Поняття "Україна" та "Українний" в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1649-1659 рр.)
Термінологічна сутність історичних понять "Україна" та "Українний". Трансформування з "географічно-територіальних" термінів у "політично-національні" та вживання для означення посталої на теренах Східної Європи "малої" держави на чолі з гетьманом.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.09.2017 |
| Размер файла | 100,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Протягом червня-серпня 1657 р. у Чигирині перебував посол Тран - сильванії Ф. Шебеші, який у своєму щоденнику залишив такий промовистий запис стосовно політико-правових уявлень верхівки Війська Запорозького щодо своїх владних повноважень: "Під час розмови з Виговським з іншим московським послом вийшов спір, чому гетьман [Хмельницький], не повідомляв про те царя, що укладає мир зі шведами і семигородським князем, і чому гетьман сам не їде вести переговори з царем, а все частіше тих чи інших козаків посилає замість себе. На що гетьман Іван Виговський відповідав, що “коли цар у себе в країні є цар, то і гетьман у себе в країні такий же король чи князь, він її мечем відвоював і зброєю від іга звільнив, тому коли бажаєте, будьте нам доброзичливі, інакше, побачите, повернемося проти вас, да того ж татар, шведів, венгрів супроти вас повернемо. ”"Цит. за: Русская и украинская дипломатия в международных отношениях в Европе середины XVII века. - С. 361. .
Власне, те, що Б. Хмельницький, а за ним І. Виговський усвідомлювали себе правителями України, засвідчують слова останнього після його скинення з гетьманства. 17 серпня 1660 р. у листі до литовського князя Богуслава Радзивіла "екс"-гетьман Виговський просив політичної підтримки у конюшого Великого князівства Литовського та стверджував, що "урядував Україною" &1. Власне, вищі урядовці Війська Запорозького ще від 1649 р. поступово вибудовували синонімічний ряд політичних назв для території, де встановилася їхня влада.
У тексті глейтовного універсалу грецьким купцям від 19 лютого 1658 р. гетьман І. Виговський писав:". Доносимо до відомості, що ми за проханням грекам купцям, що знаходяться на Україні дозволяємо в містах, містечках і селах різними товарами, кгандлями торгувати". Одночасно продовжувалася попередня традиція офіційних структур Війська Запорозького називати підвладну їм територію "Україною". Назвою "Україна" представники вищої козацької старшини користувалися не тільки в офіційному, але й також у приватному листуванні. Так, зокрема,19 березня 1658 р.І. Виговський писав своєму батькові Остафію про "сварку у якій не можна домів і всієї України [залишити] "Цит. за: Мицик Ю. З листування Івана Виговського // Український археографічний щорічник. - Вип. 13-14. - К., 2009. - С. 525. Очевидно, що усвідомлення гетьманів Війська Запорозького стосовно свого володарювання/урядування/правління "Україною" з'явилося в т. ч. і під зовнішньополітичним впливом. Зокрема, кримський хан Іслам - Гірей ІІІ у своїх листах звертався до Б. Хмельницького як "правителя усієї Русі" (Державний архів у Кракові. - Ф. "Зібрання Пінночі". - № 363. - Арк. 721; Мицик Ю. З дипломатичної документації Б. Хмельницького та І. Виговського // Національний університет "Києво-Могилянська академія. - Т. 14: Історія. - К., 1999. - С. 105-106). Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича. - С. 65. Акты ЮЗР. - Т. IV. - С. 105. ЗНТШ. - Т. ССІІ. - Львів, 1991. - С. 329-339. У цей час король Речі Посполитої Ян ІІ Казимир уже вживає назву "Україна" у політичному контексті:"... Нарешті повернута за благословенням неба під владу Його Королівської Милості і Речі Посполитої вся Україна, постійними невтомними зусиллями." (Цит. за:
Перналь А.Б. Річ Посполита двох народів і Україна. Дипломатичні відносини 1648-1659. - С. 255). . Потрібно зазначити, що від часів правління І. Виговського словосполучення "вся Україна", "всієї України" усе частіше входить до офіційного ужитку. Можливо, що цей факт був спричинений міжнародною ситуацією, відцентровими тенденціями та подіями громадянської війни, у результаті чого Військо Запорозьке поступово поділялося на "два береги" Дніпра - "правий берег" (Правобережжя) та "лівий берег" (Лівобережжя).
Того ж року у положеннях "Переліку пунктів на Гадяцьку комісію" вживалося словосполучення "у всій Україні", під чим малося на увазі як Правобережжя, так і Лівобережжя: "Панові обозному Великого Руського князівства і Війська Запорозького має належати тепер кварта зі староства Житомирського з гізанією або з іншого місця, а після смерті теперішнього посідача як Житомирське староство, так і адміністрація всіх селітроварень у всій Україні в королівських маєтках має належати тому ж панові обозному, щоб Річ Посполита і військо мали завжди надмір пороху і куль, не витрачаючи на це інших коштів".
