Політична еліта в роки Національної революції ХVІІ століття: соціальні джерела формування, структура та циркуляція

В роки революції найпотужнішим став клан Б. Хмельницького, до складу якого, за підрахунками Я. Дашкевича, входило близько 30-50 осіб, включаючи родини Виговських, Нечаїв, Дорошенків, Золотаренків, Сомків, Тетері й інших. Дякуючи переважно опіці гетьмана, а не проявленим заслугам перед Військом Запорозьким, представники цього клану отримували високі старшинські посади. Саме гетьманська протекція дозволяла їм зловживати владою, накопичувати багатства, порушувати традиції Війська Запорозького, уникати покарань тощо. А син Б. Хмельницького Тиміш, в якому гетьман вбачав спадкоємця своєї влади, весною 1653 р. уже наважився титулувати себе «Гетьманом Війська Запорозького». Показово, що, всупереч сподіванням гетьмана, клан не тільки не став опорою утвердження династії Хмельницьких, а навпаки, усунувши Юрія від влади, втягнув козацьку Україну у вир громадянської війни. Формуючи свої квазі-кланові міні-осередки, І. Виговський, П. Тетеря, Я. Сомко й В. Золотаренко перетворили її у конфлікте поле зіткнення політичних інтересів (центрів впливу). І кожен з них, оволодіваючи булавою, просував «своїх» на посади, часто не зважаючи на меритократичний принцип відбору. Тому не випадково прихід до влади нових осіб супроводжувався масштабною ротацією старшинських кадрів.

Найбільш чільно ці переміни вдалося прослідкувати В. Кривошеї. Так, за його підрахунками, за гетьманування І. Виговського зміна «керівного ядра Війська Запорозького» становила 61-72%. З виявлених ним прізвищ 155 старшинських родин «нові» складали 48,4% (75 родин). У часи гетьманування Ю. Хмельницького повернули владу представники 37 родин (14,6%), зберегли свої посади 79 родин (31,2%), а «новими» у старшинському середовищі виявилися 137 родин (54,15%). Час перебування при владі І. Брюховецького приніс такі результати: з 141 родини 13 (9,2%) повернули свої уряди, 56 (39,7%) зберегли свій статус і 72 (51%) отримали їх. І нарешті при керівництві Лівобережною Гетьманщиною Д. Ігнатовича з 188 ідентифікованих родин повернули уряди 28 (14,9%), зберегли їх 63 родини (33,5%) і отримали 97 родин (51,6%). Таким чином, прихід до влади володарів булави ознаменовувався появою у старшинському корпусі (встановленому за прізвищами) понад 50% нових родин.

В. Горобець звернув увагу на той факт, що старшинська корпорація не осуджувала прояви непотизму (виняток становили лише такі дії, що супроводжувалися брутальними порушеннями традиційних норм призначення чи звільнення з посад старшин, як це, наприклад, чинив Д. Ігнатович, просуваючи на них родичів й «конфідентів»). Прикметно також, що джерела не фіксують фактів невдоволення цією практикою представників метаеліти з боку рядового козацтва. Пояснення цьому загадковому феномену може бути лише в тому, що у козацькій шкалі цінностей сприяння родичам не вважалося дією, гідною осудження, тобто аморальним вчинком. Як наслідок, це перетворювалося якщо не в типове, то досить поширене явище у політичному житті козацької України. Десятки джерел засвідчують, що протегування родичам вкорінювалося у функціонування усіх ланок владної вертикалі.

