Між політикою і повсякденням: з історії стосунків коронного гетьмана Станіслава Жолкевського з київським воєводою Томашем Замозським (у світлі листування 1619-1620 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Між політикою і повсякденням: з історії стосунків коронного гетьмана Станіслава Жолкевського з київським воєводою Томашем Замозським (у світлі листування 1619-1620 рр.)

У статті на прикладі приватного листування 1619-1620 рр. розглядаються стосунки двох відомих магнатів і політиків Речі Посполитої-- великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського з київським воєводою Томашем Замойським. У додатку друкуються тексти 13 листів, що зберігаються в Головному архіві давніх актів у Варшаві. Документи відображають складну політичну обстановку і тривожні настрої, що панували у правлячих колах напередодні Цецорської битви.

Ключові слова: приватне листування, Цецорська битва 1620 р., козацтво, Річ Посполита, Османська імперія, ХУІІ століття

В статье на примере частной корреспонденции 1619-1620 гг. рассматриваются отношения двух известных магнатов и политиков Речи Посполитой -- великого коронного гетмана Станислава Жолкев- ского с киевским воеводой Томашем Замойским. В дополнении к статье публикуются тексты 13 писем, оригиналы которых хранятся в Главном архиве древних актов в Варшаве. Документы отображают сложную политическую обстановку и тревожные настроения, которые сложились в правящих кругах накануне Цецорской битвы.

Ключевые слова: частная корреспонденция, Цецорская битва 1620 г., казачество, Речь Посполитая, Османская империя, ХУЛ век.

This article discusses private correspondence and relationship of the two well-known magnates and politicians of the Polish-Lithuanian Commonwealth -- great crown hetman Stanislaw Zolkiewski and Kyiv governor Tomasz Za- moyski over 1619-1620. The appendix presents texts of the 13 original letters, which has been preserved in the Main Archive of Ancient Acts in Warsaw. The documents demonstrate the complicated political situation and anxious attitudes in the ruling circles of the Commonwealth on the eve of the Battle of Cecora.

Keywords: private correspondence, Battle of Cecora of 1620, the Cossacks, Polish-Lithuanian Commonwealth, the Ottoman Empire, 17th century.

Долі відомих польських магнатів і політиків -- Станіслава Жол- кевського і Томаша Замойського -- були тісно пов'язані з Київщиною. Кожен з них близько 10 років у різні часи тримав уряд київського воєводи, мав родинні зв'язки з українськими князями, налагоджені стосунки з місцевою елітою, сформував патронально-клієнтарну систему в Київському воєводстві, впливав на внутрішню і зовнішню політику Речі Посполитої.

Станіслав Жолкевський (гербу Любіч) народився у 1547 р. у с. Туринка на Львівщині у родині польського магната, руського воєводи Станіслава Жолкевського та Софії Липської. Політичну кар'єру розпочав у 1573 р. при дворі впливового магната, канцлера Яна Замойського, завдяки протекції якого в 1588 р. отримав булаву польного коронного гетьмана, а у 1590 р. -- уряд львівського каштеляна. У 1603 р. він заснував місто Жовкву -- центр своєї резиденції Див. останню працю на цю тему історико-культурологічного характеру: Jagodzinski S. Die Tьrkenkriege im Spiegiel der polnische-lituaischen Adelskultur. Kom- memoration um Reprдsentation bei den Zolkiewski, Sobieski und Radziwill // Studia Jagiel- lonica Lipsiensia. Band 13. -- Lipsk, 2013. -- S. 17-44.. У 1608 р. після смерті князя Василя-Костянтина Острозького очолив уряд київського воєводи. Ставши великим коронним канцлером і великим коронним гетьманом, на початку 1619 р. передав уряд київського воєводи синові свого колишнього протектора -- Томашові Замойському. Неодноразово брав участь у військових походах та війнах (московсько- польській, польсько-шведській та польсько-турецькій, димитріадах, молдавських походах). Загинув 7 жовтня 1620 р. у віці 73 років під Могилівцями (під час Цецорської битви), за кілька кілометрів від кордону на Дністрі у Молдавії.

Томаш Замойський (гербу Єліта) народився 1 квітня 1596 р. у Замості. Він був єдиним сином і спадкоємцем великого коронного канцлера Яна Замойського (1542-1605), фундатора Ординації, яка обіймала площу 3830,2 кв. км, знаходилася на пограниччі трьох воєводств -- Люблінського, Белзького, Руського. На її території було 149 сіл і 6 міст (Горай, Красьнік, Щчебжешин, Тарногрод, Туробін і Замостя). У 9-річному віці втратив батька. Його опікунами надалі були: Єжи Замойський -- холмський біскуп, Станіслав Жолкевський -- канцлер і польний коронний гетьман, Марек Со- бєський -- люблінський воєвода, Миколай Зебжидовський -- великий коронний маршалок і краківський воєвода. Томаш отримав ґрунтовну освіту, навчаючись за кордоном, добре володів кількома іноземними мовами. На початку 1618 р. повернувся на батьківщину і вже в березні взяв участь у варшавському сеймі, де заприязнився з молодими воєводичами Острозькими -- Костянтином і Янушом (у 1620 р. одружився з їхньою сестрою Катериною). На тому ж сеймі він був номінований подільським воєводою. Так, маючи заледве 23 роки, молодий магнат здобув крісло в сенаті. Вже 11 березня 1619 р. отримав привілей на уряд київського воєводи. Переміщення з уряду подільського на уряд київського воєводи вважалося значним кар'єрним зростанням, оскільки йшлося про вище місце в сенаті. А той факт, що київський воєвода був водночас і київським старостою, свідчив про те, що Томаш Замойський ставав володарем південно-східної частини Речі Посполитої -- Київщини Докладніше див.: Witusik А.А. Mlodosc Tomasza Zamoyskiego. O wychowaniu i karierze syna magnackiego w Polsce w pierwszej polowie XVII wieku. -- Lublin, 1977.. Майже 9 років він посідав цей уряд. Під час його врядування відбулися значні зміни в політичному й економічному житті мешканців цього регіону. У 1628 р. став коронним підканцлером, з 1635 р. -- великим коронним канцлером. Помер 8 січня 1638 р. у віці 44 років, залишивши трьох дітей, долі яких теж були тісно пов' язані з Київщиною.

