Наполеон Бонапарт та українське суспільство: історичні документи в інтерпретаціях дослідників

О.М. Захарчук

Показується роль історичного документа в реконструюванні подій доби наполеонівських війн на південно-західному пограниччі Російської імперії. Аналізуються праці вітчизняних дослідників, присвячені даній проблемі. Зазначено, що тенденційний підбір та неналежне вивчення документів призводять до спотвореного висвітлення історичних фактів.

Ключові слова: документ, Україна, Російська імперія, Наполеон Бонапарт, південно-західні окраїни, Габсбурзька імперія, малоросійське дворянство.

Перш ніж розглядати дану проблему, потрібно показати ставлення Наполеона щодо південно-західних окраїн Російської імперії. Радянські дослідники стверджували, що в «агресивних намірах» імператора французів стосовно Росії чільне місце займала Україна як майбутня колонія Франції або нове територіальне утворення Пичета В.И. Великий полководец // Знамя. -- Москва, 1942. -- №1/2. -- С.355--356; Тифлисова А. Политические планы Наполеона относительно России: краткое изложение доклада В.И. Пичеты // Исторический журнал. -- 1942. -- №10. -- С.139; Гербильський Г.Ю. Українські козачі полки і українське ополчення у Вітчизняній війні 1812 р. -- Москва, 1943. -- С.2; Котов В.Н. Украина в завоевательных планах Наполеона І: Дисс. ... канд. ист. наук. -- К., 1945. -- С.76--87; Сміян П.М. Україна у Вітчизняній війні 1812 р.: Дис. ... канд. іст. наук. -- К., 1945. -- С.79--91; Гербильський Г.Ю. Створення козачих полків і ополчення на Україні у 1812 р. // Наукові записки Львівського державного університету імені І. Франка. -- T.XVII: Серія історична. -- Вип.4. -- Л., 1949. -- С.41; Ястребов Ф.А. Отечественная война 1812 г.: Борьба украинского народа против французских захватчиков // История Украины: Краткий курс. -- К., 1948. -- С.224; Его же. Отечественная война 1812 г. Борьба украинского народа против французских захватчиков // История Украины. -- Ч.1. -- К., 1949. -- С.261; Стрельский В.И. Участие украинского народа в Отечественной войне 1812 года // Історичний збірник Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. - К., 1952. - №3. - С.128-129; Ястребов Ф.А. Вітчизняна війна 1812 р. проти французьких загарбників // Історія Української РСР. -- Т.1. -- К., 1953. -- С.401; Стрельський ВІ. Участь українського народу у Вітчизняній війні 1812 року. -- К., 1953. -- С.4; Ивашин А.В. Боевое содружество русского и украинского народов в Отечественной войне 1812 года // Вопросы истории. -- 1954. -- №4. -- С.104; Ястребов Ф.О. Вітчизняна війна 1812 р. проти французьких загарбників // Історія Української РСР. -- Т.1. -- К., 1955. -- С.436; Некрасов П.А. Участь українського народу проти наполеонівської навали в 1812 році // Праці Одеського державного університету імені І.І. Мечникова. -- Т.146. -- Вип.5. -- 1956. -- С.122; Ястребов Ф.А. Отечественная война 1812 года против французских захватчиков // История Украинской ССР. -- Т.1. -- К., 1956.-- С.446; Буцик А.К. Вітчизняна війна 1812 р. // Українська радянська енциклопедія. -- Т.2. -- К., 1960. -- С.505; Кудрицький А.В. Наполеон І // Українська радянська енциклопедія. -- Т.9. -- К., 1961. -- С.501; Михайлов О.О. Безсмертна епопея героїчної боротьби (До 150-річчя Бородинської битви) // Комуніст України. -- К., 1962. -- №8. -- С.42; Гербильський Г.Ю. Участь українського народу у Вітчизняній війні 1812 р. // Український історичний журнал. -- 1962. -- №5. -- С.24--25; Бескровный Л.Г. Отечественная война 1812 года. -- Т.72. -- Москва, 1962. -- С.122, 159; Касименко О.К. Вітчизняна війна 1812 року -- яскравий вияв народного патріотизму. -- К., 1962. -- С.4--5; Абаліхін Б.С. Український народ у Вітчизняній війні 1812 р. -- К., 1962. -- С.7--10; Его же. Украинское ополчение // Исторические записки. -- Москва, 1962. -- С.90; Его же. Боевое. Такої ж думки дотримуються й деякі зарубіжні2, еміграційні3 та сучасні російські4 і вітчизняні історики5. Що було першоджерелом? Ґрунтовне дослідження витоків цих узагальнень стало б неможливим без детального аналізу.

Слід зауважити, що значний вплив на дослідження даної проблеми мала стаття С.Подолянина «Наполеон і Україна» опублікована в 1912 р. у всеукраїнській газеті «Рада»Семененко І.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. -- Х., 2010. -- С.236; Кульчицький С.В., Мицик Ю.А., Власов В.С. Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів загальноосвітніх навчальних закладів. -- К., 2010. -- С.211--212; Варварцев М.М. Наполеон І Бонапарт // Енциклопедія історії України. -- Т.7. -- К., 2010. -- С.169. Його ж. «Наполеоніда» // Енциклопедія історії України . -- Т.7. -- К., 2010.-- С.170; Його ж. «Наполеоніда» // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. -- Вип.3. -- К., 2012.-- С.241; Донік О.М. Україна ^у складі двох імперій (остання чверть ХУЛІ -- перша половина ХІХ ст.). -- К., 2011. -- С.110; Його ж. Участь українського народу у Вітчизняній війні 1812 року // Україна: хронологія розвитку. -- Т.5. -- К., 2011.-- С.52; Мельников Є.О. Ілько Борщак як земляк, подвижник долі, провісник української духовності. -- Миколаїв, 2012. -- С.8, 96--97; Гуржій О.І. Славетні битви на теренах України. -- К., 2012. -- С.153--154; Бондаренко К. История и профиль. -- К., 2012. -- С.246--247; Кудряченко А.И. Украина в планах Наполеона в войне 1812 года // Вітчизняна війна 1812 року в контексті поступу всесвітньої історії: Зб. наук. праць. -- К., 2013. -- С.13--21; Лапатиёва Н.В. Роль Украинского ополчения в Отечественной войне 1812 г // Там само. -- С.102; Чорногор Я.О. Місце і роль українських козаків у війні 1812 р. // Там само. -- С.197; Латыш Ю.В. Украинские земли в составе Российской империи в конце ХУІІІ -- первой половине ХІХ вв. // История Украины: Учебник / Под ред. Г.Д.Казьмирчука. - К., 2013. - С.273-274. Подолянин С. Наполеон і Україна // Рада. -- 1912. -- Ч.141. -- C.2-3.. До недавнього часу сучасні вітчизняні дослідники авторство цієї студії помилково приписували українському громадському діячеві, історикові-аматорові, поборникові державницької концепції І.Борщаку (справжнє прізвище та ім'я -- Баршак Ілля Львович, 1892--1959 рр.) Див.: Ададуров В.В. Юго-западные окраины Российской империи в иерархии приоритетов восточноевропейской политики Наполеона (Историографический аспект) // Эпоха 1812 года. Исследования. Источники. Историография: Сб. материалов. -- Вып.183. -- Москва, 2010.-- С.371; Его же. Борщак Илько // Заграничные походы русской армии 1813--1815 годы: Энциклопедия: В 2 т. / Отв. ред. В.М.Безотосный, А.А.Смирнов. -- Т.1. -- Москва, 2011. -- С.226; Захарчук О.М. Сучасна українська історіографія про ставлення Наполеона І до південно-західних окраїн Російської імперії // Український історичний журнал. -- 2014. -- №1. -- С.170; Його ж. Вплив аматорських досліджень Ілька Борщака на праці наполеонознавців // Дрогобицький краєзнавчий збірник. -- Вип.ХУІІ/ХУІІІ. -- Дрогобич, 2014. -- С.384.. Авторові цієї статті вдалося встановити, що насправді ця праця належить відомому українському громадсько-політичному діячеві, публіцистові В.Степанківському. Це знаходить додаткове підтвердження і в деяких інших джерелах Див.: Дей О.І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (ХУІ--ХХ ст.). -- К., 1969. -- С.309. І.Борщак (псевдоніми: И.Б.; Богун; Борець; Борщ; Илько; Син; Фильма; Ілько; Bogoune; Bohoune; Bogoun У; D'Arneval; Helie; див.: Там само. -- С.445)..

