Т.Г. Шевченко і археологія

Посвідчення це ніби відкидає всяку участь Т.Г.Шевченка у виготовленні таблиць «Древностей». Але інший документ вносить значний коректив у посвідчення, видане Сенчилло-Стефановському, і викликає сумнів щодо правдивості його. В справі №19Київ. центр. арх. давніх актів, Документы расхода частных сумм с 1845--1846 г., арк.5. є розпорядження Комісії від 25 жовтня 1846 року за №52 про виплату видатків з приватних сум, в якому сказано: «4) художнику Академии Шлейферу, за нарисование первой и десятой таблиц, приложенных к изданным Комиссиею «Древностям» -- 30 рублей».

Отже, дві таблиці були намальовані Шлейфером. Залишається 9, із яких могла бути частина Сенчилло-Стефановського, а частина -- Шевченка. Очевидно, що Сенчилло-Стефановський більш працював над оздобленням тексту і над простішими малюнками, поскільки кваліфікація його була далеко нижчою, ніж у Шевченка і Шлейфера. Він був звичайний іконописець і вчитель малювання, а ці були художники, з дипломами Академії. Із спогадів Сенчилло-Стефановського дізнаємось, що у нього був малюнок Шевченка, масляними фарбами, на якому поданий розріз кургана Перепетихи. Цей малюнок пізніше попав до В.Б.Антоновича і невідомо де подівсяН.Белозерский, Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц, Киевская старина, X, сс.69--70.. Малюнок Перепетихи в розрізі поданий на таблиці II «Древностей» і являє собою досить складну археологічну композицію.

Таким чином, кількість таблиць, намальованих Шевченком для «Древностей», поки що встановити важко. Видаючи посвідчення Сенчилло-Стефа- новському, Комісія приписала всі малюнки йому, бо про Шевченка в 1848 році згадувати не можна було.

На початку 1846 року Шевченко відправляється для археологічних досліджень на Чернігівщину. Відомості про цю подорож та заняття Шевченка ми маємо із спогадів А.Чужбинського, який пише, що одного разу, перед масляницею (лютий 1846 р.) Тарас Григорович заїхав до нього в с. Ісковці на Переяславщині і запросив його спільно подорожувати по Україні. Шевченко мав на меті змальовувати пам'ятки старовини по церквах, монастирях та ін. «На цей раз ми розраховували їхати в Чернігів на короткий час, а звідти в Київ»А.Чужбинский, Воспоминания о Т.Г.Шевченко, СПб, 1861, с.17.. Разом з Чужбинським вони відправилися спочатку в Лубни, там довго не задержались, і через Прилуки та Ніжин в останній день масляниці прибули в Чернігів. В Чернігові Шевченко з Чужбинським були далеко довше, ніж планували. Про це своє перебування в Чернігові Шевченко згадує в «Журналі» за 2 липня 1857 року. «Был у меня, во время оно в Малороссии некто Г.Афанасьев или Чужбинский. В 1846 г. судьба столкнула нас в Ц а р е г р а д е, не в Оттоманской столице, а в единственном трактире города Чернигова. Меня судьба забросила туда п о д е л а м с л у ж- б ы, а его -- по непреодолимой любви и рассеянности, или, как он выражался, по влечению сердца... Мы прожили с ним вместе великий пост»Т.Г.Шевченко, Журнал, ДВУ, 1927, с.32..

Це свідчення самого Тараса Григоровича є важливим документом про його відрядження на Чернігівщину. Жодних документів у справах Комісії або грошових розписок за цей час не збереглося. На нашу думку, ця подорож на Чернігівщину не була другим відрядженням Шевченка, як це говорить О.ЛевицькийКиевская старина, 1894, II, с.236., на підставі спогадів Чужбинського, а була продовженням грудневої його подорожі на Полтавщину.

«Коли, 28 листопада 1845 року, Шевченко одержав відрядження на Полтавщину, то очевидно, в даній йому інструкції його зобов'язано було відвідати і Чернігівщину, тобто Лівобережну Україну, матеріалами з якої дуже цікавився Бібіков. Про це в документах Шевченка не говориться, але в подібному ж відрядженні чиновника Тарасевича від 16 березня 1846 року зазначена і Полтавщина, і Чернігівщина (дивись вище, сс.559--560Так у тексті. Очевидно, мало бути -- «с.566». Тут -- с.98 (прим. ред. «УІЖ»).).

Археологічні записи Шевченка, про які ми вже сказали вище, повністю стверджують висловлену нами думку, що подорож мусила обійняти

Полтавщину і Чернігівщину. Записи починаються з детального опису історичної старовини Переяслава, далі - околиці Переяслава по Золотоноській дорозі, ще далі -- місцевість між містечками Березанню і Яготином, далі -- городище Телепень, між Яготином і Пирятином, потім -- Лубни і Солониця, Хорол, Миргород і нарешті -- Чернігів.

Всі пункти між Переяславом і Черніговом описані дуже скупо. Можна думати, що Шевченко під час своєї зимової подорожі всіх пунктів, зазначених у записах, не відвідав, а записав, як зведення, по своїх попередніх спостереженнях влітку, тоді як у Переяславі і Чернігові він пробув чимало часу і дуже грунтовно описав пам'ятки старовини згідно з вимогами Археографічної комісіїРукописн. від., папка №106..

