Хлібозаготівлі з урожаїв 1930 і 1931 рр. в Україні

Комісія Молотова приїхала в Харків 29 жовтня 1932 р. і на засіданні політбюро ЦК КП(б)У спільно з першими секретарями обкомів партії повідомила про згоду Кремля на скорочення хлібозаготівельного плану до 282 млн. пудів, у тому числі по селянському сектору -- 261 млн. пудів (колгоспи -- 224,1; одноосібники -- 36,9). Зменшені плани треба було виконувати у повному обсязі і негайно.

Молотов у першу чергу зайнявся колгоспними скиртами у полі -- треба було поставити їх на облік, взяти під охорону, обмолотити і вивезти зерно. У голодних і знесилених людей був свій розрахунок на хліб у полі. Зберігаючи зерно в скиртах на полі, вони не втрачали надії скористатися ним у майбутньому. Навіть на початку грудня в Донецькій області залишалися необмолоченими зернові культури з площі 150 тис. га².

Комісія Молотова звернула увагу й на те, що при обмолоті значна частина зерна йшла в солому і полову. 5 листопада вона підготувала інструкцію, яка лягла в основу постанови РНК УСРР від 12 листопада «Про хиби в організації обмолоту та боротьбу з втратами врожаю зернових культур». Головна увага в ній приділялася двом заходам: по-перше, суцільній перевірці якості обмолоту та стану токів, особливо щодо збереження соломи і полови; подруге, негайній організації переобмолоту і перевіювання полови при виявленні втрат зерна в соломі і полові більше 3%. На кожну працюючу молотарку райпарткоми повинні були виділяти спеціальних контролерів з числа працівників, мобілізованих з міста на хлібозаготівлі для організації обліку зерна і забезпечення його вивозу на заготівельні пункти Командири Великого голоду. -- С. 233-235..

Селяни всіляко опиралися переобмолоту, бо солома з половою були єдиним порятунком на випадок, коли вичерпаються мізерні продовольчі і фуражні запаси. Обстежуючи Старо-Каранський район, Г. Петровський зауважив у листі-рапорті С. Косіору від 15 листопада, що при обмолоті втрачається від 20 до 30% зерна Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Донецька область. -- Книга перша. -- С. 21.. Такі великі відсотки були наслідком рятівного перелаштування молотарки руками народних умільців. Відмова від переобмолоту тільки при 3% втрат ставала справжньою катастрофою, тому що тепер не можна було розраховувати на солому і полову як на продовольчий ресурс. Тому колгоспники всіляко опиралися реалізації цієї урядової постанови. Донецький обласний відділ ДПУ УСРР заарештував жителя села Орлово-ІванівкаЧистяківського району Т. Бережного. У заведеній на нього справі говорилося: «Бережний Тимофій Михайлович після обмолоту зерна висловлювався, що «серед колгоспників хліб забрали на хлібозаготівлю, а нас тримають голодними, треба було красти більше і було б що їсти, а так як не працюй, а дохнуть все одно прийдеться». На зборах колгоспників, присвячених виконанню хлібозаготівельного плану, він виступив з такими словами: «Ми всі голодні, якщо хліба не дасте, то переобмолочу- вати хліб не підемо» Голодомор 1932-1933 років в Україні за документами ГДА СБУ. -- Анотований довідник. -- С. 184..

У протоколі засідання політбюро ЦК КП(б)У від 1-5 листопада за вказівкою Молотова з'явилася директива про посилення допомоги хлібозаготівлям з боку органів юстиції. Судові органи зобов'язувалися поза чергою розглядати справи по хлібозаготівлях, як правило, виїзними сесіями на місці із застосуванням суворих репресій. Адміністративні органи зобов'язувалися швидко проводити в життя всі заходи примусу до боржників по хлібозаготівлях. Центральна і місцева преса повинні були широко висвітлювати судові справи Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. -- Том 3. -- С. 528-529..

