Вбрання української еліти ХVІІ-ХVІІІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вбрання української еліти ХVІІ-ХVІІІ ст.

Під українською елітою ХУІІ-ХУІІІ ст. ми розуміємо українську шляхту, козацьку старшину, міську верхівку та церковних ієрархів. Одним із виразних маркерів, яким еліта стверджувала свій соціальний статус, було вбрання. Коротко цієї теми торкались більшість дослідників українського вбрання, але тільки у вигляді преамбули до розгорнутого висвітленя традиційного сільського одягу кінця XIX - початку XX ст. Це було зумовлено ідеологічним впливом у висвітленні культури різних прошарків українського суспільства. Пріоритетним вважали зосередити більшу увагу на побуті селян, тоді як побуту вищих верств населеня України практично не приділяли належної уваги. Але без прискіпливого вивчення вбрання еліти українського суспільства неможливо повноцінно аналізувати витоки та шляхи формування костюму селян. Одяг вищих верств населення був зразком для наслідування, імітації нижчими соціальними верствами. З часом імпортні тканини, які використовувались для виготовлення вбрання еліти XVII-ХVШ ст., з проникненням у селянське середовище й адаптацією в ньому втрачали своє значення соціального маркеру. Значно трансформовані різноманітними імітаційними техніками, вони стали усвідомлюватись наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. вже як традиційно українські, незалежно від станової диференціації Косміна О. Соціальна символіка українського традиційного вбрання // Етнічна історія народів Європи. Збірник наукових праць. - К., 2007. - Вип. 22 - С. 14.

© Оксана Косміна, 2015.

Законодавцем мод для української еліти була шляхта Речі Посполитої. Стилістично костюм, як і будь-який інший вид тогочасного мистецтва, відповідав канонам бароко. Цей вишуканий стиль якнайкраще виражав духовні запити козацької старшини і вищого духовенства, їх прагнення до рафінованої аристократичності, посилення індивідуальних, у тому числі й зовнішніх ознак. Костюм української еліти демонстрував загальний рівень тогочасної барокової культури з властивими їй оптимістичними тенденціями, характерними для періоду патріотичного піднесення. Основними візуальними ознаками матеріальних форм були розкіш та пишність.

Джерелами для висвітлення побутового життя еліти є родинні документи, мемуари та щоденники, актові документи, портретний живопис. Значну інформацію про вбрання українських шляхетських родин подають акти про економічні та юридичні відносини селян у ХУІ-ХУІІ ст., що опубліковано в «Архиве Юго-Западной России». Досить детальну інформацію про костюм еліти містять джерела, які знаходимо в журналі «Киевская старина» під назвою «Бытовая малорусская обстановка в документах ХУІІ-ХУШ ст.» Бытовая малорусская обстановка в документах ХУІІ-ХУП ст. // Киевская старина (далі - КС). - 1887. - Т. ХІХ, октябрь. - С. 336-356.. Важливу інформацію про тканини та вбрання з них містять публікації «Киевской старины», присвячені міському бюджету Києва ХУІІІ ст. Молчановский Н. Бюджеты города Киева в середине ХУІІІ в. // КС. - 1898. - Т. 60. - № 1. - С. 64-83. та цінам на тканини у Стародубі Миколайчик Ф. Цены на сукна, материи, сафьян, жемчуг и проч. в г. Стародубе в начале ХУІІІ в. // КС. - 1894.- Т. 46. - № 9. - С. 451-455.. Окремої уваги заслуговують родинні описи та власні щоденники, які також публікувались у тому ж журналі: інформація про генерального суддю Івана Чарниша та його рід Модзолевский В. Генеральный судья Иван Чарныш и его род // КС. - 1904. - Т. 85. - № 4. - С. 1-35., посаг доньки гетьмана Самойловича Востоков А. Приданое П.И. Шереметьевой // КС. - 1888. - Т. 22, август, документы и известия. - С. 39-45., посаг доньки сотника Павла Миницького Списокъ приданаго, полученнаго дочерью Иваницкаго сотника Павла Миницкаго, Меланьей, при выходе въ 1748 г. замужъ за в. канц. Петра Стороженна // КС. - 1901. - Т. 73, № 6. Документы и заметки. - С. 146-147., опис домашніх речей бунчукового товариша Григорія Фридрикевича Опись домашних вещей бунч. тов. Григорія Фридрикевича // КС. - 1901. - Т. 72. - № 2. Документы, известия и заметки. - С. 82-83., опис вбрання української заможньої жінки В-ый Н.К. Платье и белье малорусской пани ХУІІІ ст. // КС. - 1905. - Т. 90, № 7, документы, известия и заметки. - С. 43-44., сімейний архів Ґалаґанів Галагановский фамильный архив // КС. - 1882. - Т. 7. - № 11, ноябрь. - С. 452-469.. Свідчення про вбрання української еліти містяться також в Любець- кому архіві графа Милорадовича Любецкий архив графа Милорадовича. - Вып. 1. - К., 1898. - С. 12., записках генерального підскарбія Якова Марковича Маркович Я. Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. - М.,1859. - Часть 1. - 520 с., матеріалах сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України Пам'ятки української мови ХУІІІ ст. Серія актових документів і грамот. Ділова і народнорозмовна мова ХУІІІ ст. (матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України). - К., 1976., зокрема у Лохвицькій ратушній книзі Пам'ятки української мови. Серія актових документів і грамот. Лохвицька ратушна книга другої половини ХУІІ ст. (Зб. актових докум.). - К., 1986. - 219 с., заповітах майна Києво-Могилянська академія, кін. ХУІІ - поч. ХІХ ст.: Повсякденна історія: Зб. док. / Упоряд.: О.Ф. Задорожна та ін. - К., 2005. - 530 с.; Білоус Н. Тестаменти киян середини ХУІ - першої половини ХУІІ ст. - К., 2011. - 200 с., реєстрах речей козацької старшини Архів Коша Нової Запорожської Січі: Корпус документів. 1734-1775 у 4-х т. - К., 1998, 2000, 2003, 2006; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.О. Павленко. - К., 2007. - 1144 с..

