Походження історичних повідомлень "Пам’яті та похвали князю Володимиру" Якова Мніха

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Конкурент літопису. Основним джерелом до історії Русі ІХ -- початку ХІІ ст. є Повість временних літ. Майже всі інші історичні оповіді про цей період, створені на Русі, прямо чи опосередковано засновані на викладі цього, «Початкового», літопису. У науці відомо тільки два «конкурентних» твори, які подають альтернативні версії подій: Новгородський перший літопис молодшої редакції й Пам'ять та похвала князю Володимиру Якова Мніха (далі -- ПП). Новгородський літопис є конкурентом ПВЛ в оповіді за другу половину ІХ -- середину Х ст., тоді як ПП пропонує альтернативну історію княжіння Володимира Святославича (кінець Х -- початок ХІ ст.). Більше ста років переважна увага приділялася співвідношенню ПВЛ і Новгородського літопису. Хоча консенсусу все ще не досягнуто, зібрано достатній матеріал, який свідчить про відносно пізнє походження наративу Новгородського літопису і його залежність від ПВЛ.

Натомість походження історичної інформації ПП все ще залишається ледь не найбільшою загадкою для істориків. Твір Якова Мніха суміщає панегіричні та житійні елементи, містить три компактних блоки історичної інформації, що стосується хрещення Володимира та його діяльності до й після цього акту. У тексті ці блоки розташовано досить хаотично. У першому йдеться про походи Володимира на сусідні народи ще як язичника та про виправу на Корсунь. Два інших блоки містяться наприкінці твору. У другому викладено відносну хронологію деяких діянь Володимира впродовж дев'яти років після хрещення. У третьому -- автор оповідає про прихід Володимира до влади в Києві й вираховує відносну та абсолютну хронологію цих подій, прив'язуючи їх до дати хрещення.

У чому ж полягає альтернативність історії ПП? По-перше, автор викладає версію хрещення Володимира, суттєво відмінну від літописної. Якщо згідно з ПВЛ Володимир хреститься в Корсуні й власне для цього здійснює цей похід, то у ПП виправа на Корсунь відбувається через два роки після особистого хрещення Володимира. Зв'язок між походом, одруженням з Анною і хрещенням розривається. Корсунь потрібен Володимирові для того, щоб привести звідти попів і вчителів, а шлюб з Анною -- щоб міцніше утвердитися у вірі. По-друге, ПП оповідає про невідомі з інших джерел діяння князя: похід на хозар та незрозумілу експедицію «до порогів» («къ порогомъ») за рік до корсунського походу і на наступний рік після хрещення. По-третє, окремої уваги заслуговує хронологія подій життя Володимира: як абсолютна, так і відносна. ПП подає точну дату входження Володимира до Києва -- 11 червня 978 р. Крім того, зазначено, що це сталося на восьмий рік після смерті Святослава, отже він загинув у 970 р. (а не у 972, як у ПВЛ). Між хрещенням і походом на Корсунь (абсолютні дати яких не вказано), згідно з ПП, проходить два роки, тоді як у ПВЛ це події одного року. Відповідно всю хронологію від смерті Святослава до побудови Десятинної церкви розраховано доволі дивним чином. Спроби зрозуміти її приводили істориків до висновку, ніби Яків Мніх датував хрещення князя 987 р. (а не 988 р., як у ПВЛ).

Традиція вивчення й авторитет джерела. Після відкриття К.Ф. Калайдовичем і перших публікацій та досліджень Макарія (Булгакова), М.П. Погодіна, І.І. Срезневського ПП швидко посіла місце серед найдавніших пам'яток руської писемності ХІ ст. Твір було сприйнято за першу спробу прославити хрестителя Русі, а історичні повідомлення ПП -- за незалежні від літопису. Автора ПП -- такого собі Якова Мніха -- вважали за творця переказу (Сказання) про перших руських мучеників, святих князів Бориса і Гліба.

Єдиний серйозний голос «проти» такого бачення у середині ХІХ ст. подав П.Г. Бутков, який відсував ПП у ХІІ ст. і проголошував її залежність від «временника Нестора» (ПВЛ). Проте його судження базувалися не стільки на аналізі ПП як такої, скільки на датуванні Сказання про Бориса і Гліба, автором якого вчений уважав того ж таки Якова Мніха.

Кінець ХІХ ст. приніс зміни у вивчення ПП. О.І. Соболевський на підставі згадок Володимира як святого зробив висновок про появу твору (принаймні у сучасному вигляді) не раніше кінця ХІІ або у першій половині ХІІІ ст. М.К. Нікольський поділяв ідею про виникнення тексту ПП не раніше кінця ХІІ ст., водночас приймаючи іншу думку Соболевського -- про використання у цьому творі давніх та оригінальних історичних записів. У статті 1914 р. погляди своїх попередників ретельно розібрав і підсумував С.О. Бугославський. Сам дослідник висловився на користь того, що ПП є новгородською компіляцією середини ХІІІ ст., яка виникла під час канонізації Володимира за княжіння Олександра Невського. Слідуючи за Соболевським і Нікольським, він приймав поділ ПП на три частини: власне «Пам'ять і похвала Володимиру», «Похвала Ользі» і т. зв. «Давнє житіє» -- останню частину, де й зосереджено унікальні історичні повідомлення. Залишаючи питання відкритим, Бугославський, тим не менш, давав зелене світло пошукам основи «Давнього житія», яка мала бути старішою за усю компіляцію ПП.

Дослідження О.О. Шахматова ще більше ускладнили цю, і без того складну, картину історії формування ПП. Вчений повернув твір у коло пам'яток ХІ ст., але, за Соболевським, уважаючи його компілятивним. Відповідно третя, «житійна», частина ПП могла походити ще з першої половини ХІ ст. і відображати ранні уявлення про хрещення Володимира (не «зіпсуті» легендою про хрещення у Корсуні).

Свої ідеї щодо ПП Шахматов найповніше розвинув у праці «Жития и сказания, касающиеся князя Владимира», яка не була завершена й опублікована. Найважливіше джерело і складова ПП, «Давнє житіє», на його думку, не дійшло в первісному вигляді й у складі ПП було розбито на дві частини (до та після т. зв. «молитви князя Володимира»). Його композиція нібито втратила початкову логічність і хронологічну послідовність викладу та була ускладнена деякими вставками. Зокрема Шахматов вважав, що мотив Корсунського походу в «Давньому житії» є вставкою -- наслідком узгодження первісного тексту з популярною «корсунською легендою». В оригіналі нібито йшлося про хрещення Володимира у Києві. Оригінал «Давнього житія», за Шахматовим, був заснований на давньому літописі, старшому не тільки за ПВЛ, а й за гіпотетичний «Початковий звід» кінця ХІ ст. Один з аргументів полягав у тому, що події у «Давньому житії» не мають дат, а структуровані за відносною хронологію («на другое літо», «по сЬмъ» тощо).