В Чернігові і його околишніх селах Шевченко пробув аж до кінця квітня, тобто майже 2 місяці. Крім виконання своїх службових обов'язків по Комісії, замальовування старовини і описування її, Шевченко намалював багато краєвидів, портретів, написав багато поезій.

Археологічні записи Шевченка про Чернігів дуже детальні і цікаві. Характер записів подібний до опису старовини Переяслава, але в багатьох моментах ці записи повніші; кількістю великих об'єктів, описаних тут, вони також значно ширші від переяславських:

«Борисоглебская церковь (по лет. Нестора) построена в 1123 году черниговским князем Давидом Святославичем, но сохранились ли стены древней церкви неизвестно. Во время владычества поляков церковь эта была обращена в кляштор доминиканов, по изгнании поляков, архиепископ Лазарь Баранов[ич] обновил и освятил церков, и в 1693 г. погребен в ней. Феодосий Углицкий, почитаемый святым, тоже архие. Черни, погребен в 1695, в этой же церкви»Там же.. Тут же є запис про Чорну могилу, про знайдених у Чернігові двох срібних ідолів, з яких зроблені царські врата в Борисоглібській церкві, і т. ін. Багато поданих фактів вимагають історичної критики на підставі нових історичних дослідів, але вони, безперечно, дуже цікаві.

В кінці квітня 1846 р., як це оповідає Чужбинський, спочатку Чужбинський, а за ним і Т.Г.Шевченко повернулися в Київ і оселилися в будинку біля Хрещатика, на вулиці Козине Болото (тепер -- Хрещатицький пр., №8). Тут разом з Шевченком і Чужбинським оселився і товариш Шевченка -- художник Сажин.

В Києві Шевченко, за спогадами Чужбинського, задумав змалювати всі визначні види Києва, внутрішній вигляд старовинних церков, зокрема Лаври, та околиці Києва.

Очевидно, малювання старовини та видів Києва виходило не лише від бажання самого Шевченка. Адже він був на службі в Комісії, і його робота пов'язувалася з програмою Комісії.

Базуючись на успіхах археологічної діяльності в 1845 році, в березні 1846 року Комісія виробила широку програму роботи на 1846 рік. Ухвала Комісії з цього приводу в основному така: 1) Продовжити видання «Древностей», а для цього провести розкопки великої кількості курганів та інших залишків поганської старовини, почавши з курганів, перелічених у грамоті Андрія Боголюбського і, коли дозволять кошти, перенести свої дослідження і на другий (лівий) бік Дніпра, щоб шляхом відкриття і порівняльного зображення різноплеменних доісторичних народів надати описуваним предметам можливу ясність. Для описування древностей, які відкриваються, збирати історичні відомості і народні перекази про кургани, описувати їх зовнішній вигляд, внутрішню будову і знайдені в них речі. 2) Разом з тим розпочати підготовку матеріалів для описання монументальних християнських пам'яток Південної Росії і перш за все підготувати до видання опис руїн древніх церков: св. Василія в Овручі і Десятинної в Києві. Заплановано було також видання видів Києва та інших міст на УкраїніО.Левицкий, цит. праця, сс.58--59..

Виходячи з цих планів, Комісія, мабуть, і доручила Т.Г.Шевченкові змалювати пам'ятки старовини в Києві і «замечательные виды».

До цієї роботи Шевченко залучив ще й свого товариша по Академії художника Сажина, який обробляв деталі в малюнках. Обидва художники щодня працювали з самого ранку. Змальовували Лавру, руїни Золотих воріт і т. ін.А.Чужбинский, цит. праця, сс.25--32. Так виконував свої службові обов'язки Шевченко протягом травня і червня 1846 року.

Влітку 1846 року проф. М.Д.Іванішев продовжив розкопку курганів, які зазначені були в так званій грамоті Андрія Боголюбського. З цих курганів у 1845 році були розкопані лише Перепетиха; залишалися ще група курганів під назвою Перепет, кургани на Білокняжому і Невеселовому полі -- всі недалеко від Василькова. Для розкопування цих курганів і виїхав Іванішев із співробітником Комісії Прушинським, який вів щоденник розкопок і розраховувався з робітниками. Виїхали також чиновники губернаторської канцелярії Сабатовський та Яніковський і художники А.Ф.Сенчилло-Стефановський, і Т.Г.Шевченко, який записував народні перекази про ці кургани і робив малюнки.

Завдання цієї експедиції були великі. Курганів і насипів було багато, а тому розкопки велися з перервами літо і осінь 1846 року і продовжувалися ще і в 1847 році.

З легкої руки О.Левицького початок розкопок Перепета у 1846 вважається половина червня. «...З половини червня Іванішев, з доручення Комісії, приступив до розкопок могили Перепета»Киевская старина, 1894, II, с.238.. Це він повторює і в другій своїй роботіО.Левицкий, цит. праця, с.61.. За ним пішли й сучасні дослідники. Так, Є.Середа в своїй роботі «Основні хронологічні дати з життя і творчості Т.Г.Шевченка»Літературна критика, №2, 1938, с.49. теж зазначає, що в червні і до серпня Шевченко з Іванішевим розкопували могилу біля Василькова.

Насправді ж розкопки в червні не почалися, і О.Левицький зробив помилку, бо він неуважно розглянув документи Археографічної комісії.

