"Образа гонору царя і гетьмана" чи боротьба за владу на сотенному рівні: справа новомлинського сотника Григорія Шишкевича (1708-1722-1732)

Але розжалобити Шишкевича «лагідними словами» Якову не поталанило. У відповідь той обізвав гостя із Сосниці зрадником і бридко вилаяв Там само.. Причина обзивання Якова «изменником» стане зрозумілою вже під час розслідування справи й допиту Шишкевича. У своєму ж донесенні новомлинський міщанин звертав увагу лише на той факт, що він уже не вперше зазнає образ і знущань від козацького урядника. Виявляється, і минулого року, після того, як він переселився до Нових Млинів, Шишкевич чинив йому і його сім'ї «кривди многие», «многократне ночной пори приходив в дом», вимагаючи, аби його частували, а донька господаря по тому ще й на гуслях грала. Наївшись і напившись, він лягав посеред хати спати, вимагаючи, аби господарі тим часом над ним сиділи й стерегли його сон Там само. - Арк. 2 зв..

А ще, як виявилось, сотник почав намовляти доньку господаря «до гріху тілесного», вимовляючи при цьому таке: «Мовить, будь ти мні покорна, як мужеві своему жона, то будете у великой ласці моей со всім своїм домом, а если не учиниш так, як я тобі кажу, то будете всі плакати…» Там само..

Донька Якова Васильовича, «видячи его сотницкое злое и Богу мерзкое намерение, сказала тую бридкую речь мужу своему и матери своей», а новомлинський сотник нібито в помсту за це і почав переслідувати родину Перехрестів, пригрозивши перед тим, що будете ви «радо плакати» Там само.. І вже реалізуючи свою погрозу, почав чинити всілякі «бридкі і гнусні виполненія». Так, одного разу посеред ночі, разом з двома своїми гайдуками переліз через паркан і вломився до господи Перехреста, примушуючи його частувати себе і своїх підручних, а заодно вимагаючи покликати доньку, аби та йому на гуслі грала. Рятуючись від сотницьких домагань, донька новомлинського жителя разом зі своїм чоловіком була змушена переховуватися в чужих людей, а ось Яків Перехрест-старший з дружиною всю ніч просиділи над сотником, котрий завалився спати прямо посеред хати та наказав цілу ніч світити світло Там само. - Арк. 3..

Іншого разу Григорій Шишкевич запросив Якова Перехреста із зятем до себе в гості («пришлет ніби любовно писаря свого просити на обід»). Вони, «не знаючи небожого способу, так по приятельську на прошение» пішли, а в результаті отримали в його господі «многие поруганья и безчестья». На завершення «дружнього обіду» сотник наказав своїм осавульчикам прямо з його дому допровадити Якова Перехреста-молодшого («за волоси узявши») до тюрми. А потому нібито й старшого з Перехрестів мав намір закрити в ув'язненні.

Реагуючи на подану Перехрестом до Генеральної військової канцелярії скаргу, гетьманський уряд (вочевидь, немалою мірою стимульований тими образливими для гонору гетьмана Скоропадського, його зятя і генерального судді Івана Чаршиша, брата гетьманші Анастасії Скоропадської лубенського полковника Андрія Марковича та інших їхніх родичів і свояків) відразу ж ініціював розслідування справи, викликавши Григорія Шишкевича для свідчень до Глухова. Останній, добре розуміючись на технології судочинства, підготував і подав зустрічний позов, звинувативши Перехреста в цілому переліку злочинів, переступів і образ місцевої влади.

Передовсім новомлинський сотник закидав своєму опоненту зневаження його старшинського достоїнства. Зокрема, стверджував, що той ніби обзивав його «Цилюрченком», та «питал, от кого сотництво мает» Там само. - Арк. 5., натякаючи тим самим на нікчемність сотницького джерела влади та акцентуючи увагу на наявності в нього самого високих покровителів у верховній владі Російської держави. У підтвердження своєї правоти Шишкевич пропонував опитати свідка - якусь місцеву жительку Ребриху, котра все це чула Там само.. Зять Перехреста був звинувачений сотником у зраді. Власне, саме за цим звинуваченням Якова Перехреста-молодшого і закрив новомлинський сотник у в'язниці Там само..

Ще Шишкевич вказував на Перехрестів як на осіб, що вночі «школу Ніколенськую розграбували и дяков побили» Там само. - Арк. 8.. Причому, як видно з інших матеріалів справи, факт злочинних дій по відношенню до церковного майна таки мав місце Там само., щоправда, винуватців цього злочину так і не було встановлено. Інше звинувачення стосувалося злодійства Перехреста, вчиненого ще в той час, як він мешкав у Бахмацькій сотні. Шишкевич був певен того, що за крадіжку коня його візаві сплатив тамтешньому суду «злодійщини коп осім» Там само. - Арк. 5..

Звинуватив Григорій Шишкевич і доньку Якова Перехреста, котра у позові батька фігурувала як об'єкт сексуальних домагань новомлинського сотника, в аморальному способі життя. Зокрема, він називав доньку Перехреста «непоцьовую» та переконував членів Генерального військового суду в тому, «же будто... поймана на богомерзком гріхі» Там само..

Проте найбільш серйозно усе ж виглядали обвинувачення сотником родини Якова Перехреста в тому, що всі вони, хоч на позір і навернулися до християнської віри, але насправді є «блюзнірами от віри православной». Шишкевич наполягав, що вони й досі дотримуються старозавітної догматики і традиції, свідченням чого може слугувати проведений ними обряд обрізання новонародженої в родині дитини («якоби по жидовжску дитя обрізивали») Там само. - Арк. 5 зв..

Викликаний до Глухова Перехрест під час допитів у Генеральному військовому суді, засідання якого очолював особисто генеральний суддя Чарниш, відкинув усі висунуті проти нього звинувачення. Передовсім він поспішив обілити свого зятя, несправедливо названого «изменником». Довести це Якову Перехресту було не надто складно, оскільки, виявляється, перед тим «на царствуючим граді Москві, за посилкою ясневелможного гетмана» вже було проведено «розиск» і за його результатами Перехрестам дали дозвіл «на спокойное прожитие в Украйне». Причому, дозвіл підписав сам канцлер Петра І граф Гаврило Іванович Головкін.

Зважаючи на цю обставину, цілком імовірним видається й описаний Шиш- кевичем казус, пов'язаний із виявленою новомлинським міщанином зневагою джерела сотницької влади новомлинського урядника. Як чоловік новоприбулий, Перехрест, цілком можливо, не був обізнаний з обставинами сходження Григорія Шишкевича на сотництво, не чув він і про роль у цьому процесі генерала О. Меншикова та самого царя Петра.

