Хлібозаготівлі з урожаїв 1930 і 1931 рр. в Україні

«Ми прочитали постанову ЦК партії, пішли і забрали 70 корів, а середняки побоялися брати. Тепер получається, що трьох бідняків виключили з колгоспу, за корм нам прислали папірці про уплату по 341 руб. 40 коп., з розрахунком, щоб за три дні сплатити, а якщо не сплатиш, то продадуть. Чотирьох бідняків зняли з шахти № 9 з роботи, виключили з колгоспу і говорять: їси молоко, і теж обложили по 341 руб. 40 коп.» Там само. -- С. 159..

До речі, постанова ЦК ВКП(б) від 26 березня 1932 р. утверджувала право продажу колгоспами засобів виробництва (в даному разі -- молочної худоби) членам колгоспу і, відповідно, право купівлі колгоспом худоби у колгоспників. Цим самим визнавався існуючий реально факт відчуження колгоспників від зосереджених у громадському господарстві колгоспів засобів виробництва. Право купівлі-продажу означало як визнання автономності колгоспного ладу в системі командної економіки, так і визнання неможливості існування колгоспного виробництва у нетоварній формі. Від цього вже залишався один крок до відмови будувати взаємовідносини між містом і селом на засадах продрозверстки, яка стала причиною глибокої кризи колгоспного ладу в момент його утворення. Й. Сталін не зробив цього кроку. Але з метою зменшення напруги на селі він ініціював постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 6 травня 1932 р. «Про план хлібозаготівель з урожаю 1932 р. і розгортання колгоспної торгівлі хлібом». У постанові визнавалося доцільним «після закінчення виконання цього хлібозаготівельного плану і утворення насіннєвих фондів, тобто з 15 січня 1933 р. надати колгоспам і колгоспникам цілковиту можливість безперешкодного продажу лишків хліба на свій розсуд як на базарах і ринках, так і в своїх колгоспних лавках»\Ця постанова про «колгоспну торгівлю» була насправді дозволом на існування вільного ринку за цінами попиту і пропонування.

Існує документ, який показує, чим керувалася сталінська команда, коли запроваджувала (тільки як декларацію, бо мова йшла про майбутній рік) «колгоспну торгівлю». Це -- схема промови, з якою секретар ЦК ВКП(б) Лазар Каганович мав намір виступити на засіданні політбюро ЦК КП(б)У. Його чернетки і щоденники уперше були опубліковані В. Васильєвим і Ю. Шаповалом у 2000 р. Стосовно терміну «колгоспна торгівля» у записнику було зазначено: Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. -- Том 3. -- С. 910. Командири Великого голоду. Поїздки В. Молотова і Л. Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932-1933 рр. -- К., 2001. -- С. 337-338.

Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 184.

«Что руководило нами при объявлении колхозной торговли

1) чтобы лучше сеяли

2) успокоить бушевавш украинск мужика

3) доходность

4) коль скоро колхозы нерентабельны, дать доходы кроме трудодней!

Зацепить за интерес, дать ему кроме общ доли, дать дополнительные источники».

Селяни могли «краще сіяти» (тобто сіяти, доглядати за посівами і збирати хліб) тільки за однієї умови: коли вони мусили бути впевнені, що держава задовольниться частиною вирощеного врожаю, а не привласнюватиме собі все. Ця нехитра істина вже була підтверджена відмовою В. Леніна від продрозверстки і переходом у 1921 р. на податкові відносини з селом. Тоді це означало, що після розрахунку з державою селянин міг на свій розсуд розпоряджатися частиною врожаю, яка залишалася у нього, у тому числі продавати її на вільному ринку. А колгоспна торгівля означала, що колгоспи і колгоспники могли продавати на вільному ринку все те, що у них залишалося після розрахунків з державними податково-заготівельними службами і державними МТС. Тобто колгоспи могли витрачати свій дохід на внутрішні потреби, у тому числі на розподіл між колгоспниками. Колгоспники могли продавати на ринку продукцію, яку одержували за роботу в колгоспі в наступному вигляді, а також вирощену на присадибній ділянці. В обох випадках виручка за реалізовану на ринку продукцію була не додатковим доходом (окрім трудоднів, окрім громадської частки, як твердив Каганович), а перетворенням зароблених селянами трудоднів з натуральної у грошову форму. Колгоспи, як визнавав Каганович, були нерентабельні. Він тільки не пояснював, що відсутність доходів була наслідком закупівлі державою продукції у колгоспів за символічними цінами.

Важливо було, щоб у колгоспів залишався хліб після виконання хлібозаготівельного плану. В іншому випадку вони не могли розрахуватися з колгоспниками по трудоднях. Якраз такої впевненості у колгоспників не існувало. Ніхто не знав у травні 1932 р., скільки ресурсів залишиться у колгоспів після хлібозаготівель з урожаю 1932 р., які за постановою про колгоспну торгівлю мусили тривати до 15 січня 1933 р. Всі розуміли, що постанова з відстроченим на сім місяців строком дії мати тільки пропагандистське значення.

Тим часом голод, який був наслідком зимових хлібозаготівель 1931-1932 рр. з урожаю 1931 р., поширювався в Україні мов лісова пожежа. Бездумно виконуючи вказівки Кремля щодо хлібозаготівель, компартійний, радянський і чекістський апарати були зненацька застукані їх потворними наслідками. Змушені реагувати на явище, викликане не посухою й господарською розрухою, а економічною політикою держави, яку вони самі втілювали в життя, апаратники розгубилися. Їхньою першою реакцією було применшення масштабів голоду і перекладання відповідальності за нього на «лівих закрутників» з низового апарату. Зокрема, С. Косіор писав Й. Сталіну 26 квітня 1932 р.: « У нас є окремі випадки і навіть окремі села голодуючі, однак це тільки результат місцевого головотяпства, перекручень, особливо щодо колгоспів. Усілякі розмови про «голод» на Україні слід категорично відкинути» Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. Документы и материалы. -- Т. 3. -- С. 318..

