Творча майстерня вченого: до історії написання 3-го тому "Історії України-Руси" М. Грушевського

«Ваша книга в высшей степени интересна. Она даёт совершенно новый взгляд на историю Руси; в верности и логике Ваших выводов сомневаться невозможно. Прочитав Вашу книгу, невольно является желание ближе ознакомиться с теми источниками, на которые Вы указываете и, прежде всего, с Вашей Историей Украйны; надеюсь её найти в Национальной или Женевской библиотеке»

(див.: Там само. - Арк.13 зв.). Найвірогідніше, причиною згортання співпраці був також неякісний переклад. Про свій рівень володіння французькою мовою сама В.Ґончарова зізнавалася: «Максим Максимович [Ковалевский] очевидно в своём отзыве преувеличил мои познания во французском языке» (Там само. - Арк.4 зв.).. Французький текст нарисів історії українського народу світ не побачив. Така ж доля спіткала пізніше й ідею англомовного перекладу, ініційованого громадсько-політичним діячем і публіцистом В.Степанківським Гирич І., Тодійчук О. Листи українських соціал-демократів до Михайла Грушевського // Український археографічний щорічник: Нова серія. - Вип. 8/9. - К., 2004. - С.637-638, 648-652..

Не менше проблем, щоправда іншого характеру, випало й на долю російського видання «Очерка...» Грушевський М. Щоденник [1904-1905 рр.] / Підгот. до друку І.Гирича, О.Тодійчук // Український історик. - 2006-2007. - Ч.4/1-2. - С.16, 18-19, 21, 23, 26. Докл. див.: Кавунник В. Історія видання «Очерка» Михайла Грушевського // Грушевський М. Твори: У 50 т. - Т.22. - Л., 2015. - СЇУ-ХЬІІ.. Імовірно розчарований затягуванням французького перекладу, із початку 1904 р. учений активно береться за реалізацію проекту російською мовою, уважаючи цей крок «одиноким способом відчинити дорогу своїм науковим публікаціям до Росії» Грушевський М. Історія України-Руси. - Т^. - С.УГІ.. Нагальність цієї праці львівський професор обґрунтовував також у щоденнику (запис від 13 березня (за ст. ст.) 1904 р.): «В сих місяцях я багато передумав над системою замовчування нас і над актуальними потребами популяризовання нашої роботи. Я багато помилився, ставши осторонь і покладаючися, що наша робота сама собі проб'є дорогу. Ні, може не пробити, бо забагато інтересованих contra» Грушевський М. Щоденник. - С.24..

На допомогу прийшли колеґи та приятелі з Петербурґа: М.Карєєв, М.Славинський, О.Лотоцький, П.Стебницький, які вели перемовини з видавцями, дбали про цензурний дозвіл, рецензії та розповсюдження книги. Особливу активність щодо «організації» рецензій на шпальтах російських часописів проявив О.Лотоцький. Уже через два місяці після виходу «Очерка.», 14 грудня (за ст.ст.) 1904 р., він звітувався: «Після рецензій книжка піде ще швидше. Такий успіх ще більше звертає на себе увагу [...]. Сердечно Вас з тим здоровлю! І як все щасливо склалося навіть з цензурою. Місяцем раніше або пізнійше книжка ні за що не прошла б!» Грушевський М. Твори: У 50 т. - Т.22. - С.486.. За дослідженнями В.Тельвака, на перше видання «Очерка истории украинского народа», яке сприяло ознайомленню російського суспільства з національною моделлю української минувшини та започаткувало широке обговорення наукової концепції М.Грушевського у професійних колах, відгукнулися більшість російських історичних часописів. На сьогодні відомо про 13 рецензій на перше видання «Очерка.», які з'явилися впродовж 1905 р. Там само. - Т.46. - Кн.1. - С.576-578. Авторами були О.Яцимірський, М.Чечулін, В.Сторожев, Г.Житецький та ін. Тельвак В. Науково-популярні праці Михайла Грушевського в історіографічних дискусіях початку ХХ ст. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип.Х. - Дрогобич, 2006. - С.350; Його ж. Творча спадщина Михайла Грушевського в оцінках сучасників... - С.63-70. Відзначаючи наукове значення видання, висловлювалися й зауваження полемічного характеру, які стосувалися насамперед спадкоємності державницької традиції від Київської Русі до Галицько-Волинського князівства. Були, як зауважував сам М.Грушевський, і злобні «голоса из оврага», що лунали з вуст опонентів українства з правомонархічного табору Грушевский М. Очерк истории украинского народа. Изд. 2-е, доп. - Санкт-Петербург, 1906. - С.ІІІ; Тельвак В. «Ересиарх украинского движения» (рецепція творчої спадщини М.Грушевського в російському правомонархічному середовищі першої третини ХХ ст.) // Історіографічні дослідження в Україні. - Вип.20. - К., 2010. - С.135-136..