Це рішення політбюро ЦК КП(б)У знадобилося Молотову, щоб створити умови для широкого використання драконівської постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. 5 листопада Хатаєвич і Молотов надіслали секретарям обкомів КП(б)У спільну телеграму такого змісту: «У повідомленнях обласних органів ОДПУ є багато відомостей про розкрадання, злочинне розбазарювання і приховування колгоспного хліба за участю і під керівництвом правлінь колгоспів, і в тому числі деяких правлінців-комуністів, які являють собою насправді куркульську агентуру, що розкладає колгоспи. Незважаючи на це, Центральному Комітету КП(б)У невідомо, що роблять обкоми для боротьби з цими явищами. Визначаючи неприпустиму бездіяльність судів і прокуратури і пасивність преси щодо відповідних конкретних фактів, ЦК КП(б)У категорично вимагає від обкомів негайних і рішучих заходів боротьби з цими явищами з обов'язковим і швидким проведенням судових репресій та нещадної розправи зі злочинними елементами в правліннях колгоспів на основі відомого декрету про охорону суспільної власності, з висвітленням цих фактів у пресі, винесенням засуджуючих ці факти рішень колгоспних зборів» Командири Великого голоду. -- С. 236..

Всього за серпень-листопад 1932 р. було заарештовано за «розбазарювання» і приховування колгоспного хліба органами ДПУ УСРР та міліції 21 197 осіб, з них у листопаді -- 14 230. По Донецькій області було притягнуто до відповідальності 2 388 осіб, у тому числі за листопад -- 1492 Розсекречена пам'ять. Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД. -- С. 427-428.. Тобто після згаданої телеграми Хатає- вича і Молотова репресивна діяльність органів істотно активізувалася. Розглянемо найбільш яскраві епізоди по Донецькій області Там само. -- С. 455-462..

У колгоспі села Шандригіловка Краснолиманського району була заарештована група у складі восьми осіб (бригадири, табельник, завгосп, рільник). Формула звинувачення була такою: «Ця група під час обмолоту хліба давала неправильні дані про урожайність, применшуючи цифри на декілька центнерів з га. Вказані особи не організували охорони хліба в полі, а це призвело до того, що колгоспники та одноосібники розікрали 1800 пудів кукурудзи. Крім того, 1200 пудів кукурудзи вона роздала колгоспникам з тієї причини, що, мовляв, колгосп не зможе її зібрати, і вона все одно повинна загинути. Разом з тим, учасники групи говорили особам, яким роздавали кукурудзу, що вони дають її тому, що в іншому випадку її заберуть в рахунок виконання плану хлібозаготівель».

У колгоспі «Партизан» Старо-Микільського району була заарештована група у складі семи осіб на чолі з головою правління, комуністом Березіним. Тут цікава пряма мова звинувачених: «Запасайтеся хлібом, беріть, хто скільки може, тому що радянська влада залишить вас голими і босими, забере весь хліб. Треба затягувати обмолот до зими, тому що інакше ми не зможемо себе забезпечити хлібом».

Як повідомляли чекісти, в артілі ім. Леніна Старо-Каранського району «члени правління на чолі з головою Михайличенком затягнули обмолот хліба. До моменту арешту членів правління в колгоспі не був обмолочений хліб з площі 100 га. У звітності про наявність зерна в колгоспі 2000 пудів зерна були записані, як відходи... Михайличенко говорив, що якщо колгоспники не крастимуть хліб, то їм нічого не дадуть на вироблені трудодні. За приблизними підрахунками, в артілі розкрадено близько 2000 пудів зерна».

В артілі «13 років Червоної армії» (Старо-Каранський район) правління під виглядом відходів роздало колгоспникам зерно, придатне для здавання в хлібозаготівлю. 500 пудів зерна пішло на корм худобі». Заохочуючи, -- як вказувалося в обвинувальному акті, -- розкрадання і розбазарювання хліба колгоспниками, заарештовані члени правління говорили: «Все одно колгосп розвалиться, беріть хліб, інакше його заберуть в хлібозаготівлю. Беріть хліб, інакше будете голодувати. Ми знаємо, що це не по закону, хліб роздаємо, тому що влада не турбується про селян»».

