Культурний обшир Донбасу між Війною та Незалежністю

Побічно про це сигналізували й спогади І. Стріонова Докладніше про пам'ятку див.: Історія повсякденності в її етнічному вимірі: Спогади грека-комуніста. -- К., 2008. -- доволі прикметний неординарний зліпок офіційної масової свідомості „homo soveticus” з притаманним йому комплексом міфологем, реальностей і, що важливо, пошуків історичної правди на базі комуністичної доктрини.

Нерозв'язуваною проблемою, яка муляла І. Стріонову і спонукала його до написання спогадів, було усвідомлення того, що соціалізм у тому варіанті, який був побудований в СРСР із залученням його власної волі, сил і здібностей, не став втіленням ідеального суспільства, призвів до негативних трансформацій у міжособистісних і соціальних взаєминах (сім'я), політичній свідомості, економіці. Власне, роздуми автора над минулим і сьогоденням підпорядковані меті з'ясувати: що і яким чином треба зробити для того, аби люди матеріально жили так добре, як до революції, але на засадах соціалізму?

Мемуари І. Стріонова доволі опукло окреслюють загальновідомі ознаки кризи „радянського соціалізму” кінця 70 -- початку 80-х рр. в усіх сферах. Автор з прикрістю відзначає, що країна з неосяжнимиземельними ресурсами внаслідок екстенсивності сільськогосподарського сектору змушена закуповувати збіжжя у північноамериканських фермерів, у народі шириться низькопоклонство перед товарами масового вжитку іноземного виробництва. Молодь політично інертна, байдужа до комуністичних гасел та ідей („Нині ж усюди якесь прохолодне ставлення до всього державного (до праці, соціалістичного надбання, зміцнення могутності батьківщини та ін.”)) Історія повсякденності в її етнічному вимірі: Спогади грека-комуніста. -- С. 125.. Народ і влада розділені, влада не має дійсної підтримки мас і не поважається ними. Влада розкладається, комуністи перетворилися на чванливих кар'єристів, опікуються лише корисливими цілями.

Найболючіша тема -- занепад і безмовне вмирання радянського, зокрема грецького, села, яке неспроможні були зупинити ані величні Будинки культури ані гастролі міських митців. Причини занепаду села І. Стріонов вбачав у знищенні класу селян-власників. „... Основною і головною причиною відтоку людей з села є їх незадоволення -- матеріальне і духовне. Селяни нині не відчувають себе справжніми господарями в радгоспах і колгоспах, а вважають себе сторонніми людьми, які заробляють собі матеріальні блага на життя, аби існувати. Більшість з них не зацікавлені в розвитку суспільного господарства і ставиться до нього байдуже. Байдуже ставлення до економіки та праці, а також до науки, є основним злом відставання цих сфер у розвитку”, -- констатує комуніст І. Стріонов і цілком органічно, з піднесеним пієтетом зображує ставлення селян (наводячи приклади з життя батьківської родини) до землі та господарства у дорадянську епоху. Якими високими словами описує він річний цикл робіт грецького селянина! Які щирі, душевні вирази підбирає він, відтворюючи діяння рук людських та щедрий вдячний урожай! На тих сторінках, здається, селянин-Стріонов цілком витісняє Стріонова-комуніста. Стріонову-селянину неозорий донецький степ дорожчий за усі принади міста: „Якщо в містах переважно у буржуазних верств населення їх духовно-етичні потреби задовольнялися в театрах і на балах, то основним і головним джерелом задоволення духовних і моральних потреб селян була сама природа з її багатою фауною і флорою та змінами пор року: навесні, влітку, восени і взимку. Хіба можна замінити всю цю красу природних явищ видуманими людиною закладами мистецтва і різними кривляннями артистів на сценах? ... Праця для селян-власників була водночас і відпочинком і душевною насолодою, а це -- саме те, що потрібно для прогресу сільськогосподарського виробництва”⁹ Там само. -- С. 68.

