Т.Г. Шевченко і археологія

Публікація археологічних нотаток Т. Шевченка. Виконання програми Комісії в галузі археології. Опис різних речей церковних, які становлять художню цінність і являються предметами старовини. Опис окремих археологічних речей та пам'яток біля Переяслава.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 26.09.2017
Размер файла 82,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Т.Г. Шевченко і археологія

І.О.Іванцов

Подану нижче статтю її автор -- український радянський історик та археолог, старший науковий співробітник Інституту археології Академії наук УРСР Іван Овсійович Іванцов (11 вересня 1904 -- 31 жовтня 1941 рр.) -- підготував для колективного видання під егідою академічних інститутів історії й літератури: «Пам'яті Т.Г.Шевченка: Збірник статей до 125-річчя з дня народження» (Київ, 1939 р.). Молодий талановитий дослідник брав участь у розкопках, що проводилися 1938--1940 рр. на території Михайлівського Золотоверхого монастиря та Десятинної церкви, був співавтором незавершеної 4-томної «Історії Києва» (готував до друку розділ «Стародавній Київ до 1240 р.»). Працював над атласом «Топографія древнього Києва», розкопав, вивчив та описав археологічні пам'ятки «Житло художника» й «Житло ремісника». Матеріали про них до наукового обігу було введено за понад півтора десятиліття після трагічної загибелі автора в Бабиному Яру -- причому без відповідних посилань. Ім'я І.Іванцова повернулося із забуття лише у другій половині 1990-х рр. завдяки зусиллям Г.Іванцової- Костенко, М.Сагайдака.

Отже напередодні Шевченківського ювілею 1939 р. І.Іванцова було залучено до підготовки збірника, у роботі над яким брало участь багато відомих на той час учених (академік О.Білецький, професори М.Петровський, П.Попов, М.Грінченко та ін.). Дослідник мав зібрати та проаналізувати матеріали, що стосувалися історико- археологічної діяльності Т.Шевченка, частково висвітленої в кількох спеціальних публікаціях у періодиці кінця ХІХ -- першої чверті ХХ ст. Так, працюючи над статтею, учений опрацював матеріали з фондів рукописного відділу Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН УРСР, першодруки Шевченкових повістей у журналі «Киевская старина» (1887 р.), праці О.Кониського («Жизнь украинского поэта Т.Г.Шевченка», Одеса, 1898 р.), О.Новицького («Шевченко як маляр», Львів, Москва, 1914 р.), спогади М.Білозерського, В.Шевченка, А.Козачковського, О.Афанасьєва-Чужбинського, які стосувалися періоду роботи Т.Шевченка в Київській археографічній комісії, а також дослідив фонд цієї інституції, котрий зберігався в місцевому державному архіві давніх актів.

Створена 1843 р. при канцелярії київського, подільського й волинського ґенерал- ґубернатора Тимчасова комісія для розбору давніх актів (Київська археографічна комісія) з травня 1845 р. приступила ще й до археологічної діяльності та систематичних досліджень пам'яток старовини. Це збігалося з історичними зацікавленнями Т.Шевченка. Після завершення навчання в Академії мистецтв він приїхав в Україну й почав виконувати доручення комісії (літо 1845 р.), а вже 10 грудня був офіційно зарахований її співробітником. археологічний шевченко церковний пам'ятка

Документи з фонду Київської археографічної комісії, що стосувалися участі в її роботі Т.Шевченка, уперше опублікував О.ЛевицькийДив.: Левицкий О. Археологические экскурсии Т.Г.Шевченка в 1845--1846 гг. // Киевская старина. -- 1894. - Кн.ІІ. - С.238--239.. Автор детально висвітлив історію інституції, роль ґенерал-ґубернатора Д.Бібікова в організації справи, зокрема у виробленні програми археологічних досліджень, а також завдання, поставлені перед Т.Шевченком напередодні відряджень до Полтавської, Київської, Подільської та Волинської ґуберній. Як установив О.Левицький, комісія двічі відправляла поета для збирання інформації про пам'ятки старовини: 28 листопада 1845 р. -- на Полтавщину (фактично до Переяслава, а далі й до Чернігова), 21 вересня 1846 р. -- у Київську, Подільську та Волинську ґубернії.

Одним із наступних кроків у дослідженні питання стала публікація археологічних нотаток Т.Шевченка. Після його арешту вони зберігалися в археографічній комісії, архіві III відділення, згодом опинилися в документосховищі департаменту поліціїКирило-Мефодіївське товариство. - Т.2. - К., 1990. - С.336-337.. Виявив ці записи Я.ЗабілаУкраїна. - 1907. - Т.3. - №7/8. - С.3., а майже за два десятиліття їх опублікував М.НовицькийТам само. - 1925. - №1/2. - С.69-72., уперше найповніше подавши частину загальної слідчої справи «Про украйно-слов'янське товариство» -- «Справа про художника Шевченка». Хоча про більшість документів було відомо з публікацій А.СтороженкаКиевская старина. - 1900. - Т.9., П.ЩоголеваБылое. - 1906. - Кн.8., М.ГрушевськогоЗбірник пам'яті Тараса Шевченка. - К., 1915., М.Новицький уважав їх неповними, а подеколи й неточними. До того ж Шевченкові папери, подані на тлі цілої документальної справи, давали глибше уявлення про літературні й громадські інтереси поета та частини української інтеліґенції 1840-х рр.

Отже на момент початку роботи І.Іванцова над розвідкою про історико-археологічну діяльність Т.Шевченка основні джерела з цього питання вже було опубліковано. Дослідник бачив своє завдання в тому, щоб підсумувати й проаналізувати матеріал, уточнити окремі позиції. Прагнучи якнайповніше висвітлити кульмінаційний період життя та діяльності Т.Шевченка як поета й художника, автор постійно звертався до його поезій, живопису, листування, в яких відбився непідробний інтерес митця до минувшини України, архітектурних та етнографічних пам'яток.

Спираючись на опрацьовані документи з архіву Київської археографічної комісії, І.Іванцов у повному обсязі подав факти, пов'язані з обов'язками Т.Шевченка як її співробітника, котрий мав замальовувати старовинні речові пам'ятки, а також записувати оповідання й перекази. Автор увів до наукового обігу ряд матеріалів, що проливали світло на деякі маловідомі на той час епізоди Шевченкового перебування в Києві, маршрути його подорожей Україною впродовж 1845--1847 рр. До таких документів, зокрема, належать розписка Т.Шевченка, написана напередодні відрядження на Полтавщину, постанова про зарахування художника співробітником комісії від 10 грудня 1845 р., щомісячні записи у прибутково-видатковій книзі наукової інституції про одержання ним платні, фінансовий звіт про гроші, витрачені під час проведення розкопок могили Перепет, розписка «вільного художника» Т.Шевченка про одержання подорожньої та грошей напередодні відрядження до Волинської й Подільської ґуберній тощо.