У довідках секретно-політичного відділу ОДПУ, які складалися для ЦК ВКП(б), голод називали словосполученням «продовольчі утруднення». Щодо України у довідці за січень-березень 1932 р. було сказано таке: «В ряді населених пунктів УСРР (після чого в дужках зазначалися всі новоутворені області -- авт.) спостерігаються продутруднення і випадки голодування колгоспних сімей. Попереджаючи про неповноту даних, чекісти наводили кількісні параметри «продутруднень» -- 83 випадки опухання від голоду, 6 смертей. Відносно втрат робочої худоби наводилися, мабуть, реальні дані -- до 50%\

У довідці, підготовленій в липні 1932 р., чекісти характеризували український голод більш відверто. Вони нарахували «продутруднення» в 127 районах і на всій території Молдавської АСРР, Повідомлялося, що в цих районах є «численні факти уживання в їжу сурогатів і падлини, опухання і смерті від голоду. У деяких районах зареєстровані випадки людоїдства і самовбивств на грунті голоду. Ці моменти негативно позначилися на темпах і якості сівби. Поширений характер прийняло зниження норми висіву на одиницю посіву»¹ Там само. -- С. 420..

Кремль розпочав допомогу голодуючим з 21 березня 1932 р., і це була спочатку виробнича допомога: трактори для МТС, насіння для радгоспів. 19 квітня союзні відомства уперше погодилися виділити зі своїх резервів на всю Україну 3 тис. тонн проса на харчування колгоспників Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 146.. Витрачати недоторканний фонд на поточні потреби, хай навіть на рятування селян від голодної смерті, Сталін не бажав. Тим часом виявилося, що інших резервів не існувало ні в республіканському, ні в Союзному центрах. Тому у кінці квітня і на початку травня Наркомат зовнішньої торгівлі СРСР дістав розпорядження повернути з портів 15 тис. тонн кукурудзи і 2 тис. тонн пшениці. Зняті з експорту кукурудза і пшениця передавалися Україні. У Китаї і Персії і Комітет заготівель закупив через НКЗТ 9,5 млн. пудів зерна. Це дало можливість припинити вивіз хліба з України

в Закавказзя і перекинути 4 млн. пудів зерна з Центральної Чорноземної області в УСРР¹. У кінці травня за дорученням політбюро ЦК ВКП(б) до надання до надання проддопомоги підключилися трести і об'єднання союзних відомств (здебільшого розташовані в самій Україні), після чого голодуючі почали одержувати консерви, крупи, тюльку та інші продукти.

15 червня Сталін роздратовано написав Кагановичу: «На мою думку, Україні дали більше, ніж треба. Давати хліб непотрібно і нема звідки»². 23 червня політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення припинити завіз хліба в Україну³.

Викликаний хлібозаготівлями голод першої половини 1932 р. поширився на всю територію Радянського Союзу. Союзний Раднар- ком виділив постраждалим регіонам 107 млн. пудів допомоги (переважно у позичковій формі), у тому числі 81 млн. пудів насіннєвої і 26 млн. -- продовольчої. Україна, зокрема, одержала 9,5 млн. пудів насіннєвої і 3,6 млн. пудів продовольчої допомоги (8,8 млн. пудів колгоспам, 4,3 млн. -- колгоспам)⁴. Сталін на короткий час пішов навіть на скорочення хлібного експорту і закупівлю хліба за кордоном, щоб припинити смертність від голоду. Але це було зроблено заради порятунку посівної кампанії 1932 р., а не людей.

На закінчення розглянемо динаміку хлібозаготівель по міськрадах і районах майбутньої Донецької області з урожаїв 1930 і 1931 рр. (по селянському сектору, в тоннах):⁵

Навряд чи можна співставляти райони один з одним і за роками. Напередодні і під час утворення Донецької області кількість районів істотно зменшилася. Деякі з них були об'єднані, інші змінили кордони.

У таблиці подано остаточні, тобто скориговані в бік зменшення величини хлібозаготівельного плану. Зменшення було невелике в масштабі всієї області, і у 1931/32 р. вона не справилася з планом, хоч хлібозаготівельні органи викачали з сільського господарства майже всі наявні ресурси хліба, часом разом з насіннєвим фондом. Падіння продуктивності сільського господарства під впливом роз- куркулення і дедалі гіршої праці колгоспників у громадському господарстві відчула насамперед не держава, а самі селяни. Держава майже взяла своє, хоч прирекла селян на напівголодне існування. Натомість в 1932 р. урожаю вже не вистачило ні державі, ні селянам, і в Радянському Союзі спалахнув повномасштабний голод. Сталінською відповіддю на голод другої половини 1932 р. став терор голодом в основних зерновиробних регіонах країни. Наслідком терору став Голодомор.

Економічна криза 1931-1932 рр., яка супроводжувалася голодуванням селянства хлібовиробних регіонів, не переконувала сталінську команду в Кремлі відмовитися від продрозверстки і вважати вироблену недержавними підприємствами продукцію їхньою власністю. Хлібозаготівельний план з урожаю 1932 р. формувався на попередніх засадах. Держава-комуна не бажала вступати у податкові відносини з сільськогосподарськими артілями як юридичними особами. Вона продовжувала вважати поставки хліба «першою заповіддю» селян.

Щоб розібратися з причинами голодування в Україні, Й. Сталін доручив В. Молотову виїхати в Харків. 25 травня 1932 р. голова уряду СРСР на чолі представницької делегації, до якої увійшли нарком постачання А. Мікоян і нарком землеробства Я. Яковлєв, виїхав в Україну. Наступного дня на засіданні політбюро ЦК КП(б)У було прийнято рішення, яке зобов'язувало українську партійну організацію забезпечити посівну площу ярих культур в обсязі не менше минулорічного. Вищі керівники республіки повинні були негайно виїхати в райони для організації сівби і розподілу додаткової насіннєвої позики з фондів Комітету резервів СРСР.

Голова ВУЦВК Г.Петровський і голова Раднаркому УСРР В. Чубар домовилися після цієї поїздки написати -- кожний від себе -- листи Молотову і Сталіну про свої враження. Обидва листи надійшли в Кремль з однаковою датою -- 10 червня 1932 р. Петровський спеціально зауважив, що лист він написав, перебуваючи в Прилуках і не показував його іншим членам політбюро ЦК КП(б)У, тому що у Харкові нікого не застав -- усі були в районах. Ця ремарка засвідчила неготовність С. Косіора інформувати Кремль про справжню ситуацію в сільській місцевості УСРР.