У своїй специфічній манері Шахматов перегруповував фрагменти тексту в уяві та створював «правильну» композицію -- таку, якою вона нібито була в оригінальному творі. До того ж він легко усував незручні місця, оголошуючи їх пізнішими нашаруваннями і вставками. Так, розповідь про походи Володимира (підозріло близьку до літописної) він визнавав пізньою інтерполяцією.

Під впливом Шахматова ортодоксальний погляд на ПП та її історичні повідомлення отримав друге дихання в історіографії ХХ ст. Уже М.І. Серебрянський працював у рамках шахматівських поглядів. Він датував ПП (без «Житія Ольги» і деяких гаданих редакційних поправок) останньою чвертю ХІ ст. Історичні повідомлення наприкінці твору Серебрянський уважав залишком чернеток -- виписок із найдавнішого літопису (на кшталт шахматовського «Найдавнішого зводу»), зроблених, імовірно, самим Яковом Мніхом.

М.М. Тихомиров та А.М. Насонов уважали гіпотетичне джерело ПП дуже давнім історичним текстом, ледь не першим таким твором на Русі. Підстави для цього були, здавалося б, очевидні: ПП оповідає про події, яких не знає ПВЛ (та Новгородський перший літопис, тобто, за Шахматовим, «Початковий звід» 1090-х рр.) і містить іншу, нібито правильнішу, хронологію подій. Крім того, тут є точна дата початку княжіння Володимира в Києві, невідома літописам.

Ці ж підстави дозволили О.В. Назаренку вважати ПП відображенням найдавніших проб руського історієписання, зокрема прижиттєвої похвали Володимиру. Цю гіпотезу використала Н.І. Мілютенко. На думку дослідниці, джерелом історичної інформації ПП був твір про Володимира, укладений із нагоди освячення Десятинної церкви. За Мілютенко, ПП була цілісним твором, написаним не пізніше третьої чверті ХІ ст.

Навіть приймаючи пізнє датування та компілятивний характер ПП, дослідники визнають можливість того, що в історичних повідомленнях пам'ятки використано найдавніші церковні й «світські» записки рубежу Х-ХІ ст. Переважання «оптимістичного» підходу до ПП упродовж останнього століття, слід гадати, пов'язане із впливом ідей Шахматова.

ПП стабільно користується авторитетом як історичне джерело. Перші дослідники, такі, як Макарій (Булгаков) та Є. Голубинський, сприймали її за незалежний від літопису твір і брали за основу для реконструкції хронології й подій життя Володимира. Те саме спостерігається і в дослідженнях останніх десятиліть. Уважається, що ПП дає більш реалістичну картину подій, аніж ПВЛ. Із легкої руки Шахматова в історіографії встановилася презумпція вторинності «корсунської легенди» хрещення Володимира, викладеної у ПВЛ. За дивною логікою, у старших за ПВЛ руських історичних текстах (а вони нібито безсумнівно існували) повинна була міститися інша версія хрещення князя, яка не пов'язувала б похід на Корсунь із прийняттям християнства. Під такий «профіль» давнього -- і чомусь вочевидь правдивого -- історичного твору якнайкраще підходить ПП. На жаль, при цьому часто не беруть до уваги ту обставину, що більш логічний наратив -- не обов'язково старший і первинний. Сучасні наукові реконструкції, логічні та стрункі, є найпізнішими версіями хрещення Володимира.

Можна помітити, що питання про походження всієї ПП та її історичних повідомлень існують автономно. Попри суперечки з приводу деталей, уже більше ста років у науці існує консенсус щодо статусу цих повідомлень. Вони традиційно вважаються в основі давніми й оригінальними, незалежно від датування всієї пам'ятки. Головною підставою такої оцінки було і є доволі однобічне враження дослідників від тексту. Суто теоретично унікальність повідомлень і хронології можна було б пояснити і як первинністю по відношенню до літопису, і як вторинністю. В обох випадках передбачалася б доля творчості: або літописця, або Якова (кожен з яких міг переробити своє джерело). Між тим, більшість учених завжди обирали саме перший варіант.

Чому так сталося? Здається, причиною тому -- історіографічна традиція вважати ПП твором ХІ ст., а точніше -- вплив суджень перших дослідників пам'ятки, зокрема К.Ф. Калайдовича і М.П. Погодіна. Примітно, що вони -- автори концепції «ПП -- твір ХІ ст.» -- будували свої висновки не на порівняльному аналізі всього тексту, а на тлумаченні перших рядків. Саме там автор називає себе Яковом і неясно згадує про Бориса і Гліба. Це дало можливість припустити тотожність автора Якову Печерському, відомому зі статті ПВЛ 1074 р., та приписати йому Сказання про Бориса і Гліба -- безсумнівно ранній (до початку ХІІ ст.) твір. Власне, тільки з цього й розгорнулася традиція. Із часом зміст початкової аргументації вивітрювався, але стереотипи сприйняття залишалися. Як в експериментах Павлова: зник подразник, проте залишився умовний рефлекс.

Задачі та матеріал. Завдання цієї статті -- розібратися, чи може ПП відображати давні оригінальні записи і звідки походять її історичні повідомлення. Передусім потрібно з'ясувати, чи є підстави розглядати автономно два питання: про створення ПП та про походження її історичних повідомлень. Іншими словами, чи могли ці повідомлення бути старшими за ПП у нинішньому вигляді. Водночас варто проаналізувати їх зміст сам по собі на предмет того, чи існують безсумнівні докази оригінальності або навпаки -- вторинності повідомлень. Перший та очевидний крок на шляху вирішення цих задач -- встановлення текстуальних зв'язків ПП з давньоруськими творами, які могли б свідчити про залежність між ними.

ПП відома у тринадцяти списках, частина з яких подає повний текст, а частина -- скорочений. Повні списки містять т. зв. «Похвалу Ользі», що розділяє весь текст ПП на три частини. Перша і третя стосуються Володимира, а між ними розташована друга частина -- «Похвала Ользі». У скорочених списках або бракує другої частини, або представлено тільки дещо урізану третю. За останні два століття ПП видавалася декілька разів за різними списками. Найдавніший із відомих списків, датований 1414 р., належав до Мусін-Пушкінського зібрання і згорів у 1812 р. Його копію видав 1893 р. В.І. Срезневський. Невдовзі він видав інший список 1494 р. із Соловецького зібрання. Пізніше, у 1963 р., найдавніший збережений в оригіналі список 1470-х рр. опублікував О.О. Зимін. Отже, усі давні списки походять з XV ст. При цьому, судячи з лінгвістичних особливостей, батьківщиною архетипу відомих списків, найімовірніше, був Новгород. Таким чином, якщо «північноруський» період історії тексту є фактом, то «південноруський» (за умови прийняття думки про давнє київське походження ПП) -- цілковито гіпотетичний.