На підставі розпорядження Д.Бібікова щодо коштів, одержаних зі спеціального фонду ґенерал-ґубернатора, дослідник уточнив дату приїзду Т.Шевченка до Києва у грудні 1845 р., зауваживши при цьому, що намагався з'ясувати деякі суперечливі на той час біографічні моменти. Порівнявши датування текстів циркулярів Д.Бібікова та подорожньої професора М.Іванишева, він визначив точну дату початку археологічних розкопок на Фастівщині, в яких брав участь і Т.Шевченко -- 2 липня 1846 р. Зіставлення записів в одному з Шевченкових альбомів дозволило з'ясувати маршрут його подорожі на Волинь та Поділля восени того року. У науковій праці І.Іванцова широко використано тексти російських повістей Т.Шевченка, багатих на автобіографічний матеріал, а також живі враження від численних подорожей Україною 1845--1847 рр.

Студія І.Іванцова стосувалася не лише питань біографії, а й, у першу чергу, значення художньої та наукової діяльності митця. Саме тоді в Інституті літератури АН УРСР провадилася активна робота з підготовки «Повного зібрання творів Т.Г.Шевченка» в десяти томах за редакцією Б.Якубського. Академічне видання мало охопити літературну та образотворчу спадщину поета й художника, а наукові коментарі узагальнювали наслідки вивчення його літературних та живописних творів. Напередодні німецько-радянської війни вдалося видати лише перші два томи -- поетичну спадщину. Після репресування редактора за підозрою у спробі відродити діяльність Української академії наук в окупованому Києві видання було повсюдно вилученеІнститут літератури ім. Т.Г.Шевченка: 1926--2001: Сторінки історії. -- К., 2003. Див.: Шевченківський словник. -- Т.2. -- К., 1978. -- С.267; Формозов А. Страницы истории русской археологии. -- Москва, 1986. -- С.202, 570--572 (посилання на статтю І.Іванцова «Т.Г.Шевченко -- історик-археолог», опубліковану в №4 «Исторического журнала» за 1939 р.)..

Хоча в повоєнні роки головні положення статті І.Іванцова використовувалися у шевченкознавчій літературі, однак ім'я дослідника, за рідкісними винятками , замовчувалося аж до часів незалежності України. До біографії Кобзаря, підготовленої групою авторів з академічного Інституту літератури ім. Т.Шевченка (Київ, 1984 р.), увійшов матеріал про щомісячні розписи поета у прибутково-видатковій книзі археографічної комісії як доказ його офіційної праці у цій науковій інституції.

«Археологічні нотатки» цікавили І.Іванцова як джерело історичного та археологічного матеріалу, і, водночас, являли собою своєрідний коментар до кількох повістей Т.Шевченка («Наймичка», «Близнецы», «Музыкант»). У 1960-1980-х рр. вивченням і коментуванням записів митця займалися М.БрайчевськийБрайчевський М.Ю. Т.Г.Шевченко і археологія // Історичні погляди Т.Г.Шевченка. -- К., 1964., І. та Г. ШовкоплясиШовкопляс І. Короткий коментар до «Археологічних нотаток» Т.Г.Шевченка // Збірник праць 27-ї наукової шевченківської конференції. -- К., 1989; Шовкопляс Г., Шовкопляс І. За покликом серця // Пам'ятки історії та культури в житті і творчості Т.Г.Шевченка. -- К., 1990..

Я люблю археологию. Я уважаю людей, посвятивших себя этой таинственной матери истории.

Шевченко

Історико-археологічна діяльність Т.Г.Шевченка тісно зв'язана з усією його літературно-художньою і громадсько-революційною діяльністю. Вона знайшла своє відображення як у його літературних творах, де він оспівує героїчне минуле свого народу, так і в його художній діяльності.

Ця історико-археологічна діяльність Шевченка припадає переважно на період його служби у «Временной комиссии для разбора древних актов» у КиєвіЦю Комісію, за Шевченком, ми будемо називати Археографічною, бо сам Тарас Григорович завжди вживав цю назву: «По выпуске из Академии определился в Киевскую Археографическую комиссию сотрудником по части рисования и собрания народных преданий, сказок и песен в южно-русских губерниях» (Рукописний відділ інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР, папка 201, інв. №1614). Цю ж назву він вживав і в інших місцях (Лист до Бібікова 10.XII.1846 р. -- Т.Г.Шевченко, Листування, ДВУ, 1929, с.26; у творі «Музвікант» і ін.).), хоч інтерес до роботи в цій галузі з'явився у нього раніш і не залишав його до кінця життя.

В творах Т.Г.Шевченка, так насичених історичними матеріалами, ми зустрічаємо дуже багато назв окремих археологічних пам'яток, цілі історико- археологічні описи багатьох місцевостей України, Середньої Азії, Поволжя і т. ін. Як художник Шевченко теж виявив великий інтерес до старовини і відбив це в численних своїх малюнках.

Говорячи про археологію часів Шевченка, треба мати на увазі ступінь її розвитку і характер. Археологія тоді ще не володіла науковими методами цієї науки, а мала переважно антикварний характер. Про цю антикварність згадує Шевченко в своїх творах і називає себе там антикваромМузыкант, Киевская старина, 1887, X, сс.681, 684.. Розкопки, які почали провадитись на Україні в першій половині XIX ст., були дуже дилетантськими і, крім речового матеріалу, нічого більш не давали. Деякі археологічні експедиції, організовані навіть уже Археографічною комісією з науковими цілями, мали, проте, характер звичайного скарбошукацтва. Так, наприклад, співробітник Комісії В.Сівіцький влітку 1845 р. провадив розкопки в м. Коростені, які зводилися, як про це ми дізнаємося з його звіту, поданого в Комісію, виключно до розшуків там деревлянських скарбів, що, за народними переказами, закопані були деревлянами під час облоги Коростеня Ольгою. З цього боку дуже характерне навіть місце, де цей Сівіцький копав. Як відомо, за народним повір'ям, «золото» звичайно переховувалось коло води. Отже, й Сівіцький розкопував у відповідному місці, але вода почала заливати розкоп, і деревлянські скарби (!) Сівіцькому добути не вдалосяКиїв. центр. арх. давніх актів, Фонд Археограф. коміс., спр. №82, арк.303--307..

Чимало малюнків зробив Шевченко під час своїх подорожей по Україні в 1843 і 1844 рр. Восени 1844 року він побував у Суботові, де намалював «Могильні хрести в Суботові», «Богданові руїни» та «Богданову церкву», які призначені були для наступного випуску «Живописной Украины», а також зробив ряд інших малюнківО.Новицький, Шевченко як маляр, Львів -- Москва, 1914..

В цей час він не лише змальовує, але й дбає про розповсюдження свого видання на Україні, веде численне листування з цього приводу, турбується про фінансовий бік справи. На перешкоди з цього (фінансового) боку видання натрапило зразу, що і було причиною його припинення.

В кінці березня 1845 р. Т.Г.Шевченко одержав від Академії мистецтв звання некласного художника і дозвіл на право поїздки на Україну. Через Москву, Тулу, Орел (як це він описав у повісті «Капитанша») він поїхав на Україну. В квітні він гостює на хут. Куруківщина, Борзенського повіту, у свого приятеля В.О.Забіли, а в кінці квітня прибув у КиївКонисский, Жизнь укр. поэта Т.Г.Шевченка, Одесса, 1898, сс.182--184. Повість Шевченка «Капитанша»..

