Творча майстерня вченого: до історії написання 3-го тому "Історії України-Руси" М. Грушевського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творча майстерня вченого: до історії написання 3-го тому «Історії України-Руси» М. Грушевського

«Верстат праці», «науковий інструментарій», «творча майстерня» -- ці поняття, як пазли, дозволяють скласти цілісну колористику творчої спадщини визначних учених. Але якщо сам науковий доробок доступний, хоча з часом і вимагає нового прочитання, то історія написання того чи іншого твору змушує нас діставати з архівних нетрів джерела для реконструкції не стільки тексту, скільки контексту. Ці пошуки надзвичайно важливі для вивчення національного ґранд-наративу -- «Історії України-Руси» М.Грушевського як на тлі життєпису автора, так і на тлі епохи.

Ішов 1900-й рік, останній у дев'ятнадцятому столітті, якому історики дали образне визначення «віку історії», «віку націй». Що ж набув український народ упродовж цього віку для утвердження власної нації? Незаперечними, знаковими здобутками стали «Кобзар» Т.Шевченка, творчість М.Максимовича, М.Костомарова, П.Куліша, національний гімн П.Чубинського та духовний, «Молитва за Україну», О.Кониського, «Україна irredenta» Ю.Бачинського тощо. Визначальне місце у цьому ряду посів проект новітнього українського відродження, націєтворчий ґранд-наратив -- «Історія України-Руси» М.Грушевського. Історичну місію автора -- стати для українців «Шевченком двадцятого століття» -- прорікав його духовний наставник О.Кониський Гирич І. Між наукою і політикою: Історіографічні студії про вчених-концептуалістів. -- Тернопіль, 2012. - С.79.. Від'їзд до Львова на кафедру української історії 28-річного магістра він назвав початком «нової історії нашої культури і науки» Возняк М. Ол.Кониський і перші томи «Записок» (З додатком його листів до Митр[офана] Дикарева) // ЗНТШ. - Т.СЬ. - Л., 1929. - С.376.. Молодому професорові випала місія розбудови «літературної Січі», як титулував Галичину О.Кониський. Власне за шість років і декілька місяців кінця ХІХ ст. М.Грушевський поступово перетворив «літературну Січ» на «Січ наукову». Пророцтво О.Кониського збулося. Наприкінці ХІХ ст. з'явився другий після «Кобзаря» Т.Шевченка наріжний камінь, з якого виростали «могутні мури» української державності та соборності - «Історія України-Руси» М.Грушевського Ювілей академіка М.С.Грушевського 1866-1926: І. Ювілейні засідання. ІІ. Привітання. - К., 1927. - С.127.. У своїй автобіографії, підготовленій із нагоди 60-ліття, історик наголошував:

«Написання суцільної історії України рано, ще в київських часах, стало моєю задушевною гадкою, до певної міри питанням чести своєї й свого покоління, супроти того, що й найвидніші репрезентанти української історіографії старшої генерації тоді ще вважали се річчю, для якої час іще не наспів, бракує матеріалу, зістаються величезні прогалини і т.д.» Грушевський М.С. Автобіографія. 1926 р. // Великий Українець: Матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського. - К., 1992. - С.229..

Усупереч цьому, за власним свідченням, М.Грушевський «з молодою сміливістю, для якої не існує жодних перешкод», наполегливо взявся за реалізацію давніх задумів Тельвак В. Малознана німецькомовна праця Михайла Грушевського // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип.Х. - Дрогобич, 2006. - С.687-688..

Для М.Грушевського кінець дев'ятнадцятого століття був надзвичайно плідним. Він «вів з цілим напруженням розпочате діло» Грушевський М.С. Автобіографія. 1926 р. - С.230., видавши впродовж 1898--1900 рр. три томи свого фундаментального проекту. Вихід 1900 р.

3- го тому «Історії України-Руси» завершив «собою давній період української історії» Там само. -- перший цикл ґранд-наративу, що став сенсом життя і творчості видатного українського історика. Власне, цей том не лише завершив цикл, але й виразно окреслив авторську ідею конструювання української минувшини як «осібної цілості». Підсумовуючи свою працю над розпочатим корпусом, у листі до ляйпцизького видавця Б.Тойбнера (Teubner) М.Грушевський писав:

«В західно-європейській науковій літературі від часів “Geschichte der Ukraine” Енгля (179[6]) не існує ніякого курса історії українсько-руського народа, тим часом як сей народ був дуже важним політичним і культурним чинником в історії Східної Європи, і брак його історії робить велику прогалину в розумінню її еволюції, а з тім -- і в європейській історії взагалі. Через се, думаю, історичним студіям міг би принести немало користи переклад моєї “Історії України-Руси”, котра, виходячи в мало ще розповсюдженій в наукових колах українсько-руській мові, зістається їм майже незвістною, так що переклад її міг би для них мати новість оригінальну. Історія ся, котрої досі вийшло 3 томи, являється першим систематичним курсом історії українсько-руського народа і, як признала фахова критика, стоїть вповні на висоті сучасних наукових вимог. Вкажу, н[а]пр[иклад], як більше приступну для Вас, критику професора Берлинського університету Брікнера [...]. Дотепер видані 3 томи сеї “Історії” (І т[ом] -- 1898, ІІ -- 1899, ІІІ -- 1900, разом се 90 аркушів друку), обіймають до р. 1340 і творять заокруглену цілість. Ціле видання, обчислене на 7--8 т[омів], може бути скінчене коло 1910 р. [...] При тім, ціла праця зроблена на підставі перших джерел, так що має характер не компіляції, а самостійної праці й містить богато зовсім нових і оригінальних спостережень» Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі -- ЦДІАК України). -- Ф.1235. -- Оп.1. -- Спр.275. -- Арк.46--50 зв. Як змінювалися з часом плани щодо завершення проекту та кількості томів, засвідчують автобіографії вченого. Так, 1906 р. він зауважував: «Цілість з початку я надіявся вложити в 5--6 томів, пізнійше, коли на сам давній період пішло три, числив на 7 до 8, аж доки огляд ХУ-ХУІ в., розросшися на цілі два томи, не переконав мене, що не меньше 9 томів буде потрібно, аби довести історію України до початку ХІХ в.» (див.: Грушевський М. Автобіографія. 1906 р. -- С.207). В автобіографії 1926 р. останні фрази цього абзацу вчений подав у редакції: «[...] що ще багато томів буде потрібно, аби довести історію України до початків ХІХ в.» (див.: Там само. -- С.230)..