Картина текстуальних зв'язків. Нижче пропоную зіставлення ПП з фрагментами інших творів. Паралелі між ПП та Сказанням про Бориса і Гліба, ПВЛ і Словом про закон і благодать Іларіона неодноразово відзначалися в літературі, а зв'язки між цими пам'ятками ставали предметом жвавих дискусій. Не ухиляючись в історіографічний екскурс, зосередимося на створенні наочної і цілісної картини текстуальних зв'язків пам'ятки. Текст ПП (разом з «Похвалою Ользі») подано за виданням С.О. Бугославського зі скороченнями, обмежуючись фрагментами, де віднаходяться паралелі з іншими пам'ятками. Правопис спрощено, титла розкрито. Жирним виділено прямі текстуальні або сюжетні паралелі; підкреслення фіксує мотиви, що повторюються в рамках ПП.

Характер і датування Пам'яті та похвали.

Проведене зіставлення дозволяє зробити деякі спостереження щодо структури й історії ПП.

Компіляція чи цілісний твір? До початку ХХ ст., коли визначилися основні позиції дослідників щодо ПП, ядро суперечки становили питання про авторство, належність Якову Мніху Сказання про Бориса і Гліба та датування ПП (власне, чи це пам'ятка ХІ ст.). Водночас питання структури і джерел твору залишалися на другому плані. На студії ПП вплинула загальна джерелознавча тенденція другої половини ХІХ ст. -- уважати збережені пам'ятки за компіляції давніх оригінальних творів, а відповідно -- досліджувати реальні тексти шляхом розкладання на елементи різного походження. У результаті питання про датування ПП непомітно перетворилося на питання про час написання окремих її частин. Уперше чітко це виразилося у працях Соболевського: обґрунтовуючи датування початкової частини ПП (нібито власне Пам'яті та похвали) ХІІ--ХІІІ ст., він уважав, що остання частина, власне її унікальні історичні повідомлення, використала давнізаписи, незалежні від ПВЛ. Бугославський також дивився на ПП як на механічну компіляцію трьох різних творів. Три частини ПП, отже, були старшими за ХІІІ ст. (особливо перша частина, яку дослідник і вважав власне Пам'яттю та похвалою).

Це базове припущення -- про компілятивний характер пам'ятки -- відкривало шлях до пошуку в ПП залишків найдавніших історичних творів, як літописного, так й інших жанрів. У пошуках давніх історичних творів учені зазвичай зосереджуються на останній частині, яку О. Соболевський назвав «Давнім житієм». Саме тут сконцентровано історичні повідомлення. На шляху до з'ясування їх походження треба зрозуміти, чи є підстави розрізняти час їх появи й укладання всієї ПП? Іншими словами, чи є ПП компіляцією окремих творів, у тому числі т зв. «Давнього житія»?

«Давньому житію» притаманні ті ж характерні стилістичні особливості, що й усьому твору. Видимих ознак чужорідності в ньому немає. В усіх частинах тексту ПП, як це підкреслено в таблиці вище, присутні однакові звороти й фрази, повторюється низка ключових ідей та мотивів. У даному випадку численні повтори навряд чи свідчать про вставки або компілятивний характер твору. Вони невипадкові, в них помітна системність, специфічна манера автора. За словами Н.І. Мілютенко, «текст развивается как серия повторов, где одна тема переплетается с другой и с третьей, при этом они объединены однокоренными существительными и глаголами и перемежаются обильными цитатами из Ветхого и Нового Заветов».

Бугославський писав, що назва твору, «пам'ять і похвала», стосується лише першої частини, яка, своєю чергою, містить два блоки: власне пам'ять, а далі похвалу. Утім серйозних підстав так гадати немає. Панегіричні та історичні елементи пронизують весь твір. Звісно, перша частина ПП більш панегірична, тоді як третя виглядає більш історичною (між ними розміщена «Похвала Ользі»). Але вони не суперечать, а доповнюють одна одну. Жодного формального поділу на історичну й панегіричну частини у ПП не знайдемо. Подвійна назва могла сигналізувати не про її двоскладовість, а про подвійність задач: це водночас і історія («пам'ять»), і панегірик («похвала»).

Разом з тим, жанрова природа твору і його композиція, справді, не цілком зрозумілі. Серебрянський відносив його до пам'яток мішаного типу: «Ее нельзя назвать в строгом смысле Похвальным словом, нельзя отнести и к сочинениям биографическим». На думку вченого, «Иаков руководился очень простым методом при своей работе: брал отдельные факты из жизни Владимира и сейчас же присоединял к ним разного рода риторические рассуждения». При тому Серебрянський уважав, що взірцем для Якова стало Слово Іларіона, власне його друга, найбільш «історична», частина, де виголошується похвала «кагану нашої землі» Володимиру.

Яків Мніх намагався зібрати й упорядкувати різнорідний матеріал про Володимира, Ольгу і хрещення Русі загалом. Він надавав своєму тексту риси творів різної природи: панегіриків, літопису, житій. Отримати на виході філігранний літературний продукт -- вимагало неабиякої майстерності, а її Якову Мніху подекуди бракувало. Труднощів додавала й тематична широта ПП. Автор помістив у середину свого твору екскурс про Ольгу й фактично розбив текст, присвячений Володимирові. Не цілком вдала побудова ПП, на думку Бугославського, призвела до того, що деякі переписувачі сприйняли її за три окремих твори.

Сучасний дослідник не повинен повторювати помилкові судження давніх книжників, звертаючи увагу тільки на композицію твору. ПП має дві структури: явну і приховану. Явна, або змістова, структура показує три частини твору, які, своєю чергою, діляться на дрібніші блоки. Прихована, або джерельна, структура -- це те, як текст пам'ятки корелює з текстами інших пам'яток (зокрема її джерелами). Цю структуру можна викрити лише через зіставлення на зразок здійсненого вище в таблиці. Якщо змістова структура ПП створює враження про недбалу компіляцію, то джерельна структура дає картину значно більшої однорідності. На всій протяжності текст ПП періодично зближується з ПВЛ, а також зі Словом Іларіона, в окремих епізодах -- з іншими творами. Регулярність звернення до одних і тих самих джерел найлегше пояснити тим, що над усім текстом працював єдиний автор, а отже частини твору виникли одночасно.

Таким чином, не існує суттєвих підстав уважати ПП компіляцією, зокрема приписувати окрему історію її третій частині або якимсь дрібнішим фрагментам.

