Поняття "Україна" та "Українний" в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1649-1659 рр.)

Уже в одному з перших офіційних політичних документів під назвою "Пункти вимог Війська Запорозького до Величності Його Королівської Милості і Речі Посполитої" від 24 лютого 1649 р. писалося:". А тому що винуватцем другої, ще більшої війни є Князь Його Милість Вишневецький, який почав наступ, незважаючи на встановлений мир і не чекаючи комісії, то коли б він мав бути коронним гетьманом, ми¹¹ ні в якому разі не хочемо з ним жити, і на Українуозначення вживаються не "десять разів", а у кільканадцять разів більше. Крім того, поняття "Україна" використовувалося канцеляристами Війська Запорозького не лише у "внутрішньому", але і "зовнішньому" (тобто міжнародних актах і зовнішньополітич ному листуванні) вжитку. У "Граматиці словенській написаній през Іоанна Ужевича Слов'янина, Славної Академії Паризької в Теології студента в Парижу" (1643) стосовно займенника "ми" зазначено: "Присвійні займенники, що походять з первинних зазначених вище займенників, а також багато інших (з них ми наводимо тільки називні і родові відмінки), ти будеш відмінювати як прикметники. Займенник мій, моя, моє. Називний мои, моА, моє. Родовий мое'го, моеи, мое'го" (Тут і далі цитування за вид.: Граматика слов'янська І. Ужевича / Підгот. до друку І. Білодід і Є. Кудрицький. - К., 1970). Учений-мовознавець В. Німчук стверджує, що в староукраїнській мові "на його не пустимо, і війну з ним розпочнемо"початку XVI ст. було знайдено виразний спосіб передавати йотований звук "І" через значок ""И" з "крапкою" і "дужкою" над нею (Див.: Німчук В. "Договори і постанови прав і вольностей військових..." 1710 р. з погляду історії української мови // "Пакти і Конституції" Української козацької держави. - Львів, 2011. - С. 34). У підготовленій В. Панашенко таблиці "Скоропис документів Генеральної військової канцелярії другої половини XVII ст." відзначено, що рядкова літера "Ї" пишеться у таких основних варіантах з багатьма різновидностями: 1)"И" з крапочкою"." згори посередині, а над"." ще пишеться рисочка "_" (рисочка є короткою і довгою, лівий край нахилений донизу, правий - вгору; ближче до крапочки і далі); 2)"И" з крапочкою".", над якою знаходиться дужка (меншою і більшою); 3)"И" з крапочкою, над якою знаходиться "трикутничок" "рожками" донизу; 4)"И" з крапочкою, зміщеною вправо (над правою вертикальною рискою) з рисочкою вгорі (Панашенко В. Палеографія українського скоропису другої половини XVII ст. - К., 1974. - С. 39). У всіх цитуваннях статті ці знаки у словах "Україна" та "Українний" будуть передаватися як "Ї". Переклад текстів здійснено з урахуванням вимог правил видання пам'яток: Німчук В. Правила видання. Як бачимо, уряд Війська Запорозького (у даному випадку його представники користувалися промовистим займенникомпам'яток, писаних староукраїнською та церковнослов'янською мовами. - Ч. 1. - К., 1995. - С. 24-30. Памятники, изданные Киевской временной комиссиею для разбора древних актов. - Т. І - Отд. II. - К., 1898. - С. 332-338. Ще в одному з варіантів цього тексту писалося: "Щоб князь Вишневецький був позбавлений гетьманства, оскільки козаки не можуть з ним ні мирно жити, ні терпіти в Україні" (Універсали Богдана Хмельницького. - С. 46; Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. - Т. 1. - С. 200). Про правила визначень частин мови в історичних текстах див.: Бевзенко С. Історична морфологія української мови. Написи із словозміни та словотвору. - Ужгород, 1960; Історія української мови. Морфологія. - К., 1978. "ми") не хотів "впускати на Україну" - територію, якою воно вже опанувало протягом 1648 року, великого коронного гетьмана Речі Посполитої з його військовими підрозділами.

Очевидно, що саме від цього часу козацька старшина на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким розуміла під "Україною" історичну територію (а назва "Україна" активно запроваджувалася в офіційних колах як Корони Польської, так і Війська Запорозького вже з кінця XVI ст.) Про це більш ґрунтовніше див.: Яковенко Н. Вибір імені versus вибір шляху (назви української території між кінцем XVI - кінцем XVII ст.). - С. 57-65. , на якій встановило "місцеву" політичну владу Військо ЗапорозькеЩе під час повстання Війська Запорозького проти коронної влади Речі Посполитої у 1637 р. його провідник, полковник К. Скидан підписував свої звернення до населення як "опікун усієї України", "поставлений для усієї України", "полковник Війська Й [ого] Королівської] М [илості] Запорозького на усій Україні" (Селянський рух на Україні 1569-1647 рр.: Зб. документів і матеріалів. - К., 1993. - С. 271-272). . Серед іншого, це підтверджують слова самого гетьмана, які були записані дипломатом Корони Польської В. Московським під час дуже складних переговорів між Варшавою і Чигирином у січні-лютому 1649 р.:". Не постоїть мені нога жодного князя і шляхотки тут в Україні, а якщо захоче котрийсь із нами хліба з'їсти, нехай же буде послушний Війську Запорозькому, на короля не брикає"Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. - Т. ІІ. - М., 1953. - С. 108-109. .