У 1904 р. член ЦК РУП, а після її реорганізації (1905 р.) УСДРП, В.Степанківський з 1907 р. перебував в еміграції у Швейцарії, Франції та Великобританії. З 1911 р. і особливо під час Першої світової війни він почав активно пропагувати ідеї незалежності України, орієнтуючись спочатку на Австро-Угорщину і Німеччину Hoffman J. H. Stepankovsky V. Ukrainian Nationalist and German Agent // The Slavonic and East European Review, 1972. -- №121. -- P.595--597., а згодом на Великобританію Ibid. -- P.600--601.. У 1915-- 1920 рр. В.Степанківський заснував у Лозанні Українське прес-бюро та видавав щотижневу газету «Україна» («L'Ukraine»). У 1916-1917 рр. у Берні разом з Д.Донцовим -- «Міжнародну кореспонденцію російських націй» («Korrespondenz der Nationalitдten Russlands») Див.: Адамович С. Надніпрянська політична еміграція в суспільно-політичному житті західноукраїнських земель (1914--1918 рр.). -- Івано-Франківськ, 2003. -- С.20--21, 26--27, 43--45, 50--53, 72--73, 90; Гирич І. Українські есдеки: між національним і класовим вибором //

Український археографічний щорічник. -- Т.15. -- К., 2011. -- С.548--549; Енциклопедія українознавства: Словникова частина. -- Т.8. -- Л., 2000.-- С.3047; Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901--1914). -- К., 2007. -- С.226; Чикаленко Є., Винниченко В. Листування. 1902-- 1929. - К., 2010. - С.427; Чикаленко Є. Щоденник (1919-1920). - К., 2011. - С.668; Чикаленко Є., Нікольський А. Листування. - К., 2011. - С.392; Єфремов С. Щоденник. Про минулі (спогади). - К., 2011. - С.582..

Намагаючись актуалізувати роль України в міжнародній політиці великих держав, В.Степанківський у своїй роботі зробив сенсаційну нічим не підтверджену заяву про те, що під час перебування у Москві в 1812 р. Наполеон виявив інтерес до України і для цього імператор попросив Лезюра написати її історію. Наслідком цього і стала книга «Історія козаків» Подолянин С. Наполеон і Україна. - C.2-3..

У 1913 р. В.Степанківський у австрійському часопису «Український огляд» з незначними змінами перевидав свою працю (маловідому сучасним дослідникам Podoljanyn S. Napolйon und die Ukraine // Ukrainische Rundschau. - 1912. - №6/7. - S.114-118.). Утім, він уже стверджував, що імператор французів після походу на Росію (1812 р.) наказав Лезюру описати історію України Ibid. - S.116..

У 1915 р. В.Степанківський у своїй щотижневій газеті «Україна» перевидав версію своєї роботи, що також залишилась маловідомою для дослідників. У новій праці він до попередньої суб'єктивної концепції додав деякі деталі. Так, В.Степанківський стверджував, що Наполеон чудово розумів важливу роль України у політичній історії Європи Padoljoyn S. Napolйon et L'Ukraine // L'Ukraine. - 1915. - №5. - P.2.. Утім, автор вважав, що однією з причин поразки французького полководця у 1812 р. було те, що йому спочатку необхідно було захопити Київ і при більш сприятливих кліматичних умовах організувати наступ на Москву Ibid.. Водночас В.Степанківський доводив, що, повернувшись до Парижа, імператор французів почав розробляти план нової кампанії проти Росії, чільне місце в якому відводилось Україні. Це підтверджує той факт, що він наказав Лезюру підготувати детальний звіт про Україну та її населення Ibid..

Утім, В.Степанківський зазначив, що через різні причини плани Наполеона не здійснилися. Водночас він стверджував, що оволодіння Україною завдасть смертельного удару по Росії. В бібліотеці імператора французів була навіть «Енеїда» відомого класика української літератури та громадського діяча І.Котляревського. Підсумовуючи, В.Степанківський запевняв, що Наполеон завжди цікавився Україною і бажав відділити її від Росії Ibid.. Жодних документальних підтверджень не знайдено. Утім, аргументи В.Степанківського мали певний вплив на погляди дослідників, котрі торкалися даної проблеми.

Значно розвинув ідеї В.Степанківського відносно планів Наполеона щодо південно-західних окраїн Росії І.Борщак. Важливе місце у колі його інтересів займала тема «Україна в політиці великих держав», зокрема Франції. Так, перебуваючи з 1919 р. в еміграції у Франції та працюючи в місцевому архіві міністерства закордонних справ, І.Борщак знайшов документальне підтвердження зацікавленості дипломатів та військової еліти Наполеона І південно- західними окраїнами Російської імперії (територією сучасної України). наполеон український суспільство

Зокрема, своїми архівними відкриттями він зумів зацікавити одного з корифеїв світового наполеонознавства, спеціаліста у зовнішній політиці імператора французів професора Е.Дріо. Останній не тільки допоміг опублікувати І.Борщаку першу його працю із зазначеної проблематики під назвою «Наполеон і Україна» в редагованому ним «Часопису наполеонівських досліджень», але й написав коротку передмову до неї Bortchak E. Napolйon et L'Ukraine II Revue des Etudes Napolйoniennes. -- Т.2. -- Paris, 1922. - P.24-25..