Похвала Ользі у структурі ПП. Датуючи ПП як компіляцію ХІІІ ст., Бугославський керувався, серед іншого, тим, що до неї ввійшла «Похвала Ользі», залежна від Прологу, що виник не раніше другої половини ХІІ ст. Навіть ті вчені, які вважають ПП цілісним твором, визнають «Похвалу Ользі» пізнішою вставкою. Це дає змогу датувати решту тексту ПП досить раннім часом.

Два додаткових аргументи на користь вставного характеру «Похвали» навела нещодавно Мілютенко. По-перше, вона вказала на те, що тільки в «Похвалі», на відміну від решти тексту ПП, Ольга іменується «блаженною». Проте це можна пояснити тим, що автор ПП, працюючи над «Похвалою», орієнтувався на житія Ольги, де вона виступає як «блаженна». У решті фрагментів ПП він брав за зразок інші тексти, зокрема Слово Іларіона, де Ольга згадується без цього епітета.

По-друге, дослідниця вказала на те, що в більшості списків заголовок «Похвали Ользі» виділено так само, як і заголовок усієї ПП. Це нібито свідчить про початкову окремішність «Похвали». До слова, аналогічно виділений заголовок має і «молитва Володимира» у третій частині ПП -- цю «молитву» Мілютенко теж уважає вставкою. Проте це аж ніяк не свідчить про осібну історію «Похвали». Сам Яків міг таким чином показати справді окрему частину свого твору. Загальний заголовок уже передбачає дві теми: головну -- про Володимира і додаткову -- про Ольгу. Утім, не виключено, що заголовок міг бути виділений при пізнішому переписуванні.

Формальні ознаки, такі як окремий заголовок, безпосередньо свідчить тільки про те, що «Похвала Ользі» є автономною частиною твору, але не про те, що вона мала окрему історію. Натомість є підстави вважати «Похвалу» інтегральною складовою ПП.

Як було зазначено, уже назва твору заявляє про готовність розповісти і про Володимира, і про Ольгу: «память и похвала князю Рускому Володимиру како крестися Володимир и дЪти своя крести и всю землю Рускую от конца и до конца и како крестися баба Володимерова Олга преже Володиме- ра». Прихильники компілятивності ПП запитують, для чого потрібно було вводити у твір розділ про Ольгу? Проте питання слід повернути навпаки: чи можна було не згадати про Ольгу в розповіді про хрещення Володимира? У давньоруських джерелах, які спеціально торкаються цієї теми (Слово Іларіона, ПВЛ), зв'язок між Ольгою й Володимиром очевидний і підкреслений. Усюди присутня прозора алюзія на Константина і Єлену. Ольга присутня в історії Володимира подібно до того, як Володимир обов'язково присутній у розповіді про князів-мучеників Бориса та Гліба.

У тексті ПП зв'язок Володимира з Ольгою яскраво проявляється й на текстуальному рівні. На початку твору про Ольгу згадано майже в тих самих словах, що й у тілі «Похвали Ользі»: «почи с миромъ о Христт Исуст и въ втрт блазт» / «почи въ блазии втрт скончавъ житие съ миромъ». Так само перелік благодіянь Ольги майже копіює аналогічний перелік благодіянь Володимира, і обидва мають джерелом твір Іларіона. Як було сказано, перегукиі прямі запозичення з Іларіона та ПВЛ пронизують весь твір включно з «Похвалою Ользі».

Кінець життя Ольги й Володимира описано однаково. Більше того, загальне завершення ПП має таку ж структуру, що й завершення «Похвали Ользі»: вказано а) скільки років особа прожила у хрещенні та б) коли померла (вгодивши Богу добрими справами).

Різниця полягає в тому, що між елементами а) і б) у третій частині ПП вміщено чимало фактів з життя Володимира. Через це епілог виявився роздутим і відійшов від стрункості, що її мало завершення «Похвали Ользі».

Бугославський виділяв у «Похвалі Ользі» два пласти, або дві частини. Перша -- ядро «Похвали», до якого пізніше інший редактор додав другу частину, де йдеться про кам'яний гріб Ольги. Свою думку вчений обґрунтовував також тим, що кожна частина завершується словами про смерть Ольги, а у другій частині є повтори окремих місць з інших фрагментів ПП. Проте, як було зазначено, повтори характерні для всього тексту ПП, а про смерть Володимира сказано теж неодноразово.

Імовірніше пояснення структури «Похвали» полягає в тому, що вона була складена під впливом різних джерел. «Похвала» містить мотиви, що об'єднують її з двома житіями Ольги: звичайним проложним житієм поширеної редакції й особливим, т. зв. «південнослов'янським» житієм, яке читається під 11 червня (звичайне житіє, як поширеної, так і короткої редакції, розташовується під 11 липня). Зі звичайним житієм поширеної редакції «Похвалу» поєднує мотив кам'яного гробу. У короткій, вірогідно давнішій, редакції йшлося про дерев'яну раку.

З особливим житієм («Житієм 11 червня») вона має спільний мотив «мужності» Ольги: «и вьземши елениноу мудрость и мужьскую кріпость»(Житіє) / «тЬломъ жена соущи моужескоу мудрость иміющи» («Похвала»). Співвідношення текстів таке, що легше передбачати запозичення «Похвалою» з Житія, оскільки «Похвала» наче комбінує два епітети. Іншу паралель можна вбачати в мотиві неможливості адекватно прославити Ольгу: «о како похвалю блаженую княгиню Олгу братие? Не виді» («Похвала») / «никто доволенъ извіщати ю и словеса же къ похвалению» (Житіє).

Таким чином, «Похвала Ользі» є особливою частиною ПП, але навряд чи була створена окремо від усього твору. Найбільш економним рішенням є те, що «Похвала» створювалася разом із рештою тексту ПП.

Текстуальна залежність і хронологія Пам'яті та похвали. Залежність «Похвали Ользі» від поширеної редакції звичайного проложного житія давно виступає показником пізнього укладання ПП у нинішньому вигляді. Проте цей факт набуває особливого значення, коли відкинути ідею компілятивної природи ПП. Якщо джерела «Похвали Ользі» залежать від руських житій Прологу, то з'явилася «Похвала», а відповідно й уся ПП, не раніше появи руської редакції Прологу -- не раніше другої половини ХІІ ст. Саме про це, хоч і не розгорнуто, писав свого часу М.К. Нікольський, відмовляючи ПП у древності. історичний князь хрещення русь

Але станьмо на мить знову на традиційну позицію і приймемо «Похвалу Ользі» за пізню вставку. Чи можна вказати на чітку залежність інших частин ПП від літопису та решти джерел, що недвозначно свідчила б про датування твору й походження його змісту?