В Києві Шевченко довго не засидівся; його тягло подорожувати, спостерігати і вивчати сучасне і минуле свого народу, щоб найкраще відтворити це в своїх творах. В травні він відправляється в подорож по Правобережній Україні по маршруту: Київ, Віта, Васильків, Біла-Церква, Тараща, Баранполе, Лисянка, Будища і ін. Відвідав він також рідне с. Кирилівку, с. Вільшану і в кінці червня, через Богуслав, Росаву і Потоки (маєток Я.В.Тарновського), повернувся в Київ. Цю свою подорож Шевченко описав у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»Киевская старина, 1887, №№М[--ІХ.. Тут він підкреслив значення Лисянки в історії України: «Это родина отца знаменитого Зиновия Богдана Хмельницкого, Михаила Хмиля. И еще замечательна, если верить туземным старикам, своей вечерней, не хуже сицилийской вечерни, которую служил здесь ляхам Максим Железняк в 1768 г.»Прогулка..., Киевская старина, 1887, т.18, с.293.. Так, як це ми покажемо далі, Шевченка в першу чергу цікавлять усі пункти, усі памятки, які зв'язані з героїчною боротьбою українського народу проти польських панів, проти соціального і національного гніту. Тут же Шевченко описує чисто археологічні пам'ятки, могили і городища, які він бачив біля Лисянки, при чому для порівняння згадує і городище на Чернігівщині:

«... на горизонте райского поля вырисовались два кургана, и на одном из них торчал какой-то пирамидальный маяк. За двумя большими курганами открылось еще несколько могил меньшего размера, а у самой опушки темного леса, в котором прятался наш извилистый проселок, показалось небольшое земляное четыреугольное укрепление. Точно такой формы и величины, как на поле около Листвена, близь Чернигова, где Мстислав Удалой резался с единоутробным братом своим Ярославом, с тою разницею, что лиственское укрепление засевается хлебом, а в этом, забытом историей бастионе, догадливый хозяин сложил в скирды собранный с поля хлеб. Прежде боевая ограда теперь служит оградою плодов трудолюбивого земледельца. Отрадное превращение!»Там же, с.590..

Інтерес до старовини, до археологічних памяток, бажання їх описати і замалювати постійно супроводить Тараса Григоровича. Із спогадів Козачковського дізнаємось, що восени 1845 року Шевченко планував подорож по Дніпру «з метою вивчення краю в археологічному, історичному і етнографічному відношеннях»Газета «Киевский телеграф», 1875, 26.II, №25.. Але на такі подорожі потрібні були кошти. А.Чужбинський у своїх спогадах про Шевченка розповідає, що, коли влітку 1845 року Шевченко два дні гостював у селі Ісківцях, то, крім розмов на літературні теми, крім читання Шевченком своїх нових творів, «ми -- каже А.Чужбинський -- мріяли про поїздку по Дніпру дубом на Запоріжжя, потім до Лиману, пошукати решток старовини, зникаючих уже для дослідників; та у нас обох неставало коштів, і тому ми і відкладали це до більш сприятливого часу»А.Чужбинский, Воспоминания о Т.Г.Шевченке, СПб, 1861, с.14..

Бажання працювати на Україні, щоб всебічно вивчати її минуле і відтворювати все це в своїх літературних творах та малюнках, бажання мати безпосередні зв'язки з народом, служінню якому всього себе віддавав Шевченко, і вести революційну пропаганду, було, очевидно, причиною того, що Шевченко вирішив вступити на службу до Київської археографічної комісії.

Ім'я Шевченка в Києві було досить відоме. Тут знали і читали його «Кобзаря», «Гайдамаки». Досить розповсюджене було також його видання «Живописная Украйна», програма якого видавати «виды, по историческим воспоминаниям примечательные, храмы, укрепления, курганы и все, что время пощадило» формально зближало Шевченка з програмою Комісії.

Саме в цей час Археографічна комісія, утворена в 1843 році, почала розгортати, поруч з археографічною, також широку археологічну діяльність. Не зважаючи на існування в Києві спеціальної установи «Временного комитета для изыскания древностей в Киеве», тодішній генерал-губернатор Д.Г.Бібіков вирішив передати археологічні завдання Археографічній комісії, яка існувала безпосередньо під його начальством. Археологічні дослідження мали поширитись на всі правобережні губернії і навіть на лівобережні (Полтавську і Чернігівську).

В першій половині XIX ст. серед дворянської інтелігенції виявився великий інтерес до історії та археології. Особливо це помітно було в 40-х pp., коли, як пише один дослідник, «історія з археологією справді були модними науками в Києві. Ними захоплювалось і київське чиновництво, і київський beau monde, ними хоч-не-хоч захоплювалось і польське дворянство. Кинулись навперейми шукати в краї пам'яток старовини»А.В.Романович-Славатинский, Жизнь и деятельность Н.Д.Иванишева, СПб, 1876, с.210..

Ще в липні 1844 р. Бібіков, посилаючи чиновника своєї канцелярії графа Олізара в Радомисльський і Махновський повіти для збирання історичних матеріалів по архівах поміщиків, доручає йому поруч із дим «собрать сведения и составить описания курганов в окрестностях м. Коростышева, и если владельцы оных пожелают доставить к тому средства, то некоторые из них раскопать и, что будет найдено, доставить ко мне»О.И.Левицкий, 50-летие Киевской комиссии для разбора древних актов, 1893, сс.53--54.. 10 березня 1845 року Бібіков розсилає циркуляр до предводителів дворянства, в якому просить збирати і доставляти в Комісію не лише давні акти, але і «любопытные памятники старины».

Комісія поповнюється людьми, які працюють в галузі археології і пам'яток старовини. Так, у вересні 1844 року на почесного члена Комісії обирається академік Солнцев, фахівець по древній архітектурі, а в березні 1845 року в дійсні члени Комісії запрошується проф. А.І.Ставровський, який відав тоді музеєм древностей при Київському університеті, знав найвидатніші пам'ятки в Києві та його околицях, мав певний досвід у речовому матеріалі і деяку практику археологічних розкопок.

В травні 1845 р. Бібіков одержав дозвіл царя на закриття «Временного комитета для изысканий древностей в Киеве» і на передачу його функцій і коштів Археографічній комісіїКиїв. центр. арх. давніх актів, Фонд Археограф. коміс., спр. №82, арк.201..

Комісія негайно приступила до виконання своїх нових обов'язків. 5 червня 1845 року проф. Ставровський склав широку програму археологічних досліджень на найближчий період. В одному Києві і його околицях було перелічено понад 30 пунктів, вартих уваги з археологічного поглядуТам же, арк.211-223.. Комісія, на своєму засіданні від 13 червня 1845 року, розглянула подану Ставровським програму і ухвалила в першу чергу провести такі роботи: 1) продовжити розкопки фундаментів церкви Ірини в Києві і двох могил у Вишгороді, що розпочав ще Комітет; 2) відрядити одного з членів Комісії для дослідження археологічних пам'яток навколо Києва, а особливо у Василькові і його околицях; 3) відрядити в м. Овруч академіка Солнцева і проф. Ставровського для дослідження руїн церкви св. Василія, зробити детальні плани і малюнки з неї; 4) просити генерал-губернатора дати розпорядження місцевому начальству зібрати відомості про існуючі в Київській, Подільській і Волинській губерніях могили, залишки давніх пам'яток та переказів і доставити ці відомості в КомісіюО.Левицкий, цит. праця, сс.55--56.. Бібіков розсилає губернаторам і предводителям дворянства циркуляри з додатком інструкції про збирання потрібних Комісії матеріалів.

