Протидія радянських спецслужб німецькій розвідці й контррозвідці на території України в 1941-1944 рр.

Радянська контррозвідка вела успішні оперативні ігри з німецькими розвідорганами. їх суть полягала у використанні захоплених ворожих аґентів і радистів для дезінформації противника, виведення в радянський тил і захоплення нових розвідгруп. Навесні 1943 р. майже всі оперативні ігри перейшли до компетенції 3-го відділу ГУКР «Смерш» (в окремі періоди війни територіальні органи та військова контррозвідка вели одночасно до 70 оперативних ігор для просування німецькій стороні стратегічної дезінформації). Так, у ході підготовки наступу в районі Корсуня (січень -- лютий 1944 р.) через захоплені радіостанції вдалося дезінформувати противника щодо планів 1-го та 2-го Українських фронтів, що допомогло провести операцію з оточення угруповання вермахту. Під час Яссько-Кишинівської наступальної операції органам держбезпеки і «Смерш» вдалося не тільки здобути важливі дані про сили і плани ворога, але й просунути йому дезінформацію, нібито фланґові удари -- відволікаючі, а основний наступ відбуватиметься «в лоб» на столицю Молдавії. Результатом операції стало оточення притиснутих до Чорного моря 24 дивізій, розгром 18 з них, вихід із гітлерівської коаліції Румунії та оголошення цією країною війни Німеччині. Відчутну роль подібні заходи відіграли й у період Львівсько-Сандомирської наступальної операції. У грудні 1944 р. контррозвідники Львівського військового округу захопили німецьких шпигунів-парашутистів. Повівши гру від імені цієї розвідгрупи, радянська сторона до квітня 1945 р. включно просувала німцям дезінформацію. Кваліфіковано вводили абвер в оману підставні («аґентурні») радіостанції «Тризуб» (Житомир), «Антена» (Львів), львівська леґендована група «Шапка-невидимка» (її роботу німецька військова розвідка оцінювала надзвичайно позитивно, так нічого й не запідозривши).

У ході боїв у Центрально-Східній Європі контррозвідники доклали чимало зусиль до знешкодження аґентури противника. Цьому, зокрема, сприяло захоплення співробітниками «Смерш» 3-го Українського фронту у Відні архіву німецького розвідоргану зі списками кадрових службовців та аґентів, що вівся з 1938 р. Лише у вересні -- листопаді 1944 р. органи «Смерш» Українських фронтів знешкодили на території Румунії, Угорщини, Болгарії та Чехословаччини понад 1100 шпигунів, диверсантів і терористів, підготовлених спецслужбами противника. До 11 травня 1945 р. у Відні було захоплено 858 співробітників та аґентів німецьких спецорганів, списки агентури, звіти ґестапо та іншу цінну документацію.

Робота органів військової контррозвідки не була позбавлена численних про- рахунків та серйозних правових відхилень, породжених як екстремальними умовами воєнного часу (включаючи масовий прихід некваліфікованих оперативних співробітників), так і традиційним для сталінської доби нехтуванням нормами законності. Про це, зокрема, красномовно свідчать результати перевірки управлінням особливих відділів НКВС СРСР роботи органів військової контррозвідки народного комісаріату військово-морського флоту та Чорноморського флоту (наказ НКВС СРСР №001271 від 18 червня 1942 р.). Оперативній діяльності цих структур, визнавалося в документі, властиві «занехаяність і серйозні вади в постановці аґентурної та слідчої роботи, в окремих випадках злочинно-недбале ставлення до справи». Застосовувалися незаконні методи професійної діяльності, співробітники припускалися аморальних учинків. Практикувалися безпідставні арешти, незаконні методи ведення слідства, унаслідок застосування яких оперпрацівники «отримували вигадані свідчення» про нібито належність громадян до «контрреволюційних організацій і груп».