Тканини

Пишність вбрання української еліти, перш за все, виявлялась в надзвичайно різноманітному асортименті тканин, які використовувалися для пошиття одягу. Одяг еліти виготовлявся переважно з імпортних матеріалів - сукна, шовку, шкіри (зокрема, сап'яну), хутра. Сукна різних сортів надходили з Польщі, Англії, Німеччини, Чехії, Фландрії, Іспанії, шовк і сап'ян - з Близького Сходу, полотно, хутро - з Росії Котляр М. Ф., Смолій В.А. Передмова // Торгівля на Україні. ХІУ - середина ХУІІ ст. Волинь і Наддніпрянщина. - К., 1990. - С. 7-8.. З документів відомі різноманітні сукна: муравські, люнські, фалендишові, гішпанські, торунські, швебединські, поперінгські, брюг- гські, іпрські, мишинскі, цвиковські. Ці назви вказують на країни/міста виготовлення або імпорту: Моравія, Англія, Голландія, Іспанія, Торунь, Свебодзін (обидва міста у суч. Польщі), Поперінг, Брюгге, Іпр (всі три міста у суч. Бельгії), Мейсон, Цвіккау (обидва міста у суч. Німеччині). В документах часто зустрічаються терміни шкарлат, попріян, кармазин, утерфин, чамлот, габа, які означають найдорожчі ґатунки тонкого сукна. Про розмаїття кольорової гамми сукна свідчить реєстр XVIII ст.: «сукна тонкого чорного; сукна вишневого; сукна Ишпанского лимонеевого; сукна керонатового тонкого; сукна зеленого» Миколайчик Ф. Цены на сукна, материи, сафьян, жемчуг и проч. в г. Стародубе в начале 18 века // КС. - 1894. - Т. 46. - № 9. - С. 454.. Перелічені види тканин різноманітних кольорів (пурпурового, зеленого, синього, чорного, білого) широко використовувались для пошиття одягу.

З усіх видів сукна своєрідним символом української одягової культури став кармазин, від якого у XVII ст. виник термін «кармазинники», тобто вищі верстви козацтва. Назва тканини походить від арабського qirmizi - яскраво-червоний. Запозичення назви у XVI ст. йшло не зі Сходу, а з Європи, оскільки всі високоякісні вовняні тканини ввозились з Англії, Фландрії, германських князівств Кирсанова Р.М. Костюм в русской художественной культуре 18 - первой половины 20 вв.: Опыт энциклопедии. - М., 1995. - С. 118..

Джерела XVII ст. фіксують також камлот. У скарзі пані Смиткової на селян- грабіжників значиться пропажа «камлету червоного локтей осмь, по грошей чотырдесятъ» Архив ЮЗР. - К., 1876. - Ч. VI. - Т. 1. - С. 554-555.. Очевидно, камлот - це вовняна або напіввовняна тканина, зазвичай темного кольору. Назва походить від французького Camelot - тканина з шерсті ангорської кози, а далі з арабського hamlat - шерстяний плюш, що також пов'язано з французьким chameau - верблюд Кирсанова Р.М. Костюм в русской художественной культуре 18 - первой половины 20 вв. - С. 113.. Ця тканина проникла у Європу в середньовіччі зі Сходу, де сировиною для неї служила вовна верблюдів. В Україні ця тканина з' явилась завдяки голландським та німецьким купцям наприкінці XVII - на початку XVIII ст. Вона мала переважно темні відтінки, оскільки нитки основи були чорного кольору, тоді як підткання - будь-якого іншого кольору і якості (бавовна, шовк). Завдяки цьому тканина мала характерний блиск, і тому в торгівельних довідниках її відносили до так званих люстрових матерій.

У документах XVII-XVIII ст. зафіксовано кілька варіантів назви смугастої вовняної тканини («каламайка», «коломайка») Горобець В. Назви тканин та одягу в українських джерелах (За матеріалами 18 ст.) // Народна творчість та етнографія. - 1972. - № 4. - С. 55., яка фігурує в щоденнику Якова Марковича як «коломійка». З цієї тканини шили пояси і каптани: «...пошив коломийковий каптан Павлу» Бытовая малорусская обстановка в документах ХУІІ-ХУІІІ ст. // КС. - 1887. - № 10. -С. 355., пояс «черний каламайковий» Пам'ятки української мови ХУЛІ ст. Серія актових документів і грамот. Ділова і народнорозмовна мова ХУІІІ ст. (матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України). - К., 1976. - С. 343.. Походження назви цієї тканини досі залишається спірним, хоча Макс Фасмер вказує на запозичення її з німецької (Каіашапк) або голандської (Каіашіик) Этимологический словарь русского языка. - Т. 2. - М., 1986. - С. 294.. Сумніви щодо походження назви пов'язані з сировиною, з якої виготовлялася ця тканина. На противагу Володимиру Далю, який трактує її як смугасту вовняну тканину, Раїса Кірсанова стверджує, що це «однотонна льняна тканина, щільного переплетіння з гладенькою поверхнею» Кирсанова Р.М. Костюм в русской художественной культуре 18 - первой половины 20 вв. - С. 136-137.. В українських джерелах «каламайка» частіше ототожнюється зі смугастим вовняним тканим поясом, яким підперізували каптан: «Штани і пару чобіток / Сорочку в каптан з китайки / І шапку, пояс з каламайки, / І чорний шовковий платок» Котляревський І. Енеїда. - К.: Дніпро, 1968. - С. 20.. Такі пояси побутували на Україні майже до середини XIX ст. Як зазначає Борис Познанський, «каламайкови пояса теперь уже не существуют, а до 60-х годов были в большом ходу на Украине. Это шерстяной темно-вишневого цвета пояс особой ткани човниками с мелкою бахромою. Пояса эти получались откуда-то из-за границы, чуть ли не из Галиции; Может даже из Коломыи, судя по названию» Познанский Б. Одежда малороссов // Труды ХІІ АС. - Москва, 1905. - Т. 3. - С. 209.. А от в документі, датованому 1763 р., зазначається, що на ярмарці в Ромнах Лубенського повіту, серед іншого, продавались тканини російського виробництва «яко коломейки» Архів Коша Нової Запорожської Січі: Корпус документів. 1734-1775. - К., 2006. - Т. 4. - С. 688..

Якщо привізні сукна були західноєвропейського походження, то бавовняні ввозилися переважно зі Сходу. Порівняно з сукнами асортимент бавовняних тканин був досить обмежений: бакгазея, мухояр, сатин. Бакгазея - це м' яка тканина з начосом зі зворотної сторони. Мухояр - різнокольорова тканина із суміші бавовняних, лляних і вовняних ниток, назва якої походить від арабського шиЬа_Уат - тканина з козиної шерсті. З середини XVII ст. вона відома як привізна бухарська тканина з шерстяною або шовковою ниткою. Сатин - щільна тканина атласного переплетення з глянцевою лицьовою поверхнею. Назва походить від франц. satin - атлас, що в свою чергу є арабською назвою китайської гавані Зайтун (суч. м. Цюаньчжоу). Атласна техніка запозичена Європою з Китаю ще у Середні віки.