В справах Комісії про початок розкопок на Перепеті збереглось кілька документів. Перший -- це циркуляр Бібікова, від 15 червня 1846 року за №4274, на ім'я управителя Київською палатою державного майна, в якому повідомляється, що проф. Іванішеву доручено розкопувати курган Перепет у 3-х верстах від «казенного селения Хвастовец». «Работа начинается в наступающую среду 19 июня». Тут же Бібіков наказує відвести квартиру в найближчому селі і допомогти найняти від 50 до 100 чоловік селян по 15 коп. сріблом плати на деньКиїв. центр. арх. давніх актів, спр. №101.. Цього ж 15 червня 1846 року Бібіков звертається до васильківського земського справника «оказать содействие Иванишеву в раскопках Перепета и прикомандировать ему для постоянной помощи одного из помощников становых приставов»Там же..

Точно такого ж змісту з таким само текстом маємо два циркуляри, які написав Бібіков 2 липня 1846 року до цих самих осіб: до управителя Київської палати державного майна за №4861 і до васильківського земського справника за №4862Там же.. Тут же підшита подорожна №231 від 5 липня 1846 року «От города Киева до разных мест Киевского и Васильковского уезда проф. Университета св. Владимира надворному советнику Иванишеву»Там же..

Таким чином, Іванішев виїхав не раніше 5 липня 1846 року. Прушинський з іншими чиновниками і Т.Г.Шевченко виїхали десь коло 1 липня і вже 2 липня почали розкопки.

В справах Комісії зберігся дуже важливий документ, який установлює точно дні, в які велись розкопки. Це -- складений Прушинським «подробный счет» -- фінансовий звіт на одержані гроші для ведення розкопок. Перший запис у цьому звіті зроблений 1 липня -- «За 2 ^ ведер водки для рабочих -- 2 р. 75 к. сер.» - більше нічого за цей день не записано. Далі йде запис видатків за 3, 4, 5, 6, 7 («8 и 9 работы не производились и издержек не было»), 10, 11, 12, 13 і 14 липня 1846 рокуКиїв. обл. іст. архів, спр. Археограф. коміс., арк.55-57..

14 липня, певно, Іванішев з Прушинським та іншими чиновниками: повертався до Києва, бо запис за цей день не містить інших видатків, а лише прогони та «на водку ямщикам» до Василькова, з Василькова до Віти, з Віти до КиєваТам же.. Невідомо, з яких причин розкопки були перервані, тому що навіть усі гроші не були витрачені: одержано 343 крб. сріблом, а витрачено 212 крб. 75 коп.Там же.

Тарас Григорович під час цих розкопок увесь час збирав народні перекази і робив малюнки. Щоденник Прушинського зберігся в справах Комісії, а зошита з записом переказів та 9 малюнків, зроблених Шевченком, нема; вони невідомо де ділись.

14 липня Шевченко до Києва не повернувся; він залишився ще у Хвастівці, про що свідчать його записи в альбомі. Після від'їзду Іванішева до Києва Шевченко ще записував пісні та інший фольклорний матеріал, робив зарисовки тощо.

В альбомі є пісні, записані від якогось Грицька Демиденка, пісня про Палія -- від Мартина Липського, потім знову пісня, помічена рукою Шевченка: «От Мартына того же 1846, июля 15 у Хвастовци»Рукописн. від. Інст. літератури АН УРСР, інв. №1453, арк.39.. Під іншою піснею підписано так само рукою Шевченка: «Оксана Зарівна. На Переп'яті, 1846, іюля 22»Там же, арк.52..

В цьому ж альбомі є власноручні, очевидно фольклорні, записи жартівливих частушок, що виконувались, мабуть, копачами з приводу розкопок на Переп'ятіТам же, арк.4 і на звороті..

Отже, можна вважати встановленим, що лише в липні Шевченко був у Хвастівці на розкопках Перепета. Документально ніде не зафіксовано, що робив Шевченко в серпні і в першій половині вересня, бо розкопки Перепета продовжувалися ще з 11 вересня по 12 жовтня 1846 року самим Прушинським; Іванішев, мабуть, зайнятий був лекціями в університеті (рапорт Прушинського Бібікову від 16.Х.1846 р. та інша переписка з цього приводуКиїв. центр. арх. давніх актів, №82, арк.531 та ін.). Можливо, що в серпні Шевченко був з Іванішевим, який розкопував на Білокняжому полі Малу і Остру могили, потім Трибратню могилу, Єленовку і іншіО.Левицкий, цит. праця, с.62.. Жодних документів про це знайти не удалося, але ці місця добре знав Шевченко, бо згадує їх у своїх творах:

«Вся эта долина испещрена разноцветными нивами и установлена темными могилами, формою и величиною похожими на те могилы, что между Києвом и Васильковым на Белокняжьем поле»Наймычка, Киевская старина, 1886, УІІІ, с.583..

Про те, що влітку 1846 р. Шевченко був на розкопках і повернувся аж у вересні, згадується в спогадах Костомарова. Костомаров розповідає, що він бачився з Шевченком у день обрання свого професором Київського університету на початку червня 1846 р. (фактично це було 4 червня). «Через добу після цього я виїхав з Києва в Одесу на морські купання, а Тарас Григорович відправився з професором Іванішевим розкопувати якийсь курган. Повернувшися з Одеси, у вересні, я перемінив квартиру, перейшовши в Старий город. Вернувся з своєї поїздки і Шевченко, і зайшов до мене на новосілля з подарунком: то був старий, але який цілком зберігся, череп з розкопаного кургану; я поставив його у себе на полиці книжної шафи»Русская старина, 1880, III, сс.598-599..