Доцільно торкнутися проблеми фільтраційної роботи контррозвідки, адже у сучасних популярних працях незрідка стверджується про ледве чи не суцільне репресування тих, хто побував у полоні. Між тим, у ході війни (станом на 1 березня 1944 р.) з 312,5 тис. військовослужбовців-полонених, які пройшли перевірку в контррозвідувальних підрозділах, було заарештовано за підсумками фільтрації лише 3,6% (11 283 осіб), 2,6% відправлено до штрафних підрозділів, натомість 71,4% передано військкоматам для призову в армію, решту спрямували на промисловість, у шпиталі тощо.

Слід підкреслити, що крім протидії розвідувально-підривним акціям спецслужб противника органи «Смерш» удавалися до активних контррозвідувальних заходів, зокрема самі розгортали розвідувальну діяльність за лінією фронту. Лише контррозвідники 4-го Українського фронту в 1943--1944 рр. вивели в тил противника 100 аґентів. Як наслідок, із червня 1943 до червня 1944 рр. було виявлено 81 аґента спецслужб ворога, закинутих в радянський тил чи підготовлених для цього, 67 кадрових співробітників, 34 аґентів контррозвідувальних органів, 138 активних колабораціоністів. Деякі з аґентів «Смерш» узяли участь у диверсійній роботі, виступили ініціаторами створення партизанських загонів. Поряд із цим було виявлено суттєві прорахунки у зафронтовій роботі по лінії «Смерш»: відсутність належної координації зусиль з органами контррозвідки НКДБ, недостатня підготовленість аґентури до тривалого перебування в тилу ворога, незадовільне використання баз партизанського руху.

Співробітники військової контррозвідки нерідко самі брали участь у бойових діях. Із початку війни й до березня 1944 р. загинуло 3725, зникло безвісти 3092 та було поранено 3520 службовців особливих відділів НКВС та «Смерш».

У роки війни значно зросло значення радіоконтррозвідки та криптографічної служби. У середині 1941 р. в УРСР діяло чотири радіостанції спеціальної служби (при УНКДБ у Київській, Одеській, Харківській і Львівській областях), котрі вели розвідку ефіру з метою пеленґування радіообмінів розвідцентрів противника з аґентурою, виявлення дислокації військ потенційного супротивника. Окремі радіопеленґаторні пункти працювали при органах НКДБ у Черкасах, Дніпропетровську, Шепетівці. У перший рік війни на базі цих радіопідрозділів було створено оперативні радіостанції №153 та №97 (при розвідвідділах штабів Південно-Західного й Південного фронтів відповідно). Центральна радіостанція особливого призначення передислокувалася з Києва до Сталінґрада, згодом Уфи. Підрозділи радіоконтррозвідки відіграли помітну роль при виявленні місць розташування та пересувань німецьких військ під час оборони Севастополя, Сталінґрада, у битві за Кавказ.

Радіоконтррозвідкою займалося 5-те управління НКВС СРСР, штат відповідного підрозділу котрого на 1943 р. збільшився у 4 рази. Наказом НКВС СРСР №002532 від 17 листопада 1942 р. було затверджено «Положення про периферійні органи 5-го управління НКВС СРСР». Відповідно до документа, на 5-ті спецвідділи НКВС союзних республік та УНКВС покладалися функції:

— розвідка ефіру та радіоперехоплення зашифрованих матеріалів військ і спецслужб противника, зарубіжних дипломатичних та інших закладів;

— аналітичне розкриття кодів та шифрів, дешифрування «внутрішнього антирадянського листування»;

— забезпечення шифрувального зв'язку органів НКВС;

— контррозвідувальний захист власних шифрувальних та режимно-таємних органів, аґентурне спостереження за збереженням державної таємниці, таємного діловодства в державних установах.

Типова структура 5-х відділів охоплювала відділення (групи): дешифрувальної роботи; шифрувальної справи; охорони державної таємниці; оформлення допуску до держтаємниці. На фронтах мали діяти польові відділи радіо-контррозвідки, 1-ші відділення яких займалися радіоперехопленнями по військах противника, 2-гі вели аналогічну роботу щодо спецслужб ворога, а також стосовно зарубіжних представництв у СРСР. Затверджувалося й положення про окремі радіодивізіони та радіостанції внутрішніх військ НКВС, які мали включати стаціонарний радіоцентр, радіовузол, три пересувних радіоцентри.