Намагаючись з'ясувати витоки виродження соціалізму, І. Стріо- нов аналізує суспільно-політичну історію Країни рад та особливості її економічного розвитку і створює власну її інтерпретацію. Схема І. Стріонова не оригінальна, втім, доволі цілісна. В епіцентрі соціалістичної квазімутації він розміщує антагоністичні, на його погляд, взаємини між сталінською („ворог народу, варвар, людожер, головоріз, нелюд, бандит -- всі вони здаються м'якими і слабкими для його характеристики. Він набагато гірший усіх цих слів, узятих разом” Там само. -- С. 128.) та ленінською моделями побудови соціалізму в окремо взятій країні. Примусовий характер колективізації та масове насилля в політичній царині виокремлюються ним в якості системоутворюючого фактору сталінської внутрішньої політики. Все інше, в його розумінні, -- похідне. Внаслідок цього всі факти суспільно- політичної та економічної реальності групуються не лише за хронологічною ознакою, а й у оціночному ключі, коли все, що було за часів Леніна, змальовується як добре, а за Сталіна -- погане. За такою схемою майже нереальних міфізованих ознак набувають відносини влади і народу („трударі радянської країни, отримавши від своєї народної влади безліч матеріальних благ і моральну свободу, стали беззавітно відданими батьківщині і радянському уряду і були готові, не рахуючись із власним життям, захищати свою радянську батьківщину” Там само. -- С. 119.), місцевих органів влади („вони користувалися великим авторитетом у народу, і народ із любов'ю звертався до своїх органів влади -- рад”, “в перші роки радянської влади, після громадянської війни, таких явищ, як бюрократизм та тяганина, не було. Всі питання трудящих вирішувалися радами невідкладно. Також, імовірно, немалу роль відігравала для обраних в органи рад довіра маси виборців” Там само.), повсякденного життя радянського села („в селах був належний лад, зловживання не відбувалися. Народним судам не було чого робити. Люди працювали продуктивно і жили добре матеріально забезпеченими” Там само. -- С. 119.).

Характерною і типовою ознакою формату спогадів є те, що автор, з одного боку, послідовно вибудовує власну концепцію історії радянського соціалізму за схемою ревізії ленінських засад Й. Ста-ліним („користуючись необмеженою владою в країні, вони збочили партію з ленінського шляху, припустившись невиправних помилок у розвитку економіки країни (надіндустріалізація та насильницька колективізація” Там само. -- С. 130.)), з іншого, добросовісно описуючи події, свідком яких він був особисто, не бажаючи того, спростовує власну схему фактами свого власного життя. Наважимося стверджувати, що таким чином матеріалізувалася криза масової свідомості часів бреж- нєвського застою, коли явища суспільного порядку (міфізовані державою) та особистісний історичний досвід дійшли такого рівня суперечності, що не складали єдиного цілого, а розколювали реальність та історію на взаємовиключні сегменти.

Орієнтовний час написання спогадів -- кінець 1970-х рр. -- початок 1980-х рр. Висловлені в них думки стосовно наслідків сталінського управління для свого часу, враховуючи інформаційний вакуум, вражають самостійністю та широтою. Це свого роду народне, тобто неінтелектуальне, дисиденство всередині КПРС. Роздуми І. Стріонова про дореволюційне життя, так зване соціалістичне будівництво, роль вождів і народу в реалізації більшовицьких ідей, внутрішні причини кризи соціалістичного ладу червоною ниткою проходять крізь текст джерела. Багатократно ставлячи перед собою запитання: „Де і коли були припущені фатальні помилки? Що привело до незворотних деформацій радянського ладу?”, І. Стріонов намагався віднайти вихід з замкненого кола нездоланних суперечностей. Занадто малим виявився його власний досвід, і занадто втаємниченою була справжня історія СРСР, аби віддана комуністичним ідеалам людина могла самотужки розірвати психологічну залежність від комуністичної доктрини. Вона монолітними блоками формувала світогляд особистості, позбавляючи її можливості адекватно сприймати буття.

Спогади І. Стріонова, таким чином, можна розглядати як віддзеркалення масової народної свідомості, в надрах якої формувалися підоснови розвалу радянської імперії. Не цілком усвідомлені комуністом І. Стріоновим, ці глибинні соціально-економічні та політичні процеси формували обриси недалекого майбутнього України.

Размещено на Allbest.ru