Окреслені плани, обраний темп однозначно засвідчують -- М.Грушевський поспішав, як, власне, поспішав жити й творити все життя. Цю ходу майбутній учений визначив ще у студентські роки. В одному з листів за 1891 р. він писав Тут і далі цитати з епістолярних матеріалів подано мовою ориґіналу.: «Работы много, если бы у суток было 60 часов вместо 24, то, пожалуй, оказалось бы кстати для меня» Кондаурова Г.В. «Так я розумію свій характер»: Роздуми Михайла Грушевського про власне «Я» у листі до приятельки Ганни Ямпольської [Електронний ресурс]: http://vuam.org.ua/uk/802: «Так_я_розумію_свій_характер».

Лабораторію творення перших томів «Історії України-Руси» можна було б у деталях простежити за щоденником автора, проте, на жаль, за свідченнями самого історика знаємо, що в останні роки ХІХ ст. та в перший рік ХХ ст. він обійшов увагою свою давню, ще з гімназійних часів, традицію -- ведення «дневника». Нещодавно виявлений щоденник за 1902 р., розпочатий 28 січня (10 лютого), М.Грушевський відкрив словами: «Кілька разів зберався відновити дневника, і все сходив який час, хотів під новий рік розпочати, але якраз не мав відповідного гумору [...]. Сьогодні [...] сів собі відновити дневник -- по кількох літах» ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.25. - Арк.15.. Можемо передбачити, що серед обставин, через які історик «позбавив» нас важливої інформації з перших вуст, було й певне виснаження від того напруження, темпу, з яким він фінішував на межі двох століть.

Важливим джерелом реконструкції процесу творення фундаментального проекту можуть слугувати й рукописи та друкарські відбитки томів з авторськими виправленнями, доповненнями тощо. На жаль, і тут 3-му тому пощастило значно менше за інші: від нього залишилася лише друкарська відбитка першого видання з авторськими виправленнями й доповненнями до видання другого У ЦДІАК України збереглися рукописи (автографи, ориґінали) 1-2-го, 4-9-го томів (див.: ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.128-133, 135-146); від 3-го та 10-го томів збереглися лише друкарські відбитки (див.: Федорук Я. Творчість Михайла Грушевського... - С.158; ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.134).. Цей документ, унікальний за своїм характером, містить надзвичайну інформацію, про що йтиметься нижче.

Чому не зберігся автограф першого видання, можна лише припускати. Як свідчив сам учений у листі від 8 січня 1923 р. до свого приятеля, тодішнього голови НТШ К.Студинського, «скрипти» його праць, вірогідно й «Історії України- Руси», зберігалися на львівській віллі Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894-1932 рр.) / Упор. Г.Сварник. - Л.; Нью-Йорк, 1998. - С.69.. Повернутися по них, як і загалом до свого улюбленого осідку, після 1914 р. М.Грушевський уже ніколи так і не зміг. Маєток, архів, бібліотека, мистецька збірка історика перебували під доглядом друзів, колеґ, учнів, рідних: К.Студинського, В.Дорошенка, М.Мочульського, Ф.Колесси, М.Деркач, М.Шрага, І.Тисовської (Студинської) Панькова С. Приватні книгозбірні Михайла Грушевського: їх історії та долі // ЗНТШ. - Т.ССLХV. - С.460-461.. Після смерті М.Грушевського його архів передали до відділу рукописів Бібліотеки НТШ, над упорядкуванням паперів працював В.Дорошенко, епістолярій досліджувала М.Деркач. У листі до М.Мочульського від 25 січня 1939 р. вона зазначала, що серед численного листування видатного історика зберігаються також «стоси рукописів його “Історії”» Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі - ЦДІАЛ України). - Ф.379. - Оп.1. - Спр.15. - Арк.5 зв..

Розпорошення унікального архіву вченого розпочалося під час та після Другої світової війни. Так, у квітні 1947 р. до Особливого відділу таємних фондів Центрального державного історичного архіву УРСР у Києві разом із матеріалами львівських товариств та галицьких діячів надійшли для опрацювання документи М.Грушевського (100 кг розсипу за 1882-1934 рр.) Палієнко М. Архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій). - К., 2008. - С.309.. Вони були частиною колишнього відділу рукописів Бібліотеки НТШ, вивезеного нацистами під час війни з архівів і бібліотек Львова до Кракова, а в 1945 р. повернутого радянськими органами держбезпеки Там само. На обставинах повернення частини матеріалів НТШ із Польщі не наголошує у своєму ґрунтовному дослідженні Г.Сварник, яка детально вивчила та впорядкувала ту частину архівної збірки товариства, котра дорогою до Кракова потрапила під бомбардування поблизу Вроцлава й у розбитих скринях опинилася на одному з фільварків в Аделіні та донині зберігається в Національній бібліотеці у Варшаві (див.: Сварник Г. Архівні та рукописні збірки Наукового товариства ім. Шевченка в Національній бібліотеці у Варшаві: Каталог-інформатор. - Варшава; Л.; Нью-Йорк, 2005. - С.5-31). Загалом історія та доля документальних матеріалів відділу рукописів бібліотеки НТШ, як і фонду М.Грушевського у його складі, потребують окремого дослідження.. У 1950 р. до Києва прибули також 1900 кг документів фонду НТШ, чималу частину якого становили й матеріали

М.Грушевського Палієнко М. Архівні центри української еміграції... -- С.312.. У 1949 та 1951 рр. до архівів Львова повернули матеріали «львівського походження», зокрема фонди А.Шептицького, І.Крип'якевича, С.Томашівського, К.Паньківського, НТШ та ін. Там само. -- С.312, 314. Документальні ж матеріали М.Грушевського переважно залишилися у столиці УРСР, нині це -- основа скарбниці грушевськіани, фонду 1235 Центрального державного історичного архіву України в м. Києві Гирич І. Документи академіка М.С.Грушевського у фонді 1235 ЦДІА УРСР у м. Києві // Архіви України. -- 1989. -- №4. -- С.53-63; Тельвак В. Михайло Грушевський // Історіографічні дослідження в Україні. -- Вип.15. -- К., 2005. -- С.382-384; Сварник Г. Архівні та рукописні збірки Наукового товариства ім. Шевченка. -- С.16.. У складі архіву НТШ матеріали його колишнього голови прибули до Львова Рукописи, документи і матеріали Михайла Грушевського у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові: Каталог / Упор. О.Мартиненко; ред. Г.Сварник; наук. ред. Я.Дашкевич. -- Л., 2004.. У ході цих переїздів, переглядів, перерозподілів, утилізації, поза сумнівом, були і втрати документів та рукописів видатного історика за 1894--1914 рр. Імовірно, саме з цими вимушеними «мандрами» паперів М.Грушевського пов'язані й втрати автографів, інших підготовчих матеріалів першого видання 3-го тому «Історії України-Руси». Тож відомості про історію його написання, шлях у науковий світ маємо вишукувати серед інших джерел: автобіографій, листування, протоколів НТШ, полемічних відгуків на видання тощо.