Життєвий шлях, військовий і політичний досвід Станіслава Жолкев- ського неодноразово становили предмет досліджень польських істориків Koziowski S. Stanislaw Zolkiewski, kanclerz koronny i hetman (1547-1620). -- Krakow, 1904; Sliwinski A. Hetman Stanislaw Zolkiewski. -- Warszawa, 1920; Prochaska A. Hetman Stanisiaw Zolkiewski. -- Warszawa, 1927; Besala J. Wielcy hetmani Rzeczy- pospolitej. -- Warszawa, 1983; Besala J. Stanislaw Zolkiewski. -- Warszawa, 1988; Podhorodecki L. Stanislaw Zolkiewski. -- Warszawa, 1988.. Подібно і на його багату епістолярну спадщину звертали увагу чимало вчених і використовували у своїх дослідженнях. Частина листів С. Жолкев- ського до відомих державних діячів опублікована у тематичних і серійних виданнях Grabowski A., Przezdziecki A. Zrodla do dziejow polskich. -- T. 1. -- Wilno, 1843; Listy Stanislawa Zolkiewskiego 1584-1620 / Wydal T. Xze L. -- Krakow, 1868 (Krakow: Drukarnia Uniwersytetu Jagiellonskiego); Pisma Stanislawa Zolkiewskiego kanclerza koronnego i hetmana: z jego popiersiem / Wyd. A. Bielowski. -- Lwow: nakladem Wojciecha Manieckiego, 1861; Archiwum Jana Zamoyskiego. -- T. 1: 1553-1579 / Wyd. W. Sobieski. -- Warszawa, 1904; Archiwum Jana Zamoyskiego. -- T. 2: 1580-1582 / Wyd. J. Siemienski. -- Warszawa, 1909; Archiwum Jana Zamoyskiego. -- T. 3: 1582-1584 / Wyd. J. Siemienski. -- Warszawa, 1913; Ojczyzna -- honor -- m^stwo. Wspomnienia i dokumenty, Warszawa, 1921; Archiwum Jana Zamoyskiego. -- T. 4: 1585-1588 / Wyd. K. Lepszy. -- Krakow 1948 та ін.. Утім, недостатня увага приділялася листам відомого полководця, адресованих до київського воєводи Томаша Замойського у травні 1619 -- серпні 1620 рр., що нині зберігаються в родинному архіві Замойських (Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie, Archiwum Zamoyskich, sygn. 406, 753). Загалом у цьому фонді зібрано 56 листів членів родини Жолкев- ських, з них для даної публікації автором відібрано 13 листів коронного гетьмана до київського воєводи, 12 з яких публікуються вперше. Один лист, датований 23 липня 1620 р. (док. 12), -- вдруге за оригіналом (AGAD, AZ, sygn. 753, k. 58-60). Перша його публікація була здійснена у 1868 р. з деякими похибками Listy Stanislawa Zolkiewskiego 1584-1620 / Wydal T. Xze L. -- Krakow, 1868. -- S. 145-147. і добре відома історикам, однак використовувалася переважно перша половина документу, де розкриваються сюжети, пов'язані з висвяченням православної ієрархії в Києві, у той час як друга його половина залишилася поза увагою дослідників.

Якщо кореспонденція Станіслава Жолкевського достатньо відома фахівцям завдяки публікаціям польських істориків, то епістолярна спадщина Томаша Замойського попри те, що спорадично використовується українськими і польськими дослідниками, все ще залишається малодослідженою. Її запровадження до наукового обігу шляхом тематичних підбірок відкриває ширші дослідницькі можливості для всіх істориків, які займаються соціально-політичною історією Наддніпрянщини. Три таких публікації вийшли друком у 2010 р. Білоус Н. Павел Пачинський -- київський намісник та вірний слуга воєводи Томаша Замойського (у світлі листування 1619-1626 рр.) // СОЦІУМ. Альманах соціальної історії. Вип. 9. -- К., 2010. -- С. 241-277; Її ж. Київські міщани на службі Речі Посполитої // Україна крізь віки: Збірник наукових праць на пошану академіка НАН України, професора В.А. Смолія. -- Київ, 2010. -- С. 269-290; Її ж. Листування київських міщан з воєводою Томашем Замойським (1619-1628) // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. -- Т. CCLX. -- Кн. 2: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. -- Львів, 2010. -- С. 308-337.. Уперше були опубліковані раніше невідомі історикам листи намісника київського воєводи Т. Замойського Павла Пачинського, який, перебуваючи у Києві у 1619-1620 рр., мешкав у замку, був свідком багатьох важливих подій, що відбувалися у місті, зокрема, за участі гетьмана Петра Сагайдачного і козаків. З його листів дізнаємося про стосунки київських міщан з козаками, про кредитування козаків краківським каштеляном кн. Янушем Острозьким, подробиці козацької ради під Замковою горою в Києві на початку серпня 1619 р., коли Сагайдачному присягали 250 осіб старшини, а через тиждень біля ратуші ще близько 700 козаків присягали «на голій шаблі, покладеній на столі, що не мають відбігати від купи, йти всюди, куди піде гетьман...», та багато інших цікавих для істориків фактів. У двох інших статтях публікується листування київських міщан з воєводою Т. За- мойським -- рідкісні документи, що розкривають патронально-клієнтарні стосунки між ним і міськими урядниками, військові обов'язки київських міщан (зокрема, щодо участі у посполитому рушенні під час Хотинської війни), містять чимало важливих фактів для реконструкції картини життя у місті й регіоні.