В умовах становлення Версальсько-Вашинґтонської системи праця І.Борщака нагадувала державам Антанти, в першу чергу Франції, про прагнення українців до незалежності. Зокрема, автор наголошував, що Людовик XIV, Людовик XV та Наполеон намагалися використати державницькі стремлін- ня українців. Доводячи це, І.Борщак повторив твердження В.Степанківського про зацікавленість імператора французів південно-західним пограниччям Росії і, фальсифікуючи джерела, створив нові міфи.

Так, посилаючись на спогади охоронця Наполеона -- мамелюка Алі-Сен Дені, І.Борщак писав, що в бібліотеці у Москві (1812 р.) французький володар мав твір Вольтера «Історія Карла XII». Зокрема, він стверджував, що Наполеон саме тоді прочитав ті частини книги, де йшлося, що Україна завжди прагнула до свободи. На основі чого автор зробив висновок про те, що саме тоді французький полководець прийняв рішення відступати на захід через Україну, де його чекав дружній народ. Це рішення, як відомо, почало здійснюватися, але не було виконано у результаті поразки під Малоярославцем Ibid. - P.39.. Сучасний український дослідник В.Ададуров, зіставивши текст спогадів Алі-Сен Дені з переказами І.Борщака, розвінчав цей міф. Так, в оригіналі спогадів мамелюка йдеться про те, що рука імператора взагалі твору Вольтера не торкалася Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи: Уявлення, проекти та діяльність уряду Франції щодо південно-західних окраїн Російської імперії. -- Л., 2007. -- С.340..

Водночас І.Борщак на підтвердження того, що імператор французів під час перебування у Москві дійсно виявив інтерес до України, слідом за В.Степанківським, наводить документально не підтверджений факт зацікавленості Наполеона «Енеїдою» Котляревського, що була вивезена французьким володарем, коли він покидав російську столицю Bortchak E. Napolйon et L'Ukraine. -- T.2. -- P.40..

Ці ж позиції обстоювали відомий радянський історик права та економіки України, поборник державницької концепції академік М.Слабченко та лідер українських істориків-марксистів академік М.Яворський Слабченко М.Є. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ ст. -- Т.1. -- Одеса, 1925. -- С.78; Яворський М.І. Нариси з історії революційної боротьби на Україні. -- Т.1. -- Х., 1927.-- С.85; Його ж. Історія України в стислому нарисі. -- Х., 1929. -- С.114.. Подібні інсинуації «перекочували» і в сучасну вітчизняну історіографію. Так, В.Богацький та Л.Кормич, не перевіривши ці факти, також продовжують доводити, що в «похідній бібліотеці Наполеона до Росії було знайдено “Енеїду” І.Котляревського» Багатський В.В., Кормич Л.І. Історія України: Підручник. -- Вид. 3-тє., перероб. і доп. -- К., 2010. -- С.220--221..

На якій підставі були зроблені подібні твердження? Дана інформація ніде документально не підтверджена. Слід відзначити, що видатний український поет, письменник, філософ, історик І.Франко даючи високу оцінку «Енеїді» І.Котляревського, висловився, що цей твір «був гідним знаходитися у похідному куфрі Наполеона» Франко І.Я. Нарис українсько-російської літератури до 1890 р. // Його ж. Літературно- критичні праці (1890-1910). - Т.41. - К., 1984. - С.259.. Можливо, щоб підняти національну самосвідомість серед українського населення Російської імперії, відомий український політичний діяч, публіцист, літературний критик, історик української літератури, дійсний член НТШ і ВУАН С.Єфремов подав це як доконаний факт Єфремов С. 1812-й на Україні // Його ж. За рік 1912-й. - К., 1913. - С.261.. З іншого боку, бібліограф І.Котляревського С.Стеблін-Камінський уважав, що лише наявність екземпляра «Енеїди» у бібліотеці імператора французів не доводить зацікавленості Наполеона Україною Стеблин-Каминский С. Воспоминания о И.П.Котляревском (Из записок старожила). - Полтава, 1883. - С.23..

У 1937 р. у Львові було опубліковано монографічне дослідження І.Борщака «Наполеон і Україна» Борщак І. Наполеон і Україна: З невідомих документів із тогочасними ілюстраціями. - Л., 1937., що стало підсумком його наукових пошуків. Автор використав значну кількість архівних та опублікованих джерел. Утім, традиційно вдався до різного роду фальсифікацій архівних матеріалів.

Зокрема, працюючи в Архіві міністерства закордонних справ Франції, І.Борщак виявив меморандум, в якому імператору французів пропонувалося утворити «незалежну державу», що мала складатися з Полтавського та Чернігівського князівств по течії Дніпра. Козаки разом з кримськими татарами увійшли б до нової держави - «Наполеоніди». Вона складалася б з Дніпровської частини Катеринославщини, Таврії, всієї долини Донця аж до Дону, який разом з Азовським та Чорним морями буде кордоном цієї держави на півдні. Ця нова держава, «маючи на чолі єдиного вождя й конституцію, яка відповідає звичаям народів, що тут проживають, з можливою перспективою політичної незалежності буде міцним бар'єром проти амбітних планів Росії та її претензій на Чорне море» Там само. - С.71-72..

Попри вищезгаданий документ, хоч він і не був підписаний, а прізвище автора було невідоме, І.Борщак зауважив, що його укладено графом О.-М. д'Отрівом Bortchak E. Napolйon et L'Ukraine. - T.2. - P.32. У книзі «Наполеон і Україна» автор висунув іншу версію. Так, він стверджував про належність авторства меморандуму д'Отріву, який тоді відповідав за розшук для Наполеона архівних матеріалів про Росію (див.: Ададуров В.В. Югозападные окраины Российской империи... - С.376; Борщак І. Наполеон і Україна... - С.70-71).. Для солідності автор приписав йому посаду «політичного директора» Міністерства закордонних справ наполеонівської Франції Борщак І. Наполеон і Україна. - С.70..