Про знайомство з Костомаровим Шевченко в своїх свідченнях на допиті в «III отделении» записав так: «С Костомаровым я познакомился в прошедшем году в Киеве, весною; на лето он уезжал в Одессу лечиться; в августе месяце он возвратился в Киев и я с ним не виделся до декабря месяца, потому что я ездил по поручению Комиссии для срисовывания Почаевской Лавры»Рукописн. від., інв. №1614.. Це розходження в хронологічних даних у свідченнях Шевченка і Костомарова пояснюється, очевидно, небажанням Шевченка дати точні і вичерпуючі відповіді царським жандармам.

Хоча свідчення Костомарова, написані більше як через 30 років, очевидно, хибують на хронологічну точність, але факт участі Шевченка в розкопках влітку 1846 року вони стверджують досить яскраво. Цілком правдоподібно, що Шевченко повернувся з розкопок десь у першій половині вересня і відвідав Костомарова з чисто археологічним подарунком.

Протягом 1846 року, у виконання березневої ухвали Комісії, Бібіков розсилає декількох чиновників своєї канцелярії та співробітників Комісії в різні місцевості України для археологічних і археографічних розшуків.

Після повернення з розкопок таке відрядження одержав і Шевченко. 21 вересня 1846 року він одержує від Бібікова розпорядження-інструкцію такого змісту:

«Сотруднику Временной комиссии для разбора древних актов Шевченко.

Поручаю Вам отправиться в разные места Киевской, Подольской и Волынской губерний и постараться собрать следующие сведения:

1- е. О народных преданиях, местных повестях и сказаниях, и песнях, и всему, что вы узнаете составить описание, а песни, рассказы и предания сколько можно списать в том виде, как они есть.

2- е. О замечательных курганах и урочищах, где и в каком месте они есть и какие насчет собственно их существуют на месте предания и рассказы, а также и исторические сведения. С этих курганов снять эскиз насчет их формы и величины, и описать каждый по собранным сведениям.

3- е. Осмотреть замечательные монументальные памятники и древние здания, и составить им описания, чтобы можно было распорядиться снять с них в будущем году рисунки. Если бы где вы имели возможность достать какие-либо древности письменные, грамоты и бумаги, то таковые доставить ко мне, или узнать, где они находятся и о том донести.

4- е. Кроме сего, отправьтесь в Почаевскую лавру, и там снимите: а) общий наружный вид лавры, б) внутренность храма и в) вид на окрестности с террасы.

Все собранные вами сведения, описания и рисунки по возвращении вашем в Киев представить ко мне.

Подорожную и примерно на прогоны и кормовых 150 руб. сереб. при расходной тетради вы получите из моей канцелярии»Киевская старина, 1894, II, 239--240, а також Київ. обл. іст. арх., спр. Археограф. коміс., арк.20.

Крім цієї інструкції, Шевченко одержав відкритий лист, в якому Бібіков наказує «градским и земским полициям Киевской, Подольской и Волынской губерний оказывать г. Шевченке при исполнении его поручения самое деятельное законное содействие»Киевская старина, 1894, с.240; Київ. обл. іст. арх., арк.46..

Шевченкові вручено було також пакети до цивільних губернаторів ї архієпископів Подільської і Волинської губерній з проханням сприяти Шевченкові у виконанні покладеного на нього дорученняКиїв. обл. іст. арх., арк.21 і 46..

В справах Комісії збереглась розписка Шевченка з власноручним підписом такого змісту: «Предписание за №7247, открытое предписание за №7252, подорожную, сто пятьдесят рублей серебром с расходной тетрадью и 4 пакета за №7249, 7251, 7250 и 7248 сентября 21 дня 1846 года получил свободный художник Т.Шевченко»Там же, арк.28..

Поскільки зданий Шевченком звіт з малюнками і записами народних пісень та переказів у справах Комісії не зберігся, точно встановити, скільки часу був Шевченко у відрядженні і які місця він відвідав, дуже важко. Але деякі дані про це ми маємо.

Одержавши відрядження, Шевченко спочатку відправився на Поділля. На початку жовтня він був уже в Кам'янці-Подільському. 2 жовтня він уже вручив архієпископу Арсенію адресований йому пакет, бо цього числа архієпископ повідомив Бібікова про те, що духівництву Подільської єпархії послано «окружное предписание» «О надлежащем содействии по собиранию художником г. Шевченком разных сведений о народных преданиях, древностях и о прочем»О.Левицкий, Киевская старина, 1894, II, 241.. Подібне ж повідомлення, помічене 7 жовтня, було одержане від подільського цивільного губернатораТам же..

Крім цих офіціальних документів, маємо і власноручні помітки Шевченка про час перебування його в Кам'янці-Подільському. В альбомі Шевченка є пісні, помічені місцем і часом їх записання. На аркушах 10--11 записана чорнилом, чужою рукою пісня:

Ой Кармелюче, по світу ходиш

Не одну дівчину ти з світу зводиш...

Внизу під цим записом приписка рукою Шевченка: «Од Петра Чуйкевича. Кам'янець, 1846 літа 3 октября». На аркуші 8 теж записана пісня «Пливе щука з Кременчука», яка підписана: «Каменец-Подольский. 3 окт. 1846 г. П.Чуйкевич»Рукописн. від. Інст. літератури АН УРСР, інв. №1453..

Ці дані свідчать, що Шевченко в першій половині жовтня 1846 року був на Поділлі, але що саме там зробив, відомостей про це не маємо.