У листі наказного полковника Переяславського полку А. Романенка до київського полковника Війська Запорозького Г. Ганжі від 31 квітня 1649 р. читаємо:". Має сам [король Речі Посполитої] до України поступати; ще мають від півночі на Україну зайти [війська Великого князівства Литовського]. "Джерела з історії Національно-визвольної війни. - Т. 1. - С. 215. . Запис допиту полоненого коронними військами зі слів полковника М. Шумейка (червень, 1649 р.) стверджував: "Після отримання наказу йшли до гетьмана на Україну.; про половину Переяславського полку каже, що вона повернулася на Україну.; з України вийшло чотири пушкаря з полковником Греськом.; тоді всі постановили тікати з козаками в Україну"²⁵.

Упродовж 1650-1652 рр. назва "Україна" неодноразово використовувалася в офіційній документації Війська Запорозького, що засвідчують такі матеріали:

1) наказ Б. Хмельницького ніжинському полковнику П. Шумейку від 31 липня 1650 р. ("шляхту на Україні. вибивать") ²⁶;

2) лист Війська Запорозького до шляхти Волинського воєводства від 1 листопада 1650 р. ("знову вся Україна повстала.; поки Русь не буде такою, якою вона була з давніх часів. ") ²¹;

3) універсал Б. Хмельницького Київському Богоявлен - ському Братському монастиреві від 11 січня 1651 р. ("ляхів з України в Польщу далеко прогнати. ") ²⁸;

4) лист Б. Хмельницького до короля Яна ІІ Казимира від 25 лютого 1652 р. ("вся Україна просить Бога, щоб В [аша] Королівська] М [илість], П [ан] Н [аш] М [илостивий] держав велику булаву., інакше ніколи не заспокоїться Русь") ²⁹;

5) гетьманський універсал про взяття під захист Ніжинської шляхти від 18 червня 1652 р. ("которі за указом нашим з Ніженщизни Архів Головний актів давніх у Варшаві. - Ф. "Архів дому Радзивілів". - Від. IV. - № 36; Мицик Ю. Національно-визвольна війна українського народу 16481658 рр. на Сіверщині очима полонених повстанців // Сіверянський літопис. - № 3. - 2000. - С. 11-13. Центральний державний історичний архів у Львові. - Ф. 1030. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 7. Бібліотека Музею князів Чарторийських у Кракові. Відділ рукописів. - Рук. 417. - Арк. 118. Памятники, изданные Киевской временной комиссиею - Т. ІІ. - Отдел ІІ. - С. 210; Акти, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею (далі - Акты ЗР). - Т. 5. - СПб., 1853. - С. 86; Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею (далі - Акты ЮЗР). - Т. ІІІ. - СПб., 1861. - С. 444. Документи Богдана Хмельницького. - С. 251, 252. У листі Б. Хмельницького до Руського воєводи Речі Посполитої А. Киселя від 9. 01. 1652 р. говорилося не тільки про "Ніженщизну", але й про "Черніговщизну" та "Київщизну" (Sysyn F. Dokuments of Bohdan Xmel'nyc'kyj // Harward Ukrainian Studies. - Vol. II. - № 4. - 1978. - P. 518-519). повиходили були в Україну., на Україну незаборонно. ") Документи Богдана Хмельницького. - С. 269. Універсали Богдана Хмельницького. - С. 63-64. та ін.

В одному з варіантів тексту договору гетьмана Б. Хмельницького з Молдавським князівством (весна 1650 р.) чи не вперше у практиці Війська Запорозького вживалося словосполучення "українні/українські землі" у розумінні "земель", що належать "Україні": "У Польщі під владою Війська Запорозького має знаходитися така кількість українських земель, як сказано в умовах Зборівських пактів, починаючи від Дністра аж до Дніпра, а від Дніпра аж до московського кордону"³². Те, що поняття "Україна" поступово перетворювалося з географічної на ще одну політичну назву Війська Запорозького, засвідчував документ під назвою "Зразок проїжджого глейту" військової канцелярії Б. Хмельницького за 1650 р. для купців, які виїжджали торгувати до Московського царства:". Не допустимо ні однієї дєнєжки дати, як і не дають вже ніхто ніде у нас на Україні"Джерела з історії Національно-визвольної війни. - Т. 2. - С. 45. .