Загалом, листування ранньомодерної доби, особливо пов'язане з видатними постатями, -- надзвичайно цікаве джерело, що приголомшує багатством різнорідної інформації. З огляду на те, що у ХУІ-ХУЛ ст. листування стало найбільш популярною формою комунікації між людьми і найбільш прийнятною формою для приватних та публічних контактів, тим шляхом, яким залагоджували різні справи, воно набуло масового характеру. Нерідко листи ставали основним джерелом інформації, єдиним способом для спілкування на відстані, звідси -- така велика їх кількість та інтенсивність листування. Ці джерела за стилем є дуже різнорідними, тому важко піддаються класифікації й елементарним статистичним підрахункам, досі залишаються матеріалом малодоступним і незручним у використанні та інтерпретації. Складно згрупувати цей матеріал з огляду на зміст, оскільки у ті часи загальноприйнятною вважалася думка, що коли траплялася нагода відіслати лист, то треба було оговорити або порушити в ньому всі важливі справи. Тому окремі листи відзначаються значною тематичною строкатістю. З цими проблемами зіткнувся відомий варшавський історик Войтех Тигель- ський, досліджуючи багату епістолярну спадщину коронного канцлера Яна Замойського. Результатом його плідної 20-річної праці стала книга «Листи -- люди -- влада. Патронат Яна Замойського у світлі кореспонденції» (Варшава, 2007) Tygielski W. Listy -- ludzie -- wladza. Patronat Jana Zamoyskiego w swietle korespondencji. -- Warszawa, 2007. Подібні проблеми виникають і під час дослідження епістолярної спадщини Томаша Замойського.

Основна частина доступної на сьогодні кореспонденції Замойських зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві у фонді «Архів Замойських». В упорядкованому Терезою Зелінською інвентарі міститься інформація про долю цієї спадщини. Вже у середині XVII ст. родинний архів наражався на небезпеку -- в період боротьби поміж потенційними спадкоємцями померлого без нащадків сина Т. Замойського -- Яна Собіпана (1627-1665), третього власника ординації. Невідомо, які наслідки мав для родинного архіву перший поділ Речі Посполитої, перехід частини маєтнос- тей Замойських до Австро-Угорської імперії. Сліди дбайливого поводження з документами прослідковуються лише від початку XIX ст. Близько 1815 р. у період правління XII ордината Станіслава Костки Замойського (1775-1856) було утворено Бібліотеку Ординації Замойських, виділено т. зв. Архів Звєжи- нецький, де містились господарчі матеріали. У XIX ст. це зібрання упорядковували архівісти Миколай Ствожинський і Юзеф Пшиборовський. Наприкінці XIX ст. над ним працювали відомі польські історики, які виконували функції директорів бібліотеки Ординації Замойських, -- Тадеуш Корзон (1839-1918), Людвік Колянковський (1882-1956) і Богдан Городи- ський (1904-1965) у міжвоєнний період. У важкий для Варшави 1944 рік «Замостіяна» уціліла, але безслідно загинуло цінне джерело -- щоденник Т. Замойського.

Матеріали з кореспонденції Т. Замойського містять важливу інформацію з багатьох аспектів функціонування політико-правової системи Речі Посполитої першої половини XVII ст. Вони також є достатньо репрезентативними джерелами для дослідження різних тем, що стосуються соціально- політичної історії та історії повсякдення. Джерела, що нижче публікуються -- яскравий тому приклад.

* * *

Перші два листи С. Жолкевського до Т. Замойського за 1619 р. датуються 26 травня (раніші за цей рік не збереглися). Їм передувало активне листування між новим воєводою і київськими міськими урядниками, звідки дізнаємося про низку цікавих фактів. Зокрема про те, що, вступивши на цей уряд, новий очільник запровадив ревізію київського замку. Ще за врядування С. Жолкевського, у 1616-1617 рр., міщани відновлювали і ремонтували замкові укріплення. В тих роботах, крім замкових міщан, активну участь брали і міщани магістратські під керівництвом війта Федора Ходики (1612-- 1625). Однак контролювати цей процес і проводити ревізію замкових доходів і видатків тогочасний воєвода не мав можливості (під час свого врядування він тільки двічі зміг відвідати Київ). Усіма справами на замку завідував і тоді, і пізніше, підвоєвода Михайло Мишка-Холоневський, який через зловживання владою в місті вступив у ворожі стосунки з магістратом. Міські урядники, прагнучи здобути прихильність і довіру нового воєводи, відрядили до Замостя війта Ф. Ходику. Останній з середини 1618 р. мав зіпсуті стосунки з козаками, які на початку 1619 р. вчинили спробу усунути його з війтівського уряду. Очевидно, що війт тоді отримав підтримку з боку воєводи і запевнення в подальшому врядуванні. Після його повернення міські урядники 23 квітня у листі висловили радість з приводу врядування нового воєводи. Що ж стосувалося замкових доходів, міщани повідомляли, що всю необхідну інформацію вони передали коморнику Петровичу АвАО. Аг, sygn. 337, к. 3. Опубл.: Білоус Н. Листування київських міщан з воєводою Томашем Замойським... -- С. 316..

З 23 квітня походить також лист київського підвоєводи М. Мишки- Холоневського, в якому той писав про отримання від коморника поборового універсалу і вписання його до ґродських книг. Далі він «впроваджував» воєводу у «козацьке питання» і повідомляв про те, що на замку зберігаються гроші і сукно, котрі за наказом воєводи від короля мали дістатися козакам. З його слів, козацький полк на чолі з Петром Сагайдачним став під Києвом поблизу Стеблева і мав намір в'їхати до міста. Королівські посли, які прибули з Варшави, були зобов'язані королем вмовити козаків не йти на море, а «спровадитися» на волость. Уже в іншому листі від 21 травня 1619 р. підвоєвода повідомляв про те, що запорожці виправили гетьмана з військом у білгородські поля, а значна частина війська зникла. Натомість інші козаки залишилися на своїх «лежах» на теренах Київщини. Орендар мита Созон Балика, який давав регулярно канцлеру 1200 зол. пол., більше не хотів тримати того мита через небезпеку зі сторони козаків АвАО. А2, єуяи. 313, 07. 2, к. 135..

Отже, з усього цього видно, яка кількість проблем повстала перед новим воєводою. Варто зауважити, що всі сторони конфліктів -- магістрат, замковий уряд, козаки -- жадали і чекали на його приїзд до Києва. Кожна з тих сторін сподівалася вирішити існуючі суперечки на свою користь. Утім, як і його попередник, тільки через півроку після номінації Т. Замойський приїхав до Києва Подробиці перебування Т. Замойського в Києві описав його біограф Станіслав Журковський: Zywot Tomasza Zamoyskiego, kanclerza w. kor. Napisal Stanislaw Zurkowski / Wyd. A. Batowski. -- Lwow, 1860. -- S. 39-41. Перевидання: Zycie i dzielo Tomasza Zamoyskiego 1594-1638. -- Tomaszow Lubelski, 2014. -- S. 39-41..