Достатньо численною була група шовкових тканин. Найбільш популярними тканинами, які йшли на пошиття верхнього парадного одягу, були шовки єдвабні, атласи, оксамити, бархати (бархани), різні види камки і тафти, об'яр, штоф. У назвах атласи і шовки розрізнялися за кольором та за місцем і технологією їх виготовлення: атлас «бурнатний», атлас чорний, атлас «на золоте венацкий», атлас «оксамиту на золоте» Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов. - К., 1897. - Т. 2, отд. 2. Приложения. - С. 559-561.. Назва «атлас» запозичена з арабської atlas - гладенький. Атлас відомий ще за часів контактів Київської Русі з Візантією, куди ця техніка виготовлення тканини прийшла через арабський Схід з Китаю. Серед переліку імпортованих тканин з Польщі та Німеччини в документах згадується «атлас на золоте венацкий, атлас оксамиту на золоте» Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов. - С. 559-561.. Під назвою «венацкий», тобто венеційський, треба розуміти високоякісні атласи взагалі італійського виробництва, які майже ніколи не мали візерунків, тобто були гладенькими. Така особливість давала можливість по гладкому тлу тканини робити додатковий декор у вигляді золотої нитки, мережива, тасьми. Атласи використовувались в одязі вищих верств населення, зокрема для покриття шуб, пошиття каптанів, ферезій, чуг, літників. Крім атласів, імпортованих з Європи, були також атласи східного походження - кизилбаські (іранські), турецькі та китайські. Відповідно атласи різнилися за кольором (однокольорові, різнокольорові), додаванням золотої нитки (золотні), введенням техніки оксамиту, тобто заповнення поверхні тканини щільними петлями з золотої або срібної нитки (оксамитні). Як правило, оксамитні атласи мали візерунчастий орнаментальний рапорт. Така фактурна різноманітність лише одного виду шовкової матерії може дати уявлення про багатство і розкіш тогочасного вбрання.

Не менш популярною шовковою тканиною цього періоду був бархат - шовкова тканина з густим, низько стриженим ворсом на лицьовій стороні, яка утримується «грантом» полотняного або саржевого переплетення. Назва має арабсько-тюркське коріння від barrakan (вовняна тканина) ФасмерМ. Этимологический словарь русского языка. - М.,1986. - Т. 1. - С. 129., але була засвоєна через польську та німецьку мови. Синонімом бархату був оксамит. Цікавим є те, що коли мова йде про бархат, то переважно вказується колір і якість - «бархат черный добрый, бархат черный средний, бархат черный подлейший». Коли ж згадуються оксамити, то переважно акцентується їх барвистість - «тканиц окса- мытовых розмаитых, оксамит, шолк барвистый» ЦДІАУК. - Ф. 25, оп. 1, спр. 14, арк. 155 зв.-158.. В пояснювальному покажчику до свого «Опису...» Павло Савваїтов зазначає, що саме турецький («по золотной земле травы шолк червчат, листья серебрянное») і кизилбашидський («по серебрянной земле люди сидячие и барсы и звери, шолки розные») сорти бархату в давні часи називалися «аксамитом» Савваитов П. Описание старинных царских утварей, одежд, оружия, ратных доспехов и конского прибора, извлеченное из рукописей архива московской оружейной палаты с объяснительным указателем Павла Савваитова. - СПб., 1865. - С. 154-155..

Шовкова тканина із шовковим поробком і основою з золотої парчі називалась «златоглавом», а з основою зі срібної парчі - «среблоглавом». Златоглав і среблоглав використовувались для пошиття жупанів. Обидва згадані різновиди були як однотонними, так і візерунчастими: «злотоглаву темно кармазинового; злотоглаву шкарлатного; злотоглаву цеглястого; злотоглаву гвоздикового; злотоглаву зеленого зъ квитами злоцестими малими» Миколайчик Ф. Цены на сукна, материи, сафьян, жемчуг и проч. в г. Стародубе в начале 18 века // КС. - 1894. - Т. 46. - № 9. - С. 455.; «на портище среблоглаву блакитного» Список приданаго, полученного дочерью Иваницкого сотника Павла Миницкого, Меланьей, при выходе в 1748 г. замуж за в. канц. Петра Стороженка // КС. - 1901. - Т. 73. - № 6. Документы и заметки. - С. 147.. З тканин, які виткані із суто золотих або срібних ниток, відомий «ізорбаф» - від персидського зербафт - зер - золото і бафт - тканина (від Ьайеп - ткати). Її назва свідчить, що ця тканина була персидського походження. Сучасна назва золотих і срібних тканин - парча - вказує лише на притаманний їм блиск. Персидське «парча» значить шматок. Із зарбафу шились верхи шапок, каптани, зипуни, ферезії, шуби, штани та інший нарядний одяг. Зарбафи були різними: «Зарбаф золотной по нем травки в кружках серебряны; зарбаф по золотной земле, по нем травы серебряны с шелки; зарбаф серебрен, по нем деревца шелком ал да зелен с золотом; зарбаф серебрен, но нем травки золоты с шолки зеленым да с червчатым» СавваитовП. Описание старинных царских утварей, одежд, оружия ... - С. 173.. Цю тканину як коштовність дарували українським можновладцям: так Івану Мазепі був подарований «изобраф персидский золот- ній, изобраф серебряный» Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.О. Павленко. - К., 2007. - С. 261..

До шовкових тканин, які згадуються в багатьох джерелах ХУ-ХУІ ст., відноситься і камка - шовкова кольорова тканина з різноманітними візерунками. Згідно з Персидсько-арабсько-англійським словником Френсіса Джонсона (виданого в Лондоні 1852 р.) Савваитов П. Описание старинных царских утварей, одежд, оружия... - С. 180. в перській мові «камха» значить дамаський шовк одного кольору. У цьому ж словнику наводяться й інші назви: «кимха» - дамаський шовк різного кольору, «камхаб» - вишитий одяг одного кольору, «кімхаб» - різнокольоровий вишитий одяг. В описах значиться «камка червчата», «камка бурська», «камка александрыиская на золоте» 1488 р., січня 1. Витяг із Статейного списку посольства вел. кн. Івана Васильовича до короля Казимира ІУ з протестом проти збільшення розміру митних зборів у Києві, Чернігові й Новгород- Сіверському, а також проти незаконної конфіскації купецьких товарів у рахунок несплаченого мита // Торгівля на Україні ХІУ - середина ХУІІ ст. ... - С. 32.. Камка використовувалась при пошитті каптанів, чуг, шуб, літників, однорядок, ферезій, поясів.

Найпопулярнішим сортом камки була адамашка, буквально «тканина з Дамаська». Судячи зі статуту Луцької митниці кінця 60-х років - початку 70-х років ХУІ ст., вартість адамашки в порівнянні з бархатами була удвічі дешевша Памятники, изданные Киевскою комиссией для разбора древних актов. - К., 1897. - Т. 2. - С. 559-561..

