Становлення політичної еліти гетьманщини в період революції ХVN ст.: особливості, суперечності, деструктивні процеси

Навесні й улітку 1666 р. гетьман зробив перші спроби порозумітися зі Запорожжям і поширити владу на Лівобережжя. Намагаючись полегшити становище посполитих, які потерпали від голоду, він заборонив жовнірам 10-тисячного війська С. Маховського розташовуватися на постій на теренах Брацлавщини, а у спровокованій останнім битві 19 грудня під Браїловим за допомогою татар розгромив його. Водночас у П.Дорошенка та старшин починала вимальовуватися альтернатива протекціям християнських монархів в особі турецького султана АГАД. - Ф.357. - Спр.42/56. - Арк.371 зв.; НБУ. ІР. - Ф.ІІ. - Спр.15419. - Арк.11-12..

Довідавшись про укладення російсько-польського Андрусівського договору, гетьман 11 березня 1667 р. звернувся до Війська Запорозького із закликом готуватися до боротьби з ворогами, адже «о нашу шкуру ідет [торг], и грозя[т] силою» Універсали українських гетьманів... - С.400.. Він намагався узяти під контроль Київське Полісся, блокував польську залогу в Білій Церкві і звернувся до лівобережних і запорозьких старшин з ініціативою проведення на річці Росаві спільної військової ради для обрання єдиного гетьмана й возз'єднання козацької України. Відправивши посольство до Стамбула клопотатися про прийняття Війська Запорозького під протекцію, П. Дорошенко розпочав підготовку Західного походу, щоб приєднати західноукраїнські землі до Гетьманщини. Він планувався разом із татарами калґи-султана Крима Ґірея й відбувався успішно, однак був зірваний нападом на Кримське ханство козаків І. Сірка та І. Рога. Залишений татарами, гетьман змушений був 19 жовтня укласти угоду з поляками про визнання «підданства» королеві Тисяча років української суспільно-політичної думки: У 9 т. - Т.3. - Кн.1. - К., 2001. - С.441-443; Kochowski W. Historia panowania Jana Kazimierza. - T.III. - Poznan, 1859. - S.129-134; Korzon T. Dola i niedola Jana Sobieskiego 1629-1674. - T.II. - Krakow, 1898. - S.29-46; Majewski W. Podhajce - letnia i jesienna kampania 1667 r. // Studia i Materialy do Historii Wojskowosci. - T.6. - Cz.1. - Warszawa, 1960. - S.63-96; Wojcik Z. Jan Sobieski 1629-1696. - Warszawa, 1983. - S.139-142..

Незважаючи на невдачу, правобережні старшини продовжували пошук шляхів возз'єднання Гетьманщини. Так, під час перемовин, які відбувалися на початку 1668 р., російському послові В. Тяпкіну повідомили про згоду прийняти царську протекцію за умови об'єднання козацької України під булавою П. Дорошенка, виведення з міст московських воєвод і залог, скасування податків із поспільства тощо Акты ЮЗР. - T.VI. - С.253; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... - С.160-161; Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко... - С.150-151.. Помітним успіхом стало досягнення порозуміння з І.Брюховецьким щодо возз'єднання країни під протекцією Порти. Хоча серед старшин зростало невдоволення політикою лівобережного гетьмана, усе ж запровадження воєводами нового адміністративно-територіального поділу Шевченко Ф. Русские воеводы на Украине: Очерки взаимоотношений Украины и Московского государства во второй половине XVII столетия (1940) // Шевченко Ф. Історичні студії: Збірка вибраних праць і матеріалів (до 100-річчя від дня народження). - К., 2014. - С.256-259., що позбавляло їх реальної влади, підштовхувало більшість із них згуртовуватися навколо нього з метою відновлення внутрішньополітичного суверенітету. Зібрана на початку 1668 р. старшинська рада ухвалила розпочати повстання й направити посольство до Стамбула -- прохати протекції султана. Очоливши його, І. Брюховецький у відозвах до населення підкреслював антиукраїнську спрямованість московської й польської політики, яка, на його думку, мала на меті те, аби «весь народ християнський український вигубляти і Україну, Вітчизну нашу, дощенту спустошувати» Акты ЮЗР. - T.VII. - Санкт-Петербург, 1872. - С.39-42..