Г. Петровський розповідав про свої враження цілком відверто. Молотов і Сталін почули від нього те, чого не було в офіційних зведеннях ОДПУ щодо «продовольчих утруднень»: «На великих зборах по селах мене, звісно, лають на всі заставки, тітки плачуть, а трапляється й дядьки. Іноді критика становища, що склалося, заходить дуже глибоко та широко: навіщо створили штучний голод, адже в нас був урожай; навіщо засівматеріал забирали -- цього не було навіть за старого режиму; чому українцям треба у тяжких умовах їхати по хліб у нехлібні краї, а не привозять хліб сюди тощо» Довідник з основних статистично-економічних показників господарства районів Донецької області УСРР. -- Харків, 1933. -- С. 213..

У цьому листі був неприємний для керівників партії висновок: ЦК КП(б)У винен у тому, що без заперечень взявся виконувати надзвичайно перенапружений план хлібозаготівель з урожаю 1931 р. -- 510 млн. пудів зернових культур. Петровський попереджав, що до нового врожаю залишається ще місяць чи півтора, і за цей час викликаний новими хлібозаготівлями голод поширюватиметься, якщо держава не надасть українському селу додаткову продовольчу допомогу. Характеризуючи стан озимини, голова ВУЦВК відзначив, що селяни висівали за зменшеною нормою і часто використовували недоброякісний посівний матеріал, тому що насіннєвий фонд майже всюди забирали в хлібозаготівлю. Залишалася зовсім незасіяною значна частина орних земель. У зв'язку з цим селяни очікували ще важчих хлібозаготівель з урожаю 1932 р., і Петровський погоджувався з такою думкою.

В. Чубар писав Сталіну і Молотову без емоцій, але не приме- шуючи трагізму ситуації. Він вважав, що на початок червня як мінімум 100 районів потребують продовольчої допомоги. Саме через тяжке продовольче становище цих районів посівна кампанія 1932 р. проходила незадовільно. Тому він ставив питання про надання республіці допомоги в обсязі не менше 1 млн. пудів продовольчих культур. Треба, підкреслював він, відмовитися від кількісного розширення посівних площ і повернутися обличчям до якісних показників. Наприкінці листа В.Чубар попереджав, що український уряд офіційно звернеться до ЦК ВКП(б) і РНК СРСР з пропозиціями внести істотні корективи в плани хлібозаготівель Там само. -- С. 212..

Сталін так відреагував на пропозиції Чубаря і Петровського в листі до Кагановича від 15 червня: «Перший розводить “самокритику” -- щоб одержати з Москви нові мільйони пудів хліба, другий зображає святенника, який віддав себе в жертву “директиві ЦК ВКП” -- щоб добитися скорочення плану хлібозаготівель. Неприйнятним є ні перше, ні друге» Сталин и Каганович. Переписка. 1931-1936 гг. -- С. 169..

Демарш Чубаря і Петровського, так само як відсутність реакції з боку українського генсека («найгірше в цій справі -- мовчання Косіора» -- зауважував Сталін у листі до Кагановича) глибоко стривожили вождя. З листів українських керівників він зрозумів тільки одне: у багатьох районах УСРР місцеві керівники, підстрахо- вуючи себе, явно перестаралися з хлібозаготівлями, внаслідок чого й виник голод. У листі до Кагановича і Молотова, які залишалися на господарстві в Москві, поки він місяцями відпочивав на південному курорті, Сталін звинуватив українських керівників у тому, що вони неправильно розверстали хлібозаготівельний план з урожаю 1931 р. по районах, викликавши тим самим перенапруження в одних районах і послаблення в інших. Так само він звинуватив районну ланку управління у незнанні можливостей кожного окремого колгоспу Там само. -- С. 179..

Листи Сталіна його найближчим соратникам мали довірчий характер, і з їх змісту можна зробити висновок про те, що він писав, як думав. Тобто його нічому не навчив досвід двох попередніх років продрозверстки. Генсек думав, що суть проблеми полягала у «правильному» доведенні хлібозаготівельного плану до області, району, колгоспу. Йому не спадало на думку, що селяни не бажають обмежуватися продукцією, яку вони виробляли на відступленій їм у 1930 р. присадибній ділянці. Попри запевнення Наркомзему СРСР і Колгоспцентру про здачу державі від чверті до третини валового збору зернових у хлібовиробляючих регіонах, які були підтримані спеціальною заявою політбюро ЦК ВКП(б) від 12 квітня 1930 р., він претендував на всю продукцію, одержувану з громадського господарства колгоспів.

До 1932 р. заготівлями сільськогосподарської продукції займалися спеціалізовані радянські органи. Партійні органи здійснювали загальний контроль, діючи, як правило, через уповноважених, які відряджалися в колгоспи на певний строк. Тепер же Сталін вирішив, не відмовляючись від інституту уповноважених, покласти персональну відповідальність за виконання хлібозаготівельного плану на перших осіб -- керівників партійних організацій областей, країв і республік. У листах Кагановичу і Молотову від 18 і 19 червня він наказав скликати нараду перших секретарів партійних комітетів основних регіонів країни у питаннях організації виконання хлібозаготівельного плану з урожаю 1932 р. У листі Молотову він заявив додатково, що з нарадою треба поспішати, щоб дістати можливість попередити повторення українських помилок у галузі хлібозаготівель Письма И.В. Сталина В.М. Молотову. 1925-1936 гг. Сборник документов. -- М., 1995. -- С. 241, 244..

Дискусії з приводу побудови хлібозаготівельного плану почалися у вищих колах партії у січні 1932 р. Першим цієї проблеми торкнувся у записці Сталіну голова ЦКК ВКП(б) і нарком РСІ Я. Рудзутак. Він наполягав на тому, щоб колгоспи знали план на початку господарського року. Вони мали б усі підстави боротися за добрий урожай, переконував Рудзутак Сталіна, якби були впевнені, що вироблена понад державне завдання продукція залишиться в їхньому розпорядженні Ивницкий Н.А. Голод 1932-1933 годов: кто виноват? // Судьбы российского крестьянства. -- М., 1996. -- С. 336..! ншими словами, Я. Рудзутак пропонував у відносинах з колгоспами перейти з продрозверстки на засади продовольчого податку. У такій пропозиції не було нічого нового: так зробив В. Ленін, відмовляючись від продрозверстки у відносинах держави з доколгоспним селянством у березні 1921 р.