Помічником і радником київського воєводи в багатьох справах став великий коронний гетьман і канцлер С. Жолкевський. Подібно до того, як колись першими його кроками у політиці керував батько Томаша -- канцлер Ян Замойський, так і зараз у специфіку публічного життя впроваджував молодого політика С. Жолкевський. У своєму листі від 26 травня 1619 р. він писав до Томаша: «Давати поради Вашій милості, моєму милостивому пану мені просто, розповідаю як перейняв адміністрування на київському воєводстві у березні. Оскільки був зайнятий військовою службою, не довелося мені на той час приїхати до Києва, був там з обозу в листопаді» (Див. док. 1). І далі писав про те, що до нього був висланий від небіжчика підскарбія [Яна] Фірлея скарбовий писар, який згідно з інвентарем передав йому замок. Сам інвентар тоді був невеликий -- пороху і зброї там було мало, але зараз, за його врядування замкові доходи збільшились, оскільки за його ініціативою щорічний дохід від замкової корчми -- 300 зол. пол. був переданий городничому (100 зол. йому особисто, а 200 зол. -- на потреби замку), який відповідав за стан замкових укріплень і звітувався за це перед воєводою. За розпорядженням С. Жолкевського всю зіпсуту гарматну зброю відвезли до Львова і з того відлили одну гармату з гербом воєводи, яку мали повернути до Києва, але за наказом короля її довелося відвезти до Кам'янця, де склалася більш загрозлива військова небезпека. При київському замку було село Демидів, яке також перейшло у власність воєводі, але згодом, ідучи назустріч проханням київського підкоморія [Самійла] Горностая, бажаючи також «мати його собі зобов'язаним», київський воєвода передав йому дозвіл (консенс) на пожиттєве право володіння тим селом. З цього листа також довідуємося, що С. Жолкевський з воєводського уряду жодних доходів не отримував, крім капщизни від київських міщан у сумі 2000 зол. пол., ще 1000 зол. -- від мита. Керував збиранням мита від його імені тамтешній бурмистр Созон Балика. Інші доходи, як-от оплати від замкових ремісників, десятину від виловленої риби, він залишив підвоєводі. С. Жолкевський радив Т. Замойському вислати до Києва свого писаря з тим, щоб скласти точний інвентар замку, а самому не поспішати з приїздом. (Незабаром новий воєвода відрядить до Києва свого вірного слугу Павла Пачинського, який стане його намісником і на певний час перебере на себе функції підвоєводи¹¹.)

Дописувач повідомляв про те, що козаки влаштували в Києві засідання ^еёеш ) і варто очікувати від «того хлопства» якихось збурень (іпД^піїаїЄ8). І далі пропонував Т. Замойському після того, як козацьке військо розійдеться, зібрати нараду для вирішення питання щодо часу свого приїзду до Києва. На його думку, варто було б написати листи до впливових у воєводстві людей, а саме -- київського підкоморія Стефана Немирича, земського судді Яна Аксака, жигвульського старости [Томаша Шимковича Шкленського] з тим, щоб заручитися їхньою підтримкою. С. Жолкевський радив написати також листа козацькому гетьманові: «Ваша милість, напишіть листа і Петру Кунашевичу (інакше звуть його Сагайдачним), який є гетьманом запорозьких козаків, і нагадайте йому добрими словами, щоб козаки ласкаво обходилися з київськими міщанами, тим собі міщан зобо - в'яжеш, на яких не можна дивитись з презирством» (підкреслення наше -- Авт.). Таке звернення зайвий раз свідчить про те, що Київ знаходився в орбіті козацьких впливів і запорожці періодично дошкуляли міщанам. Звертає на себе увагу і ставлення воєводи С. Жолкевського (поляка- католика) до киян, зокрема, його поради «ласкаво обходитися» з ними, в чому вбачається разюча відмінність з його попередником на уряді -- православним князем В.-К. Острозьким, який демонстрував повну зневагу і презирство по відношенню до міщан, мав складні стосунки з міськими урядниками. За часи свого довгого 49-річного врядування князь В.-К. Острозький не раз чинив спроби щодо обмеження автономії міської громади, а його слуги і намісники в Києві втручалися у внутрішні справи магістрату і не раз грабували городян Див.: Білоус Н. Павел Пачинський -- київський намісник та вірний слуга воєводи Томаша Замойського...

* єеДеш -- від лат. єеДеє -- сидіння, місце перебування Докладніше див.: Білоус Н. Відносини київської міської громади з воєводою князем В.-К. Острозьким // Наукові записки. -- Серія «Історичні науки». -- Вип. 13: Зб. ст. по мат. конф. «Князь Василь-Костянтин Острозький в історії України та Європи». (Острог, 15-17 жовтня 2008 р.). -- Острог, 2008. -- С. 258-265..

Ще одна річ, про яку С. Жолкевський хотів повідомити новому воєводі, стосувалася вакансій. На його думку, дуже важливим було випросити у короля право призначати на них кандидатів: «Є ще одна річ [...] отримав був собі у короля воєводський уряд з тією умовою, що усі вакантні уряди у воєводстві, за моєю участю король мав роздавати, і виходило так, що ані каштелянії, ані іншого уряду (а було достатньо вакансій за мого врядування) не наважувався король роздавати, хіба що за моїм проханням, завдяки чому я користався повагою в місцевих мешканців; усі уряди йшли через мої руки, таким чином відбувалися і сеймики, кандидатів на посли на сейми і депутатів на трибунали обирали за моїм поданням, саме тому я передав Демидів небіжчикові Горностаю.. .» Див.: Додаток, док. 1; WitusikA.A. Mlodosc Tomasza Zamoyskiego... -- S. 155-156..

