Доведення шляхетства на сеймиках руського воєводства у Вишні (XVII — середина XVIII ст.): правова регламентація і повсякденна практика

Конституції 1654 і 1658 років, хоча й стосувалися конкретних регіонів і окремих випадків, мусили вплинути на процедуру сеймикового deductionis nobilitatis загалом. Від цього часу в атестаціях про доведення спостерігаємо тенденцію до викладення власної генеалогії у формі розповіді, яку підкріплюють свідчення родичів та документів. Так, в атестації, виданій ви- шенським сеймиком 13 вересня 1660 р. у справі І. Кречковського Wywody szlachectwa w Polsce... S. 186-187. № 259 (тут хибне датування доку-мента); AGZ. T. XXI. S. 314. № 166 (тількирегест)., спочатку подано докладний його родовід, починаючи від прадіда, а лише потім йдеться про документи й свідків. На сеймику 1713 р., згідно з його актом, оскаржений М. Добжинєцький спершу відтворив «генеалогію свого дому», почавши від прапрадіда AGZ. T. XXII. S. 529-530. № 207..

У XVIII ст. оскаржені навіть стали подавати чи укладати під час сеймика генеалогічну схему, яку після успішного доведення підписували уповноважені зібранням особи. Так, 28 серпня 1703 р. Ян Добжанський вписав до перемишльських ґродських книг «генеалогію свого шляхетства, доведеного на сеймику Руського воєводства» (genealogiam deductae nobilitatis suae in conventu visnen[si] palatinat[us] Russiae), в якій графічно зображено чотири покоління Добжанських, починаючи від його прадіда (схему завіряв власноручний підпис коронного стольника і перемишльського підкоморія Константи Ваповського) ЦДІАУЛ. Ф. 13, оп. 1, спр. 475, стор. 1702.. Брати Ліпецькі, чий акт доведення шляхетства на сеймику 1736 р. розпочинався з викладу їх родоводу, також долучили й генеалогічну схему (її окремо підписали сеймикові делегати) Там само. Спр. 565, стор. 1188-1189, 1198-1199..

Конституція «Deductio nobilitatis», ухвалена сеймом 1690 р. Volumina legum. T. V. S. 375., на відміну від розглянутих вище, стосувалася виключно сеймикового доведення шляхетства. Її було прийнято внаслідок збільшення випадків зривання депутатських сеймиків (нерідко навіть не відбувалося обрання сеймикового маршалка), через що не могли здійснюватися deductiones nobilitatis, відповідно, вирішення справ про шляхетство відкладалося (також, як твердилося на сеймі, під цим претекстом дехто ухилявся від сеймикової процедури). Конституцію було прийнято не в останню чергу з огляду на вимоги шляхти Руського воєводства. Остання ще в інструкціях на сейми 1687 і 1689 років декларувала, що deductio nobilitatis вийшло за межі права (ex orbita prawa wyszla): оскаржені виводилися в самому Трибуналі і завдяки його декретам отримували шляхетство. Тож шляхта воєводства вимагала, щоб доведення відбувалися згідно з правом на депутатському сеймику (у разі його зриву - наступного дня), а особи, які перед тим виводилися в Трибуналі, на наступному депутатському сеймику також мусили представити «своє законне доведення» AGZ. T. XXII. S. 208-209 (p. 24), 223 (p. 28)..