Тематично в первісному проекті 3-й том поділявся на п'ять глав: 1. Західна Україна: Волинь, Галичина, Угорська Русь; 2. Галицько-Волинська держава в ХІІІ--Х^ вв.; 3. Подніпровє в другій половині ХІІІ і на початку XIV в.; 4. Суспільно-політичний устрій українсько-руських земель ХІ--ХІІІ в.; 5. Побут і культура. За «каркас» цього тому, як і двох попередніх, М.Грушевський узяв прочитані ним у Львівському університеті загальні курси історії України, в яких «провідна нитка» приділялася політичній історії Грушевський М.С. Автобіографія. 1926 р. -- С.229.. «Історію культурну, огляди устрою, економічного життя» українських земель зазначеної доби, що не входили до цих курсів, історик опрацював і висвітлив у 4-5-й главах першого видання 3-го тому «Історії України-Руси» Там само.. Обґрунтування такої тематичної структури як засадничого підходу ґранд-наративу М.Грушевський подав у відомій праці «Звичайна схема “русскої” історії та справа раціонального укладу історії східного слов'янства»: «Політичне, державне життя, розуміється, чинник важний, але поруч нього існують інші чинники -- економічний, культурний, що мають часом менше, часом більше значіння від політичного, але в кождім разі не повинні лишатися в тіні поза ним» Грушевський М. Звичайна схема «русскої» історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства // Його ж. Твори: У 50 т. -- Т.1. -- Л., 2002. -- С.80..

Окремі висновки щодо суспільного устрою давньої Русі, зокрема критичний погляд на існування помісної системи, М.Грушевський виводив ще від свого першого монографічного дослідження «Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца Х^ столетия» (1891 р.). Цю думку заперечували тогочасні фахівці з історії галицько-волинської доби, зокрема І.Линниченко та

І.Каманін Линниченко И.А. Грамоты галицкого князя Льва и значение подложных документов как исторических источников // Известия Отделения русского языка и словесности Императорской академии наук. - Т.ІХ. - Кн.1. - Санкт-Петербург, 1904. - С.80-102; Кн.4. - С.269-277; Каманин И. Из истории подложных документов: 1. Грамота галичского князя Льва // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. - Кн.20. - Вып.1. - Отд.ІУ. - К., 1907. - С.3-7.. Сучасний дослідник О.Купчинський у сумнівах М.Грушевського щодо «роздавання за службу земель від князів боярам» убачає «данину вченого традиційному розглядові явищ» та непорушність запропонованих ним оцінок Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.ІІІ - Л., 1900. - С.329. Див. також коментар О.Купчинського до статті М.Грушевського «Чи маємо автентичні грамоти кн[язя] Льва?»: Грушевський М. Твори: У 50 т. - Т.7. - Л., 2005. - С.651.. Насправді ж творча еволюція автора вже третього тому монументальної праці однозначно простежувалася у його власних ваганнях щодо трактування помісної системи: він не вважав «це питання вирішеним остаточно й безповоротно», наводячи деякі контрарґументи Грушевський М. Ще про грамоти кн[язя] Льва галицького: З приводу статті проф. Линниченка // Там само. - С.470-471..

Усвідомлюючи той колосальний проблемно-хронологічний обшир української історії, який довелося осмислити й узагальнити за короткий час у томах своєї великої історії, учений на прикладі даного суспільного явища визначав власне кредо щодо вирішення спірних питань:

«Не уважаючи себе взагалі володарем непогрішних істин, я не соромлюся відмовлятися від своїх поглядів, якщо вони виявляються помилковими, і в питанні про давньоруське боярське землеволодіння готовий вітати кожне слушне міркування, кожну нову вказівку, якщо навіть вони підривають мої власні уявлення про нього. Та для цього потрібні старанний аналіз відомого нам матеріалу чи ретроспективне вивчення пізніших явищ» Там само. - С.471..

Робота над проектом «Історії України-Руси» загалом вимагала від автора ґрунтовного знання історіографії проблеми та, за висловом В.Герасимчука, «муравлиного збирання жерел-документів» Герасимчук В. Михайло Грушевський як історіограф України // ЗНТШ. - Т.СХХХІІІ. - Л., 1922. - С.10.. Виявивши колосальну наполегливість, учений дав вітчизняній науці першу монументальну синтетичну працю, «неперевершену у використанні джерел і літератури» Сисин Ф. «Історія України-Руси» Михайла Грушевського та творення національної історіографії. - С.3.. За обставин, коли до перших томів «Історії України-Руси» літературний і документальний матеріал був доволі обмежений, «обов'язком історика було витягти з нього по можности все» Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.У - Л., 1905. - С.У-УІ.. Вірний своїм настановам, М.Грушевський приділяв виняткову увагу кожному новому виданню чи публікації. Підтвердженням цьому можуть слугувати ті епізодичні, але надзвичайно важливі згадки в листуванні історика з відомими вченими, котрі працювали на ниві славістики.

Так, готуючи другу главу першого видання 3-го тому -- «Галицько- Волинська держава в ХІІІ-ХІУ вв.» -- М.Грушевський не міг обійти увагою навіть ті праці, які за різних обставин були видрукувані, але не випущені у світ. Зокрема така доля спіткала підготовлений 1884-1885 рр. Петербурзькою академією наук збірник із перекладом російською мовою дослідження професора Празької торгівельної академії Я.Ржежабка (Режабка) про князя Юрія ІІ (Літ ІІ ровМш кпі/е veskerл Маїе Киві», 1883 р.) і долученням зауважень І.Линниченка, А.Куніка та ін. У своїх примітках до 3-го тому та бібліографічних коментарях (і першого, і другого видання), зокрема таких, як «Грамоти Андрія, Льва і Юрія-Болєслава» та «Література останніх десятиліть Галицько- Волинської держави», М.Грушевський не раз посилається на цю працю чеського історика, називаючи її «солідною монографією, що оживила дуже літературу сього часу і особливо мала важне значіннє в питанню про особу Юрия ІІ» Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.ІІІ. -- Л., 1900. -- С.562; Його ж. Історія України- Руси. - Т.ІІІ. -- Л., 1905. -- Вид. 2-ге. -- С.524.. Адже саме Я.Ржежабек уперше навів низку арґументів, що дозволили йому ототожнити постать Юрія ІІ з Болеславом Тройденовичем. Цю версію прийняли майже всі тогочасні дослідники епохи Галицько-Волинського князівства, зокрема й М.Грушевський Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.ІІІ. -- С.569--571; Його ж. Історія України-Руси. -- Т.ІІІ. -- Вид. 2-ге. -- С.529--530..