В іншій формі ця ідея була висунута С. Косіором у його записці Сталіну від 15 березня 1932 р. Український генсек пропонував «проголосити від імені союзних організацій про порядок хлібозаготівель з майбутнього урожаю, виходячи з того, що чим більшого врожаю досягне колгосп і колгоспник, тим більший фонд повинен бути виділений і розподілений на особисте споживання»Там само.

Сталин и Каганович. Переписка. 1931-1936 гг. -- С. 205..

Пропозиції Я. Рутзутака і С. Косіора мали одну спільну рису, яка була принциповою: обидва вважали, що об'єднані в колгосп селяни є власниками тієї продукції, яку виробляють, на відміну від робітничого класу, який виробляє продукцію, що належить державі, але одержує за свою працю заробітну плату. Якщо селяни є власниками своєї продукції, то вони зобов'язані, як кожний суб'єкт підприємництва, ділитися з державою твердо зафіксованою часткою цієї продукції, тобто сплачувати податок. Натомість Сталін з його найближчим оточенням, незважаючи на всі реверанси щодо «колгоспно-кооперативної форми власності», вважали недержавні сільськогосподарські підприємства такими, у яких держава може вилучати довільну частку виробленої продукції. Сталін вважав, що державі невигідно обмежувати претензії до колгоспів наперед визначеною цифрою. Він бажав вилучати з сільського господарства максимум продукції і турбувався тільки про те, виходячи з катастрофічного досвіду хлібозаготівель з урожаю 1931-х рр. в Україні, щоб навантаження на колгоспи розподілялося з урахуванням їх реальних можливостей.

У червні 1932 р. Раднарком СРСР розробив проект хлібозаготівельного плану, який тепер підлягав затвердженню на партійних конференціях. На початку липня в Харкові мала відбутися III Всеукраїнська партконференція. На її порядок денний виносилося тільки одне питання: «Про підсумки весняної посівної кампанії, про хлібозаготівельну та збиральну кампанії і завдання організаційно-господарського зміцнення колгоспів». У листі з курорту Кагановичу і Молотову Сталін 1 липня заявив, що на українську конференцію треба виїхати Кагановичу як секретарю ЦК і Молотову як голові Раднаркому. Перед ними ставилося завдання змусити партійну організацію України прийняти до виконання продиктований з Кремля заготівельний план з урожаю 1932 р. «Головний удар треба спрямувати проти українських демобілізаторів», -- заявив Сталін¹.

Перед відкриттям конференції, 6 липня 1932 р. відбулося засідання політбюро ЦК КП(б)У з участю Молотова і Кагановича. Останні зачитали прийняту в цей же день постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б), згідно з якою поставки України з урожаю 1932 р. визначалися в розмірі 356 млн. пудів. Не будучи переконаними в тому, що їм удасться схилити українських більшовиків до схвалення наперед визначеної цифри поставок, Молотов і Каганович поспішили надати їй форму партійно-урядової постанови.

Новий план хлібозаготівель зменшувався на 40 млн. пудів проти попереднього. Проте і у зменшеному вигляді він був явно непосильним для деградуючого сільського господарства республіки. Члени політбюро ЦК заявили на цьому засіданні Молотову і Кагановичу, що недосів зернових на площі 2,2 млн. га і загибель озимини на площі 800 тис. га робить вказану центром цифру нереальною. Тому вони, включаючи завжди нерішучого українського генсека, висловилися проти плану. Тим не менш, політбюро ЦК прийняло таку коротку резолюцію: «Вважати правильним встановлений ЦК ВКП(б) план хлібозаготівель по селянському сектору обсягом 356 млн. пудів і прийняти його до безумовного виконання» Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 194..

Серед 252 делегатів конференції з вирішальним голосом 158 (62,7%) працювали секретарями сільських і районних комітетів. Вони мусили уже втретє, після хлібозаготівель 1930 і 1931 рр., переконувати селян віддавати державі вирощену ними продукцію без міри. Але ці керівники добре знали, що селяни не працюватимуть на державу без оплати їхньої праці, а коли все-таки працюватимуть під примусом, то тільки так, що втрати продукції будуть величезними. А це означало, що держава забере собі весь наявний хліб, прирікаючи його виробників на голодування.

В. Молотов у виступі на конференції визнав, що «у ряді районів унаслідок помилок, припущених під час хлібозаготівель, утворився важкий харчовий стан». Але у цьому він звинуватив лише райпарт- коми і ЦК КП(б)У. «Тепер, -- говорив він, -- є намагання затерти хиби роботи в сільському господарстві на Україні , зваливши негативні факти останньої хлібозаготівельної кампанії на «зовнішні» причини, на розмір хлібозаготівельного плану і т. ін. Треба дати рішучу відсіч цим антибільшовицьким спробам» Третя конференція КП(б)У. 6-9 липня 1932 р. Стенографічний звіт. -- Харків, 1932. -- С. 117..

Суть проблеми сталінські посланці в Харкові бачили в обсязі хлібозаготівельного плану, і тільки. Істотно зменшуючи його обсяг порівняно з попередніми двома роками, вони були щиро переконані в тому, що українські хлібороби більше не мусять мати жодних претензій до партійного керівництва. Вони не здогадувалися, подібно Я. Рудзутаку і С. Косіору, що суть справи не в кількісних показниках плану -- ці показники могли б бути й більшими, ніж у 1930 і 1931 рр., -- а в економічних відносинах між державою- комуною і селянством. Здійснений В. Леніним перехід від продроз- верстки до продподатку вони розглядали як відступ від комуністичного будівництва і вважали, що після об'єднання сільських товаровиробників у колективні господарства можна забути про прод- податок і пов'язану з ним вільну торгівлю за цінами попиту і пропонування. Справді, перехід до нової економічної політики був відступом від комуністичного будівництва, але вони не збиралися відступати і мали намір створити суспільство, народжене в голові основоположників революційного марксизму. В. Ленін створив для них державу-комуну, і вони були переконані в тому, що цій державі по-плечу нав'язати суспільству комуністичні відносини в тому вигляді, як вони були задумані К. Марксом і Ф. Енгельсом. Всеукраїнська конференція змушена була схвалити розроблений в Кремлі план хлібозаготівель з урожаю 1932 р. по селянському сектору (колгоспи і одноосібники) в розрізі областей і всієї республіки, який виглядав таким чином:¹

Таблиця

Голодомор 1932-1933 років в Україні. Документи і матеріали. -- К., 2007. -- С. 242.