Сам же вчений надавав особливої ваги виданню, нотуючи у щоденнику: «Коли б і не довів “Історії”, то “Очерк” дає все ж провідну гадку» Грушевський М. Щоденник. - С.57 (запис від 13-14 червня 1905 р.).. І дійсно, саме після останнього російські рецензенти вже не випускали з поля зору й велику історію М.Грушевського. До них, слідом за публікацією німецькомовного перекладу 1-го тому «Історії України-Руси», активно долучилися європейські дослідники. Перспективу виходу праці найавторитетнішого українського фахівця мовою тогочасної науки оцінив учень М.Грушевського -- С.Томашівський. В очікуванні цього епохального видання він передбачав, що це «зробить честь не тільки авторові, але й нації; аж тоді почнеться правдиве і глибше зацікавлення европейського авторитетного світа нашою минувшиною і теперішнім положенням» Томашівський С. Нова книжка - нові часи (Проф. М.Грушевський - Очерк истории украинского народа. - Санкт-Петербург, 1904) // Грушевський М. Твори: У 50 т. - Т.46. - Кн.1. - С.113. Про оцінку цього перекладу українською громадськістю (в тому числі І.Франком, С.Томашівським) див.: Sysyn F. Introduction to the History of Ukraine-Rus' // Hrushevsky M. History of Ukraine- Rus'. - Fedoruk Ja. Overcoming Historical Stereotypes and Analyzing Ukrainian Foreing Policy, 1655-57 // Hrushevsky M. History of Ukraine-Rus'. - Vol.9. - Book 2. - Part 2. - Edmonton; Toronto, 2010. - Р.ХХІХ-ХХХ.. Задуманий ще 1900 р., проект побачив світ лише 1906 р. у перекладі Ф.Носсіґ та за редакторського опрацювання перекладу І.Франком Hrusevskyj M. Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes. - Bd 1. - Leipzig, 1906.. Про надзвичайне зацікавлення прадавньою історією Східної Європи загалом, та генезою українського народу зокрема, свідчать численні рецензії й огляди на видання, які подали українські (І.Франко, С.Томашівський, В.Милькович), польські (А.Брікнер, Ф.Равіта-Ґавронський), чеські (К.Кадлець, Я.Славік), німецькі (Р.Штібе, О.Геч, Л.Ґетц), румунські (Н.Йорґа) дослідники Тельвак В. Творча спадщина Михайла Грушевського в оцінках сучасників... -- С.78--90. Тексти рецензій див.: Грушевський М. Твори: У 50 т. -- Т.46. -- Кн.1. -- С.157--196.. Ця широка наукова дискусія, часом доволі неприємна, як-от «огидна» рецензія чернівецького професора, прихильника москвофільського табору В.Мильковича, відіграла визначальну роль у поширенні концепції М.Грушевського про витоки українського народу ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.25. - Арк.158 зв.; Тельвак В. Михайло Грушевський contra Володимир Мількович (до проблеми формування дискусійного поля української історіографії початку ХХ ст.) // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. - К., 2005. - С.255-269; Його ж. Малознана німецькомовна праця Михайла Грушевського. - С.681-701.. Сам же вчений, сприймаючи або заперечуючи висновки колеґ, підсумовував: «Перейшовши всі закиди, набрав я великого по- важаня до свого І тому» ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.25. - Арк.162-163 зв.. Загалом із виходом німецькомовного тому «Історії України-Руси» українська історія вперше стала об'єктом широкої наукової полеміки у середовищі європейських дослідників-славістів.

Одночасно з поширенням ідей «Історії України-Руси» шляхом підготовки перекладів та популярних курсів, базованих на головній концепції ґранд- наративу, учений змушений був виборювати право на допущення своєї великої історії в Росію. М.Грушевський устиг скористатися коротким періодом певної лібералізації суспільно-політичного життя в імперії, пов'язаним із призначенням на посаду міністра внутрішніх справ П.Святополка-Мирського. Неповні п'ять місяців його діяльності (з 26 серпня 1904 по 18 січня (за ст.ст.) 1905 рр.) з відчутним послабленням репресій та нагляду за пресою, із перспективами демократичних реформ назвали «весною російського життя» й «епохою довіри». На 27 жовтня (за ст.ст.) 1904 р. М.Грушевський уже підготував на ім'я ново- призначеного міністра звернення «про дозвіл “Історії”» Листування Михайла Грушевського. - К.; Нью-Йорк; Париж; Л.; Торонто, 1997. - Т.1 / Упор. Г.Бурлака; ред. Л.Винар. - С.152 (лист від 9 листопада (27 жовтня) 1904 р.). Щодо термінів подачі листа вчений консультувався з відомим діячем українського руху в Петербурзі О.Лотоцьким. У своїх листах до львівського професора той повідомляв: «Про петицію до Мірського напишу як пораджусь де з ким» (4 жовтня (за ст.ст.) 1904 р.); «З листом до Мірського треба заждати ще який тиждень, - на се єсть причини. Я Вам напишу, коли можна буде» (13 жовтня (за ст.ст.) 1904 р.); «Писати Мірському вже можна» (21 жовтня (за ст.ст.) 1904 р.) (див.: ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.613. - Арк.84 зв., 88 зв., 315 зв.).. Остаточний варіант було завершено 1 листопада (за ст.ст.) 1905 р. ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.1285. - Арк.291-292. У виявленому нещодавно листі (чернетці), зокрема, наголошувалося на заборонах українського слова, які посилилися з Емським указом 1876 р. і торкнулися безпосередньо й головної праці автора звернення:

«Между различными употреблениями, сделанными из этого указа цензурною практикою, было также воспрещение к обращению в России всякого рода научных изданий на украинском языке, изданных за границей (даже издания исторических документов и этнографических текстов). Это запрещение, между прочим, тяготеет на моём издании “Історія Украіньї-Руси”. Этот большой, строго научный, предназначенный для специалистов труд (четыре тома, вышедшие доселе и обнимающие историю Южной Руси до конца ХУІ века, заключают в себе около

2500 страниц) “абсолютно воспрещён” в России и весьма часто не пропускается цензурою на адреса профессоров университетов и даже столичных учёных заведений наиболее значительных. Смею думать, что это исключение из научного обращения книги, заключающей в себе труд моей жизни, не только в высшей степени тяжело для меня, но неприятно также и для учёных, работающих в России по вопросам, касающимся истории Южной Руси» ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.275. - Арк.159-161 зв..