В бюлетенях ДПУ УСРР з описом справ, порушених за «розбазарювання», крадіжку і приховування від державного обліку колгоспного хліба, можна інколи натрапити на цілком кримінальні сюжети. Наприклад, такий: вкрав колгоспний хліб, продав на базарі, за виручені кошти купив два будинки в місті. Проте це були поодинокі факти. Суцільний масив інформації йшов по лінії «розбазарювання» (тобто роздачі селянам) і приховування хліба від заготівельників. Місцеве начальство і навіть самі селяни погоджувалися з лексикою представників влади, які називали крадіжкою привласнення виробленої продукції не тільки колгоспниками, але й одноосібниками (sic!). Адже держава фактично оголосила своєю власністю всю вироблену в сільському господарстві зернову продукцію, хоч в офіційному законодавстві фігурували такі поняття, як трудодень, податок, відсоток продукції, що підпадав під хлібозаготівлю у хлібовиробляючих і хлібоспоживаючих регіонах, право селян реалізувати свою продукцію в колгоспній торгівлі. Селянство не погоджувалося з узурпацією своєї праці і відмовлялося працювати на таких умовах, наражаючись на політизовані звинувачення в саботажі. Держава в особі сталінської команди не відступала від обраного курсу, конфіскувала весь хліб, який все-таки вдавалося зібрати і змушувала селян під страхом різноманітних кар напівголодними й голодними працювати в полі, готуючи урожай 1933 року.

В. Молотов перебував в Україні до 6 листопада. Цього дня він виїхав в Москву, щоб узяти участь у торжествах, присвячених 15-річчю Жовтневої революції -- найбільш урочистого більшовицького свята. Повернувся він у Харків 17 листопада і перебував в Україні до 23 листопада. Перші два дні просидів у столиці УСРР, відпрацьовуючи згідно з одержаними від Сталіна інструкціями, партійно-урядові постанови харківського центру щодо посилення хлібозаготівель. Тексти документів він надіслав на узгодження в Кремль Командири Великого голоду. -- С. 36, 239.. Вони були запроваджені в життя у вигляді таємної постанови ЦК КП(б)У від 18 листопада, а потім опубліковані у вигляді постанови РНК УСРР від 20 листопада під однаковою назвою -- «Про заходи до посилення хлібозаготівель».

У постановах висувалася вимога повністю виконати план хлібозаготівель до 1 січня і створити насіннєві фонди до 15 січня 1933 р. Заборонялося витрачання натуральних фондів, утворених в колгоспах, які не виконали хлібоздачу. Райвиконкоми були зобов'язані негайно організувати перевірку цих фондів і призначити у всіх артілях осіб, відповідальних за її зберігання. По суті справи, на все засипане зерно накладався арешт. Мета цього екстраординарного заходу розкривалася в наступному пункті: надати райвиконкомам право перераховувати до фонду хлібозаготівель усі натуральні фонди колгоспів. Артілі-боржники, які видавали натуральні аванси у рахунок трудоднів або для громадського харчування понад встановлені норми (15% від фактичного обмолоту), повинні були негайно організувати повернення «незаконно розданого хліба» з тим, щоб спрямувати його на виконання плану. Райвиконкоми зобов'язувалися «організувати вилучення у колгоспів, одноосібників і робітників радгоспів хліба, що його розікрали під час косовиці, обмолоту і перевезення» Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. Збірник документів і матеріалів. -- С. 548.. Цей зловісний пункт на ділі означав, що держава санкціонує масові обшуки з негайною конфіскацією зернових запасів, бо відрізняти «вкрадене» зерно від будь-якого іншого ніхто не збирався.

Постанова РНК УСРР від 20 листопада 1932 р., прийнята з ініціативи Сталіна і під диктовку Молотова, містила в собі пункт 9, який мав безпосередній стосунок до організації Голодомору: «До колгоспів, що припустили розкрадання колгоспного хліба і злісно зривають план хлібозаготівель, застосувати натуральні штрафи у вигляді додаткового завдання з м'ясозаготівель у розмірі 15-місяч- ної норми здачі даним колгоспом м'яса як усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників. Райвиконкоми застосовують ці штрафи з попереднього дозволу в кожному окремому випадку облвиконкомом. Розмір штрафів (у межах 15-місячної норми м'ясоздачі) і термін сплати цих штрафів РВК встановлює відповідно до господарського стану кожного окремого колгоспу. Накладання штрафів не звільняє колгосп від виконання повністю встановленого плану хлібозаготівель. Дозволити РВК у випадках, коли колгоспи вживають справжніх заходів для забезпечення виконання плану хлібозаготівель у встановлені терміни, ці штрафи скасовувати» Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. Збірник документів і матеріалів. -- С. 549..