В інструкції вказувалось: «1. При описании древних зданий расспрашивать сведущих людей о времени постройки и замечательных происшествиях, имевших влияние на существование этих зданий; 2. Не ограничиваться одним изображением зданий церквей и монастырей, но описывать и древности, внутри их находящиеся: образа, церковную утварь и проч.; 3. Особенное внимание обратить на курганы, причем описывать их наружную форму, величину, материал, из которого они составлены, и предания, имеющие связь с их существованием»О.Левицкий, Археологические экскурсии Т.Г.Шевченко в 1845--1846 гг., Киевская старина, 1894, II, с.232..

Циркуляри Бібікова залишилися бюрократичним жестом і майже жодних наслідків не дали. З Волинської губернії, наприклад, повідомляли, що «по ненахождению в уездах к сей работе способных людей, поручения этого они совершить не в состоянии». Бібіков дуже обурився на таку відповідь і на рапорті волинського губернатора написав: «Отвечать, что быть не может при усердии, чтобы нельзя было исполнить того, что требует начальство, и чтобы во всей губернии не нашлось ни одного человека, кто бы умел рисовать; почему просить вновь составить рисунки и описания и за этим наблюдать»О.Левицкий, Археологические экскурсии Т.Г.Шевченко, с.234.. Але і повторні циркуляри не допомогли, і виконання програми Комісії в галузі археології посувалось дуже повільно. Одержано було лише кілька малюнків з Волині, зроблених підпоручиком інженерної частини, та з Уманського повіту, виконаних самим повітовим предводителем дворянства.

Тоді вирішено було покласти «археологічні» обов'язки на чиновників гене- рал-губернаторської канцелярії, які б постійно роз'їжджали і описували архіви і звозили давні акти й рукописи.

З того часу, десь із середини 1845 р., на чиновників Археографічної комісії покладаються обов'язки описувати і замальовувати старовинні речові пам'ятки. Але не всі вони вміли малювати. Виникла потреба в досвідчених художниках. Ця потреба особливо загострилась, коли Комісія почала готувати опублікування здобутих археологічними розкопками 1845 р. матеріалів у спеціальному виданні «Древности».

Згідно з ухвалою Археографічної комісії, проф. А.Ставровський 21 червня 1845 р. виїхав з чиновником Сабатовським в Овруч, для археологічних досліджень. По дорозі він зупинився у Василькові, залишив тут Сабатовського, а сам поїхав до Фастова, де чиновник Яніковський розкопував якісь льохи. «Около 40 или 50 человек работали почти неделю без всякой пользы в настоящем и без всякой надежды на нее в будущем», -- пише про розкопки у Фастові Ставровський у своему рапорті від 23 червня 1845 р.Київ. центр. арх. давніх актів, Фонд Археограф. коміс., спр. №82, арк.239--240.

«Видя одни опасности и бесполезную трату времени в таких поисках, а равно маловажность завалившихся ям, я советовал прекратить разрытие и дал усердию рабочих и начальников другое направление, именно: близь Хвастовца есть два кургана, упоминаемые в дарственной грамоте Андрея Боголюбского Печерской ЛавреЦя грамота надрукована в додатках до «Описания Киево-Печерской лавры», митрополита Евгения, с.167. Грамота вважається підробленою. В ній описується межа земель, наданих Києво- Печерській лаврі біля Василькова. Серед предметів, які були межовими знаками, в грамоті згадуються чотири могили: Велика могила на Білокняжому полі, могила на Невеселовому полі, Перелетов і Перепетовка., Перепетовка и Перелетов, о которых я уже доносил Комиссии и которые по поверью народному и по объему самые замечательные. Они доселе сохранили это имя, и я предложил разрыть их, испросив наперед согласие Вашего превосходительства... Разрытие сих курганов должно вознаградить наши хлопоты в Фастове»Київ. центр. арх. давніх актів, Фонд Археограф. коміс., спр. №82, арк.239--240..

Ставровський, маючи завдання їхати в Овруч, доручив розкопки Перепетихи чиновникові Яніковському і Васильківському справникові, який 28 червня 1845 року в рапорті на ім'я голови Археографічної комісії доносить, що «работы по разрытию кургана Перепетиха продолжаются»Київ. центр. арх. давніх актів, Фонд Археограф. коміс., спр. №82, арк.242.. Розкопки стали давати наслідки. Почали показуватись величезні камені, струхлявіле дерево. Тоді Комісія відрядила на Перепетиху проф. Іванішева. Іванішев виїхав, мабуть, лише в липні. Важко встановити, скільки часу продовжувались розкопки знаменитої Перепетихи в 1845 році, з якими зв'язане і ім'я Шевченка.

Курган виявився цікавим і, хоч розкопували його такі «археологи», як земський справник, він дав досить великі, як на той час, наслідки. Удалось розкопати, частково описати і замалювати могильник, установити обряд поховання і одержати багато речового матеріалу. Очевидно, тут велику роль відіграв самоучка-археолог проф. Н.Д.Іванішев, якого М.А.Максимович зве «генералом от археологии»Лист Максимовича до Іванішева, опублікований у цитованій вище праці А.В.Романовича- Славатинського, сс.310--311..

Влітку ж 1845 року Іванішев провів деякі розкопки в Києві: у дворі міщанина Савицького, чиновника Самохвалова, в саду чиновника ТецнераА.В.Романович-Славатинский, цит. праця, с.260.. Іванішев у 1845 році хотів приступити до обслідування і інших курганів, що згадуються в так званій грамоті Андрія Боголюбського, але цей намір він мусив відкласти до 1846 року, бо Комісія, під тиском Бібікова, заходилась біля публікації здобутих розкопками матеріалів. Ухвалено було розпочати видання «Древностей», в яких вмістити матеріали «объясняющие доисторическую жизнь народов, населявших Южную Россию». Ця установка Комісії була значним кроком вперед у розвитку археології, поскільки це була спроба вивчення історії суспільства в ті часи, які можна вивчати лише на пам'ятках матеріальної культури.

В першому випуску «Древностей» ухвалено опублікувати звіт про розкопки Перепетихи. Редагування цього видання і літературну частину його доручено було проф. Іванішеву. Для виготовлення малюнків до видання треба було запросити художників. Першим таким співробітником Комісії був учитель малювання «Дворянської школи» на Подолі А.Ф.Сенчилло-Стефановський, який 21 серпня 1845 року був прийнятий на роботу в КомісіюКиїв. центр. арх. давніх актів, спр. №82; посвідчення, видане Комісією Сенчилло-Сте- фановському..