Урешті «кінець 1904 р. приніс мені радісну вістку -- допущення до Росії Історії» Грушевський М.С. Автобіографія. 1926 р. - С.233.. Уже 24 листопада (за ст.ст.) 1904 р. російське міністерство закордонних справ за дорученням Головного управління у справах друку направило повідомлення про дозвіл консулові у Львові ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.97. - Арк.44 зв.. Своєю чергою консульство 3 грудня звернулося до дирекції львівської поліції з проханням повідомити професорові М.Грушевському про дозвіл на ввіз до Росії виданого ним «утвору під заголовком “Історія України-Руси”» Там само. - Арк.44.. Поліція виконала цей припис, відправивши 14 грудня на ім'я історика лист Там само.. Приємна несподіванка надійшла на віллу Грушевських за три дні пополудні, і з цієї нагоди, як обіцяв, на наступний день М.Грушевський «учредив торт» Грушевський М. Щоденник. - С.32.. А вже 22 грудня (за ст.ст.)

1904 р. він сповіщав братові Олександрові: «Я маю також приємну новину. На лист мій, писаний 1/ХІ до Мірського в справі дозволу моєї “Історії” до Росії, дістав сими днями повідомленнє від консуля, що “Історію” допущено. Се так приємно, що боюсь вірити, коли на практиці не провірю!» ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.1285. - Арк.291-292. У відповідь молодший брат радо вітав старшого: «Какой хороший рождественский подарок - дозволение “Історії”» Там само. - Спр.277. - Арк.360..

Інформація про дозвіл блискавично поширювалася серед читачів, які з нетерпінням чекали на видання. «Интересуясь историей родной Украйны», мешканець стародавнього містечка Луків А.Денисенко наважився звернутися до автора з листом, в якому прохав підтвердити відомості про дозвіл ввезення до Росії його праці та вказати місце, де її можна придбати Там само. - Спр.303. - Арк.308.. Щиро вітав М.Грушевського з цією подією В.Доманицький у листі від 16 лютого (за ст.ст.)

1905 р.: «Поздоровляю Вас з проломом в цензурному мурові Вашою “Історією”! Се дуже гарно. Дай Бог, щоб за прикладом “Істориї” - пішли “Записки”, “Вістник” і усі видання Товариства» Листування Михайла Грушевського. - К.; Нью-Йорк; Париж; Л.; Торонто, 2006. - Т.3 / Упор. Г.Бурлака, Н.Лисенко. - С.350..

Загалом у період між першим і другим виданнями 3-го тому, тобто між 1900 та 1905 рр., учений «відсував [...] все, що можна було відсунути» задля реалізації «задачі свого життя»: працював над підготовкою

4- 5-го, другим виданням 1-3-го томів Грушевський М.С. Автобіографія. 1926 р. -- С.231--233; Його ж. Щоденник... -- С.15--74; Гирич І. Михайло Грушевський в 1904--1905 роках (За його щоденником) // Український історик. - 2007-2008. - Ч.3-4/1-2. - С.200-203.. Часом, коли від утоми впадав у відчай, страшила думка про перспективу «стратити можність інтензивної умислової роботи», а шкодував найбільше за тим, «що “Історія” не буде докінчена» Грушевський М.С. Автобіографія. 1906 р. - С.210-211; Його ж. Щоденник. - С.22.. Крім того, чимало часу вимагала робота в НТШ, «Записках НТШ» та «Літературно-науковому вістнику», виснажували й безкінечні конфлікти в товаристві Грушевський М.С. Автобіографія. 1926 р. - С.230. Інколи виникало емоційне бажання зректися редагування «ЗНТШ», про що свідчать щоденникові нотатки: «“Записки” б покинути, бо досить все-таки дуже богато роботи, хоч є в тім деяка приємність, щоб їх видавати, не кажучи про потребу суспільну» (див.: ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.25. - Арк.18). Див. також: Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Шевченка: 1892-1934. - Нью-Йорк; Дрогобич; Л., 2006. - С.66-82..

Головною причиною непорозумінь у НТШ було бажання галицького по- літикуму перетворити інституцію на такий собі партійний осередок, чому активно протистояв його голова. «Товариство не може бути рекламою для політичних партій, бо є не політичне, а науково-культурне, і з принципу тримається якнайдальше від усього, що пахне політикою», -- наголошував учений Грушевський М. Як мене спроваджено до Львова (Лист до хв[альної] редакції «Діла») // Його ж. Твори: У 50 т. - Т.1. - С.120-121.. До того ж голову НТШ звинувачували в диктаторських нахилах. Утім пізніше, за 10 років після остаточного відходу М.Грушевського з посади голови товариства, його львівський приятель К.Студинський у листі від 23 вересня 1922 р. писав:

«Коби Ви вже могли до нас вернути! Віджило би наукове життя, змігся би видавничий рух, а то стоїмо на місци без Вашого проводу. Недавно сказав [Іларіон] Свєнціцький: “Говорили про проф. Г[рушевського], що він диктатор. Дай нам, Боже, якнайбільше таких диктаторів, що видаватимуть рік річно 15 томів і гроший на се роздобудуть!”» ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.96. - Арк.736-737 зв..