Якщо Яків Мніх використав проложне житіє Ольги, то мав читати Пролог і знати текст проложного житія Володимира. Зв'язок із ним справді простежується, і що важливо, поза «Похвалою Ользі» -- у тому місці, де Яків розкриває мотив походу князя на Корсунь. Проложне житіє цілковито запозичає з ПВЛ т. зв. корсунську легенду хрещення Володимира. Але якщо в літопису метою походу прямо назване хрещення, то у житії Володимир хоче «полонити гради», щоб знайти там «учителів». Хрещення тут напряму пов'язане з одруженням з Анною й виступає наче як самостійний сюжет. Унаслідок скорочення та переробки літописної оповіді, у тексті проложного житія втрачається пряма логічна зв'язка її елементів. Яків Мніх відновлює логічність коштом цілковитої перебудови сюжету. Але він запозичує й активно розвиває мотив віднайдення вчителів -- це єдине, для чого вже хрещений Володимир вирушає на Корсунь. Найдавніше проложне житіє Володимира (у поширеній редакції Прологу), за О.В. Лосевою, датується серединою -- другою половиною ХІІ ст. Отже, якщо ПП розвиває мотив, запозичений із проложного житія, то вона не може бути старшою за кінець ХІІ ст.

Із часів Калайдовича й Погодіна точиться дискусія про тотожність Якова Мніха та автора Сказання про Бориса і Гліба. Незважаючи на те, що вже наприкінці ХІХ ст. ідею причетності Якова Мніха до написання якогось борисоглібського твору було відкинуто (Соболевський, Бугославський, Нікольський), досі в літературі відтворюється її «м'який» варіант. Наприклад, Мілютенко припускає, що авторові ПП міг належати якийсь втрачений твір про князів-мучеників або рання редакція Сказання. Зрозуміло, що це (і подібні) припущення йдуть «у пакеті» з визнанням ПП пам'яткою ХІ ст. Виною всьому одна злощасна фраза на початку ПП, неясність якої досі спокушає вчених.

Утім згадка Бориса та Гліба безпосередньо свідчить тільки про знайомство зі Сказанням. Це підтверджують відзначені в таблиці текстуальні паралелі між ним і ПП. Слова «и о сыну его, реку же святою славную мученику Бориса и Гліба» слід пов'язувати не з дієсловом «написахъ», а з дієсловом «слышавъ». У нинішньому вигляді (а може й від самого початку) порядок речення був порушений. Правильне читання фрази, здається, було б іншим.

Нинішній текст -- дефектна побудова фрази Правильна побудова фрази слышавъ от многыхъ о благовЪрнемъ князі слышавъ от многыхъ о благов'Ьрнемъ князі Володимери всея Руския земля, о сыну Володимери всея Руския земля, о сыну Святославлі, [и мало събравъ от многыя, Святославлі, [--] и о сыну его, реку же святою добродітели его написахъ], и о сыну его, реку славную мученику Бориса и Гліба, [и мало же святою славную мученику Бориса и Гліба, събравъ от многыя, добродітели его написахъ,] како просвіти благодать Божия сердце князю како просвіти благодать Божия сердце князю рускому Володимеру, сыну Святославлю, внуку рускому Володимеру, сыну Святославлю, внуку Игореву.

Згідно з запропонованим тлумаченням, Яків не збирався писати про Бориса та Гліба, але про них він «слышавь». Водночас не варто розглядати можливість безпосереднього спілкування Якова з тими, хто пам'ятав часи Володимира. Як доводять численні текстуальні паралелі, усю фактичну інформацію він не «чув», а насправді читав.

Одним із джерел ПП могло бути Слово о погибели Рускыя земли. Фрагмент ПП «и вся страны боахуся его и дары ему приношаху» має паралель у Слові: «то все покорено было Богомъ крестияньскому языку, поганьскыя страны [...] Мануилъ цесарегородскый опасъ имГя, поне и великыя дары посылаша к нему, абы под нимъ великый князь Володимеръ Цесарягорода не взял».

Ці фрагменти об'єднує мотив принесення дарів через страх. Тема остраху сусідів перед руським князем присутня в Іларіона; про дари візантійських імператорів «мужам» Володимира йдеться в ПВЛ. Однак мотив дарів як способу відвернути руську загрозу знаходимо лише у Слові.

Найбільше суперечок викликають зв'язки ПП із літописанням. Частина інформації про діяльність Володимира точно відповідає ПВЛ, але поряд із нею трапляються унікальні звістки. Як було вказано, це породжувало припущення про використання Яковом Мніхом не ПВЛ, а старшого твору. Відповідно спільні місця нібито походили з літопису чи якогось історичного тексту, який частково було включено у ПВЛ.

Однак у творі Якова Мніха є такі місця, що прямо свідчать про вторинність ПП щодо ПВЛ. Одне з них -- повідомлення про підкорення князем в'ятичів: «вятичи побіди и дань на нихъ положи на обоих». Яків інтерпретував літописне повідомлення про повторний похід на в'ятичів як виправу на якихось інших в'ятичів. Порівняймо: «Заратишас Ватичи и иде на Володымръ и побіди я вкгороє» (ПВЛ, 982). Важливо, що значно легше було переосмислити повідомлення літопису як похід на різних в'ятичів, ніж навпаки -- з виправи на двох різних в'ятичів зробити два походи на одних і тих самих.

Переказуючи майже точно за літописом воєнні кампанії Володимира 981-985 рр., Яків Мніх називає волзьких болгар (булгар) «срібними». Окрім ПП, уперше їх так поіменовано в Київському літопису під 1182 р. До того булгари згадуються неодноразово, але ніколи як «срібні». Це свідчить про пізнє походження назви «срібні болгари» в руському обігу. Навіть якщо Яків і не використовував текст Київського літопису, його твір відбив пізню традицію -- явно не ХІ ст., а не раніше кінця ХІІ ст.

У переказі про походи Володимира впадає в око й те, що автор приписує князеві виправу на хозарів, але водночас із переліку переможених народів видаляє «ляхів». Навряд чи тут відбилася невідома літописцеві інформація про реальний похід на хозарів. Вірогідніше інше: автор ПП «забрав» цей похід у Святослава і «передав» Володимиру. Цей крок міг бути зумовлений кількома обставинами. По-перше, могла вплинути літописна схема, що пов'язувала підкорення в'ятичів Святославом з перемогою над їхніми колишніми зверхниками -- хозарами. Отже, якщо Володимир, як пише той же літопис, завоював в'ятичів, то мав би перемогти й хозар. По-друге, на Якова могло вплинути те, що Іларіон титулує Володимира «каганом». Якщо «каганом» звався хозарський «князь» (так у літопису), то книжник міг вирішити, що Володимир підкорив хозарів. По-третє, додаючи до переможених Володимиром народів нехристиян-хозарів, Яків ніби компенсує видалення походу на християн-поляків («ляхів»). Володимир у ПП -- переможець поганських народів, до кола яких поляки не вписувалися.