Добре орієнтуючись у наукових новинках, 9 травня (за ст.ст.) 1900 р. М.Грушевський звернувся до колишнього випускника Університету св. Володимира, учня В.Антоновича, професора Новоросійського університету, авторитетного знавця історії Галицької Русі І.Линниченка з проханням:

«Я в цей час пишу історію Галичини в 1 пол. XXV віку (для Історії України-Руси, ІІІ). Не знаю, чи з'явилася друком Ваша стаття про роботу Режабка, але через те, що на неї були вже посилання в пресі, мені в усякому випадку хотілося б прийняти її до уваги. Чи не могли б Ви прислати хоча б відбитку її чи хоч коректурні аркуші?» Хмарський В. Листування Івана Линниченка та Михайла Грушевського // Український історик. -- 2002. -- Ч.1/4. -- С.543. І.Линниченко присвятив Юрієві ІІ спеціальну розвідку «Юрий ІІ, последний князь Малой Руси», опубліковану на шпальтах «Чтений в Историческом обществе Нестора-летописца» 1888 р. (кн.2). У 1894 р. він захистив докторську дисертацію «Черты из истории сословий в Юго-Западной (Галицкой) Руси ХІУ--ХУ в.», котра 1899 р. в перекладі українською М.Павлика та з передмовою М.Грушевського вийшла як 7-й том «Руської історичної бібліотеки» під назвою «Суспільні верстви Галицької Русі ХІУ--ХУ ст». Про взаємини М.Грушевського та І.Линниченка див.: Толочко О.П. Дві не зовсім академічні дискусії (І.А.Линниченко, Д.І.Багалій, М.С.Грушевський) // Український археографічний щорічник: Нова серія. -- Вип.2. -- К., 1993. -- С.92--103; Хмарський В., Бєлоусова Л. М.С.Грушевський та одеські науковці // Архіви України. -- 1996. -- №1/3. -- С.61--68; Музичко О. Михайло Грушевський та Іван Линниченко: нові штрихи до історії взаємин двох істориків // Пам'ятки: Археографічний щорічник. -- Вип.11. -- К., 2010. -- С.281--291..

Цей лист - надзвичайно важливе джерело не лише до відтворення творчої лабораторії історика, але й арґумент щодо визначення крайніх дат підготовки тексту першого видання 3-го тому «Історії України-Руси»: щонайменше у травні 1900 р. учений уже активно працював над ним. Уже 5 липня того року на засіданні Історично-філософічної секції НТШ завершену працю розглянули та схвалили до друку як 3-й том «Збірника Історично-філософічної секції Наукового товариства імені Шевченка», а якщо б обсяг її перевищив 35 аркушів - поділити на два томи «Збірника». Проте, за бажанням автора, окрема відбитка мала вийти в одному томі Хроніка українсько-руського Наукового товариства імени Шевченка у Львові. -- Ч.3 (май -- серпень). -- Л., 1900. -- С.5.. Урешті обидва рішення було реалізовано за протоколом секції.

Тим часом, відгукнувшись на прохання колеґи, одеський професор уже

12 травня (за ст.ст.) 1900 р. надіслав свою працю «Замечания И.А.Линниченка на статью г. Режабка о последнем князе всей Малороссии Юрие ІІ» Хмарський В. Листування Івана Линниченка та Михайла Грушевського. -- С.544.. Вдячний М.Грушевський у примітках до першого видання 3-го тому зауважував, що «користав з відбитки, позиченої мені автором», неодноразово посилався на зауваги І.Линниченка та полемізував з окремими їх положеннями Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.ІІІ. -- С.562, 564, 567--570, 576--577; Його ж. Історія України-Руси. -- Т.ІІІ. -- Вид. 2-ге. -- С.103, 127, 132, 135--137..

У подальшому, працюючи над другим виданням 3-го тому, М.Грушевський

13 нетерпінням чекав виходу збірника про останнього представника галицької династії - Юрія ІІ Болеслава. Відомості про підготовку його до друку, яка після чергової невдалої спроби 1900-1901 рр. активізувалася на початку 1905 р., паралельно з опрацюванням другого видання 3-го тому «Історії України- Руси», український учений отримував від одного з редакторів та авторів збірника - академіка Петербурзької академії наук О.Лаппа-Данилевського Під час цієї спроби на прохання одного з авторів збірника -- С.Пташицького -- М.Грушевський надіслав список новітньої літератури за темою, що вийшла після статті Я.Ржежабка (див.: Хмарський В. Листування Івана Линниченка та Михайла Грушевського. -- С.545; Грушевський М. [Рец.]. Болеслав-Юрий ІІ, князь всей Малой Руси: Сборник материалов и исследований, сообщённых О.Гонсиоровским, А.А.Куником, А.С.Лаппо-Данилевским, И.А.Линниченко, С.Л.Пташицким и И.Режабком. -- Санкт-Петербург, 1907 // Грушевський М. Твори: У 50 т. -- Т.16. -- Л., 2012. -- С.47--49.. Так, 10 квітня (за ст.ст.) 1905 р. останній відповідав на прохання М.Грушевського:

«Сборник материалов и исследований о Юрие ІІ ещё не вышел в свет [..]. Хотя Вы едва ли найдёте в сборнике (в теперешнем его виде) много нового, я вышлю его Вам на днях. Со своей стороны я был бы очень благодарен Вам, если Вы по отпечатании листов ІІІ тома (если 2-е издание его не выйдет к осени, т.е. к 1 сентября), имеющих отношение к Юрию ІІ, были бы настолько добры и прислали их мне» «Прошу принять уверение в совершенном почтении и преданности»: Письма А.С.Лаппо- Данилевского М.С.Грушевскому: 1905--1914 гг. / Публ. та прим. И.Б.Матяш // Исторический архив (Москва). -- 2002. -- №4. -- С.139..

У довгоочікуваному збірнику М.Грушевського цікавила не лише праця Я.Ржежабка, але й додатки та зауваження до неї, долучені тексти грамот галицьких князів, розвідка О.Лаппа-Данилевського про печатки останніх га- лицько-володимирських володарів. На жаль, на час другого видання 3-го тому збірка «Болеслав-Юрий ІІ, князь всей Малой Руси» так і не вийшла друком, побачила світ лише 1907 р. і наступного року була прорецензована М.Грушев- ським Болеслав-Юрий ІІ, князь всей Малой Руси... Грушевський М. [Рец.]. Болеслав-Юрий ІІ, князь всей Малой Руси. -- С.47--49.. Отже, готуючи перевидання, учений скористався друкарськими відбитками збірника, які надійшли до Львова від О.Лаппа-Данилевського.