У ХУІІ-ХУІІІ ст. для пошиття жіночих каптанів, кунтушів і спідниць використовували своєрідний вид камки, який мав назву лудан Савваитов П. Описание старинных царских утварей, одежд, оружия ... - С. 183; Клейн В. Иноземные ткани бытовавшие в России до ХУІІІ в., и их терминология. - М., 1925. - С. 50.. Ще одна шовкова тканина, яка використовувалась як для пошиття одягу (опашні, ферезії, тілогрії, шуби), так і на підкладку до каптанів, чуг, шубок, була тафта - частіше шовкова, рідше бавовняна тканина полотняного переплетіння. Назва походить від персидського Іайа («тафте»), що означить ткане. Це дає підставу вважати, що початково вона ввозилась з Персії. За описами відомо такі тафти: бурська,

вавилонська, вінеціиська, шамохеиська, китайська, німецька .

Назва цупкої шовкової тканини табинъ (від тур. ІаЬіп) означає різновид тафти і зустрічається в українських пам'ятках із середини XVI ст., фіксується у XVIII ст. із зазначенням кольору: «табену гвоздикового; табену рожового» Савваитов П. Описание старинных царских утварей, одежд, оружия... - С. 281-282; Клейн В. Иноземные ткани бытовавшие в России до Х'УШ в. - С. 57-59; Кирсанова Р.М. Костюм в русской художественной культуре 18 - первой половины 20 вв. - С. 270-271. Миколайчик Ф. Цены на сукна, материи, сафьян, жемчуг и проч. в г. Стародубе в начале 18 века // КС. - 1894. - Т. 46. - № 9. - С. 452. Пискунов Ф.М. Малороссийско-червонорусский словарь живого и актового языка. - Изд. 2-е. - К., 1882. - С. 205.. «Полутабинокъ» - різновид табинової тканини (пор. «полутабинок - старинная волнистая лоснящаяся шолковая материя, род гроденапля только поплотнее» ): «полутабенку жолтого» Миколайчик Ф. Цены на сукна, материи, сафьян, жемчуг и проч. - С. 452..

До шовкових тканин належить також бейберек: «Бейберейки вишневой косяк целій; бейберейки кропивной двадцять локоть» Бытовая малорусская обстановка в документах Х'УП-Х'УШ ст. // КС. - 1887. - № 10. - С. 344.. Ця шовкова тканина «из крученого шелка, с золотыми и серебряными узорами или гладкая» була різновидом бухарської шовкової тканини, на якій по всій поверхні на рівній відстані одна від одної були виткані шишечки СавваитовП. Описание старинных царских утварей, одежд, оружия... - С. 153.. З цієї тканини шили каптани, ферезії, чуги та інший верхній теплий одяг. Українські джерела фіксують також цю назву, але вже в якості кожуха, який був критий сукном, або іншою тканиною; «габякъ» - критий габою: «...на цехи кравецкіе 115 штукъ габи на пошите габяковъ охо- чокомонному полку» Журнал гетьманської канцелярії за 1722-1723 рр. // НБУВ НАНУ. - ІР. Архів Лазаревського. Ф. І, од. зб. 66720, арк. 208.; «билякъ» - кожух, критий білою габою: «...биляки были пошити сердюкамъ» Там само. - Арк. 181зв.-181. Горобець В. Назви тканин та одягу в українських джерелах. - С. 56.. Таким чином, назва тканини дала назву зимовому вбранню.

До європейських імпортних шовкових тканин, які використовувались для пошиття одягу і фіксуються у джерелах XVIII ст., належать крепа, штофъ, гарнитура, gредитура, репс, паплін, ^изета, люстрина⁵¹: «Родителька подарила мне на кафтан атласу зеленаго, а самой жене штофу» Маркович Я. Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. - М.,1859. - Ч. 1. - С. 330.; «Покроили мне ... шлафрок (домашній халат - О.К) с блакитного штофу» Там само. - С. 17.; «Сподница штофу французького зеленая» Галагановский фамильный архив // КС. - 1882. - Т. 7. - № 11, ноябрь. - С. 465.; «Пане дала мне на шлафрокъ штофу кветчатого» Маркович Я. Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. - С. 300.; «Взято у Пуховича въ Погаре 14 локоть гарнетури попелястой...» Дневник генерального хорунжего Николая Ханенка (1727-1753). / За ред. Ол. Лазаревського // КС. - 1884. - № 4. - С. 31.; «Кунтишъ жолтій gрезетовій з сеткою сребраною» Галагановский фамильный архив // КС. - 1882. - Т. 7. - № 11, ноябрь. - С. 465.; «У Манзенки купил gредитури зеленой локот 30» Дневник Якова Марковича. Ч. IV (1735-1740), видав В. Модзалевський // Жерела до історії України-Руси. - Т. XXII. - К.-Львів, 1913. - С. 345.; «Сподница черная gрезетовая» Галагановский фамильный архив ... - С.465.; «Кунтишъ кривавій люстриновій з gазовою сребраною сеткою» Там само. - С. 465..

Крепа - легка шовкова тканина, що використовувалася в чорному кольорі як ознака жалоби: «За гробом шли министры и многие из знатных лиц в долгих черных епанчах и в капелюшах, длинными черными крепами перевызанних» Маркович Я. Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. - С. 303.. Лексикографічні джерела XVIII ст. тлумачать цей термін так: «Тонкая и весьма лехкая парчица из булонского шолку разной ширины... Чорной - на печальные случаи, а больше всего на погребение; белой - на голове и другие уборы женам» Экстракт Савареева лексикона о комерции... - СПб., 1747, стор. 774.; «Креп. Матерія прозрачная, очень легкая, подобная флеру, которая тчется из сырцового шелку ссученнаго» Словарь коммерческий. - Ч. III. - СПб., 1790. - С. 406.. Назва цієї тканини походить від французького crкpe, яка була запозичена очевидно через польську krepa.

Штоф (нім. Stoff) - ґатунок дорогої шовкової тканини здебільшого блакитного кольору, з розводами, яку використовувала козацька старшина на пошиття жупанів, кунтушів та шлафроків. Судячи з опису тканин, якими торгували на Лівобережній Україні у XVIII ст., штоф був двостороннім і міг бути також зеленим або білим: «штопы другой дволичной зеленой локоть; штопи другой дволичной штука; штопы штука перловой локотъ»Миколайчик Ф. Цены на сукна, материи, сафьян, жемчуг и проч. в г. Стародубе ... - С. 452..

Гарнитура, gредитура (від франц. gros de Tours) - блискуча шовкова тканина, товща за тафту, що виготовлялась у французькому місті Турі.

Репс (франц. reps) - міцна рубчаста шовкова тканина, в якій нитки основи набагато тонші ниток підткання. Назва «репс», як правило, характеризує техніку переплетіння ниток.

Гризета (від франц. gris - сірий) - шовкова або вовняна тканина з тканим малюнком. Спочатку був лише сірого кольору, але наприкінці XVIII ст. виготовлявся чорного, червоного, зеленого і синього кольору. Назва цієї тканини міняла свою символічну наповненість. Так у Франції XVII ст. «ґрезетками» називали дівчат-парафіянок, які відзначались скромністю поведінки. Але вже у

XVIII ст. ця назва перейшла до кокетливих модисток, служниць, продавщиць квітів .