З Поділля Шевченко поїхав у Почаїв. Там він вписує до свого альбома пісні, під одною з яких є помітка, рукою Шевченка: «У Почаєви, 1846, ок. 20--»Там же, арк.30 на звороті..

В Почаєві Шевченко виконав ту частину інструкції, що стосувалась змалювання видів Почаївської лаври. Про це свідчать опубліковані малюнки: 1) Почаївська лавра з півдня; 2) Те ж з заходу; 3) Почаївська лаврська церква всерединіО.Новицький, Шевченко як маляр, Львів -- Москва, 1914; малюнки в додатках на сс.39--41..

По дорозі з Почаєва Шевченко змалював ще церкву в селі Вербки, де був похований князь А.М.Курбський, а також змалював церкву в селі Секуні. Ці церкви зацікавили, мабуть, Шевченка своєю скромною архітектуроюТам же; малюнки на с.42..

Як свідчить про це Н.Шугуров, всі малюнки були здані Шевченком до Археографічної комісії. Бібіков спочатку дозволив їх опублікувати, але з них виданий був лише один, та й то без підпису автора, а саме: церква в селі Вербки -- в додатках до видання Археографічної комісії «Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни, том II, таблица I»Н.Шугуров, О рисунках Т.Г.Шевченка, исполненных, по поручению Киевской археографической комиссии, в Волынской губернии, Киевская старина, 1894, II, сс.318--319..

Крім малюнків, Шевченко поробив ще й рисунки різних пам'яток, але так само невідомо, де вони ділисьТам же..

Маршрут Шевченка з Почаєва до Києва можна собі скласти по описаному ним маршруту героя твору «Варнак». З Почаєва він поїхав на Крем'янець. «Из Кременца пошел я через село Вербы (с. Вербки - І.І.) в Дубно, а из Дубна на Острог, Корец и Новгород-Волынский...»Киевская старина, IV, с.436.. Далі згадується ще ЖитомирТам же, с.441.. Так, мабуть, Шевченко і їхав -- з Новограда-Волинського на Житомир, а звідти в Київ. В іншому творі він згадує про цю подорож так: «Измеривши вдоль и поперек Волынь и Подолию, и дождавшись в Житомире осенней грязи, мы возвратились благополучно в Киев»Прогулка..., Киевская старина, 1887, т.ХК, с.83..

Точна дата повернення Шевченка в Київ невідома, але в кінці листопада він був уже в Києві. 31 грудня 1846 р. він подає на ім'я Бібікова такий рапорт: «Честь имею почтеннейше представить при сем Вашему высокопревосходительству шнуровую тетрадь о расходе отпущенных мне денег при исполнении возложенного на меня поручения и значущиеся по оной остаточные деньги тридцать четыре рубли шестьдесят девять копеек. Художник Т.Шевченко. 31 декабря 1846 г.»Київ. обл. іст. арх., спр. Археограф. коміс., арк.17..

На жаль, і цього зошита, який подав при рапорті Шевченко, ні в справах Комісії, ні в канцелярії генерал-губернатора досі не знайдено.

Подорож по Поділлю і Волині збагатила Шевченка новими відомостями про пам'ятки старовини на Україні, спостереженнями тяжкого стану селянства і т. д. Відомості про пам'ятки в різних районах України він зіставляє і робить, на цих німих пам'ятках, надзвичайно глибокі соціальні висновки про історичне минуле окремих частин України. В художній формі він подає такий аналіз археологічних пам'яток.

«От берегов Тихого Дона до кременистих берегов быстро текущего Днестра -- одна почва земли, одна речь, один быт, одна физиономия народа, даже и песни одне и те же, как одной матери дети. А минувшая жизнь этой кучки задумчивых детей великой славянской семьи не одинакова. На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными развалинами древних массивных замков и палат, некогда великолепных, как, например, в Остроге или Корце. В Корце даже церковь, хранилище бальзамированных трупов фамилии графов Корецких, сама собою в развалины превратилась. Что же говорят, о чем свидетельствуют эти угрюмые свидетели прошедшего? О деспотизме и рабстве! О хлопах и магнатах. Могила или курган на Волыни и Подолии -- большая редкость. По берегам же Днепра, в губерниях Киевской, Полтавской вы не пройдете версты поля, не украшенного могилой, а иногда и десятком могил, и не увидите ни одной развалины на пространстве трех губерний, кроме разве у богатого затейника помещика нарочно развалившийся в саду, деревянный, размалеванный храм Весты, а 1а ротонда Тиволи. Что же говорят пытливому потомку эти частые темные могилы на берегах Днепра и грандиозные руины дворцов и замков на берегах Днестра? Оне говорят о рабстве и свободе. Бедные, малосильные Волынь и Подолия, оне охраняли своих рас- пинателей в неприступных замках и роскошных палатах. А моя прекрасная, могучая, вольнолюбимая Украина туго начиняла своим вольным и вражьим трупом неисчислимые огромные курганы. Она своей славы на «п о т а л у» не давала, ворога деспота под ноги топтала и свободная, нерастленная, умирала. Вот, что значат могилы и руины»Прогулка..., Киевская старина, 1887, т.XVШ, с.591..