Ті, хто захищає давнє походження історичного джерела ПП чи, власне, датують його кінцем Х ст., указують на те, що історичні повідомлення охоплюють час до 995/996 р. Розлогий наратив ПВЛ переривається майже на тому ж рубежі (далі починається довга серія «порожніх років») -- а отже, за цією логікою, літопис залежний від того давнього тексту, що став джерелом ПП. Однак більш очевидне і простіше пояснення цілком протилежне: ПП залежить від ПВЛ і тому нічого не знає з життя Володимира після 996 р.

Отже у самому тілі історичних повідомлень трапляються вторинні, що видають залежність від ПВЛ, або такі, що мають ознаки пізнього походження.

Підсумки

1. ПП не є компіляцією, яка поєднала окремі твори, що виникли в різний час. Це цілісний твір, що характеризується єдиною манерою використання джерел та єдиними риторичними прийомами.

2. «Похвала Ользі» є органічною складовою ПП, яка з'явилася одночасно з усім текстом пам'ятки. Оскільки «Похвала» залежить від проложних житій Ольги, створених не раніше другої половини ХІІ ст., то й весь текст ПП не міг бути написаним до цього часу.

3. Серед джерел твору були проложні житія Ольги та Володимира, Слово Іларіона, ПВЛ, анонімне Сказання про Бориса і Гліба, можливо Слово про погибель Руської землі. ПП не тільки вторинна щодо ПВЛ, а й залежить від творів, похідних від ПВЛ. ПП була написана не раніше появи руських житій Прологу, а можливо, і не раніше створення Слова про погибель Руської землі.

Наведені спостереження дозволяють погодитися зі старим висновком Бугославського про датування пам'ятки серединою ХІІІ ст. Однак до цього висновку слід додати одну суттєву поправку. Оскільки ПП -- не компіляція, то її частини не можуть бути давніші, ніж весь твір. Отже історичні повідомлення ПП слід уважати результатом творчих зусиль автора ХІІІ ст., а не відображенням втрачених текстів ХІ ст.

Конструювання історичних повідомлень.

Висновок про пізнє укладання всього тексту ПП змушує переглянути походження унікальних історичних повідомлень і хронології подій кінця Х ст., яка здавна привертає увагу істориків.

Принципові положення. Головним джерелом, що оповідало про діяння Володимира, була ПВЛ. Яків Мніх не тільки вибрав із неї певні факти з життя князя, а й, помітивши неузгодженості літописної хронології та фактографії, вирішив виправити їх. Деякі принципові положення літопису його вочевидь узагалі не влаштовували.

Найважливішою темою для автора ПП було хрещення Володимира. У ПВЛ питання навернення князя на християнство було ледь не предметом торгу й раціонального «вибору віри». Власне його хрещення відбувається внаслідок воєнних дій (облога і взяття Корсуня). Безпосереднім контекстом хрещення є одруження з Анною, яке, своєю чергою, досягається ультиматумом князя візантійським «царям».

Натомість в Іларіона й Нестора (у Читанні про Бориса і Гліба) можна було знайти геть інше бачення. Згідно з ним, ідея хреститися була для Володимира спонтанним, Божим, натхненням. Саме на таку точку зору пристав і автор ПП. Він не згадав «вибору віри» та переосмислив значення походу на Корсунь. У версії Якова Мніха Володимир вирішує прийняти християнство під дією Божого натхнення, а також за прикладом Ольги. Уже хрещеним, він здійснює похід на Корсунь, щоб привести звідти кліриків, книги і святині, і цим посприяти наверненню на християнство всієї Руської землі. Одруження з Анною автор ПП не пов'язує з хрещенням князя. Той хоче взяти царську сестру для того, щоб «більше утвердитися у вірі». У ПП порівняно з літописом видалено всі натяки на конфліктні ситуації, пов'язані з корсунською кампанією. Якщо у ПВЛ Корсунь здався після тривалої облоги, то у ПП князь його просто «прия». Якщо Анну, згідно з ПВЛ, Володимир здобув шляхом погроз імператорам, то у ПП все здійснюється полюбовно: Володимир просить, царі -- радо віддають сестру.

У літописній версії життя Володимира чітко ділилося на «до» і «після» хрещення. «До» він -- жорстокий язичник, «після» -- чесний богобоязливий християнин. Яків Мніх цього погляду не поділяв. У своєму творі він проводив ідею наперед установленого призначення князя. Бог допомагав Володимирові впродовж усього життя, вів його до влади, передбачаючи його велику місію. Хрещення було закономірним актом, зумовленим усією попередньою історією князя. Поганське життя Володимира, звісно, було гріховним за визначенням, за нього він каявся. Але воно не могло бути надто гріховним, адже проходило під знаком Божої допомоги й уваги.

Така перспектива зумовила тон більшості історичних повідомлень ПП, а також відбір фактів і їхню подачу. Наприкінці твору, де Яків Мніх коротко розповідає історію приходу Володимира до влади в Києві, він усіляко згладжує трагічну картину братської усобиці. З його тексту складається враження, що Олег Святославич загинув не внаслідок війни з Ярополком, а просто через те, що під ним зламався міст (коли він «йшов з воями» -- незрозуміло куди). Своєю чергою Володимир прямо не звинувачений у смерті Ярополка. Сказано, що його в Києві вбили «мужі Володимира». У даному випадку Яків не заперечував літописні факти повністю, а затушовував неприємні моменти, підбирав нейтральні формулювання.

Хронологія княжіння Володимира у джерелах Пам'яті та похвали. Для прихильників древності ПП особливе значення має хронологія подій кінця Х ст., нібито правильніша, ніж у літопису, а отже первинна й давня за походженням. На відміну від літописної, хронологія ПП значною мірою відносна, тільки частково -- абсолютна. Звичайно вважають, що вона -- нібито більш архаїчне явище в історієписанні, ніж абсолютна хронологія. Утім, це тільки в уяві. Як зауважив О.П. Толочко, визначити, «на який рік після» (або «на який рік до») сталася певна подія, можна лише за умови користування хронологізованим текстом, власне літописом/анналами. Учений наводить приклад перетворення чистих анналів у текст зі змішаною хронологією -- це Хроніка Етельварда (кінець Х ст.), автор якої переробляв Англосаксонську хроніку.

Одним із головних аргументів «за» хронологію ПП є те, що вона правильніша, ніж у ПВЛ, а отже первинна. Інакше кажучи, передбачається, що хронологія ПВЛ повинна виявляти залежність від ПП. Або принаймні «з-під» неї має проглядати якась інша система впорядкування подій. Чи це справді так? І на якому принципі засновано літописну хронологію за другу половину Х ст.?