Незважаючи на те, що у московській традиції жителів Війська Запорозького переважно називали "черкасами"". Черкаси жили на Україні", - стверджувалося в "Отписці путивльських воєвод" від 20. 10. 1658 р. до Москви (Акты ЮЗР. - Т. IV. - СПб., 1863. - С. 193). , "черкашенінами" (при цьому гетьмана досить часто звали "Черкаським гетьманом"Див., наприклад: Акты ЮЗР. - Т. ІІІ. - С. 482. , а саме Військо Запорозьке - "Черкаським військом"Там же. - С. 477-478. ), "українні городи" означували як "Черкаські городи" Див., наприклад: Акты ЮЗР. - Т. ІІІ. - С. 487. Зважаючи на те, що прикордонні землі Московського царства від Путивля та Севська й до Білгороду в московській документації називалися "государевыми украинными городами" ("государевыми укра - инами"), в окремих випадках, щоб зрозуміти, про яку територію йдеться, російські писарі, крім "Черкаских" та "Черкаских украинных городов", вживали для означення "Украинные/Украинские литовские городы".". И он (Богдан Хмельницкий. - Т. Ч.) де с ордою пойдет на Московское государство войною. А будет гетман учнет говорити, что писал государь к королю, будто они, черкасы, сложась с татары, хотят государевы украины воевать, и тем они у короля учинились в ненависти." (З наказу Посольського приказу Московського царства за січень 1651 послу до Війська Запорозького Л. Лопухіну // Воссоединение Украины с Россией. - Т. ІІ. - С. 489-490). "Со всеми их Черкаскими украинными городы." (Відписка путивльського воєводі С. Прозоровського про події в "Україні" до Посольского приказу від 14. 01. 1651 р. // Там же. - С. 480) та ін. Акты ЮЗР. - Т. ІІІ. - С. 465-476. , а "Україну" називали "Малою Руссю", в розлогому звіті піддячого Г. Богданова (серпень 1651 р.) до Москви неодноразово вживалися поняття "Україна" у такому контексті:". Отойтить оборонною рукою на Украину;. сын ево и писарь обьявятся на Украине.; побежали на Украину.; покиня обоз, на Украину выехав; а то де войско на Украину до домов своих все пришло.; обоз покинули и пошли на Украину.; за козаками на Украину иттить.; и чают того, что гетмана на Украине нет.".

Аналізуючи уявлення верхівки Війська Запорозького щодо своїх повноважень, ми звернули увагу на свідчення коринфського митрополита Йоасафа. Весною 1651 р. православний митрополит зустрічався з Б. Хмельницьким та в одному з своїх листів до Москви передав слова гетьмана, сказані під час їхньої розмови:". І гетьман мені сказав:". Щоб. Україну його оберігали без жалування, і любить християнську віру”"Там же. - С. 448. . У даному випадку бачимо, що очільник Війська Запорозького вважав Україну "своєю", що, можливо, засвідчувало про його автократичні устремлінняПро стремління гетьмана Б. Хмельницького утворити "удільне князівство" (в т. ч. окрім всього, цей факт засвідчували переговори з урядовцями Речі Посполитої) на підконтрольній Війську Запорозькому території свідчить багато джерел, зокрема, секретний документ "Рипкїа геїас] е] і'екгєїпє) tego, кґогу і ІШет Cmielnickiego ргіу] ескак" за 1651 р. в якому говорилося: "При удільному князівстві Руському, якби дійшло, обов'язково потрібно обдумати, а що ухвалять - потрібно затвердити присягою Й [ого] Королівської] М [илості] " (Воссоединение Украины с Россией. - Т. ІІ. - С. 203-204; Чухліб Т. Проект "Козацького князівства" - історична альтернатива політичного устрою Гетьманщини? // Укр. іст. жур. - № 4. - 2014. - С. 71-94. Див. також: Федорук Я. Чи Хмельницький хотів стати монархом? // Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісій НТШ у Львові: (Лютий 1992 р. - жовтень 1993 р.). - Львів, 1994. - С. 31-45; Степанков В. Проблема становлення монархічної форми правління Богдана Хмельницького (1648-1657) // Укр. іст. журн. - № 4. - 1995. - С. 14-33. . За свідченнями московського дипломата до Чигирина І. Фоміна, гетьман Б. Хмельницький разом з писарем І. Виговським говорили йому, що отримали листа від полковника Брацлавського полку (а того інформував сотник М. Поповський), що "Ляхи на їхню У "Граматиці словенській." стосовно займенника "їх" зазначається:". Стягнене 'ихъ - їх, що походить від 'тныхъ, вживається при дієсловах однаково з прийменниками і без них, як-от: взАлъ ихъ - взяв їх і ю (т) ихъ - від них". Україну ідуть війною"Акты ЮЗР. - Т. ІІІ. - С. 504. . Отже, у розмові з іноземним послом вищі урядовці Війська Запорозького мали казати "наша Україна".