Подібні випадки справді зустрічалися впродовж усього XVII ст. Відкладення deductionis nobilitatis зазвичай було невигідне для оскарженої сторони (якщо, звичайно, вона сама не була ініціатором відтермінування), адже вимагало додаткових витрат часу, зусиль і коштів: затягувався судовий розгляд, через який слід було залишати свій дім та знову їздити до того ж Любліна й тривалий час мешкати там, а також необхідно було повторно спроваджувати свідків і відвідувати самому сеймик. Тим більше, виникали нові обставини, які могли ускладнити справу. У подібній ситуації опинилися Григорій, Самуель і Олександр Стрельбицькі, чию справу за обвинуваченням у нешляхетстві Трибунал розглядав у травні 1646 р. За рішенням суду, Стрельбицькі прибули на тогорічний депутатський сеймик у Вишні і були готові здійснити «вивід свого шляхетства через свідки кровні свої, старші ближчі та інші, документи і диспозиції на письмі [...] згідно посполитого права й опису в трибунальському декреті». Проте сеймик було зірвано через вибори маршалка, і Стрельбицьким вдалося лише отримати від учасників зібрання атестацію, підписану 11 урядниками. У документі, з яким Стрельбицьких відсилали до суду, роз'яснювалась ситуація і зауважувалася їх готовність доводити своє шляхетство Ibid. T. XX. S. 490-491. № 225; Wywody szlachectwa w Polsce... S. 175. № 253.. Двома днями пізніше Стрельбицькі з'явилися до Львівського ґродського уряду і подали маніфестацію аналогічного змісту, заявивши в ній, що вони ні в чому не противились трибунальському декретові й прагнули в усьому його виконати ЦДІАУЛ. Ф. 9, оп. 1, спр. 396, стор. 2488-2489.

* Антоні Прохаска і Владислав Семкович у своїх виданнях помилково подали його, відповідно, як Коритка Бришевського і Коритка Бришенського.. Наступного року, 9 вересня 1647 р. Стрельбицькі приїхали на депутатський сеймик до Вишні і знову хотіли виводитися. Однак присутні на сеймику холмський ловчий Каспер Оль- шевський і Мацєй Рибінський відмовилися слухати «вивід шляхетства» та не допустили його проведення. Свою позицію вони на словах пояснювали тим, що Стефан Воритко Бришевський*, позивач Стрельбицьких, на той час вже помер, а припозову в цій справі видано не було. Оскаржені, пильнуючи «непорушність своєї честі» й не бажаючи залишатися під підозрою в майбутньому, намагалися довести справу до кінця. Пробували отримати від сеймика хоча б «маніфестацію або атестацію» про свою готовність до йейис- Ііоп^ поЬїШаґ^, але К. Ольшевський і М. Рибінський так само виступали проти її видачі. Тож Стрельбицьким нічого не залишалося, як подати маніфестацію про безуспішність своїх спроб доведення шляхетства до найближчого уряду, що вони й зробили 11 вересня у Львівському ґроді ЦДІАУЛ. Ф. 9, оп. 1, спр. 397, стор. 1482-1484..

Для виходу з подібної ситуації, згідно зі згаданою конституцією 1690 р. Volumina legum. T. V. S. 375., сейм призначив проведення доведення шляхетства на наступний день після депутатського сеймика - незалежно від того, чи той відбувся, чи був зірваний. Причому у випадку, якщо б сеймикового маршалка не було обрано, deductio noЫШatis мало проходити «під дирекцією» Термін «директор» у сеймиковій практиці використовувався як синонім для окреслення маршалка - керівника сеймикового зібрання (Вінниченко О. Інститут сей-микового маршалка в Руському і Белзькому воєводствах останньої чверті XVI - пер-шої половини XVII ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. 1999. Вип. 34. С. 114). першого з місцевих урядників.

Реалізація конституції 1690 р. не зустрілась з якимись складнощами, оскільки вже існувала практика проведення сеймиків «доброго порядку», з якою нова сеймова ухвала добре корелювала. Зокрема, у 1708 р., коли депутатський сеймик у Вишні був зірваний, шляхта зібралася на наступний день (11 вересня) до місцевого костелу, як вказувала у своїй ухвалі, у першу чергу «для доведення шляхетства, якщо би хто його потребував» AGZ. T. XXII. S. 439.. Відомо, що доведення шляхетства на наступний день після депутатського сеймика (іп crastino еіесйоп^) у Вишні на таких «постдепутатських» (господарських) сеймикових зібраннях відбувались у 1713,1717,1736, 1765, 1766 роках, ставши їх звичним елементом - незалежно від того, успішно пройшов чи був зірваний депутатський сеймик. Більше того, факт проведення deductio- п^ noЫШatis став фіксуватися не лише в атестації, яка адресувалась судові, але й в самій постанові господарського сеймика Див. відповідні положення в ухвалах сеймиків 1736 (доведення Ліпецьких) і 1766 (доведення С. Яворського) років (Ibid. T. XXIII. S. 154 [p. 3], 530 [p. 2])..