До названої збірки ввійшли не лише зауваги І.Линниченка на статтю Я.Ржежабка, написані 28 грудня (за ст.ст.) 1884 р., але і його «Дополнения к “Замечаниям”» та «Дополнительные заметки» Болеслав-Юрий ІІ, князь всей Малой Руси. - С.81-112, 205-206.. У бібліографічній примітці «Література останніх десятиліть Галицько-Волинської держави» до другого видання 3-го тому М.Грушевський відзначав, що «Дополнения к “Замечаниям”» І.Линниченко написав «з поводу першого видання сього тому моєї Історії» Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.ІІІ. -- Вид. 2-ге.- С.525.. На цій обставині він наголошував також у своїй рецензії на збірник «Болеслав- Юрий ІІ, князь всей Малой Руси» Грушевський М. [Рец.]. Болеслав-Юрий ІІ, князь всей Малой Руси. -- С.49.. Ми не випадково детально зупиняємося на цьому сюжеті, оскільки у своїх доповненнях І.Линниченко висловив цілу низку критичних зауважень стосовно окремих сюжетів першого видання 3-го тому праці М.Грушевського. Тож цей текст одеського історика, підготовлений приблизно 1901 р., можна вважати першою та єдиною науково-полемічною рефлексією на 3-й том «Історії України-Руси» Ще в листі до М.Грушевського від 12 травня (за ст.ст.) 1900 р. І.Линниченко зауважував про необхідність доопрацювання своїх «Замечаний.» на статтю Я.Ржежабка: «Академія наук звернулася до мене з пропозицією випустити нарешті рецензію в світ і з питанням, чи не бажав би я зробити якісь додатки. Це мене дуже утруднює -- стаття написана 16 років тому, і її треба було б зовсім переробити, так як в теперішньому вигляді вона вже застаріла» (цит. за: Хмарський В. Листування Івана Линниченка та Михайла Грушевського. -- С.544). 3 листопада (за ст.ст.) 1900 р. він повідомляв М.Грушевському, що з Академії наук його «продовжують бомбардувати» щодо необхідності переробити «мої зауваги на Режабка» (див.: Там само. -- С.545). За відомостями М.Грушевського, поданими в його рецензії на видання «Болеслав-Юрий ІІ, князь всей Малой Руси», цю збірку, підготовлену ще 1884--1885 рр., уже в новому форматі було завершено на 1901 р., але вона не вийшла й цього разу (див.: Грушевський М. [Рец.]. Болеслав-Юрий ІІ, князь всей Малой Руси... -- С.48)..

У своїх «Дополнениях к “Замечаниям”» І.Линниченко розвивав широку дискусію з приводу висновків М.Грушевського про незначну залежність Галицької Русі від татар; не погоджується із його сумнівами щодо достовірності джерела, яке вказує на час та обставини смерті дружини Юрія ІІ; категорично заперечував гіпотезу, висловлену у відповідному розділі 3-го тому, що дружиною волинського князя Любарта Ґедиміновича могла бути донька Юрія ІІ, чим пояснюється його призначення галицько-волинським князем своїм евентуальним спадкоємцем Замечания И.А.Линниченка на статью г. Режабка о последнем князе всей Малороссии Юрие ІІ // Болеслав-Юрий ІІ, князь всей Малой Руси. -- С.109--112, 107.. На всі ці репліки опонента М.Грушевський відреагував у другому виданні 3-го тому. Щодо залежності галицько-волинських земель від татар відстоював попередню позицію про її «розмірно легкий» характер; стосовно дружини Любарта наголошував, що висловлене ним припущення залишається гіпотезою у цьому складному для однозначного вирішення питанні Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.ІІІ. -- Вид. 2-ге. -- С.103, 127, 531--532..

Критичну студію одеського історика дослідники до цього часу не розглядали ані в контексті взаємин між М.Грушевським та І.Линниченком, ані в контексті оцінок сучасниками М.Грушевського його творчої спадщини Музичко О. Михайло Грушевський та Іван Линниченко. -- С.281--291; Тельвак В. Творча спадщина Михайла Грушевського в оцінках сучасників (кінець ХІХ -- 30-ті роки ХХ ст.). -- К.; Дрогобич, 2008. -- С.41--74.. Власне, ці «Дополнения...» поклали початок довготривалій науковій полеміці, що продовжилася між І.Линнпченком та М.Грушевським у 1904 р. з приводу ще одного сюжету 3-го тому «Історії України-Руси» -- автентичності грамот галицького князя Лева Линниченко И.А. Грамоты галицкого князя Льва и значение подложных документов как исторических источников. -- С.80-102. Це була реакція І.Линниченка насамперед на статтю М.Грушевського «Чи маємо автентичні грамоти кн[язя] Льва? Критично-історична розвідка», опубліковану у «ЗНТШ» (т.ХLV, кн.1, Львів, 1902, с.1--22; передрук: Грушевський М. Твори: У 50 т. -- Т.7. -- С.442--460). Наступним кроком у цій полеміці стала стаття: Грушевский М. Ещё о грамотах кн[язя] Льва галицкого: По поводу ст[атьи] проф. Линниченка // Известия Отделения русского языка и словесности Императорской академии наук. -- Т.ІХ. -- Кн.1. -- С.268--283 (передрук: Грушевський М. Ще про грамоти кн[язя] Льва галицького: З приводу статті проф. Линниченка // Його ж. Твори: У 50 т. -- Т.7. -- С.461--471).. Підставою до дискусії, окрім спеціальної статті львівського професора «Чи маємо автентичні грамоти кн[язя] Льва?», послужили також його попередні висновки, анонсовані в першому виданні 3-го тому. М.Грушевський стверджував, що серед усіх відомих грамот Лева Даниловича «нема ані одної певної», зауважуючи при цьому у примітках, що І.Линниченко три з них «уважає можливим признати автентичними» Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.ІІІ. -- С.190, 558. Цю дискусію підсумував сучасний дослідник проблеми О.Купчинський. Він відзначив неабияку заслугу обох фахівців у вивченні грамот князя Лева та застосуванні методів оцінювання документів у контексті конкретних історичних умов (див.: Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ -- першої половини XXV ст.: Дослідження, тексти. -- Л., 2004. -- С.21--22). Водночас історик наголошує, що нововиявлені матеріали, зокрема нові тексти грамот, суперечать категоричному твердженню М.Грушевського, позаяк на сьогодні дві грамоти князя Лева можна вважати автентичними (див. коментар О.Купчинського до статті М.Грушевського «Чи маємо автентичні грамоти кн[язя] Льва?» // Грушевський М. Твори: У 50 т. -- Т.7. -- С.651--652)..