Люстрина - шовкова або вовняна з полиском одноколірна тканина з дрібним узором різних кольорів. Назва походить від франц. lustrine (lust - глянець, блиск). Для надання блиску тканина підлягала спеціальній обробці. З неї шили як чоловічий, так і жіночий одяг: «Кунтишъ люстриновій зеленій з gазовою сребраною сеткою» Кирсанова Р.М. Костюм в русской художественной культуре. - С. 83. Галагановский фамильный архив. - С. 465. Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов. - К., 1897. - Т. 2. - Отд. 2. Приложения. - С. 559-561..

Вагому групу тканин становлять різноманітні полотна, як місцевого виробництва, так і імпортні. Джерела фіксують «флянські», «колинські», «московські» полотна, а також просте полотно, полотно ткацьке та цвелех⁶¹. «Цвелех» (від нім. Zwillich) - лляна тканина з подвійною основою, тобто тик, який зустрічається в українських пам'ятках другої половини XVI ст. У джерелах XVIII ст. знаходимо такі назви імпортного полотна: «галанское» («ходя по лавкам, купил... полотна голландского» Маркович Я. Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. - С. 370.); «швабское» («Вежевский купил для меня швабскаго полотна на два кафтана 15 аршин по 13 шагов» Там само. - С. 233., «Староста мой повернулся из Кенигсберга и привез ... штуку полотна швабского» Там само. - С. 391.). Очевидно, полотно галанское співвідноситься з назвою канефасъ (голланд. kannefas), що позначало біле лляне чи конопляне полотно, яке продукувалося в Голландії: «купил білого канефасу штуку» НБУВ НАНУ. ІР. Колекція Модзалевського. - Ф. XII, од. зб. 4. - С. 328., «Купил у Грека Нежинского Феодоса 13 локоть парчи красной золотой богатой, по 4 рубля, 20 коп, да алого канивацу 13 локоть по 8 гривень» Маркович Я. Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. - С. 386..

Різновид канефасу, що являє собою сівку лляну тканину, позначено в документах терміном дима (від тур. dimi -- «вид бавовняної тканини») Горобець В. Назви тканин та одягу в українських джерелах. - С. 54.. Тонке полотно, яке також привозили з-за кордону, називалось камортухъ (нім. Kammertuch): «Самое тончайшее полотно, названное... по городу Камбре, в Нидерландах лежащему, в коем с начала оное ткали. Оно столь нежное, что кусокъ изъ 22 локтей состоящій не более 8 унцовъ весит» Словарь Академий Российской по азбучному порядку расположенный». - Ч. Ш. - СПб., 1792. - С. 419.; «За камортух на манжеты 1 р. 20 к.» Дневник генеральнаго хоружаго Николая Ханенка (1727-1753). - С. 260..

В одному строї вищих соціальних верств поєднувались різнокольорові сукна, шовки, хутра. Багатошаровість строю в поєднанні з різнофактурним та різнокольоровим текстилем створювала ефект, який відповідав бароковій стилістиці XVII-XVIII ст. Україна в своєму одяговому оформленні була в руслі тогочасних модних тенденцій, як щодо використання текстильних виробів, конструкцій їх крою, так і розмаїття елементів вбрання.

Усі елементи вбрання, що згадуються у джерелах, можна поділити на такі групи: верхній, поясний і натільній одяг, головні убори, взуття, оздоблення одягу, прикраси.

Верхній одяг

Найбільшу групу становить верхній одяг, асортимент якого налічує більше двадцяти найменувань: байбарак, габач, вільчура, жупан, ферезія, газука, сіряк, кирея, бурка, бурнус, доломан, чамара,чимбар,каптан, кабат, катанка, кунтуш, сердак, опанча, шуба, юпка та ін. Характерним для цього періоду є велике розмаїття хутряного одягу, який був критий різноманітними тканинами - сукном, оксамитом, шовком - та оздоблений срібним та золотим мереживом.

Найбільш вживаним терміном для позначення зимового хутряного одягу була шуба. Відомо, що слово шуба - арабського походження і означає одяг з довгими рукавами. В словнику назв арабського одягу ми знаходимо пояснення, що _)иЬЬаз - це жіночий верхній одяг (чоловічий варіант аналогічної назви фоЬЬаИ) з рукавами, розпашний, який шився переважно з шовку й іноді з бавовни Dozy R.P. Dictionnaire dйtaillй des noms des vкtements chez les arabes. - Beirut, 1845. - Р. 116.. Цей одяг був достатньо просторим. В наших джерелах є свідчення про те, що шуби були різного хутра (з чорних білок, лисиці, куниці) і обов'язково криті згори тканиною: «шуба кунья адамашкою шарою крытая» Aro3P. - H. VI. - T. 1. - 1876. - C. 121-122.. Тобто під терміном шуба розумілося не просто хутряне вбрання, а таке, яке зверху покривалося тканинами - в залежності від статку господаря коштовними (оксамитом, шовковими, золототканими тканинами) або відносно недорогими. Такий одяг шили хутром всередину. Шуба була не лише зимовим одягом, а до певної міри парадним вбранням, яке маркувало соціальний стан власника. Відповідно і хутро могло бути різної вартості: від куниць і лисиць до кролів і вівці. Очевидно, шуби були як із коміром, так і без, оскільки в описах майна Канівського замку значиться «шуба сибиркова без кольнера» Aro3P. - H.VII. - T. I. - 1886. - C. 96.. Окрім дорогої тканини, яка покривала хутро, шуба мала ґудзики з дорогоцінних металів (переважно срібла) та коштовного каміння, а також срібне або золоте мереживо. В описі посагу доньки гетьмана Івана Самойловича значились: «шуба белая, камчатая, травы золотныя, безъ кружева, мехь черевій белій, опушена бобромъ, две пуговицы серебряныя, золоченныя; шуба алтабасная золотая, травы серебр- лиыя, кружево большое немецкое серебряное, мехь хребтовый соболій, одинад- цать золотыхъ пуговицъ съ чернью; шуба столовая бархатная, травы на ней серебро съ золотомъ, подложена тафтою желтою; шуба атласъ цветной, земля белая, травы золотныя съ равными цветы, кружево большое немецкое золотое съ городами. мехъ пупки собольи, двенадцать пуговицъ серебряныхъ золоченыхъ съ финифтью, опушена бобромъ; шуба атласная красная, кружево большое золотое немецкое съ городами, двенадцать пуговицъ серебряныхъ золоченыхъ съ финифтью, мехъ соболій хребтовой» Востоков А. Приданое П.И. Шереметьевой // КС. - 1888. - Т. 22, август, документы и известия. - С. 39-45. і т.п. Також в описі Ґалаганівського сімейного архіву згадуються «шуба белая парчевая под соболями; шуба пон- совая люстриновая на рисях; шуба белопасовая на лисицах; шубейка брусселіова на себерках чорна» Галагановский фамильный архив ... - С. 466.. В тестаменті київського міщанина Василя Йосифовича Черевчея згадується «шуба пунцов соболих, сукном бурнатным крытая» Білоус Н. Тестаменти киян ... - С. 127..