Вище ми вже сказали, що Комісія, перейнявши функції ліквідованого «Комитета для изыскания древностей в Киеве», не тільки продовжила розшуки і розкопки, які почав Комітет, але зайнялася ще й систематичним збиранням відомостей про пам'ятки старовини. При збиранні цих відомостей потрібно було вміти записувати оповідання і перекази, зв'язані з даною пам'яткою, а також змальовувати і зарисовувати пам'ятки. Потрібні були люди, які могли все це робити.

Дуже підходящою з цього погляду людиною для Комісії був Т.Г.Шевченко, який восени 1845 року, після своїх літніх подорожей по Україні, прибув у Київ. В Києві Т.Г.Шевченко безпосередньо зблизився і подружив з Сенчилло- Стефановським, який ще в 1844 р. розповсюджував у Києві «Живописную Украйну» ШевченкаЛист П.Куліша до Шевченка від 31.XII.1844 р., Листування, с.233.. Очевидно, Сенчилло-Стефановський і рекомендував Шевченка Археографічній комісії, хоч імовірна участь у цій справі і Куліша, який уже був співробітником Комісії. Мабуть, на пропозицію Комісії Шевченко подав офіціальне прохання про зарахування його на службу в Археографічній комісії. 10 грудня 1845 року Комісія журнальною постановою зарахувала Шевченка своїм співробітником. В постанові читаємо: «Временная комиссия, рассуждая о средствах к успешнейшему ходу занятий -- находя необходимым сделать из этого некоторые изменения в своем составе», ухвалила «просить генерал-губернатора о приглашении свободного художника Академии Тараса Шевченко в звание сотрудника Комиссии для снимков с предметных памятников с назначением ему жалованья по 150 руб. в год»Журнал Комісії за 1843-1848 рр., арк.205.. 3 10 грудня 1845 року Шевченко почав одержувати щомісячну плату по 12 крб. 50 коп. сріблом. У прибутково-видатковій книзі Комісії за 1845 р. перша видача плати Шевченкові зафіксована 31 грудня 1845 р. у такій формі: «Уплачено художнику Академии Тарасу Шевченко по журналу Временной комиссии, состоявшемуся декабря 10 текущего года, утвержденному Киевским военным, Подольским и Волынским генерал-губернатором, в звании сотрудника Комиссии, с 10 по 31 декабря восемь рублей восемьдесят пять с половиной копеек серебром». Під цим записом власноручна розписка Шевченка: «Оные деньги восемь рублей восемьдесят пять с половиною копеек серебром получил Шевченко»Київ. центр. арх. давніх актів, Фонд Археограф. коміс., спр. №4, арк.37.. Протягом 1846 року за журнальними постановами Комісії Шевченко щомісяця одержував плату, про що свідчать його власноручні розписки в прибутково-видатковій книзі за 1846 рікТам же, спр. №4.. За січень -- лютий Шевченко і Сенчилло-Стефановський одержали плату аж 28 лютого. Тут же розписка Шевченка: «Оные деньги двадцать пять рублей серебром получил художник Т.Шевченко»Там же.. 29 березня розписка: «Двенадцать рублей пятьдесят коп. получил художник Т.Шевченко»Там же.. 30 квітня, 31 травня, 28 червня, 30 липня і 28 серпня точно такі ж розписки, як за 29 березня. Трохи відмінними є розписки від 28 серпня і 30 вересня: «Получил двенадцать рублей и пятьдесят коп. серебром художник Т.Шевченко»Київ. центр. арх. давніх актів, Фонд Археограф. коміс., спр. №4.. 29 жовтня розписка цілком подібна на розписку від 29 березня. 11 грудня (за листопад) і 31 грудня розписки коротші: «Получил художник Т.Шевченко»Там же..

Хоч розписки Шевченка про одержання плати були щомісячні, це зовсім не свідчить про те, що Шевченко в ці числа був у Києві, тому що, як це побачимо далі, були періоди, коли Шевченко місяцями не бував у Києві (в цьому ж 1846 році). Очевидно, плата виписувалась щомісяця, акуратно заносилась у видаткову книгу, а розписувався Шевченко тоді, коли приїздив у Київ. Відомості про видачу плати і розписки Шевченка з 10 грудня 1845 року і протягом 1846 року свідчать про те, що Шевченко в цей період увесь час працював за завданнями Комісії.

Але археологічна діяльність Т.Г.Шевченка почалася ще до зарахування його співробітником Комісії. Він почав свою роботу, так би мовити, «позаштатним» співробітником.

Подавши, десь наприкінці серпня, прохання до Археографічної комісії про зарахування його на посаду художника-співробітникаКонисский, цит. праця, с.197. і не чекаючи офіціального зарахування, Шевченко виїхав на Полтавщину. Спочатку він поїхав у Переяслав, пробув там декілька днів у лікаря Козачковського, намалював церкву Петра і Павла, а в вересні поїхав у рідну Кирилівку до родичівТам же, с.197-198..

26 вересня 1845 р. на храмове свято Шевченко був якраз у Кирилівці, а звідси, як свідчить у своїх спогадах Варфоломей Григорович Шевченко, він поїхав прямо в КиївА.Пискунов, Шевченко, его жизнь и сочинения, К., 1878, сс.113-114.. Можливо, що на цей раз він і не повертався до Києва, бо в жовтні ми бачимо його на Полтавщині -- в Миргороді, де він написав містерію «Великий льох» (2.Х.1845), в с. Марийському у Лук'яновича, де він пише поему «Іван Гус» (10.Х.1845), «Стоїть в селі Суботові» та інші твори.

23 жовтня в листі до Аркадія Родзянка в с. Веселий Поток Шевченко пише, що він перебуває у Миргороді і що, їдучи з Хорола, він застудивсяЛистування, с.24..

В першій половині листопада Шевченко відвідав Прилуки, де змалював кілька видів з Густинського монастиря. Цю свою подорож Шевченко описав у повісті «Музыкант».

«Я, изволите видеть, по поручению Киевской Археографической комиссии, посетил эти полуразвалины и, разумеется, с помощью почтеннейшего отца Илии, узнал, что монастырь воздвигнут коштом и працею несчастного гетьмана Самойловича в 1674 году, о чем свидетельствует портрет его, написанный на стене внутри главной церкви.

Узнавши все это, и нарисовавши, как умел, главные или святые ворота, да церковь о пяти главах Петра и Павла, да еще трапезу и церковь, где погребен вечныя памяти достойный князь Николай Григорьевич Репнин, да еще уцелевший циклопический братский очаг, сделавши, говорю, все это, как умел, я на другой день хотел было оставить город П. и отправиться в Л. посмотреть на монастырь, воздвигнутый набожною матерью Еремии Вишневецкого-Корибута»Музыкант, Киевская старина, 1887, X, сс.627-628..