У цьому контексті цікаво зрозуміти, якою ж була територіальна локалізація "усієї України"? Зазвичай польські, а за ними й окремі українські історики стверджують, що назва "Україна" поширювалася тільки на землі Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводствПро "територіальні візії" гетьманів Війська Запорозького див.: Когут З. Кордони України: територіальні візії козаків від гетьмана Б. Хмельницького до гетьмана І. Самойловича // Укр. іст. журн. - № 3. - 2011. - С. 50-73. Акты ЮЗР. - Т.Ш. - С. 109. . Однак це не зовсім так, про що свідчать записи переговорів посольства Війська Запорозького у Москві на чолі з полковником Г. Лісницьким наприкінці квітня - початку травня 1658 р. Зокрема, посли стверджували:". Чули вони, що після їх від'їзду послав гетьман Павла Тетерю на Україну до Острога і до Корця, а ті городи недалеко від Брестя-Литовського. "92. Як відомо, Остріг і Корець були старовинними містами Волині та входили до Волинського воєводства. Таким чином, назва "Україна" в уявленнях козацької старшини поширювалася і на частину території ВолиніНа початку 1657 р. у канцелярії шведського короля Карла Х Густава було випрацювано проект договору з Військом Запорозьким, де у 2-й статті відзначалося: "Також усе, що на цій стороні Берези (р. Березини. - Т. Ч.) є в Україні і на Волині, щоб Москва з цього часу до того справи не мала, окрім того, що це Хмельницького уділ буде, все належало б Його Королівській Величності і Короні Свейській". Про це див. нашу статтю: Чухліб Т. Українсько-шведські відносини за доби правління Богдана Хмельницького та Івана Виговського (1654-1658 рр.) // Іван Виговський: Зб. ст. наук. конф., присв. 350-літтю Конотопської битви. - Львів, 2010. - С. 14-26. . Це підтверджувалося і у листі корецького шляхтича І. Дворецького до свого дядька, наказного київського полковника В. Дворецького від 12 травня 1658 р.:". Великого Государя бояр і воєвод і ратних людей в Черкаських городах і на Україні від Черкаських городів ніде немає: а Польські і Литовські люди збираються від Києва в ближніх містах і хочуть приходити до гетьмана. "Акты ЮЗР. - Т.Ш. - С. 116. . На нашу думку, номен "Україна" вживався одночасно у "вузькому", "середньому, та "широкому" розуміннях. Його "вужча" локалізація була традиційною та з кінця XVI ст. обмежувалася територією Київського і Брацлавського воєводств. У "середньому" сприйнятті козацької старшини це була територія, завойована Військом Запорозьким, включно з Чернігівським, частинами Волинського та Подільського воєводств Речі Посполитої. А у "ширшому" розумінні очільників Війська Запорозького "Україна" розповсюджувалася на усі колишні терени давньої Русі (там, де проживав "руський народ", поширювалася "руська мова" та православне "греко-руське" віросповідання), включно з територією Руського воєводства Корони Польської, а також Мінського воєводства Великого князівства Литовського.
29 липня 1658 р.І. Виговський пише лист латинською мовою до дружини польського короля Марії Людовіки з засвідченням політичного підданства Війська Запорозького Речі Посполитій, де прямо називає підлеглі йому території "Україною", яку він повернув "дідичному" монархові: "Omnes quaesivi modos, quibus Ukraina haereditario domino restitueretur;. Moschus enim fraude Ukrainam possidere cogitabat, quod Deus avertat. Quod si nuns sub regimine meo Ukraina non fuerit subdita. "95. В офіційному акті нобілітації Івана Виговського королем Яном ІІ Казимиром від 13 листопада 1658 р. було відзначено, що "окремі воєводства України та Великого князівства Литовського під владою великого князя Московського точно опиняться" (". Ade out complures palatinatus Ukrainae et Magni Ducatus Littuaniae in potestatem magni ducis Moshoviae prorsus delaberentur") 96. Тут в одному ряду з "Україною" виступає "Велике князівство Литовське", що засвідчує політичне, а не географічно-територіальне розуміння поняття "Україна". Крім того, говориться про "воєводства України".
Гетьмани Б. Хмельницький та І. Виговський (а також їхні писарі, канцеляристи та найближче оточення) протягом 1649-1659 рр. уявляли "Україну" як окрему від Речі Посполитої "землю", у якої був "рубіж", який потрібно було "оберігати" від різних ворожих сил. "Неприятелями України" (на певних періодах - союзниками) у цей час були "ляхи", "татарове", "мультяни", "волохи", "венгри", "орди" тощо. Вони постійно "нівечили", "пустошили", "розоряли", "воювали", "висікали", "зносили", іншими словами "нападали" на те, що у канцелярії Війська Запорозького називали "Україною" й "Українними городами".