Літопис навряд чи міг вестися до кінця Х ст. Тільки у повідомленнях ПВЛ за ст. можна розгледіти залишки коротких анналістичних повідомлень. Так само цілком неймовірним є збереження з язичницьких часів якихось нотаток (хай навіть і складених поодинокими християнами), які містили б усього декілька, до того ж точних, дат. Деяку інформацію про ті часи, а значить і якусь відносну хронологію подій, можна було дістати зі спогадів таких людей, як чернець Єремія (який, згідно з ПВЛ, пам'ятав хрещення Руської землі), або отримати через другі, треті руки. Однак якщо пам'ять могла тримати тільки відносну хронологію подій, то звідки конкретні дати років за останню чверть Х ст.?

Упадає в око штучність датувань на цьому проміжку. Чи не єдину документальну дату автор ПВЛ знав із договору Святослава з греками -- 971 р. Наступного року -- 972 -- князь мав загинути (це випливало, очевидно, з переказу про зимівлю на Білобережжі, отже смерть сталася вже навесні 972 р.). На всі діяння Святослава було відведено 8 років (964-972). Події рівномірно розподілено по роках.

Літописна дата хрещення Ольги, за Л. Мюллером, могла бути також вирахувана штучно. 955 рік -- розділяє рівно навпіл низку «порожніх років» 947-964. Крім того, між хрещенням Ольги і Володимира рівно 33 роки (988-955). Тут важливо те, що кожна половина вказаного проміжку складає також 8 років: 947-955 і 956-964. Це дозволяє бачити всюди руку одного літописця, який узяв 8-річний період за основу «хронологічної розмітки» другої половини Х ст.

Через 8 років по смерті Святослава Володимир приходить до влади у Києві -- 980 р. 8 років відведено під поганську частину його княжіння, і в них вписано більшість усіх відомих діянь Володимира (походи на ляхів, ятвягів, радимичів, болгар, два походи на в'ятичів, події «вибору віри»). Після цього князь хреститься в 988 р. Нарешті, через 8 років після хрещення Володимира -- у 996 р. -- завершується будівництво Десятинної церкви в Києві. Примітно, що дата хрещення Володимира відстоїть від дати хрещення Ольги на 33 роки (988-955). Крім того, смерть Ольги і загибель Святослава розділяє 3 роки. Розрахунки, засновані на використанні трійки, були характерними саме для автора ПВЛ.

Віддавна існує думка, що слід давнього літопису, який мав відмінну від ПВЛ хронологію, зберігся в розпису років правління руських князів під 852 р. у тій же ПВЛ. Згідно з ним, Володимир княжив 37 років. Це нібито вказує на 978 р., яким у ПП датовано входження Володимира до Києва. Насправді все не так просто. По-перше, якщо літописець використовував «включний» рахунок, початок 37-річного княжіння припадав би на 979 р., що вже не дає бажаного 978. По-друге, 37 років могли з'явитися й у випадку, якщо літописець уважав початком княжіння Володимира 980 р. Він міг окремо порахувати християнські й поганські роки княжіння Володимира. Причому 988 рік міг бути порахований двічі (внесений до обох серій). Так вийшло 28 християнських і 9 поганських років, теж включно з 988 р. У сумі -- 37. Зрештою, розрахунок княжінь під 852 р. настільки міцно вмонтовано в усю хронологічну конструкцію ПВЛ (як технічно, так і ідеологічно), що припускати його альтернативне походження вельми ризиковано.

Таким чином, хронологічна сітка за другу половину Х ст. встановлена досить механічно і майже з нуля. «З-під» неї не проступає альтернативна хронологія -- така, як у ПП. Вона й не була потрібна, щоб розрахувати ключові події княжіння Володимира. Уся хронологія за другу половину Х ст. найімовірніше була створена «з чистого аркуша» на підставі двох-трьох дат, відомих, зокрема, із договорів з Візантією, і на основі «історичного смаку» книжника.

Приблизно так само штучно з'явилися й найдавніші руські точні дати. Усі вони (якщо не брати до уваги дату вступу Володимира до Києва у ПП) церковні й, так би мовити, проложні. Вірогідно, вони з'явилися під час укладання руських житій Прологу, коли необхідно було знайти руським угодникам місце в календарі. Принаймні є ознаки, що видають їхнє свідоме створення. Дата смерті Ольги (11 липня) і дата мучеництва варягів-християн (12 липня) напрочуд близько розташовані й дуже «красиво» припасовані до дати смерті Володимира (15 липня). Цікаво, що збережена хронологічна послідовність: Ольга-варяги-Володимир.

Щоправда, існувала ще одна дата смерті Ольги, під якою читалося «Житіє 11 червня». Вона могла існувати до встановлення дати 11 липня, але так само могла з'явитись внаслідок помилки або й свідомої заміни «июня» замість «июля». Як би там не було, 11 червня -- теж не проста дата. По-перше, 11 червня вшановувався один із дванадцяти апостолів -- Варфоломій, по-друге, це рівно місяць після дня пам'яті Кирила та Мефодія (11 травня) і майже місяць від дня «оновлення Константинополя» (12 травня), а також рівно за тиждень після дня вшанування Константина і Єлени, з якою порівнювалася Ольга (3 червня). Навряд чи десь могла бути збережена справжня точна дата смерті княгині. Імовірніше, маємо справу з раннім конструктом.

Таким чином, відомі дати ключових подій кінця Х ст. з'явилися, судячи з усього, без допомоги ПП або її гіпотетичного джерела. Відповідно можна передбачати два сценарії. Згідно з одним, ПП та/або її джерело справді були давніми творами. Вони відображали оригінальну хронологію подій, проте не вплинули ані на ПВЛ, ані на Пролог, розійшлися з ними як паралельні прямі, не перетинаючись. Утім цей сценарій виглядає неправдоподібно, хоча б у силу близької спорідненості тексту ПП, ПВЛ і проложних житій Ольги й Володимира. У такому разі залишається другий сценарій: Яків Мніх знав ПВЛ і Пролог та використав їхні дані, але в рамках власних хронологічних побудов. Це виглядає особливо вірогідним у світлі викладених вище тез про відносно пізнє написання ПП та її залежність від ПВЛ і Прологу. Далі, у рамках цього сценарію, спробую простежити походження датувань ПП.

Хронологія Якова Мніха. Для початку зберемо разом усі хронологічні дані, наведені в ПП. При цьому для зручності переведемо їх в абсолютні дати, адже частина їх -- відносні. Слід тут же зауважити, що, за влучним спостереженням Соболевського, в основу розрахунків покладено «включний» рахунок років. За Соболевським, немає жодних підстав уважати, нібито Яків Мніх датував хрещення Володимира 987-м роком. Якщо князь жив 28 років у хрещенні, а помер 1015 р., то за «включним» рахунком хреститися він мав саме в «літописному» 988 р.

Отож, узагальнення всіх хронологічних даних, наведених у ПП, дає такий список.