Зовсім інакшою була реакція старшин і козаків на корупційні дії представників влади. Наприклад, створюючи козацький реєстр восени 1649 р., частина старшин за запис до реєстру брала «від кожного козака» по 15 злотих. Хабарництво «процвітало» і під час формування наступних реєстрів. Коли це стало відомо у Москві, то у наказі боярину В. Шеремєтєву (квітень 1658 р.) щодо складання 60-тисячного козацького реєстру містилося доручення запобігати проявам корупції, з огляду на те, що раніше «полковники вписували до реєстру не тих, які у Війську Запорозькому є заслуженими, але тих, котрі їм платять,..». Хабарництво проникало й в інші сфери політичного життя Гетьманщини. Зокрема, відомо, що І. Виговський, очолюючи канцелярію, після укладення Зборівського договору брав від шляхти хабарі по 200-300 червоних злотих за кожен універсал, виданий на володіння маєтками. Джерела засвідчують, що саме хабар ставав одним з джерел збагачення старшин. Очевидно, з середини 50-х років зароджується в старшинському середовищі звичка час від часу обдаровувати вищих за рангом представників влади, аби заручитися їхньою прихильністю. Як зазначав в серпні 1657 р. брацлавський полковник М. Зеленський у листі до І. Виговського, окремі із старшин його полку, «маючи досить срібла і золота, відвозили це його милості пану гетьману молодому». Маємо скупу інформацію джерел і про випадки підкупів не тільки старшин, але і козаків. У такий спосіб І. Виговський та П. Тетеря досягали підтримки з боку деяких старшин під час елекцій їх на гетьманство. Самовидець стверджує, що у 1662 р. В. Золотаренко обдаровував запорожців, сподіваючись на підтримку ними його кандидатури на виборах гетьмана. В свою чергу І. Брюховецький з цієї ж причини підмащував воєводу Г. Ромодановского та єпископа Мефодія (М. Филимоновича).

Імовірно, з кінця 60-х рр. у Лівобережній Гетьманщині починає набирати поширення купівля посад, яка стає за І. Самойловича та І. Мазепи своєрідним корупційним спрутом, що охопив політикум. На це явище першим звернув увагу В. Горобець. Ним з'ясовано, що перші вибори полтавського полковника П. Герцика 1675 р. відбулися не без задобрення (виставлення могоричів) козаків його впливовою матір'ю, а другі (1687 р.) -- шляхом можливого підкупу як самого І. Самойловича, так і його сина -- гадяцького полковника М. Самойловича . Вочевидь, не без підстав генеральна старшина в липні 1687 р. звинувачувала І. Самойловича у тому, що він брав «великі хабарі» за отримання полковницьких урядів і упродовж останніх чотирьох років намагався продати «за великі гроші» посаду генерального судді.

Враховуючи масштаби хабарництва та його негативні наслідки, автори «Конституції» Пилипа Орлика у 10-й статті зобов'язували гетьмана і полковників не допускати корупції, продаючи старшинські посади за гроші. Так, у ній підкреслювалося: «Усе те лихо -- утиски і грабунок бідного посполитого люду -- корениться у честолюбстві захланних хабародавців. Не маючи на те прав ані заслуг, а лише ненатлі жадобою власного зиску, вони заходяться купувати військові і посполиті посади, здобуваючи гетьманську прихильність принадами хабарів, і таким робом допинаються поза вільними виборами проти права і слушності до найвищих гідностей -- полковничої булави й інших посад. Тому суворо постановляємо, щоб ясновельможний гетьман не лакомився на жодні подарунки, обіцянки і нікому не доручав полковничої булави чи інших військових і посполитих посад з огляду на особисті стосунки та щоб силоміць на ті посади нікого не нав'язував... Такого ж порядку належить дотримуватися і полковникам: не обирати сотників чи інших урядовців за хабарі чи на основі особистої прихильності, нехтуючи вільним голосуванням усієї сотні, а також не усувати їх з посад внаслідок особистих незгод.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що ядром становлення політичної еліти у роки революції, безперечно, було козацтво. До укладення Зборівського договору помітну роль відігравало покозачене поспільство (воно складало більшість сотенної старшини на теренах Брацлавського, Чернігівського, центрального й північного районів Київського воєводств). Пізніше присутність останнього в елітарному прошарку істотно зменшується. Попри незначний відсоток шляхти у Війську Запорозькому, її представники становили вельми важливий сегмент полкової та генеральної старшини. З'ясовано, що у 1655-1665 рр. їх вплив на внутрішню та зовнішню політику уряду був або дуже важливим, або навіть домінуючим.

Вивчення структури еліти дало змогу виокремити такі соціокультурні корпорації (що знаходилися в стані формування): урядову, регіональну та значного військового товариства, між якими не існувало усталених бар'єрів. Розуміючи під «циркуляцією еліт» динаміку рекрутування найбільш здібних осіб з різних прошарків до складу еліти, а також перехід з її нижчих щаблів на верхні і навпаки, виділяємо такі прикметні риси цього процесу, як відкритість й динамічність. Водночас визначальною стає тенденція утвердження принципу призначення і усунення від виборів старшин основної маси козацтва та заміни прямого волевиявлення представницькою моделлю. Спостерігалися також такі негативні явища, як непотизм й хабарництво.

Размещено на Allbest.ru