Кілька підрозділів радіорозвідки на території України, котрі діяли у складі фронтів Червоної армії, виконували завдання 5-го управління НКВС СРСР. У квітні 1944 р. до Києва з евакуації повернулася й відновила систематичну роботу служба радіорозвідки та контррозвідки, основним завданням якої стало перехоплення каналів радіозв'язку спецслужб противника з аґентурою. У Києві та Львові запрацювали потужні радіоцентри з оновленим обладнанням.

У роки війни помітно підвищився рівень аґентурно-оперативної роботи радянських спецслужб. Оперативні співробітники спиралися на інформаторський апарат, що охоплював такі категорії, як аґенти-вербувальники, аґенти-маршрутники, аґенти-розвідники, аґенти-упізнавачі, аґенти-бойовики, аґенти-зв'язники, резиденти, утримувачі конспіративних та явочних квартир, а також інформатори («осведомители», до 90% усіх негласних помічників). Відповідно до директиви НКДБ УРСР №672/6 від 23 листопада 1943 р. формувалася так звана «розшукова аґентура», яку вербували з захоплених або тих, хто здався добровільно, аґентів спецслужб противника, допоміжного персоналу розвідшкіл, гітлерівських органів розвідки та контррозвідки.

У 1941--1945 рр. через аґентурно-інформаторський апарат органів державної безпеки УРСР пройшло понад 100 тис. осіб. Станом на 1 травня 1945 р. в апараті негласного співробітництва республіканського НКДБ перебувало 100 234 особи, у тому числі 4079 аґентів-резидентів, 7798 аґентів (до цих категорій за тодішніми уявленнями відносилися особи, які брали безпосередню участь в оперативних розробках, операціях, комбінаціях, оперативних іграх та інших активних оперзаходах), 1223 утримувача конспіративних квартир, решту негласного апарату становили інформатори. За період війни органи держбезпеки в Україні завели 2432 аґентурно-оперативних справи, 14 133 справ-формулярів (для оперативної розробки окремих осіб), 3567 обліково-спостережних справ.

Як визнавав на допиті 28 травня 1945 р. начальник відділу абвер-3 (контррозвідка) ґенерал-лейтенант Ф. фон Бентівеньї, «виходячи з досвіду війни, ми вважали радянську контррозвідку надзвичайно сильним і небезпечним противником. За даними, які є в розпорядженні абверу, майже жоден закинутий у тил Червоної армії німецький аґент не уникнув контролю з боку радянських органів і в основній своїй масі німецька аґентура арештовувалася, а якщо й поверталася, то зазвичай з дезінформаційними матеріалами».

У роки Великої Вітчизняної війни (як головної стратегічної складової Другої світової) контррозвідувальна робота виступала провідним за значенням напрямом оперативної діяльності радянських органів державної безпеки. Вона спрямовувалася на протидію розвідувальним, диверсійно-терористичним та іншим небезпечним діям спецслужб країн-аґресорів. Головними завданнями контррозвідувальної діяльності ставали захист від аґентурної розвідки, спеціальної підривної діяльності противника органів держуправління та вищого керівництва країни, збройних сил (передовсім діючої армії), тилу, партизанського руху, промисловості, транспорту, сфер державної та військової таємниць. Крім того, за умов активного використання противником ідейно-духовної сфери, його намагань дестабілізувати етноконфесійні відносини, використати у своїх інтересах національно-визвольні рухи та ідейно-політичну опозицію, а також з урахуванням особливостей внутрішньої політики сталінізму, контррозвідувальна діяльність поширювалася й на суспільне, культурне, релігійне життя, об'єктом пильної уваги виступали також окремі соціальні групи, насамперед інтеліґенція та носії національної самосвідомості. Контррозвідувальну діяльність забезпечували різні засоби й підрозділи органів держбезпеки: візуальне спостереження та оперативна установка, оперативно-технічні, радіо, криптографічні служби, експертні, обліково-інформаційні підрозділи, військова цензура тощо. Досвід зафронтової роботи воєнної доби заслуговує на вивчення в інтересах підготовки співробітників спецслужб сучасної України.

Размещено на Allbest.ru