955р. (15рік перед смертю княгині) -- хрещення Ольги;

969р. 11 липня -- смерть Ольги;

971 р. (восьме літо перед 978 р.) -- смерть Святослава;

978 р. 11 червня -- початок княжіння Володимира в Києві;

979 р. (десятий рік перед хрещенням 988 р.) -- убивство Ярополка;

988 р. (28 рік до смерті князя) -- хрещення Володимира;

989 р. (друге літо по хрещенні) -- похід до порогів;

990 р. (третє літо по хрещенні) -- взяття Корсуня;

991 р. (четверте літо по хрещенні) -- заснування церкви Богородиці (Десятинної);

992 р. (п'яте літо по хрещенні) -- заснування Переяславля;

996 р. (дев'яте літо по хрещенні) -- надання десятини церкві Богородиці;

1015 р. 15 липня -- смерть Володимира.

У списку дванадцять дат. З них сім -- точно відповідають ПВЛ і (для дня й місяця смерті Ольги) Прологу (позначені курсивом). Тільки 5 дат відхиляються від літопису. Характерно, що 4 з цих дат стосуються хрещення Володимира і його боротьби за Київ. Висвітлення саме цих тем у ПВЛ, як було зазначено, не влаштовувало Якова Мніха -- він подав їх по-своєму. Ця кореляція промовляє на користь того, що унікальні дати -- не витяг із давнього джерела, а свідома маніпуляція книжника задля узгодження його бачення подій із літописною хронологією. Важливо, що автор ПП не пропонує цілковито іншу хронологію. Він переглядав літописну хронологію життя Володимира, але водночас спирався на неї.

У своєму творі Яків Мніх, звичайно, не пояснює мотиви своїх датувань, але слід гадати, що за ними стояло специфічне розуміння історії княжіння Володимира. Воно, з одного боку, залежне від ПВЛ, з іншого -- далеко не тотожне літописній схемі. Традиційно вчені, що захищають древність ПП, підкреслюють, що твір не має тих хронологічних і фактографічних суперечностей, що містить ПВЛ. А отже, ПП нібито більш достовірно відображає події та їхню хронологію й тому є старшим за ПВЛ. Проте висновок напрошується прямо протилежний: автор ПП також побачив суперечності в датуваннях літопису, і бажання виправити їх підштовхнуло його до конструювання іншої, менш суперечливої, історії. Як же власне відбувалося це конструювання?

У тексті ПВЛ розповідь про загибель Святослава починається під 971 р., а завершується під 972 р. Якби вона цілковито лежала в межах 972 р., рішення Якова Мніха справді було б незрозумілим. Але оскільки розповідь розбито річним заголовком, автор ПП міг вирішити «підтягнути» всю подію в 971 р.

Більш загадковим є рік вступу Володимира в Київ -- 978-й. Традиційно вважається (і так учених привчила думати ПВЛ), що Ярополк загинув того самого року, якого Володимир посів Київ. Проте Яків Мніх мав іншу думку Згідно з його текстом, Ярополк загинув за 10 років до хрещення Володимира, отже, за «включним» рахунком, у 979 р. Це спостереження вперше зробив Соболевський, але, на жаль, воно не отримало в історіографії належної оцінки. Однак це прямо випливає з тексту ПП. Рік загибелі Ярополка Яків Мніх не ототожнював із роком вступу Володимира до Києва.

Що ж спонукало Якова Мніха віднести ці події до різних років? Рознесення у часі входу Володимира до Києва й загибелі Ярополка як таке могло бути викликане ідеологічними міркуваннями. Як відзначено вище, автор ПП намагався затушувати роль Володимира у смерті свого брата. Якщо так, то «відкладання» на рік смерті Ярополка мало створити враження відсутності прямого зв'язку між трагічною подією та захопленням влади в Києві Володимиром.

Але чим Якова Мніха не задовольнив літописний 980 р.? Чому 978 і 979, а не, скажімо, 979 і 980? Єдиним поясненням може бути те, що автор ПП у такий спосіб вирішив внутрішні суперечності ПВЛ. Під 852 р. у хронологічній таблиці сказано, що Володимир княжив 37 років. Порахувавши у своїй манері, Яків Мніх мав отримати 979 -- як перший рік княжіння свого героя. Крім того, під 1054 р. у ПВЛ зазначено, що Ярослав Володимирович жив 76 років. Знову «включний» рахунок дає 979-й як рік народження Ярослава. Це стоїть у прямій суперечності з тим, що про народження Ярослава вперше літопис згадує під 980 р. (коли розказано і про «шлюб» Володимира з його матір'ю Рогнідою). Вочевидь Яків Мніх вирішив переглянути недбалу хронологічну розмітку літопису.

Тепер саме час звернутися до єдиної «світської» точної дати за кінець Х ст., яку подає ПП -- вступу Володимира до Києва 11 червня 978 р. Звідки її взято? її появу слід розглядати в контексті походження всієї «альтернативної» хронології твору.

Появу дати вступу Володимира до Києва слід пояснювати, маючи на увазі доволі вільне і критичне поводження Якова Мніха з літописними даними. У цьому контексті варто пригадати ідею, запропоновану О.О. Шахматовим. Учений припустив зв'язок цієї дати із днем загибелі варягів-мучеників, 12 липня, відомим із Прологу. Автор ПП знав із літопису, що між входженням Володимира до Києва і створенням капища пройшов щонайменше місяць, упродовж якого варяги чекали викупу з киян. У джерелі Якова, за Шахмато- вим, про вбивство варягів-мучеників було розказано одразу після повідомлення про встановлення кумирів. Отже, віднявши місяць від 12 липня, автор ПП отримав 11 червня.

Загальний висновок Шахматова (про відображення у ПП «Найдавнішого зводу», не розділеного на роки) дуже сумнівний, але здогад про логіку Якова Мніха має раціональне зерно. Якщо, на думку Шахматова, хронологію і набір подій, відображених у ПП, містило давнє джерело твору, то з моїх міркувань випливає зворотне. Яків Мніх рішуче переглядав дані свого джерела, ПВЛ, хоча на них же спирався. Він конструював нові події й нову хронологію. Зовсім необов'язково було літописному джерелу оповідати про варягів-мучеників одразу після розповіді про кумирів, щоб книжник об'єднав у часі ці події. Це можна було зробити, просто маючи в руках ПВЛ у нинішньому вигляді.

Справді, розташування дати вступу Володимира до Києва за місяць до дати вбивства варягів виглядає невипадковим. Повторимо: не варто дивуватись, що Яків Мніх міг виправити літописну історію, об'єднавши дві розповіді, які стосувалися поганського служіння Володимира. Якщо він змінив логічний зв'язок таких принципових подій, як особисте хрещення Володимира і похід на Корсунь, то тим більше міг зробити те саме з рештою подій.