Ця дискусія мала ще науковий характер, хоча М.Грушевський у своїй відповіді й відзначав некоректність опонента, котрий спотворював його висно- вки Грушевський М. Ще про грамоти кн[язя] Льва галицького... -- С.469--470.. Особливо ж обурювався заявою І.Линниченка про упередження думок автора «Історії України-Руси», уважаючи це «огульним осудженням» усієї праці, «майже недоступної російським читачам (у Росії забороненої через українську мову, якою вона написана)» Там само. -- С.470.. І.Линниченко усвідомлював результати своєї безтактності, адже пізніше в листі до О.Лаппа-Данилевського від 5 серпня (за ст.ст.) 1906 р. зауважував: «Грушевский на меня сердит» Музичко О. Михайло Грушевський та Іван Линниченко. -- С.284..

Загалом поведінка І.Линниченка щодо перших трьох томів великого нара- тиву М.Грушевського була сповнена суперечностей. З одного боку, ще 1900 р. він мав намір започаткувати при Одеському товаристві історії та старожит- ностей премію за найкращі праці з минулого «Південної Русі» та першою відзначити саме «Історію України-Руси», що свідчить про позитивне сприйняття проекту Там само. - С.283.. З іншого боку, він уважав М.Грушевського тенденційним, зауважуючи в листі до О.Шахматова від 23 лютого (за ст.ст.) 1905 р.: «[...] в Истории Украины тенденция - разорвать русскую и малорусскую историю» Там само. - С.284.. Власне від 1905-1907 рр. загострилися світоглядні суперечності двох учених, які стали відомими та підігрівалися в російських шовіністичних колах. Так, уже після виходу «Ілюстрованої історії України» М.Грушевського один з його опонентів -- професор Університету св. Володимира Ю.Кулаковський -- звернувся до І.Линниченка з пропозицією «отхлопать самым ядовитым образом» названу працю, «поиздеваться над этой нелепостью» Музичко О. Михайло Грушевський та Іван Линниченко. -- С.286. Про публіцистичну полеміку між Ю.Кулаковським та М.Грушевським див.: Грушевський М. Твори: У 50 т. -- Т.3. -- Л., 2005. -- С.418--423, 658--661, 669--670. На допис Ю.Кулаковського «Русским людям, именующим себя “украинцами”», опублікований 19 вересня (за ст.ст.) 1915 р. у шовіністичному «Киевлянине», та злобну статтю редактора цього часопису В.Шульґіна «Неблагодарное дело», спрямовані проти лідера українського руху та українства загалом, М.Грушевський відгукнувся двома публіцистичними виступами: «Тлінний прах» і «Камінь спотикання».. У сенсі цих настанов він писав: «Тряхните стариной, распните пана Грушевского в издевательской статье, как Вы делали когда-то. Раз пропаганда фальшивых идей идёт неприкрыто, то должны же русские историки заступиться за Русь Нестора и “Слова о полку Игоревом”» Музичко О. Михайло Грушевський та Іван Линниченко. -- С.286.. Так проявлялися змагання за історичну спадщину Русі та боротьба з дослідником, який узявся за демонтаж російського історичного наративу Плохій С. Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського. -- С.108..

Слід згадати, що перші претензії М.Грушевського на києворуський період прозвучали ще в гімназійний період. Красномовною називають літературознавці його спробу поетичного перекладу українською мовою «Слова о полку Ігоревім», здійснену приблизно 1884 р. Підзаголовок «Дума українська ХІІ віку» свідчив про початки виразного усвідомлення майбутнім істориком основних віх розвитку українського народу та традицію вести відлік української історії від давньоруської доби, розвинену згодом у своїх наукових працях, зокрема «Історії України-Руси» Бурлака Г. Лектура Михайла Грушевського доуніверситетських часів // Український археографічний щорічник: Нова серія. -- Вип.18. -- К., 2013. -- С.304; Дума про військо Игореве: Дума українська ХІІ віку / Переклав з староукраїнської на сегочасну мову М.Грушевській // Грушевський М. Твори: У 50 т. - Т.12. - Л., 2011. - С.347-350..

Заключним акордом дискусії між М.Грушевським та І.Линниченком, яка спалахнула після виходу 3-го тому «Історії України-Руси», став «не зовсім академічний» виступ одеського професора -- його відкритий лист уже керівникові Української Центральної Ради, в якому чітко відбилися світоглядні розбіжності вчених, їх українська та малоросійська ідентичності Линниченко И. Малорусский вопрос и автономия Малороссии: Открытое письмо проф. М.С.Грушевскому. - Петроград; Одесса, 1917. Перша частина брошури була написана відразу після виходу статті «Звичайна схема “русскої” історії та справа раціонального укладу історії східного слов'янства» М.Грушевського. Піддавши критиці цю революційну студію, а отже й концепцію українського націєтворчого ґранд-наративу М.Грушевського, І.Линниченко доповнив свою «працю» публіцистичними випадами щодо майбутнього устрою України. Він заперечив можливість існування незалежної української держави, обґрунтовуючи це тезою про брак серед українського народу державотворчого потенціалу..

Науково-критичні зауваги І.Линниченка щодо змісту окремих сюжетів першого видання 3-го тому «Історії України-Руси» побачать світ лише 1907 р., натомість автора цікавила поточна реакція. Майже цілковито замовчували цей том, як і загалом завершений цикл давньої української історії (томи І--ІІІ), російські історики, насамперед через заборону поширення українських видань у Росії Грушевський М.С. Автобіографія. 1926 р. - С.230.. Не надто активним було й українське інтелектуальне середовище, на що вчений нарікав у листі до Ф.Вовка від 26 серпня (за ст.ст.) 1902 р.: «[...] з українців навіть ніхто рецензії дати не спромігся! А як стогнали за українською історією ».

Окрема рецензія на 3-й том першого видання великого наративу М.Грушевського так і не вийшла. Лише наприкінці 1902 р. коротко висвітлив його зміст В.Доманицький, подавши в «Киевской старине» огляд перших трьох томів корпусу:

«Два роки тому у Львові вийшов у світ уже третій том повної “Історії України”, вельми цінної й капітальної праці відомого вченого, проф. М.Грушевського, -- праці, відсутність якої в нашій літературі давно й сильно давалася взнаки... Тепер ця велика прогалина починає заповнюватися: ми маємо три солідні томи історії нашого краю й народу рідною мовою» Листування Михайла Грушевського. -- К.; Нью-Йорк; Париж; Л.; Торонто, 2001. -- Т.2 / Ред. Л.Винар; упор. Р.Майборода, В.Наулко, Г.Бурлака, І.Гирич. -- С.167. Доманицький В. [Рец.]. Історія України-Руси проф. Михайла Грушевського. Виданнє Наукового товариства ім. Шевченка. Львів, 1898-1900 рр. Томи І (1-495), ІІ (1-403), ІІІ (1-700) // Грушевський М. Твори: У 50 т. - Т.46. - Кн.1. - Л., 2015.- С.71..