Як можна зрозуміти з логіки вживання відповідних термінів гетьманом, полковниками і сотниками Війська Запорозького, по-перше, під "Україною" вони розуміли не так географічне, як територіально-політичне утворення, адже вона "вся повстала", і її треба було "оберігати"; по-друге, "Україна" в номінаціях козацьких канцеляристів чітко почала відокремлюватися від "Польщі" - була "своєю" та "нашою"; по-третє, "Україна" почала виступати синонімічним відповідником "Русі"97, пізніше - "Малої Русі ("Малої Росії")"; по-четверте, володіння Війська Запорозького "на Україні" та "в Русі" поділялися на окремі "землі" - "Київщизну" (суфікс "изн" визначав Національна бібліотека України ім.В. Вернадського НАН України Інституту рукопису (ділі - НБУ. ІР). - Ф.Х. - Од. зб. 7487-7555. - Арк. 74; Гарасимчук В. Матеріали до історії козаччини XVII віку. - Львів, 1994. - С. 96. НБУ. ІР. - Арк. 97-100; Гарасимчук В. Вказ. праця. - С. 123. Зокрема, литовський гетьман Януш Радзивіл не розділяв у своїх уявленнях "Русь", "Україну" та "козаків", протиставляючи їх "Полякам". У 1652 р. він заявляв:"... Буде бій останній - чи Полякам погибель, чи Русі. Якщо може переможуть Поляки, тоді остаточно загине рід і віра Руська і вся Україна... А якщо переможуть козаки, то невже б мали піддатися Поляки козакам в нужду і мучительство" (Акты ЮЗР. - Т. ІІІ. - С. 490). збірну назву регіону, місцевості), "Уманщизну", "Черніговщизну", "Ніжен - щизну", "Сіверщизну" тощо, при цьому у певних випадках "Україна" вживалася в одному семантичному ряду з цими "землями". "Україна" також була "руською", що, вочевидь, засвідчувало проживання на її території "руського народу" ("православного народу"), а також те, що тут колись давно правили "княжата руські". З огляду на це, гетьмани заявляли, що Військо Запорозьке "визволило Україну", яку потім прийшлося "захищати". Поряд з "Україною" щодо маркування території, над якою здійснювався політичний контроль Війська Запорозького, досить часто уживалося таке стійке словосполучення, як "Українні городи".
"Українні городи": від географічного до політичного поняття
17 серпня 1649 р.Б. Хмельницький вислав свої чергові вимоги до Яна ІІ Казимира, які складалися з 18-ти пунктів і торкалися майже всіх сфер взаємовідносин між Військом Запорозьким і Короною Польською. Зокрема, король Речі Посполитої не лише мав підтвердити всі попередні "права та вольності", але й, по-перше, "Їх М [илості] канцлери, коронний і Великого князівства Литовського, повинні видавати Русі привілеї, декрети, мандати без будь-якої затримки і зволікання, понад права, якими користується коронна шляхта"; по-друге, "У місті Києві та інших Українних городахУ "Словнику української мови XVI - першої половини XVII ст." (Т. 7: Г-Д. - Львів, 2000. - С. 38) під "городом" розуміється: 1) замок (укріплене місце з оборонними спорудами); 2) місто (населений пункт); 3) місто з населенням города; 4) власна назва. єзуїти і ченці римської релігії, як ніколи раніше, так і тепер, щоб ні від кого засобів для існування не одержували, бо від ченців і релігії починаються незгоди і порушення спокою"Документи Богдана Хмельницького. - С. 128-131; Універсали Богдана Хмельницького. - С. 52-56. . У даному випадку Військо Запорозьке декларувало себе захисником політичних прав "Русі", при цьому виокремлюючи її, як автономну одиницю, з "політичного тіла" Речі Посполитої. Тут ще незрозуміло, як в уряді Війська Запорозького уявляли собі вживання назви "Русь" стосовно терміну "Україна", хоча вживання словосполучення "Київ та інші Українні городи" дає підстави розуміти синонімічність застосування означень "Українні" (тобто - "українські" у прочитанні першої половини - середини XVII ст.) та "Руські".
У цей час прикметник "Українний"На 1649 р. вже існувало (а, отже, сформувалося та функціонувало задовго до того) таке означення, як "українна/українська миля". Зокрема, у трактаті невідомого польського шляхтича "Відповідь на сентенцію про заспокоєння Війська Запорозького 1649 р." писалося:". Цей окоп є завдовжки чверть української милі, а завширшки - півчверті милі. Окружність довкола табору становить чверть української милі, тобто півмилі польської." (Джерела з історії Національно-визвольної війни. - Т. 1. - С. 453). неодноразово вживається для означення "панів державців", "панів полковників" і навіть усіх "панів обивателів", тобто шляхетського стануСлід відзначити, що у "Декларації ласки Короля Його Милості на пункти прошення Війська Запорозького" від 18 серпня 1649 р. йшлося про "обивателів Українних", під якими, очевидно, слід розуміти шляхетський стан:". Тільки згода, милість заховатися мусить між обивателями Українними і Військом Запорозьким Його Королівської Милості і усієї Речі Посполитої" (Акты ЮЗР. - Т. ІІІ. - С. 416) східних воєводств Речі Посполитої. Так, у дипломатичній "Інструкції", яку було складено для посольства на чолі із корсунським полковником Максимом Нестеренком з метою утвердження Зборівського договору на Варшавському сеймі (працював у грудні 1649 - січні 1650 рр.), відзначалося: "Господь Бог свідком, що нинішня пожежа війни в Річі Посполитій виникла не з нашої вини, але саме через те, що протягом кільканадцяти років ми зазнавали нестерпних знущань від їхніх милостей панів Українних державців і панів полковників. Їхні милості пани Українні обивателі та інші не повинні карати своїх підданих, хоча б хто з них у той час і був при війську"Архив ЮЗР. - Ч. VIII. - Т. IV. - К., 1908. - С. 362-365. Акты ЮЗР. - Т. ІІІ. - С. 465-476. .