Закінчувався цей довгий лист повідомленням про небезпеку, що наближалася з боку Османської імперії («Poganie na nas barzo siз gotuj^»), яка готувалася до війни з Річчю Посполитою В історіографії утвердилася думка про те, що формальним приводом до початку війни послужила опосередкована допомога польського короля Габсбургам, а саме -- диверсія легкої нерегулярної польської кінноти (лісовчиків) у Трансильванію, що зму-сило Габора Бетлена зняти облогу Відня. Див., наприклад: Konopczynski W. Dzieje Polski nowozytnej. -- Wyd. 4. -- Warszawa, 1999. -- S. 254-258. Див. також про мирні угоди між Річчю Посполитою та Османською імперією у 1619 р.: Григор'єва Т. Мирні угоди між Річчю Посполитою та Османською імперією протягом 1569-1619 рр.: основні поло-ження та фактори взаємин // Магістеріум. -- Вип. 41: Історичні студії. -- К., 2010. -- С. 46-50.. Коронний гетьман очікував на гроші, які мали привезти з м. Рава для оплати жалування жовнірам, після чого він збирався вирушити у напрямку Наддніпрянщини («pojdз i sam ku Ukrainie»), що мало відбутися наприкінці липня або на початку серпня 1619 р. Підписавши листа, він дописав ще кілька слів, порадивши зав'язати контакт з київським ґродським писарем Реховським Реховський (Rzechowski) Павел походив з дрібної мазовецької шляхти. У 1590-х роках прибув на Волинь, де займався адвокатською практикою. Завдяки протекції київ-ського воєводи кн. В.-К. Острозького у 1597-1598 рр. став київським ґродським під- писком. У 1609 р. став клієнтом нового воєводи -- С. Жолкевського й отримав уряд київського ґродського писаря, залишався ним до самої смерті -- 1628 р. Двічі обирався послом на сейм (1618, 1620). Див.: Litwin H. Rowni do rownych. Kijowska reprezentacja sejmowa 1569-1648. -- Warszawa, 2009. -- S. 91-92., який вважався «чоловіком добрим і гідним у тому краї». (Згодом він стане клієнтом Т. Замой- ського). І насамкінець ще додав інформацію: «гроші і сукно, що знаходяться у київському замку, козаки можуть завжди взяти як свої, але як я зрозумів від пана секретаря Бжозовського, який повертався від них, наразі вони не будуть брати більше, ніж їм дадуть. Нехай же то лежить і далі на замку» (Док. 1.). Як видно з наступних кроків Т. Замойського, він охоче прийняв поради свого вчителя.

Після того, як С. Жолкевський пізно ввечері того ж дня запечатав листа і передав пахолку-кур'єру, до нього завітав посланець з довгим листом від молдавського господаря Гаспара Граціані Гаспар Граціані (Gaspar Grazziani), нар. у Далмації прибл. 1575 р. в італійській католицькій родині. Перебував на службі у декількох європейських державах: був перекладачем англійської дипломатичної місії в Османській імперії, посланцем одно-часно тосканського герцога Козімо II Медічі й іспанського віце-короля Неаполя у Порті. Також вів переговори про звільнення християнських моряків, які були захоплені піра-тами. Мав авантюрну вдачу. У 1616 році султан Ахмед I нагородив Граціані званням герцога Паросу і Наксоса. На короткий термін (1619-1620) став господарем Молдавії. Після поразки у Цецорській битві, у жовтні 1620 р. був вбитий молдавськими боярами (Demel J. Historia Rumunii. -- Wroclaw, 1970; История Румынии. / Иоан Аурел Поп, Иоан Болован и др. -- Москва, 2005. -- С. 314.) з м. Ясси. У цьому і наступних листах великий коронний гетьман переповідає київському воєводі важливі політичні новини. Саме в цей час активізувалися дії Речі Посполитої на молдавському напрямі. По тому, як польський король Зигмунт ІІІ вирішив піти назустріч молдавському господарю і приєднати його князівство до Речі Посполитої, С. Жолкевський з військом мали вирушити у Молдавію Докладніше див.: Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т. 7. -- К., 1995. -- С. 436-445; Сас П. Хотинська війна 1621 р. -- К., 2011. -- С. 11-30..

Г. Граціані став господарем Молдовського князівства у лютому 1619 р., після чого прийняв православ'я і різко змінив політичний курс -- в бік союзу з польським королем Зигмунтом ІІІ, сподіваючись, очевидно, стати ще й господарем Валахії і Семигродського князівства (Трансільванії) під протекторатом польського короля. Така політика занепокоїла семигродського князя Габора Бетлена, досвідченого політика, який доніс про ці наміри турецькому султану, що в результаті стало однією з причин польсько-турецької війни. Листи, що друкуються нижче (Док. 2-11, 13), відображають напружену військово-політичну ситуацію і тривожну атмосферу, що панували у владних колах Речі Посполитої напередодні Цецорської битви (17 вересня -- 7 жовтня 1620 р.).

Напругу у польсько-турецьких стосунках зняло посольство Петра Ожги Пьотр Ожга (Piotr Ozga), гербу Равіч (пом. 1623) -- великий посол в Османській імперії, королівський референдар. Походив з Осси, Равської землі. Навчався у Кра-ківському університеті. З 1595 р. долучився до політичного життя Львівської землі, будучи послом на сейм. У 1599 р. отримав уряд земського львівського судді, у 1613 -- теребовельського старости. Відзначався неабиякими дипломатичними здібностями. Від імені коронного гетьмана С. Жолкевського провадив переговори з Іскандер-пашою під Бушею 15-23.ІХ.1617. Восени 1618 р. був призначений великим послом до нового султана Османа ІІ з метою підписання мирного трактату. Виконавши успішно свою місію, на початку вересня 1619 р. повернувся до Варшави. Докладніше див.: Kowalska H. Piotr Ozga // Polski Slownik Biograficzny. T. 24. -- S. 686-688. до Константинополя, в результаті чого 22 травня 1619 р. був підписаний мирний трактат, за умовами якого Речі Посполитій гарантувалася територіальна цілісність, врегульовувалися спірні торгові питання, обмін полонених, підтверджувалися підписані під Бушею умови договору у справі Молдавії, Волощини і Семигроддя щодо збереження молдавськими господарями приязних стосунків з Короною. Натомість дуже гостро була окреслена вимога османської сторони щодо стримування козаків від походів у її володіння Koiodziejczyk D. Ottoman-Polish diplomatic relations (15th-18th centuries). An anno-tated edition of `ahdnames and other documents. -- Leiden-Boston-Koln, 2000. -- 812 p. -- (The Ottoman Empire and its heritage. Politics, society and economy / Ed. by Suraiya Faroqhi and Halil Inalcik; vol. 18). -- P. 354-362..