Мабуть, аж у кінці листопада 1845 р. Шевченко повернувся в Київ, бо 28 листопада 1845 р. Бібіков відряджає його на Полтавщину. В справах Комісії є розписка, написана рукою якогось писаря, з автографічним підписом Шевченка:

«Подорожную и примерно на прогоны сто пятьдесят рублей серебром, при расходной, тетради получил, 28 ноября 1845 года. Свободный художник Т.Шевченко»Київ. обл. іст. арх., Киевская врем. комис. для разбора древних актов, 1845 г. «Переписка о расходах по Комиссии, финансовые отчеты отдельных ее членов и другие денежные документы», арк.8.. Шевченко, очевидно, одержав відповідну інструкцію для керівництва, але вона в справах Комісії не збереглась. Не збереглись і циркуляри до урядових осіб про сприяння Шевченкові у виконанні його завдання, як це ми бачимо в пізніших його відрядженнях на Волинь і Поділля. Можливо, це тому, що Полтавщина не була підвідомча Бібікову, і він формально, без дозволу на те вищого начальства, не мав права посилати своїх співробітників на Полтавщину і Чернігівщину. Бажаючи поширити діяльність Комісії на Полтавщину і Чернігівщину, Бібіков звернувся до міністра внутрішніх справ за дозволом на це. 9 березня 1846 р. Бібіков офіціально повідомляє Комісію, що міністр дозволив їй «заняться разрытием некоторых мест и курганов в Черниговской и Полтавской губерниях»Київ. центр. арх. давніх актів, Фонд Археограф. коміс., спр. №82, арк.380., а вже 16 березня 1846 р. він посилає чиновника своєї канцелярії Тарасевича на Полтавщину і Чернігівщину з такою інструкцією:

«По известности Вам Черниговской и Полтавской губерний, предписываю отправиться в эти губернии и там разведать, в каких именно местах и какие находятся курганы, древние развалины или местности и урочища, замечательные по известным историческим событиям; собрать сведения о народных преданиях, рассказах и легендах, относящихся к разным местностям; постараться достать от местных лиц и доставить в Комиссию для списания и напечатания некоторые письменные памятники, относящиеся к времени древнего быта Малороссии, козацких войн, переписки замечательных лиц и пр. Все подлинные документы будут возвращаемы в совершенной целости вам же для вручения по принадлежности. И наконец, если представится случай, приобрести на счет Комиссии древние акты, древние вещи и старопечатные книги»О.Левицкий, Археологические экскурсии Т.Г.Шевченко, Киевская старина, 1894, II, сс.235-236..

Мабуть, подібну інструкцію одержав і Шевченко 28 листопада 1845 р. Правда, йому, як художникові, дано було завдання ще й змальовувати памятки старовини. Невідомо, з яких причин Шевченко дуже довго не зві- тувався за це відрядження. Лише 3 вересня 1846 р. правитель канцелярії Бібікова офіціально просить Шевченка «поспешить доставить отчет, нужный для обревизования»Київ. обл. іст. арх., спр. Археограф. коміс., арк.9..

20 вересня 1846 р. Шевченко подає звіт у формі рапорта на ім'я Бібікова. Наводимо цей рапорт, поскільки він становить певний інтерес:

«Из числа выданных мне 28 ноября 1845 года из канцелярии Вашего высокопревосходительства ста пятидесяти рублей серебром, для некоторых розы- сканий в Полтавской губернии, издержано мною: на прогоны тридцать один рубль, тридцать шесть копеек, и кормовых шестьдесят четыре рубля восемьдесят копеек серебром -- оставшиеся за сим пятьдесят три рубля восемьдесят четыре копеек серебром и расходную тетрадь вашему превосходительству при сем имею честь представить. Свободный художник Т.Шевченко. 20 сентября 1846 года, Киев»Там же, арк.19..

По цьому ж звіту є розпорядження Бібікова від 26 вересня 1846 р. «Казначею и экзекутору Соханскому», в якому читаемо: «Из числа доставленных Вами в секретную часть моей канцелярии по предписанию моему от 1 декабря 1845 года №10138 сто пятьдесят рублей, издержано командированным мною по особенному поручению свободным художником Шевченком на прогоны и кормовые 96 руб. 16 к. сер. оставшиеся 53 руб. 84 коп. сер. вместе с расходной тетрадью препровождаемых, предписываю записать деньги эти в приход по сумме из моей воли отпущенных, расходную же тетрадь хранить при документах»Там же, арк.22..

Підкреслені мною в цьому документі місця свідчать: 1) що Шевченко одержав гроші з спеціального фонду Бібікова і був відряджений «по особенному поручению»; 2) що Шевченко одержав гроші саме 1-го грудня 1845 р. (хоч розписка була дана 28 листопада 1845 р.), бо цього числа гроші доставив казначей у секретну частину. Отже, він всупереч твердженню багатьох біографівКонисский (цит. праця, сс.203-205), а за ним і інші твердять, то Шевченко протягом 2-х місяців хворів і перебував у цей час (друга половина листопада 1845 р.) в Переяславі у Козачковського (див. також спогади Козачковського в газеті «Киевский телеграф», 1875, №25, 26.III., приїздив у Київ і сам одержав відрядження та грошіНа цих документах я зупиняюсь і широко їх розбираю з метою з'ясувати деякі біографічні моменти під час перебування Шевченка на Україні в 1845-1847 рр., зв'язані з його службою в Археографічній комісії..

Важко точно встановити, які місця відвідав Шевченко в грудневу поїздку 1845 р. Мабуть, далеко він не їздив. До цього відрядження стосуються зарисовки деяких переяславських церков (Михайлівської, Вознесенської), кам'яного хреста на Альті, а також докладний запис про різні старовинні речі. З опису старовини в Переяславі починаються надзвичайно цікаві і цінні історично- археологічні записи, які, на щастя, збереглися в його паперах, відібраних при арештіРукописний відділ Інст. літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР, папка №106, інв. №1455., і які були неохайно опубліковані в одному з видань 1925 р. Старовина Переяслава дуже детально описана (з 10 аркушів рукопису Переяслав зайняв 4 4/2 аркуша). Правда, крім Переяслава, подані його околиці.

Записи ці дуже цікаві. Вони наповнені великим історичним і археологічним матеріалом і становлять чудовий коментарій для багатьох повістей Шевченка («Наймичка», «Близнецы», «Музыкант»). Для характеристики і порівняння наведемо деякі місця:

«Переяслав. В цитадели древней крепости или в вышнем городе церковь Успения пресвятыя богородицы. Та самая, в которой присягал Богдан Хмельницкий на верность Московскому царю. Сгорела, и на том месте в 1760 году построена новая по образцу древней. Деревянная о девяти византийских куполах, с крещатыми окнами на фронтонах, а при Феодосии преосвященном Переяславском в 1825 году возобновлена, внутренность осталась в прежнем виде, а наружность, к сожалению, до варварства искажена. Невозможно смотреть на нее, а не только рисовать»Рукописн. від., папка №106, арк.1 і на звороті..

Далі йде опис різних речей церковних, які становлять художню цінність і являються предметами старовини. Наведемо зразок такого запису, щоб показати, як Шевченко робив описи окремих археологічних речей:

«Крест серебряный вызолоченный вышиною в аршин, приделанный к бунчуковой булаве. С надписью на нижнем конце:

«Сей честный крест бывший славутный и много грешный раб божий создал Артемий Огрызко війт Переяславскій и отдал до церквы божои, пресвятыя борого- дицы в город Переяслав для процеси, року отнародзеня сына божого 1618 (? - І.І.)»Рукописн. від., папка №106, арк.2 на звороті..