Інші можливі обставини відкладення сеймикового deductionis поЬіШа- tis, поза зривом сеймика через невдалі вибори маршалка, сеймові конституції не зауважували. Можливо, шляхта не вважала за потрібне робити це з наступних причин. По-перше, оскаржений, якщо він справді належав до привілейованого стану і вже підготувався до виведення свого шляхетства, не був зацікавлений у відтермінуванні. Відкладення чи зрив доведення радше було вигідним для позивача, який міг закинути відповідачеві невиконання судового вироку. Під час вишенського сеймика 10 вересня 1635 р. був готовий виводитися Теодор Вінницький (оскаржений у Коронному трибуналі перемишльським земським суддєю Яном Фредром), але його опоненти влаштували замішання й зірвали зібрання, перешкодивши навіть обранню депутата Wywody szlachectwa w Polsce... S. 146-149. № 235; Lozinski W. Prawem i lewem... T. I. S. 273.. А в 1643 р. до Вишні не зміг приїхати Іван Не- гребецький (обвинувачений у Трибуналі Сильвестром Черленковським): його «неприятелі» перекрили усі дороги, коли він їхав на сеймик з «України», тож йому довелося, побоюючись за своє життя й здоров'я, переховуватися по монастирях Див. маніфестацію його двоюрідного брата Юрія Негребецького, вписану у львівські ґродські акти 24 вересня 1643 р.: ЦДІАУЛ. Ф. 9, оп. 1, спр. 394, стор. 1367-- 1368.. Відсутність законодавчого регулювання ймовірних відкладень deductionis noЫШatis (зокрема, обмежуючого чи заборонного) дозволяла обвинуваченому вільно виходити з нестандартної ситуації.

По-друге, учасники сеймикового зібрання зазвичай прихильно ставилися до оскарженого у нешляхетстві та, в разі слушності його аргументів, легко йшли на послаблення й поступки. Така позитивна налаштованість сейми- куючої шляхти проявлялася, зокрема, й у тих випадках, коли обвинувачені через певні причини зверталися до зібрання з проханням відкласти процедуру доведення шляхетства. Наприклад, учасники вишенського сеймика 15 вересня 1610 р із розумінням поставилися до ситуації Анджея Комар- ницького, дідича села Клімча (в Перемишльській землі), який, «ставши посеред нашого рицарського кола, жалісно й з плачем» розповів, що, згідно з трибунальською ухвалою, готувався до виведення, однак йому перешкодило вторгнення до Перемишльського повіту «неприятеля» з Угорської землі. У результаті було пограбовано чимало шляхетських домів, вбито їх мешканців, у тому числі й багатьох близьких родичів А. Комарницького, а він сам втратив рухомості та документи і тепер не в змозі довести своє шляхетство, поставлене під сумнів Валентієм Ґромадзьким під час провадження справи на Трибуналі. Як твердилося у сеймиковому акті, ледве не усі мешканці того регіону знали про цей «нещасливий випадок», тож учасники сеймика пристали на прохання Комарницького та відтермінували йейиСюпет поЬіШдо наступного депутатського сеймика, видавши відповідну атестацію, підписану сеймиковим маршалкомAGZ.T.XX. S. 133-134. №91..