Після чергових протистоянь, зокрема й «резиґнації» з голови товариства в липні 1901 р. Грушевський М.С. Автобіографія. 1926 р. - С.230-231., історик тримав рівновагу, реально оцінюючи свої здобутки. Друзі та приятелі надсилали листи з проханнями не ухилятися від керівництва справами «вищої наукової інституції, яка, за Вашим проводом, осягла великого культурного значіння для нашого народу» ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.770. - Арк.59 зв. (лист від 12 (25) січня 1902 р. за підписом П.Стебницького, О.Лотоцького, Д.Мордовця).. Невдовзі після повторних виборів головою НТШ, що відбулися 2 лютого (за н.ст.) 1902 р. Детальний опис цих загальних зборів НТШ та протистояння «партії Грушевського» й «партії опозиції» подано в нововиявленому листі учасника події І.Труша до С.Єфремова від 15 лютого (за н.ст.) 1902 р. (див.: Відділ рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАНУ. - Ф.120. - №448)., М.Грушевський занотував у щоденнику:

«Безперечно, ворогам удалося мене побити в Наук[овому] товаристві] ім. Ш[евченка], але що з того? Може я опаную позицию наново, може не опаную, але що з того? Чому й не бути побитим? Чому як раз мати претензию все побіждати? В кождім разі вложена мною робота свої сліди лишила, в загальній сумі народньо- го розвою не була безрезультатна, а навіть і пятно моєї індивіду- альности -- коли сим дорожити -- виразно відбила» ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.25. - Арк.17 (запис від 24 березня (6 квітня)

1902 р.)..

Справа життя надавала енергії, і вже за короткий час, на Великдень, 14 (27) квітня 1902 р., учений визначив власні пріоритети: «Треба концентруватися більше коло Істориї» Там само. - Арк.17 зв.. На цей час він уже завершив роботу над текстом 4-го тому та розпочав 5-й, маючи намір видати їх разом За збереженим автографом 4-го тому встановлено, що його текст було підготовлено в період між 5 (18) січня - 31 жовтня (13 листопада) 1901 р. (див.: Там само. - Спр.135). Видано том лише

1903 р. Як повідомляв М.Грушевський у передмові до 5-го тому, усі глави цієї книги було написано «ще зимою 1901/2 і протягом 1902 р., безпосередньо по написанню тому IV, з виїмком деяких партій, які відложив я собі на пізнійше» (див.: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.У. - С.УІІ). Продовжив інтенсивну роботу по підготовці до друку 5-го тому лише в листопаді - грудні 1904, квітні - травні 1905 рр. (див.: Його ж. Щоденник... - С.27-34, 49-51, 53, 60). Проте «потреба нового видання і ІІ і ІІІ тому (бо лишилося щось 30-40 примірників] всього) заколодили мині мої пляни докінчення V тому» (див.: Там само. - С.36). Навесні 1905 р. випустив «осібно перші п'ять глав» 5-го тому. Із жовтня 1905 р. почав готувати повне видання, яке, завершене церковними відносинами, вийшло на кінець року (див.: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.У. - С.УІІ).. Проте життя внесло свої корективи.

Окрім піднесення допущення «Історії України-Руси» в Росію принесло нові проблеми, адже «не було чого по тім дозволі до Росії післати» Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.У. - С.УІІ.. 2-й і 3-й томи праці розійшлися, «треба було ладити нове видання, яке я хотів основно переглянути» Грушевський М.С. Автобіографія. 1926 р. - С.233..

Так виглядали найближчі плани М.Грушевського на початок 1905 р., який він присвятив насамперед перевиданню 2-3-го томів «Історії України-Руси». За короткий час підготувавши 2-й том (28 грудня 1904 -- 29 березня (за ст.ст.) 1905 рр.) Грушевський М. Щоденник. - С.34-47., учений узявся за 3-й.

Процес підготовки перевидання 3-го тому «Історії України-Руси» залишив по собі два джерела, які, без перебільшення, можна назвати справжньою творчою лабораторією вченого: щоденникові нотатки М.Грушевського за 1905 р. Там само. - С.35-74. та друкарський примірник першого видання тому з доповненнями і виправленнями автора до другого видання ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.134.. Як уже зауважено вище, унікальна пам'ятка - автограф першого видання 3-го тому - не збереглася, або ще не виявлена дослідниками. Але отримавши в архіві вцілілий друкарський примірник, щільно доповнений рукою М.Грушевського, прикрість за попередню втрату тимчасово відійшла на другий план. Перед нами відкрився унікальний документ, один дотик до якого уявно переніс у далекий 1905-й рік, на львівську віллу, де переважно зранку, часом на повітрі, на сходах чи на веранді, «поправляв» ось ці аркуші вчений. Кожна сторінка тексту з численними виправленнями, десятки окремих аркушів сіро-блакитного кольору з автографами, що містять уточнення, розлогі бібліографічні огляди та «врізки» до окремих історичних сюжетів -- ось той «основний перегляд» тому, про який повідомляв учений у своїй «Автобіографії». Документ відбиває всю картину будови нового видання тому, а щоденник допомагає хронологічно простежити, як ця будова піднімалася вгору.

Характеристику цього документа доцільно розпочати з важливої деталі: усі виправлення та доповнення М.Грушевський вносив у розброшурований друкарський примірник першого книжкового видання, так само, як робив це з іншими перевиданнями томів. Зокрема другим, про початок роботи з яким зауважував: «Треба братися до ІІ т. Я вже дістав примірник і випоров середину» Грушевський М. Щоденник... -- С.32. Друкарський примірник першого видання 2-го тому з доповненнями та виправленнями автора у процесі підготовки другого видання зберігається у ЦДІАК України (ф.1235, оп.1, спр.132).. Так само «випоров середину» і з 3-го тому, приступивши до «правок» 1 лютого (за ст.ст.) 1905 р. з глави першої У щоденнику цю першу главу 3-го тому автор називає шостою главою 2-го тому (див.: Грушевський М. Щоденник. -- С.40).. Хоча, власне, цей початок мав відношення ще до другого видання 2-го тому, адже послідовна підготовка до перевидання 2-3-го томів дозволила внести певні зміни щодо тематичної структури обох книг. Як зауважував автор у прикінцевому слові до другого видання 3-го тому, першу главу з оглядом Волині й Галичини до «сполучення» їх у Галицько- Волинську державу він переніс до 2-го тому Із першої глави першого видання 3-го тому у другому виданні 2-го тому автор скомпонував із відповідними доповненнями дві глави: 6. Волинь і Побуже; 7. Галичина і Угорська Русь (див.: Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.ІІ: ХІ--ХІІІ вік. -- Вид. 2-ге, розширене. -- Л., 1905. -- С.359--504; ЦДІАК України. -- Ф.1235. -- Оп.1. -- Спр.132. -- Арк.210--288).. Туди ж, відповідно, переміщено й мапу «Західна Україна в ХІ--ХІІІ в.» ЦДІАК України. -- Ф.1235. -- Оп.1. -- Спр.132. -- Арк.417--418.. Таким чином, у другому виданні 3-го тому залишилося чотири (з п'яти) глави, окремі назви яких зазнали незначної редакції.

Загалом архівна справа 134 - майбутнє друге видання 3-го тому - складається, насамперед, із друкарського тексту 2--5-ї глав попереднього видання з численними, як зазначалося, доповненнями й виправленнями чорнилом або графітним олівцем як у тексті, так і на марґінесах (арк.16-285 зв.). Немає жодної сторінки, по якій не пройшлася б рука М.Грушевського. Якщо ж доповнення не вміщалися на берегах, учений писав їх на окремих аркушах різного розміру з відповідними коректурними знаками здебільшого кольоровим олівцем (збереглося 88 аркушів автографів). Особливо значних доповнень зазнав четвертий розділ «Побут і культура». Наступна частина справи - це прикінцеві примітки та бібліографічні огляди (арк.286-370 зв.), до яких так само, окрім виправлень та доповнень на берегах, додано 16 окремих аркушів автографів. Деякі фраґменти попереднього тексту викреслено, і таких чимало. Окрім того, виокремлено 38 приміток із тематичними оглядами літератури, усі заголовки яких із відповідною нумерацією подано рукою М.Грушевського. Такі примітки, як «1. Література Галицько-Волинської держави ХШ--ХVІ в.», «22. Політичний устрій давньої Русі», «27. Економічні відносини. Гроші», зазнали істотних змін, а доповнення до них, або й зовсім нові тексти, збереглися у вигляді автографів ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.134. - Арк.320-322, 343-343 зв.. До цієї частини належать також зміст із виправленими сторінками відповідно до нового видання; генеалогічна таблиця з поясненнями та авторськими доповненнями до них; покажчик (скореговані в ньому сторінки не відповідають новому виданню) (арк.371--387 зв.).

Ця друга частина справи викликає особливий інтерес насамперед щодо її технічного переформатування при підготовці друкарського набору. Адже відомо, що, окрім змісту, у другому виданні перших томів і, зокрема, третього, історик змінив формат подачі наукового апарату: примітки з посиланнями на джерела та літературу переніс під текст посторінково, а наприкінці тому залишив історіографічні й бібліографічні огляди найважливіших проблем, доповнені новітньою літературою Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.ІІІ. - Вид. 2-ге. - С.587.. Отже під час підготовки коректури нового видання (зрозуміло, після детальних настанов автора) складальникам довелося з цієї другої частини виокремити та перенести до відповідної сторінки посилання, а 38 пронумерованих приміток з оглядами літератури залишити наприкінці тексту. Зважаючи на тогочасну практику здійснювати набір з автографів або друкарських відбиток з авторськими виправленнями, ураховуючи почерк М.Грушевського, який залишив слід на кожній сторінці майбутнього видання, праці типографських складачів не позаздриш Один із провідників петербурзької української громади, публіцист і видавець П.Стебницький, який опікувався популярними виданнями М.Грушевського в російській столиці, так пояснював проблеми із затримкою друку книжок: «Винуватьте перш усього свій почерк, котрий якось, та й то погано, розбірають лиш двоє робітників з тої друкарні, значить, як їх нема, то нема кому й дати роботу» (див.: ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.770. - Арк.74-74 зв.)..

Не позаздриш і авторові, який, отримавши коректуру у вигляді аркушів розміром 29,5х24 см з одностороннім друкарським текстом та широкими берегами, мав прискореним темпом виправляти як власні помилки, так і недогляди складачів. Про цей наступний етап будови нового видання свідчать три такі відбитка без авторського втручання, що збереглися у справі 134 Там само. - Спр.134. - Арк.388 (у другому виданні відповідає кінцю с.531 - початку с.533), 389 (кінець с.533-534), 390 (кінець с.534-535).. їх посторінкова невідповідність остаточному видавничому ориґіналові другого видання 3-го тому та помічені помилки свідчать, що саме на такій коректурі відбувався завершальний процес На це вказує й коректурний аркуш такого ж формату до другого видання 2-го тому з численними виправленнями та доповненнями рукою М.Грушевського (див.: Там само. - Спр.132. - Арк.416).. Отже можемо засвідчити про ще одну втрату -- останній варіант творення нового видання 3-го тому, який, найвірогідніше, осів тоді, 1905 р., у друкарських конторах.

Уся ця робота над перевиданням 3-го тому, яку можемо спостерігати за збереженою архівною справою, конкретизується важливими деталями, зафіксованими у щоденнику історика. Безпосередньо до перегляду глав 3-го тому М.Грушевський узявся 3 лютого (за ст.ст.) 1905 р. Грушевський М. Щоденник. -- С.40. На відміну від 2-го тому, підготовка перевидання якого посувалася надзвичайно інтенсивно (в окремі дні вченому вдавалося поправити 72, як не 100 сторінок тексту) Там само. -- С.35--36., із 3-м томом усе виходило повільніше. Робота розтягнулася загалом аж до кінця жовтня 1905 р. з багатьма перервами від десяти днів до майже двох місяців, позаяк учений мав відволікатися на підготовку перевидань 2-го тому й «Очерка истории украинского народа», роботу над 5-м томом та опікуватися німецьким перекладом 1-го тому. І все ж першу главу вдалося пройти за п'ять днів: 3--6, 11 лютого Там само. - С.40-41.. Приступивши до другої глави, уже 8 лютого «прийшов до крутої справи границь Галичини й відложив на завтра» Там само. - С.41.. Це «завтра» наступило аж 15 березня, коли перевидання 2-го тому добігало кінця Там само. - С.45.. Того ж дня вчений написав «вступ», котрий відкривав першу главу, але «дальші роботи відірвали і не дали піти дальше 1 ст[орінки]» Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.ІІІ. - Вид. 2-ге. - С.1-2. Зберігся автограф (рукопис) цього вступу (див.: ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.134.- Арк.17-18); Грушевський М. Щоденник. - С.45.. Можливо, за інших обставин цей текст був би ширшим, але повернутися до нього напружений ритм не дозволив. Із 18 березня (за ст.ст.) 1905 р. робота пішла жвавіше: за цей день М.Грушевський поправив «більш як аркуш» тексту і тримав заданий темп до кінця місяця. 1 квітня -- 28 травня настала найбільша перерва, зумовлена виходом 2-го та 5-го томів. Із 29 травня знову «взявся» до 3-го тому, зокрема за часи по смерті князя Лева Грушевський М. Щоденник. - С.55.. Такий задовгий перебіг дратував і втомлював, і часом учений називав його «дуже неприємною, дріб'язковою роботою» Там само. - С.56., хоча саме вона, а також ходіння босоніж і догляд за рожами, повертала до рівноваги. Упродовж 9 червня -- 5 липня «Очерк...» змусив знову «все відложити набік» Там само. - С.57.. За 6--23 липня М.Грушевський закінчив третю главу 3-го тому, працював із літературою та вичитував уже готові коректури. І знову перерва на десять днів -- «як віл» докінчував «Очерк.» Там само. - С.64..

Із 3 серпня (за ст.ст.) 1905 р. настав завершальний етап перегляду, виправлення та доповнення тексту 3-го тому. Саме у ці дні з'являються два протилежних за настроєм записи у щоденнику, надзвичайно важливі для пізнання процесу реконструкції тому. 10 серпня вчений із прикрістю занотував: «“Історія”, [т.] ІІІ, дуже мені завертає голову -- масу переглядати, особливо до літератури» Там само.. І вже зовсім інша тональність звучить на фініші, 14 серпня: «Докінчив перед полуднем перегляд тексту т. ІІІ і було се мині дуже приємно, тим більше, що прийшли на гадку ріжні ідеї до тексту» Там само. - С.65.. На жаль, історик не дає відповіді, які саме ідеї прийшли на завершення, проте відомо, що він продовжував вносити дрібні доповнення у середині серпня, хоча у цей самий час уже «форсовно» розпочали працювати типографські складачі тому. Другу половину серпня та вересень 1905 р. М.Грушевський провів у Києві, Одесі та Ялті, а повернувшись, застав «гору корект», які «форсовно читав» від 3 до 13 жовтня Грушевський М. Щоденник... -- С.66.. Радісну звістку про вихід тому зафіксовано надвечір 20 жовтня (за ст.ст.) 1905 р. Там само. -- С.67.

Особливу увагу при підготовці другого видання 3-го тому М.Грушевський приділяв опрацюванню нової літератури, про що наголошував у післямові й що знаходить підтвердження у збережених автографах доповнень до бібліографічних приміток та щоденникових записах. «В ріжних місцях знайдуть читачі також спостереження, навіяні чи то новійшими студіями, чи то власною роботою автора над історичним матеріалом. Введено нарешті чимало харак- теристичнійших епізодів з джерел для ілюстрації відносин», -- пояснював особливості перевидання автор Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.ІІІ. -- Вид. 2-ге. -- С.587.. Окрім того, у цій публікації розширено огляд політичної системи Русі, внесено чимало нових фактів в огляд Галицько- Волинської держави XIV ст., використано нові знахідки та студії щодо історії мистецтва й літератури.

Зміст 3-го тому засвідчує, що головним джерелом, на яке спирався вчений, було насамперед найавторитетніше на той час друге видання Галицько- Волинського літопису («Летопись по Ипатскому списку»), яке побачило світ у 2-му томі «Полного собрания русских летописей» (Санкт-Петербурґ, 1871 р.). Окрім цього, до дослідницького арсеналу залучалися Лаврентіївський, Никонівський, новгородські та інші літописи, що поступово збагачували корпус «ПСРЛ». Ці джерела, а також окремі випуски й томи таких продовжених видань, як «Памятники древнерусской церковно-учительной литературы», «Русская историческая библиотека» та ін., завжди були під рукою у власній бібліотеці, котра активно поповнювалася у процесі роботи над «Історією України-Руси» та іншими науковими проектами Панькова С. Приватні книгозбірні Михайла Грушевського. -- С.457--458, 464--465.. Таким новим надходженням до книгозбірні М.Грушевського й джерелом бібліографічних посилань другого видання 3-го тому стала й унікальна пам'ятка: «Радзивиловская, или Кенигсбергская, летопись. - Санкт-Петербург, 1902. - Т.І: Фотомеханическое воспроизведение рукописи; Т.ІІ: Статьи о тексте и миниатюрах рукописи». Працюючи над перевиданням 3-го тому «Історії України-Руси», М.Грушевський підготував рецензію на це друге після 1767 р. видання літопису з ґрунтовним дослідженням його історії, тексту та науковою арґументацією датування Грушевський М. Твори: У 50 т. -- Т.16. -- С.34--36.. У цей самий час, 21 травня (за ст.ст.) 1905 р., він звернувся до відомого дослідника давньоруських літописів і, зокрема, автора статті про «Радзивіллівський рукопис», О.Шахматова, щодо роз'яснень:

«В Вашей монографии о Радзивилловской летописи, о которой мне хотелось дать заметку в “Записках” и в новом издании ІІІ т. “Истории”, совершенно умалена известная частичка старого издания Радзивилловской летописи о приходе послов от папы к Роману, нет её и в фототипическом издании. Как это понимать? Не откажите объяснить в двух словах, чтобы мне не выражать недоумения» Макаров ВІ. Листування М.С.Грушевського й О.О.Шахматова // Український історичний журнал. - 1996. - №5. - С.91..

Власне цей сюжет про посольство папи Інокентія ІІІ до Романа Мстисла- вича, описаний у першому виданні 3-го тому Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.ІІІ. - С.118--119, 527., цікавив М.Грушевського насамперед з погляду достовірності джерела цієї леґенди, дописаної до Радзи- віллівського кодексу приблизно в XV ст. та оприлюдненої в першому виданні літопису. У відповідь О.Шахматов лаконічно, але ґрунтовно пояснював:

«Фототипическое издание Радзивилловской летописи передаёт Вам весь её текст. О послах от папы к Роману в Радзивилловской летописи ничего нет, что было ясно уже из разночтений к изданиям Лаврентьевской летописи. Кажется, это известие включено в издание Радзивилловской летописи прошлого века. Но это издание решительно никуда не годно, так как оно без всякой оговорки дополнило издаваемый текст по другим источникам» Макаров В.І. Листування М.С.Грушевського й О.О.Шахматова. - С.91-92..

Думається, що М.Грушевський, який і раніше не мав сумнівів щодо невідповідності оповідання про посольство папи автентичному тексту Радзивіллівського літопису, з вдячністю прийняв арґументи О.Шахматова. Хоча в рецензії відзначав, що дослідник, на жаль, не зупиняється на «екстра- ваґанціях» попереднього видання 1767 р., серед яких є й доволі цікаві, зокрема про посольство папи до Романа Грушевський М. Твори: У 50 т. - Т.16. - С.36.. У результаті у другому виданні 3-го тому «Історії України-Руси» М.Грушевський рішуче трактував цю звістку як леґен- ду, залишаючи відкритим питання: чи в основі її лежить дійсний факт, чи «пам'ять пізнійших уніонних пересправ» Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.ІІІ. - Вид. 2-ге. - С.11-12..

При ретельному перегляді нотаток М.Грушевського на берегах тексту та бібліографічних приміток до другого видання 3-го тому впадають в очі назви численних видань і студій у науковій періодиці, що побачили світ за 1901--1905 рр. Учений уважно стежив за науковими новинками, замовляючи їх через книгарні Києва, Москви, Петербурґа, Варшави тощо. Постійно користувався послугами київських книготорговців І.Розова, М.Оглоблина, книжкового магазину «Киевской старины» тощо ЦДІАК України. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.25. - Арк.127, 262 зв., 264 зв.; Спр.275. - Арк.55- 55 зв.; Спр.771. - Арк.1-64; Спр.275. - Арк.4.. Послуговувався також львівськими антикварними крамницями, зокрема Л.Іґля, у котрого «20 літ купував книги» Грушевський М. Щоденник... - С.32; Листи Михайла Грушевського до Кирила

Студинського... - С.176.. Найретельнішим виконавцем термінових замовлень львівського професора від 1901 р. був завідувач книгарні «Киевской старины» В.Степаненко, відіграючи важливу роль у формуванні як бібліотеки НТШ, так і власної книгозбірні М.Грушевського Бібліотека Наукового товариства ім. Шевченка: книги і люди: Мат. круглого столу. -- Л., 1996; Панькова С. Приватні книгозбірні Михайла Грушевського...-- С.451--

476.. У 1901-1905 рр. В.Степаненко переслав М.Грушевському цілу низку періодичних і корпусних видань, на які вчений посилався безпосередньо у другому виданні 3-го тому. Це були річники або свіжі числа «Журнала министерства народного просвещения», «Чтений в Историческом обществе Нестора-летописца» та «Киевской старины», а також окремі томи «Архива Юго-Западной России» ЦДІАК України. -- Ф.1235. -- Оп.1. -- Спр.771. -- Арк.9, 13, 17, 22; Спр.303. -- Арк.62.. Із відомої київської книгарні на львівську віллу історика надійшли перша частина 1-го тому нового видання «Истории русской церкви» (Москва, 1901 р.) Є.Голубинського, дослідження І.Івакіна «Князь Владимир Мономах и его поучения» (Москва, 1901 р., ч.1), назване істориком «ділєтантською роботою» Там само. -- Спр.771. -- Арк.3, 11; Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.ІІІ. -- Вид. 2-ге. -- С.477., та В.Чаговця «Преподобный Феодосий печерский, его жизнь и сочинения» (Київ, 1901 р.), оцінене як «студентська, слабка робота» ЦДІАК України. -- Ф.1235. -- Оп.1. -- Спр.771. -- Арк.11; Грушевський М. Історія України- Руси. -- Т.ІІІ. -- Вид. 2-ге. -- С.476.. Вчасно надходили нові праці В.Ляскоронського, Д.Іловайського, М.Довнара-Запольського, А.Лященка, Ф.Леонтовича та ін. ЦДІАК України. -- Ф.1235. -- Оп.1. -- Спр.771. -- Арк.3, 11. У лютому 1903 р. київський книгар повідомляв, що за книжкою П.Владимирова «Древняя русская литература киевского периода ХІ-ХІІІ веков» (Київ, 1900 р.) йому довелося декілька разів оббігати весь Київ Там само. -- Арк.8. На цю працю, а також рецензію на неї В.Істріна, посилається М.Грушевський у другому виданні 3-го тому, зауважуючи, що «Істрін при тім без міри понижує київську літературу в порівнянню з московською» (див.: Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.ІІІ. -- Вид. 2-ге. -- С.499). І це -- не поодиноке зауваження автора на захист староруського письменства та культури загалом. Часом у коротких оглядах тих чи інших праць учений наголошував, що вони для історії українських земель не дають нічого, або ж їхні автори не використали матеріалу українського (див.: Там само. -- С.369, 554).. Саме напружений ритм, в якому працював М.Грушевський над перевиданням 3-го тому «Історії України-Руси», змушував його наполягати на негайному виконанні доручень, на що київському книгареві В.Степаненку не раз доводилося виправдовуватися: «Ви скаржитесь, що не швидко виконуємо Ваші й книгарні Т[оварист]ва замовлення. Се правда, що не швидко, але що ж робити, коли обшукавши тут -- приходиться ще шукати в кількох книгарнях С[анкт-]П[етербур]га, Москви й Варшави?!» ЦДІАК України. -- Ф.1235. -- Оп.1. -- Спр.771. -- Арк.12--13..

Окремі праці та збірки надходили М.Грушевському від авторів, упорядників чи редакторів. Як свідчить листування вченого, «Древности Приднепровья» надсилали до Львова власники відомої київської колекції старожитностей та впорядники випусків Богдан і Варвара Ханенки Листування Михайла Грушевського. -- Т.2. -- С.70.. Так само від редактора, М.Біляшівського, на полиці приватної книгозбірні потрапляв із Києва й журнал «Археологическая летопись Южной России». Зрозуміло, що через книгарні Москви та Петербурґа вчений отримував такі періодичні видання, як «Известия Отделения русского языка и словесности Императорской академии наук», «Материалы по археологии России, издаваемые Императорской археологической комиссией», «Памятники древней письменности и искусства», «Византийский временник» та ін. Усі вони були важливим арсеналом його бібліографічних оглядів 3-го тому, рецензій і заміток у «Записках Наукового товариства імені Шевченка» Грушевський М. Твори: У 50 т. - Т.15. - Л., 2012. - С.299-316..

Учений не міг оминути увагою цілу низку видань відомих російських дослідників і тематичних збірників, у тому числі В.Сергеєвича, В.Ключевського, М.Довнара-Запольського, Н.Кондакова та багатьох інших. Слід зазначити, що обсяг і формат перевидання 3-го тому не дозволив авторові подати розлогі коментарі або ширші полемічні замітки до цих праць. Це він здійснив у рецензіях на шпальтах «Записок НТШ». Так, підсумовуючи свої думки щодо курсу російської історії В.Ключевського, зауважував:

«Автор має досить дивні поняття на початки української народності (с.349) і не підноситься ані трохи над традиційним підмішуванням поняття “русскої” історії поняттями великоруського народу і Російської держави (с.27--28, 34), являючись при тім великим приклонником сеї державної ідеї (с.39). Українська народність лишається поза межами його “русскої історії”. Може, зрештою, се й ліпше!» Там само. -- Т.16. -- С.32..

Щодо статей, які ввійшли до «Книги для чтения по русской истории» за редакції М.Довнара-Запольського, на які доволі часто посилався М.Грушевський у другому виданні 3-го тому, прозвучав доволі прикрий висновок: «Ігнорування наукової літератури на українській мові» Там само. - С.34..

Для заповнення історіографічних прогалин 3-го тому в міжчассі його першого та другого видань М.Грушевський чимало зробив і сам. Так, у першому виданні вчений наголошував на необхідності спеціальних розвідок з окремих проблем, як-от автентичності грамот князя Лева та хронології Галицько- Волинського літопису Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.ІІІ. -- С.255, 558.. Щодо останньої, маємо цікаву нотатку у примітках до першого видання:

«Велику трудність стрічає кождий, займаючися галицько- волинською історією ХІІІ в., в хронольогії; головне джерело, для маси фактів одиноке -- Галицько-волинська літопись не має хронольогії [...]. Се привело мене до того, що я, скінчивши сей том своєї Історії, засів за специяльну хронольогічну працю. В тій хвилі, коли я правлю коректу сих приміток, вона вже готова й, надіюсь, вийде 1901 р. в Записках Н[аукового] тов[ариства] ім. Шевченка, під титулом: “Хронольогія подій Галицько-волинської літописи”» Там само. - С.255..

Першу проблему М.Грушевський спробував розв'язати статтею «Чи маємо автентичні грамоти кн[язя] Льва? Критично-історична розвідка»¹⁷⁶, яка породила описану вище дискусію з І.Линниченком. Другу -- розлогою розвідкою «Хронологія подій Галицько-Волинської літописі», присвяченою пам'яті батька¹⁷⁷, та полемікою зі своїм учнем Б.Барвінським¹⁷⁸.

Як тільки том вийшов у світ, автор негайно взявся за його поширення в підросійській Україні та Росії через тамтешні книгарні. Одним із відданих помічників М.Грушевського й у цій справі був завідувач книгарні «Киевской старины» В.Степаненко. Добре знаючи попит, 11 травня (за ст.ст.) 1905 р. він уже наперед замовляв по 30--50 примірників нового видання 3-го тому, а також усіх інших томів, адже «страшно забірають -- сих, що дістав, вже немає»¹⁷⁹.

Так виглядає коротка історія творення 3-го тому «Історії України-Руси» М.Грушевського, надзвичайно важливого в утвердженні концепції монументального проекту загалом, презентації ідеї осібної цілості й неперервної тяг- лості українського історичного процесу. Завдяки збереженим унікальним джерелам цей невеличкий сюжет відкриває перед нами двері творчої майстерні історика й дозволяє наблизитися до пізнання особливостей його наукового інструментарію.

грушевський історія український

Размещено на Allbest.ru