Постанова ЦК КП(б)У, прийнята двома днями раніше, починалася з розділу «Про мобілізацію робітників-комуністів на хлібозаготівлі». Мобілізованих треба було спрямувати бригадами у складі 3-4 осіб в 40-50 вирішальних для заготівель районів (по 2-4 бригади на район) для роботи в селах, «де куркульських саботаж і неорганізованість партійної роботи набрали найбільш гострого характеру» Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 250-251.. Виходячи з того, що в постанові ЦК КП(б)У текстуально повторювалися всі завдання, що покладалися на радянський апарат постановою РНК УСРР, головною метою мобілізованих з міста комуністів ставала організація обшуків селянських садиб і колгоспних комор на предмет виявлення «розбазареного» і прихованого від обліку хліба.

Партійна постанова повторювала пункт 9-й урядової, в якому йшлося про вилучення індивідуальної худоби колгоспників в якості натуральних штрафів, але «збагачувала» її таким доповненням: «У колгоспах, що незадовільно виконують план хлібозаготівель, стосовно колгоспників, які мають посіви зерна на присадибних землях, повністю зарахувати все одержане ними з присадибних ділянок зерно в залік натуральної видачі по трудоднях, з вилученням лишку виданого хліба на виконання плану хлібозаготівель» Там само. -- С. 254.. Постанова містила в собі ще один важливий пункт, якого не було у значно коротшій урядовій постанові: одноосібників, які не виконували хлібоздачу (по контрактації або «самозобов'язанням»), дозволялося штрафувати встановленням додаткових завдань не тільки на м'ясозаготівлях, але й по картоплі (в обсязі річної норми здачі) Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 257..

Запроваджені з особистої санкції Сталіна партійно-урядові постанови від 18 і 20 листопада 1932 р. робили колгоспників відповідальними за невиконання колгоспами встановленого державою хлібозаготівельного плану. Боржники повинні були відповідати продукцією, вирощеною у присадибному господарстві. Одноосібники відповідали за нездачу зерна іншою продукцією, а конкретно -- худобою в живій вазі або м'ясом (салом) і картоплею. Виявляти продовольчі запаси у присадибному господарстві колгоспника або в господарстві одноосібника можна було тільки обшуком.

Можна твердити, що в цих постановах містилися пункти, які вели до переростання вже пануючого у Радянському Союзі (насамперед -- в Україні) голодування сільського і частини міського (незахищеного картковою системою постачання) населення у жахливий голодомор. Мова йде про натуральне штрафування господарств колгоспників та одноосібників, які розглядалися як боржники по хлібозаготівлях. Такий спосіб покарання державою «боржників» нічого спільного із заготівлею хліба не мав.

Переростання хлібозаготівель, здійснюваних силовими засобами, у терор голодом, який маскувався під хлібозаготівлі, відбувалося поступово. Цей процес переростання можна ретельно відстежи- ти за період від грудня 1932 р. до лютого 1933 р. при аналізі дій хлібозаготівельників, які керувалися як вказаними постановами, так і усними інструкціями. Але треба зафіксувати найголовніший результат діяльності надзвичайної хлібозаготівельної комісії під керівництвом Молотова в УСРР: створення законодавчої основи для терору голодом.

Сталінський «сокрушительный удар» не міг здійснюватися тільки силами чекістів та міліції, як це було з кампанією розкуркулен- ня. Йшлося не про верхній шар заможного селянства, а про селянство в цілому. До репресивної кампанії мусив підключитися місцевий компартійно-радянський апарат. Ті, хто погоджувався виконувати брудну роботу, залишалися на своїх місцях і користувалися разом з сім'ями тими привілеями у постачанні продовольства, які держава-комуна запровадила для своїх функціонерів у ситуації загального голоду. Ті, хто власною пасивністю саботував вказівки центру, мусив бути позбавлений посад, вичищений з партії і репресований.

Що могло змусити селян віддати державі прихований хліб, який рятував їх від голодної смерті (у тому разі, зрозуміло, якщо він узагалі був і його вдалося приховати)? Держава в особі Молотова і Кагановича винайшла два способи репресивного впливу на селян: натуральні штрафи і «чорну дошку».

За перші два тижні після запровадження натуральних штрафів ця форма покарання застосовувалася несистематизовано. В Україні наклали штрафи на 327 колгоспів і 5631 одноосібника. Більше половини колгоспів (180) зазнало покарання в Молдавській автономії, натомість на Чернігівщині -- тільки два. В Донецькій області зазнали такого покарання 11 колгоспів. На Харківщині були оштрафовані 3 363 одноосібники, тобто істотно більше половини всієї кількості, а найменше -- в Молдавській автономії -- 13. Друге місце з кінця посіла Донецька область -- 16 одноосібників Голодомор 1932-1933 років в Україні. Документи і матеріали. -- С. 445..