Утім, перед лицем членів Генерального військового суду Яків Васильович категорично заперечив факт виголошення образливих слів на адресу новомлинського старшини. Мав Перехрест своє пояснення і щодо можливих свідчень проти нього новомлинської жительки Ребрихи, яка нібито могла підтвердити правдивість звинувачень Шишкевича. За його словами, за наказом сотника його люди перестріли якось Якова за коморою та «кунтуш лисячий подбитий зняли з мене старого и оной Ребрисі... отослал» Там само. - Арк. 5.. Лисячий кунтуш, припускав Яків Васильович, якраз і міг стати платою сотника за неправдиві свідчення новомлинської мешканки супроти нього.

Відповідаючи на обвинувачення щодо фактів злодійства в Бахмацькій сотні, Перехрест був небагатослівний - «нехай он сотник доведе» Там само.. Так само реагував він і на звинувачення доньки в нецноті та в пійманні її на «богомерзком гріху», пропонуючи Шишкевичу пред'явити докази. Щодо своєї репутації та своїх близьких Перехрест апелював до авторитету місцевого священика отця Михайла Там само. - Арк. 5 зв.-6. (останній, як пам'ятаємо, також позивався проти Шишкевича, а тому вважати його незааґанжованим учасником процесу не можна).

Значно розлогішою і більш аргументованою була відповідь Перехреста на обвинувачення в блюзнірстві по відношенню до православної віри. З його пояснень стає очевидним, що факт хірургічного втручання в анатомію новонародженого в родині хлопчика таки відбувся. Проте, як стверджував Перехрест, зроблено це було нібито задля того порятунку хлопчика, який народився з якоюсь патологією. Але, що цікаво, цей крок було узгоджено з місцевим священиком, котрий дав відповідний дозвіл («за що священник за рукою своей карту дал на себе же его позволение»). Ще одним доказом невинності Перехрестів у цій делікатній справі мало бути те, що батько дитини, тобто зять Якова Перехреста-старшого, в цей час «за посилкою ясневелможного пана гетмана» перебував у Ризі, а він сам «ездил по маєтностях ясневелможного пана и так тое без нас стало». До того ж, виявляється, коли про цей інцидент стало відомо місцевій громаді й місцевій владі, гетьманський уряд провів слідство - «за тое чинено прилюдний роспрос, як тое сталося, чи була тая причина по старозаконнию». Тоді ж прибулий до Глухова якийсь пан Чирушинський довів, що «старозаконной ні жадних річей там не обріталося» Там само. - Арк. 5..

Не обмежуючись одними лише виправданнями, Перехрест принагідно закинув і самому новомлинському сотнику факт блюзнірського ставлення до християнської віри, стверджуючи, що він нібито «ругает Христа», «в достоинстве жидовскую ровняючи нечистую плоть», «вимовляє непристойні слова «з нечистой бридкой и плюгавой своей губи» Там само. - Арк. 5 зв.. І все це нібито Перехрест довів за присутності царського резидента стольника Федора Протасьєва, а ось Шишкевич довести його блюзнірства не зможе.

Детальна аргументація Перехреста в цій частині обвинувального позову проти Шишкевича доводить важливість саме цього фрагменту при розгляді справи. Крім того, з нього довідуємось про тісні господарські зв'язки родини Перехрестів з гетьманським двором. Виявляється, що зять Якова за дорученням Скоропадського виконує якісь, вочевидь, торговельні операції на Балтиці, в Ризі, а він сам тим часом задіяний в управлінні господарством гетьманських маєтностей. Можливо, саме в цих обставинах криється ще одна зі справжніх причин прискіпливості Генерального військового суду та гетьманської адміністрації загалом до розгляду цієї справи.

Для розслідування справи на місці до Нових Млинів Генеральна військова канцелярія в другій половині вересня 1717 р. відрядила генерального осавула Василя Жураковського. Вочевидь, тут не можна обійти увагою високий чин слідчого, що засвідчував важливість справи і її, мабуть, делікатність - чи то з огляду на особливий статус новомлинського сотника, зведеного на уряд царем, чи через згадки про гетьмана та його кревних у матеріалах справи. Адже зазвичай розслідуванням подібних конфліктів займалися безурядові старшини - бунчукові товариші або ж сотники.

Поза тим, діяльність генерального осавула в Нових Млинах не можна назвати надто продуктивною. Викликаний на допит «пред пана Василія Жураковоского асаула войсковго енералного по указу ясневелможного добродія его милости пана гетмана нарочно туда, в Новіе Млини для составления розписку ординованого» Григорій Шишкевич «жадного не призволился и не хотів дати отвіту отмовляючися тим же в него из суплікуючим роспочата уже о сих пунктах справа в суду Енералном войсковом пред Его млстю паном судією енералнім и такіе он подавал там против сих пунктов отвіти, тих якоби за давностю времени теперь не припомнит опять повторити» ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття... - 1717-1732 рр., арк. 6 зв..

Що цікаво, аргументи новомлинського сотника справили належне враження на представника гетьманського уряду - справу таки було «отложено так по упрошенію его сотником як из призволення суплікуючого до зверхнійшой уваги власти в Глухові разидуючой» Там само. ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 266: Справи за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття, згвалтування жінок та ін. ... Про відшкодування збитків дружиною сотника Ульяною та сином Іваном. 8 зв..

Утім, відвідини восени 1718 р. членом гетьманського уряду Нових Млинів певні результати таки дали. Принаймні додалися нові звинувачення на адресу новомлинського сотника. Так, скажімо, до загального суголосся обвинувачень Григорія Шишкевича у всіляких протиправних діях 24 вересня 1718 р. долучив свій голос і якийсь Іван Негрей, новомлинський гончар. Він, зокрема, стверджував, що зазнав від «сотника тамошнего горе, яке ні від одного прежде бивших сотников таких не терпел и не узнавал» . І якщо про попередні кривди цей членгончарного цеху говорив не конкретно, а загалом, пригадуючи якесь безчестя, вчинене сотником над ним перед цехмістром, або ж «отягощение в ремесле его барзей других», то з приводу останньої в часі кривди він говорив уже конкретні речі. Так, гончар оповідав, як небавом зайшовши в гості до Олексія Бражника, невільно став учасником розмови, в якій називали новомлинського сотника «паном». На що скаржник філософськи зауважив: «Же один у нас есть пан в Украйні, котрий мешкает в Глухові, то есть ясновельможний пан гетман» Там само. - Арк. 8 зв.. Після цих слів у господі Бражника нібито вчинився неабиякий переполох і, зі слів Негрея, присутні там люди «без всякой жадной причини, услишавши его за гонор панський ставшего, начали бити и голову ему оборвали» Там само..