У звіті піддячого Г. Богданова за серпень 1651 р. до Москви неодноразово вживається у різних варіаціях словосполучення "Українні городи" (". Приходу на свои козацкие Украинные городы.; чаяли приходу крымского царя на Украинные свои козачьи городы; отпустит и проводить [гетмана] до Украинных ево городов.; и во все Украинные городы [послать универсал] до всех светцких и духовных людей, чтобы они полковников и все Войско Запорожское уговаривали.; на угрозу к Украинным козатцким городом. "ш. З огляду на сприйняття тогочасної складної військово-політичної ситуації, висловлювання московського представника при уряді Хмельницького видаються більш "глибшими" стосовно розуміння понятійних лексем, які побутували на той час у гетьманському середовищі. Зокрема, слід звернути увагу на те, що "Українні городи" означувалися цим середовищем як, "свої" та "козацькі", а також на ту важливу обставину, що у цих "городах" проживали "світські і духовні люди", на яких мали поширюватися певні політико-правові норми. Якщо застосовувати метод історичної/політичної антропології, то можна відзначити, що вживання займенника "його" у словосполученні "Українні його городи" стосовно належності цих "городів" владі Б. Хмельницького прирівнювало гетьмана Війська Запорозького до тогочасних напівзалежних монархів Східної Європи, на зразок кримського хана.
Перебуваючи в 1651 р. у Москві, під час дипломатичного прийому посол Війська Запорозького полковник С. Савич говорив про (у записі московського писаря)"рубеж меж Поляки и Черкасы, поченши от Днепра аж до Днестра", а також про те, що шляхта Корони Польської втратила свої маєтності у східних воєводствах Речі Посполитої ("Поляки, а именно Вишневецкий и инные сенаторы, которые имели свои маетности в тех Украинных местах, которыми Черкасы овладели") 104. У листі гетьмана Б. Хмельницького до царя Олексія Михайловича від 23 березня 1653 р. зустрічаємо означення "Українних домів":". Щоб хотя наших Українних домів Божих і самої столиці Києва, також частини цієї Малої Русі нашої. ") 105.
Розглянемо, у яких випадках словосполучення "Українні городи" вживалося в офіційному епістолярії Б. Хмельницького (листування з царем Олексієм Михайловичем):
1) у листі до царя від 16 травня 1654 р. (". в Манькувке (Маньківці на Черкащині. - Т. Ч), городі нашому україн - ному. ") 106;
2) лист того ж до того ж від 28 вересня 1654 р. (". під Животов, город Українний.; городи Українні пустошити.; на городи наші Українні йти мають.; до городів Українних повертаємо.; яке спустошення в городах наших Українних.; великі заворушення в Україні через неприятелів ляхів. ") 107;
3) лист того ж до того ж від 21 листопада т. р. (". в Шаргород і інші городи. Українні ввійшли.; городи Українні цілі перебували,. ") 108. Символічним виглядає вживання займенника "наші" стосовно "Українних" міст, які були, з одного боку, під владою Війська Запорозького, а з іншого - протекторатом московського царя, про що свідчило згадування "Його Царської Величності" поряд з "Українними городами".
З контексту функціонування у цей час словосполучень "Українні городи", "Українні наші городи" випливає, що ці означення були, по суті, синонімом до терміна "Україна". Так, 22 лютого 1655 р. у листі до Олексія Михайловича гетьман Б. Хмельницький турбується про те, що міжнародна коаліція у складі "волохів, мультян, венгрів і турків ляхам поміччю бути мають", і що вона "Україну знести могла"109. Переживаючи за стан "України", у посланні з Богуслава до московського патріарха Никона від 26 лютого т. р. гетьман пише, що Кримське ханство разом з Короною Там же. - С. 466. РДАДА. - Ф. 229 "Малоросійський приказ", 1653. - Стовп. 11/5822. - Арк. 14. Акты ЮЗР. - Т.Х. - СПб., 1878. - С. 676. Документи Богдана Хмельницького. - С. 384-385, 386-387. Там само. - С. 400-401. РДАДА. - Ф. 124 "Малоросійські справи". - Оп. 3. - Спр. 57. - Арк. 1.
Польською збирається у черговий похід "на нас і воювати городи Українні" (трохи нижче у цьому ж листі - "всією силою ударити на Україну хочуть") 110. Черговий раз про "Українні городи" гетьман згадує у листі на царське ім'я від 26 серпня у такому контексті: "Уже немало татар, переправивши їх в Очакові і в тавані і під наші Українні городи підпадати почали. "Там само. - Ф. 214 "Сибірський приказ". - Стовп. 1736. - Арк. 270-371. Документи Богдана Хмельницького. - С. 442. . При цьому у реченні перед цим Б. Хмельницький просто пише про "наші городи".
У внутрішньому офіційному вжитку Війська Запорозького також відбуваються перші зрушення - у матеріалах слідчої комісії під керівництвом київського полковника А. Ждановича (розслідувала конфлікти Війська Запорозького з Московським царством на білоруських землях Великого князівства ЛитовськогоПро діяльність комісії полковника А. Ждановича див.: Гурбик А. Участь генеральної старшини уряду Б. Хмельницького в міждержавних слідчих комісіях // Українська держава другої половини ХУІІ-ХУШ ст.: політика, суспільство, культура: Зб. статей. - К., 2014. - С. 302-322. Акты ЮЗР. - Т. ІІІ. - С. 524. ) засвідчено, що 20 травня 1656 р. головою комісії було заявлено:". Велів усім козакам Українним і залогам із Могилева і із Могилевського повіту, також і з інших повітів і з Чаус. вийти там, хто перед тим там жив"113. Тобто з цього наказу стає зрозуміло, що "Українні козаки" - це є "козаки з України" ("українські козаки"), які "тимчасово" перебували на теренах Білої Русі.