Вирази «чорна дошка» і протилежний йому -- «червона дошка» з'явилися в перші роки радянської влади. В усякому разі, у доповіді про чергові завдання господарського будівництва на Четвертій конференції КП(б)У Й. Сталін заявив: «В Донецком бассейне придется принять меры мобилизации укрывающихся в деревне углекопов, вытащить их на свет божий и заставить трудиться, ибо есть у нас, товарищи, немало таких рабочих, которые скрываются и которых нужно вытащить за волосы. Для этого понадобится черная доска, а для тех, которые сами идут на работу и готовы отдать всю свою жизнь, для тех -- красная доска отличия, чтобы создать отличие между теми, которые отдают свою жизнь, от тех, которые скрываются от работ» Четверта конференція Комуністичної партії (більшовиків) України. 17-23 березня 1920 р. Стенограма. -- К., 2003. -- С. 198.

Папакін Георгій. Донбас на «чорній дошці». -- К., 2014. -- С. 41. Командири Великого голоду. -- С. 315..

Стосовно досліджуваного в цій книзі періоду статус «чорної дошки» разом з відповідною каральною практикою неодноразово використовувався місцевими органами влади, оскільки він став звичним з часів нової економічної політики. Дослідник цієї теми Г. Папакін встановив, що на Донбасі 1 березня 1932 р. першою на «чорній дошці» опинилася артіль ім. Яковлєва в селі Біловодське-2 Біловодського району. 30 вересня на «чорну дошку» були занесені одразу п'ять артілей того ж Біловодського району: «Заповіт Ілліча», «Зелена долина», ім. Ворошилова, ім. Ілліча, «Більшовик» та «Серп і молот»¹. Покарання «чорнодошкових» колгоспів залежало від фантазії тих органів влади, які формулювали відповідні розпорядження. Іноді йшлося про моральне засудження тих, хто мав найменший показник виконання хлібозаготівельного плану.

По-іншому сформулював статус «чорної дошки» голова надзвичайної хлібозаготівельної комісії на Північному Кавказі Л. Каганович. На засіданні бюро крайкому ВКП(б) 1 листопада 1932 р. він заявив про намір поставити на «чорну дошку» від 3 до 5 станиць, у деяких заборонити торгівлю і провести чистку від контрреволюційних і куркульських елементів². Ідея була підхоплена в Україні. 6 грудня постановою ЦК КП(б)У і РНК УСРР на «чорну дошку» були занесені села, які тривалий час не могли розрахуватися з державою.

Коли подивитися на опубліковану 8 грудня 1932 р. в газеті «Вісті ВУЦВК» постанову про статус «чорної дошки», то не побачимо нічого особливого: припинення кооперативної і державної торгівлі в цих селах, заборона колгоспної торгівлі, припинення кредитування і дотермінове стягнення кредитів, чистка органами РСІ кооперативних і державних апаратів, вилучення з колгоспів у цих селах організаторів зриву хлібозаготівель.

Траплялося, що місцева влада обмежувалася саме таким переліком репресивних заходів. Нерідко, однак, під тиском надзвичайних комісій в УСРР і на Північному Кавказі репресії в «чорнодош- кових» селах ставали нищівними, тобто, такими, яким були піддані обидва ці регіони у 1933 р. Саме через це маємо підставити датувати український Г олодомор двома роками.

Сталінський «сокрушительный удар», який спочатку був апробований на обмеженій кількості «чорнодошкових» сіл, складався з трьох елементів: конфіскації всієї їжі, заблокування позбавлених їжі селян в їх селах та інформаційної блокади. Фізична блокада населення, яке зазнало терору голодом, має документацію. Адже без письмових розпоряджень неможливо було припинити рух мільйонних мас голодуючого населення в регіоні, які не були піддані терору голодом. Письмових розпоряджень про інформаційну блокаду не існувало, але негласна заборона визнати радянський голод 1932-1933 рр. аж до кінця 1987 р. позбавляє необхідності шукати документи з її фіксацією. Найважливіша складова частина терору, тобто конфіскація під виглядом натуральних штрафів будь- якого продовольства теж ніколи не фіксувалася у письмовому вигляді. Засвідчують її розповіді тих, хто вижив, і спостереження іноземних громадян, які опинилися в епіцентрі подій.