На цьому злощастя гончара не припинилися, оскільки ті анонімні «злі» люди донесли на нього новомлинському сотнику. Останній же не став слухати виправдань Негрея, не опитав тих осіб, на яких покликався новомлинських ремісник, а довірився винятково його опонентам («не посилаючи по его свідков, на яких он здавался, але тилко тих людей принимал свідетельство за слушне, якие его и били») Там само.. В результаті такого розгляду конфліктної справи провина Негрея в очах Григорія Шишкевича була очевидною, а карою для винуватця призначене ув'язнення. І лише заступництво «людей зацних» дозволило гончару уникнути покарання. Щоправда, за те, що сотник звільнив Негрея від «турми», він взяв з нього таляр грошей. Отож тепер, користуючись нагодою, член гончарного цеху і звертався до гетьманського уряду з проханням про справедливість за свою «безвинную конфузію», просив повернути відібрані в нього сотником гроші та покарати своїх «побуйцев». Демонструючи неабияку серйозність ситуації, Іван Негрей твердив, що у випадку відмови йому в належному перегляді справи «мусит за уставичним его сотницким неразсудним гоненіем и утиском, оставивши свою отчистую осідлость, из города при старости літ... поволоктися» Там само..

Проте, зрозуміло, що не ці скарги могли суттєво вплинути на подальшу долю новомлинського сотника. Значно більше важили свідчення згаданих вище Пилипа Гаха чи Якова Перехреста. А ще важливою ланкою в обвинуваченнях Шишкевича став реєстр нібито вчинених ним переступів і злочинів, поданий новомлинським священиком Михайлом.

Настоятель Свято-Миколаївського храму серед іншого пропонував Генеральній військовій канцелярії викликати на допит новомлинського отамана Василя Желізка, котрий «всі його, сотникові, діла і секрети добре знает». Новомлинський війт, на переконання отця Михайла, міг би розкрити завісу таємничості в питанні використання міських фінансів, а також інших секретів сотницького життя, зокрема, розповісти про «молебень царський» (тобто ігнорування Шишкевичем подячної церковної служби за «вікторію» Петра І в Прутському поході).

Іван, новомлинський писар, також міг би оповісти чимало цікавого про «великі і малі діла» свого начальника, скажімо, стосовно змісту «секретних» листів, які сотник надсилає до Петербургу. Новомлинський шафар, котрий завідує «горілками», володіє інформацією про сотницькі шинки, достеменно знає, скільки бочок горілки виробляється в нього в господарстві та по якій ціні продається. А ось новомлинських осавульчиків Святка і Дедюка варто було б допитати особливо прискіпливо, оскільки саме вони чинять «маліе и великие его безчинія бридкіе». Отож і добре знають про всі ті «непотребства», що відбуваються в домі Григорія Шишкевича. Якщо ж їх допитати з «пристрастіем», то вони детально розкажуть про всі «чужоложства» свого старшини. Новомлинський осавульчик й «упокоєвий» місцевого сотника Павло Пиндик, також посвячений у його таємні справи, володіє інформацією про уживання чарів Шишкевичем, може розповісти, як він приводив у дім сотника баб, котрі «чари призводить». Крім того, йому добре відомо і про «подложниц» новомлинського старшини, котрих він особисто приводив до Шишкевича. «Марья девка», служниця в сотницькому домі, також знає, які баби приходили до сотника в дім і які вони чинили чари та «характери отправляли». Сотенний хорунжий Антон Даценко може пролити світло на факти чарівництва свого старшого, оскільки часто виряджався ним для супроводу відьом з різних місць. А ще Іван Трочченко, шваґер «Грицька Цилюрченка», на тому стоїть, що доведе чарівництво і характерництво новомлинського сотника, розповість, як той, набравши собачих кігтів і церковного попелу, уживав чарів, «касуючи права генеральние», і які трави, принесені бабами-чарівницями, туди примішував, і як, забувши про страх Божий, зі своєю дружиною тільки тими чарами і займається. Скаржник наполягав, щоб укладений ним реєстр передали особисто гетьману Скоропадському, а не іншій особі Лазаревский А. Описание старой Малороссии. - С. 288..

Варто зауважити, що висунуті отцем Михайлом обвинувачення були надзвичайно серйозними і при доведенні їхньої правдивості могли б уповні служити підставою для надзвичайно суворого судового покарання злочинця. Утім, як видно зі сформульованого переліку, обвинувачення базувалися, вочевидь, на чутках, що кружляли Новими Млинами, і, по суті, не містили конкретної інформації, на підставі якої можна було довести провину Шишкевича. Власне, лише один Іван Трочченко виступав зацікавленою стороною в обвинуваченні свого родича, і був, вочевидь, готовий проти нього свідчити. Решта ж названих осіб, імовірно, мали іншу мету - спростувати обвинувачення на адресу сотника, щоб не виникло підстав для притягнення їх самих до судової відповідальності за співучасть у вчинених злочинах.

6. Як оскаржений стає позивачем або ж - чи випадковими були оскарження сотника?

Вище вже доводилося згадувати про те, як оскаржений отцем Михайлом чи новомлинським міщанином Яковом Перехрестом сотник Григорій Шишкевичподавав проти них зустрічні позови, звинувачуючи своїх недоброзичливців чи то в участі в розбійному нападі на школу, чи то в блюзнірстві і таємній належності до іудейської віри. Утім, ці епізоди судової справи, здається, були не винятками, а цілком вкладалися в традиційну модель побудови власного захисту.

Отож, відмовившись від повторень своїх свідчень, представлених попередньо у Генеральному військовому суді, того ж самого дня 24 вересня перед генеральним осавулом Василем Жураківським та в присутності новомлинського старшини і «при инших многих зацних и віри годних гражданей и обивателей тамошних» Шишкевич «отозвался явне и добровольне з тим, же хощет конечно довести в Глухові» провини свого опонента Якова Перехреста, передовсім, його таємну належність до іудейської віри:

«что он яко прежде воспріятія иншой християн ской віри блюзнірськую жидовскую держал свою віру, так и тепер по крещенияи воспріятіи уже оной, так же власне не откидаючися ей держится, показуючи себе християнином толко для подзору и помовки люд ской бити, а в самуй річи, блюзнірца и богопротивник и неисправний в своей жидовской злобі и до сих времен пребивает» Цит. за: Лазаревский А. Описание старой Малороссии. - С. 288..