У листі до царя від 10 липня 1657 р.Б. Хмельницький зауважує, що "татарове з поляками зійшлися, і про те промишляють, якби усі Українні городи. розоряти. А якщо б Україну розорили, то уже б нічого більше домислювати. "Там же. - Т. ХІ. - СПб., 1879. - С. 714-715. . У листі до думного дяка Алмаза Іванова від 10 липня т. р. він писав: "татарин сполучившись з поляками немало окраїнних городів вирубили і другі добуває, маючи давній умисел ні у що Україну обернути.; не тільки Україну, землю Його Царської Величності, задумувалися спустошити. "Там же. - С. 755-756. Там же. - С. 752-753. . У листі до боярина І. Милославського від 10 липня т. р. гетьман писав, що "татарове, злучившись з ляхами, немало городів Україн - них повисікали.; і не тільки Україну замишляє знівечити. "116. У гетьманському посланні до воєводи Г. Ромодановського від 16 липня т. р. також відзначалося, що кримський хан "городи Українні пустошить.; на городи Українні вийшов з Криму" Цит. за: Крип'якевич І. Неопубліковані листи Богдана Хмельницького. 16501657 рр. // ЗНТШ. - Т. 149. - Львів, 1936. - С. 183-184. . Невдовзі, 22 липня т. р., Б. Хмельницький повторно пише до Г. Ромодановського і знову кілька разів уживає такесловосполучення, як "українні городи" ("всю свою потугу на городи Українні обернутьрачиш притягнуть в городи Українні з тими військами. ") Цит. за: Крип 'якевич І. Неопубліковані листи. - С. 187-188. . "Україна - Українні городи - Земля" - такий асоціативний ряд вибудовувався Б. Хмельницьким у цих посланнях.
Іван Виговський, який довгий час був генеральним писарем Війська Запорозького (а, отже, був безпосередньо причетним до творення його офіційними структурами власного "понятійного апарату"), продовжив традицію Б. Хмельницького щодо вживання словосполучення "Українні городи", про що свідчили:
1) лист І. Виговського до московського воєводи Н. Зюзіна від 30 вересня 1657 р. (". Павло Сапіга. наблизився і конче на городи Його Царської Величності Українні воювати хоче") Акты ЮЗР. - Т. IV. - С. 29. ;
2) гетьманське послання до Олексія Михайловича від 21 листопада т. р. (". Боронити Українних Вашої Царської Величності городів буду") Там же. - С. 73. ;
3) лист того ж до того ж від 25 листопада т. р. (". Щоб вони на Військо Вашої Царської Величності Запорозьке і на Українні Вашої Царської Величності городи. ") Там же. - С. 78. . У цьому ж листі І. Виговський в одному реченні після уживання словосполучення "Українні городи" (для того щоб, очевидно, не повторюватися) пише про "Україну":". [Калга салтан] ляхів чекаючи, щоб з ними з'єднавшись Україну воював"Там же. . Тобто гетьман змінює семантичну форму сприйняття "України": відтепер, на його думку, "не на ній воювали", "а її воювали", що означало вже не просто територію, а "землю", де утверджувалося нове державно-політичне утворення;
4) лист "опозиційного" Полтавського полковника М. Пушкаря до московського воєводи Г. Зюзіна від 6 лютого 1658 р. (". Пан Виговський. помирився з ляхами і з ордою і йде проти Війська нашого на городи наші Українні, узяттям і вогнем хоче розорити усю Україну") Там же. - С. 93. ;
5) лист І. Виговського до московського воєводи Г. Долгорукого від 8 жовтня т. р. ("А якщо б які раті на нас наступати мали і в Україні нашій образи чинити. ") Там же. - С. 178. ;
6) гетьманське послання до Олексія Михайловича від 8 жовтня 1658 р. ("На кров християнську наступає і тим, що посилає ратних людей в городи Українні, проливає і розоряє. ") Там же. - С. 180. .
Складний процес політико-семантичного функціонування понять "Україна та "Українні городи" засвідчили положення т. зв. Жердівських статей, які у 1659 р. представники Війська Запорозького подали до Москви. У них, зокрема, зазначалося: "В Украине, Войске Запорожском, по всех городах, так на сем, яко и на том боку Днепра абы Воевод по городах не наслано, только в одном самом Киеве, яко за славной памяти небощика Пана Богдана Хмельницкого, было, так и тепер зоставало.; Полковники, яко заставали по городах всех Украиных и якую власть де в воску належиту мели. "Акты ЮЗР. - Т. IV. - С. 256-257; Источники малороссийской истории, собр. и изд.Д.Н. Бантышем-Каменским. - Ч. 1. - М., 1858. - С. 102-103. . Як бачимо, тут чітко прописувалося, що "Україна" є "Військом Запорозьким". Крім того, "Україна" існувала "по всіх городах, яко і на тому березі Дніпра". У даному випадку треба пояснити, що "береги Дніпра" - це не "побережжя Дніпра" ("терени обабіч Дніпра", як про те заявляв В. Ада - дуров), а велика територія на Правобережжі (із західним кордоном - "по річку Случ") та Лівобережжі (з північно-східним кордоном "по місто Ромен").