Посол Італійського посольства в Москві передав 9 травня 1933 р. Б. Муссоліні текст доповіді харківського віце-консула Л. Сір- кани, в якому детально описувалося становище в сільському господарстві «на основі газетних повідомлень і прямого спостереження». Л. Сіркана так описував ситуацію в українському селі: «Внесення цілих сіл та колективних сільськогосподарських підприємств у так звану «чорну дошку» тягне за собою суворі санкції, наприклад: припинення будь-якого постачання і вилучення навіть тої незначної кількості товарів, яка вже була в кооперативах; абсолютна заборона покидати межі села або сільськогосподарського підприємства; обшуки і конфіскація продуктів» Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932-1933 роки. -- Харків, 2007. -- С. 145, 147..

Постановою ЦК КП(б)У і РНК УСРР від 6 грудня 1932 р. на «чорну дошку» були занесені Гаврилівка Межівського і Вербки Павлоградського району Дніпропетровської області. Велике село Гаврилівка вимерло повністю, Вербки -- наполовину Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». -- С. 283-284..

Услід за республіканською «чорною дошкою» з'явилися «чорні дошки» в усіх областях. За даними Г.Папакіна, в Донецькій області на «чорну дошку» було поставлено в листопаді-грудні 1932 р. 10 сіл, 24 колгоспи і 14 сільрад (колгоспи разом з одноосібниками), а в січні-лютому -- 4 села, 7 колгоспів і 2 сільради. Кількість репресованих населених пунктів різко знизилися на початку 1933 р., але тільки тому, що на «чорну дошку» без оголошення такого статусу була поставлена вся Україна.

З останніх місяців 1932 р. С. Косіор був майже відсторонений від прийняття рішень, хоч і зберігав найвищу в УСРР посаду генерального секретаря ЦК КП(б)У. Загальносоюзний генсек керував поточними подіями в республіці через «уповноважених» зі свого близького оточення -- голову уряду В. Молотова і секретаря ЦК ВКП(б) Л. Кагановича і П. Постишева. Останній переїхав до Харкова на постійну роботу в якості другого секретаря ЦК КП(б)У, але зберігав за собою попередню посаду секретаря ЦК ВКП(б). На початку грудня 1932 р. в Харків прибув на постійну роботу заступник голови ОДПУ В. Балицький. Він теж зберіг за собою попередню посаду, але Сталін призначив його особоуповноваженим ОДПУ по УСРР, залишивши С. Реденса на певний час головою ДПУ УСРР.

Суміщення двох типів репресій -- блокади (в «чорнодошко- вих» селах) і натурального штрафування (в його крайній, офіційно незадокументованій формі, коли крім м'яса і картоплі вилучалося все наявне продовольство) відбувалося в останні місяці 1932 р. не завжди і не всюди. В усякому разі, С. Косіор не підозрював, що таке суміщення може бути здійснене, причому здійснене не з метою прискорення хлібозаготівель, а під прикриттям заготівель -- як різновид терору. У листі Сталіну від 8 грудня він рапортував, що обласні партійні комітети занесли на «чорну дошку» до 400 сіл, але про результативність такої репресії висловлював сумнів. Навпаки, натуральні штрафи Косіор вважав більш ефективним засобом стимулювання заготівель, і підкреслив це в листі неодноразово: «найбільший результат дає застосування натурштрафів, за корову і свиню тепер колгоспник «і навіть одноосібник міцно тримаються»; «найбільш добрі результати з репресій дають натурштрафи і позбавлення присадибної землі» Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 284, 286..

20 грудня в Харкові почалося засідання політбюро ЦК КП(б)У з участю Кагановича і Постишева, присвячене ситуації з хлібозаготівлями. Воно затягнулося, судячи з щоденника Кагановича, до четвертої години ранку. У світлі дальших подій варто зіставити між собою свідчення В. Чубаря і С. Косіора. Чубар говорив, що штрафи в натурі не стягують, вважаючи це недоліком хлібозаготівель. Косіор говорив про повальні, але малоефективні обшуки Командири Великого голоду. -- С. 317.. Отже, на час наради, тобто в третій декаді грудня, натуральні штрафи і обшуки ще не поєднувалися між собою в масштабі всієї України в одну репресивну акцію.