Проте завдяки розвідкам керівника приватного Центру наполеонівських досліджень Ф.Бокура, а також В.Ададурова, зрештою вдалося встановити й справжнього автора цього меморандуму Див.: Бокур Ф., Яновский О.А. Российская империя в оценках польского генерала армии Наполеона // Французская революция и судьбы мира: Мат. междунар. науч.-практ. конф., посвященной годовщине Французской революции (1789-1799 гг.), 21-22 апреля 1999 г. - Минск, 1999. -- С.126--129; Яноускі А. Цікавьія знаходкі французскага даследчыка Фернанда Бакура // Беларускі истарычны часопыс. -- 1999. -- №2. -- С.28; Бокур Ф. Михал Сокольницкий и его записки императору Франции // Французская революция и судьбы мира. -- С.29--36; Ададуров В.В. Документ і його прочитання дослідником... -- С.595--596; Його ж. Народження одного історичного міту: проблема «Наполеон і Україна» у висвітленні Ілька Борщака // Україна модерна. -- К.; Л., 2005. - С.224-226; Його ж. «Наполеоніда» на Сході Європи. - С.26-44, 281-288. Так, В.В.Ададуров уперше в історіографії проаналізував опубліковані І.Борщаком фрагменти меморандуму 1812 р., автором якого, за твердженням І.Борщака, був А.-М. д'Отрів, котрий пропонував Наполеону створити державу українських козаків - Наполеоніду, з архівною копією, дослідженою І.Борщаком і оригіналом (яку було розшукано автором даної розвідки) цього документа. Зокрема, В.В.Ададуров дійшов висновку, що під час порівняння було виявлено значні спотворення дискурсу історичного джерела І.Борщаком. Водночас порівняння дозволило також ідентифікувати справжнього автора ідеї про створення «Наполеоніди», котрим виявився польський генерал М.Сокольницький. Підсумовуючи, В.В.Ададуров зазначив, що І.Борщак знав про те, що автором ідеї створення «Наполеоніди» була особа, яка всіляко намагалася продемонструвати свої патріотичні почуття щодо Польщі і тому прагнула приховувати ім'я (див.: Ададуров В.В. Документ і його прочитання дослідником. - С.590, 599).. Обидва науковці в різний час працювали в Архіві історичної служби сухопутних військ Франції (Париж), де і знайшли оригінал цього документа, що стало, на наш погляд, значною подією в сучасному наполеонознавстві. Автором його був не д'Отрів, якому з політичних мотивів І.Борщак приписав це авторство У 1807 р. д'Отрів хоча і був призначений директором Архіву міністерства зовнішніх зносин, але не мав особистого впливу на ведення закордонної політики Франції, він був чиновником другого рангу (див.: Kerautret M. Le grands traitйs de l'empire (1799-1804). - Т.1. - Paris, 2002. - P.316)., а один із відомих діячів польського патріотичного руху початку ХІХ ст., котрий устиг послужити як у польській, так і у французькій арміях -- дивізійний генерал М.Сокольницький Див.: Sokolnicki M. General MichaJ Sokolnicki: 1760-1815. - Krakow; Warszawa, 1912.. На думку В.Ададурова, для І.Борщака М.Сокольницький, котрий пропонував створити васальну щодо Польщі «Наполеоніду», був одним з ідейних попередників Ю.Пілсудського. Сам факт, що ця концепція української державності народилася у польських політичних колах, був неприйнятним для українського патріота, який уважав, що однією з причин поразки Української революції 1917-1920 рр. була імперська політика Польщі Ададуров В.В. Документ і його прочитання дослідником. - С.597..

Серед одинадцяти відомих на сьогодні меморандумів М.Сокольницького, які він подав французькому урядові за період з 1811 - початку 1812 рр. Див.: Ададуров В.В. Меморандуми польських авторів початку ХІХ ст. як джерело уявлень уряду Наполеона про південно-західні окраїни Російської імперії // Український історичний журнал. - 2008. - №2. - С.156, 158, 161, 166., дев'ять увійшли як окремі частини в документ, котрий знайшов Ф.Бокур і передав його у 1998 р. для перекладу та публікації своєму білоруському колезі О.Яновському. Із-поміж них особливої уваги, на наш погляд, заслуговує меморандум «Огляд готових до активних дій сил, котрі здатна виставити Польща, як у цілісності територій, так і виключно від своїх кордонів, що розглядаються у суто військовому аспекті» Сокольницкий М. «Исполнено по высочайшему повелению.»: Рапорт, поданный

Наполеону начальником его контрразведки, польским генералом Михалом Сокольницким, с рекомендациями «О способах избавления Европы от влияния России.» / Сост., предисл., примеч. О.А.Яновского, пер. с фр. В.А.Яновского. - Минск, 2003. - С.77-86..

Аналізуючи текст меморандуму М.Сокольницького, який був опублікований, і праці В.Ададурова, я також дійшов висновку, що І.Борщак прагнув видати бажане за дійсне. Фактично, цей документ свідчить, що Наполеонові пропонувалося створення маріонеткових держав під протекторатом відновленої Речі Посполитої, а не козацько-татарської конфедерації під патронатом Франції, як стверджував І.Борщак. Проект «Наполеоніди» -- це повністю дітище М.Сокольницького. Документальні ж докази про існування планів Наполеона відносно української державності на сьогоднішній день відсутні Див.: Захарчук О.М. Наполеонознавство у дослідженні українських учених // Матеріали ІІІ Міжнародного конгресу українських ^учених «Українська історична наука на шляху творчого поступу». -- Т.3. -- Луцьк, 200^8. -- С.486; Його ж. Сучасна українська історіографія про ставлення Наполеона І... -- С.173--174; Його ж. Вплив аматорських досліджень Ілька Борщака... -- С.396--397; Захарчук О.Н. Элементы мифологизации в современной постсоветской науке // Наполеоновские войны на ментальных картах Европы: историческое сознание и литературные мифы. -- Москва, 2011. - С.75, 78-79..

Зазначимо, що В.Ададуров, працюючи у французьких архівах, вперше звернув увагу на невідповідність реальних подій міфам, створених І.Борщаком стосовно планів Наполеона щодо південно-західних окраїн Росії. Дослідник поділив фальсифікації архівних документів І.Борщака на три типи. До першого типу він відніс неточне відтворення (за браком філологічної чи історичної освіти) чи зумисне спотворення тексту документальних джерел під час перекладу. До другого -- вставки в ті чи інші документи домислених І.Борщаком уривків. Третій тип (і найбільш вражаючий) -- І.Борщак «вигадував» документи, яких ніколи не існувало Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи... -- С.33-34..

В одному з своїх листів визначний український громадсько-політичний діяч В.Липинський відзначав: «Борщак ще молодий історик, більшовик тепер, дуже рухливий, але на жаль дуже поверховий і, що гірше, дуже довільно користуючий з джерел. Зловивши його на перекручуванню цитат, я свого часу (коли він ще не був комуністом) відмовив йому співробітництво в “Хліб. Україні”» В'ячеслав Липинський З епістолярної спадщини: Листи до Д. Дорошенка, І. Кревецького, Р. Метика, О. Назарука, С. Шелухіна / Упоряд. Т. Осташко і Ю. Терещенко. -- К., 1996. -- С.40..