Посол до московського царя генеральний суддя С. Богданович у грудні 1652 р. заявляв Олексію Михайловичу:". Черкаские войска не все на бою бывают, а многие живут на Украине для береженья от татар"Там же. - С. 485. . При цьому дипломати Війська Запорозького означували свій північно-східний кордон з Московським царством по меридіану, де знаходилося м. Ромни - "до Ромна, границі нашої"Там же. - С. 488. (У статейному списку піддячого І. Фоміна (серпень 1652 р.) значиться: "за рубеж., до гетмана Хмельницкого., до Черкаского порубіжного города Ромна") Там же. - С. 496. .

У т. зв. Березневих статтях 1654 р. з Московським царством вже з'являєтся такий концепт, як "рубіж України", який треба "оберігати":". Чтобы наемного люду зде по рубежу от ляхов для всякого безстрашия с 3000 или, как воля царского величества будет, хотя и больши. Царского величества ратные люди всегда на рубеже для Украины обереганья есть и вперед стоять учнут"Воссоединение Украины с Россией. - Т. III. - М., 1954. - С. 560-565. . Власне, 1654 р. став тим рубіконом у визначенні офіційних представників Війська Запорозького, який змусив їх більш конкретно визначитися з тим, що для них є "Україна". А ось прихильники "дідичної" королівської влади, зокрема, воєвода Чернігівського воєводства Тишкевич, розуміли це як її політичне відторгнення від Речі Посполитої як чогось "цілого":". Той зрадник (Б. Хмельницький. - Т. Ч.), розірвавши Лігу з ханом, сам і цілу Україну віддав у руки московського царя"⁴¹.

історичне поняття україна українний

Якщо проаналізувати усі згадки в офіційній документації Війська Запорозького (головним чином, це листування між гетьманом Б. Хмельницьким та московським царем Олексієм Михайловичем) за 1654 рік, то побачимо, як термін "Україна" та похідні від нього означення набувають не тільки більш рельєфного змісту, але й зустрічаються у гетьманських листах набагато частіше, ніж перед тим:

1) гетьманський лист до Олексія Михайловича від 11 червня 1654 р. (". про ханський прихід на Україну. ") ⁴¹ Акты ЮЗР. - Т.Х. - СПб., 1818. - С. 235. Там же. - С. 661. ;

2) лист того ж до того ж від 15 вересня т. р. ("Ми. вийшли з України.; які і спустошення в Україні.; з військом з України виступили.; тоді нас від України далі відвести хочуть.; ") Російський державний архів давніх актів (далі - РДАДА). - Ф. 214 "Сибірський приказ". - Ствп. 1636. - Ч.І. - Арк. 121-121. Документи Богдана Хмельницького. - С. 384-385, 386-381. Там само. - С. 391. ;

3) лист того ж до того ж від 28 вересня т. р. (". Україну нашу у всі війни від неприятелів боронили.; великі заворушення в Україні через неприятелів ляхів. ") ⁵⁰;

4) лист того ж до того ж від 12 жовтня т. р. (". орда кримська, ногайська і інші, з ляхами зійшлися, на Україну ударити мають.) ⁵¹;

5) лист того ж до того ж від 24 жовтня т. р. (". повертаючись назад в Україну, всі полки задніпровські.; Україну. воювати мають") Там само. - С. 393. Там само. - С. 395. РДАДА. - Ф. 19. - Оп. 1, 1654. - № 15. - Арк. 1-8; Мыцык Ю. Анализ архивных источников по истории Освободительной войны украинского народа. - Днепропетровск, 1988. - С. 65-68; Федорук Я. Міжнародна дипломатія і політика України: 1654-1651. - Львів, 1996. - Част. 1: 1654. - С. 148-152. ;

6) наказ Б. Хмельницького послам до московського царя від 24 жовтня т. р. (". який (Р. Ластовецький. - Т. Ч.) перед тим на Україні жив.; з татарами на Україну вдарити мають.; тільки щоб Україну звоювати.; коли прийдемо в Україну. ") ⁵³;

1) звіт послів Війська Запорозького на чолі з М. Богаченком до Кримського ханства:". а потім з ляхами на військо ударити, а всю Україну вогнем і мечем пустошити;. [Карач-бей] потішав нас:". Всі землі вдарять на вас [Україну]: турецька, угорська, волоська, молдавська і ми з усією ордою"⁵⁴;

8) гетьманський лист до Олексія Михайловича від 10 листопада т. р. (". усіма ордами кримськими, ногайськими, черкеськими, очаківськими, білгородськими, венграми, волохами і ляхами., прийшов [С. Лянцкоронський] з ордами в Україну. ") Акты ЮЗР. - Т. XIV. - СПб., 1886. - С. 114-116. ;

9) гетьманський лист до московського окольничого Ф. Бутурліна від 7 грудня т. р. (". тоді ляхи і татарове, сполучившись з собою, мають далі в Україну йти і пустошити; тільки на Україну всі потуги обернути. ") 56;

10) лист того ж до того ж від 11 грудня 1654 р. ("але всі потуги на Україну. обернули.) 51.