Подібною до шуби була делія - плечовий одяг, підбитий хутром, із широким коміром Матейко К. Український народний одяг. Етнографічний словник. - К., 1996. - С. 81.. Назва відома вже з ХУ-ХУІ ст. («дылия адамашки чорная» ЦДІАУК. - Ф. 28, оп. 1, спр. 3, арк. 27, 27 зв.) і фігурує в описах майна ХУІІ-ХУІІІ ст.: «дылея рудожелтой камки, хребтами лисьими подшита» Востоков А. Приданое П.И. Шереметьевой // КС. - 1888. - Т. 22, август, документы и известия. - С. 43., «делию лязуровую фаленьдишовую лисим футром подшитую подерли...» Пам'ятки: археографічний щорічник. - К., 2001. - Вип. 1. - Т. 3. - С. 149., «дилею фалендишевую бурнатную» Білоус Н. Тестаменти киян . - С. 131.. Про широке використання делії як парадного вбрання у ХУІІ-ХУІІІ ст. свідчать численні портретні зображення: Івана Даниловича 1620 р. Український портрет XVI-XVII ст. Каталог-альбом. - К., 2006. - С. 119., Костянтина Корнякта-сина 1630р. Там само. - С. 122., Станіслава Ривери Потоцького 1667 р. Там само. - С. 129..

В якості верхнього розпашного чоловічого та жіночого одягу на початку ХУІІ ст. на зміну делії прийшов кунтуш, про що переконливо свідчать писемні та іконографічні джерела Gutkowska-RychlewskaM. Historia ubioru. - Wroclaw, 1968. - S. 521; Бялявіна В.М. Мужчьінскі кастюм на Беларусі / В.М. Бялявіна, Л.В. Ракава. - Мінск: Беларусь, 2007. - С. 151.. Назва запозичена через польську «коп1:ш2, кип1и82» з турецької «коп1, що означає вид одягу. В перській мові цей термін означав верхнє плаття взагалі. Традиційно вважається, що кунтуш увійшов у польську моду близько 1640 р. Про широкий вжиток цього виду одягу вищими верствами населенням свідчать кравецькі розцінки 1648 р., де назва «кунтуш» фіксується в якості вбрання, оздобленого петлицями Gutkowska-RychlewskaM. Historia ubioru. - Wroclaw, 1968.- S. 519.. Слід зазначити, що деякі дослідники відносять появу кунтуша на більш ранній період - на кінець ХУІ ст. Маслова Г.С. Народная одежда русских, украинцев и белорусов // Восточнославянский этнографический сборник. - М., 1956. - С. 636.. Але достовірні писемні джерела, які б засвідчили це припущення, нам не відомі. Коментарі ж сучасних дослідників до графічних зображень вбрання ХУІ ст., в яких верхній одяг вони анотують як кунтуш, є певною мірою дискусійними Zolnierz polski. Ubior, uzbrojenie і sporz^dzenie od wieku XI do r. 1960. - T. I. Wieki XI-17. - Warszawa, 1960. - Tabl. 81, 97, 106.. Принципова відмінність делії від кунтуша полягала, на наш погляд, перш за все у крої. Якщо делія мала плащеподібний прямолінійний (більш архаїчний) крій, то кунтуш викроювався відповідно до антропологічних особливостей фігури приталеним з розширеними до низу полами. Спільними рисами обох видів одягу були петлиці та відкидні звисаючі рукави, які могли закидатися на спину та зав'язуватися позаду. Кунтуш мав своєрідний крій спини: прямоспинна частина (пол. «slup», укр. «прохідка»), дугоподібний шийний виріз, похила лінія плечей, овальний виріз пахових отворів для пришивання рукавів, вшиття з боків від лінії талії рясних складок - фалд, які спадали донизу. Бокові вставні клини були подібні за формою до сегмента кола. При цьому правий клин кунтуша робили завжди вужчим від лівого. Запах відповідав європейській моді - ліва пола накривала праву на відміну від східного прототипу, в якому права пола накривала ліву . Як правило, кунтуш одягали поверх жупана таким чином, що через розрізи на рукавах кунтуша було видно рукави жупана. Кунтуш, на відміну від делії, підперізували витканим із золотих або срібних ниток коштовним поясом на зразок слуцького. Рукави кунтуша могли бути також й непрорізними, широкими, цільнокроєними, які звужувались до зап'ястя й утворювали своєрідні клапани, що прикривали руку. Саме в кунтуші, підбитому горностаєвим хутром, з непрорізними рукавами зображений Єжі Оссолінський, портрет якого з синами, датований першою половиною XVII ст., зберігається у музеї в Ліві (Польща). Як правило, на пошиття кунтушів використовували різні ґатунки сукна, шовку, парчі. Відомі випадки, коли кунтуш шився навіть зі шкіри Biedronska-Slotowa. Ubior Stanislawa Danilowicza і jego orientalne cechy. Та критичний коментар до цієї розвідки Кристини Турської: Materialy III Sesji Klubu Kostiumologii i Tkaniny Artystycznej przy Oddziale Warszawskim Stowarzyszenia Historykow Sztuki. - Warszawa, pazdziernik 1992. - Warszawa, 1994. - S. 119-120; 124-125. - Il. 39-42. МерцаловаМ.Н. Костюм разных времен и народов. - Т. ІІ. - М., Калининград, 1996. - С. 402.. Побутування кунтуша зазвичай пов'язують з польською модою XVII- XVIII ст. Але ареал цього виду вбрання не обмежуються лише територією Речі Посполитої. Так, починаючи з 30-х років XVIII ст., кунтуш (контуш - contouche) або полонез Кирсанова Р.М. Сценический костюм и театральная публика в России ХІХ в. - М., Калининград, 1997. - С. 273. став модним видом жіночого плаття у Франції, Англії, Голландії, Німеччині та в інших європейських країнах. Назва кунтуш змінюється на robe а la polonaise (плаття на польський манер), і ця мода пов'язується з політичною ситуацією в Європі: першим розділом Польщі 1772 р. Суо Т. Женская мода эпохи рококо // История моды с XVIII по ХХ век. Коллекция Института костюма Киото. - М., 2003. - С. 27.. Завдяки своїй широкій формі таке плаття називали також volantes (таке, яке летить) або ж плаття robe ronde (кругле плаття).