Далі автор нарікав на індиферентизм російських та українських істориків, які обійшли увагою цю «солідну працю». Полишаючи на «пп. присяжних істориків» критичний розгляд трьох томів «Історії України-Руси», що побачили світ на той час, В.Доманицький подав лише загальну характеристику кожного тому. Щодо змісту 3-го, автор наголошував на ґрунтовних висновках М.Грушевського стосовно розвитку Києва після навали Батия, відзначав особливу важливість глави про суспільно-політичний устрій українських земель в ХІ--ХІІІ ст. та насиченість цікавими фактами глави про тогочасний побут і культуру, поступове утвердження християнства Там само. - С.74-76..

За обставин, що склалися, М.Грушевський мусив і сам подбати про поширення національної схеми української минувшини, наукових концепцій, закладених в «Історії України-Руси». У 1904 р., використавши трибуну «Журнала министерства народного просвещения», у спеціальному огляді про видавничі проекти очолюваного ним Наукового товариства імені Шевченка у Львові інформував також і про власний корпус з української історії Грушевский М. Львовское учёное общество им. Шевченко и его вклады в изучение Южной Руси // Журнал министерства народного просвещения. - Кн.3. - Санкт-Петербург, 1904. - С.117- 148 (укр. передрук див.: Грушевський М. Твори: У 50 т. - Т.7. - С.505-532).. Подаючи загальну тематичну характеристику глав 3-го тому, особливий наголос учений зробив на підрозділі, присвяченому «Угорській Русі». Саме він, на думку автора, «цікавий своєю цілковитою новизною», оскільки презентований угорськими документами ХІІ--ХІІІ ст. про угорські провінції, заселені русинами Там само. - С.512.. Наприкінці власного огляду М.Грушевський наголошував:

«Я дозволив собі детальніше викласти схему мого курсу, по- заяк, за винятком нещодавно надрукованого в “Киевской старине” огляду перших трьох томів, я не знаходив у російській науковій літературі жодних відомостей про нього, тим часом особи, що займаються історією давньої Русі й західноруською історією, можуть знайти у ньому не одну корисну вказівку» Грушевський М. Твори: У 50 т. - Т.7. - С.514..

У контексті презентації засад української історичної науки та її найвагомішого здобутку -- «Історії України-Руси» -- слід розглядати й статтю М.Грушевського «Звичайна схема “русскої” історії та справа раціонального укладу історії східного слов'янства» Грушевський М. Звичайна схема «русскої» історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства // Статьи по славяноведению. -- Вып.1. -- Санкт-Петербург, 1904. -- С.298- 304 (передрук: Його ж. Твори: У 50 т. -- Т.1. -- С.75--82). Узгоджуючи умови майбутньої співпраці М.Грушевського з академічним виданням «Статьи по славяноведению», його редактор В.Ламанський наголошував:

«Что касается до малорусского языка, то скажу откровенно, -- ни одному великорусу малорусская речь не представляет никаких трудностей, а тем более славистам, знакомым со всеми слав[янскими], зап[адными] и вост[очными] наречиями; но не мне только, а и такому малорусу, как покойный Потебня, галицко-русский язык учёных статей и исследований казался малопонятным. В одном из своих писем ко мне, незадолго до смерти, он выразился о нём несколько сильнее и резче. В виду этого я полагал бы, если статья малорусская будет иметь интерес общерусский и даже общеславянский, необходимым приложить её русский перевод; если же она будет иметь интерес чисто местный, т. е. австрийско-галицко(польско)-русский, то ограничиться изложением (кратким) её содержания»

(див.: ЦДІАК України. -- Ф.1235. -- Оп.1. -- Спр.584. -- Арк.2). Усвідомлюючи, що його «Звичайна схема.» має не лише «общерусское», але й «общеславянское» значення, М.Грушевський принципово подав її українською мовою, знайомою всім славістам, яким вона насамперед і адресувалася.. Ця праця стала справжньою «концептуальною революцією», відокремивши український і російський наративи Плохій С. Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського. -- С.157.. Головною тезою про те, що «“общерусскої” історії й не може бути, як нема “обще- русскої” народності», український історик підкреслив штучність історичної схеми імперського наративу та наголосив на праві кожної зі східнослов'янських народностей на власну історію Грушевський М. Звичайна схема «русскої» історії. -- С.81.. Автор окреслив схему «нової конструкції історії східного слов'янства», закладену в перших томах «Історії України-Руси», що, безперечно, стало викликом російській історіографії та індивідуальним подвигом ученого Там само. -- С.82.. Як слушно відзначав Я.Ісаєвич, «Звичайна схема...» легітимізувала український національний рух та його домагання Ісаєвич Я. Праця Михайла Грушевського «Про дві схеми східноєвропейської історії» -- історіографічний і політичний контекст // Михайло Грушевський і Західна Україна: Доповіді й повідомлення наукової конференції. -- Л., 1995. -- С.83--90.. Ідучи за цією тезою, можемо зауважити, що своєю програмною статтею М.Грушевський легітимізував насамперед концепцію «Історії України-Руси» про самобутні витоки української народності.

Дбаючи про вихід українського національного наративу на арену російської історіографії, М.Грушевський переймався не задоволенням власних наукових амбіцій, а насамперед прав української нації. Нагальна ж потреба репрезентації української національної ідеї не лише в російському, але й у світовому науковому просторі змушувала вченого задуматися над перекладом своєї праці як російською, так і німецькою чи французькою мовами, або підготовкою популярного видання на цих мовах. Тут М.Грушевському пригадалася, імовірно, думка відомого антрополога, етнографа та археолога Ф.Вовка, який ще 1895 р., пояснюючи свою співпрацю з різними європейськими виданнями, писав із Парижа:

«Пишу ж я туди [...] задля того, щоб хоч потроху заводити українську працю до загально-европейської науки, щоб якомога частійше нагадувати людям, що є на світі Україна і щоб добитись признавання її коли не у політиці, то хоч у науці. [...] Поки ми діждемо, що наші наукові праці читатимуть по-українському, нам треба самим іти назустріч до европейської науки і прямувати до того, щоб у неї нас приймали як своїх» Листування Михайла Грушевського. -- Т.2. -- С.106--107..