Крім того, 15 вересня 1654 р. у розмові з московським посланцем А. Бутурліним генеральний писар І. Виговський так окреслив політику Османської імперії щодо Війська Запорозького:". [Султан] зіславшись із сілістрійським пашею, старався б як міг від'єднати Пана Гетьмана від Москви і закликати його до своєї давньої приязні. А якби Пан Гетьман [цього] не хотів, тоді з усією своєю силою разом з турками і сілістрійським пашею, взявши і тих три землі на допомогу (угорську, волоську [і молдавську]., щоб наступав в Україну і навернув уже війною дружбу з козаками)" РДАДА. - Ф. 210 "Розрядний приказ", Севський стіл. - Ствп. 158. - Арк. 280281. Документи Богдана Хмельницького. - С. 407. Цит. за: Федорук Я. Міжнародна дипломатія. - С. 143. . У даному випадку цікаво, що І. Виговський називав "землями" УгорщинуОчевидно, що І. Виговський називав Угорщиною Трансильванське князівство. , Волощину та Молдавію (на той час вони були хоча й залежними, але державами-"князівствами") в одному ряду з "Україною".

Отже, можемо звернути увагу на те, що, по-перше, якщо від 1649 до 1653 рр. поняття "Україна" вживалося раз-по-раз, то після укладення військово-політичного союзу з Москвою воно вже набуває постійної присутності в офіційних листах Війська Запорозького Сучасник тих подій з боку Речі Посполитої, шляхтич С. Павша у листах до віленського воєводи Я. Радзивіла за лютий-березень 1654 р. так оцінював складення присяги старшиною Війська Запорозького московському цареві: "Полк Брацлавський та Уманський не хотів зноситися з Хмельницьким і їхати на цю присягу у Переяслав. У тій Україні стався розкол наполовину...; цей зрадник (Б. Хмельницький. - Т. Ч.), розірвавши лігу з ханом, сам віддався в руки московського царя і Україну віддав" (Мицик Ю. Джерелознавчі студії з історії Переяславської ради 1654 р. // Україна та Росія: проблеми політичних і соціокультурних відносин. Зб. наук. праць. - К., 2003. - С. 544, 548). Як бачимо, литовський шляхтич асоціював "Україну" з політичним утворенням, яке можна було "розколоти" у політичному відношенні та "віддати у руки" іноземному монархові. ; по-друге, ця назва зустрічається в окремих листах по кілька разів (включно до 7-ми); по - четверте, чітко проглядається військово-політичний контекст його уживання, про що свідчать такі словосполучення - "Україну" могли "боронити", на неї мали "ударити" іноземні війська та могли її "звоювати". Гетьмани та старшина Війська Запорозького застосовують до "України" займенник "наша" У "Граматиці словенській." І. Ужевича стосовно займенника "наш" зазначається: "Займенник наш, наша, наше. Називний нашъ і нашый; наша, нашаА; манни: і наш: Родовий нашого, наш: и, нашого.. Словотвір займенників у слов'ян багатший, ніж у латинів, бо латини утворюють від первісних займенників тільки такі присвійні, як від ego ^ meus, від tu ^ tuus; sui ^ suus. Слов'яни від них, крім того, виводять інші присвійні займенники, як-от: від свой - свій - свойскїй, ніби suanus, а від твой - твій - твойскїй, ніби tuanus, також від мой - мойскїи, ніби meanus і від нашъ - наш - наскїи, ніби nostranus тощо". та займенник "вся", що засвідчує поступове усвідомлення ними її як нової "отчизни"Про зародження поняття "отчизна" у середовищі політичної верхівки Війська Запорозького див.: Когут З. Від Гадяча до Андрусова: осмислення "отчизни" в українській політичній культурі // Гадяцька унія 1658 року: Зб. наук. статей. - К., 2008. - С. 228-239. .

