РГИА. - Ф. 1343. - Оп.28. - Д. 563. - Л. 4-4 об.. 26 квітня 1875 р. у тій самій церкві вона обвінчалася у віці 21 року з ад'ютантом командувача військ Одеського військового округу ротмістром Ахіллесом Стаматійовичем Кумбарі, 34 роки. Свідками таїнства стали з боку нареченого -- його рідний брат Дмитро Стаматійович Кумбарі та грецький підданий Марко Євстратійович Севастопуло, а з боку нареченої -- її батьки: спадковий почесний громадянин Степан Іванович та Марія Петрівна Раллі Там же.. А.С. Кумбарі (7 вересня 1841, імовірно Одеса -- 7 липня 1909 рр., Одеса), який належав до доволі відомої в місті грецької купецької родини, вийшов у відставку у чині полковника (не пізніше 1891 р.) Докл. про нього див.: Решетов С. Род Ипитис и его потомки.. Лукія Степанівна Кумбарі, дружина грецького підданого, померла 21 січня 1894 р. в Одесі у віці 40 років від дифтериту, 23 січня її відспівали в місцевій грецькій Свято-Троїцькій церкві та поховали на Старому міському кладовищі ДАОО. - Ф.37. - Оп.13. - Спр. 268. - Арк. 89 зв. - 90..

Наступна дочка Степана Івановича та Марії Петрівни Раллі -- Марія -- народилася в Одесі 11 січня 1856 р., а 7 березня охрещена в тій самій церкві. Немовля прийняли при купелі дідусь -- Іван Степанович Раллі та бабуся -- Олена Федорівна, дружина доктора Петра Іпітіса РГИА. - Ф.1343. - Оп. 28. - Д. 562. - Л. 44-45.. 22 квітня 1879 р. у тій самій церкві Марія у віці 23 років обвінчалася з ад'ютантом командувача військ Варшавського військового округу Миколою Олександровичем Язиковим, 35 років. Свідками з боку нареченого були ґенерал граф Олексій Васильович Олсуф'єв та дійсний статський радник Григорій Григорович Маразлі, а з боку нареченої -- її батьки: спадковий почесний громадянин Степан Іванович та Марія Петрівна Раллі ДАОО. - Ф.37. - Оп. 12. - Спр. 15. - Арк. 66 зв. - 67.. М.О. Язиков (12 серпня 1843 - 1912 рр., Одеса), який походив із відомого російського роду, вийшов у відставку у чині ґенерал-майора (1886 р.) Докл. про нього див.: Решетов С. Род Ипитис и его потомки.. Марія Степанівна Язикова померла в По 7 лютого 1927 р. Argenti P. Libro d'oro. - Vol. 2. - P. 151.

Четверта дочка подружжя Раллі - Юлія Степанівна - народилася 22 листопада 1858 р. в Одесі, охрещена була в місцевій грецькій Свято-Троїцькій церкві 27 грудня. Хрещеними батьками стали дідусь дівчинки -- спадковий почесний громадянин Іван Степанович Раллі та бабуся - Олена Федорівна, дружина доктора Петра Іпітіса РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 28. - Д. 562. - Л. 48-48 об.. 12 листопада 1895 р. Юлія обвінчалася в Одесі з британським інженером Лідделлом Мортоном (12 листопада 1896 р., Банбридж, Ольстер - ?) Argenti P. Libro d'oro. - Vol. 2. - P. 151; Ralli family of Chios (Pitsis branch) [Електронний ресурс]: http://www.christopherlong.co.uk/gen/rallipitsisgen/fg03/fg03_003.html..

Наймолодша з дочок Раллі - Єлизавета Степанівна - народилася в Одесі 13 грудня 1871 р., охрещена 16 січня 1872 р. у тій самій церкві. її прийняли у купелі статський радник Григорій Григорович Маразлі та бабуся - Олена Федорівна, удова грецького підданого доктора Петра Іпітіса РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 28. - Д. 562. - Л. 49-49 об.. 2 лютого 1897 р. Єлизавета обвінчалася у Варшаві з князем Олексієм Миколайовичем Лобановим-Ростовським (1 серпня 1862, Москва - 1 січня 1921 рр., Женева) Argenti P. Libro d'oro. - Vol. 2. - P. 151., який обіймав посади сувалкського віце-ґубернатора (1898-1900 рр.) та виконувача обов'язків варшавського ґубернатора (1900-1902 рр.), був таємним радником (1916 р.), членом Державної ради Російської імперії (з 1909 р.) та сенатором (1916 р.) Докл. про нього див.: Решетов С. Род Ипитис и его потомки.. Померла княгиня Єлизавета Степанівна Лобанова-Ростовська 29 червня 1965 р. в Лозанні Ferrand J. Les familles principes de l'ancien Empire de Russie: Recueil gйnйalogique. - Vol. 2. - Paris, 1998. - P. 264..

Сини Степана Івановича та Марії Петрівни Раллі - Петро й Павло - народилися 2 березня 1851 р. в Одесі, охрещені 10 квітня того ж року в місцевій грецькій Свято-Троїцькій церкві. Хрещеним батьком Петра став його дідусь -- спадковий почесний громадянин Іван Раллі, а Павла -- таґанрозький купець Лука Скараманга РГИА. - Ф. 1343. - Оп. 28. - Д. 562. - Л. 32-32 об., 73-73 об.; Греки Одессы... - Ч. 2. - С. 254-255.. Обидва юнаки обрали державну службу, причому Петро -- навіть не дуже типову для хіоських юнаків військову. Після закінчення юридичного факультету Новоросійського університету зі званням дійсного студента, він 12 липня 1877 р. вступив на правах охочих 1-го розряду рядовим до лейб-ґвардії Гусарського його величності полку, а 11 вересня того ж року отримав чин унтер-офіцера. 25 березня 1877 р. Петра Степановича підвищили в корнети й перевели в гусарський 7-й Білоруський великого князя Михайла Миколайовича полк. 24 квітня він прибув до нового місця служби. 6 червня 1877 р. його відрядили до штабу військ Одеського військового округу з метою підготовки до іспиту на наступний чин. 5 жовтня того ж року з дозволу командувача округу, не повертаючись до полку, вирушив у Санкт-Петербурґ для складання іспиту. 18 листопада 1878 р. прикомандирований до 1-го резервного піхотного батальйону. 15 березня 1878 р. Петро переведений до лейб-ґвардії Уланського полку, а 28 липня того ж року як такий, що склав іспит за 1-м розрядом, користується відповідними правами по службі. 19 вересня 1882 р. прикомандирований до запасного ескадрону. 17 квітня 1883 р. отримав чин поручика. 8 червня 1883 р. відкомандирований із запасного ескадрону. 15 листопада 1885 р. відправлений до 3-го військово-телеграфного парку для опановування телеграфної справи. 3 березня 1886 р. спрямований назад до полку. 19 вересня--15 жовтня тимчасово виконував обов'язки полкового квартирмейстера. 5--21 жовтня тимчасово командував 5-м ескадроном. 15 листопада 1886 р. призначений завідувачем нестройової команди, приймального покою та хлібопекарні. 5 квітня 1887 р. -- штаб-ротмістр. 24 серпня 1889 р. прикомандирований до кадру № 2 ґвардійського кавалерійського запасу. 27 серпня 1889 р. прибув до нового місця служби. 25 вересня 1889 р. тимчасово виконував обов'язки ад'ютанта кадру, діловода та завідувача нестройової команди. 18--27 жовтня 1889 р. тимчасово виконував обов'язки начальника 2-го відділення. 2--27 лютого 1890 р. знову тимчасово виконував обов'язки ад'ютанта кадру, діловода та завідувача нестройової команди. 18 лютого-11 березня 1890 р. тимчасово виконував обов'язки завідувача господарства та скарбника кадру. 3-14 квітня 1890 р. тимчасово виконував обов'язки завідувача навчанням молодих солдатів. 12-19 серпня 1890 р. тимчасово виконував обов'язки начальника 2-го відділення. 20 серпня того ж року відкомандирований до полку, куди прибув 22 серпня. 18 червня 1891 р. попросив звільнити його від служби через домашні обставини з нагородженням наступним чином ротмістра й мундиром. Прохання було задоволене 20 липня 1891 р. РГИА. - Ф. 1343. - Оп.28. - Д. 562. - Л. 34-43; Решетов С. Род Ипитис и его потомки.

Петро Степанович брав участь у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. 3 серпня 1877 р. виступив у похід. 24 серпня його полк перейшов кордон біля м. Скуляни та опинився на території Румунії. 12 вересня переправився через Дунай в районі м. Зимниця. 6-26 жовтня перебував у складі плевненського обложного загону. 26 жовтня 1877 - 6 січня 1878 рр. - у складі західного загону ґенерал-ад'ютанта Й.В. Гурка. 12 жовтня 1877 р. під командуванням останнього брав участь у бою біля Гірського-Дубняка, а 16 жовтня -- у взятті Телігінської укріпленої позиції. 17 листопада був при взятті м. Орханія та Враченської позиції. 17 листопада -- 15 грудня Петро Степанович брав участь у захопленні поселення Чуріак. 18 грудня у складі західного загону Й.В. Гурка перейшов Балкани через перевал Умурґач, а 19 грудня брав участь у бою біля Ташкосен. 31 грудня 1877 - 3 січня 1878 рр. був в аванґардних «справах» при наступі загону Й.В. Гурка на Філіппополь, а 3-5 січня -- узяв участь у триденному бою під цим містом, що завершився його захопленням росіянами, остаточною поразкою армії Сулеймана-паші зі втратою практично всієї артилерії. 6--10 січня перебував в аванґарді армії ґенерал-лейтенанта М.Д. Скобелєва, а 14--19 січня -- знов у загоні Й.В. Гурка РГИА. -- Ф. 1343. -- Оп. 28. -- Д. 562. -- Л. 34--43.. Як корнет, який виконував обов'язки субалтерн-офіцера, отримував платню 312 руб., порціонні -- 96 руб., квартирні -- 125 руб. Там же. -- Л. 34 об.

За бій 16 жовтня 1877 р. під с. Ташкосен Петро Степанович був нагороджений відзнакою військового ордена Св. Георгія 4-го ступеня, а також світло-бронзовою медаллю в пам'ять російсько-турецької війни 1877--1878 рр. та румунським Залізним хрестом за участь в облозі Плевни. 12 березня 1880 р. -- на підставі наказу від 1879 р. по військовому відомству та свідоцтва головного управління Товариства піклування про поранених і хворих військових пожалуваний заснованим імператором особливим знаком Червоного хреста для носіння на лівій стороні грудей за участь у діяльності товариства Там же. -- Л. 34--43..

Відставний ротмістр лейб-ґвардії Уланського його імператорської високості Миколи Миколайовича-старшого полка Петро Степанович Раллі помер від хвороби мозку у віці 44 років 4 березня 1895 р. в м. По (Франція). Тіло його з дозволу міністерства внутрішніх справ було перевезене через Волочиську митницю до Одеси, де 22 березня в місцевій грецькій Свято-Троїцькій церкві небіжчика відспівували й поховали на Старому міському кладовищі ДАОО. -- Ф. 37. -- Оп.13. -- Спр. 303. -- Арк. 67 зв. -- 68..

16 квітня 1889 р. Петро Степанович Раллі обвінчався у Санкт-Петербурзі з Марією Мирославівною Куровською (18 січня 1865 р., Житомир -- ?), дочкою Мирослава Куровського та його дружини Марії (уродженої Долнер). Дітей це подружжя не залишило Ащепй Р. Libro гї'ого... -- Vol. 2. -- Р. 151..

У послужному списку Петра Раллі не зазначено нерухоме майно, що йому належало. Але з послужного списку його брата -- Павла -- дізнаємося, що в них на двох був кам'яний будинок в Одесі та маєток у Подільській ґубернії (1200 дес.).

Павло також 27 серпня 1877 р. закінчив юридичний факультет Новоросійського університету зі званням дійсного студента. 17 жовтня постановою градоначальника зарахований до штату чиновників канцелярії одеського градоначальника. 27 жовтня рішенням Урядуючого Сенату від 8 червня 1878 р. затверджений ґубернським секретарем за звання дійсного студента зі старшинством. 13 січня 1878 р. імператорським указом по міністерству народної просвіти призначений опікуном Олександрівського реального училища на трирічний термін, а 22 квітня 1880 р. за власним бажанням звільнений із цієї посади. 27 жовтня 1880 р. за вислугою років сенатським указом від 21 травня 1881 р. отримав чин колезького секретаря зі старшинством. 21 березня 1881 р. наказом ради Імператорського людинолюбного товариства за виборами призначений на посаду скарбника комітету Одеської Стурдзіївської богадільні сердобольних сестер. 9 лютого 1882 р. Павло затверджений міністерством народної просвіти на посаді почесного опікуна Байрамчеської вчительської семінарії на три роки з обов'язком уносити щорічно по 1000 руб. на потреби закладу. 19 березня 1882 р. постановою одеського градоначальника призначений чиновником з особливих доручень при градоначальнику без утримання. На 1889 р. -- колезький асесор, на 1896 р. -- колезький радник, на 1899 р. -- статський радник. На 1888 р. Павло Степанович залишався скарбником комітету Одеської Стурдзіївської богадільні сердобольних сестер, а на 1889 р. -- попечителем Байрамчеської вчительської семінарії. На 1888 р. був також гласним Одеської міської думи, яким залишався принаймні до 1901 р. Із 1888 р. -- член правління, а на 1905 р. -- голова правління Одеського облікового банку. На 1901 р. -- почесний мировий суддя Одеси РГИА. -- Ф. 1343. -- Оп. 28. -- Д. 562. -- Л. 75--80; Решетов С. Род Ипитис и его потомки.. За свою діяльність був відзначений 28 листопада 1878 р. темно-бронзовою медаллю в пам'ять російсько-турецької війни 1877-1878 рр. на відповідній стрічці та 31 грудня 1879 р. - знаком Червоного хреста РГИА. -- Ф. 1343. -- Оп. 28. -- Д. 562. -- Л. 75--80..

Павло Степанович, продовжуючи традиції родини, був відомим благодійником. Так, наприклад, 1895 р. він пожертвував в пам'ять померлого брата Петра 1000 руб. для роздачі вбогим і 500 руб. - притулку Одеського товариства покровительства бідним ДАОО. -- Ф. 2. -- Оп. 1. -- Спр. 2167. -- Арк. 8--11.. Після смерті батька Павло очолив Одеське товариства покровительства тваринам Вся Одесса: Адресная и справочная книга всей Одессы с отделом Одесский уезд на 1911 г. -- Одесса, 1910. -- Л.211..

П.С. Раллі був великим землевласником. На 1902 р. він володів 5976 дес. землі біля с. Велика Весела Ананьївського повіту Херсонської ґубернії, 1531 дес. землі біля с. Оршомане-Топшане Імовірно, село Орталан біля гори Топчан (нині -- с. Земляничне Білогірського р-ну Автономної Республіки Крим). Феодосійського повіту Таврійської ґубернії, 8269 дес. землі біля м. Браїлова та разом із дружиною 727 дес. біля с. Мала Жмеринка Вінницького повіту Подільської ґубернії. Подільський маєток із цукровим, цегляним заводами, ґуральнями та вапняними копальнями було придбано в березні 1900 р. у князя К.О. Ґорчакова за 3300300 руб. Решетов С. Род Ипитис и его потомки.

2 вересня 1895 р. в Одесі Павло Степанович обвінчався з Катериною Юріївною (Георгіївною) Тимченко (1861 р., м. Сизрань Симбірської ґубернії -- квітень 1929 р., Силезія) Argenti P. Libro d'oro... -- Vol. 2. -- P. 151. Ф. Аргенті вказує як місце народження Катерини Юріївни саме Одесу, однак на основі архівних матеріалів виправляємо цю помилку., дочкою таємного радника Юрія Івановича Тимченка, керівника управління питно-акцизним збором і соляними промислами Херсонської та частини Таврійської ґуберній, одеського домовласника, члена правління Бессарабсько-Таврійського земельного банку, а також сестрою відомого математика, астронома, історика науки, професора Новоросійського університету Івана Юрійовича Тимченка (1863--1939 рр.) Адрес-календарь Херсонской губернии на 1866 г. [Електронний ресурс]: http://www. rodovoyegnezdo.narod.ru/Kherson/Adres-kalendar_1866_kontrpalata.htm; Полевщикова Е.В. Архивные материалы о преподавательской и научной деятельности профессора Новороссийского (Одесского) университета И.Ю. Тимченко // Biblio-Колегіум: Електронне видання. -- Вип. 8. -- 2014 [Електронний ресурс]: http://minilib.onu.edu.ua/index.php/main/article/download/27/24..

При перепису населення 18 січня 1897 р. родина Раллі про себе повідомила таке: мешкають у квартирі 1-а по Воронцовському провулку, 1. Голова родини -- Павло Степанович Раллі, 45 років, одружений, спадковий дворянин, народився в Одесі, проживає там само, православний, рідна мова -- російська Це свідчить про глибоку асиміляцію представників роду., освіту здобув у Новоросійському університеті, домовласник і землевласник, почесний мировий суддя (закреслено), член правління Одеського облікового банку. Дружина -- Катерина Юріївна Раллі, 35 років, заміжня, спадкова дворянка, народилася у Сизрані Симбірської ґубернії, проживає в Одесі, православна, рідна мова - російська, освіту здобула в Маріїнській гімназії та Петербурзькій консерваторії, учителька (закреслено), має свої засоби існування (закреслено), на утриманні чоловіка. Дочка - Магдалина Павлівна, 6 місяців, спадкова дворянка, народилася у с. Супрунове Нині -- с. Супрунів Літинського р-ну Вінницької обл. Вінницького повіту Подільської ґубернії, проживає в Одесі, православна, рідна мова - російська. У родині -- покоївка, бонна, буфетник, помічник кухаря, годувальниця, лакей і кухар ДАОО. - Ф. 2. - Оп. 8. - Спр. 326. - Арк. 2-3..