Воліючи продемонструвати власну правоту, Шишкевич вдався до застосування практики так званої «викидщини», внісши до «шкатули войсковой червоних п'ятдесят» ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття... - 1717-1732 рр., арк. 6 зв.. У тому випадку, якби новомлинському сотнику пощастило довести свої обвинувачення, оскаржений ним у «блюзнірстві» Яків Перехрест, крім належного за скоєний злочин покарання, мав би додатково сплатити й внесену позивачем суму «викидщини» Ширше про практику так званої «викидщини» див.: Горобець В. Влада та соціум. - С. 256..

Судове переслідування гетьманським урядом новомлинського сотника, вочевидь, стало сигналом не лише для його підданих і сотничан, в котрих з'явилася можливість оскаржити дії Григорія Шишкевича в гетьманському суді й прихилити до себе гетьманську Феміду. Засвідчена судовим переслідуванням якщо не опала козацького урядника, то принаймні його очевидна слабкість була правильно розцінена й опонентами Шишкевича зі старшинського середовища Гетьманату. Свідченням цьому може слугувати донесення, скероване Шишкевичем до гетьмана Скоропадського в 1721 р., в якому він просив у названого перед тим «скурвиним сином» реґіментаря захисту й оборони від спроб «братанича Милорадовичового» (тобто гадяцького полковника Михайла Милорадовича - ще одного улюбленця Петра І, котрий вийшов за царем із Сербії в часи авантюрного Прутського походу та за свою вірну службу російському монарху отримав старшинський уряд в Україні). Вочевидь, мова йшла про молодшого брата Михайла, Гаврила Милорадовича, у майбутньому такожгадяцького полковника Gajecky G. The Cossack Administration оі the Hetmanate... - Р. 360., котрий ще в 1715 р. отримав від гетьмана Скоропадського в Новомлинській сотні у володіння с. Нехаїці Лазаревский А. Описание старой Малороссии. - С. 307. та, як це водилось у ті часи, почав розширювати межі своїх володінь за рахунок «слабших» гравців.

Як видно з тексту сотницького донесення, близький родич гадяцького полковника домагався відібрання на свою користь маетностей Шишкевича, що знаходилися в селі Липки. Як стверджував позивач, у Милорадовича був таємний союзник - «син Кирила Трочченка», котрий служив при дворі ніжинського полковника та «мав злість» на Шишкевича ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 353: Грамота Петра І Григорію Шишкевичу на новомлинське сотництво, зобов'язання не чинити утиски тощо. Грудень 1708 р., 27 травня 1719 р., 20 жовтня 1721 р., арк. 2.. Зважаючи на час подачі донесення, мова, вочевидь, йшла вже не про Лук'яна Жураківського, котрий помер у травні 1718 р. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. - С. 14. ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 353: Грамота Петра І Григорію Шишкевичу на новомлинське сотництво, зобов'язання не чинити утиски тощо. Грудень 1708 р., 27 травня 1719 р., 20 жовтня 1721 р., арк. 2., а про його наступника - сина царського вельможі графа Петра Толстого та зятя українського гетьмана Івана Скоропадського графа Петра Петровича Толстого.

Цікаво, що наступником Григорія Шишкевича на сотництві в Нових Млинах став якийсь Кирило Троцкий. Зважаючи на відому дослідникам практику варіативності написання прізвищ, цілком вірогідно, що «Кирило Трочченко» та «Кирило Троцкий» насправді був однією і тією ж особою. Особою - безпосередньо зацікавленою в поваленні Григорія Шишкевича. А ще, як пам'ятаємо, прізвище Трочченка згадується в реєстрі, поданому отцем Михайлом. Щоправда, там фігурує Іван Трочченко, котрий, хоч і шваґер «Грицька Цилюр- ченка», але готовий довести чарівництво і характерництво новомлинського сотника.

Саме син Кирила Трочченка, як стверджував Григорій Шишкевич, «без жадного до мене указу и об'явлення мне, хотя и словесного, в село Липки прибувши, войта и селян тамошніх липковских до себе пригласивши, не ведати чи сам од себе, чи ли з насталости якой поступаючи, а до мене по ненависти своей и отца», почав агітувати тамтешніх мешканців, аби вони добивалися такого універсалу, який би передав їх у підданство якомусь Василю Івановичу. Крім того, зі слів Шишкевича, мова йшла і про відбирання в нього наданих на ранг сотництва орних ґрунтів, сіножатей, озер.

Аби не втрачати своє рангове майно, новомлинський сотник і звернувся у 1721 р. до гетьмана Скоропадського з проханням про підтвердження своїх власницьких прав. Обґрунтовуючи доцільність збереження статус-кво, Шишкевич апелював до своїх непомірно великих витрат, що випливали зі специфіки врядування в Новомлинській сотні Ніжинського полку. Зокрема, він вказував на той факт, що урядники цієї засеймської сотні вимушені часто зустрічати й розміщувати в себе на постій «з великороссийских чинов людей», а це тягне за собою значні матеріальні видатки. Через це він нібито «долгов нажился», які не може самотужки оплатити. Зважаючи на такі обставини, Григорій Шишкевич і просив «всепокорнейше» у гетьмана підтвердження права на володіння всіма тими ранговими маєтностями, які перебували в руках його попередників, та володіння якими йому було гарантовано монаршою грамотою й гетьманським універсалом при його сходженні на сотницький уряд Там само. - Арк. 3 зв.. На підтвердження законності своїх майнових претензій Шишкевич надіслав Скоропадському копію грамоти Петра І від 12 грудня 1708 р., де якраз і йшлося не лише про призначення його на урядування в Новомлинській сотні, а й право володіти «по именному указу... к тому ураду доходы и маетности, и мелницы принадлежат... как прежде тамо бывшие сотники владели» Там само. - Арк. 4-4 зв..

Звернення Григорія Шишкевича до гетьмана Скоропадського з проханням про допомогу 1721 р. цікаве ще й тим, що у ньому міститься інформація про «опозиційні сили» Нових Млинів, які, власне, й провадили акції, спрямовані на повалення теперішнього сотника. Своїх головних «сопротивников» Шишкевич називає поіменно, а саме: Григорія Самойленка, його сина Тимофія, настоятеля Свято-Миколаївського храму отця Михайла, Кирила Трочченка, Якова Перехреста і його зятя Якова, а також їхніх «единомислников» - Івана Писаренка, Івана Гриценка, Ляська Зубченка.