Перебуваючи у 1655 р. у м. Богуславі під Києвом, Б. Хмельницький повідомляє царя, що польські і татарські війська на чолі з польним гетьманом С. Лянцкоронським і кримським калга-солтаном йдуть "прямо сюди на Україну. і одноосібно всю Україну цього літа мислять звоювати"⁶³.2 квітня 1655 р. гетьман уже знаходився у Чигирині, звідки знову скаржився Олексію Михайловичу, що "ляхи шукали різних звичаїв, щоб якось Україну звоювати"⁶² Акты ЮЗР. - Т. XIV. - С. 558-559. Документи Богдана Хмельницького. - С. 420. Про листування гетьмана Б. Хмельницького з магістратом Львова див.: Барабаш Т. Письмо і писарі листів Богдана Хмельнницького до магістрату Львова 1655 року // Архіви України. - № 3. - 2014. - С. 90-103. У "Граматиці словенській..." І. Ужевича стосовно займенника "свій" зазначалося: "Займенник свой - свій, своА - своя, свое' - своє у латинів відноситься тільки до третьої особи, а в слов'ян вдало сполучається з усіма особами - іа маю своего пана - я маю свого пана. Ты маешъ свое'го 'ю (т) ца - ти маєш свого батька, юнъ покорнымъ е'сть своему старшому - він покірний своєму старшому. Те ж саме стосується і первинного займенника собЪ і себе - собі і себе, як-от: 'іа буду собЪ 'юрати - я собі буду орати, замість мені буду орати, ты собЪ сЪешъ - ти собі (замість тобі) сіеш, 'юни собЪ жнуть - вони собі жнуть, вы себе вьімовліае'те - ви виправдуєте" себе". .

Цікаво прослідкувати, як видозмінюється відношення до вживання слова "Україна" з вступом армії Війська Запорозького на землі Червоної Русі (суч. Західна Україна). Так, 13 жовтня 1655 р. у листі до магістрату та жителів міста Львова⁶⁵ Б. Хмельницький пише, що "коронні війська і стани Речі Посполитої жорстоко напали на Україну, ми змушені були захищати своє життя". Як можна зрозуміти з цього вислову, по-перше, "Україна" стояла в одному ряду з "Річчю Посполитою" (адже війська останньої на неї "напали"); по-друге, "Україна" у сприйнятті гетьмана та його канцеляристів асоціюється з займенником "ми". Тобто йде процес уособлення індивідуального - "себе" з колективним - "Україною".

В іншому листі до магістрату Львова від 20 (10) жовтня 1655 р. гетьман заявив, що він "визволив [з неволі] Україну свою⁶⁶ руську":". Його Милість Шведський Король нехай приймає те, що йому дав Господь Бог в його розпорядження, а що нам Господь Бог поміг визволити Україну свою руську, при цьому я стою (". Pan Bogpomogl Ukrainy swej ruskiej zajachac, рг^у ївш stoje")"⁶¹. У даному випадку займенник "своя [Україна] " якщо й не замінює інший займенник "наша", то використовується поряд з ним. Вважаємо, що дієслово "визволяти" у даному випадку уживане не тільки стосовно просто "території", але й колишньої історичної "старожитньої держави" ("Русі") та "народу" ("руського") Жерела до історії України-Русі. - Т. VI. - Львів, 1906. - С. 146-147; Документи Богдана Хмельницького. - С. 456-457; Федорук Я. Лист Богдана Хмельницького з табору під Львовом до магістрату м. Львова з повідомленням про захоплення м. Кракова військами шведського короля та про союз Запорозького Війська з Росією та Швецією. 10 (20) жовтня 1655 р. // Україна - Швеція: на перехрестях історії (XVII - XVIII ст.). - К., 2008. - С. 48-49. Гетьман І. Виговський у листі до Олексія Михайловича від 25 листопада 1657 р. пише про "увесь народ наш православний" (Акти ЮЗР. - Т. IV. - С. 78). "Народ наш руський вельми й великим добродійством в усіх службах залишається ви нагородженим.; щоб усе це було без шкоди і народу руському.; щоб мав користь наш народ і його старожитна релігія.; для цілого нашого народу руського.", - такі висловлювання уживав у своєму листі від 24. 05. 1659 р. до литовського князя Б. Радзивіла туровський полковник Війська Запорозького К. Виговський (Мицик Ю. З українського дипломатарія другої половини XVII століття // Записки НТШ. - Т. 233. - Львів, 1997. - С. 384). Потрібно було ще десять років для того, щоб з 1668 р. гетьмани Війська Запорозького почали вживати у своїх універсалах означення "український народ". , який перебував у "лядській неволі". Тут можна говорити також про використання Б. Хмельницьким відомого біблійного сюжету, коли Мойсей звільнив з єгипетської неволі іудеїв. Якщо стосовно Києва тогочасні православні книжники Русі формують концепцію "другого Єрусалиму", то козацька старшина Війська Запорозького починає творити міф про "Україну" як "новий Ізраїль".