Тим часом скликана П.Дорошенком старшинська рада (кінець січня), в якій узяли участь київський митрополит Й. Тукальський (перебував при гетьмані з 1666 р. в ролі найближчого порадника), посланці Запорожжя й І. Брюховецького, ухвалила «з обох сторін Дніпра жителям бути в з'єднанні та жити б осібно і давати данину турецькому царю і кримському хану» Акты ЮЗР. -- T.VII. -- С.30--31; Костомаров Н.И. Руина // Его же. Исторические монографии и исследования. -- Kh.VI. -- T.XV. -- Санкт-Петербург, 1905. -- С.106; Чухліб Т. Козаки та яничари: Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500--1700 рр. -- К., 2010. -- С.138.. Отримавши звістку про згоду султана прийняти його під протекцію й заручившись підтримкою більшості лівобережних старшин БМЧ. ВР. - Спр.163. - Арк.256-266, 296-297: БН. ВМФ. - №7637; Спр.394. - Арк.209-210: БН. ВМФ. - №11604; Спр.1376. - Арк.100: №16281; Акты ЮЗР. - T.VII. - С.91., П. Дорошенко вирушив у похід на Лівобережжя. При зустрічі 18 червня з полками І. Брюховецького відбулося братання лівобережних козаків зі правобережними, під час якого сталося вбивство лівобережного володаря булави. Скликана ґенеральна рада обрала гетьманом возз'єднаної України П. Дорошенка Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини XVII-XVIII вв. - Ч.1: Генеральна рада. - К., 1929. - С.419; Kluczycki F.K. Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego. - T.I. - Cz.1: Obejmuje pisma od roku 1629 do roku 1671. - Krakow, 1880. - S.381-383; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... - С.189-197; Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко... - С.163-165..

Цей політичний акт міг стати переломним у консолідації еліти й подоланні кризових явищ. Однак події наступних трьох місяців засвідчили слабкість мотивів консолідації старшинських угруповань, обмеженість їхніх потенційних можливостей у протистоянні внутрішнім та зовнішнім «викликам». Особливо руйнівними виявилися такі чинники, як новий спалах боротьби за владу, станові й реґіональні інтереси, а також експансія урядів сусідніх держав, які формували «свої» псевдоелітні владні групи. Так, уже у вересні січова старшина, очолювана «запорозьким гетьманом» П. Суховієнком, прийнявши протекцію хана, розпочала воєнні дії проти П. Дорошенка. На початку жовтня частина лівобережної старшини під проводом наказного гетьмана Д. Многогрішного пішла на перемовини з Москвою, засвідчуючи згоду визнати підданство цареві в обмін на отримання політичної автономії Горобець В.М. Українсько-російське зближення / відчуження другої половини XVII ст. як результат багатофакторної взаємодії // Україна і Росія в історичній ретроспективі: - Т.1: Верс- тюк В.Ф., Горобець В.М., Толочко О.П. Українські проекти в Російській імперії. - К., 2004. - С.148; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... - С.228; Эйнгорн В. Очерки по истории Малороссии... - С.502-503.. Погодившись на кандидатуру Д.Многогрішного, російські сановники провели в березні 1669 р. у Глухові раду, що обрала його гетьманом та ухвалила статті нового українсько-російського договору. Вони засвідчили компроміс позицій обох сторін: московський уряд відмовлявся від воєводського управління, але зберігав воєвод із залогами в п'яти містах; податок до царської скарбниці мали збирати представники української влади, він повинен був витрачатися на платню 30-тисячному реєстровому козацькому війську; гетьман отримував право клопотатися перед царем про надання «дворянської честі» заслуженим особам і затвердження їм привілеїв на млини та поселення тощо Україна: Антологія пам'яток... - Т.ІІІ. - С.306-328; Горобець В.М. Українсько-російське зближення / відчуження... - С.148-149; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... - С.228-230;

Эйнгорн В. Очерки из истории Малороссии... -- С.516--539; Костомаров Н.И. Руина. -- С.122--123, 131-136, 138-147..

За таких обставин, щоб зберегти цілісність Гетьманщини та її внутрішньополітичний суверенітет, П.Дорошенко й старшини розпочали пошук оптимального варіанту протекції одного з трьох монархів -- турецького, московського, польського. Важливо мати на увазі, що владну функцію протектора вони зводили лише до опіки («крил протекції») та спільних оборонних дій («союзу»), убачаючи істотну різницю між поняттями «протекція) та «підданство». В їхньому уявленні перша, на відміну від другого, «асоціювалася з вільним вибором володаря -- на підставі взаємообумовленого договору між монархом-патроном і військом-слугою» Яковенко Н. «Господарі Вітчизни»... -- С.20-22.. Уже у серпні 1668 р. було відправлене посольство до Порти з проектом договору. Показово, що у двох його статтях (5 і 16) наголошувалося на неприпустимості тлумачення турецькою стороною «протекції» як «підданства». Одна з них (ст.9) передбачала об'єднання всіх українських земель під гетьманською булавою, а статті 5 й 8 -- пожиттєвий статус гетьмана. Якщо ж султан чи хан захочуть «учинити нас підданими й данниками», то (на що слушно звернув увагу В.Шевчук Шевчук В. Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI-- XVIII ст. -- Кн.1. -- К., 2007. -- С.439.) «гетьман і Запорозьке Військо подбають, щоб іншим якимсь способом помислити про себе, міста свої зберігаючи і тримаючи під владою й пануванням своїм вільними, вільними і від усіляких уярмлень у всьому» (ст.16) Тисяча років... -- Т.ІІІ. -- Кн.1. -- С.464--468..