«Бывший монастырь, ныне Соборная церковь во имя вознесения Господня, построенная 1701 года гетманом Мазепою. Великолепная снаружи и до невозможности искажена внутри возобновлениями, в ризнице хранится

удивительное по работе Евангелие, приношение гетмана Мазепы, московской печати 1698 года с надписью на оправе славянскими буквами»Рукописн. від., папка №106, арк.3..

«На месте, где по преданию убит князь Борис, построена недавно церков (отсутствие всякого понятия о изящном и снаружи, и внутри). В ней стоит у иконостаса величиною в три аршина серого гранита крест с высеченной надписью» (далі подається зміст написуТам же, арк.5.).

Ці археологічні записи чудово відтворені Шевченком у його повісті «Близнецы».

«На правом берегу, хотя и скудной, но знаменитой реки Альты расположен хутор старого сотника Сокиры, верстах в четырех от города П.(ереяслава), словом против того самого места, где бешеный честолюбец, окаянный Святополк зарезал родного праведного своего брата Бориса. На этом же месте, по сказанию Конисского, совершилась кровавая или Тарасова ночь в 1630 году...

На левом берегу Альты выглядывает из-за зеленых верб небольшая беленькая церковь, воздвигнутая иждивением христолюбивых граждан города П. над тем самым каменным столбом, который знаменовал место убиения невинного Бориса. За оградой церкви, до самого города, расстилается равнина, засеянная житом и пшеницею и густо уставленная историческими могилами. И чем ближе к городу, тем могилы выше и гуще, так, что городского валу издали совсем не видно и весь город кажется на могилах построен. Сам же город П., как и вообще города, издали кажется в тумане, но над городом из тумана выходила белая осьмиугольная башня, увенчанная готическим зеленым куполом с золотою главою. Это соборный храм прекрасной, грациозной, полурококо, полувизантийской архитектуры, воздвигнутый знаменитым анафемой Иваном Мазепою в 1690 году; другая же темная деревянная башня с плоской осьмиугольной крышей полуотделяется от серенького фону. Это Успенская церковь, прославленная в 1654 году принятием присяги на верность московскому царю Алексею Михайловичу гетманом Зиновием Богданом Хмельницким со старшинами и с депутатами всех сословий народа украинского. Далеко за городом синеют высокие днепровские горы»Близнецы, Киевская старина, 1886, т.ХУІ, с.203..

Досить грунтовно описані чисто археологічні памятки біля Переяслава: «Переяслав и его окрестности были б чрезвычайно интересны своими укреплениями и курганами, но о них сохранились только названия и почти никаких преданий в народе. По Киевской дороге в пяти верстах от Переяслава над самой дорогой три высокие кургана, называемые «Трибратни могилы». По Золотоношской дороге в семи верстах от города высокий курган, называемый Богданова могила. И тут же недалеко впадает в древнее русло Днипра бесконечный вал, неизвестно когда и для чего построенный»Рукописн. від., папка №106, арк.4 на звороті..

Згадки про ці могили є в творах Шевченка.

«В тот же понедельник, поздно вечером, молодая женщина возвращалась в город П. по Киевской дороге и, не доходя до города версты четыре, как раз против «Трехбратных могил», свернула с дороги и скрылась в зеленом жите»Близнецы, Киевская старина, 1886, т.ХУІ, с.206..

Вечірнє сонечко гай золотило,

Дніпро і поле золотом крило;

Собор Мазепин сяє, біліє,

Батька Богдана могила мріє.

Київським шляхом верби похилі

Т р е б р а т н і давні м о г и л и вкрили; ...

(«Сон -- Гори мої, високії!»)

Так само детально описує Шевченко інші археологічні пам'ятки по дорозі від Переяслава до Березані та Яготина.

«Между местечками Березанью и Яготином в 15 верстах от Переяслава, огромное древнее земляное укрепление, план которого никак понять нельзя по различным направлениям валов. Предание говорит, что какая-то княжна Переяславская Домна, защищалась здесь от неприятелей (не известно от каких) и была ими побеждена, и укрепление разрушено, почему и названо Выбле, тоесть выбылое, оставленное»Рукописн. від., папка №106, арк.4 на зв..

Згадка про цю могилу є в творі «Близнецы»: «Бывало [пойдет в Березань, в тридцати верстах от П., по дороге зайдет на древнюю высокую могилу, называемую «Выбла»Киевская старина, 1886, т.ХУІ, с.210., а також в поезіях:

З Переяслава старого

З В и б л о ї могили

Ще старішої... мов хмари

Що за Дніпром сіли.

(«Сон -- Гори мої високії!»)

Після Переяслава і його околиць Шевченко описав велике земляне укріплення між Яготином і Пирятином, під назвою «Телепень», потім Лубни і Солоницю, «где взят в плен гетьман Наливайко», Луком'є, Хорол і Миргород.

От запис про Миргород: «Миргород. Между г. Миргородом и местечками Богачкой, Уставицей и Сорочинцами все возвышенности заняты разной величины укреплениями, я нащитал более сорока, исключая сторожевых курганов. Некоторые из них имеют названия, как-то Мордачевы, Д у б о в ы, Королевы, но когда, для чего они построены, народное предание молчит. Самое огромное из этих укреплений -- это Королевы могилы, близ местечка Сорочинец»Рукописн. від., арк.6 на звороті..

В повісті «Наймичка» цей археологічний опис досить широко використаний з коментаріями до окремих назв:

«Между городом Кременчугом и городом Ромнами лежит большая транспортная или чумацкая дорога, называемая Ромодановым шляхом... а по сторонам ея часто встречаются земляные укрепления разной величины и формы, поросшие «періем». Нередко виднеются и курганы, совершенно круглые, сажень 50 в диаметре; есть и больше, и меньше, всегда с выходами двумя, тремя и четырьмя, смотря по величине кургана. Их простой народ называет просто м о г и л а м и; есть и такие насыпи (и это самые большие), которых и форму определить нельзя; это валы разной величины и в разных направлениях. Думать надо, что форма этих шанцев впоследствии испорчена корыстолюбивым и любопытным потомством. Не помню, кто именно пробовал добывать селитру из Орельских земляных укреплений, или так называемой линии, построенной Петром первым, между Днепром и Доном, на берегу реки Орели; но результаты оказались совсем неудовлетворительны. Может быть, что и описываемые мною курганы пробованы каким-нибудь любителем селитры -- Ходаковским в некотором роде; не знаю, пускай про то ведает антикварий. Нужно еще прибавить, что все эти так называемые могилы имеют свои названия, как-то: Н я н ь к и, М о р д а ч е в ы, К о р о л е в ы и т.д.; последние, быть может окопы Карла XII, потому, что он в этих местах когда-то шлялся с своими синекафтанными шведами»Киевская старина, 1886, т.ХУІ, сс.579-580..

Це місце в повісті значно розширює археологічні записи і саме, власне кажучи, є чудовим археологічним матеріалом.