Поняття "Україна" як традиційне означення "бунтівливих українних володінь" Польсько-Литовської держави продовжує входити до політичного дискурсу вищих станів Корони Польської. Мало того, воно потрапляє до тексту міжнародної угоди між Річчю Посполитою та Кримським ханством, яку було укладено наприкінці червня 1654 р. Про укладення цього договору див.: Федорук Я. Міжнародна дипломатія. - С. 58-59. Готуючи проект польсько-кримського договору 1654 р. та перебуваючи у Бахчисараї, коронний посол М. Яскулський заявляв:". З [козацькими] послами пошлемо нашого посла з тим, щоб [вони] покорилися Й [ого] Королівській] М [илості], віддали [йому] Україну і самі спільно з нами йшли на Москву" (Бібліотека Національна у Варшаві. Відділ мікрофільмів. - М/ф 37233. - Арк. 483 зв.). у відповідь на зближення Війська Запорозького з Московським царством: "Так як Московський Цар без якої б то не було причини зі сторони Й [ого] М [илості] Короля порушив підтверджений клятвою мир і з'єднався з віроломними ордами Й [ого] М [илості] Короля короля - козаками, привів їх до присяги і в українні володіння Й [ого] Королівської] М [илості] без усякої причини зрадницьки вдерся, ясновельможний Польський Король укладає дружбу з Й [ого] М [илістю] Кримським ханом проти цього віроломного неприятеля так само, як і проти запорозьких козаків. Коли ж на Україні козаки і бунтівливі хлопи прийдуть у колишню підлеглість Й [ого] М [илості] королю і своїм панам, тоді Й [ого] М [илість] Король згідно з попередніми договорами буде старатися, щоб вони не давали приводу до порушення миру між Й [ого] М [илістю] Королем і Кримським Ханом і. щоб ніколи проти нього не виступали. " Архів Головний актів давніх у Варшаві. - Ф. "Архів Коронний". - Від. Татарський. - Карт. 62. - Т. 34. - № 365. . На вальному сеймі у Варшаві 1655 р. було прийнято спеціальну ухвалу "Deputaci do instrukcyi na uspokojenie Ukrainy oboyga narodow", у якій зазначалося: "Посли обох народів, зійшовшися до інструкції на заспокоєння України. після закінчення сейму, завдяки попередній присязі, інструкцію, що через внутрішню різницю думок і війну, яка через це виникла, а за цим і заспокоєння України умовили і постановили"Volumina legum. - T. IV. - Petersburg, 1860. - S. 231. Центральний державний історичний архів України у Києві. - Ф. "Колекція грамот російських царів та універсалів українських гетьманів". - Оп. 2. - Спр. 40. - Арк. 1-2; Архив ЮЗР. - Ч.Ш. - Т. VI. - К., 1914. - C. 92-93. . Власне, іменник "заспокоєння" виступає тут у поєднанні з "краєм" та "землею", заселеною "бунтівниками", які піднімалися на повстання з тих чи інших причин.

Поняття "Україна" постійно вживалося у гетьманських листах до іноземних володарів та урядовців.8 листопада 1655 р. з табору під Львовом з гетьманської канцелярії виходить латиномовний лист до шведського короля Карла Х Густава, де він пише:". Ми вирішили відійти з військами трохи назад від Львова, на Україну ("Parum retro a Leopoli in Ukrainam cum copiis recedere concessimus")"¹². У листі до коронного підканцлера І. Радзейов - ського від 11 січня 1656 р. гетьман Війська Запорозького писав, що "уклавши стійкий мир з Його Милістю Кримським ханом і з усіма ордами, відправилися для відпочинку з військами на Україну і тепер залишимося в Чигирині"Памятники, издаваемые Киевскою комиссиею. - Т.Ш. - Отд. ІІІ. - К., 1898. - С. 129-130. . При цьому гетьман запрошував вищого урядовця Корони Польської до "України" ("Якщо В [аша] М [илість] П [ан] схочеш приїхати, приїжджай на Україну") Там же. . У листі до кримського салтана від 22 січня 1656 р.Б. Хмельницький писав:". А всіх тих татар, що були в Україні, в полоні, ми наказали зібрати в один гурт і зараз негайно вони будуть звільнені"Документи Богдана Хмельницького. - С. 470. . У листі гетьмана до Олексія Михайловича від 7 червня 1656 р. читаємо: "А нині знову послали якогось Ромашковича, вірменина, до Хана Кримського, щоб з військом до ляхів ішов на допомогу проти шведа, а потім повернувшись на Україну. йти з військами хочуть"Там само. - С. 498. .