Важливо відзначити, що правобережна метаеліта демонструвала наполегливість в обстоюванні українських інтересів, яскравим прикладом чого слугує ухвала Корсунської березневої 1669 р. ради про прийняття турецької протекції, але без присяги султанові. Імовірніше за все, відмова від останньої сталася через існування у сторін розбіжностей щодо трактування понять «підданства» й «опіки», через що гетьман відхилив пропозицію направити до Стамбула «40 значних козаків» для акту присяги, відіславши замість них нове посольство Окиншевич Л. Центральні установи... -- Ч.1. -- Додатки. -- С.420; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... -- С.246--249; КрикунМ. Корсунська козацька рада 1669 року... // Його ж. Між війною і радою... -- С.265--266, 279; Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко... -- С.197--198.. Цей крок української сторони приніс бажаний результат. Великий візир «присягнув» на пунктах договору, що передбачали створення «удільного князівства» в кордонах на заході аж до м. Ярослав, «як здавна було», звільнення України від сплати данини султанові тощо. До гетьмана вирушив посол із бунчуком, булавою, корогвою та султанським привілеєм від 1 червня 1669 р. БМЧ. ВР. -- Спр.2577. -- Арк.89: БН. ВМФ. -- №11011; Державний архів у Ґданську. ВР. -- Ф.300.53. -- Спр.105. -- Арк.253; Акты ЮЗР. -- Т.ІХ. -- Санкт-Петербург, 1877. -- С.173--174; Doro- senko D., Rypka J. Hejtman Petr Dorosenko a jeho turecka politika // Casopis Narodniho Musea. -- 1933. -- №107. -- S.25--26; Колодзейчик Д. Tertium non datur? Турецька альтернатива в зовнішній політиці Козацької держави // Гадяцька унія 1658 р. -- С.72--73; Kolodziejczyk D. Podole pod panowaniem tureckim: Ejalet Kamieniecki 1672--1699. -- Warszawa, 1994. -- S.51. Аналіз його свідчить, що атрибути влади надавалися гетьманові «не на підданство, а тільки як вияв приязні й на пострах ворогам вашим». Тому султан звільняв козацьку Україну від сплати «податків, і повинностей, і дарів». Такий статус гетьмана різнився від статусу інших «християнських васалів».

Домігшись свого, наприкінці 1670 р. старшинська рада присягнула на вірність Мегмедові IV АГАД. - Ф.4. - Спр.25. - Арк.193-193 зв.; Акты ЮЗР. - Т.ІХ. - С.173--174; Колодзейчик Д. Tertium non datur? ... - С.74..

Власне, таку модель взаємовідносин монарха-сюзерена й Війська Запорозького хотіли бачити гетьман та старшини у стосунках із польським королем або московським царем. Щоправда, у відносинах із Варшавою як програма- мінімум висувалася ідея реформування Речі Посполитої на основі первинного варіанту Гадяцького договору («правдивої Гадяцької комісії») Крикун М. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 1669 р. // Його ж. Між війною і радою... - С.299-301; Kluczyсki F.K. Pisma... - T.1. - Cz.1. - S.362; Чухліб Т. Гадяч 1658 року та ідея його відновлення в українсько-польських стосунках (1660-ті - початок 1680-х рр.). - К., 2008. - С.36; Його ж. « Нехай тільки наступить у Війську Запорозькому щирість та зичливість до короля»: З історії політичних відносин між Польщею та Україною (1660-ті - перша половина 1670-х рр.) // Od Kijowa do Rzymu: Z dziejow stosunkow Rzeczypospolitej ze Stolic^ Apostolsk^ i Ukraine - Bialystok, 2012. - S.301-302; Perdenia J. Hetman Piotr Doroszenko a Polska. - S.196.. Проте польська правляча верхівка рішуче виступила проти леґітимізації Української держави у формі Руського князівства. Король М.Вишневецький в адресованій козакам «Декларації ласки» (грудень 1670 р.) наголошував на категоричній відмові Речі Посполитої погоджуватися на «відокремлення воєводств і цілих провінцій для Війська Запорозького, позаяк це є немислимим і помилковим, тому цього пункту не можемо прийняти й не можемо дозволити. Адже в такий спосіб князівство або господарство Руське (яке дехто має собі на думці й до цієї мети спрямовує свої задуми та дії) було б створене» АГАД. - Ф.4. - Спр.25. - Арк.74..