За встановленим порядком, розверстаний по областях, районах і селах план хлібозаготівель мусили приймати партійні організації відповідного рівня. 21 липня 1932 р. Донецька обласна партійна конференція прийняла продиктований зверху план до неухильного виконання, після чого обласні радянські організації розверстали його по районах.

Органи державної безпеки уважно відслідковували, як приймався план в низовій, тобто вирішальній ланці адміністративно-територіального поділу -- сільрадах і колгоспах. 22 листопада 1932 р. голова ДПУ УСРР С. Реденс передав С. Косіору величезну за обсягом довідку під назвою «Зведення фактів про правоопортуністичні настрої і протидію хлібозаготівлям з боку членів, кандидатів партії і комсомолу за час хлібозаготівельної кампанії». У довідці були зафіксовані результати спостереження за процесом прийняття плану в 407 селах 199 районів УСРР, у тому числі по 85 селах 25 районів Донецької області. Комуністи і комсомольці, які протидіяли хлібозаготівлям у серпні-листопаді 1932 р., перебували в цій області на таких посадах: Голодомор 1932-1933 років в Україні. Документи і матеріали. -- К., 2007. -- С. 406.

- ? відповідальні районні працівники -- 5;

- ? уповноважені райпарткомів у селах -- 18;

- голови сільрад -- 4;

- ? голови і члени правління колгоспів -- 19;

- секретарі партосередків -- 8;

- партосередки -- 9;

- ? партактив -- 36.

Матеріали про протидію хлібозаготівлям у довідці розподілялися по місяцях. Розглянемо пряму мову представників партійного і господарського апаратів, які реагували на спущені їм завдання у серпні, тобто ще до розгортання масової хлібозаготівельної кампанії Розсекречена пам'ять. Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД. -- С.193-263..

Секретар партосередку Старо-Михайлівки (Сталінський р-н) заявив: «План хлібозаготівлі, одержаний нашою сільрадою в кількості 2500 центнерів, нереальний, і виконати його ми не зможемо. По нашій сільраді ми можемо вивезти лише 140 цнт.»

Голова комуни ім. Жовтня (Маріупольський р-н) Дудков сказав: «План хлібозаготівель не можна виконати. Виконавши його, ми залишимо членів комуни без продовольства і залишимося без насіння».

На нараді секретарів партосередків і голів колгоспів Слов'янського району завідуючий райвідділом Костяновський висловився так: «У мене голова йде обертом, я не розумію, що робиться. Треба відкрито сказати, що план в 9 200 тонн безумовно нездійснимий, навіть за умови, якщо колгоспникам не залишимо хліба для харчування».

Заступник голови Старобільського райвиконкому в бесіді з деякими членами партії (які тут же поінформували чекістів) сказав: «План нереальний, заберуть все. В країні нема правди, а у нас в районі тим більше. Піду з партії і буду бити молотом. План нав'язали, потрібне згуртування чесних людей-революціонерів для боротьби з гадами, які творять антирадянські справи з хлібозаготівлею».

Працівник «Заготзерна» у селищі Гришино однойменного району, комуніст Москаленко говорив: «Цей рік справді буде вирішальним і вирішить все: коні здохнуть з голоду, худобу заберуть в заготівлю, хліб теж, щоб виконати план. Люди знову голодуватимуть».

У селі Трембачово (Старо-Керменчикський р-н) член правління колгоспу, комуніст Дергач заявив на зборах, присвячених хлібозаготівлям: «Районна комісія брала всі відомості, які стосувалися плану хлібозаготівлі, зі стелі. Вона зацікавлена тільки в тому, щоб забрати хліб, а що люди залишаться голодні, це нікого не цікавить».

Голова комуни ім. Калініна (Старо-Каранський р-н), член партії Харченко сказав: «Нас у минулому році навчили, як виконувати хлібозаготівлі, а у цьому році ми вже дурнями не будемо».

Вересень 1932 р.

Голова колгоспу ім. Молотова (Макіївський р-н), член партії Чередниченко говорив у колі колгоспників: «Наш порятунок тепер тільки в тому, що чим довше триватиме обмолот, тим довше будемо їсти свій хліб».

Коли голові колгоспу «Червона зірка» (село Оленівка Сталінського району) Яковенку запропонували віддати державі 1000 цнт.

хліба, він категорично відмовився і заявив: «Що хочете, те й робіть, виключайте з партії, віддавайте під суд, але хліба вивозити не буду. Досить, що в минулому році забрали, а колгоспникам довелось голодувати. Тепер я цього не допущу, хай краще мене засудять, а перед народом я буду правий».

Жовтень 1932 р.

Керуючий Слов'янською райконторою «Заготзерно», комуніст Турко: «План хлібозаготівель виконаний не буде. Площа землі пустувала, навіть й сіна з неї не зібрали, працювати в колгоспі ніхто не хоче, замість врожаю зняли бур'ян. За такої обробки землі в наступному році хліба їсти не будемо».

У селі Мостки Сватівського району уповноважений райвиконкому категорично наказав голові артілі не вивозити хліб, мотивуючи тим, що хліба в артілі для вивозу нема.

У наведеному багатоголоссі виступали на перший план різні аргументи, але головним був один: хлібозаготівлі викликали голодування.

Аграрна політика Кремля, як стверджували відповідальні працівники районної і сільської ланок, заводила в глухий кут: голодні селяни відмовлялися працювати. Проте Сталін сподівався переломити хід подій посиленням репресій. У листі Молотову і Сталіну від 10 червня В. Чубар попереджав: "Щоб забезпечити себе на зиму краще, ніж торік, почнуться масові крадіжки хліба. Те, що спостерігається тепер -- викопування посадженої картоплі, бурякових висадок, цибулі тощо -- буде відтворюватися в набагато більших розмірах у період визрівання озимини, тому що фондів харчування з відпущених ресурсів пізніше, ніж до 1 липня, не виста- чить» Командири Великого голоду. -- С. 209.. Йому вторив Г. Петровський: «Допомогу треба надати ще й тому, що від голоду селяни зніматимуть недозрілий хліб, і його багато може загинути даремно» Там само. -- С. 214.. Відпрацьовуючи з перебуваючим на курорті генсеком постанову ЦК ВКП(б) про жнива 1932 р., Каганович зауважив, що в Україні «є небезпека розкрадання хліба» Сталин и Каганович. Переписка. 1931-1936 гг. -- С. 188..