Про місію великого посла в Османській імперії від Речі Посполитої П. Ожги згадував С. Жолкевський у своєму листі від 26 травня, переповідаючи київському воєводі зміст листа молдавського господаря Граціані. Останній нібито бажав, щоб між Річчю Посполитою й Османською імперією збереглися мирні відносини, але сам почувався як поміж молотом і ковадлом, причиною чому могло бути порушення умов трактатів між покійним цесарем і турками. C. Жолкевський сумнівався в тому, що Граціані вдасться зберегти мирні стосунки з турками, згадував у цьому контексті П. Ожгу, який своєю чергою вказував С. Жолкевському на те, що молдавський господар чинив йому перешкоди. Але коронний гетьман був переконаний у тому, що Граціані робив то не зі зла, а скоріше помилково. Молдавський господар просив коронного гетьмана вихваляти теперішнього великого ві- зиря [Мехмеда-пашу (Okuz Kara Mehmed Pasza)], нагадувати йому про те, що польський король і його посли не вступили в лігу проти турків, а виступали проти неприятелів Османської імперії, як-от проти трансильванського господаря Міхала Михайло Хоробрий (рум. Mihai Viteazul), 1558-9.ІХ.1601 -- господар Волощини (1593-1601). Домігся від турецького султана Мурада ІІІ призначення господарем Воло-щини. У 1594 р., спираючись на підтримку українських козаків, розпочав війну проти турецької влади на Волощині, Молдавії і Трансильванії. У 1595 р. розгромив турецькі війська в битві під Келугерені. У травні 1600 р. об'єднав Волощину і Молдавію в єдину державу. Був союзником Габсбургів, проводив антитурецьку політику. У вересні 1600 р. у Молдавію ввійшло військо коронного гетьмана Яна Замойського, війська Михайла були розбиті, господарем став Єремій Могила. В лютому 1601 р. втратив владу і в Трансільванії. 9 серпня 1601 р. був убитий під час заколоту місцевих бояр. (История Румынии. -- С. 296-306; Petre Panaitescu. Mihai Viteazul. -- Bukarest, 2002)., і зараз хотіли би зберегти добрі стосунки. А у випадку, якщо б османський воєначальник Іскандер-паша разом з татарами виступили б проти них, то Пан Бог і цілий світ заступляться за них. У сумі, резюмував С. Жолкевський, «у листі Граціані не було нічого неправильного (неслушного), однак, це могло сигналізувати про те, що Іскандер-паша використає пана Коханського, який провадив думну Маргету до Мультянської землі, до її сина, якого той наказав затримати як підозрілу особу, а потім це використає у своїх цілях. А загалом, той мав ворожі наміри, і дай Боже, щоб Граціані вдалося їх пригальмувати» (Док. 2).

Згадуваний вище пан Коханський на ім'я Гжегож перебував періодично в Константинополі в 1609-1620 рр. як неформальний посол Historia dyplomacji Polski. -- Т. 2. -- Warszawa, 1982. -- S. 76., був свідком заміни ворожого Речі Посполитій господаря Стефана Томжи на лояльного Г. Граціані Majewski R. Cecora. Rok 1620. -- S. 27, прим. 100.. Після підписання 22 травня мирного трактату в Константинополі Іскандер-паша викликав його до себе з Ясс для врегулювання низки спірних питань на польсько-молдавському пограниччі, про що, зокрема, той особисто повідомив С. Жолкевському у листі. Згадував про цей факт також

Т. Замойський у листі до біскупа Опалінського Там само. -- С. 28, прим. 109.

Тягиня (суч. м. Бендери) -- місто у Придністров'ї, порт на р. Дністр.. У цей час Граціані став відігравати роль посередника у стосунках Речі Посполитої з Османською імперією і татарами. Очевидно, що про ці обставини йшлося у вище зазначеному листі С. Жолкевського. На жаль, залишаються невідомими загадкові особи -- «думна Маргета» (чи Маргарита?) та її син, яких Коханський супроводжував до Валахії.

13 липня 1619 р. С. Жолкевський з родинного маєтку повідомляв київському воєводі про те, що нещодавно, коли був у Яворові, то дізнався, що Граціані намовив польського короля створити комісію, яка мала зберегти мир і запобігти початку війни з Османською імперією. Задля цього молдавський господар мав зустрітися і домовитися з Іскандер-пашою в Тягині , а потім повідомити С. Жолкевському про результати цієї зустрічі. Але, схоже, що сам С. Жолкевський не вірив у результативність цих перемовин і готувався до війни, збирався виїжджати у напрямку Берлінців, де вже стояв з обозом польний коронний гетьман Станіслав Конєцпольський, і далі вирушати на Золочів і Тернопіль. По тому переповідав Т. Замойському інформацію від С. Конєцпольського про те, що турецький воєначальник накопичував військові сили, які прибували до нього морським шляхом, а запорожці вирушили у морський похід, який очолив якийсь козак на ім'я Чезіга, через що «буде поганству прикро». З одного боку, С. Жолкевський радів цій новині, але, з іншого, був занепокоєний, оскільки це порушувало умови мирного договору з османами про заборону морських козацьких походів, що могло спровокувати початок війни, тому варто було готуватися до неї. На той час він уже розіслав універсали до повітових жовнірів, які повинні були стати до обозу. Насамкінець повідомляв про те, що йому нічого невідомо про королевича, який поїхав навідатися до свого дядька у Нису, де був і його власний син Ян, котрий теж не розкривав батькові ніяких подробиць у листах (Док. 3).