Припускаємо, що за лаштунками вимог формального відновлення Га- дяцького договору приховувався значно масштабніший політичний проект, суть якого полягала у витворенні самостійної держави під номінальною протекцією короля. Анонімний автор одного з публіцистичних творів наголошував на неприпустимості виокремлення для Війська Запорозького (курсив наш -- В.С.) «провінції з містами та приналежними до міст селами, і щоб на цій території всі козаки вмістилися, мали свій уряд, щоб там вони жили, як хотіли, згідно своїх звичаїв. І щоб уже там ніколи не ступала нога жовнірська, щоб не було там урядників всякої масті, але все їм (козакам) дати по їхній волі, а Річ Посполита не мала б до них ніяких претензій і претексту, за винятком того, щоб лише на кожну послугу його королівської милості і всієї Речі Посполитої були готові і туди йшли, куди їм накажуть (на війну)» Мицик Ю. Козацька держава очима поляка // Київська старовина. - 1993. - №4. - С.4-5..

При цьому П. Дорошенко та старшини розглядали номінальну протекцію короля лише як тимчасовий крок для реалізації стратегічної мети -- утворення незалежної держави з власним руським патріархом в етнічних межах України Смолій В.А., Степанков В.С. Державна ідея за козацької доби. - С.266-267; Їх же. Гетьман Петро Дорошенко... - С.287-288.. Як промовляють джерела, вони прагнули встановити «кордони краю Руському по Люблін і Краків, в цілому там, куди лише сягають церкви та імена руські», а також «народ руський вчинити удільною і незалежною Руською країною», і домогтися «створення окремого Руського патріархату» АГАД. -- Ф.4. -- Спр.25. -- Арк.198 зв.; Бібліотека Варшавського університету. ВР. -- Спр.1957. - Арк.51 зв., 93 зв.. Саме тому постійно обстоювали права українського населення, що проживало в межах Корони та Великого князівства Литовського, захищаючи православну віру, наполягаючи на скасуванні унії й утворенні окремого трибуналу для мешканців руських земель, відкритті академій (у Києві та Могилеві) «з правами, які має Краківська академія», упровадження «руської» мови в «канцелярії» та ін. АГАД. -- Ф.4. -- Спр.25. -- Арк.58-59 зв.; Крикун М. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми... -- С.299--305; Україна: Антологія пам'яток... -- Т.ІІІ. -- С.340--341.

Твердість і цілеспрямованість правобережної еліти в досягненні мети спонукала окремих польських вельмож убачати в ній сформовану «аристократію», котра прагнула до «найвищого панування», уважаючи, що це «право отримала шаблею» Бібліотека Баворовських. ВР. -- Спр.255. -- Арк.37: БН. ВМФ. -- №2227.. Але замість того, щоб визнати її владні прероґативи в козацькій Україні й розпочати пошук компромісу, правлячий клас Речі Посполитої вперто проводив курс на її знищення. Як підкреслював король улітку 1671 р., «ми не дозволимо[...], щоб Україна мала б бути відлучена від Корони Польської» ЛННБ. ВР. -- Ф.4. -- Спр. Баворовських 272/ІІ. -- Арк.246.. Ця неспроможність польської еліти подолати соціальний еґоїзм стала, на думку Д.Домбровського, основною перешкодою для можливого утворення «польсько-козацької унії», яка могла б відіграти вельми позитивну роль для розвитку обох держав і народів Dqbrowski І. РгоЬу rozwi^zaшa копАік;и kozackiego w ^асЬ 1648--1672 przez ро^кіе еШу polityczne // Соціум. -- Вип.7. -- К., 2007. -- С.160..

П. Дорошенко та його соратники докладали максимум зусиль для відновлення єдності Гетьманщини. Першим кроком на цьому шляху став розгром у листопаді 1669 р. опозиції (очолюваної П. Суховієнком і М. Ханенком) на Правобережжі. Наступним -- пошук порозуміння з лівобережною старшиною та Д. Многогрішним. На початку лютого 1670 р. наказний гетьман Я. Лизогуб, лубенський полковник Г. Гамалія та інші старшини в листі до лубенців закликали їх зберігати єдність «українських людей на обох берегах Дніпра» і Війська Запорозького, адже вороги (Польща та Росія) нацьковують наш «народ український», щоб «одні других різали». Тому «нам належить не ворогувати, але одностайно усім дбати про зміцнення своїх вольностей і про утихомирення своєї Вітчизни України» Акты ЮЗР. -- Т.ІХ. -- С.182--185; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... -- С.281--283; Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко... -- С.230.. До кінця року вдалося порозумітися зі Д. Многогрішним, а на початку наступного П. Дорошенко запропонував йому укласти «братерську угоду», за якою передбачалася обопільна взаємодопомога супроти ворога в ім'я захисту «спільного добра і цілісності» БМЧ. ВР. -- Спр.168. -- Арк.789: БН. ВМФ. -- №7600..

Реалізувати ці наміри не судилося через усунення старшинами в ніч із 22 на 23 березня 1672 р. (не без сприяння росіян) Д. Многогрішного від влади. Це сталося внаслідок його амбіцій щодо встановлення авторитарної моделі одноосібної влади й деспотизму в поводженні з козацькою верхівкою.

Водночас у політичній культурі останньої продовжував знижуватися державотворчий потенціал, що проявлялося у скочуванні на позиції «постсуверенного автономізму» Струкевич О. Політико-культурні орієнтації еліти України-Гетьманщини (інтегральний погляд на питання). - К., 2002. - С.131-134.. У ній укорінювався образ царя як єдиного покровителя православної церкви та «Малої Русі». Показово, що промосковські настрої знайшли ідеологічне обґрунтування й у першому українському історико-політич- ному трактаті невідомого автора «Пересторога Україні», для котрого єдиним порятунком для «гинуючої України» бачилося визнання «влади царя» Мицик Ю.А. Перший український історико-політичний трактат // Український історичний журнал. - 1991. - №5. - С.133-137..

Обраний у червні 1672 р. гетьманом І.Самойлович однозначно надав перевагу промосковському зовнішньополітичному вектору. Укладений ним Конотопський договір передбачав подальше обмеження прероґатив гетьманської влади й заборону зовнішньополітичної діяльності. Має рацію сучасний російський історик П.Бушкович, стверджуючи, що він «став першим українським гетьманом, більш-менш лояльним щодо Росії» Бушкович П. Россия и Украинское гетманство в 1653-1725 годах // Белоруссия и Украина: История и культура: Ежегодник 2004. - Москва, 2005. - С.80.. Лівобережна ж старшина та «знатні військові товариші», переорієнтовуючись на захист власних прав і привілеїв як правлячої меншини, сподіваючись на отримання земельних володінь, переважно утримувалися від підтримки курсу П.Дорошенка на здобуття суверенітету, а отже стали головною перешкодою для консолідації еліти.

Незавершеною виявилася боротьба правобережного гетьмана й з опозицією з боку окремих городових і більшості запорозьких старшин. Щоправда укладення М.Ханенком (на початку вересня 1670 р.) Острозької угоди з Річчю Посполитою, що передбачала ліквідацію державних інституцій і повернення шляхти до маєтків, відштовхнула від нього абсолютну більшість городового козацтва. У зверненні до запорожців із березневої (1671 р.) Корсунської ради старшини підкреслювали, що угода поновила «важке ярмо підданства», яким «ляхи» «обкладали наш український народ», і закликали їх утримуватися від взаємопоборювання та до об'єднання з городовими козаками Grabowski A. Ojczyste spominki. - T.II. - Krakow, 1845. - S.303-305; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... - С.328-329, 334-339; Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко... - С.293-296.. Проте запорожці відмовилися від підтримки останніх і восени взяли участь у наступі польського війська на козацьку Україну. 27 жовтня вони обрали гетьманом Війська Запорозького М.Ханенка АГАД. - Ф.4. - Спр.29. - Арк.300 зв. - 301; Werdum U. Dziennik podrozy 1670-1672: Dziennik wyprawy polowej 1671. - Warszawa, 2012. - S.253-254; Kluczycki F.K. Pisma... - T.I. - Cz.1. - S.712; Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко... - С.347-348; Perdenia J. Hetman Piotr Doroszenko a Polska. - S.298-299.. Щоправда чимало з них із початку 1672 р. вже почала схилятися до підтримки програми П. Дорошенка. Ця тенденція давала хоч і примарний, але все ж таки шанс для згуртування запорозької та городової старшин. Його реалізація залежала від виконання Портою взятих на себе зобов'язань за договором 1669 р. Однак Мегмед IV, завдавши Речі Посполитій поразки в 1672 р., не лише не домігся включення до складу

Гетьманщини західноукраїнських земель, а згідно з укладеним Бучацьким трактатом (16 жовтня) приєднав Подільське воєводство до Туреччини. Хоча ст.4 цієї угоди передбачала визнання Польщею незалежності «Української держави», П.Дорошенкові не вдалося добитися встановлення її західного кордону по річках Горинь і Лабунь Бібліотека Національного закладу ім. Оссолінських (Вроцлав). ВР. -- Спр.2287/ІІ. -- Арк.81 зв. - 82: БН. ВМФ. - №24713; БМЧ. ВР. - Спр.1592. - Арк.431-432: БН. ВМФ. - №7672; Степанков В.С. Бучацький договір 1672 року: передумови, перемовини, укладення та наслідки для Правобережної Гетьманщини // Вісник Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки. - Вип.6: На пошану професора А.Г.Філінюка. - Кам'янець- Подільський, 2013. - С.231-235..

Крах планів витворення держави у складі правобережних і західноукраїнських земель породив у нього і старшин глибоке розчарування турецькою протекцією. Тому в їхньому середовищі виникають розбіжності з приводу віднайдення нової зовнішньополітичної альтернативи. Якщо ґенеральний осавул Я. Лизогуб зі старшинами Канівського, Черкаського й Уманського полків почали виступати за прийняття царської протекції, то брацлавський полковник П. Лисиця та подільський -- О. Гоголь схилялися до визнання влади короля АГАД. - Ф.4. - Спр.25. - Арк.520 зв.; Акты ЮЗР. - Т.ХІ. - Санкт-Петербург, 1879. - С.165- 166, 190.. Обмірковувався варіант можливого повернення до складу Речі Посполитої на основі визнання нею первинних умов Гадяцького договору. Однак він відразу ж відпав, адже польська сторона домагалася поновлення чинності Острозького трактату АГАД. - Ф.4. - Спр.25. - Арк.522-522 зв.; Perdenia J. Hetman Piotr Doroszenko a Polska. - S.356.. Перспективнішими виглядали наслідки переговорного процесу, ініційованого Москвою (липень -- листопад 1673 р.). Він продемонстрував намагання правобережної еліти та Й. Тукальського домогтися возз'єднання Гетьманщини під номінальною протекцією (опікою) царя. Сформульована ними програма передбачала об'єднання козацької України під владою П. Дорошенка, котрий мав управляти козаками й поспільством, будучи «господарем під протекцією царської величності»; підпорядкування Запорожжя гетьманові; надіслання потужного війська для захисту України від потенційної турецької аґресії й створення 40-тисячного «корпусу найманих козаків» тощо Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... - С.459-468, 478-479; Эйнгорн В. Дипломатические сношения московского правительства с Правобережной Малороссией в 1673 г. // Журнал Министерства народного просвещения. - 1898. - №5. - С.131-148; Его же. Очерки из истории Малороссии... - С.917-919, 922-924, 930-935, 944-945; Смолій В.А., Степанков В.С. Переговори Петра Дорошенка з Московією влітку - восени 1673 р. та їх наслідки // Наукові праці Кам'янець- Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки. - Т.20: На пошану професора І.В. Рибака. - Кам'янець-Подільський, 2010. - С.141-155..

Москва не сприйняла основних вимог П. Дорошенка. Не останню роль у провалі переговорів відіграла позиція І. Самойловича, котрий боявся втратити булаву. Його прагнення домогтися об'єднання України під своєю владою обернулося трагедією як для елітотворення, так і для Правобережної Гетьманщини. Початком цього стало січневе 1674 р. вторгнення московських військ князя Ґ.Ромодановського й лівобережних полків І.Самойловича (разом 80 тис. вояків) Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... -- С.484.. Величезна перевага у силах, розгубленість старшини й існування серед неї проросійськи налаштованого угруповання, небажання змученого воєнними діями козацтва воювати за збереження турецької протекції (чимала його частина вбачала свій порятунок у Росії) дозволили без особливих зусиль досягти успіху -- до середини березня всі полки, за винятком Чигиринського, присягнули на вірність Олексієві Михайловичу. Зібрана 27 березня козацька рада обрала гетьманом «обох боків Дніпра» І. Самойловича та схвалила запропоновані Москвою умови договору (20 пунктів). Вони повторювали Глухівські та Конотопські статті й тільки одна (ст.16) визначала особливості статусу правобережного козацтва Універсали українських гетьманів... -- С.601--609; Горобець В.М. Від союзу до інкорпорації: українсько-російські відносини другої половини XVII -- першої чверті XVIII ст. -- К., 1995. -- С.45--46; Його ж. Переяславські статті 1674 // Енциклопедія історії України. -- Т.8. -- К., 2001. -- С.147--148; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... -- С.484--497; Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко... - С.487-495.. Зі свого боку ані П. Дорошенко, ані запорожці його не визнали.

Об'єднання Гетьманщини не посприяло нейтралізації деструктивних процесів в елітотворенні, подоланню суперечностей між правобережною, лівобережною й запорозькою старшиною. Ані московський уряд, ані І. Самойлович не переймалися захистом інтересів козацької України, зокрема організацією оборони її правобережної частини. Замість того, щоб готуватися до боротьби з турецько-татарськими військами, вони (маючи тепер уже близько 90--110 тис. вояків) із 2 по 20 серпня 1674 р. тримали в облозі П. Дорошенка у Чигирині. Коли ж дізналися про наближення противника (85 тис. осіб), відступили на Лівобережжя, кинувши напризволяще правобережне населення. Турки й татари, уважаючи його бунтівниками, безжально знищували поселення, забираючи вцілілих мешканців в ясир. П. Дорошенко виявився неспроможним запобігти цій трагедії Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... -- С.511-524; Костомаров Н.И. Руина. -- С.252- 259; Крикун М. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 р. // Його ж. Між війною і радою... -- С.354--392; Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко... -- С.509--527..

Каральна акція турецько-татарського війська обернулася для нього остаточною втратою авторитету як в очах населення, так і у середовищі соратників, котрі масово залишали Правобережжя. Деструктивні процеси в елітотворенні набули незворотного характеру: крах реалізації намірів витворення суверенної держави паралізував волю старшини й козаків до подальшої боротьби. Безнадійність становища яскраво проявилася в листопаді, коли новообраний король Ян Собеський, не без підтримки місцевої старшини, козаків і поспільства, відновив свою владу на теренах Подільського, Брацлавського та Кальницького полків Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... -- С.529--530; Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко... -- С.533--535; Perdenia J. Hetman Piotr Doroszenko a Polska. -- S.399--400; Wolinski J. Krфl Jаn III a sprawa Ukrainy 1674--1675. -- Warszawa, 1934. -- S.11--13.. Станом на літо 1675 р. гетьман П. Дорошенко користувався підтримкою лише частини населення Чигиринського й Корсунського полків та запорожців. Великим ударом щодо реалізації його планів стала смерть на початку серпня духовного наставника та вірного соратника -- Й. Тукальського. Не припинявся потік переселенців на Лівобережжя, серед яких було чимало старшин і «знатних військових товаришів». Зазнавши невдачі у спробі організувати проведення за підтримки запорожців І. Сірка у квітні -- липні 1676 р. ґенеральної козацької ради для обрання єдиного гетьмана, П. Дорошенко при появі російських і лівобережних полків поблизу Чигирина 29 вересня склав свої повноваження.

Поділяємо існуючу в історіографії думку, що цей акт у поєднанні з ліквідацією державних інституцій у Правобережній Україні ознаменував поразку революції. Водночас це поклало край і процесу елітотворення, адже ядро метаеліти, сформоване саме тут, зазнало нищівного удару й зійшло з історичної сцени (спроби його відродження за князювання Ю.Хмельницького (1677-1681 рр.) та наприкінці 80-х рр. XVII - першого десятиріччя XVIII ст. провалилися). Лівобережна ж старшина, замикаючись у колі своїх приватних інтересів, швидко втрачала державотворчий потенціал. Щоправда, як зауважував О.Оглоблин, по переселенні до Лівобережної Гетьманщини представники правобережної еліти (Лизогуби, Кандиби, Гамалії, Ханенки, Кочубеї, Скоропадські, Мазепа та ін.) приносили з собою «господарський та адміністративний досвід, прагнення до стабілізації громадського життя й зміцнення української державности, а разом з тим і тугу за українською соборністю» Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. -- Нью-Йорк; К.; Л.; Париж; Торонто, 2001. -- 2-ге доп. вид. -- С.65.. Проте їм (біженцям) було не під силу переломити неґативні тенденції втрати старшиною елітних рис і перетворення на типову владну верхівку, що в майбутньому й зумовило крах зусиль І.Мазепи в 1708-1709 рр. домогтися незалежності від Москви.

Таким чином, дослідження процесу елітотворення дозволило виявити такі особливості.

Розпочався він на основі досвіду урядування в козацькому реґіоні й політичних цінностей протоеліти, що формувалася в 1620-1630-х рр. у середовищі Війська Запорозького, і відзначався не прямолінійністю висхідного розвитку, а звивистістю, чергуванням етапів піднесення з кризами, які в підсумку й зумовили його невдачу.

Мали місце незавершеність творення політичної елітної структури, що зупинилося на фазі метаеліти, а також недостатня її консолідація, унаслідок чого з осені 1657 р. посилилися деструктивні явища, що влітку 1663 р. призвели до дезінтеґрації - розпаду на три територіально-політичних осередки (правобережний, лівобережний, запорозький), які взаємно себе поборювали з метою досягнення домінування в державі.

Ядро елітної меншини становила правобережна старшина, котра спромоглася набути основних функціональних ознак політичної еліти. Водночас лівобережна з початку 1660-х рр. втрачала якісний політичний потенціал, що призвело до її занепаду й еволюції в типову владну верхівку. Щодо запорозької старшини, то з середини 1650-х рр. вона, замкнувшись на обстоюванні цінностей січового товариства, усувалася від участі в державотворчій діяльності й перетворювалася на один із визначальних факторів політичної дестабілізації 1658-1673 рр.

Деструктивний вплив на елітотворення справляли позиції вищого й середнього духівництва (за винятком Й.Тукальського та небагатьох інших), котре, як правило, дбаючи винятково про особисті й церковні справи, замість підтримки українського державотворення виступало провідником іноземного впливу: спочатку польського, а пізніше російського; активно втручаючись із 1659 р. в політичне життя козацької України, провокувало серед еліти чвари й міжусобиці, послаблювало дієвість центральної влади, було палким поборником реалізації політичної доктрини єдності «Малої й Великої Русі» та противником незалежності Гетьманщини.

Неґативно позначилося на елітотворенні «ошляхетчення» з другої половини 1650-х рр. частини еліти, котра, набуваючи маєтності та шляхетські (дворянські) титули, не лише провокувала соціальні конфлікти у суспільстві, але й проявляла запопадливість у реалізації польських або російських політичних інтересів в Україні.

Винятково руйнівну роль відіграло втручання урядів сусідніх країн у внутрішньополітичне життя козацької України, що обумовлювалося як їхніми геополітичними інтересами, так і орієнтаціями на них (у пошуках союзника) старшинських груп, що вели боротьбу за владу. Цей симбіоз обопільних прагнень став визначальним чинником поразки революції, занепаду елітотворен- ня й загибелі Правобережної Гетьманщини.

У становленні та функціонуванні еліти виділяємо декілька періодів. Перший розпочався в лютому 1648 і тривав включно до серпня 1649 рр. Упродовж цього часу відбулася трансформація козацької еліти в українську політичну протоеліту. Другий охоплює вересень 1649 -- жовтень 1657 рр. Він відзначався винятковою динамічністю й інтенсивністю набуття козацькою старшиною ознак політичної еліти. Створення держави та ефективних органів влади й управління, гнучкість і виваженість соціально-економічної політики уряду, утвердження відмінного від наявних у Центрально-Східній Європі типу суспільства, висунення метою боротьби досягнення Україною незалежності й соборності та закладення підвалин нової політичної культури свідчили про значний потенціал новоутвореної політичної еліти, процес формування якої не завершився, зупинившись на фазі метаеліти. Третій період припадає на листопад 1657 -- грудень 1665 рр. -- час кризи елітотворення, що призвела до катастрофічних наслідків у розбудові держави. Породжена усуненням від влади Ю.Хмельницького, вона характеризувалася розколом серед еліти, спалахом громадянської війни, що завершилася розпадом козацької України на три частини. Міжусобна боротьба, яка розпалювалася урядами суміжних країн, започаткувала процес втрати більшістю верхівки правобережної, лівобережної та запорозької старшини елітних рис і занепаду в неї політичних цінностей. Четвертий період, 1666 -- жовтень 1672 рр., відзначався суперечливим процесом подолання кризових явищ та поновленням (особливо на Правобережжі) елітою державотворчих функцій, спрямованих на досягнення внутрішньополітичного суверенітету. Найбільшими здобутками стали возз'єднання Гетьманщини влітку 1668 р. і створення сприятливих умов для її консолідації, а отже завершення процесу формування. Проте постійні втручання в українські справи Росії, Речі Посполитої та Криму створили нездоланні перешкоди для утвердження позитивних тенденцій. П'ятий період охоплює листопад 1672 -- вересень 1676 рр. Він ознаменувався наростанням непримиренних суперечностей (унаслідок політики І. Самойловича) між лівобережною та правобережною старшиною, що призвело до остаточного розколу еліти. А боротьба Речі Посполитої, Росії й Порти за оволодіння Правобережною Гетьманщиною спричинила загибель її державних інституцій та еліти, що й ознаменувало поразку революції.

Размещено на Allbest.ru