Варто зіставити, теж у світлі дальших подій, висловлювання присутніх з приводу частки урожаю 1932 р., прихованого селянами від державного обліку. В. Балицький вказав, що за два тижні грудня обшуками було виявлено 7 тис. ям і 100 «чорних комор» в яких знайдено 700 тис. пудів хліба Там само. -- С. 316.. На підставі цієї інформації треба зробити два висновки: а) селяни справді ховали від держави рештки врожаю; б) розміри виявлених запасів були настільки мізерні, що виконати план за рахунок викриття «чорних комор» було неможливо. С. Косіор підтвердив цей другий висновок, який просто-таки напрошувався, але М. Хатаєвич був іншої думки. Доповідаючи про результати своєї поїздки в Одеську область, яка повинна була здати для виконання плану 26 млн. пудів, він сказав, що в області залишався необмолоченим врожай з близько 200 тис. га зернових, що давало не більше 8 млн. пудів хліба. «Залишок (а це до 18 млн. пудів -- авт.) доведеться збирати розкриттям ям і «чорних комор», -- заявив він. -- Поки майже в кожному районі знайдено прихованим 23 тис. центнерів хліба. Але це -- лише незначна частина прихованого і розкраденого» Там само. -- С. 315.. Позиція Хатаєвича була співзвучною з лінією у хлібозаготівля, яку обрав посланець Сталіна Каганович: за всяку ціну знайти в Україні «прихований і розкрадений хліб».

Невже Хатаєвич і Каганович не розуміли, що план хлібозаготівель не можна виконати за рахунок розкриття ям? Звичайно, розуміли, і тому розбіжність їх суджень з судженнями таких «песимістів» як Чубар і Косіор, дозволяє безпомилково визначити коло тих, хто був утаємничений у сталінський задум, схований за виразом «сокрушительный удар». Ніхто з тих, хто говорив, що в Україні існує «підземне пшеничне місто» (такий вираз пішов гуляти газетами), не вірив у те, що воно існує. Не вірив, але наполягав на тому, що треба здійснювати повальні обшуки, щоб виконати хлібозаготівельний план. Перед журналістами і кінодокументалістами вони висували тезу про селянський опір у формі приховування від державного обліку величезної частки врожаю 1932 р., а ті створювали відповідну картинку для радянської громадськості. Так формувалося інформаційне прикриття для сталінського «сокрушительного удара».

Кинувши всю сільську міліцію, уповноважених з хлібозаготівель, членів комітетів незаможних селян і власну агентуру на розшуки «підземних пшеничних міст», Балицький не досяг істотних результатів. У складеній наприкінці січня 1933 р. довідці ДПУ УСРР зазначалося, що за період від 1 грудня до 25 січня було знайдено 14 956 ям, 621 «чорна комора» і 1359 інших таємних сховищ, з яких вилучено 1 718,5 тис. пудів хліба. Щоб зробити сумарну кількість зерна вагомішою, до зазначеної цифри додали й хліб, знайдений у так званих «озадках» (після повторного обмолоту соломи), а також вилучений у перекупників Кульчицький Станіслав. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. -- К., 2007. -- С. 299.. Отже, легенда про «підземне пшеничне місто» залишилася легендою. А виникла вона, треба повторювати знову і знову, щоб використати хлібозаготівлі як прикриття запланованої каральної акції. Зміст «сокрушительного удара», як показали події січня 1933 р., полягав у поєднанні натуральних штрафів та обшуків. Під приводом пошуків прихованого зерна у «селян- саботажників» вилучали все продовольство, яке вони спромоглися одержати зі своїх присадибних ділянок. Логіка Сталіна була зрозумілою: не працюєш в громадському господарстві на умовах влади -- не розраховуй на продовольство, одержане з присадибної ділянки; хто не працює на державу, той не їсть.

Хлібозаготівлі з урожаю 1932 р. тривали, як і в попередні роки, на початку наступного року. Однак, як бачимо з даних, які були у розпорядженні чекістів, пошуки прихованого хліба не допомогли виконати хлібозаготівельний план. Приховуючи провал, в Кремлі пішли на офіційне скорочення (уже в третій раз) хлібозаготівельного плану, а також на вилучення в селянському секторі насіннєвого фонду. Навесні 1933 р. насіннєвий фонд довелось повернути, щоб посівна кампанія стала можливою.