20 липня 1932 р. Сталін написав Кагановичу і Молотову, що законодавство про крадіжки державного, колгоспного і кооперативного майна надзвичайно ліберальне: 2-3 роки тюрми з наступною амністією через 6-8 місяців. Він пропонував прийняти закон, у якому колгоспне і кооперативне майно прирівнювалося б до державного; крадіжки майна каралися б мінімум десятьма роками ув'язнення, а як правило -- смертною карою. Генсек підкреслив, що без таких заходів, які він сам назвав «драконівськими», зміцнити колгоспний лад не вдасться Сталин и Каганович. Переписка. 1931-1936 гг. -- С. 235..

У недатованому листі (раніше 24 липня) знаходимо інтерпретацію нового закону, яка прояснює той план інтегрування колгоспного ладу в командну економіку, що існував від зими 1929-1930 рр. до зими 1932-1933 рр. Кооперативна, колгоспна і державна власність проголошувалися суспільною власністю, яка ставала «священною і недоторканною» під охороною силових структур держави. Охорона вважалася необхідною, щоб «добити й поховати» не лише капіталістичні елементи, але й «індивідуально-горлохватські звички, навички і традиції Там само. -- С. 240-241..

Якщо накласти ці теоретичні новації на прагнення сталінської команди реалізувати діючу програму РКП(б) 1919 р., тобто налагодити розподіл матеріальних благ серед населення без посередництва товарно-грошових відносин, то стає зрозумілою причина відмови Сталіна від побудови відносин між містом і селом на податкових засадах. Обов'язок колгоспів віддавати державі зафіксовану податком частину вирощеного врожаю зернових означав визнання державою їхнього права власності на цей врожай. Теорія закону про охорону державної і колгоспно-кооперативної власності, який готувався в Кремлі, освячувала існуючу в 1930-1932 рр. практику, коли держава намагалася розпоряджатися всією виробленою колгоспниками та одноосібниками продукцією як своєю власною.

7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». Мірою судової репресії за розкрадання колгоспного та кооперативного майна обиралася «вища міра соціального захисту» -- розстріл з конфіскацією майна. За «пом'якшуючих обставин» розстріл замінювався позбавленням волі на строк не менше 10 років Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. -- Т. 3. -- С. 453-454.. У народі цю постанову охрестили «законом про п'ять колосків».

На практиці «пом'якшуючі обставини» знаходили настільки часто, що найбільш поширеним вироком стало покарання за колоски на 5 років або навіть менше. За вісім місяців дії закону (до квітня 1933 р.) в Донецькій області було засуджено 9286 селянина, з них до розстрілу 301 селянина, до ув'язнення на 10 років -- 40 Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Донецька область. -- Книга перша. -- Донецьк, 2008. -- С. 28, 45..

Колишня вчителька Надія Іваненко, 1923 р. народження пережила Голодомор у селищі міського типу Крігенському Антрацитов- ського району. Вона розповідала, що її дядько Семен Курячий за 10 підібраних в полі колосків дістав 5 років примусових робіт. Їй на все життя врізалася в пам'ять пісенька школярів, яких використовували для цілодобової охорони полів від голодуючих селян: Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область. -- Луганськ, 2008. -- С. 760.

Григоренко П.Г. Спогади. -- К., 2007. -- С. 93-94, 99.

У житах високих зашуміли кроки.

Хто там? То не вітер і не ховрашок.

Видно нам із вишки, як плазує нишком

Ворог ненаситний, держачи мішок.

Чи можна вважати, що Сталін був непослідовний у спробах побудувати відносини між містом і селом без посередництва товарно-грошових відносин? У березні 1930 р. він погодився на існування колгоспів в артільній формі, а у травні 1932 р. -- на колгоспну торгівлю за цінами вільного ринку. Проте ці відступи робилися для заспокоєння селянства, потім держава переходила в наступ. Наступ на артілі відбувався у формі викачування наявних запасів хліба з розрахунком на те, що колгоспники прогодуються з присадибної ділянки. Була навіть зроблена короткочасна спроба усуспільнення селянських корів, тобто замах й на присадибну ділянку.

У Кремлі, однак, не врахували людського чинника. Селян можна було змусити працювати на державу в одержавлених колективних господарствах. Але їх не можна було змусити працювати ефективно. Рабська праця ніколи ефективною не була. Ось картинка з натури, виписана Петром Григоренком ще в 1930 р.¹

«Я власними вухами чув, як секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор -- недоросток, одягнений у прекрасний напрасований костюм, з виголеною до полиску, великою круглою головою -- влітку 1930 року давав настанови нам, уповноваженим ЦК, які їхали на збирання урожаю: «Селянин вдається до нової тактики. Він відмовляється збирати врожай. Він хоче згноїти хліб, щоб кістлявою рукою голоду задушити радянську владу. Але ворог прорахувався. Ми примусимо його самого скуштувати, що таке голод. Ваше завдання зірвати цю куркульську тактику саботажу збирання врожаю. Зібрати все до єдиного зернятка і збіжжя негайно вивозити як хлібоздачу...» Я ще в молоді роки був достатньо підготовлений, щоб сприймати косіорівський інструктаж з певною мірою критицизму. Тому те, що мене чекало в селі, куди я мав прибути як уповноважений ЦК, я собі уявляв досить правильно. Але те, що я побачив, перевершило всі мої найгірші сподівання. Велике, понад 2000 дворів степове село у гарячу пору збирання врожаю наче вимерло. Працювала одна молотарка в одну зміну (8 осіб). Решта ж трудової армії -- чоловіки, жінки, підлітки -- сиділи, лежали, напівлежали в холодку. Я пройшовся селом з кінця в кінець, і мені стало моторошно. Я пробував вступати в розмови. Відповідали повільно, з цілковитою байдужістю. Я намагався переконати: «Хліб же у валках лежить, а подекуди ще й на пні стоїть. Ну, цей то вже осипався і пропав, а той, що у валках, він же згниє». -- «Ну, звісно, згниє», -- з неохотою відповідали мені».