Якою ненавистю до шляхетних гнобителів українського народу, панів Корецьких і інших, палають ці рядки прози Шевченка, і який глибокий патріотизм і любов до своєї батьківщини він тут виявляє! Кожна матеріальна пам'ятка для Шевченка промовляла і будила в ньому нові і нові думки про боротьбу за свободу і краще життя трудящих. Тут ми бачимо також величезну різницю у використанні археологічних матеріалів у Шевченка і в інших співробітників Археографічної комісії.

В тому ж 1846 році виникла у Шевченка думка здобути собі місце учителя малювання в Київському університеті. Після приїзду з відрядження на Поділля і Волинь, 27 листопада 1846 року він подає прохання до попечителя Київської учбової округи про призначення його на вільну посаду вчителя малювання при УніверситетіЛистування, с.25.. 10 грудня він пише лист до Бібікова, і просить його протекції і дозволу вступити на службу до Університету, поскільки -- каже Шевченко -- «с тем вместе, я желаю оставаться сотрудником Археографической комиссии, то дабы со стороны ее не могло встретиться препятствий, я по состоянию Комиссии под высоким начальством вашего высокопревосходительства, имею честь всепокорнейше испрашивать вашего благосклонного разрешения и содействия к определению меня на вакансию учителя рисования в Университет св. Владимира»Там же, с.26..

25 грудня 1846 року Шевченко, разом з деякими учасниками Кирило- Мефодіївського братства, був на вечірці у Гулака, вів дуже запальні бунтарські розмови і читав вірші, які були підслухані сусідом Гулака Петровим і були приводом до арешту Шевченка.

9 січня 1847 р. Шевченко виїхав з Києва на Чернігівщину. О.Левицький твердить, що Шевченко відправився не з доручення Комісії, а з власної ініціативи, з тією метою, щоб зібрати свої рукописи, залишені ним у знайомих, у яких він раніше бував, бо в житті поета нібито мали відбутись важливі зміни: він чекав призначення на посаду вчителя малювання до Київського університету і планував закордонну подорожКиевская старина, 1894, II, сс.241-242..

Це твердження Левицького, на підставі свідчень самого Шевченка, викликає деякий сумнів. З цитованого вище листа Шевченка до Бібікова ми бачимо, що Шевченко хотів сполучити роботу в Археографічній комісії з службою в Університеті. По-друге, діяльність свою в Археографічній комісії на 1847 рік Шевченко намічав заздалегідь. У творі «Музыкант» Шевченко пише: «Расставаясь с моим путеводителем, не думал я тогда, что я с ним на долгодолго расстаюсь; я тогда думал, что авось-либо в будущем году поеду вновь по Малороссии по поручению Киевской археографической комиссии, буду в Чернигове, а из Чернигова поеду через Нежин в П...»Киевская старина, 1887, XII, с.658..

Це місце свідчить про те, що Шевченко не збирався залишати Комісію. Хоч художні твори -- це не документи, але автобіографічним висловленням Шевченка у його творах можна довіряти, тим більше, коли вони такі виразні, як наведений вище уривок.

Перебуваючи на Чернігівщині, в Борзні, а потім у Чернігові, Шевченко цікавився справами в Києві, а головне -- своїм призначенням на вчителя малювання Університету. В листі до Костомарова від 1 лютого 1847 року Шевченко турбується про цю справу і просить Костомарова дізнатися, чи затверджений він уже на посаді в УніверситетіЛистування, сс.26--27.. З Борзни Шевченко переїхав у Чернігів і тут одержав лист від Костомарова без дати, але писаний, мабуть, у лютому 1847 року. Костомаров кличе Шевченка швидше приїздити до Києва, тому що його вже призначили до Університету. «Іванішев тобі кланяється і каже, щоб ти приїздив до Київа. Ще раз кажу тобі, щоб ти не гуляв у Чернігові, коли нема пильного казенного діла»Там же, с.245..

З цього листування О.Левицький робить такий висновок: «Але безтурботний художник не послухав дружньої поради і поплатився за це виключенням із складу Комісії»Киевская старина, 1894, II, с.242..

І справді, в справах Комісії є документ, постанова Комісії про звільнення Шевченка із служби:

«1847 года марта 1 дня. Временная комиссия для разбора древних актов, имея в виду, что сотрудник Комиссии Шевченко, без всякого согласия Комиссии отлучился из Киева и по Комиссии не занимается, определила: исключить его из числа сотрудников Комиссии с прекращением производившегося ему жалования по 12 р. 50 к. сер. в месяц.

Подписи: председатель Н.Писарев, члены: В.Чехович, Ал.Ставровский, А.Селин, делопроизводитель Н.Иванишев»Ив. Новицкий, Исключение Т.Г.Шевченко за самовольную отлучку, Киевская старина, 1882, III, сс.608-609..

З приводу звільнення Шевченка із служби в Археографічній комісії висловлювали різні думки. І.Новицький, уперше публікуючи постанову Комісії, в коротенькому коментарії каже, що Шевченко був звільнений після арештуТам же.. О.Левицький, коментуючи постанову Комісії, вважає, що Шевченко був звільнений за «самовольную отлучку»Киевская старина, 1894, II, 243.. Він рішуче відкидає думку І.Новицького, і як аргумент наводить факт звільнення із служби художника Сенчилло- Стефановського: «Що акт про виключення Шевченка не був тільки наміром Комісії пристойно оформити його вибуття через арешт (як схильний був, мабуть, розуміти його І.П.Новицький) -- найкраще видно з того, що така ж постанова була ухвалена 3 червня того ж року щодо другого співробітника Комісії, малювальника Сенчилло-Стефановського, який ні арешту, ні висилці не підпадав, але манкірував заняттями в Комісії. Пізніше ж він, однак, знову був прийнятий на попередню посаду»Киевская старина, 1894, II, 243. Примітка..