Про інтерес Кирила Трочченка та його сина (його імені не вказано) та ще якогось Івана Трочченка (можливо, він якраз і був сином Кирила) я вже згадував раніше, міркуючи про мотиви їхніх дій. Але, виявляється, серед супротивників Шишкевича були й інші, не менш зацікавлені в його поваленні особи. Передовсім звертає на себе увагу присутність серед недоброзичливців новомлинського сотника Григорія Самойловича та його сина Тимофія. Останній активно судився з Шишкевичем, вимагаючи покарати його за «немалое безчестие, нанесенное его дому, будто дочка его була поймана на богомерзком и блудном гріхе» ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття. - 1717-1732 рр., арк. 13-14.. Крім того, ім'я Тимофія Самойловича фігурувало й у справі про пограбування нічною порою школи в Нових Млинах, що діяла при Миколаївській церкві Там само. - Арк. 8.. А ось Григорій Самойленко (Самуйленко), батько Тимофія, був не хто інший, як попередник Григорія Шишкевича на сотницькому уряді в Нових Млинах, звинувачений у грудні 1708 р. у тому, що «явился причинен к измене Мазепиной» і на цій підставі позбавлений урядування ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 353: Грамота Петра І Григорію Шишкевичу на новомлинське сотництво, зобов'язання не чинити утиски тощо. Грудень 1708 р., 27 травня 1719 р., 20 жовтня 1721 р., арк. 4-4 зв.. Таким чином, конфлікт поміж Шишкевичем і Самойловичами скоріш за все був продовженням боротьби за владу на місцевому рівні поміж двома тамтешніми кланами.

Але лише цими, представленими вище, родинними контроверсіями палітра конфлікту, що тривалий час палахкотів у Нових Млинах, не вичерпується. Виявляється, ще один помітний фігурант справи - отець Михайло - також був пов'язаний родинними узами з кланом Самойловичів, оскільки доводився «сестринцем» Григорієві Самойловичу Там само. - Арк. 4..

Саме зважаючи на розгалуженість опозиційного до нього клану, Шишкевич і просив у гетьмана захисту й оборони, адже його «сопротивники... гонят не только на здоровье мое, але и на душу мою чигают» Там само..

7. Злочини та покарання: резолюції Генерального військового суду

Врешті-решт розпочаті супроти Григорія Шишкевича судові справи за позовами Якова Перехреста, Тимофія Самойловича, отця Михайла, Пилипа Гаха та інших козаків і посполитих Новомлинської сотні таки були розглянуті в Генеральному військовому суді. Щоправда, відшукати у фондах вищої судової інстанції прямих резолюцій щодо них не вдалося. Але у фондах Генеральної військової канцелярії міститься низка позовних матеріалів з пізніших часів, аналіз яких дозволяє бодай опосередковано реконструювати суть винесених присудів.

Зокрема, зі скарги вдови Григорія Шишкевича, поданої вже в 1732 р. на ім'я гетьмана Данила Апостола, довідуємось, що очолюваний в гетьманство Скоропадського Іваном Чарнишем Генеральний військовий суд, зібравши свідчення і розглянувши справу, виніс присуд на користь скаржника, тобто Якова Перехреста. Вдова з цього приводу стверджувала, що Перехрести «стали ложно и неправедно вдавать бившему гетманові покійному Скоропадскому и суді генералному Чарнишеві, по яких их ложному вданню и по их Перекрестов хотенію судья Чарниш неправим своїм декретом присудил мужу моему платить оних Перехрестов виклади» ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття. - 1717-1732 рр., арк. 39-40..

Отож, відкинувши емоційні побивання Уляни Шишкевичевої, в «сухому залишку» маємо переконливе свідчення того, що колишній новомлинський сотник судову справу новоприбулому міщанину Нових Млинів у Генеральному військовому суді таки програв і мав сплатити скаржнику немалу суму судових «викладів», що пішли на забезпечення розгляду справи. Вдова новомлинського сотника стверджувала, що її покійний чоловік виконав постанову суду та розплатився з позивачем.

Утім, приводом до подачі нею скарги на ім'я гетьмана Данила Апостола став позов якогось жителя Сосниці Опанаса Петрунченка, котрий якраз і заперечував слова вдови Шишкевича Там само.. А, як пам'ятаємо, у позовних заявах Якова Перехреста на Григорія Шишкевича міститься інформація стосовно того, що в

Перехрестів таки були якісь приятелі та родичі в Сосниці, більше того, вони навіть виступали свідками зловживань новомлинського сотника в господі новомлинських Перехрестів. Та й, власне, один із фігурантів справи його зять Яків також мешкав саме в цьому сотенному центрі Чернігівського полку. Отож певності щодо задоволення Шишкевичем позовних вимог свого опонента, якщо навіть Генеральний військовий суд і визнав їх справедливими, нема. Тим паче, що архів Генеральної військової канцелярії містить переконливе свідчення того, як новомлинський сотник міг нехтувати судовими постановами.

Програв Шишкевич і справу за позовом Тимофія Самойловича Там само. - Арк. 8.. Причому, програш у цій справі приніс новомлинському сотнику неабиякі матеріальні збитки, оскільки Самойлович представив у Генеральну військову канцелярію розлогий деталізований перелік понесених ним судових витрат і «подношений» задіяним у розгляді його позову старшинам - генеральному осавулу, полковому писарю, полковнику ніжинському і чомусь полковнику лубенському Там само. - Арк. 14. Про «ціну справедливості» в судах Гетьманату вже доводилося писати, аналізуючи матеріали судочинства Полтавського полку. - Див.: Горобець В. Прибуткове суддівське ремесло: «вина панська» і «вина врядова» у судочинстві Гетьманату // Соціум. Альманах соціальної історії. - Вип. 7. - С. 175-194; Його ж. Влада та соціум Гетьманату... Досить детально розміри й адресування «поклонів» і «накладів» описав Олексій Сокирко. - Див.: Сокирко О. Скільки коштує порозуміння? «Поклони» та «наклади» в українських судах першої чверті ХУШ ст. // Соціум. Альманах соціальної історії. - Вип. 7. - С. 195-210..

8. До питання про ефективність судочинства Гетьманату: «сотник тепер за тое мстячись...»