Наявність рясних складок, які спадали від шиї до долу, стали характерною особливістю європейських жіночих кунтушів. Їхня мальовнича гра, нюанси пластики форм стилю рококо в жіночому вбранні так захопили французького художника Антуана Ватто, що вони стали постійним атрибутом його полотен. З легкої руки цього художника історики моди такі складки стали називати «складками Ватто». Жіночий кунтуш мав ряд різновидів, але характерною особливістю був спосіб його носіння - поверх сукні, скріплений на грудях стрічкою, без пояса - на відміну від чоловічого, який завжди підперезували поясом. Отже, жіночий кунтуш не підкреслював лінії тали . Як домашнє плаття носили короткий кунтуш, який особливо поширився у Німеччині. Але зшитий з коштовного шовку кунтуш становив найурочистіше придворне вбрання першої половини XVIII ст. Його конусоподібний силует створював ефект монументальної, царської величі.

З плином часу вільнокроєний кунтуш видозмінювався, і його крій наближався до ліній фігури. При зміні крою змінювалась відповідно і назва виробу (adrienne, hollandaise, levit) КирееваЕ.В. История костюма. Европейский костюм от античности до ХХ в. - М., 1976. - С. 118. Кибалова Л., Гербенова О., Ламарова М. Иллюстрированная энциклопедия моды. - Прага, 1987. - С. 209..

Польська мода другої половини XVII ст. зазнавала значних східних впливів. Так, польський історик та культуролог Януш Тазбір зазначає, що чим багатшим був шляхтич, тим його вбрання більше нагадувало вбрання турецьких вельмож і навіть самого султана Tazbir J. Synkretyzm a kultura sarmatcka. - Testy, 1974. - S. 46.. Східний вплив виявлявся не лише у крої найбільш престижних складових елементів костюму, а й у використанні коштовних тканих поясів східного походження, у фурнітурі та ювелірних виробах. Навіть взуття викінчували загостреними носами, на зразок турецьких.

Меті підвищення престижності військових у суспільстві мав служити військовий мундир Zolnierz polski. Ubior, uzbrojenie і oporz^dzenie od wieku XI do roku 1960 ... - Tabl. 81, 166, 172, 226.. Статус польського військового мундиру у 70-х роках XVIII ст. набув саме кунтуш - найкоштовніший вид верхнього вбрання, позначений в свідомості польської шляхти збереженням «сарматських» давньопольських рис. В основі сарматської ідеології лежав етногенетичний міф, згідно з яким племена «войовничих сарматів» (майбутня шляхта) нібито підкорили свого часу тубільне населення (майбутній простолюд), створивши протягом століть державу «золотої шляхетної вольності» - Річ Посполиту ЯковенкоН. Нариси історії середньовічної та ранньомодерної України. - К., 2005. - С. 304.. В першій половині XVII ст. сарматизм перетворився з ідеологічної доктрини на стиль життя, яким було просякнуте практично все: етикет, психологія, мистецтво (сарматське бароко, сарматський портрет), мода (сарматське вбрання). І хоча тогочасна польська мода формувалась під значним іноетнічним впливом (німецьким, італійським, іспанським і східним), але почуття необхідності у формуванні національної єдності, яке поділяли всі верстви польського суспільства, спонукало поляків носити і свій національний одяг як символ цієї єдності. Навіть королі, бажаючи продемонструвати прихильність державним інтересам або ж підкреслити своє прадавнє коріння, вбирались в національні строї. Одним із важливих компонентів цього строю був і кунтуш. Говорячи про польський народний костюм, дослідники вживають словосполучення «стрій кунтушів» Zdzislaw Zygulski jun. Stroj jako forma symboliczna // Ubiory w Polsce. Materialy III Sesji Klubu Kostiumologii i Tkaniny Artystycznej przy Oddziale Warszawskim Stowarzyszenia Historykow Sztuki. - Warszawa, pazdziernik 1992. - Warszawa, 1994. - S. 15..

Не відставала від поляків й українська шляхта. Вважаючи себе партнером «польських сарматів», українська шляхта називала себе «племенем сарматів- роксоланів» і претендувала на рівну долю у сарматській спадщині Яковенко Н. Нариси історії середньовічної та ранньомодерної України. - С. 305.. Оголошені сарматськими, польські строї збігалися по духу з українськими. Окрім ідеологічно-стилістичного сарматського підґрунтя, на національні форми українського вбрання мали значний вплив й східні традиції. Запозичення східних елементів йшло як безпосередньо зі Сходу, так і у вже трансформованому вигляді через Польщу. Приміром, кременецький шляхтич Антоній Мокосій- Дениско на портреті ХУІІІ ст. зображений у жупані і кунтуші, підперезаний смугастим шовковим поясом Український портрет ХУІ-ХУІІІ століть. Каталог-альбом. - С. 211.. На відміну від поляків, у яких кунтуш асоціювався із загальнонаціональним символом Мто2ом>зкі Р. иЬіог ]ако «уга7 бміаііотобсі пагойому] 87Іасйїу роккку ХУІ-ХУІІІ «чеки // иЬіогу « Роксе. Маїегіаіу ІІІ Бе8р КІиЬи К^їіитоі^іі і Ткапіпу Лгїу8їус7пе) ... - Б. 20., в українському суспільстві кунтуш маркував певно соціальні групи - заможних козаків і міщан. Про це свідчать чисельні документи кінця ХУІІ-ХУШ ст. У реєстрі речей небіжчика Микити Потаповича (можливо, стародубського міщанина) 1719 р. згадуються 9 кунтушів: «кунтушъ феялковый, белками подшьітій, женскій; кунтушъ тонкій суконный чорный женскій; кунтушъ кгранатовый женскій, белками подшитій, кунтушъ музский ношеный, шарый; кунтушъ ношеный темнозеленый музскій, лисами подшитій, кунтушъ порпуровый, ношеный, женскій, меючій кгузековъ сребныхъ; кунтушъ суконный, ношеный, лисами подшытш, фиялковый; кунтушъ штаметовый ношеный, зайцами подшытш; контушъ гарусовый, баранками подшитый» Бытовая малорусская обстановка в документах ХУІІ-ХУШ ст. // КС. - 1887. - Т. ХІХ, октябрь. - С. 344-346..