Таким чином, вводилися в оману науковці, котрі не мали можливості працювати в західних архівах. Вони цитували працю І.Борщака, не маючи сумніву у достовірності використаного ним матеріалу. Утім, І.Борщаку вдалося створити собі авторитет серед наукового середовища і його твердження, не піддаючи їх будь-якому сумніву, часто цитували, як уже зазначалося, радянські, російські, зарубіжні Так, наприклад, сучасний канадсько-американський дослідник русинсько-угорського походження П.Р.Маґочій продовжує стверджувати, що під час вторгнення Наполеона в Росію (1812 р.), коли його союзники -- австрійці зайняли на декілька місяців Західну Волинь, деякі французькі дипломати висунули розпливчасту ідею окремого українського державного утворення (див. Маґочій П.-Р. Україна: історія її земель. -- Ужгород, 2012. -- С.302)., еміграційні і продовжують використовувати деякі сучасні українські дослідники.

Незважаючи на появу нових джерел, сучасний вітчизняний письменник, публіцист, краєзнавець О.Дробаха продовжує стверджувати, що наполеонівський уряд на українських теренах планував створити дві держави під французьким протекторатом. До першої нібито мала ввійти Чернігівщина, Стародубщина (нині в межах Брянщини) і частина Орловщини; друга -- «Наполеоніда» на півдні України (за умови, коли Крим, Північна Таврія тощо будуть повернуті Туреччині) Дробаха О. Українські таємниці Франції. -- К., 2012. -- С.128..

Слід зауважити, що І.Борщак у своїх роботах навів лише фрагменти зі згаданого вище меморандуму М.Сокольницького Див.: Bortchak E. Napolйon et L'Ukraine. -- T.2. -- P.32; Борщак І. Наполеон і Україна... -- С.71--72.. Творам І.Борщака, крім відвертої фальсифікації документів, притаманний не зовсім точний переклад Захарчук О.М. Вплив аматорських досліджень Ілька Борщака на праці наполеоно- знавців. -- С.398.. Так, як уже зазначалося, на думку І.Борщака, «Наполеоніда» повинна була складатися з Полтавського та Чернігівського князівств по течії Дніпра від Десни до Орла, включаючи територію аж до Азовського моря Борщак І. Наполеон і Україна. -- С.71.. Проте дослідник при перекладі припустився грубої помилки. Зокрема, як свідчать архівні документи, автор меморандуму, визначаючи кордони Полтавського герцогства (у І.Борщака - князівства), мав на увазі річку Орель (ліва протока Дніпра), а не російське місто Орел Див.: Ададуров В. Документ і його прочитання дослідниками. -- С.600, 607.. Це, своєю чергою, спричинило появу в сучасній українській історіографії недостовірних тверджень стосовно території «Наполеоніди». Так, наприклад, М.Варварцев стверджує, що в планах наполеонівської Франції було створення під її протекторатом васальної держави на теренах України та Росії. Зокрема, він заявив, «що одне із залежних від Франції герцогств (князівств) планувалося створити у межах Полтавщини, Чернігівщини та частини російських земель з північним кордоном біля міста Орел Варварцев М.М. «Наполеоніда» // Енциклопедія історії України. -- Т.7. -- К., 2010. -- С.170; Його ж. «Наполеоніда» // Україна в міжнародних відносинах: Енцеклопедичний словник-довід- ник. - Вип.3. - К., 2012. - С.241..

Знаходячись під впливом містифікацій І.Борщака та керуючись концепцією радянської історіографії, В.Багатський і Л.Кормич створили нові міфи. Так, вони запевняють, що професор О.Трачевський у біографії Наполеона вказує, як на відомий факт, що «імператор під час свого походу на Росію мріяв про повстання в Україні» Багатський В.В., Кормич Л.І. Історія України. -- С.221.. Слід зазначити, що у підготовленому вперше в Росії відомим російським істориком О.Трачевським ґрунтовному біографічному нарисі, присвяченому Наполеону І, немає жодних відомостей щодо мрій імператора французів відносно повстання під час воєнної кампанії 1812 р. у південно-західних окраїнах Російської імперії Див.: Трачевский А. Наполеон І. -- Санкт-Петербург, 1900.. Як свідчать джерела, в контексті загального плану ведення війни проти Росії організувати повстання в цьому регіоні пропонували Наполеону польські військові та політичні діячі Див.: Сокольницкий М. «Исполнено по высочайшему повелению». -- С.62, 70, 130; Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи. - С.254-259, 269, 282-286, 291-303; Захарчук О.Н. Российская империи в дипломатии Наполеона Бонапарта (1805-1807) // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. - Вип.87: Серія: Історичні науки. - №8. - Чернігів, 2011. - С.33..

Незважаючи на появу нових джерел, В.Багатський і Л.Кормич продовжують також стверджувати, що «насправді ж французький імператор планував створити з української території і народу нову державу «Наполеоніду», а на її чолі поставити когось зі своїх чисельних родичів або маршалів» Багатський В.В., Кормич ЛІ. Історія України. -- С.221..

У другій половині 1930-х рр. у радянській історіографії під впливом сталінської концепції на історію боротьби з наполеонівською навалою почала формуватися нова концепція війни 1812 р. Згідно з нею, Наполеон, як і в офіційній російській історіографії ХІХ ст., був визнаний «агресором і тільки на нього покладалась уся відповідальність за розв'язання війни» Шеин И.А. Война 1812 года в отечественной историографии. -- Москва, 2013. -- С.199.. Так, стосовно планів імператора французів щодо Росії напередодні війни 1812 р. радянські дослідники почали стверджувати, що Наполеон нібито намагався завоювати і розчленувати Росію. Певний час це твердження домінувало серед радянських дослідників Див.: Вітчизняна війна 1812 року. -- К., 1941. -- С.5; Сміян П., Ястребов Ф.А. Отечественная война 1812 против французских захватчиков. -- Т.1. -- К., 1956. -- С.446; Ливчак Б.Ф. Народное ополчение в вооружённых силах России // Учёные труды Свердловского юридического института. -- ТІМ -- Свердловск, 1961. -- С.58; Фадеев А.В. Отечественная война 1812 года (К 150-летию). -- Москва, 1962. -- С.4; Его же. Война 1812 года // Отечественная история СССР с древнейших времён до наших дней. -- Т.4. -- Москва, 1967. -- С.113; Котов В.Н. Завойовницькі плани Наполеона І щодо України... -- С.75--76; Бескровный Л.Г. Отечественная война 1812 года. -- Москва, 1962. -- С.152, 593; Корнейчик И. Белорусский народ в Отечественной войне 1812 года. -- Москва, 1962. -- С.3; Орлик О.В. Великий подвиг народный (К 170-летию Отечественной войны 1812 года). -- Москва, 1981. -- С.7; Её же. Гроза двенадцатого года. -- Москва, 1987. -- С.3.. Тому не випадково, що учень М.Покровського К.Селезньов одним із перших у радянській історіографії висловився слідом за французьким істориком А.-Н.Рамбо История ХІХ века / Под ред. [Э.] Лависса и [А.] Рамбо. - Т.2. - Москва, 1907. - С.170., що Наполеон передбачав із козацьких областей та України створити окреме королівство, або подібний до Рейнського Привісленський союз Селезнёв К. О войне 1812 года // Борьба классов. -- 1936. -- №6. -- С.18.. З тим погоджуються радянський історик І.Барер Барер И. Война 1812 года // Исторический журнал. -- 1937. -- №8. -- С.45. та відомий наполеонознавець академік Є.Тарле й автори тез ЦК КП(б)У, присвячених 130-річчю Вітчизняної війни 1812 р. Тарле Е.В. Отечественная война 1812 // Большая советская энциклопедия. -- Т.43. -- Москва, 1939.-- С.556; Вітчизняна війна 1812 р. -- К., 1941. -- С.5.