З аналізу даного документа стає зрозумілим, що вислів "Українні городи" має також політичне наповнення, адже владу у цих містах мали здійснювати полковники Війська Запорозького. Те, що словосполучення "Українні городи" мало не скільки географічно-територіальне, як політичне смислове навантаження, засвідчує і один з останніх універсалів І. Вигов - ського від 1 березня 1664 р. У ньому колишній гетьман, уже як "воєвода і [г] енерал землі Київської", так оцінював початок повстання проти Корони Польської на Правобережжі:". Дійшло мені відати що в городах Українних запалився від ваших милостей домового запалу вогонь"Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича. - С. 99. . Київський полковник Війська Запорозького В. Дворецький у листі від 3 травня 1659 р. писав, що з-за "особливі місця святі, багато церков і монастирів Київських і Українних, звільнили з пащек Лядських. "Акты ЮЗР. - Т. ІІІ. - С. 445. Там же. - С. 186. .
А хто ж жив у цих "Українних городах"? Як відзначалося в одному з вище цитованих документів - "світські та духовні люди". А ким же були усі ці "люди" для вищих посадових урядників Війська Запорозького? В одному з листів до Олексія Михайловича від 17 жовтня 1658 р., під час розгортання війни між Москвою та Чигирином, І. Виговський стверджував, що "люди", які проживали в "Українних городах" були для гетьмана та козаків Війська Запорозького "своїми":". І своїх людей по городам живучих про утиснення всіляке не хотіли і нині не бажаємо кровопролиття між православними християни.".
Висновки
Смислове наповнення слів "Україна" та "Українний", які вживалися офіційними представниками Війська Запорозького, не можна вважати однозначним, отже вони є поняттями або ж термінами. Семантичний діапазон коливань іменника "Україна", а також похідного від нього прикметника "Українний", який його означував (у граматичному сенсі інколи виступає як "український"), є досить широким. Протягом досліджуваного періоду 1649-1659 рр. іменник "Україна" та його прикметник "Українний" зазнали семантичної та граматичної трансформації в офіційному дискурсі Війська Запорозького. У цей час вони вживалися у якості таких понятійних означень:
- По-перше, історичної території як "землі" Поняття "земля" вживалося І. Ужевичем у "Граматиці слов'янській..." (Париж, 1643), у тому числі як синонім до слова "держава":". Слід зауважити, що деякі назви держав не можна точно передати слов' янською мовою одним словом, як наприклад: Italia, Germania, Turcia, Francia, або Gallia, Ungaria, Scithia тощо. Отож, замість них, ставляться у множині назви самих жителів, і коли б тобі захотілось вислсвитись discessit per Ungariam [він вибув через Угорщину], то ти повинен сказати: поехалъ презъ венигры, тобто через угорців, презъ влохи, тобто через італійців тощо, або висловитися описово, наприклад: презъ влоскую землю - через землю італійську, угорську тощо". , "старожитнього краю", де проживав "руський народ". У даному випадку термін "Україна" можна сприймати, як хоронім: в "Україну" приходять війська, що нищать її як "ворожий край" та "землю", на неї "приносять пагубу"; її треба було "визволяти", або ж вона була "визволена"; "Україна" була "наша", "своя", "ціла", "вся" тощо; нею можна було "оволодіти" ("щоб неприятель, ляхи і татари, Україною заволодівши"); на ній перебував гетьман, до якого "йшли". Тогочасна специфіка полягала в тому, що при географічно-територіальному сприйнятті "землі" як такої потрібно розуміти, що на неї накладалося поняття політичного утворення, яке поставало на цій території, а, отже, перебирало на себе її попередню історично-географічну назвуУперше поняття "Україна" було вжито у міжнародному договорі між Річчю Посполитою та Кримським ханством 1654 р. для означення території, на якій знаходилися "бунтівливі козаки і хлопи". .
- По-друге, державного утворення, на яке розповсюджувалася влада Війська Запорозького. Тут термін "Україна"Назву "Україна" як держава уперше на міжнародному рівні було зафіксовано у матеріалах Віленського перимр'я 1656 р. між Річчю Посполитою та Московським царством, а потім - тексті Бучацького перемир'я 1672 р. між Річчю Посполитою та Османською імперією, востаннє - Андріанопольських мирних договорах 1713 р. між Стамбулом, Варшавою та Москвою. У 1676 р. гетьман Війська Запорозького Ю. Хмельницький почав титулуватися як "гетьман Війська Запорозького, князь України". потрібно сприймати, як полі - тонім, який протягом 1649-1659 рр. використовувався у внутрішньому та зовнішньому вжитку Військом Запорозьким. "Україною" правили/урядували гетьмани, вона була "їхньою" (Війська Запорозького) або ж "його" (гетьмана). Однак у неї мав бути свій сюзерен протектор в особі володаря ("Його Королівської Милості", "Його Царської Величності" та ін.). "Воєводства України" могли опинитися під тією чи іншою монаршою владою. "Україна" порівнювалася у протиставленні з такою державою, як "Польща", це поняття виступало в одному синонімічному ряду з "Великим князівством Литовським", "Волоською землею", "Угорською (Трансільванією. - Т. Ч.) землею" тощо. Вона визволялася від "Польщі" та "ляхів", могла "бажати" або не "бажати миру". Саме у цих уживаних в історичних текстах понятійних словосполученнях дуже яскраво проявляється відмінність "України" як "землі"-території від "України" як новопосталої держави. До "України" також "присилалися" посли з інших країн, які її саме так і означували. "Рубіж України" треба було "оберігати". За політичною "цілістю України" треба було "спостерігати", адже її можна було "розколоти", з огляду на що її треба було "захищати". З мовного погляду у представників Війська Запорозького вона асоціювалася із займенником "ми".