Хлібозаготівлі з урожаю 1932 р. по Донецькій області мали такий вигляд (в тоннах, співставляються остаточний план по селянському сектору з фактичним виконанням, а також фактичне виконання -- із заготівлями з урожаю 1930 р.):¹

1 Довідник з основних статистично-економічних показників господарства районів Донецької області УСРР. -- С. 92-93.

На початок січня 1933 р. Донецька область виконала план хлібозаготівель на 76% Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Донецька область. -- Книга перша. -- С. 24.. На момент офіційного припинення заготівель в Україні постановою ЦК ВКП(б) від 5 лютого 1933 р. відсоток виконання плану по Донецькій області піднявся до 83,4% (по УСРР в цілому -- 83,5%). Отже, незважаючи на всі потуги, владі довелось визнати факт провалу хлібозаготівель.

Чекістам та їхній агентурі в сільській місцевості не вдалося виявити все приховане від державного обліку зерно (це засвідчують розповіді деяких свідків Голодомору). Тим не менш, левова пайка врятованого урожаю 1932 р. опинилася у розпорядженні держави.

Кліматичні умови 1930 і 1932 рр. були однаково сприятливими. Однак заготівельникам, незважаючи на застосування різноманітних силових засобів, вдалося придбати у Донецькій області в 1932 р. лише половину обсягу зерна порівняно із заготівлями 1930 р. Приблизно такою же була картина по Україні в цілому і по всіх інших регіонах. У розпорядженні Кремля виявилося надто мало хлібних ресурсів, щоб забезпечити експорт і повноцінне постачання міст. Велика кількість міського населення була виведена за межі карткового забезпечення і приречена на голодування. Так само влада прирекла на голодування (мова не йде поки що про Голодомор) сільське населення зерновиробляючих регіонів, тому що вилучила у нього наявні запаси хліба. Навіть Й. Сталіну з його догматичним мисленням стало зрозумілим, що систему хлібозаготівель потрібно змінювати.

Держава заготовила з українського урожаю 1932 р. 4 171,4 тис. тонн проти 7 047,1 тис. з урожаю 1931 р. Селянський сектор дав 85,6 (колгоспи -- 74,3%, одноосібники -- 11,3%), а радгоспи -- 14,4%. Насправді, однак, заготовили істотно менше, адже від лютого до липня 1933 р. було повернуто з цього урожаю 557,7 тис. тонн насіннєвої, продовольчої і фуражної допомоги, щоб забезпечити врожай 1933 р. Отже, у розпорядженні держави залишилося 3613,7 млн. пудів, тобто 51,3% від обсягу урожаю 1931 р. Кульчицький Станіслав. Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі. -- Кн. 2. -- К., 2013. -- С. 445, 457.

Лисяк-Рудницький Іван. Історичне есе. -- К., 1994. -- С. 297-298.

Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 443.

Див.: Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». -- С. 362.

Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». -- С. 362-363.

У сталінському терорі, який тривав чверть століття, видатний український історик з діаспори Іван Лисяк-Рудницький особливо виділяв період становлення колгоспного ладу. У статті «Новий Переяслав», яку вперше опублікував у 1956 р. паризький польсько- мовний журнал «Культура», він писав: «Масовий спротив українського селянства колективізації загрожував зіванням амбітних господарських планів Сталіна. Звідси особливий гнів і мстивість Сталіна супроти України. З цим збігалися ресантименти російського чиновництва, обуреного українською «нахабністю». Сталін та очолена ним російсько-совєтська бюрократія рішили «навчити хох- лів розуму». Жертви, що їх Україна понесла внаслідок сталінської політики, були жахливі. Голодом виморено кілька мільйонів людських істот та поліційним терором знищено національну еліту двох формацій»¹.

Вираз «навчити хохлів розуму» парадоксально збігається з виразом С. Косіора у листі Сталіну від 15 березня 1933 р., який став відомим історикам тільки в 1990 р. Бідкаючись, що в голодуючих районах селяни без всякого ентузіазму готуються до посівної кампанії, український генсек писав: «Те, що голодування не навчило ще дуже багатьох колгоспників уму-розуму, показує незадовільна підготовка до сівби якраз у найбільш неблагополучних районах». Та якщо добре подумати, тут нема парадоксу. Сталінська політика «виховання вбивством» навіть у людей з різних епох викликала схожі асоціації.

хлібозаготівля сільський колгоспний голодомор

Размещено на Allbest.ru