Учасники сеймикового зібрання, відкладаючи процедуру доведення шляхетства, могли ігнорувати протести оскаржувача. На вишенському сеймику 10 вересня 1618 р. мав виводитися Лукаш Скжипек Челятицький (слуга литовського польного гетьмана Кшиштофа Радзівілла), позваний до Литовського трибуналу віленським підкоморієм Яном Альфонсом Лаць- ким. Попри те, що Л. Челятицький вже вдруге виявився неготовим представити усіх свідків «згідно коронного права з батька, з матері, з дідів і прадідів з обох ліній» (вперше процедуру відкладено на депутатському сеймику 1617 р.), сеймик дозволив йому провести deductionis noЫШatis наступного року. Представник супротивної сторони протестував проти такого рішення, твердячи, що оскаржений вже втратив свій «правовий привілей» на відтермінування. Усі обставини справи було викладено у виданій сеймиком атестації: її з протестаціями обох сторін наступного дня вписали до перемишльських ґродських книгІЬМ. S. 174-175. № 120..

Зрештою, опонент оскарженого міг і не протестувати проти відкладення deductionis поЬіШаіи. На господарському сеймику 10 вересня 1765 р. Станіслав Яворський, який через своє зубожіння не зумів підготувати документи для доведення, просив відстрочку і в учасників зібрання, й у присутнього на сеймику позивача - перемишльського ловчого Щепана Дверницького. Той на відтермінування погодивсяГЬМ. Т. ХХШ. S. 502..

Доброзичливість учасників сеймикових зібрань до оскаржених зазвичай виявлялася і в реакції на дії й заяви їх опонентів. Коли на вишенському сеймику 12 вересня 1639 р. позивач Григорій Комарницький, дідич частки в селі Комарники, пробував не допустити доведення шляхетства В. Розлуць- ким, учасники зібрання проігнорували його протест. Оскарженому дозволили почати «дедукцію», потрактувавши його як «нам і всім обивателям добре знайомого». Щоправда, після завершення акту доведення Г. Комар- ницькому дозволили висловити свої заперечення щодо свідків, тож він заявив про їх змову з оскарженим. Але в підсумку його відіслали до ґроду, лише зафіксувавши цей факт в атестації Wywody szlachectwa w Ро1эсе... S. 161-162. № 244.. Так само сталося й під час вишен- ського сеймика 1636 р.: у кінцевій частині його акту занотовано протест від імені опонента оскарженого (йшлося про скасування доведення з огляду на невідповідність свідчень ad sanguineos Ііпіаераґетае) ЦДІАУЛ. Ф. 9, оп. 1, спр. 389, стор. 724..

Видається, що подібні протести позивача сприймалися як належний, але формальний акт, не вартий особливої уваги. Проте учасники сеймиків залишалися індиферентними до заяв оскаржувачів у нешляхетстві доти, доки їх заяви мали формальний характер. Ситуація змінювалась, коли позивачі починали оперувати аргументами, підкріпленими фактами. Невипадково акт deductionis поЬіШаї^ М. Добжинєцького (1713 р.) містить розгорнутий опис заяви позивача Феліциана Ставського, який доводив безпідставність виведення шляхетства опонентом. Свої твердження він доводив актом поділу маєтків між Добжинєцькими, облятований у перемишльські земські акти в 1621 р., де особа, яку оскаржений видавав за свого діда, не згадувалася. Також Ф. Ставський подав свідоцтво ксьондза- плебана Дидинського про одруження Яна Добжинєцького 2 вересня 1642 р., у той час як оскаржений заявляв, що усі метрики згоріли. До того ж позивач акцентував увагу на тому, що «жодного кровного на сеймику його милість пан Миколай Добжинєцький не представив ані виставив» AGZ. T. XXII. S. 529-530. № 207.. В акті доведення шляхетства братами Ліпецькими на сеймику 1736 р. теж занотовано інформацію, представлену позивачем Францішком Романовським: маніфестацію (вписану до перемишльських ґродських актів у 1731 р.) Маґ- далени з Залеських Ліпецької, в якій вона також закидала оскарженим нешляхетство, і атестацію священика з села Городище (видану 21 червня 1736 р. з церковної метрики) про хрещення 17 вересня 1699 р. Даніеля, сина Стефана і Анни Ліпецьких ЦДІАУЛ. Ф. 13, оп. 1, спр. 565, стор. 1197. ЛННБВС, ВР. Ф. 5, оп. 1, спр. 426, стор. 136. Wywody szlachectwa w Polsce... S. 186. ЦДІАУЛ. Ф. 9, оп. 1, спр. 397, стор. 689. Wywody szlachectwa w Polsce. S. 197. AGZ. T. XXII. S. 530. ЦДІАУЛ. Ф. 13, оп. 1, спр. 565, стор. 1197..