21 серпня 1619 р., будучи в Барі, С. Жолкевський писав, що Г. Граціані вже в черговий раз робив усе, щоб зберегти мир з «поганами», тобто османами („...Gratian, hospodar woloski, pilnie czynil okolo pokoju staranie, tak i teraz nie ustawa w tym starac siз aby nas z tymi Pogany mogl uspokoic...»). Останній неодноразово писав Жолкевському про те, що Іскандер-паша вкотре збирається приїхати до Тягині для зустрічі з ним. Коронний гетьман повідомляв про невдачі в Константинополі польського посла Гієроніма Отвіновського Гієронім Отвіновський (Иіегопіш Otwinowski, 1571-1621) -- королівський секре-тар і дипломат, походив з дрібної шляхетської родини з Сондецького повіту. Працював писарем у приватній канцелярії Яна Замойського, брав участь у молдавському поході проти татар у 1595 р. У 1601-1611 рр. працював у канцелярії молдавського господаря Єремія Могили, далі -- у коронній канцелярії. 25.ХІ.1619 р. очолив посольство до султана Османа II, діставшись до Стамбула 20.Ш.1620 р. із завданням запобігти вторгненню османів у Річ Посполиту. Численні приниження, яких він зазнав, а також зібрана ним інформація переконали його в тому, що війна неминуча, про що повідомив С. Жолкевському, впливаючи тим самим на рішення полководця щодо організації тра-гічного походу в Молдавію (Zelewski R. Otwinowski (Otfinowski) Hieronim (Jarosz), h. Gryf // Polski Slownik Biograficzny. -- T. XXIV/I. -- Warszawa, 1979. -- S. 646-648; Baranowski B. Znajomosc Wschodu w dawnej Polsce do XVIII wieku. -- Lodz, 1950. -- S. 59-72; Wielka Historia Polski. -- Krakow, 2001. -- T. 2. -- S. 244., який ніяк не міг виїхати звідти і не знав дати свого від'їзду.

Далі просив Т. Замойського якомога швидше виїхати з дому й очікував на швидкий приїзд польного гетьмана С. Конєцпольського, сандомирського старости [Станіслава Любомирського] та інших панів, які мали зібратися на військову нараду (консиліум) для вирішення подальшої долі Речі Посполитої. Наприкінці листа додав, що намагається «привести в порядок» козаків, дії яких перешкоджали підтримувати мирні стосунки з турками (Док. 4).

На початку осені 1619 р. у Речі Посполитій загострилась «козацька проблема». Для її вирішення київський воєвода Т. Замойський у вересні прибув з 1500-м військом до гетьманського обозу під м-ко Паволоч. За кілька миль зупинилося козацьке військо на чолі з П. Сагайдачним. Переговори велися через посланців, яких козаки час від часу висилали до гетьмана. Серед королівських комісарів, до яких належали канцлер і гетьман коронний С. Жолкевський, руський воєвода Ян Данилович, польний гетьман С. Конецпольський, староста кам'янецький Валентий Олександр Калинов- ський, відзначався Т. Замойський, який зі слів його біографа С. Журков- ського, <«ті§кс2а! Kozak6w 1ид2козсід і сШеЬет» Zywot Tomasza Zamoyskiego, kanclerza w. kor. Napisal Stanislaw Zurkowski / Wydal A. Batowski. -- Lwow, 1860. -- S. 40; Transakcja z Kozakami zaporoskimi roku 1619 uczyniona // BAN we Lwowie. F. Ossolinskich, rkps 175/III, k. 65; Witusik A.A. Mlodosc Tomasza Zamoyskiego... -- S. 162-163., вмів знаходити порозуміння з козаками (що, зрештою, засвідчує листування між ним і козацькими полковниками). Умови угоди, підписаної 8 жовтня над р. Роставиця, були дещо вигіднішими для козаків, аніж попередньої Ольшаницької: козацький реєстр дозволили збільшити з 1000 до 3000 осіб, їм мали виплачувати жалування (жолд) 40 тисяч злотих, натомість зобов'язали спалити всі човни, що служили для морських походів, заборонили «ходити» на Чорне море. Після збільшення козацького реєстру перед можновладцями повстала інша проблема -- стримання сваволі й активності козаків, що простежується і в листах С. Жолкевського. З-під Паволочі Т. Замойський поїхав до Києва, де відбувся його урочистий в'їзд на уряд. Через три тижні воєвода зі своїм двором від'хав до Замостя Подробиці цієї події описані біографом С. Журковським, див. у: Zywot Tomasza Zamoyskiego ... -- S. 40; Rulikowski E. Kijow // Slownik Geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich / Wydany pod red. F. Sulimirskiego, B. Chlebowskiego, W. Wale- wskiego. -- T. IV. -- Warszawa, 1883. -- S. 82..

5 листопада з Бару С. Жолкевський написав Т. Замойському коротенького листа, повідомляючи, що пересилає йому два листи: перший від короля (на прохання регента малої королівської канцелярії ксьондза Пьотра Гембіцького) з тим, щоб київський воєвода якнайскоріше дав на нього відповідь; другий від семигродського воєводи Габора Бетлена, від якого «слід було очікувати великих неприємностей» (Док. 5).

4 лютого 1620 р. С. Жолкевський відписував Замойському зі Львова, відповідаючи на його прохання вирішити якісь справи з краківським воєводою [Миколаєм Зебжидовським]. Дописувач повідомляв, що на його прохання написав листа краківському воєводі, але той не відповів, причиною тому була його важка хвороба. Про цю новину йому повідомив пан Ора- чевський, який бачив, як на католицьке свято Божого Тіла воєвода втратив свідомість і впав під лаву в костелі (17 червня він помер). Далі просив Т. Замойського з розумінням поставитися до цього і витлумачити йому суть якоїсь домовленості, яка була досягнута між ними раніше (Док. 6).

Як відомо, М. Зебжидовський був опікуном Т. Замойського, тому клопотання стосувалися родинних справ, а саме -- повернення сум, розтрачених ним під час опікунства, про що дізнаємося також з листа дружини коронного гетьмана -- Регіни Жолкевської, яка просила київського воєводу забути про ці розтрати і не «знеславлювати дім» її родича, а запросити його краще на весілля Prochaska А. Иеїтаи 8tamslaw Z61kiewski. -- 8. 288.. У цей час Т. Замойський збирався одружуватися з сестрою краківського каштеляна Януша Острозького -- Катериною, дочкою колишнього волинського воєводи Олександра і Анни Острозьких, онучкою київського воєводи, князя Василя-Костянтина Острозького (1559-1608), найвпливові- шого магната на українських землях. Отже могло йтися також і про запрошення на весілля, яке відбулося в Ярославі 1 березня 1620 р. Посаг його дружини складав 11 міст і 203 села. Завдяки цьому шлюбу зміцнилося становище Т. Замойського в державі і значно збільшилися маєтності на українських землях.