Почнемо з останнього твердження Левицького, нібито Сенчилло-Стефа- новський теж був звільнений за погане ставлення до службових обов'язків. Але у нас зараз є копія посвідчення, виданого Сенчилло-Стефановському 15 січня 1848 року, яке ми навели вище (ст. 567 Так у тексті. Очевидно, мало бути -- «с.572». Тут -- с.103 (прим. ред. «УІЖ»).), в якому говориться, що «состоя в этой должности, он постоянно отличался прилежанием и во всех отношениях удовлетворительным исполнением художнических работ, которые были поручаемы ему вышеозначенною Комиссиею». Отже, не в «манкіруванні» справа, а, очевидно, в тому, що Сенчилло-Стефановський був приятелем Шевченка, а тому для безпечності і його на деякий час звільнили -- за тією ж формулою.

Далі, відсутність Шевченка протягом двох місяців у Києві не була новиною для Комісії. Адже на початку 1846 року його не було декілька місяців -- аж до кінця квітня -- і тоді ніхто і не думав його звільняти.

Сам документ дуже вже точно складений 1 березня, під ним зібрано декілька підписів, що не завжди робилося в документації Комісії.

Та, крім всіх вищеподаних міркувань, ми маємо новий документ, вірніше -- помітку на документі, яка розв'язує остаточно це питання.

В справах є чернетка наведеної вище постанови Комісії про звільнення Шевченка з припискою: «О чем доложить на благоусмотрение его высокопревосходительства г. генерал-губернатора». З лівого боку на білому полі -- помітка чорнилом: «27 марта 1847 г. №60»Київ. центр. арх. давніх актів, Фонд Археограф. коміс., спр. №91, арк.25.. Ця помітка дуже багато говорить. Вона свідчить про те, що ухвала Комісії написана хоч і до арешту Шевченка, але вже після доносу Петрова на кирило-мефодіївців. Петров, як відомо, подав свій донос 3 березня 1847 р. Справа закрутилась. Арештовані були Гулак і інші. Було дане розпорядження зверху розшукати Шевченка. Голова Комісії Пісарев за своїм службовим становищем знав про всі ці справи, а тому і вирішено було якнайшвидше позбутися Шевченка з Комісії, використавши такий привід, як «самовольная отлучка».

Наслідки переполоху, якого наробила справа Кирило-Мефодіївського братства на чиновників у Києві, позначилися і на дальших заходах Комісії щодо Шевченка.

Шевченко повинен був одержати плату по Комісії за січень і лютий 1847 року. Плата була виписана і по видатковій книзі проведена. 10 лютого виписано за січень: «Шевченко двенадцать руб. пятьдесят коп.». Такий саме запис 25 лютого. На вільному місці, у графі, де всі розписуються про одержання грошей, уже іншим чорнилом, в обох місцях, зроблені написи: «Деньги эти записать в приход под 3 ст. -- Исправ. должность казначея О.Крамаренко»Київ. центр. арх. давніх актів, Фонд Археограф. коміс., спр. №5..

Цей запис зроблений, очевидно, після ухвали Комісії відносно долі цих грошей. Комісія довго не знала, що з ними зробити, і лише 20 серпня ухвалила записати їх на прибутокКиевская старина, 1894, II, с.244.. На сторінці «Приход» у книзі за 1847 рік 20 серпня маємо такий запис: «По предписанию Комиссии от сего числа за №168, записать в приход выведенные в расход по сей книге жалование за январь и февраль месяц бывшему сотруднику Комиссии Шевченко, так как он в настоящем году не имел никаких занятий, не находился налицо и уволен, всего двадцать пять рублей»Київ. центр. арх. давніх актів, Фонд Археограф. коміс., спр. №5..

Отже, ми вважаємо цілком установленим, що Шевченко перебував на службі в Археографічній комісії аж до свого арешту, хоч звільнення його і було оформлене попереднім числом, і йому не була видана плата за перші місяці 1847 року.

Протягом своєї служби в Археографічній комісії Шевченко зробив багато археологічних записів, малюнків, рисунків, записав багато історичних відомостей і народних переказів про пам'ятки старовини на Україні. Але через його арешт більшість матеріалів загинула, і лише дещо збереглося для історії.

Шевченко, як і інші співробітники Археографічної комісії, збирав також і архівні документи, якими дуже цікавилась Археографічна комісія. Серед паперів Шевченка, відібраних у нього під час арешту, було «несколько подлинных древних бумаг большею частью начала XVIII века. Здесь есть выписки о крепостных людях и землях разных владельцев, просьбы и другие акты. Вероятно, Шевченко хранил эти бумаги как редкость или образцы древней письменности. Вообще в означенных бумагах нет ничего законопреступного, ни важного»Рукописн. від., інв. №1614.. Наявність цих паперів у Шевченка пояснюється, очевидно, не тим, що він зберігав їх як «редкости или образцы древней письменности», а його службовими обов'язками, з одного боку, і великим інтересом до історії та соціальних взаємовідносин, з другого боку. Не випадково ми бачимо тут документи «о крепостных людях и землях разных, владельцев».