У 1930 р. таке ставлення до роботи в громадському господарстві колгоспів ще не спостерігалося повсюдно: селяни тоді були захоплені сталінською продрозверсткою зненацька. А під час кампаній 1932 р. вони вже розуміли, що держава забиратиме всю колгоспну продукцію, і тому зосереджували трудові зусилля на присадибній ділянці. Ось як описував ставлення до колгоспників в сільрадах, підпорядкованих Маріупольській міськраді, голова ЦКК

КП(б)У -- нарком РСІ УСРР В. Затонський у листі до С. Косіора, коли прибув до Сартани як уповноважений ЦК КП(б)У на весняну посівну кампанію 24 березня: Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 136.

«В усьому Сартанському районі в колгоспах офіційно зерна не видавали. Тільки муку, а з січня печений хліб, тобто фактично перевели на пайок. Корови всі усуспільнені. Г ороди теж припинили заводити біля хат. Вимагають у колгоспа хліба, картоплі, моркви, молока і все, що належить. Годин до 9 ранку село спить, я був у селі близько 10-тої, -- уже народ не спав, але господарської ініціативи ніхто не виявляв. Формально розписані бригади, але насіння нема, ніхто й не намагається збирати: «Якщо держава дасть, то ми засіємо...» Досвід Сартани ще раз підкреслює, до чого призводить адміністративне опікування і пайкове утримування колгоспників, і як важливо тепер використовувати всілякі господарські стимули в колгоспах».

У липні 1932 р. заступник голови Раднаркому УСРР О. Серби- ченко інспектував у якості уповноваженого ЦК КП(б)У збиральну кампанію і стан хлібозаготівель у чотирьох районах Донецької області -- Троїцькому, Сватівському, Білолуцькому та Старобільсько- му. З його рапорту в ЦК КП(б)У 25 липня вимальовувалася така картина: Там само. -- С. 216, 218.

«Ці райони майже не відрізняються один від одного щодо збирання врожаю і боротьби зі втратами. Як правило, організація збирання в жодному з перелічених районів своєчасно не проведена і не набрала масового характеру. У багатьох місцях хліб перестоює і обсипається на корені. Підбирання колосків в жодному з районів і колгоспів не організовано. Рішення, що є у справі притягнення до збору колосків дітей, а у вільний час -- жінок, ще ніде не набрало масового організованого характеру. Вважаю за потрібне відзначити: з власних спостережень я встановив, що на скошених полях втрати цього року, незважаючи на вжиті заходи, будуть більші за торішні. Про це свідчить безліч колосків, які впали, і мені особисто доводилося збирати на квадратному метрі від 30 до 50 колосків.

Звертає на себе увагу виключно велика засміченість хлібів, яка місцями просто вражає. За конкретний приклад може правити Сватівський район, де пшениця в ряді місць не була скошена, бо стан полів (засміченість овсюгом на 80%) не дає підстав одержати при збиранні більш 3-5 пудів хліба з гектара... Деякі колгоспи (села) справляють враження повної руйнації. Хати, що залишилися після виселення в різний час куркулів, й досі не використовуються і пустують. Так, село Малоолександрівка Білолуцького району, в якому було 360 дворів, являє собою таку картину: 160 дворів об'єдналися в колгосп, 88 індивідуальних господарств, а решта -- 112 господарств -- це садиби виселених куркулів. Ці садиби розташовані на головній вулиці, яка проходить у центрі села по обидва боки і вражає безпорадним ставленням до них та невмінням використати майно, що залишилося. Цей же колгосп відчуває гострий брак робочих рук».

Варто, нарешті, навести довідку Наркомзему УСРР про становище на Донбасі, датовану 2-м серпня 1932 р.: Колективізація і голод на Україні 1929-1933. Збірник документів і матеріалів. -- С. 495, 497.

«Жнива на Артемівщині в розпалі, але більшовицької боротьби в районі не організовано. Отже, маємо в колгоспах обурливі, злочинні факти великих втрат під час жнив. В колгоспі ім. Леніна Новоолександрівської сільради норми виробітку на жнивах виконують всього на 70-75%, колосків не згрібають, під час косовиці коні топчуть хліб, він висипається. В колгоспі є випадки крадіжок снопів. В артілі ім. Сталіна Луганського району збирання врожаю проводиться злочинно. На жодній косарці не пристосовано зерно- вловувачів. Скиртувати хліб досі не розпочинали. Керівники артілі поставилися до збереження хліба безгосподарно».

За станом на 5 жовтня 1932 р. з 23 270 колгоспів тільки 1403 виконали хлібозаготівельний план. С. Косіор направив лист в обком партії, в якому говорилося: «Перша п'ятиденка жовтня дала нове різке зниження хлібозаготівель. У ряді областей, наприклад, у Донбасі, Дніпропетровській, Харківській утворилося зниження, яке говорить про фактичне припинення хлібозаготівель. Усе це породжує тим більшу стурбованість, є тим більше неприпустимим, що ряд областей різко знизили й темпи сівби. Обкоми повинні врахувати, що таке зниження хлібозаготівель, яке відбулося в першій п'яти- денці жовтня, є абсолютно неприпустимим і ставить під загрозу не тільки мінімальні зобов'язання України по вивозу, експорту, але й уже зриває план постачання хлібом наших основних промислових центрів» Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». -- С. 278-279..

За перші 9 місяців 1932 р. середньодобовий видобуток вугілля на Донбасі скоротився на 22%, а чисельність робітників у вугільній промисловості -- на 17% (70 тис. осіб). Нарком важкої промисловості СРСР Г.Орджонікідзе визнав, що радянське керівництво не може достатньою мірою забезпечити продовольче постачання, і робітники почали виїздити з басейну у пошуках їжі і праці Командири Великого голоду. -- С. 33..

Провал хлібозаготівель позначався не тільки і навіть не стільки на ситуації з вугіллям. Країна вповзала в глибоку економічну кризу, ознаками якої ставав голод у багатьох регіонах і розпачливий стан платіжного балансу. Колгоспне село давало державі менше товарного хліба, ніж сільське господарство до суцільної колективізації. Честолюбна програма форсованої індустріалізації, яка базувалася на ін'єкціях з села, зависала в повітрі. У липні 1932 р. Сталін дав вказівку скоротити капіталовкладення в народне господарство на 500-700 млн. руб., а військовий бюджет зменшити з 7 до 5-6 млрд. руб. Коли К. Ворошилов нагадав попередні обіцянки, Сталін зауважив, що тепер інша ситуація Сталин и Каганович. Переписка 1931-1936 гг. -- С. 224, 341..