Будучи в дому на початку червня 1620 р., С. Жолкевський отримав відомості з Константинополя від посла Отвіновського про наростаючу небезпеку для Речі Посполитої з боку Османської імперії, спричинену морськими походами запорожців: взимку до Криму, в березні, квітні і травні -- безпосередньо до володінь османів Majewski Я. Сесога. Яок 1620. -- 8. 46-47.

Рашків -- містечко Брацлавського воєводства; нині -- село, центр Рашківської сільради Кам'янського району Республіки Молдова.. 7 червня він про це повідомляв Т. Замойському. Усі подробиці коронний гетьман передав через посланця белзького воєводи [Рафала Лєщинського], якого просив показати цього листа також київському воєводі. Від коронного стражника [Яна Одживольського] надійшла відомість про те, що татарських військ повно у Молдавії, а кримський хан уже вийшов з Криму і слід на нього чекати на Покутському шляху. Сам коронний гетьман зосереджував військо під Галичем, куди наказав поспішити усім ротам, отримав повідомлення від короля про те, що незабаром туди прибудуть також ірландські та угорські піхотинці (Док. 7.).

Незабаром, 17 червня, С. Жолкевський знову відписав з родинного маєтку. Перед тим він отримав від кур'єрів Т. Замойського листа і не забарився з відповіддю. Розповідав про значне скупчення татар у Валахії, які очікували на прибуття свого царя (татарського хана Джанібека-Гірея), а також у черговий раз попереджав про небезпеку для Речі Посполитої, що насувалася з боку Османської імперії. Джерелом інформації для нього стали листи королівського гінця з Константинополя, адресовані турецькому цісарю, котрі показав йому пан Поляновський. С. Жолкевський писав, що Іскандер-паша разом з турецьким і татарським військами підійшли під самий польський кордон, і якби не готовність Речі Посполитої до відсічі ворожих військ, то, напевно, не зупинились би на Рашкові . Було також і калга- султан Калга-султан -- перша посадова особа після хана в ієрархії Кримського ханства, був також головнокомандувачем армією (якщо хан особисто не відправлявся на війну). домовився з Іскандер-пашою про спільні військові дії, але козаки зруйнували їх плани. Коронний гетьман вкотре нагадував, що наказав скуп- читись війську під Галичем. У Молдавії зосередилося багато татар, які рушили Покутським шляхом. Туди вже поїхав польний гетьман С. Конєц- польський. У тому ж напрямі він сам збирався вирушати, очікував тільки на прибуття піхоти і гроші для жовнірів від коронного підскарбія.

Підписавши цього листа, С. Жолкевський додав ще дві такі новини: 1) про перемогу силами імператора Священної Римської імперії Фердинанда ІІ курфюрста Пфальца і короля Чехії Фридриха V, який очолював чеських повстанців у Тридцятилітній війні; 2) в Угорщині Г. Бетлен мобілізує воїнів, півроку тримав в облозі Мукачів, але вже звільнив його, про що особисто йому повідомив комендант (капітан) тамтешнього замку Йоган Фернессі Йоган Фернессі (угор. Fomosi Janos, італ. Femessi Joannes) -- комендант (капітан) Мукачівського замку у період 1618-1624 та 1648-1654 рр. Див.: Munkacs varos. UJ Monografiaja. T. II. / Eredeti K. Nyoman irta Tivadar Lehoczky. -- Karpataljai Magyar Kulturalis Szovetseg. Ungvar, 1998. -- S. 147. Висловлюємо вдячність співробітниці музею Мукачівського замку «Паланок» З.Ф. Карповій за надання цієї інформації. (Док. 8).

Через два дні С. Жолкевський відписав коротенького листа Т. Замой- ському вже з Кам'янки, куди до нього завітав посланець київського воєводи -- пан Домарацький. Це було саме у той час, коли до нього ледве не щодня надходили новини про військову небезпеку, що насувалася на Річ Посполиту. Повідомляв з подивом, що дуже швидко -- за 18 днів -- отримав листа з Константинополя від посла Отвіновського, який написав йому 30 травня і запевняв у тому, що вже немає жодної надії на збереження миру з османами, які збиралися за допомогою татарського хана та Іскандера-паші завойовувати коронні землі, а наступного року сам цісар напевно збирався йти війною. Усі подробиці мав розповісти при зустрічі в Замості пан Домарацький (Док. 9).

Незабаром, 21 червня, коронний гетьман відправив з Жовкви і другого посланця київського воєводи з повідомленням про те, що вдалося піймати в Ярошеві шпигуна сербського походження, якого після допиту стратили у Берлінцях. Виявилося, що він мав брата у Барі, сам був потурнак (тобто зрікся батьківської віри і прийняв іслам). Шпигун отримав завдання від Іскандера-паші зібрати відомості про коронні війська, довідатися про стан замкових укріплень у містах і їх готовність до війни. Посол Отвіновський у своєму листі відкинув останні надії на мирне врегулювання ситуації і написав, щоб поляки вже і не думали про мир, що вказувало на те, що турки об'єдналися з іншими ворогами (Док. 10).

У цій же серії документів зберігся один не датований короткий лист С. Жолкевського, де він повідомляє Т. Замойському, що очікує на зустріч з ним, а також з сєрадзьким воєводою [Станіславом Биковським], просить вислати до нього провідника. Розповідає про те, що має старого коня, а також про жарти белзького воєводи [Рафала Лєщинського] з паном [Ярославом] Олещницьким (Док. 11).

В липні 1620 р. знову актуалізувалося «козацьке питання». Цього разу приводом для занепокоєння коронного гетьмана стало таємне висвячення в Києві православної ієрархії під «покровом козацької шаблі». Відновлення єрусалимським патріархом Феофаном православної церковної ієрархії Київської митрополії напряму вдарило по інтересах польського короля. З точки зору С. Жолкевського та інших державних діячів, це виглядало тим більше підступним в умовах тотальної військової небезпеки, в якій опинилась Річ Посполита влітку 1620 р. На їх думку, грецьке духовенство повсюдно сіяло ворожі антипольські настрої, а козацтво йому в цьому допомагало.