Ми бачимо у Шевченка інтерес до історії та історичної старовини не лише української, але й інших народів, зокрема російського народу. Цей інтерес супроводить його і на засланні, і після звільнення. Перебуваючи в засланні, Шевченко в листі до кн. В.М.Рєпніної 24 жовтня 1847 року просить «ежеле достанете последнее сочинение Гоголя п и с ь м а к д р у з ь я м то пришлите мне, вы сделаете доброе дело и, если можно, Ч т е н и е М о с к о в с к о г о А р х е о л о г и ч е с к о г о о б щ е с т в а, издаваемое Бодянским»Листування, с.29. Точна назва видання Бодянського така: «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских».. Серед його малюнків, зроблених ним в часи перебування в засланні, бачимо зарисовки пам'яток старовини в Середній Азії, як «Раім», де на першому плані подані руїни давньої кам'яної будівлі та ін.О.Новицький, цит. праця, с.46.

Всупереч твердженням троцькістсько-бухарінської і націоналістичної наволочі, які всіляко брехали на Шевченка і фальсифікували його творчість, ми бачимо, що Шевченко протягом усього свого життя глибоко любив і поважав великий братерський російський народ. Він не тільки добре знав російську мову і писав нею, «не тільки поважав геніальних російських письменників -- О.Пушкіна, М.Лермонтова, М.Гоголя, О.Островського, М.Салтикова-Щедріна, але він любив історію і історичні пам'ятки російського народу. Замітки в його «Журналі» про те, що читав поет з історичної літератури по дорозі з заслання, його археологічні записи в «Журналі» і малюнки якнайкраще свідчать про це. Поруч з читанням «Богдана Хмельницкого» Костомарова, Літопису Величка, «Записок о Южной Руси» П.Куліша, Шевченко читає і розшукує ряд книжок по історії Росії: «По слухам знаю я о существовании книги под названием «Описание города Астрахани». Но о приобретении ее здесь, на месте, и помышлять нечего»«Журнал», с.36. Видання, про яке пише Шевченко -- це книга М.С.Рибушкіна «Записки об Астрахани», видана 1841 р..

«Нужно будет прочитать ... в «Русском Вестнике» Турецкую войну при царе Федоре Алексеевиче. Мне теперь нужно много прочитать»Там же, с.89. Мова йде про твір О.М.Попова «Турецкая война в царствование Федора Алексеевича», надрукований в «Русском вестнике» за 1857 р., т.УТП..

В Нижньому Новгороді Шевченко читає «Краткое историческое описание Нижнего Новгорода», написане Н.Храмцовським, і записує таке враження від книги:

«Книга хорошая и достаточно знакомит с историею края и города. Жаль, что г. Хранцовский об архитектурных памятниках и вообще о памятниках старины говорит слишком скромно»Там же, с.114. Прізвище автора і назву твору Шевченко подав тут неточно, видно, по пам'яті. Мова йде про твір: «Краткий очерк истории и описание Нижнего Новгорода, в двух частях, составленные Н.Храмцовским», Н.-Новгород, 1857..

Інтерес до старовини виявився і в Астрахані, і по дорозі до Н.-Новгорода, і в Н.-Новгороді, де Шевченко змальовує пам'ятки архітектури і записує історичні відомості про них. В Н.-Новгороді він записує: «Окончил вчера начатый рисунок Архангельского собора. Оригинальное, красивое и самое древнее, прекрасно сохранившееся здание в Нижнем Новгороде. Собор этот построен во время великого князя нижегородского Юрия Всеволодовича в 1227 году»«Журнал», с.115..

Подібні ж записи читаємо про інші пам'ятки, які записав Шевченко, коли змальовував ці пам'ятки в Н.-Новгороді. Необхідно відзначити дуже важливий момент при цих записах та малюнках Шевченка. Його всюди цікавить творчість російського народу, робота місцевих майстрів, особливо вихідців з народу. З приводу побудови собору в Астрахані Шевченко зробив такий, глибоко патріотичний, запис: «На вопрос мой, кто был архитектором этого колоссального и прекрасного собора, отец Гавриил отвечал: простой русский мужичок. Не мешало бы Константину Тону поучиться строить соборы у этого русского

мужичка»Там же, с.78..

Історико-археологічні записи Шевченка в «Журналі» своею формою

нагадують записи, зроблені ним при описі Переяслава і Чернігова, зразки яких ми наводили вище.

Археологічні записи Шевченка, як зведені в його матеріалах до звітуРукописн. від., папка 106, інв. №1455.

Here presented an article “T.H.Shevchenko and archeology”, what prepared for “In Memory of Taras Shevchenko: An Article Digest to 125-th Anniversary of Birthday” (published in Kyiv, 1939), what came as result of collective work of Institute of History and Institute of Literature scientists. Article is dedicated to historical and archaeological activity of T.Shevchenko, during his work in the Kyiv Archeographical Commission. Author of that article - talented Ukrainian soviet historian and archaeologist I.Ivantsov, who was killed during Nazi occupation of Kyiv in 1941.

Keywords: Taras Shevchenko, archeology, Kyiv Archeographical Commission, Ivantsov., так і розкидані по численних його творах та в «Журналі», становлять ще й тепер цінний матеріал для історії і археології, і можуть бути використані для археологічної карти України. Численний археологічний матеріал, яким насичені твори Шевченка, його малюнки, безпосередня діяльність в галузі археології і залишені ним матеріали цілком стверджують висловлення його про археологію, взяте нами як епіграф до цієї статті

Размещено на Allbest.ru