- По-третє, міст та окремого міста, які знаходилися в/на "Україні". Словосполучення "Українні городи" (рідше - "Українні доми"), яке протягом першої половини XVII ст. означало сукупність міст у східних воєводствах Речі Посполитої, від 1649 р. почало вживатися для назви підвладної Війську Запорозькому території й стало виступати як хороні - мічним, так і політонімічним синонімом "України". При цьому офіційними представниками Війська Запорозького "Українні городи" означувалися займенником "наші", у "їхніх городах" проживали "свої люди", на них врешті - решт розповсюджувалася "влада полковників". У московській традиції вживалося, як "черкаські городи", "українські литовські городи", "українні козацькі городи" та "запорозькі городи";
- По-четверте, козаків Війська Запорозького. Словосполучення "Українні козаки" (пізніше - "українські козаки", "козаки Українці"Понятійне словосполучення "козаки Українці" уперше вжито на міжнародному рівні в тексті Андрусівського перемир'я 1667 р. між Річчю Посполитою та Московською державою для означення козаків Війська Запорозького, які знаходилися на "правому березі" Дніпра. ) вживалося одночасно з такими означеннями, як "Запорозькі козаки", "товариство Війська Запорозького", "Військо Запорозьке", "козацька братія" тощо;
- По-п 'яте, монастирів. "Українні монастирі" перебували під захистом Війська Запорозького, для чого кожному з православних монастирів видавалися спеціальні охоронні гетьманські універсали;
- По-шосте, милі (тогочасноїміри довжини шляху). Велика "Українська миля" на той час складала 12 тисяч 57 метрів. Цим метрологічним поняттям послугувалися у побуті та військовій справі на території "України". Існувала з кінця XVI - початку XVII ст. одночасно з "польською" (7 946 м), "литовською" (8 910 м) та іншими "милями" ("Руською", "Волинською", Подільською") Речі Посполитої. Від середини XVII ст. європейські картографи при визначенні масштабів різноманітних карт почали користуватися "Українською" мірою довжини поряд з "Німецькою", "Угорською", "Французькою" та іншим милями тогочасного політико-географічного світу.
Звичайно, що треба розрізняти ті значення, які вкладалися у поняття "Україна" та "Українний" представниками Війська Запорозького та їхніми тогочасними суперниками/конкурентами/союзниками - урядовими інтелектуалами Речі Посполитої, Московського царства, Кримського ханства та Шведського королівства. Саме тому є певні труднощі при прочитуванні поняття "Україна" в офіційних текстах, які виходили не тільки з канцелярії Війська Запорозького, й відповідних інститутів сусідніх держав. Семантична плутанина була спричинена, з одного боку, вживанням у тогочасній російській мові слова "украины" та словосполучення "украинские городы" для означення прикордонних територій і міст Московського царства, а з іншого - продовженням трактування елітою Корони Польської та Великого князівства Литовського "України" як однієї з провінцій Речі Посполитої (за винятком тієї її невеликої частини, що підтримувала ідею творення на основі Війська Запорозького автономного Руського князівства).
У середині XVII ст. поняття "Україна" та "Українний" хоч і мали розпливчасте топографічне окреслення, однак поступово наповнювали "козацькою" семантикою з огляду на те, що на нього поширювалася влада гетьманів Війська Запорозького. З питомих "географічно-територіальних" і "географічно-орієнтувальних" понять (якими вони були наприкінці XVI - першій половині XVII ст.) ці терміни перетворюються на "політично - територіальні" та "політично-національні" означення. Тобто відбувається їхня лінгвістична і понятійна словозміна. А особливість функціонування політичного поняття "Україна" протягом 1649-1659 рр. полягала в тому, що воно, формувалося в офіційному дискурсі Війська Запорозького як свого роду замінник для "Русі" ("Росії"), а пізніше - "Малої Русі" ("Малої Росії"). Інколи "Україна" у документах виступала як антипод "Русі", але більшою мірою ці історичні хороніми ("Русь", "Україна") доповнювали один одний та вживалися паралельно і досить часто писалися у текстах одночасно як синоніми. Так само терміном "Україна" у внутрішньополітичній документації та міжнародних угодах замінювали або ж уточнювали політонім "Військо Запорозьке", який був офіційною назвою нової держави, що утворилася на теренах Східної Європи.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Життєвий шлях гетьмана Війська Запорозького Богдана Зиновія Хмельницького. Зростання російської держави в XVII столітті. Повстання білорусів і українців проти Польщі і возз'єднання України з Росією. Битва при Зборові. Зовнішня політика гетьмана.
презентация [10,6 M], добавлен 06.02.2011Цінність літописі Самовидця - одного з фундаментальних джерел з історії Східної Європи XVII - початку XVIII ст., зокрема періоду Хмельниччини і Руїни в Україні, написаної очевидцем подій, вихідцем з старшини Війська Запорозького. Стиль і мова оповідача.