Незважаючи на той пишний букет звинувачень щодо вчинених Григорієм Шишкевичем злочинів і переступів, що постав у результаті досудового розслідування, судова справа завершилася у якийсь доволі дивний спосіб. Як зауважувалося, частину провини сотника було доведено і за це він мав сплатити солідні штрафи Якову Перехресту і Тимофію Самойловичу. Але сотенний уряд Григорій Шишкевич за собою зберіг. І це доволі промовисто характеризує владну ситуації в Гетьманаті за правління Івана Ілліча Скоропадського. Так, скажімо, 1754 р. у гетьманування Кирила Розумовського варто було лише полковому осавулу Переяславського полку Михайлу Лукашевичу в приватній розмові обмовитись, що нинішній їхній гетьман «хаживал когда-то в убогом платье», як за вироком Г енеральної військової канцелярії був позбавлений свого високого старшинського уряду та засуджений до сплати штрафу в 100 рублів. І лише добра воля Розумовського допомогла Лукашевичу уникнути покарання: з нагоди народження спадкоємця російського престолу Павла Петровича гетьман вибачив полковому старшині його образливі слова Ал. Андр. Из дел об оскорблении гетманской чести // КС. - 1884. - № 12. - С. 731..

Лайка ж Григорія Шишкевича на адресу гетьмана і його родичів, обзивання їх усілякими непристойними словами, владні позиції новомлинського старшини, як бачимо, не похитнули. До того ж, здається, методів адміністрування після цих тривалих судових тяжб зі своїми підлеглими Шишкевич також не поміняв.

Принаймні, на це вказує низка нових обвинувачень, висунутих проти нього трохи згодом.

Як випливає з тексту відкритого листа генерального осавула Степана Бутовича до курінного отамана та «всього товариства» Новомлинської сотні, гетьманська влада утвердилася і в думці щодо винуватості Григорія Шишкевича у скоєнні службових зловживань і насильств по відношенню до підвладної йому людності. Так, генеральний старшина у своєму листі вказував на факти самовільного зміщення сотником представників сотенної адміністрації з їхніх урядів, насильств, що вилились у примушення козаків до відробітків на свою користь так, ніби вони були його підданими (косили сіно, жали збіжжя, рубали дрова та ін.). Не задовольняючись цим, сотник піддавав також козаків жорстоким побоям В. Дядиченко говорить про цей лист як такий, що став реальністю суспільного життя Гетьманату - див.: Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України... - С. 266. Поклик на: ДПБ СРСР, відділ рукописів, зібрання Маркевича, № 19/23 (копія ХУЛІ ст.). У фондах ЦДІАУК вдалося виявити чернетку цього документу, яка, щоправда, не містить інформації з приводу того, як і коли її було оприлюднено і чи було її оприлюднено взагалі. - Див.: ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 336: Відкритий лист новомлинському сотнику Григорію Шишкевичу про повернення ним захоплених ґрунтів жителям сотні, про заборону використання праці козаків і міщан у приватному господарстві, про заборону міняти міську і сільську старшину без відома вищих органів влади (чернетка). 15 травня 1719 р., арк. 1-3..

Свого часу Вадим Дядиченко використав цей лист, аби проілюструвати неефективність судочинства Гетьманату при розслідуванні судових справ за участю козацької старшини, зробивши наголос на тому, що Шишкевич, незважаючи на всі його кривди й службові зловживання, не був покараний, а лист, власне, являв собою більше умовляння, аніж наказ Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України. - С. 266..

Насправді, як можна зробити висновок з матеріалів судових матеріалів тієї доби, завершення розслідування справи за участю представників гетьманського уряду не принесло до Нових Млинів спокою. Й уже у вересні 1718 р. козаки і поспільство цього сотенного містечка подали на ім'я гетьмана Скоропадського нову скаргу на нові утиски свого урядника, спровоковані участю мешканців сотні в розслідуванні, що його проводив роком раніше генеральний осавул Степан Бутович. Так, «всі жителі сотні Новомлинской, преклонивши голови свои под стопи ног» гетьманських «заносили» скаргу на свого сотника, котрий за те, що вони подавали на нього супліки генеральному осавулу Бутовичу, «тепер за тое мстячись направляет підручних своїх бити нас» ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 266: Справи за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття, зґвалтування жінок та ін. ... Про відшкодування збитків дружиною сотника Уляною та сином Іваном. - 17171724 рр., арк. 4-5.. Конкретно вказувалось на побиття місцевого люду «вновь поставленнім» отаманом, солдатами, осавульчиками і гайдуками сотника: «Ивана и Андрея били, Петра Романенка били, Ивана салдати били, Галку, якая визнавала чародійства на сотничку, били». Скаржники запевняли, що нещадні побої навіть довели декого з місцевих жителів до смерті, «меновите Марка Куреченка, Ивана Горкавенка мелника, тещу Коновалову» Там само. - Арк. 5..

Отож громада у своєму клопотанні переважно повторювала ті звинувачення на адресу свого сотника, які, власне, вже були озвучені раніше перед генеральним осавулом, коли той проводив слідство на місці: «любо то знаем, что пан асаул войсковой енералний Стефан Бутович, велможности вашой явил, чинячи розиск на сотника, где якие пункта: о чародійстві, забойстві», продаж (як можна зробити висновок з контексту повідомлення) привласнених старшиною п'ятдесяти коней. Крім того, скаржники нагадували і засвідчене перед генеральним осавулом вчинення Шишкевичем зі шинкаркою «ночной пори богомерзком гріхі». Крім того, ще «едну невісту в городі, в Нових Млинах, идучую вночи з двора Троцкого ку дому своему... сотник поймавши на цвинтару Пречискому... уволікши в бабинец, учинил богомірзкий гріх кгвалтом усиливши».

Водночас картину зловживань свого сотника підписанти доповнювали і новими історіями. Так, нібито вже після від'їзду з Нових Млинів Степана Бутовича Шишкевич забрав на свій хутір Липковецький міських різників, аби ті «овец недужих сто двадцять чотири забівали и пригрозил бедним людем на місці потом свинного сала не продавати, поким біднякам тую его сотникую скотину не спродуют» Там само..

Скарга супроводжувалася обережними висловлюваннями сумнівів щодо ефективності судової влади Гетьманату - «не ведаем чи донеслося велможности вашой или нет» про всі ті злочини і зловживання Григорія Шишкевича. А закінчувалося подання недвозначним проханням: «Дайте нам кого іншого на сотництво» Там само. - Арк. 5 зв..