Зауважимо, ця інформація документально не підтверджена і видається досить сумнівною. Що стосується планів Наполеона відносно територій українського козацтва, то, як уже зазначалося, можна говорити лише про певний інтерес імператора французів до південно-західних губерній Росії, викликаний в основному представленими йому планами польських та французьких політичних і військових діячів.

Як свідчать джерела, Наполеон на теренах українських земель після перемоги над Росією планував створити лише на Волині окреме польське королівство. Наміри розчленування Російської імперії Наполеоном не знайшли фактологічного підтвердження. Так, у захоплених 16 листопада 1812 р. документах французького генерального штабу російський генерал від інфантерії О.Ланжерон, серед інших паперів, натрапив на карту, де власною рукою Наполеона вказувалися кордони майбутніх державних утворень, а також прізвища тих, хто ними буде правити: «Литовське герцогство -- на чолі з маршалом Л.Н.Даву, Волинське герцогство -- на чолі з Ю.Понятовським» Абалихин Б.С. Борьба с наполеоновской армией на юго-западе России в период Отечественной войны 1812 г. -- Волгоград, 2012. -- С.80..

Існування такого плану підтверджує і меморандум французького аналітика Ролландра, що був направлений на початку 1812 р. на ім'я міністра закордонних справ Франції Ю.-Б.Маре. Зокрема, автор запропонував французькому уряду відновити Польщу як конфедерацію трьох королівств -- Великопольського, Литовського та Волинського Ададуров В.В. Наполеонові «українці»: шляхта Правобережжя у французьких планах воєнної кампанії 1812 року // Краєзнавство. -- 2012. -- №4. -- С.36.. На думку В.Ададурова, який, працюючи у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені В.Стефаника, уперше знайшов цей документ, саме ця мапа і стала трофеєм О.Ланжерона, котрий помилково назвав його автором самого Наполеона, який лише позначив на ній кому планував віддати згадані Ролландром королівства Ададуров В.В. Польское дворянство юго-запада России в планах Наполеона во время военной кампании 1812 года // История и историческая память: Межвуз. сб. науч. трудов. -- Вып.6. -- Саратов, 2012. -- С.172..

Крім намірів імператора французів відносно південно-західних губерній Російської імперії у вітчизняній історіографії існує твердження, що Наполеон за участь у війні з Росією в 1812 р. збирався винагороджувати своїх союзників українськими землями. Слід підкреслити, якщо Оттоманській Порті Наполеон у березні 1812 р. дійсно обіцяв повернути всі її володіння, завойовані Росією за останні 60 років, за умови, що вона укладе з Францією антиросійський союз Архив внешней политики Российской империи. -- Ф.133. -- Оп.1. -- Д.1982. -- Л. 207--208 об., то обіцянки Австрії передачі російських територій офіційно не задокументовано. Це - вигадка радянської історіографії. Так, дослідник І.Звавич, аналізуючи таємні статті австро-французького союзного договору від 14 березня 1812 р., дійшов хибного висновку про те, що у разі щасливого закінчення війни, Франція обіцяла Австрії територіальні компенсації, які могли бути зроблені тільки за рахунок Росії. Зокрема, мова йшла про Волинь та Придніпров'я Звавич И.С. Меттерних и Отечественная война 1812 года // Исторические записки. -- Т.16. -- Москва, 1945. -- С.111..

Це положення надовго укорінилося в радянській та вітчизняній історіогра- фії Див.: Кан С.Б. Дипломатические отношения в годы консульства и империи -- Т.1. -- Москва, 1959. -- С.483; Залевский С.А. Отечественная война 1812 года // Малая советская энциклопедия. -- Т.6. -- Москва, 1959. -- С.1040--1043; Буцик А.К. Вітчизняна війна 1812 р. -- С.505; Абаліхін Б.С. Український народ у Вітчизняній війні 1812 р. -- С.10; Бескровный Л.Г. Отечественная война 1812 г. -- С.141; Котов В.Н. Завойовницькі плани Наполеона І щодо України... -- С.82; Абалихин Б.С. Отечественная война 1812 г.: Участие украинского народа в борьбе с наполеоновским нашествием. -- С.46; Его же. Борьба с наполеоновской армией на юго-западе России. -- С.84; Сарбей В.Г. Національне відродження України. -- К., 1999. -- С.64; Донік О.М. Україна у складі двох імперій. -- С.110; Дробаха О.І. Українські таємниці Франції. -- С.128.. Його продовжують використовувати і деякі сучасні російські історики Макарова Г.В. Провозглашение Королевства Польского в 1812 году // Средняя Европа: Проблемы международных и межнациональных отношений: ХІІ--ХХ вв. -- Санкт-Петербург, 2009. -- С.132.. Воно обросло і міфічними подробицями. Так, радянський історик А.Фадєєв доводив, що Наполеон за участь у війні проти Росії обіцяв австрійському імператору південно-західну Україну Фадеев А.В. Отечественная война. -- С.4; Его же. Война 1812 года. -- С.113.. Водночас, В.Котов, не посилаючись ні на які джерела, стверджував, що влітку 1810 р. Наполеон у розмові з К.Меттерніхом запропонував Австрії Західну Україну Котов В.Н. Завойовницькі плани Наполеона І щодо України. -- С.81. (в більшості якої вона вже володіла).

Лише віднедавна, завдяки дослідженню В.Ададурова вдалося розвіяти цей міф. Так, працюючи в Архіві міністерства закордонних справ Австрії, дослідник вперше віднайшов протоколи французько-австрійських переговорів про укладення двостороннього альянсу. У жодному з них не йшлося про попередній розподіл територій.