Львівський професор солідаризувався з цією думкою лаконічною відповіддю: «Цілком признаю популяризацію нашої науки в Европі» Там само. - С.109.. А коли усвідомив невідкладність вирішення цієї проблеми, саме Ф.Вовка він одним із перших інформував про власні наміри: «Свою “Історію” я хотів би бачити в перекладі на якусь світову мову. Не тільки тому, що не хотів би, аби деструктори моєї роботи занапастили її в українськім виданню [...], але також і тому, що се причинилося й до популяризації нашої національної ідеї» Там само. - С.167.. У відповідь Ф.Вовк радив: «Поки що скажу тільки, що видати Вашу працю у якій-небудь світовій мові конче треба, бо инакше справді вона дійде до европейської науки хиба через півсотні літ» Там само. - С.169-170..

Про плани вченого вивести свої наукові студії, власне історію українського народу на європейську арену, свідчать і його щоденникові нотатки. Так, за два дні після відзначення 37-річчя, 19 вересня (за ст.ст.) 1903 р., спілкуванням із багатолітнім «другом» -- щоденником, М.Грушевський намагався подолати чергову депресію, причиною якої були «гадки про те, що мині не удалося осягнути відповідного успіху своєю науковою роботою, що мене не поважають в львівських кругах народовецьких, чи властиво -- не уважають потрібним показувати поважаннє» ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.275. - Арк.65.. Особливе занепокоєння викликала справа життя, фундаментальна історія України:

«Все лізло до голови, що за п'ять майже літ вона [“Історія України-Руси”] і все, що в ній, зісталося в наук[ових] кругах незвіс- ним (особливо прикро вразило мене систематичне замовчуваннє у Нідерле, `^Цоуамке] Staroz[itnosti]” Ідеться про перший том фундаментальної праці чеського археолога, етнографа, історика- славіста Л.Нідерле - «Слов'янські старожитності» ^^Іоуапйке Starozitnosti»), що побачив світ у Празі 1902 р. У 1899 р. в редагованому Л.Нідерле часопису «Уейішк Slovanskych Starozytnosti» було опубліковано першу розлогу рецензію М.Кордуби на 1-й том «Історії України-Руси» М.Гру- шевського (див.: Наулко В. Листи Любора Нідерле до Михайла Грушевського // Український археографічний щорічник: Нова серія. - Вип.10/11. - К., 2006. - С.631-639; Тельвак В. Перший том «Історії України-Руси» Михайла Грушевського в оцінках сучасників // Історіографічні дослідження в Україні. -- Вип.17. -- К., 2007. -- С.16--38; Його ж. Творча спадщина Михайла Грушевського в оцінках сучасників. -- С.54--56). Наукові взаємини українського й чеського фахівців були довготривалими, не позбавленими дискусій, часом із політичним забарвленням (див.: Плохій С. Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського. -- С.134--137)., що я тепер читав -- одні не знають, а другі промовчують, і землячки грають в руку ворогам!) [...]. Прикре почутє, що я не можу скинутися сих прикростей, сильно гнітило мене. Але тепер я чую себе ліпше фізично і морально [...]. З приємностию переглядаю нову літературу, доповняю І т[ом] “Історії” й реферую для “Записок”. Може німецький переклад і скорочені курси -- французький і руський -- поможуть мині проломити замовчуваннє польських і росийських шовіністів і незнання иньших?», -- підсумовував свої настрої та окреслював плани львівський професор ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.275. - Арк.65-65 зв..

Незадоволення відсутністю посилань на «Історію України-Руси» в першому томі «Слов'янських старожитностей» одного з найавторитетніших фахівців зі слов'янської історії й етнології -- чеха Л.Нідерле слід також розглядати в контексті бажання М.Грушевського прокласти шлях своїй праці в Європу й Росію. Фундаментальна праця Л.Нідерле, котра відразу викликала неабиякий інтерес серед славістів, могла «відкрити шлюзи» для українського національного наративу водночас у двох важливих напрямках -- європейському й російському.

Торувати шлях до презентації своїх наукових ідей в Європі М.Грушев- ському допомогло запрошення Російської вищої школи суспільних наук у Парижі прочитати курс з української історії, яке він із задоволенням прийняв Грушевський М.С. Автобіографія. 1926 р. - С.231.. Тематику лекцій фахівець активно обговорював в епістолярному діалозі з Ф.Вовком, котрий ініціював кандидатуру М.Грушевського Листування Михайла Грушевського. - Т.2. - С.172, 175-183.. Свій курс дослідник назвав «Очерк истории украинского (малорусского) народа», про що повідомляв Ф.Вовкові ще під час його підготовки Там само. - С.179.. Упродовж 19 квітня -- 4 травня (за н.ст.) 1903 р. львівський професор прочитав вісімнадцять лекцій з історії України від найдавніших часів до національного відродження ХІХ ст. (по дві тричі на тиждень, з 10.00 до 12.00), а сам курс «піднявся один з більших видавців парижських видати своїм коштом на французькій мові» Літературно-науковий вістник. - Т.ХХІІ. - Кн.УГ. - Л., 1903. - С.224-225.. Повернувшись, учений відразу взявся за підготовку тексту з метою видання його російською та французькою мовами. Першим вирішив реалізувати «французький проект», з яким не пощастило через «трудности з перекладом» Грушевський М.С. Автобіографія. 1926 р. - С.232.. Спочатку М.Грушевський надіслав рукопис М.Ґе -- синові відомого художника. Проте, як свідчать листи його самого та Ф.Вовка, котрий активно допомагав щодо історичної термінології, перекладачеві забракло фахових знань історії та й часу ЦДІАК України. -- Ф.1235. -- Оп.1. -- Спр.9. Цей корпус листів свідчить, що М.Ґе працював над «Очерком...» від червня 1903 до листопада 1904 рр., переклавши одинадцять глав. Див. також: Листування Михайла Грушевського. - Т.2. - С.187, 189-190, 192-193, 195-196, 204, 206.. До того ж, як згодом з'ясувалося, «він зовсім не знає о стільки французької] мови, щоб за це братись!..» Листування Михайла Грушевського. - Т.2. - С.206.. Через домовленість із видавництвом М.Грушевський поспішав, постійно підганяючи М.Ґе, але цей поспіх результату не дав. Так було згаяно більше року. Із серпня 1904 р. за переклад із великим захопленням узялася В.Ґончарова, проте після лютого 1905 р. співпраця і з нею обривається ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.423. В одному з листів до М.Грушевського від 9 листопада (за н.ст.) 1904 р. В.Ґончарова висловлювала своє враження про «Очерк.»: