"Образа гонору царя і гетьмана" чи боротьба за владу на сотенному рівні: справа новомлинського сотника Григорія Шишкевича (1708-1722-1732)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Образа гонору царя і гетьмана» чи боротьба за владу на сотенному рівні: справа новомлинського сотника Григорія Шишкевича (1708-1722-1732)

Віктор Горобець

Вступ

шишкевич сотницький новомлинський влада

Десь наприкінці 1716-першій половині 1717 р. настоятель Свято-Миколаївської парафії міста Нових Млинів (сотенного центру Ніжинського полку) отець Михайло подав на ім'я тодішнього гетьмана Івана Скоропадського позов, в якому звинуватив новомлинського сотника Григорія Шишкевича в тому, що він, не мало і не багато, а «противніє на монаршу Его Царском Величества гонор слова виговаривал» ЦДІАУК. Ф. 51, оп. 3, спр.164: Справа про розслідування образ царя і гетьмана сотником Новомлинської сотні Ніжинського полку Григорієм Шишкевичем... 1708-1717 рр., арк. 2.. Реагуючи на це аж надто серйозне, аби його можна було проігнорувати, звинувачення, Скоропадський сформував зі старшин спеціальну слідчу комісію, яка за участі царського резидента в Україні стольника Федора Протасьєва 21 серпня 1717 р. провела допит свідків і підозрюваного. У процесі ж провадження досудового розслідування на світ випливли й інші, не менш крамольні справи і помисли новомлинського урядника, зокрема й обзивання ясновельможного реґіментаря «скурвиним сином» та лайка «по матери пана полковника (лубенського) и пана судью генерального» Там само. - Арк. 5 зв. © Віктор Горобець, 2015..

Довести провину новомлинського сотника в тій частині, що стосувалася проговорювання слів, які були «противніє на монаршу Его Царском Величества гонор», не вдалось. Але вже сам факт слідства щодо дій місцевого урядника та пошуки гетьманським урядом скривджених ним осіб спровокували жителів сотні до подачі проти Шишкевича нових скарг і судових позовів.

Аналіз останніх дозволяє з'ясувати, в якій мірі сотник Шишкевич насправді порушував закон і що з інкримінованого йому товариством відповідало дійсності, а що було вигадкою недоброзичливців. Інформація з різних джерел також надає шанс відшукати як явні, так і приховані механізми конфліктів, і то не лише в Новомлинській сотні Ніжинського полку в часи гетьманування Івана Скоропадського. Вона підштовхує до спроб встановити масштаби і рівні конфліктності в структурі місцевого врядування Гетьманату, де конфлікти між владцями і підвладними були звичним явищем. Утім, їхні мотиви - передовсім через брак різнобічної інформації - зазвичай «вислизають» із рук дослідника Одну з авторських спроб такої реконструкції див: Горобець В. Конфліктне повсякдення місцевої влади Гетьманату середини ХУЛІ ст.: полковник миргородський versus сотник цибу- левський // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах. Т. 1: Практики, казуси та девіації повсякдення. - К., 2012. - С. 253-286..

1. Хто такий Григорій Шишкевич і яким був його статус у Війську Запорозькому?

На початок XVШ ст. старшинська корпорація Гетьманату як соціальна група з досить невисокою мобільністю стрімко еволюціонувала до свого замикання. На рівні сотень і полків на цей час уже сформувалися родинні клани, вихідці з яких переважно і рекрутувалися на вакантні місцеві уряди Ширше про це див: Горобець В. Влада та соціум Гетьманату. Дослідження з політичної і соціальної історії ранньомодерної України. - К., 2009..

Герой нашої розповіді - Григорій Шишкевич - до складу таких корпорацій не входив. Як стверджував з цього приводу відомий знавець «малоросійської старовини» Олександр Лазаревський, на початку XVШ ст. Григорій був лише «цилюрником» гетьманового небожа Андрія Войнаровського Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Т. 2: Полк Нежинский. - К., 1893. - С. 286.. Відтак посідав незначне місце в козацькій службовій ієрархії Гетьманату, а, точніше, не посідав жодного. У деяких документах Григорій Шишкевич згадується під прізвиськом «Цилюрченко», що дало підставу О. Лазаревському висловити припущення про успадковану ним від батька належність до цієї соціопрофесійної групи Там же. - С. 288..

Утім, можливості для входу в старшинську верству Шишкевичу, як і цілій низці козаків, ба навіть міщан і духовних осіб, надали події, що супроводжували невдалу спробу гетьмана Івана Мазепи вийти з-під влади російського царя та прийняти зверхність шведського короля. Перехід значної кількості козацьких старшин разом зі своїм гетьманом до шведського табору відразу ж породив дефіцит кадрів у тих частинах козацьких полків і сотень, що в силу різних обставин залишилися вірними Петру І. До того ж члени значної кількості місцевих старшинських кланів, скомпрометовані участю своїх представників в акціях гетьмана Мазепи, на певний час втрачають можливості заповнити існуючі вакансії. Отож, як зазначав з цього приводу високопоставлений російський урядовець, київський генерал-губернатор князь Дмитро Голіцин у листі до російського канцлера Гаврила Головкіна, доступ до урядів отримують ті козаки, котрі «хотя бы малую службу государю показали. ,» Див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини. Україна в роки реформ Петра І. - К., 1998..

Достеменно відомо, що Григорій Шишкевич на сотницький уряд в Новомлинській сотні Ніжинського полку зійшов якраз у часи цієї, влаштованої російським царем Петром І, наймасштабнішої чистки старшинського корпусу Гетьманату, замінивши на посаді Григорія Самійловича Самуйленка (Самойловича). Останній перебував на сотництві ще від початків гетьманування Івана Мазепи.

Як стверджував Олександр Лазаревський (беручи до уваги першу відому йому документально зафіксовану згадку про Самуйленка як про новомлинського сотника), на цій посаді він перебував з 1688 р. Сучасні дослідники В. Кривошея та С. Павленко слідом за О. Лазаревським, стверджують, що Григорій Самуйленко залишався на уряді до 1709 р., але зрозуміло, що мова йшла лише про номінальне сотництво, оскільки фактично у сотні на підставі царської грамоти врядував саме Григорій Шишкевич. - Див.: Кривошея В.В. Національна еліта Гетьманщини (Персональний склад і генеалогія козацької старшини. 1648-1782 рр.). - Ч. 2. - К., 1998. - С. 208; Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. - К., 2004. - С. 242; Лазаревський А. Описание старой Малороссии. - С. 286. Натомість Сергій Павленко датує початок урядування Самуйленка в Нових Млинах 1687 р. - тобто, часом сходження Івана Мазепи на гетьманський уряд Кривошея В. Національна еліта Гетьманщини. - С. 208; Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи. - С. 242.. При цьому початок урядування старшини дослідник виводить не з логіки розвитку подій (зокрема добре відомого історикам факту кардинального оновлення старшинського корпусу Гетьманату на самому початку реґіментарства нового володаря гетьманської булави), а ґрунтуючись на інформації документа, вміщеного в збірці «Універсали Івана Мазепи» Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи. - С. 429; Універсали Івана Мазепи (1687-1709). - Ч. І. - Київ-Львів, 2002. - С. 102..

Існують певні розбіжності й у визначенні часу втрати Самуйленком уряду та, відповідно, часу сходження на сотенний уряд Григорія Шишкевича. Так, Олександр Лазаревський початком урядування Шишкевича вважає грудень 1708 р. Лазаревський А. Описание старой Малороссии. - С. 286.. Натомість згаданий вище Сергій Павленко, в одному випадку, солідаризуючись з тезою Володимира Кривошеї, говорить про переобрання новомлинського сотника у 1708 р., щоправда абзацом нижче, цього разу покликаючись на Лазаревського, стверджує, що... «1709 р. сотник був зміщений з уряду» Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи. - С. 242..

Насправді ж, як видно з тексту копії грамоти Петра І за 1708 р., представленої Григорієм Шишкевичем трохи згодом у Генеральну військову канцелярію, а також збереженої в родині Шишкевичів копії (що була навіть нотаріально завірена наприкінці 1793 р.), на сотницький уряд він був зведений 12 грудня 1708 р., під час перебування царя в Лебедині ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 353: Грамота Петра І Григорію Шишкевичу на новомлинське сотництво, зобов'язання не чинити утиски тощо. Грудень 1708 р., 27 травня 1719 р., 20 жовтня 1721 р., арк. 3. (де, як відомо, функціонувала сумнозвісна комісія, що якраз і розслідувала участь козаків у виступі Івана Мазепи). В цій грамоті вказана й офіційна причина відсторонення від влади попереднього новомлинського сотника: Григорій Самійлович Самуйленко (Самойлович) був позбавлений влади саме через його участь в акції переходу гетьмана Івана Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ: «А прежде бывшему сотнику Самуйленку, быть тамо сотником мы, великий государь, не повелели для того, что он явился причинен к измене Мазепиной.» Там само..

Формуючи віртуальне коло «соратників та прибічників» гетьмана Мазепи, Сергій Павленко поміщає Самуйленка (Самойловича) в когорту «маловідомих мазепинців» Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи. - С. 242.. Утім, переконливішою виглядає теза О. Лазаревського про те, що формулювання царського указу слід радше сприймати як певне кліше для виправдання факту звільнення старшини, резонно зауважуючи, що в разі реальної причетності Самойловича до Мазепинської справи він неодмінно постав би перед судом. А цього факту джерела не фіксують Лазаревський А. Описание старой Малороссии. - С. 286..

Ще одне дискусійне питання, що виникає при обговоренні справи сходження Шишкевича на сотництво, пов'язане з його заслугами, які, власне, й уможливили такий поважний соціальний аванс, як допуск до старшинства. З наведеного документу випливає, що Шишкевич прийшов на місце Самуйленка не просто як «значний» чи «заслужений» військовий товариш сотні (про такі статусні характеристики претендента в тексті документу мова не ведеться), а як особа, що зуміла показати особливу службу російському монарху. Зокрема, у тексті грамоти мовиться про такі заслуги козака:

«...Мы, пресветлейший, державейший, великий государ царь и великий князь Петр Алексеевич. пожаловали войска нашего Запорожского Нежинского полку прежде бывшего козака Григория Шишкевича за его к нам, великому государю, верную службу, а особливо за пересторогу, которую он учинил генералу нашому главному от кавалери риско и российскаго государств ижерскому князю Александру Даниловичу Мен- шикову в случае измены нам, великому государю, бывшаго гетмана Мазепы...» ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 353: Грамота Петра І Григорію Шишкевичу на новомлинське сотництво, зобов'язання не чинити утиски тощо. Грудень 1708 р., 27 травня 1719 р., 20 жовтня 1721 р., арк. 3..

В чому полягала ця особлива «пересторога» - текст грамоти не розкриває деталей. Родинні ж перекази Шишкевичів (як можна зрозуміти з повідомлення нащадка новомлинського сотника - Олександра Шишкевича, котрий восени 1876 р. на сторінках «Русской старины» опублікував текст нотаріально завіреної 31 жовтня 1793 р. копії царської грамоти 1708 р.), свідчили, що нібито саме Григорій Шишкевич першим повідомив генерала Олександра Меншикова про перехід гетьмана Мазепи на бік Карла ХІІ Листки из записной книжки «Русской старины»: Казак Григорий Шишкевич // Русская старина, 1876, ноябрь. - С. 624.. Формально така можливість у нашого героя була. З іншого боку, якби Григорій Шишкевич справді саме так восени 1708 р. прислужився російським інтересам в Україні, то він, ймовірно, неодмінно бравував би цією сторінкою власної біографії. Принаймні, як видно з тексту доносу протопопа Михайла на новомлинського сотника, у 1717 р. Шишкевич, ганячи гетьмана Скоропадського й демонструючи зневагу до його влади, широко афішував покровительство й «ласку» світлішого князя Меншикова до своєї особи, акцентувавши саме на них увагу співрозмовників як на запоруку отримання ним сотницького уряду в Гетьманаті ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 164: Справа про розслідування образ царя і гетьмана сотником Новомлинської сотні Ніжинського полку Григорієм Шишкевичем... - 1708-1717 рр., арк. 5..

Олександр Лазаревський, слідом за Дмитром Бантишем-Каменським, таку «прислугу» Шишкевича російській владі вбачав в іншому. Як цирульник гетьманового небожа й неофіційного спадкоємця Івана Мазепи на реґіментарстві, Шишкевич супроводжував Войнаровського й під час тих доленосних подій, що розгорталися на півночі козацької України восени 1708 р. Уже після переходу Мазепи на бік Карла ХІІ Григорій за наказом гетьмана був висланий зі шведського табору з якимись паперами до миргородського полковника Данила Апостола, котрий, як пам'ятаємо, наприкінці осені таємничо виїхав з табору шведсько-українських військ - чи то за наказом Мазепи, чи то з власної волі - до Петра І й назад до шведів не повернувся. Суть місії Шишкевича (як, власне, і всіх тих заплутаних подій Апостолового повернення до Петра І) дослідникам достеменно встановити не вдалося. Відомо лише, що саме в цей час разом із офіційними дорученнями гетьмана Мазепи Шишкевич надав генералу Меншикову якусь важливу інформацію. І, саме завдячуючи цьому, не лише отримав від російської влади амністію за своє перебування в шведському таборі, а й був зведений на сотництво в Нових Млинах.

Ведучи ж мову про владний статус новомлинського сотника Шишкевича в Гетьманаті, варто мати на увазі декілька обставин. Насамперед відомо, що Шишкевич володів селом Нехаївкою як ранговою маєтністю. Власне, саме прохаючи в гетьмана у 1721 р. підтвердження прав на володіння Нехаївкою, сотник звернувся до Скоропадського з відповідним поданням, демонструючи законність своїх претензій копією грамоти Петра І з грудня 1708 р. ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 353: Грамота Петра І Григорію Шишкевичу на новомлинське сотництво, зобов'язання не чинити утиски тощо. Грудень 1708 р., 27 травня 1719 р., 20 жовтня 1721 р., арк. 1-5. З документів випливає, що, крім Нехаївки, яка традиційно належала на ранг новомлинського сотника, він володів й одним з «присілків» Нових Млинів - Липки (Липовець) Там само. - Арк. 2 зв.-3.. На той час для козацької старшини традиційним було прагнення розширити свої маєтності. Отож дещо дивує скромність майнових апетитів Шишкевича, адже козацькі урядники, особливо наближені до царської влади, зазвичай вміло конвертували отримані від такої близькості політичні дивіденди в матеріальні вигоди.

А наближеність Григорія Шишкевича до російської влади випливала не лише з його послуги трону, вчиненої восени чи на початку зими 1708 р. Не варто ігнорувати й той факт, що Новомлинська сотня входила до числа так званих «Засеймських сотень» Ніжинського полку. Ці сотні володіли особливим статусом лейб-гвардійських частин, і «засеймські козаки» в походи разом з іншими козацькими полками не виступали, а несли службу переважно в супроводі гетьмана чи були задіяні в сторожовій службі в Україні Про статус засеймських сотень див.: Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959.. Крім того, як зауважував сам сотник Шишкевич, специфіка служби в сотні, розташованій на берегах р. Сейм, полягала і в обслуговуванні офіційних делегацій, що прямували з України до Москви і Петербургу, та, відповідно, повертались у зворотному напрямку. З одного боку, це тягнуло за собою певні матеріальні втрати, неминучі при організації зустрічей та забезпечення необхідного супроводу ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 353: Доношение Григория Шишкевича сотника новомлинського с прошением о видаче на ранг сотничества подтвердительного универсала, 20 жовтня 1721 р., арк. 2 зв.. Але з іншого - обіцяло неабиякі службові дивіденди з огляду на постійний контакт із впливовими людьми Гетьманату та царськими сановниками високого рангу.

На високий особистий владний статус новомлинського сотника Шишкевича в Гетьманаті вказує й перебування в нього на службі трьох осавульчиків - Святка, Дедюка та Пиндика Лазаревский А. Описание старой Малороссии. - С. 288, 286., а також кількох гайдуків ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття... 1717-1732 рр., арк. 2. З документів тієї доби стає зрозумілим, що як осавульчики, так і гайдуки не лише стежили за порядком у Новомлинській сотні, а й виконували доволі специфічні доручення свого сотника, що нерідко цей самий порядок і порушували Наприклад, супроводжували сотника під час його вторгнень у господи сотничан, завдавали фізичного побиття опонентів Шишкевича тощо. Див.: ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття. - 1717-1732 рр., арк. 2, 2 зв., 3 та інші..

2. Сага про сотницькі зловживання: можлива передісторія та стрімкий початок

Зійшовши на сотництво наприкінці 1708 р., Шишкевич рівно половину своєї фактичної каденції, тобто до 1616 р., зумів прожити якщо не безконфліктно, то принаймні, так, аби не потрапляти в аннали судового літопису Гетьманату в ролі об'єкту судового дослідження. Трансформація ж у популярний персонаж судового діловодства для сотника розчинається з першої половини 1616 р., коли до Генеральної військової канцелярії один за одним скарги на Шишкевича подали Миколаївський священик з Нових Млинів отець Михайло ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 201: Розиск про сварку сотника Новомлинської сотні Ніжинського полку Григорія Шишкевича зі священиком Михайлом. - 1716 р., арк. 1-6; спр. 237: Повідомлення Петра Уманця про розслідування суперечки між сотником Григорієм Шишкевичем і намісником Михайлом. 1 квітня 1717 р., арк. 1-2. та старий і заслужений у козацькому війську товариш із села Кнути Новомлинської сотні Пилип Гах ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 164: Справа про розслідування образ царя і гетьмана сотником Новомлинської сотні Ніжинського полку Григорієм Шишкевичем. - 1708-1717 рр., арк. 5-7..

Початок довготривалої судової саги про зловживання владою в Нових Млинах, як видається, поклала суперечка новомлинського сотника Григорія Шишкевича з новомлинським священиком отцем Михайлом, що стала предметом публічного обговорення саме в 1716 р. Причому, конфлікт одразу ж вийшов за межі Нових Млинів: до його розв'язання як третейську сторону було залучено і гетьманський уряд, і навіть, Київського митрополита.

Але, виявляється, у цієї справи була своя цікава передісторія. Як випливає з опублікованого І.А. Лінниченком 1889 р. на сторінках «Київської старовини» матеріалу Генерального військового суду, конфлікт між новомлинським сотником і новомлинським намісником розгорівся, принаймні, ще з середини 1711 р. і, до слова, першим до суду покликався Григорій Шишкевич (згаданий документ - названий Лінниченком «Жалоба новомлинскаго сотника на новомлинскаго намесника» Жалоба новомлинскаго сотника на новомлинскаго намесника // Киевская старина. - 1889. - Т. 26. - № 7. - С. 274-275. Там же. - не містить згадок про прізвище дійових осіб цієї справи, але з контексту джерела і відштовхуючись від наявної інформації про розклад владних повноважень у Новомлинській сотні, вважаю логічним припустити, що тут фігурантами виступають саме Григорій Шишкевич й отець Михайло).

У поданому до Генерального військового суду позові Шишкевич закидав своєму недругу переважно злочини на ґрунті аморальної поведінки духовної особи. По-перше, сотник обвинувачував новомлинського намісника в тому, що він разом з «молодиком школьником» убив чорного кота і «обдерши до шапки на шкурку себі обернул». По-друге, начебто отець Михайло нажив зі своєю сусідкою, «вдовой Володковной» дитину, а опісля відправив її до свого шваґра, котрий тримав парафію в селі Плиски. По-третє, новомлинський намісник, «отнявши у свого парафіянина Уласа Галушки жону, болш тыждня в дому своем держал». По-четверте, духовна особа у світлий день Воскресіння Христового, «вибегши у вечерне з олтара в стихари на крилос, Алексея Демьаненка побил». І по-п'яте, нібито якась черниця впродовж усього літа, «скинувши габыт и взявши на себе одежду светлую, ходит берегом в доме наместника и ночует там».

11 січня 1712 р. Генеральний військовий суд закликав до відповіді по висунутим проти нього звинуваченням отця Михайла і той усі закиди - де більш, а де менш переконливо - відкинув. Переважно як на доказ своєї невинуватості намісник апелював до власного сумління. Зокрема, з приводу висунутого сотником звинувачення в насиллі духовної особи над твариною, яке він підкріплював тим, що «свідки ставил», отець Михайло заперечив: «же то мовить неправда, і я готов сумленнем своим отвестисіа». Так само і заперечуючи проти обвинувачень в аморальному зв'язку з черницею, котра нібито ціле літо ночувала в домі намісника і зняла з себе чернече плаття, отець Михайло відказав, що то неправда і він «если оная черниця хоч раз ночувала, за тое готов сумненем іерейским поправити». Наявність же у своєму домі чернечої ряси священик пояснив тим, що він її «еднаго часу на торгу купилем», а кому вона перед тим належала, того він не відає. Власну непричетність до прижиття новомлинською вдовою дитини намісник був готовий доводити не лише звично - «сумненем», а й виставити двох свідків, у тому числі й батька «той молодицы», що фігурувала в справі. А доводити відсутність складу злочину в перебуванні в нього на прислужуванні «той білокглови, якая в дому моему была честно», намісник був готовий закликавши в свідки борзенького протопопа, «от которого мні и духовенстві нашом зліцене таковое было». Єдине, в чому отець Михайло опосередковано визнав себе причетним до справи, так це у конфлікті з Олексієм Дем'яненком, що мав місце в церкві на свято Великодня, щоправда, з його слів, він лише зробив зауваження останнього з приводу того, що він вибив вікно у церкві, а вже коли той почав його зневажати і лаяти, то він «ему казал с церкви вийти» Там же..

На жаль, немає змоги встановити, чи мав позов новомлинського сотника якісь серйозні наслідки для новомлинського намісника. Звичайно ж, справа могла обернутись і звільненням оскарженого зі священництва, а відтак і згаданий у справах 1716-1717 рр. отець Михайло міг його заступити на уряді новомлинського намісника. Але, знаючи, якими довготривалими могли бути судові процеси в Гетьманаті й якими не рішучими зазвичай були судді при розгляді подібних позовів, видається логічним припустити, що скарга Григорія Шишкевича до Генерального військового суду на новомлинського намісника серйозних наслідків для останнього не мала. Він і надалі залишився в Нових Млинах в якості намісника, а справи, які були ініційовані проти Шишкевича в 1716-1717 рр., стали логічним продовженням того конфлікту, що вже отримав свій публічний вияв на початку 1712 р.

Отож отримавши в 1716 р. скаргу настоятеля Миколаївської церкви Нових Млинів отця Михайла на сотника Григорія Шишкевича, Генеральна військова канцелярія вчинила свій «розиск» у цій справі та, як видається, відшукати правого та винного в конфлікті їй також, як і чотири роки перед тим Генеральному військовому суду, не поталанило ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 201: Розиск про сварку сотника Новомлинської сотні Ніжинського полку Григорія Шишкевича зі священиком Михайлом. - 1716 р., арк. 1-6.. Принаймні, обвинувачення духовною особою сотника в його нібито причетності до розбійного нападу на господарство отця Михайла закликані до слідства свідки не підтвердили ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття... - 1717-1732 рр., арк. 8.. Інша справа, що свідки - як побачимо далі - могли свідчити фальшиво або ж замовчувати факти, що насправді їм були достеменно відомі. Отож гетьманський уряд, реагуючи на перші «реєстри» скарг на сотницькі утиски, у серпні 1716 р. вирядив до Нових Млинів якогось Михайла Івановича. Утім, як видно з поданого до Генеральної військової канцелярії офіційного донесення гетьманського уповноваженого, результати цього розслідування були не надто успішними. Так, у своєму звіті слідчий скаржився на те, що козаки і посполиті сотні, «боячись помсти от сотника», відмовлялися проти нього свідчити ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 216: Донесення Михайла Івановича, посланого в Новомлинську сотню Ніжинського полку для розслідування зловживань сотника Григорія Шишкевича, про відмову сотничан давати свідчення у зв'язку з залякуванням їх прибічниками сотника (оригінал) 1 серпня 1716 р., арк. 1-3..

Проте ініціатива гетьманського уряду намарно не минулась. Виявлений вищою козацькою владою інтерес до діяльності сотенного адміністратора спонукав його недругів і просто ображених ним козаків до масового засвідчення своїх претензій. Першим, здається, ініціативу виявив намісник новомлинський отець Григорій. У відповідь на «жалобу листовне на пана Григория Шишкевича, сотника новомлинського, занесенню... отцем Григорием, намесником новомлинским, написаной рукой и печатью его же отца намесника стверджений», навесні 1717 р. Генеральна військова канцелярія відправила до Новомлинської сотні для проведення розслідування зловживань сотника на місці Петра Уманця та Михайла Левковича ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 237: Повідомлення Петра Уманця про розслідування суперечки між сотником Григорієм Шишкевичем і намісником Михайлом. 1 квітня 1717 р., арк. 1-2. (Уманці тривалий час утримували за собою сотенний уряд у «столичній» Глухівській сотні, а Левковичі (Левченки) урядували в Будищанській сотні Полтавського полку Gajecky G. The Cossack Administration оf the Hetmanate. - Vol. 1-2. - Cambridge, Mass., 1978. - Р. 164-166, 537.).

Виконуючи покладене на них доручення, названі старшини опитали обидві сторони, зібрали «певні» свідчення сторонніх осіб і 23 квітня 1717 р. всі ті матеріали «руки своїй подписавши при доземном поклоне до поважного разсмотрения... и високого разсудка» гетьмана відіслали, очікуючи на те, які будуть «резолюція и висоцеповажний рейментарский указ»ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 237: Повідомлення Петра Уманця про розслідування суперечки між сотником Григорієм Шишкевичем і намісником Михайлом. 1 квітня 1717 р., арк. 2..

Розпочате гетьманським урядом розслідування «розв'язало» язики багатьом недоброзичливцям сотника. Останні й засвідчили чимало провин і «гріхів», нібито вчинених Шишкевичем. Так, наприклад, один із новомлинських мешканців стверджував, що натерпівся чимало кривд, знущань і переслідувань від Шишкевича ще від 1715 р., коли той разом зі своїми підручними без запрошення ввалився до нього в господу та почав вимагати їх усіх частувати Лазаревский А. Описание старой Малороссии. - С. 289; ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття... - 1717-1732 рр., арк. 1-8..

Водночас варто зауважити, що розслідування діяльності місцевого урядовця зустріло й чимало перепон. Досить прикметним у цьому сенсі є те, що одночасно з розслідуванням гетьманським урядом справи та залученням до нього місцевого новомлинського люду до Глухова потяглися чолобитники із супліками про надання їм оборонних універсалів, які б захистили їх від утисків розгніваного їхньою участю у слідстві Шишкевича. Скажімо, в травні 1717 р. на ім'я гетьмана Скоропадського була подана супліка новомлинських козаків (як видно з тексту, рідних братів) Івана та Кирила, котрі брали участь у розслідуванні зловживань сотника Григорія Шишкевича (вочевидь ще попереднього року), а тепер просили взяти їх «під значок полковника», аби в такий спосіб вийти з-під влади свого місцевого сотника. Зокрема, чолобитники писали:

«Когда его милость пан асаул восковий енералний по поважному росказаню велможности вашой бил висланим в сотню Новомлинскую на скарги людские многие, в той час люде жалоби прекладали на пана сотника нашого, а я по указу покійного пана асаула (Степана Бутовича. - В.Г) и пана Максимовича, канцеляриста, посланим бил в Глухов, на пана сотника з розиском до вашей велможности, и за тое нам сотник, мстячися незносние нам долегливости чинити не тилко мне, так братови моему салдатов постановил и приказал чи ли припрохал, аби нам салдати пакости, якіе могут, чинили. Салдати не чинячи сего его приказу нас познайомили. Он же, пан сотник, по давней своей завзятости на нас, ганячи звалився нам киями руки и ноги поотбивати» ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 224: Супліка новомлинських козаків Івана та Кирила, які брали участь у розслідуванні зловживань сотника Григорія Шишкевича про надання їм оборонних універсалів від його утисків. 17 травня 1717 р., арк. 1-2..

Чолобитники стверджували, що утиски їхньої родини з боку Шишкевича відбувалися й раніше - «ще прийшлих літ небіжчику отцові нашому великие долегливості чинявал», тепер же, після описаної співпраці одного з братів з представниками гетьманського уряду новомлинський сотник як їм, так і їхній матері, «велике утежеления розними способами творит» Там само. - Арк. 2..

Зважаючи на все це і не маючи вже більше сил «кривд и похвалок от него знести», скаржники, «падши с кривавими слезами до стоп ног ваших рейментарских, пана нашого премилостиваго», просили «всепокорственно» видати їм оборонний універсал, аби мати змогу вийти з-під влади ненависного сотника. Зокрема, вони просили «милості панської» взяти їх під значок ніжинського полковника «за един двор з маткою нашою отправовати войсковие служби», тобто зарахувати їх усіх до категорії значкових товаришів, які, як відомо, проживаючи на теренах тих чи інших сотень, безпосередньо підпорядковувалися полковому присуду й адмініструванню. У разі відмови гетьманського уряду задовольнити їхнє прохання («а ще не получим премилостивой ласки от велможности вашой»), скаржники погрожували «покинувши своя убогия жилища, юж и нехотілось, по інших сотнях разойдемося» Там само..

Скільки в цих проханнях було щирого занепокоєння власної долею з огляду на реальну небезпеку, а настільки тверезого розрахунку кмітливих людей, котрі намагалися скористатись зі слушної нагоди й отримати перепустку на вищий щабель соціальної драбини Гетьманату, - сказати важко. Як випливатиме з матеріалів слідства, варіанти могли бути різними.

Але, як би там не було, незважаючи на певні перешкоди в реалізації гетьманського наказу, загалом у ході слідства викривалися все нові й нові злочини та службові зловживання сотника. Проти нього масово почали свідчити козаки та посполиті Новомлинської сотні. А розгляд справи з часом перенесли з Нових Млинів до Глухова, залучивши до її розслідування не лише членів гетьманського уряду, скажімо, Степана Бутовича, котрий перебував у ранзі генерального осавула, а й представника російської влади - резидента царя Петра І в України стольника Федора Івановича Протасьєва ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 166: Лист сотника Новомлинської сотні Ніжинського полку Григорія Шишкевича до Генеральної військової канцелярії. 11 березня 1717 р., арк. 1-2; спр. 237: Повідомлення Петра Уманця про розслідування суперечки між сотником Григорієм Шишкевичем і намісником Михайлом. 1 квітня 1717 р., арк. 1-3.. І для цього, варто зауважити, були доволі серйозні причини.

3. «Противніє на монаршу Его Царском Величества гонор слова...»

Причину прискіпливої уваги з боку центральної влади до справи новомлинського сотника слід шукати у тому, що ряд позивачів не просто звернули увагу на службові зловживання та кримінальні злочини Григорія Шишкевича, а й вказали на такі протиправні дії і слова урядника сотні, які несли загрозу вищій владі Російської держави та Гетьманату, підважували її «гонор».

«Технологічність» обвинувачення новомлинського сотника в образі гонору царя особливо виразно проступає з доносу, поданого на нього отцем Михайлом. Непогано розуміючись на технології влади та судочинства у Гетьманаті та Російській державі, клірик у конфлікті з місцевим урядовцем заручився допомогою вищої влади Війська Запорозького та апелював до влади центральної, зігравши на найбільш дієвій струні тогочасного судочинства - захисті гонору царя та гетьмана. Саме тому справа і набула такого значного розголосу. Скільки в ній було раціонального зерна, а скільки технологічних «приправ» - видно з матеріалів розслідування.

Отож десь наприкінці 1716 - першій половині 1717 р. отець Михайло, як уже згадувалося, подав на ім'я гетьмана Івана Скоропадського донесення, в якому звинуватив свого опонента, новомлинського сотника Григорія Шишкевича в тому, що він «противніє на монаршу Его Царском Величества гонор слова виговаривал» ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 164: Справа про розслідування образ царя і гетьмана сотником Новомлинської сотні Ніжинського полку Григорієм Шишкевичем... - 1708-1717 рр., арк. 2.. Реагуючи на це надзвичайно серйозне звинувачення, гетьман Скоропадський призначив спеціальну слідчу комісію, яка за участі царського резидента в Україні стольника Федора Протасьєва 21 серпня 1717 р. і провела допит підозрюваного і свідків у цій справі.

Суть висунутого отцем Михайлом звинувачення полягала в наступному. За його словами, минулого року, а саме на заговини Пилипового посту (тобто 14 листопада за ст. стилем), коли новомлинські священики за відсутності місцевого сотника (!) провели урочистий молебень «о получении Его Царским Величеством под часу за Прутом найдуючомуся над врагами победи» (іншими словами, в ознаменування насправді ганьби Петра І під час його легковажного Прутського походу 1711 р.), вони відвідали господу Шишкевича і той нібито «противніє на монаршу Его Царском Величества гонор слова виговаривал».

Аби розслідувати цю надзвичайно важливу справу як свідків до Глухова викликали місцевих священиків - отця Павла, настоятеля Миколаївської церкви, та отця Луку, настоятеля Троїцької церкви. Спершу влаштували допит отцю Павлу. Під час очної ставки з отцем Михайлом його запитали: «...чул ли якіе на монарше імя хулніє?» Там само.. Відповідь клірика була категорична: він не лише не чув від сотника таких слів, а й не відвідував його дім на Пилипівських заговинах, та й... самого «молебного пения» на честь царської перемоги в цей день у Нових Млинах не було Там само.. Відповідь отця Луки на ці ж питання була менш впевненою. Він відмовлявся тим, що вже взагалі не пам'ятає, чи був у той день молебень, чи відвідували вони сотника, а чи говорив той якісь образливі для гонору государя слова. Присутній на допиті отець Михайло («вимовлял ему наочне») нагадав колезі деталі того дня, називав прізвища людей, котрих вони зустрічали дорогою, а коли й це не спрацювало, звинуватив новомлинського сотника в підкупі отця Луки. Зокрема, отець Михайло вказував на факт придбання отцем Лукою у Шишкевича будинку в селі Головинці. Спочатку Лука стверджував, що віддав сотнику за нього гроші, а потім з'ясувалося, що розрахунки він планував провести згодом. Отож це і давало отцю Михайлові підстави для підозр у підкупі отця Луки Там само. - Арк. 2 зв..

Насамкінець до відповіді було закликано самого сотника Шишкевича. Той у своєму слові головним чином акцентував увагу на тому, що урочистості з тієї нагоди, на яку вказував отець Михайло, не відбувалися навіть у Петербурзі. Отож і причин проводити подібні акції в Нових Млинах в отця Михайла не було. Останній спробував було апелювати до відповідного «указу» митрополита Київського. Але, як видно з матеріалів слідства, цей доказ не спрацював і справа продовження не отримала Там само. - Арк. 2 зв.-3..

Тобто, ведучи мову про «хулние слова» новомлинського сотника, новомлинський священик насамперед мав на увазі його відсутність на самій відправі з приводу «перемоги над Прутом». Довести ж факт словесної образи новомлинським сотником гонору царської особи не вдалося. Однак маховик судових «розисків» було вдало запущено й за наданою йому інерцією він продовжував розкручуватися далі. Тим паче, що якраз тоді він отримав ще один потужний імпульс - «старий» козак з новомлинських «присілок», із села Кнути, Пилип Гах звинуватив Григорія Шишкевича не лише в тому, що він безвинно образив його власну гідність, а й безчестив ім'я гетьмана та його родичів.

4. «Гетьман, скурвий син»

У поданому на ім'я гетьмана донесенні та під час свідчень у стінах Генеральної військової канцелярії кнутівський козак-старожил Пилип Гах стверджував, що під час відвідин їхнього села з нагоди проїзду через нього митрополита Рязанського (тобто владики Стефана (Яворського), «простуючого з Москви в Ніжин») новомлинський сотник спочатку безчестив його, Пилипове, ім'я, а потім говорив непристойності й на адресу гетьмана Івана Скоропадського, його зятя - генерального судді Івана Чарниша та брата гетьманової дружини - полковника лубенського Андрія Марковича. Зокрема, Гах стверджував, що він, як тільки довідався про приїзд у Кнути новомлинського сотника, відвідав оселю кнутівського отамана, аби віддати шану Шишкевичу та «як своему старшому поклонитися». В оселі отамана він застав сотника, «лежачого на полу на подушках», і той відразу почав його лаяти: «Чому ти, скурвий сину, псяя бородо, не буваєш у мене и хто бунтує не перестерегаеш?». Зі слів Гаха, він навіть не зрозумів відразу, до кого звернуте лихослів'я козацького урядника, а коли присутні при цій розмові козаки підказали йому, що мова йде саме про нього, то неабияк здивувався з цього і відповів: «В мене, пане сотнику, такіе сини, якіе уже тобі служат, а я стар, більш служити и бігати не здолію, і в місті ніколи не буваю» Там само. - Арк. 5..

Після цього козак спробував завершити неприємну розмову й вийшов з помешкання. Але за наказом сотника його повернули назад в оселю, після чого Шишкевич «зараз начал горше еще безчестити» Там само..

Своєї кульмінації конфлікт досягнув після того, як козак-старожил на лайку свого урядника зауважив наступне: «Я, пане сотнику, девяти сотников перебув и гетманов сімох знаю». У відповідь на що Шишкевич, «з немалим криком» перебивши слова Гаха, пригрозив вибити його киями й натякнув, що ніхто його не оборонить. Зауваження ж старого козака стосовно того, що «в нас звернійшая власть - гетман, то ми на его будемо укладатися», викликала злощасну тираду новомлинського сотника: «Не оборонит тебя от мене гетман, скурвий син, ось ему дуля; я не от его ласки сотництво маю, але з ласки світлішого князя, нехай гетман знает тое». Крім того, сотенний урядник пом'янув лихим словом кревних гетьмана, котрих той понаставляв одного генеральним суддею, а другого лубенським полковником, «а у моего хлопца болше розуму есть» Там само..

Зрозуміло, що такі образливі слова на адресу гетьмана та його впливових родичів не могли залишитись без належної уваги Генеральної військової канцелярії і Генерального військового суду, особливо, якщо взяти до уваги, що один із фігурантів образливої промови новомлинського сотника - гетьманський зять Іван Чарниш - як генеральний суддя очолював судочинство Гетьманату. Отож з Нових Млинів до Глухова було викликано всіх тих козаків, котрі, згідно з донесенням Пилипа Гаха, стали невільними свідками сотницького лихослів'я - Якова Устименка, неповнолітнього Аврама Гриценкова, сердюка Івана Димиденка, кнутівського отамана Грицька Хведченка, новомлинського сотенного писаря Івана Степановича, шабалинівського отамана Ілюша Покотило.

Узагальнення їхніх свідчень дозволяє дещо уточнити картину, первісно представлену зі слів Пилипа Гаха. Зокрема, зі свідчень Якова Устименко стає зрозуміло, що перед тим, як улягтися в хаті кнутівського отамана «на полу на подушках», Григорій Шишкевич уже після переправи через р. Сейм митрополита Стефана (Яворського) мав зустріч із російським полковником Єроп- кіним. І вже «по долгой беседе, подпиявши и як провадивши его господина полковника дали положися на полу в тому ж дому атаманском на подушках». А ще, перш ніж на очі сотника потрапив Пилип Гах, Шишкевич мав розмову з сердюком Іваном Демиденком, що прибув з с. Шабалинова разом з тамтешнім отаманом. Ось у розмові з Демиденком і прозвучали вперше образливі слова на вищу козацьку старшину Гетьманату - лубенського полковника та генерального суддю, котрих Шишкевич «скурвиними синами матерно бранил» Там само. - Арк. 5 зв..

Причина ж роздратування новомлинського сотника, як видно зі свідчень Устименка, полягала в неефективності дій козацької адміністрації і товариства с. Шабалинова в протистоянні зі старостою лубенського полковника Андрія Марковича. Доступ до маєтностей у Новомлинській сотні Андрій Маркович (на той час ще глухівський сотник) одержав під час подій, пов'язаних із переходом гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля. У січні 1709 р. Маркович отримав частину земель у с. Шабалинові, до яких у наступні роки активно дорощував нові ґрунти, а також накидав на тамтешній люд різні міри залежності, демонструючи при цьому повну зневагу навіть по відношенню до представників місцевого козацького самоврядування Лазаревський А. Описание старой Малороссии. - С. 306-307.. Лють Григорія Шишкевича якраз і викликала неспроможність шабалинської громади протистояти наступу Марковича. У серцях він кричав на посланців з Шабалинова: «Чого всі один другого не держитеся і як дали скурвиному сину, Березанському, старості полковника лубенського, взяти з дому в отамана, не давши ему киями» ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 164: Справа про розслідування образ царя і гетьмана сотником Новомлинської сотні Ніжинського полку Григорієм Шишкевичем... - 1708-1717 рр., арк. 5 зв. Там само..

За словами Якова Устименко, новомлинський сотник, не зосереджуючись на особі лише одного старости Березанського, у пориві красномовства вказував і на необхідність побити «при якойсь раді всіх панов, а особливе пана судью и пана полковника лубенського». Самого ж гетьмана лаяв за те, що «понастанавливал» таких недолугих старшин, що в хлопця Шишкевича «болше розуму, нежель у них».

Син новомлинського козака Аврам Гриценков на допиті вніс суттєве уточнення щодо початку цього конфлікту. Так, він свідчив, що Шишкевич наказав побити згаданого вище сердюка Димиденка киями за те, що той, «будучи у Нових Млинах, когда коні козаков шабалинских хотіли брать в поход, сказал, що у вас есть заможнійшіе люди, якіе мают болшие достатки, а на волностях сидят, то с тих беріте коні, а не у нас» Там само. - Арк. 6.. Стосовно ж тих образливих слів, які сотник адресував гетьману і його родичам, хлопець нічого не міг сказати, оскільки не був при тому всьому присутнім.

Тим часом викликаний на допит Димиденко уточнив, що в село Кнути шабалинське товариство прибуло за наказом новомлинського сотника, а напався Шишкевич на нього за те, що він, «не постоявши за свого отамана и не вибивши киями Березанського, старосту полковника лубенського, допустились воли взяти». Коли ж сердюк почав скаржитися на свій низький чин, а відтак і невеликі можливості, новомлинський сотник і заспокоїв його тими словами, що так збентежили Пилипа Гаха: «Ти не бойся не тилко полковника лубенського, але й самого гетьмана, и назад рукою повернувши ляснув пальцами» Там само..

Насамкінець у Генеральній військовій канцелярії допитали й кнутівського отамана Грицька Хведченка, в оселі котрого і розгорілася ця конфліктна справа. Той підтвердив, що справді після від'їзду полковника Єропкіна до Шишкевича прийшов місцевий житель Пилип Гах, на котрого відразу ж напався їхній сотник - «зараз начал его ганебно многими ущипливими лаяти словами». Назвати причину лайки отаман не міг, оскільки не застав початок конфлікту. Стосовно ж нападок Шишкевича на шабалинського козака Хведченко був більш обізнаним і в його свідченнях містилися деякі нові деталі інциденту. Зокрема, отаман, підтверджуючи нападки новомлинського сотника на сердюка з Шабалівки, вказав на одну вельми цікаву деталь - виявляється, шабалинський отаман таки хотів побити киями старосту Березанського, але не отримав підтримки з боку своїх козаків («лаяв сотник сердюка козака шабалинського же не согласившись з отаманом ташним не вибили Березанського киями» Там само.). З показів кнутівського отамана виразно проступала й причина люті Шишкевича - «мні полковник лубенський, скурвин син, не пан, нехай свого полку пилнуе, а мні он дармо» Там само..

Що ж до уживання новомлинським сотником якихось інших непристойних слів, то кнутівський отаман запевняв у власній необізнаності: «Болше зась над сие нічого не чул и не знает, бо як господар, в двор то сюда, то туда... усе ходил» Там само.. Утім, наступного дня отаман добровільно прийшов до Генеральної військової канцелярії і зробив заяву, яка перекреслювала його попередні свідчення:

«В тот час, когда мене роспрашивали, боячись свого сотника, всего по правді не сказал, а тепер доношу, же он, сотник, ганячи першей Кгаха, козака кнутовского, а потом бючи козака сердюка шабалинского, при словах на старосту тамошнего о волах в атамана взятие, виговорених перш на пана полковника лубенского, лаял, називаючи скурвиним сином; у его, мовит, грамоти неправдивие, купленние, а у мене правдивие; а потом ясневелможного називал сяким таким сином, він мені що? Дармо, я его не боюсь, що мені учинит, нехай тое знает, що своих кревних понаставлял урядниками, а у мене хлопець розуму больше, нежель у них» Там само..

Крім названих осіб допитали також Ілюша Покотила, шабалинського отамана, та Івана Степановича, новомлинського сотенного писаря. Вони загалом підтвердили правдивість свідчень попередньо допитаних у Генеральній військовій канцелярії осіб. Крім того, новомлинський писар оповів ряд цікавих деталей. Так, з його слів, Шишкевич, лаючись і шабалинського старосту ганячи, називав спершу Березанського «злодієм», а потому «не от якого своего импету говорил: а що мині за то учинит гетман? Ось мині онде де, понастановлял изменников своих полковниками и суддями, мой хлопець розумнійший» Там само. - Арк. 7..

Отож, як видно з цієї частини розлогої судової справи Григорія Шишкевича, його неприязнь до гетьмана Скоропадського та його високопоставлених кревних мала цілком об'єктивне матеріальне підґрунтя. Розширення маєтностей гетьманського свояка - колишнього глухівського сотника, а наразі лубенського полковника Андрія Марковича на теренах Новомлинської сотні тягло за собою втручання його адміністраторів у місцеве врядування в підвладній новомлинському сотнику адміністративній окрузі. Додаткового драматизму в очах Шишкевича ситуація набувала з огляду на родинну близькість його опонентів з гетьманом, а також, мабуть, спомини про свій особливий сотницький статус, стверджений грамотою Петра І за його, Шишкевича, неоціненні заслуги в подіях 1708 р. Накопичений роками гнів Шишкевича потужно вилився у його вкрай недипломатичні висловлювання на адресу гетьмана, генерального судді, впливового козацького полковника. А це, своєю чергою, стимулювало гетьманський уряд до уважного розслідування діянь новомлинського сотника. Тим паче, що його близькість до царя та царських сановників, здається, більшою мірою мала легендарне підґрунтя, а не реальний зміст.

5. Новомлинська скринька Пандори: «Злодейство, чародейство, богомерзкий грех...»

Гетьманська влада, вочевидь, не на жарт розгнівана непристойними висловлюваннями Григорія Шишкевича на адресу ясновельможного та його кревних, розпочавши прискіпливе розслідування справи, спровокувала масову подачу на новомлинського сотника скарг і в результаті таки отримала розлогий перелік його різноманітних провин і злочинів - від такого звичного для тогочасного повсякденного життя козацького Гетьманату примусового залучення до відро- бітків на свою користь поспільства та козаків до вчинків, які, за умови доведення вини, могли коштувати винному й життя: чарівництво, перелюб, зґвалтування, вбивство.

Чи не найпершим за часом подачі скарги на Шишкевича в паперах Генеральної військової канцелярії значиться «доношение жительки новомлинской Яцихи вдови» від 18 травня 1717 р. з приводу неправового заволодіння сотником належного їй майна.

Але чи не найбільш розлогим і містким щодо ілюстрування можливого характеру взаємин козацького урядовця сотенного рівня з населенням підпорядкованого йому адміністративного округу є справа, започаткована за скаргою новомлинського мешканця Якова Васильовича (у документах, що виходили не з-під його власного пера, він переважно називається Перехрестом або Яковом старшим Перехрестом, аби відрізнити його від зятя - також Якова Перехреста) подана також навесні 1717 р. ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття. - 1717-1732 рр., арк. 1-40. Яків Васильович скаржився гетьману Скоропадському на свої «прикріе незносние безчестия от пана сотника нашого... розорения и обиди», а приводом до подачі послужили ті прояви наруги, які Шишкевич учинив над його сім'єю під час святкування минулого року Різдва Христова Справа містить чимало живописних картин з повсякдення сотенної влади, отож саме фрагменти з цього чолобиття використав свого часу О. Лазаревський з метою ілюстрування правління новомлинського сотника. - Див.: Лазаревский А. Описание старой Малороссии. - С. 289.. Тоді до переповненої гостями оселі новомлинського мешканця без запрошення, нічної пори прийшов місцевий сотник. Як вищому урядовцю сотенного рівня, йому, як зазначає позивач, «мусіли же як старшому воздавши місце покутне попустити». Утім, Шишкевич, «немало посидівши», належним чином не оцінив виказаної йому гостинності й почав чіплятися до гостей Якова Васильовича. Спершу вилаяв якогось жителя містечка Коропа за те, що той, як здалося сотнику, неналежним чином його віншував. Згодом почав насідати на прибулого з Сосниці зятя господаря, лаючи того «скурвиним сином» та грозячи покарати, оскільки той також, як здалося Шишкевичу, не ставиться до нього з належною повагою. «Це вам не Сосниця», - лаявся новомлинський сотник, і грозив замкнути його в «злодійську».

Зіткнувшись із таким свавіллям козацького урядника, більшість гостей Якова Васильовича поспішили покинути його господу. А тим часом Шишкевич, залишившись частуватися зі священиком із Коропа, котрого також непроханого привів із собою «без шапки и реверенди», послав за своїми гайдуками й осавульчиками, аби ті сосницького зятя Якова Васильовича «у турму узяли» ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття. - 1717-1732 рр., арк. 2.. Свідком ж цього став і якийсь Стеценко - «слуга пана Дорошенька» (тобто сосницького сотника в 1719-1723 рр. Василя Андрійовича Дорошенка, небожа колишнього правобережного гетьмана Петра Дорошенка).

Утім, тієї нічної пори розшукати помічників сотника не поталанило. А дізнавшись про це, той самий сосницький зять Якова Васильовича, Яків, нібито, «обизвався до пана сотника лагодніми словами, просячи, пане сотнику, поневаж ваша милость пришол в дом наш, посидіти без фантазий, а то компанію нашу разогналисьми и до остатку хочеш разогнати.» Там само..