Тільки важка криза змушувала сталінський уряд скорочувати видатки на «священних корів» бюджету -- промисловість та армію. Каганович писав Сталіну 14 червня 1932 р., що в Москві посилено працюють над визначенням джерел, які можуть збільшити валютну виручку і зменшити «наш дефіцит і утруднення» Там само. -- С. 166-167.. Мова вкотре йшла про виставлення на продаж творів світового мистецтва та унікальних предметів антикваріату. Але солідну валютну виручку міг дати тільки експорт хліба у великих кількостях.

12 жовтня 1932 р. відбувся пленум ЦК КП(б)У, який розглянув питання «Про перебіг осінньої засівної кампанії, збирання буряків і хлібозаготівлі». Після нього за підписом секретаря ЦК КП(б)У М. Хатаєвича в обкоми була розіслана телеграми політбюро ЦК такого змісту: «Третю п'ятиденку жовтня заготовлено на Україні менше 3 млн. пудів хліба, або на 40% менше, ніж у другу п'ятиденку, підсумки якої пленум ЦК визнав ганебними. За всі останні роки Україна ще не мала у вирішальні показники п'ятиденок показника з таким незначним надходженням хліба. Створено безпосередню загрозу припинення постачання хлібом Донбасу, Харкова, Дніпропетровська та інших промислових центрів України. Донецький, Харківський обкоми звертаються до ЦК з проханнями про термінове завезення хліба, між тим при потрібному ході заготівель вони могли б не тільки забезпечити себе, але й дати хліб на вивіз Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». -- С. 260..

Уся республіканська партійна організація в цей час уже була мобілізована на хлібозаготівлі. У села виїхали десятки тисяч партійних, радянських, профспілкових та інших працівників різних рангів, робітників з підприємств, викладачів вищих навчальних закладів тощо. Однак величезні зусилля мали низький коефіцієнт віддачі. У четвертій п'ятиденці жовтня з сільської місцевості надійшло тільки 3,6 млн. пудів хліба. Усього з червня до кінця жовтня з селянського сектора було одержано 132 млн. пудів зерна врожаю 1932 р. На 25 жовтня було виконано тільки 39% річного плану хлібозаготівель Там само. -- С. 261, 265..

На відміну від робітників, які завжди були об'єднані в багатотисячних колективах, селянство не могло виступати проти влади згуртовано. Однак у тих випадках, коли влада ігнорувала його інтереси в очевидний спосіб, воно однаково реагувало без будь-якої організації. Так було навесні 1930 р., коли влада почала заганяти селян в комуни під виглядом артілей. Так сталося у 1931-1932 рр., коли протест колгоспного селянства набув форму відмови від ефективної праці в громадському господарстві. З масовими хвилюваннями 1930 р. владі вдалося справитися не стільки збройною силою, скільки відступом від наміру комунізувати село. Але восени 1932 р. Й. Сталін не збирався змінювати систему економічних відносин між містом і селом, яка з 1930 р. існувала у вигляді продрозверстки. Відступ був рівнозначний для нього політичній смерті. Все більше членів партії, як рядових, так і керівних, справедливо пов'язували провал хлібозаготівель з помилковим курсом генсека в аграрному питанні.

Сталін усе ще не розумів, мабуть, що колгоспники не працюватимуть на державу без економічної компенсації. Проте він бачив масовість опору, особливо в Україні, і вважав його тим більше небезпечним, що ряд діячів російського уряду (О. Смирнов, В. Толмачов, М. Ейсмонт) під впливом наростаючої кризи почали розглядати генеральну лінію ЦК ВКП(б) в її сталінському виконанні як загрозливу для партії і країни.

27 листопада 1932 р. генсек скликав об'єднане засідання політ- бюро ЦК і Президії ЦКК ВКП(б), на якому поставив питання про групу О. Смирнова. Заперечуючи свою особисту відповідальність за провал хлібозаготівель, на чому загострювали увагу члени цієї групи, він назвав дві причини провалу: а) проникнення в колгоспи і радгоспи антирадянських елементів з метою організації шкідництва і саботажу; б) неправильний підхід значної частини сільських комуністів до колгоспів і радгоспів. Він вимагав відмовитися від ідеалізації колгоспів та радгоспів і застосувати методи примусу, щоб викоренити елементи саботажу та антирадянських явищ. «Було б нерозумно, -- підкреслив генсек, -- якби комуністи, виходячи з того, що колгоспи є соціалістичною формою господарства, не відповіли б на удар цих окремих колгоспників і колгоспів нищівним ударом» Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. -- Т. 3. -- С. 559.

Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. -- Т. 3. -- С. 28. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 282..

Сталінський «сокрушительный удар» уже готувався, коли вищий партійний синкліт у складі членів політбюро ЦК і Президії ЦКК ВКП(б) почув від генсека ці слова. Репресії проти «саботажників» здійснювалися силами надзвичайних хлібозаготівельних комісій. Дві перші були утворені рішенням політбюро ЦК ВКП(б) від 22 жовтня 1932 р.: комісія на чолі з В. Молотовим, яка працювала в Україні, і комісія на чолі з Л. Кагановичем -- для роботи в Північно-Кавказькому краї, 28 листопада секретар ЦК ВКП(б) П. Пос- тишев очолив комісію по Нижньо-Волзькому краю¹.

Надзвичайні хлібозаготівельні комісії являли собою орган диктаторської влади Кремля, створюваний у конкретному регіоні на конкретний строк. Вибиваючи хліб, вони користувалися місцевими апаратами -- партійним, чекістським і радянським. Обов'язкові до виконання розпорядження оприлюднювалися від імені місцевих органів влади. Боротьбі з «саботажем хлібозаготівель» надавався широкий розголос за допомогою засобів масової інформації -- радіо, газет, кіножурналів. Особливу увагу ЗМІ приділяли сюжетам про знахідки в колгоспах «чорних комор» -- прихованих від державного обліку запасів хліба, а також про знайдені на селянських подвір'ях ями з прихованим зерном. Так влада вбивала клин між виробниками хліба, які не бажали безкоштовно віддавати державі свою продукцію, і вже голодуючими споживачами в місті.