Не обмежуючись апеляцією лише до одного гетьмана Скоропадського, недоброзичливці Григорія Шишкевича звернулися й до царського резидента в Україні стольника Федора Протасьєва, аби той «Его Царскому Величеству нашому премилостивише об обидах наших донесл, в чом просим со слезами» Там само.. Скаржники звертали увагу царської влади на той факт, що в ході проведеного генеральним осавулом Бутовичем розслідування вину Шишкевича було доведено «по всі чотири пункта: чародійства, прелюбодіянія, забойство и конное злодійство».

Принагідно скаржники формулювали власне бачення суті старшинської влади, стверджуючи, що царська величність Петро І, призначаючи Григорія Шишкевича на сотницький уряд до Нових Млинів, уповноважував його «чесно обходитися з людьми, ласкавим бути, а не ругатися и не глумитися над царськими і вашими рейментарськими людьми, и не повелівали ему Шишкевичу нас безвинне бити и разоряти» Там само. - Арк. 5-6 зв..

Скарги на зловживання новомлинського сотника, адресовані гетьману Скоропадському і царському резиденту стольнику Протасьєву, підписали новомлинський отаман Іван Васильович «с товариством» та новомлинський війт Іван Тиховський «з поспольством новомлимнским». І хоч, як можна здогадатися з тексту цього документу, Іван Васильович був уже колишнім новомлинським отаманом - на його місце Шишкевич призначив нового старшину і саме цей «вновь поставленній» отаман, разом із солдатами, осавульчиками і гайдуками, чинив за наказом сотника насильства над місцевою людністю - наявність серед скаржників перших осіб козацького і міського самоврядування Нових Млинів засвідчувала неабияку серйозність і глибину конфлікту. Втім, як уже наголошувалося вище, серйозних адміністративних наслідків для Григорія Шишкевича ця обставина також не мала.

9. Новомлинський сотник помер, але слідство триває. Як, власне, тривають і зловживання старшиною владою

Природна смерть Григорія Шишкевича в 1722 р. поклала край чи то дійсним, чи то вигаданим його опонентами і недоброзичливцями службовим зловживанням і кримінальним злочинам. Але, що цікаво, розслідування неправових дій колишнього новомлинського сотника на цьому не припинилось.

Насамперед неабияку активність продовжувала виявляти родина Перехрестів. Перехрести ще за життя Григорія Шишкевича добилися від Генерального військового суду визнання його винним у скоєнні злочинів проти них, а суд присудив оплатити винуватцем їхні судові видатки і наклади. Але сотник, як випливає з матеріалів пізніших судових справ, пообіцявши перед генеральним суддею виконати постанову суду, насправді слова свого не дотримав ЦДАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття... - 1717-1732 рр., арк. 40.. Отож новомлинським міщанам довелося і надалі шукати справедливості у Глухові, де, щоправда, на той час уже докорінно змінилася владна ситуація: на початку липня 1722 р. помер роботодавець Перехрестів - гетьман Іван Скоропадський, наказним гетьманом було проголошено Павла Полуботка, а, крім того, функції вищої судової влади Гетьманату почала активно перебирати до своїх рук Малоросійська колегія, президенту котрої конче необхідно було продемонструвати місцевій людності ефективність російської влади та невідворотність виконання її постанов - навіть представниками козацької адміністрації Ширше див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини.... Відповідно, навіть незважаючи на смерть свого роботодавця гетьмана Скоропадського, Перехресті могли сподіватися на задоволення своїх позовних вимог до родини колишнього сотника.

Останній, до слова, так само, як і у випадку з Перехрестами, проігнорував судові резолюції у справі, яку він програв Тимофію Самойловичу. Як стверджував останній у поданій в 1722 р. на ім'я наказного гетьмана Павла Полуботка своїй позовній заяві, почувши присуд Генерального військового суду, новомлинський сотник попрохав Самойловича відстрочити сплату належних коштів, оскільки при ньому в Глухові не було таких сум. Погашення боргу мало відбутися вже в Нових Млинах, у чому Шишкевич клявся, взявши собі в поручителі «людей чесних» ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття... - 1717-1732 рр., арк. 13.. Утім, прибувши в Нові Млини, сотник «по фортелями своїми... не отдал, а потом судом Божим в смерти почил» Там само..

Як видно з матеріалів справи, Самойловичу добитися за допомогою Павла Полуботка у вдови новомлинського сотника компенсації в 1722 р. не пощастило. Так само безуспішними були і його наступні спроби - в 1723 і 1724 роках Там само. - Арк. 14-30.. У 1728 р. Самойлович спробував знову позиватися проти Шишкевичів Там само. - Арк. 32-36., але, зважаючи на той факт, що гетьманський уряд Данила Апостола якраз у цей час (1 січня 1728 р.) затвердив обрання на сотницьку посаду в Нових Млинах сина покійного Григорія Шишкевича, Івана Григоровича, шансів на успішне завершення позовної епопеї, здається, у скаржника не залишилось зовсім. Адже не вдалося добитися свого за урядування в Нових Млинах упродовж 1722-1727 років недоброзичливця покійного, сотника Кирила Троцького Лазаревский А. Описание старой Малороссии. - С. 286; Gajecky G. The Cossack Administration о! the Hetmanate... - Р. 181..

Як зауважувалося, крім судових позовів, що розпочалися ще за життя Григорія Шишкевича, по його смерті з'явилася низка нових справ. Так, наприклад, уже у 1723 р. якийсь Семен Гриценко, «житель и козак сотник Новомлинской», подав на ім'я генерального осавула (після смерті С. Бутовича в 1717 р. призначення другого осавула не проводилось, отож мова може йти лише про Василя Жураківського Горобець В. Присмерк Гетьманщини. - С. 180; Gajecky G. The Cossack Administration оі the Hetmanate... - Р. 672.) скаргу, якою стверджував наступне:

«Позатих роков зими купив у мене коня рижого за сорок золотих пан Григорій Шишкевич, за котрого коня дал мні таляров десять и то не разом, але подробицею, первие чтири золотих, а в другое золотих десять, в третий раз золотих шестнадцать, а десять золотих не отдал, уводячи своіми фортелями» ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 266: Справи за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття, зґвалтування жінок та ін. ... Про відшкодування збитків дружиною сотника Ульяною та сином Іваном. 1717-1724 рр., арк. 18-19..

До того ж скаржник стверджував, що за рік до того новомлинський сотник узяв у нього в борг п'ять золотих. Отож Гриценко й вимагав у родичів покійного повернути йому гроші - «коп шесть долгу» Там само. - Арк. 19.. З тексту супліки видно, що новомлинський козак не вперше звертався до гетьманського уряду з проханням повернути втрачені ним через зловживання місцевого сотника кошти.