Про те, що під "Україною" у 1650-х роках у міжнародних відносинах розумілося "Військо Запорозьке з усіма містами і землями", свідчили, зокрема, матеріали Віленського миру 1656 р. між Річчю Посполитою і Московським царством:". Те обои давно слученые государства се есть Коруна Польская и Великое княжество Литовское, по прежнему соединению под властию его королевского величества со всеми землями останутца окроме Украины, которая у великого государя нашего его царского величества в подданстве учинилась, гетман Богдан Хмельницкой с Войском Запорожским с городами и с землями. "⁷⁷. Комісари Речі Посполитої, які проводили переговори на Віленській комісії у м. Нємежі, звітували до Варшави:". Ми також сказали, що без реституції України миру бути не може"⁷⁸. Польський підканцлер А. Тшебіцький в одному з листів за 15 вересня 1656 р. писав, що у разі крайньої потреби можна віддати московському царю землі". на пограниччя Березиною від Великого князівства Литовського, а Дніпром від Корони в Україні"¹⁹. Литовський дипломат К. - П. Бжостовський залишив такі свідчення про перебування представників Війська Запорозького на міждержавній комісії 1656 р.: "Що стосується України, то вони (московські посли. - Т. Ч.) говорили, що тут знаходяться козацькі посли, які щойно приїхали, і які, за їхніми словами, не хочуть належати Польщі"⁸⁰. Власне, усі ці висловлювання, по суті, засвідчили суб'єктність "України" як нового державно-політичного утворення.

13 березня 1657 р. у листі до московського царя гетьман писав про те, щоб "на Україні шляхта не бувала.; і те все робиться зі сторони польської на сварку, щоб нас з усім Військом Запорозьким і з усім народом православним від вас Великого Государя відлучити"⁸¹.23 квітня 1657 р. у дипломатичній "Інструкції" послу до Москви Ф. Коробці відзначалося:". Цесар турський указ учинив сильно готуватися паші Силістрійському на мультян і волохів таким звичаєм, якщо підуть з турками на Україну мультяни і волохи будуть нас, козаків, воювати. "². ¹¹ РДАДА. - Ф. 19 "Зносини Росії з Польщею", 1656. - Спр. 56. - Арк. 161-161 зв.; Русская и украинская дипломатия в международных отношениях в Европе середины XVII века.! М., 2001.! С. 200. Цит. за: Федорук Я. Віленський договір 1656 року: східноєвропейська криза і Україна у середині XVII століття. - К., 2011. - С. 459. У матеріалах переговорів на Віленській комісії 1656 р. йшлося про належність України до Речі Посполитої за можливості елекції царя Московської держави на польський королівський трон:"... Wielkie Xiзstwo Litewskie od H [osu] dra naszego cale puszczone y Ukraine do zywota swego trzymajqc zupelnych titulow wedle Pakt Polanowskich zaziwac bedzie" (РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 2. - Спр. 591. - Арк. 181 зв.; Федорук Я. Вказ. праця. - С. 459). ¹⁹ Бібліотека Музею князів Чарторийських у Варшаві. Відділ рукописів. - Од. зб. 386/IV. | Арк. 156. Сборник [Муханова П. А.] - СПб., 1866. - С. 521. Акты ЮЗР. | Т. ІІІ. | С. 591. Документи Богдана Хмельницького. - С. 582.

Поступово в уявленнях верхівки Війська Запорозького "Україна" перетворювалася на державне утворення, яке не тільки могло б визначатися з

"дідичною" чи іноземною монаршою протекцією, але й самостійно також існувати на чолі з власним "королем"-гетьманом. Про це, зокрема, говорилося у дипломатичній "Інструкції" коронному послу до Чигирина С. Бенєвському (поч.1657 р.):". Хай розважить Хмельницький, чи годиться, щоб царя було визначено наступником Його Королівської Милості, бо він не хоче миру за інших умов, лиш хоче бути проголошеним королем, або щоб йому віддали Україну і велику частину Литви" Про це див.: Чухліб Т. Секрети українського полівасалітету: Хмельницький - Дорошенко - Мазепа. - К., 2011. Памятники, издаваемые Киевскою комиссиею. - Т. ІІІ. - Ч. ІІІ. - С. 155-156; Див. також: Перналь А.Б. Річ Посполита двох народів і Україна. Дипломатичні відносини 1648-1659 рр. / Пер. з польс.Ю. Мицика. - К., 2013. - С. 202. .". А писатися йому Князем Київським і Чернігівським і гетьманом Війська Запорозького, а мати йому владу у своїй землі в отчинах своїх шляхетських, в судах і управах в тих краях, які йому, Хмельницькому, і козакам від Його Королівської Величності на віки спадковим правом дані і підтверджені будуть"Документы эпохи Богдана Хмельницкого 1656 и 1657 гг., извлеченные из Главного московского архива Министерства иностранных дел / Собр.М. Каманин. - К., 1911. - С. 14. , - відзначалося у проекті угоди між Військом Запорозьким та Шведським королівством на початку 1657 р.