Відомості про побутування кунтушів і їхню цінність знаходимо в описах речей, які вилучались у грабіжників. Приміром, опис такого майна, яке було вилучене у крадія Логвина, датується 1723 р.: «кунтушъ каперовій женскій суконній; кунтушъ зеленій суконній, серими баранками подбитій» Там само. - С. 350.. Детальний опис пограбованих жіночих кунтушів доньки стародубського священика містить документ 1729 р., із зазначенням ціни на кожну річ: «Кунтушъ дочери моей рецетовый, жовтый, новый, зъ золотимъ галономъ въ кругъ по разу, а по шля- махъ по два рази и шнуркомъ золотимъ обложеній, лисеми шлямами добрими подшитій гарлами добре опушень - 50 р.; кунтушъ дочери моей зъ локтевого полугранату, новый, золотыми корунками и шнуркомъ золотимъ округъ обло- женъ, себерковимъ футромъ подшитій - 24 р.; кунтушъ оливкового полугранату, мери локоть пять, сребнимъ шнуркомъ уси золотимъ галюномъ обложени, лиштви полутабинковіе - 16 р. 40 к.; кунтушъ сеети кропивной, нови, золотимъ пузументомъ уси обложени, лиштви аксамитніе - 15 р.; кунтушъ лудану вишневого дванадцять аршинъ, сребнимъ шнуркомъ, лиштви додолніи лудану кро- пивного, подшитіи крешеніною - 12 р.; кунтушъ буракового лудану великой руки, аршинъ десять, сребнимъ шнуркомъ, лиштви зеленій полутабинковіе, кра- шеніною подшитій - 14 р. 40 к.» Там само. - С. 352..

Нерідко заможні люди тримали при собі власних кравців, які шили одяг для всієї родини. Доказом цього слугує опис речей, пошитих кравцем Карпом для сотника та його родини - дружини і дітей. У переліку речей значиться кунтуш як одяг самого сотника («сотнику кунтушъ полушкарлатовий, сотнику кармазиновий кунтушъ лицовали и подшивали, еще тежъ и другий кунтишъ переправляли»), його дружини («сотниковне пошивъ папужий кунтишъ, пошивъ сот- нице табиновий кунтишъ»), так і дітей («пошивъ Ивасю каптанъ и кунтушикъ, пошивъ Грицю каптанокъ и кунтушикь, Парасе лицовали блакитний кунтушъ; темнозедений кунтушъ тонкий лядский пану сотнику перешивъ, а потимъ, якъ износилъ, и сыну его тот же кунтушъ перешилъ») Там само. - С. 355.. У поданих описах кунтушів, особливо жіночих, акцентується увага на кольорах тканини: фіалкова, гранатова, вишнева, пурпурова, темнозелена, зелена, помаранчева, жовта та ін. В описі вбрання української пані XVIII ст. читаємо: «Кунтушъ помаранцевой старой; кунтушъ белоносевой дикой; кунтушъ штофовой по темной земле разноцветной, з сеткою сребреною; кунтушъ полуканавацовой помаранцовой з сеткою золотою; кунтушъ штофовой зеленой з сеткою золотою, з серебром; кун- тушъ штофовой жолтой, под себерками чорними, з сеткою сребреною; кунтушъ штуфовой жолтой, под себерками серими з сеткою сребреною, приношеной» В-ый Н.К. Платье и белье малорусской пани XVIII ст. // КС. - 1905. - Т. 90. - № 7. Документы, известия и заметки. - С. 43..

Як бачимо з описів, жіночі кунтуші характеризувалися кольоровим розмаїттям та використанням тонких сортів сукна, вовняних та шовкових тканин (люстрину, канаваца, штофу, лудана, парчі). Під люстрином можна розуміти і вовняну тканину різних кольорів з полиском, звідки походить її назва (від франц. luster - глянець, блиск) Кирсанова Р.М. Костюм в русской художественной культуре ... - С. 160., і шовкову одноколірну тканину з дрібним візерунком Матейко К. Український народний одяг. Етнографічний словник. - К., 1996. - С. 30.. Визначальною ознакою тканин, які використовували на пошиття жіночих кунтушів, була їхня блискучість: «Кунтишъ матки моей матеріалній лудановій фиялковій зъ сребнимъ шнуркомъ; цена въ ному десять рублей» Бытовая малорусская обстановка в документах Х^І-Х^ІІ ст. - С. 356.. Власне під лудановою тканиною мається, очевидно, на увазі лудан (від луда - блискучий), старовинна блискуча тканина типу камки.

Окрім використання блискучих тканин, в описах зазначаються й прийоми оздоблення готових виробів золотою або срібною «сіткою», тобто мереживом. Так, у заповіті 1771 р. Григорія Ґалаґана дочкам Олені і Параскеві читаємо: «кунтушъ парчевій посовій з сіткою золотою; кунтушъ кривавій парчевій з сіткою золотою; кунтушъ блакитній златоглавній з сіткою золотою; кунтушъ белій парчевій з газом золотим; кунтишъ люстриновій зеленій з газовою среб- раною сеткою; кунтишъ кривавій люстриновій з газовою сребраною сеткою; кунтишъ посовій люстриновій з сребраною сеткою; кунтишъ попелястій люст- риновій з золотою сеткою; кунтишъ жолтій грезетовій з сеткою сребраною; кунтишъ материи перевень з сеткою сребраною» Галагановский фамильный архив. - С. 461..

На відміну від жіночих, чоловічі кунтуші шились переважно з сукна і оздоблювались золотим та срібним шнуром - позументом. Досить детально описуються чоловічі кунтуші у судовому наказі 1734 р.: «Кунтишъ мужескій другій тонкого сукна злоткового-жъ, футромъ попелицями добрими подшитій, около оного сребній шнурокъ зъ подпашники сребного-жъ пузументу: цена оному 20 рублей 70 копеекъ. Кунтушъ мужескій тонкого сукна кармазинового, кругомъ оного сребній пузиментъ зъ тясмою кругомъ же сребною и подпашники среб- ного-же пузументу, зъ лиштвами аксамитними зеленими: цена оному 20 рублей 30 копеекъ. Кунтишъ мужескій тонкого сукна папужого, лисемъ футромъ доб- римъ подшитій, съ тясмою сребною и подпашниками сребнимь-же пузимен- томъ; цена оному 31 рубль 40 коп. Кунтишъ мужескій тонкого сукна капарового, футромъ попелицями подшитій, съ шнуркомъ сребнимъ и подпашники пузу- менту сребного, цена оному 15 рублей» Бытовая малорусская обстановка в документах ХУП-ХУШ ст. // КС. - 1887. - Т. ХІХ, октябрь. - С. 356.. Про високий соціальний статус кунтуша говорить той факт, що він фігурує в документах в якості подарунка, посагу, плати за службу і як поховальний одяг. Кунтуші дарували задовго до того, як вони стали елементом європейського вбрання. Зокрема, турецькі султани відзначали воєнні заслуги кримських ханів кунтушами. Кунтуш як коштовна сімейна реліквія переходив у спадок членам родини або близьким людям: «Лизогубовой жене... с сукон кунтуш аксамытный зеленый, горностаями подшитый, да с другой покойной тетки кунтуш парчевый под соболями...» Маркович Я. Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. - С. 345.; «... Ясновельможная подарила вечеру пани Михайловой Скоропадской кунтушь богатый златоглавый, подшитый горностаями...» Там само. - С. 249..