Подібна до справи Семена Гриценка була судова тяжба й іншого новомлинського жителя - цього разу вже тамтешнього міщанина, купця Карпа Івановича, котрий позивав покійного Григорія Шишкевича та нехаївського отамана Захара Гордієнка «о заграбленіи в него многих... пожитков, задолжение сто семдесяти золотих денги и о неправедной оценке оних пожитков».

Подане на гетьманське ім'я чолобиття не містило датування. Але за своїм розташуванням у низці судових тяжб проти Шишкевича можна зробити висновок, що позов було подано також уже після смерті скандального новомлинського урядника. Щоправда, предмет позовної заяви був досить задавнений - мова йшла про події, що сталися за сім років до кончини Шишкевича, в 1715 р. За твердженням Карпа Івановича, саме тоді він мав необачність придбати в новомлинського сотника Шишкевича та нехаївського отамана Гордієнка 167 каменів тютюну «на кредит на цілий рок, за которий всей суми приходило триста восемдесят золотих и таляр битий» «Дело по доношеним Карпа Ивановича, жителя новомлинського, на сотника новомлинского Григория Шишкевича и атамана Нехаевки Захара Гордіенко о заграбленіи в него, Ивановича, многих пожитков, задолжение сто семдесяти золотих денги и о неправедной оценке оних пожитков». - Див.: ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 266: Справи за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття, згвалтування жінок та ін. ... Про відшкодування збитків дружиною сотника Уляною та сином Іваном. - 1717-1724 рр., арк. 20-21 зв. Там само. - Арк. 21.. Погасити в строк усю суму заборгованості купець не зумів, залишившись винним «сто семдесят шесть золотих и один шаг», і саме ця заборгованість породила для нього неабиякі проблеми. Аби покрити власні збитки, новомлинські старшини реквізували чималий шмат майна боржника:

«За тот долг взяли в мене жони моей кунтуш тонкого сукна темно зеленого, на котрий взялись бил пять локоть и с четверкою, локоть по десять золотих и подшили футром сібирковим, за которое далем десять талярев, на шнурок купилем срібла цівку за п'ять золотих, в котром кунтуши жона моя била всего два рази. Другой тож жонцин накрапліоний тонкого сукна, подшитий крашениною, плахт дві, в котрих било шовку по пят чверток; дві по фунту, една три чвертки; срібла кубков питних три, а чарочок чотири кубочки; футро чорное сушковое, за которое далем восім куп; шкатулку, за которую далем в Шльонску два таляра битих; тавальню тканую за полоччу квітками и красновками» Там само. - Арк. 21-21 зв..

Карпо Іванович скаржився, що сотник усе те майно задешево оцінив, скориставшись із його відсутності в місті й насильно змусивши дружину купця брати участь в «моим заграбленим речам учинении шацунку». Причому, коли дружина скаржника відмовилася від оцінки реквізованих речей, пославшись на відсутність чоловіка, новомлинський сотник наказав своїм осавульцям насильно привести її до сотницького дому. Ті ж, як зауважував Карпо, «злозне взявши, вели босую в шанці через місто, як якую неуцтивую, а як привели жону мою до его пана сотника, он збезчестивши при людях, веліл бил посадити в турму» Там само. - Арк. 21 зв..

І лише заступництво якихось не названих конотопських людей допомогло нещасній «уцтивій» жінці уникнути ще більшої ганьби. У підсумку Карпо Іванович просив гетьманську адміністрацію повернути йому «заграбленіе сотником новомлинським речі».

Серед ображених на покійного новомлинського сотника, котрі після його смерті стали активно добиватися в гетьманської влади справедливості, бачимо й якогось Олександра Шишкевича і його «сусіда» (підсусідка) Петра Литвина, в якого нібито за наказом Григорія Шишкевича відібрали всю його худобу. За свідченням скаржників, з двору Петра Литвина посеред ночі пропали коза і дві вівці. Почувши за деякий час від людей про появу на хуторі Липках у господарстві новомлинського сотника саме тоді кіз і двох овець, Литвин почав просити «свого пана Александра Шишкевича, жеби оніе овци оттоль вернуть» Там само. «Дело по доношению Александра Шишкевича, сусіда его Петра Литвина на сотника новомлинського Григория Шишкевича о отобрании худоби сотником новомлинським...». - Див.: ЦДІАУК. - Ф. 51, оп. 3, спр. 266: Справи за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття, згвалтування жінок та ін. ... Про відшкодування збитків дружиною сотника Уляною та сином Іваном. - 1717-1724 рр., арк. 2223.. Але варто було лишень Олександру Шишкевичу донести сотнику суть майнових претензій свого підсусідка, як це так розгнівило старшину, що він, як стверджував Петро Литвин, «за тое злоствуючи на мене надаремне на дочку мою злодійство накинул и наказал канчуками тиранско бити, а потом усю мою бідную худобу позабирал» Там само. - Арк. 23.. «Шкодуючи в том», новомлинський підсусідок просив гетьманський уряд про справедливе вирішення конфлікту та відшкодування понесених збитків «мною сиротою» Там само..

Ще однією, доволі резонансною справою, в якій фігурувало ім'я покійного новомлинського сотника, стала справа щодо насильницького відбирання на початку 1724 р. у місті Річиця (терени Великого князівства Литовського) тамтешнім шляхтичем Яном Муснє Мєчним коня в ніжинського козака Ониська Хілченка, який перебував там «з товарами в промислі своем Там само. - Арк. 12.. Причому худобину шляхтич забрав нібито як відшкодування збитків, завданих Григорієм Шишкевичем його підданому. При цьому литовський пан надав ніжинському козаку лист, в якому й обґрунтував справедливість свого вчинку. Відтак відшкодувати потерпілому втрати мала рідня покійного сотника Там само. - Арк. 13-14.. Повернувшись на батьківщину, Хілченко поскаржився про свою кривду до Генеральної військової канцелярії, а звідти справу переадресували до Ніжинської полкової канцелярії. Остання ж переклала цю ношу на плечі тодішнього новомлинського сотника Троцького. Найперше сотник послав запит до вдови покійного фігуранта справи Уляни Шишкевич. Але, як і варто було очікувати, колишня сотничиха навідріз відмовилась компенсувати збитки Хілченка, лаконічно заявивши при цьому, що їй нічого не відомо про «грабительство людям шляхтича» .