эссе [18,0 K], добавлен 22.05.2014Історія Українського Прапора, офіційної емблеми держави, яка символізує її суверенітет. Галерея прапорів: руських і литовських, козацьких - Війська Запорозького і Війська Чорноморського. Український прапор часів СРСР. День Державного Прапора України.
презентация [494,4 K], добавлен 22.12.2009Занепад української автономії після полтавської перемоги. Походження, освіта Орлика, його обрання гетьманом Запорозького війська. Надбання Конституція вольностей. Укладання союза з Карлом 12, похід та бій над Прутом. Маніфест Пилипа Орлика у еміграції.
реферат [16,5 K], добавлен 29.09.2009Боротьба старшинських угруповань за владу. Діяльність Юрія Хмельницького на поставі гетьмана, чинники його зречення та призначення Тетері. Наслідки конфлікту з Росією 1659 р. Розподіл України на дві частини: лівобережну та правобережну, турецька агресія.
реферат [13,9 K], добавлен 18.11.2009Орлик - сподвижник і продовжувач справи гетьмана Мазепи. Посада генерального писаря, гінця і дипломата у Москві. Обрання гетьманом і смерть на вигнанні. Конституція прав і свобод Запорозького Війська покажчик рівня політичної думки українських діячів.
реферат [32,3 K], добавлен 29.09.2009Встановлення комуністичного режиму у країнах Східної Європи після війни. Будівництво соціалізму. Криза тоталітарного режиму. Антиурядові виступи в Східній Німеччині. Революції кінця 80-х років. Перебудова в СРСР. Повалення комуністичних режимів.
реферат [26,3 K], добавлен 17.10.2008Ізоляція українців від європейського духовного та інформаційного простору внаслідок наростання російсько-імперського експансіонізму та поглинання України російською імперією. Тенденції розвитку сучасної української держави. Аспекти безпеки України.
реферат [21,5 K], добавлен 09.11.2009Історичний огляд виникнення й розвитку державності, починаючи з VI-VII ст.н.е.: зародження слов'янських та європейських держав, аналіз їх основних історичних подій, які впливали на течію загальної історії та, зокрема, на становлення української держави.
шпаргалка [622,9 K], добавлен 04.06.2010Розгляд комплексу ключових теоретичних понять і методів історико-біографічних досліджень. Аналіз їх змістового наповнення, співвідношення та коректного вживання в Україні. Обґрунтування позиціонування "біографістики" як спеціальної історичної дисципліни.
статья [38,6 K], добавлен 18.08.2017Дипломатичне визнання України. Міжнародна політика України на сучасному етапі. Утворення Литовської держави. Становище православної церкви у Великому князівстві литовському. Роль церкви в житті українців. Звільнення від іга монголо-татарських орд.
контрольная работа [30,7 K], добавлен 21.12.2012Характеристика морських походів Сагайдачного і всього Війська Запорозького. Дослідження постаті Петра Конашевича як дипломата, культурного діяча і реформатора козацького війська. Готовність гетьмана воювати проти Речі Посполитої спільно з Москвою.
контрольная работа [25,0 K], добавлен 12.11.2011Україна: "друга серед рівних". Десталінізація. Експерименти в економіці. Зміни у промисловості. Питання економічної експлуатації. Активізація інтелігенції. Реакція. Суспільні зміни. Демографічні умови. Життєвий рівень.
реферат [34,2 K], добавлен 02.12.2002Характеристика слов'ян Східної Європи в V-VIII ст., традиційний устрій життя. Особливості вивчення проблеми утворення держави у східних слов'ян. Причини утвердження християнства на Русі, специфіка доби нового періоду. Причини розпаду Староруської держави.
реферат [24,7 K], добавлен 08.10.2010Зародження слов’янства, його розселення. Міжнародні відносини Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Україна в міжнародній політиці Російської і Австро-Угорської імперії та інших держав. Зовнішньополітичне становище України між світовими війнами.
курс лекций [276,4 K], добавлен 13.04.2009Курс на "прискорення", прийнятий на XXVII з'їзді КПРС, його сутність і особливості, основні причини прийняття та значення в подальшому політичному житті України. Розробка планів розв’язання соціальних проблем. Стан економіки в другій половині 80-х років.
контрольная работа [94,0 K], добавлен 07.05.2009Проголошення курсу на перебудову Пленумом ЦК КПРС у квітні 1985 року, політичні наслідки даних заяв. Основні економічні та екологічні негаразди держави на порозі отримання незалежності. Боротьба за громадський контроль після Чорнобильської трагедії.
реферат [19,7 K], добавлен 03.11.2010Український гетьман Пилип Орлик. Проголошення "Конституції прав і свобод Запорозького війська". Як складалася Конституція. Ключові моменти. Принципи побудови української держави. Стосунки із закордонними державами. Запровадження Конституції в життя.
реферат [14,1 K], добавлен 15.09.2008Історія виникнення Карпато-Української державності. Отримання автономії у складі ЧСР. Незалежна держава Карпатська Україна. На шляху до незалежності. Збройна боротьба. Окупація Закарпаття угорськими військами. Карпатська Січ.
курсовая работа [117,2 K], добавлен 06.10.2007Розвиток колективної безпеки за участю українського козацтва. Військово-політичні союзи з різними державами та племенами. Розвиток українського козацтва. Виступи проти татар і турків Вишневецького. Чисельність козацького війська за часів Сагайдачного.
статья [18,5 K], добавлен 21.02.2012