В грудні ж місяці 1845 року Т.Г.Шевченко побував ще у с. Васильківці, В'юнищах та у Закревських, в яких був саме на різдвяні свята. З Полтавщини він повернувся, мабуть, просто до Києва, і брав участь у підготовці до видання «Древностей».

В цей час, в кінці 1845 і на початку 1846 року, Комісія форсованими темпами готувала перший випуск «Древностей», в яких публікувався звіт про розкопки Перепетихи в 1845 р. і речі, знайдені там, а також, як додаток, ішли знахідки, здобуті в підмосковному маєтку Бібікова -- селі Успенському. Це -- перше археологічне видання на Україні. Видрукуване воно розкішно: кожний аркуш оздоблений складним орнаментом у фарбах, в кінці додано одинадцять хромолітографованих таблиць, на яких намальовано: Перепетиха до розкопок, розріз розкопаного кургану та речі, знайдені при розкопках кургану. На цих же таблицях подані деякі речі, знайдені в с. Успенському і в Києві (очевидно, результат розкопок Іванішева в Києві в 1845 році -- про це дивись вище, с.557Так у тексті. Напевно, мало бути -- «с.563». Тут -- с.95 (прим. ред. «УІЖ»).). Текст опублікований двома мовами -- російською і французькоюДревности, изданные Временной комиссией для разбора древних актов, К., 1846..

Не зважаючи на технічні труднощі, як видно з листування КомісіїКиїв. центр. арх. давніх актів, №82, спр.361., це розкішне видання з'явилося в 1846 році в кількості 600 екземплярів.

Бібіков був дуже зацікавлений у розкішному оформленні цього видання, а тому немає жодного сумніву, що і Шевченко був притягнутий до малювання таблиць «Древностей». Але питання про те, які саме таблиці ним виконані, і досі не розв'язане. З цього приводу існує декілька суперечливих свідчень. Що Шевченко брав участь у виготовленні цих таблиць, всі, хто писав з цього приводу, згодні. О.Левицький говорить, що «у виготовленні цих малюнків брав участь і Т.Г.Шевченко, хоч ми не можемо з точністю вказати, які саме малюнки належать йому і які -- другому співробітникові-малювальнику Сенчилло-Стефановському»Киевская старина, 1894, II, с.236.. В іншому місці О.Левицький пише: «Редакція цього видання була доручена проф. Іванішеву, а для виготовлення малюнків були запрошені в число співробітників Комісії учитель малювання Сенчилло- Стефановський і художник академії Т.Г.Шевченко»О.Левицкий, Археологические экскурсии..., с.57..

Любитель старовини і нумізмат другої половини XIX -- початку XX ст. К.В.Болсуновський на одному з екземплярів «Древностей», який зберігається в бібліотеці Інституту археології АН УРСР, зробив такий власноручний напис: «Справка. Текст настоящей книги принадлежит проф. Киевского университета Н.Д.Иванишеву, а рисунки исполнены: первые девять Тарасом Григорьевичем Шевченком, а последние два -- Сенчилло-Стефановским. К.В.Болсуновский».

Довідка Болсуновського була б дуже цінною, коли б вона до деякої міри не спростовувалась іншими документами, які ми знайшли в справах Археографічної комісії (датованих 15 січня 1848 р.). Комісія видала Сенчилло- Стефановському посвідчення, з чернетки якого дізнаємось, що «...с 21 августа 1845 г. по 3 июня 1847 г. он состоял в должности живописца при Временной комиссии... Состоя в этой должности, он постоянно отличался прилежанием и во всех отношениях удовлетворительным исполнением работ, которые были поручаемы ему вышеозначенною Комиссиею. Доказательством же его искусства может служить сочинение под заглавием «Древности, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов, Киев, 1846 г.». В этом издании вся живописная часть принадлежит вышепоименованному Алексею Сенчилле-Стефановскому»Київ. центр. арх. давніх актів, Фонд Археограф. коміс., спр. №91..

...

Подобные документы

  • Перспективи використання підводного простору в археологічних дослідженнях на теренах України. Підводні археологічні експедиції на початку XX ст. Діяльність Р.А. Орбелі в галузі підводної археології. Відкриття затоплених портових кварталів Херсонеса.

    реферат [38,9 K], добавлен 18.05.2012

  • Золоте коріння народу - в його минувшині. Чимало археологічних пам'яток починаючи від кам'яного віку і закінчуючи середньовіччям, знаходиться на території Рівненської області. Історія пам’яток за писемними джерелами. Типологічна характеристика пам’яток.

    курсовая работа [33,1 K], добавлен 09.07.2008

  • Вивчення наукового внеску відомої дослідниці старожитностей Н.М. Бокій у розвиток археологічної науки Кіровоградщини. Наукові здобутки дослідниці у археології енеоліту, бронзового віку, скіфській археології та дослідженні середньовічних пам'яток регіону.

    статья [43,8 K], добавлен 24.11.2017

  • Характеристика археологічних знахідок сокир-молотів катакомбної культури, їх підрозділ на групи: шнурова, ямна, інгульська. Проведення паралелі цих наявних знахідок з артефактами, виявленими поза територією розповсюдження катакомбних пам'яток культури.

    реферат [361,4 K], добавлен 16.05.2012

  • Участь дідів Тараса Григоровича Шевченка у Війську Запорізькому у визвольних війнах і повстаннях, які відбувалися в Україні XVII–XVIII ст. Перша подорож Шевченка Україною. Повстання під проводом Тараса Федоровича. Переяславська рада 1654 р. Коліївщина.

    реферат [31,1 K], добавлен 11.04.2014

  • Відображення історичних подій України XVII–XVIII ст. у творчості Т. Шевченка. Вплив подорожі поета Тернопільщиною на написання нових творів. Роль Кобзаря у національно-визвольному русі в XIX ст., зокрема, у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.

    реферат [34,1 K], добавлен 09.12.2014

  • Зменшення ролі описових аспектів i зростання питомої ваги історико-реконструктивних побудов протягом останніх десятиріч. Онтологічна та гносеологічна функції історичної періодизації. Налаштованість археології на відтворення минулого в усіх його проявах.

    статья [41,7 K], добавлен 05.02.2011

  • Передумови і причини виникнення Великоморавської держави, її історія та розвиток. Найвизначніші пам’ятки Великоморавської культури: Микульчицьке городище, Старе Місто, Нітра і Девіна. Аналіз археологічних знахідок та письмових джерел про Велику Моравію.

    курсовая работа [244,1 K], добавлен 30.05.2010

  • Антропологія як шлях в історію первісного суспільства: ретроспективна реконструкція динамічного ряду археологічних і етнографічних явищ культури; інформативність і достовірність матеріальних і письмових джерел, їх значення в дослідженні первісності.

    реферат [71,2 K], добавлен 01.02.2012

  • Основні віхи життєвого та політичного шляху М.С. Грушевського, еволюція його світоглядно-філософських та політичних позицій. Внесок великого українця у розвиток вітчизняної історії та археології, його роль у процесі боротьби за українську державність.

    дипломная работа [4,8 M], добавлен 10.07.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.