Зокрема, у таємних статтях схваленого 19 лютого 1812 р. проекту договору говорилося лише про те, що «в разі щасливого завершення війни його величність імператор французів зобов'язується забезпечити його величності імператорові Австрії відшкодування та компенсації за втрати і збитки, яких він може зазнати через співпрацю під час війни» Цит. за: Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи... -- С.331.. Далі йшов перелік об'єктів, які могли зацікавити Габсбургів, затверджений Францем І. Проте Волинь там не фігурувала, оскільки офіційний Відень, щоб не посваритися з Петербурґом, на цю територію й не претендував. До сфер інтересів першими потрапили дунайські князівства, окуповані на цей час російськими військами Там само.. Зазначимо, що під час війни 1812 р. Австрія не порушувала російського кордону, а Росія - австрійського, адже перша другій війни офіційно не оголошувала Богданович М.И. История Отечественной войны 1812 года по достоверным источникам. -- Т.1. -- Москва, 1859. -- С.77.. Зокрема, австрійський корпус генерала від кавалерії К.Ф.Шварценберґа, що входив до складу Великої армії, вступив на територію Росії з території Варшавського герцогства, а не з Галичини Захарчук О.М. Вплив аматорських досліджень Ілька Борщака на праці наполеонознавців. -- С.389..

Плани Наполеона щодо створення (у разі перемоги над Росією) окремого польського королівства на Волині вказують на його небажання передавати Габсбурзькій імперії ці території. Підтвердженням цього може бути призначення 20 липня 1812 р. графа Т.Морського спеціальним «комісаром-органі- затором для провінцій Волинь, Поділля й Україна» Ададуров В.В. Польское дворянство юго-запада России в планах Наполеона. -- С.166, 168., який 22 червня 1812 р. подав на ім'я імператора французів меморандум «Ідеї щодо організації законного повстання у Волині, Поділлі й Україні». Так, в отриманій ним інструкції йшлося про те, що в доручених йому провінціях потрібно встановити такий же адміністративний устрій як у Литві Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи. -- С.324..

У вітчизняній історіографії, крім версії про наміри Наполеона передати Австрії Волинь, також зустрічається й інша позиція: стверджується, що імператор французів пропонував полякам українські землі. Так, українські радянські історики Г.Гербильський Гербильський Г.Ю. Українські козачі полки. -- С.2., В.Котов Котов В.Н. Украина в завоевательных планах Наполеона І. -- С.150. та І.Рибалка Рибалка І.К. Історія Української РСР. -- С.255; Його ж. Історія України: Дорадянський період. -- С.265. стверджували, без посилань на будь-які джерела, що Наполеон напередодні війни 1812 р. планував віддати Правобережну Україну польському генералу Ю.Понятовському. Водночас А.Буцик Буцик А.К. Вітчизняна війна 1812 р. -- С.505. і О.Касименко Касименко О.К. Вітчизняна війна 1812 року. -- С.4. запевняли, що у 1812 р. імператор французів обіцяв польській шляхті українські землі, які належали Речі Посполитій до поділу 1772 р. Слід підкреслити, що жодного документа, який би підтверджував цей факт, на сьогодні не існує.

Утім, через різні причини ці та подібні інсинуації перекочували і в сучасну українську історіографію й обросли міфічними подробицями. Так, В.Сарбей слідом за радянськими дослідниками знову стверджував, що Наполеон обіцяв повернути Правобережну Україну польському королю (якого насправді не було, як не існувало і Польщі) Сарбей В.Г. Національне відродження України. -- С.64.. Водночас у статті М.Варварцева «Наполеон І Бонапарт» читаємо, що «в обмін за участь у спільному поході на Росію у 1812 р. Наполеон обіцяв польській шляхті повернути західноукраїнські та західнобі- лоруські землі (якими вони вже фактично володіли як поміщики)» Варварцев М.М. Наполеон І Бонапарт // Енциклопедія історії України. -- Т.7. -- С.169.. О.Дробаха запевняє, що за одним з варіантів наполеонівської стратегії Правобережна Україна мала відійти до Польщі Дробаха О.І. Українські таємниці Франції. -- С.128..

Деякі дослідники просунулися ще далі. Так, історик і політолог К.Бондаренко запевняє, що у 1812 р. Наполеон планував перекроїти карту сучасної України. Зокрема, Правобережжя відводилося Польщі Бондаренко К. История и профиль. -- С.246.. Слід зазначити, що згадані дослідники, як і представники радянської історіографії, керувались занадто суб'єктивною концепцією про прагнення Наполеона завоювати та розчленувати Росію Цю думку поділяють й інші сучасні вітчизняні історики (див.: Смирнов В.Н. Русская армия в борьбе с иноземными захватчиками в ХІХ веке. -- Х., 2009. -- С.31).. Але у жодному документальному джерелі не зустрічається обіцянка імператора французів повернути полякам Правобережжя. Утім, як уже зазначалося, в плани Наполеона лише після перемоги над Росією входило створення на Волині окремого польського королівства на чолі з князем Ю.Понятовським.

Що ж стосується польського питання взагалі, то, як уже зазначалося в попередніх розвідках - у жодному офіційному документі імператора французів не зафіксовано обіцянок стосовно відновлення польської держави в кордонах до 1772 р., адже Наполеон чудово розумів, що це спровокує довготривалий збройний конфлікт із могутніми державами Європи Захарчук О.Н. Российская империя в дипломатии Наполеона Бонапарта (1805--1807) // Вісник Чернігівського національного університету імені Тараса Шевченка. -- Вип.87. -- Чернігів, 2011. -- №8. -- С.32.. За свідченням секретаря-архівіста Наполеона барона А.Ж.Ф.Фена, французький володар у березні 1812 р. заявив своїм міністрам, що «відновити Польщу дуже корисно для Європи, оскільки це захистить її від Росії, але воювати заради цього не варто» Fain A. Manuscrit de l'an 1812. -- T.2. -- Paris, 1827. -- P.50.. Виходячи з цього, Наполеон не міг вдатися до радикального вирішення польського питання. Такий розвиток подій викликав би труднощі при укладення миру з Росією та ускладнив би відносини із союзною Австрією Захарчук О.М. Польське питання в дипломатії Наполеона Бонапарта: нові підходи до висвітлення проблеми у сучасній російській історіографії // Український історичний журнал. -- 2013. -- №3. -- С.177.. Тому дуже суперечливим є твердження сучасних українських істориків про те, що Наполеон пообіцяв полякам відновити Річ Посполиту в кордонах до її поділів Філінюк А.Г. Правобережна Україна наприкінці XVIII -- на початку ХІХ ст. ... -- С.334..