Невимогливе ставлення сеймикуючої шляхти до дій оскаржених і неуважність до формальних протестів супротивної сторони також могли бути обумовлені тим, що сеймик не виносив остаточного рішення у справі. Однозначно атестуючи оскарженого А. Ритаровського в тому, що він «правдивий і натуральний шляхтич є» (verus et genuinus nobilis est), учасники сеймика 1640 р. все одно відіслали «цю справу для остаточного її рішення до згаданого суду головного коронного трибуналу люблінського» (sprawз tз pro finali illius decisione do pomienionego glownego koronnego tribunalu lubelskiego sqdu). А в атестації 1660 р. зазначено: «Тоді, за такими доводами й свідоцтвами кровних згаданого оскарженого за шляхтича визнавши, до трибунальського головного суду за дальшою апробацією доведення відсилаємо». Аналогічні вказівки вміщено й у сеймикових атестаціях 1640 (І. Скородинського; pro ulteriori decisione)106, 1671107, 1713108, 1736109 років. З іншого боку, сеймик міг і надалі обстоювати інтереси сторони, яка успішно доводила своє шляхетство. В інструкції вишенського сеймика 31 грудня 1675 р. згадано справу братів Валеріана і Себастіана Кульчицьких, котрі «на депутатському сеймику нашого воєводства достатнє доведення свого шляхетського походження здійснили», але на Трибуналі були визнані нешляхтичами. Тож учасники зібрання доручили послам на сейм подбати, щоб брати Кульчицькі «до первісного шляхетського достоїнства були повернені» AGZ. T. XXII. S. 48-49 (p. 63)..

Підсумком сеймикового deductionis noЬiШatis ставав спеціальний документ - атестація, яку учасники сеймика зазвичай наказували завірити (підписати або/та скріпити печаткою) маршалкові зібрання: ця коробораційна формула трапляється майже в усіх атестаціях вишенського сеймика (крім актів 1717 і 1736 рр.).

* * *

Засади сеймикового доведення шляхетства від моменту його запровадження в Речі Посполитій на самому початку XVII ст. залишалися незмінними, але упродовж наступних століть його процедура зазнала помітної модернізації. Як показує приклад вишенського сеймика Руського воєводства, в першу чергу, це виявилося в підвищенні доказової ваги документальних свідоцтв та маргіналізації усних зізнань свідків. Ці процеси відповідали загальній еволюції правосвідомості й світогляду представників шляхетського стану: сеймові конституції (протягом XVII ст.), що стосувалися сеймикового доведення шляхетства, приймалися з інтервалом у 20-30 років (1601 р. - 1633 р. - 1654 і 1658 рр. - 1690 р.), корелюючи зі зміною поколінь у шляхетському соціумі. Проте ці нечисленні сеймові ухвали носили переважно загальний характер і не деталізували самої процедури доведення. Нововведення з'явилися в результаті синтезу звичаїв, практичного досвіду і потреб, лише формально потребуючи схвалення сейму. Завдяки сеймиковому deductioni пересічний шляхтич отримував можливість контролювати процес доведення, домігся його відносної прозорості (порівняно з судовим провадженням на ранніх етапах) і, таким чином, обмежив плебеям доступ до шляхетства та захистив себе на випадок безпідставних оскаржень. Водночас шляхта не бачила необхідності у детальній регламентації процедури доведення шляхетства на законодавчому рівні, залишаючи простір для маневрів самим сеймикам, де й відбувалися доведення і де в залежності від ситуації та інтересів окремих осіб могли запроваджуватися зручні моделі.

Размещено на Allbest.ru