Серед інших питань вітчизняної історіографії доби наполеонівських війн особливо виділяється проблема ставлення «української інтелігенції» до війни 1812 р. Щоб підвищити серед українців національну свідомість, вітчизняні дослідники часто «додатково» героїзували і продовжують героїзувати історію свого народу, таким чином, створюючи різні міфи Захарчук О.Н. Планы французского правительства относительно юго-западных окраин России в канун войны 1812 года в освещении советской историографии // Отечественная война 1812 года. Источники. Памятники. Проблемы: Мат. XVIII Междунар. науч. конф. (Бородино, 2--4 сентября 2013 года). - Бородино, 2014. - С.409.. Не уник цього і М.Слабченко, який одним із перших приділив увагу даній проблемі. Так, не посилаючись ні на які джерела і не будучи фахівцем з цього питання Наполеонівській тематиці дослідник присвятив тільки одну працю (див.: Слабченко М.Є. Албанский полк на службе Наполеона І // Военно-исторический вестник. -- Кн.9/10.- К., 1911. -- С.211--215)., він стверджував, що Франція через Чорне море вела торгівлю з Україною і тому «українське панство було навіть зацікавлене в перемозі Бонапарта, який у 1812 р. виявляв до України недвозначні симпатії і цікавився її минулим» Слабченко М.Є. Матеріали до економічно-соціальної історії. -- С.78..

Із тих самих причин майже теж саме доводив і М.Яворський. Зокрема, він запевняв, що на початку війни 1812 р. «симпатії автономістської, козако- фільської опозиції на Україні відразу повернули у бік Наполеона і Франції, з якою вона була пов'язана не тільки торгівлею, але й надією на самостійність». Не випадково Наполеон спочатку склав план походу на Україну, вивчав історію козацтва Яворський М.І. Нариси з історії революційної боротьби. -- С.85; Його ж. Історія України в стислому нарисі. -- С.114..

Утім, найбільш детально розглянула дану проблему відома українська дослідниця Н.Полонська-Василенко. Так, вона стверджувала, що після вторгнення наполеонівської армії в Росію, вищі стани українського суспільства розділилися на дві групи: одні вважали, що введення Кодексу Наполеона допоможе домогтися певної автономії, інші мали проросійську орієнтацію. Останніх було більшість, оскільки в російському самодержці вони вбачали охоронця громадського ладу та спокою Полонська-Василенко Н. Історія України. -- Т.2. -- К., 1992. -- С.280--281.. Ці погляди продовжують використовуватися у сучасній вітчизняній історіографії Див.: Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. -- С.213; Чорно- гор Я.О. Місце і роль українських козаків... -- С.197.. Відповідно до цього твердження, селянин Я.Мочуговський (а не поміщик та дрібний дідич, як стверджували Д.Дорошенко, Н.Полонська-Василенко, представники радянської історіографії, І.Борщак та деякі сучасні українські дослідники Дорошенко Д.І. Нарис історії України. -- Л., 1991. -- С.504; Полонська-Василенко Н. Історія України. -- Т.2. -- С.280; Слабченко М. Є. Матеріали до економічно-соціальної історії. -- С.81; Яворський М.І. Нариси з революційної боротьби. -- С.103; Борщак І. Наполеон і Україна. -- С.105; Сарбей В.Г. Національне відродження України. -- С.66; Троцький І. До історії революційного руху на Україні на початку ХІХ ст. // Прапор марксизму (Харків). -- 1930. -- №2. -- С.156--158.) схвалював наступ Наполеона на Росію; магнат В.Лукашевич проголосив тост за здоров'я

Наполеона. Утім, як свідчать акти канцелярії Малоросійського генерал-губернаторства, це все сталося 1807 р., коли війна з Наполеоном ішла поза межами Росії і не загрожувала власності згаданих осіб Див.: Павловский И.Ф. Дела об государственной измене и нарушении общего спокойствия, производившиеся в Малороссии в 1807 г. // Киевская старина. -- 1903. -- Кн.12. -- С.136--138.. Слід також зазначити, що виголошувані тости окремими малоросійськими дворянами за здоров'я імператора французів мали чітко виражений ситуативний характер і не були виявом опозиційності щодо Росії Ададуров В.В. Запорозький козак Твердовський проти Наполеона: відображення вірнопідданих настроїв малоросійського дворянства в україномовному памфлеті 1807 р. з Національного архіву Франції // Український історичний журнал. -- 2012. -- №5. -- С.177..

Цікаво, що М.Слабченко, М.Яворський та Н.Полонська-Василенко до лав української інтелігенції зараховують представника малоросійського дворянства В.Лукашевича та польського шляхтича Чайківського Див.: Слабченко М. Є. Матеріали до економічно-соціальної історії. -- С.81; Яворський М. Нариси з історії революційної боротьби на Україні. -- С.103; Його ж. Історія України в стислому нарисі. -- С.114; Полонська-Василенко Н. Історія України. -- Т.2. -- С.280--281.. Слід зазначити, що насправді, як свідчать джерела, це був М.Ґленбоцький (дідусь М.Чайковського, знаменитого Садик-паші) -- польський шляхтич похилого віку. Він, як і інша частина польської шляхти, на відміну від української, дійсно симпатизував Наполеону і навіть після розгрому імператора французів у Росії збирався прийти йому на допомогу, але через різні причини йому це не вдалося Записки Михайла Чайковского // Киевская старина. -- 1891. -- №1. -- С.46--47..

Зазначимо, що серед малоросійського дворянства практично ніякої анти- російської опозиції напередодні й особливо під час війни 1812 р. не існувало. Як свідчать джерела, навпаки у своїй більшості, його представники ненавиділи й боялися французького володаря. Так, наприклад, нащадок козацько- старшинського роду, російський дипломат і державний діяч граф В.Кочубей називав Наполеона «дияволом, якого породило пекло» та застерігав «від махінацій і провокацій із боку поляків» Цит. за: Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи... -- С.81.. Про погляди сина останнього українського гетьмана, світлішого князя А.Розумовського його біограф писав: «Ненависть до Наполеона була вже головним важелем його політичної діяльності» Васильчиков А.А. Семейство Розумовских. -- Т.4. -- Санкт-Петербург, 1887.-- Ч.2. -- С.308.. Взагалі революційні події у Франції та наполеонівські війни лише зміцніли проросійські переконання малоросійського дворянства¹⁰⁰Ададуров В.В. Проблеми тяглості/перервності та мультикультурності української історії у моделюванні взаємин між Францією й Україною ХІ--ХХ ст. // Український гуманітарний огляд. -- К., 2010. - С.117..

Навіть знаний автономіст В.Капніст У 1791 р. вів у Берліні переговори з урядом Пруссії про можливість підтримки останнім збройного повстання проти Росії., за свідченням доньки, відомої пись- менниці-мемуаристки С.Капніст-Скалон, відповідаючи в 1812 р. на запитання свого брата: «Що ви будете робити, якщо Бонапарт піде на Малоросію?». Він заявив, що сподівається її озброїти та вигнати імператора французів Капнист-Скалон С.В. Воспоминания // Воспоминания и рассказы деятелей тайных обществ 1820-х годов. - Т.1. - Москва, 2008.- С.355.. Не випадково, що В.Капніст під час війни 1812 р. брав активну участь у створенні малоросійського ополчення.